скажи мені чому гориш
а я тобі скажу чому лечу
чи може теж гориш
а я і в правду полечу

бо я ніколи не летів
то все брехня пробач
я тільки трішечки змарнів
і за це мені пробач

скажи чому на небі зорі були
як у морі я палав
чи може вони мене туди вели
коли тебе я чекав

коли не небі знов вони
у морі правди чи брехні
ти мене колись знайди
у тій не загубись війні

2010

Мои сны отогреты тобой, весенней порой и сладкой комой.
До дрожи внутри пробирают стоны, на зубах истома, а в пятках - летний зной.
Мои пальцы как дикие, ищут в тебе сытость, горсть ласки, скрытность.
Прикасаюсь к твоим открытостям и вдыхаю близость сытную, кожу пустынную
Мои мысли играют с тобой в гольф.Ты на 34-й лунке, а я вкатываю в тебя любовь.
Прелесть твоего тела реагирует на мой взгляд, плед,прядь,стать,мат,кляп.
В это время все спят,а наши тела вопят,тонут,спины гнут,парят,спорят.
Обжигая дыханием бедра, проникаю в тайну твоей плоти бодро,гордо.
Ты будешь молить, плыть в воздухе,сжимать простыни,хватать за волосы не попусту.
Танцуя наш танец лежа,легко придумываем позы,способы,оставляем полосы...
Я глотаю в поцелуе твой голос,проливаю на тебя воск.Умиляюсь,ведь тобой занят весь мой мозг!

Я до тебе в сон прийду раптово -
Лицарем на білому коні -
І на щастя залишу підкову
Й видива чарівні, неземні.

Я до тебе в сон прийду неждано
Щемним звуком, як віолончель,
І волосся струни, як мембрана,
Зазвучать, немов їх пестить Лель.

Я до тебе в сон прийду навально,
Як в долину - ярий водоспад,
На байдарці запливу у спальню,
Між камінь потрусь вперед-назад.

Оповию маревом обіймів
І жадання шалу увіллю...
Запалю вогнем тебе хмелійно -
Пензлем полум"я мене малюй.

Намалюй мого волосся хвилю
В серфінгу любовних колихань,
Пестощів розбурхане свавілля,
Тихе щастя втомлених зітхань.

Намалюй любовне світле ложе,
Білий балдахін у зорях весь...
І як легіт подихом тривожить
Легку ніжність хмарних піднебесь.

Намалюй мої прощальні - ласку
І цілунок у ранковий час,
І кохання незабутню казку,
У яку возносив нас Пегас.

27-28.08.2010

Обійми мене так, як ти знаєш – ніжно,
Аби тіло обм’якло шовком.
Аби серце скотилося в п’яти
І злетіло в безхмарне небо…

Поцілуй мене так, як ти знаєш – м’яко…
І хай терпнуть вуста повільно,
Щоб запаморочень із лихвою
Стало зараз й позавтра досить...

І скажи тільки так, як ти знаєш – мрійно,
Що зі мною цей світ інакший,
Що нас двох не вполюють примари,
Що прийшли невідомо звідки…

І зроди мене так, як ти знаєш – легко,
Може, болем, зрадою й громом…
Доторкнися до тіла подихом –
подивись на моє кохання…

Знаю сутри я і Каму,
Хатха-йогу, пранаяму,
Трансцендентний і тантричний,
І земний, і галактичний.

Все я знаю і умію
І незгасна є надія,
Що досягнеш ти екстазу -
Чи повільно, чи відразу...

Звісно, краще знаєш ти,
До нестями як дійти...


14.08.2010

В мене смагла фурнітура
З натуристських пляжів -
Може, згідно партитури,
Тут удвох заляжем?

Як ти любиш - зверху, ззаду?
Що ще до вподоби?
Не хвилюйся, дам я раду -
Скинь свої оздоби.

Розгортай скоріше шалі,
Не ховай принади:
Я уже в любовнім шалі -
Поспіши, наядо...


