ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.09.21 08:30
Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до

Віктор Кучерук
2024.09.21 05:38
Ти мене замучила безладдям
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.

Ярослав Чорногуз
2024.09.20 23:29
В обіймах матінки Природи
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!

І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,

Козак Дума
2024.09.20 21:57
Ми наймиліше в серці носим,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…

Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,

Ігор Деркач
2024.09.20 21:32
А бути чи не бути є ще шанси.
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.

***
А той, що не утік, у теплій ванні

Микола Дудар
2024.09.20 21:00
Оскільки
***
Оскільки сьогодні ти будівник,
Перебудуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…

Оскільки сьогодні ти водолаз,

Сергій Губерначук
2024.09.20 15:02
Ярий Славе мій дивний!
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!

28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі

Світлана Пирогова
2024.09.20 12:52
Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.

Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.

Іван Потьомкін
2024.09.20 10:55
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Юрій Гундарєв
2024.09.20 09:31
вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…

Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет

Микола Дудар
2024.09.20 06:48
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знову збігу задощив
Не здивуєш нас водою
Ти диви, ше й оточив…
Заперіщив… розізлився
Міра жарту певна є…
Ну а після в небо змився
Православного вдає…

Микола Соболь
2024.09.20 06:19
Зацокотить трамвай по рейках,
задріботить у вікна дощ,
перечитаю вкотре «Швейка»…
Не любиш «Швека»? Ну і що ж.
Візьми собі Дюма чи Кінга,
нудьгу сховай між сторінок.
Вінілу крутиться платівка,
міняю джаз дощу на рок.

Віктор Кучерук
2024.09.20 06:15
Якщо чесно, то роками
Я, безсонню завдяки,
По ночах лиш марю снами
І даремно мну боки.
Важко в спогадах блукаю,
Легко втомлююсь від мрій, –
Хворість змучила до краю
Та змінила розклад мій.

Юрій Лазірко
2024.09.20 03:35
come home alive
come home alive
through bitter winds
as sharp as knife
through rolling stones
of battle fields
the swings of swords
and piles of shields

Артур Курдіновський
2024.09.19 21:52
Якщо я вкраду кілограм бараболі -
Чекають п'ять років позбавлення волі.

Якщо я беззбройну людину приріжу -
Шість років в'язниці. А може, і більше.

Якщо я зґвалтую десь жінку красиву -
Довічне - це вирок цілком справедливий.

Євген Федчук
2024.09.19 13:32
«Москву» як наші потопили,
Москальський скреп на дно пустили,
На болотах піднявся вий:
- Та як таке можливо було,
Щоб наша гордість потонула
Фактично не вступивши в бій?!
Хіба коли таке бувало,
Як «дєди» наші воювали?

Ілахім Поет
2024.09.19 13:25
Макулатура, що гідна суспільних клозетів.
Де героїчне? Бодай мінімальний екстрим?
Всі біографії мають – лише у поетів
Лиш нескінченні переліки назв або рим.

Може, це правда… Про нас не складають легенди.
Що пригадати в житті, аби трилер чи шок?
Ал

Леся Горова
2024.09.19 11:33
Так хотіла підгледіти: хто ж літній день торочить?
Променисті пацьорки фарбує у чорне, та
Добавляє помалу та впевнено їх до ночі.
І радіють об тім сумота, пустота й німота.

Хто ж то? Може, той ворон, що каркає надто бридко?
Підлетів над сухою вербо

Сонце Місяць
2024.09.19 10:30
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік

Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх

Микола Дудар
2024.09.19 06:02
Який настрій, такий спіч…
***
Не завжди розумів себе чомусь
Коли пірнав в минуле з головою
Можливо, як усі, його боюсь
І нинішне з такого ж геморою…

Не завжди я воротами вертавсь

Світлана Пирогова
2024.09.18 11:06
З тобою не запалювали свіч,
Не цілував мої ти ніжно руки.
Звучала пісня в горобину ніч,
Роїлися думки. Терпіння. Муки.

Лежали пелюстки сухих троянд
На клавішах холодних піаніно.
Нанизані роки і блиск гірлянд -

Козак Дума
2024.09.18 07:21
Давно вже не боюся небезпек,
у сховище не мчуся по тривозі.
Лунає черговий загрози трек –
отак життя минає у облозі…

В повітрі то ракета, то «шахед»…
До вибухів уже настільки звикли,
що спокою позаздрить моджахед!

Віктор Кучерук
2024.09.18 05:56
Допоки ти була живою, –
Пряміше йшлося все-таки
І так, як нині, головою
Я не крутив на всі боки.
Завжди ставала у пригоді
Твоїх порад глибока суть,
І не скипав я аж до споду,
Бо знав куди і де звернуть.

Микола Дудар
2024.09.18 05:50
А ти мені просто розповіси
Про те, як чекала трамвая…
Як дощик всю ніч і день моросив
Як діток лякали бабаєм…

Про те, і про те… ще довго про те
Які були люди цікаві…
Про наш нерозривний світо-тотем

Микола Соболь
2024.09.18 04:43
Через пожухле листя сонця промінь
вдивляється у жовтня безпорадність,
немов питає: «Жовтню, друже, хто ми?
Нам Божий день тепла дарує радість,
а ще – тонку надію павутинки
на нескінченність бабиного літа,
присядемо з тобою на хвилинку,
поки борвій

Володимир Бойко
2024.09.17 23:14
Тим, хто розуміє мову жінки, неважко зрозуміти мову квітів, трави, води, вогню і зоряного неба. Мало послухати жінку, треба її ще й почути. Звісно, можна послухати жінку і зробити навпаки, але тільки так, аби вона ніколи про це не довідалась. Про

Іван Потьомкін
2024.09.17 20:12
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Микола Дудар
2024.09.17 18:17
Фрагмент історії у вірші
***
І знову перерва… поруч квітник
Вміру погода, без вітру
Цікаво би знати, хто садівник —
Всунув би в руки півлітру
А що тут такого, божий ґешефт:
Кожному мо по-заслузі…

Сонце Місяць
2024.09.17 17:23
Штурвале, обертайся. . . нікуди не сховатись
Катма й потреби. . .

Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море

Борис Костиря
2024.09.17 12:11
Замок, який ти споруджував
багато років, остаточно
зруйнувався. Із нього падають
уламки цегли, перетворюючи
на сипучий пісок надії.
Така цеглина може впасти
комусь на голову, поставивши
крапку в недописаному романі.

