у передмісті одвиклім поспіль
від стрілянини від канонад
окрай дороги пікап військовий
вцілілої шибки у нім нема
 
махне рукою тероборонцям
водій що кави зробить просив
бійці-друзяки пішли по всяке
що продається без зайвих слів
 
музик що часом тут підробляли
давно не видно не до попси
катма цікавих буденна справа
кудись пощезли й бездомні пси
 
яких сумлінь вам іще нестерпних
шляхами пекла в брунатній млі
яких історій чи побрехеньки
у згляді мертвих живим услід
 
стоять базари нуртують хмари
мов дим до згарищ за шпилі веж
а що в цім пеклі хіба розкажеш
а що почуєш хіба сягнеш
 
 
 
 
 
 
 
 

 
*прости мені господісусе днесь
подай мені грішному one more love
подальше недуги bonjour tristesse
ворожий погляд собачий ґвалт
стрінь мене боже в склепіннях слізних
як иншого будь-кого би стрів
у жили вливши схизми klein bissel
харизми дрібку & навстіж ціль
 
te deu laudabo крізь рим безриб’я
ніколи й нізащо ні разу ніде
безсмертя художнього не сотворив я
пусте щось бажав & беріг не те
дещиця хмелю словес хибна власність
гулящі бевзі кривавий бедлам
мистецтво покинуте полум’я згасле
надривне усім безоплатним вам
 
сливе усміхнеться в холодну безвість
ні комедіограф ані драматург
ексцентрик ~
що зважився на angelus
в чудернацькій тональності es-dur
 
 
 
 
 
 
 
 

 
сталево-сині хмари вирують на захід зі сходу
висока вогкість із присмаком згару та креозоту
& буттів проминулих неспішний калейдоскоп
переоцінка згуб або втрат наче це про свободу
 
звично простий білий хліб що несильно тобі смакує
географічна ржа плям умивальника прямокутник
недостеменні дні як-от валиться все з рук
темна скриня речей твоїх ретроградний меркурію
 
взаємини як самоціль необережні занадто
нагадуючі атб-шну суміш кільки з томатом
ніби надмірно обтяжлива істина врапт
не заперечить жоден таке забереться на вахту
 
де харон ахеронтом гребе мов галерник прикутий
притуплено контури невагомо цідиться сутінь
& друг котрий в сірій зоні й не вижив мабуть
знов приходить у сни розмовляє однак
 
ніц не чути
 
 
 
 
 
 
 
 

 
тигре, тигре, ти вогнéвий
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
 
із глибин, чи із-за хмар
сяйних вічей родом жар
із яких змагань він рвавсь
з рук чиїх вогонь узявсь
 
хто з умінь своїх & сил
твоєму серцю жили сплів
і хто серцебиття поклав
чия рука & чи рука
 
що за молот цеп який
в чиїм горні зрів глузд твій
над чиїм ковадлом змах
смів кувати дикий жах!
 
як ішов зірковий спис
через небо зоресліз
чи він тішився з трудів
чи також він ягня створив
 
тигре, тигре, ти вогнéвий
виблиску на хащі темряв
твір нелюдський рук чиїх
узір твоїх симетрій злих
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ура, від учора я прокинувсь
Живий та війна ніде не ділась
Ми удвох, Катерина & я
Пішли ще перейтися
Через цей пляжний ґвалт
Не померти, переродитись
Залишивши заношену дійсність
Навіки, навіки
 
Не кажи, що не видів цього ти раніш
Кожен дюйм землі огневий рубіж
Велетенські помади чи олівці
З неба дощать під болісний крик
Й плями Арктики
Що криваві й синьосрібні
Онде море пригортає піски
Сюди ми йшли
 
Дуже прикро, що в цей день ми із друзями не разом
Дуже прикро
«Всі збудовані машини не порятують нас»
Так вони кажуть
(Тому не прийшли з нами разом)
А ще вони кажуть
«Людина не може дихати й жити вік під водою»
Це їх найбільша скарга
(Ет)
І ще мов жбурнули мені в лице, казавши:
«Хай там як, але відає всяк
Що це ані ласка Божа
Ані Королівська милість»
Королівська милість, о–о
 
В цім піску ми любились, моя радість & я
Остатній миті на суходолі віват
Спрацювала машина, справилася
Не подряпавши зовсім, з нею ми розсталися
Зірки й велетні-губки вітали нас обох
Перед зникненням, востаннє позирнули
На вбивчий несмак ось цього
Усього несмаку всього
 
Тож ми йдемо на дно, на дно
Йдемо углиб, на дно
Не мож нам радосте спізнити на кіно
Нептунівський чемпіонат підносить аквасвіт
До себе зве ундіна
Й чути атлантидський сміх
Атлантидський сміх
Й чути атлантидський сміх
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ех, катма щастя,
або – Не в цім ось житті
Чим більше кплю з негараздів
Тим трудженіший мій сміх
На біду загубивши із часом
Щось властиве мені
У чому користь, сказав хоч би хто
Чи, як не твориш молитви
Забудь про господнюю милість
Чи дихати через раз –
Ось і все, що в життєві лишилось
 
Я мушу взяти себе в руки
(змагайся ще, або вмирай)
Хай часів не повернеш, хоч згадати . . .
Їй-бо, що з того, що я місяць прогарував
Вжеж, нема ні копійки, бейбі
Все ж заразóм був я віддав
І моя зарплатня
Пішла за квартиру, вся
Се зовсім не дріб’язки –
Папірці, що їх складають
У мене кохання, не пиття з корешами
Мені не тре‘ щось, яксь
 
Ось не зовсім моя істина
Із тих, що кажуть, прописних
Атож, не грай в життя порядне
Жорстке воно, як твій батіг
Нема за що куховарить, жінко
А ти, брате, жуй – лиґай собі думки
О, не дозволяймо вчити, як нам робить
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Всі фанати з вулиці
Засвистять, затупцяють
Через твої мускули
Як проблимнеш у своїх мокасинах
Скрутиться серцевий в’яз
Хтось подвійну долю взяв
Пальцями що трусяться
Нумо, де звитяжець, де змія
 
