Хотіла б ясним сонечком ранковим,
його найпершим променем рожевим,
поцілувати в ліжку твої очі
прошепотіти ніжно: «Уставай!..»

Або жагучим сонцем полуденним
вмить спопелити жаром поцілунків!..
Лиш тим - навзаході,- не хочу бути,
аби з тобою не прощатися щоденно.

…Напевне буду «сонечком» червоним
(комашкою на кінчику мізинця),
яке ось-ось розправить свої крильця
і… крапкою у небі теплий спомин.

О, так… Хай буду спомином для тебе,
яскравим спалахом, далеким і красивим,
як та, не у твоїх долонях догоріла,
зірниця-доля, що упала в море…

Забудеш? Не біда… Я - пам'ятаю...
Якщо ж не зможеш та не збайдужієш -
в сумну хвилину ти згадай про мене
і усміхнись. Нічого більш не треба…

1998 (2013)

Де ти, щастя моє,
у якому саду
яблуневе гойдаєш безсоння?
Ніжноквітом весни
з небосхилу впаду
на твоє золотаве осоння.
Чую тиху ходу
серед росяних трав,
що леліють на крайці світанку,
де зірки чепурні
поглядають у став,
затуманений
срібним серпанком.
Непоборне сьогодні
всевладно встає
щедрим гімном
земної сваволі –
завмирає сполохане
серце моє
від легенького доторку долі…

Маю одну неподолану фобію:
Втратити замки повітряні й крила.
Ні товстошкірою, ні твердолобою
Доля кусюча мене не зробила...

10.06.13

Місяць в срібному серпанку
вже співає колисанку,
снів казкових цілі жмені
сиплять зорі у кишені.
Хто ж не спить в таку годину?
Зиркнув Місяць у хатину,
то Наталочка маленька
геть не слухається неньку!
Ноженятами тупоче,
гратися до ранку хоче!
Каже Місяць:"Так негоже,
може киця допоможе?"
Киця Мура потягнулась,
киця Мура посміхнулась:
"Пісеньку чарІвну знаю,
Наточці замуркотаю
муркоталочку м'якеньку,
і пухнасту, і гарненьку.
Муркотаю-муркотаю,
сон ласкавий закликаю!"
Тихо стало у хатині,
спить і ненька, і дитина,
гарно впоралася киця,
ворожбитка-чарівниця.

2013

Жила і дихала тобою,
Купала в ніжності, в теплі,
А ти втопив у морі болю,
У найгіркішім на землі.

2012

Я зустріла його ненароком
На стежині, що бігла з села.
Він такий, як тоді, ясноокий,
Тільки паморозь рання лягла.

Був романтиком, трохи – поетом,
І пісень українських співав,
А із квітів – маленькі букети
Незабудок мені дарував.

Саме тут ми колись розлучались,
Поєднать наші долі клялись.
Але сталось не так, як гадалось,
І дороги навік розійшлись.

Він шукав і достатку, і слави.
Чи знайшов? Не питала про те.
В нього донька – «Красуня Полтави»,
В мене славний синочок росте.

Не судилось мені, не судилось
Обіпертись на любе плече.
Тільки серце на мить зупинилось,
Він щось швидко змахнув із очей.

Ще сказав, що дружина не мила,
Та немає назад вороття.
Скоро звістка сумна прилетіла,
Що трагічно пішов із життя.

Доля, мабуть, жорстоко карає
Зраду, навіть самому собі...
Я тепер на могилку збираю
Незабудки йому голубі.
2012

Adamie, czuję w twoim męskim głosie
ból insurgentów, co za wolność zmarli,
i widzę krew ich na porannej rosie –
Ojczyznę swoją krwią tą twardo wsparli.

I ty przewalczył od samego świtu
w orężny sposób także, jak w pisarski,
ale nie tworzył powstańczego mitu –
kreował czyn, nie obrazek malarski.

Przemawiasz teraz dźwięcznie, z całą mocą,
Słyszymy radość twą i ciche żale,
I one serca nasze tak druzgocą,
Jak bied światowych szalone metale.




Bazyli Bukolik

Родить плоди нам калина.
Тішить вродою дитина.
І надії
Височіють
У серцях наче смереки...
Добра мати любить сина...
Кожний син, дитя єдине.
Ждати буде.
Скажуть люди.
Коли верне він з далека...
08.06.2013р.

