ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Катерина Савельєва
2026.04.18 22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.

Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки

хома дідим
2026.04.18 21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска

Ігор Шоха
2026.04.18 19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,

Іван Потьомкін
2026.04.18 19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Костянтин Ватульов
2026.04.18 18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?

Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,

М Менянин
2026.04.18 17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.

Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах

Ігор Терен
2026.04.18 13:44
                    І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................

Юрій Гундарів
2026.04.18 13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.

Борис Костиря
2026.04.18 12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.

Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти

Охмуд Песецький
2026.04.18 11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.

Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,

Олена Побийголод
2026.04.18 07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)

Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:

Іван Потьомкін
2026.04.17 20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н

хома дідим
2026.04.17 18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння

С М
2026.04.17 17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди

у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть

Юрій Лазірко
2026.04.17 15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Костянтин Ватульов
2026.04.17 15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об

Борис Костиря
2026.04.17 12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лія Ланер
2026.04.18

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олександр Жилко - [ 2017.04.28 21:47 ]
    Scarborough fair
    Якщо ти їдеш до Хмельницького на ярмарок,
    залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
    нагадай про мене одній тамтешій лисиці —
    колись була вона любов'ю моєю.

    Хай пошиє мені сорочку в клітинку,
    залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
    без жодної голки й тканини турецької,
    тоді знову буде вона любов'ю моєю.

    Скажи їй знайти довгу піщану косу,
    залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
    між морем Азовським і морем Чорним,
    тоді знову буде вона любов'ю моєю.

    Скажи їй докупи зібрати усі ножі,
    залізяки, цукор, цяцьки і лахи
    і спалити усе на дні ріки глибокої,
    тоді знову буде вона любов'ю моєю.

    Якщо ти їдеш до Хмельницького на ярмарок,
    залізяки, цукор, цяцьки і лахи,
    нагадай про мене одній тамтешій лисиці —
    колись була вона любов'ю моєю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.12 23:09 ]
    Божествена Русалка
    Мов зібрав Ярило сонця скалки
    І весни душею наділив.
    І зліпив божествену Русалку,
    Дарував мені це диво з див.

    Кожна зустріч – знову все незвично,
    Ллються коси ніжні із чола.
    Так, немовби статуя антична
    Враз на постаменті ожила.

    І усі розвіюють печалі,
    Додають натхнення і снаги
    Форми фантастично досконалі –
    Добре потрудилися Боги.

    Наче відблиск сонячного німбу –
    Музика цих пестощів жива.
    Всемогутнім Богом із Олімпу
    Я себе із нею почував.

    12.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (13)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.04 19:43 ]
    Карб*
    І
    Як відсвіт сонячний Ярила,
    Засяє меч, Арею, твій.
    У нім – Перуна Божа сила,
    Що воїнів веде у бій.
    ІІ
    І воїни, загиблі побратими,
    На луки, на Сварожі відійдуть.
    Запам`ятаймо їх ми молодими,
    Вони Вкраїни нашої – могуть.

    Небесні сотні вирушать до Бога,
    І гірко їх оплачуть матері…
    Пролита кров у цій смертельній грі –
    Вона освятить нашу Перемогу!

    Жовтень-листопад 7524 р. (Від Трипілля) (2016)
    Київ.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  4. Тата Рівна - [ 2017.03.20 10:53 ]
    ПСАЛОМ НА СІМ ДНІВ ТИЖНЯ (із циклу «бур.штин»)
    І.
    не мотоцикла а мотопомпу
    я буду байкером цих боліт
    сім поколінь моїх предків бились об лід
    А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ
    на нових колесах на дисках титанових
    у блискучих нових ковзанах
    усі ах!
    усіх на х…
    хто не зміг подолати ляду свого льоху
    хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі
    я ж веду тебе в танці моя металева крале
    я танцюю я їду потроху
    я помпую я тисну педалі
    я глибше я далі
    я бачу що боги не палять глину
    не боги опалюють глину
    люди
    Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ
    Сиру Землю!

    ІІ.
    КАМІННЯ НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА
    ну що там знала та темна жінка
    в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях
    то був короткий день у школі
    вона була баба дурна
    дурна баба
    вона… –

    смола бурштинова тепер їстівна

    це наче перша холодна страва
    якщо не пропустиш зліва
    коли не прокліпаєш справа
    коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах
    з почорнілої вільхи
    ти станеш тоді відчувати смак бурштину
    присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –
    ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА
    хороша на поминки
    і не тільки

    ІІІ.
    одного дня я узяв свій реманент
    примітивний бензоінструмент
    для брудної води
    пішов туди

    я похапцем йшов а повітря ставало липким
    страх чіплявся до мене лоскотав за литки
    але я тоді вже напевно знав – баба дурила мене
    каміння їстівне!
    без сумніву їстівне
    ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ

    ІV.
    вісім років
    я вісім років на льоду
    на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся
    веду свою битву соло своє веду
    я мию на совість –
    до біса до біса до біса
    ґальма
    тут трійця святих – Я Бурштин та Гальбин
    глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій
    я вимию кості усіх тих семи поколінь
    що бились об лід наче риби не знали покою
    я спокій намию і дітям й онукам своїм
    вони вже не знатимуть
    скільки ж він коштує
    ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –
    СПОКІЙ!

    як воно тяжко мати покої й не мати покою….

    V.
    заляжу глибоко-глибоко
    в труні з сирої землі
    брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні
    як крига розтане як диски титанові
    зблиснуть грайливо на сонечку

    лід проломився
    моє фуете – невдале
    визнай це друже врешті
    визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –
    ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

    а баба була права
    права була клята покійна баба
    зустріну – скажу їй це
    викричу просто в лице –
    КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ
    каміння не їстівне!

