ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2024.11.25 01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей. Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого. Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації. «Сибір неісходима» так і пре з к

Микола Дудар
2024.11.24 21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?

Сонце Місяць
2024.11.24 20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже

загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь

Іван Потьомкін
2024.11.24 19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився. І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа

Євген Федчук
2024.11.24 13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали

Микола Дудар
2024.11.24 09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:

Тетяна Левицька
2024.11.24 08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер

Козак Дума
2024.11.24 07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…

Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко

Микола Соболь
2024.11.24 06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.

Віктор Кучерук
2024.11.24 06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Богдан Манюк - [ 2014.02.07 13:37 ]
    *****
    Казки і карти сплутано над ранком
    без дотиків кисільних берегів.
    Помилуй посмішки мої, циганко,
    не ворожи – нагі ж вони, нагі:
    і немовлята, й войовничі скіфи,
    що з передгроззя вибрали скарби.
    Трубити плач, залити очі сміхом –
    якої ще потрібно ворожби?
    Циганське щастя – недостиглий місяць,
    украдений у білої пітьми.
    Мої світила не знаходять місця,
    на стяги стужі Бог їх настромив.
    Позичу клаптик неба наостанку,
    та чи сумлінно Богове віддам?
    Казки і карти сплутано над ранком,
    кисільна правда – зраджена вода.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (13)


  2. Богдан Манюк - [ 2014.01.30 10:18 ]
    Поетам-майданівцям
    А ніч - як горло, здавлене стопою,
    а день такий… у квітні листопад!
    Твоя Евтерпа* ходить за тобою
    хребтами зледенілих барикад.

    Безсрібленики поряд і блаженні,
    і ти між ними – ниткою лишень.
    Твоїй Евтерпі личить одкровення –
    слова у зблисках солі та скорин.

    Оптичне скло навпроти над курками:
    вже зрозуміло – крапка! Або три…
    Душа за сонце і рука за камінь
    хапаються на світі до пори.

    У правоті на тризну надто просто
    Евтерпу й долю – звірству завинив,
    Чому ж у посміх вірилось – не в постріл
    обманутого з кола сатани?

    *Муза ліричної поезії.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.63) | "Майстерень" 5.75 (5.77)
    Коментарі: (27)


  3. Світлана Костюк - [ 2014.01.28 21:06 ]
    майданні не-галюцинації
    І знову падав сніг. А ще мороз тріщав. І майоріли лозунги , знамена. І нахилився Ангел до плеча, зашепотів схвильовано до мене. Мовляв, якась чудна війна оця, всі небожителі уже у справжнім шоці...Летять гранати, падають до ніг. У когось справжнє місиво у оці...Студенти. Барикади. Чорний дим. Навпроти "беркут" і злостиві крики. Свій став чужим... Чужий не став своїм... Ніхто з великих ще не став великим...
    Несе бабуся теплі пиріжки...Водою патріота обливають...Майбутній архітектор - без руки...Побиті люди гордо Гімн співають...
    Не вмерла ще...не вмерла ще...не вме...Хіба та смерть - нав`язлива ідея?..А з півночі не вітром - матом дме...І я не знаю - хто я...як я...де я...
    Хтось каже : жий на західний манер. Витає привид - матінка-Європа...Народ надіється, що він іще не вмер...Політикам - своя важніша "...опа".
    Отак жиєм, воюєм день за днем...Найважче- це проти себе самої...
    Кров на снігу...
    Зруйнований едем...
    І прямо в душу вцілені набої...

    25.01 2014. Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (34)


  4. Богдан Манюк - [ 2014.01.19 13:42 ]
    *****
    Обігріла правиця,
    й зимове осоння -
    дужий поклик
    до хвиль,
    до вітрів,
    до корми.
    Бог рятує тоді,
    коли море бездонне,
    і кити не блукають
    у пащі пітьми.
    Не сліпа ворожба
    на чужому розпутті,
    де спресовує обрій
    іудство рябе -
    ти дістанешся берега
    тільки ковтнутим,
    ти освітиш той берег,
    як Йона себе.

    2014р.
    Худ. Я Саландяк



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (14)


  5. Богдан Манюк - [ 2014.01.16 12:34 ]
    Два етюди
    Вгомонюся?

    Вгомонюся чемно… Так, пора, бо давним-давно вже не хлопчисько, бо проблема кожна, мов гора, а в обхід – якось нікчемно й низько. Як об лід рибина, б’юсь і б’юсь об щоденну напасну рутину. Вгомонюся, звісно, вгомонюсь, наче вітер, що пізнав пустиню. У клепсидрі літ біжить пісок. Чи не очі він мені засипав? Вгомонюся нині – ні на крок до нових амбіцій-смолоскипів. Розгубив я дні, де знаки плюс, в обладунках вічності не витязь. Вгомонюся. Врешті, вгомонюсь? Ні! О ні! Не дайте вгомонитись!

