ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину

Юрій Гундарєв
2024.10.29 08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Тетяна Левицька - [ 2020.08.12 21:09 ]
    І все ж таки, тебе люблю
    "Я все одно тебе люблю,
    Кохання сваркам – не підвладне..."
    (Ярослав Чорногуз)

    І все ж таки, тебе люблю,
    таким розбещеним і вірним,
    допоки світиш, все стерплю,
    для мене - сяйвом неймовірним.

    Роздмухуєш вогонь бажань,
    зориш в рапсодії любові,
    а я тріпочу, наче лань,
    плекаю мрії кольорові.

    Допоки бачити мене
    ти хочеш райдужною зранку.
    Для мене меркне все земне,
    а лагідне твоє: "Тетянко",

    так гріє душу, що тобі
    я ладна ревність пробачати,
    дивитись в очі голубі
    як у небесні божі шати.

    І зомлівати у руках,
    забившись пташкою в долоні,
    тож, інколи "зриваю дах",
    щоб заясніло сонце в домі.

    10.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  2. Олександр Сушко - [ 2020.08.11 20:26 ]
    Журба

    Хочу світла, радості та спокою,
    По земельці йти легкими кроками,
    Щоб живі сусідоньки аговкали,
    Кликали на чарочку вина.

    А вони в рову лежать постріляні,
    Для чортяк із пекла стали цілями,
    Накриваю їх своїми крилами,
    Криком одзивається луна.

    Тиша...ранок... пахне страхом, порохом,
    Сам на сам лишився я із ворогом,
    Віддали життя брати ой дорого -
    Україна кровію сплива.

    Ллється біль і лють крізь сонця промені
    І тремтять зрадливо руки втомлені,
    Перебито навпіл нерв оголений
    І моя схилилась голова.

    Ой журо, журо! Печеш і колешся!
    Заповзла у душу чорним полозом,
    Після тебе - невигойні борозни
    Гіркотою ляжуть по думках.

    Стали орачі прості солдатами,
    Нені похоронки завтра матимуть...
    А роса по травах - діамантами,
    Божа на плече лягла рука...

    11.08.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.09 20:38 ]
    Голос ковили
    А може добре, що я вже не твій? –
    Хотіла крапку ставить ще раніше
    Всевладна Доля, глянувши з-під вій.
    Та зачекала. Щоб дозріли вишні.

    «Ти вільний знов!» - це голос ковили –
    Від ревнощів дурних ідіотизму,
    І підозрінь, кохання кабали,
    І вірності сумного атавізму.

    Усе відносне – так сказав мудрець.
    Я у твої не умістився схеми.
    Зашорення звело все нанівець,
    Колись про це напишуться поеми.

    Люби мене таким, яким я є,
    І не роби із мене ідеалу.
    І не нав`язуй бачення своє –
    Все пропаде – розлуці на поталу.

    Ніхто із нас в житті цім не святий,
    На руки й ноги не накинеш пута.
    Залізла у приват до мене ти –
    Тобі себе нема в чім дорікнути?!

    Я вільний птах, і як в усих лелек,
    На крилах маю білизну і чорне.
    Люби в мені велике і мале,
    І знов тебе любов моя огорне.

    9 серпня 7528 р. (від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  4. Тетяна Левицька - [ 2020.08.07 14:35 ]
    Не бійся любові...

    Не бійся любові, вертатись додому,
    упасти з вершини у прірву потому,
    ураз відштовхнувшись від дна.
    Бо хто з нас не падав, а після не плакав,
    а чи не злітав в небеса, наче птаха,
    і не шаленів від вина.

    Носив за собою суму безнадії,
    плекав молитовно нездійснені мрії,
    тікав від проблем у запій.
    У церкві за ворога свічку не ставив,
    на сповіді сльози скидав, наче гравій,
    і гриз чорноземний пирій.

    Витягував друга з вогню в чисту воду,
    а рідних ховаючи за огорожу,
    в натільний зневірився хрест.
    За істину бився, окраєць хлібини,
    і думав про очі сапфірово-сині,
    що ваблять красою небес.

    Не бійся любові...
    04.08.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  5. Тетяна Левицька - [ 2020.08.03 10:25 ]
    Благословенне
    Красива, бо ти мене пестиш,
    даруєш чудесні слова,
    червоні троянди і персні,
    перлини любові й дива.

    Щаслива, бо ти доглядаєш,
    мов ягідку, квітку, мене
    і стелиш бузковим розмаєм
    парчеве кохання земне.

    Ревниве, шалене, казкове,
    що з розуму зводить обох.
    Моя божевільна любове,
    нас благословляє Дажбог*.

    І небо, природа розкішна,
    стежина, що в щастя веде –
    осяяне, зоряне, ніжне,
    смарагдове і голубе.

    28.07.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.03 07:55 ]
    Із циклу
    І
    З рослин усіх центральної алеї
    Найперша це – козацький ялівець.
    Цілющою властивістю своєю
    Хвороб чимало зводить нанівець.

    З свяченими ножами тут ходили
    Преславні вої – Гонта й Залізняк,
    Братались – гайдамака і козак,
    І рани гоїли, і брали силу.
    ІІ
    Мов шеренги лицарські, дерева
    Вістря крон похиливши, стоять.
    Йшла Софія тут, мов королева,
    І вклонялась їй пишная знать.

