ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн

Козак Дума
2024.10.29 10:32
Виціловує теплим дощем
твої губи гранатові літо,
але хочеться ще і іще
тобі ніжності цілого світу.

І немає у серця межі,
і співає воно до світання!
Хай ілюзії то, міражі,

Володимир Каразуб
2024.10.29 09:16
В твоїх очах вітри небес
Змішали світ зелено-сірий
І мов закоханий Паріс,
Стоїш на палубі триреми.

Мовчиш і жертвуєш усім,
Своєю славою та містом,
Уста цілують, тільки дійсність

Володимир Каразуб
2024.10.29 08:48
Можливо гроза зазиває тебе підійти
І закинути погляд у море зеленого шуму,

Чи світло небес розплітаючи стрічки з-під хмар
Зазирає в кімнату рядками живих поезій.

Ти читаєш немов стенограму схвильованих снів
Де записаний спалах напевне зринає мину

Юрій Гундарєв
2024.10.29 08:47
Традиція вставати під час виконання хору «Алілуя», що завершує другу з трьох частин ораторії Генделя «Месія», народилася після того, як приголомшений музикою британський король Георг Другий скочив на ноги, змусивши встати і всіх присутніх…


Генделева
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16

Антон Мог
2024.08.20

Ілля Шевченко
2024.08.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.18 00:58 ]
    Сонливе
    Мінорні сутінки лягають
    На сад, на поле, на луги…
    І вечір лагідний у гаю
    Все огортає навкруги.

    Ледь вітерець ворушить крони
    Ліниво. Трішечки. Здаля.
    І навіває настрій сонний
    Мов позіхаючи, земля.

    Стуляє втомлено повіки…
    І оглянувшись вусібіч,
    Ковтає тиша сміх і крики…
    Котом згорнулась тепла ніч.

    17 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  2. Галина Сливка - [ 2020.05.16 15:36 ]
    Засинали зорі
    Засинали зорі на світанні.
    Ранок їх колиску колихав.
    Сном роїлось коників сюрчання
    У пахтінні викошених трав.

    Снили зорі зеленню і світлом,
    Помахом пташиного крила.
    Їм хотілось, як маленьким дітям,
    Щоб на цвіт спускалася бджола.

    Снився їм духмяний кусень хліба,
    Щойно з печі, вкраяний на двох,
    І росини в золотистих німбах,
    Наче щойно їх вінчав сам Бог.

    Їм жадалось шепоту і вітру,
    Слів огнистих і умілих рук,
    Щоб зіграли музику нехитру,
    Бо вона - наука із наук.

    І у тому переливі звуків
    Знов постане щире і просте
    Слово "бути", з радості і муки,
    Що любов'ю з вічності росте.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.15 21:01 ]
    Зелена борода
    А сад навколо зеленню заллятий,
    Трава густа зросла, неначе ліс.
    Немов нема кому вже доглядати,
    І він увесь неголений заріс.

    Зелена борода укрила щоки,
    Ступає по м`яких щоках нога.
    Ввійду у ту гущавину високу,
    По пояс де-не-де вона сяга.

    І хочеться зариться з головою,
    І поглядом пірнути в небеса…
    Коханая, чому ти не зі мною?!
    Ми б тішились удвох… Яка краса!

    Поглянь у тім саду бузкові очі,
    Волосся із черемхи кличе в схов.
    Усе навкруг буя, кохання хоче,
    Цвіте і пахне ніжністю любов.

    15 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.13 01:52 ]
    Вітрисько
    Знову хмари сильний вітер
    З виляском погнав у даль.
    На хитливих темних вітах –
    Насурмонена печаль.

    І бузок цвіте навколо –
    Розгойдався вусібіч.
    Гнеться в боки і додолу,
    Аж торкається до пліч.

    Ніби просить захистити
    І зігріти просить він.
    Фіолетовому цвіту
    Не дожити до сивин.

    Відчуває смерть неначе
    Проминуща ця краса.
    Тихо кетягами плаче
    В спохмурнілі небеса.

    12 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  5. Тетяна Левицька - [ 2020.05.11 21:01 ]
    Радість
    Знов тішуться вишні прийдешньому травню,
    ген, сонячний зайчик  стрибає в гіллях.
    В блаватному небі  назустріч коханню,
    розправивши крила, летить білий птах.

    Каштанові світочі пахнуть ваніллю,
    парфумів таких ти не знайдеш ніде.
    Кружляє за обрієм вітер свавілля
    над вежами світу стрімке  па-де-де.

    Земля благодатній погоді радіє,
    кульбабові зіроньки світять в траві.
    В душі оживає квітуча надія,
    цитринові роси - перлини живі.

    І стукає серце відрадно і лунко,
    просвітлено,  чуйно, цілющим дощем.
    Від дотику щастя цукровим цілунком
    я тану в любові, мій радісний щем.

    05.05.2020р.










    Рейтинги: Народний 5.75 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.06 03:33 ]
    Радість
    Знову скрізь химерних ліній плетиво –
    І черемхи і бузку – вогні.
    На душі мені так фіолетово,
    І так тепло й радісно мені.

    Піниться весна п`янкими хвилями,
    Пахощі розлиті навкруги.
    В небо підіймають і окрилюють…
    Друзями мов стали вороги.

    Дивовижно: з «ахами» і «охами»
    Аромати веселять людей.
    І пливе душа моя закохана,
    Ніби виривається з грудей.

    Аж під лоба оченька закочує
    Ув обіймах милая моя.
    Світ увесь тепер обняти хочу я,
    Що красою й ніжністю сія.

