ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.01.29 21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.

Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.

Артур Курдіновський
2026.01.29 19:57
МАГІСТРАЛ

Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!

Розпливчасті та ледь помітні тіні

С М
2026.01.29 18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача

я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“

Іван Потьомкін
2026.01.29 18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході

Юрко Бужанин
2026.01.29 17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.

Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна

Євген Федчук
2026.01.29 16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

і є душа – іще не скорена,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,

Микола Дудар
2026.01.26 21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле

Ігор Терен
2026.01.26 18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,

Юрій Лазірко
2026.01.26 18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...

Приспів:

В Горова Леся
2026.01.26 16:48
Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!

Марія Дем'янюк
2026.01.26 16:19
Тут час дрімає на ялинці,
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...

Олена Побийголод
2026.01.26 12:08
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою

Ольга Олеандра
2026.01.26 09:09
Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.

Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот

Ярослав Чорногуз
2026.01.26 07:03
Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях

Віктор Насипаний
2026.01.26 06:04
Давно так в класі смішно не було.
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к

Таїсія Кюлас
2026.01.25 23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!

Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.

Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.

Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.

С М
2026.01.25 21:22
Хвилі фіалкові що хлещуть сміються
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт

Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?

Іван Потьомкін
2026.01.25 19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ланселот Музограй - [ 2010.08.10 14:55 ]
    СПОГАД ПОБРАТИМА
    Як лев чи тигр чи леопард,
    Він за Гвіневру воював,
    Й король великий - Едуард -
    Йому жону свою віддав.

    А ще він був, немов Орфей,
    І музикою ніжних струн
    Розчулював чарівних фей..,
    Стихав могутній Бог Перун

    І слухав згідливо десь там
    У небесах лицАрську гру:
    "За честь, красу прекрасних дам -
    Сто тисяч раз, Їй-Бо, помру" -

    Співав так лицар Ланселот,
    Схиляв до ніг своїх віки.
    І шанував його народ -
    На плечі клав йому вінки.

    10.08. 2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  2. Ігор Рубцов - [ 2010.08.09 07:01 ]
    Зустріч двох окупантів
    У німецькій крамниці
    Шкіряний аромат
    І взуття на полицях
    Вишикувано в ряд.

    Літній крамар не проти
    Підказать з-за спини.
    "Я прийшов по чоботи.
    Підберіть щось мені",-

    Без артиклів, на втіху,
    Запитав, як зумів.
    "Звідки, пане, приїхав?"-
    Він розмову повів.

    І, як другу, довірив,
    Тільки слово почув:
    "Я колись у Сибіру
    Кілька років відбув.

    Цей життя мого іспит
    Віриш, я не забув?
    Хоч вели нас нацисти,
    Я нацистом не був.

    Хоч у роту піхотну
    Не за покликом йшли,
    Німці всі патріоти,
    Та й дурними були.

    Звідки зважений погляд
    У юнацькі роки?
    Той формує світогляд,
    Хто годує з руки.

    Нас вожді ошукали,
    Славши гинуть в бою.
    Та і права не дали
    Мати думку свою.

    Перемог тимчасовість
    Десь і я розумів,
    Та притлумлював совість
    Окрик справжніх катів.

    Тож, не маю образи
    На радянських людей,
    Бо не вбили відразу,
    Як собачих дітей.

    Ми синів їх вбивали,
    А скорботні жінки
    Нам - убивцям давали
    Хліба білі шматки.

    За тяжкую провину
    У копальнях я млів.
    Нині й камінь не кину
    В бік чиєїсь землі.

    Душу річкою вилив,
    Ніби вік мене знав.
    Може в діда він цілив?
    Що поробиш,- війна!

    Сам по сонячних далях,
    При казенних харчах
    Крокував не в сандалях,-
    У важких кирзачах.

    Карусель людовбивства,
    Корчі тисяч життів.
    Розпізнати-б злодійство;
    Не зумів. Не схотів.

    Був генсек у столиці,
    Був міський воєнком.
    Я ж на їх шахівниці
    Чорним став пішаком.

    Хто ми - люди, чи вівці?
    Чи сліпі, як вночі?
    Чим я кращий від німця?
    Совість каже:"нічим".

    Всі ми пам"яти бранці.
    Нам свого не зректись.
    Може десь і з афганцем
    Доведеться зійтись.

    То почну із питання:
    "Звідки, друже, скажи?
    Я колись у Афгані
    Кілька років служив."

    29 лютого 2009 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  3. Анастасій Гречкосій - [ 2010.08.08 21:57 ]
    Із Кардуччі
    Риме, в повітря твоє посилаю я душу летючу,
    Риме, прийми ж ти її та сповий мою душу світлами.

    Не зацікавлений у дріб*язкових речах, йду до тебе:
    Хто ж бо шукає метеликів просто у Тітовій арці?

    Що мені до винороба кудлатого, - він зі Страделли, -
    котрий у Монтечіторіо натяки й жарти мішає?

    Чи до ткача працьовитого, що у Бієллі заплутав
    цупко в тенета свої павука, який марно боровся?

    Вкрий мене, Риме, блакиттю і сонцем осяй мене, Риме:
    сонце божественне світить крізь обшири твої блакитні.

    Благословляє похмурий воно Ватикан з Квіріналом
    гарним, а також - старий і святий Капітолій в руїнах;

    Риме, а ти з семи пагорбів руки свої простягаєш
    до неземної любові, що в подувах вітру сіяє.

    О неосяжнеє ложе кохання, Кампанії сховок!
    й ти, о Соратте, уся сивочола, що свідчиш у вічність!

    Вранішні гори, співайте, усміхнені, епіталаму;
    Тусколо, зеленню вкритий, і Тіволі в водах - співайте!

    Поки з Янікула я споглядаю предивнеє місто,
    кинули цей корабель величезний в імперію світу.

    О корабелю, сягаєш кормою висот неосяжних,
    Душу мою перетни по морям і річкам таємничим.

    В сутінках вечора, що променяться коштовним камінням,
    ніжно й спокійно встеливши дорогу Фламінія цілу,

    найвищеплинну годину понизивши тихим крилом, і
    звівши чоло моє; втім, я, не знаючи того, крокую

    в мирі блаженнім; минаю ватаги тіней і великих
    духів батьків, що спілкуються біля священної річки.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.06 17:19 ]
    УКАЗ
    ...Двадцять другий Старець... Старець - перший...
    Попід носом - Золото: "УКАЗ"...
    Скарб моїх прозрінь, криниця звершень...
    Перст... Відлуння Голосу... Рука....

    ...Як же просто все... Стою, як дурень...
    У моїх руках - Триликий Змій...
    Небо і Земля, твердиня муру,
    Сонцем вигрітий в Душі притулок мій...

    ...Символічно: просинатись майже в сорок...
    Запис: "6 серпня, 7 годин..."
    "Меч двосічний вже відсік від світла морок..."
    "Мисліте..." "Добро..." Аз Єсмь - ЄДИН..."

    ...Двадцять друга Квітка... Квітка - перша...
    "Буки", "Ук", (щоб) "Відати" (про) "Аз"...
    Промінь-Перст, що вперся в мене вперше -
    Ключ від Брами... Золото... УкАз...

    Кумпала Вір, 06.08.2010 року,
    м. Хмельницький




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  5. Ігор Рубцов - [ 2010.08.06 07:32 ]
    Смерть солдата
    Під сонцем жорстким умлівав як шашлик старовинний Герат.
    Бійці знемагали і долю лихую крізь зуби кляли.
    Сьогодні "гранчатка"* виставу дає для чужинців-солдат
    І шпарко підбріхують їй перегріті від люті стволи.

    -----

    Розірване тіло пронизує наскрізь жахаючий біль,
    Лошам переляканим чується серцебиття,
    А лікар і фельдшер чаклують над хлопцем блідим обопіль,
    Та вже покидає холонучу плоть по краплині життя.

    Мі-8 плямистий, звиваючи пороху вихор, завис.
    -"Носилки!.." Бійці із пораненим тим переходять на біг.
    Пілот на санбат обережно солдата поніс,
    Гвинтом нарізаючи неба гарячий пиріг.

    Уже й непомітно, як спину лоскоче солона ропа.
    Тривожне чекання, бо лік на секунди пішов відтепер.
    І я випадково, годин через вісім, відколи він впав
    Зачув краєм вуха:"А хлопець, сердега, у небі помер..."

    20 листопада 2007 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (16)


  6. Ігор Рубцов - [ 2010.08.04 17:39 ]
    Дві битви за один політ
    Аеродром "Кабул". Весна.
    Хвилини відпочинку.
    Мулли молитва голосна
    Вривається в будинки.

    Службове рондо до кінця
    Вже добіга помалу.
    Нема ні звіра, ні ловця...
    Війни - як не бувало.

    Я так любив хвилини ці.
    У вишині - ні хмари.
    Ширяють тільки горобці,
    Та вертольотів пара.

    Та що-ж один так низько йде?..
    Неначе п"яний тоне.
    Його ведучий вже онде,-
    По смузі вітер гонить.

    І я примружився на мить:
    (О! Як же сонце сяє!)
    Та він... поранений летить.
    Шассі в нього немає.

    Турбін розстріляних виття,
    Машина вередує.
    Такий політ на все життя
    Кошмари гарантує.

    Пілоти, начебто, не з тих,
    Кого не любить небо.
    Двигун дотягне до своїх,
    Та ще ж і сісти треба.

    Вже майже скінчився політ,-
    Страшний вояж у гори,
    Тепер спирався вертоліт
    Лише на дві опори.

    Лягає зраненим бортом,
    Неначе спати буде.
    Не можна! Черконе гвинтом,-
    Розтрощить за секунди.

    Із пекла вирвався, вцілів,
    Не впав під лезо бритви.
    Тепер триває на землі
    За їх спасіння битва.

    Для когось - гори у красі,
    Комусь - весна столична,
    Комусь - життя на терези
    Покладено публічно.

    Несли усе: важке, тверде,
    Під "хворий" бік мостили.
    Готово! Більше не веде.
    Саджайте гвинтокрила.

    І знову тиша , і весна,
    Та горобці на лузі.
    Не вірилось, що йде війна,
    Та ось вона, на смузі.

    Мені, як свідкові, щемить,
    Хоч я там був стороннім:
    Саджали хлопці вертоліт
    На плечі і долоні.

    27 січня 2008 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  7. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.04 13:07 ]
    Перунів аркан
    ...Дощ перевіює вітер,
    Обрій вкриває гроза...
    В честь православного світу
    Плаче незрячий кобзар...

    - Тисячу років без Бога!
    Стогне Священна Гора...
    Втоплено плавні й пороги,
    Грім і вода, як з відра...

    ...Поміж струн
    Хороводить Перун...

    - Де ви, мої побратими?
    Вовк не піде у капкан...
    Ватра обкурена димом,
    Ніч і магічний аркан...

    - Душ у роду двадцять двоє...
    Прадід між ними - один...
    Хрест у петлі - ми з тобою,
    Краплі живої води...

    Поміж струн
    Помирає Перун...

    Дощ...

    Дощ...

    Сльози

    Внуком розгаданих рун...

    Примітки (для кращого розуміння суті написаного):
    - Аркан:
    1. Довгий мотузок із зашморгом на кінці, за допомогою якого ловлять коней та інших тварин.
    2. Найменування карти ТАРО; розділяють старші ("козирі", 22 шт.) і молодші аркани.
    3. Героїчний чоловічий танець, здавна побутуючий на Гуцульщині.
    - Священна Гора: Старокиївська гора у м. Києві, на якій стояв, (а з недавніх пір, стоїть) кумир Перунові.

