ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.04.13 21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,

лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 19:48

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани

дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна

хома дідим
2026.04.13 15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Володимир Ляшкевич
2026.04.12 19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку. Але існує й

Охмуд Песецький
2026.04.12 16:55
Тобі зізнань моїх появи
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.

хома дідим
2026.04.12 16:32
комусь цікаве слово бог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог

Борис Костиря
2026.04.12 15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Євген Федчук
2026.04.12 14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т

С М
2026.04.12 10:10
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере

Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра

Юрій Гундарів
2026.04.12 09:15
Колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький згодом в еміграції випустив серію нарисів про видатних людей «Портрети в профіль» з дуже красномовними назвами.
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -

Юрій Лазірко
2026.04.10 16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути

С М
2026.04.10 14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних

Твій шизоїде 21-й вік

Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі

Юхим Семеняко
2026.04.10 11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення. Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар

Борис Костиря
2026.04.10 11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя

Артур Курдіновський
2026.04.09 21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є

Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина

Євген Федчук
2026.04.09 19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли

М Менянин
2026.04.09 17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2

Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.

Охмуд Песецький
2026.04.09 17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі

Тетяна Левицька
2026.04.09 14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт

Борис Костиря
2026.04.09 13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.

Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.

Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.

Юрко Бужанин
2026.04.09 12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.

9.04.2026

В Горова Леся
2026.04.09 12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.

Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонцедар Печерник - [ 2015.07.02 18:49 ]
    Печерник
    Це моя мала ода смерті!

    1
    Ні, не вмерти,
    лише майнути до початку початків.
    Посеред безоглядної німоти,
    печерної пустоти
    вихід до волі єству найти .

    2
    Вряди-годи
    серця кволий стук
    і здавлений повітря ковток у горлі,
    промінь в зіницях ще не стух
    Його зародок жевріє в жерлі.

    3
    Волога, сира стеля.
    Не марним стане мій відхід.
    Відійти хочу до вищих сфер,
    скористатися нагодою світанку,
    очистити свідомість у лоні печер.

    4
    І творячи легенду,
    Прагну змінити світ,
    Спадок предків возз'єднати воєдино,
    Щоб зродився новий міт,
    Нині себе старого я покину.

    5
    Непохований навік,
    себе не прирік на погибель.
    Звільнитися би від печерних кайданів
    Долаючи варни щабель...
    Чи стрітить святитель із кола рахманів?

    6
    На брунатно-зеленому мохові
    Присів межи галасу , крякоту.
    Дамся чути воронові,
    Най витягне з печерного мороку,
    Обміняю волю на мідний гріш…

    Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2015.05.30 20:15 ]
    Слухаймо
    Я не мовчу, коли душа ярить.
    Але моя вага така маленька.
    То слухаймо. Це віче гомонить
    із глибини віків-тисячоліть,
    якщо недочуваємо Шевченка.

    Якщо зняли кайдани і ярмо,
    не варто знову муляти коліна,
    аби на лобі ставити клеймо.
    Якщо не на котурнах стоїмо,
    то слухаймо, що говорила Ліна.

    А скільки закатованих було
    у казематі рашії-союзу...
    А скільки не знялося на крило...
    Якщо забули морене село,
    згадаймо, за́ що убивали Стуса.

    Але не марна доля ця гірка.
    Партійне «чмо» кладемо у могилу,
    і юність піднімаємо на крила,
    в бою загартували вояка
    і волю українця-козака,
    і на Майдані Землю освятили.

                                  30.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  3. Владислав Лоза - [ 2015.05.01 11:07 ]
    Українській силабіці
    У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
    яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
    у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
    вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
    у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
    які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
    у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
    єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
    у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
    студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

    ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
    еволюції не став останньою з твоїх перепон.
    Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
    ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
    не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
    щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

    ти починаєш розносити пісню свою бойову,
    очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

    але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
    а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

    28.04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  4. Олександр Козинець - [ 2014.11.26 22:00 ]
    ***
    – Мамо, а правда, що кожній з родин
    Діток приносить лелека?
    [слизька необхідність штучних тканин
    стискує злегка…]
    – Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
    Мама нам теж казали:
    Коли не було ще штучних тканин,
    Частіше лелеки літали.
    І кожна пташина несла під крилом
    Кохання новим родинам…
    – Скажи мені, мамо, якщо так було,
    Навіщо створили тканини?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  5. Олександр Олехо - [ 2014.11.21 09:44 ]
    Із циклу "Голодомор"
    Не приведи лихої долі
    за щастя мати в добрий смак
    дари голодної неволі –
    гнилу картоплю і буряк.

    Епоха згину – тридцять третій,
    за пеленою пелена...
    А найстрашніше – дотик смерті,
    коли минулася зима.

    І наче сонце ніжно гріє,
    прозоре небо тішить дні,
    але життя холоне, тліє
    і тихо гасне уві сні.

    Убрало небо сльози, муки
    і вороння гортанний хор.
    Володар чорної розпуки,
    селом іде голодний Мор.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (16)


  6. Серго Сокольник - [ 2014.11.02 22:06 ]
    Дивовижність сходу
    Дивовижність Сходу

    Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
    Цю дивну витонченість я колись пізнав,
    Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
    В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

    Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
    На серці юному зарубкою лягла,
    І вітер Сходу так доволі недаремно
    Все раз по разу знов торкається чола...

    Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
    І жало змія, що коли його торкнеш,
    Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
    І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

    І як дивуєшся, коли малий хлопчина
    Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
    І епос давній в ньому житиме до згину,
    І з ним повік пройде життя припони всі.

    Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
    Жіноча доля де доволі більш легка-
    Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
    Мов діловитість тої Пташки Королька...

    Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
    Булатний ніж для виноградної лози...
    Мов рубаї, поету стануть у пригоді
    Завжди із честю пережить лихі часи.




    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
    рубрика: Лірика
    дата поступления 21.10.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  7. Серго Сокольник - [ 2014.10.27 23:01 ]
    О Українцю! Друже! (філософсько-історичне)
    О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

    О, Українцю! Друже! Як погано
    Тобі на серці стане- спом"яни
    Свою історію, злодІєм невблаганно
    У тебе вкрадену- її ти поверни.

    Як давні пращури величчям осяяли
    Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
    Коли прадавні Ар"ї воювали
    ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

    Коли чинуші Українця гноблять,
    Коли на Волю хтось ногою став,
    Про що нам факти історичні мовлять?
    Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

    Коли на землю милу України
    Надходить гадський сарани потоп,
    Про що історії прадавня пісня лине?
    Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

    Коли принизити твою бажають гідність-
    Стряхни з себе покори сірий пил.
    Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
    Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

    А ще- не забувай одвічну славу,
    Прадавньо- східних перемог гучний парад,
    Від Князя Київського лепту- Святослава,
    Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

    І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
    І Голос Розуму з тобою говорить
    Почне про те, як Небо вказує негайно
    Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
    рубрика: Філософська лірика
    дата поступления 22.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 23:12 ]
    Затмение
    Затмение

    В кумулятивных брызгах плавится восток,
    И каплями брони в песок стекает.
    Клещами боли жестко сдавленный висок
    Пульсируя, сознание теряет...

