ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Іван Низовий - [ 2013.02.13 23:39 ]
    СВІТАНОК ГРЕЦІЇ


    На древньому базарному майдані
    В столиці незрівнянної Еллади –
    Судилище.
    Злочинці – в ролі суддів,
    А на ганебній лаві – Судія.

    – Кажи, Сократе, п'яний волоцюго!
    Яка крамола у твоїм зізнанні:
    «Я знаю те...
    (Сократ розплющив око...)
    ...що...
    (Друге око знехотя розплющив...)
    ...не знаю...
    (Позіхнув...)
    ...анічогісінько»?

    Сидів собі, мов птаха у гніздечку,
    В не по-домашньому гостинній
    Клітці,
    Такий (тепер – навіки) недосяжний
    Для злого часу
    І для злого світу.
    Він думав про Елладу-недоріку.
    Про те,
    Що народився надто рано
    І що його ніхто не розуміє:
    Ні люди, ні каміння, ні боги.
    А «судді»
    Ті думки його читали...
    – Помри, Сократе!
    (Він заплющив око...)
    – Скажи що-небудь.
    (Він заплющив друге...)
    – За чим шкодуєш?
    (Позіхнув зі смаком...)
    А очі
    Під повіками
    Сміялись.

    Лютують «судді». Водяний годинник
    Відлічує секунди і століття.
    Середньовіччя...
    Грім Балканських воєн...
    Мертвотна квітка чорного фашизму...

    Гуде майдан...
    Руйнується Акрополь...
    Іржавіє тисячолітня клітка;
    Презирливо хропе в ній грек великий:
    Оновлена Еллада
    Йому сниться.
    Вриваються у сни фашистські марші...
    Гримлять
    Теодоракіса мелодії...

    Здригаються повіки
    грека древнього –
    Ось зараз,
    зараз
    істина
    прозріє!..



    1965


    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  2. Володимир Сірий - [ 2013.02.12 15:12 ]
    Ексклюзивний інквізитор


    У всі часи бажали жити,
    Плекати чад, ростити жито,
    Та панував у різні доби
    Свій ексклюзивний інквізитор.

    Його свята прерогатива
    Була у побудові дива,
    А за основу людські кості
    Тоді годились особливо.

    Тепер, в епоху технологій,
    Зразки тілесні надто вбогі,
    Отож мучитель адекватні
    Обрав для мет своїх дороги.

    В інформаційній колотнечі
    Впливати легше безперечно
    На люд за поміччю ефіру,
    Дозуючи потрібні речі.

    Якщо пригледітися зблизька
    На новочасного катиська, -
    Він ошуканством благодушно
    Переповняє телемиски.

    Губити душі – миле діло!
    А щоби їстоньки кортіло:
    Розпусти перчик, хміль мамони, -
    І ти уже його! Всеціло!

    12.02.13


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (18)


  3. Шон Маклех - [ 2013.02.06 01:35 ]
    Біле і чорне
    У чорноті небес блукає білий кіт –
    Такий самотній серед порожнечі
    Муркоче коло Всесвіту воріт,
    Самотність пророкує і, до речі,
    Читає позабутий манускрипт
    Написаний на камені дольмена.
    Менгір мовчить, а в темних нішах крипт
    Монахи написали про бої й знамена
    Народів зниклих і літописи важкі
    Де кожна літера важка і черлена –
    Де королі Ірландії, де кланів ватажки?
    Все зникло… І нащадок збайдужілий
    На шибках пальцем вимальовує: «Нудьга!»
    І нарікає, що життя марудне,
    Марнує дні свої і в сірі будні
    Відтінок буруватий додає вина.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  4. Шон Маклех - [ 2013.01.30 01:26 ]
    Блукаючи над морем
    Такий чудовий синій оксамит,
    Такий прозорий над водою плач -
    Як аргонавтів призабутий міт.
    Читаю Данте. Ти мені пробач.
    Не докоряй. Минуле – це міраж
    Чи то абсурд. Моя fata morgana.
    Який чудовий на планеті екіпаж!
    Та все проходить… І відкрита рана
    Суворих хронік Кромвеля болить
    Твоїх повстань задушена надія -
    Моя Ірландія… Я снив тобою мить -
    Лише століття… Ностальгія
    Чи то за вічністю чи то за літом,
    На березі збираю камінці,
    І небо хворе називаю оксамитом.
    Розмову тиху заведу на манівці
    Тебе немає – ти лише уява.
    Мій спогад дивний, марення легке
    Шляхів шукати нині – марна справа
    Усе отруєно, усе кругом чуже.
    І тільки призабутий переспів
    Легенди дивної розкопаних могил
    З скарбнички призабутих мертвих слів,
    Друїдів істин та камінних брил…

    Примітки:
    * - «Всі потоки до моря пливуть, але воно не наповнюється…» (Кгига Проповідника. 7.) (лат.)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  5. Наталя Мазур - [ 2013.01.26 21:30 ]
    Сосни на варті
    Лежить холодна тиша на гілках
    Високих сосен, що торкають хмари.
    У шахті фосфоритній затиха
    Із вічності відлунням голос Сари.

    ***

    - Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
    Згорьована вмовляє сина мати. -
    За тебе я молилася, та бач...
    Ніхто вже нас не прийде рятувати.

    - Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
    Біди, немов, чекають, а чи страти?
    - Ти не зважай на плач той, уві сні
    Не страшно буде, сину, помирати.

    - Скажи, матусю, нащо Авігаль
    У воду кинула малу дитину,
    Коли нас через міст вів поліцай?
    - Вона її так рятувала, сину...

    - Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
    Тієї хали, що пекла ти в печі.
    А ще води би випити ковток...
    - Про це згадав ти, сину, не до речі.

    - До хедеру я, мамо, дуже звик,
    У мене друзів там було багато.
    Освоювали Тору та іврит,
    Щоби могти з раввіном розмовляти.

    - Ти знаєш, сину, як молились ми, -
    В її очах спалахує розпука. -
    Смолу розпечену на тім'я налили,
    І Ребе наш помер у лютих муках.

    - Мені так важко дихати, чомусь...
    Хтось у пітьмі там просить допомоги.
    Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
    - Ох, сину, сину... Не тримають ноги...

    - А завтра, мамо, як настане день,
    Чи будуть ще нас мучити прокляті?
    - Не буде, сину, ворогам прощень! -
    Сказала стиха і... замовкла мати.

    Земля волала, клянучи війну!
    Межи трьох тисяч знищених у шахті,
    Маленький хлопчик з мамою заснув...
    Завмерли сосни, стоячи на варті.

    ***

    Лежить холодна тиша довкруги,
    Деревами вдивляючись у вічність.
    Звучать щороку в шахті молитви,
    І люди палять поминальні свічі.

    21-24.01.2013р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  6. Володимир Сірий - [ 2013.01.24 15:34 ]
    Пісні допотопні чути
    Пісні допотопні чути
    З копалень відкритих ран.
    Мотив Червоної рути -
    Архаїки дивна грань.

    …Коханого серця стукіт
    Упав під намулу низ,
    Застиглу сльозу розлуки
    У камінь пісок затис…


    Давно, на землі русинів,
    Окублювався орел,
    Мелодію Черемшини
    Виспівував хор джерел.
    Крихтину його відлуння
    Душею відчув пісняр,
    І пісню створив – красуню,
    Залишивши нам, як дар.