    Кумпала Вір,
    20 липня - 2 серпня 2010 року, м. Хмельницький



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (6)


  8. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.04 13:15 ]
    ВЕЛЕС
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    Знак тобі я шлю вві сні, та ти не чуєш:
    "Я на Дереві Отця сиджу ошую...

    ...А одесну від Отця - мій брат Перун,
    Срібно-вогнекудро-златорун...
    А ще нижче за столом, увесь наш Рід...
    Всі добралися: хто вплав, хто вліт, хто вбрід..."

    ...Вранці за вікном - Суражий кінь,
    Ввечері, за піччю - довга тінь...
    То, у герці, Білобог і Чорнобог,
    На Калиновому мості б'ються вдвох...

    ...Правнуча моє, мене не бійсь...
    Я - не чорт, не дідько, я - не біс...
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...

    ...Бачиш, коло мене сірий вовк?
    У його очах - твій пращур-волхв,
    Він в абетку давню вправно заховав,
    Ключ, який ти у дитинстві малював...

    ...Ти послухай свого серця, я - не мрець...
    На мені - волова шкіра, я ж - мудрець...
    Подивись вночі увись - горять Стожари...
    Квочка... Сім курчат... Волосожари...

    ...Чуєш, як дзюркоче джерело:
    "Буде... Є.... Усе, що вже було..."
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...

    ...У моєму плузі - Дух-Ведмідь,
    Він - Господар всіх моїх угідь...
    В листі, у воді сховав я Віру...
    Ти знайди її, і я тобі дам ліру...

    ...Ось і зібрано врожай, і ти, як дідух,
    На коні у тридев'яте царство їдеш...
    Я відкрию тобі Браму на підмогу,
    Кінь несе тебе до нього, до Одного...

    ...За конем біжить собака, як вогонь,
    Я поставив берегти поріг його...
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...

    ...Є у мене ще одне: чарівна корба -
    Раз крутнув, і підставляй найбільшу торбу...
    Хліб, худоба, різне збіжжя - череда,
    Довжелезна, ніби в Оха, борода....

    ...Закопай конячий череп під поріг,
    Я віддам тобі свій скарб - Достатку ріг...
    Не скидай мене у річку... Не скидай...
    Ти ж - онук мій... У Бояна запитай...

    ...Скільки літ я вже приходжу в твої сни,
    Хоч на Власія мене ти замінив...
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...

    ...На Святвечір, під столом, для чогось ти,
    Починаєш, ніби тур чи віл, ревти...
    А чому, у серця свого запитай...
    Повертай, старий, додому, повертай...

    ...На "колядки" ти водитимеш козу...
    Я ж на санках подарунків привезу...
    Я - тобі так любий Дід Мороз...
    Дух казок, легенд, поезій, міфів, проз...

    ...Пошануй мене, онуче, в місяць лютий,
    Я - ті валянки, в які ти взимку взутий...
    Між дрімучих, синіх хащ мене малюй...
    ...Я - не "скотій бог",
    Я - Велес,
    Я - велю...

    ...Ще таке тобі скажу: я - твоя мудрість...
    Та Змія, якій варив ти з проса путрю...
    Та Змія, якій давав ти молоко,
    Он вона - згорнулася вінком...

    ...Є Надія в мене - пам'ять повернеться,
    І твоя Змія у Посох розгорнеться,
    І зіпрешся ти на нього і підеш,
    І в Дорозі цій ти Доленьку знайдеш...

    ...Ось і все... Мовчи, бо в хащах, у барліг,
    "Той, що відає весь мед", у сплячку ліг...
    Ну, а я...
    Я - Велес...
    Я - велю:
    Намалюй мене, онуче, намалюй!..

    Кумпала Вір, 03-04.08.2010 року,
    м. Хмельницький





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.36)
    Коментарі: (8)


  9. Анастасій Гречкосій - [ 2010.07.26 23:42 ]
    Із Кардуччі
    Хмари біжать через Целій, похмурі,
    та Авентин. Із рівнини сумної
    віє вогкий вітерець: видно сніжні
    гори албанські.

    При попелястій сидить соломинці,
    скинувши зелень вуалі, британка:
    в книзі шукає боїв стін романських
    з часом і небом.

    Чорні круки все кружляють і крячуть,
    наче пливуть уподовж двох мурів, що
    викликом стали загрозливим вельми
    і страхітливим.

    - Велетні давні, - неначе лютує
    зграя віщунська, - що з небом тягатись? –
    Повагом лине з висот Латерана
    дзвонів відлуння.

    Ледар крокує, у плащ загорнувшись,
    в бороду щось він свистить безтурботно…
    Кличу тебе я, пропаснице, владу
    маєш тут повну.

    Чи не зворушать тебе тії сльози
    ясних очей, матерів голосіння,
    руки, якії дітей захищають,
    схилених долу:

    на Палантині чудеснім вівтар той
    чи не зворушить(і чи не так само
    пагорб евандрів облизував Тибр, як
    ввечері плівся

    по Капітолію чи Авентині,
    містом квадратним милуючись, квірит,
    в сонця пещотах, і тихо мурликав
    гімн сатурнійський)?

    Слухай, пропаснице, звідси жени їх –
    людців нових у дрібнім метушінні:
    благочестиве гоніння те, спить бо
    Рома-богиня.

    На Палатині священнім - голівка,
    на Авентині й на Целії - руки,
    сильні до Аппія шляху з Капени
    плечі поклала.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  10. Анастасій Гречкосій - [ 2010.07.26 22:47 ]
    Із Кардуччі
    О, я ненавиджу звичну поезію:
    черні вона млявим тілом слугує,
    без тріпотіння в буденних обіймах
    спить простягнувшись.

    Пильна ж строфа моя в серці лунає
    рукоплесканням і стуком ритмічним:
    я на льоту перехоплюю строфи –
    ні, не даються.

    Так-от сильван, закохавшись у німфу,
    схопить її на снігах у Едоні –
    ще чарівніша стає непокірність
    в стиснутих грудях;

    на розпашілих вустах поєднались
    крики й цілунки: чоло мармурове
    сяє на сонці, хвилясте волосся
    в*ється за вітром.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Прокоментувати:


  11. Віктор Цимбалюк - [ 2010.07.22 14:46 ]
    Світозарів узвар
    ...Той, хто шукає приховану силу трави,
    Більше не хоче іти ні на кого "на Ви..."
    Душу свою зав'язавши у гуз (весь свій крам),
    Вимивши ноги в росі, увіходить у Храм...

    ...І навколо Вогню викладає букети і з трав,
    Ті, що з молитвою він на світанні зібрав...
    Він ще не Майстер, він ще лише неофіт -
    Той, що збирає Світи у букетиках квіт...

    ...Як він їх пестить, як вигріваючи, сушить,
    Тішачи серце своє, вигріваючи Душу...
    В кожній пелюсточці зілля частинка його,
    Того, хто в Храмі розклав незгасимий Вогонь...

    ...Над вінком-вівтарем, на іконі, Спаситель Ісус,
    Бо у Храмі у травника цього із Богом союз...
    Коло нього бовван, почорнілий Дажбожий кумир,
    Бо у Храмі у травника цього із Господом мир...

    ...Завтра знову стежки, завтра знову за зіллям у мандри,
    А засушені трави пахіллять, як скошене сіно....
    Він смакує узвар, у якому молитва і мантра,
    І березове листя... І грицики... Мед... І барвінок...

    Кумпала Вір, 13.07.2010 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  12. Віктор Цимбалюк - [ 2010.07.17 14:18 ]
    Православний
    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом шляхи...
    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом Боги...
    От, до прикладу, Велес...
    Або Дажбо...

    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом шляхи...
    ...Є смерекових лісах вкриті мохом Боги...
    От, наприклад, Мокоша...
    Або Дажбо...

    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом шляхи...
    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом Боги...
    От, наприклад, Купало...
    Або Дажбо...

    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом шляхи...
    ...Є в смерекових лісах вкриті мохом Боги...
    От, до прикладу, Ладо...
    Або Дажбо...

    ...Слухай цей блюз,
    Вчи на пам'ять цей славень,
    Православний...

    Кумпала Вір, м. Хмельницький,
    01.07.2010 року



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  13. Анастасій Гречкосій - [ 2010.07.12 23:08 ]
    Фрідріх Шиллер
    Пам*ятні таблиці

    ***

    Оте, чому в Бога навчався, і що у житті помагало, –
    Я вдячно й смиренно сьогодні повісив у храмі його.

    Різні долі

    Мільйони старанно працюють, щоб рід наш продовжував жити,
    Але через декого тільки пошириться людство в віках.
    Хоч тисячу зерен розсіює осінь, плодом проростають
    Лиш деякі, більшість бо знову вертає назад до насінь.
    Як навіть одне плодоносить, то може воно розпилити
    Увесь білий світ, що довкола, наповнений вічним життям.

    Життєдайне

    Ніде в органічному світі нове не відкриється: тільки
    У квіточці – творі найбільш благороднім в житті.

    Подвійна дія

    Чини те, що добре, й поживу даси древу Божому людства;
    І створюй красу, то посієш Господнії зерна довкруг.

    Різні стани

    І навіть моральний світ схильний пишатися власним шляхетством:
    Тож прості натури зважають на все те, що роблять,
    А от благородні рахуються з тим, ким уже вони є.

    Варте і гідне

    Щось маєш – ділися зі мною, а я заплачу, скільки варто;
    Коли ж ти є кимось – зміняймося нашими душами враз.

    Моральна сила

    Прекрасного вчути не можеш – то розумом прагни збагнути:
    Що дух учинити спроможний – людина не здатна ніяк.

    Участь

    І з рук найогидніших навіть потужно впливатиме правда,
    Однак лиш красою наповнено цілий посудини вміст.

    До...

    Повідай мені все, що знаєш, а я вдячно слухати буду.
    Себе дай мені усього ти – і вибач, о друже, за те!

    До...

    Навчиш мене правди? То марна турбота! Бо я не хотів би
    На речі дивитись крізь тебе, а радше – на тебе крізь них.

    До...

    Тебе обираю за друга і вчителя свóго. Твій приклад
    Навчає, а слово живильне пробуджує серце моє.

    Теперішнє покоління

    Чи завше було все, як нині? Не можу збагнути це плем*я.
    Бо старість лиш є молодою, а юність єдино – стара.

    До моєї музи

    Ким був би без тебе – не знаю. Та з сумом дивлюся і бачу,
    Без тебе ким стали сьогодні уже сотні тисяч людей.

    Вчений трудар

    Ніколи не їсть плоду з древа, що виростив сам так дбайливо;
    Одна лиш йому насолода – яка у науці росте.

    Повинність кожного

    Змагайся завжди за все ціле; одначе, як того не можеш
    Здобути, то тіла усього слугуючим органом стань.

    Задача

    Ніхто хай не буде до других подібним, та лиш до найвищих!
    Як статись це може? Хай кожен залишиться повним в собі.

    Особливий ідеал

    Належить усім, щó ти мислиш, а що відчуваєш – тобі лиш;
    Привласниш його? Та одначе – ти Бога відчуй в мислі тій.