    Где пониманье, осознание того,
    Что нет преград, что кровью мы едины,
    Что Украина-Русь дороже нам всего,
    Что это- мы, шальные дети Украины,

    Не для того в сей час явленные на свет,
    Чтобы чужие песни петь, делиться языкОво,
    Что единение в свершении побед
    Еще явит к прочтенью Игорево Слово,

    Что здесь, в Святой УкрАинской земле,
    Скрещенье древнее путей цивилизации,
    Здесь воспылал зарей в кромешной мгле
    Трипольский край, исток великой Нации,

    И этот, Древними дарованный огонь,
    Нам освещает путь во тьме тысячелетий...
    Зачем же Матери мы сердце на ладонь
    Исторгли из груди- кто мне ответит?..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509136
    рубрика: Философская лирика
    дата поступления 03.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  9. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 03:43 ]
    Піль веков (осада Акры)
    Пыль веков ( осада Акры )

    Акра в Сирии- старая крепость
    Полпути от Индии до Египта.
    Ветхой древности вся нелепость.
    Пыль веков по пескам разлита...

    Пал Египет, Бонапартом взят,
    Неожиданно, дерзко, смело,
    Только в нем оставаться нельзя-
    Он блокадой сдавлен умелой.

    Это Англия, гроза морей,
    Это Англия, враг опасный,
    Дело их- мировая империя.
    Лозунг их- разделяй и властвуй.

    Поразить, ухватить за шею
    Англичан мировую идею
    Выступают в путь легионы
    Сквозь пески веков Вавилона.

    Лишь бы в Индию им прорваться-
    Ждут измученные легионы
    Индии сказочные богатства.
    Индии ждущие миллионы.

    Бонапарт осаждает Акру-
    Крепость древнюю,живую еле.
    Лишь порыв, чтоб сломить, прорваться-
    И свободен путь ему к цели.

    Но упорно держится старое,
    Но, сплотившись, держится древнее,
    И в жестоких боях наравно
    Гибнут праведники и неверные.

    И боев, и чумы жар познавшие,
    Тают храбрых его легионы,
    Без еды, без питья, уставшие.
    Так жестоки войны законы.

    И от ярости обезумев,
    От усталости обессилев,
    Натыкается порыв юный
    На арабскую сталь ассасинов.

    И под солнца жаром палящим
    из последних сил и досадно,
    Он ведет легионов остатки
    Тем же самым путем обратно.

    Так идее великой, новой,
    Древний бог, кровожадный Молох
    Распростертые крылья ломает.
    Пыль веков преграждает дорогу.


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475071
    рубрика: Лирика
    дата поступления 26.01.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 02:57 ]
    Перша ніч кохання
    Перша ніч кохання

    Ночі першої маристе марево...
    За вікном сніг в кружлянні зими...
    Ми ще юні, нічого не знаємо...
    Боже мій! Як же щАсливі ми!..

    Ніч холодна жбурляє сніжинками
    У вікно, місяць в небі завис...
    Вигин тіла блищить намистинками,
    В світлі місяця весь оголивсь...

    Я тебе прикрашаю намистами...
    Я в тобі відчуваю себе...
    Ми у пошуку хтивості істини...
    Перша ніч... Подарунок небес...

    Вже ніколи таке не повториться,
    Хоч відтвориться тисячі раз-
    Ніч кохання у томному мороці...
    Спомин серця у кожного з нас...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495208
    рубрика: Лірика кохання
    дата поступления 27.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Серго Сокольник - [ 2014.10.26 02:52 ]
    Наложница, разденься! (16+)
    Наложница, разденься! ( 16+ )

    В гиперфункции света
    Обнаженно дрожишь предо мной...
    В ожидании этом-
    Подойди. Свое тело открой!

    Сбрось одежды оковы.
    Вся нагая, ты так хороша!
    Мне отдаться готова,
    Ты в томленьи стоишь, чуть дыша...

    Подойди без смущенья,
    Не прикрыв свое лоно рукой.
    И в свободном движеньи
    Поколеблен постели покой...

    Сбрось сандалии долу,
    И, ладонью касаясь груди,
    Босоногостью пола
    Ты прохлады покой ощути.

    Упади на колени,
    Утопая в постели туман.
    Дал тебе повеленье
    Древний демон греха- Ахриман

    Распластать свое тело,
    Словно в жертву отдав, предо мной,
    И мучительно-смело
    Насладиться своей наготой.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489758
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 02.04.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:52 ]
    Агрессивная тупость
    Агрессивная тупость ( ликующим )

    Вы играли словами,
    Тупо веря в награду в Раю.
    Вы махали флажками,
    Агрессивно шагая в строю.

    Звездам верили глупо.
    Дождались. У дверей грянул гром.
    Агрессивная тупость,
    Как змея, заползает в ваш дом.

    Агрессивная тупость-
    Теперь вне тебя вам не жить.
    Агрессивная тупость-
    Что можешь ты им предложить?

    Черно-белости мира
    Своего в разноцветьи миров?
    Сожжены все клавиры-
    Пусть свирепствует скрип сапогов!

    Агрессивная тупость-
    Все в колоннах, в шеренгах, в строю.
    Агрессивная тупость-
    Всем диктуешь ты волю свою,

    Эту волю неволи,
    Безголовой толпы сладкий грех,
    И бездарные роли,
    И одна ты решаешь за всех.

    Агрессивная тупость-
    И восстал Кривоногий Кумир.
    Агрессивная тупость-
    Что ты можешь подать в этот мир?

    Полусдавленный гений,
    В час, когда все решают скоты?
    И талантов, и мнений
    Молчаливо закрытые рты?

    Агрессивная тупость-
    Этот выбор для вас- приговор.
    Агрессивная тупость-
    И свободу похитил не вор.

    Это сами свободу
    Променяли себе без затей
    На бесправья породу,
    Обрекая проклятьем детей.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489297
    рубрика: Лирика
    дата поступления 31.03.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  13. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 23:43 ]
    Заздрісники. Така собі прадавня притча
    Заздрісники. Така собі прадавня притча

    Великий стародавній Бог
    Раз вирішив порозважатись.
    Заздрісників одразу двох
    Призвав, і став пропонувати-

    Просіть, що хочеться кому!
    Не забувайте лиш одного-
    Я рівно вдвічі дам тому
    Хто другим буде. Слово Бога

    Міцніше сталі. Тут-таки
    Заздрісники давай гадати,
    Що попросити, допоки
    Від заздрощів не постраждати.

    От каже зрештою один-
    Мій Боже! Вибий мені око!
    Замисливсь Бог... Питає він-
    Навіщо дурість ця жорстока?

    Ага- сміється заздрісник-
    Хоч від цього зазнаю болі,
    Та втішусь, іншому коли
    Повибиваєш ти обоє!