А знаєш, у нашому віці цинічно готовим
До всякого роду екзаменів бути пасує.
Минулі часи на твої приставали умови,
А нині вони тобі, друже, умови диктують.

Ти лицарем став благородним і то не відразу,
І важча ціна перемоги від бою до бою,
І вже незабаром до перших твоїх метастазів
Простягнуть лещата свої розпорядники болю.

Наспіє тривога, але не здригнеться долоня,
Стискаючи списа – товариша подвигів ратних.
Ти правив життям, а обставини гнав до полону,
Тепер же вони обступають тебе акуратно.

Не вперше дивитись у смерти порожні зіниці.
Вона багатьох потягла в безпросвітну долину.
Єдине, що варте уваги – суттєва різниця
Між тими, хто замертво впав, або став на коліна.


Кінець травня 2013 року

Вертаюсь до мальв і лелек,
джерел і криниці…
На спогадах садно старе
болить і ятриться…

Ховаю журу в німоту,
а доля ярами
доточує стежку круту
від серця до храму…

Яріє в глухій німоті,
відболює втому
пророча зоря на святій
дорозі додому…

Льоху темний колодязь…
І часу глибінь…
Хвилі жаху і болю –
од входу до виходу.
Біла Пані стоїть,
непомітна, в юрбі,
придивляється пильно
до власного «привиду».

Двадцять перше століття:
фортуна і фарс.
Божевільна печаль
зі сталевими нервами…
- Вибачайте,
в покої не зватиму вас… -
даленіє луна
за дверима запертими.

10.06.2013

Выйди в сад и пойми меня, матушка
Отчего на душе моей гром
Отчего мне не сладки оладушки
И тоскую я здесь отчего…

У страны моей взяли всю кровушку
И народ мой отдали в приют
На святую златую коронушку
Нечистотами горько плюют….

У моих тополей нету племени
И у птиц отобрали столбы…
И пустили леса стоелейные
На гробы..на гробы..на гробы…

Ветродувы – на ставке с процентами,
Трубадуры, как прежде, в цене
И младенцы ценны лишь плацентою
В этой новой и грустной стране…

Выйди в сад и пойми меня, матушка –
А в саду благодать…тишина…
Отчего не в саду нашем, матушка,
Похоронена наша страна?

На могиле ее – толпы топчутся,
Барабаны гремят и ревут…
Ее вены открытые сочатся,
Пищу воронам диким дают….

Выйди в сад и пойми меня, матушка
Отчего на душе моей гром
Отчего мне не сладки оладушки
И тоскую я здесь отчего…
2007

Тут образність аж розкошує.
Верлібрів ноти - горілиць.
Рядочки - строго за фен-шуєм,
І... вже хропе під боком Гриць
(Він дуже швидко засинає...),
А свист - неначе в солов`я...
...Бо бідолаха ще не знає:
Не світ... не вірш...
Вагітна я!!!


10.06.2013

Отчего мы с тобой так похожи,
Наше сердце – одно на двоих,
Мне так хочется веять счастьем
В зацелованные глаза,
Мне так хочется ненасытной
Быть любовью твоей земной,
Быть любовью твоей небесной
Быть любовью твоей одной
Быть однажды тобою взятой
В предпоследний вагон экспресса
И почувствовать, что принцесса –
Это та, которую любят,
Это та, которая знает
Все причины недомоганий
И которая помогает
Удивляться –
Смеяться –
Плакать,
Отпускать все потери с Богом,
Все желанья…
И с которою та дорога
Будет малой тропою к лесу…
Может быть, ты позволишь на день
Побывать мне твоей принцессой?

Если я не забыла цифры,
Значит, время прошло внезапно,
И сегодня теперь уже завтра,
А вчера – это наши мифы.