    Граціозна, велична красою,
    Листя жовте їй слалось до ніг.
    Аж скидав свою хвою таксодій,
    Закликаючи в парк перший сніг.

    Чарівливо звивалася річка
    У каміння намисті густім,
    Голубенько тремтіла, мов стрічка
    У волосся трави золотім.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  7. Лариса Маковей - [ 2020.08.02 11:36 ]
    У мене день народження! (пісня)
    В мене день народження! (пісня)

    Бачте, сяю я сьогодні в гожій вишиваночці!
    Тож, приходьте на гостину паничі й паняночки!
    Будем файно танцювати за мого погодження!
    А Ви мене привітайте з днем мого народження!

    Приспів:
    Гей, музики, грайте вправно з вечора й до ранку!
    Хай мої здійсняться мрії й дивні забаганки!
    А Ви, хлопці, споглядайте, я ж така гарненька!
    Беріть в жони, не вагайтесь, поки молоденька.
    ________________________________________
    У цей день я народилась красним, теплим літечком!
    Виростала при садочку, мов медяна квіточка!
    Вмита росами й дощами, і веселим сонечком!
    І своїх батьків хороших - наймиліша донечка!

    Приспів
    _________________________________________
    Чепурилась, прикрашалась в дороге намистечко!
    Вишиваночка у мене з ніжного батистечка.
    Я красуня-українка славного походження!
    І сьогодні, ось святкую, день свого народження!

    Приспів
    __________________________________________

    02. 08. 2020 Л. Маковей


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  8. Лариса Маковей - [ 2020.08.01 19:27 ]
    Нап'єшся знов нектару!
    О, бджілко золотава, маленька трудівнице!
    Не відаючи втоми, летиш в полон левад!
    Де липа медоносна й червона медуниця
    Довкола розсівають медовий аромат.

    Нап'єшся знов нектару, чарі́вна мандрівнице!
    Скупаєшся в акордах пташиних серенад.
    Поніжишся в блискучій, смарагдовій травиці,
    Занурившись у співи розчулених цикад.

    Та раптом хмари в небі розірве громовиця!
    І ти втечеш, забравши, медовий свій цукат.
    Ховаючись від зливи, спочинеш у домівці,
    Щоб потім знов вернутись в розкішний диво-сад.

    О, бджілко золотава, малесенька служнице!
    Виблискує в загравах твій сонячний наряд!
    Життя твоє коротке, мов рання зоряниця,
    Яке краде безжально невтомний часопад.

    Полинеш в потойбіччя, забравши таємницю!
    Загубишся в безмежжі під срібний зорепад.
    Наступного вже літа нова твоя сестриця
    Збиратиме нектари на просторах левад.

    22. 07. 2020





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.27 14:15 ]
    Із циклу
    На пагорбі праворуч, мов на чатах,
    Грибок-альтанка, гляньте, височить.
    Гуляють парком юнаки й дівчата,
    А він не спочиває ні на мить.

    Той пильний погляд, начебто з-під каски
    Сягає вусібіч – од меж до меж.
    І цю природи дивовижну казку
    Невтомний сторож мовчки береже.

    Такої форми там була вартівня*,
    Звідкіль все видно: кожен кущ, горбок.
    І навіть та галявина чарівна
    Розложиста зоветься теж «Грибок».

    *За свідченням Т.Темері, 1846 р. на території галявини, що проглядається праворуч, була збудована дерев`яна альтанка для вартового.





    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  10. Галина Сливка - [ 2020.07.26 13:14 ]
    Маківка літа
    Із маківки літа росою зійду
    На долі пружнасту стеблину.
    Впаде папірівка у трави в саду,
    Немовби у ритм часоплину.
    Пахке різноквіття огорне бджола
    Вібруючим звуком у згоду.
    Меткі ластів'ята, крило до крила,
    Пірнуть у глибінь небозводу.
    І серце заб'ється щемливо ураз,
    Приймаючи явлену милість,
    Згадавши, як юність із райських оаз
    На маківку літа дивилась...


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.23 23:18 ]
    Із циклу
    Дозвольте у ворота вас завести
    Архітектурні форми ці малі –
    Домашнє вогнище Богині Вести
    Символізують. Ніби з Тіволі,

    Із міста італійського узяті…
    На всьому – миру й злагоди печать,
    Високої моралі й благодаті.
    Це Веста має все оберігать.

    О цноти символ вічної – найпершій
    Тобі припали жертви всіх родин
    Із волі Зевса – Бога-громовержця…
    До святості, Богине, нас веди…

    Вогонь небесний втілює твій образ,
    І шість дівчат – весталочок малих
    Підтримують його у храмі добре,
    Щоб сім`ї рятував од бід і лих.

    На тридцять літ обітницю давали
    Себе Богині Весті присвятить.
    І непорочні, в білих покривалах
    Ходили, наче символ чистоти.

    Як обраних, їх люди шанували,
    Це – магії пресвітлої печать.
    Засуджених на смерть лише весталки
    Могли своїм велінням врятувать.