Козак Дума
2024.09.17 07:32
Отут тебе поцілував уперше,
під вітами розлогих ясенів.
Вони донині мою долю вершать,
а твій уже давно не чути спів…

У кожного лягла окремо доля
і нарізно світили нам зірки.
Осібно з’їли ми по пуду солі,

Віктор Кучерук
2024.09.17 06:07
Ночі серпневої зорі дозрілі
Дуже яскраво горіли тому,
Що розчинити в світінні хотіли
Попід плакучими вербами тьму.
Так турбувало їх наше стрічання
В гаю вербовому окрай села,
Що від настирно-ясного сіяння
Темінь просвічена наскрізь була.

Ярослав Чорногуз
2024.09.16 23:04
Майнули ген жовтаві коси,
Сяйнули очі на виду.
Це - чарівлива пані Осінь
В моїм з'явилася саду.

Ішла в бурштиновім намисті,
Музичний шурхіт ніг росте.
Замріяно торкала листя,

Іван Потьомкін
2024.09.16 20:58
Валентині Рубан,
професору мистецтвознавства

Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,

Леся Горова
2024.09.16 12:34
Ти тільки не мовчи. Звучи! Гори!
Дарма, що день хлюпоче сумом сірим.
Як так - не вірити? У соломинці віра!
У ріг життя згинає? Ні, у ліру!
Бери і грай, ще хтось чекає гри.

А щоб не вгамувала німота,
Ганебний шепіт виривай із горла.

Сергій Губерначук
2024.09.16 12:26
Отже, помер актор ніби.
І поховали його ніби за цвинтарем.
І окремі могили видніються.
І люди приносять квіти.
Шанувальники творчих моментів,
любителі сцени і прихильники тих ролей,
герої яких уночі сходяться,
сідають довкола могили
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17

Юлія Рябченко
2024.08.04

Мирослав ЕкманКременецький
2024.07.25

Олекса Квіт
2024.07.05

Любов Інішева
2024.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Лариса Зіганшина - [ 2005.12.29 08:45 ]
    В цім доленька моя
    Присвячую матусі, освітянам і всім,
    хто працює за покликом душі і
    несе любов у світ

    Колосся і волошки в полі -
    Горить скарбниця майбуття,
    Для кожної людської долі
    Сплететься ниточка буття.

    Буття-життя у цьому світі,
    Який він, нене, непростий!
    Схиляє Древо шатні віти
    Підйомів, злету, світлих мрій.

    Крокує стежками малеча
    В Пізнання Світ і здивувань,
    Тяжка та ноша, що на плечах,
    Круті і сходинки до знань.

    Бринить зворушне, тепле слово,
    І руки лагідні в жалю
    Дитячу долю світанкову
    Вплітають в доленьку свою.

    Ведуть в турботі нескінченній,
    Все ділять - радість і печаль.
    Своя не давить ноша плечі,
    Стрімкі хоч сходинки до знань!

    І світ з роками той ясніє,
    Він зрозумілішим стає,
    І в радощах сльоза на віях
    Горить і сонцем виграє.

    Ось в кошику для тебе квіти,
    Матусе-вчителько моя,
    Хоч складно чесно в світі жити,
    Що є - мені не розгубити,
    Навчила ти мене любити,
    В цім нині доленька моя.


    Рейтинги: Народний 4 (3.6) | "Майстерень" 4 (4.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  2. Віталій Круглов - [ 2005.12.21 21:52 ]
    ***
    Танцюєш день і ніч – і не змовкає ритм,
    порепалась земля, і ноги – міра болю.
    Танцюєш на шляху, що йде у клятий Рим,
    перестарілий мім, післяпотопний Голем.
    І пісня – в далину, де після буде піст,
    на темних брилах брів звисатимуть тумани.
    Помацаєш – болить, а значить, маєш хист
    до танців на мечах, і маєш перст для рани.
    На ранок – ні душі.
    А мертвим воям – плач.
    Отим, із латинян, не навчених любити.
    Впаде мідяк у пил – комусь цікаво, бач.
    І стане битим шлях, актор – навспак – не битим.
    Давай жвавіш, давай.
    Спинятися не смій,
    не смійся, не глумись і не вдавай глухого.
    Скажений цей екстаз, де, мов клубок із змій,
    не простір і не час, а тільки ноги... ноги...


    Рейтинги: Народний 5.3 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  3. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.21 18:49 ]
    * * *
    Кажи про задоволення, що роки
    прибавили і мудрості, і такту,
    кажи собі - на благо все, дороги
    до твого дому обирають друзі,
    і з твого серця живлять оази -
    плоди смачні, цілющі води, стіни
    надійні і високі, зори вірні.
    Кажи про радості, далекі плани,
    про урожай вина і святкування,
    про подорожі, клятвені офіри.
    Кажи собі, що норовливі очі
    коханої, помандрувавши світом,
    до тебе ніжно прикипіли, що
    твоє життя, громаджене щоденно
    нехай і суєтно, уже невдовзі,
    повільніше ітиме, веселіше,
    що діти часто згадують тебе,
    а кредитори – ні, і цезар – ні,
    що повен почуттів, бажань і спраги...

    Кажи без роздумів і сумніву, кажи
    упевнено, і не змовчи у мить,
    коли утихне шурхоту невпинність,
    пісок осяде і небесні зори
    торкнуться днів твоїх земних клепсидри.


    2005


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (3)


  4. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:36 ]
    І прийде час
    І
    І прийде час, коли твої учинки
    Обернуться й повстануть проти тебе;
    Як вояки зберуться навкруги
    І зброєю грозитимуть тобі,
    Нагому й безборонному.
    А потім
    Посходяться ще вчинки-фарисеї
    І відчитають лживі обіцянки,
    І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
    І прийдуть ще повії по заплату.
    Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
    І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
    І сповнишся гіркотою страшною,
    І, очі звівши, скажеш: - Боже, де Ти, де Ти?
    І на той жаль бездонний Світло скаже: - Тут.
    І на той смуток Світло загориться,
    І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
    Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
    І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
    Чого був спрагнений ти все життя...
    Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
    Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
    - Так, це була людина, - й відійдуть, обнявшись...

    ІІ
    О, вийти б несподівано з неволі
    Тілесности - на простір, виднокруг,
    І буть як вітер і як день у полі...
    Радіймо, серце, - ось приходиь Друг,
    Той Друг, що лагідний, що - в брамі,
    на сторожі
    До світла іншого, де інші квіти. Божі.

