ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.09.27 10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —

Віктор Кучерук
2026.09.27 07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.

С М
2026.09.26 23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи

хома дідим
2026.09.26 22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет

Вячеслав Руденко
2026.09.26 20:09
Чи був він гарним завдяки
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,

Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,

Борис Костиря
2026.09.26 15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у

Ольга Береза
2026.09.26 12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.

Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже

Віктор Кучерук
2026.09.26 07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.

Віктор Насипаний
2026.09.26 01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.

В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.

хома дідим
2026.09.25 23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки

Юрій Лазірко
2026.09.25 17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя

як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так

Вячеслав Руденко
2026.09.25 15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.

Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,

Борис Костиря
2026.09.25 13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.

Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,

Світлана Пирогова
2026.09.25 12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.

Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.

Ігор Шоха
2026.09.25 12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.

Віктор Кучерук
2026.09.25 07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.

С М
2026.09.24 23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись

Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу

хома дідим
2026.09.24 23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті

Тетяна Левицька
2026.09.24 22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.

Каштанів їжачки вп'ялися в землю,

Ольга Садкова
2026.09.24 20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Вячеслав Руденко
2026.09.24 18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.

Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя

Євген Федчук
2026.09.24 17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось

Юрко Бужанин
2026.09.24 16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.

Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.

Борис Костиря
2026.09.24 14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.

Віктор Кучерук
2026.09.24 06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як

хома дідим
2026.09.24 00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час

Борис Костиря
2026.09.23 20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.

Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.

Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.

Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -

Борис Костиря
2026.09.23 14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг

Вячеслав Руденко
2026.09.23 11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.

Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як

Віктор Кучерук
2026.09.23 06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.

С М
2026.09.22 23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –

хома дідим
2026.09.22 20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті

Вячеслав Руденко
2026.09.22 17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —

Борис Костиря
2026.09.22 13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.

У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:23 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява І (продовження12)
    ДІЯ ІV

    З'ЯВА І

    Ассахар і посланці Сангедріона.

    АССАХАР
    Ще його нема...

    ПОСЛАНЦІ
    Почекаймо хвилю—можливо
    надійде...

    АССАХАР
    Я сумніваюсь,
    чи навіть говорити з вами схоче...
    Завжди, коли про вас що-небудь чув,
    увесь аж трясся... пінився... і дихав
    скаженістю...

    ПОСЛАНЦІ
    А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
    верг на Пророка...

    АССАХАР
    Певно, що тепер
    найлегше вам до нього промовляти...

    ПОСЛАНЦІ
    Мусить нам допомогти...

    АССАХАР
    Чи ж його поміч
    є назагал конечна?

    ПОСЛАНЦІ
    Ми завжди були Пророку ворогами...
    Та свідоцтва
    супроти нього є, на жаль, безсилі...
    А мова Юди —
    Вчителя погубить.

    АССАХАР
    Чи й справді
    згуби Вчителя запрагли?

    ПОСЛАНЦІ
    Коли Він житиме—то що нам зостається...
    До себе люд приваблює...
    Обходить Закон...
    Царем себе взиває...

    АССАХАР
    А де ж воно—те царство... жебрака...

    ПОСЛАНЦІ
    (з іронією)
    Мовляв, не з цього світу!

    АССАХАР
    Не з цього світу! Ха-ха-ха!

    ПОСЛАНЦІ
    Піде небавом... на тамтой—
    до себе.

    АССАХАР
    Якщо конечно хочете вже смерті
    того царя без царства — поміч Юди
    вам мусить бути певна...

    ПОСЛАНЦІ
    І на тебе — немало числимо!
    Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
    і погляди... симпатію... Ти можеш
    допомогти нам! А тоді
    віддячимо тебе по-королівськи.

    АССАХАР
    Вчиню усе,
    що буде в моїй силі...

    ПОСЛАНЦІ
    Щось не вертає... Мусим відійти...
    Близька година спільної молитви.
    Відправимо її — вернемо знову...
    А ти тим часом?..

    АССАХАР
    Я зостанусь тут...

    ПОСЛАНЦІ
    І не забудеш... будь здоров, наш друже...

    АССАХАР
    То будьте й ви здорові...

    Пауза.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:05 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява VI, VII (продовження11)
    З'ЯВА VІ

    Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
    Напливають на неї спогади.


    МАГДАЛЕНА
    Як встав—так і пішов!
    Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
    я стільки щастя... стільки насолоди?!
    Вона є поруч... поруч—за стіною...
    О, в ній ще чути окрики кохання!..
    А як тіла єднаються тут наші...
    сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
    як пал, шалених утисках розкошів!
    В очах лиш блискавиці та імла...
    І темрява... І, врешті, непритомність!..
    А потім—учта!..
    Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
    Іскаріота учт?
    (Сахається, огортається шатами,
    дрижить.)

    А зараз я нужденна... помарніла...
    перса запали... Голод... голод гонить—
    і настигає... шарпає і мучить!
    О скільки часу не було нічого
    в моїх устах—лишень вода і хліб!..
    ...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
    веселка барв—то квіти...
    квіти... квіти...
    тарелі золоті... з ебану дзбани...
    потири срібні—мов тіла мідяні,
    то чорні й білі—ген повипинались
    із повені квіток!..
    Он дзвонять чари сміхом кришталевим
    уповні срібноп'яного вина...
    Солодко плачуть флейти...
    М'яко стелять арфи...
    Цілують ревно цитри...
    Барв веселка!.. І море пахощів!..
    1 відтінків потік!..
    І все це тут було! При всьому цьому
    і над усім цим—я була!
    Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
    вслухала... бачила!

    (її погляд падає на місце,
    де стояв Христос.)
    тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
    слізні і смутні!
    Ні!
    Бути довше тут не можу! Надто
    все це живе в мені!
    Живе в мені!
    ... І ті смутні, великі, слізні очі!

    (Огортається шатами—вибігає.)

    З'ЯВА VІІ

    Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
    назавше!

    ЮДА
    Зачекай... Не залишай...
    Зостанься
    при мені... зостанься!

    МАГДАЛЕНА
    ... Юдо, ти визнаєш Пророка!

    ЮДА
    Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
    Відкіль ти знаєш?

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю, Юдо!

    ЮДА
    Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
    мені тебе!

    МАГДАЛЕНА
    Нещасний, що ти кажеш?

    ЮДА
    Ненавиджу Його—повторю ще раз.
    І я до Нього більше не піду,
    лишень зостанься при мені... зостанься,
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (приголомшено)
    Не підеш
    до Нього більше?
    Чи правду кажеш?

    ЮДА
    Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
    що в'яну з туги... з розпачу
    вмираю... по втраті за тобою...

    МАГДАЛЕНА
    Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
    Подумай!

    ЮДА
    Знаю добре... Магдалено...
    (Шепоче.)
    Ти молода... я молодий...
    щасливі ж будьмо!
    життя попереду... і розкоші... і шали...
    Зостанься лиш... зостанься…

    МАГДАЛЕНА
    (борючись решкою волі)
    Відпусти...
    пусти... на Бога!

    ЮДА
    Не відходь... зостанься!
    Згадай кохання наше...
    Спогадай,
    о Магдалено—цю поляну квітів,
    де розпинала ти колись для мене
    намети у сто барв...

    МАГДАЛЕНА
    (поволі поступаючись)
    Поляну квітів... сонячну...

    ЮДА
    Вернуться
    минулі хвилі насолод... вернуться...

    МАГДАЛЕНА
    Вернуться...

    ЮДА
    Зорею осяйною запалаєш
    для мене знов!..
    Краса твоя воскресне
    в любовнім захваті...
    Своїм багаттям збудиш
    в мені бажання жити...

    МАГДАЛЕНА
    Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

    ЮДА
    Пісню пісень ми виспіваєм разом...
    бажань вогнисті струни
    я напинати буду на перса—
    твої перса арфові... Я добуду
    з тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Добудеш з мене?..

    ЮДА
    Окрик ошалілий...
    розбурханої бурі...
    шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
    трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
    Добуду все!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо...

    ЮДА
    Дихнуть на тебе промені весни...
    Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
    медовим, наче квіти, благовонням...

    МАГДАЛЕНА
    О, не кажи вже більше— не кажи!

    ЮДА
    А твоє лоно
    в імлі весняного легкого пуху—буде
    мені колискою тужливих пожадань...
    всепожираючих...

    МАГДАЛЕНА
    О Юдо...


    ЮДА
    ...Твої руки, ніби сніжні крила
    ясного херувима, обплетуть
    мені рамена... Вознесуться
    аж ген на високості морочливі—
    і мене вергнуть... вергнуть на краю
    крутої скелі—над самим обривом
    розко́шів неземних...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба, Юдо...