14.08.2010

О мій Княже! МовчАзний звитяжцю, задивлений в місяць!
У долонях ховаю намисто розірване днів.
Очі широко-сині – у лоні моєму засійся,
Свічі згаснуть в плетінні тіней і надсадних вітрів…

Перечікую мжичку – на те ж воно й осінь – без жалю.
Стигми дотиків, любий, рубінно ношу на плечАх.
Промовчу про кохання – я чайка на тому причалі.
Не ревнуй. Вечір стих, загубившись бурштином в очах.

Одинокості дня став схмілілим у щасті докОром,
Полум’яно-рунічно, до болю цілуючи в снах.
Не мовчи! Я в ногах! Темний схимнику з царственним взором!
І молитви розхристані злякано мруть на губах…

Розгойдалося серце натужно – до скронь – і у небо,
Закипіло до рани, сміється-ридає: ЛЮБЛЮ!
Де ж подінусь? Втолочені квіти благали: не треба.
Крик подяки віддам я у дзьоб солов’я без жалЮ…

14.08.2010

Паркет, що пам’ятає перший слід
Чи чоловіка, чи його подоби,
Струхлявів за якихось пару літ.
Скрипить від злоби.

Померло ліжко, і коли вночі
Приходять часом спогади химерні,
Й скрегочуть поза стінами сичі,
Холодне й мертве.

Ще досі стугонять в вікні шибки,
Коли останній промінь йде за місто,
І на шпалерах дотики руки
І нігтів. Згризла.

На дзеркалі мов завжди свіжа кров,
А тіло пам’ятає все й коробить.
Та чоловіком ти не став, лиш мов...
Його подоба.

2009

Уночі вдяглася баба у костюма Єви
І прийшла до діда вранці, наче королева.
А дід глянув і скривився, каже, бідолаха:
"З глузду з'їхала ти, бабо? Чи тече із даху?"

"Що не так, мій діду милий?" - запитує баба
І крутиться перед дідом і передом й задом.
Усміхнувся дід і мовив: "Ну в тебе й фігура!
Ти би хоч попрасувала той костюм, в натурі..."


13.08.2010

Не знає сорому любов,
Коли вирують почуття.
Ось знов пульсує в скронях кров,
Ти знову мій, а я – Твоя.

На крилах мрії полечу
У світ, в якому Ти живеш.
Любовне зілля досхочу
З Коханим питиму без меж.

Любов вогнем в мені горить,
До Тебе прагну я чимдуж.
Нехай триває вічно мить
Єднання тіл і спраглих душ!

Це божевіллям є, мабуть.
Та почуття сильніш мене.
Я пізнаю Любові суть,
Коли з Тобою ми – одне...
2001р.

Мов окропом в моїх жилах кров
Струменіє, пристрасті віддавшись.
По тунелю пекла я ішов
Поруч із гріхом, за руки взявшись.
Через ріки сповнені вогню,
Йшов мостами із самої сталі.
Одяг стлів, мене зробивши НЮ;
Моє тіло гріли твої грані
І здіймався попіл від палких,
Божевільних твоїх поцілунків.
Біль приємний тіло збивав з ніг
У судомах від таких стосунків.
Накалялись пристрастю до меж;
В наших тіней виростали крила.
„В пеклі ангели?!” І час не здоженеш...
ПролИлась через вінця і накрила
Нас з головою..., (вибухнув вулкан)...,
Вивержена хвиля. Покотилась
Гучна луна; із попелу туман, -
Враз пекло в райський сад перетворилось.

Кохатимемось в темноті.
Я вимкну місяць, вимкну зорі,
Аби не бачили вони
Наскільки голі ми й прозорі.
Ми заховаєм від очей,
Чужих очей, свою чутливість.
Хай заздрість їх не обпече,
Які ми голі і щасливі.
Шатро із темряви – це наш
Надійний сховок для бажання.
Приляж на сутінок, приляж.
Утаємничимо кохання.

Любов не мед, скоріш отрута,
Мій час навколо і в мені,
Тебе нема і палить смута
На безголосому вогні.
Вже не лякає сива осінь
І хуртовинами зима,
По Хортиці ступаю босий,
А десь у хащах
Біль дріма.
І хай дріма,
Хай спить довіку,
Обійдемо його - хай спить.
І серцю не потрібні ліки,
Коли жага тебе любить.
Хоч і на дворі листопадить,
І з позавчора ще дощить,
Але ніщо нам не завадить
В осіннім полум'ї любить.
З тобою всі скоріш малеча,
А я закоханий юнак...
Яке це щастя - ми і вечір,
І ти у голос:
Завжди б так.