В чистогані
 
При поставі та гримасі
В пику всякій іншій расі
Втрощи склянку на терасі
Викаж колір кармазинних підтяжок
Грошей би додому трохи
Всістися в сімейнім колі
Пес кістки би гриз поволі
За два тижня би вмолився Всеблагий
 
В чистогані
 
Всі фанати з вулиці
Засвистять, затупцяють
Через твої мускули
Як проблимнеш у своїх мокасинах
Проз вантажки, бу-ба-дід
В битій цукорниці хліб
Розїжджаєм на таксі
Щастя онде зірки слід
 
Авжеж, в чистогані
 
 
 
 
 
 
 
 

 
мініатюрна мелодрама а propos
із трохи діалогом комедійним
зі шлярками носовичок
& ластовиння бріжіт бардо
 
слова зо стертих літер золотих
що в пам’яті вихоплюють світлини
кавові рештки цідить він &
до візаві неквапно мовить мінкс
 
хто зауважить щодо сценки як оця
відмінностей хай несуттєвих
із п’ять ~ авжеж-бо геній
егеж-бо хрест що ще казать
 
відтак чом не про дельтапланеризм
для шукачів загубленого раю
безклопітно до бризу сміючись
 
в поліції на них немає ані файлів
ні ордерів з нагадуванням прав
 
під час облави
їх обох
вбивають
 
 
 
 
 
 
 
 

 
розбудить стукнувши у шибку
на хвильку дощ а може старість
зворот кошмарів & фантазій
а може поетична примха
які ще здогадки наразі
 
крізь ці осліплені портали що фасади
прокрастинації зимової війни
& вірші татчина що так чекали ми
але йому про це не розказали
та сподіваємся простить
 
хай нуби не займають імбу
вітрисько свище сам собі
є забуття мільйони літ
& сон липкий на півгодини
бажання є ~ не знати би
 
на мить згадати зали їх дзеркала
ще спалахи у них лунали
згадати вибрані дива
 
тони музичні та регістри
& випадкові танцюристи
& їхні стрічні па
 
 
 
 
 
 
 
 

 
реклама пéкла поруч суто
її минаєш флегматично
мов одкровення іоанна
в індустріальній забудові
 
о ця приреченість блюзнірська
лиха святковість карантинна
стезя якої непорушна
& профанація авжеж-бо
 
ридайте вавилонські жони
не всяк вернеться із заграви
о таїнства напів забуті
все ладан амбра нард & миро
 
а ті солодкоспівці ревні
навіщо знати їм щó правда
у ноті болісній найвищій
& щó чаять прихильні зорі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
нема в цій хаті млинка
для любителів унаочнень
є швидкорозчинна бурда
але чим її розвести
 
шукати пояснень тут
необов’язково— не конче
тління за кошт життя
лукавих людей простих
 
& пишеш пости свої
до емісарів ночі
звично
без заохочення
пишеш оце пости
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Зачинися світло вимкни
Не чекай гостей домівко
Сніги метуть чи знаєш ні
Борвії Тора льодяні
У їхній сталі сяйна міць
Щоб донести єдину вість
 
Вибравши путь ніким не знану
Не ймуть пощади
Не ймуть пощади
 
Назирці за смертю чорт
Кпинить з неї що не крок
Спіх важкий & застить сніг
І пси недолі виють виють
Щоб вість єдину донести
Зіткати сни мені й тобі
Вибравши путь ніким не знану
 
Не звуть пощади
Не ймуть пощади
Не звуть пощади
Не ймуть пощади
 
Лиш біль, один лиш біль нещадний
Нема пощади
І пси недолі виють виють
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ну, як був я таксував
Атож
Почув сирени скрик
І дотягнув до рогу
Та проваливсь у сни
Там два
Хлопця їли центи
Й дівчата, що в сльозах
Узбережжя падало
На гори в небесах
Священник узяв Біблію
Поклав її на пульт
Казав: парафія
При справах
Чо би грати блазня тут?
Ну, як був я жінкою
Атож
Узяв тебе літати
На моїм аероплані
Здійнявши твою вартість
Бо ти
З людей таких, атож
Голос любиш свій
Цікаво, мабуть, бути
В неосяжній висоті
Ну, а леді при весіллі
Власне мала вже кільце
Та ставши на коліна
Казала: Хай
Іде собі це все
Ну, як був я фолк-співцем
Менеджéрів розважав
Бачив ти мене на розі
Казав, що я ~ то джайв
Я звільнив твоє знаття, атож
Щоб видіти, як слід
Гарантуй оплату пошти
Тоді пришлю ключі
Ну, я встав оце уранці
В носі мойому стріла
В кутку кімнати був індіанець
Мій одяг приміряв
Ну, як був я задрімав
Атож
Під ковдрами в постелі
Минуло трохи часу
Та й з’ясували, що я мертвий
Коронер привітний
Мені тоді сподобавсь
Якби жінкою не був я
Не впіймав мене ніхто би
Вернули дім, автівку теж
Без жодних слів тоді
Ну, я їхав
Автострадою
Коли скінчилось пальне
Дотягнув я до заправки
Як питать не знав, страшне
Трудяги були жовтими
Зеленим був бензин
Хоч і знав, що я не можу
Зібравсь кричати втім
Це був останній тріп до Талси
Саме перед снігом
Як туди вам треба раптом
Ото була б утіха
Як рубав поважну пальму
Друг привіз пораду
Я чувся менш самотньо б
Він сокирою махав би
Я сказав: Напевно
Самотність
Не при чім
Я собі рубаю пальму
Літ вісімдесят сім
Я сказав: Напевно
Самотність
Не при чім
Я собі рубаю пальму
Літ вісімдесят сім
І він мені: Пішов ти!
Відчинив свій кадилак
Я зрубав ту пальму
Приваливши йому дах
 
 
 
 
 
 
 
 

 
сам собі підлеглий
безпечально
спогляда посутнє надовкіл
мов перебирає тут
харчами
чи перебирає ще-рядки
 
пейзажі свинцеві
психопати
пси що нюшать вітер
сніговий
 
бутіки зачинені –
чвалати
абстрагуючись від бутіків
до знесвітлених
колись багатолюдних
пустирів не променадних більш
 