    Ще дума твоя на волі
    Гуляє, мов дикий звір,
    А плинами рік бемолі
    Вже линуть із синіх гір.
    У гомоні нот первісних
    Народиться осяйна
    Твоя незабутня пісня,
    І світ збагатить вона.

    24.01.13


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (22)


  7. Семен Санніков - [ 2013.01.19 21:28 ]
    Аграрна історія
    © 


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  8. Іван Низовий - [ 2013.01.16 17:45 ]
    * * *

    Чорнобиль розбудив
    козацьку душу,
    Що три століття спала,
    І вона,
    Запхавши в люльку
    Тютюну папушу.
    Пішла коня ловити в полинах,
    А заодно й шукать
    пропиту шаблю,
    А мимохідь – і знахарку-корчму,
    Аби спожити в ній
    Бодай хоч краплю
    Вина звитяг,
    Здобутих у Криму...

    Напевно, з волі Божої,
    Чорнобиль
    Праукраїнську душу розбудив –
    Якби ж то не Чорнобиль,
    То воно би
    Й не сталося на світі стільки див!

    Окрадену – збудили:
    Де ж ті коні.
    І ті шаблі,
    І знахарка-корчма?!

    Чортма всього –
    На атомнім осонні
    Ні-чо-го від Козаччини нема.
    Сплива
    Дніпровим гирлом
    Україна
    У закордоння
    (Не питай, за чим),
    А від румея і до караїма
    Вся Русь колишня
    суржиком
    гірчить –
    Кричить,
    Бо не спроможеться ізнову
    По світу
    мову
    визбирать
    свою...

    То ж я збираю мову ту по слову
    В краю,
    Що геть оглух від кураю
    Та від ожин колючого чужинства,
    І повертаю натовпу:
    – Беріть!
    Боріть в собі
    густий бур’ян
    ординства
    І мовою своєю говоріть!
    Душа і не такий іще Чорнобиль
    Спроможна подолати...

    Та юрма
    Не реагує зовсім –
    Від голобель
    Бажання
    Відірватися
    Нема...

    Сновидою по світу ходить воля
    В суцільно-чорноземній чорноті:
    Де не поткнеться –
    Всюди на путі
    Могила В’ячеслава Чорновола.


    2001


    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (17)


  9. Олександр Дяченко - [ 2013.01.13 20:16 ]
    До Нарвської арки
    немає


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (20)


  10. Іван Низовий - [ 2012.12.29 18:51 ]
    Поети...
    1. ПОЕТИ

    Небожителі? Що ви!
    "Скоромне" вживають,
    В рай чи пекло – не вірять.
    Атеїсти по суті,
    Хоч земної прописки, буває, не мають,
    Та гріхами земними до тверді прикуті.
    Прометеї? Та що ви!
    Скоріш – Герострати:
    Скільки диводурниць на землі натворили!
    То собі ж самовирок виносять:
    До страти!
    То себе ж амністують –
    Уже із могили.
    Божевільні? Якби ж то!
    Безоглядно вільні
    Від усіх настанов, постанов і декретів,
    Що і є наймудрішим у цій божевільні,
    Де вбивають поетів.
    І не тільки поетів...



    2. ЩЕ – ПОЕТИ

    Нас рідна цензура виводила в люди,
    А далі
    Верткий паровозик
    Нас мчав по дзвінкій колії.
    Були на зупинках овації, тости, медалі,
    Критичні кастрації в архистерильнім шпиталі,
    Звідкіль вилітали уже не орли – "солов'ї".
    Були душотруси, зміїні укуси, спокуси
    У вигляді премій, дотацій, лаврових вінків...
    А десь у цей час усамітнено-камерні Стуси,
    Без примусу зверху
    (Бо хто ж їх, крім Бога, примусить?!),
    Жили в позачассі й творили уже для віків.

    Блудлива епоха царя-скомороха Гороха,
    Щербато-ущербні, окрадено-зганьблені дні
    Стікали потроху, на порох стирались і мохом
    Липким обростали, чорнобилем-чортополохом,
    Щоб людство забуло,
    В якій це було стороні.



    3. І ЩЕ – ПОЕТИ

    Реабілітована вже тема
    Й нібито засуджена система,
    І на волі в'язні,
    Навіть мертві,
    Символічну долю здобули.
    Вся Вкраїна поминає Стуса.
    Голова поета сиворуса
    Випливає з табірної тьми...
    Воздають хвалу самопожертві,
    Творять образ нового Ісуса –
    Можуть все!
    Одного не змогли,
    Як і завше:
    Віднайти Іуду
    Й притягнути, підлого, до суду,
    І назвати імена катів,
    Що, напевно ж, ходять поміж нами,
    Сяючи зубами й орденами
    Над блюзнірським спаленням хрестів
    На могилах страдників-пророків...
    О часи жорстокі! О неспокій
    Чесної і хресної путі!
    Доки ж це триватиме? Допоки
    Не на користь будуть нам уроки
    Наших репресованих століть,
    Наших закатованих повстанців,
    Бранок всегулагівських і бранців?
    Нам би їх не тільки пожаліть –
    Калинців, Світличних та Осадчих,
    Чубаїв, Руденків
    І терплячих
    Їхніх всепрощальниць-матерів!
    Нам би їх не тільки пожаліти,
    Бо ж вони – неопалимі квіти
    Серед попелища цвинтарів.



    4. І ЗНОВ-ТАКИ ПОЕТИ

    Як гарно починали ми тоді,
    Наприкінці хрущовської відлиги,
    Такі наївні, чисті й молоді,
    Мов проліски з-під танучої криги!
    Писали так, як визріло в душі
    І в розумі відстоялось кринично,
    Відмившись від багна
    І від іржі
    Очистившись –
    Воістину лірично.
    Та потім – враз! – морози і пурга
    На всіх широтах, на усю країнність:
    Від пряника гіркого
    Й батога
    Різкого
    Розгубили ми наївність.
    За грати ж бо – не тільки Калинця...
    В могильний морок – не одного Стуса...
    Читать скорботний список до кінця,
    Їй-богу, я не можу
    Й не беруся!

    Одних навік зарито в мерзлоту,
    Других живцем затоптано в мерзлоту,
    Зачинено у клітку золоту,
    В стукацьку завербовано роботу...

    О час ганебний брежнєвських зірок,
    Принизливих андроповських "новацій"
    І штормових черненківських овацій,
    Що допекли до самих печінок!

    Нам соромно сьогодні.
    І вовік
    Нам сорому не збути й не забути,
    Ми – покоління вроджених калік,
    І наша кров із домішком отрути.

    Нам треба все змінити у житті,
    Щоб знов не розчинитись в "концентраті"
    Серед смердючих лаврових листів –
    Поживою для партогеростратів.

    А нам за діло братися пора
    Громадою,
    Сторуко і стосило,
    Допоки ще із кінчика пера
    Не кров на аркуш капле,
    А чорнило.


    1993


    Рейтинги: Народний 6.5 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (15)


  11. Володимир Сірий - [ 2012.12.20 22:32 ]
    Дикуни
    Ніби краль не бачили вони
    В мінімальних дозах гардеробу, -
    Поклонялись древні дикуни
    Божествам звіриної подоби.