    Самітникам

    Милою покинутий, завчасу самоті нестямно не вклонись, бо гучніше грому те нещастя, що з розпуки виросло б колись. Ну а ти, злостивою ріднею прогнаний світ за очі, згадай: там самотність б’є, де п’ятірнею від очей закриєш небокрай… А тобі, бунтарю незбагненний, від якого врозтіч люд та сни, раджу пошук неба – не Сирени, щоб минувся лет самотини. І молю того, хто на узвишші, хто створив і всесвіт, і печаль: задля правди власної і тиші, не рубай, САМІТНИКУ, з плеча…

    2010р


    Рейтинги: Народний 0 (5.63) | "Майстерень" 0 (5.77)
    Коментарі: (16)


  6. Богдан Манюк - [ 2014.01.09 20:23 ]
    Ірреальний етюд
    Від леготу до світлої легенди, а там чужинці – ніби тіні плям, і дух інверсій допече заледве, і забобони на куті стола чемніш од мухи ситої у снінні, і добра муза вже без риштувань. Останній гість не той, котрий камінний, останній дощ собі - словянський Пан. Міняєш долю так, як заманеться, пером і часто серця вишиттям. Правиця знає: не її Жар-Птиця, тому й висОти завше до пуття… Любов не нищать сумніви і шати, борги зими і чортове пенсне. Якби ж то, друзі, знову не вертати туди, де час в три шиї пожене.

    2014р


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (13)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2014.01.02 00:37 ]
    * * *
    Січневий ліс дрімав собі без снігу,
    Лиш паморозь насіялась ясна.
    І тонкольоду кришталеве іго
    На озеро накинула вона.

    Вогні уже спалахують крізь віти.
    Ось вітер позіхнув і вмить завмер.
    Поблискують неону диво-квіти,
    Збагачуючи плетиво химер.

    1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  8. Богдан Манюк - [ 2013.12.30 16:10 ]
    *****
    Пересипає віхоли
    клепсидра
    при світлі серця.
    Стіл і мідяки,
    і за талант,
    і за вікно
    не стидно
    в чужих, як ехо,
    посмішках лунких.

    А двійко крил
    над образом
    дитинно,
    а вишиття на них –
    дороги тло.
    Старий вертепник,
    мислю про родину
    з одвічних ролей
    між добром і злом.

    Ах, пастушок…
    Ех, чортик…
    Ух, царище…
    У повних яслах
    не святе дитя.
    Нікчемна челядь
    не здійметься вище
    німих волхвів,
    що не для них кутя.

    І дотики, і жести –
    ілюзорне,
    бо знає ірод:
    від’ячить фінал.
    І вічна мова
    неба і валторни
    здмухне
    нестямно капосне
    «хтозна».

    На сто гріхів,
    на кривду саранчату! -
    віддам собі
    підкований наказ.
    Старий вертепник,
    у ногах Дитяти
    вмираю і мужнію.
    Час... О час!

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (16)


  9. Світлана Костюк - [ 2013.12.27 22:45 ]
    Сповідь віршу
    Душа , наче рваний камінь, втрамбований в тишу…
    Кажуть, не в моді зараз мислі крилаті…
    Тому сповідатись буду своєму віршу,
    Який запалю, як свічадо, в нетопленій хаті…
    Волі волію…І тавтологія тут ні до чого.
    Волію волі… Точніше, мабуть, не сказати…
    Тільки ж «воліємо» ми здебільшого кожен для себе самого…
    Спільно лише гетьмАнів вміємо вибирати…
    А хто ж ті «гетьмАни», прости мене, грішну, Боже.
    Хіба нечестивців можна словом таким називати?
    І чому, поясніть, будь ласка, попри те, що так « нас багато»,
    Зграя пройдисвітів легко вміє усіх "подолати"?
    …Душа, наче рваний камінь, втрамбований в тишу…
    Тиші тієї, панове, у нас уже забагато…
    Тому сповідатись буду своєму віршу…
    В надії, що хтось почує…
    І…
    Не захоче мовчати
    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  10. Анастасія Поліщук - [ 2013.12.26 03:38 ]
    У темній одежі...
    У темній одежі, неначе пошитій з гагату,

    Із темним началом, посіяним вітром у снах,

    Із темною зброєю, темними вістрями шпаг,

    Із ніччю в зіницях – про сонце святе розмовляти.

    У темній душі, де росте безпросвітна ворожість,

    Із темним набатом, що дзвоном глухим у серцях

    Сміється все далі ясніше, ударом хлиста

    Приправлено приторний пряник – і милість не Божа,

    А вже якась темна, чужа, із пекла народжена…

    Із темним оскалом, чорнішим за посмішку бід,

    Із темним вогнем, що віками уже не горить,

    А світло де є? Гуляє чужими народами.

    Чи, може, втомилось і просто заснуло на мить?


