розкажи не словами - міжслів'ями,
електричним сиропом по тілу,
як воно - прокидатися вільною
від агонії словосили
і тримати в нестерпній паузі
і весну, і дотичність ранків,
і себе - у півсоннім натязі
сексуального кіберпанку...
електричним сиропом всотуйся
крізь мої надглухі кордони,
я почую в стоклятім порусі,
що - суттєве, а що - сезонне,
і мої передчасні кавери
на найвдаліших екс-бойфрендів
не линятимуть на руках твоїх
скорпівоніями мехенді...

Ѓречні музи музейні замурзані,
Часом чхають – архаїка, пил…
Дядько Хронос священними узами
Творчі крила – докупи – скріпив.

І, до стендів пришпилені голкою,
В вирій пам'яті – чи полетять?..
Вже б не слави, а вічного спокою,
Де й слова велемовно мовчать.

А душа у вітрині – навиворіт,
Мов сорочка, у вузликах-швах –
Де пекельно кого ненавиділа,
Де любов’ю була – жива!

Де у прозу ішлося – етапами.
Де в поезію – куля вела…
І втиснувся у риску між датами
Найвеличніший помах крила.

Потойбіччя музейного вівтаря
Прошиває промінням вітраж…
У музеї – неначе на цвинтарі.
«Отче наш…»

2012

В темні води схиляються двоє.
Він приймає її таку, як вона є.
Царство Небесне здобувається думкою в любові.
Іншого шляху до спасіння не існує.
2012р.

Де ви часи веселого довкілля,
Чому так пусто й боляче в душі?
Сумні думки, немов зів’яле зілля,
Лягають вглиб розритої межі.

Чи ж зацвітуть сади побіля хати
І чи всміхнеться сонце у вікно,
Чи вже навік минуло й не діждати
Того, що відійшло від нас давно.

Усе довкола стихло у чеканні
Нових поривів, розквіту весни,
А серце стукає у сподіванні-
Прорветься промінь в наші сірі дні.

Пам'ятай, що життя одне і ти один,
Та не шкодуй про марні дні.
Знай, що лиш мить будеш молодим,
Але довго горітимуть вогні у твоїй душі.

Поважай людей, котрі пробачають -
Вони надія у серці твоїм.
Зневажай тих, хто тебе вбиває,
Коли треба і ти у відповідь бий!

Блукай між невдачами,
Лиш так віднайдеш себе 
І шлях до серця, що пробачить 
У ту мить коли сонце зайде. 

29.04.2012

Подаруй мені сонця краплину,
Запали моє серце ще раз,
Я воскресну і в небо полину,
Розкую заморожений час.

І поллються дощі теплозорі,
Зросять землю, нап’ються поля
І в цей день у небесному морі,
Загориться надія моя.

Усміхнеться знов щастя любові,
Ніч посіє зірки в небесах,
І зіллються в коханні чудові
Дві душі, як було в початках.

А он все мечтал полетать в облаках
Пробежаться по тучам в Солнца лучах
Зависнуть в небесном просторе и вдруг ринуться вниз

И вдруг свои крылья рывком распахнуть
И в свободном полете за Ветром махнуть
Зацепиться взглядом за луч, с Светом рядом пройтись

Пр:
Он поймет как соскучилась земля
Как по нем истосковались тополя
Как Земля ревновала к облакам
И тогда устремится вниз Он сам
И его зацелуют васильки
Все цветы расцветали от его руки
И песок его ноги обнимал
Бережно теплый ветер обдувал

2. Но глаза его вновь поднимутся вверх
В нем тучи разбудят грез феерверк
И опять Он сорвется с земли и ввысь улетит

Его сильные руки разметут облака
Его огромные крылья поднимут ветра
Он вершит небесные судьбы, Он над небом царит

Пр:
А внизу где-то ждет его Она
Ласково тихо-тихо позвала
Вспомнил Он чем земля так хороша
Вниз теперь позвала его Душа
Он летел на ее манящий свет
Он искал этот свет так много лет
Он ее крепко-крепко подхватил
И потом Небеса ей подарил

Розцвітають вишні і магнолії,
Сонце обережно вигляда,
Залізничні вдаль несуться колії,
І - дзюрчить вода,
                     тече вода.