Отчего мы с тобой так похожи,
Смысл ли вложен какой,
Или просто,
Я должна ощущать кожей,
Как прохладна твоя простынь,
Как печальны твои вопросы
И банальны твои ответы,
И что в комнате мало света,
Только где ты?
Сейчас где ты?
Далеко? Или очень близко?
Высоко ли? Еще выше?
Может быть, ты сейчас на крыше,
По карнизу гуляешь лихо,
Может, кофе пьешь в Сан-Франциско
С маникюршей или портнихой
Или с важным директором банка?,
Или просто обняв собаку
На скамейке листаешь прессу…

В предпоследний вагон экспресса
Быть однажды тобою взятой…

Звать так громко, чтобы услышал,
Даже если в ушах вата,
Даже если слова другие,
Даже если брачные узы. –
Ты мне нужен,
Зачем иначе
Существует гордиев узел –
Разрубить, и не быть уязвимой,
И не быть осязаемо павшей,
Даже если сочтут нахальной
И напавшей.

Это та, которую любят,
Это та, которая знает
Все причины недомоганий
И которая помогает
Удивляться –
Смеяться –
Плакать,
Отпускать все потери с Богом,
Все желанья.
И с которою та дорога
Будет малой тропою к лесу…
Может быть, ты позволишь на день
Побывать мне твоей принцессой?
2007

Опоясаний віком.
На спів лебединий –
і вози, і вітри
надхиткої пори.
Чорний кіт
перебіг мені
першу стежину,
а остання повзе
в чужинецькі яри.

І удачі, й утрати –
стихаючі трелі,
танцівниці й монашки
зап’ястя сплели,
бо принади колишні –
стіна в акварелях
й ідеали заблудлі –
потоки смоли.

Прокололи минувшину
храми шпилясті,
на крутих поворотах –
вино і вінки,
і скрипаль на узбіччі
відгранює щастя,
що, сполохане й сонне,
втекло з-під руки.

А натомість –
оказій і охів по вінця
і по горло, на жаль,
самоти й суєти.
І в капличці найменшій
зажурена Трійця
обіймає
знайомі до болю
хрести.

Огорнутий відлунням доброти,
співучий краю,
здавна вітром битий,
ти сієш слово у свої ґрунти,
як зерно перевіяного жита.
Лягає оберегом на вуста
вкраїнська пісня,
в тихий сум сповита,
душа її, пречиста і свята,
велінням Бога створена
для світу.

…уночі бенкет правила гроза
умиває день ранок як сльоза
у небесну синь загляда ясмин
кучері густі в бісері сльозин …

08.06.2013

Шуми гучніш зелений ліс,
Твій смуток гордий величавий.
Шовк пишних і розкішних кіс,
В рясній короні кучерявій.

А в люті сніжні холоди,
В короткі дні – німе мовчання.
З дитинства слухала завжди
Пташок весняних щебетання.

Бувало в непогоди дні
Змагався з сильною грозою,
Тоді берізоньки сумні
Вмивались чистою сльозою.

Дубів вершини угорі
Від бурі грізно колихались,
Птахи від ранку до зорі
В гущавині перекликались.

А в спеку сонце серед дня
Крізь віти сплетені сіяло,
Рожевим маревом здаля
Твій одяг сяйвом осліпляло

В гущавині вже ніч була –
В шатрі небес, над головою,
Легка хмаринонька пливла,
За нею – інші чередою.
02.12.2012

Дзвіночки світлі лісові
Попід кущами виглядають,
Синіють ніжно у траві,
День літній дзвоном прославляють.

І манять бджілок золотих
На диво синяви рясної.
Нектар дзвіночків лісових
Зібрати із краси земної.

Уранці в лісовій тіні
Зірву я їх тендітно-синіх,
Щоби матусі і мені
Всміхались на вікні в хатині.

Дзвіночки юні лісові
Приходять в сни мої і досі.
Я їх збираю у траві,
А з ними й чисті срібні роси.
26.11.2012

Мереживо плететься у слова,
Забуто шлях, то виведе крива,
Зостанеться в тенетах мовний шал,
Закінчиться омани карнавал.

Заплетено тугим вузлом дилем
Багате розмаїття гострих тем,
Занедбано розпластаність ідей,
Що так завжди цікавили людей.

Майдани залишають демагоги,
Закрито непротоптані дороги,
Шматки афіш несе по місту вітер,
Самотні пелюстки зів'ялих квітів.
2013

Полив полудневий. Зі шлангом зроблю шоколадну,
із - сонцем. Кохана, кого напувати, командуй!
Які молодці, що дали полуниці вологу.
Сусідів її довели ми до переполоху:
на літо з водою. на зиму з сухими дровами
хатинки свої цвіркуни впівціни продавали.