    У час, коли свята духовність гине –
    Двояко бачим суть таких начал:
    Ворота ці – як вхід в Афінський ринок
    І ностальгійний Вести ідеал.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  12. Микола Соболь - [ 2020.07.17 06:22 ]
    Прощання з морем
    Море хвилюється раз…
    Легіт розгойдує хвилі,
    Пісня лунає для нас…
    Стомлені ми та щасливі.

    Небо рожеве зійшло,
    Чайка натомлює крила,
    Бачиш, маленька Ассоль
    Жде пурпурові вітрила…

    Море хвилюється раз,
    В зоряні вдягнене шати.
    Може станцюємо вальс?
    Час настає з ним прощатись.
    17.07.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (3)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.16 19:25 ]
    Із циклу
    Про рай загробний мало хто з нас мріє,
    Про рай земний частіш в людей думки.
    Була такою, певно, і Софія,
    В Аркадії бувала залюбки.

    В саду, у подруги, неподалік Варшави,
    Була у неї там одна із вілл.
    В Неборовім був парк той величавий,
    В графині у Гелени Радзивілл.

    Збудований у романтичнім стилі,
    Прекрасні – кожне дерево і кущ,
    Його легенди грецькі оповили,
    Мов замку башту старовинну – плющ.

    Софія лист коханому напише –
    В любові їхньої найвищий час:
    «Тут серед літа парк весною дише,
    Якби такий же красень був у нас!

    Аркадію люблю до божевілля,
    Тут всі на світі квіти гарні є,
    А ми могли б ще кращий мати, милий,
    Потрібне тільки рішення твоє.

    7519 р. (Від Трипілля) (2011)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  14. Нінель Новікова - [ 2020.07.16 14:37 ]
    Лотоси на Україні
    Священна квітко чистоти,
    У літеплі ріки –
    Як добре прижилася ти
    І, схоже, на вікИ!

    Оберігаймо чистоту
    Природи і душі,
    Бо десь і лотоси цвітуть,
    А десь – лиш комиші…

    05.07.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  15. Віктор Кучерук - [ 2020.07.13 08:58 ]
    * * *

    Ось візьму і, немов чарівник,
    Поманю тебе в час надвечірній
    До сповитих імлою осик,
    Що знічев’я шурхочуть помірно.
    Попід ними отава густа
    І пружнаста така, й душнувата, –
    Мов покрита тафтою тахта,
    В тьмяних нетрях моєї кімнати.
    Вгрузнеш тілом у стебла пахкі,
    Безпідставно зітхаючи важко, –
    Наче в схованку від хижаків,
    Повна ляку незмінного, пташка.
    Та не бійся ти так, далебі,
    І не ойкай стривожено більше,
    Адже хочу тремтливій тобі
    Прочитати веселого вірша.
    Про оте, що знедавна блудник,
    Рожевіючи пізнім серпанком, –
    Не спалахує, наче сірник,
    Чим дивує свою кожну бранку...
    13.07.20




    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  16. Віктор Кучерук - [ 2020.07.08 08:42 ]
    * * *
    Болюче щось, неначе жало,
    Зненацька душу обпекло
    І так мені недобре стало,
    Як ще ніколи не було.
    Умить згорьовано подумав,
    Що вірю в завтрашнє дарма,
    Адже навколо стільки суму,
    Що місця радощам нема.
    Чомусь туманна тінь полуди
    Була так довго на очах,
    Що слід брехні не бачив всюди
    На важко пройдених шляхах.
    Невже очунюю помалу
    І відкриття життя прийшло
    Тоді, коли осиним жалом
    Усоте душу обпекло?..
    07.07.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.06 15:10 ]
    Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
    Тону у вогні я оцім дивовижнім –
    Смарагдових бранець очей.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    Не знаю, чи може мене хто зурочив,
    Як доброї феї крило –
    Мені світ закрили смарагдові очі,
    Й у казку мене понесло.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    І я - у шаленій стихії цій милій –
    На гребені долі – мій путь.
    Мене чарівливі смарагдові хвилі
    У море кохання несуть.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.04 05:11 ]
    Світиш
    Вночі легкий вітрець несе
    І прохолоду, і розраду.
    Затихло на алеях все,
    Лиш місяць бродить понад садом.

    Вгодований і повний він,
    І як солодку вату – лиже
    Довгасту хмарку в темряві…
    Картину згадую Куїнджі*.

    Де барви місяця ясні
    Були так змішані уміло,
    Що він ярів на полотні,
    Немов лампадка підсвітила.

    Неначе ти у вишині
    Тримаєш світ оцей в долоньці.
    І світиш у житті мені
    Ясніше місяця і сонця.

    *Архип Куїнджі – відомий український і російський художник, автор картини «Місячна ніч на Дніпрі».

    4 липня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  19. Тетяна Левицька - [ 2020.07.03 08:50 ]
    Світи мені
    Дай руку, сонце, і іди за мною,
    не обертайся на презирство й сміх.
    Хто судить всіх – не відчуває болю
    і не вмирає кожен день за гріх.

    Хай кине камінь той в крилату спину,
    хто не злукавив навіть у думках.
    Я відколола сонця половину,
    аби світило, де страждання, крах.

    Де морок й сонця не було улітку,
    в зимові, весняні й осінні дні.
    Ти спалахни, я не боюсь осліпнуть,
    хоч крила обпалю, світи мені.