    Мов забули про блаженний мир
    З милими своїми на постелі, -
    Йшли у люднім галасі юрми
    Брати чужоземні цитаделі.

    Мов ніхто краси не оцінив,
    Що в собі несуть невинні очі...
    Славу віддавали дикуни
    Усьому, лиш не красі жіночій.

    Винне в цім одне-єдине зло:
    В ті часи поетів не було.

    20.12.12


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (13)


  12. Олексій Ганзенко - [ 2012.12.10 17:41 ]
    Останній вихід Уолласа Хартлі
    Ні, панове, це ми не в затоках Італії,
    Тож більше світла, вогнів бенгальських!
    Покладіть ваші руки дамам на талії,
    А іншими – підтримуйте їхні пальці.

    Ми заграємо Штрауса – "Кавалера троянди".
    Штраус нині, це щось незрівнянне й нове.
    Наче море й над ним – зірок міріади…
    Чому ж ваші руки тремтять, панове?

    Леді впала, забилася трохи? Ой лишенько!
    Нині стане, як мовлено: тих до панського
    Буде взято покою, а тих залишено.
    Хіба ж це не привід на келих шампанського?

    Хай пінує, не візьмуть за це з вас талера.
    Хто не з нами – відчує той скільки втрачено!
    Ще вина, почастуйте сердегу Лайталлера .
    Цей бо ярмарок – славень щедрот небачених!

    Друга скрипка: жвавіше – за віолончеллю!
    Скрізь бо очі, і вуха – тут мовби на таці я.
    Пересмокчуть, либонь кісточки за вечерею…
    І куди тоді в біса моя репутація?

    Тридцять три – не найгірша пора для підсумку,
    Та й хреста не шукать – він в руках у кожного.
    А шкода – не зіграв у театрі Віденському,
    Й ще чогось не зробив: так, щоб аж, не порожнього…

    Той хлопчак, що півпенні просив при трапові…
    Я минув – з клопотнеч гамірни́х не виринув.
    Боже милий, коби назад потрапити,
    Все б віддав – не кишені, а душу вивернув!

    А в нового століття повадки, що в злодія.
    Ця біда, відчуваю, не є остання.
    Та останньою стала наша рапсодія,
    Тож хай чує її стара Британія!

    Будьмо сильними друзі – тісніш круг мене.
    Хай панянки плачуть, а нам не гоже.
    Все, із другої цифри прошу, джентльмени.
    Ми зіграємо: "Ближче до Тебе, Боже..."



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  13. Семен Санніков - [ 2012.12.05 16:21 ]
    ***
    гаплик

    (2012)



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (24)


  14. Іван Низовий - [ 2012.11.28 14:38 ]
    Тріумф Виговського
    Чвалом кіннота,
    Алюром,
    Крилата,
    Мчала
    Галопом.
    Валом піхота,
    Муром,
    Затято –
    Під Конотопом.
    Коні топились,
    В підлім болоті
    Греблі гатили...
    Смертно схрестились
    В гніві й підлоті
    Вражії сили.
    Коні іржали,
    Може, про сіно,
    Може, про ясла...
    Ось вам держава,
    Ось наше віно,
    Ось – Переяслав!
    Дика Росіє,
    Ми ж не просили
    Виродка в гості –
    Вітер осінній,
    Де ми косили,
    Вибілить кості.
    Трави рахманні
    Виростуть буйно –
    Посестри прерій.
    В п’янім дурмані
    Дишуть отруйно
    Трупи імперій.
    Тупіт копитний,
    Клич переможний
    З-під Конотопа...
    Всесвіт відкритий –
    Ясновельможна
    Сита Європо!
    Гей, переможці,
    Крицю вигострюй –
    Буде руїна...
    Є запорожці –
    Будуть Виговський
    І Україна!

    1995




    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  15. Іван Низовий - [ 2012.11.26 15:02 ]
    * * *
    Отамани, сиві, мов тумани,
    Кошові, заледве ще живі,
    Вигрівають давні свої рани,
    Лежачи на сонечку в траві.
    Вже птахи збираються у вирій,
    Стигне у Славутичі вода,
    Порожніє шлях на Трахтемирів,
    Осідає курява руда.
    А в Халеп’ї – от яка халепа:
    Ходить відьма згорблена, стара
    І чутки розносить, що Мазепа
    Замишляє зрадити Петра.
    Отамани ж, сиві, мов тумани,
    Й кошові, заледве ще живі,
    Схвалюють гетьманські тайні плани:
    "Є ще голова при булаві!"
    Та вже глухне Глухів,
    А Полтава,
    Потай від Московії,
    Гада:
    Що ж то буде –
    Слава чи неслава?
    Що ж то вродить – радість чи біда?
    Котить Ворскла хвилю темно-сіру,
    Сонце вже не гріє, не сія,
    Вже везуть з холодного Сибіру
    Згаслого для слави Палія.
    Отамани ж, сиві, мов тумани,
    Й кошові, заледве ще живі,
    Кутаються в зношені жупани,
    Згадують тріумфи бойові.
    Спить Батурин –
    Гетьманська столиця.
    Безпробудна й Запорозька Січ.
    Молодик, яскравий, мов жар-птиця,
    Стереже трагедії сторіч.

    1997



    Рейтинги: Народний 6 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  16. Іван Низовий - [ 2012.11.26 15:49 ]
    * * *
    «Козацькому роду нема переводу…»
    Високі могили
    степи стережуть,
    І пращурів коні,
    Забрівши у воду,
    Пливуть до нащадків, заклично іржуть.
    Озвися, бандуро, дзвінка і басиста, –
    Немає Мазепи,
    Нема ж і Петра!
    Історія наша правдива і чиста,
    Й вовік незмілима,
    Як води Дніпра.
    Зруйновану Січ поминаймо не всує –
    До неї з повагою ставився Маркс,
    І слово Сірка повнокровно пульсує
    У серці і в пам’яті кожного з нас.
    Пишаюся тим,
    Що козацького роду,
    Що я українець по мові й крові…
    Великому роду нема переводу –
    Ми досі живі,
    Після в с ь о г о – ЖИВІ!




    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  17. Максим Холявін - [ 2012.11.24 22:40 ]
    ...
    Моя свіча свій строк недовгий догоріла,
    проте нехай не гасне в пам’яті свіча,
    щоб кожен раз, коли в повітрі пахне хлібом,
    ти шанобливо запах той до краплі відчував.

    Знесеться вчора колосками й болем,
    образою й безсилими сльозами.
    На вулиці перед очима раптом стане поле,
    і людство – сіро-чорні в ньому плями.

    Статистика тому найліпша проза,
    цифри - кращий дріб в рушниці ката.
    Серед буденного зблисне секунда злості,
    запалена холодним ходом фактів.

    Моя свіча недовгий строк горіла,
    маленьке слово довше прогорить, я сподіваюсь,
    щоб жовтий хліб солодким золотом лежав на скатертині білій,
    і лиця на старих світлинах усміхались.