05.2012

Поцілуй мене, любий,
Більш нічого не треба.
Не прошу я у Бога
Собі іншого дива:
Лиш ці руки і губи,
Мов даровані Небом,
Щоб на мить, чи на довго,
Ще була я щаслива.

2011

В спогадах знов оживає
Дружний десятий наш клас.
І через роки лунає
Перший хвилюючий вальс.

Перший наш, з танцями, вечір,
Музика ніжна лилась.
Коси спускались на плечі –
То був мій зоряний час.

Милий, високий хлопчина
Ніжно мій стан обіймав,
Мов два крила за плечима,
Я була – юність сама.

Доля той вальс обірвала,
Кинула в інші світи.
Та ні на мить не згасала
Зірка моєї мети!

В моді були вже чарльстони,
Твісти і шейки були,
Вальси забуті «бостони»,
А рок-н-роли гули.

Я ж у душі зберігаю
Лиш неповторний той час.
Світлим акордом лунає
Перший мій зоряний вальс.

2010

Де над берег – верболози,
Попід берег – очерет,
Каченя дзвінкоголосе
Заховало свій секрет.

Як його ніхто не бачить,
Ані душечки навкруг –
Каченятко пісню кряче
Про струмочок і про луг,

Про усе, що серцю миле,
Тата, маму і братів,
Про міцні дорослі крила,
А про небо – й поготів.

Та хвилюється качатко:
Як почує хто, бува?
Певно, скаже: щось негладко,
Що з качати за співак?

Ти, качатко, не встидайся,
Хвилюватися – дарма!
Як співає хто від щастя –
Пісні кращої нема!
2013

Моя незаймана душа,
Неначе пташка у повітрі.
За нею жодного гроша,
А навкруги - спокуси хитрі.

Немає спокою в очах
І мрія тягнеться на волю:
Шукає фенікс у речах,
Попереду красиву долю.

Гортає сторінки життя
І відблиск помислів блакитних.
Як перелякане теля,
Мене Господь, веде до сильних.

Сьогодні складне і серйозне
Домашнє завдання у сина –
Мій хлопчик писатиме роздум
На тему: «Красива людина».

Задуматись гарна нагода,
А я підкажу тобі, синку:
Людей прикрашає не одяг,
А їх поведінка і вчинки.

Буває, побачиш дівчатко -
Аж очі радіють: вродлива!
І враження добре спочатку,
Та лайки брутальної злива

Поллється в красуні із рота
І знівечить диво- картину.
Краса – не те саме, що врода,
Тепер ти це бачиш, дитино?

А інша – нехай непримітна,
Увагу не зразу приверне,
До кожного щира й привітна,
В її товаристві - приємно.

Того, хто пригнічений, втішить,
А старшим – увага й турбота.
Для неї краса – не афіша,
Щоденна невтомна робота.

Якщо тобі прикладом буде
Така поведінка щоднини,
Про тебе казатимуть люди:
"Цей хлопець – красива людина"

2010

у неї крил нема а ти
її примушуєш літати
над буднями кричиш лети
лети бо ти не хочеш знати
вона ж не птаха крил нема
ти сам колись відтяв їй крила
вона твоя раба німа
така покірливо-безсила
хіба на хлібі та воді
та на безлюб"ї до літання
в твоїй дрімучій бороді
вона мов крихта від снідання
вона сльозою ізійшла
перетворилась на крижинку
колись принцесою була -
лишилась пам"яттю про жінку


1996

приголубився до тіла що не сміло
запалати й запалити і спалить
ледве жевріло крізь попіл животіло
грішне тіло що не вміло ще грішить
не наважуюсь роздмухати багаття
бо не зможу ту пожежу погасить
юне серце виривається з-під плаття
хоче вилетіть - дурнесеньке - згорить!


1996

Розслабився… і ніжна, чиста сила
Мене за серце боляче вкусила,
І захитавсь хвалений моноліт.
І раптом, як бурчак застугоніло,
Оте червоне, що тече у жилах…
Торкнувся губ недоторканий плід.