    VI.
    останні мої слова були лайкою
    а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає
    він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму
    зненацька торкнув за плече промовив – сину
    осьде тобі лопата а там ото печі
    кидай собі з ранку до вечора –
    зігрієшся
    мерзнути більше тобі не стане
    у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –
    температура плавлення титану

    зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку
    ловимо на живця
    А ТИ – НА ЖИВИЦЮ ПІЙМАВСЯ
    тож кидай сину сумлінно
    смолу ту до печі
    підтримуй
    температуру згоряння тліну
    сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі
    утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім
    будуть провалюватись під лід гинути на ходу
    ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

    працюй вже сину
    а я піду
    у мене ще гори гробів нерозібраних сину
    лежать там при вході чекають своєї долі
    щось настрій нині не той
    по зимі прихопило спину
    та й руки вже кволі –
    я давній таки єврей
    мені вже ого скільки тисяч літ
    і я ще довбу свій проклятий лід
    А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…
    Володарю Розсипів
    сім наступних твоїх поколінь
    я покладу на офіру Сирій Землі
    своїми тілами вони позакривають ями
    які ти нарив
    СИНУ ПАЛИ ВЖЕ
    БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ
    дивися –
    каміння тонни
    ти ж не дарма його мив
    ти ж не дарма помпував не витискав гальма
    у своєму розритому як кладовище Гальбині
    настарчив як бачиш стачить на років зо триста –
    тої смоли – кочегарити оцю грубу на всю губу –
    то й пали!!

    VII.
    і він пішов –
    і лишився рискою слід від його поли
    я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане
    У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –
    ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2) | "https://www.youtube.com/watch?v=-GwYGLbRtDQ"


  5. Ігор Шоха - [ 2017.03.18 21:16 ]
    Ілюстрації весни
    Весна – вона і в Африці весна.
    Куди не їдь, не меншає народу.
    І як не нарікай, вона одна
    виводить суєту на чисту воду.

    Омиє повінь коси берегів
    і понесе дощі до водопою
    потоками з ярів і ручаїв
    новою повноводною рікою.

    Напоїть плеса, ниви і луги,
    і у лози її зелені віти.
    А пломінь веселкової дуги,
    посіє білі й сині первоцвіти.

    І оживуть оазою гаї,
    і вигоять ночами солов'ї
    чиєсь забуте одиноке серце.

    Аукнуться забуті міражі,
    і залунає арія душі
    веселою мелодією скерцо.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.13 22:12 ]
    Попіл кохання
    Як чудово на веснянім лоні,
    Хоч надвечір вітер – холодніш,
    І коцюбнуть трішечки долоні…
    Та ворушиться під серцем вірш.

    Пташеня виспівує до ночі
    В голому і темному гіллі…
    Тільки серце більше не клекоче,
    Навіть не тріпоче взагалі.

    Мов би не любило до нестями…
    І немовби ти – уже не ти…
    Хтось туман розвіяв над гаями,
    Мов кохання попіл золотий!..

    13.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  7. Мойсей Фішбейн - [ 2017.03.06 13:20 ]
    * * *
    Це пульсування безлічі краплин
    там, де правічний безмір часоплину.
    Тремтливу невпізнавану краплину
    несе у нескінченне часоплин.
    А у краплині падали сніги,
    перелітали віхоли грудневі,
    і все довкола ждало день по дневі
    приходу празникової снаги,
    світилися прикраси ялинкові,
    засяяло засніженим світам
    те свято світле й сріберне, і там
    дивилось немовля у сповиткові
    крізь плівочку краплини: часоплин,
    і цей правічний безмір часоплину
    несе у нескінченне ту краплину,
    де свята ждуть, між безлічі краплин.



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (6) | "МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. MOSES FISHBEIN"


  8. Катря Садовнікова - [ 2017.03.03 17:03 ]
    Финал
    Слова - не дело, то есть грусть,
    Спонтанных будней и недели,
    Умолкло чувство, знаешь, пусть
    Вдыхаю - выдыхаю ели.

    Провалом кончился финал,
    Меняю осторожность, кстати,
    Никто меня чтоб не узнал,
    Я вырываю с рук печати.

    01.06.16.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 21:21 ]
    Голосіння за батьківщиною
    Ой чого, рідна земле,
    ти така чужина?
    Чом життя тут завмерло
    не на рік, не на два?

    Куди оком не кину –
    все биллям поросло,
    і прийшло до загину
    колись райське село.

    Де три верби хилились
    над Річищем в журбі,
    не дійти – як не силуйсь –
    під шатро їх мені.

    ані співу, ні сміху,
    в школі гомін замовк..
    Німо. Тихо. Так тихо,
    Що відлунює крок.

    Ні людей, ні скотини –
    чорнобиль до небес,
    за поваленим тином
    не загавкає пес.

    В кропиві, в самотині,
    Господь хату зберіг.
    Геть полускані стіни,
    Геть потрухлий поріг...

    Як від жалю зомлію,
    Повз ніхто не пройде,
    З морового довкілля
    Хіба змій приповзе.

    Щоб узріти, де ж обрій,
    Змахну хворим крилом,
    Закружляю у горі
    Над порожнім гніздом.

    Ген за Уж, за Залісся
    Видно лиш чагарі.
    Над дрімучим пралісом
    Обіллюся слізьми.

    Закричу у заскнінні:
    Хто спаплюжив гніздо?!
    Та того голосіння
    Не почує ніхто...

    2015 Чорнобиль









    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 18:46 ]
    У зоні
    Хатонько незабутня, сердешна,
    розлучили з тобою навік…
    Ти лишилася в мов нетутешнім
    диким світі отруєних рік.

    Непобілена, боса, розпатлана,
    очі-шибки повибивані,
    чорнобилем в три метри облатана --
    як болять твої біди мені!

    Чом не снишся в пташиному гомоні,
    в мальвах, ружах заквітчана вся?
    Чом на мене ти дивишся поглядом
    із кістками розм’яклими пса?

    Не зійдуться надвечір сусідоньки
    побалакати аби про щось,
    не повідають щиро про бідоньки…
    Про таку – чи подумав би хтось?!

    Рік чи два – і байдужим бульдозером
    тебе скинуть з обличчя землі,
    і потонуть у слізному озері
    всі увібрані болі-жалі.

    Хто відправить тобі панахиду,
    поминальний накриє хто стіл?
    Тільки вітер гуля по полину…

    І немає ні віри, ні сил …
    1986 Чорнобиль


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Тетяна Яра - [ 2017.02.25 00:15 ]
    Як завиє собака
    Як завиє собака
    У селі під вікном,
    Затуманиться всяка
    Річ, що звалась добром.