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497316
    рубрика: Байка
    дата поступления 07.05.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  14. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 01:24 ]
    Гражданская война
    Гражданская война

    Неба черную слизь луч рассвета рассек.
    Обагренная высь истекает в песок.
    Это ангелов трубы исторгают свой глас.
    Это сжатые губы стонут песню о нас.
    Это демоны ныне исполняют зарок-
    Разорвать Украину за свободы глоток.
    Напряженью разрыва есть предел и ответ
    Разпрямленной пружины. И в огне брода нет.
    Это наше былое разлетелось во прах.
    Это время героев и мерзавцев в слезах.
    И в прицел панорамы сквозь бредовые сны
    Виден жутко-кровавый лик гражданской войны.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503509
    рубрика: Гражданская лирика
    дата поступления 06.06.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Анна Віталія Палій - [ 2014.09.22 18:14 ]
    З дна
    За чертою – чертог. Чорний чорт
    Через час чоловічий чаклує.
    Чиряком червоніє, чваніє
    Чемпіоном чернечих чавлінь.

    Тане тінь. Тоне танк, темну твань
    Трутом терши. Теракот.
    Тамбурин тарабанить туманно.
    Темний вік...

    Волос виє. Вода. Віє вітер
    В вітрила. Ворони
    Вирують в висі. Висій ворох –
    І виросте віз. "Вистав варту" –
    Вуста велемовно віщують.
    Воля пахне пшеницею.
    Фана з трисуттям. Сурма...

    Сумно. Степ стуманіло сваволить.
    Сходить сонце. Світає. Сохлі стебла
    І паморозь. Іній. Павутина ув
    Інеї має. Соки сплять.

    Перший проблиск приходить
    Причинно. Перегодя привірливо – вірш.
    Віриш в волю і вартість веління.
    Знов готуєш весною леміш.

    І над хатою дим піднімає
    Той димар, що забрали за борг.
    Вкотре світло свічі повертає.
    Ще ні разу (?!) не зраджений Бог.
    05.12.2002р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  16. Опанас Драпан - [ 2014.09.14 13:59 ]
    мої газелі
    кінець
    '2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  17. Ігор Шоха - [ 2014.08.26 17:01 ]
    Зерна історії
    Є біла Русь, і інших є немало –
    мала, велика – там, де нині Рось.
    Московська Русь? Такої не бувало,
    аж поки Київ не завоювала
    орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
    об’явиться прямісінько у Раші,
    де унтер-фюрер лізе auf Berg,
    куди ніколи не буває черг.
                   А хто й коли візьме його на зашморг –
                   байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
    Востаннє ощетинився напевно
    одвічно войовничий Люцифер.
    І сіє ложні історичні зерна,
    що все своє Москва собі поверне,
    аби пожати аутодафе.
                   Малоросія рипнулась додому
                   і князь пітьми примірює вінець.
                   Але немає блискавки без грому.
                  І нині ще нікому не відомо,
                   кому кадило, а кому кінець.
    Історія захована у міфах.
    Великий Блок і той себе знайшов
    у амазонках і у царських скіфах...
                   А нам – аби наш дух не охолов.
                   Не ради слави, то заради втіхи
                   у нас тече блакитно-жовта кров.

                                  08.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  18. Руслана Василькевич - [ 2014.08.23 00:36 ]
    І знову плакала Земля
    До незалежності ішли діди,і прадіди батьків,
    бо волелюбний нарід ми - нащадки славних козаків;
    плекали мир наші батьки і ми його учились цінувати,
    дорогу у щасливе майбуття самі собі хотіли обирати.

    І знову плакала Земля,не від татарської навали,
    і не від Гітлера чуми,не від червоної арави,
    але ж від "братньої" руки "добропорядного" сусіда,
    і знову сльози матерів,і вдовин крик звучить зусіда.

    О,Боже,сльози обітри з облич засмучених,змарнілих,
    і мир на землю поверни,де завжди так ним дорожили,
    нехай нащадки козаків бороняться в бою завзято,
    усі ми браття-українці,не треба більш "братів" шукати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  19. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.08.10 18:22 ]
    Ті, що помирають в полях
    Цей ранок цілком підходив для смерті,
    Сонце зупинялося, зводячись над гарматами,
    Ловлячи кулі, випущені у серпні,
    Брудними руками і спинними широкими м’язами.

    Тягнулись дими – колонади куполу на той світ,
    Густішав кисень між легенями кам’яними,
    Приймав дзвінки оператор на тій стороні,
    Смерть підіймала тіла з вогнепальними і ножовими.

    Темнішала кров на манжетах твоїх вене-трас,
    Грубішав голос, корою вкривалось тіло,
    Помираючи поміж нами, згадуй про кожного з нас,
    І ми згадаєм про тебе, помираючи в понеділок.

    Місяць тягне за линву ріки на виїзній,
    Зорі муштруються в ряд, формуючись у сузір’я,
    Тіло цієї зими ртуттю пульсує у ній,
    Із кожною смертю стукає в її тім’я.

    Ті, що помирають в полях – зростаються із зерновими,
    Їхні тліючі душі проростають в гнучке колосся,
    Може, насправді, це перша межа між живими і неживими,
    Перед тим, як осиплеться жито,
    Перед тим, як наступить осінь.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Мирослав ГончарукХомин - [ 2014.07.14 16:49 ]
    неФарисеї / Передові війська
    Вони посідали, кожен на своїй катедрі,
    Опустили дула, наче вудилища в воду,
    Дивлячись на Хрести, який ладен за всіх померти,
    Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.

    Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
    Нічого більше, окрім смерті не принесе,
    Тому вони жартували, а їхній сміх
    Лякав усіх захоплених фарисеїв.

    Розуміння того, що життя – це військовий час,
    А дорога наша – це міни і стройові,
    Критиме усі наші рани мов плексиглас,
    Мішатиме наші страхи у чавуні.

    Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
    Для кожного з нас свої пропускні квитки,
    І доки звучатимуть в тобі луною передові,
    Ти завжди будеш на цих передових.


    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Владислав Лоза - [ 2014.07.11 23:00 ]
    Сучасний сонет
    Облога. Шанці. Дим. Драбини. Вежі.
    Розпечене каміння трощить мур,
    і промені списів невтомно крешуть
    у квадратові очі амбразур…

    …Хроніст лежить у тіні колонади,
    хітона підібгавши під себе,
    і чиркає в пергаменті:
    за правду
    стоять оті, а ті – за зло рябе.

    Повірять люди чесному хроністу
    і реконкісту візьмуть за мету,
    а той – оплату історичних істин
    складатиме у жирну калиту…

    Та уві сні побачить кості міста.
    І тих, що не повірили хроністу.

    1 липня 2014



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  22. Катинський Орест - [ 2014.06.22 17:33 ]
    За життя треба триматись...
    *************


    За життя треба триматись -

    Особливо,

    Коли маєш ціль -

    Боротись і боротись...

    Не давай собі поблажки -

    Твердість поспіль...

    До своєї цілі -

    Прагнення

    Необхідне,

    Як стремління...

    До неї треба:

    - Бігти,

    - Йти,

    - Повзти...