* * *

Ось і ти, з валізкою в руці,
Сходиш, ледь ступаючи по трапу.
Я з тобою у хвилини ці.
Твої руки – теплі промінці,
Що у їх тенета я потрапив.


5 червня 2013 року

Заболіли слова і від того затерпли пальці,
захитались оголені нерви повік:
очі прагнули слів, бо ще трохи живі,
крапля правди тонула у морі фальшу.

Мегабайти думок полетіли скаженим градом
і свідомість текла у моєму 3D-кіно,
рівновагу від записів втратив блокнот:
його власник укотре в безодню падав.

Заболіли слова: тричі проклята совість-миша
надгризала бажання у себе втекти,
з пляшки солодко лився думок реактив,
а душа діставала оргазми. Бо пише…


09.06.2013

Сон одолеет, и ночь пряным ладаном
Будет клубить миражи.
Спи, моя радость, душа ненаглядная,
Завтра научишься жить.

Ангел согреет льняными одеждами,
Станешь с собою в ладу.
Беды разрушу я чувствами нежными
И в бесконечность уйду.

Стоит ли боль растворять в каждом шорохе
Тем, кому время дано?
Слышишь, настойчиво веткой черемухи
Бьется надежда в окно?

Что же ты смотришь пугливым воробышком?
Вечность нельзя схоронить.
Нежит душа разоренное гнездышко –
Жизни тончайшую нить.

2013 г.

Сад весь квітує,
вечір в вогні
І на серденьку
любо мені
В мріях весняних
стежкою йду
І потаємне
слово я жду.

О, ці зірниці,
о,ця весна
І довгожданна
й квітом рясна.
Певне від щастя
знов плачу я
Ти – світла радість,
тайна моя.

Сад весь квітує,
ніч у вогні,
Серце віщує
зраду мені.
В думах журливих
стежкою йду,
Зустрічей щирих
я вже не жду.
26.11.2012

Білий сніг обіймає
струнку тополину,
Застилає-заносить
омріяний шлях.
Я не знаю, чи знову
тебе я зустріну
Лиш весною полину
в журливих піснях.

Заспіваю тобі
перепілкою в полі
Засинію волошкою
в стиглих житах,
Зазоріють зірницею
тільки для тебе
І розвіюсь росою
в степу на вітрах.

А якщо ти зустрітися
більше не зможеш,
То прилину до тебе
в солодкому сні,
Відлечу з журавлями
осінньої ночі
І залишу на згадку
журливі пісні.
25.11.2012

З ранку старшокласник Петя
Вже блукає інтернеті.

На курорті мама з татом,
За онуком приглядати
Ще учора прибула
Бабця здалеку, з села.

Вранці Петю пригостила,
Посуд гарно перемила,
І хотіла ще, як слід,
Борщ зварити на обід.

Але що ж його робити?
Треба дещо докупити…
– Збігай, Петрику, благаю.
Я ж нічого тут не знаю!

Відповів бабусі Петя:
– Не турбуй мене дарма,
Бо коли я в інтернеті,
Хоч я й тут, мене нема!

– Що ж воно така за штука? –
Запитала бабця внука.
– Ти, бабусю, темнота…
Інтернет, це – красота!

Бо, якщо він є у тебе,
То й борщу варить не треба.
Бабця трішки засмутилась:
«Бач, які тепер діла!»
На портрет перехрестилась,
Відпочити прилягла.

А годині десь о третій
Захотілось їсти Петі.

Він бабусю став будити:
– Думаєш мене кормити?
А бабуся здивувалась,
І спросонку аж злякалась:

– Ти ж сказав, що в тім «тернеті»
Є готове чисто все.
Думала, що звідти, Петю,
Хтось і їсти принесе!
2010

На розі двох вулиць базарчик зробили.
Мов лялечки, сіли в рядок бабусі.
I ціни на збіжжя такі заломили,
Втікають і хрестяться всі покупці.

Але «бізнес-леді» на те не зважають,
Політику цін вони твердо ведуть:
«Хіба ви не чули, що "доляр стрибає"?
«Iнхляцїя», спека, дощі не ідуть!»