Коли твої тремкі долоні
Здіймають в тілі дивні хвилі
Мов дикі коні у полоні
Мої слова, думки та мрії

Тремтить рука ледь чутно… трохи
А тіла мого не торкнеться
На нім усі стежки, дороги…
Тобі віддам… Прямуй до серця!

Це насолода і тортури
Це гра приправлена знущанням
І сорому вже зайві мури
Проб’є стрімка ріка бажання

2010

Ти - моя кішка. Ти чорна така.
Березень ніжний, як шкіра.
Березень кольору молока.
Це березневі ігри.

Тіло до тіла. Давно на устах
В нас перший сніг розтанув.
Березень мокрий сховався у снах.
Березень чорним стане.

Ти - моя кішка, пантера чи рись.
Кігті твої затуплені.
Пальці гарячі в обіймах сплелись -
Опіки першого ступеню.


(2006)

Це тіло... очі.. рай кульбітом!
Той дах, те сонце - п'яні літом;
Сплелись, злетіли - дихай, дихай!
Гарячі, дикі - втіха сміхом!

Шалені сповнені бажання,
Зорію сповнена коханням.
Ти мій - наркотик нелегальний,
Ти - мій, акордами фатальний.

Звучанням голосу і... шкіри,
Дихання сповнене ефіром,
Солодкий дотик, танцю кроки -
"Не бійся! Я з тобою!"...поки.

2010

Сьогодні у сні ти явився мені.
Такий прекрасний,милий і ніжний.
Ти звабу приніс у білім вині
І ніч дарував таку дивовижну...

Ти пальцями пестив шию мою,
Неначе клавіші фортепіано...
Ласки такої незнали в раю
І в пеклі такого до нині не знали

Ти чорне мереживо з тіла зірвав...
Гарясим воском уста обпаливши,
Диявольську пристрасть мені дарував...
Безумством шаленим мене наділивши...


Та Богом прокляте твоє життя...
Ти демон пекельний на зламаних крилах...
Немає для нас обох майбуття...
І разом ми будемо тільки у мріях....

Надвечір’я.
Журний блиск вина.
Думка про красиву ніч з тобою...
Миється вогнями далина.
Ми ледь-ледь одягнені обоє.

Хоче світ продовження буття,
Хоче плоть, щоби душа згрішила.
Чорнокрилі ангели летять
Також в чому мати народила.

Ось уже і зорі вдалині –
Сяють, як медалі за труною.
Руки в темноті шукають ніг...
Так смичок ще тужить
За струною.

А кругом –
Зелений біль весни,
Блиск сумний ріки, що моря хоче.

Відчуваю –
Еротичні сни
Наших предків
Теж були пророчими...

17 трав. 10.

Якби ми опинилися вдвох
У кімнаті з надійним замком,
На шпалерах з квітучим бузком
Наші тіні б до ранку тремтіли.

Ми б пірнули в оранжевий смог
Через сітку двозначних розмов.
Крізь кватирку – у тишу дібров
Разом з леготом ми б полетіли.

Знявши одяг, як вату із хмар,
Ми б кружляли в танку відверто.
І писали дзвінкі лібрето
Наші змучені в сальсі тіла.

Якби ми опинились удвох…
19.05.2010

Стреляя глазами, попасть бы в улыбку,
раздетую ветром с опавших ресниц.
Казаться бестелым, песочным, чуть липким,
снимать слежку глаз, выдумывать птиц.

Вот птица садится – губная небрежность,
словами запутаны крылья и цвет,
плывет волосами, качается нежность,
и, перья роняя, снесет нам рассвет.

А ниже... нет ниже... черты предсказаний,
где спят мотыльки у кувшинках идей,
там птицы кружатся пока без названий,
без права садиться на море страстей.