    ЮДА
    Мене огорнеш там своїм волоссям...
    ... А я, мов журавель, коли на нього
    проміння сонячне пливе—примружу очі—
    (Тихо.)
    змилю дорогу...

    МАГДАЛЕНА
    (майже мліючи)
    Юдо...

    ЮДА
    (тримає її маже непритомну)
    Гей, раби!

    Входять раби.

    ... Несіть килими—що, немов веселка,
    котру Отець вгорі розп'яв надземно,
    коли потопу наказав утихнуть...
    ... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
    де ще не спочивав ба навіть погляд
    людський!..
    (Нахиляється до Магдалени.)
    Шат нам не треба!..

    СЛУГА
    (вбігає схвильваний)
    Йде твій Вчитель, Пане!

    МАГДАЛЕНА
    (раптово притомніючи)
    Пророк іде!

    ЮДА
    (до прислуги)
    Я не впущу Його сьогодні...
    (До Магдалени)
    Глянь... олійки,
    яких не гідне жодне людське тіло!

    МАГДАЛЕНА
    (простягає руку)
    Дай мені їх... дай!..

    ЮДА
    (нахиляючись до неї)
    ...Яких не гідне жодне людське тіло!

    СЛУГА
    Що ж чинити маю,
    коли надійде Вчитель твій?..

    ЮДА
    (з іронією)
    Сьогодні
    нехай шукає іншої господи!

    МАГДАЛЕНА
    (виривається з обіймів)
    Я Йому служити буду!
    (Вибігає.)

    ЮДА
    (стоїть непорушно,
    потім знервовано мовить)
    Ще Його прийму...
    Агей, невольники...

    Заходять невольники.

    Готуйте но вечерю!

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:25 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІІ.З'ява ІІ,ІІІ (продовження9)
    З'ЯВА II

    Юда. Входять посланці Пророка.

    ПОСЛАНЦІ
    Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

    ЮДА
    Я серцем радісним вітаю вас, братове!

    ПОСЛАНЦІ
    Нас Вчитель посилає...

    ЮДА
    Честь Йому...

    ПОСЛАНЦІ
    Коли це мовимо—
    у місто Вчитель входить...

    ЮДА
    Поклін Йому віддайте від слуги...

    ПОСЛАНЦІ
    В твої пороги Він уступить, Юдо...

    ЮДА
    Він—Пророк Господній!

    ПОСЛАНЦІ
    Казав, що Йому треба бути
    в твоїм домі...

    ЮДА
    Відкіль мені та ласка? Ознайміть
    мою прихильність Пану,
    що споглянув
    ласкаво зверху на мою дрібноту...

    ПОСЛАНЦІ
    Хай Бог з тобою буде.

    ЮДА
    З вами теж, братове...

    Посланці відходять.

    З'ЯВА III

    Юда—Ассахар

    АССАХАР
    Вони тут—у тебе?

    ЮДА
    Так...
    Сповістили про прихід Пророка.

    АССАХАР
    Пророк тебе навідає?

    ЮДА
    Дивуєш...
    Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

    АССАХАР
    Я знаю... знаю... однак не можу
    збагнути...

    ЮДА
    Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
    ніщо не утаю...
    тобі я довіряю,
    друже... вірю у відданість твою...
    Отож скажу тобі про те, що так давно
    мене тривожить...
    Ти один лиш гідний,
    щоб не ховав я жодних таємниць.

    АССАХАР
    Я за довіру—вірністю віддячу.

    ЮДА
    (понижує голос)
    Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
    ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
    за Ним... за тим...
    Пророком!

    АССАХАР
    Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

    ЮДА
    Я в терпіннях вився...
    конав від болю... А кривава паща
    мої терзала груди... жерла... рвала
    завмерле серце на шматки... лизала
    покручені від муки мої члени...
    ні... не міг я більше
    без неї жити—ні, не міг!

    АССАХАР
    Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

    ЮДА
    І рек нарешті: піду до Пророка...
    і стану Його учнем...

    АССАХАР
    Щоб забути швидше...
    і втихомирити терпіння...

    ЮДА
    Ні... ні... ні—я не для того...
    (Тихо.)
    Пішов, бо думав, що... її знайду там,
    що вона при боці Пророка—думав...

    АССАХАР
    Як то—не було
    її при ньому—кажеш?..

    ЮДА
    Дотепер нема!

    АССАХАР
    Втрачаєш вже надію... звідсіля—
    терпіння більші...

    ЮДА
    Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
    то страждаю від того дуже,
    але теж тому
    із кожним днем все більшає надія,
    що Магдалена вернеться...

    АССАХАР
    Повернеться... можливо...

    ЮДА
    Коли б вернула! То сльозами туги—
    мов світанковою росою—я б заперлив
    ті зоряні, квіткові її стопи...
    Позлітою, промінною від сонця.
    присипав би пороги...
    На тарелі,
    посрібленому місяцем уповні,
    я виніс би до неї своє серце,
    в рубінах болю скупане...

    АССАХАР
    Можливо... повернеться...

    ЮДА
    Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
    Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
    в моїм вікні крилом, неначе пташка
    заблукана, зі срібним переспівом
    повернення...
    Тому так часто
    Пророка залишаю і вертаю
    до свого дому... і чекаю... чекаю,
    допоки з'явиться...
    Тому прислузі
    я не дарую волі... І багатств
    своїх не розділив поміж
    нужденних.

    АССАХАР
    А коли б... побачив
    її між рою, що за Ним простягся...

    ЮДА
    Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
    упився б їй у вічі... і пожаром
    бажання я б обняв її цілу...
    у спразі щастя, розкошів і шалу
    упився б їй у лоно—і до ніг
    Пророка уже не впала б!

    АССАХАР
    А коли б упала?

    ЮДА
    Тоді я—Юда Іскаріот—
    постав би морем
    бездонним поміж ними...
    А ненависть,
    котру до нього відчуваю,
    я б закляв у помсту!

    АССАХАР
    У помсту? А скажи...

    (Бере його під руку і виходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:15 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)
    З'ЯВА VІІ

    На першому плані сцени сидить Магдалена.
    Боковими дверима, ніким не помічений входить
    Лазар, завинутий у поховальний сувій.

    МАГДАЛЕНА
    Так... Розкоші нехай віддам я душу,
    мій Лазарю!
    Нехай умру...
    і вже не чую більше холодних рук твоїх,
    закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
    погаслі в холоді немилосерднім ночі...
    Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
    як палко я тебе кохаю...

    (Впадає в глибоку і болісну задуму.)

    ЛАЗАР стає за нею.
    Мовчить.

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Як відійду відсіль—приймеш мене,
    мій Лазарю!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Прийму тебе, Маріє...


    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Ніщо тоді нас не розлучить,
    правда?

    ЛАЗАР
    (луною)
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    З тобою справді буду я щаслива!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Правдиве щастя там, куди вестиму...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Правда... правда...
    Усі земні розко́ші проминуть—
    і по собі нічого не залишать.

    ЛАЗАР
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Адже ж казав, що інше моє щастя...
    Чому не слухала!
    Якби ж ти міг ожити—
    у стіп твоїх лежала б,
    брате мій!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Тоді б
    сюди ти більше не вернула?

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Йшла би
    все за тобою... за тобою... за тобою...

    ЛАЗАР
    (луною)
    А коли б
    до тебе повернувся я, Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    О, вернися!
    Вернися, брате, перед тим, як згасну
    навіки!

    ЛАЗАР
    (твердим голосом)
    Я є тут! Маріє!

    МАГДАЛЕНА
    На Бога! Лазарю!
    О Лазарю!
    Мій брате!

    В глибині—голоси співбесідників.

    І-й БЕСІДНИК
    Як дивно палають очі Магдалени!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Кажуть,
    що очі Назарейчика сильніше
    несуть проміння.

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я вина волію і його пожарів!

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю!
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо... тихо, Маріє—
    хай нас ніхто не чує.

    І-й БЕСІДНИК
    Лице горить вогнем—
    здалека палить.

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Обличчя Назарейчика ясніш
    від сонця,
    дотепер того обличчя
    забути я не можу!

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    То ж чому
    при Ньому не залишився?
    Приймає кожного!

    ІV-й БЕСІДНИК
    Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю...
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо...
    тихо, Маріє,—
    хай нас ніхто не чує.

    МАГДАЛЕНА
    Хто воскресив тебе, на Бога?!!

    ЛАЗАР
    Він...

    МАГДАЛЕНА
    Хто-Він?!!

    ЛАЗАР
    Назаретянин...
    (Шепоче.)
    Ходи зі мною—до Нього!

    МАГДАЛЕНА
    Він воскресив тебе—для мене?
    Де Він—скажи скоріш—
    нехай до ніг Йому впаду...
    нехай подяку зложу!
    Мій Лазарю, веди мене до Нього!

    ЛАЗАР
    Ходи за мною... о, ходи за мною...