    І навіть,

    Коли вже не можеш

    Стояти -

    Тоді,

    Хоть,

    Лежати,

    В напрямі її -

    Щоби твердість

    В переконанні мати,

    Що вірні твої

    Дії...
    ------------------------------------
    2012; PARIS (Alesia)
    -----------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Валерій Хмельницький - [ 2014.06.19 08:50 ]
    таїна (КСПЛ-15)
    а на межі волошки зацвіли
    а на волошках бджоли мед збирали
    поміж волошок бігав я малим
    що й чубчика не видно за житами

    а я ставав навшпиньки біля діж
    і зазирав у їх овальні зали
    і повторяли гучно чим скоріш
    ті діжі все що їм тихцем казав я

    а я по стовпах гепав камінцем
    гуділи довго стовпи телефонні
    але ніколи жодному про це
    не розповів у рідному районі

    і вам я теж не видам таїни
    як ми одні із усього загалу
    малі ще зовсім отже і дурні
    з піонертабору додому утікали


    18.06.14


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (10)


  24. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2014.05.19 17:53 ]
    Добо Яня, або До Бояна
    ДОБО ЯНЯ, або ДО БОЯНА
    Після перечитання книги В.Малика «Черлені щити»

    Мокне і мовкне під зливами скошена нива.
    Думи рояться, а з ними скрипить і перо.
    Жили пульсують. В зіницях – вогнів переливи.
    Тріскає серце, й свіча, і гаряче нутро.

    Сивий пергамент мудріє, і срібняться скроні.
    Власне наймення пошли нам у власні віки
    Вічевим стягом, півсловом, прозірливим дзвоном,
    Хоч випадковим півзвуком, півзнаком, а кинь.

    Нині. А завтра завруняться словом бажання.
    Світлий Ярило нагріє ріллю, і тойді
    Памолодь юна обернеться гарним врожаєм.
    Зродиться пісня, і піт, і добробут у дім.

    Віко відчиниш. Пратиша обізветься хором.
    Напис чіткий, кіновар’ю, в вустах оживе.
    Витязі-вої здіймуть Перунові прапóри.
    Славень онуків Дажбожих торкне за живе.

    Книги! Люблю, як дітей, вас – і війно, і вірно.
    В буки і веди вдивляюся аж до сльози.
    Слово Бояна (чи Яня?) – неміряне віно.
    Зрушено азом найпершим прийдешні ази.

    Вихили келих сури і з любов’ю – до бою.
    Три дні бажання – і мрія у тебе в руках!
    Й ми потайними стежками з тобою. Обоє!
    Вичерпай Волгу, Славутича ж – не розплескай.

    Нас не зламати на корені. В чесному герці!
    В цьому й чеснота, о сивоголові мужі!
    Власне наймення пошли і відкрий своє серце.
    Гуком, півзвуком, півзнаком, як жити, скажи.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  25. Владислав Лоза - [ 2014.05.12 22:53 ]
    Вікінг
    на фйорді тиша
    і брил безіменні лики
    холодними рунами дивляться в очі мені
    з-за скелі виходить неквапно
    самотній вікінг
    сідає до мене
    і руки трима на вогні

    він довго мовчить і очима
    плекає думу
    і щось на вустах його рветься в слова
    чимдуж
    я бачу в очах у вікінга
    трошки суму
    хоч ззовні начебто воїн
    похмурий муж

    і каже вікінг

    я тут вже затримався надто
    я мав би з богами пити духмяний хміль
    та довгі століття сиджу тут один
    при багатті
    до тої Вальгалли іти
    забагато миль

    а там за столом
    бенкетують
    мої побратими
    і Одін сміється із жартів
    братів бойових
    і пахне їм звідси
    запах жертовного диму
    що куриться смертними
    в честь та безсмертя їх

    там варять в печерах
    найкращу у світі брагу
    там стіни хоромів
    складені
    зі щитів
    а я наодинці
    і в тім
    не знайду переваги
    що вчасно прийти на відправлення
    так і не вспів

    та й так не попав би
    Вальгалла для тих що на роси
    розбризкали
    кров
    як раніш
    на долівку вино
    а я не з людиною
    з морем та льодом
    боровся
    вітрила напнувши
    пішов я
    отут
    на дно

    я відповідаю

    буває
    зловив ти ґаву
    отак безнадійно загруз тут
    наче й навік
    та я на табло вокзальному
    рейс на Вальгаллу
    здається бачив
    зі мною ходім
    чоловік

    дісталися мовчки
    удвох
    на таксі вокзалу
    і вкинув я
    до автомату
    декілька крон
    і вирвав квиток
    зі сталевих зубів терміналу
    і вийшов чекати із вікінгом
    на перон

    чекали недовго
    рік
    або може сотню
    і вікінг тримав мій квиток
    як безцінний дар
    і видався він мені

    уже менш самотнім

    аж ось
    із туману
    зринає
    потрібний дракар

    мій вікінг ступив на палубу
    човен рушив
    бортами гойдаючи
    мов дерев`яний кит

    сказав зі штурвалу вікінг

    спасибі, друже

    шолома стягнув
    і прощально всміхнувся

    услід

    09.05.14










    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  26. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.14 16:19 ]
    Ведмідь та Uzi (політична байка)
    Про ситуацію в країні:
    Якось в палатку жовто-синю
    Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
    Чи то коричневий, чи бурий,
    Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
    Жере, аж плямкає… На це
    В кущах принишк, заліг на пузі
    Мисливець з автоматом Uzi:
    Лунає постріл – і за мить
    Ведмідь, конаючи, лежить…


    14.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  27. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.05 22:54 ]
    Над Кримом не лiтають лiтаки
    Над Кримом не літають літаки -
    І оминають, наче лепрозорій...
    Чи не про це ви мріяли-таки,
    Розмахуючи жваво триколором?

    Над Кримом не літають літаки -
    І кораблі круїзні не заходять...
    Тепер самим, напевно, невтямки,
    Нащо метляли древком з триколором?..


    05.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (22)


  28. Валерій Хмельницький - [ 2014.04.01 09:47 ]
    Першоквітнева заметіль
    Першоквітнева заметіль
    Москву засипала й некрополь –
    Оце тобі, Кремлю, за Крим,
    За кораблі і Севастополь!

    Дев'ятибальний неба знак,
    Шкода, що тільки - завірюхи:
    Оце тобі і Крим - «за так»,
    І «референдум», «заварухи».

    Москву заклали в давнині
    У жерлі древнього вулкану,
    У центрі кратера - і дні
    Її в Господній Божій длані.

    Росія ж марить про війну:
    Гуркочуть чорні гвинтокрили,
    А у Москві – та чули, ну! –
    Квітневим снігом все укрило…


    01.04.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (11)


  29. Ростислав Бодзян - [ 2014.03.24 13:33 ]
    ***
    В часи тотального-таризму,
    Як за стіною, жив мурашник,
    І лідер мав таку харизму,
    Що був на ти із ним калашник.

    А стіни вписані графіті,
    От колір тільки кров’яний,
    Цей маляр-псих у екс-столітті,
    Намалював нам шлях тяжкий.

    А ще, таланів не ховав він –
    Він і художник, і казкар,
    Його прийняв за віру сталін,
    І розпочав період чвар.

    Ураз мурашки сліпі стали –
    Кротом зручніше жити в такт.
    Лиш одиниці в серці знали,
    Що відцвіте радянський мак.

    І він прогнив, пропали стіни,
    Ми відмивали їх від крові.
    Молитись варто на колінах,
    От боронитись – зріст в основі.