Ластівки шугають синьо мріями,
В молодих очах - веселки блиск,
Пахне вітер
         святом і повір"ями,
Затишком, утраченим колись...






29 березня 2002

Ой завеликі, завеликі
На мене єврочеревики.
Як не дивися… Барахло.
Нехай заморське. То ж воно,
Що не на наші це дороги,
В таких покрутиш собі ноги.
Тонка підошва, хтивий скрип –
Це не місцевий генотип.
Такі шляхи їм перепона,
Для них потрібна єврозона
І спеціальне покриття…
Вже краще кирзове взуття.
Дарма, що з’являться мозолі,
Такий вже хрест – слов’янські долі.
То ще повторюся разок:
Не для гірських вони стежок.
Що не кажіть, а завеликі
На мене єврочеревики.
І якби вибір, хлопці, мав
Чи слухав би тутешніх гав.
Вже б навіть босими ногами,
А йшов прадавніми шляхами.
Бо як до імпортного звик,
Вважай, що рідному – гаплик.

29.04.12

У світінні асфальтів чужих,
Ліхтарів, що байдуже мовчали,
Ворожбит мені наворожив
Гору щастя й криницю печалі.

Ти веди мене, доле моя,
У поля, де все зелено й чисто,
Де тополі край шляху стоять
І калина вдягає намисто.

Де правічний, прарідний мій ліс
Дочекатись не може з дороги,
У хатину, де аж до землі
Прилягли, мов щенята, пороги.

Де зірки опадають в пітьму
Урочисто, як свічі вінчальні,
Там безмовно з рук долі прийму
Гору щастя й криницю печалі.







16 грудня 1992

- Яке добро , що світло вам
Не відключає любий уряд, -
Всміхнувся лампочки вольфрам
З-під капелюха абажура…

29.04.12

П’янке торкання весняно́го раю -
Коли в твоїх обіймах розквітаю,
Коли уста, зрум’янені у рожу,
Цілують палко дниноньку погожу...

Коли, вповита ніжністю твоєю,
Лечу у небо срібною зорею
На крилах долі, щемного світанку...
Згораю в то́бі щастям до останку...
(29.04.12)

Ах, календар!
Твої сторінки
Летять вперед
Невпинно-стрімко.
Тепло і холод,
А,бува,
Вліта у душу
Гіркота.
Минув мій березень.
Давно.
Забула, а на смак воно
Яке, скажіть, оте вино,
Яке у літо завело?
Ах,спеки струмінь!
Дивина.
Хіба напився хто
Сповна?

29.04. 2012

Ты был сражен отравленной стрелой!
Но даже яд не дал совсем тебе забыться-
Ты просто в шоке от измены, дорогой:
Как дальше жить- простить или проститься?

Ты презираешь этот пошлый мир
С его растленной псевдофилософией:
"Быть иль не быть"- придумал не Шекспир.
И не всегда Потоцкий любил Софью...

"Предательство" и "преданность"-
созвучье удивляет,
Но поражает смысл и разница позиций.
И никого, по сути, детали не смущают-
Сейчас мы далеки от темы "инквизиций".

Утеряна мораль,и нравственность в упадке.
Как возвратить себе духовное начало?
Как мысль и тело содержать в порядке,
Чтобы мелодия души всегда звучала?

На эти все вопросы есть ответы-
Они сокрыты в монотонных буднях...
Но,видимо, не все "куплеты спеты"
Об интересных необычных людях...

Их бодрость духа вызывает восхищение!
Они не поддаются просто на соблазны!
Они способны камни привести в движение!
И ощутить полет любви прекрасный!

Есть молитва у меня одна:
Да будет вечно ограждена
Моя жрица красоты Любви
От бед и злого умысла.
2012г.

Молюсь, дойдет ли к ней мой зов?
Она царственна среди цветов!
Она помнит ввесь тот пьянящий бред признанья...
Ее сердце –кубок Божественной страсти переполнен до краев.
2012г.