    Магдалена встає.
    Простягає руку—іде за Лазарем.
    Тим часом серед бесідників рух.
    Залишають столи—тиснуться до виходу.
    При тому чути поодинокі голоси.

    І-й ГОЛОС
    Гей! Назарейчик тут проходить,
    браття!

    ІІ-й ГОЛОС
    То, може, з нами келихами вдарить!

    III-й ГОЛОС
    З чола прекрасного
    подайте руж-вінець!
    Нехай до учти з нами тут сідає!

    V-й ГОЛОС
    Може, розкошів врешті зажадає!

    VІ-й ГОЛОС
    Що назвабливіше—
    дорогу перейде.

    АССАХАР
    Погляньте... Магдалена йде...
    до Назарейчика...
    в усій красі своїй...

    Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Веди мене...
    веди мене до Нього, брате мій!

    Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
    повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
    Відгукуються голоси.

    І-й ГОЛОС
    Тремтячу руку простягла вперед!

    ІІ-й ГОЛОС
    Жене її бажання
    невситиме!..

    ІІІ-й ГОЛОС
    Чи Назарейчика також
    піймала в сіті?

    АССАХАР
    (з іронією—до Юди)
    Глянь!
    Магдалена—
    що тебе так любить!

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій, веди...
    веди мене мерщій...

    ІV-Й ГОЛОС
    Підем назустріч...

    V-й ГОЛОС
    З повними чарками!

    VІ-й ГОЛОС
    З вінками на чолах!..

    Магдалена наближається до виходу.
    П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
    утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
    глядача, проходить хоровод учнів Христа—
    з Учителем на чолі.

    МАГДАЛЕНА
    (зупиняючись коло сходів,
    що ведуть на долину)
    Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
    мій Пане!
    Славен будь!
    І будь мені коханим,
    о Христе!..
    (хвилюючись, продовжує)
    Назаретянине, що принесу Тобі
    в подяку?
    Всі багатства,
    котрі я маю, покладу в офіру
    до стіп Твоїх!..
    Або ж!
    Коли людина Ти—тоді невіста—
    несу я в розкошах красу
    моїх приваб!!
    Прийми їх, Пане мій,
    к собі в неволю...

    (Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

    Христос дивиться на неї довго, уважно...
    Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
    нічим не поянена тривога.
    Чути грізні окрики.

    І
    Кров стине в жилах!

    Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
    вакханок.

    II
    Вино у чарах гусне!

    Випадають б'ються чари.

    III
    На скронях в'януть ружі!..

    Спадають їм вінці.

    МАГДАЛЕНА
    Дивись—яка прекрасна!
    Розгорися
    моєю звабою! Візьми мене,
    о Христе!!!

    (Дивиться очікуюче.)

    Не дивишся на мене?!
    Узри—і розгоришся!

    Пауза.

    Глядиш?! Не пломенієш?!
    Рамен не розкриваєш?!
    А знаєш—я їх розірву!

    (Поступає наперед—
    раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
    Лякливим тривожним голосом продовжує.)

    Чому так сумно
    на мене споглядаєш?
    Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
    до землі...
    До ніг Тобі клонюся!!!
    Як же дивно
    на мене дивишся, мій Пане!!!
    Погляд Твій
    в глибини серця мого проникає!
    Я чую очі
    Твої сумні, Пророче,
    на серця мого дно сльозу роняють
    гірку! Не плач, мій Пане!!
    А то—сама заплачу!!!

    Христос усміхається привітно, смутно.
    Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
    Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Іду до Тебе..
    Йду!

    (Сходить зі сходів... Зійшла).

    Урочиста тиша.
    Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

    О смутні... о слізні очі
    мого Пана...

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 08:07 ]
    Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
    Крилом зеленої вуалі
    Вечірню прохолоду ніс…

    І віяв легіт над землею,
    Нагадував не без жалю,
    Як вухом припадав до неї
    Ватаг народний Кармелюк.

    Він припадав до рідних тернів
    І чув за кілька миль навкруг –
    Козак могутній – характерник –
    Огидливий ворожий дух.

    О лісу рідного пенати!
    Це ви дали йому снаги,
    Що не могли його впіймати
    Десятиліття вороги.

    Скоробагатченки лукаві
    Довкола озирались тут.
    За підлі всі діяння, справи
    Спіткав їх в лісі Божий суд.

    Життя у ньому – справедливе,
    Не владні тут гнилі жлоби.
    Вартують правду скрізь красиві
    Старі язичницькі дуби!

    24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Хмільник, Вінниччина.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  7. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2017.07.20 10:42 ]
    "Notre Dame de Paris"
    Понад вертеп мирський, понад бедлам,
    в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
    В приливах сонця мліють черепиці,
    тихесенько віддзвонюють дзвіниці
    притаєні освідчення - Париж...

    ... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
    бо ось С о б о р завис як вирок Долі,
    от-от оглушить дзвоном. Упаде...
    Чого шукаєш? - не знайдеш ніде
    своє розбите на череп'я щастя...
    Ілюзіє, сховатися не вдасться
    у закутки чужих fata morgan.

    ... Та, Господи, що коїться?! Орган
    пливе і розсікає тло зловіще...
    Хтось у сутані дихає все ближче
    у надлишку невтолених бажань...

    ... Твоя душа, мов полохлива лань,
    а хоч би в зашкарублім мішковинні,
    блукає десь над хмарами... Невинні
    уста твої, і очі, і слова...

    Прочиниш браму - кояться дива
    за мурами - розквітлі Божі Очі
    і у тоненьких павутинках С а д:
    тут гронами важніє виноград
    і джерельцé з-під каменю дзюркоче...

    ... Омиєшся - і скупана в сльозах
    засвітишся іскристо і пломінно...
    Ти - Е с м е р а л ь д а, вічна і незмінна,
    розкрита виноградова лоза!..

    ... Чиєсь ім'я, чиясь могуть всевладна,
    чиясь хода - важка і недоладна -
    торкається невпізнано: в о н а !
    Захланний світ у підступах до храму,
    а ти о д н а у стінах "Нотер-Даму"
    і Сад один... і ти... і таїна...

    ...Крізь тебе, крізь віконня в риштуванні,
    проходять у бедлемному убранні
    мужі - від багача до бідняка -

    і в кожного простягнута рука -

    пливуть крізь тьму, крізь тебе і до тебе,
    усі сонця, що назовуться "Фебом" -
    Мішелі, П'єри, Жаки і Роланди
    (герби, маєтні знаки - пишні "ґранди") -
    впізнай, спинися, вибери мене,
    коли ти справді д и в о неземне,
    прийми на мить обличчя
    Е с м е р а л ь д и ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  10. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:47 ]
    "Останні лови Ярослава Осмомисла"
    Вузенькою стежкою – в Галича теплих лісах –
    у прихистках Кри́лоса, Лі́мниці, у первозданній Діброві…
    Навіює Вишень олюднені сни кольорові.
    І притча Любові – на княжих статечних устах.
    Над Галичем – хмариться… В сутінь біжить олениця.
    Шумує у кубках вино – не таке молоде!
    Я відаю, княже, що в мислях твоїх – молодиця…
    В пожадливих пломенях міниться личко бліде.
    Твій вчинок – свавільний. Ті лови для тебе останні.
    Над Галичем – буря… і смерчі… і зблиски заграв…
    Безноса вже поруч. Завмерла коса у чеканні:
    ось той Осмомисл, що Чагрівну без тями кохав!
    Волай – не волай, рівно в хащах ніхто не почує
    в сідлі уколисаних ревних князівських зізнань…
    Хто крівлю покинув, хто в бурю у лісі ночує,
    на того вартує підступна, як твань, лихомань.
    Життя пережите. В нім згірклого меду доволі.
    У чолах, у княжих, безсилля над міру пече!
    Подітись куди від боярської злої сваволі?
    Хіба прихилитись на вірне жіноче плече…
    Вже й плечі – примари, і ймення нашіптує листя,
    вже й очі не людські, а диких тобі олениць…
    Наблизитись годі. Хіба що націлити вістря,
    в пориві захланнім здобути цю тінь силоміць!

    … Хисткі серпантини непевної княжої слави…
    Над Галичем – злива. Запущений пруг тятиви.
    То – хвиля зрадлива, то чорна стріла, Ярославе,
    діткнулася нагло до княжої буй-голови.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:09 ]
    "Галич. Повернення"
    Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
    Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
    На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
    що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...

    А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
    що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
    що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
    а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...

    Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
    у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
    та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
    Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.

    Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
    Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
    Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
    а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
    і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
    то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!

    Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
    увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
    Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
    ...Чебрецеве усластя... То – щастя?!

    У чім... і по чім...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.

    Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич.Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:11 ]
    "Калка.* Три Мстислави"
    ... А татари, вражі гості,
    гарцювали на помості:

    -- Три Мстислави,
    три Мстислави,
    всі зазнали тої слави --
    буйні голови схилили,
    меч булатний пощербили ...
    А свої прелюбі кості
    полишали на підмості --
    красно гостей частували,
    дрібно кісточки збивали ...

    ... Ніхто тоді й не знався на татарах --
    були степи, та хани кочові:
    на кутригу́рах знались, на аварах** ...
    Аж тут азійські варвари нові!
    Той варваризм не римської породи:
    щілини вік ... а у щілинах -- лють ...
    (Тваринний витвір матінки -- природи:
    сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
    І не смакують тушею конини,
    і не ламають гречно спис о спис --
    хрещене тіло божої людини
    звисає з сідел головою вниз ...
    Допавсь до нього бусурмен-татарин
    захланно так руками обома:
    йому солодша над усі нектари
    узята шквалом людська бастурма!

    ... "Три Мстислави,
    три Мстислави --
    очі галки поклювали ...

    Три Мстислави,
    три Мстислави --
    десять тисяч поховали ..."

    ... Напилася, наїлась річка Калка
    калених стріл із вражих колчанів.
    Здригнулась Русь: то помста, а не валка --
    тавро лжеслави на хребтах синів!
    (Уже ж було: в похід збирався Ігор ...
    В ріці Каялі змочено рукав.)
    Де йде різня, там, певно, не до ігор --
    між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!

    ... На княжих трупах зведено помости --
    на них всю ніч гуляла татарва.
    Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
    Овва, Мстиславе з Галича, овва ...

    ... Над Калкою -- ні мулко, ані грузько --
    "єси за шеломями, земле руська" ...
    ... "Баба́*** ... ага́"**** -- баби-агинський дух:
    тут зела -- пера, а земля -- як пух.
    ... "Баба́ ... яга́"***** -- жаха дитину мати.
    Було шолом о Калку не каляти!


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:06 ]
    "До портрета Чингісхана"
    ... Був собі вождь на ймення Темучин.
    Пізнала Русь епоху Чингісхана.
    Прадідизна́, етнічна "р о к с о л а н а"
    здригалася при дерзновеннім "ч и н..." ...

    А що вже степ наслухався копит.
    А що вже трав під копита́ми збито.
    А що людей вкраїнських перебито
    у кучугурах полум`яних літ...
    Воістину, пекельний чоловік!
    Та що там чоловік -- скоріше, демон ...
    Чи то душа -- непроходима темінь,
    чи, може, в лоні матері хто врік?!
    Щоби вести свій нарід по кістках,
    щоб напувати коней в людській крові,
    і м`яса з`ївши, на гортанній мові
    "ш а й т а н" взивати швидше, ніж "А л л а х"!

    ... "Т е м у"... -- бо "т ь м а".
    То ймення нечестиве.
    А все ж "Ч и н г і с" -- "В е л и к и й" для своїх.
    Чи ж матір почувалася щасливо,
    припавши на Блискучий твій Поріг* ?..
    Про що тоді вона просила духів,
    (нехай уже собі -- у Духів Тьми),
    які магічні скреслювала рухи,
    б`ючись об землю стегнами, грудьми...
    Вона -- така слаба, безмовна жінка,
    чи ж їй під силу с о н ц е в о р о т т я?
    Одне скажу: хоча вона й ординка,
    та понад с л а в у зважує ж и т т я!

    Не зчуєшся, як обрій запалає
    зо всіх світів невтоленим вогнем.
    Прислухайся, із тьми віків волає
    непогасиме "с и н у ... с и н у... Т - е - м..." ...

    ... Історія, тяжка на перехрестях,
    утопче в грунт ще не один курган.
    Та відблиском підступності й безчестя
    є на Русі наймення Ч и н г і с х а н!

    Росте трава... Могили наших пращурів.
    Обпалені облачення святих.
    Червона Русь, не раз іще заплачеш ти
    від отприсків о р д и н ц і в "золотих" ...
    "Т е м у..." - бо "т ь м а". То племя нечестиве.
    Такий вже рід... "О с м а н и" -- бо "о с а"!
    Кусюче вкрай і вкрай немилостиве...

    ... Був собі вождь на ймення К у р е м с а...


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.07.13 11:48 ]
    "Лев у Лаврові*. Світло і тіні"
    Князь Лев на старість теж монахував.
    Душа сум`ятна прагла одкровення.
    В молитвах ревних чарою спасення
    сотала с в і т л о сива голова.

    Христа розп`ято ... Ідоли падуть ...
    Криниці задихаються змілілі.
    Життя як ватра: в кожнім божім ділі
    твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
    Оступишся на п`ядь -- провалля, хащі,
    вся гадь земна рамена обів`є ...
    Коли у серці Бог -- ми не пропащі,
    і брат з лукавства ближнього не вб`є,
    на міжусобну бойню не прикличе
    родів слов`янських княжих отрочат ...
    Є правий Суд і є всевишнє Віче,
    і є Петро з ключами біля чат ...

    ... Вартує лев у княжім передмісті ...
    (Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
    Гінці несуть у двір від Бели вісті ...
    Констанції пошлюблена рука ...
    А далі -- вир: все татарва, ятв`яги,
    пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ ...
    Данилова спонука до відваги,
    до лицарства, до честі знамена ...
    Та на вазі -- супроти злої січі,
    де Куремса стоїть і Бурундай,
    Данило й Лев у ризі Будівничій --
    на хліб і сіль, на спільний коровай!

    ... У Лаврові вечірню віддзвонили.
    Наповнені потири золоті:
    в путі несповідимій до могили
    нас мироносять ангели святі.
    Кончина тіла -- не бліда константа
    недосконалих пошуків земних ...
    Осяяння могучого таланту,
    звитяжних здравниць, тембрів голосних ...

    Суть воїна і мужа, і привідці --
    се отчий дім, зелена отча твердь,
    глибінь прозора отчої криниці,

    тоді -- в и с о к а, благородна смерть!

    ... Констанціє ... (Останні поривання.
    Остання при житті відкрита суть.
    Останній спалах с в і т л о г о кохання ...)

    ... Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:28 ]
    Євпраксія ІІ. "Двічі вінчана"
    Ти, Адельгейдо,* втомлена життям,
    чарівна жінко з тонким почуттям,
    безмовна тінь постриженки-черниці
    із поглядом колишньої цариці, --
    чого ти зажадала від склепінь
    обітниці Христової -- спокою?
    примирення душі із тілом?.. ба ...
    Така вже суть: толочаться хліба,
    бо коні йдуть крізь них до водопою!

    ... Невпізнана звогніла тінь -- умреш,
    розтанеш між склепіннями німими ...
    Єдине в радість: тут, проміж своїми,
    обітовану землю віднайдеш.

    ... Спітнілі коні. Сплутані путі:
    неслись, бувало, сани золоті
    в чужі світи -- на свити і корони --
    туди, де угри, німці і саксони --
    маркграфових наїлись нагаїв
    і тих, що Генріх згодом недоїв ...
    О ненаситне м`ясоїдне чрево!

    ... Росте собі тисячолітнє древо --
    в соборних мурах кронами шумить --
    а що життя: магічний проблиск, мить,
    та й то не в злоті, а таки в червіні --
    і ми у нім трагічні диво-тіні,
    дарма, що з імператорським вінцем,
    коли зблудила Доля манівцем.

    Собор Успіння ... Втишишся, заснеш
    під молитов вкраїнських переспіви,
    і образ Непорочної Вседіви
    у синьо-жовтім відсвіті одеж
    тебе прийме, і поведе на луки --
    як матір після довгої розлуки
    пригорне д`серцю зблукане дівча,
    немов пташина змерзле лелеча --
    тебе блакитним вкриє омофором,
    і виплете вінок із хризантем ...

    ... це -- Україна, доню,
    твій Едем.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  21. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:55 ]
    Євпраксія І."Сімейний портрет"
    …то сон страшний: весілля в темно-синьому
    і зоряний вінець із хризантем.
    Споглянься, друже, де ж він, той едем –
    в пахучих ружах, в хутрі соболиному,
    в серпанку, що стікає на плече!..
    Чогось нестерпно серденько пече,
    бо ось вона – Євпраксія – ще юнка,
    у Генріха благає поцілунка,
    а він – при обладунках і з мечем –
    чваніє тілом як пожадним стервом,
    і в жінку заповзає, наче змій,
    єством лукавим… Сли́ною гидкою
    знеживлює цвітінь тремку красу –
    звивається розпещено в косу,
    до стегон, перс торкається рукою
    в пориві хтивім, в нехоті, в блювоті,
    в улесливій величності – дрімоті,
    між оргій п’яних і нечистих мес,
    поміж свячених страв: “Христос воскрес!” –
    зацвилий плід зухвалого поріддя,
    іржавий цвях з-під зайшлих підошов –
    кубло насилля, королівська кров,
    прокля́та Богом на сумне безпліддя –
    що й руку підняла супроти Риму,
    але й зате і скарана була
    до рівня босих ніг і мішковиння,
    до рівня подорожнього осла…

    …А що ж тобі, Євпраксіє, царице,
    зневажена чужинцем молодице,
    чи сниться, пробі, вольний кінь в степах?
    Чи сад розквітлий там, на Україні,
    чи, може, ніжні трелі солов’їні
    у юнака на трепетних устах?..