    І міф з кротами ляже спати,
    Змететься сам електорат,
    І хлопці десь з-під барикади
    Розженуть тухлий ригоблат…

    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Владислав Лоза - [ 2014.02.08 18:02 ]
    Про спільне й відмінне
    Шону Маклеху



    Ірландці з українцями – окремо,
    І кожному близька своя блакить…
    Та арфою на прапорі зеленім*
    Червоно-чорний стяг мені дзвенить.

    Між нами – милі, милі, милі, милі…
    І різне все – шляхи, дерева, сни…
    Чого тоді тін-віслом** забриніла
    Мені сопілка рідна з далини?

    Живем – не на однім планетнім боці,
    Та знаю я – підвівши зір увись,
    Лягли у землю їхні юні хлопці,
    Так само, як і ми лягли колись.

    Інакше в них у небі сяють грози.
    Несхожі зовсім, начебто, краї…

    Неправда. Бо ми ллємо спільні сльози.
    А от кати у кожного – свої.

    08.01.14



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  31. Владислав Лоза - [ 2014.02.07 15:58 ]
    Трагедія мови
    ТИ – мова
    Моєї
    Прадавньої
    Нації.
    Тобі вже
    Співали
    Багато.

    Он дехто
    Тобою
    Стриже
    Асиґнації,
    А дехто –
    Розламує
    Ґрати .

    Розводили
    Юди
    Пусті
    Баляндраси,
    На котрих
    І ницості
    Слизько…

    В тобі
    Гартувалося
    Слово
    Тараса
    І шабля
    Богдана
    Хмельницького.

    В тобі, моя мово,
    Задимлені
    Шанці,
    Шляхетна
    Статура
    Герба.
    В тобі – чорний прапор
    Махновських
    Повстанців
    І вічна
    Звитяга
    УПА.

    В тобі – материнська
    Знедолена лють,
    І батька
    Криваві
    Тортури,
    В тобі – тихий стогін зими
    Після Крут
    І горда
    Постава
    Петлюри.

    О мово! Очами
    Малого хлопчини
    Шукала ти
    Вірних
    Перлин…

    Та врізались в тебе
    Розгнуздані кпини,
    Коли тебе
    Зрадив
    Син.

    Той син є усюди:
    В душі крамаря,
    Що хтиво
    Видудлює
    Чарку,
    В душі науковця
    І плугатаря,
    І навіть
    Малого
    Школярика.

    Отак, моя мово.
    Допоки той син
    Твого укорочує віку,
    Не стане яса
    Українських
    Сивин
    З руїни
    Усяких
    “язиков”.

    03.01.14


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  32. Владислав Лоза - [ 2014.01.28 21:02 ]
    Скелі Довбуша
    Село понад гаєм. Вологе горіння світанку.
    Ріка на пороги стікає. Бриніння роси.
    І хтось – молодий ще – закутий в свою вишиванку
    Виходить із хати – за тин, у пахучі ліси.

    На ґанку він слухав ранкове сумне голосіння
    І мріяв про волю невидимих буйних заплав…
    Із передпокою озвалась, як тихе сумління,
    І вибігла мати, вхопила його за рукав.

    Той хтось уже хтів посміхнутись і вирватись хутко…
    Без болю й зітхань, і без довгих важких перемов.
    А мати – нагострену бартку, загорнуту в хустку –
    Поклала в долоню зі схлипом – і в хату ізнов.

    І син той відправивсь…
    Неначе могутнє багаття,
    Вогнем благородним, що вихором в небо злетів,
    Палало-горіло у вирі борні Закарпаття,
    І ймення опришків наводило жах на катів.

    Криваві від помсти, дістали й начистили ґвери,
    В рясній полонині озброєні стали у рій
    Налякані зайди, магнати, сліпі ненажери –
    І тихо прокрались у табір на скелі крутій.

    Був бій. Була спека. У голови цілили кріси,
    І шанці наллялися трупом народних борців.
    А пні – ті зелені волхви предковічного лісу –
    Втирали коріннями сльози на древнім лиці.

    Надовго все змовкло. А потім, в осінню годину,
    До скелі прийшла… Чи не привид?.. Старенька прийшла…
    Дивились на неї ті скелі чолом її сина,
    Високі ті скелі… Узвишшя ясного чола.

    Навколо – змарніла пустеля. І в серці – як пустка.
    І ліс у такому мовчанні, немов задубів.
    Побачила раптом ту хустку, ту вишиту хустку
    У листячку жовтім… У листі опалих дубів.

    28.01.14





    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  33. Владислав Лоза - [ 2014.01.14 18:54 ]
    Яничари
    Ми – яничари. Гвардія. Еліта.
    Маестро болю й музики наруг.
    Нам – крові пити… Тільки крові пити…
    Але – міцний утримує ланцюг.

    Ми – яничари. Бувші полонені.
    Нам шабля, а не лялька – з колисок.
    Собаки ми. Без жон і наречених.
    Не нам – трава, і літо, і бузок,

    Бо скальпами пропахло наше літо,
    І добра нам лиш палена трава.
    Колись комусь були малі ми діти…
    Та що усохло – вже не ожива.

    Угорські, сербські, українські бранці,
    Осмалені вітрами забуття…
    А потім – вбивці, потім – новобранці.
    Ні суму, ні зірок, ні каяття.

    Колись була священна нам – калина.
    Тепер – священний місяць Рамадан.
    Колись – перлина, нині же – руїна,
    Та ще в долоні гострий ятаган.

    Ми – яничари. Строгі наші сурми.
    Не треба нам від битви срібняків.
    Коли якесь містечко взяли штурмом,
    То вирізали навіть жебраків.

    Ми кинули в пожар камінну браму.
    Радів – бо переміг же! – наш султан.
    А потім – увірвалися до храму
    Місцевої общини християн.

    ..В минулому – угорці, українці.
    На срібних лезах – кров жінок, сиріт.
    Ми – яничари, дикі чужовірці –
    Спинились біля храмових воріт…

    Що то за чари, дивні, дивні чари?..
    Що то за досі невідома мить?..
    Ми – яничари. Дикі яничари.
    Та що, та що це в серці нам щемить?

    14.01.14





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (8)


  34. Сергій Комарецький - [ 2014.01.14 15:41 ]
    Рожева сіль
    Нескінченно тягнуться віки.
    Їдуть по свою козацьку мрію
    На волах за сіллю чумаки
    В давнюю країну Кіммерію.

    По тій солі тихо в’ється путь
    По степу, як по спині спітнілій
    Краплі поту, скочуючись жжуть
    Шлях із Криму в Неньку-Україну.

    Дикий степ, за обрій зазирнуть.
    Синя ніч, зірки над головами.
    Чумаки у небо завернуть,
    Між зірок проїдуться возами.

    Непомітно тиха ніч сплива.
    На шляхові не знайти криниці.
    От тому – вода тут, як жива,
    Вимовляється з повагою – водиця!

    Спека. Даль, ні хати, не верби.
    Лиш, - дивись, десь куряву підняли.
    То ногайські вершники з орди
    За сайгаком по степу помчали.

    Блискавкою шаблі сполиха,
    Ятагани наче ліс постали.
    У рожевий колір того дня
    Краплі крові сіль пофарбували.
    Серпень 2008
    .