    До містиків

    Це справжній секрет, що лежить перед кожним обличчям людини:
    Оточує вас він спрадавна, не бачений досі ніким.
    .
    Ключ

    Як хочеш себе упізнати – дивися за вчинками інших,
    Як хочеш ти інших збагнути – поглянь-но у серце своє.

    Спостерігач

    Суворий, як совість моя, зауважуєш ти, де я схибив.
    Тому назавжди полюбив тебе я – мов сумління своє.

    Мудрість і розсудливість

    О друже, ти мудрості хочеш найвищу вершину здолати;
    То не піддавайся страхові; розсудливість спинить твій гін.
    Ця радниця короткозора лиш бачить той берег позаду,
    Не той, що його досягнеш ти у льоті потужнім своїм.

    Згода

    Обидва ми правди шукаєм: ти нишпориш в зовнішнім світі,
    Я – в серці; і кожен насправді успішно знаходить її.
    Як око здорове, то бачить й без Господа творчої волі;
    Як серце – тоді ж бо насправді воно віддзеркалить весь світ.

    Політичне вчення

    Усе, що ти робиш, є вірно; та, друже, залиш –хай подіє;
    Постримай себе, вдовольнися, хай втілиться вірне усе.
    Бо справжньому запалу досить, щоб явне довершеним стало,
    А хибному зразу здається, що є досконалість уже.

    Majestas populi

    О велич людської природи! Знайду я тебе у юрмищі?
    Лише серед декотрих мешкаєш вигідно ти споконвік.
    Та мало-хто важить на тебе, бо решта усі – мов сліпії:
    А їх втішний виграш чаїться у вирі пустих почуттів.

    До одного реформатора світу

    “Усім я пожертвував, – кажеш ти, – щоби зарадити людству;
    Даремний то успіх: ненависть й гоніння – відплата мені”.
    О друже, сказати тобі, як із людством я маю триматись?
    Прислів*ю повір! Бо ніколи цей радник іще не підвів.
    А цінність людей ти не можеш ніяк запримітити вірно;
    У дії вона хай постане такою, як в грудях лежить.
    І навіть тим людям, кого ти стрічаєш в дорозі життєвій,
    Хто був у нужді, простягни свою руку для помочі всім.
    Заради ж дощу і роси, і загального блага всіх сущих,
    О друже мій, небу полиш цю турботу – раніше й тепер.

    Моя антипатія

    Я маю сердечну відразу до всяких пороків – подвійну,
    Гадаю, тому про чесноти ведуть так багато розмов.
    «Невже вам огидні чесноти?» – Волів би, щоб всі їх тримались.
    І так, з волі Божої, втихнуть навіки оці балачки.

    До астрономів

    Не велемудруйте занадто про плями й сонця, що у небі;
    Бо чи не природа велика дає вам їх порахувать?
    Авжеж, ваша ціль є найбільша у цілім космічнім просторі;
    Та, друзі – величнеє зовсім не мешкає в обширах тих.

    Астрономічні писання

    Які ж небеса неосяжні! Які нескінченно величні!
    Але дріб*язковості дух перевів їх ізверху та вниз.

    Найкраща держава

    “Як взнати найкращу державу?” Так само, як жінку найкращу –
    Про них бо, мій друже, обидвох ніхто не говорить зовсім.

    Моя віра

    Яку я релігію визнаю? Жодну з усіх,
    Що їх ти назвеш. – І чому ж то? Заради релігії!

    Всередині й зовні

    Що в серці, те Бог лише бачить, тож Бог тільки бачить, щó в ньому,
    А клопотом нашим хай буде там теж щось корисне уздріть.

    Друг і ворог

    Сердечно я друга кохаю, та й ворог мені є нагідним,
    Що можемо – вказують перші, а другі – що мусимо ми.

    Світло і барва

    О ти, що є вічно Єдиним; живи із Єдиним незмінним!
    О барво, хоч змінна, люб*язно, проте, на людину спади.

    Прекрасна індивідуальність

    Хоч мусиш ти бути єдиним, та з Цілим таким буть не треба.
    Завдячуєш розуму єдністю – єдиний у серці своїм.
    Бо голос цілóго – то розум, а сам ти – і є твоє серце!
    І добре тобі, коли розум у серці твоєму живе.

    Розмаїття

    Багато хороших і мудрих, та всі на один лиш зважають,
    Керуючись власним поняттям – не люблячим серцем, на жаль!
    Сумне панування поняття – із тисяч мінливих сильветок
    Одну хіба, марну й нужденну, принести спромігся би він.
    Але де панує прекрасне, там радість життя гомонить –
    Отримує Вічноєдине мільйони сильветок нових.



    Потрійний вік природи

    Життя вона мала із байки; наука ж позбавила серця,
    А розум ізнову життя їй у творчім огні повернув.

    Наслідувач

    Добро із добра – то нескладно затямити в розумі всякім;
    Та генії мають потугу добро витягати із зла.
    Наслідувач, можеш вправлятись лише на існуючих творах;
    Матерія ж твором не стане, хіба що для Духа-творця.

    Геніальність

    Як геній дає знать про себе? Тим способом, що у природі
    Творець появляється сущий – в безмежнім цілóму буття.
    Ефір є прозорий, одначе його глибина незмірима.
    Відкрита очам, зостається для розуму тайна вона.

    Дослідники

    Усе намагаються люди тепер звідусіль дослідити!
    О істино, як ти рятуєш од злої гонитви себе?
    Для ловлі твоєї вже ставлять і сіті, й остроги надійні,
    Але у духовному кроці ти вислизнеш з їхніх лещат.

    Тяжкий союз

    Чому смак і геній так рідко побачити можна у спілці?
    Бо перший лякається сили, а другий не терпить вузди.

    Правильність

    Позбавлена хиб усіляких, вона є найнижча й найвища;
    Бо слабкість і велич єдині ведуть до такого щабля.

    Закон природи

    Одвічно було так, мій друже, і завжди так буде надалі:
    Слабким усе правила треба, а сильних вінчає талан.

    Вибір

    Не можеш усіх вдовольнити своїми ділами й мистецтвом?
    Тоді лиш кільком присвяти їх; бо марно загал вдовольнять.

    Мистецтво музики

    Життя хай навіює творчість, поет хай наснажує духом;
    Але в полігімнії тільки жадає промовить душа.

    Мова

    Чому дух живий неспроможний побачити іншого духа?
    Як тільки душа заговорить, то враз оніміє вона.

    Поетові

    Хай тим тобі буде вся мова, чим тіло все є для коханців;
    Воно може лиш розлучити, або поєднати їх знов.

    Майстер

    Один упізнати другого всяк майстер здолає по мові:
    Що саме він змовчує мудро, те майстра показує стиль.

    Пояс

    Тримає красу Афродита під поясом у таємниці;
    Ховаючи те, що помножить принади всі, – сором її.

    Дилетант

    Один гарний вірш написавши у творчості мить красномовну,
    Вважаєш по вдячному слові, що ти вже поетом зробивсь?

    Балакун про мистецтво

    Жадаєш добра у мистецтві? Ти доброго гідний такого,
    Що тільки у вічнім борінні з тобою саме постає.

    Філософії

    Яка з філософій простояти здатна і далі? Не знаю.
    Але філософія вічна – у тому надія моя.

    Прихильність муз

    Вся слава мина з пересічним. Ти, Музо небесна, відносиш
    Тих в лоно святе Мнемозини, хто любить тебе, а ти – їх.

    Печатка у вигляді голови Гомера

    О вірний, старий мій Гомере! Відкрию тобі таємницю
    Тендітну: про щастя в коханні єдино співець може знать.


    Переклав із німецької А.Гречкосій






    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  14. Іван Вазов - [ 2010.07.11 22:57 ]
    Раковски
    Мечтател безумен, образ невъзможен,

    на тъмна епоха син бодър, тревожен,

    Раковски, ти дремеш под бурена гъст,

    из който поглежда полусчупен кръст.

    Син, дреми, почивай, ти, който не спеше,

    ти, кой беше вихър, котел, що кипеше

    над някакъв злобен, стихиен огън.

    Спи! Кой ще разбужда вечния ти сън?



    Природата веща беше се сбъркала:

    тя от теб да стори гений бе искала,

    затова в глава ти като в една пещ

    фърли толкоз пламък и възторг горещ,

    но друг таен демон се намеси тамо:

    ти стана създанье от крайности само,

    елемент от страсти, от злъчка и мощ,

    душа пълна с буря, с блясък и със нощ.

    Твойта вражда беше вражда сатанинска,

    твойта любов беше любов исполинска,

    любов без съмненье, без свяст, без предел,

    що кат кръст огромен ти беше понел.

    Твоят символ беше: смърт или свобода,

    сънят ти - Балкана, кумирът - народа,

    народа с безчестье и с кърви облян.



    Твоят живот целий беше един блян!



    Ти гледаше бледен в бъдещето скрито.

    Ти се вреше дръзко в миналото срито

    и оттам влечеше кат победен знак

    векове от слава, затулени в мрак,

    за царе, юнаци вълшебни преданья,

    обраснали с плесен старинни сказанья;

    твоят орлов поглед виждаше навред

    от българска слава останки безчет

    и в тъмна ни древност, бездънна провала,

    ти вкарваше смело вселената цяла.

    Нищо невъзможно за теб не оста.

    ти даваше образ на всяка мечта.

    На неми загадки, сфинкси безответни

    предлагаше твойте въпроси заветни;

    исторйята, мракът, времето, редът

    не значеха много в големий ти път;

    ти иска да бутнеш, о, дух безпокоен,

    нещастен мечтател, апостол и воин,

    в един час делото на пет векове.

    Чухме ний твойте горди викове,

    когато при Сава и при Дъмбовица

    викна пръв "Свобода! Сяйна е зорница!"

    И ту с перо остро, ту с гореща реч

    надеждите сейше наблиз и далеч.

    Един само буден сред толкова спящи,

    ти един за всички като демон бдящи

    работи, бори се, стреска, вълнува,

    тук мъдрец замислен, там луда глава,

    мрачен узник в Стамбул, генерал в Балкана,

    поет и разбойник под съща премяна,

    мисъл и желязо, лира и тръба:

    всичко ти бе вкупом за една борба.

    Исторйята има да се позамисли

    във кой лик безсмъртен тебе да причисли.



    Ти умря. И пътят към гроба ти ням

    обрасъл е вече със бурен голям,

    и прахът ти гние без сълзи набожни...

    Не зарасна само, герою тревожни,

    проломът широкий, който ти тогаз

    в бъдещето тъмно отвори за нас!



    1882


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Іван Вазов - [ 2010.07.11 22:16 ]
    Де е България?
    Питат ли ме де зората

    ме й огряла първи път,

    питат ли ме де й земята,

    що най-любя на светът.



    Тамо, аз ще отговоря,

    де се белий Дунав лей,

    де от изток Черно море

    се бунтува и светлей;



    тамо, де се възвишава

    горда Стара планина,

    де Марица тихо шава

    из тракийска равнина,



    там, де Вардар през полята

    мътен лей се и шуми,

    де на Рила грей главата

    и при Охридски вълни.



    Там, де днес е зла неволя,

    де народа й мъченик,

    дето плачат и се молят

    се на същият язик.



    Там роден съм! Там деди ми

    днес почиват под земля,

    там гърмяло тяхно име

    в мир и в бранните поля.



    До чукарите Карпатски

    е стигнала тяхна власт

    и стените Цариградски

    треперали са тогаз.