    Недолюблена мати
    Стане тихо в кутку,
    Бездокірно і свято
    Привітає дочку.

    Недолюблені діти
    Із світлин закричать:
    Нам незатишно в світі,
    Подаруй нам причал!

    Серце владно і вдячно
    Заполонить любов…
    Та все ближче – аж лячно –
    Недолюблений Бог.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  12. Тетяна Яра - [ 2017.02.23 21:40 ]
    Бісенята
    Розгойдали бісенята гойдалку.
    І як щастя той нестримний рух.
    В злеті аж запоморочить голову,
    Мить – і в прірву вже летить мій дух.

    Знаю де: у точці рівноваги
    Жде мене жаданна благодать,
    Я ж її із свистом пролітаю
    Під ха-ха зухвалих бісенят…

    Я до них свічками: геть, омано!
    А вони регочуться: овва!
    Ми ж не тіні безтілесні, панно,
    Ми з твоїх мільярдних ДНК.

    Не чекаю їхньої утоми,
    Очищаю плоть від сил гріха
    Молитовно в храмах і удома…
    Та не затихає те ха-ха!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  13. Вікторія Торон - [ 2017.02.07 14:06 ]
    Напередодні прощання (старому другові)
    Все більш розпливається значення слів і речей,
    і тоне у далечі погляд коханих очей.
    Позаду лишаються кривди, тривоги, труди,
    життя постає ніби символів знаних ряди.
    І ти ще за сміхом ховаєш цікавість і страх,
    а очі виказують ту найпильнішу з уваг,
    що – в гіллі ряснім новозрубаних впалих дерев,
    в стрілі антилопи, яку переслідує лев.
    Твій зір понад голови лине і понад часи,
    в обставинах місця – ні сенсу нема, ні краси,
    і тільки одне гріє душу, холодну, як скло,
    протяжливе – тих, хто лишається вдома – тепло.
    Ти знаєш – доходить до краю ця п’єса чи гра,
    щось тихо чекає, а значить – в дорогу пора,
    і двері відкриті, і світлими стали труди,
    і ти, як лосось, відчуваєш підказку – куди.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  14. Тата Рівна - [ 2017.01.28 18:52 ]
    автопортрет 34
    на фото епічних сторінках моєї біо я юна усміхнена і все ж таки вродлива
    помітно щаслива примітна у всіх сенсах майже вона –
    мами татова принцеса поетеса
    і дівчинка-весна

    а у житті інакші пироги - я маю кістяний хребет й дві кістяні ноги – подарунок Баби Яги
    у житті я зілля варю щоранку й запарюю ним свою щоденну буденну вівсянку
    у житті патлата й боса я мов примара із картин Босха і кажуть усі навколо усі вони
    що я – портрет війни
    своєї власної захованої таємної війни
    від неї у мене зморшки і зайва вага запасів
    від неї у мене схрони боєприпасів на кожен випадок кожну полеміку кожну атаку
    я вмію послати за маракуйєю до Ітаки усякого козла чи осла із божого стада
    я знаю де перемога де зрада розбираюся у сортах винограду

    і точно стаю на ваги двома ногами і балансую над вашими головами

    28.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  15. Тата Рівна - [ 2017.01.28 17:13 ]
    Пост-великодня розмова із богом
    О, Боже!
    ридав би й Данте
    скрючений в три погибелі
    у склянім своїм гробу –

    цю юрбу не зупинять провалля
    чи діжі із тістом замішаним на крові
    я знаю що всі вистави грані для натовпу
    для дикунства граного
    мають криваві грані

    дайте мені
    панночко
    дайте
    касирко перигідрольна
    два квитки у першім ряду
    на новітню божественну трагі-
    комедію
    дайте відваги
    я тебе малий проведу
    червоніє як прапор куліса
    п'єса бога про біса
    чи біса про біса
    чи біс там його там розбере…

    заковтую слину
    тримаюсь за бильця крісла у першім ряду
    тримаю прямесенько спину
    найменшу краплину поту найменшу сльозину
    впійману язиком
    вицмулюю наче в угарі –
    люта спрага бере
    за грудки за шкибари
    гробарі лихварі дримбарі злидарі
    у отарі оцій – і царів й кобзарів!
    всі віншують до пана до господа́ря
    душить горло
    пивбаром –
    вінчати такі лицедійства

    місто котиться містом
    у пристінках все як і все
    без чудес –
    просто голий театр
    пустодрама лукавства
    ти чого зізнавайся
    малий
    розігнав розлякав свою паству?

    між холопами й панством
    знову бистра вода
    закипів Черемош –
    українська запінилась Лета
    на планеті моїй
    вже не вижити без пістолета
    без кривавих монет чи живого диявола в буді
    я не буду молитись малий
    іудам молитись не буду

    фуршетів страшуся фінальних
    де лакеї розвозять нутрощі на тацях
    де припудрені голови височіють на блюдах
    мов екзотичні цяці
    серед статуй льодяного бару
    поміж дам із келихами
    між мужчин у метеликах
    я чекаю пришестя твого малий
    несу
    черевики завтра з ремонту буденно
    парасолю розкрито –
    дожидаю попутного вітру
    ситом міряю всесвіт
    та душу свою неситу
    ситом міряє бог благодать
    для дітей ненаситливих
    в сито я тобі хочу
    любові своєї насипати

    як воскреснеш – мене проведи
    поведи мене світом
    поводи мене між людьми
    полови мене ситом
    не пускай мене до паяцтва
    до пишного панства
    до блискучого натовпу
    першого ряду
    за ту кулісу

    як воскреснеш – я дам тобі води
    забурлить Черемош
    попливуть по нім гроби
    ти туди не ходи – твої янголи
    бурю здіймуть крильми
    увійдуть по коліна в дно каменисте
    цю юрбу не зупинить мирна вода
    ця юрба – не чиста!
    це – орда!