    Зігріюсь вогником, промінням сонця,
    і вистачить на всіх твого тепла.
    Лиш заясній, щоб наді мною знов ця
    розсіялася темряви імла.

    Як можна жити, сонечко, без тебе?
    Ховати відчай у пітьмі сирій.
    У вирвище не провалилась ледве,
    шукаючи осяяння надій.

    04.07.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  20. Ігор Деркач - [ 2020.07.01 21:57 ]
    Казки одного народу
    І
    Їм юшку і плюю на щі,
    копаю ямище глибоке...
    ачей, на мене у кущі
    чатує лихо косооке.
    Чи то Яга, чи то Кощій –
    не мають спокою народи,
    то пограбує лиходій,
    а то – опричники-уроди.
    Де не посій, воно зійде
    та ще й порадує макаку,
    на ум якої не спаде,
    що несумісні ми ніде
    і годі вірити у казку,
    яку розказує пуйло...
    І не заціпить цій патяці,
    що України не було,
    коли історії на зло
    були ахейці і данайці*.
    Що не вони улус орди,
    раби у Катерини-суки,
    що палець в рота не клади –
    по лікоть одрубає руку.
    Що то не ми ішли на ви,
    а на Батия – печеніги,
    що Кожум'яка із Москви
    чіпляв Гориничу чепіги.
    ..........................................
    Ми – барани, вони орли...
    Вони вовки, а ми, осли,
    шукаємо тієї голки
    або козачої стріли,
    якою упокоять Вовку.

    ІІ]
    А наші... палії й носи..
    одні угодники цареві,
    шути, паяци, вірні пси
    зелені й де-не-де рожеві...
    О, де ти, Господи, єси,
    Якого розп’яли на древі?

    ІІІ
    Чекаю, дами і месьє,
    на українське житіє
    і на нові закони мови,
    які на голову здорову
    не налізають, поки є
    немайдануті разумкови
    і наймити опезеже...
    і язикаті яничари...
    а я гадаю, – та невже
    їх не візьме за фаберже
    і не скарає Божа кара?

    07/20


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.01 00:06 ]
    Тетяна Левицька Мамине подвір’я*
    Мамі не хочеться жити у місті -
    Рідна земля і на старість опора.
    Тоне в бузку невеличке обійстя,
    Хата, садок і криничка прозора.
    Руки спрацьовані, а у домівці -
    Затишку, світлу відчинені двері.
    Спів солов’їний рве душу сопілці,
    Мамі вклоняються горді гербери.

    Приспів
    Огортає ніжністю мене
    Мамине подвір’я зоряне,
    Задушевне, лагідне,
    Наче серце мамине.

    ІІ
    Мамі всміхаються айстри, лілеї,
    Пишні троянди, малина за плотом.
    Пахне подвір’я у мами моєї
    М’ятою, ладаном. Як меду соти,
    Зорі на куполі синім церковнім.
    Гляне у небо – відразу засяє.
    Тепло на серці і місяць у повні
    Дихає маминим яблучним раєм.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.29 13:20 ]
    Мрія про... смерть

    В тихім небі яснім дивина догоря,
    Чарівлива така, величава
    Неймовірно зваблива вечірня зоря,
    Як вулкану ласкавого лава.

    І поволі блідішає вже небокрай,
    Тільки барва густа голубіє.
    Так прекрасно утомлений день помира,
    Ніби смерть – це була його мрія.

    Я би смерті хотів у житті найпізніш,
    Хай обірветься нить-волоконце.
    І найкращий останній напишеться вірш,
    Вгорне лава ласкавого сонця.

    28 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (3)


  23. Тетяна Левицька - [ 2020.06.25 08:59 ]
    Фейсбук
    Континенти фейсбук поєднав. Тих людей,
    що ворота відкрили у світ інстаграми.
    Безліч нових світлин, і яскравих очей,
    у мобільних мережах пліч-о-пліч із нами .

    Так цікаво знаходити друзів нових
    і знайомити світ зі своїм кругозором.
    Дехто в чат надсилає цеберця суниць,
    інший дзвонить вночі пропонуючи море.

    Ні, розбещеність це не моє ремесло.
    Видаляю із "друзів" спокусу облуди.
    Ви на тих берегах де мене не було
    і немає тепер і ніколи не буде...

    Я із тими, хто творить мелодій дива
    і добро від якого голубкою в ирій.
    Навзаєм я дарую яскраві слова,
    малинові сердечка і Усмішки щирі.

    І троянди в росі - "Теракотові сни",
    вірші щемні, зворушливі, м'ятно-медові.
    Для людей смолоскипом надій спалахни
    на сторінці життя у обіймах любові.
    25.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.24 00:49 ]
    Сяєво любові
    Вже вогко у саду, вечірня прохолода
    Із низу підкрадається, неначе кіт.
    Приємний вітерець дарує насолоду,
    Літаючи вгорі поміж зелених віт.

    Бува, котрусь із них ураз високо здійме*,
    Й розкрилюється гілка, так немов летить.
    І розкриває трепетно свої обійми,
    Хоча триває це лише коротку мить.

    Й життя коротке наше – злет його чудовий,
    Мов долі вітерцем підніметься колись.
    Й на мент осяє світ веселкою любові,
    То усміхається і розквітає вись.
    *ЗдІйме – авторський наголос.