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  11. Богдан Манюк - [ 2013.12.19 22:13 ]
    Здвиг
    Відмовляєш
    у затишку
    серцеві
    в товаристві
    вікна й каганця,
    де спресовані
    спроби відвертості,
    як зоря
    на обличчі
    мерця.
    Циферблатом
    розкручено помисли,
    і твої першокроки
    летять
    між лихі
    від люцифера
    промисли
    перед сяйвом
    новітніх
    розп’ять.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (34)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2013.12.08 22:28 ]
    Звалили Леніна*
    Звалили Леніна з кривавого граніту –
    Героям слава, слава навіки!
    Нарешті вже позбулися ми гніту
    Неволі від убивчої руки!

    Народ скидає з брязкотом кайдани,
    Народ не залякати, не зігнуть!
    Благословен будь, рідний наш Майдане –
    Свободи української ти суть!

    Ні кігті «Беркута», побої, ні тортури –
    Не зупинити вам священний гнів
    Народу, що змете й камінні мури
    Мільйонноруким поштовхом синів.

    Подалі від безПутньої Росії,
    Що скніє мовчки в рабства ланцюгах…
    Хай здійметься ізнов рука Месії,
    Покаже нам ясний в Європу шлях!

    8.12.7521 р. (Від Трипілля) (2013)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (13)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2013.12.08 19:46 ]
    І знову їй
    Пустоти у серці не загоїш.
    І не полікують тут роки
    Отієї мУки дорогої,
    Що дана любов`ю на віки.

    Згадую твої слова останні,
    Згадую я зустрічі усі…
    І дивуюсь почуття красі,
    Мов навіки проклятий… коханням.

    Бо така, напевно, воля неба –
    Щоб усі, що залишились дні –
    Бути, бути(!) в цьому стані треба,
    Мучитися люто так мені.

    Щоби через тисячі зневір
    Проросла в душі страшенна сила
    І пролившись кров`ю на папір,
    Світ увесь тим болем обпалила!

    8. 12. 7521 р. (Від Трипілля) (2013)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  14. Дмитро Дроздовський - [ 2013.12.01 17:54 ]
    * * *
    Залізна воля спалює вогнем.
    Залізну волю більше не здолати.
    Залізо – це свобода з кожним днем,
    Яку в шакалів треба відібрати.

    Злякалась волі влада: Лев, Ведмідь,
    Бо в масках цих ховались щур, гієна.
    За ними — беркутівська жовта мідь,
    А не залізо волі, людвогненне.

    Народ — залізо, вилите в кулак.
    Удар знесе шакалів до гієнни.
    Народ — це воля, а не раб-простак,
    Який чекає на свободу -енно.

    Вогонь Європи — це вогонь Душі,
    Яка не може жити у болоті.
    Вогонь – це воля. Гей, Вогню, криши
    Холодний попіл знудженої плоті

    Усіх мерзенних, що у пеклі й злі,
    Не за народ — за золото «терпіли».
    Терпіли муки пекла на землі,
    Яке самі розбурхали й створили.

    1 грудня 2013 р., Київ, біля Банкової


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (4)


  15. Світлана Костюк - [ 2013.11.29 08:45 ]
    невеселі роздуми
    розгойдані зорі над сивим смерканням століть
    а ще різнобарвні майдани на київській площі
    і так Україні цей безлад постійний болить
    і так вона вірить у наші прозріння і прощі
    мадонна чорнобильська плаче сухими слізьми
    Перун і Дажбог заніміли від фальші та злості
    лукавих героїв яким не дивуємось ми
    прибиті журбою без духу свого й високості
    героїв багато пророків як завше нема
    чужа напівправда для нашого вуха миліша
    а в селах поліських якась напівдика пітьма
    фатальна якась навісна і щоразу густіша
    спустошено землі у клубі колишнім пивбар
    а очі бабусь вже не горнуться більше до неба
    за кожну ідею ціна ніби йдеш на базар
    молитва і та як повинність уже не потреба
    а вітер розхристаний стогне в забутих лісах
    ночами вивозяться сосни на гроші на гроші
    і відчай гіркий поселяється в наших серцях
    хоч гасла лунають гучні й обіцЯнки хороші
    без віри куди тільки вірити важче щораз
    політики в душах уже наслідили надовго
    на кручах Дніпрових криваво ридає Тарас
    про наше гірке безталання розказує Богу


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (22)


  16. Богдан Манюк - [ 2013.11.28 22:15 ]
    Метаморфози* мрії про Євросоюз
    Так, неначе з намиста небесного,
    вибирала Європу собі.
    Птиця Фенікс над вічними плесами
    і Венера, одразу за сплесками,
    і нараз - на гнилому стовпі!
    А звільнившись,- русалкою руслами
    в океани народу хутчіш.
    Тільки видно, як пасмами русими
    наготу прикривати ще мусила,
    що за ламаний куплена гріш.

    *Перевтілення.

    2013р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  17. Богдан Манюк - [ 2013.11.23 15:44 ]
    *****
    Може, щастя… А може, ліхтарня,
    де проміння холодне невпинно…
    Чи воскресла любов, чи янтарна
    дочекалася дня для гостини?