від кіосків битих тупо з люті
справді краму
не було й на гріш
мармурові прожилки достатку
супермаркети
& гранд нуар дорблю
 
забажав би –
гроші під заставу
центровий
напів–
підвальний клуб
 
щоб зажити радощів пройдешніх
жар свічок & пóмерки свічад
спомини про
вірші ледь бентежні
про кудись
пощезнувших дівчат
 
не прощавсь ніхто або не варто
світ тісний –
ані для чого щем
подзвони
занудьгувавши раптом
всякі там напів–
дурниці ще
 
слово – криця
сміх лишивсь із киця
речі деякі
& оксамит очей
 
 
 
 
 
 
 
 

 
прочувано поклавши хрест на груди
сподоблюся ліричного причастя
хай не забракне дров кидати в грубу
хулєра всяка оминає вас хай
 
& я писав листи та дайте спокій
посібники до спраги психіатрам
один із них спитає сивоокий
 
завіщо же пацан тебе оттак-то
 
 
а ще поймали прерафаелітські
злотистотьмяні одкровення жести
ніч повстяна у ній мосяжний місяць
& загадкова ти о цім контексті
 
палали ліхтарі & зорі мерехтіли
трудив бодлер про фанфарло новелу
в біографічно сатиричнім стилі
 
памфлети звісно бавили бодлера
 
 
 
 
 
 
 
 

 
дні кипарисові & брами
прописані на небесі
давно оце набрид я з вами
& подорожчав німесил
 
жінки закляті реалісти
непрасування шнурівок
& цінувати органіста
лед зепелін бароко рок
 
або не в тему нарцисизму
снобізм деінде далебіг
всіляко на районі звісно
& звісний приголосних збіг
 
буття прозовіше й прозоріш
постмодерновий пост нью ейдж
реанімація на дворі
& санітар десь~ джимі пейдж
 
із вицвілими ліхтарями
у тінях причаївся зір
когось приводячи до тями
панянки наталì кумир
 
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Торгівля фотками повішаних
Коричневі паспорти
Салон краси де всі матроси
До міста в’їхав цирк
Заходить комісар сліпий
У трансовому стані
Правиця у зв’язці з линвоходцем
Лівиця десь під трусами
І прудкий загін облавний
І все кудись би їм
Як Леді & я роздивляємося
В Районі Запустінь
 
Попелюшка вся безневинна
«Хто в темі тому ж ліпше знать»
З долонями в задніх кишенях
Бетті Дейвіс стайл
Заходить Ромео він стогне
«О ти моя вір-не-вір»
Ще-голос «Друже ти зайшов не в ті двері
Тож перевір»
Остатній звук що лишається
По від’їзді декількох «швидких» ~
Це Попелюшка що заміта
В Районі Запустінь
 
Атож місяць скоро зникне
Пора і зіркам позникати
І вулична ворожка
Позбирала манатки до хати
Хіба оце Каїн і Авель
Або горбань із Нотр Даму ~
Решта шпиляють в любов
Чи дощ чекають знамо
Самаритянин ще ~ вбирається
У характерній ролі він
На карнавалі що пройде в цю ніч
Районом Запустінь
 
Офелія все біля вікон
За неї гірко аж страх
Їй двадцять два сьогодні
А панночка втім стара
Вважає що смерть романтична
Гуляє в залізнім жакеті
Її фах ~ її релігія
А гріх її ~ безжиттєвість
Хоча згляд її на райдузі з
Ноєвих із видінь
Марнує час підглядаючи щó
В Районі Запустінь?
 
Айнштайн у прикиді Робін Гуда
Із валізкою мемуарів
І друг його з монастиря
Разом тут прошурували
І монах без провини ізляканий
Він стрельнув би сигаретку
Ще б понюшив тлін дренажний
& Переповів абетку
Навряд хто гляне в бік його
Хоча був славетним він
Колись електроскрипалем
У Районі Запустінь
 
Д-р Хіть світ свій трима
У кирзовому відерку
А безстатеві пацієнти
Все прагнуть його здерти
І сестра при нім розписує
Ціанід на душові &
У неї карти із написом
«Помилуй душу грішну»
Вони дмуть у копійчані свищики
Ти вчуєш їхній свист
Якщо висунеш голову трохи далі
З Району Запустінь
 
Понад вулицю напнули завісу
Все вбирають якби до свят
Із ними Привид Опери
Мовби вишуканий прелат
Й Казанову годують із ложки
Навіяти впевненість щоб
Поспіль стратити достеменно
Отруївши словами його
Й Привид так до кістлявих дівчат горлá
«Як не знаєте йдіть звідсіль
Казанову карають за зносини
Із Районом Запустінь»
 
Як опівночі всі агенти
І команда надлюдей
Виходять забрать усіх хто зна
Їм недозволене
Потім привезуть на фабрику
Й інфарктові машинки
Прив’яжуть їм на шию
А потім керосин
Підводиться від зáмків
Це атож страховики
Перевіряють щоб ніхто не втік
До Району Запустінь
 
Хвала Неронову Нептуну
І Титанік жде приплив
Всякий тут волає
«На чиїм боці ти?»
Але Езра Паунд й Т. С. Еліот
Б’ються у вежі капітана
Співаки каліпсо сміються з них
Квіти на руках рибалок
Між вікнами до хвиль морських
Де наяди золоті
Де без потреби гадать щó там
У Районі Запустінь
 
Ще вчора я дістав твого листа
Як полетів дверний замок
Ти цікавишся як мої справи ~
Такий собі жарт чи що?
Всі ці люди яких ти згадуєш
Так я знаю вони нікчемні
Довелось помінять їм обличчя
Повигадувать інші ймення
Наразі нема як вчитаться
Не шли мені більш листів
Хіба що відправлятимеш
Із Району Запустінь
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Кров на вулицях сягає щиколоток (за нею)
Кров на вулицях сягає колін (за нею)
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті (за нею)
Крові все більше, як не поверни
Геть, на самому світанку
проїхавши & сонця світ
в локонах її
 