    як воскреснеш
    малий
    візьми мої черевики
    некрасиво босим відвідувати вистави
    і коли ти воскреснеш
    затям
    від світла твойого лику
    цього темного яву навіки не стане

    але поки ти мертвий
    поки ти у своїм склянім гробу
    у своїй лляній плащаниці
    я тебе за руку візьму
    я тебе проведу
    я навчу тебе розпізнавати лиця
    наших вулиць та міст будинків вікон кімнат
    гробарів лихвалів злидарів – володарів світу

    місто котиться містом
    захмарює небо червоніє як прапор куліса
    б'ють поклони актори й актриси
    п'єси бога про біса
    чи біса про біса
    чи біс там його там розбере…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.23 22:20 ]
    Надвечір`я
    Розкішні тут розкинулись горби,
    Поволі довшають чарівні тіні.
    Похрускують сніги затерплі нині,
    Від сонця зацвітають голубим.

    І днина тихо опускає вії,
    Ховаючись у стомленім гіллі.
    З`являються вже вогники малі,
    Півтемрява у вітах рожевіє.

    І гасне заходу чарівна мідь,
    І позіхає зморено неначе.
    І сад в барлогу темну - як ведмідь –
    Заліз і впав собі в зимову сплячку.

    23.01.7524 р. (2017)
    Ботанічний сад ім. Г.Гришка


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  17. Тата Рівна - [ 2017.01.18 00:36 ]
    і пінгвіни у центральному парку Мангеттена
    і пінгвіни у центральному парку Мангеттена
    й крокодили з сафарі-парку на Самуї
    знають що народити поета
    не обиралось мамою
    знають що крила богом дані та богом узяті
    крила які не літають які виглядають із плаття
    які натирають спину й трохи шию
    аж виє допоки вия

    і гіппопотами й гіппопотути котики та шиншили
    усі рогаті хвостаті зубаті патлаті колючі милі
    які плетуться півдня тридцять метрів
    і ті що долають за долі секунди милю
    тваринки комашки пташки павучки та жучки
    усі вони знають що бути поетом
    тверезим поетом це досить сумно таки

    в наш час не читають книжок коли є інтернет
    в наш час коли є інтернет не читають й газет
    ніхто не читає нікого крім себе самого
    крім вузького кола принюханих френдів своїх
    вірші чи романи чи п'єси лежать як коржі
    щасливого торта на святі пустої душі

    пустої як пустка неначе відпустка
    на нашу смішну мінімальну зарплату
    причесана трішки для селфі приведена швидко до ладу
    неначе й доладно
    а може і ні
    усе як в кіно
    чи в кіні
    у нашому українському кіні…

    пінгвіни у центральному парку Мангеттена
    крокодили з сафарі-парку на Самуї
    знають що народити поета
    не планувалось мамою
    мама й тато хотіли вагомої долі
    мама й тато бажали відомого шляху
    лікарем вчителем перукарем чи бляха
    хоча би завмагом якогось універмагу
    а тут тобі нате – рядками повзуть вірші
    немовби нашестя малесеньких вужів
    які в ритмі танцю бочком все бочком бочком
    рядочком рядочком рядком повзком

    і кожного разу коли я буваю сама
    кожного разу коли за вікном зима
    чи літо чи осінь чи нявкаюча
    на розрив
    весна
    чи інша якась пора неземна
    я мовчки собі кажу я кажу у себе
    все сталося так як сталося так як треба
    і значить на небі є бог
    він живе певно там на небі
    й дивиться він на нас робить усе як треба
    кожному він дарує невидимі ваги
    кладе на них всякого для рівноваги
    завмагам вантажить універмаги
    перукарям гребінці та шинйони
    філологам – усі п'ятдсят томів Франка
    учителям – олівець та поему Макаренка
    а поетам він вантажить їхні рядки
    писані на машинці шкрябані від руки
    вбиті у файли заховані в ноутбуки
    літературні муки

    причесані трішки для селфі приведені швидко до ладу
    неначе і складно
    а може й нескладно
    складні чи поскладані стосами звуки
    творчості
    бо кожен поет сам собі бог і творець
    бо кожен поет під богом комашка ница
    бо кожен поет у рядках вирізняє лиця
    і кожен поет знає що знову оці слова – не ті
    усе як в житті…
    у приЗемленому житті
    у центральних парках мангеттенів
    на Самуї у сафарі-парках
    у містах коморах у гетто
    у скиртах цирках в хибарках
    кругом де живуть поети
    там гойдається лелекою бог на хмарках
    п'є небесний коньяк палить небесні цигарки
    жартує із мамами й татами
    підкидаючи їм рожевощоких поетиків
    одного – на сорок завмагів
    чи трьох терапевтів дільничних
    і сіються між людьми поети
    пшеничкою

    а коли сходить зерно по веснах
    родить по осенях
    все що не виклювали птахи
    що не згнило у ріллі -
    вітер розносить...

    08.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  18. Тата Рівна - [ 2017.01.18 00:02 ]
    чекаю
    чекаю читаю пишу
    нікуди не поспішаю
    не знаю нічого про завтра своє й наше
    боюсь за дітей малих комашок
    живу і ходжу так тихо
    що чує Бог
    сто доріг моїх заплуталися у каві
    на денці брудного чайного блюдечка
    полюю на левів
    ловлю їх на вудочки
    бамбуковими рушниками щовечора
    витираю стопи
    притираю спокій придушую душу
    подушкою
    прикриваю ковдрою
    живу як живуть на суші
    риби
    глитаю повітря й задихаюся
    хаос моїх сновидінь моїх подушок
    віршів тролейбусів у моєму внутрішньому депо
    примушує пересісти на крилатого блакитного автобуса
    одягнути гостроверхого капелюха та зірчасте пальто
    й літати попід хмарами
    возити маленьких нічних магічних школяриків
    до школи їхніх сновидінь

    я знаю що я видіння Всесвіту
    і Всесвіт лише одне із моїх видінь


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  19. Вікторія Торон - [ 2017.01.13 03:49 ]
    Сяйні лимони в крижаній воді
    Сяйні лимони в крижаній воді
    виловлюю замерзлими руками,
    збираю їх, духмяні і тугі,
    обвита невиразними думками.
    На дні долоні – зимного ковша –
    округла твердь, просвітлена і стала,
    дивує, як оті, чия душа
    ухильна і мовчазно досконала.
    Як відблиск не любити у воді
    (хоч він і не жаліє, і не гріє),
    заплутавшись у радісній біді
    захоплено-ясної безнадії?
    Нехай в руках від холоду щемить,
    сріблиться радість у душі на споді
    від того, що на все в належну мить
    є відповідь таємна у природі.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" 5.38 (5.5)
    Коментарі: (7)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.07 12:54 ]
    Живосил Лютий Меч Арея*
    Гуркоче грім в ковальні Бога,
    Стоять вої з кісьми до плеч,
    Рука зсивілого Сварога
    Кує Арею моцний меч.