    5 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  7. Володимир Ляшкевич - [ 2020.05.01 19:50 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941),
    Світиться зоряно море Амріти.
    в Любості - суджена й суджений поруч,
    ночі Краса у обійми відпита:
    Ладом всесвітнього квітнення опліч,
    Місяцем в небі любові до тебе,
    на благодаті Твоєї щедротах,
    Радості - повенями звідусюди,
    Серце відкрите зрина в насолодах!




    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (4)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.01 14:55 ]
    Ніжність
    Ридає дощик аж до рана,
    Любов даруючи садам,
    Я за твою сльозу, кохана,
    Всю кров, повір, свою віддам.

    Лиш не печалься. Думам кволим
    Ти душу не даруй свою.
    Хай серце, виповнене болем,
    Усе розчиниться в маю,

    В його медовому цвітінні…
    В долонях теплих принесу
    Отого цвіту, щоб і тіні
    Не було смутку, щоб красу –

    Оцю голівку, ручки, ніжки,
    Чарівні оченьки твої –
    Поїв собою. Щоб усмішка
    Розквітла знову й солов`ї

    Тобі витьохкували трелі,
    І сум утік у темний схов.
    Думки вернулися веселі,
    І щастя з ними, і любов.

    1 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  9. Галина Сливка - [ 2020.04.28 12:23 ]
    Звершую
    Віршами звершую кроки, що першими
    В'яжуть стежину у самосвідомості.
    Вітром згори озивається звершене.
    Мить струменить між пустель невідомості.
    Віршами звершую кручі з-за обрію -
    Тихо молитвою ниточка стелеться.
    Хто пісні серця напише теорію?
    Може, це - лет... А чи, може, - метелиця...
    Скали холодні вбираю із вірою
    Зіллячком-рутою, а чи косицею.
    Грані посічені чуються шкірою -
    Гоїть тепло невечірнє зірницею.
    Віршами звершую те, що зродилося,
    В тиші плекаю любов'ю засноване.
    Доля - босоніж, а серденько - крилосом.
    З верхом у пригоршнях - слово римоване.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.26 12:38 ]
    Передзим’я
    на ніч і тінь
    поділена доба
    похмурий день
    на попіл
    дотліває
    Морана
    постає
    на виднокраї
    з кривим ножем
    подібним до серпа

    неначе тінь
    у сірій напівтьмі
    у присмерку
    безшумно
    безголосно
    від подиху
    застигли
    кам’яні
    Землі і Неба
    споконвічні кросна

    і всеньку ніч
    веселий снігопад
    весільний ве́льон
    ткатиме
    старанно
    і підморгне
    з-за обрію
    Морана
    і стисне ніж
    подібний
    до серпа


    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.24 20:04 ]
    Кабала вірності
    Не нав`язуй вірності, кохана,
    Ми – як вільні птиці – живемо!
    Не ставай, прошу, моїм тираном,
    Що на плечі одяга ярмо.

    Я тебе любить не перестану,
    Лиш не сунь ти душу в кабалу.
    Не закуй в невидимі кайдани,
    Не допомагай гидкому злу.

    Це - воно коханню саван шиє.
    Не на користь буде нам обом,
    Як затягнеш ти петлю на шиї,
    Зробиш вірності мене рабом!

    Ревнощі і докорів ця злива,
    І контроль тотальний з милих губ…
    Що аж хочеться піти наліво –
    Я ж таки козацький волелюб!

    Будь же ненав`язлива і добра,
    І не жаль мене, як та оса,
    Бо як засичиш, неначе кобра,
    Краще житиму тоді я сам!

    Краще бути вільним і убогим,
    Ніж ходить в напрузі по межі.
    Нам дано це почуття від Бога,
    То його терпінням бережім!

    Більше довіряй, люби, кохана,
    І чаруй, даруй тепло своє.
    Я, повір, на іншу і не гляну,
    Бо така краса у мене є!

    24 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  12. Іван Потьомкін - [ 2020.04.24 13:16 ]
    Спогад на тлі хамсину
    Немовби дивовижний фільм
    (Щось на зразок довженківських сюжетів),
    Неждано пам’ять розкрутила
    Одну із канівських моїх студентських весен...
    ...Принишклі, по коліна у воді
    Стоять рожево-білі вишні та черешні.
    Човном пропливаємо поміж них,
    Такі ще безтурботні й мовби нетутешні.
    Чуприни непокірні куйовдить вітерець,
    Сукні притискують дівчата до колін.
    А ми, сором’язливо нахилившись вниз,
    Щосили налягаємо на весла.
    І байдуже, куди тепер плисти,
    Тільки б з корми такі ж наївні, як і ми,
    Нам усміхалися дівчата,
    Аби, мов бризки із весла,
    У човні райдугою зайнялася пісня.
    І байдуже, що то не наша, а чиясь любов.
    Бо ж наша має ще розквітнуть.
    І байдуже, куди ми пливемо –
    В Дніпро чи в Рось, в Росаву чи в Трубіж...
    Стільки ж річок тече по Україні!..
    Та раптом стоп...І обірвався фільм.
    Пам’ять сьогоднішнє відсторонило.
    Рось і Дніпро, Росаву і Трубіж
    Хамсін накрив імлою Єрусалим,
    І стало враз свинцевим лазурове небо.
    І я вже не юнак, а сивий дід
    У цім пустельнім, хоч і святому краї.



    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (4)


  13. Микола Соболь - [ 2020.04.24 09:11 ]
    Проводи
    Ці дні минуть, відсивіють тумани,
    Дерева скинуть білі пелюстки…
    Я на могилку не прийду до мами,
    Кладовища закриті на замки.