Кров на вулицях струмки невеселі (за нею)
Кров на вулицях по стегна аж (за нею)
Струменіє червінь до ніг цього міста (за нею)
Жінки в голосінні червоно-струмистім
Вона мчить геть & тане сонця світ
в локонах її
 
Індіанці конають гайвеєм досвітнім
Духів юрма й дитячий крихкий розсуд-лід
 
Вулична кров, через місто Нью Гейвен
В плямах і стріхи, і пальми Венеції
В нашім коханні нестерпного літа
Кривавий схід, фантастичний Ел Ей
Кров, зойк у мозку, ось пальці їй ріжуть
В пологах, з кров’ю, родиться нація
Кров, ця троянда містичних об’єднань
 
Кров на вулицях сягає щиколоток
Кров на вулицях сягає колін
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті
Крові все більше, як не поверни
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
смутком недільним, якось
я кохану стрів
вгледіла & казала
ось мій єдиний
зо всіх на світі –
так я зустрів її
 
вона мене чекає в ніжний час
для неї я
прийшов у світ
її зустріть
 
вона мене чекає в ніжний час
для неї я
прийшов у світ
її зустріть
 
 
 
 
 
 
 
 

 
чи суттєво — позбутись ніг
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
 
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
і люди порядні й чутливі
як сидиш на терасі замріяно
звернувшись обличчям на світ
 
чи суттєві — ті сни фронтові
трохи вип’єш, забудеш проблеми
і не скажуть що ти шалений
знатимуть, за вітчизну ти ратував
навіщо морочитись їм
 
 
 
 
 
 
 
 

 
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
 
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
усі там будем, цейво, не сци
 
надвечір опісля патрулювань
курган розфігачений ураган
а поруч в балці за жартом жарт
мисчини перченого кулеша
 
від подерев’янського до жадана
сучукрліт анімує війна
& заяложені хлопські байки
сват наслухає, а що, залюбки
 
нікому діла нема якби
чи мріяв був чи то гнав собі
коли неймовірне реально життя
з колоди хвилин витягає відтяг
 
там ущуха мінометний огонь
& навиліт осінь пройма усього
розпанахана чорнодуха земля
чуйність вірильна до василя
 
василь анітрохи не ідеаліст
вірує в гроші, лише не в рублі
жінка з малим у вроцлаві, а
коханка неясно з ким у світах
 
василю наразі то всеодно
аби ворогів замісити в лайно
жаги його не бракує & тих
стозвуких пострілів золотих
 
 
 
 
 
 
 
 

 
& Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізáло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
 
Наді мною був підвал горілий
Повня застувала зір
& Я сподівавсь на звільнення
Адже скоро сонцесхід
Ще в голові моїй грав оркестр
І немовби окриляв
Я обдумав, що друг мій казав, усе
Сподіваючись то дурня
Обдумав, що друг мій казав, усе
Сподіваючись то дурня
 
& Наснив тоді я зорельоти срібні
В жовтій сонячній пів імлі
Ще дитячий лемент, прапорці розвіяні
Довкола вибраних
Все уві сні, все в тому сні
Збирались вантажі
Матері-Природи срібне сім’я
Віднести в новітній дім
Матері-Природи срібне сім’я
В дім новітній
 
 
 
 
 
 
 
 

 
моя ненависть тиха & беззбройна
сезон осінній час реприз
еринії збирають вогкий хмиз
іржавіє усе зелене щойно
 
жнива на заході на сході форс мажор
неконвенційні офензиви
підносить свій ліхтар осяйний діва
& кряче крук імення невермор
 
 
 ✴
 
передостанні чи останні нетлі
сепійний сіючи пилок
намарно б’ються у віконне скло
як спомини в серця затерплі
 
несамовитий шелест злив нічних
негаласливий & нервовий
прохоплюється ізнічев’я
мовби
хори тойбічні відправляють
по живих
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Як у темряві нічній, що лиш випадком оживає у виблисках
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться, беззастережно
Покинутий, біля отвору джерела, я дивлюся з подивом – чому
й навіщо. У такі часи що існують мабуть лиш для мене, але
все ж реальні, якби міг я спілкуватись, а промовляння й
донесення душі сягало би цілей, хай навіть слова мої
претензійні, бентежать та відштовхують тебе, дозволь згадати
про пілігрима, який прохав зустрічі з Далай Ламою. Перш він
мусив провести п’ять років у спогляданні. Через п’ять років
його ввели в покій Далай Лами, котрий казав, «Сину мій
що ти бажаєш знати?» Пілігрим казав, «Я хочу розуміння
життя, батько» Далай Лама тоді всміхнувся й казав
«Сину мій, життя ~ то в’юнке стебло, чи не так?»
 
 
Виблиски Нірвани
 
Вхопивши міцно, іншим нице
Для когось істина, й брехня
Високолобим не до того
Фома Невірний? А де він?
Пишу дохідливіш усім
Отій, що вже нема зі мною
Часами важко, то є горе
 
Іще говорять Джізес бідноту був лікував
Схиляв невірних його згляд – немов з-за ґрат
Оскільки я почав есе
Чому б не висловити все
Хай час від часу, дивний факт
Мені бракує слів, ось так
 
 
Чаї ганяли в цирку
 
Чаї ганяли в цирку
І Джимі був, Король
В кільце скакав
& брів по линві
І сяєво того
Ревматичного софіта
Пролилося на піджак
Хоч юрба скажено хлопала
Не в’їхавши у жарт
 
Чаї ганяли в цирку
Хай згоди не дійти
Жонглер танцює
Кінь гарцює
Кловни кловнять що дурнí
Слони, від пипки до хвостів
Ані гугу, мовчать
Юрба скажено хлопає
І не в’їжджає в жарт
 
 
Осінь Прощань із Глуздом
 
Восени прощань із глуздом
Сивиною просяйну
Молоко між часом вурдиться
Що мені казати, ну
Як на висловлені мислі
(Без прощальної строфи)
Друзі всі мої знайшлися б
Їх словами подушив б
 
Восени прощань із глуздом
Ненадовго щось найде
Ночі зробляться темніші
Світло силу-через вдень
Речі, у які я вірив
Недоречні вже мені
Бо знаття чимдуж трудніше
І брудніше трудодні
 
 
В душу свою глянь
 
От був би я філософ
Лиха би не відбулось
Але суну мов наосліп
Ясне діло, воздалося
За провину сибаритства
Хоч правда нагорі
Я життя марную між мерців
Що в марноті й страхоті
Смерті, хоч би в ній не певні
Чи життя, хоч без контролю
А все настільки просто
В душу свою глянь, о спробуй
 
Казали, що я мудрий
Мислили, що я дурний
Немає зиску так чи сяк
Я би мудрим став умить
Бо урок дає навчання
Як навчить мене, я б міг
Все допитливим відкрито
Шукай побіля ніг
Або, як щось ти відаєш
Слідкуй за циферблатом
За тих, котрі зневірились
І не переконати. . . .
 