    Ми накрили столи калиново,
    а розсипану сіль – у багаття…
    На загублені дні та підкови
    не накинулись вірші в лататті.

    Хлібнобарвно. Відгранено кусень
    і вогонь без ядучого диму.
    Відпочиньте тепер, сажотруси -
    тільки небо у небо пливтиме.

    Ох, виводити долі абетку
    нам судилось, як військо з касарні!
    Що довіку освітить чернетки?
    Може, щастя… А може, ліхтарня…

    2013р.

    Художник Ярослав Саландяк.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (25)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2013.11.10 22:19 ]
    * * *
    Дні мої коротшають осінні,
    Їх пітьма ковтає крижана.
    У тривожнім вітру голосінні
    Рученьки заламує сосна.

    Щулиться замерзлая діброва.
    Позолота жухне, як зола.
    Височінь поблідла, сивоброва
    Холоди зимові принесла.

    10.11.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (16)


  19. Наталя Чепурко - [ 2013.11.03 00:44 ]
    Омулет любви.
    Я не пытаюсь сохранять любовь
    Ни в зале ожиданий,
    Ни в камере хранения.
    Всегда найдется пара веских слов
    Во имя оправданий-
    Вопреки намерения.

    Зачем лелеять в сумерках ночи
    Пурпурные мечты,
    Усопшие желания?
    Душа во тьме сознательно кричит:
    Разведены мосты
    И попраны стенания.

    Моя любовь- царица во дворце!
    Ценительница лавры.
    Она достойна трона.
    Нет тени скорби на ее лице...
    В ней- омулет виагры!
    Сияют счастья грона!



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Тата Рівна - [ 2013.10.30 11:25 ]
    сьогодні
    Сьогодні я тебе любитиму
    До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
    промінням свого сонця сивого. Блідого сяйва опромінення – твій бітум плавиться
    й деформується… Я буду, люба моя, тебе ліпити і
    душа за пам’яттю зарубцюється..
    зітреться літо в дощах пронизливих,
    весна нагноєна чорнотінями… де я мурахою з самого низу вис
    між почеканнями і нехотіннями.. любові дикої, не медом п’яної..
    я був розчавлений і був піднесений…і в одночасності такого стану я
    жив житієм, яким жити не весело…
    Тягнути воза свого калимного, годити дітям і жінку тішити..
    Котився віз пилюгою димною..а з ним життя попід возом – кішкою…
    Втекло..
    розсипалося, розтрусилося, розбіглось краплями води технічної…
    і що ж… розхристаний благаю: Господи!
    Не подаруй - то хоч позич мені сум’яття грішного, від яблук кислого
    Щоби звело язика до німості… я хочу знати
    як то зависнути
    Тому, хто добре вміє увись іти….
    І все зблагалося – смолою дикою, твердим сланцем у моїй руці
    Ти опинилася. Так мало віку нам.. мені лишилося..а тобі…
    В ріці
    полощемо ноги. Весело. Боюсь тебе застудити забавою
    у мене жовтень є і, певно, є сім’я. Ця осінь впала мені Любавою…

    Сьогодні я тебе любитиму
    До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
    промінням свого сонця сивого….




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  21. Богдан Манюк - [ 2013.10.26 14:49 ]
    *****
    О мимовільне видиво з повторами,
    коли з рулетки ночі не зеро:
    бездомні пси довкруг ласують зорями,
    безхлібні, як романтик над пером.

    Чому тобі та їм не засвітитися
    стрілою в почорнілих небесах?
    Доплеканий життям у латах витязя,
    ти в кожнім герці все ж не рівня псам.

    Таке виття під містечковим куполом –
    аж по журбі потоками вино.
    І смерть веде тобі по серці лУпою,
    де вкоренив, не стямившись, - «на дно!»

    Твоє залізо й дух завчасно ковано,
    і псяча доля – зникнути в іржі.
    Старі бігборди – й ті перемальовані:
    про розум, честь, і совість – на ножі!

    2013р.
    Художник Ярослав Саландяк «Вулиця Червоноармійська»


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (22)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2013.10.20 21:55 ]
    Невидимий ланцюг
    Своєї долі не минем,
    Ти послана мені з небес…
    І не об`їду я конем
    Ту, з ким пов`язаний увесь.

    Якої б не зазнав біди,
    Куди б не йшов, не кидавсь я,
    Є сила, що верта завжди
    Ходу цю на круги своя.

    В якій би твані не загруз,
    Це зло усе одно мине…
    І чари навіть сотні муз
    У тебе не вкрадуть мене.

    Я вірю в істину оцю,
    До дна кохання келих п`ю
    За той невидимий ланцюг,
    Що щастям нам скував сім`ю.

    20.10.7521 р. (Від Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (18)


  23. Богдан Манюк - [ 2013.10.19 16:47 ]
    *****
    Ще не вибарвив ранку –
    скупець чи нездара?
    Не спішу одягнутися
    в шати вини.
    Не зігріті
    на шабаші ночі
    стожари –
    на висотах обрАзи
    роздуті слони.