    Від сірника займеться швидко свічка,
    Нехай вогонь з’єднає два світи.
    Присяду під березою, де річка
    І де колись мені співала Ти
    Журкі пісні про українську долю,
    Про козака, що їде за Дунай.
    Додам душі гіркого трохи болю
    Співай, матусю, в спогадах, співай.

    Ніщо не в силі зупинити пам’ять
    Вона мене несе за небокрай
    І тільки сльози очі затуманять.
    Співай, матусю, в спогадах, співай.
    22.04.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.14) | "Майстерень" 5.5 (5.57)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.17 04:04 ]
    Без тебе
    Вись укрита сірою габою
    І ридає, б`ється у вікно.
    Серце плаче-тужить за тобою,
    І не знає спокою воно.

    І життя таке мілке без тебе,
    Мов калюжі висохлої твань.
    А в душі – висока спрага неба
    І давкий клубок німих страждань.

    І тяжка печаль за горло тисне,
    Груди розриває на шматки.
    Як мелодія сумної пісні
    Жалить тоскним болем крізь віки.

    Мов на обрій повсідались круки
    І сапфірну випили блакить.
    Чорні хмари сивої розлуки
    Білий світ зуміли затулить.

    …Тільки світла мрія серед ночі
    Розриває темну пелену.
    Любі очі сяєвом урочим
    Повертають сонячну весну.

    17 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  15. Лілія Ніколаєнко - [ 2020.04.16 13:12 ]
    ***
    Любов, мов недописаний сонет,
    У скрині снів чекає на світанок.
    Нехай допише ніч його вогнем,
    Зима – печаллю, а весна – дурманом.

    Хоч небо випий, музи не збагнеш.
    В безодню зір солодка згуба манить.
    В небесних римах спопелить мене
    І тишею розвіє між світами.

    Твій погляд, як отруєний багнет,
    Та мальвами цвітуть сердечні рани.
    Пітьму мою натхнення осяйне.

    Володарко безсоння та омани,
    Не звільниш душу зі своїх тенет!
    З надламаним крилом у вічність кану...


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  16. Тетяна Левицька - [ 2020.04.13 21:39 ]
    Божевільний маестро
    V

    Чомусь не спалося Вікторії в цю ніч,
    безсоння малювало штучні квіти
    на вистуженій шибі. Сонми протиріч
    мурахами в думках. Як далі жити?

    Вона раніше не кохала, в той же час,
    були зв'язки до нього не тривалі.
    То кидала вона, а то її. Щораз
    не з'єднувався пазл, не співпадали.

    А зараз все по-іншому, цвіла весна
    бузком в хурделицю, мороз і зливу.
    Нарешті все чудово, райдужно, вона -
    закохана, окрилена, щаслива.

    Він скоро прилетить, дізнається, що в них,
    (згадавши усміхнулася таємно,)
    дитятко з'явиться у мріях осяйних
    заснула світанкова і смиренна.

    Маестро відчинив замок своїм ключем,
    пройшов у спальню не збудивши Віку.
    Дивився на красуню сплячу, в горлі щем,
    не міг собі пробачити до віку.

    То ніби вперше її вгледів - запашну,
    беззахисну, довірливу, наївну.
    На шльондру проміняв - заквітчану весну,
    на злу чаклунку - милу королівну.

    Пройшло чимало, як не зводячи очей
    вростав у неї розтривожив рани.
    Збентежений, мана, зурочення, ачей,
    як міг їй зрадити? Фортепіано

    відкрив...заграв...ледь чути рондо перелив.
    Та музика пливла за течією
    його страждань. Бельканто душу золотив
    мінорною жалобою тією.

    11.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  17. Галина Сливка - [ 2020.04.11 10:51 ]
    ***
    Межи розхрестя карантинних дум
    Несе душа, у білий цвіт сповита,
    Легкий парфум, а може древній сум -
    Доріг і меж неперебутнє мито.

    У нім - печаті спогадань і мрій,
    Проміння з віч і світлі щастя сльози,
    Шитва життя непереборний крій
    І соромливо-ніжний дух мімози.

    У нім - тепло надії і снаги,
    Із-під золи, немов жарини-зорі...
    Працюють шальки, щоб дібрать ваги
    Тому, що є і буде апріорі.

    І квітне сад межи отих розхресть.
    У нім душа, мов квітка на долоні
    Звітує небу: "Я живу! Я єсть
    Роса любові у твоїм полоні!"


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.09 02:20 ]
    Красуня, яка мене любить
    Красуня, яка мене любить,
    Про мене лиш думає все.
    І пестить цілунками в губи,
    І квіти найкращі несе
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить.
    Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»
    Врятує мене від погуби,
    І сяє у ніжних піснях
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить,
    Розвіє всі думи сумні.
    І поглядом теплим голубить,
    Дарує смарагди мені
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Дощами умита земля,
    Що словом пестливим, не грубим,
    Збадьорює і звеселя
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Вінець мрій усього життя.
    І ось до небесного шлюбу
    Зі мною іде в майбуття
    Красуня, яка мене любить.

    8-9 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  19. Тетяна Левицька - [ 2020.04.08 15:53 ]
    Божевільний маестро
    ІІ

    Минали місяці - вервечки голубі,
    полином пахли вечори духмяні.
    Проходило життя в депресії, журбі
    не рятувало навіть фортеп'яно.

    Боявся подумки вертатися туди,
    де одночасно солодко і гірко
    було йому, ще до розлучення, біди.
    Десь за кордоном скніла його Зірка.

    Артистом працював в оркестрі провіднім,
    вертався пізно у порожні стіни,
    де по кутках снував старий павук окрім
    журби, тоненьку нитку павутини.