    23 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  25. Тетяна Левицька - [ 2020.06.22 14:58 ]
    Мій рай
    У Софіївськім затишнім парку
    ми з тобою алеями йдем.
    Підглядає крізь вечір у шпарку
    зоряниці далекий Едем.

    Відбиваються в поглядах - зорі,
    бо в долоні тремтлива рука.
    Розлилася в душі бірюзовій
    соловейка рулада дзвінка.

    Хай шепоче нам клен про Софію
    і її незрівняну красу.
    Я ж тобою, кохана, зорію,
    блиск сузір'я вплітаю в косу.

    Не надихатись нам зорепадом,
    Не напитись любові сповна.
    Ніч гойдає на хвилях відраду,
    чути здалеку плескіт човна.

    Нам, лебідко, на острів кохання,
    й залишитися там на віки.
    У купальських ночей раювання
    на водойми пускати вінки.

    Ми напишемо світлу поему,
    побудуємо щастя мости.
    На землі хоч немає Едему.
    Мій рай там, де знаходишся ти.

    22.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (9)


  26. Олена Балера - [ 2020.06.20 16:47 ]
    Amoretti. Сонет LIII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Пантера попри вигляд показний,
    Що звірів манить, – оком протина,
    В кущах чаїться з вищіром жахним,
    Коли планує напад свій вона.
    Моя кохана вторить їй сповна:
    Чарує всіх осяйна красота,
    Принаджених – чекає смерть страшна,
    В душі дівочій хижа лють зроста.
    Ганьба, коли краса, ясна, свята,
    Породжена, щоб квіткою цвіла,
    Для вражених – немов жорстока мста.
    Чарівна врода – не знаряддя зла.
    Красі пресвітлій – милість до лиця,
    Як навчені ми прикладом Творця.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (5)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.06.18 11:01 ]
    Не говорите мне ...
    Не говорите мне о том,
    что я должна вам в этом мире:
    родить детей, построить дом
    и фикус посадить в квартире.
    Хотя бы кактус небольшой,
    колючий, но живой, как песня,
    как будто страшно интересно
    колючки вынимать из сердца
    и не печалиться душой.

    Простите мне судьбы грехи,
    и все обиды отпустите,
    и что сожгла свои стихи
    (они не нравились элите).
    Что раню словом, взглядом вас,
    нервозна и консервативна,
    что утешенье вижу в ливнях,
    и та блаженная  наивность
    граничит с глупостью подчас.

    Не говорите мне шутя,
    что я живу не как хотелось,
    что нравом сущее дитя,
    не совершенна ликом, телом.
    Как есть, так есть и не беда,
    судить лишь небо вправе строго,
    хоть пререкаюсь часто с Богом.
    Любую боль гасить ожогом
    привыкла с детства, господа.

    17.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  28. Віктор Кучерук - [ 2020.06.16 06:51 ]
    * * *
    Тільки той, хто на фронті був
    І вернувся живим звідтіль, –
    Зрозуміє мою журбу
    Та відчує такий же біль.
    Бо чужої нема біди
    І немає чужих могил
    Там, де звився салюту дим
    І стояти не стало сил.
    Неможливо очей піднять
    І потрібні слова знайти,
    Щоб зітерти жури печать
    З бідолашного сироти.
    Скільки їх, завдяки “братам”,
    Призвичаїлось до війни
    Не рахують ніколи там
    І приховують тут чини.
    Та я знаю тих імена,
    Хто в атаки ходив скоріш,
    Бо триває давно війна,
    А на фронті одні і ті ж…
    14.06.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  29. Тетяна Левицька - [ 2020.06.15 21:10 ]
    Їй неба не досить
    Тимчасове затемнення сонця минуло,
    Розчахнув світ фіранки сапфірово-сині.
    Тонкошкіра, закохана, віддана, чула.
    Діамантовий блиск - сто каратів донині.

    Соромлива усмішка  і праведна й грішна.
    Самоту безпритульну погладить щемливо.
    Нагодує, зігріє, самій же так втішно,
    наче Бог прихилив небеса незрадливі.

    Її подруга - мрія, не сумно із нею
    будувати повітряні замки і вежі,
    відкривати нові континенти душею,
    океани фантазій, пустелі безмежжя.

    Не жахливо у джунглях свого передсердя
    відшукати цілющі джерела любові.
    Де скрипкова вчувається музика Верді,
    в кожнім шереху хвилі, загубленім слові.

    Всі їй радять не їсти у піст мармеладу,
    не купатись оголеній в ранішніх росах.
    В псалтирі молитовнім  шукати відраду,
    щоб щасливою бути... Чи неба їй досить?

    15.06.2020р.








    Рейтинги: Народний 5.75 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (7)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.14 13:59 ]
    Освідчення
    Ти пробач, це було ніби всує,
    Завдавало тяжкого жалю.
    Божевільно тебе я ревную,
    Бо тебе божевільно люблю.

    Я усю заховав би від світу,
    Й не казав би нікому про це.
    Бо готовий я кожного вбити,
    На твоє хто погляне лице.

    І в думках моїх тільки одне є –
    Володіть безроздільно я рад.
    Так немовби я не європеєць,
    А страшенний дикун-азіат.