А где "не достать", глубиною в три неба –
парят те, что раем делиться не прочь.
Стреляя глазами, попал в где-я-не-был.
Спугнув мотыльков, окрыляется ночь.

18 Мая 2010

Любов - важка, але не камінь,
Гаряча, але не вогонь.
Присутнє в ній важке зітхання.
То як же визначиш : Любов?

Це - слово чи лише погляд ніжний
Коли не знаєш що й сказати.
У голові думки змішались,
Неначе й не твоїми стали...

Проходиш мовчки.
А серце від щастя
Хоче кричати!
Придумати вВизначень можна багато,
Проте коли любиш... не варто!

2009р.

Зорю засвітила пізню,
припала до вуст вустами.
Словами розкажеш після
як серце брело містами,

мостами, уздовж парканів,
де тліли листи і листя,
де сонце в тумані п’яне,
де ранили люди вістрям...

То завтра, а зараз гою
цілунками рани світу,
медами течу, нугою,
у кожній клітинці квітну...

Горю у твоїх обіймах,
здіймаюся димом, дибом
до ранку, до неба піни
ще я і не я вже ніби...

І зорі гашу світанком,
на груди складаю пір’я...
Твій ангел, твій гріх і бранка,
волхвиня, богиня, мрія...
13.05.2010р.

тисячу "так" у такт
тінню торкаю тінь
стану терпка на смак
у сердоліку стін

спінить світанок світ
сиві тумани снів
зійду росою з віт
стануся першим "ні"

висію споришем
стежку свою у ніч
схлипну у тишу ще
та не торкнуся свіч

сонце стече за ліс
світло піском у час
стрінуться мов колись
тіні солодких нас

тільки не буде "так"
навіть не буде "ні"
прийду не я
а та
що затуляє сни

То стиглий виноград перран,
що струменить нектар бажання.
То безсумнівне поєднання
жагучих слів та теплих ран.

То електричний струм очиць.
Ковток, посуха, вітер, мури.
Актор театру та халтури,
мов ідіот серед блудниць.

І діва м’якне та плеве,
мов те желе пашить мінливо.
Засліплення, жадання, слина

і млосне тіло, мов філе.
Сукенка хвилею грайливо
хтиво шепоче: - На коліна!

Я хочу червоною бути,
Червоною бути як кров,
Й рікою по венам текти,
Нести із собою любов.

Любов'ю гарячою бути,
До серця твого пульсувати,
Щоб в там почуття розбудити,
І кисень із нього забрати.

Я хочу, щоб ти задихався
Від пристрасті в тілі й бажання.
Я хочу щоб ти не злякався
Мого до тебе кохання.

Я квіткою стану твоєю,
Щоб мною ти милувався.
Я зіркою стану твоєю,
Щоб крім тебе ніхто не дістався.

А ти, супутнику мій,
Будеш завжди поряд зі мною.
І ми по сходинках мрій
Полетимо до раю з тобою....

Тоне в тумані спокій,
тане в тумані тінь.
Я ще з тобою, доки
світло сотає синь.

Я ще тобі належу,
доки не стався день
гудзиками одежі,
фоном чужих пісень.

Я ще з тобою доти,
поки готовий ти
змірювати на дотик
рани від самоти.

Я ще твоя до хрипу,
я ще не власна тінь...
Ранок росою сипле...
Світло сотає синь...
17.04.2010р.

На тобі апогеї моїх перемог,
Твоє тіло сповнене краю.
На межі ти – правічний Сварог
Моє тіло гартуєш до Раю.

У життя на руці, що кривавим пером
Долю пише на небі і тілі,
Проростає душа здурманілим зелом
І бажання скида обгорілі.

Попід ноги богам і зорі. Я горю
Твоїм попелом стигло-шаленим
Серед ночі, що тане як віск на краю
У свічках і тікає у вени.

Дві білявки на концерт
Вибрались в суботу,
У антракті, фертик ферт,
Роздивлялись ноти.

В гардеробі поміж пальт
Розмовляли мило,
Як зіграли скрипка й альт -
Аж язик втомили.

Тут одна питає: "Кет,
Ти мені подруга?
Що ти любиш - менует
Чи рондо і фуги?"