    ІІІ
    Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь,
    І тьма - густіша. Боже, в далечінь
    Відходять блага й сили помічні,
    Безпомічному поможи мені!
    Наш день малий, він швидко проплива.
    І втихне сміх, і слав минуть слова, -
    Нехай же змінні загасають дні,
    Ти, що - незмінний, о пребудь в мені.
    Молю Тебе! Не будь лишень на мить,
    А, як до учнів, злинь, щоб говорить.
    Як лагода, як визвіл, заясній,
    Не проминай, - зостань в душі моїй!
    З'явись і сповнись мною! Борони
    Від страху жить, від труду, що як сни, -
    Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,
    Що в сонце й бурю вестиме повік?
    Свій хрест подай, як звідси буду йти,
    Шлях освіти, верхівлі освіти,
    Де рай цвіте, а не чуття земні.
    Життя чи смерть, - а Ти пребудь в мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (9) | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  5. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    ...Як злотий дзвін монастиря,
    Співає пристраснеє літо,
    І неба синього зоря
    В мені захована укрито.
    В цвітучій мудрості доріг
    Мене сповили сонні міти
    Про дні, що йдуть, що я не встиг
    Ще, сміючися, покорити...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  6. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    Коли прийшла пора і ти дозрів
    У муках днів, у боротьбі з собою,
    Як образ берегів в імлі, на морі, -
    В одній хвилині з'явиться тобі
    Твоє призначення земне і зміст.

    То лиш приходить раз, але назавжди.
    Не стерти образу цього тобі,
    Ти не втечеш, дивись вперед - і знай:
    Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
    І сповнитися ним, воно - від Бога.
    Як же ж не вчув призначення свого, -
    Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  7. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:53 ]
    Простовіч
    Просто дивитись в лице усьому, що довкола;
    Все, що є рідне, то - рідне, вороже - ворожим зостане,
    Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба,
    А ще частіш - пожалій, відвернись і не думай,
    Часто людина змаліє і варта поправи,
    Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить.
    То - найважніше: ти будь і дивись простовіч.


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші в-во "Каменяр""


  8. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:23 ]
    Перші осадчі
    Україно, рівнино жорстокого бою і слави,
    Мов надхненне знамено, сколихане в сонце, угору,
    Краю знаків зловісних і віщих, таємних і дивних,
    О, прокляття моє богорівне, прокляття простору!
    Ти у душах сумирних, як дим, як пожар, як нещастя,
    Як залізнеє поле, крівавим засіяне цвітом,
    Ти дзвениш і даруєш привітом нас дужих і сильних,
    Ти печалью безвластя так будиш, і рвеш, і бадьориш!
    Із глибин давнини, що без меж і без міри донині,
    Наче крик соколиний палає нам трепет беззвучний,
    Се пороги, се - кручі, се - море кричить навздогінці.
    .....................................................
    .....................................................
    .....................................................


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  9. Олена Подолянка - [ 2005.12.20 13:02 ]
    Сторінка
    Я - лиш людина,
    я - це частинка.
    Світ - наче книга,
    а я лиш сторінка.
    Втрачаю себе,
    гублю свою душу-
    життя все мине,
    а я не примушу
    і навіть не зможу
    його зупинити...
    ми мусим втрачати
    і мусим любити.
    Біле і чорне-
    всі барви життя.
    Спочатку цінуєш,
    та все ж забуття
    захопить мене,
    і я все забуду.
    Не буде душі-
    і я вже не буду...


    Рейтинги: Народний 4 (4) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  10. Віталій Круглов - [ 2005.12.17 13:33 ]
    ***

    Спочити спочатку.
    А вчити латину – рутина,
    рідинне життя і клітинне води поглинання.
    Пошився у дурні і всі тепер кажуть: “людина”,
    подався у люди, і лазити став по ліані.
    І диха латиш перегаром гіркої латини,
    а я, наче мавпа, деруся все вище і вище.
    І час відбиває чечітку – хвилини й години.
    У люди піти?
    Краще в дурні...
    Туди...
    На горище...
    Спочатку спочивши і вивчивши все, що потрібно.
    Рутинну роботу на відкуп віддати рідинам.
    Чекати на зиму у день поминальний чи рибний.
    І бачити захід...
    Незвичний...
    Останній...
    Єдиний...


    Рейтинги: Народний 5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  11. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:04 ]
    ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ (Из Марциала)
    *
    Нынче ветрено и волны с перехлестом.
    Скоро осень, все изменится в округе.
    Смена красок этих трогательней, Постум,
    чем наряда перемены у подруги.

    Дева тешит до известного предела -
    дальше локтя не пойдешь или колена.
    Сколь же радостней прекрасное вне тела:
    ни объятье невозможно, ни измена!

    *
    Посылаю тебе, Постум, эти книги
    Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
    Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
    Все интриги, вероятно, да обжорство.

    Я сижу в своем саду, горит светильник.
    Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
    Вместо слабых мира этого и сильных -
    лишь согласное гуденье насекомых.

    *
    Здесь лежит купец из Азии. Толковым
    был купцом он - деловит, но незаметен.
    Умер быстро: лихорадка. По торговым
    он делам сюда приплыл, а не за этим.

    Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
    Он в сражениях Империю прославил.
    Столько раз могли убить! а умер старцем.
    Даже здесь не существует, Постум, правил.

    *
    Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
    но с куриными мозгами хватишь горя.
    Если выпало в Империи родиться,
    лучше жить в глухой провинции у моря.

    И от Цезаря далеко, и от вьюги.
    Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
    Говоришь, что все наместники - ворюги?
    Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

    *
    Этот ливень переждать с тобой, гетера,
    я согласен, но давай-ка без торговли:
    брать сестерций с покрывающего тела
    все равно, что дранку требовать у кровли.

    Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
    Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
    Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
    он и будет протекать на покрывало.

    *
    Вот и прожили мы больше половины.
    Как сказал мне старый раб перед таверной:
    "Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
    Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

    Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
    Разыщу большой кувшин, воды налью им...
    Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
    Неужели до сих пор еще воюем?

    *
    Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
    Худощавая, но с полными ногами.
    Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
    Жрица, Постум, и общается с богами.

    Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
    Или сливами. Расскажешь мне известья.
    Постелю тебе в саду под чистым небом
    и скажу, как называются созвездья.

    *
    Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
    долг свой давний вычитанию заплатит.
    Забери из-под подушки сбереженья,
    там немного, но на похороны хватит.

    Поезжай на вороной своей кобыле
    в дом гетер под городскую нашу стену.
    Дай им цену, за которую любили,
    чтоб за ту же и оплакивали цену.

    *
    Зелень лавра, доходящая до дрожи.
    Дверь распахнутая, пыльное оконце.
    Стул покинутый, оставленное ложе.
    Ткань, впитавшая полуденное солнце.