    Виходив на балкон і спрагло там курив,
    втомившись від нудьги, буття марноти.
    Впритул його будинку - лісовий масив,
    дев'ятий поверх й дівчина напроти.

    Її на лоджії він бачив і не раз,
    завжди вдивлялася в його сумне обличчя.
    Уважно слухала, як щемно грає джаз
    ця дивна незнайомка таємнича.

    Знов сів за інструмент наш музикант,
    перебирав дієзи і бемолі.
    Ліричні витоки зворушливих кантат
    народжували музику любові.

    Стаккато -запальний проникливий мотив -
    наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
    Безжально рвав кайдани самоти,
    лунала пристрасна кубинська румба.

    Коли звучання розчинилось в небесах,
    хтось нетерпляче подзвонив у двері.
    Стояла дівчина з сльозами на очах,
    в руках тремтіли - сонячні гербери.

    08.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  20. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    І

    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  22. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (8)


  23. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.01 16:16 ]
    Ачияк (гумореска)
    - Здрастуйте, мій лікарю хороший,
    Третій тиждень валер"янку п"ю…
    Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
    Я Вам душу виплачу свою.

    Так самотньо всі минають ночі,
    Аж сльоза, буває, набіжить…
    Третій місяць чоловік не хоче
    Ізі мною повноцінно жить.

    Вже йому й "дракона" купувала,
    І стриптиз крутила - хула-хуп,
    Стрілка ж на пів-шостої як впала,
    Так уже й не дивиться на пуп.

    І сказала лікар: "Непорядок!
    Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
    Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
    Мушу з ним сама поговорить!"

    - Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
    Так чого ж, немов без крил – орел?
    Ви дружині завдали мороку,
    І в коханні все не "very well"?

    - Ви така вродлива, пані лікар,
    Я нічого не втаю від Вас…
    Секретарка молодого віку
    На роботі в мене – вищий клас.

    Стегна в неї хтиві, аж веселі,
    Я їх роздивляюсь залюбки.
    Попкою вона, як ті моделі,
    У повітрі пише вісімкИ.

    І очима водить ота Ната,
    Мов на морі в темряві маяк…
    - Будемо роботу починати, -
    Вам спочатку каву, а чи як?

    Починаю день із гарних звершень,
    Ой, з натхненням попрацюємо –
    Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
    А тоді вже й кави поп"ємо.

    День минає, знов заходить Ната,
    Стегнами погойдує відтак.
    І уважно почина питати:
    - Ви уже додому, а чи як?

    І щоб все закінчити чудово –
    На столі лишаємо печать –
    "Ачияк" повторюємо знову,
    І спокійно йдем відпочивать.

    Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
    А на третім, спершись на косяк,
    Вже стоїть сусідка і питає:
    - Ви уже додому, а чи як?

    Я чомусь не можу її лаять,
    Хоч і не належу до гуляк,
    Перса апетитні вона має,
    То ж і з нею робим "ачияк".

    Вранці теж запитує нерідко,
    Вигляда мене й дає вже знак:
    - Біжите сьогодні дуже швидко
    Ви вже на роботу, а чи як?

    І отак – щодня, мій доктор милий,
    Скільки, бач, дружині перепон,
    Забира цей "ачияк" всі сили,
    Став я вже, як вижатий лимон.

    …Лікар розуміюче киває,
    На столі з"являється коньяк.
    - Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
    Будем лікувать Вас, а чи як?!

    12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.31 01:53 ]
    Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
    Весна іде – квітуча королева
    І променями лагідно блищить.

    І мліючи від пестощів любові,
    Вилискують на сонці в яснині,
    Об щоки труться котики вербові,
    Навіюючи радощі земні.

    Зірветься раптом вітер крижаний,
    І нажене хмарин у далеч сіру…
    І світ накриють хмурістю вони,
    Немов у них вселивсь коронавірус.

    Людських переживань гіркий потік
    Сумними пасмами по небу тік.

    30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  26. Галина Кучеренко - [ 2020.03.30 12:14 ]
    Руда чаклунка
    Коронавірус… Маски, рукавички,
    Санітарія, антисептик, відстань…
    Вакцин немає. Ліки із аптечки
    Не допоможуть… Спорожніле місто
    Затихає. І до біса звички…

    Завмерло все… З уяви виринає
    Руда чаклунка в білій сорочині,
    Струнка, гнучка, із розписної скрині
    Мішечки трав засушених виймає…

    В макітру кидає солодки і нагідок,
    Ромашку і аїр, кореневища,
    Дріб чистотілу, ще ісопу квіток,
    І чебрецю, що винесла з горища…

    Се томиться з водицею в печі…
    Чаклунка ж випікає калачі
    І конопляним маслом приправляє…
    По склянках із макітри розливає
    Відвар духмяний…. Духом присипляє….

    ….Із кардамоном каву заварю -
    Над джезве ароматний серпантин…
    Доп’ю і келих свій переверну,
    Поворожу на бісів карантин…
    В чаклунському видінні залишуся,
    В рудої відьми дечому повчуся -
    Життю радіти попри сто причин!!!!…..
    Нудьгу морити в травах на пару)))…..