I де ж ви навчились отак торгувати,
А совість та сором у Вас іще є?
З своїх же сусідів три шкури здирати.
Хіба ж ваша курка валюту клює?
2010

І сміх і гріх, а більше всіх
облупленому журиться голівка.
Та якось задля всіх святих
зустрілася йому ну козир-дівка!

Тримає гашене вапно,
в облупленого допомоги просить.
Шляхетно так, як у кіно,
півдня за нею він вапно те носить.

Тут ринок, і - усюди крам.
Це не жінки фізично недолугі -
"бажання" заважкі рукам,
а вибір краму - надлюдські потуги.

Нарешті скінчено півдня -
місіонерську здійснено роботу.
Облупленому - новина:
все гашене життя - у винагороду.

9.06.2013

Згусток енергії, вивершок грації,
Хочеш, не хоч, а - люби!
Над стадіонами громом - овації,
Примхи нової доби.
Там супермени м'ячиком граються -
Сила, здоров'я, краса!
Тисячі "фанів" докупи збираються,
Клекіт трибун не вгаса.
В морі емоцій арена купається:
Дружно, плечем до плеча
Маса в єдиному ритмі гойдається,
Очі шукають м'яча!
Шум децибел до кімнати вривається,
Телеекрани гудуть;
У коментатора голос зривається -
Наші в рахунку ведуть!!!
Це неповторне, красиве видовище -
Удар по воротах і - гооооол!!!!!
Нас у напрузі триматиме довго ще
Його Величність - Футбол!

Я теж подякувать гарненько
І Коноплянці, і Фоменку,
Федецькому і Гармашу -
Всім футболістам поспішу!

Зазнати просто у атаці
Футбольних європровокацій!
І не відправити на мило
Те, що Зозулю засудило!

Отак блискуче, навіть круто
Очки у лідера добути!
Такі голи забити в грі,
Що Монтенегро у дірі!

Оті фінти, удари, паси -
Футбол насправді екстракласу!
Готуймося перемагати
На світовім чемпіонаті!

Сестри,
Що з нами межували,
Життя мого народу
Не хрестиком,
Не хрестом,
А вогнем і мечем
Вишивали
На нашій землі.
Сльози...
Терпіння...
Злочин...
А нині вони
Хочуть,
Щоб нащадки гноблених -
Простили їм гріх.
Та це нічого.
Народ мій
Сотні років
Терпів.
Відкидав гнів.
Моливсь.
А коли почув,
Що іде воля -
Сказав: - Досить!
І рушив до бою,
За належну собі
Волю.
А їх це боліло
І нині болить...

На це не годилися тоді
- Ні фашист німець...
- Ні комуніст москаль...
- Ні шовініст поляк...
В них родився
Переляк,
Що стає на ноги
На своїх етнічних землях
Нова держава.
Перелякана Москва...
Перелякана Варшава...
А десь, далеко,
У фашистському Берліні,
Власне тоді
Гітлер погрожував
І кричав
- НІ УКРАЇНІ!
А Україна ставала,
Бо Україна, це НАРОД.
Це земля, на якій зростала
І мимо киданих колод
Вона тривала.
І по нинішній день
Вона Є!
І пісень
І пошани жде!
08.06.2013р.

Вишіптуй журу із мене,
холодну, колючу муку.
Клади лікувальне зілля
на виболене чоло.
Безсиле єство надії
тримає іще за руку,
хоча сподівання мрево
давно уже відцвіло.

Фати не було у мрії,
пішла під вінець у чорнім...
Ніхто не сказав, що марно,
що чорне - то на біду!
Тепер на душі - розруха,
думок голосне воро́ння
видзьобує крихти світла
в захмареному саду.

Така вже у серця карма -
то падати, то злітати,
то зранене у юдолі
вираювати крило.
А ти не дивись, що плачу,
Вишіптуй мої утрати,
Клади лікувальне зілля
На виболене чоло...
(23.05.13)

(written by Mark Knopfler)

Translation:

ці гори в тумані
де сьогодні мій дім
а той рідний що манить
завжди в низині
повернувся би з вами
до долин тих зійти б
і ви не були би мов рана
(мої ви) по зброї брати

а на полі з руїни
що вогонь охрестив
хай ваш біль відпочине
аби бій трохи стих
хоч болить нестерпимо
страх лоскоче і дим
мене з вас ніхто не покинув
(мої ви) по зброї брати