    Вижте Търново, Преслава -

    тие жални съсипни:

    на преминалата слава

    паметници са они!



    Българио, драга, мила,

    земля пълна с добрини,

    земля, що си ме кърмила,

    моят поклон приемни!



    Любя твоите балкани,

    твойте реки и гори,

    твойте весели поляни,

    де бог всичко наспори;



    твойте мъки и страданья,

    твойта славна старина,

    твойте възпоминанья,

    твойта светла бъднина.



    Дето ази и да трая -

    за теб мисля и горя,

    в теб родих се и желая

    в теб свободен да умра.



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Анастасій Гречкосій - [ 2010.07.09 18:33 ]
    Івану Вазову
    Слов*янського вітаю співака,
    Що вславив "българско" по цілім світі гожім, -
    Прозаїка, поета, вояка,
    Нужденного бурлаку і вельможу.

    З глибин віків, із праху лихоліть
    Ти відродив народну честь і славу,
    Щоб не згасали протягом століть
    На вічну заздрість ворогам лукавим.

    І де б не був - удома, в чужині, -
    Чекає скрізь кипучая робота,
    Одначе мрієш наяву й вві сні
    Вернутися до рідного Сопота.

    Припасти до малої, до землі,
    Що стала більшою за цілий світ пригожий,
    Забути всі нещастя і болі
    Письменника, філософа, вельможі.

    9 VII 2010



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2010.07.09 01:10 ]
    Степовий вітер 1171 року
    І це фарби мої? Це палітра моя?
    Цей набір сірих плям?
    Серед сірого міста і сірих людей
    Де на площах гуде колізей,
    Де тортури – буденність,
    Де схиблених часом ідей,
    Кольорові обгортки
    Кидає в юрбу берендей.
    І цей край – моя Русь?
    Ця юрба – мій нарід?
    І цей злодій на троні - мій князь?
    На коня би і в степ!
    У долонях відчути руків’я меча!
    І захищаючи Київ щитом
    Волю відчути єством!
    І під свист диких стріл половецьких
    Чергову орду гнати степом за Дін!
    Бавлячись ставити долю на кін!
    Московитів навали топити в Дніпрі
    І «шоломом іспивши із Дону»
    На площі почути Бояна пісні!

    2010
    (фото автора віршів. На фото - храм Богородиці Пирогощої. Вірш присвячений подіям 1171 року коли Андрій Боголюбський - князь Володимиро-Суздальський зруйнував і розграбував Київ.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Іван Вазов - [ 2010.07.07 23:56 ]
    Сопот
    До тебе, рідне пустирище,
    мій граде забавок і втіх,
    гніздо печальне, попелище
    невинних радощів моїх.

    до тебе я душею лину,
    як син твій - спогаду не тьмар.
    Знов бачу я легку хмарину,
    що стеле білий наш димар.

    Ти - рідний край благословенний
    і дім, де народився я,
    щемливих згадок храм священний,
    колиско люблена моя,

    де малюку матуся мила
    жар серця віддавала свій,
    де ріс я, набирався сили,
    щоб вистоять у буревій.

    Я бачу дворик, дикі рожі,
    струмок прозорий поміж плит,
    рясний бузок біля горожі
    та під вікном старий самшит,

    я бачу школу рідну, милу,
    що мріє в серпанковій млі;
    що нам з дитинства прищепила
    любов до неба й до землі;

    я бачу Трапето, де в маї
    кружляли ми в танку стрімкім,
    і вас, балканські водограї,
    я чую ваш могутній грім!

    І монастир побіля кручі,
    і бору літнього узор,
    тінистий рай, гаї співучі,
    де не змовка пташиний хор.

    Тебе я бачу, сивий замок,
    а над усім, шпилі, і вас -
    о Остро-Бердо, Петков-Камак,
    Амбарице, де кожен раз

    зривало шапку під вітрами,
    погляну лиш - які дива!
    Увесь тремчу і, наче в храмі,
    душа радіє і співа!

    О гори, де орли в безмір*я
    летять, вітрам наперекір,
    у ваші скелі та міжгір*я
    мій спраглий проникає зір.

    То чи ж не від краси цієї
    віддав я співу свій порив;
    всією щирою душею
    цю землю й небо полюбив?

    І миле, рідне все для мене
    я бачу ніби звіддалік,
    немов видіння незбагненне,
    що в серці житиме повік!

    Переклав Дмитро Білоус


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Віктор Цимбалюк - [ 2010.06.25 17:09 ]
    Зоря
    …Понад краєм Землі,
    В світанковій імлі,
    Витанцьовує Зірка Ранкова…
    Та, що будить тебе,
    Та, що будить мене,
    Розбиваючи ночі окови…

    …Під її сріблом жив,
    То радів, то тужив,
    Шаблезубим поранений ящур…
    Правив плуга Сварог,
    Сіяв льон і горох,
    Наш, у Сонце закоханий, пращур…

    ...Ми дивились удвох,
    Як Зоря на Різдво,
    Розгорялася Світу на подив...
    Ми сідали за стіл,
    Коло душ, коло тіл,
    Бог до кожної хати приходив...

    ...А у квітні - весна,
    І Зоря ся ясна,
    На Великдень, як Спас, понад Храмом...
    На старому містку,
    За млином, у ліску,
    Ми з тобою, а Зірка - над нами...

    …Ще тебе не було,
    Ще мене не було,
    А Зоря ся вже гріла оселі…
    Розплітала косу,
    Випускала росу,
    Просиналися люди веселі…

    …Але час, як стріла,
    А життя, як юла –
    Тож, коли нас з тобою не стане –
    Наші внуки прийдуть,
    Щоб пройти свою путь,
    А Зоря їм станцює свій танець…

    Кумпала Вір, 27.05.-22.06.2010 року,
    м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  20. Котерлін Христя - [ 2010.06.22 03:50 ]
    свято без свята
    Старий будинок......дві віткритки мовчки в пошті,
    Свято сьогодні,та чомусь спізнились гості.

    Нема кому налити чашку кави...
    Із цінностей сім"ї-лишився мертвий камінь.
    .

    Тягар на серці гордої дитини,
    що дім батьків назавжди залишила,-

    На примус вислані відкритки-не відкриті,
    й нема родини,що навчала світ любити...


    Клубок стоятиме не надто довго в горлі,
    в світлі життя-усі ми подорожні...

    Й не дивно те,що жаль зовсім відсутній,
    затерта нить з минулим і майбутнім...

    Старий будинок......і якесь сімейне свято,
    Не вернуть час де були мама й тато....2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  21. Валерій Голуб - [ 2010.06.15 22:59 ]
    Давня притча
    Було це геть давно. В середньовіччі,
    Чи ще давніш – всі дати навмання.
    Учителеві дивлячись у вічі
    Сотали учні мудрість і знання.

    І запитав один юнак завзятий:
    -Учителю! То як цей світ пізнать?
    Чи розум, а чи срібло треба мати,
    Щоб осягнути суть усіх понять?

    В усіх куточках світу побувати
    Без срібла і коня не пощастить.
    Мабуть, що саме срібло є початком
    Того, що розум досягне мети?

    Завмерли всі. Цікава ж бо розмова!
    Чи дасть мудрець на те ясний одвіт?
    Учитель усміхнувся і промовив:
    -Поглянь навколо. Що ти бачиш?
    -Світ!

    -Тепер поглянь у дзеркало, мій друже.
    -Тут лише я! Ні світу, ні небес…
    -Затям! На склі тім срібло осоружне,
    Тому і бачиш ти лише себе.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  22. Жорж Дикий - [ 2010.04.13 13:23 ]
    Пророче
    У спогадах краси нема -
    там є прозріння!
    Чимало випито вина -
    а де везіння?

    Моя чи ні у тім вина -
    знати не хочу!
    Водичка проряд є питна -
    чуття злоскочу...

    Красою сповнене життя...
    А що я бачу?
    Хто не цінує почуття -
    тим не пробачу!

    І може я і не герой,
    щоб бити пику!
    В душі я лицар і ще той -
    як в лева рику!

    Сховаю в усмішці оскал
    свій кровожерний...
    Мені не здобич цей шакал -
    я честі ревний!

    Хай брешуть лиси на щити
    червена* граду...
    Ми йдемо твердо до мети -
    добра і ладу.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.21)
    Коментарі: (4)


  23. Валерій Голуб - [ 2010.04.01 22:23 ]
    * * * *

    Тяжка ця ноша. Кров і піт від неї.
    Та різкою взамах: "Ану, неси!"
    Ревла юрба. Вищали фарисеї:
    "Якщо ти бог, хоч сам себе спаси!"

    За що вони мене так ненавидять?
    Бо я відкрив їм, що живуть у злі.
    Прости їх, Отче! Що творять – не видять
    Незрячі твої діти на землі.

    - Я посланий, щоб ви пізнали Бога.
    Вручив мені Він Слово осяйне.
    Багато добрих діл зробив від нього.
    За котре з них караєте мене?

    - Бо ти серед народу смуту сіяв.
    І віру нашу древню смів хулить.
    Казав, що ти Христос, що ти Месія…
    Одна лиш смерть тебе угомонить!

    Не відповів. Даремно бісер тицять.
    А на плечах не хрест – пекучий біль.
    Та враз відчув: чийсь жаль, неначе птиця
    У серце б'ється. Десь отам, звідтіль!

    Він серцем чув печаль ту незречиму,
    Він бачив лиця чесні і смутні.
    Он дівчинка з брунатними очима
    Губами ворухнула: "Боже мій!"

    Я все стерплю. Хай збудуться писання.
    Вже світить вогник віри пломінкий!
    ...Палило сонце пагорби піщані.
    В безсмертя йшов Син Божий. Син людський.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2010.03.09 10:46 ]
    Калина (Наслідування минульщини)
    Де вороння і погари лихі,
    Зросла калина юна при дорозі.
    Ех, братчики!.. Передчуття глухі
    вростали у серця в німій тривозі.

    Лише моє співало ще зі снів,
    А та калина, як моя дівчина!
    Ех, братчики!.. Там ворогів і стрів,
    І кров’ю запалала шабелина...

    Калину посікли у тій борні,
    І братчиків, що з кетягами болю
    Вмирали так, як умирають ті,
    Що люблять над усе життя і волю!

    Тепер ви вітер, очі вам – блакить.
    А я вернусь, я виховаю сина!
    Ех, братчики!.. Йому тепер любить,
    Росте для нього дівчина-калина.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (11) | "''Момент'' Володимир Винниченко"


  25. Валерій Голуб - [ 2010.03.08 19:10 ]
    Україна, 1827



    "мені тринадцятий минало..."
    Співали десь по вулиці.Смеркалось.
    Зганяв хлопчак ягнят на водопій.
    Два паничі до хрипу сперечались,
    Кресали істину в дискусії палкій.

    То панові племінники, студенти.
    Один з Варшави, а другий з Москви.
    Затяті хлопці, вічні опоненти,
    Їм хоч стріляй - по своєму, і квит.

    - Как славно пели нынче про Маруську!
    Хотя грубы одежды этих жон,
    Но их язык, по сути, тот же русский.
    Вот только сильно польским искажен.

    Пан пОляк відпарирував учено:
    -Пшепрашам бардзо, алє то нє так.
    То мува польска, тилко змосковщена!
    - Опять ты против! Экий ты чудак!

    Одно бесспорно: эти малороссы
    Вовеки не подымутся с колен.
    А раньше было, наставляли косы.
    Поместья выжигали в прах и тлен!