    Понт шумит за черной изгородью пиний.
    Чье-то судно с ветром борется у мыса.
    На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
    Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

    Mарт 1972


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 7 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "Всі вірші""


  12. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА
    В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
    чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
    младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
    мело, как только в пустыне может зимой мести.
    Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар
    из воловьих ноздрей, волхвы - Балтазар, Гаспар,
    Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
    Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
    Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
    на лежащего в яслях ребенка, издалека,
    из глубины Вселенной, с другого ее конца,
    звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  13. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 23:25 ]
    * * *
    Среди бесчисленных светил
    Я вольно выбрал мир наш строгий.
    И в этом мире полюбил
    Одни веселые дороги.
    Когда внезапная тоска
    Мне тайно в душу проберется,
    Я вглядываюсь в облака
    Пока душа не улыбнется.
    Ежели мне порою сон
    О милой родине приснится,
    Я непритворно удивлен,
    Что сердце начинает биться.
    Ведь это было так давно
    И где-то там, за небесами,
    Куда мне плыть, не все ль равно,
    И под какими парусами?

    (Опубліковано у Нью-Йорку в "Новому журналі",
    1944 р. N 8).


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Прокоментувати:


  14. Віталій Круглов - [ 2005.12.13 21:07 ]
    * * *
    Рифи і Рільке...
    Рибалити більше не можу...
    Крадеться осінь чи кішка, крадійка рибини.
    Оси вмирають...
    Ця осінь на віспу так схожа...
    Тільки тоді розумію, коли резоную глибинно
    в рибах і липах цим тілом таким незранимим.
    Мабуть, від того, що довго морозів не лаяв,
    бавились бабиним літом, шепталися німо,
    і називали сусідів - апостоли Раю.
    Рим, наче кремінь, і Криму до дідька негода,
    годі на березі Рільке читати уголос.
    Набожні хвилі чекають, а нам - все відходить...
    Вишні і крони...
    Коралові рифи...
    І Хронос...




    Рейтинги: Народний 4.93 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.41) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  15. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:16 ]
    Слоненок
    Моя любовь к тебе сейчас - слоненок,
    Родившийся в Берлине иль Париже
    И топающий ватными ступнями
    По комнатам хозяина зверинца.

    Не предлагай ему французских булок,
    Не предлагай ему кочней капустных -
    Он может съесть лишь дольку мандарина,
    Кусочек сахару или конфету.

    Не плачь, о нежная, что в тесной клетке
    Он сделается посмеяньем черни,
    Чтоб в нос ему пускали дым сигары
    Приказчики под хохот мидинеток.

    Не думай, милая, что день настанет,
    Когда, взбесившись, разорвет он цепи
    И побежит по улицам, и будет,
    Как автобус, давить людей вопящих.

    Нет, пусть тебе приснится он под утро
    В парче и меди, в страусовых перьях,
    Как тот, Великолепный, что когда-то
    Нес к трепетному Риму Ганнибала.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (1)


  16. Ніколай Гумільов - [ 2005.12.13 20:59 ]
    ТРИ ЖЕНЫ МАНДАРИНА
    Законная жена
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде ласточкины гнезда.
    От начала мира уважает
    Мандарин законную супругу.

    Наложница
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде гусь большой и жирный.
    Если нет детей у мандарина,
    Мандарин наложницу заводит.

    Служанка
    Есть еще вино в глубокой чашке,
    И на блюде разное варенье.
    Для чего вы обе мандарину,
    Каждый вечер новую он хочет.

    Мандарин
    Больше нет вина в глубокой чашке,
    И на блюде только красный перец.
    Замолчите, глупые болтушки,
    И не смейтесь над несчастным старцем.

    До 1918


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.5 (5.83)
    Коментарі: (2)


  17. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:37 ]
    КОНИ ПРИВЕРЕДЛИВЫЕ
    Вдоль обрыва, по-над пропастью, по самому краю
    Я коней своих нагайкою стегаю, - погоняю, -
    Что-то воздуху мне мало, ветер пью, туман глотаю,
    Чую, с гибельным восторгом - пропадаю, пропадаю!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Вы тугую не слушайте плеть!
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить не успел, мне допеть не успеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Сгину я, меня пушинкой ураган сметет с ладони,
    И в санях меня галопом повлекут по снегу утром.
    Вы на шаг неторопливый перейдите, мои кони!
    Хоть немного, но продлите путь к последнему приюту!

    Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
    Не указчики вам кнут и плеть.
    Но что-то кони мне попались привередливые,
    И дожить я не смог, мне допеть не успеть.

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть немного еще постою на краю!...

    Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
    Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
    Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
    Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

    Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее!
    Умоляю вас вскачь не лететь!
    Но что-то кони мне достались привередливые,
    Коль дожить не успел, так хотя бы допеть!

    Я коней напою,
    Я куплет допою,-
    Хоть мгновенье еще постою на краю!...


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (3)


  18. Володимир Висоцький - [ 2005.12.13 20:21 ]
    Банька
    Протопи ты мне баньку, хозяюшка,
    Раскалю я себя, распалю,
    На полоке, у самого краюшка,
    Я сомненья в себе истреблю.

    Разомлею я до неприличности,
    Ковш холодный - и все позади.
    И наколка времен культа личности
    Засинеет на левой груди.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Сколько веры и лесу повалено,
    Сколь изведано горя и трасс,
    А на левой груди - профиль Сталина,
    А на правой - Маринка анфас.

    Эх, за веру мою беззаветную
    Сколько лет отдыхал я в раю!
    Променял я на жизнь беспросветную
    Несусветную глупость мою.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Вспоминаю, как утречком раненько
    Брату крикнуть успел: "Пособи!"
    И меня два красивых охранника
    Повезли из Сибири в Сибирь.

    А потом на карьере ли, в топи ли,
    Наглотавшись слезы и сырца,
    Ближе к сердцу кололи мы профили
    Чтоб он слышал, как рвутся сердца.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    Ох, знобит от рассказа дотошного,
    Пар мне мысли прогнал от ума.
    Из тумана холодного прошлого
    Окунаюсь в горячий туман.

    Застучали мне мысли под темечком,
    Получилось - я зря им клеймен,
    И хлещу я березовым веничком
    По наследию мрачных времен.

    Протопи ты мне баньку по-белому -
    Я от белого свету отвык.
    Угорю я, и мне, угорелому,
    Пар горячий развяжет язык.

    1968


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (2)


  19. Сергій Татчин - [ 2005.12.09 11:35 ]
    Лихо Темної Води
    Плакав дощ над тiлом мiста,
    Сiрi сльози лив.
    Й стало серцю в грудях тiсно
    Вiд нiчних молитв.

    I мене, як тiнь, накрили
    Хижi птахи слiв,
    Я їм гладив чорнi крила,
    Й римами молив.

    Я благав їх долетiти
    Крiзь зелену нiч
    До країв, де вiршi-дiти
    Тиснуть зусебіч.

    I радiв до слiз вiд того,
    Що живу один
    Там, де ясно чути бога
    Темної води.

    Вiн спiває пiсню суму
    Посеред болiт,
    I над ним спиняють думи
    Лагiдний полiт.