А все настільки просто
В душу свою глянь, о спробуй
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Знадвору оселі пан Сімпсон запевнить
Що Селлі не піде на мітинг
Сам же митите синій ролс-ройс
А вона, заплакавши миттю
Вбіжить до кімнати & зросить сльозами
Плакат свого Месії
Ухопить батькову біографію
І в грубку нею вцілить
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
Вже приповідали, вам і мені
Кохання знайде шлях
Тож Селлі ігноруватиме тата
І вирветься хоч би як!
Все надвечір’я вона готується
Має намір кумира торкнутись
Побачить він, що вона є вільна
І викаже їй приязнь
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
О шостій на місці, де все пританцьовки
Під ґоспели до дев’ятої
За гуртом гурт виступає на сцені
А Селлі сидить, сльози крапають
Нігтя гризе, вибрана мовби картинка
Як раз у першім ряді
І тут діджей у блезері з бейджем
Вбіг-гукнув будем на ти!
 
Усі сказились
Томмі йшов до них!
Мила Селлі знітилась, коли поліція
Порядкувала в юрмі!
Cкоро атмосфера остигла
І справив лекцію Томмі
Селлі, демонструючи свою любов
Заскочила на підмостки!
Промчала по сцені до фігури у світлі
Торкнулась обличчя на мить
Томмі вивернувсь, а охоронець
Штовхнув зі сцени її
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
Подерта щока в неї, кров цебенить
На потоки сліз
Томмі проповідує дальше
Його слово лине скрізь
Селлі ще ловить зі сцени погляд
А видить тільки огні
Із лицем заюшеним, і санітари
Виносять її крізь ніч
 
Юрба сказились
Томмі йшов від них!
Мила Селлі сплатила за доторка мить
Рубцем на своїм лиці! О!
Із шістнадцятю швами, а батько казав
Чи не чинив перепон я
Селлі побралася із рок~ музикантом
У штаті Каліфорнія
Томмі часом згадує день, коли
Вірні збожеволіли враз!
Але досі у Селлі шрам на щоці
На згадку як він усміхавсь
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Мартуся наслухáє кроків стукіт звісний
В тишині
Волосся жне знаряддя деревинне
Втішно їй
 
Зважає на втіхи
Наслухуючи
 
Мартуся гомонить із пір’їни в луговині
Злинь увись
Любку ти співай-танцюй не йди
Тане сниво й тіні у траві
 
Усе би їй втіхи
В чеканнях оцих
Усе би їй втіхи
Розліт каблуків
 
Чи в мові до мигтіння вікон
долу мурмотить
З роздумів
Всамітниться зі сміхом поруч раптом
Ось тобі
 
Усе би їй втіхи
В чеканнях оцих
Усе би їй втіхи
Розліт каблуків
 
Сховавши серце в зламаний дзиґар
Адже скоро мій прихід
Відсіює зáмкнений тягар
О предивна волі мить
Повзе час проз тривоги ось хвіртка рипне
Там її там її
Зелень сонця земна синь теплий проливний дощик
 
 
 
 
 
 

 
звіздар який пильнує хід планет
нагадуючи привид інкубічний
котрий у час коли покличеш тричі
являє свій субтильний силует
 
з півсотні привідчинених дверей
за ними інші двері невідомі
не то бібліотека — в кожнім томі
закладки щодо medias in res
 
а сам читач запитується де ——
сього неврозний споживач & лузер
запанібрата чим не давні друзі
 
на підвіконні — дощові па-де
напій гарячий прохоловши жде
пальто на вішаку згори картузик
 
 
 
 
 
 
 
 

 
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
 
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
малює цей етюд
 
в обрамленні вікна
зірвавши к бісу штори
ось музика
& сонцезблиски ось
 
у настроєві тім
провулки менш потворні
матроси
замовляють кальвадос
 
алеєю промчать
меркурієві слуги
дівчата пишні
вслід зітхають їм
 
квітують ліхтарі
людський вирує вулик
вітрини й жебраки
хто зна
що стало з ким
 
поштивий декаданс
в полоні сантимента
бездомний кіт
або
гулящий чийсь
 
опалесцент задасть
художник~ диригент
 
&
 
відступить крок назад
утримуючи кисть
 
 
 
 
 
 
 
 

 
жар цигарковий кервавою повнею тліє, відбитий у склі
третя сирена & це ще не досвіт, а ночі короткі й злі
патос геройства, ненависті, нищень, або часоплин бабака
дехто зникає, з’являється іншим, недоля сливе така
 
літуючи мовчки, йов на руїнах пригадує як воно йшло
статки & збитки, худоба ~ годівля, свята, різдвяне село
діти родились, агукали, бігали, далі щезали вві млі
хмари цукровою крили кригою неба розпечену млість
 
богові бóгове, навстіж сумління, вже так повелів заповіт
любити жінок плодовитих позмінно, множити людський рід
вірити в землю котра тебе прийме як нагороду за труд
& в домовині в почесних обіймах знесуть на вівтар твій ґрунт
 
тож не бажай свого ближнього збіжжя, не лихомов, не кради
прокрастинацій натхнення звичне чи алкоголь~парадиз
сума сумарум, смерті нічев’я на розбудові життя
поневіряння, що йов їх вичерпує, досі здіймають стяг
 
все інстинктивне є раціональним, і поетика звісна в цім
злидні & розкоші пропаганди на фоні підвищення цін
йова не сильно турбує, чи хто загубив його чи не знайшов
наразі йова турбує вірніш черговий розпоротий шов
 