    Завмирають,
    як чаші, нервово допиті,
    як безлюддя,
    позичене у павуків,
    і нараз – на латаття,
    щоб оком неситим
    не спалили їх віщих
    чіпких завитків.

    За останньою
    ниткою темені –
    гранди
    лицедійству небесному
    зблисків нічних
    і… глухих заперечень
    розстрільна команда,
    та, якій не підставиш ніколи
    спини.

    О стара суєто,
    що при денному світлі,
    стільки сиплеться з неба
    земної золи!
    Мов шопта, двірники
    й забруньковано мітли,
    і по ніжнім лататті
    слони не пройшлись.

    2013р.

    Художник Ярослав Саландяк «Про слонів» 1995р. ДВП, олія, 43 см – 60 см.




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (24)


  24. Богдан Манюк - [ 2013.10.17 08:46 ]
    На Говерлу
    Ледь упіймано в небі чертоги
    і розсміяний камінь.
    На очах у зеніт хутконогі -
    павутинням, цятками.

    Сотні лез і небесний окраєць -
    чи тобі в неоплині?
    Не злякайся і чорт не зіграє
    на трембіті полинній.

    Подаруєш собі небочати
    в охололім потоці
    і блаженство - хоч цяткою стати
    соколиного сонця!

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (22)


  25. Наталя Чепурко - [ 2013.10.11 21:34 ]
    Замкнутый круг.
    Дрожащей рукой проведу по небритой щеке...
    И ты удивленно уставишься прямо мне в душу.
    А проседь, как иней, трепещет на левом виске.
    Ты снова молчишь, а глаза умоляют: послушай!

    Унылый рассвет и осенне-тоскливое утро...
    Терновый закат за багровой чертой горизонта.
    Дождливый привет и немой поцелуй перламутра
    На контурах губ и на шлейфе раскрытого зонта.

    Душевный покой, доведенный до автоматизма-
    Затерянный миф полу томного женского счастья.
    Надломленный мир зияет в граненную призму,
    Массируя мозг и пульсируя в венах запястья.

    Я замкнутый круг, как рулетку уже разыграла.
    За осенью снова завьюжит шальная метель...
    Любые шторма (не слабее девятого вала)
    На крыльях весны принесут долгожданный апрель!


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  26. Богдан Манюк - [ 2013.10.10 15:32 ]
    *****
    Феєрверків нічних високостя
    перевтілено в небо і птицю,
    і заблудлим непроханим гостем,
    як невірність небачена, рослим,
    перший вітер у просвіти пнеться.

    Завивання його і собачі
    на загривках туману й омани,
    і солома, провісниця втечі,
    опадає світанку на плечі
    і на сліз поховання багряні.

    Не догнати ні піших, ні кінних -
    золотистих і срібних, і білих.
    Відмовчиш, обійнявши коліна,
    і з-під яблуні світлом камінним -
    на чуже барабанне весілля.

    Між обряди і обри рутини,
    посолоду і відблиски солі.
    Хай за мить під шатром павутиння
    і твоя рятівна соломина,
    не простягнеш руки вже ніколи.

    2013р


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  27. Наталя Чепурко - [ 2013.10.10 00:27 ]
    Порок.
    Пуля прошла навылет.
    Время-совсем не в счет.
    Жизнь отмеряет мили...
    Новая брешь грядет.

    Руки-в пустых карманах.
    Медный не слышен звон.
    В музыки океанах
    Цепко звучит шансон.

    В бешеном ритме жизни
    Грезится "транс" и "форм".
    Даже в алкоголизме
    Близится блефо-шторм.

    Ярусно-мего-зонный,
    Блиц-путеводный путь.
    Меж-континент-вагонный.
    Прошлого- не вернуть!

    Замки песочно-мглисты,
    Реки-молочный ил...
    На берегах бугристых
    Кто-то, похоже, жил...

    Память скомкала ленту.
    Выцветший монитор...
    Я достаю газету
    И продлеваю торг.

    В этих пустых куплетах
    Между привычных строк
    Мир потерялся в летах
    На неизвестный срок.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  28. Наталя Чепурко - [ 2013.10.07 12:00 ]
    Шаль из листьев.
    Шаль из листьев наброшу на плечи-
    Ах! Какая гнедая пора!
    Дымкой тусклой спускается вечер...
    И туман холодит до утра.