    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Шон Маклех - [ 2012.10.16 17:12 ]
    Сад каміння і тіні
    Старий ірландський сад,
    Тут каменів більше ніж дерев,
    Тут квітів менше ніж моху і трави,
    Тут журби і спокою більше ніж радості.
    Кам’яна огорожа легенд
    Про щось темне шепоче
    Старому щуру, який нюхає
    Холодне повітря осіннього дня.
    Тут садівник пошерхлими руками
    Бере щоранку заступ рукописів,
    Тут яблука терпкі, а терен солодкий,
    Тут завжди тінь у глухих кутах його.
    І тільки вітер з моря…
    Тільки він…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  19. Шон Маклех - [ 2012.10.12 15:41 ]
    Загубивши годинник
    Коли чорної оксамитової книги
    Відчуєш важкість у своїх долонях,
    Коли всіх озер Ірландії
    Не вистачить, щоб вгамувати твою спрагу,
    Коли туманом
    Накриєшся як шерстяною ковдрою
    Пошитою з сивої вівці часу,
    Коли осіння роса зітхання
    Тобі буде здаватися вином снів,
    Коли почуєш
    Як західний вітер грає на скрипці,
    Коли темряву ночі ти будеш пити
    Як терпке віскі з давнього Коннахту,
    Коли весела музика Ленстера
    Буде сіяти в душі журбу,
    Коли по квітучому вересу
    Будеш ступати нечутно,
    Коли чайка кольору надвечір’я
    Розкаже тобі про старість Ойсіна,
    Коли ти почуєш
    Голос замшілого дольмену,
    Тоді…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  20. Шон Маклех - [ 2012.10.08 18:59 ]
    Настанова шамана своєму сину
    Коли твоє племя виходить на стежку війни,
    Коли шаман чи друїд, чи жрець, чи брахман
    Жертву приносять чорному каменю смерті –
    Лань ясночолу в офіру, орла і змію,
    Коли стріли збирають у сагайдак своїх мрій,
    Гострять вістря списів і мечі своїх сил,
    Небо байдужим оком споглядає пристрасть ловців
    Дичини з твоїх снів, оленів з твоїх пісень,
    Торкнися кори високого явору, листя збирай
    Цілий жмуток – з бересту, грабу та клену
    Гілку зірви бересклету та корінь копай ялівцю
    Вогонь розпали та дим ароматний богам подаруй!
    Танець вовка біля святого вогню на вершині танцюй!
    Бубон звучить над долиною Синьої річки
    Стадо зубрів біжить у ліси потойбічних рівнин,
    Білка шишки збирає тільки з ялиці Білого Неба,
    У водоспаді стрибає лосось і вогонь тріскотить
    Чуючи клекіт орла з плямистими пір’ями хмар…
    Тіло мужів розмалюй чорними й білими смугами,
    На ланітах й раменах черленим познач знак вогню,
    На обличчях жінок намалюй знак води – синім і жовтим –
    Знак Сонця й Світанку. Й протяжно співай
    Під бубен пророчий – завтра мисливців вести
    За хребет Чорного Крука, де на галявині Мертвих Дерев
    Землю поїти мужі будуть водою кольору охри.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (7)


  21. Уляна Світанко - [ 2012.10.07 21:57 ]
    Спогад
    (із реальних спогадів постраждалих від ЧАЕС)

    Прекрасний ранок, тепленька весна,
    Яка відгомін Пасхи принеслá,
    так квітнуть радісно запилені сади,
    і Жулька, і Матрос снують туди-сюди.
    Білизна сохне здвору коло хатки,
    вся праця в домі цім, усі манатки.
    Ніщо й нічого не віщує нам біди....

    Щось сталось. При дорозі сосни поруділи,
    змінило колір небо, почорніло.
    На станції дим і скрізь шматки графіту*,
    радіаційна хмара розійшлась по світу...
    Живемо ще: у школі діти, малюки на дворі,
    новенька хата, статки всі в коморі...
    Та не прийти на Прип’ять більше літу...

    Майже 13 тисяч чоловік, автобусів колони,
    висять над ліжком ще вінчальнії ікони...
    Лиш особисті речі з собою...А як же все життя?
    І чи від радіації десь буде укриття?
    Так покалічить нас, так розіп’ять,
    так все майбутнє штучно зруйнувать.
    Не чую більше крику, лиш серця мого биття.

    О, Жулька і Матрос, за мною не біжіть,
    очима не благайте, душу не порвіть!
    Вас заборонено з собою брати,
    лишаю вас тут, бідні, помирати.
    Скінчилася отак природи провокація,
    Експеримент удався: нікого – лише станція.
    Все місто вимерло ураз. А ми? Де будем доживати?

    Чи буде ще життя для нас?!

    04.10.2012

    *Графі́т (від грец. γραφο — писати) — мінерал класу самородних напівметалів, найстійкіший у земній корі кристалічний різновид вуглецю. Темно-сіра непрозора речовина, алотропна форма вуглецю. На відміну від алмазу графіт добре проводить електричний струм і тепло та дуже м'який.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  22. Артур Сіренко - [ 2012.09.21 22:20 ]
    Ключ від згорілої хати
    Хто відшукає
    Старий колодязь,
    Кине у нього
    Діряве відро,
    Щоб спіймати відображення
    Хворого Місяця -
    Цього старого меланхоліка
    Блідого онука Космосу?
    І буде слухати
    Як скрипить дерев’яний журавель
    Який пив щоночі росу,
    І беріг чорну воду
    З глибин землі,
    Щоб втруїти нею
    Вогненного вершника,
    Що скаче на сліпому коні
    По землі, що не бачила
    Нічого крім пожеж та моровиць
    І чобіт покидьків.
    Хто відкопає
    Іржаву шаблюку
    Зариту старим отаманом
    Під розтрісканим дубом
    З якого стирчать ікла
    Сивого вепра,
    Якому блискавки подарували вічність?

    (Світлина автора віршів)


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  23. Нико Ширяев - [ 2012.09.01 11:04 ]
    Итиль
    Неявная славь, невеликая честь,
    Что вышел, рождённый недаром.
    Но спелая родина всё-таки есть,
    Чтоб жить невесёлым хазаром.

    Окраина счастья чуть-чуть далека,
    Затёрты макушка и джинсы.
    Но здравствуй, катавшая в банки века,
    В тебе на века отлежимся.

    К заглавным воротам надёжно прибит,
    Хотя никого не просили,
    Округлый и гнутый, и взяты на щит
    Дозорные башни Итили.

    И были надёжно в глазу ни одном
    Ещё запоздалые инки,
    Когда мы, царевне на фарт, под окном
    Играли на дутой волынке.

    И дальше такой, вот, ещё например:
    Для публики неузнаваем,
    Сегодня ты сослепу левый эсер,
    А завтра проснёшься джидаем.

    Мне, знаешь, низовья истоков сродни, -
    Всё слышатся, снятся пока мне
    Горячие камни, ночные огни,
    С тоски посеревшие плавни.

    А после - истории тяжкий утюг,
    И помнишь как часть катастрофы,
    Как осенью поздней сбегают на юг
    Ещё не почившие дрофы.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (9)


  24. Семен Санніков - [ 2012.07.12 11:10 ]
    ***
    гаплик цій порожній поезії
    (2012)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (16)


  25. Володимир Сірий - [ 2012.07.07 17:57 ]
    Содом і Гоморра
    Гидкі гріхи і непокора
    Серця з’їдають, мов чума.
    Росте Содом, цвіте Гоморра,
    Про смерть і натяку нема.

    А Лот же праведний раз – по – раз
    То усерйоз, то жартома
    Зверта увагу їх на сором,
    Вони - висміюють сліпма.