    Або зі снів дитинства – чеберяйчик –
    в високих стеблах сміхотливий зайчик,
    а, може, шмат ще теплої ріллі,
    де княжі ніжки бігали малі
    укупочці із отроком русявим –
    і де котилась відсміхом луна…

    …Коли ж у божім часі підростали,
    той шмат землі до серця прикладали,
    змовляючи божественне: “жона”…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:01 ]
    Цезар і Клеопатра, або Ніч у Єгипті
    Богині Баст гнучке котяче тіло
    на розпашілих побережжях Нілу...
    Вже Клеопатра поринає в ніч,
    легку накидку пориває з пліч --
    гойдає барка Месектéт*1 на хвилях
    м`які ложниці царських спочивальнь,
    інтими сонцесяйних почувань --
    тут Цезаря невтолені змагання:
    безсонна ніч... остання ніч кохання,
    осягнення солодкої мети --

    ах, Юлію, ще встигнеш відпливти
    в підземний Стікс -- пронизаний ножами --
    до стін Тартару, Вогняної Брами,*2
    що отверзає смертникам уста --

    отак стебло в Озіріса вроста
    і через тіло зерням проростає*3 --

    ще самка-яструбиця розпластає
    по твоїх членах пір`ячко своє,*4
    і заклене: "О ж и й, якщо ти є
    просвітленим, непроходящим богом,
    і твоє сім`я плодиться без меж --
    тоді ти Оком Гора вік почнеш,
    і твій к і н е ц ь обернеться п р о л о г о м
    до вічного блаженства і життя --
    нехай воно коштує пролиття
    гарячих крапель цезарської крові...
    ...А зараз -- ніч в Єгипті, Ніч Любові,
    сплетіння тіл, узори із ліан,
    захланний подих уст, безумний тан
    до повної нестями і знемоги...

    ...Це, певно, Хапі*5 оре перелоги,
    благословивши Гора гордий лет...

    ...Світає... Повноводить Ніл... А х é т"*6 ...

    8 травня 2003р.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 10:00 ]
    Торкаючи "Слово..."
    Співаю славу Руської землі,
    А не ганьбу полону половецького…
    Коли б знаття, які поводирі
    З потомків Ольги, ласих на скарби,
    (Не книжнії скарби зі світу грецького) -
    А на шаблі ординської доби,
    Що їх зманили в лігво Кончакове –
    На коней степових тяжкі підкови...

    …Співають сурми Ігорів похід!..
    Сурмить Сула – Дніпро у хвилях дметься,
    (Чомусь йому розлого не сміється,
    Бо з дна не сонце – пляма вирина) –
    «…то Україна много постона…»!
    Вкриває темінь небеса дзвонові –
    Тече печаль, мов крівця, по Дніпрові…
    Реве Дніпро на грізні голоси:
    «…За шеломянем,земле-Русь, єси...»!

    …Дівчата виглядають на Дінці –
    Куди прибились пущені вінці,
    На манівцях не ймуть лихого знака –
    Вінці потопчуть коні хана Гзака:

    «Вже нам своїх милих лад
    Ні мислію помислити,
    Ні душею здумати,
    Ні очима оглядіти»…

    …А у Путивлі-граді на валу
    Співає Ярославна піснь скорботну –
    Про Долю жінки,Доленьку безродну,
    І про побоїщ лютих сиву млу –
    На вої половецькі месть-хулу,
    На ладо миле кличну мисль свободну!

    …Заграє хвиля на Дніпрі-Славуті -
    Опівночі стовпами мла іде,
    То сонце-бог для князя путь пряде,
    На руські землі, волею розкуті,
    Яку скропило тіло молоде –
    (Хвала небесній правді і могуті)!

    О лада милі, в часі не забуті,
    По вас розлоге древо проросте…

    Із дум крилатих, сліз дівочих дрібних –
    Трава зійде на побережжях срібних…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  25. Ірина Вовк - [ 2017.06.29 08:10 ]
    "Вавілон"
    "Ворота Божі" -- місто "Баб-ілí",*1
    в тобі є щось від житниці Іллі
    і неба клин від башти Есагіли,*2
    де у тіарі золотій Мардук*3
    проймає зором з молитовних рук
    жертовних трав пахучі фіміами --
    і Сарпаніті,*4 першій між жінками,
    приносить в дар божественний напій...
    В "Гаю життя" -- в "Е ш à р р і"*5 -- щастя стій!
    Не посягай на створене б о г а м и!

    ...Та враз Нергàл*6 з огненних колісниць
    метнув на "Баб-ілí" глумливу руку:
    спасибі, перси, за гірку науку --
    не в о з н о с и с ь, бо прицвяхують н и ц ь!
    "Менé, текéл", на вагах "ве - парсина"...
    (З легенди Набонідового сина).*7

    ...Спасибі, персе -- Кіре... потім Ксерксе,*8
    що в тебе в грудях б`ється мідь -- не серце!
    (Історіє, ти повна провидінь,
    а хоч би зворохоблених жрецями,
    що відкривали персам "Божі Брами",
    здіймаючи в курильнях, що здиміли,
    ворожий щит на скверну Есагіли...)
    ... А що Мардук?.. А як же Сарпаніта!
    Богів нема -- пливе німа позліта
    в чужу казну... Божественні жнива!
    (Тиран тирану груди розриває --
    світ на т и р а н і в став -- б о г і в немає!
    З тіар сліпучих з о л о т о сплива).

    ... Пустирище -- на місці Вавілону...
    Чистилище, чи скрипи "Божих Врат",
    чи може, тут конає Олександр,*9
    сховавши смертне ложе за заслону...
    Та будучи улюбленцем між зір,
    облесником самої Сарпаніти,
    ще Олександру суджено узріти
    блискучу рать, убрану на підбір,
    Могучу Рать під стягом "Македонським"!

    ... У р в е т ь с я час, що зветься В а в і л о н с ь к и м,

    залишаться руїни й імена,
    взамін палацу -- глиняна стіна...
    Горби -- мов гідра -- вирвами подерті --

    в "Гаю ж и т т я" на Постаментах С м е р т і...

    16 травня 2003р.

    ----------------------------------------------
    *1 "Баб-ілі" -- дослівно "Ворота Божі". Так називали своє місто жителі південної Месопотамії.

    *2 Башта Есагіли -- найзнаменитіший з усіх храмів Вавілонії, де на 90-метровій висоті живе великий бог Вавілону -- Мардук.

    *3 Сонце -- Мардук --- представник "нової генерації" богів Вавілону, що перекроїв Всесвіт з тіла і крові "старих" богів, сотворив небо і землю, систему світил Зодіаку та перших людей.

    *4 Сарпаніта -- божественна дружина Мардука, головна з-поміж богинь вавілонського пантеону. Дослівно "творителька сім`я" -- образ богині Матері.

    *5 "Гай життя" -- "Ешарра" --- божественна Квітуча Оселя на землі Вавілону. Тут, серед зелені дерев стоїть святилище Есагіли, і перед віруючими з`являється бог.

    *6 Нергал --- старовавілонський бог війни, уособлення палящого Сонця. На печатках зображався з серповидним мечем, двічі левиноголовий, стояв на горі, наступивши ногою на ворога.

    *7 Ідеться про легенду загибелі сина царя Набоніда -- Валтасара, якому в ніч падіння Вавілону вогненна рука на стіні палацу залишила напис МН'ТКЛВПРСИН; себто "мене, текел, ве-парсин" ("відміряний, зважений, поділений", або ж "відданий персам").

    *8 Кір та Ксеркс -- перські царі, що брали участь у руйнації Вавілону.

