Я хочу почати зі слів "любов" та "біль". У нашому житті майже у 70 віссотків людей ці слова синоніми. Коли я відкриваю очі і бачу коло себе кохану мені людину, у серці визріває любов, (досі не зрозуміле нам почуття) але на протязі дня дуже часто це почуття переростає в біль, ну може не в біль, але у неприязність точно.
Моя любов і моя біль ходе за мною тінню уже чотири роки. крок в крок переслідуючи мене, це почуття не дає мені спокою, і сну.
Вже чотири роки я не можу спати, але тоді коли він коло мене я бачу кольрові сни. Він - людина котру я не вважала, за достойного для себе, котра за чотири роки принесла в моє життя більше болі чим світлих променів сонця. Напевно не кожен може зрозуміте те- чому люди страждають біля одної особистості, а не шукають чогось кращого. Але відповідь дуже проста, і з цим уже нічого не поробиш - це "єдине ціле" те єдине яке не дозволяє мені забутися і втекти.
На аркуші цифрового паперу, я хочу викласти чотири роки мого кохання.

11 вересня 2007, увечері сидячи на лавці в рожевій піжамі коло свого підїзду, я побачила людину, голос котрої знала все своє життя, але обличчя ніколи не бачила. Кумедний юнак, з двома ямочками на обличчі мене зачарував простим рінгтоном свого телефону. доля склалася так, що буквально роки два назад перед нашою зустрічу, я почула його голос по телефону і він не знаючи мене досі виклав мені свій стан душі. Його зовнішність зовсім не співпадала з його зовнішністю, але коли пізнаєш людину блище вона стає для тебе прекрасною у всьому.
Біль у серці почалась з наступного дня, коли я не могла його зрозуміти а він мене, а точніше ми просто не могли зрозуміти, що вже закохані. Проблеми переслідували нас на кожному кроці, проблеми були дитячі, але на той час такі для нас важливі.
Пройшов деякий час і коло мого підїзду мокрой від дощу хлопиць, який чекає мене, у руках притка шоколаду. Коли він грайливо почав годувати мене цим шоколадом мене - мокру, знесилину, взагалі ніяку, я зрозуміла. що він закоханий, і я перестувши через свою гордість закохана також.

***

Якщо я заховаюся від тебе
У старезні фотокартки
Шістдесятих років минулого сторіччя,
Лопотатиму чужими плівками
Допотопного магнітофону та
Архаїчними словесами приблудної цивілізації -
Ти все одно, за будь-яких обставин,
Відшукаєш мене.
Знімеш з мене окуляри з риб’ячих міхурів,
Наділиш бритвою,
Наповниш купіль,
А потім,
Охайного та духмяного,
Відішлеш на скотомогильник.

Ти завжди поводилася зі мною як з твариною.

***

Якщо я піду,
Ти не шкодуватимеш.
Але я швидко стану
Торботрясом Пересічним
Чи то Бомжем Зачуханим.
Десь у теплотрасі тихесенько
Віддам Богові душу,
Якщо я піду.
Але ти мене ніколи не відпустиш.

Ластівки літали в небі.
Непомітно залетіли в мою душу.
І я стала небом...

***

Якщо перетворюся на пташку –
Нехай це буде голуб.
Саме він, голодний і виснажений,
Доживе до перших морозів…
Я сидітиму на трубі газопроводу
І чекатиму на тебе.

Звісно, забереш мене до хати,
Звільниш поличку від книг,
Бо в тебе нема зайвої клітки, а тільки коти.
Відігрієш мене від холоду,
Запропонуєш зернятко,
Я ночуватиму в тебе.

На ранок… буду проситись на вулицю

Якщо вербою чи явором –

Я ріс під твоїм віконцем

Доконче.



Імпонує припускати

Твоє споглядання за моїм існуванням.

Я повідував би пори року

Чи погоду на власний приклад.



Одного разу твій батько

Звалить мене на дрова.