    І Авраам зійшов на гору,
    І молитвами багатьма
    Із Богом вів переговори

    За люд правдивий зокрема,
    Та ті міста смертельно хворі.
    І дощ огненний впав сторчма.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (9)


  26. Володимир Сірий - [ 2012.06.26 17:42 ]
    Ця нитка червона - міцна!
    Ця нитка червона - міцна!
    Ослаблена чи у напрузі.
    Чудесно єднає вона,
    Ця нитка червона міцна,
    Оте, де кремлівська стіна
    І те, де у нас любі друзі.
    Ця нитка червона - міцна!
    Ослаблена чи у напрузі…

    26.06.12


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  27. Олександр Дяченко - [ 2012.06.19 19:39 ]
    То був чудовий час (сонет +)
    немає не буде


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (18)


  28. Іван Низовий - [ 2012.06.06 06:28 ]
    В сивій пам’яті
    Крізь пітьму сторіч,
    Мов сто свіч крізь ніч,
    До моїх до віч
    Продирається Січ,
    Закипаючи у моїх очах,
    Мов козацька кров на чужих мечах.
    Калинова кров, мов полин, гірка,
    Полинова кров, що вино, терпка.
    Знову Січ січуть – сто струмків тече.
    Не мене січуть, а мені ж пече.
    Січ кричить з очей, із моїх очей –
    Так кричать з печер кремаційних печей.
    Лише дзвін мовчить – вирвано язик –
    Там, де Хортиця, там, де Чортомлик.
    Сікачі неправд, ятагани кривд –
    Та й прямісінько в передсмертний крик,
    Та в самісінький корінь-корінець,
    Щоб однісінький (та вірнісінький!)
    Був усім кінець.
    Щоб, посічені, полягли усі –
    Ні Вкраїни щоб, ні тобі Русі.
    Тихая вода дужі греблі рве...
    В сивій пам’яті Січ жила й живе.
    Кошовий вогонь досі не прочах,
    Не поблідла кров на чужих мечах,
    Бо козацька кров зовсім не така,
    Як у рекрута, як у мамлюка.
    Ой, не в тому річ, що спалили Січ,
    Ой, не в тім біда, що знесла вода...
    Та й не в тім добро, що хмільний Петро
    По Неві розлив безневинну кров...
    І не в тім прогрес, що Дніпро вмира...
    Тільки це уже не вина Петра.


    1968 – 1989


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  29. Іван Низовий - [ 2012.05.28 22:07 ]
    Роковини Батуринської різні
    Ой, чому ж в Батурині
    Явори зажурені,
    Вікна всі зашторені,
    Коні геть зашорені,
    Ноги їм попутані,
    Козирі поплутані,
    Скопом перемішані,
    А гравці – повішені?!

    А тому в Батурині
    Явори зажурені,
    Що московські ратники
    Й Кочубеї-зрадники
    Не на побойовищі
    Потопили в кровищі
    Гетьманські пристойності
    І козацькі вольності.

    А тому зашторені
    І тому зашорені,
    Щоб вовік не бачили,
    Що тут насобачили
    Москалі зажерливі
    Й Меншикови-жевжики
    Волею Петровою
    Психонездоровою.

    А тому попутані
    Й козирі поплутані,
    Щоб майбутні Пушкіни
    Пошкребли за вушками,
    Заскрипівши перами,
    Правду всю похерили
    Й возвели до звершення
    "Мідяного вершника".

    А тому все змішано
    Й скопом перевішано,
    Щоб проклясти гетьмана,
    Прогорлавши: "Геть, мано!"
    В старожитнім Глухові,
    Щоб глухими й струхлими
    Ми вовік хохлячили
    Й істини не бачили.

    Й лиш тепер в Батурині,
    Де курінь при корені,
    Розправляє крилонька
    Правда-українонька,
    І Мазепи-воїна
    Слава удостоєна
    Величі... Козаччина
    Знову розкріпачена!

    2008


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  30. Іван Низовий - [ 2012.05.20 08:26 ]
    * * *

    Купно їх возили й поодинці
    До північносяйних Соловків,
    Курінних моїх, праукраїнців,
    Курінних моїх пракозаків.
    Попереду – батько Калнишевський,
    А за ним – цілісінькі коші,
    Від часів татарського нашестя
    Так ніхто Вкраїну не душив.
    Гай, мій гаю, степе і лимане!
    Все було, та тільки не спливло:
    Не чужі, а власні басурмани
    Повели Вкраїну за село,
    За вітряк, що долю перемеле
    На голодну муку;
    За курган,
    Із якого коршуном – ой леле! –
    Зорить вниз незнаний ще тиран.
    ...Попереду – Плужник солов’їний,
    А за ним – цілісінькі ж полки!
    Боже мій! Велика Україна
    В острівні вмістилась Соловки...
    Хто ж ми є, вчорашні українці,
    Низові забуті козаки?!


    1990


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  31. Володимир Сірий - [ 2012.05.02 12:46 ]
    Точка
    Дивлюся серцем в точку "нуль".
    Тебе немає. І нікого.
    Земна орбіта наче руль
    В руках задуманого Бога.
    Безодня – простір. Час – гальмá.
    Ще не об’явлена година
    Рушати. Ще тебе нема,
    Та знаю, - ти прийти повинна.
    Мій сон міцний. Не чую я,
    А кість моя стає тобою.
    Найперша пісня солов’я
    Найпершу рану людства гоїть.
    Зі мною ти. В щасливу путь.
    Шипить якась мара в гілляччі.
    Грімниці б’ють. Вітри гудуть.
    Христос в Єрусалимі плаче…

    02.05.12


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  32. Володимир Сірий - [ 2012.04.29 18:21 ]
    Маленький штрих
    - Яке добро , що світло вам
    Не відключає любий уряд, -
    Всміхнувся лампочки вольфрам
    З-під капелюха абажура…

    29.04.12


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (19)


  33. Олексій Ганзенко - [ 2012.04.14 11:54 ]
    Вихід
    1

    Наобіцяй мені Обіцяного Краю,
    Що в ньому рік молочних понад край.
    Сподобиш: я ще скибку з нього вкраю,
    Либонь не вкраду… дармо не карай…

    Я сто століть не чув погук Побіди,
    Лише плачів скородив гами альт.
    В новім Єгипті зводять піраміди
    І я лупаю бронзою базальт.

    Та альт умре. На здогад манускрипту
    Залишать скрик наднільські плаксії.
    Всі десять кар, що ти післав Єгипту,
    Чомусь на плечі падають мої.

    Бо в нас отут лишень царів долини,
    Прегарні труни вибраних мерців.
    Твоїх рабів забронзовілі спини,
    Неначе брук під шинами тельців.

    Бо в нас отут безживні брязки блиску,
    Крізь дику ніч − істерика вогнів.
    Хіба знайдеш із хлопчиком колиску,
    Коли в паркани вже затисли Ніл?

    Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
    В чужих богів не вижебрать добра.
    Наобіцяй мені Обіцяного Краю
    На західному березі Дніпра…

    2

    Ізбляклий Ра прилип до небокраю…
    Тесальник брил в пустелі я вмираю,
    В притінкові кривавої гори.
    Вона зп’ялась вже ген до половини.
    Мене потовк наглядач без провини,
    Немовби кедра вилупив з кори.