    Однако, нынче нет у них стратегов.
    Пророков, что от Господа даны.
    И будут ли?…
    -Ми нє позволям тего.
    І вперше тут погодились вони.

    Малий вівчар в кріпацькій одежині
    Ішов з роботи втомлено на тік.
    Він чув оті слова бридкі, чужинні,
    І франтів гнівним поглядом обпік.

    -Гляди-ка, мальчик! Смотрит с осужденьем.
    Похоже, возомнил, что мы пьяны.
    Пари! Развеселю в сие мгновенье.
    Лови пятак! Ну-с, мы, надеюсь, прощены?

    Не зворухнувсь хлопчак. Насупив брови.
    -Не взял! Какой же гордый, свинопас.—
    Сміявся лунко вітер у діброві...
    -Хохленок! Как зовут тебя?
    - Тарас!


    Рейтинги: Народний 5.45 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (23)


  26. Лариса Ліщук - [ 2010.03.02 09:14 ]
    Материнські рушники
    На хрещатім рушникові
    Долю рідної землі
    В кольорах червоно-чорних
    Вишивали матері.

    Біля тьмяного кадіння
    Масляного каганця
    Голку втомлено водила
    Ніжна матері рука.

    Переплелись дві стежини
    На лляному рушнику,
    Перша доля - калинова
    Друга - з терна у вінку.

    І лягає чорний колір
    Сумом рідної землі
    За страшні голодомори,
    За репресії страшні.

    А червоний колір щастя,
    Миру, злагоди, добра,
    Щоб до нашої країни
    Доля щедрою була.



    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.21)
    Коментарі: (3)


  27. Анатолій Сазанський - [ 2010.02.23 13:22 ]
    ZZZZZZZZМ.П ZZZZZZZZZZ

    Агонізують солов’ї ..,
    Небесне око сльози ронить,
    Лілеї- річкові мадонни
    Вінчальні понесли корони
    В хатинки бронзові свої.

    Люцифер відкрива Псалтир
    І сниться травам юна днина..
    Між них маленький поводир
    Веде незрячу Україну..

    Агонізують солов’ї ,
    Ледь шурхотить небесна брама-
    То Ніч незримими руками
    Багатства відчиня свої.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  28. Ліна Костенко - [ 2010.02.13 17:44 ]
    Старий годинникар
    Ще пароплавчики чаділи,наче праски,
    ще ми шукали крем’яхи в піску, —
    на пограниччі дійсності і казки
    стояв той дім за хмарами бузку.

    Там жив дідок, що схожий був на графа,
    в краватці чорній, не як всі діди.
    В трельяжі віддзеркалена карафа
    була як сон криничної води.

    Усмішкою дитячої фортуни
    було для нас потрапити в той дім.
    Там все було блискуче і латунне,
    і лампу там залишив Алладін.

    А той старий, достоту Каліостро,
    щось прецизійне маючі в руці,
    дивився в шкельце, наче кібець, гостро
    і поціляв у гвинтики й зубці.

    Навколо нього час лежав навалом.
    Співали птиці в шибку із куща.
    А він, старий, сидів як за штурвалом —
    в руках крутив манюньке коліща.

    Куди він плив? Немов стояче озеро,
    у сутінках поблискував трельяж.
    Всі механізми цокали загрозливо,
    і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"

    А він крутив малесенькі штурвали,
    і плив, і плив... З якої далини?
    Його дитинство в рамочках овальних
    дивилося на нього зі стіни.

    Крихкий комод вивірчувала шашіль.
    З куточка сяяв срібний образок.
    Його душили спогади і кашель,
    і навіть той за вікнами бузок.

    У мерехтінні маятників мідних,
    коли гуділа басова струна,
    над мурашинням циферок термітних
    він був — як тінь старого чаклуна.

    Він лікував годиннички куповані.
    Час зупинявся, цокав і кульгав.
    Вночі нам сходив маятник уповні,
    а він тихенько гирку підтягав.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  29. Микола Руденко - [ 2010.01.25 08:02 ]
    В моїм краю
    В моїм краю живуть кряжисті сили,
    Що рід ведуть із глибини віків.
    В моїм краю ще збереглись могили,
    Насипані шапками козаків.

    В моїм краю в руках підкови гнути
    Діди навчали босоногих нас.
    ( - Ну як тим воликом гарбу тягнути,
    Коли її не зрушить і Панас?..)

    Тут матері з такою добротою,
    Якої ви не знайдете ніде.
    Тут велетні з довірою святою -
    Їх циганча круг пальця обведе.

    Під стріхами красуні чорноброві,
    Що мають серце чуле і просте.
    В моїм краю чорноземи метрові:
    Голоблю посади - і та росте.

    А день, мов лицар, підійма забрало,
    Склика тополі на старі вали...
    В моїм краю вмирали, як орали:
    На бій, неначе на роботу йшли.

    Земля вертає хлібом сльози бранок,
    І жде чогось коріння у гаю...
    В моїм краю півні співають ранок.
    Півні співають у моїм краю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (1)


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2010.01.02 00:13 ]
    Апокрифічний вірш

    1

    Махнув рукою Зевс на рід людський:
    Пожадливі людці, підступні, хтиві…
    Бог Прометей, що плоть живу зліпив,
    Митець був неабиякий... та схибив.
    Червону глину він полив… слізьми.
    В Беотії добра такого сила...
    Буває, в сон осінній прилетить
    Бліда істота – з нігтями крихкими -
    І квилить, звинувачує творця,
    І рани вивертає, мов кишені...
    А чим допоможу, зцілю чим - я?
    Похнюпиться бідак... іде між скелі...

    2

    Здола твоє творіння холод… звір… –
    Дзижчав комарик-сумнів Прометею,
    Тож злинув
    відчайдух-творець
    до звізд –
    Щоб полум’ям зігріть сирі печери.
    Відкрив титан таїни ремесла,
    Кебетних homo вчив азів мистецтва…
    Пандора
    спроквола
    у світ зійшла...
    І посаг простягла Епіметею…
    А що велеречивою була,
    Уміла вговоряти, научати
    (Принадність Афродіта улила
    В краплисті очі барви океану) –
    То й випурхнула з бочки зграї круків:
    Турботи,
    смутки,
    немочі,
    жалі…

    І… Прометея Зевс прирік на муки.
    І… звів потоп усе живе Землі,
    Бо homo гризлись між собою, наче звірі.
    Абрис Парнасу бовванів серед імли...
    Зійшли з човна
    Девкаліон і Пірра.
    Забаглось їм планету заселить.
    Зачувши голос з віщої печери –
    Напучування-поук божества,
    Засіяло подружжя, метр за метром,
    Камінням живодайні ті поля.

    ...І проросли небавом крізь пирій
    Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві…
    Девкаліон і Пірра, сіячі,
    Не мали втіхи від такого дива,
    Терпляче вчили плем’я, день за днем:
    Ріллі - зерно, а вітерцю - маргінес…
    І золотили збіжжя: рис... овес...
    Старі не вчили підлих homo війнам!
    Арес чи Марс, нащадок Зевса й Гери,
    Навчав той люд мистецтву... убивать.
    За смерть - медалі... Реп"яхами - певність:
    Сьогодні хлопчик - а за рік солдат.

    3

    Несуть хлоп’ятам не торти в дарунок –
    Шаблюки, каски, танки... пістолет…
    І вчаться дріб-армійці ще з пелюшок
    Не тамувати злість-шальгу, афект…

    А з мегавікон Олімпійського палацу
    Зевес невсипно дивиться на те,
    Як із жертовників байдужливо-щербатих
    Кармінна кров,
    паруючи,
    тече…

    Надія тліє: рочиню врата в Елізіум.
    Там дзюркотять
    струмки про лад і мир...

    Невже і там побачу вічні війни –
    За тінь від кипарисів і олив?!


    2005
    ----------------------------------
    прохання до читачів - вірш не оцінювати.


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  31. Віктор Цимбалюк - [ 2009.12.30 12:17 ]
    Корсар
    …П’ятнадцятеро душ на сундук мертвяка…
    Йо-хо-хо! І бутелька рому…

    Джон Сільвер

    …Ми вийшли в море в забобонну п’ятницю,
    В той день було тринадцяте число…
    Команда наша – волоцюги й п’яниці,
    У кожного на серці – мла і зло…

    …Та вибору нема – вітрила піднято,
    За обрієм на нас чекає шторм…
    Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
    Що обігну смертельні скелі мису Горн…

    …Дев’ятий вал… Колотить шхуну, так, як молотом,
    Команда молиться: «Спаси! Ти, що воскрес!»
    Зриває з шиї в мене вітер хрест із золота,
    Однак мене веде вперед Південний Хрест…

    …Бо вибору нема – вітрила піднято,
    За обрієм туман, вітри і шторм…
    Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
    Що обігну смертельні скелі мису Горн…

    …На судні - бунт, матроси вбили кока й лоцмана…
    В каюті замкнені старпом і капітан…
    А юний юнга, тобто я, вчепивсь у боцмана,
    Бо шквал зриває такелаж, немов шайтан…

    …І вибору нема – вітрила піднято,
    За обрієм туман, вітри і шторм…
    Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
    Що обігну смертельні скелі мису Горн…

    …Все ж, капітанові Боги були живучими,
    Бо він знайшов в ту мить страшну потрібний стиль…
    В широтах цих, що називаються ревучими,
    Лише по кілька днів на рік буває штиль…

    …Тут вибору нема – вітрила піднято,
    За обрієм туман, вітри і шторм…
    Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
    Що обігну смертельні скелі мису Горн…

    …Ми не розбилися, бо все ж, боротись вміли ми…
    І ми дійшли в свій порт – історія проста…
    Сережка з золота в моєму вусі лівому –
    Я відібрав її в Південного Хреста…

    …І вибір – був, тому й вітрила піднято,
    За обрієм – вітри, тумани, шторм…
    Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
    І обігнув смертельні скелі мису Горн…


    Примітка: за традицією, моряки, що зуміли обігнути мис Горн і вижили, мали право носити у лівому вусі золоту сережку;

    Південний Хрест – сузір’я південної півкулі землі, яке вказувало морякам на Південний Полюс.

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький, 22.12.09 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  32. Валерій Голуб - [ 2009.12.25 15:58 ]
    Наша хата не скраю! ( Диптих)


    «Од отця Орія походите, і він в лиху годину знов народжується серед вас…» Велесова книга.


    1
    Вони штовхали геть драбини куті,
    Трощили люто палями щаблі,
    А ті все дерлись. Лізли, щоб наткнутись
    На гострі окривавлені щаблі.

    Три тижні не стихала люта січа,
    Відтоді, як Батий привів орду.
    Повсюди гук чужинського наріччя,
    Верблюди, скрип возів і кінський дух.

    Ворота Лядські впали під тараном,
    І ринула орда в тісний провал.
    Бенкетував Батий! Але зарано:
    За ніч узвЕли поруч новий вал.

    І знов клекоче бій несамовито!
    Та враз хитнувсь, розкинув руки вшир –
    Немов силкуючись нукерів зупинити –
    І впав на мур останній богатир.

    Вогонь і меч вершили дику тризну.
    Палали хати, корчились тіла.
    І був солодкуватим дим Вітчизни,
    І чорна мла на Київ налягла.

    Понурий ряд рабів світловолосих,
    Дівоче голосіння, хтивий сміх.
    І волокли живий товар за коси,
    На площі впевнившись в незайманості їх.