світів багато мов піщин
багато сонць посеред тьми
у нас на всіх лише один
цей світ в якому в різних ми

то вже сонце у пеклі
місяць ген з висоти
кожен має померти
вам пора вже іти
із долоні не стерти
зоресвітлий мотив
це глупо по трупах нам дертись
(таких же) по зброї братів


Original:

These mist covered mountains
Are a home now for me
But my home is the lowlands
And always will be
Someday you'll return to
Your valleys and your farms
And you'll no longer burn to be
Brothers in arms

Through these fields of destruction
Baptisms of fire
I've witnessed your suffering
As the battle raged higher
And though they did hurt me so bad
In the fear and alarm
You did not desert me
My brothers in arms

There's so many different worlds
So many different suns
And we have just one world
But we live in different ones

Now the sun's gone to hell and
The moon's riding high
Let me bid you farewell
Every man has to die
But it's written in the starlight
And every line in your palm
We are fools to make war
On our brothers in arms

Несміло день згортає крила,
немов сп’янівши од вина,
і ніч, затиснувши вудила,
галопом скаче, ворона.

Пливе, здіймає зорі-хвилі,
будинкам зносячи дахи.
Її пошарпані вітрила
беріз розчісують верхи.

Запахло рясно звіробоєм –
це літо витекло зі струг…
А я сумую за тобою,
мій друже, мій далекий друг.

2013

(Written by Dolly Parton)

Translation:

не йти це гріх
і бути ніг сильцем твоїх
ітиму та запам’ятай
в думках моїх ти полум’я і сніг

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе кохання тебе гммм

солодке і гірке згадай
і скажи зі собою візьми
що ж бувай себе не край
час минув називатися ми

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю

(інструментальне соло)

то щасти тобі в житті
хай збуваються мрїї за двох
і я бажаю тобі теж моря втіх
та понад усіх благ хай квітне любов

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
я тебе лиш люблю

тебе кохання люблю
ех тебе лиш назажди люблю

Original:

If I should stay,
I would only be in your way.
So I'll go, but I know
I'll think of you ev'ry step of the way.

And I will always love you.
I will always love you.
You, my darling you. Hmm.

Bittersweet memories
That is all I'm taking with me.
So, goodbye. Please, don't cry.
We both know I'm not what you, you need.

And I will always love you.
I will always love you.

(Instrumental solo)

I hope life treats you kind
And I hope you have all you've dreamed of.
And I wish to you, joy and happiness.
But above all this, I wish you love.

And I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I, I will always love you.

You, darling, I love you.
Ooh, I'll always, I'll always love you.

Слова ласкаві
В небі танули...
Дівочі очі
Сонцем сяяли...
А десь далеко,
Хлопець їй, одній,
Говорив...
Про любов.

Яка розлуки
Не лякається...
Якій і відстань
Підкоряється...
Допоможи їм,
Добра доленько,
Бути вдвох...
Знов.


Щоб лиця щастям
Засвітилися,
Щоб почуття
Не розгубилися...
Щоб ніжність
Хвилею котилася
Із сердець...
І розмов.

І як би люди
Їх не радили,
Свою любов,
Щоби не зрадили...
Допоможи їм,
Добра доленько,
Бути вдвох...
Знов.

8-9 червня 2013 р.

Translation:

десь там через веселку
вище хмар
там земля є далека
і колисковий чар

десь там через веселку
неба синь
у мрій крила лелеки
гнізда сміливі сни

колись у зірки попрошусь
за хмарами в той день проснусь
у домі
де тане мов цукерка страх
мене знайдеш ти там де дах
тримає комин

десь там через веселку
неба синь
у мрій крила лелеки
гнізда сміливі сни

край зелених віт
чевоних руж
дарує цвіт
любов стару
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

бачу неба синь
білінь хмарин
і дні з яси
і ночі плин
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

і кольори веселки
на небі виграють
вони вже на обличчях
людей що мимо йдуть
бачу потиски рук
і вітається люд
у вітаннях зберу
я люблю

чую плач дітей
вони ростуть
їм вивчати те
що не перейду
я кажу сам собі
о чудовий цей світ