    Та дивина: вже й той житець шеолу.
    Його забив, діставши шаблю голу,
    Один вояк, й утік тії ж пори.
    Казали, буцім звуть його Мойсеєм,
    Із наших він, але з нагоди сеї
    Мені вже Сущий втіхи не створив.

    Звідкіль прийшов ти, рабський рятівниче?
    Життя кладу − Ягве тебе покличе
    На відшуки Аврамових дубів.
    Марнота все − не знати вам свободи,
    Скоріше Ніл заверне жовті води,
    Бо волі дух убійний для рабів!

    Ми триста літ чужі плекали добра,
    Відколи Йосип, гетьман прехоробрий,
    Цареві в пояс голову схилив.
    Даремно ж ти вихнув жалом домахи:
    Рабові втіха − пригірщ соломахи
    Та куций сон про давню тінь олив.

    Яка ж ти чорна, кров каменотеса.
    З пісків Сахари, сяйних, наче плеса,
    На запах твій підкрався скорпіон.
    Пустельний кат, вірніший ніж Феміда.
    Рабові склепом стане піраміда,
    Немов той раб − всерабський фараон.

    3

    Ми триста літ чужі плекали добра,
    Чужим царям втлумачували сни.
    Наш батько − Йосип, мудрий, наче кобра,
    І наче віл, сумирний та пісний.

    Всевладний перстень, край оази хата,
    Жар-колісниця впряжена у цуг,
    Покірна челядь, віддана Осната,
    Оброть на шиї − золотий ланцюг!

    Чого ще треба ловкому рабові?
    Доточуй збіжжя панові в кагат.
    Десь Ханаан без хліба й без любові,
    А тут Єгипет − сонний ситий гад…

    Ідуть брати, відломиш їм кавалка,
    Нехай їдять, і не згадаєш зла;
    А десь тим часом знов купецька валка
    Ясир до Потіфара повезла.

    В далеку Чудь укотре гнати струга,
    Нести Христа нехрещеній юрбі,
    Усім світам подарувати плуга…
    Лемішку з гички − лишити собі…

    О земле снів, де правлять фарисеї,
    Де в чорнім ґлеї топляться громи,
    Чому так рідко родиш ти Мойсеїв,
    Чому так рясно Йосипів самих?

    4

    Де в чорнім ґлеї топляться громи,
    Де ріки молоком сочаться й медом,
    Де вільний хлоп одвік не чувся смердом,
    Якогось дня рабами стали ми.

    Нас не посів ні цар, ні хижий хан,
    Хоча й стояв Бату під Вічним Градом;
    Либонь то душі нам побило градом,
    Що ми забули любий Ханаан.

    Отари множив зманливий Гошен
    І гладшав люд з єгипетських наїдків,
    Але ковтав шеол свободи свідків,
    Земля ж родила, та рабів лишень…

    З дорідних паш раділи скотарі,
    Чужі жерці товкли привабно в било
    І новий родич плескав незлобиво:
    „Да мы же братья, что ни говори!“

    Уже й дітва, що годі їй до стель,
    Пищала: „што“, кепкуючи із мами,
    Старійшини ж хитали головами:
    „Нам ліпше рабство, ніж пісок пустель!..“

    Сінай для тих обернеться гробом,
    Хто манни ждав, ждучи в барханах Сіна.
    Від нераба одна в раба відміна,
    Що раб не прагне стати нерабом!

    5

    В прегарний Край, де мліло Боже мливо,
    Ви Йосипа кістки внесли дбайливо,
    Невгавного ж Мойсея хирний порох
    Ізвітрів ненабридливо та скоро…



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  34. Олексій Ганзенко - [ 2012.04.11 13:04 ]
    Створення Світу, або Шостий день, або балада про Божий ляпсус
    Я гад, я змій, наспів мій час −
    Пора міняти шкіру.
    Сьогодні буду злий на вас
    Та завадкий на віру,

    Бо доля змієва пласка,
    Те знаєте тепер ви.
    Сповзає з полоза луска,
    Свербить і дражнить нерви.

    Піски терпужать нас нудні,
    З будяччям бій ведемо,
    Але бували й інші дні
    За давнього Едему.

    Тоді в підніжку я сидів
    При троні Всеблагого
    І слухав спів, і їв плодів,
    І ревно славив Бога.

    Вдалась картина та митцю
    Й таке було б довіку,
    Та закортілося Вітцю
    Зліпити чоловіка.

    Зажурно Богові здалось
    Творити лиш худобу,
    То й захотілося когось
    Явить собі в подобу.

    І скоро вже стояло те
    Нещастя перед нами:
    Безхвосте, голе та бліде,
    З кощавими ногами;

    Ані луски, ані пера,
    Незґрабне і пропаще.
    Відверто мовлячи − мара,
    Творіння не найкраще!

    І проказав йому Творець,
    Обмивши з себе глину:
    „Прошкуй до раю навпростець,
    Та зваж, коханий сину:

    Твоя земля й твоя вода,
    Пануй вночі та зрання,
    Але гляди − не їж плода
    Із дерева пізнання!“

    Мені ж було, немов мороз
    Побрав до рухів змогу.
    Я до Всевишнього приповз
    І так відкрився Богу:

    „Тобі співатиму хвальбу,
    Мій царю, аж до гроба,
    Але, даруй свому рабу,
    Оця твоя подоба…

    Воно ж не має ні жала,
    Ні пазурів, ні вовни,
    Ні крил, ні м’язива вола,
    Ні ланей ніг проворних.

    А отже заздритиме нам
    Заславши серце тінню;
    Китам − за плин, за лет − орлам,
    Що грають з височінню.

    Й уже не випнеться воно
    Зі мстивого болота,
    Гризота пхне його на дно
    Й посуне на підлоту.

    Іще зазнаємо оман −
    Замало нам не стане,
    Бо в кого пазурів нема,
    Той підступом дістане!“

    Творця задума пойняла,
    Тоді промовив строго:
    „Не пхай гадючого жала
    До промислу Мойого!

    То діло мізків не твоїх,
    Ще знався ти б на цьому!“
    І я відповз… і я затих…
    Якби ж було й по всьому!

    Та скоро трапилися в нас
    Негідності всілякі:
    Хтось райські яблука потряс
    І відламав гілляку,
    Ще й понадкушував собі,
    Було б йому вдавиться;
    Гніздо сороче на вербі
    Дістав, зобидив птицю.

    Борсук сполоханий примчав:
    Упхнули в нору стовбур!
    Я пильнував, але мовчав −
    Таки ж бо змій − не бовдур!

    Але коли кістки свині,
    Знак лютої розправи,
    Знайшли, відкрилося мені:
    Ставати час до справи!

    Бо хто врятує любий рай,
    Звідкіль впаде підмога?
    І не проси, і не благай,
    Не колінкуй до Бога…

    Прийшов до нас поганий гість,
    Хоч Божої й подоби,
    Бо кожен звір з потреби їсть
    І тільки цей − з жадоби!

    Ваги задума додала
    Немов моїм повікам
    І я знайшов, як без жала
    Забити чоловіка.

    Якраз йому Велитель мій
    Створив на поміч жінку,
    До неї й підкотився змій
    З віночком із барвінку:

    „Прийми, русявко, цей разок
    Небесного суцвіття.
    Твій муж − хоробрості зразок,
    Ти − найгарніша в світі!