    Й хилить мiсяць гострi роги
    На далекий схiд,
    Звiдки краденi дороги
    Повертають хiд.

    Щоб по ним моя тривога
    Не змогла дiйти
    До засмученого бога
    Темної Води.

    Вiн живе на днi надiї,
    В самiм серцi снiв,
    Де готуються подiї –
    Тихi i сумнi.

    Де кiнчаються розмови
    Про пусте життя,
    I збираються для змови
    Гострi почуття.

    Там – у мiсячному сяйвi,
    З болем у крилi,
    Тi слова, що будуть зайвi
    Вранцi на землi.

    Бо стає до звону тихо
    Й близько до бiди,
    Як з води виходить Лихо
    Темної Води…


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.7) | "Майстерень" 5.25 (5.76)
    Коментарі: (3)


  20. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.08 20:20 ]
    ВІЧНІСТЬ
    І
    Нескінчений зимовий вечір
    із похмурим обличчям свідка,
    ох, літа мої молодечі -
    краще поруч була б сусідка.

    Підливаю у кухоль чаю,
    скоса пресу дивлюся - гидко!
    Може віршика про "кохаю"
    написати вам, серцеїдко?

    Вечір цим не пройняти - темінь,
    бродить страхом у жбані маски.
    Я вглядаюсь у далеч: вилинь
    осяйний силует любаски.

    Тільки місяця чахлі груди.
    Хмари, наче сліди затяжки.
    О красуня з вінцем облуди,
    не діждуся від тебе ласки.

    Не здобуду кохання - стану
    чорним вмістом лякати риму.
    О сусідко!… Медузо… З п'яну
    зупинився я тут на зиму…

    ІІ
    Зупинились ми тут на зиму,
    хтось повідав - "казкова суша",
    та в лиху, вочевидь, годину
    ми послухали злого мужа.

    Гарний берег, округ діброви,
    б'ють джерела, вода цілюща,
    ми й забули про настанови,
    не розвідали, що за пуща.

    Повернули до сонця днищем
    биті бурями бистрі чайки,
    запалили багаття, й ті ще
    урочисті вдягли китайки.

    Певно нас вколисали хвилі,
    зворухобила твердь – бо красні
    вийшли з лісу красуні: зрілі,
    вбрані легко, жаданням ясні.

    Що ми з ними не виробляли!..
    Дні, як стріли, влітали в ночі, -
    що, поцілені, не минали,
    багряніли в небеснім клоччі…

    І помітили якось - гарно,
    з кожним разом спокусниць більше!
    що кохались колись попарно,
    нині ж так, аби вдвох, все рідше.

    І хтось мовив: по наші душі
    прилітає ночами Молох,
    та за радощі невмирущі
    хіба бити годиться сполох?..

    Отруїли серця нам чари.
    І пропали би ми навіки.
    Але раптом зійшлися хмари
    і полилися з неба ріки.

    Пригадали тоді про чайки.
    Оглянулись. Прийшли до тями -
    здичавілі, з одежі - крайки,
    поруч жодної відьми (дами).

    На світанку пішли до лісу
    і готові на все - карати,
    мстити, душу закласти бісу,
    а спричинення розгадати.

    І блукали недовго - гори
    перед нами відкрились, наче
    огнеликі скрижалі Тори,
    наче зори воскреслих значень.

    Все відкрилося, і забракло
    нам водночас повітря й сили,
    а прислужники - рай і пекло -
    розпечатували могили…

    Мало хто повернув додому,
    відшукавши своє склепіння,
    здивувавшись хіба що тому,
    скільки нас тут од сотворіння…

    ІІІ
    О сусідко моя, між нами
    відстань рівна любистку тіла,
    що, змагаючись із віками,
    на своєму стоїть - хотіла!

    О сусідко, відчуй, як множить
    пульс напруження молодечі
    і відносить, кудись відносить
    крові поклик зимовий вечір.


    2005


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  21. Йосиф Бродський - [ 2005.12.08 18:56 ]
    Дидона и Эней
    Великий человек смотрел в окно,
    а для нее весь мир кончался краем
    его широкой, греческой туники,
    обильем складок походившей на
    остановившееся море.
    Он же
    смотрел в окно, и взгляд его сейчас
    был так далек от этих мест, что губы
    застыли, точно раковина, где
    таится гул, и горизонт в бокале
    был неподвижен.
    А ее любовь
    была лишь рыбой -- может и способной
    пуститься в море вслед за кораблем
    и, рассекая волны гибким телом,
    возможно, обогнать его... но он --
    он мысленно уже ступил на сушу.
    И море обернулось морем слЈз.
    Но, как известно, именно в минуту
    отчаянья и начинает дуть
    попутный ветер. И великий муж
    покинул Карфаген.
    Она стояла
    перед костром, который разожгли
    под городской стеной ее солдаты,
    и видела, как в мареве костра,
    дрожавшем между пламенем и дымом,
    беззвучно рассыпался Карфаген

    задолго до пророчества Катона.

    1969


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Оригінальні тексти"


  22. Йосиф Бродський - [ 2005.12.07 19:13 ]
    ПРЕДСТАВЛЕНИЕ (Михаилу Николаеву)
    Председатель Совнаркома, Наркомпроса, Мининдела!
    Эта местность мне знакома, как окраина Китая!
    Эта личность мне знакома! Знак допроса вместо тела.
    Многоточие шинели. Вместо мозга -- запятая.
    Вместо горла -- темный вечер. Вместо буркал -- знак деленья.
    Вот и вышел человечек, представитель населенья.

    Вот и вышел гражданин,
    достающий из штанин.

    "А почем та радиола?"
    "Кто такой Савонарола?"
    "Вероятно, сокращенье".
    "Где сортир, прошу прощенья?"

    Входит Пушкин в летном шлеме, в тонких пальцах -- папироса.
    В чистом поле мчится скорый с одиноким пассажиром.
    И нарезанные косо, как полтавская, колеса
    с выковыренным под Гдовом пальцем стрелочника жиром
    оживляют скатерть снега, полустанки и развилки
    обдавая содержимым опрокинутой бутылки.

    Прячась в логово свое
    волки воют "ё-моё".

    "Жизнь -- она как лотерея".
    "Вышла замуж за еврея".
    "Довели страну до ручки".
    "Дай червонец до получки".

    Входит Гоголь в бескозырке, рядом с ним -- меццо-сопрано.
    В продуктовом -- кот наплакал; бродят крысы, бакалея.
    Пряча твердый рог в каракуль, некто в брюках из барана
    превращается в тирана на трибуне мавзолея.
    Говорят лихие люди, что внутри, разочарован
    под конец, как фиш на блюде, труп лежит нафарширован.