    © 03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  27. Нінель Новікова - [ 2020.03.26 22:07 ]
    Недобрий погляд... О. Блок Перекл. із рос.
    Недобрий погляд із-під брів.
    І гордий виклик, і зневага,
    Всіх ліній – співи і наснага.
    Такою вперше Вас зустрів.
    В партері ніч. І духота.
    Нагрудник темний близько, близько…
    Бліде обличчя… Чорнота
    Волосся, що спадає низько…
    Уже не вперше дивних стріч
    Я відчував німу жахливість!
    Та цих нервових рук і пліч
    Така бентежлива чутливість…
    У гордім русі королев
    На прикрощі ознаки схожі…
    (Так на людей із огорожі
    Похмуро поглядає лев).
    А там, під лампою, в цей час
    Уже замовкла сегідилья;
    І ревнощі, що не до Вас
    Йде полум’яний Ескамільйо.
    Не Ви потягнете тасьму,
    Щоб світло збавити навмисно,
    І не сяйне вже ряд перлистий
    Зубів – нещасному тому…
    О, не дивитися – не хочу,
    Сказати треба, та мовчи…
    І Ви (зорею серед ночі)
    Ковзнули, плавно ідучи,
    У русі поступу – знемога,
    І пісня Ваших ніжних пліч
    Мені до жаху вже знайома,
    А серце збереже цю ніч,
    Як пам’ять про вітчизну іншу, –
    Ваш образ дорогий навік…
    А там: життя оце залишим,
    Сумне життя разом залишим!
    Кричить пропащий чоловік…
    А березень наносить сніг.

    18.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (8)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  29. Тетяна Левицька - [ 2020.03.24 09:32 ]
    Птахолов
    Мені давно не дарували щастя.
    Минали дні у тузі повсякчас
    і ось нарешті в пелюстках латаття
    промінчик сонця блиснув , не погас,
    а розгорівся ватрою бажання,
    в батистовім алькові дивний сон,
    гарячі почуття - сльоза вінчальна
    і пристрасті жагучої вогонь.

    Мені давно не дарували вірність,
    троянди оксамитовий бутон,
    у лоні серця ніжності покірній
    метелики кружляють Вальс-бостон.
    В міцних руках окрилена жар-птиця,
    впіймав мене кохання  птахолов,
    щоб надихнутися, насолодиться -
    з пера натхнення скрапує любов!


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.24 00:45 ]
    Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
    Обіймаю тебе, пригортаю,
    Розчиняюсь, кохана, в тобі.

    Обіймаю так солодко, ніжно…
    І по шкірі шовковій рука –
    Як по струнах смичок – дивовижно
    Лебедіє пестливо й шука

    Чарівливі долини і гори,
    І печери в лісах потайні…
    Буйний стогін, як море, говорить
    Як нам солодко, наче у сні.

    Мов зітхання нічного зефіру,
    Теплий подих лоскоче вуста.
    Я кохаю тебе понад міру,
    Чарівнице моя золота.

    Божевільно красиві очиці
    Випромінюють щастя нектар.
    Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
    Підіймаємо хвилі до хмар.

    Підіймаємо знову і знову,
    Фантастично, в усіх кольорах
    Водограї танцюють любові
    У закоханих наших очах.

    Незабутні кохання хвилини
    Під широкими щастя крильми…
    О життя дивовижні перлини! –
    Умліваємо в спогадах ми!

    23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  31. Тетяна Левицька - [ 2020.03.23 09:54 ]
    Коронавірус
    Грішили, вірили в добро і зло,
    водили в дитсадок дітей, онуків.
    Та скільки б нам з тобою не було
    ми не готові серцем до розпуки.

    Прийшла біда, не віриться, та все ж,
    в Італії - країні-мрії райській,
    ховає мертвих траурний кортеж
    без шанування у могилі братській.

    А ми любили жити на всі сто
    і подорожувати по Європі.
    У Києві зачинено метро,
    мовчить майдан, ніхто не чинить опір.

    На карантині села і міста
    чекають на біду у кожній хаті.
    Благають слізно Господа Христа
    смерть зупинити бідні і багаті.

    Це там були - холера і чума,
    потоп, іспанка і Содом й Гомора.
    В епоху  кібернетики нема
    дієвих ліків від корона-мора?

    А хто ж тоді, скажіть нам на біду,
    із пляшки випустив лихого Джина?
    Війна на сході сіє лободу,
    з останніх сил тримайся, Україно!
    22.03.2020р.





    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (1)