    А навкруги димілася руїна,
    І Десятинні впали куполи.
    Підпливши кров’ю, мати-Україна
    Своїх дітей тулила до поли.

    Захрипли дзвони з горя і розпуки.
    Розтерзаний, чорнів іконостас.
    Сліпий чернець підняв до неба руки –
    О, Господи, за що караєш нас?

    Устами Первозваного Андрія
    Прорік ти славу, що не відлуна
    Й на цих горбах засяє наша мрія ...
    Та де ж та ласка Божа? Де вона?

    І вдарив грім. Сяйнула блискавиця.
    Святий Андрій постав перед старим.
    - Не богохульствуй! – І підняв десницю –
    Не всі боролись із врагом лихим.

    Он, княжі раті відійшли за обрій.
    Не помогли. Та мудрий Божий глас.
    Ваш праотець, засновник роду, Орій
    В смутні часи родИться знов між вас...


    2
    Я знаю стільки, скільки пам’ятаю.
    Сочиться час через піски віків.
    І те одвічне „Моя хата скраю”
    В кривавих ранах вражих канчуків.

    Душа Вкраїни знов кричить від болю
    У сутінках неправедних і злих.
    Вори в законі вершать наші долі.
    Для них ми тільки бидло і козли.

    Їм легко правиться в байдужості совковій,
    В пітьмі чужих думок, чужих речей.
    Та народившись в пелені Дніпровій,
    Народ зірвав пов’язку із очей.

    Вперед, на площі! Світло оживляє!
    Відчули ми, що Бог присутній в нас.
    Із нами Правда, що усе здолає!
    Прабатьку Орію. Вставай. Прийшов твій час.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (11)


  33. Юрій Клен - [ 2009.12.12 17:57 ]
    Прокляті роки *** Частина ІІ
    ………..
    Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
    Де фільм, який нам показав би голод,
    Отой проклятий 33-й рік?
    Який співець поему склав про холод,
    Чи розповів, як то людей в наш вік
    Крушив і чавив пролетарський молот?
    В скількох кровях купаючи той герб,
    жнива справляв на людській ниві серп?
    О, скільки раз по місту «чорний ворон»
    Шугав, зі сну хапаючи людей,
    Коли вставала пітьма чорним бором,
    Зітхаючи пащеками ночей!
    І падав присуд, скорий чи нескорий,
    Во славу ще нездійснених ідей,
    Що їхні гасла вкрили двері храмів,
    Що їхній намул світ роками плямив.

    Але нехай в нерадісній добі
    Вогняним квітом квітне давній спомин –
    Слова, співцем проказані в журбі:
    «ні соколу, ні кречету лихому
    Не ляжем на поталу, й не тобі,
    О чорний вороне!» В багрянім громі
    Ревла небесна твердь. Як і тоді,
    Ряхтіли гриви ржаві і руді.

    У ті роки великої руїни
    Такий рясний, нечуваний врожай
    Послав Господь нещасній Україні,
    Якого доти ще не бачив край.
    І знову доля в грі мінливо-змінній
    Ненатлі орд, менажерові зграй
    Все кинула на пожру і поталу
    Та реготом безгучним реготала.

    Зерно у купах пріло під дощем,
    Кудись у море, в безвість, за границю,
    Щоб насадити скрізь цей наш едем,
    Немов виріскуючи із криниці,
    Переливаючись рідким вогнем,
    Текло струмками золото пшениці.
    Ми тільки бачили той тьмяний блиск,
    На горлі ж ми відчули пальців стиск.

    Тоді дурні Грицьки і Опанаси
    Вмирали, як у зливу комарі.
    Тоді по селах їлось людське м’ясо,
    І хліб пекли з розтертої кори.
    Дивилися голодні діти ласо
    На спухле тіло вмерлої сестри.
    Так ми, хоч і покинули печери,
    В двадцятім віці стали людожери.

    ……….
    Клекоче нам розпечене нутро.
    Хто вичерпає нам шоломом горе?
    Хто в душу нам плесне дощу відро?
    Або який архангел винозорий
    З свого крила позичить нам перо,
    Щоб ту скажену гру фантасмагорій
    Ми записали на блакитнім тлі,
    Де літери горіли б нам у млі?

    Які багряні й грізні епопеї
    Нащадкам міг би геній розгорнуть,
    Якби писав він кровію своєю,
    Плеснувши нам в лице ту каламуть,
    І змалював нового фарисея
    І до Голоти страдницької путь!
    Але всі казні, гибелі і втрати
    Не перечислити й не зрахувати…
    1937



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (3)


  34. Віктор Цимбалюк - [ 2009.12.11 11:15 ]
    Ой, там на Горі…
    У когось символ Світу – «Інь» і «Янь…»
    У когось – мантра «Ом» чи «Ха» і «Тха…»
    А що ж у мене? Згадуй, Серце, згадуй,
    Як закрутили Сваргу-Всесвіт Ладо й Лада…


    …Ой, там на Горі, тай на високій
    З Ладою Ладо гуляв…
    Тішилося Сонце – Богове Око,
    Тішились Небо й Земля…

    …Ой, там на Горі, ген, понад плаєм,
    Туром трембіта гуде…
    Знак у Трипіллі, в Сурожі знають –
    Ладо до Лади іде…

    …Ой, там на Горі, сварьба-весілля:
    В променях Світла – Любов…
    Бавлена медом, травлена сіллю,
    Скріплена Вірою кров…

    …Дана до Дани, Жива до Живи –
    Викує Зірку Сварог…
    Перший раз – вітер… Перший раз – злива…
    Першої Мови урок…

    …Ой, там на Горі, тай на високій,
    Двоє живих – я і ти…
    А серед Неба зраджений Сокіл,
    Канить до Бога: «Прости…»

    …Ой, там на Горі, тай на високій
    З Ладою Ладо гуляв…
    Плакало Сонце – Родове Око,
    Плакали Небо й Земля…

    Примітка автора: слово «Гора» читати з наголосом на першому складі: тобто, гОра; слово «Жива» читати також з наголосом на першому складі, тобто жИва.

    Кумпала Вір,
    10-11.12.09 р. м. Хмельницький







    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (4)


  35. Віктор Цимбалюк - [ 2009.12.09 14:15 ]
    Пугу-пугу
    (Колискова для Назара)

    …Пугу-пугу, пугу-пугу,
    Ходять коні прілим лугом…
    Пугу-пугу, пугу-пугу,
    Миготять зірки…

    …Розсупонились підпруги,
    Не туман – печаль і туга…
    Сива туга понад лугом –
    Де ж ви, козаки?...

    …Пугу-пугу, пугу-пугу,
    Козаки приходять з Лугу…
    Пугу-пугу, пугу-пугу,
    А між них – кобзар…

    …Через Вічність дума лине…
    Затуманилась долина…
    Зупинися на хвилину,
    Сотнику Назар…

    …Пугу-пугу, пугу-пугу,
    Бродять душі прілим лугом…
    Пугу-пугу, пугу-пугу,
    Бачать віщі сни…

    …Пригортає сина ненька,
    Бавить голосом тоненьким:
    - Спи, мій сотнику маленький,
    Гай-гаю, засни…

    Кумпала Вір,
    м. Хмельницький - м. Дрогобич, 28.10.09р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.36)
    Коментарі: (2)


  36. Юлія Скорода - [ 2009.12.01 15:36 ]
    Пам’яті жертв Голодомору
    Холоне світ і стогне млосно Тишею,
    Безглуздий кріт ховається в нору,
    І польовою злодійкою-мишею
    Три колоски я для дітей вкраду.

    Їхні очиці, рученьки безкровні
    Роздерти ладні навіть сатану
    За жменю зерен. Лиця, болю повні,
    Конають за партійну сарану.

    Копаю ямки для своїх найменших –
    Їх голод не зуродує на біс.
    А там весна і, може, буде легше…
    Совітське стерво плаче з-за куліс.

    Було село велике з кіньми, свинями,
    З собаками брехливими, з курми.
    Тепер нас двійко… З животами-динями
    Чекаємо закінчення зими.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (5)


  37. Юрій Клен - [ 2009.11.28 15:58 ]
    Прокляті роки (1937)
    Частина І
    Якась смутна і невесела осінь
    зійшла, мов помаранча золота,
    над Києвом, і олив’яні оси
    дзижчали і співали з-за моста,
    де вітер заплітав березам коси
    і цілував в розтулені вуста
    (о спогади терпкі і непотрібні
    про ті роки жорстокі і безхлібні).

    ............
    О златоглавий мій! Не раз голота
    татарська пила твою чисту кров,
    не раз знущалася з втоєї плоті,
    та духу твого варвар не зборов.
    Невже ж навік зчорніла позолота
    тепер ніким не пещених церков,
    що викохані мудрістю варяга,
    і висушила горло вовча спрага?

    Та чи ж не кращими були ті дні
    без дров, і без електирики, й без хліба,
    коли ввижались марева ясні,
    аніж тепер, коли душа в нас ніби
    тріпоче й б’ється на безводнім дні!
    Так піймана гачком нехитрим риба
    на мотузку, протягнутім між жабр,
    танцює те, що зветься danse macabre.

    Тоді поет не звався ще "холуєм"
    і за пайок не продавав свій хист,
    як той альфонс, якого ми вшануєм.
    петлю йому скрутивши із намист.
    Так ми минуле ідеалізуєм.
    хай світиться воно, як аметист!
    Тоді в кларнети ще трубив Тичина,
    і кликав Рильський в сині далечини.

    Блажен, хто гордо кинув рідний край
    і з посохом в руці пішов шукати
    на чужині незнаній дальній край,
    куди веде його весна крилата.
    Та тричі той блажен, який за чай
    і хліб теж не схотів себе продати,
    але, минаючи тропу розлук,
    зостався, щоб зазнати хресних мук...

    .........
    Високий мур чекістської в*язинці
    тоді мене на місяць поріднив
    з гуртком людей,
    що в них серця, як птиці,
    летіли до невиданих раїв,
    дарма що смертний холод їм в зіниці
    уже блакитну вологість улив.
    Було нас шістдесят, і наші співи
    цвіли... як у садку куркульськім сливи.
    .............
    Ми добре знали смертницький звичай...
    Задушна ніч у мрячному підвалі.
    Зненацька крик: "Виходь і все скидай!"
    ти одяг катові лишав на "чай".
    В потилицю мов грім. А потім клали,
    поважно, всіх шикуючи до куп,
    з мистецьким хистом труп на мокрий труп.

    я не забув той натовп навіжений,
    що смертників чека біля воріт...
    Ті матері, жінки і наречені...
    Вгорі, мов розпачу кривавий квіт,
    гойдало сонце райдуги скажені.
    А нам, щасливцям, у широкий світ
    воно, пульсуючи життям, жагою,
    прослало злоту стягу над водою.
    ..........
    Але в тюрмі я, мов дитя у школі,
    навчивсь кохати сонце і життя.
    Який чудовий перший день на волі,
    коли, черкнувшись грані небуття,
    ти знову чуєш спів женця у полі,
    мов він твоє вславляє вороття!
    Десь у садках п’янкіше пахнуть квіти,
    і самі хиляться до тебе віти.

    Стрункіші стали постаті дівчат,
    і по-новому світяться їм очі.
    А в небесах, де тиша й вічний лад,
    застигло все в прозорості урочій,
    мов грає відблиском Господніх шат...
    Хіба ж не кожен славити охочий,
    коли від катової втік руки,
    романтику кривавої чеки?