    І ось знаряддя вже готове,
    Відблиснув меч в люстрах небес,
    Меча окропила Покрова,
    А рід нарік його Чаркес.

    Приспів:
    На позір Перунова полка
    Піднімає меч Ареєва рука,
    На могутній дух, на захист нам,
    На погибель злим підступним ворогам.

    Гримне небо і тремтить земля,
    Меч Арея Русь з неволі визволя.
    На Вкраїні хай пощезне враг,
    Меч Арея поверне нам рідний стяг.

    Чаркес - чарівний меч Арея -
    Тримали Тур і Святослав.
    Не раз Аратту і Борею
    І Русь він щиро захищав.

    Тримав Гатило**, Богом даний,
    Тримали витязі князі.
    Тримали лицарі-гетьмани,
    А зраз він в твоїй руці.

    На позір Перунова полка
    Піднімає меч Ареєва рука,
    На могутній дух, на захист нам,
    На погибель злим підступним ворогам.

    Гримне небо і тремтить земля,
    Меч Арея Русь з неволі визволя.
    На Вкраїні хай пощезне враг,
    Меч Арея поверне нам рідний стяг.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.03 22:09 ]
    Рік новий на Поділлі
    Село козацьке завжди раде,
    Мов хтось на сум його зарік –
    Пакетовибухи, петарди –
    Новий святкують люди рік.

    Аж веселіє сніг неначе,
    Собаки з вилясками: «Гав!!!»
    У лузі навіть ворон кряче,
    Немов півлітру засмоктав.

    Не втрималася крига, скресла.
    Сміється річка, пливучи.
    Веселе тчеться перевесло
    І вдень і вранці і вночі!

    Народ живе, сміятись мусить,
    Хоч на Донбасі: «Бах!» і «Трах!»
    Подільські бадьоряться гуси –
    Гелгочуть на семи вітрах!))

    1.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  22. Юрій Кисельов - [ 2017.01.03 01:59 ]
    Слово Низового
    Жив і творив український поет
    сорок п’ять років на дикому сході:
    мало про те лиш рядків із газет –
    треба життя пережити, та й годі.

    Зліва і справа – лише вороги;
    не особисті, але України...
    Без Низового не стало снаги
    нам, і тому ми дійшли до руїни.

    Знайте, кати, що недовгий вам час
    на придінцевій землі панувати –
    наші війська, як дістануть наказ,
    вмить рознесуть помосковщену «вату».

    Словом палким поведе Низовий
    мужніх бійців – щоб озвалось у серці...
    Стане навіки порядок новий
    після звитяги в запеклому герці.




    31.12.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (10)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.31 11:31 ]
    Поміж засніженої хвої
    До тебе знов прийти я радий,
    В оці притишені тони…
    Мене обіймами вгорни
    Замислений зимовий саде.

    Поміж засніженої хвої
    Так легко дихати мені
    І на поваленій сосні
    Набратись ніжності сумної.

    Торкне тут вічність за плече,
    Зупинить міста біг скажений.
    І пульс притишиться й у вени
    Глибокий спокій потече.

    29.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Київ, Ботанічний сад.




    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.25 21:43 ]
    Напівсон зимової пори
    Напівсон зимової пори
    У часи відлиги нетривкої…
    Смутку мій, зі мною говори
    Мовою святого супокою.

    Тисне трохи це зимове тло,
    У повітрі щось в`язке, мов іго.
    Хочу, щоб на серці відлягло
    Хоч на час непевної відлиги.

    Може, скресне крига навкруги,
    До грудей полине знову й знову -
    Хвиля щастя вдарить в береги
    Зміною розтрощеній любові!

    25.12.7524 р. (2016)

    Конча Озерна, півострів Печалі

    16 г. 06 хв.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.18 22:01 ]
    Замерзла любов
    На яблуню ще молоду
    Дивлюся… Вітер дме щосили…
    На гіллі яблука в саду
    Іще із осені лишились.

    Іще тримаються вони,
    Хоч по одному опадають,
    Неначе крапельки весни,
    Укриті сніговим розмаєм.

    Вони - як спогади – мені
    (Привиділося так тепер це!) –
    Про дні кохання осяйні…
    Лишилося - замерзле серце…

    Немов би яблуко висить.
    На вигляд ще рум`янощоке.
    Та лиш торкнись його на мить –
    Відчуєш омертвілі боки.

    Краса, краса… і мерзлота.
    І тільки спогади-есеї…
    Немов любов замерзла там –
    В лабетах черствості твоєї.

    18.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.11 20:04 ]
    Вертає холод
    Замерзле озеро не тане,
    Суха пороша навкруги
    В кущах потріскує гортанно,
    Вертає холод на луги.

    І тільки тінь бліду лишає
    Від звикло-теплої зими.
    Міцний мороз іде до гаю,
    Змахнув на обрії крильми.

    І знову кров у жилах стигне,
    Тепло поволі умира.
    Короткочасної відлиги
    Уже минулася пора.

    Чом сумувати? Тільки грудень…
    Ще сонце кригу не лама.
    Нехай дзвінка, іскриста буде
    Надворі справжня ця зима.

    11.12. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  27. Вікторія Торон - [ 2016.12.06 12:26 ]
    О, скільки їх з’явилось і пішло!
    О, скільки їх з’явилось і пішло,
    розкидавши заплутані відбитки
    в оманливо-м’якій словесній глині!

    О, скільки їх у віршах прогуло!
    І почуття,оголені при свідках,
    лежать в заціпенілості осінній.

    Мов сироти — римовані рядки,
    колишніх рук, обведених старанно,
    з малюнком ліній, контури зірчасті.

    Слова були, здавалось — на віки,
    душа співала радісно і п’яно
    від славою обіцяного щастя.