    Хорошо, утратив речь,
    встать с винтовкой гроб стеречь.

    "Не смотри в глаза мне, дева:
    все равно пойдешь налево".
    "У попа была собака".
    "Оба умерли от рака".

    Входит Лев Толстой в пижаме, всюду -- Ясная Поляна.
    (Бродят парубки с ножами, пахнет шипром с комсомолом.)
    Он -- предшественник Тарзана: самописка -- как лиана,
    взад-вперед летают ядра над французским частоколом.
    Се -- великий сын России, хоть и правящего класса!
    Муж, чьи правнуки босые тоже редко видят мясо.

    Чудо-юдо: нежный граф
    превратился в книжный шкаф!

    "Приучил ее к минету".
    "Что за шум, а драки нету?"
    "Крыл последними словами".
    "Кто последний? Я за вами".

    Входит пара Александров под конвоем Николаши.
    Говорят "Какая лажа" или "Сладкое повидло".
    По Европе бродят нары в тщетных поисках параши,
    натыкаясь повсеместно на застенчивое быдло.
    Размышляя о причале, по волнам плывет "Аврора",
    чтобы выпалить в начале непрерывного террора.

    Ой ты, участь корабля:
    скажешь "пли!" -- ответят "бля!"

    "Сочетался с нею браком".
    "Все равно поставлю раком".
    "Эх, Цусима-Хиросима!
    Жить совсем невыносимо".

    Входят Герцен с Огаревым, воробьи щебечут в рощах.
    Что звучит в момент обхвата как наречие чужбины.
    Лучший вид на этот город -- если сесть в бомбардировщик.
    Глянь -- набрякшие, как вата из нескромныя ложбины,
    размножаясь без резона, тучи льнут к архитектуре.
    Кремль маячит, точно зона; говорят, в миниатюре.

    Ветер свищет. Выпь кричит.
    Дятел ворону стучит.

    "Говорят, открылся Пленум".
    "Врезал ей меж глаз поленом".
    "Над арабской мирной хатой
    гордо реет жид пархатый".

    Входит Сталин с Джугашвили, между ними вышла ссора.
    Быстро целятся друг в друга, нажимают на собачку,
    и дымящаяся трубка... Так, по мысли режиссера,
    и погиб Отец Народов, в день выкуривавший пачку.
    И стоят хребты Кавказа как в почетном карауле.
    Из коричневого глаза бьет ключом Напареули.

    Друг-кунак вонзает клык
    в недоеденный шашлык.

    "Ты смотрел Дерсу Узала?"
    "Я тебе не всё сказала".
    "Раз чучмек, то верит в Будду".
    "Сукой будешь?" "Сукой буду".

    Входит с криком Заграница, с запрещенным полушарьем
    и с торчащим из кармана горизонтом, что опошлен.
    Обзывает Ермолая Фредериком или Шарлем,
    придирается к закону, кипятится из-за пошлин,
    восклицая: "Как живете!" И смущают глянцем плоти
    Рафаэль с Буонаротти -- ни черта на обороте.

    Пролетарии всех стран
    Маршируют в ресторан.

    "В этих шкарах ты как янки".
    "Я сломал ее по пьянке".
    "Был всю жизнь простым рабочим".
    "Между прочим, все мы дрочим".

    Входят Мысли о Грядущем, в гимнастерках цвета хаки.
    Вносят атомную бомбу с баллистическим снарядом.
    Они пляшут и танцуют: "Мы вояки-забияки!
    Русский с немцем лягут рядом; например, под Сталинградом".
    И, как вдовые Матрёны, глухо воют циклотроны.
    В Министерстве Обороны громко каркают вороны.

    Входишь в спальню -- вот те на:
    на подушке -- ордена.

    "Где яйцо, там -- сковородка".
    "Говорят, что скоро водка
    снова будет по рублю".
    "Мам, я папу не люблю".

    Входит некто православный, говорит: "Теперь я -- главный.
    У меня в душе Жар-птица и тоска по государю.
    Скоро Игорь воротится насладиться Ярославной.
    Дайте мне перекреститься, а не то -- в лицо ударю.
    Хуже порчи и лишая -- мыслей западных зараза.
    Пой, гармошка, заглушая саксофон -- исчадье джаза".

    И лобзают образа
    с плачем жертвы обреза...

    "Мне -- бифштекс по-режиссерски".
    "Бурлаки в Североморске
    тянут крейсер бечевой,
    исхудав от лучевой".

    Входят Мысли о Минувшем, все одеты как попало,
    с предпочтеньем к чернобурым. На классической латыни
    и вполголоса по-русски произносят: "Всё пропало,
    а) фокстрот под абажуром, черно-белые святыни;
    б) икра, севрюга, жито; в) красавицыны бели.
    Но -- не хватит алфавита. И младенец в колыбели,

    слыша "баюшки-баю",
    отвечает: "мать твою!" ".

    "Влез рукой в шахну, знакомясь".
    "Подмахну -- и в Сочи". "Помесь
    лейкоцита с антрацитом
    называется Коцитом".

    Входят строем пионеры, кто -- с моделью из фанеры,
    кто -- с написанным вручную содержательным доносом.
    С того света, как химеры, палачи-пенсионеры
    одобрительно кивают им, задорным и курносым,
    что врубают "Русский бальный" и вбегают в избу к тяте
    выгнать тятю из двуспальной, где их сделали, кровати.

    Что попишешь? Молодежь.
    Не задушишь, не убьешь.

    "Харкнул в суп, чтоб скрыть досаду".
    "Я с ним рядом срать не сяду".
    "А моя, как та мадонна,
    не желает без гондона".

    Входит Лебедь с Отраженьем в круглом зеркале, в котором
    взвод берёз идет вприсядку, первой скрипке корча рожи.
    Пылкий мэтр с воображеньем, распаленным гренадером,
    только робкого десятку, рвет когтями бархат ложи.
    Дождь идет. Собака лает. Свесясь с печки, дрянь косая
    с голым задом донимает инвалида, гвоздь кусая:

    "Инвалид, а инвалид.
    У меня внутри болит".

    "Ляжем в гроб, хоть час не пробил!"
    "Это -- сука или кобель?"
    "Склока следствия с причиной
    прекращается с кончиной".

    Входит Мусор с криком: "Хватит!" Прокурор скулу квадратит.
    Дверь в пещеру гражданина не нуждается в "сезаме".
    То ли правнук, то ли прадед в рудных недрах тачку катит,
    обливаясь щедрым недрам в масть кристальными слезами.
    И за смертною чертою, лунным блеском залитою,
    челюсть с фиксой золотою блещет вечной мерзлотою.

    Знать, надолго хватит жил
    тех, кто головы сложил.