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  38. Віктор Цимбалюк - [ 2009.11.25 13:31 ]
    Мої мелодії, здебільше, «на жаліб»
    …Мої мелодії, здебільше, «на жаліб…»
    Чому? Тому, що надто посо солі,
    Набрякло в мозолях моєї долі,
    Всмоктавшись в душу рідної землі…

    …Пролилося слізьми в синімні жили,
    На вишиванки рушників, що, мов би крила,
    Над битим шляхом, там, де зорі уночі,
    Над руслом дельки, у якім – живі ключі…

    …Бетляв тим шляхом липетень незрячий –
    Світ вже давним-давно забув його ім’я…
    Біда у тім, що він, каліпний, бачив,
    Все те, чого, відтак, не бачу, зрячий, я…

    …Зерно ховалося в репсанях устиянських,
    Від приструнків, аж до самих бунтів…
    О, як би я знайти той лад хотів,
    Який сховав укорник в псальмах християнських!…

    …І я, завдавши долю-хрест, як захребетку,
    Наклевлюю стрій кобзи «на жаліб…»
    І, прагнучи від сир`я мати хліб,
    Псалию думи, як свирит слова з абетки…

    …Кимуть я вию і кричу, як сірий ликус…
    Кудень бреду, немов би клим, стропіллям диким…
    Зітаю шатер, щоб белімне джерело,
    Скропило делькою самітника чоло…

    Примітка: при написанні цього твору автором використані окремі слова з таємної «лебійської» мови кобзарів, якою вони користувалися для збереження своїх таємниць. (Джерело: В.Кушпет. «Старцівство. Мандрівні поети-музиканти в Україні 15-17 ст.)
    Словничок:
    Посо- багато;
    Синімний – синій;
    Белімний – білий;
    Делька – вода;
    Бетляти – йти;
    Липетень – старець, мудрець;
    Каліпний – сліпий;
    Репсані устиянські – усні, тобто «з вуст-у-вуста» таємні книги кобзарів, які передавалися після прийняття другої присяги; налічувалося 12 устиянських книг;
    Приструнки – нижні струни кобзи або бандури;
    Бунти – верхні, басові струни кобзи або бандури;
    Укорник – майстер;
    Захребетка – полотняна торба, у яку, власне, і поміщалося усе добро старця;
    Наклевлювати – настроювати струни;
    На жаліб – один із способів настроювання;
    Сир`я – земля;
    Псалити – співати;
    Кимуть – вночі;
    Кудень- вдень;
    Ликус – вовк;
    Клим – в’язень;
    Стропілля – поле;
    Свирит – дитя;
    Зітати шатер – молитися Богу.

    Кумпала Вір,
    16-17.05.09р., м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (10)


  39. Мойсей Фішбейн - [ 2009.11.12 22:14 ]
    Дитинство. Провінція. Ретро
    ... Що там було, стривай?
    Задуха декорацій,
    Зачуханий Горацій,
    Зашмульганий трамвай,
    Завзятий піонер
    На стежці каменястій,
    Продовжувач династій,
    Хранителька манер,
    Старійшина, старці,
    Трофейні чорнобурки,
    Напучування дурки
    З указкою в руці,
    Пеніцилін, коклюш
    (Чи коклюш), санаторій,
    Омана Євпаторій
    У плісняві калюж,
    Пикате і рябе –
    Полковник-самогубця,
    Його любаска Любця –
    Друкарка в МҐБ,
    Відомий місту ЗІМ,
    Вітрянка, жовтяниця.
    У жовтні місту сниться
    Чума холодних зим,
    Завскладом погорів,
    Повсюди спів Джамбула,
    Держава не забула
    Своїх оленярів,
    Застуда не зника,
    Завжди напоготові,
    Культурно-побутові
    Діла відставника,
    Передміський «Тайвань»,
    Товкучка опупенна,
    У прихлипах Шопена
    Вервечки поховань,
    Варенична, пивна,
    Кондукторки бедраті,
    Русалка на цераті
    У пахощах вапна,
    «Склотара», «Індпошив»,
    «Утиль», «Ґалантерея»,
    Заручини в єврея,
    Завмаґа хтось пришив,
    Сльота, «манту», «пірке»,
    Нудота карантинна,
    У місті скарлатина,
    Ковтати щось гірке,
    Лахмітники, склярі,
    «Гострю ножі», хворіти,
    Напливи «Ріоріти»
    В якомусь попурі,
    В якоїсь там рідні
    Поштівка з Палестини,
    Безвихідні гостини,
    Пропащі вихідні,
    Вже ради не даси,
    «Закусочна», «Сифонна»,
    В коробці патефона
    Згасають голоси...

    20-25 лютого 1997, Erding


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1) | "Читає автор"


  40. Володимир Ляшкевич - [ 2009.04.14 17:25 ]
    Подорожня. За Євгеном Гребінкою.
    Чорні ворони! Чари зронені,
    на біду мені уготовані.
    Чорні ворони і гіркі сніги,
    аж до обрію круговерть юги.
    Не спинитися – на семи вітрах!
    Не відкритися - душі на ножах!
    Не знайти тепла, усміху судьби,
    не докінчити пісню ворожби.

    Ах „Очі чорні! Не *
    Потамовані!
    Очі пристрасні!
    Начаровані!
    Як люблю я вас!
    Як боюся вас!
    Ой зустрів я вас
    У недобрий час!”

    А було – не так говорили ми!
    Поцілунками пломенілими
    тамували вщерть свою жадобу -
    і розсудливу, і вигадливу.
    Начаруєшся - не забутися!
    Я кричу, але не вернутися!
    І біжу від вас, і кохаю вас!
    Злі приречення розлучили нас.

    „І тому за тьму *
    Глибші ви з-під вій!
    Бо в жало́ба ви
    По душі моїй,
    Переможне вас
    Тішить полум’я:
    Догораю в нім
    Бідним серцем я!”

    Що тепер мені пристрасті нові,
    і знаття про те, що на вівтарі.
    Добрести б у млі дому в далині,
    де гортають дні - винні повені.
    Та мелодія, та п’янкі слова
    про твої діла і мої діла!
    Але ворони! Кляті ворони!
    І біжать путі в різні сторони.

    „Та не плачу я, *
    Не печалюсь я,
    Бо така легка
    Доленька моя:
    Бо усе що дав
    Бог на радість нам,
    Я віддав навік
    Огняним очам!”


    2009


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (8) | "Продовження. «Звірі»"


  41. Володимир Ляшкевич - [ 2008.11.05 17:23 ]
    Хроніки забутих часів. Мукачево 90-х
    [90-і]
    - Авве! - вистиглому місту, де минуле цікавіше
    за прийдешнє - кожним кроком, кожним витином із часу
    автентичнішого змісту, - що могло, те сталось, іже
    так і суджено сюжету перед крапкою, що масу

    через себе пропустила,
    як піски у отвір істин
    на той бік, примару тіла
    залишивши для оглядин.

    Зачарована безвихідь, і клепсидри не покинуть
    миті звиті у щодення злив, туманів на світанку,
    річки виходу на люди, гомону церков, і, мабуть,
    з виноградного бродіння в обрій всотаного замку.

    Де усім, із небом включно,
    "хепі-енд" не дано в спадок,
    і, можливо, де безчасся
    краще за новий порядок.

    [60-і]
    Пам'ять на екрані зору крутить пожовтілі плівки,
    заповняючи безлюдну, очманілу чорно-білість
    нещодавнім, наче з твору, писаного під копірку,
    про узяті п’ятирічки, ми за - мир, братерство, єдність.

    ... Говіркі урочі юрби,
    Дітлахи усіх народів.
    Муж із каменю над юрми
    розпашілих транспарантів.

    - Вчись, як Ленін - дітвора! Кричимо: Ура! Ура!
    - Слава трудовому класу! Поступу - надійну базу!
    - Миру – мир! Війні - війна! Ленін! Партія! Весна!..
    Під ногами у скульптури
    звились у клубок фігури...
    ..........................
    ..........................

    Шістдесяті – нині статки вже не ті, аніж раніше.
    Пахощі. Огром будинку. Виростають діти дружно.
    Сонце, двір, сімейні свари, і чарівний поклик вулиць.
    Світ зістрибує з малюнку - кольоровий і в новинку!

    В сірому лише уламки,
    пам’яті таємні зйомки:
    вулиці забиті пружно,
    протизаколотні танки.

    [70-і]
    Подумки у повоєннім вигасають сімдесяті.
    Галасливий дім напроти - змовк ураз, неначе з горла
    зв'язки видерли: буденно переміщені ( й відтяті)
    за соцтабірні редути городян коштовні перла.

    Пустять їх, до болю звичних,
    за обітовані дверці
    зі скарбами анемічних
    діток і тугою в серці.

    І достатньо стало місця - і отим, що геть заждались,
    і лункому токовищу переможної тиради.
    Бо ясніло з кожним кроком - достроково ми дістались
    у „зросла спільнота вища!” - з учорашньої наради.

    Не знайти у нас планиди
    дрібнобуржуазним фрондам!
    Полонини і бескиди
    височать єдиним фронтом!

    [80-і]
    В цій будові мимоволі досі ворохобить мозок
    невгамовна ейфорія, і дзвінки вовтузять пам’ять.
    Рідна школа, звідки долі линули удовж указок,
    де і нині жду на вирок – відчитають чи похвалять,

    де від „мама мила раму”
    до нестямної любові,
    підійматися вітрилу
    кожним випуском „по-но́вій”...

    Але долі, де ті долі, що отримували бали?
    У колишньому й новому та ж загубленість і згубність,
    щоби понад берегами плину часу виринали
    гул подій на боці тому, а на цім гулка відсутність.

    Де не зустріч протиріччя
    правилам усім, а - диво,
    що упізнане обличчя
    усміхається щасливо.

    [90-і]
    А лице таке знайоме - внутрішньо розкутим зором,
    наче це найважливіше для балачки із Платоном,
    наче саме це вагоме, недосяжне літ поборам,
    необорне і одвічне торжество душі над тліном.

    Постать тане - сяйна свічка,
    нетривожена на дотик.
    І назирці тільки річка,
    і гірський колючий подих.

    І стоїш, не відшукавши сили у собі спинити
    ні на хвилю рух невпинний. Мов, у паралельнім світі
    Істини лице узрівши, тут лише у змозі снити,
    шепотіти молитовний - по всьому фронтону кліті,

    певно з "Книги Мертвих", витяг
    промовлянь грядущих Суду,
    перед тим, як з дірки в грудях
    виймуть серце повне блуду.

    Ніч - як вічність.
    Яра тиша.
    Соло місяця єдине,
    що озвучує довкілля, -
    місто, наче мрево лине,
    розчароване суспільним,
    в пошуку свого народу,
    за безчасся заплативши
    забуття винагороду..


    1993-1996


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (9) | "Витяг із ''Книги Мертвих''"


  42. Володимир Ляшкевич - [ 2008.03.08 15:10 ]
    Містерія
    Як дивоптахи на осонні плит,
    сидять, леткі вигойдуючи ритми,
    жінки, закутані у золотисту,
    хвилясто-ніжну храмову тканину.

    На головах прозорі чаші з газу -
    із жовтих ден у сяєво проміння
    стікає запашна ріка парфумів.