  32. Євген Федчук - [ 2020.03.21 18:27 ]
    Легенда про турів
    Давно – давно. Уже й не знать коли.
    Про час відомо точно лиш єдине:
    Що не було тоді іще людини
    І лиш тварини на землі жили .
    Іще був юним степ прадавній цей,
    Річки текли з прозорою водою.
    Ще мамонти неспішною ходою
    Брели, траву скубали похапцем.
    А та трава. Хіба така як нині?
    В ній легко б мамонт заблукати міг.
    І тільки чуть, як біга носоріг,
    Чи рохкають сердито дикі свині .
    Промчить стрілою боязка сайга
    Від хижаків рятуючись, непевно.
    Бізонів стадо попростує чемно,
    Хоч може й лева зняти на рогах.
    У той далекий від сьогодні час
    Прабатько – Тур з’явився в нашім краї.
    Звідкіль прийшов того ніхто не знає,
    То все віки приховують від нас.
    Сподобались йому степи широкі,
    Пахучі трави і п’янка вода.
    І скоро вже безчи́сленні стада
    По степу розбрелися в усі боки.
    Пройшли віки й за ними вслід пішли
    І мамонти, й шерстисті носороги,
    Бізонів не спасли великі роги,
    Теж зникли, наче й зовсім не були.
    І лише турів стада чималі,
    Як і раніше, по степах ходили
    І не було їм рівного по силі
    На цій безмежній степовій землі.
    Прабатько-Тур, могутній, гордовитий
    На рід великий ревно поглядав.
    Здавалось, миті тої він діждав,
    Коли спокійно можна відпочити.
    Тож і приліг на пагорку в траву,
    Підставив сонцю посивілі боки.
    Заснув на хвильку – пролетіли роки.
    А дні його століттями пливуть.
    Поки ж Прабатько –Тур спокійно спав,
    В його степах з’явилася людина,
    Сказала: «Я господар тут єдиний!
    Час мого царювання вже настав!»
    Здавалось би: людина проти тура?
    Та тур сильніший двох десятків їх,
    З конем підніме на рогах своїх
    І у траву безпомічних пожбурить.
    Та у людини зброя у руках,
    Та ще підступність, хитрість за спиною.
    Готовий тур до чесного двобою.
    А люди б’ють по дітях, по жінках,
    Все менше й менше їх лишалось жить.
    Лиш де-не-де по одному, по двоє
    І тільки рабства гіркою ціною
    Життя вдалося декому купить.
    Прабатько-Тур прокинувся якраз
    І бачить ту нерадісну картину,
    Як його рід від рук людини гине
    І настає для них останній час.
    Як врятувати тих, хто ще лишився?
    По всьому світу розселився люд
    І скрізь тварин калічать, нищать, б’ють,
    Але найбільше – хто не приручився.
    І не сховатись від біди ніяк.
    Лишалось сподіватись на єдине.
    Що з часом подобрішає людина
    І зрозуміє, що не можна так.
    Сильніші мають бути справедливі,
    Розумним слід розумно поступать.
    Якщо вже закортіло царювать,
    То піддані повинні жить щасливо.
    Хто кривдить слабших – не герой зовсім.
    Бо справжня сила у хороших вчинках,
    Хто ж сіє зло з причини, без причини.
    Не має права царювать над всім.
    І заревів Тур голосом гучним.
    І ратицею землю вгріб щосили.
    Перетворились тури на могили,
    Що по степу розкидані усім.
    Беззахисні перед нещадним злом,
    Мовча́зні свідки людського безумства,
    Чекають, доки люди схаменуться,
    Аби на турів обернутись знов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4)


  33. Вікторія Лимар - [ 2020.03.21 17:40 ]
    Багатий i бiдний
    В черзі одній: і багатий, і бідний.
    Краю й кінця їй наразі не видно.
    Втомлені…Тільки час`у є замало.
    Старість… А встигнути треба до Раю.

    Раю земного: до нього щосили
    вкотре наблизитись дуже хотіли.
    Бідному ніколи; справи в хатині:
    стріху латати, знайти копійчину.

    Дітям на поміч: шукати роботу,
    щоби в країні зосталися, що там!
    Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
    Не працювали до «сьомого поту».

    Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
    Скільки принад, та нема перспективи.
    Всюди закриті (бо вірус) кордони.
    До відпочинку – міцні перепони.

    Бізнесу прикро, втрачаються статки.
    Д`ірки… так`ож треба ставити латки.
    А головне – для життя є загроза.
    Коронавірусу: тьху, на погрози!

    Наче з підпілля, розлючений ворог!
    Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
    …В черзі одній: і багатий, і бідний.
    У лихолітті, здається, мов рідні!

    Скільки часу залишилось? Як знати?
    Всесвіт мовчить, не бажає казати.
    В спільних бажаннях – єдина дорога!
    Стати на неї з’явилась нагода.

    В прагненнях, діях з’єднатися треба,
    щоб зрозуміти вказівки від Неба!


    19.03.2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  34. Козак Дума - [ 2020.03.21 15:32 ]
    Не можна
    Не можна, мила, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!
    Сказать «люблю» – нічого не сказати,
    як заметіль квітнева уві сні…

    Сказать «кохаю» – ніби теж буденно,
    про зорі, шлях Чумацький, древній Віз…
    Про них я говорю, пишу щоденно,
    щоночі аж до ранку, аж до сліз…

    Як серце візьмеш у свої долоні,
    я забуваю люте слово «жах»
    і блякнуть зорі на небеснім лоні,
    від усмішки твоєї на вустах.

    Кохана, берегиня, жінка, мати,
    у сіру днину – промінь у вікні.
    Не можна, люба, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  35. Олександр Панін - [ 2020.03.21 14:50 ]
    Наснилось

    Нарешті наснився нам про кохання сон,
    обом одночасно…
    Здавалось би – із сну не виходьте,
    радійте, живіть (чи спить) щасливо…

    Тоді чому нас непокоїть реальність,
    чому уповаємо на милість минулого?
    Чому благаємо про подальші солодкі сни?
    Чому плекаємо химерні надії на
    Любов-Привід, на Кохання-Сновиду?
    Чому нами керують виключно злі спогади?
    Все це – через камлання древньої шаманки
    на їм’я – Підступ-Кохання-Зрада-Любов…

    Ми сподіваємось створити казкові шати
    на примарний бал-маскарад,
    пошити їх з веселкового
    мерехтіння химерних мрій.

    Маримо,
    що сни стануть, нарешті,
    реальністю…

    А якщо Реальність, в свою чергу,
    обернеться на Сон,
    Кошмарний!?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  36. Тетяна Левицька - [ 2020.03.21 11:14 ]
    Вогонь і вода
    Горобчиком витьохкує весна,
    у сонці помарачевому мліє.
    А спогади лоскоче мовчазна,
    щемлива березнева ностальгія.

    Те зримо пригадалося, а втім,
    спотвореннями дзеркала кривого,
    як злива супроводжувала  грім,
    тулилася у просторі до нього.

    Гасила блискавицю повсякчас,
    втамовувала гуркіт громовержця.
    Й тоді, коли було не все гаразд
    сіль прикладала й ладанку до серця.