    Але послухай, молода
    Красо, моє зізнання:
    Якби вкусили ви плода
    Із дерева пізнання

    То б вам відкрилися при цім
    Найглибші таємниці:
    Чому рука мовчить в руці,
    Чом шаленіють птиці,

    Коли весніє Божий рай,
    Всю ніч аж до знемоги…
    Самі в ту мить, запам’ятай,
    Ви станете, мов боги!“

    Збігає день, хвала Творцю,
    Та й дме не знати звідки…
    Пора закінчувати цю
    Печальну оповідку.

    Почвар силкуючи обох
    До звабного ігрища,
    Плекав надію я, що Бог
    Їх за непослух знищить!

    І знову в Отчому раю
    Спізнаємо ми згоду,
    Й печаль забуду я свою,
    Немов малу пригоду.

    Але, на подив, Той, що є
    Не стримав заповіту
    І відпустив добро своє
    Плодитися по світу.

    Мене ж прокляв… Метнув зимі
    Навстріч в холодне поле…
    А чоловік?.. Та ви й самі
    Те знаєте, братове!

    Зміцнів, зхамів… було ягня,
    А це − гарчати сміє!
    Та ще й насичений знанням
    З намов дурного змія!

    Струїв степи, спалив ліси,
    Звірин понищив бідних;
    А як навчився, бісів син,
    Глитать собі подібних!

    Вже й небо в сажі, труп та пень
    За ним, як чорні лави…
    О ні, Всетворче, шостий день
    Тобі не збільшив слави!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  35. Юрій Лазірко - [ 2012.03.16 14:36 ]
    белою дорогой
    ой до чего ж зима бела
    ой да на улице мороз
    спят под крестами купола
    в колоколах родись Христос

    ой до чего же замело
    ой да на улице пурга
    только на сердце мне светло
    о Рождестве поют снега

    ой до чего же кровь тепла
    ой да не улица страна
    жизнь поэтапная мала
    ангел конвойный сатана

    ой отчего же в кандалах
    ой да на улице Сибирь
    мне хоть бы чуточку тепла
    Боже рождайся не губи

    16 Марта 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (39)


  36. Віктор Цимбалюк - [ 2012.03.09 21:33 ]
    Дерева
    …Облуплені гострою крицею слупи-дерева,
    Вигоюють душу, хоча й виглядають незвично…
    Дерева ці – свідки святого: що я суть язичник –
    Первинним єством наділили їх леза сталеві…

    …В деревах цих – Дух – сліди: так далеко, так близько –
    Посмертний мій стогін, мо` й новонароджений крик…
    Березовий коник… Осиковий млин у колисці,
    Аби не зурочив ніхто… Шум у вітті… Вітри…

    …Дерева ці – поруч… У час, як іти я повинен,
    Мої побратими змайструють із сосон човна…
    Поміститься все в цю велику, як Світ, домовину:
    І - Воля, і - Доля, і - Віра, і навіть - Вина…

    …Усе в цих деревах, усе – від вогню і до диму:
    І та, що полюбить мене, і та, що мине…
    І пам'ять Душі, на якій хрест-навхрест: «ЗЛОВЛОДИМИР»
    І київський горб, де на палю посадять мене…

    …І стежка невидима – давня, намолена, звична…
    У Колі Кумирів суть Ідол стою, як стояв…
    ПриРОДа: бо – РОДОВА ВІРА… НаРОД: бо – язичник…
    Дерева, облуплені крицею гострою – Я!

    Кумпала Вір,
    01-04.07.2011 року,
    м. Плоскирів



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  37. Микола Головацький - [ 2012.03.03 14:35 ]
    РІЧНИЦЯ МАЙДАНУ
    Була надія на життя прекрасне,
    Народ відчув, що просто це завчасне.
    Вже рік пройшов, обіцянки забуто,
    А демократію лише в словах здобуто.

    Всіх бандитів і злодіїв, що мали садити
    Взяли дружно на поруки від суду відмили.
    Недоторканість зробили для всіх депутатів,
    Дали крісла і зарплати замість казематів.

    Взятки зараз у країні знову поновили,
    Кого взяли з хабарами, на волю пустили.
    Де ж суди ті справедливі, що нам обіцяли,
    Де ж ті гроші з закордону, що у нас украли.

    Нема правди і не буде, нічого чекати,
    Нам потрібно не багатих, чесних обирати,
    А щоб чесних обирати, слід Закон міняти,
    Нам потрібно за основу Закон Божий взяти.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Козинець - [ 2012.02.23 19:48 ]
    Ма (ненароком)
    Занадто відповідальний
    І трохи занудний, ма…
    Я не в пальто...
    Чесно, у теплій куртці!
    Увечері буду пізно.
    Холодна тепер зима,
    А я недолюблюю сніг,
    Особливо коли в маршрутці.
    Ще не люблю Новий рік.
    Причину ти знаєш, ма...
    Бо мій Дід Мороз
    Був у дитинстві не татом.
    Я хліба куплю...
    Ти плакала не дарма.
    ...і масло, і цукор...
    Не треба йому дорікати!
    Вечеряй сідай, не чекай.
    З’їв кашу і рибу, –
    Кажу ж, не голодний!
    От візьме – і прийде.
    Завариш нам чай?
    Я просто для цього
    Зробив кілька кроків.
    Ну що-що?
    Узяв подзвонив...
    Ти ж знаєш, що я
    Пробачаю пороки.
    Та як він?.. Нормально.
    Нас теж привітав.
    Просив передати
    "З Новим ненаРоком"...



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  39. Анонім Я Саландяк - [ 2011.11.12 16:30 ]
    МИХАНЬ, АБО ВУЗЛИК НА ПАМ’ЯТЬ (історія часів війни – місцевою говіркою)
    А Миханько Срібленький мов* пару файних** коней,
    і добрий кавал*** полі,
    й два морги**** лісу,
    стодолу, хату під зелізом....*****
    І тагі би****** і роду був богацького,
    а виглєдов, ну просто по жебрацки,
    бо вліті******* він вдєгов мішок на голе тіло.
    А тіло!? Тей би земленька свєта, чорніло.
    А як любив він коней своїх?! Наде всім!
    За німців навіть потерпів на тім:
    як вів єдного разу коней з водопою,
    то передибали го******** по дорозі німців двоє.
    Приставте ви себі два красні коники на беріжку,
    а збоку...Чорт якись в мішку...
    Як німаки до сита сі нареготали,
    пан офіцер до фіри запригтисі приказали,
    коней для сміху з боку прив’єзали.
    І мусив фіру Миханько кігнути,
    і що ще гірше - чоботи зазути
    і штани вдєгти. І так мало-немало -
    аж поки німців не нагнали
    і поки не прийшли совіти,
    штани носити й чоботи кігти.
    А як прийшли.. а як прийшли совіти,
    так по сей день
    тирчут гі пень
    середь дороги: ні вобійти, ні вобменути,
    і скоро не буде кому й спімнути*********
    про Миханька.
    А доленька його така:
    щоб до колгоспу коників забрати,
    то Миханька хіба було замордувати...
    І замордували!

    Його кати спроміж грішного люду
    хіба що Божого тепер діждуться суду.

    До2000р.