Мені не шкода життя,

Відданого тобі, як тепло…

Не держи ты свой камень за пазухой,
Не томи свое сердце в плену.
Научись подавлять гнев свой паузой,
Прогони опостылую скуку-тоску.
Талант любить и помагать
Дороже всех даров на свете!
Прощать и помогать опять
Быть чистыми душой, как дети.
Если беден или не богат
Не в состоянии помочь деньгами,
Все равно будет тебе рад
Тот, который не ходит ногами.
Ты проведай любого больного
Погуляй с ним просто в саду.
Ему одиночество и болезни
Не покажутся жизнью в аду!
Ты поделись своей улыбкой
Ты помоги своим трудом
Чтобы не было ошибкой,
Что ты прошел другим путем!
2011г.

Если сил терпеть не осталось
И устал от борьбы, от болячек,
Может семья твоя не состоялась
Или на зоне кто-то плачет,
Живи с Богом, в борьбе закаляйся,
Пройдут эти черные дни,
Вопреки всему сопротивляйся,
Прошедшим сном окажутся они.
Даже если в угол тебя загнали,
И понимаеш, некуда бежать...
Вот так и мы все Господа познали,
А больше нас некому спасать!
Пролетят все хмурые дни,
Пробьется солнечный лучик
И за страдания твои
Благословение ты получишь!
И главное, в ногу с веком
Пред Богом и людьми
Останься добрым человеком
И это в заповедь возьми!
2011г.

Как часто слышим слово "поздно",
Не может врач уже помочь!
Эти слова звучат так грозно,
Где силы взять, чтоб превозмочь.
Ту дрожь противную в ногах,
И слезы боли на глазах.
Куда бежать и где спасенье?
Все в миг становится чужим
Друзья, родня и дом и пенье,
Не умирать же молодым!
Но ты забыл, мой друг о Боге,
Ведь только Он тебе поможет.
Поведай о своей тревоге,
Отдай Ему, что тебя гложет!
Ты попроси за все прощенье,
И жизнь твою Он сам решит.
Ведь сколько дров ты наломал?
А сколько раз судьбою бит?
И часто ведь не понимал
Как много ты принес обид!
Придется жизнь менять, мой друг!
Давайте станем мы добрее!
Мы разорвем болезней круг!
А жизнь становится милее!
Как к солнцу, к Богу потянись
И стань лозою ты полезной.
И от плодов так изогнись
Дорога к Богу станет верной.
2011г.

Сон снився дивний мені,
Поле, заметіль, сніг
Зі Христом ми йшли,
Залишали сліди.
Дійшли до краю, обернулася я,
І, не розуміючі спросила у Христа:
"Чому у полі слід Твій щеза?
Ти порібен був мені,
Була я в біді!
Слід мій один, Твого нема"
Іісус, ніжностью торкнувся до мене:
"Сестрико, де слід один - Там Я ніс Тебе - мижбо Рідня".

2010р.

Я подарую тобі мухобійку,
Коли востаннє прийду попрощатись…
Або сьогодні, або в неділю,
Або на Трійцю, або на дату
Життя Сосюри чи смерті Стуса,
Чи в Хвильового число «13»…
Та знай, що я вже не повернуся…

Напевно, боляче, коли залишають,
Коли тебе, а не ти,
Коли кохання.
Напевно, боляче, тужно й сіро,
Але мені це ще так невідомо.
Я подарую тобі мухобійку,
Бо знаю, ти не затужиш в спину,
Я знаю, буде це неодмінно,
І я востаннє піду із дому.

Я подарую тобі мухобійку…
Без болю втрат і нудних пробачень,
Коли від наших стосунків тлінних
Повіє запахом загнивання
Або образ, або «Якось вийшло»,
Або «Навіщо?», і холод. Холод…
Але це буде якось не зараз,
Тому всміхайся, цілуй у скроні…
А завтра вранці відкрий кватирку,
Нехай вітри залетять в кімнату.
Можливо (зовсім лише можливо!!!)
Їм вдасться вигнати першу муху.