    Замирая в предверии снежном,
    Тормозя неоконченный бег,
    Распласталась душа в безмятежность,
    Погружаясь в надуманный снег.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  29. Флора Генрик - [ 2013.10.03 23:05 ]
    На відстані зими
    Чому так холодно мені...
    Бо ти далеко.
    Та відстань вереснем
    Дзвенить,
    Ти не лелека,
    І журавлиного ключа
    Ти не шукаєш,
    У тебе є своя печаль,
    Хіба ж ти знаєш:
    Що дико холодно мені
    Не в листопаді,
    Що осінь
    Ночі в дні вплела-
    Шука принади,
    Та тільки холодно мені -
    Тебе немає,
    Бо хто на відстані зими,
    Той не вертає…

    03.10.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (15)


  30. Наталя Чепурко - [ 2013.09.30 23:07 ]
    Метаморфоза.
    Я задую беззвучным дыханьем
    Свечи молчаливую похоть,
    Одержима заветным желаньем
    Темноту без зазренья потрогать.

    Окунусь в дивный трепет
    Небывалых немых ощущений...
    Темнота преисподни ослепит,
    Излучая поток озарений!

    Невесомые искорки-вспышки
    Сублимируют тонкие мысли.
    Долговые эмоций излишки
    На затянутом вдохе повисли.

    Тело замерло в вычурной позе:
    Благодатного ждет расслабленья,
    Приготовилось к метаморфозе
    И к счастливым минутам забвенья.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  31. Богдан Манюк - [ 2013.09.28 13:53 ]
    Ранок у місті
    А за пасмами сонця чутки у чумарках,
    барабани каштанів, рівняння на дріб,
    і сумний золотар постарілого парку
    дочакловує місту нову аватарку,
    що настирливо схожа на вкрадений німб.

    Заклинання майбутнього в сонмі осоння,
    од воріт до воріт не чужий листовир.
    Домальована вічність на храмах і скронях
    і чиїсь карнавально прикрашені поні
    повертають завулкам недоспаний мир.

    Свіжі випічки посмішки, крихти зі столу
    для собачок і Чура з дірявих горищ,
    і жагучі пориви до… першого кола,
    а відтак - до дев’ятого, й Данте спроквола
    за «Божественну…» знову береться з узвиш.

    Художник Ярослав Саландяк «Про спрута» - 2004 -2007р., полотно-олія, 45-45-70 см.(фрагмент).


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (20)


  32. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2013.09.27 19:24 ]
    ***(Усе, звичайно, скайп не передасть...)
    Усе, звичайно, скайп не передасть,
    А телефон у відчаї безсилім,
    Бо я - живу!- і в слові цьому страсть,
    І посмішка, і тіла рух звабливий…

    Вглядаюся у себе, мов вікно:
    Думки спітнілі, погляди байдужі,
    Он на вечерю хтось вжива вино,
    А хтось лиш воду - і тихенько тужить…

    А із вікна лиш холод, дощ та Айва,
    І втрачені хвилини. Вже без сяйва.

    27.09.2013


    збіги обов`язкові


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (14)


  33. Наталя Чепурко - [ 2013.09.25 14:25 ]
    Нестяма.
    Ковтаю торішні згадки...
    Торішні...
    Життя пливе.
    У ньому- мої закладки.
    Ми-грішні,
    Але живем.

    Я вже загортована- досить!
    Міцнію...
    А серце дме.
    Мій розум відради просить
    Суцільно,
    Але...мине.

    На небі- бентежна просинь.
    Мрякотно...
    Аж треба жить!
    Душа виміряє осінь
    Шляхетно,
    Але бринить.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  34. Наталя Чепурко - [ 2013.09.25 13:08 ]
    Буденність та вічність.
    Напевно, ти маєш рацію,
    Занурившись у "ніколи",
    Поринувши в "іновації",
    Та філософські школи.

    Життя триває, безумовно.
    Роки до вічності збігають.
    Вони замислено-тактовно
    Часи безжально відміряють.

    Крутнувши колесо фортуни,
    Ти перетнув бувалий путь.
    Оголосив себе перуном...
    Минуле... вирішив забуть.

    І, дійсно:все заради чого?
    Навіщо марнувати час,
    Щоб внука бавити до школи?
    Хай краще забавляють нас!

    І, з*ївши очі в інтернеті,
    Мандруючі цікавим світом,
    Доказуючі: "На планеті
    Життя не стане оксамитом!

    Шукати треба інший світ-
    Він кращий(бо нас там немає),
    Рушай у віковий політ!!!"-
    Душа над обрієм літає...

    Оцінять навмання нащадки
    Безглузді витівки місії:
    Його замислені нотатки
    Та стиснуті суворо вії.

    Де є любов,що в Божім слові?
    З яких причин спинився плин?
    Невже наразі ми готові
    Позбавити життя світлин?

    Я голову схилю поволі
    Перед стражданнями дітей.
    Буденної бажаю долі-
    Щасливим прийняттям гостей.

    Щоб сват і брат поцілувались,
    Скріпивши чаркой оберіг...
    Щоб сім*ї щиро спілкувались,
    Не обминали свій поріг...

    Щоб яблуні цвіли довкола,
    Щоб м*ятою жило подвір*я.
    Щоб ми не втратили ніколи
    Сердець споріднених довір*я!