Почуття не набули міцності,
Хоч турбують тебе і досі...
Ти уник життєвої дійсності
У такий делікатний спосіб.

Умовляв мене бути терплячою-
У самого терпіння луснуло!
Краще бути, навіть, незрячою,
Чим побачити, що "не було"!

Я причеплю на очі "жалюзі",
А вуста "на замку" триматиму.
Свого серця (ні в якому разі!)
Не дозволю тобі відкриватиму!

В тридесятому царстві занурюся,
За сімома замками сидітиму!
За коханням я вже не журюся.
Залишуся із серцем розбитим.

Але знаю, що є той молодець,
Що примчить на конику білому,
Доведе, що "кощею кінець"
І зі мною зійдеться довірою.

Моя газель! Ты меня пленила,
Дариш мне цветок, голубка нежная...
Сердца своего отдаю тебе уста – возьми!
Доколе ждать мне приближенья?
2012г.

О дерзкая! Ты не стыдись своей прывычки...
Не обижаюсь, верую,согрет твоими лучами души.
Божественна, умна, стройна и ловкая!
Вот только губ твоих вино, увы,...
2012г.

світлотінню позір хисткий
за вікном тріпотять хустки
палахтить медовіння лип
а папір – непочатий хліб

а над хлібом тремтить рука
що несе молоко крукам
що покришить похилий день
і не стане його ніде

і настане циганська ніч
на хустках зацвіте тирлич
а у липах засне луна
білим віршем
насниться нам

Весняна ява - диво із казок:
Сьогодні вранці спалахнув бузок!

Духмяним цвітом огорнув огром,
А ще - любов'ю, радістю, добром.

Ліловий чар... У ньому я і ти,
У ньому заколисано світи...

Зворушує, милує, звеселя
Вогнем бузковим лагідна земля.

29.04.2012

Наш удел – Царство Небесное Любви,
И мы имеем его– у себя внутри.
Это цветок нашего сердца,
Вечный источник радости – зеркало жизни...
2012г.

Поэзия Твоя – это музыка любви.
Торжественны пассажи высших порывов души...
Ты уверенна в обладании любимым,
Магически творя полное развитие Целомудрия – Любви.
2012г.

Теплый вечер в родном краю.
Ти запела растревожив тишину.
Пой смелее, моя птица,
Я люблю тебя – Огненную жрицу...
2012г.

Прислухайся, дощ - ніби небо співає,
І кожна краплинка у серці дзвенить.
Прислухайся краще - життя нам являє
Живильна волога і неба блакить!

Ті краплі небесні майбутнє співають,
Струмочки життя ноти щастя беруть,
І новий цей день з чистоти починають,
І кожному в серце свободу ввіллють!

Умиється сонце, всім день розпочавши,
І вийде на обрій, відкине сумне!
Заграє в краплинках роси пісню щастя
І дотиком ніжним зігріє живе!

І серцем в блакиті небес потонувши,
І сонця вустами торкнувшись землі,
Ми будемо жити, ту пісню почувши,
І будем носити у душах ті сни!

А серце топиться в цвітінні...
Весна!
Миропомазане склепіння...
Рясна,
Духм’яна злива благодаті -
На нас.
Спішім душею воскресати -
Вже час!
Спішімо доторкати неба -
Політ
Душі... надії... Вічні креда.
Весь світ
Невтримним яснооким дивом
Наливсь.
Мов янгола пелю́стки-крила
Увись.
В долонях Господа - безмежжя
Плетінь.
Весна буяє - безбережжя
Цвітінь...
(25.04.12)

П’єм сік березовий.
Стаєм березою.
Немов під лезами,
Кричу, тверезію.

Сюди би Моцарта
Й вина зеленого –
І всі емоції
Дзвеніли б венами.

Шуміли б нервами,
Як Стікс, нерівними.
І стали б мертвими,
І стали б крівними.

Багатство Крезове
В душі, як нутрія...

А сік березовий –
То небо внутрішнє.