    Хто вирішив у радощі й біді
    вогонь і воду разом поєднати?
    На пар перетворилися тоді -
    не відшукати більш координати.
    21.03.2020р












    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.21 03:13 ]
    Ренесанс любові
    Знов дорога в небо верне,
    І весна красою дзенька…
    Очищатися від скверни
    Починаю помаленьку.

    Це - душа твоя і слово
    Мою нову долю пишуть.
    І зникають поступово
    Всі захоплення колишні.

    В небі голубому тануть
    Хмари темні, почорнілі…
    Ренесанс душі, світанок
    В серці набирає сили.

    І поволеньки, потроху
    Вабиш і до себе кличеш…
    Ти нову життя епоху
    Твориш, наче Беатріче*.

    І у слові обережний –
    Вибухаю полум`яно!
    Я люблю тебе безмежно,
    Серденько моє кохане!

    Шал обіймів. Серце вирви
    У солодкім поцілунку…
    Відтягла мене від прірви
    Для життя мого рятунку.

    Божого не втратить лику,
    Вирвати розпусти жало!
    О, любов яку – велику! –
    Ви, Боги, мені послали!


    20-21 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  38. Володимир Бойко - [ 2020.03.20 22:19 ]
    Смуток
    Я для тебе уже не такий,
    Не творю позитивних емоцій,
    І для тебе мій смуток легкий,
    Наче скалка у хворому оці.

    Я благаю тебе – не зникай,
    Я без тебе негайно загину.
    Ми уже не майнемо в Китай,
    Бо Китай осягнув Україну.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (4)


  39. Олександр Панін - [ 2020.03.20 16:15 ]
    Вечір

    Примовкли дзвони у ночі
    церковні,
    Ледь чутно теплий вечір
    позітхнув,
    Бурштиновий великий
    Місяць вповні
    Серпанком золотим
    будинок огорнув.

    Ось випливає
    в місячному сяйві
    Зелений дах -
    зелений мармелад,
    Русяві коси у дівчатка
    надзвичайні,
    Оспівані у безлічі
    балад.

    Яскравий Місяць
    відбивається у плесі,
    Зірки, мов голки,
    роблять вишиття,
    Сон чарівний
    насниться хай Принцесі,
    В якому мрії
    втілились в життя.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.03.19 13:01 ]
    Не втрать душі
    Лякали нас армагедоном
    і пандеміями не раз.
    Кому згоріти - не потоне,
    тож тисни, серденько, на газ.
    Цунамі, смерчі, катастрофи,
    занедбаних могил сліди.
    Небесна кара, Мефістофель -
    штовхають людство до біди.
    Допоки сонечку радієм
    не розповсюджуймо психоз.
    Ганнуся не проллє олію-
    не посковзнеться Берліоз.
    Не втрать душі в лиху годину,
    будуй у серці Божий храм.
    Не панікуй, молися сину,
    що буде всім, то буде й нам!
    18.03.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  41. Галина Сливка - [ 2020.03.18 12:35 ]
    * * *
    Морозом на першоцвіт чи страхом на душу
    В безмежжя своє підкинеш німі пастки,
    А те, що завжди здавалося непорушним,
    Брунькується, прагне, творить нові листки.
    Воно не боїться, любить, минає межі
    І тихо вмиває зони твоїх тремтінь,
    Аж поки його глибінь вже тобі належить,
    Аж поки не причастишся його молінь.
    У цьому переплетінні вогню і вітру
    Чекає пори насіння нових садів -
    Плекає душа на світлі свою палітру,
    Відвіявши зерна холоду і страхів.


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  42. Тетяна Левицька - [ 2020.03.18 08:47 ]
    Он вже, любий...
    Он вже, любий, бачать, люди
    хто твоя любаска
    і позаочі осудять,
    я ж їм не указка.

    Мала кульчики, сапфіри,
    канделябри з бронзи,
    та не мала в серці віри,
    гілочку мімози.

    День самотній - чорні ружі,
    паперовий човен,
    не пливе, а у калюжі
    неглибокій тоне.

    Не стелити нічці сонній
    голубого ситцю,
    більш не втримати в полоні
    вогняну Жар-птицю.

    Не посадиш, хай говорять,
    почуття за грати.
    Розлилось кохання морем,
    де ж його сховати?

    17.03.2020р


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (6)


  43. Тетяна Левицька - [ 2020.03.17 08:43 ]
    Пандемія
    Що ж це сталось, мама мія
    у Європі - пандемія.
    Вже й до нас дісталась, видко,
    люди мруть, як мухи швидко.
    Бабцю Ліду, їй стороків -
    поховали ненароком.
    Прожила б сто двадцять, віриш,
    якби не коронавірус?
    Дід Петро побачив вранці
    на базарі двох китайців,
    з переляку серце стало -
    в сімдесят його не стало.
    А сусід мій, що на дачі
    подивився передачу,
    як уберегтись від грипу -
    тепер в дурці, миє пику.
    Жорж Васильович ще в липні
    заразився у Єгипті
    а у дев'яносто в травні
    вмер від жаху на Тетяні.
    В масках люди ходять хмурі,
    міряють температуру,
    миють руки поміж пальців й
    ненавидять всіх китайців.
    17.03.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (4)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.17 01:28 ]
    Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
    Не візьме брудний коронавірус
    Наше щастя і любов святу.

    Хтось дійде у паніці до сказу,
    І впаде додолу горілиць…
    Чисті душі не візьме зараза,
    Не зітре усмішки з наших лиць.

    Це гниле огидне зомбування –
    Підла істерія сатани.
    Не уб`є вона в серцях кохання
    І у душах люблячих – весни.