    *мов - мав.
    **файних - гарних.
    ***кавал(кавалок) - шматок.
    ****морги - гектари.
    ***** під зелізом - криту цинкованою бляхою.
    ******тагі би - так ніби.
    *******вліті - літком.
    ********передибали го - перестріли його.
    *********спімнути - згадати.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  40. Чорнява Жінка - [ 2011.11.03 17:34 ]
    коли все тільки починалось
    Коли все тільки починалось
    у долі дівчинки-Землі,
    в полон здавався дядько Хаос
    її красі. Такі малі,
    гасали водами амеби,
    а сушею – загони мавп,
    і навіть риму «неба-треба»
    іще ніхто не написав.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (69)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2011.10.08 23:36 ]
    ХАРАКТЕРНИК (слово перед музикою*)
    Обіч турецької галери
    Козацька чайка вирина
    Човном підводним, як химера…
    - Сірко, Сірко, урус-шайтан,

    (Аж хвиля піднялась горою)
    Це він таке нам виробля –
    Волають турки і без бою
    Здають свойого корабля…

    Де чумаки в степу бурлацькім
    Спалили свіжую траву,
    Іван Сірко з кошем козацьким
    Косив з мушкетів татарву.

    Тоді шаблями причащали
    Аж до ранкової зорі…
    Про бій той славну пісню склали
    Сліпі козацькі кобзарі.

    3.10.7519 р. (Від Трипілля)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (10)


  42. Володимир Сірий - [ 2011.10.05 21:28 ]
    Захисникам Сталіна
    Це оті, що кричали: "Варраву
    Відпусти нам на свято", це ті,
    Що Сократу отруєну страву
    У затворній дали тісноті.

    Їм би вилити це ж саме пійло
    В їхній рот, що намови в нім хіть,
    Працелюбам убійного діла,
    Мастакам з виробництва сиріт.





    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  43. Володимир Сірий - [ 2011.09.30 21:42 ]
    Апелює неук.../тріолет/
    Апелює неук до освіти:
    - З чим же то я їстиму тебе?
    Мучені тобою в школі діти, -
    Апелює неук до освіти.
    Ось, наприклад, Сталін, а чи Гітлер
    Не учені, а які цабе!!!
    Апелює неук до освіти:
    - З чим же то я їстиму тебе?


    30.09.11



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  44. Володимир Підкорчинський - [ 2011.09.28 22:18 ]
    Україна палає вогнем
    Україна палає вогнем,
    б'ють гармати і небо льє сльози
    ради правди своєї ми йдем,
    гордо прапор підняли свободи,
    тяжко йти, вітер дує в лице
    крок за кроком втрачаємо сили,
    віру ймем правда наша прийде,
    і її не зупинять злі сили
    над вкраїною сонце зійде,
    день новий принесе нам свободу
    Ми дійдем! Правда наша буде!
    з нами Бог і надія народу.

    2009


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Мрія Поета - [ 2011.09.28 00:19 ]
    PROминуле
    Я – розлите під серцем вино,
    коли протяг втамовуває стегна
    й розривається настіж вікно
    в порожнечу між нами таємну.

    Так умів розуміти мене –
    мов затримував сон у долонях.
    І тяжіння зривалось земне,
    пелюстками вклякало на скронях.

    Бабське літо насподі небес
    було теплим – мов тіло-у-тіло,
    тільки вже обійму не тебе,
    не того, що так довго хотіла.

    2009


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.55) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (38)


  46. Чорнява Жінка - [ 2011.09.23 20:33 ]
    Цена
    Как аукнулось тебе яблочко!
    если б знала – опять сначала?
    кем была ты? А стала бабочкой
    у божественного причала.

    Постэдемской памяти крашенки,
    Ева-матушка-Несмеяна,
    где-то бродит ещё твой старшенький,
    неприкаянно-окаянно.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (49)


  47. Нико Ширяев - [ 2011.09.05 14:04 ]
    Тихий Дон
    Говорит один воронежский мужичок:
    Скоро всем свободы станет на руб пучок,
    Мол, там тебе кисель да щи за вторым бугром.
    А ты не верь, не верь, казак, ты беги бегом.

    Там хомут и кнут. Под них ли, казак, ты рос?
    На прощанье, что ли, бабу целуй взасос.
    Разливают пули в Туле и льют в Твери.
    На поход Аксинью - ну её! - не бери.

    Пулемёт ли строчит? Ручкой ли аксакал?
    Это тятька-Мишка шкуру свою спасал.
    Не ловись-ка, Гриш, как ловят иных тетерь.
    Разбитным Советам, Гриша, не верь, не верь.

    Не играй с пустой надеждой - надежней страх.
    Не отъесться тебе, дружок, на родных харчах.
    Ты коня своего вороного пусти в намет -
    Здесь тебя и Советы отыщут, и Бог найдет.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Чорнява Жінка - [ 2011.09.05 13:25 ]
    Памяти
    Клянусь Зевесом, город был прекрасен!
    как свежий холст в объятиях лазури,
    свет жемчуга из ожерелья Девы*,
    его хранили виноград и розы,
    и кипарисов нежная печаль.

    Ты был везде, когда всходило Солнце
    над полисом античной Гераклеи,
    но где был Ты, когда огнём «священным»,
    когда мечом Твоё писали имя
    на теле белокаменном его?

    Не знает голубь, сидя на колонне,
    молчат о том театр, Зенона башня,
    базилики молочно-тёплый мрамор
    и сонный Понт, которому едино:
    что варвары, что греки, что Орда.

    2011




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (31)


  49. Володимир Сірий - [ 2011.08.28 18:49 ]
    Доля
    Вів полонянку поліцай через ліщину,
    Налякану чорнявеньку Фаїну,
    На вірну смерть, та, як мужчину,
    Його збентежили її коліна
    Красиво заокруглі , пружні стегна,
    Тендітні сонцем пещені рамена,
    Хода якась хитливо – обережна…
    І він, спинившись, мовив: - йди до мене…
    За поцілунковий напій кохання,
    Траву зім’яту , сльози і благання
    Пустив її… Побігла в бік смерек…
    Скитаючись світами безліч днів ,
    Її із сином їхнім він зустрів
    В Канаді у провінції Квебек.


    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  50. Артур Сіренко - [ 2011.08.24 22:22 ]
    Знак
    Намалюй мені Волю.
    На листі дерев,
    На втомлених вітру раменах,
    На персах хмар…
    Намалюй мені Волю!
    Не пензлем – мечем
    На давніх курганах,
    На глеках зчорнілих,
    Де молоко офіри
    Мішали з кров’ю биків.
    Намалюй мені Волю!
    На шаблях іржавих,
    Що краяли плоть,
    На краплинах дощу,
    Якими плакало Небо.
    Намалюй мені Волю!
    На землі полотна,
    На квітах ниток,
    Коли вишивали чорним
    Долю – не комір...
    Намалюй мені Волю!
    Сарматськими знаками
    На мертвому дні Кальміусу,
    На могилах, що криком кричать
    Нащадкам глухим.
    Намалюй мені Волю!
    На гомоні тирси,
    На дзвіницях Батурина,
    На трьох колосках…
    Вітчизно правічна!
    Твоє одкровення
    Кров’ю на пензель.
    Малюю картини
    Волі жаданої
    На чорному полі ночі...

    (Світлина автора віршів)
    24.11.2011.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20