    "Хата есть, да лень тащиться".
    "Я не блядь, а крановщица".
    "Жизнь возникла как привычка
    раньше куры и яичка".

    Мы заполнили всю сцену! Остается влезть на стену!
    Взвиться соколом под купол! Сократиться в аскарида!
    Либо всем, включая кукол, языком взбивая пену,
    хором вдруг совокупиться, чтобы вывести гибрида.
    Бо, пространство экономя, как отлиться в форму массе,
    кроме кладбища и кроме черной очереди к кассе?

    Эх, даешь простор степной
    без реакции цепной!

    "Дайте срок без приговора!"
    "Кто кричит: "Держите вора!"?"
    "Рисовала член в тетради".
    "Отпустите, Христа ради".

    Входит Вечер в Настоящем, дом у чорта на куличках.
    Скатерть спорит с занавеской в смысле внешнего убранства.
    Исключив сердцебиенье -- этот лепет я в кавычках -
    ощущенье, будто вычтен Лобачевский из пространства.
    Ропот листьев цвета денег, комариный ровный зуммер.
    Глаз не в силах увеличить шесть-на-девять тех, кто умер,

    кто пророс густой травой.
    Впрочем, это не впервой.

    "От любви бывают дети.
    Ты теперь один на свете.
    Помнишь песню, что, бывало,
    я в потемках напевала?

    Это -- кошка, это -- мышка.
    Это -- лагерь, это -- вышка.
    Это -- время тихой сапой
    убивает маму с папой".

    1986


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6) | "Творчість в оригіналі"


  23. Йосиф Бродський - [ 2005.12.06 17:04 ]
    ЛАНДСВЕР-КАНАЛ. Berlin
    Канал, в котором утопили Розу
    Л., как погашенную папиросу,
    практически почти зарос.
    С тех пор осыпалось так много роз,
    что нелегко ошеломить туриста.
    Стена -- бетонная предтеча Кристо --
    бежит из города к теленку и корове
    через поля отмытой цвета крови;
    дымит сигарой предприятье.
    И чужестранец задирает платье
    туземной женщине -- не как Завоеватель,
    а как придирчивый ваятель,
    готовящийся обнажить
    ту статую, которой дольше жить,
    чем отражению в канале,
    в котором Розу доканали.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 5.5 (5.93)
    Коментарі: (2)


  24. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:27 ]
    В ОЖИДАНИИ ВАРВАРОВ
    – Чего мы ждем, собравшись здесь на площади?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    – Почто бездействует Сенат? Почто сенаторы
    сидят, не заняты законодательством?
    – Сегодня в город прибывают варвары.
    К чему теперь Сенат с его законами?
    Вот варвары придут и издадут законы.
    – Зачем так рано Император поднялся?
    Зачем уселся он у городских ворот на троне
    при всех регалиях и в золотой короне?
    – Сегодня в город прибывают варвары,
    и Император ждет их предводителя,
    чтоб свиток поднести ему пергаментный,
    в котором загодя начертаны
    торжественные звания и титулы.
    – Почто с ним оба консула и преторы
    с утра в расшитых серебром багряных тогах?
    Зачем на них браслеты с аметистами,
    сверкающие перстни с изумрудами?
    Зачем в руках их жезлы, что украшены
    серебряной и золотой чеканкой?
    – Затем, что варвары сегодня ожидаются,
    а драгоценности пленяют варваров.
    – Почто нигде не видно наших риторов,
    обычного не слышно красноречия?
    – Затем, что варвары должны прибыть сегодня,
    а красноречье утомляет варваров.
    – Чем объяснить внезапное смятение
    и лиц растерянность? И то, что улицы
    и площади внезапно обезлюдели,
    что населенье по домам попряталось?
    – Тем, что смеркается уже, а варвары
    не прибыли. И что с границы вестники
    сообщают: больше нет на свете варваров.
    – Но как нам быть, как жить теперь без варваров?
    Они казались нам подобьем выхода.

    1904


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  25. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:30 ]
    БОГ ПОКИДАЕТ АНТОНИЯ
    Когда ты слышишь внезапно, в полночь,
    незримой процессии пенье, звуки
    мерно позвякивающих цимбал,
    не сетуй на кончившееся везенье,
    на то, что прахом пошли все труды, все планы,
    все упования. Не оплакивай их впустую,
    но мужественно выговори "прощай"
    твоей уходящей Александрии.
    Главное – не пытайся себя обмануть, не думай,
    что это был морок, причуды слуха,
    что тебе померещилось: не унижай себя.
    Но твердо и мужественно – как пристало
    тому, кому был дарован судьбой этот дивный город, –
    шагни к распахнутому окну
    и вслушайся – пусть с затаенным страхом,
    но без слез, без внутреннего содроганья, –
    вслушайся в твою последнюю радость: в пенье
    странной незримой процессии, в звон цимбал
    и простись с навсегда от тебя уходящей Александрией.

    1911

    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (1) | "ПЕРЕВОДЫ Г. ШМАКОВА (под редакцией И. Бродского)"


  26. Костянтин Кавафіс - [ 2005.11.27 14:33 ]
    СТЕНЫ
    Безжалостно, безучастно, без совести и стыда
    воздвигли вокруг меня глухонемые стены.
    Я замурован в них. Как я попал сюда?
    Разуму в толк не взять случившейся перемены.
    Я мог еще сделать многое: кровь еще горяча.
    Но я проморгал строительство. Видимо, мне затмило,
    и я не заметил кладки, растущего кирпича.
    Исподволь, но бесповоротно я отлучен от мира.

    1896


    Переклад:
    з гр. Генадій Шмаков (1940-1988),
    Йосиф Бродський (1988)


    Рейтинги: Народний 5 (5.69) | "Майстерень" 5 (5.66)
    Коментарі: (3) | "Переклади Г. Шмакова (під редакцією Й. Бродського)"


  27. Йосиф Бродський - [ 2005.11.26 13:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКИЙ РОМАНС
                      Евгению Рейну,
                      с любовью
    Плывет в тоске необьяснимой
    среди кирпичного надсада
    ночной кораблик негасимый
    из Александровского сада,
    ночной фонарик нелюдимый,
    на розу желтую похожий,
    над головой своих любимых,
    у ног прохожих.

    Плывет в тоске необьяснимой
    пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
    В ночной столице фотоснимок
    печально сделал иностранец,
    и выезжает на Ордынку
    такси с больными седоками,
    и мертвецы стоят в обнимку
    с особняками.

    Плывет в тоске необьяснимой
    певец печальный по столице,
    стоит у лавки керосинной
    печальный дворник круглолицый,
    спешит по улице невзрачной
    любовник старый и красивый.
    Полночный поезд новобрачный
    плывет в тоске необьяснимой.