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  35. Сергій Комарецький - [ 2014.01.14 15:54 ]
    Ми нащадки київських князів
    Ми нащадки київських князів,
    Ратників і смердів-землеробів.
    Шляхом йдемо тих богатирів
    І стежкою мирних хліборобів.

    Та за мить опинимось інде
    На поліських капищах між лісу.
    Хоч коли, а хоч в Іванів день
    Розтуляє час свою завісу.

    І пливуть віночки по струмку.
    Шаленіють парубки навколо.
    Як дівчину вирвати з кругу,
    Із сплетіння кос та рук із кола.

    Розігнатись з нею і щомдух
    Перестрибнуть полум’я за руки.
    Пролетівши так, очистить дух
    І в кохання зануритись муки…

    Випить з нею думки та слова,
    Мов вина чаклунської привади.
    То генетика, чи ДНК?
    То слов’янський дух. Даємо ради.
    20.12.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Шон Маклех - [ 2014.01.09 14:21 ]
    Пісня вересової ночі
    Хворий Місяць в глибини криниці
    Зазирає, коли навіть зорі мовчать,
    Темні хвилі ірландського моря
    Розмовляти з тобою не хочуть –
    Вони про минуле кричать.
    Біля дому твого згас ліхтар –
    Дикий вітер задмухати може
    Не такий іще світоч-стожар,
    Тож бреди серед тьми, зупинись хоч на мить
    У торбину черствого окрайця шматок
    Поклади. В дикий морок сова прокричить
    І на пустища вересу – крок.
    Чорний кіт донегольських солоних ночей –
    Проти шерсті погладиш гульвісу, очей
    Ліхтарі обидва – і колись зрозумієш –
    Не існує оцього кота.
    Кожна ніч – божий день.
    Кожен камінь – пророк,
    Кожен хрест – поводир.
    І вартує чогось – перший крок.
    Ти – ірландець. Твій світ – просто міф.
    Просто вигадка. Ти не повстанець – Сізіф.
    І на пагорби Тари свій камінь несеш,
    Що додолу покотиться. Знову береш…
    Ти свій біль.. Ні, Вітчизну – у серця мішень.
    Ти – ірландець. Повстанець лишень…

    Примітки:

    Цей вірш – заримований переклад мого невеликого словесного етюду присвяченого трагічним і водночас героїчним подіям 1798 року в Коннахті.

    На світлині – скеля біля узбережжя графства Донегол – ірландською Дун на н-Гал (Dún na nGall).

    Один англійський історик написав, що Тара – це вигадка і вічна мпія ірландців. Але цей пагорб стоїть і згадує про минуле…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  37. Владислав Лоза - [ 2014.01.04 18:50 ]
    Монолог Франсуа Війона
    Мабуть, лихої слави я володар,
    Мабуть, людина ница, далебі! –
    Якщо всілякі грамотні заброди
    Кричать про це на кожному стовпі.

    Це все за те, що п`яний я буваю,
    Що прощення у бога не молю,
    Що вправно в підлабузників стріляю
    І що дивлюсь в обличчя королю;

    За те, що пил студентських фоліантів
    І мертвий попіл схоластичних книг
    Змінив на авантюрності вагантів
    І на живу поезію доріг.

    Перо й пістоль мені були суддями,
    А не пажі паризьких сеньйорит.
    Кохав я гучно, буйно, до нестями
    В богемних колах у сімнадцять літ.

    Мину я кари, бо немає кари
    Так само, як і докорів питтю.
    Скорився я бокалу і сигарі,
    Бо не хотів коритися життю.

    Усі слова од вас – брехня, лабети.
    Ув іншій площині правдиві зерна:
    Коли король почне цінить поетів,
    Покину я задимлену таверну!

    04.01.14




    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (6)


  38. Владислав Лоза - [ 2013.12.27 14:13 ]
    хрип солов`я
    наллялися болем та славою зрошені пилом заплави
    із мороку черні та дрантя піднялася сіра чота
    шляхетні туманом держави суцільні нескорені лави
    ішли під знаменням крові та блідого прямого хреста

    ми кроки точили і золото з чистої пили криниці
    і кожний полив отим золотом свій почорнілий ефес
    летіли крильми за слідами блакитно-правічних галицій
    що скресли під шкірою терпко-волячої руни SS

    ми вправно косили неправильні душі прямою косою
    і душі приємно волали, і зимно бринів нам кришталь
    і наш капелан-сіромаха все кликав постати до бою
    роланду задумано-тихому пісню хрипів нахтіґаль

    26.12.13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  39. Олександр Олехо - [ 2013.12.22 08:04 ]
    * * *
    Хрещена Русь цариці у дарунок
    та ідолів потрощені кістки.
    Гареми геть! Кохання Анни – трунок
    і вогнище, що спалює містки.

    Шерше ля фам – оту чарівну жінку,
    єдину неповторну у житті.
    Мотає ера чорно-білу плівку,
    а там жінки, через одну, святі.

    21.12.2013



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" 5.25 (5.61)
    Коментарі: (17)


  40. Владислав Лоза - [ 2013.12.13 14:39 ]
    Тевтобурзька пiсня
    Пихаті, поважні, сп`янілі від винного диму,
    Калігою бурою топчете землю богів.
    Регочете, попелом сіючи нашу озиму
    І ріжучи бидло, що кинуло спалений хлів.

    Осміяні вами сказання дідівські шумливі,
    Острижені коси сирітливих наших дівиць.
    Тіла омиваєте в нашім ячмінному пиві,
    А потім під стогоном неба спите горілиць.

    Неначе не гріли вас давні холодні колони,
    З-під мороку котрих поринули ви у ліси;
    А нам – аби сяйну теплінь прабатьківського лона
    Будили уранці не ваші, а наші пси.

    Веде вас пузатий, закутий у лати патрицій, -
    Та лати оті не пощерблені бурями гір,
    Не рубані-биті мечами, як варварські ниці
    Щити й наколінники, шиті з ведмежих шкір.

    Колись-бо набридне вам хрускіт кісток під ногами,
    І скинуть солдати торбини з ослаблених спин;
    На горбі крутому зведете ви табірні рами
    В надії на чесно заслужений вами спочин.

    Ви будете кидати погляд бентежний у хащі,
    Втираючи піт на брудному, засмаглім лиці…
    Не вірте чуткам – наше військо очолять найкращі,
    Не ті, хто знатніший чи в кого товсті гаманці.

    Нам зови наляканих битвою аквіліферів
    Приємніші навіть за стогони рейнських вод.
    Ніхто не відступить, бо різати легіонерів
    Разом з усіма буде вибраний радою вождь.

    Не встигнуть забити тривогу чванливі горністи,
    Знамена центурій візьме до обіймів пісок…
    Нарешті грабоване вами зелене намисто
    На шиї повернеться наших коханих жінок.

    Поріже дрібненько старійшина жовту стеблину
    І кине в багаття, і бачитиме в пелені,
    Як марять імлисто на спечених римських руїнах,
    Затьмаривши статуї, дикі германські вогні.

    12.12.13


    Рейтинги: Народний 5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  41. Владислав Лоза - [ 2013.12.11 17:18 ]
    До Че
    Провісники бунту, борні та неспокою, -
    Ніхто серед вас не святий.
    І ти, команданте, сміливий пророку,
    Усяке робив, старий.