    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  35. Богдан Манюк - [ 2013.09.21 16:47 ]
    Кривий танець
    За відмову від літа – удвох аж до схилу,
    де стовпи і сліди – епілоги тепла,
    де шукають собі блискавиці могили
    і підметена темінь основою тла.

    За синхронністю жестів уперше – живинки,
    хоч украдені миті відмірює крок,
    і немає завади на цьому відтинку
    петриківському розпису наших думок.

    На посрібленій рамі – рука неотеси,
    а на вивісках щемно свята простота.
    Переходимо крізь овсесвітнення теслі,
    що єдиний нічого про нас не спитав…

    Під ногами й у серці відлуння бруківки
    голосами з усіх потойбіч і низин.
    І падіння, і вдалі фігури – до спілки,
    у поспішний, з орнаментом лакмусу плин.

    Відкриваємось місту нараз мерехтінням,
    на розколинах темені й віщих вітрах.
    І усі… і ніхто не підхопить каміння…
    І спочатку з домівки мелодій пора!

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (17)


  36. Василь Юдов - [ 2013.09.19 10:50 ]
    Ллє диво осінь
    Зима кристалізується
    У чобітки узується,
    А поки що весільними
    Дорогами осінніми
    І без чобіт гарцюється.

    Те листя скатертинове
    Калинове, бурштинове,
    Все парками толочиться.
    Побути дуже хочеться
    Хвилинами дитиною

    З не мудрими утіхами:
    Кидатися горіхами
    У кахелі фонтанові,
    В скульптури однопланові
    Між липами і вільхами.

    Сміятись аж під хмарами
    Світитись парку барвами,
    На гойдалці гойдатися,
    У осені купатися
    Під золотими чарами.

    В ландшафті сну природному
    В повітрі прохолодному
    Гукати слів палаючих.
    І з серцем завмираючим
    Торкнутись одне одного.

    Щоб розтеклися хвилею
    Від губ до рук бурхливою
    невідані приємності
    Любові і взаємності.
    Ллє диво осінь зливою.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  37. Тата Рівна - [ 2013.09.18 14:52 ]
    П'яна
    Лишилася вишня від торта…
    Без сумніву, - п’яна…

    Здолбунів горить вогнями епо-Мангеттена
    заставкою «Зеленчуци від пана Івана»
    говорить літо з екрана мого планшетика…

    На апараті, який мені мейдить фото
    усі події цього житія земного…
    Моя собака, ранок у парку Кіото
    і дощ з балкона і липи гілля розлоге
    у самім серці скверика перед будинком,
    а на фасаді – розписи та анафеми..
    І синя, дивна, іржава поштова скринька
    і три свині нетверезих... урба-мафія…

    А навпростець – он до Бога дорога димкою
    і щось таке, що мені пізнається натяком:
    сто життів задихнулись під цими будинками
    під їх дахами, під їх цегляними платтями..

    А осінь платину не дає вивозити і –
    свої скарбниці вартує. Та сипле золотом
    гудок останній дитячого паровозику –
    як лезом бритви по пиці твоїй неголеній –

    пускає кров та примушує стрепенутися,
    відчути біль рефлексуючого Анд-Хаосу,
    а я у коморі своїй мрію замкнутися -
    їсти варення, снити ковбоями з Далласа…

    Це скоро ж зима? Нетерпима до теплокровних..
    Химерна і біла, Андріївська ворожійка…
    А ти ділився…не маєш зубів-бо здорових..
    ти, певно, напився.. бо я не твоя жінка для

    слухати оди про стелі, які білити і
    вікна поміняні, і гроші, які полюєш..
    Я недоцільна такому...я лЮблю умитих,
    котрих типовою палітрою розмалюєш...

    На апараті, який мені мейдить фото
    байдужі люди - вовки своїм левенятам,
    ці що у Києві серед парку Кіото
    уміють іти, одночасно - їсти й спати...

    І дощ з балкона, і липи гілля розлоге
    спідручне клену - тулитися та тулити
    зірчасте листя - від злив осінніх вологе
    до ніжних троянд балконних, чавуннолитих…

    Говорить літо з екрана мого планшетика -
    балакає осінь з вікна - нахабна і звана...
    Здолбунів сяє, немов зоопарк Мангеттена -
    гойдає нірвану!
    Я п'яна, як вишня із торта...


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  38. Богдан Манюк - [ 2013.09.14 14:17 ]
    *****
    Ліхтарі володіли весіллям,
    голубами з різьби та небес,
    і стривожений зайшлий Месія,
    на спокусу і хлібом, і сіллю
    випромінював тихо протест.

    Нас вінчали комети й видіння,
    виростали і прірви, й мости.
    Над фіранкою голуб у сінях
    і над літом фіранка осіння
    научали: люби і прости.