«Чудеса происходят не в скайпе, а наяву. Отключи телефон и спиной обними траву, чтоб во всех позвонках ощутилось заветное „Я ЖИВУ!“. У дерев научаясь священной их простоты, нужно жить, чтоб не мир пред тобою в долгу, а ты, чтоб улыбка светилась из каждой твоей черты, потому что тот счастлив, кто светом пропитан весь, кто оставил на свалке гордыню свою и спесь, в ком любовь вытекает за край, как густая смесь.
Джин в тебе, а не в лампе, как рьяно ее ни три. Подними себе веки и глубже в меня всмотрись!»

Твой улыбчивый Будда,
Христос, что живет внутри.

Люди редко страдают ложью,
Просто время быстрее нас.
Ты к нему с неизменной дрожью,
Он – с объятьем к тебе на час.

Это истинно, это важно,
Это то, что хранят на дне,
Но срок годности правды каждой
Умещается в пару дней.

И не вздумай винить за это,
Посылать на фонемы три:
Ты не знаешь, какая Этна
Излилась у него внутри,

Ты не знаешь, какой Везувий
В нем вчера навсегда потух,
Ни богов его, ни безумий,
Ни ночей в ледяном поту,

Ни того, что в сердечном сейфе
Он хранит, как Кощей – иглу,
Ни того, перед чем он дрейфит,
Когда смотрит вовнутрь, вглубь.

Ты не сможешь украсть в сегодня
То, чем правда была вчера.
Время – ветер, а парус поднят.
Дни короче, чем вечера.

Всё.
Запомни его, как вспышку,
Поцелуй всей душой в висок.
Это – правда, и это – свыше.
И пусти его,
Как песок.

марія з вікна дивиться на площу залиту сонячним світлом, тільки-но прокинулась
жан-жак натирає більярдний кий крейдою, йому щось не щастить сьогодні, похмурий
барбара розкриває парасольку, асфальт змитий дощем темніє, усміхається
марк роздратовано переключає радіо, він не любить чекати, особливо на цю суку
ніколь майже стертою помадою обводить губи, дуже вже відтінок вдалий, звикла
ніна вкотре вирішує померти, набирає у ванну теплу воду, телефонує кудись, короткі гудки
бернар перечитує стендаля, гадає, що це його надихне бодай на тисячу слів , позіхає
анна наливає в миску молоко для цуценяти, той ластиться об ноги, красунчик
люсьєн замовляє шампанське, здивований, що ніхто не вражений марнотратством
тереза в білому плащі виходить з дому, прикро коли немає коханця, а тобі лише двадцять
франсуаза померла десять років тому, сонячний промінь у холодній воді. са ва? – са ва.

Дід Степан додому їде у маршрутці ввечір,
В нього нині гарний настрій, як завжди, до речі.
Поруч мама із синочком балакучим досить.
Той по-свому щось лопоче і цукерка просить.
Дід Степан дививсь і слухав. Й вирішив озватись:
- А скажи мені, козаче, як тебе лиш звати?
Той малюк на діда глипнув і промовив тихо:
- Я ще, дядьку, не козак, а просто лиш Василько.
- Як по- батькові тебе?- хлопчину дід спитався.
Той на матір косо глянув, трохи застидався.
Дід по-іншому тоді вже став його питати:
- Ти скажи-но нам, як мама вдома кличе тата?
Може Гриць, Петро, Микола? Ти подумай краще...
Той замовк, подумав трохи і згадав неначе.
Майже пошепки сказав, що татка звуть інакше...
- Часом мама каже ТЮТЯ, а частіш ЛЕДАЩО.

О, як він вірив –
Стиснувши вузлом,
Затаврувавши.
Любощами.
Злостю. –
Прирýчить, прирече…

Іду на злом…

«Вітри безхатченки!
Віт-ри без-дом….»

Й рвоне вітрила силою норд-осту!

Життя, мов день.
Бадьоре - зранку.
Опівдні - спека.
Смерк - в росі.
Опівніч - кави філіжанку.
Міцної.
І...бувайте всі.

Думай не думай,
а в кутику губ -
посмішок сума
з монет "Життєлюб".

Правда, монету
бере хтось на зуб...
Зуб без пінцета -
землі ще не пуп.