2010

Иду сжигая прошлого устаревшие мосты,
Ведь то, что видят глаза - это илюзия,
То, что видит сердце - Истина Реальности.
Дориносимо воспоем, цель уже видна.
Личный код и двери Дома открыты,
Радость сердца -мы - Одна Семья.

2011

я боюсь висоти без твого плеча, коханий
я боюсь глибини без твоєї руки, коханий
я боюсь темноти без обіймів твоїх, коханий
я боюсь по життю не з тобою іти, коханий

та злякає тебе висота – ось тобі моє плече, коханий
та злякає тебе глибина – ось тобі моя рука, коханий
та злякає тебе темнота – обійму тебе міцно, коханий
скажеш, нам треба нарізно йти – благословлю тебе і піду, коханий

я кохаю тебе
коханий

нами зайняті місця
в моїй каюті
відкриті всі люки
від сенсу до суті

прошу запам’ятовуй
придумані мною
і все розмальовуй
фарбами грою

злітають
щасливі рейси
звикають
знайомі і преса

приємно зізнатись
ми один одного варті
можна не оглядатись
гарні знаки на карті

і коли ти досить
навіть схожа на Карпу
я схильний
і згоден на таку карму

правильний трафік
Луцьк feat Луцьк
намалюй графік
і слабкість відвикати від слів

пахнуть лаймом слова
торкають ситно губи
придумала схему сама
соромно схудла а я

придбав на заднє скло
приклеїв мешти
очі рахують сто
дякую не потрібно решти

міняю по курсу день
поцілуй і лягаєм спати
приємне світло Пльзень
привіт є що розказати

ти слухаєш рок
і крізь мої пальці
сиплеш пісок

ти захотіла зізнатись
між нами струни є спільні
що має бути те буде

на півдні пляжі рив’єра
захоплює подих
заходимо швидше

і сонце заходить
так вчасно і гарно
від неба за море

самотній човен
приємний і гарний
історій повен
а питати й марно

хоча б на пів долі
стати другом
і водами волі
заслухатись вухом

зробити фото очима
на гарну згадку

коли так тісно
не має дихати з ким
коли без правди
шукаєш профіль для рим

поспішні вчинки
все ж вимагають
хоч накривають ковдрою
приховує язик очі моргають

і так сховатися
краще не оглядатися
для роздумів ще вдосталь часу
відпочити хочу спокою

тікай
я згоден вірити тілу
тікай
обманом правдою сміло
тікай
обмежень правил не має
тікай
сьогодні коло за колом
стрімко по венах кров
справ так мало багато мови
я стомився жити для тебе
знов

записуй мій номер
телефонні гудки
помада на комір
і диму клубки

до речі твій голос
обірвані фрази
заплетене в колос
волосся в прикраси

так тихо блукаєш
чарівні смс
ти мені надсилаєш
приємно не стрес

слухай мила
барви сонця
твої крила
хочуть в гості
поряд ляж
засни
і грайся
чуєш мила
не йди зранку
залишайся

ти купиш на літак
один чужий квиток
і навіть не спитаєш
куди той рейс

ти сядеш у авто
натиснеш лиш на газ
і стрімко полетиш
до аеропорту

знайомий термінал
і навіть не цікаво
шукати автомат
купити собі кави

посадка швидко палиш
Іспанія Мадрид
всі випадкові зустрічі
ти повертаєшся додому

подихом голосу
падати разом вниз
кажеш є секс між нас
кажеш є love ше раз

займані погляди
губляться серед нас
непідійма повік
голосом тиша раз

молиш і колиш так
бережно голишся
авіа L літак
кров ще є ти і рак

зуби відбілені
ти посміхаєшся
тин не росте між нас
ти залишаєшся

коли я прокидався
і серце чуло біль
на твої сині очі
падав мокрий сніг

облизувала губи
і замерзала біль
ковзалась і просила
я завжди сипав сіль

але життя сторінки
перегорнулися нові
змінилися бажання
групи крові і телефонні номери

так добре
що я зайшов в гості
ми розкладемо
кинемо кості

як добре
що в тебе є фарби
якби дізнатись
де сховані скарби

так добре
що сигналу часом немає
якби ще випадок
і так усе життя

коли очі
і не можливо сховати
підіймаєш
і краще не грати

так мало правди
коли ламаються долі
так прикро красти
чужі паролі

і їх привласнити
позначити фарбою
залишити в пам’яті
і як не згадувати ?