    *9 Олександр Македонський -- у Вавілоні, за сто років після падіння міста, зустрічав свою смерть.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Шон Маклех - [ 2017.05.01 01:32 ]
    Нетвереза пані Смерть
    Пані, не пийте – це забагато,
    Пані, цей шинок можна минути
    І сюди не зайти.
    Пані, Вас надто всі добре знають,
    Тут – у Дубліні, там у Слайго,
    Вибачаюсь, у Слігех, але то все одно.
    Пані не пийте, коли нетверезі –
    То вже занадто – впадете у бруд,
    Плаття біленьке стане плямистим,
    Ой, як не гарно буде тоді.
    Пані, не пийте, це Вам не личить
    Потін і пиво – це ж просто блуд.
    Пані, ми звикли до Ваших візитів
    У кожну халупу і замки князів,
    Пані не треба шаленим віскі
    Туманити розум! А їй не втямки...
    У нас в Ірландії люблять вмирати,
    Люблять і жити – інколи й так,
    Пані не треба, так безтурботно,
    Так недоречно дивитись на нас,
    Ви ж за роботою, Ви ж на службі
    В Кромвеля, Вільяма чи може в Генріха
    Того, що восьмого, тільки не в нас!
    Краще до справи, на нашому острові
    Раді-радісінькі геть всі без винятку бачити Вас!
    Пані не слухає, келих за келихом
    Перехиляє та все у нутро,
    Косу закинула, мугикає пісеньку – їй все одно!
    Донхади й Патріки, Гормлейт і Грейнн –
    Плачуть і журяться,
    що ж таке робиться –
    Пані бліда
    віскі упилася, просто біда!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  27. Валерій Хмельницький - [ 2017.04.12 15:16 ]
    Адам і Єва (альтернативна історія)
    В раю гуляла пустотлива Єва,
    Над яблуком замислився Адам -
    Враз блиснуло і загриміло зліва!..
    Злякалась Єва й мовила: «Не дам...»

    «Ах, так?!.» - Адам до неї люто -
    «Піду я до Ліліт - і назавжди!..»
    Адама Єва стиснула за руки
    І в ноги кинулась: «Залишся, не іди!..»

    Повів Адам її у райські ку́щі -
    Удвох вкусили яблука й гріха,
    Що насолодою для них став сущою…
    Альтернативна є історія й така...


    12.04.17


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" 5 (5.44)
    Коментарі: (18)


  28. Ігор Шоха - [ 2016.10.28 14:39 ]
    Поза окопами
    Я у бою за нашу Україну
    не убиваю ворогів моїх
    ані а ля буяни, ані тих,
    які таємно ціляться у спину.

    І не біда, коли я лаю їх
    не дуже полум'яними словами,
    аби не обгоріли між боями
    свої або чужі серед своїх.

    І може, чимчикуючи до ями,
    найдеться ще блукаюча вівця,
    яка не розуміє до кінця,
    куди іде з моїми ворогами.

    Воюю я, міняючи місця,
    на рубіконі передислокацій,
    не визнаю ані колаборацій,
    ані амбіцій іншого бійця.

    Я не готую акцій і овацій
    полеглим у гібридному бою.
    Я захищаю націю свою
    в ім'я майбутніх незалежних націй.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  29. Вікторія Торон - [ 2016.09.08 04:28 ]
    Комахами дрібними на вітрах
    Комахами дрібними на вітрах,
    захопленими в кручені потоки,
    рецепторами внутрішніх антен
    епохи ми уловлюємо зсуви.
    І знов занепадає вічний Рим,
    у небі, понад варварів наскоки
    злі ангели розгнівано сурмлять —
    — розплати тріумфуючі склодуви.

    О, скільки людних стоптаних полів,
    поглинутих пожежами й мечами,
    загублених без думки і жалю
    до всього, що меткі плекали руки,
    осяде Атлантидою на дно,
    прудкими заснується павуками,
    і сни цивілізації минуть,
    мов ефемерні никнучі сполуки!

    Ногою не дістать твердого дна,
    нас кидає у збурених стихіях,
    де видимий оголений абсурд,
    не криючись, сміється і панує,
    знайомий світ зіщулено тремтить
    і на очах безпомічно старіє,
    твій голос за порогом помира,
    і слово, що вихоплюється, — всує.

    Зігнешся над травою забуття,
    що споконвічні вистелила схили, —
    багато відшуміло і пройшло
    поміж земних спотворених проекцій.
    Що діяти захопленим в потік
    подій, яких не ждали й не просили?
    ...«Розраду філософією» нам
    записував приречений Боецій*.

    * Бое́цій (лат. Boethius) (біля 480– 524 рр. н.е.) — римський державний діяч, філософ, математик, християнський теолог, який займав високу державну посаду при Теодоріху Великому (королі остготів, що завоював весь Апеннінський півострів і Сицилію) і, заступившись за невинного, сам був несправедливо звинувачений у державній зраді і жорстоко страчений. В ув’язненні написав головний твір свого життя — «Розрада (або утіха) філософією», яка стала «золотою книгою» середньовіччя.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Тимчук - [ 2016.08.25 21:48 ]
    Храм
    перша вóйна київ наш сосюри
    спів летить корогви мають дзвони в храмах
    зунр і злука спілка з польщею петлюри
    ...кутник смерти перший другий відспів з храмів
    і огонь новий із яру й лють похмура
    неп й пацифікація вкраїнську в храми
    в маси авангард і вапліте культуру
    «боґа нєт» один костел закриті храми
    три колосся чорні дошки мури
    з комнезаму й рознарядок дзвони з храмів
    курбас хвильовий мовчать земля й бандури
    склад музей торгсин колгосп у храми
    кров в європі коновальця та петлюри
    на її руках і кров з карпатських храмів
    й «нелюдей» з округ гори святого юра
    і війна свята за гідність в отчім храмі
    ...
    незалежність! стяг шеренги танки беемде і птури
    запорука панахид молебнів за героїв в храмах

    25.VIIІ.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Вікторія Торон - [ 2016.06.26 00:00 ]
    Мости історії
    Зариті в мох історії мости --
    провалені, щербаті, непрохідні...
    Як сторожко доводиться брести,
    зриваючись, в туманному сновидді,
    і мотузяний поручень в руці
    стискати гулом пальців побілілих!
    У спину -- віддих втомлених бійців,
    колись живих, навіки вже зомлілих.

    Вогке коняче пирхання і біг,
    тремтячі крупи в пінних білих клаптях...
    О порохи нелічених доріг —
    утомленого людства сіре плаття!
    Напівживі обірвані мости
    на кожнім метрі з’єднують з минулим,
    і легко провалитись у світи,
    над часом переходячи заснулим --

    туди, де вже давно тебе нема,
    лише луна обірвана — від інших.
    На камені — розмиті письмена
    і слід меча — в тужній останній ніші.
    Несамовитий вершника політ —
    застерегти когось від небезпеки,
    століттями давно затертий слід,
    відчайний крик -- загублений, далекий!

    Вони живуть -- невидимі мости —
    занедбані, зруйновані, забуті.
    Один у одний вкладені світи
    на кожному життєвому розпутті.
    Їм байдуже до часу і до нас —
    чи ми про них згадаєм і оціним.
    В глибинах переховує їх час,
    в ущелинах під небом буйно-синім.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Шоха - [ 2016.05.06 16:11 ]
    На проводи
    Знову додому на проводи їду,
    де і печалі, і радощі всі,
    липа Тараса од прадіда-діда
    п’є-не нап’ється води у Росі.
    Поки почую, як мати гукає,
    і не побачу живими сусід,
    може, барвінок мені нагадає,
    де спочиває похований дід.
                Є, слава Богу, і пити, і їсти.
                 І літургійна акафіста мить,
              може, зорею зійде урочисто,
                   і засіяє небесна блакить?
    І завітає рідня і знайомі,
    і на хрести – силуети живі,
    ближні, далекі, забуті, відомі –
    діти дітей і дари у траві.
    Душі несемо до мами і тата
    і на Малій і на нашій землі.
    Їм обіцяли усе... і багато...
    Їх і немало у чорній ріллі.
    Братська могила великій родині –
    голодом гнане у яму село.
    Цвинтарем стала одна половина,
    іншої – ніби тоді не було.
    Наче її ще і досі немає.
    Буйні вітри перевіяли прах.
    Наша історія їх поховає
    на роковини у тих небесах,
                 де не минає хода урочиста
              Божого суду, акафісту мить.
                   Є ще юродиві і комуністи.
            Хто за убитих мені відповість?

    05.2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  33. Ігор Шоха - [ 2016.04.25 14:11 ]
    По канату над прірвою
    Коли йдемо тією течією,
    яка уже не залишає сліз,
    то як не повинитися душею,
    що не жили, а мучилися з нею
    у цьому краї зеків і лакиз?

    І поки не жили, а виживали
    у вирі суєти і самоти
    тону́ли, то із неї виринали –
    із глибини до тої висоти,
    якої у юдолі сліпоти
    і зрячі у собі не помічали.

    Екранами пройшла як ураган
    така собі Ельвіра Мадіган,
    якій життя судило «вищу міру».
    Але куди летіти на біду
    метелику у заскленім саду,
    де вижили «еліта» і банкіри?