    Не нам ті ідеї ставить на осуд –
    Їх перевірив час.
    Посохли тлінню червоні роси,
    Ослаб і змарнів пегас.

    Та хутко постань з-попід аеропорту,
    Недопалком в того жбурни,
    Хто плюне у пам`ять твоєї когорти
    І в пам`ять старої війни.

    Ти ніс на береті зорю комуніста –
    Та мріяв про справжні зорі.
    Які звинувачення? Ідеалістам
    Усе вибачає історія.

    Гвинтівка приносить одну лише шкоду,
    Але не цурайся критики.
    Любов і визнання твойого народу
    Вільним були від політики.

    Багатства минущі тобі не потрібні –
    У революційному жарі
    Ти землю Болівії стрів як рідну,
    Затиснувши в роті сигару.

    На Кубі тобі присвятили паради…
    Здійняв руку вгору кат.
    На щастя-на горе, не бачив зраду
    Фідель, твій вірний камрат.

    Ти спиш у могилі. Не бійся за Кубу.
    Вона ще боротись готова.
    Якщо буде треба – то вигострить зуби,
    Вже звиклі до смаку крові.

    Гвинтівки начистять старі компанерос,
    Розносячи дим сигар;
    Комусь хитрувато моргне С`єнфуегос,
    Місцевий травлячи жарт.

    І знову барбудос – веселі, кошлаті –
    У манграх здобудуть смерть.
    Ти можеш за Кубу спокійно спати.
    Над Кубою – твій берет.


    24.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  42. Владислав Лоза - [ 2013.12.10 17:21 ]
    Сюзерен
    Хрустіли, надриваючись, ратища,
    Тримаючи шовки блідих знамен…
    Оточений, лежить на бойовищі
    Закутий в обладунки сюзерен.

    “Як хочеш жити – падай на коліна”, -
    Сказав один, скрививши чорний рот.

    “Ім`я моє мені дорогоцінне…
    Який тоді з мене вельможний лорд,

    Коли і честь, і прапор, і вельможність,
    Свою проливши кров, я запродам?
    Зрадливість і присяга – не тотожність.
    Ось відповідь моя твоїм словам.

    На славу цілься, кате, не промаж.
    Сховай кудись нелюдський свій оскал.
    Я звершив перед королем омаж, -
    З тих пір – до смерті – я його васал.

    Похороніть мене як є – у латах,
    Якщо не мародери, далебі!
    Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
    Бо кров та вірність на моїм гербі.

    Міледі, не чіпай гарячі вени,
    Отримавши гірку нещасну звістку.
    Чеснота й добрість – лорди-суверени –
    Заплачуть на моєму обеліску.”

    28/2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2)


  43. Шон Маклех - [ 2013.12.08 20:39 ]
    Жорна гнiву
    А птах кричить на дереві сухому,
    Не радість він віщує і не втому,
    Віщує пошесть і війну і смерть.
    Вже чаша бід наповнена ущерть,
    І то не крук, не соловейко – Див
    Посеред осені древлян, посеред злив
    Отих, що сліз. Тоді як падолист
    Епохи черствої слов’ян зірвав надії
    І кинув татям в торбу наші мрії,
    Тоді як печеніг здійняв на діточок меча,
    Тоді як бавитись поляни – не в квача –
    У хованки зі смертю. Отоді
    У жменях люди понесли воді
    Зерно, і хліб, і кров – на требу
    Отому Диву, тому птаху й небу,
    Що оком злим в серця несе журбу
    Слов’яни голіруч взялись за боротьбу
    Та берендей регоче, і розгніваний Дніпро
    Гуркоче й гомонить й розповідає про
    Поганців, що в князівському дворі
    Вино криваве лиють до пори,
    Аж доки чернь в міцних натруджених руках
    Принесе брили, що зітруть їх прах.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  44. Владислав Лоза - [ 2013.12.08 17:14 ]
    Орії
    Сузір`ями опаленого степу –
    Євшанні очі, полум`яні леза –
    Манівцями, протоптаними небом,
    Із сонцем на скривавлених ефесах…

    Заброди реготали їм услід.
    Оті черстві, пихатії заброди
    Казали: “Неіснуючий нарід!”,
    Та що нема і мови у народу.

    А предки не спинились ні на мить
    На реготи, потоплені в вині.
    Того, хто прямо йде-бо, не скорить
    Ні словом, ні у вогненній борні.

    Нічого не доводячи нікому,
    У сонмі бур, та битв, та злих розлук,
    Через усю Галактику, - додому
    Пронесли Предки Колесо і Плуг.

    08.12.13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  45. Олександр Олехо - [ 2013.11.30 11:43 ]
    Варіант української долі(не дай, Боже)
    Московіє, о кревна доле,
    прийми на палю честь мою.
    Душа повії, тіло голе –
    перед тобою я стою.

    Моє імення – Україна,
    окрайок щастя і землі.
    Чи гину я, чи то Руїна
    мені наснилась уві сні?

    Усе життя ішла до Бога,
    убога, грішна і свята,
    і довела крива дорога
    до богохульного хреста.

    Були сини, титани слова
    і долі вольної вітри.
    Зітліло сім'я, лиш полова
    все яро лине догори.

    Ще пересічні небораки
    та їх запроданці вожді,
    яким давно уже до сраки
    усе, що скніє у нужді.

    Московіє, як серце стигне
    від частоколу гострих паль!
    Тут не одна свобода згине
    етапом у сибірську даль.

    Немає світла, янгол ночі
    укрив імлою небокрай,
    а ясновидцям вибрав очі,
    щоб не шукали в небо плай.

    Московія – содухи мантра
    та хлані п’яної «авось».
    Було так, є і буде завтра.
    На древі літ – кривава брость.

    Ховає час в іржаві плями
    біль сокровенного життя.
    Лежать голодні в ситих ямах,
    уже ніхто їм не суддя.

    Ще Молох смерті – ясна стерті.
    Із жорен сиплеться трухло.
    Ідуть з війни живі та мертві,
    це вже кому як повезло.

    А табори, а людолови,
    а дріт колючий навкруги?
    Скотився жах у чорні води
    і до цих пір ідуть круги.

    Усе було, на гострій палі
    сконав не вік – любов земна.
    Вона із пісні, а не сталі,
    тому і захисту нема.

    І от стою я, Україна,
    перед воротами Кремля –
    не суверенності країна,
    а так, залюднена земля.

    Московіє, візьми до себе,
    у азіатську маячню.
    Рабою буду я для тебе
    у робі чорній, хочеш – ню.

    29-30.11.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (8)


  46. Іван Низовий - [ 2013.10.27 14:44 ]
    ЄРМАКІАДА
    1
    Кортес і Пісарро – конкістадори,
    Бандити...
    А Єрмак у нас – герой!
    Щоб сидьма не нажити геморой,
    Він мужньо подолав Уральські гори;
    П’яніючи від гуркоту і диму
    І цокоту строгановських підків,
    Прикоськавши орду сибіряків,
    Він “визволив” Сибір неісходиму!
    Вклонімося доземно Єрмакові
    За нові землі!
    Скільки перспектив
    З’явилося у нас
    (Це ж він відкрив!),
    І всі вони – найдальші, пречудові!