    Не врятують і високі ранги,
    І роз`їсть мерзенні душі тля.
    І ударить доля бумерангом –
    Хто на горі гроші заробляв…

    Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
    Помолімось вищій силі ми.
    І часи прекрасні знову будуть,
    Після днів новітньої чуми.

    16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (2)


  45. Тетяна Левицька - [ 2020.03.15 16:54 ]
    Негода
    Набридли крицеві дощі,
    хмар бурих віхи,
    ховає коник в спориші
    смичок утіхи.

    Розверзлось небо, ллє згори
    сльозу вінчальну,
    немає сонця, біль ятрить
    і солить рану.

    Тепло в відрядженні, граки
    за ним до раю.
    І ти б у вирій залюбки,
    та крил немає.

    Летить над обрієм здаля
    пташина зграя,
    щоб вчасно квітнула земля -
    Бог посіває.

    Не плач, хороша, самоти
    душа - безмежна.
    І сонце може обпекти,
    будь обережна.

    Не все, що золотом блищить
    сердечко гріє.
    Ще упіймає щастя мить -
    крилату мрію.

    Скінчиться скоро буревій,
    розправиш крильця.
    В душі сполохано-німій
    світ проясниться.

    Розчахне сутінки гроза
    на видноколі.
    Поринеш гордо в небеса
    напитись волі.

    15.03.2020р.








    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.14 02:34 ]
    Я купаюсь в твоїй любові
    Серце плавиться в ніжнім слові,
    Відчуває життя весну…
    Я купаюсь в твоїй любові,
    У волоссі яснім тону.

    І на зустріч до тебе лину –
    Над землею, мов Аполлон.
    Щоб потрапить – не на хвилину
    В чарів світлих оцих полон.

    Вітерець весняний повіє
    І до хмар нас обох здійме.
    Ув обіймах палких – німію,
    З губ солодкий спиваю мед.

    У гойдання пестливій хвилі
    Я у стогонах в рай летів.
    Ув очах божествено-милих -
    Щастя промені золоті.

    - Любий, любий, - сяйні зіниці
    Промовляють мені без слів.
    Ми злітаємо, наче птиці…
    Як без тебе раніш я жив?!

    У повітрі, понад Землею,
    Так голубимося крильми…
    Ні! Завжди ти була моєю!
    Це зустрілися нині ми!

    14 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  47. Володимир Бойко - [ 2020.03.14 00:16 ]
    Стезя
    Не слугував ніколи і нікому –
    Отак пройшов свій шлях. Отак прожив.
    Я викликав зневагу і оскому,
    У натовпі продажних холуїв.

    Така стезя. І нікуди звернути.
    І я таким зостанусь до кінця.
    Як доведеться – випити отрути,
    Але таки не втратити лиця.

    2011-2020



    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (2)


  48. Тетяна Левицька - [ 2020.03.13 07:16 ]
    Сповідальне
    Хоч і тіло в повій мармурове,
    молоде, як ігристе вино,
    та блудниці у хтивім алькові
    вдовольняти кого -  все одно.
    Залоскоче волоссям білявим,
    звабить, після забуде, втече
    ще до когось, як кішка в отави,
    а ти будеш чекати іще.
    Я ж не звикла коритись нікому,
    полечу, ще не знаю куди,
    щоб ніхто не знайшов у людському
    стислім натовпі глуму сліди.
    Відрубати правицю не кожен
    враз відважиться, як не гниє,
    та стелити під ноги не гоже
    непристойному серце своє.
    Він не бачить гріха в очевиднім
    і не чує гірких дорікань.
    У болоті купатись огидно,
    та корисна для плоті та твань*?
    Може, й так, недолугий мій вірше,
    вибір є  за тобою, однак,
    невагома душа важить більше
    ніж гранітної скелі стрімчак**.

    твань* - болото
    стрімчак** - стрімка скеля

    02.03.2020р.



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  49. Тетяна Левицька - [ 2020.03.12 08:15 ]
    Нам одне без одного...
    Нам одне без одного не бути,
    а все інше можна пережити.
    Йди до мене, любий, квітне рута
    у долонях чарівної миті.

    Заголублю доп'яну в обіймах,
    трепетно замру у поцілунку.
    Зріє у душі натхненна рима,
    арфою вібрує щастя лунко.

    Нам одне без одного не жити -
    день без тебе перебутий марно.
    Не кохала зроду, не любив ти -
    розчиняєм сутінки - рахманні.

    Танемо неспішно у розмові,
    забуваючи усе на світі.
    Тільки ти і я , й ріка любові -
    повінню у зорянім софіті.
    09.03.2020р.



    Рейтинги: Народний 6 (6.1) | "Майстерень" 6 (6.19)
    Коментарі: (2)


  50. Дмитро Куренівець - [ 2020.03.11 13:25 ]
    Чарівна балалайка (Сіла птаха...)
    Сіла птаха, вся зелена, мов папуга.
    Сіло сонце у коноплі за поля.
    Протягнули, протягнули в Раді «слуги»
    На прем’єра – молодого Шмигаля.

    Йшли на голос – він був з Офісу гаранта.
    Заблукали між міністрів, як в гаю,
    Бо насправді різношерста ця «команда»
    Не знайома і самому Шмигалю.

    А назавтра підспівали на ток-шоу
    Окупантам про водичку шмигалі.
    І здалося, що цю музику чудову
    Написали, написали у Кремлі.

    Сіла птаха чорнокрила на калину.
    Сіли в крісла – з балагану жартуни.
    І тривожно стало так за Україну:
    Ех, дожити б до наступної весни…

    03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   159