не скажу
що так
але й не можу
сказати ні

сьогодні не теплий
вечір
і фільми
ставлять не ті

і я шукаю хвилі
немає
в ефірі штиль

а настрій
твоїх очей
бадьорить
солодом
і запахом снів

а я все ще
не кажу так

на полотно лягають фарби
ти пишеш дива
я знаю краще вкрав би
твоє шершеляфа

закриті жалюзі сховали
і тиша змов
вітри мене заколихали
нам перелили кров

я ледве горло надірвав
часу мить – сеанс
твої манери оперував
секунд надії дійсний шанс

і раптом сон негайно зник
розбив кришталь сухих очей
я до життя ласкаво звик
і лише вічність днів ночей

ми знали що залишиться
літо між нами
листами телефонами
нічними дзвінками

в Парижі лиш в готелях ми
від тостів і кави
з вежі паралелями
дороги зникали

на вулиці червоних
нічних ліхтарів
бажаннями японок
Амстердам так хотів

залишитись в потоках
мріями снів
секретами знайомих
на video live

ми відвикаємо від втоми
автобусних днів
і налаштовуємо темпи
хто як хотів

розносить думки
від занудливих пар
я жваво-живий
лиш під звуки гітар

твій подих холодний
твої губи як скло
на мені порізи
вони всі від тебе

а коли вони
заживають
в мені не має страху
мене ламає

ти на мене
маєш право
а я без тебе
не можу жити

тому я сплю
з тобою я п’ю тебе
вдихаю
і для тебе живу

і в твоїй кімнаті
хтось розбив всі вікна
вчора після party
ти живеш вагітна

я підведу румяна
усі твої повіки
від мене в тебе рана
я куплю тобі ліки

постав собі коронки
золотом покриті
вимкни всі колонки
ми трансом долі ситі

докуримо сигарети
залишимо на лафеті
збудуємо парапети
і розіб’ємо при злеті

і замете дороги
перламутр снігом
я оббивав пороги
шалено-димним сміхом

в Китаї новий рік
а ми з тобою п’яні
з берези п’ємо сік
інтрига в океані

падав сніг білий сніг
на червоний Форд ліг
і без снів не зігрів
і залишив відкрите я скло
із велюру салон замело
в тумані не вмикаються фари
замерзли струни гітари
і стоїть на безлюднім родео
засипає сніг червоний Мондео
сидить в салоні чарівна Асоль
в колонках звучить „Мумій Тролль”
піднялась температура під нуль
чекає у мріях принца Асоль
і без снів
він її вже зігрів
на червоний Форд ліг
білий сніг падав сніг

залишена на завтра
там крізь жалюзі видно
засвітилася правда
все задумано хибно

і логічно б не дати
на застеленім ліжку
без будильника встати
залишити недочитану книжку

ти в місті як дощ
твій сьогодні готель
на вигляд до площ
заспівай всю „Модель”

набирай телефон
з пошти взяті листи
щоб відразу в мій сон
звісточку принести

вимкни телевізор
двері замкни
по кімнатах ревізор
хтось в голос кричить
тобі не дочекатися весни
ти залишаєш на снігу слід
але все розтає
... в тебе СНІД
в’януть квіти
в твоїх очах гине світ
сонце вмирає
з річок зникають мости
не приходять на пошту листи
як тяжко у вікно
сльози нести
горизонтально по суші лід
надія підглядає в карти
... в тебе СНІД

весь час
закоханий поет
для когось
пише вірші
мов би над ним
тримають пістолет
і їй щасливій
дивлячись у вічі
розкаже
що на світі
найніжніше
найпрекрасніше
і наймиліше
доклавши в вічність
п’ять монет
дарує всім
віршів букет