    Але ти… ти - публічна людина,
    І прекрасна в стосунках з людьми.
    І чаруються всі щохвилинно…
    Що робить мені, Боже? – Прийми

    Все, як є, і стринож свою ревність,
    І любов їй даруй свою ти.
    Бог сказав, - вона вірна, май певність,
    І любов`ю своєю світи.

    Покажи, що ти кращий мужчина,
    І шляхетний святий чоловік.
    І хай вірність твоя лебедина
    Подарує Вам щастя навік!

    13 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  31. Тетяна Левицька - [ 2020.06.12 15:22 ]
    Натюрморт
    Асфальт гарячий, світлофор, гудок...
    нестерпна спека палить мізки...
    А як же добре там за містом,
    де скрапує із променя медок –
    тягучий, бурштиновий, золотий –
    в духмяне поле колосків налитих,
    прямісінько в шовкове, стигле жито.
    З небес гіпюрової висоти
    на звіробій, сокирок фіолет,
    ромашок, незабудок, маків звичних.
    Зірву, поставлю в вазу екзотичну,
    яскравих квітів польових букет.
    Дивитимусь на сонця пектораль,
    хоча… дістану пензлик й намалюю
    все те, що так обожнюю, люблю я.
    У натюрморт не вміститься, на жаль,
    полинний, калгановий смак лугів,
    пташиний трепет голосів діброви.
    На полотні застигне рай квітковий,
    шаленство різнобарвних кольорів...


    12.06.2020р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  32. Тетяна Левицька - [ 2020.06.10 08:27 ]
    Щаслива

    За вікнами пташиний щебет
    все ближче й ближче до землі.
    Мені б подумати про себе,
    а не про море й кораблі.

    І серенаду заспівати,
    (світає у душі якраз.)
    Зникають тіні, запах м'яти
    я відчуваю повсякчас.

    Бальзамом, ладаном - олива.
    (Вдихаю свіжий аромат.)
    Гірку п'ю каву, а щаслива -
    в креманці пригорща цукат.

    У очі бризнув промінь світла,
    загоївши на серці шов.
    Так щемно, сонячно, розквітла
    весняним проліском любов.

    10.06.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  33. Віктор Кучерук - [ 2020.06.09 07:59 ]
    Не питай
    Якщо очі такі голубі
    Ще й зволожені ледь по краях, –
    Не питай: Чи я гарна тобі?..
    Невгамовна відрадо моя.
    Наодинці чи в цілій юрбі,
    Поблизу чи, бува, звіддаля, –
    Не питай: Чи я люба тобі?..
    Несказанна красуне моя.
    Уночі, в нетривалій журбі,
    Чи у радощах дня, опісля, –
    Не питай: Чи я мила тобі?..
    Незгасима надіє моя.
    А обмовлять колись, далебі,
    І затруять злорадно життя, –
    Не питай: Чи я вірю тобі?..
    Незрадлива кохана моя.
    08.06.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.07 03:25 ]
    Танець нічних видінь
    В саду - прекрасна літня ніч.
    І сяють зір ясні опали.
    І духам сну - як могорич -
    Розлито спокій у бокали.

    Ніхто із них не крикне «Ах!»,
    А перехилить мовчки склянку…
    Бенкет цей тихий при зірках
    У них триватиме до ранку.

    І ночі короля рука -
    Безшумно королеву ночі -
    Під акомпанемент цикад -
    У танці закрутити схоче.

    І зачудований стоїш…
    Таких незвичних вражень повно…
    І дух-поет шепоче вірш
    Як відгомін утіх любовних.

    Чудна химерія така –
    Видінь танок нічного раю…
    І тільки шурхіт їжачка
    Тебе у дійсність повертає.

    7 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  35. Микола Байдюк - [ 2020.06.06 08:23 ]
    Поет
    Камінчик,
    що був колись горобцем,
    розбив шибку,
    що була колись птахоловом.

    А хто був той хлопчик,
    котрий кинув камінчик
    і втік?

    1994


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.06.05 01:36 ]
    Одкровення
    Люба, люба, днів печальних
    Скільки ще лишилось нам?
    Небо саваном прощальним
    Вкрите. Хмарам і дощам

    День за днем немає ліку.
    Ніби траур одягла
    Вся природа – свійська й дика,
    Сонце вдень ковтнула мла.

    Дні минулися розмаю,
    Темна смуга вкрила все.
    І печаль врожай збирає
    І хвороби нам несе.

    Ну й часи настали нині,
    Зло розлите, наче ртуть.
    Чорний світ на карантині,
    Всі в намордниках ідуть.

    Один одного бояться,
    І сахаються убік.
    Хай же візьме того трясця,
    Хто життя на пекло спік.

    Хто позбавив людство свята
    І на горі заробля.
    Упирів отих багатих
    Проковтне нехай земля.

    І нехай навколо тебе
    Знову щастя зацвіте.
    І повернеться на небо
    Знову сонце золоте.

    На красу ясну земную
    Ллється знов живильний душ.
    Нас любов лише рятує,
    І шляхетність наших душ!!!

    4 червня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  37. Тетяна Левицька - [ 2020.06.04 06:27 ]
    Пригорни мене, мамо
    Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
    розкажи оксамитову казку – щасливу й сумну.
    Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
    Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
    Говоритимемо допізна про життя і родину,
    про надії крилаті, невпинні, мінливі літа,
    що вплітають у коси зажуру в сутужну годину.
    Ти – мої небеса, життєдайна молитва свята!