І примовкла люба Кет,
Як язик ковтнула:
Рондо, фуги, менует...
Наче і не чула:

"Ой, Аліно, не крути:
Менует - я в темі...
Але рондо - це куди?..
Поясни нечемі..."


17.03.2010

Ти чекав? Я прийшла у квітень.
На високих підборах вечір.
На приборах з фарфору квіти.
Ці мімози такі доречні.

Ти чекав. Я вдягла безсоння.
Без білизни – на голе тіло.
Щоб лимонним твоїм долоням
Ще сильніше мене кортіло.

Ще міцніше тримались пазли.
Мерехтіли на стінах тіні.
І турботи, як лампи, гасли
Під густий монолог полину.
12.03.2010

Минаєш небеснопоглядом вечірні мої вікна.
Я вдома, я рідний, я близько, переступи себе —
І світло сьогодні й прісно роздягне, зіллє і зникне,
Повільно тіла поклавши на ліжка тремкий мольберт.

Як довго ескізи ждали на фарби, на хіть, на дотик,
Як палко попросить місяць завмерти на полотні.
Віддай свої злості тільки у голосу тихий спротив,
Віддайся — щоб день прешостий повторення захотів.


2010

Я дихала тобою все життя,
Хоча зустріла тільки вчора.
Колись закрита і свята,
А нині безнадійно хвора.

О пів на восьму. Вже пора.
Коханий, швидше роздягайся.
В моїх обіймах помирай.
Бери мене, не зупиняйся.

Лунка симфонія двох тіл.
Здається, струни обірвались.
Ти так давно цього хотів,
І дві душі в одну з”єднались.

Сліди кохання на руках.
Усе проспівано, по нотках.
Не правду кажуть, що слизька,
Та й не така вже і солодка...


22/02/2010

Ти мене до дна всю випив.
Усі кордони зруйнував.
І ніжно в шию цілував.
Ти мене до дна всю випив.

Почуттями тут не пахне.
Ми просто дві німі душі.
Слова на ранок залиши.
Почуттями тут не пахне.

Ти мене до дна всю випив.
Очі заховав сумні.
Ти живеш тепер в мені.
Бо ти із мене осінь випив.

21.02.2010

Дай перевести дух, щоб не зомліти,
щоб серце не розбилося в польоті...
З очей твоїх — то холод, а то літо.
Люблю тебе, та ще не знаю — хто ти?
Долоні у долоні угортаєш —
ув'язнув — вже мені не утекти
і, повен пристрасті, цілунком починаєш,
щоб я не встигла здогадатися, хто ти.
Ще струм від дотиків не згас у лоні тіла,
а ти вже інший і бентежиш. Знов
я поглядом запитую несміло:
"ти — цей" підеш, як "ти — отой" пішов?..
І скільки у тобі облич таємних?
Яке із них кохання осія?
Ти стомлений, щасливий... Вікнам темно...
Ти не тривожишся, не думаєш: хто я?
А притча давня про дві половини
для нас не матиме щасливого кінця.
І що багатоликий — ти не винен,
не винен, що усе кінчається.
Нехай... Бо це сум'яття теж солодке.
Не певна, чи готова я знайти
всі відповіді — знать на сто відсотків,
хто я для тебе, хто для мене ти...

Подаруй мені ранок утоми
Після ночі пекельних трудів.
Повернімося разом додому
Поцілунками, крихтами слів,
Що згубили ми пристрасті танцем
На галявині щедрих суниць…
Не згадаю — чи так, чи не так це —
Зорі поруч попадали ниць.

Або, може, нас хвилі здіймали
Аж під зорі: грудьми і лицем.
Де були уночі — ми не знали.
Лише чули: поквапливий щем

Розливався по тілу і знову
Повертався потоком до губ.
Ніч знімала покров за покровом,
Час у крові ракетою гув.

Коли ж вибух останній розкидав
Скалки серця на відстань планет,
Ми по слів непрочитаних сліду
Повернулись до звичних тенет.

2008

"Потік, наче коник, грає...", Марія Матіос

Як ся має чорна квітка?
Що ховає в пелюстках?
Розправляє ніжні крила
В пелюстках рожевий птах.