    2
    “Увічнила” мільйони безіменних
    Єрмаківсько-сибірська
    Мерзлота...

    Там – запорізька вольниця
    Свята,
    Донищена ще Палієм Семеном;
    Там – легіон противників Петра,
    Єкатерини-сучки, Миколаїв
    Обох...
    Повище буде Гімалаїв
    З кісток жертовних
    Складена
    Гора!
    Там – тьми і тьми у пітьмі Колими
    Лягло кістьми вкраїнської еліти –
    Еліти ми осиротілі діти,
    Сибірськими дітьми звемося ми!
    Там – Стуси спалахнули, мов зірки,
    Грабовські там лежать...
    Там стільки цвіту
    Пропало для людського добросвіту! –
    Лишилися “герої” Єрмаки.

    3
    Невже нам ще й донині невтямки,
    Яка вона – “союзівська система”?!
    Російського мистецтва вічна тема:
    Герої всім героям – Єрмаки!
    Кучуми – то справжнісінька чума,
    А вже Мазепи – зрадники прокляті,
    Не хочуть у державницькій палаті
    Прислужувать Росії повзкома!
    Живі прямі нащадки Єрмака
    В столиці мавзолейній і двоглавій,
    Вони так заздрять пращуровій славі,
    Та кишка в них коротка і тонка!

    4
    Давно ми розпізнали Єрмаків –
    Хіба ж їх порівнять з Кармалюками?!
    Кармалюки були “сибіряками”
    Помимо волі, з примхи лайдаків
    Московсько-ляських.
    Довбуші також
    Повище Єрмаків і Пугачових:
    Вони для тих,
    Хто геть не мав нічого,
    Багатства відбирали у вельмож.
    Подейкують, Єрмак був із черкас,
    Із українців себто,
    Що в Подонні
    Свої козацькі зупинили
    Коні
    На випас,
    Та й осіли там
    Якраз...
    Що ж, може бути...
    Де лиш не пройшли
    Пройдисвіти із наських,
    Із черкаських –
    Ясиром у краях у засиваських,
    Султанами османськими були...

    ...Та закінчився, врешті, серіал –
    Єрмак у водах дух свій упокоїв.
    Я ж висновок роблю:
    Таких “героїв”
    Історія вбиває наповал!


    1998



    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  47. Валерій Хмельницький - [ 2013.10.23 09:16 ]
    Бог і Мойше (light - версія) (КСПЛ-14)
    Закохався Мойше в українку –
    А вона уперлась, хоч ти плач!
    Як заслав сватів удень до юнки -
    Гарбуза отримав, не калач.

    І йому у очі: «Схаменися!
    Як нам бути разом між людей?
    У очіпку я ходжу й спідниці,
    Християнка-бо, ти ж – іудей.»

    Той тоді свою ярмулку скинув,
    Довгі пейси геть із себе здер
    І дістав із дідової скрині
    Жупана, пістоля й револьвер.

    Відростив на лобі оселедця
    І козацькі вуса відпустив:
    Хоче так добитися до серця
    Українки – аж не має сил.

    Тютюну натовк у довгу люльку,
    На коня – і в Запорізьку Січ:
    В козаки записується хутко,
    Жупана не скинувши із пліч.

    Десь за рік він Січ свою покинув
    І в село до милої прибіг:
    Гнав коня три ночі безупинно -
    Збився кінь з копит і навіть з ніг.

    Не впізнати Мойше українці –
    Віддалася козакові в ніч...
    А лайдак схопився рано-вранці -
    На коня, у шпори – й згинув пріч…
    ...
    Час прийшов і перед Богом стати -
    Мойше вліз між вибраний народ,
    А його – за шкірку і - за грати:
    «Козакам немає жодних квот!»

    Мойше їм: «Ну, пацани, в натурі,
    Зуб даю, я ж Мойше, не козак!
    Просто закохався чисто здуру!
    Ось вам хрест! Та най ми трафить шляк!

    Поспитайте хоч в самого Бога –
    Він все бачить, знає все, атож!
    Хоч і Богу, певно, не до того –
    Та покликати могли б Його ж?»

    Бог прийшов. На Мойше глянув пильно
    І зітхнув: «Не турок, не козак…
    Знаю все Я, бачу – бо Всесильний,
    Та не впізнаю́ тебе ніяк…»


    23.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9) | "Бог і Мойше (horror - версія)"


  48. Іван Низовий - [ 2013.10.20 16:51 ]
    * * *
    О, то була епоха із епох!
    Після страхіть війни і жнив голодомору
    країна сіяла чумизу і горох,
    кукурудзяно пхнулася все вгору
    і вгору – вище горя і гори,
    що звалась по-біблейськи Араратом...

    Здіймала осінь в небо прапори,
    вінчаючи труди врожайним святом.
    ...Село дивилось журавлям услід,
    мов говорило: не журіться – що вам
    до того, що якийсь там Леонід
    саму епоху знищить
    і Хрущова?!

    А я, солдатик, свій сухар гризу
    в казармі, в тиші тиш, після "відбою" –
    хропе вгорі сержант,
    а я – внизу –
    безмежно задоволений собою.

    2007


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (30)


  49. Іван Низовий - [ 2013.09.26 20:47 ]
    * * *
    "Лисиці брешуть на щити..."
    А блискавиці – крешуть.
    Сидять на березі кроти
    І язиками чешуть,
    І чешуть ситі животи:
    "Нехай лисиці брешуть!".
    А по ріці пливуть плоти,
    А на плотах – рубаки,
    Упень порубані.
    Хорти їм вигризають животи.
    "То, мабуть, гайдамаки.
    Вседно, що ті ж собаки...".
    А хоч би й так – пропав козак,
    Порубаний уміло,
    Й душа полишила відтак –
    Голубка! – біле тіло,
    А Дике поле від собак
    Ще більше здичавіло.
    "Лисиці брешуть на щити...".
    О лірнику-Бояне,
    Якби ж оце поглянув ти
    На поле Окаянне,
    Давно позбавлене цноти,
    Споганене і п’яне!
    Кроти лисицям не брати.
    Повія – вже не панна.
    Орда чужа до блювоти
    Об’їлася, погана!
    Могили. Звалища.
    Дроти. Осоння.
    Сон. Осанна.
    І синь.
    По сині – воронці.
    І ворони – під синню.
    Пливуть по пам’яті-ріці
    Всіх Січей праведних стрільці –
    Старцями попідтинню,
    Мов просять милостиню...


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  50. Олександр Олехо - [ 2013.09.23 11:12 ]
    Ми плакали...
    Ми плакали за Леніним,
    ми плакали за Сталіним,
    ми плакали за Брежнєвим.
    Не всі, але було.

    Ми плакали за Крутами,
    за вмерлими від голоду,
    за тими, що розсіялись
    в пилюці таборів.
    Не всі, але було.

    Тепер ми правду ділимо
    та долю нашу змучену
    і на війну шикуємо
    своїх на ворогів.
    Не всі, але так є.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (15)



  51. Сторінки: 1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21