дорога задовга, що із поворотом наступним, сягнеш хіба
печива трохи & цигарок зовсім трохи, така журба
ручниця батьківська, тепер при порозі, на ремінці шкірянім
й артилерії господа бога просто поруч вселенський грім
 
 
 
 
 
 
 
 

 
І чим би не ніч задля витівок отих, коли завмираєш
Немовби на пляжі, вдаючи, нібито все це не з нами
А в Луіз дощ у жменьках, що тебе таки от спокушає
Світла від протилежних горищ
Батареї, що кашляють трішки
Кантрі-хвиля, котра ледь-ледь звучить
Втім, анічого вам вимикати не слід
Ось Луіз із коханим сплелися разом
І видіння від Джоани окупують мій розум
 
Порожній паркінг, бравує леді із ланцюжком
                                                             до ключів своїх
І дівчата нічні шепчуть про ескапади електричкові
Як чуєш клацання ліхтарем, питай себе
Чи то сторож, чи щось незвичніше ще
Луіз тут поруч, постійно
Делікатна, немовби люстринна
Все у ній роз’ясняє незмінно
Що Джоана десь-інде
Протяг тунельний до кістки пробира їй лице
І видіння від Джоани замість мене оцей
 
Ах, згублений хлопчик, щодо себе серйозний надто
Торочить про злидні, любить ризикувати
Хапаючись за ім’я її
Каже про цілунок прощання мені
І в нього є доста жовчі, щоб бути безцільним доволі
Про щось під стіною розводячись, поки сам я в холі
Але як пояснити?
Все надалі не просто
Із видіннями від Джоани проминаючи досвіт
 
Нескінченність музейна мовби в суді позивач
Луна голосів щодо спасіння за деякий час
А Мона Ліза при гайвей-блюзах
Це ясно, бо посміхається
Вазони з холоду щуляться
Чхають жінки, обличчя-медузи
Одна, що з вусами, каже «Йсусе
Я без ніг зувсім»
О, цяцьки та біноклі висять між вухами в мула
А з видіннями від Джоани все здається геть похмурим
 
Говорить штовхач графині, що він її наче цікавить:
«Назвіть того, хто не є паразитом, я піду помолюся
                                                              за нього, навіть»
Як звісно каже Луіз
«Було би на що дивитись»
Сама ж його теж приймає
І Мадонни не видно досі
І клітка порожня, й корозія
Там її плащ майорів якось
І скрипаль, що ступив на дорогу
Пише, вернеться все, що тобою було
На задку вантажівки для риби
В моїм розумі вибух
Ось гармоніки плачуть про відмички & про зливи
І видіння від Джоани – типу все, що лишилось
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Всі знали Річард Корі був
Пів міста прикупив
До політики причетний
Щоб мати ширший вплив
З народження в суспільстві &
Банкіра єдний син
Що хотіти варто, все він мав
Вдачу, смак і стиль
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
В газетах його знімки
Де би тільки він не йшов
Річард Корі ходить в оперу
Річард Корі ходить в шоу
Вісті про його вечірки
Оргії на власній яхті!
О який же він щасливий
Зо всім, що мати варто
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
На благочинність жертвував
З народом був простим
Йому подячні за всі клопоти
Всі містяни, як один
Як було мені, в газеті
Заголовка стріть тоді
«Річард Корі – прибув додому
Й прострелив голову собі»
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
 
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
неквапливий аналіз подій
все окей
програмується спокій
 
понеділок чисто важкий
день & сонце давно понад обрій
на подушечці у коридорі
кішка спить
ніс прикрила собі
 
дарувавши лункий дифірамб
діонісію чи аполлону
аріон йде на дно
до еона
вірогідно що лишиться там
 
інфернальних об’явлень парад
в експресіонізмі ґвалтовнім
трансформує
морок & страх
легіони й дивізіони
 
емігрує в канаду сестра
блокпости обнесли їжаками
надзухвало і вжеж
— на вебками
парк культури розтрощує «град»
 
 
 
 
 
 
 
 

 
сніг летить, чи майже квітнуть липи
тиша, чи д-ƺо в лісосмужці
ні до чого нудьгувати попелюшці
є на кухні завжди що робити
____ _ ___
 
принц, немовби донкіхот з ламанчі
з вітряками б’ється без догани
викрива у соцмережі пропаганду
їсти здатний тільки сидр & кранчі
____ ___
 
калібан собі знімає берці з
тіла невідомого солдата
& набоями розживсь до калашмата
пригодиться у прийдешнім герці
__ __ ______
 
навперейми тут, з гранатометом
із лиця ~ чим не микола джеря
(на рахунку бмп & бтр-и)
суперпітерпен, ще й часом бетмен
_ __
 
аж ніяк не задля компліменту
а така його тепер робота
зупиняти всяку наволоч, мразоту ~
бачить у прицілі інтервента
___ _______
 
попелюшка сіль сипнé з бляшанки
ось рядок, росте із нього віршик
сам господь літопис цей диктує звише
линучи кудись ~ в небеснім тáнку
 
 
 
 
 
 
 
 

 
сходинами років додолу чи нагору
знецінюючи так & сяк нагоду
що міг чи розумів
 
заціпеніння через німби геть зіркові
щоб відтворити недостане мови
обтяжливих томíв
 
сподівані постфейки сяйних весен
а там з офсетом перелесним
чуття свіженький друк
 
& музика небес нестерпна легкість
миттєвості коштовні персні
для витончених рук
 
неначе сивіючими неспішно снами
змагаючись або принаймні
підживлюючи стрій
 
наступних не на часі прагнень
інакших зболень & поранень
 
стражденний спасе мій
 
 
 
 
 
 
 
 

 
немовби сновидіння раптом дощ
замíстям без води та світла
з декором вирв & вікон битих
на склі поклеєний хрест-нахрест скотч
 
ніхто наразі більше не спішить
благий рятуючи пожиток
& рештки спалених автівок
чатують між німуючих обійсть
 
байдужний дощ на що йому твій жаль
притичині нема причини
весни розквітчана хвилина
при сповненні палких її бажань
 