я без квітів не йду
у театр на виставу
і без цукру не п’ю
вранці каву
без таланту в житті
не здобуду я слави
а у місті без назви
не потрапить мені на забави
ти мене відпусти
із тенет де блукаю
де без пісні вмираю
і ніяк не вгадаю
краще у двох чи без тебе
не знаю

дощами впала
ти до ніг
ти просила
я поруч ліг

всі замерзали
сльози в лід
ти молила
я допоміг

і нам радіти
я з тобою
гуляють квіти
сплю живу

я березень твоєї тіні
я космос твоїх думок
втомився від твоєї ліні
розсипав компліменти на листок

я захоплю всі акварелі
і намалюю твій портрет
чекатиму тебе в готелі
куплю тобі з троянд букет

я хочу пити твої сльози
вдихати запах твого тіла
на вечір замовляти грози
і ти так само щоб хотіла

злижу засмагу
колір перлини
близьку наснагу
дві третіх хвилини

ти не змушуй
мене кусаєш
яблуко груша
мовчиш і знаєш

я твій сніг
ти мене грієш
твоє вино твій гріх
знову прієш

на вагу
гризеш ірис
ковтаєш мовчки
мій каприз

дико з даху
себе розганяли
достатньо краху
ми страху не знали

без болі словами
туманами накрились
крутились килимами
кров’ю не грілись

холод на згадку
дешево й бридко
з життєвого статку
до смерті так швидко

ми дійшли
все для нас
без сил без надії
без зайвих прикрас

я їм хвою
живить рани
будеш злою
стану п’яним

повід зранку
на сніданок
я готую
для коханок

дим стихії
зайва проза
призма мрії
не загроза

від лаванди
маргарити
будь зі мною
стану гріти

ти зранку засинаєш
не чекаєш мене
і губи не торкаються
тебе сьогодні

я пам’ятаю запах
інтонацію слів
нагадують тебе
мої бажання

на смак зелений чай
чорнослив і думки
я згадую тебе
задихаюсь від правди

я знаю хто ти
і знаю де ти
я вже знайшов
твою планету

роки руками
відчути хочу
навколо нас
і поміж нами

світло під тінь
ти заграєш до мене
стомлена лінь
їй світло зелене

щаслива та мить
загадки відкриті
і серце горить
ми повністю ситі

хочу вкрасти
трохи неба
жити зранку
тільки в тебе

з липи чай
медовий пити
пелюстки троянд
тобі стелити

хочу вкрасти
вечір в тебе
будемо жити
сліз не треба

з льоду замки
будувати
твоє серце
цілувати

кава і дим
зверхність бажань
втомлених рим
зайвих вагань
думки вогонь
смак мій ірис
колір ікра
погляд як бриз
життя моє гра

в сльозах туман
знімаєш одяг
і в піні ванн
навмисний протяг

розмай зірок
збери й зіграй
із станцій рок
з піали чай

годинників страх
засипає пісок
в еротичних снах
таємниці думок

силіконових сил
і часу не має
я не вмів а схитрив
і весна нам співає

я знаходжу
в тобі моменти
тобі мільйони
і компліменти

я б’ю в долоні
засмагне шкіра
секрет агоній
і в межах міра

серденько
старанно
глибоко дихай
гарно

знову приходить ранок
і сонце заглядає у вікно
по радіо Лама і наш сніданок
і збігла кава з молоком

знову чарують очі
облизую твої губи
цілую тендітні плечі
і обіймаю міцно

твоє серце розтопить
навіть арктичний лід
я так люблю життя
ти мій пристрасті плід

гортаю дні
розфарбовую ночі
хочу саме туди
і ти йдеш сьогодні охоче

взаємно і добровільно
з бажаннями мила
торкатись твоїх струн
розправляти твої крила

жити з тобою
в межах досяжності
в безконфліктних поривах
досягаючи кришталево
прозорої ясності