Дай собі знати:
з монет "Життєлюб"
йти на витрати
щодня, як на шлюб.

Клопіт усе це!
Такий, що і чуб
сивим назветься...
Бо теж... життєлюб...


28.04.2012

Вмирають поети в душі,
а потім в лікарні вмирають.
Ховають спочатку вірші,
а потім поетів ховають.
Поету копають яму.
Коли — знає тільки він сам.
В поезії — білі плями,
ще більше на серці плям...
Поетів вивчають діти
і слідчі десь цілу ніч.
І мертві поетам квіти
до мертвих кладуть облич.
На цвинтар за місто, як сніг,
вивозять на третій швидкості.
Глузують із друзів їх,
немов з історичної рідкості.
І ті над труною щось мимрять,
кого так діймають турботи,
що тільки поети вимруть —
не буде для них роботи.
На Байкових зимних схилах
падають сльози удавані.
І сняться поетам в могилах
на півночі зими недавні.
І білі ведмеді, ватра,
земляцьких кісток опилки.
ПОЕТІВ НЕ СТАНЕ ЗАВТРА —
ЗАЛИШАТЬСЯ ЧЛЕНИ СПІЛКИ!
І як нам з-під криг тоді виплисти,
і хто нас запалить, хто?
Он знову на третій швидкості
помчало когось авто.

1965

Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало...

Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок

Від хмаринки-лиса утекло -
Накивало п’ятами в село...

І не зчулося, а день пройшов...

Утомившись, в сонечка спитало
І питання невесело пролунало:

«Ти яскраво бачиш з висоти...
Як мені додому шлях знайти?»

Сонечко шмигнуло під панаму:
«Поцілую тебе в носик, наче мама,

І за мить мине дитяча втома,
Любо-мило ти прокинешся удома!»

На небесах опять банкет
холодное шампанское...
а мне сегодня снова: «нет!»-
в лицо бросали ласково

Негоже, брат, некстати нам
чужими жить подсказками
давай во славу небесам
закажем мы шампанского?!

Я слышал, мол, Христос воскрес?
воистину! воистину!!
ты уж прости, промокший весь
на ложе лжи и мистики…

Похмелье...
стынет барбекю
следы свинноговядины
и минус нескольких Ай - кью
и под глазами ссадины...
2001.

Коли ці весни
впадуть під ноги білим цвітом
і їхня виблякла палітра
в тобі почезне,
настане літо.

Розквітне рута
на східнім схилі коло броду,
де місяць пити срібну воду
не каламутну
лошата водить.

І ти настанеш.
Як колос твій землі насниться,
тоді прийду, мов тиха жниця:
Жнива, коханий, –
не косовиця.

Надвечір вітер,
що хмари гонить череваті,
лелеки принесе на хату:
гніздо мостити,
тебе кохати.

І в заду́мі, що в ній мене вабити мало б далі,
ясно так промайне: торкався і всюди колеться,
що не ближньою є, а ближчою по вертикалі,
хоч горизонтально, в цілому, ще та околиця.

І росте третій розмір з роками, як все позаду,
і язик без кісток, і наскрізь тотемна - і все те
буде личити лиш для місцевого літ-параду,
хоч ні толку з того, ні ладу, та прошу: - Здрастуйте!

І вдивлятимуся - в жертовні її всеспалення
тостів, настрою, втечі кави, в зіниці профі ...
Спокусили мене ці очі? чи віддзеркалення,
де один мій, невже все той же, самотній профіль.

2012

Хмільні пісні озвучує струна –
В моєму серці - музика весняна.
Поглянеш - то гучнішає вона
І дихає - незрима і духмяна.

Уранці – рано жду свою весну
і гріюся у гніздах журавлиних!
Нахлинуло – сьогодні не засну,
бо мрію про обох, але єдиних...

Це янголя руде вродилося на вишні,
коли гули джмелі і мріяли про мед.
Чумацький Шлях завмер на пагорбах всевишніх,
спинилися ураз вітрильники комет,
і буслом час застиг у колесі ребристім,
підняв угору сад допитливе гілля –
весь світ замовк на мить і дихав урочисто,
і ждав, як між вишень достигне янголя.