    1970-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  34. Вікторія Торон - [ 2016.04.10 01:08 ]
    Страшний момент, коли цілує сонце


    Страшний момент, коли цілує сонце,
    бо знаєш—після цього буде морок.
    Розбиті крила з залишками воску
    гойдатимуться на зеленій хвилі.
    В очах іще танцюють чорні віхті
    в жовто-гарячих вогняних коронах,
    тебе ж нічого більше не тримає
    в раптовім вертикальному безсиллі.

    Ще хвильку майорять перед очима
    відбитки неба на грайливих водах,
    і обриси покинутого Кріта
    востаннє закликають повернути,
    і батько, враз посивілий від страху,
    зайшовся криком здавленим, нечутним,
    в крові ж у тебе—поцілунок сонця--
    у світі найсмертельніша отрута.

    Сягнувши оком світу олімпійців,
    засліплий, ти крізь слози їх не бачив,
    та в спазмах неможливого екстазу,
    коли бриніли музикою груди,
    ти, смертний, що наважився торкнутись
    палаючої осі колісниці,
    здобув і найпалкіший поцілунок,
    і ту, що все загашує, остуду...

    2014



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. Вікторія Торон - [ 2016.03.19 06:02 ]
    Переможці (досвід античності)
    Перемагає бог війни, перемагає груба сила.
    Ахейців лютим торжеством кривавий вітер налетів.
    Бурхлива мантія вогню троянців зраджених накрила,
    і тисячі ідуть під меч гарячим місивом із тіл.

    Настане день — скінчиться бій пустельним згарищем і димом,
    терпкими ріками рабів і воєм зляканих дітей.
    Спеленуте у каламуть, життя гетерою без гриму
    бреде, кульгаючи, з арен залитих кровію ночей.

    Вони збагнуть — життя трива, триває після перемоги,
    пробиті груди ворогів цей не облегшують тягар.
    У нім — повернення назад, холодні, гибельні дороги,
    і невловимість забуття, й від свіжих ран — недужний жар.

    Ридання, марення у снах: з воріт укріпленого міста —
    троянський вихор колісниць — чи ти із ворогом зріднивсь? —
    бо аж не чується душа в фантомній радості, що звісно,
    хоч їх давно уже нема, живі і Гектор, і Паріс.

    Єлену візьме Менелай (війна давно вже не за неї),
    в невиліковному чаду від білосніжних тих грудей,
    і десять років по морях в жаданні Ітаки своєї,
    в полоні насланих негод тинятись буде Одісей.

    Гнів Клітемнестри не простить жертвоприношення страшного,
    і переможець-чоловік їй буде гірший, ніж чужий,
    тож Агамемнона тріумф скінчиться скоро за порогом,
    коли до отчих стін прийде змивати піт утоми свій.

    Так переможців з прахом жертв у пил земний мішають боги.
    Назад три тисячі років перегриміло і вляглось.
    Війни засліплений циклоп, глумливий усміх перемоги —
    усе з кістками поколінь під спільним насипом зійшлось.

    Сценарій кинуто убік, актори всі зіграли ролі,
    хтось вимушено, а отой — віддаючись з останніх сил.
    Прорив єдиний із тенет богами пійманої волі —
    як над Пріамом у сльозах зненацька зглянувся Ахіл.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  36. Вікторія Торон - [ 2016.03.08 11:42 ]
    З родинного альбому
    Верталися назад на батьківщину
    з сусідньої чужої чужини.
    Скупий набуток складено у скриню,
    насупився синок і мовив «ні».

    Уже стояли найняті підводи,
    оббігли дочки тридцять раз село,
    а син утік, немов пішов під воду,
    немов його ніколи не було.

    Захрипла мати докоряла долі,
    плачем її небіжчик би пройнявсь,
    а син сидів тихесенько в стодолі—
    хтось знав про це і нищечком сміявсь.

    Поїхали, сльозами вмивши види,
    лишивши гроші людям у селі,
    і вистрибцем побіг він до сусідів,
    і сів із ними разом при столі.

    Пролинув рік, і посланець з родини
    прибув із подарунками за ним.
    Він втік і ждав до пізньої години
    у бур’янах під муром кам’яним.

    Нескореною волею дитини
    він досягнув свого—і переміг:
    він не хотів батьківської родини,
    йому кортіло жити у чужих.

    І виріс він, прийняли його люди
    й потилиці не чухали уже:
    чому йому чуже здавалось любим,
    чому своє здавалось—як чуже.

    Свій рід він заснував в чужому краї,
    спаливши всі за спиною мости.
    Бува і так—і ліків тут немає,
    як і причин не можна віднайти.




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.29 18:47 ]
    Олексій Тичко Бій під Крутами*
    Сліди боїв у чистім полі.
    Сніги розтанули від гільз.
    Там знавіснілий од сваволі, Двічі
    Москаль на Україну ліз.

    Рядами пальта і шинелі
    На полі бою біля Крут.
    У рай для душ відкриті двері, Двічі
    Тризуб і стяг упали з рук.

    Прийшли під Крути тільки триста,
    Спартанський дух тоді воскрес.
    Упали, як у осінь листя, Двічі
    Тілами сніг укрили весь.

    Сусід північний - брат чи ворог?
    Усіх він вибив – до ноги.
    А вітер ніс на Київ порох Двічі
    І дим неволі навкруги…

    2010



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.28 22:32 ]
    Іван Богун (пісня)*
    Гей, то не туман на шлях
    Білу вовну та й кладе,
    То Богун-козак, то Богун-козак
    Та й на ляха полк веде.

    Наче навесні ріка
    Військо ляха залива,
    Вилягає враг, вилягає враг,
    Наче скошена трава.

    Довго по полях-лугах
    Ще Іван панів хрестив,
    То Богун-козак, то Богун-козак
    За Нечая-брата мстив.

    Воювали в ту війну
    Аж до самої зорі,
    Славу Богуну, славу Богуну
    Заспівайте кобзарі.

    7501 р. (Від Трипілля) 1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  39. олександр квітень - [ 2015.12.28 09:47 ]
    Українським воїнам загиблим в совєтських окупаційних війнах
    Блакитним полумям вітрів
    похмурий світ спалила спека
    як заздрили вони лелекам
    згадавши друзів і батьків
    -------------------------
    І рідний край - повинність клята
    змарніла молодість в пісках
    сліпі раби, німі солдати
    то в щиру юність вбитий цвях
    ----------------------------
    Страждання кривди і тривоги
    розлуки, розпачу, війни
    бажали іншої дороги,
    чекали іншої дороги,
    не мали іншої дороги,
    загиблі в армії сини
    --------------------
    Хто бачив біль на їх обличчі
    неспокій, смукток, горе, страх
    вогонь в душі, шалений відчай
    гіркі прокляття на вустах,
    гарячі материнські сльози
    на горем скраяних очах
    ----------------------
    тінь смерті в цинкових обіймах ,
    вінчання з кулями в боях,
    в нікому не потрібних війнах,
    -------------------------------
    Афганістан і Карабах
    ви підкоряли безнадійно
    серця заалишивши в пісках!!!!
    ____________________________
    Блакитним полумям вітрів
    похмурий світ спалила спека
    як заздрили вони лелекам
    згадавши друзів і батьків

    Олександр Квітень

    14 КВІТНЯ 1994 РОКУ


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  40. Ігор Шоха - [ 2015.12.19 23:07 ]
    Якорі юності
    Піднімаємо якорі.
    Оминаємо фути, милі.
    Наші ранішні дві зорі,
    як підвішені ліхтарі,
    ще палають на небосхилі.
    І на палубі – ні душі,
    і до гавані не завізно.
    А попе́реду – міражі,
    де немає уже межі
    і ніколи не буде пізно.
    І зі станції юних літ,
    як по лінії на долоні,
    десь у вирій за білий світ
    налаштовані у політ
    білі лебеді. І на скроні
    завірюхою сивина
    опускається і не тане...
    Йде без мене моя війна.
    А зі мною – всього одна
    таємниця моя остання.
    І не мрія, і не мета,
    і не доля моя нещасна...
    Де ти, юносте золота?
    Обігнали її літа,
    і зоря одинока гасне.
    І у вічності на порі
    інкарнація без ліміту
    ненавидіти і любити...
    Тихо падають дві зорі,
    наче юності якорі,
    що тримають на цьому світі.

    12.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  41. Вікторія Торон - [ 2015.11.17 04:45 ]
    Вандея
    Розмите світло відмира крізь товщу сірих вод Луари,
    і затихає звук волань і реготи берегові...
    А поруч голий, як і ти, з тобою зв’язаний до пари,
    поза порогом небуття скінчив ковульсії свої.

    Якщо ти греків цитував, то голові твоїй—на палю,
    її з тріумфом пронесуть під танці й радісні пісні,
    а ні — то буде дно ріки і наречений—кожній кралі;
    не відцурається ніхто «республіканської» рідні.