Хоче випурхнути звідти,
Розгорнути темну ніч,
Хоче волі, щоб летіти
У солодку мрію стріч.

Бо така у крил потреба:
Рушником високим неба,
Сонця вітром золотим
Колихати втіхи дим.

2
Твоя рука повільно, вільно
Миє ноги і сосці...
Я тебе, таку звабливу,
Мив би тільки в молоці.

Я б твоє святкове тіло
В ласку слова сповивав,
А чудову чорну квітку
В крила зваби цілував.

Я тобі вплітав би в долю
Стежку, що в любов сія...
Але я – лиш коник річки.
В кожній краплі річки – я.

Не скажу тобі
про свою любов…
Розгорну небес
горобине тло.

Калиновий смак,
ягоду терпку
На вустах твоїх
смакува –
ти –
му…

Як червону кров
з калинових грон
принесу на злом
у п’янкий полон…

І в останній схлип
розкажи мені
про одвічний плин,
про цвітіння нив…

Я прощу тобі
твою тінь-любов,
Я покину клин,
перейду покров…

Смакуватиму
полиновий день.
Відшукай мене,
коли знайдеш – де…

Коли померла на твоєму тілі,
У лотосі, біля пупка прозріння,
З прагматикою вічного коріння,
Біля листви божественної сили.
Коли я рухалась у такт із твоїм серцем,
Що літаргічно плакало від карми,
Від злої волі, серцевини «дхарми»,
Була з тобою - ні жива, ні мертва.
Без діалогів, примх і синкретизму,
Строкато, епохально, небезпечно,
Хотіла обливати недоречно
Сльозами наші руки, хитро…
Я помирала в пошуках кохання,
На фоні біології і кривди.
А ти чекав, зібравши свої сили
Під ритми серця сонного мовчання…

тебе идут по складкам уст
касаний нежных лепестки
и поцелуев мотыльки
воспламеняясь ветром чувств

зажгут в растерянности плоть
вздымаясь выше крыши крыш
и тая при словах "малыш"
читая "но" наоборот

глаза закрой передо мной
для многоточия и пусть
тобой сегодня обожгусь
как голос певчий тишиной

бьют сердцем родники строки
завьюсь совью небес гнездо
тебе идут все ноты "до"
касаний нежных
лепестки...

12 Февраля 2010

Пориви вітру.
Так весняно.
Ти сльози витри!
Ти - кохана.
Холодні ночі.
Щось зігріє.
Навпроти очі.
Поруч мрія.
Солодка кава.
Сік фруктовий.
Давно чекала.
Він готовий.
Це просто спалах.
Мить, як вічність.
Ти так кохала.
Його в січні.
Спи,ще рано.
Пахне вітром.
Ти - кохана!
Сльози витри.

11.02.2010

Губи сю ніч, як зоряне намисто.
Губи, мов сміх, чи на долоні сніг.
Губись в мені, у слова палім листі.
В таких устах губитися не гріх.

Займись вогнем – тобі не позичати
Свою незайманість, моїх сивин.
Заграй у пляшці щастя непочатій
і засмакуй терпкішою із вин.

У дзвонах серця розцвіте наш вирій,
розпустяться у ласки пелюстки.
Губити ніч – як пригубити щирість,
Переплітати лінії руки.

І в любощах, розчинені і злиті,
Жагу втамуємо до дна, а там
У самоті, у непорочній миті
Два янголи збудують храм не нам.

3 Лютого 2010

Вишня. Куди тій гречці,
вона ще й не пахне,
коли наливається млостю
пізня вишня.

Десь зірвані і давно забуті жовті черешні.
Володимирська, Любська засипані цукром
і кинуті в темні погреби.
Лиш вона, Пізня,
нескінченно набирає темного зілля,
серпневих сліз,
зрілого сонця.

Туга плоть тремтить
і б’ється одна об одну
в хвилях заблудлого вітру.
Чиясь рука тягнеться віт,
хилить до себе літній неспокій,
і, перша, достигла, що ніч,
рветься на вустах,
стікає божевільною отрутою
бажань.