    Приспів

    Мамо, мамо, нехай твої очі мені льоноцвітять.
    І відлунням лунають пісні в колисанці дібров.
    Ти, лебідко моя, найдорожча перлина у світі,
    наймиліша троянда, найперша у світі любов!

    Мамо, скільки стежок залишилося там за весною,
    усіляке було на широкім просторі доріг.
    Та мій янгол земний був постійно, матусю, зі мною –
    вишиванка на долю, натільний лляний оберіг.
    Витри сльози, матусю, хай радісно буде у домі.
    Напечем пирогів, почастуєм рідню на свята.
    Материнську любов не вмістити в старенькім альбомі.
    Ти – мої небеса, життєдайна молитва свята.

    Приспів

    Мамо, мамо, нехай твої очі мені льоноцвітять.
    І відлунням лунають пісні в колисанці дібров.
    Ти, лебідко моя, найдорожча перлина у світі,
    наймиліша троянда, найперша у світі любов!




    03.06. 2020р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.1) | "Майстерень" 5.5 (6.19)
    Коментарі: (4)


  38. Володимир Бойко - [ 2020.06.03 19:26 ]
    Тільки слово...
    Зола у висліді багаття
    Чи не єдиний результат.
    Що по собі лишаєм, браття –
    Чи пустирі, чи зелен сад.

    У безвість звіяні вітрами
    Пощезнуть душі – хто куди...
    Життя збиткується над нами,
    В імлу змітаючи сліди.

    Порозвівається полова,
    Все тлінне спопеліє вмить
    І зостається тільки слово,
    Яке довіку не згорить.



    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  39. Тетяна Левицька - [ 2020.06.03 09:24 ]
    Ти листа напиши
    Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
    тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
    Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
    Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

    Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
    перламутровим цвітом конвалій у райських садах.
    І лягає на душу намистом, гірчить молочаєм,
    недопитим цілунком на ягідно-кислих губах.

    Соловіє в очах незабудками, синім туманом,
    розриває нестерпних розлук золоті ланцюги.
    Сновидінням яскравим у затишнім озері тане,
    нищить птахом надії на злеті сумнівні думки.

    Хай голубка мені принесе у рожевім конверті -
    квітку папороті і розмиті сльозами слова.
    Їх з'єднай сургучем, напиши кров'ю серця відверто
    чи ти дихаєш мною допоки любов ще жива?

    02.06.2020.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (5)


  40. Олександр Сушко - [ 2020.06.01 10:40 ]
    Доля - в твоїх руках!

    - Вийшла заміж я, мойри. А чи з тим...
    - Ні. Змирися,- не нарікай.
    Не пізнаєш оази ніжності,
    Зрада чорна - твоя ріка.

    Від любові не буде користі,
    І з твоєї до нас мольби.
    Той, що поруч, - козак безсовісний,
    Омела на твоїй судьбі.

    - Ні! Не буде тобі пороблено!
    Соловій у сердечку "Тьох!".
    Вирвав нитку судьби в озлоблених,
    Чорноротих, дурних відьом.

    Залишились позаду труднощі,
    Всім зловтішникам - шах і мат.
    А судьба - у долонях люблячих
    Розцвіла як весною сад.

    01.06.2020 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  41. Віктор Кучерук - [ 2020.06.01 09:10 ]
    * * *
    Дощ переповнив глибокі калюжі
    І заливає узбіччя кругом, –
    Хочеться, хочеться, хочеться дуже,
    Тільки не знаю, не знаю чого.
    Мокрі дерева шурхочуть, як мітли, –
    Тихо, задумливо і спроквола, –
    Хочеться, хочеться, хочеться світла,
    Тільки немає, немає тепла.
    Сутінки сіються попелом сірим
    І обертаються в тишу німу, –
    Хочеться, хочеться, хочеться вірить,
    Тільки не знаю, не знаю кому.
    Вечір, укритий німим оксамитом,
    Сумно зростає в обіймах імли, –
    Хочеться, хочеться, хочеться жити,
    Тільки немає, немає коли.
    Місяць край неба сія сиротливо,
    Поки зірниці лаштуються в стрій, –
    Хочеться, хочеться, хочеться дива,
    Тільки немає, немає надій…
    01.06.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (5)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.31 23:53 ]
    Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
    Тону у вогні я оцім дивовижнім –
    Смарагдових бранець очей.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    Не знаю, чи може мене хто зурочив,
    Як доброї феї крило –
    Мені світ закрили смарагдові очі,
    Й у казку мене понесло.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    І я - у шаленій стихії цій милій –
    На гребені долі – мій путь.
    Мене чарівливі смарагдові хвилі
    У море кохання несуть.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  43. Галина Сливка - [ 2020.05.31 10:16 ]
    ***
    Забриніли крапелисті струни
    Межи ще не викошених трав,
    Я ішла крізь голоси і луни -
    Ти на другім березі чекав.

    Цілували швидкоплинну воду
    Срібнодзвінні краплі дощові,
    Я в стрімкій ріці шукала броду -
    Ти стежки вимощував живі.