    Ще гроно віршотворення росте —
    а вже лежать забуто під ногами
    плоди опалі витворів минулих.

    Ще голоси ворушаться — проте,
    відрізані шляхами і вітрами,
    їх власники пішли й не озирнулись.

    І де ж вони,загублені в роках,
    і по яких дорогах невідомих
    ідуть вони,коли живі на світі?

    Чуття минулі піймані, як птах,
    у темряві залишеного дому,
    де в порохах -- давно загаслі миті...


    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  28. Тата Рівна - [ 2016.12.06 00:36 ]
    Марта (із циклу "Дівчатка")
    Марта була не дівчиною радше місяцем - порою року
    Гарна з лиця з якого води не пити в яке дивитися
    Мов у люстро наче ув озеро чи книжку вертку - камасутру
    Марта була містка ніби жіноча сумка ніби рюкзак третокласника
    Марто, ти з Марсу, чи що?
    У кого ти така не така?
    Гукали зневажливо
    Їй услід колеги із танцювального гуртка філфачки мисткині
    Марта
    Любила синій -
    Сині очі пальта чоботи манікюри
    Марта любила синю
    Обкладинку книжки Хемінгвея про дідугана й море...й море
    Марта мовчала спиною у очі тих хто їй кричав про Марс
    Їй велось не до них не до нас
    Її несли дощі крізь
    Пащі вовків та левів крізь дзьоби грифонів
    Шпильки графоманів терніі зорі - просто колючі кущі
    Марта була нівроку - найкращою порою року місяцем
    Казок та знущань котів та жаб над людьми
    Марта знущалася також - вустами грудьми синім
    Платтям коротким (вище сідниць під час ходи)
    Марта жила не туди лишала сліди а часом руїни
    Марта завжди тримала прямо спину
    Ковтала слину тихо
    І непомітно для більшості перехожих
    Схожа на місяць
    Дівчина Марта


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Прокоментувати:


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.05 00:02 ]
    Зимовий гай і завірюха
    Зимовий гай і завірюха…
    А снігу, снігу навкруги!
    Уже засипало по вуха
    Усі озерні береги.

    І легко сіється, рахманно
    Із незажурених небес
    Небесна ця зимова манна...
    І білим оксамитом плес

    Зальодовілих все укрило.
    Блискучий розкоші єдваб
    Великі розпросторив крила
    І виставку зимових зваб

    Відкрив здивованим зіницям,
    Вустам, що тільки «Ах!» та «Ах!»…
    Рожеві хмари світлолиці –
    Немов рум`янець на щоках!

    4.12.7524 р. (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2016.12.03 20:42 ]
    Забілила зима
    Все затихло, завмерло десь між верховіть
    І пташина ущухла розмова.
    І гілки не тривожить бадьоре: «Віть-віть!»
    Огорнула все сплячка зимова.


    І сніги навалились на сонне гілля
    І озера льодами закуті…
    Колір білий цей - погляд мені звеселя,
    Наче явище Божої суті.

    Ніби чорного, глянеш, навколо нема –
    Пекло й горе снігами накриті.
    Так немов би на мить забілила зима
    Все погане на білому світі.

    3.12.7524 р. (Від Трипілля) (2016)





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (11)


  31. Вікторія Торон - [ 2016.12.01 01:02 ]
    Світ Дікенса. Коричнева пастель
    Світ Дікенса. Коричнева пастель.
    Свіча, скорботно схилене обличчя.
    Рипуча дерев’яна карусель
    картин позаминулого сторіччя.
    Жіноцтво — оберегом — у чепцях
    і хлопчаки в розбитих черевиках,
    і таїна походження — мов цвях,
    останній козир в картах без’язиких.
    Незнані бенефактори мовчать
    над згарищем старої таємниці.
    Зловмисники улесливо сюрчать,
    пастки плетуть, пожадливі і ниці.
    Ексцентрики, далекі від життя,
    а поруч — в’язні демона земного,
    без совісті, жалю і каяття,
    похмурі буревісники нового
    дешевого і сірого, як жерсть,
    технічно побудованого світу.
    Хтось грає ще по-давньому у честь
    і підлість закликає до одвіту.
    Ще так далеко сонячний рубіж,
    щоб друзям одне одного обняти
    в кінці сирих самотніх бездоріж,
    ганьби тюрми, розорення і втрати!
    Світ Дікенса. Усе, як і тепер.
    Атракціон призначеної долі
    крізь димних сліз вікторіанський флер
    надсадно обертається поволі.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.27 20:38 ]
    Предивна сила
    Повітря бадьорить легенько,
    Хоч день несонячний тепер.
    Ледь уловиме і маленьке –
    Legato* хвиль в імлі озер.

    Дихне вітрець на mezzo piano**
    І зарябіла вод гладінь.
    Creshchendo*** срібла бездоганне
    У межах Дани**** володінь.

    Аж засвітліло, зарябіло,
    По наростаючій пішло.
    І барву тьмяну, чорно-білу
    Поволокло, розмивши тло.

    Природи ця предивна сила
    У мене раптом увійшла,
    Журбу в душі моїй розмила,
    Хлюпнувши пригорщу тепла.


    27.11. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  33. Вікторія Торон - [ 2016.11.27 03:59 ]
    Коли страждаєш, і мовчиш...
    Коли страждаєш, і мовчиш,
    і бережеш безсилля звичне,
    у нерухомості душі
    росте щось гідне і величне.

    Твій сон життя, твої сини —
    ліпні деталі панорами,
    стоїчні греки давнини
    стають названими братами.

    Ти вирушаєш з ними в путь,
    грудьми – на весла, без вітрила,
    холодні біди підождуть,
    коли свої розгорнеш крила.

    І хоч згори дарів нема
    і все життя — трагічний будень,
    ти проголошуєш: дарма!
    благословенними пребудуть

    найгрозовитіше із знань,
    що може землю охопити,
    і в часі мить — урвистий край,
    який дає тобі злетіти.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.15 22:53 ]
    Поетичний егоїзм
    Уперше порадіти зміг -
    Такого не було ще зроду.
    Що у неділю випав сніг
    І розігнав людей з природи.

    І мокрий сніг летів на став
    І канув, як у річку Лету.
    Іще й натхнення додавав
    Зраділо-змоклому поету.