    Під монотонні завивання флейти
    жінки співають, плещуть у долоні,
    хвалу богам возносять, у молитві
    посланцям просять доброї дороги, -
    гойдаються на хвилі кам'яній,
    неначе лине в таїні обряду
    флотилія царева кораблів.

    Молодші в танці зображають поряд,
    як те усе повинно далі бути.
    Як у протягнуті богам долоні
    безцінні падають дари, і повнять
    уміло виконані, вбрані цвітом,
    убрані у коштовності чани.

    Окрім тонкого поясу й намиста
    нічого більше на вабливих дівах.
    Густе, розпущене, м'яке волосся,
    немов нитками чорне полотно
    прострочене небесно-голубим
    і білим - у золочених віночках.

    Тоненькі пальці, човники долонь,
    понад покірним нахилом голів.
    Гнучкі, в браслетах золотих, зап'ястя.
    Яскраво виділені очі й губи.
    Спокусливі, у звабному гойданні,
    такі доречні промовлянню тіла,
    напружені соски на юних грудях.

    Підступна м’якість живота у плавнім,
    жаданім оку розмиканні стегон,
    поміж якими стрічки течія
    блакитно покриває таємничу,
    таку, щоразу іншу, вищу звабу.

    П'янке кружляння досконалих тіл,
    що злагодою руху схожі з плином
    у чистих водах Річки зграйки рибок...

    - Подобається? І богам також.
    За день вони танцюють в храмі тричі.
    Завчасно, до світанку, будять бога.
    А по обіді різно розважають.
    А там і спати ложать - із усім,
    що знано і богам - як "ніч і жінка"…
    ...............................
    ...............................


    2001


    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (9) | "СВЯТИЛИЩЕ АМОНА Гл.6. Ч II. КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ"


  43. Галантний Маньєрист - [ 2007.11.06 22:19 ]
    Жовтневі іди соцреалізму
    Осінь. По вінця налити і випити,
    перетопити образи негадані!
    Тягну цигарку і подумки - „йшла би ти...”
    кидаю всоте услід любці-гадині.

    Мне простирадла сьогодні зі зварником!
    Щойно з загранки і щедро башлятиме.
    То вже в капронах, і в туфлях із бантиком!
    Нині на танцях із ним вишиватиме!

    Осінь. А в нас би напевно наладилось.
    Я і з питтям зав’язав би, і з картами,
    там і халтурка яка нова трапилась, -
    склалось б, якби ми того були вартими.

    Але прикинула вигоду, зрадила.
    Знав би, то не довіряв ані крапельки.
    Все, що хотіла, виходить, отримала -
    шубки, панчохи... І змії-приятельки!

    Осінь. Прострації соцагітації.
    З хлопцями пива би зо три бокальчики,
    й ті іще натрафаретити грації,
    задниці, перса, і з "мальборо" пальчики.

    Тьху! Ще горілочки. Осінь парадами:
    Лєніни, Маркси і Фрідріхи Енгельси, -
    кожному погляд твоїми принадами
    сповнити - краще за будь-які індекси...
    ___

    Згаслу цигарку на потім заначити,
    взятись за справжнє з малярською ревністю!
    Бо раз мистецтву і дано щось значити -
    це підійматись над злою буденністю!


    2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (18)


  44. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.31 23:22 ]
    В.Висоцький. Банька
    Протопи мені баньку, хазяєчко!
    Розпечу я себе, розпалю!
    На полоці, у самого кра́єчку,
    Я вагання свої вгомоню.

    Розімлію я до непристойного -
    Ківш холодний й позаду усе,
    І наколка часів культу синяво
    Нашорошить на серці лице.

    Протопи!
    Протопи!
    Протопи ж мені баньку по-білому!
    Я од білого світу одвик,
    Учадію, й мені учаділому
    Пар гарячий розв’яже язик.

    Скільки віри і лісу повалено,
    Скільки звідано горя і трас,
    А на грудях, наліво - лик Сталіна,
    А направо – Маринка в анфас.

    Ех, за віру мою беззавітну та
    Стільки літ почивав я в раю! -
    Проміняв на життя безпросвітне я
    Неприкаяну дурість свою.

    Протопи мені баньку по-білому!
    Я від білого світу відвик.
    Учадію й мені учаділому
    Пар гарячий розв’яже язик.

    Пригадаю, як рано-ранесенько
    Брату крикнути встиг - “Пособи!”
    І мене два конвойні гарнесенькі
    Повезли із Сибіру в Сибір!

    А затим в болотах, на кар’єрах, і
    Наковтавшись сльози із сирцем,
    Біля серця кололи ми профілі
    Щоби чув він, як тяжко серцям!

    Не топи ж мені баньку по-білому!
    Я од білого світу одвик.
    Учадію й мені учаділому
    Пар гарячий розв’яже язик.

    Ох, знобить од казання докладного,
    Думи пар відігнав од ума,
    Із імли крижаного вчорашнього
    Поринаю в гарячий туман.

    Та помчали думки попід тім’ячком:
    вийшло - марно клеймований ним,
    і шмагаю березовим віничком
    по відбиткові мрячних годин.

    Протопи – не топи,
    протопи – не топи,
    Протопи ж мені баньку по-білому !
    Я від білого світу відвик.
    Учадію й мені учаділому
    пар гарячий розв’яже язик.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (6) | "БАНЬКА. В. Висоцький"


  45. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:34 ]
    Повернення
    Ті сніги, що мене закидали тобою
    на початку весни, ті казкові сніги,
    над минулим припалі пухкою вагою,
    до пожеж і руїн, ці сніги - навкруги.

    Я бреду через них нетвердою ходою,
    і не знаю, де слід залишити ноги,
    і, як стерті судини, щемлять рятівною
    і бентежною злістю старі береги.

    Межи них течія в латах криги по обрій -
    не найкраще, але до пуття доведе,
    до притулку в місцині, хоча і недобрій,
    та тобою не вкриє де, не замете.

    Отака чортівня! З чого і вибирати? -
    ні сніги не пройти, ні ховатись від них!
    В цих північних широтах себе покохати
    просто змушує погляд очей чарівних!

    Та я буду іти крізь хурделиці далі,
    і чаклуй скільки хочеш - нестачі знести
    значно легше, аніж прохолодності кралі,
    від якої, хоч голим, тепліше піти.

    Але ця глибина, що звалилася з неба
    і дороги мої замітає, мете! -
    може доля мене намовляє - не треба,
    не біжи, не зникай, я кохаю тебе?


    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (3) | "«Подорожування Батьківщиною» (початок)"


  46. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:20 ]
    * * *
    Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
    На вустах матюки, під обличчями - сміх.
    Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
    та втомився мій кінь і мете зусібіч.

    - За притулок, господарю, дам дві ціни.
    А одежі брудні, бо вертаю з війни,
    де не те щоби виграв, але й не програв...
    Дивні очі у тебе - вогнями заграв.

    - Ще вина! Й вороному досипте вівса...
    А обличчя навкруг, як нічні небеса.
    Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
    мила панно, ви начарували мені?

    Чи пояснення інші загадці простій -
    як любив я без відповіді, без надій?..
    А розмови навкруг про мороку з людьми,
    і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

    І господар глядить, як рибак на улов,
    багрянить рукава винна пляма, чи кров.
    Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
    та пробудження стало дарунком мені.

    Ніж так близько, і інші - у помах руки.
    Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
    Знову брате рятуєш! Напевно для краль!
    І в долоні заграла гартована сталь!

    І кричав я, рубаючи морди криві:
    - Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
    І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
    що любив і без відповіді і надій...

    Не засуджую – не кохала і все,
    і до гриви схиляю, все нижче, лице.
    І пливу над снігами, і серцю не жаль
    в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

    2004 - 2024



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Прокоментувати: | "Продовження «Чаклунка»"


  47. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:10 ]
    Подорожня. Лицарська сага - 2
    Сам на сам з недолі недожатим лихом
    зимньою порою я додому їхав.
    А мело, кружило, застилало очі -
    вороний мій дивом не зірвався з кручі.

    Забілило хащу і замовклу річку,
    завернуло обрій у дороги стрічку,
    затягло снігами, як зчорніле листя -
    там, де марив вами, панно з середмістя.

    Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
    обіцяю - кращу дам тобі попону,
    полум’я нестачі згасимо у грудях
    і духмяним сіном, і вином по людях.

    Буде ще нагода нам пораювати,
    милих і звабливих ласками вкривати.
    Але поки вуса покриває іній,
    і змикає вечір погляд темно-синій.

    Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
    подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
    Бо й на полі бою не утратив хист я
    не губитись в світі, панно з середмістя!

    Ех! так просто мерзти - не мої забави!
    Чи замало честі стрітися з вовками?
    Не лякайся, друже, не пряди вухами,
    найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

    А у нас надійні за плечима друзі.
    Та не зупиняймось на лихій дорозі.
    Знайдемо і серце, що не заморозить.
    І заночувати - нам копиці досить.

    Та невже це вітер без упину виє,
    нагортає тіні, люто бовваніє,
    ки́дається хижо з темного узлісся...
    Чи побачусь з вами, панно з середмістя!


    2004



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Прокоментувати: | "Продовження. «Звірі»"


  48. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.28 22:32 ]
    * * *
    Досі смакує скоринка черства,
    Досі лежить недосяжна верства,
    Ондечки нота – одна, неповторна,
    Поміж дерев помирає валторна,
    Ондечки леготи, сон божества,
    Тепла жорства і кульбабовий рай,
    Грай же, валторно, воскресни і грай,
    Станьмо до раннього раю на чати
    І почнемо, як хотіли почати –
    Лагідно й тихо почати на „драй” –
    Де за деревами, поміж зелá,
    Ондечки нам не обіцяно зла,
    Ондечки ще не поплутано дати,
    Ондечки ще не судилося ждати
    Зимної мли, де холодна зола.

    2005, Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Прокоментувати:


  49. Мойсей Фішбейн - [ 2006.12.27 14:24 ]
    МУЗИКАНТ. 1943     Валентинові Мордхілевичу
    Не полонез. Ні жидів, ні поляків
    Поле не знає. Це поле не макове.
    Полум’я... Поле... Примарилось, Якове?
    Це з-поза попелу: ”Якове... Яків...”
    Там, поза полем, барлоги ведмежі,
    Там, поза полум’ям, олово, олово,
    Грай, моя скрипонько, сни, моя голово,
    Попелом, полем, перейдено межі,
    Скрипонька ляже в хустину картату,
    Не полонез, не примарилось, Якове,
    Олово, олово, поле не макове,
    Якове... Яків...Татусеньку... Тату...

    1 – 2 серпня 2004, Київ



    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (3)


  50. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.18 00:46 ]
    Василю Стусу
    Останнім Стражем свій обходив простір -
    по жовтизні ланів за горизонт,
    до хвилі найулюбеніших гір.

    Летів у снива скутого Дніпра,
    за сиві очерети берегів,
    за бистриною ярого Дністра -

    у ніч,
    у мрію
    і у ній горів
    до тла, до спалаху ранкової зорі,
    молитви першої дружин і матерів,
    і
    ... просипався -
                           в табір, утлий мат,
    переклик, у сухоти кашель, плечі,
    під вовчі погляди і спраглий автомат...

    Але під вечір,
    клаптиком паперу
    надавши розміру рядкам,
    здіймався і вертав собі додому,

    кидаючи до ранку, як навіки, пурпурову
    імперію,
    російщину,
    химеру.


    1997


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.59) | "Майстерень" 5.25 (5.6)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   16   17   18   19   20   21