Як солодко, коли з тобою знов
Ми поруч, і мнучи волошки в житі
Натомлені, щасливі і невкриті
Під сонцем прославляємо любов.

І жайворон, тріпочучи вгорі
Огляне нас із крихтою поваги:
-Бач! Люди чинять так, як вільні птахи…
А день – дзвенить! І літо на порі.

...Трохи ніжності, спраги, кохання -
ніч напоєна запахом спецій.
Я порину у світ чаклування
стародавніх рецептів Venezia...

Тут краплиночку зваб і спокуси,
крихту сутінків запаху моря.
Ароматом мальвазії* мусим
окропити сторінки історії...

.......

У Венеції – День Валентина.
Наче квіти - фліртуючі пари.
Скрізь кохання - на фресках, картинах,
всюди – ніжної пристрасті чари!

У звабливих очах куртизанок
твій двозначний ловитиму погляд.
Підійду. Пропоную світанок
зустрічати в обіймах і поряд.

У пітьмі на Corte del Cavallo*
розрізняю вуста піввідкриті.
І, як згода - стискання долоні
в рукавичці, що золотом шита...

Ти у масці. Одвічна загадка.
Хто насправді ти - знатна сеньора?
Як вино, мене вип”єш спочатку?
Спопелиш? Чи захочеш покори?

В лабіринтах твоєї одежі
відшукав насолод діаманти.
У пурпурі, карміні і бежі
ми - Кохання палкі дуелянти...

Поряд - крики нічні гондольєрів.
Між каналами - відблиски ночі.
Ти - спокусливо-горда Венера -
у полон знов здаватися хочеш...

Дзвін Сент-Марка* не будить уранці.
Ти вже зникла. Тебе вже немає.
Рукавичка... Nessuna speranza*!...
Чи побачу тебе?
Я не знаю...

_____________________

Мальвазія - сорт вина
Corte del Cavallo - одна з центральних площ Венеції
Сент-Марк - кафедральний собор Венеції
Nessuna speranza (італ.) - нема надії

Море випило літр пива.
Я без одягу в п’яну піну
З модним пірсінгом на пупочку
Просто з пірсу стрибаю вниз.

Полохлива і хтива хвиля
Лиже стегна мої і спину,
Потрапляє в усі куточки,
Розриває мільйоном бризг.

Море випило літр пива.
Я без одягу в п’яній піні
Задоволена і щаслива.
Мій вологий гіркий каприз.
17.07.09

Пригощаєш мене бісквітом,
Все до крихти,
До млості в тілі,
До знемоги
Кладеш у ротик
Ароматний пісок ванілі.
Пучки пальців
Тримають тортик,
Прокрадаються через одяг
До плечей,
До грудей
І нижче,
Де ховається мій животик,
Що наївся твоїм бісквітом.
3.12.08.

Прокрадаєшся
Впевнено
Нижче –
До сідниць,
До колін,
До п’яток.
Намагаєшся
Якнайсильніше
І без спротиву
Просто
Взяти.
Відриваєш
Шматочками
Тіло –
Небезпечно,
Свавільно,
Грубо.
Щоб звивалася,
Щоб захотіла –
У сідниці,
В коліна,
В губи.
20.10.08

В найдовшому слові
Сховала свій сором.
Як іспит на вірність,
Ця збуджена мить.
Оздоблене серце
Розкішним декором,
Тверде, наче камінь,
Уже не болить.

Звивається тіло
Від муки, від злуки.
Лягає на груди
М’який оксамит.
П’яніє повітря.
А руки розлуки
Уже обіймають
Наш зраджений світ…
7.09.08

Моя віолончель втомилась грати.
Я просто знемагаю.
Я течу.
А ти мене продовжуєш кохати –
До краплі,
До останку.
До схочу.

Полопалися струни від бажання.
Від збудження запінилась блакить.
А ти не припиняєш загравання.
Ти прагнеш цілий космос охопить!

Накочується хвиля божевільна.
Ще мить,
Іще секунда – й полечу…
Так легко, непомітно і покірно
Я зникну.
Я зірвуся.
Я втечу.
11.11.03