й за обрій повиваються дими
як день & ніч війна пішла косити
неоковирно та невситно
спиняючи рвучи за миттю мить
 
 
 
 
 
 
 
 

 
виціджуючи шпротину тут остатню
й олію хлібом яка дивина ж
 
персонаж чи типаж відступивши од рампи
бо на районі всім знаний дренаж
 
ностальгує достоту навіть симптоматично
оцеж була тема в пограти в квача
 
& кінець врешті світу небесно готичний
оцеж було те
зогрівати печаль
 
десь маячить логік & може справді
щастя не ухопити або утече
 
& плекати дубль-два містерійним паті
що вже патос —
ридай андромахо вотще
 
 
 
 
 
 
 
 

 
ще моляться церкви
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
 
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
ше часу єсть у них
 
& прозріває вій
крізь шпари жалюзі
наочний злочин ~
зайнявся ліс сухий
за постріл ізвідсіль
 
& вогнище скрекоче
 
 
 
 
 
 
 
 

 
місяця оловоколиво
страви спішать униз
 
швейцар потира голову ~
ану неприязний сюрприз
 
історія трохи мелеться
& навіть герой колись
 
поляскуючий по череві
його не задрочиш збивсь
 
махнувши перстом
середнім
щезає за попіл пітьму
 
& в кардії передсердя
 ~ на мить
відчуття відснуть
 
 
 
 
 
 
 
 

 
теми що давно & всім від них тошно
операції в маніпуляційній о так
скидання масок демаскує тотожні
злотогінний сезоноксамит ну-да
 
& де-небудь у жмеринці чи в криворівні
сходить місяць сріблиста його печать
на устах тліє млість і мовчатимуть півні
що в заведений час сонцесхід кричать
 
& вітер недбалий шляхетно куйовдить
колись необхідний комусь декупаж
 
бач улетів попугайчик жовтий
анічо не вдієш & мать його та ж
 
 
 
✴
 
 
 
 
 

 
сонце із ґрунтом щедротно розмазане
минаючи ананаси авокадо кокоси
& сезанн вештається фруктовим базаром
споживаючи врешті-решт осінь
 
як раніш ґійом полюбляв попоїсти
смачно й дешево на монпарнасі
а потім туди вступили фашисти
весь маргарин винятково для наці
 
& падали зорями їх месершмітти
у зневазі вмирали весна едельвейси
чорнобіло~ сепійна хроніка міту
оскандаливсь месія ушосте
 
але ми недовірні ж вівці
& не всякий хтів би ту гречку
прослуховуючи побрехеньки оце
пост-фейки чи начебто-фейки
 
скажімо чого би не про коронавірус
тобто просто береш & береш на тести
 
ось розкішні томати але сливи знадливіш
зважте штук дев’ять слив а ні
важте десять
 
це вам
спасибі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
ефемери зимового вересня
землеміри німого кіно
лейтмотив надзвичайно первісний
римування авжеж гуано
 
понад зірваними піввуалями
нас діждеться нуарний суар
крокодил неприродно роззявлений
мож курити плодити примар
 
дев’яності роки повернулись
стали дев’ятдесятими
зле а то б собі прибухнулось
alegretto—
приклацнувши пальцями—
 
ґонорово реально запросто
проз усяк неабиякий такт
ось я смíття виношу безпафосно
не вступаючи в жоден контакт
 
оминаючи ґаджет & диджител
келвін кляйна чи дьонер кебаб
анікому ніякий не приятель
мендельсон
 
без весілля хіба
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
І важко грати чиюсь роль
Або всьому свій час
Хоч я не бачу змісту в тім
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Жодного більш на цій самоті
Високо, або низько знову
Усе не ті, мабуть, ключі
Та сказав би нехай
Усе, мабуть, не надто зле
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Завжди, ні, колись, я це я
Але, знаєш, знаю, щось я снив
І ніби ні, і ніби так
Й ніщо не гаразд
Незгода з тим, незгода з цим
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
 
Поле суниць на безвік
Поле суниць на безвік
Поле суниць на безвік
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
На Пенні Лейн, в перукаря є фотографії
Фрізур усіх, яка із них пасує вам?
А різні люди, зустрівшись там
Кажуть «Як життя?»
 
Ось на розі в персональному авті банкір
З-за пліч його дітиська, та й регочуться
А банкір, як завше, без плаща
В зливі дощовій
Дивовиж
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
На Пенні Лейн в пожежника годинник пісковий
А ще світлина Королеви в гаманці
Він техніку тримає в чистоті
І вона блищить!
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
І скубав рибу й пиріжки
Улітку, іншим днем
 
Із-під навісу, там де карусель і балаган
Медсестричка маки продає з лотка
Хоч їй здається, що це гра така
Все в її руках
 
Пенні Лейн, в перукаря у крісло сів клієнт
За ним банкір на черзі підстригатись &
Враз пожежна машина мчить
В зливі дощовій
Дивовиж
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
Пенні Лейн
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Штурвале, обертайся. . . нікуди не сховатись
Катма й потреби. . .
 
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
 
Сонцесхід особливий
Старший, ніж ти знав
І досі там, де поспішна хвиля
Покинула його
 
Прокинувся цим ранком
Пірнув під свій пливучий дім
Під борт граційний, ішов приплив
Риба в метушні
 
Тут я чув історію
Від мореходів Сандри Марії
Ще один острів є, за день ходу звідси
Пустий & вільний
 
Аж до Венесуели
Нічого роздивлятись
Ген сто тисяч островів
Прикрасою розсипані
Тобі й мені
 
Схід сонця, на вечерю
Кличуть жінки, казок вже досить, милий
Ще збачимося, в іншім тихім плейсі –
Згортаю вітрила
 
 
 
 
 
 
 
 

 
«Станьмо коханцями, статки свої одруживши
Маю активи, в цій сумці авжеж»
Прикупивши, крім цигарок, в місіс Ваґнер пирогів
Ми вийшли дивитись Америку
 
Я сказав Кеті, як лізли у ґрейхаунд у Пітсбурзі
«Штат Мічіґан залишився у снах. . . .»
Якось чотири дні, стопом від Саґіно
Я сам дивився Америку
 