Христиане – Соль Земли!
Миру свет в ночи.
Верим мы в Его любовь.
Солидарность – молитва в кротости – спасение Земли.
2012г.

Божився алкоголю
Громадянин:
- Сім поцілунків долі
За твій один!

Долонька у мами, долонька у тата,
а ніжки у мене, мені ж крокувати!
Бо я, як те сонечко, в будень і в свято,
А сонечко більше, ніж гори Карпати!

Півзатишок - мама, півзатишок - тато,
А разом нас троє, учись рахувати.
Один - це мій носик, два - оченята,
Як в мами і тата, і у кошеняти.

Сім'я - це багато, це мама і тато.
Промінчики - діти, ану ж танцювати
Для тата і мами, для мами і тата,
Ці ніжки, як в кізки, усе б їм стрибати!

2012

А що там на небі?
Коромисло різнобарвне?
А відерця-озерцята?
Як гарно!
Ясно виблискують,
барвами граються:
дощик закінчився-
з сонцем вітаються.
Усмішка човником,
швидше черпай,
озером бавиться
сам Небограй!!!

Скільки їх, величних, попід хмари
П’єдестально вищаться? Мовляв,
Головніший всіх високих глав!
А довкола сочаться примари,
Тягнуться пальцато до душі,
Випивають щирість до безкрів’я...
На губах піни́ться марнослів’я,
Вирване пресвітерно зо лжі.
Ро́ки йдуть, вдаряються об стіни,
Завапновані під омофор святих.
Руки внизані металом примх
І довкруг - поклони і коліна...
Скільки ж їх? За мурами брехні
Воздвигають собі ложе честі?
А серця, невиміряно че́рстві,
Спочивають на пихатім дні...
(16.03.12)

Промінець задзвенів у віконце,
Почуттів глибинних приніс,
Таких жаданних і тремких...
Тебе впустила, я знаю, любиш ти мене,
Бо далече і поряд вчуваю ніжний шепіт:
Весняна радість, люба, ти потрібна мені.
2012р.

м’які голки розпушує модрина,
ще сонний ліс вбирає ніжне листя,
на чагарях бринить юга сріблиста –
позавтра світ у літепло порине.

шумує рясно цвіт на дикій вишні.
гойдає вітер пагони узлісся –
блакитним пір'ям сойчиним розрісся
горішній звук, вільшаним духом - нижній.

1.

час пік перейшов
і намокла година
в піке підошов
цокотливу рутину

рутинне – старе
переварене в тлумі
сумбур-кабаре
на потрісканій гумі

2.

де вулична тля
смакота магазинна
де вікна не сплять –
вітряні субмарини

вражає пусте
що плететься відносно
воно відцвіте
без ознак медоносних

3.

перчать язики
лопотять сакраменти
чутки – ластівки
‘ні ку-ку’ – компліменти

прикутість росте
де збирається поле
магнітне з антен
і гострішає полюс

4.

з примхливих очей
холоднеча без здачі
прийми – запече
калатне і втлумачить

що більше за шарм
у кого плечі-скелі
де засув на ‘ша’ –
вартовий менестреля

5.

ковтками лате
а ребром недовіра
у слово круте
перебішене з жиру –

гуляй – не вступи
у баюру де-юре
гострись – не тупи
де вже випалив здуру

6.

хай небо тріщить
висипаються зорі
коли не болить –
то нема більше горя

стирайся мов тінь
і замилюйся спішно
інакше – "кранти"
нежиття несуміжність

27 Квітня 2012

Немає слів, щоб все тобі сказати,
немає сили все тобі віддать…
Відколосилась нива… Коло хати
ступає обережно вітер-тать.

Наввипередки хмари, скоро північ…
Не охололи сльози в подушках.
Перехрещу тебе як вчили – тричі,
лети собі….не втримала в руках.

Стомилася… втомило на століття
Твоє просте й незрозуміле «ні»
Не плачу я... То місяць в повнолітті
заколисав думки мої сумні…