    Неждано почалась зима,
    Дала збагнуть мені нагоду –
    Нічого ліпшого нема,
    Як вірш писати у негоду.

    13.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.13 11:30 ]
    Молоко дня
    І знову мряка вийшла на луги,
    І тисне сум захолоднілу далеч.
    І розгулявся вітер навкруги,
    Тепло втікає, світла – мало-мало.

    Короткий день зіщулився, поблід,
    За обрій утікає він крізь віти.
    І вечір – темряви густої – плід,
    Усе навколо хоче оповити.

    Імла-нудьга оточує мене,
    Протягуючи щупальця далекі.
    Гілки, дерева злиті ув одне,
    Дня молоко мов допили із глека.

    12.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2016.11.04 16:12 ]
    Усміх світу
    А серце радістю: тень-тень!
    І перестало враз боліти.
    Благословився Божий день,
    Неначе усміх цього світу.

    І цей безлистий листопад
    З його дощистою нудьгою
    Засяяв, як весняний сад,
    В якому рани серця гою.

    І сонце радісне мені
    Хлюпнуло пригорщами сили,
    Хмарища темні і сумні
    Посунуло із небосхилу.

    4.11.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.29 23:05 ]
    Слово до гаю
    Хтось мріє ще про штат Огайо,
    Я ж мов навіки прикипів
    До цього затишного гаю –
    Супутника щасливих днів.

    Лікуй мене, мій любий друже,
    Рятуй – сказати не боюсь –
    Од ницих покидьків байдужих,
    Од мертводухих черствих муз.

    І од колег, що тільки б`ються
    За премії і ордени.
    Од сітей хижого падлюцтва,
    Користолюбства борони.

    Хай зле, лихе отут загине,
    Даруй душевного тепла.
    Щоби кохана Україна
    Мов квітка у гаю, цвіла.

    27.10.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.20 23:47 ]
    Навіювання
    Із пам`яті усе тебе стираю…
    Ох, відболіло… Сам лиш знаю, як.
    У снах і до омріяного раю
    Не світить більше чарівний маяк.

    Змиваються водою миті милі
    І кануть тихо в Лети непроглядь.
    Лише вібруючі озерні хвилі –
    Як струни вітру, тихо шепотять.

    І пестять віти лагідні сторуко,
    Прозоро так прояснюючи суть,
    І чуть усе ясніший серця стукіт:
    Забудь її. Забудь її. Забудь…

    20.10. 7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2016.10.02 23:55 ]
    Багряний відсвіт
    Такі у неба очі сині -
    Між хмар поблискують ясні.
    Сьогодні сонечко осіннє
    Знов усміхалося мені.

    І промінь пестив тихо, ніжно,
    Лікуючи всю душу мов –
    Як рану заживляв, що грішна
    У ній залишила любов.

    Так біль її всього тиранив
    І все ввижався уночі
    Цей відсвіт на гілках багряний,
    Мов кров засохла на плечі.

    29.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  40. Вікторія Торон - [ 2016.09.30 00:22 ]
    Немає заборон—немає правил

    Немає заборон—немає правил,
    у космосі нема орієнтирів,
    немає дружби й теплого туману
    помноженого дихання людського.
    Давно нема до ближнього уваги
    і душ, які зрослися в подоланні
    спокус або у вірності завітам.
    І кожен сам собі—законодавець,
    суддя і адвокат, і суд присяжних,
    і автор винахідливий амністій,
    борець зі страхом в камері своїй,
    з якої назавжди відкриті двері...
    Ми вільні—і ми бранці самоти
    і піддані невільницького страху
    перед лицем фантомів, де колись
    жило одухотворене, високе...
    О, неможлива праведність образ
    на втрачених і легковажних друзів
    у пустці, де лиш людяність одна
    іще спускається на голубиних крилах
    ізверху, і у затишку очей
    сплять золоті, такі знайомі далі...



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  41. Вікторія Торон - [ 2016.09.26 13:36 ]
    Щонеділі
    ...Cпізнюєшся в церкву (стиснуте каміння
    бруку --горбкувате, мов життя)
    і несеш у собі ківш нерозуміння
    без грайливих променів знаття.

    Хусткою-трикутником, кольоровим клином
    в ранній завинутись би порі
    і комусь хоробрим видатись вітрилом
    на побитім бурями човні.

    Віднайдеш надію в помічній цитаті,
    що струмочком мудрості біжить:
    не усі проблеми можна розв’язати--
    не питай, навчися з ними жить.

    Відповідь відсутня, притча незнайома,
    думаєш--у чому твій урок?
    Стиха озираєшся-- всім усе відомо,
    і на головах нема хусток...




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.14 07:50 ]
    Заграва у меду
    Мов дрова у каміні, дотліває
    Зоря ясна вечірня між гілля…
    Одразу холод заповза до гаю.
    Ну де ти взявся, клятий, звідкіля?

    Стає з тобою знову сіро, нудно.
    Ти у якій норі, скажи сидів?
    І виліз, наче музика паскудна -
    Із того ресторану на воді.

    Весь настрій зіпсували на природі,
    Та я вас до уваги не беру.
    Хай з неба голос пролунає «Годі!»
    І блискавкою опече Перун.

    Хай подарує спокій ця ідея –
    Я згадую заграву у меду.
    Прощаюся з вечірньою зорею,
    Додому весь просвітлений іду.

    4.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  43. Вікторія Торон - [ 2016.09.03 01:16 ]
    Дорватись до книжок
    Дорватись до книжок, перегортати
    заглиблено – у кріслі, на колінах,
    в чужий потік ввійти й не виринати,
    в епохах загубитись і годинах,

    вгорнутись у тісний гарячий кокон
    всіх промислів, призначених людині,
    лозою заплестися ненароком
    в чужих світах, зачаєних у сині.

    Уяву, ніби дзигу кольорову,
    заводити, поставивши на вістря,
    і вірити написаному слову,
    як вірують легені у повітря.

    І довго не вертати серце будням,
    коли прибудеш здалеку додому,
    а линути з негаснучим відлунням
    всередині розхитаного дзвону.