    Із півоній чари пили роси,
    Рахували ритми висоти,
    Я ховала в трави ноги босі -
    Ти ростив веселкові мости.

    Розлилися променями звуки
    У простій мелодії дощу,
    Як узріла я надійну руку
    І в очах твоїх - "не відпущу".


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  44. Віктор Кучерук - [ 2020.05.31 05:54 ]
    * * *
    Ні храму дзвони голосні,
    Ні солов’їв міських пісні
    Не можуть розбудити
    Тебе поринуту у сни
    Цієї кволої весни
    Й утомлену досита.
    Прогнати сни ті кілька раз
    Уже збирався чаром фраз,
    Але не зміг донині
    Впустить неспокій ранній мій
    У плин чи спогадів, чи мрій
    Коханої людини…
    31.05.20


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (2)


  45. Галина Сливка - [ 2020.05.28 15:11 ]
    ***
    І як воно? Здійнятися в політ,
    Коли усе змаліле, мов полова,
    Летить за вітром і хурделить світ...
    А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
    Тобі - піском солоним в очі, в рот.
    Тобі іржавий свист вражає вуха
    Так, що не годна вже знайти чеснот
    В скажених вирах тої завірюхи...
    Та лиш заб'є живильне джерело -
    І вже тобі нема до цього діла.
    Крізь терни серце світлом розцвіло -
    І несвятих ти любиш, як любила.
    І жаром - знак розправлених рамен.
    І міццю - пісня, послана любові.
    Де дух добра, немає там знамен.
    Там крила є в кожнісінькому слові.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  46. Олександр Панін - [ 2020.05.27 16:23 ]
    Вона

    На рівні інтуїції

    ***

    Ми не знайомі,
    але я завжди впізнаю її будь-де,
    будь-коли,
    у будь-якому натовпі.

    Я не вдивляюсь,
    але завжди відчуваю
    коли вона -
    поруч.

    Я ні на що не розраховую,
    не вимагаю,
    лише сподіваюсь.

    Вона випромінює Посмішку,
    Радість,
    хвилі її Доброї Сили
    охоплюють безліч людей.
    Сама її Присутність
    насичує
    Бажанням Жити.

    Дай, господь, кожному
    здатність
    хоча би
    відчути
    Цю Силу!





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  47. Микола Соболь - [ 2020.05.27 06:28 ]
    Коротка пам'ять у сторіччя
    Сьогодні усе, як сто років тому.
    Одвічна ця трійця: рак, лебідь і щука
    Шматують Державу. Нехитра наука.
    А ми споглядаєм цю сцену німу.
    Уже міражами постали руїни,
    За ними не буде тебе, Україно…
    Останнє питання: «Земельки кому?»
    Забули про вислів: «Не знаючи броду…»
    Лакеїв обрали чужого народу
    І скиглим на долю з питанням – чому?..
    27.05.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Прокоментувати:


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.25 03:17 ]
    Закон небес
    Цвіт осипається бузку,
    Минає час весни розмаю.
    Та маю віру я таку:
    Кохання не перецвітає.

    Воно, мов дерево оте,
    Пустило корені у гаю.
    І буйно зеленню цвіте,
    І цвіт його не опадає.

    А восени воно горить,
    Вкриваючи багрянцем віти.
    Збагачує небес блакить
    Чарівним золотавим цвітом.

    І взимку теж воно живе,
    Мов жовтий цвіт життя закон це –
    Світило бачимо нове –
    Коли народжується сонце.

    Бо істина в нім - золота –
    У небокраї цім привітнім.
    Кохання – не перецвіта,
    А вічно людству сонцем квітне.

    24 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.22 00:11 ]
    Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
    Похмурий хмароньки мазок
    Небесну зачорнив безодню.

    Лиш соловейко у гіллі
    Лящить, витьохкує завзято.
    І проганяє геть жалі,
    Дарує всім любові свято.

    І інше птаство зусібіч
    Висвистує і бадьориться.
    І більше радості в облич,
    Безшумні кола креслить птиця.

    Весняний дощик відійшов.
    В землі навкруг пульсують соки.
    І темряву за шовом шов
    Зшиває птах в гіллі високім!

    21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Шоха - [ 2020.05.19 16:53 ]
    Мені подобається
    Я вірую, що є у мене ти
    і знаю, що і я ще є у тебе,
    що ми не боїмося висоти,
    коли пливе земля на сьоме небо,
    що я буваю іноді смішним,
    і не умію гратися словами,
    і червонію, і п’янію в дим,
    торкаючись з тобою рукавами.

    Та ніколи журитися мені,
    що я тебе ніколи не ревную
    і не горю в пекельному вогні,
    що не тебе я уві сні цілую,
    що наші імена о цій порі
    ніхто ніде не поминає всує
    і, що у небі, і на вівтарі
    не чується над нами, – алілуя!.

    Я дякую живій твоїй душі,
    яка не знає, що була моєю,
    за спокій мій, за наші міражі
    під нашою вечірньою зорею.
    І за мою під місяцем печаль,
    за сонечко твоє над головою,
    за те, що ти не вінчана, на жаль,
    а я, на жаль, не буду із тобою…
    ……………………………....................
    що ти не мною хворієш, на жаль,
    а я, на жаль, не хворію тобою.

    2012-2020






    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   159