    Плывет во мгле замоскворецкой
    пловец в несчастие случайный,
    блуждает выговор еврейский
    на желтой лестнице печальной,
    и от любви до невеселья
    под Новый год, под воскресенье,
    плывет красотка записная,
    своей тоски не обьясняя.

    Плывет в глазах холодный вечер,
    дрожат снежинки на вагоне,
    морозный ветер, бледный ветер
    обтянет красные ладони,
    и льется мед огней вечерних
    и пахнет сладкою халвою,
    ночной пирог несет сочельник
    над головою.

    Твой Новый год по темно-синей
    волне средь моря городского
    плывет в тоске необьяснимой,
    как будто жизнь начнется снова,
    как будто будет свет и слава,
    удачный день и вдоволь хлеба,
    как будто жизнь качнется вправо,
    качнувшись влево.

    28 декабря 1961


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  28. Анна Хромова - [ 2005.11.26 11:23 ]
    Тапети (кавалок)
    (1)
    Промайнула переді мною каламутна візія,
    з якої наче й виросла,
    яку уже й забула.

    Надто вже це смішно
    і як зі старої поганої книжки:
    простора зала,
    підлога, забризкана
    солодким липким вином,
    і щось нерухоме в кріслі…

    Плаский малюнок, вартий забуття, чомусь згадався,
    охопивши всі мої думки
    і повернувши в крісло - слухать мух.

    Лише на мить…

    (2)
    Запам'ятай номер
    У місто приповзла нудьга
    В квартирці кішка
    Чиясь простягнена рука
    про подаяніє благає.
    Сядь. Послухай.
    Ночами крадеш ти білизну з чужих балконів,
    просякнуту тілами, рухами, коханням.
    Ти думаєш, тебе так не впізнають
    оті, що так давно сліди твої знайшли.
    Ти не втечеш. Іди з мох очей.
    Чи бачив ти колись горіхи сонця під дощем?

    (3)
    Fin

    І
    Мене пробачиш за відвертість?
    Я трохи розгубилася,
    ганяючи минулий лютий,
    я випробовувала твердість
    себе і пам'яті
    - забутий
    мені ти не такий ядучий.

    ІІ нашарування
    Пробач
    я розгубила всі слова
    сама пішла
    Невдач
    уже не страшно -
    я тверда
    І дні мені не жаль
    розмінювать на мідь
    випалювать на попіл
    То коло, вісім кіл
    і тут мене нема
    туман а чи юрма
    заживлять нóвий розпил

    У оці правому тобі лишився атом,
    він твій… і партія закінчилася патом

    (4)
    Як прикро:
    хризантеми,
    що їх поставила я у кімнаті на столі,
    аби щоранку бачити -
    прив'яли
    Тоді я винесла букет в листопадовий холод,
    в тумани, зимні вітри, у нудьгу дощів,
    до голок зір байдужих
    Й квіти відродились
    На жаль, твоя любов така, як цей букет


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13) | Самооцінка 4
    Коментарі: (5) | "Тапети"


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2005.11.19 14:06 ]
    Листи з майбутнього
    **
    Усе ще дихаю повітрям
    таким розрідженим без тебе,
    що сподівання відлетіти
    кудись у вирій - нездійсненне.

    І скаменілим чудно нетрям.
    Їм розпачу не зрозуміти:
    - Тримайся далі од печалі,
    раз випало у нетрях жити.

    **
    Чому б не жити, хай і в нетрях,
    де замість річки - русло пляшки,
    а замість птаства - гу́ки вулиць,
    і як тварини різні люди.

    Чого б не жити? - ритму потяг,
    як протяг од яйця до вилиць,
    товче у камені доріжки
    уподобань чудної моди.

    **
    Зачарувань непевний вибір
    жадає відгомону мозку,
    а цей, останній, у гаданні,
    коли у серці втихне буря.

    І сильно вабить роту отвір,
    куди і лізуть лапи хтиві,
    і дами запихають ніжку,
    аби ввійти могла і куля.

    **
    Дощі, які гасили спеку,
    скоріше оживили плями
    на збанкрутілій штукатурці,
    набряклій під віконним оком.

    І на забутій парасольці,
    і в пам'яті - волога жінки,
    що в юному своєму віці
    вима́рює сади над бруком.

    **
    І дні украй одноманітні.
    Усі події вже позаду.
    Я упокорено звикаю
    виймати із кишені роки

    і віддавати, - припадаю
    до самогубства листопаду,
    до павутини у повітрі,
    і пахощу "духовні кроки".

    **
    Багаті парості живого,
    реконструйовані в металі
    із листям, цвітом і плодами,
    крадуть у в'язня ступінь втрати.

    Так і ростуть собі, з нічого,
    місця позбавлення неволі
    твоїх красот, які місцями
    найлегше, видно, й забувати.

    **
    І, зрештою, незрозуміло,
    куди прийшов, оскільки рухи
    мої останнім часом тільки
    одноосібні мандри думки,

    у дзеркалі знайоме тіло,
    але чиє - гадати ліньки,
    примарне, як і всі потуги
    тілесні звести порахунки.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (3)


  30. Юрій Липа - [ 2005.11.19 12:58 ]
    * * *
    Ввійди до церкви. Ріжноколірово
    Горять серця довкола, плинуть гимни в світлі.
    Стань - наче в райдузі, і жди, мов наречений,
    Котра хвилина - брама.
    А, пізнавши, - йди
    В відчиненість Відвічного й Нового.
    То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий.



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  31. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
    * * *
    Людська душа, як дерево гіллясте,
    як дерево гіллясте при дорозі.
    І з вихором дорожнім прилітають
    і осідають біси на деревах.

    В гущавині привітній і зеленій
    побачиш - блисне з ізмарагду око
    або, обважене надміром бісів,
    і жовкне, й гнеться дерево додолу.

    Ідеш задуманий в алеї душ людських
    і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
    бо ж то так рідко струнчиться і квітне
    душа, як дерево, очищена громами ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""


  32. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:55 ]
    * * *
    ...Ми такі упиті
    Тим, що Вона є знов, -
    Що нам наші забиті
    і наша кров?

    Ми такі всі повні щастя
    У сей великий час,-
    Сподобись, земле, Причастя,
    Сподобись, земле, нас!

    Чорний орел Мазепи
    Покидає сонні Яси -
    Покиньте барви, крепи,
    Золото і всі прикраси!

    Станьте кожен спокоєн
    У лави, що в сяйві мітів:
    Се - Українець-Воїн
    Ворота помітив.

    І в краю, де все клекоче,
    Він побіди сіє,
    Б'ючи межи очі
    Тебе, Росіє!...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"



  33. Сторінки: 1   ...   1784   1785   1786   1787   1788