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  44. Вікторія Торон - [ 2016.09.02 12:26 ]
    Здрастуй, тишо...
    Здрастуй, тишо—і трояндо запашна!
    Здрастуй, ноче—і сюрчання цвіркунів!
    Струни стрілок вже відтяли сектор дня
    На сліпучім циферблаті дивоснів.

    Затинаючись у діях і думках,
    Як схитнула я речей незримий стан,
    То тасуючи щоденність у руках,
    То без пам’яті поринувши в екран?

    Пахне холодом нічний, в трояндах, двір,
    І голчаста зірка, що вінчає мить,
    Срібним вістрям проникає через зір,
    І запитання метеликом тремтить...

    2010



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.23 23:30 ]
    * * *
    Яка ж то спека, згадую, була!
    Розжарені ті дні ще недалекі.
    А щойно вже позбулися ми спеки –
    І хочеться знов літечка й тепла.

    Сутулий вечір з холоду таки
    У небесах допалює цигарку.
    Гаями підуть скоро грибники
    І зазиратимуть у кожну шпарку.

    Де-де в гіллі висвистують пташки…
    Та їм когось розвеселити марно.
    І сунуться по небу навпрошки
    Набряклі потемнілим сумом хмарки.

    17.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (10)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.16 23:31 ]
    Язичницьке купання
    Дерева вже з`явилися руді,
    Та не було на луках анікого.
    Я роздягнувся повністю тоді,
    Зайшов у воду за велінням Бога.

    Поринув у невигаслу теплінь
    І розчинився у її тремтінні.
    Очистився од скверни взагалі,
    Аж напливали радощі дитинні.

    Були обряду миті то святі,
    Якась жага єднання первозданна.
    І пестила мене Богиня Дана –
    Здається, вперше, у моїм житті.

    16.08.7524 р. (Від Трипілля) (2016)

    Київщина, Конча Озерна, півострів Печалі.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.14 23:26 ]
    Дарує серпень прохолоду
    Дарує серпень прохолоду.
    Та у воді ще є тепло –
    Немовби мрії на догоду –
    Як рідко це в житті було –

    Коли не холодно і спека
    Не докучає – саме враз!
    Коли ще осінь недалека
    Не тисне щемним духом нас.

    Коли літа ще у розповні,
    І ти – помірно молодий.
    І роздуми твої духовні –
    Дозрілі на гілках плоди.

    8.08.7524 р. ( Від Трипілля) (2016)
    Київщина, Конча Озерна, Півострів Печалі


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  48. Вікторія Торон - [ 2016.08.09 04:10 ]
    Я тиші жду
    Я тиші жду, коли б розтанув хор
    і запитання в намірі б зостались,
    і значення без звуку і без форм
    за межі берегів переливались.

    Нехай розумні, завчені слова
    сипнуть урозтіч конями баскими,
    і буде тиша, тиша світова,
    де спроба мови — марна й непростима.

    Полеміка по рейках відгримить,
    і пауза наповниться світами.
    Можливо, нам зустрітись пощастить
    у мовчазних провулках між словами?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (10)


  49. Тата Рівна - [ 2016.08.02 01:08 ]
    реквієм (із циклу "бур.штин")
    кожного дня ти йдеш собі до лісу
    у формі яка уні – частіше джинси
    із скальпелем на плечі який лопата
    з цигарками у кишені – які цигарки
    женьшеневий корінь твого благоденства
    каталізатор твого лібідо
    біди усього лісу –
    тут – у його череві!
    тут – у кожнім дереві жива смола
    яка прісно каміння
    уміння копати уміння тримати(сь) лопати
    у цьому житті у твоєму лісі – це вибір
    жити або пропасти злетіти чи впасти
    водити леХуса чи коня в ябки –
    поліщуки риють ямки
    тонуть у ямках топлять у ямках
    риють від зорі до зорі
    в поті лиця
    гробарі
    всі – дядьки п’яниці мамки
    вчителька з третього класу
    продавчиня квасу
    її коханець колишній столяр
    сусідка тьотя Оля
    рижа тьотя Маша хресна Даша
    Сірожа що був на шабашах
    Ігор – тупий пацаняжка
    менші Ганьчині діти
    сільський голова Микита
    даішники та нужденні
    ті хто з тавром «олені»
    ті що гукають під ґенделем: «кіісяяя!» –
    всі патрають Полісся

    усі грають цю захопливу offлайн-гру –
    шукають у болота́х ікру

    і коли одного гарного дня
    ти підеш із лісу
    винісши звідти багато земних турбот –
    машину хату навчання дітям інший компот
    хорошу шубу хорошій цяці – своїй жоні
    життя красиве красивій дівці яка без «ні»
    яка щовечора зустрічала тебе у сім
    яка не жертвує всім заради тебе
    а просто робить як треба

    і коли ти кожного разу забуватимеш ліс
    задивившись на чорні хвилі теплого моря
    які цілуватимуть яхти твоєї борти
    лоскотатимуть баранцями твої пальці
    подумай що це ти саме ти доктор Менгеле
    який зробив аборт своєму Поліссю
    мов ляльці


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2016.08.01 01:46 ]
    Моя сповідь
    Не до попа, а на природу,
    Іду на сповідь ось таку –
    Богам вкраїнським на догоду,
    А не ісусу-чужаку.

    На повний голос тут співаю,
    Бо корінь ще отут не всох,
    Тут за життя спізнав я раю,
    Бо тут живу, бо тут – кохаю,
    Бо тут на творчість надихає
    Митець великий – Велес-Бог.

    Тобі, природо, воля звична,
    Це – головна з твоїх ознак.
    Стоїть прадавній дуб-язичник,
    Святив ножа тут Залізняк.

    Тут мій народ Богиня Слава
    Благословляла у похід,
    Русь ще за князя Святослава
    Як справді вільная держава
    Лишила в пам”яті свій слід.

    О нагострися, нагострися
    Народний той сердечний слух,
    О відродися, відродися
    У наших душах вільний дух.

    Коли в них справді залунає
    Могутній хор своїх Богів
    То яра сила забуяє,
    І нас ніколи не здолає
    І найсильніший з ворогів.

    7506 р. (Від Трипілля) (1998)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (18)



  51. Сторінки: 1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31