колись у зірки попрошусь
за хмарами в той день проснусь
у домі
де тане мов цукерка страх
мене знайдеш ти там де дах
тримає комин

десь там через веселку
де вогні
мрій лет через веселку
мрії летять я ні

Original mix:

Somewhere over the rainbow
Way up high,
And the dreams that you dream of
Once in a lullaby

Somewhere over the rainbow
Bluebirds fly
And the dreams that you dream of,
Dreams really do come true

Someday I’ll wish upon a star
And wake up where the clouds are far behind me
Where troubles melt like lemon drops
High above the chimney top
That’s where you’ll find me

Somewhere over the rainbow
Bluebirds fly
And the dreams that you dare to
Oh why, oh why can’t I

Well I see trees of green and red roses too
I watch them bloom for me and you
And I think to myself what a wonderful world

Well I see skies of blue and I see clouds of white
And the bright bliss of day I like the dark
And I think to myself what a wonderful world

The colors of the rainbow so pretty in the sky
Are also on the faces of people passing by
I see friends shaking hands saying how do you do
They’re really saying I, I love you

I hear babies cry and I watch them grow
They’ll learn much more than we’ll know
And I think to myself what a wonderful world

Someday I’ll wish upon a star
Wake up where the clouds are far behind me
Where trouble melts like lemon drops
High above the chimney tops
That’s where you’ll find me

Somewhere over the rainbow
Way up high
And the dreams that you dare to,
Why, oh why can’t I

На поверхню!
Зникати й ховатися годі!
Більше світла і світу,
і дужих вітрил.
Ієрогліфи посмішок,
поглядів коди
не для шторму потужного –
тільки для гри.

Виростати на хвилях,
у фаті- моргані,
не боятись наосліп
на тризну гірку.
Хижі відблиски скал
і зубатих піраній
відчайдушно вести
по Господнім витку…

Не злітати намарно
щодня в піднебесся,
на слова на солоні
не сипати сіль.
Не картати того,
хто на тебе зіперся,
не збирати нектар
із чужих божевіль.

Кожен вибух на сонці
різьбити на серці
і не тішити пиху
найглибшому дну…
І збагнути сакрально
у полум’ї терцій,
чи не янгол нарешті
штурвалом хитнув.

2013р.

Качка-мама, качур-тато,
П’ять маленьких каченяток
Попід верби на ставочку
Чемно плавають шнурочком.

Мама діток вчить співати,
Вчить пірнати діток тато.
Тож прогулянка – на славу,
І корисна, і цікава!
2013

Пірнаю у мелодію печалі,
Бо безперервно плине часу річка.
І розчиняється в безмежній далі
Життя мого, на жаль, коротка стрічка.

Черпаю срібну воду із криниці,
Густий спориш лоскоче босі ноги.
Цей рай мені ночами часто сниться,
Я забуваю прикрощі й тривоги.

З дитинства він закарбувавсь навіки
І ранить душу піснею сумною.
І тільки, як закриються повіки,
Тоді лиш зникне разом ізі мною.

Блаженний спокій душу ніжно гріє,
Не можу відірватися від нього.
Рожевий ранок в шибку пломеніє.
А я за всіх молюся щиро Богу.
25.11.2012

Розірване туманне покривало,
Ховає в сивім мареві село.
В маленьких вікнах світло ще блищало
І розливалося в душі тепло.

Іздалека десь горлиця туркоче
І рожевіє горизонту край.
Вітрець щось вербам втомленим шепоче,
До себе манить дивовижний рай,

Чомусь у ньому солодко і гірко
І сенс життя всього й дитинства світ,
Моєї совісті і честі мірка
І відгомін щасливих, юних літ.

Розвіялося сиве покривало
І на світанку ожило село.
У темних вікнах світло засіяло
І розлилось в душі моїй тепло.
25.11.2012

Я пам’ятаю, як малою,
Упавши на м'яку траву,
Вдивлялася у небо над собою -
На хмари - як вони пливуть.

Дівча замріяне з маленького села,
Уся уява – з книг картинки;
У хмарах уявляла і слона,
І лебедино-ніжний профіль жінки.

Пливли серед небесної краси -
Величні і наповнені дощами.
Здавалося, лиш руку донеси –
Торкнешся дива по-під небесами.

1998р.