    Безумства людського жнива— і пошук спрощення у смерті,
    прямобіжуча і дзвінка стрімка видайність гільйотин.
    Вінець «просвітлених» умів у їхній п’яній круговерті --
    захолоділі гори тіл і їх скривавлених частин.

    А ще попереду—Гулаг, страхіття помсти і покари,
    у топках спалені живцем, для себе вириті рови,
    але у мозкові чомусь— «весілля» на плотах Луари,
    червоний регіт крізь розрив тонкої, мов папір, кори.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. Вікторія Торон - [ 2015.11.16 02:10 ]
    Катари
    Тоді, як гинули катари,
    стовпи стояли вогняні
    і пасмом диму йшли за хмари
    тіла їх, зранені в борні.

    Із пут лукавого закону
    виборювався їхній гурт
    біля Без’є, під Каркасоном,
    біля фортеці Монтсегюр.

    Їм відкривалася дорога,
    їм опускалися мости—
    вони їшли до свого Бога,
    до ідеала чистоти.

    2012



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Тетяна Сахно - [ 2015.09.10 08:05 ]
    А пам`ятаєш, братику...
    А пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину,
    охайний чистий дворик,
    стару абрикосину?

    І ми тоді малесенькі,
    щасливі й безтурботні,
    бабусею доглянуті –
    батьки ж то на роботі.

    Бабуся Галя й дід Василь
    для нас авторитети,
    дідусь читати нас учив,
    гортаючи газети.

    А пам`ятаєш, братику,
    холодні довгі зими?
    Кататись на санчатах
    старенькі нас водили.

    В бабусі Галі шаль була,
    дідусь Василь в ушанці,
    а потім всі дружнесенько
    ми грілись на лежанці.

    Внучата добавлялись,
    а старші йшли до школи,
    в бабусі з дідусем
    все починалось знову.

    І вже у нас онуки,
    і час летить невпинно,
    а пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину?

    Тетяна Сахно 2015 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Максим Тарасівський - [ 2015.08.20 13:07 ]
    Лето 1979-го
    ...и глобусом арбуз,
    у родины украден,
    и пузырьки медуз,
    и россыпь виноградин,
    и желтый срез степи,
    лиман зеленокорый,
    собаки на цепи
    и павшие заборы,
    соленая земля,
    не ведавшая речки,
    и тлела тихо тля,
    и громко человечки,
    цыганская серьга
    над полевым пробором,
    и вопрошали "га?",
    и отвечали хором,
    и пропасть в колеях,
    и маревом прихвачен,
    был горизонт в полях
    ничем не обозначен,
    спорыш, трава-спорыш,
    беседка, абрикосы
    и камышовых крыш
    блондинистые косы,
    и было далеко
    прекрасное далёко,
    дойти туда легко,
    да нам и здесь неплохо,
    и ласточкиных гнезд
    полно, но вкус неведом,
    и за паденьем звезд
    мы в ночь впадали следом,
    и ночь без фонарей
    светлей, чем с фонарями,
    и враг один - пырей,
    и запросто с друзьями
    мы в сахар мокрый хлеб
    макали - вкусно, сытно! -
    и разница судЕб
    была неочевидна,
    но времени искус
    развел в свои тарелки
    и краденный арбуз,
    и прочие безделки.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2015.08.16 10:24 ]
    Із окупації ряднянщини
    Жили ми якось і без кро́ві.
    І, може, Богові хвала,
    хотіли чистої любові
    і мали ту, яка була.
    А я забув уже, яка ти,
    моя найперша із дівчат.
    І як найкращу, упізнати
    уже не вмію, як солдат,
    що повертається не з бою,
    і не у світовій війні.
    Не закривали ми собою
    ще амбразури у Чечні.
    Ми повертались одинокі,
    не мали глею в голові.
    Щипали модних і високих
    і українські рядові.
    І повертали не до неї
    стезею пішого бійця
    з полону армії своєї
    і гідного її кінця.
    Ішли ми на чолі планети,
    неначе сукині сини,
    коли під Пітером ракети
    чекали Празької весни.
    І не одна тоді під кленом
    любила воїна за те,
    що був і юним, і зеленим,
    наївним, бравим...
                                  А проте,
    таким, як мати народила.
    І не ікається мені,
    що може й ти мене любила,
    як окупанта на війні.
    Ми не уміли оцінити
    свої минаючі літа
    у ті роки несамовиті.
    Тоді і ти була свята,
    і милосердна, і лукава,
    і наче видиво ясне,
    ще не чекаючи, чекала
    і забувала не мене.
    Ми брали те, що заслужили
    і те, що партія дала,
    і те, що інша не могла.
    Але не забували милу.
    І навіть честю дорожили,
    якщо така тоді була.

                                  2002-2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  46. Тетяна Сахно - [ 2015.08.11 09:55 ]
    Мамина пісня

    Колискову пісню мамину згадаю
    пригадаю голос, руки пригадаю,
    із душі полине пісня та ласкава:
    мені у дитинстві так співала мама.

    Колискову пісню доні заспіваю,
    пригорну до серця: «Баю-баю-баю,
    хай господь дарує тобі світлу долю,
    щоб в житті не знала ні краплини горя».

    Час летить стрілою, вічність поглинає,
    колискову пісню доня пригадає,
    дитятко пригорне й знову пролунає:
    «Люлі -люлі- люлі, баю- баю-баю…»




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2015.07.07 11:27 ]
    Еміграція в минуле
    Коли залишається мало надій
    на успіхи, щастя, кохання,
    тікаю у вірші зі всесвіту мрій
    у інші світи сподівання.

    Тоді я згадаю минулі роки,
    закреслені віхи і дати,
    відчую долоню твоєї руки,
    що хоче міцніше обняти.

    Почую спокусливі й досі слова,
    що мрія земна проминає,
    якщо не п'яніє моя голова,
    то хай неземне почекає.

    П'яніла! П'янила найперша любов
    ще юне, наївне, дитяче,
    яке не повториться знову. І знов
    так само душа не заплаче.

    Бо дійсно минає найкраща пора.
    Ти старшою, іншою стала.
    Тебе поманила досвітня зоря
    і квітка Івана Купала.

    І стукає пташка моя у вікні.
    Напевне їстивне шукає.
    І якось невесело стало мені,
    що папороть бачу свою уві сні,
    а іншу усе ще чекаю.

                                  07.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (8)


  48. Сонцедар Печерник - [ 2015.07.02 18:49 ]
    Печерник
    Це моя мала ода смерті!

    1
    Ні, не вмерти,
    лише майнути до початку початків.
    Посеред безоглядної німоти,
    печерної пустоти
    вихід до волі єству найти .

    2
    Вряди-годи
    серця кволий стук
    і здавлений повітря ковток у горлі,
    промінь в зіницях ще не стух
    Його зародок жевріє в жерлі.

    3
    Волога, сира стеля.
    Не марним стане мій відхід.
    Відійти хочу до вищих сфер,
    скористатися нагодою світанку,
    очистити свідомість у лоні печер.

    4
    І творячи легенду,
    Прагну змінити світ,
    Спадок предків возз'єднати воєдино,
    Щоб зродився новий міт,
    Нині себе старого я покину.

    5
    Непохований навік,
    себе не прирік на погибель.
    Звільнитися би від печерних кайданів
    Долаючи варни щабель...
    Чи стрітить святитель із кола рахманів?

    6
    На брунатно-зеленому мохові
    Присів межи галасу , крякоту.
    Дамся чути воронові,
    Най витягне з печерного мороку,
    Обміняю волю на мідний гріш…

    Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Ігор Шоха - [ 2015.05.30 20:15 ]
    Слухаймо
    Я не мовчу, коли душа ярить.
    Але моя вага така маленька.
    То слухаймо. Це віче гомонить
    із глибини віків-тисячоліть,
    якщо недочуваємо Шевченка.

    Якщо зняли кайдани і ярмо,
    не варто знову муляти коліна,
    аби на лобі ставити клеймо.
    Якщо не на котурнах стоїмо,
    то слухаймо, що говорила Ліна.

    А скільки закатованих було
    у казематі рашії-союзу...
    А скільки не знялося на крило...
    Якщо забули морене село,
    згадаймо, за́ що убивали Стуса.

    Але не марна доля ця гірка.
    Партійне «чмо» кладемо у могилу,
    і юність піднімаємо на крила,
    в бою загартували вояка
    і волю українця-козака,
    і на Майдані Землю освятили.

                                  30.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  50. Владислав Лоза - [ 2015.05.01 11:07 ]
    Українській силабіці
    У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
    яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
    у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
    вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
    у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
    які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
    у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
    єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
    у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
    студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

    ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
    еволюції не став останньою з твоїх перепон.
    Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
    ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
    не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
    щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

    ти починаєш розносити пісню свою бойову,
    очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

    але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
    а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

    28.04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22