Реготались та
Позмагались на мигах
Вона мені, цей габардиновий тип – то шпигун
Я їй: «Пильнуй, бо метелик у нього – то камера»
 
«Може покурим, були цигарки у наплічнику»
«Все, закінчились годину тому»
Тож мені краєвиди, їй – глянцеві сторінки
І сходив місяць, рівнина скрізь
 
«Кеті, це розпач» казав я, хоча вона спала
«Все пустка і біль, просто нізвідкіля»
Лічба автівок по Нью Джерсі Тéрнпайк
Що мчали дивитись Америку
 
Мчали дивитись Америку
Мчали дивитись Америку
 
 
 
 
 
 
 
 

 
моя автоепітафія він курив & пив усяке ріжне
прибуває потягом через залишки пройдешнього літа
він намагався не здатись занадто ніжним
імовірно зарозумілим але зарозумілість привітна
 
як би все ж пригадати назву квітів отих що ~
та рушатиме потяг провідник жене до плацкартного пекла
сонце все нижче & місяць все місяцніше й вище
пекло скучнішає згадує про щойно морозиво
хоче знов морозива ~ дé там
 
траверсуючи поспіль вуличками латка на латці асфальту
залитого правобережним дощем у місті
давніх мрій снив & бруківки
лінувався немов поспішити звідати чи дізнати
прогресивний на цей раз рок чи ще не але ще то скільки
як би все ж не забути ~ оператор наводить фокус
 
без конфетí на моменті тогó що не склалось якóсь
світлотінню сезонного розпаду фронтом неквапного кроку
& ще хай назустріч не йшов би жоден ~ услід про щось йшлось
 
 
 
 
 
 
 
 

 
паркує тачку йов на тротуарі
сьогодні так назавтра ніц не факт
шо ви насправді мали на увазі
гайда в айті філфак лапай лайфгак
 
 
& богові нічого й до холєри
& ще якийсь розтягнутий стендап
& дівчинка любила флібустьєра
& може навіть кінчити дала б
 
 
 
 
 
 
 
 

 
✥ дама ✥
 
замість того щоб прийнятися
за нікому нетребний програмний
опус дама в трьох актах . . .
омріюючи черговий анічим
не споживчий жест
для небагатьох ~
 
тому що вересневе проз
за склопакетами дощ & дощ
психопати на хвильку
упокоїлись в бозі
 
& осінь ~ неосінь
ofc.
 
 
 
✥ король ✥
 
коли тебе вколисає так зовсім
й оцей руаялівський шмот
ар нуво
 
ти кинеш позором по-простому косим
немовби на розі ~ не злидень
~ не фільозóф
 
коли ворухнеш тільки пальцем
палатимуть села
& рибу зловивши всю
перемре плем’я ма
 
тамерлан або мерлін
постукають в двері
о
що ти
 
це ж на твоїм дворі
мла & мла
 
 
 
✥ шистірка ✥
 
поспіх усіх свічад
палячи діаманти
знаючи трохи толк
пробачте пані мені
вона убирається в шовк
має сутяжні клопоти
холоднішає
 
а матен
бон
суар
 
mes amies
 
 
 
 
 
 

 
& я немов суворий інженьор
що контролює власну пильність
& хмари плинні ген тонкий мінор
 
з тобою мій читачу ~ чим не фльор
часи знавали що сказать на хвилі
& на солодке берегла нас хвор
 
атож ~ авжеж & труби виють свінґ
ждемо чудес зглядаючись на ницих
хоча давно пора валити звідси
запхати все в сонет назвавши стінґ
 
усе іще стоїть як той боксер
& спозирає мовби не при чім от
із подругою разом доброчинно
стріляється пруссацький офіцер
 
 
 
 
 
 
 
 

 
отам де шаркотіли каруселі
у білосвітлі музиці гучній
де хмарне сяйво диму на пітьмі
& колесо аж під небесну стелю
 
де між ятками люди сновигали
де схриплі крикуни & передзвін
й берези їхній одяг наче сніг
оточенням розлого слугували
 
запала тиша тільки серп рудавий
півмісяця що лоном ночі звівсь
& наростá оточення беріз
пласкорізьбою в мармуровій залі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
се честолюбство чи не марнославство
для поціновувачів ще словес
не будем про сумне
— шановне паньство
хтось вірив жеж у щось принаймні десь
 
заводить глядача у паб ірландський
у нетрях ледь існуючих трущоб
ось автор
доримує звичні шанці
тонкий поет колись натхненний чорт
 
налигач інструмент операційний
у гаманці карбованці невдач
фон гінденбург
на фоні цеппеліна
в зубній коронці радіоприймач
 
облишивши капарну толерантність
феліція в підсобці гострить ніж
тому що все це аж ніяк не рантка
не той париж
котрий ноблес обліж
 
вона блонд~бестія на олівцю гестапо
у пост~модéрнові примарний слід
німе кіно що
згадується раптом
хоча йому приблизно сотня літ
 
проз епізод що вилучив продюсер
мелодію урвавши це концепт
пробіл ментальний з
церебральним струсом
плин камери крізь опустілий центр
 
як-от сценарій робить крен крутіший
немов целян в котрого не збагнеш
у сховищі
розносять мирну їжу
чи хтось розводиться про марракеш
 
про сонце & невимушену радість
чуттєвий незамулений формат
про танці
на облупленій терасі
про фініковий ром & оранжад
 
 
 
 
 
 
 
 

 
звичайний пляж не більше милі
пробачте звісно те & се
не щоб когось там задурили
щоби пропав з прицілу серць
 
поки нудьга само собою
депресія глобальна шож
хто знає може то й андроїд
не знати ліпш абож атож
 
мисль непрактична але хай би
оце б узяв давніш поет
& настрочив би про гаваї
з гаїті інший менует
 
яка вам критика навіщо
настійок глоду чи шкода
яких ночей одна чи тищі
у собі ще убить жлоба
 
які там натяки маестро
цілком прозорий мануал
подайте трохи льоду сестро
& вам здригнеться та й рука
 
& видавець макулатури
не полінується о так
оскільки скинуто котурни
‒трам-пам‒
антракт наступний акт