    Підвесільні – до першої крові,
    відвесільним - базіканок міх.
    І нараз – ні зерна, ні полови,
    де схилився дідок барвінковий
    до скарбів – не своїх.. не своїх…

    Золотиста стіна з мішковини
    між добром, де зачовгано зло,
    до зорі – ані зопалу винним,
    ні святим, що ні кроку за глину,
    не змогла повернути тепло.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (16)


  39. Ігор Герасименко - [ 2013.09.14 10:11 ]
    Тумани, тополя і місяць
    Коли душа твоя смутна,
    А їй негоже притаманне,
    Тоді з душі твоєї дна
    Стають убивцями тумани.

    Липкими пальцями беруть
    За горло горду тополину
    І місяць, як дівочу грудь,
    Оголену наполовину.

    Коли душа твоя смутна,
    А їй хороше притаманне,
    Тоді з душі твоєї дна
    Стають коханими тумани.

    Легеньким порухом окреслять
    високу шию тополину
    І місяць, як дівочі перса,
    Оголені наполовину.

    2008




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (3)


  40. Наталя Чепурко - [ 2013.09.11 02:41 ]
    Бездоганна догана.
    Стисну губи та довго мовчатиму-
    Бездоганно втішатиму нашу любов.
    У долонях вогнище триматиму-
    Намагатимусь вразити милого знов.

    Я у місяця щойно благатиму
    Сяйва срібного- сердця скрижаль.
    В щасті маємо бути багатими,
    Так навіщо висловлювать жаль?

    Очі сині захмарені тугою,
    Заполошені смутою дійсності,
    Визрівають сльозою-наругою,
    Виливаючі струмені пристрасті.

    Мелодійно-скорботна надія моя,
    Ти мене не посмієш покинути!
    Обрій знову палає- вирує зоря!
    Не повинно кохання загинути...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  41. Василь Юдов - [ 2013.09.09 07:22 ]
    Гра в колібрі
    Слоненя наїлося,
    Затіяло гратись.
    І як пукає колібрі
    Хоче показати.

    Прижмурилось, надулося,
    Вуха розгорнуло,
    Пукнуло. І випадково
    Лева в кручу здуло!!!

    -Тепер, мабуть, твоя черга, -
    Питає у тата, -
    Так, як пукає колібрі,
    Зможеш показати?

    - Як колібрі вже не зможу, -
    Слон відповідає, -
    Ну, хіба що з кручі лева
    Трохи зачекаю...

    Лев скалічений із кручі
    Не хоче піднятись...
    От придумали слони
    У колібрі гратись!

    Так і люди - обжеруться
    Миром без війни
    І пукають одне в одне,
    Як дурні слони.

    2013р.














    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  42. Юрій Кисельов - [ 2013.09.08 12:41 ]
    Прийшла
    Ти знов прийшла. Любов моя воскресла,
    Мов із полону звільнена весна.
    Сплітає нас чарівне перевесло,
    І утопає рання сивизна.

    У зиму повертається природа,
    Укрилась першим снігом борозна...
    І раптом - Ти. Вогонь очей і вроди.
    Глибока осінь. А у нас - весна.


    1997 - 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (27)


  43. Василь Юдов - [ 2013.09.08 09:22 ]
    Лесик філософ
    Собака Лесик справно гавкав
    На ліс, на річку, на луга...
    Служив сумлінно, як собака
    У межах свого ланцюга.

    Господар часом сумнівався:
    Чого ото на ліс гарчить,
    Чи звір який там заховався?
    До Лесика все цить та цить!

    А Лесик гав та гав на хащі.
    І під собою землю гріб...
    Доводив всім, що роботящий
    Й не марно заробляє хліб.

    А гостював в селі психолог,
    В науці глиба чи скала -
    І Фрейда, і Спінози школа
    На базі дикого села.

    Порадив: - Відпусти нездару,
    У нього клин від ланцюгів.
    Він вимагає самку в пару
    На лоні пристрасних лугів...

    Господар без перестороги
    Взяв й відпустив із цепу пса.
    Пес шусть психологу між ноги
    І все, що втрапив - покусав.

    Порвав штани, скалічив спину...
    Пес гриз, психолог верещав:
    -Фу Лесик, фу! А Лесик клинив,
    Бо він Спінозу не вивчав.

    Лишив психологу на шкірі,
    Своїми пазурами знак,
    Що Фрейд взірець для вищих звірів,
    Не для господарських собак.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  44. Василь Юдов - [ 2013.09.04 22:50 ]
    Щастя моє
    Я щастя тримав у руці - пташенятко.
    Надіявся, що теплотою зігрію,
    Обожнював пташку не маючи й гадки,
    Що мабуть чогось у житті не умію.

    Маленьке зростає і рветься у зорі,
    Старе покидає й шуга до нового,
    Не вірить, що світ не такий вже й прозорий,
    У нім чиїсь крила йому ні для чого...

    Можливо затиснув би пальці до болю,
    Щоб щастя моє не дісталось нікому...
    Та що ж там його? Отакісінька доля.
    Злетить, покружляє й повернеться дому.

    Та тільки вже руки не будуть тримати
    Бодай олівець, який пише нотатки,
    І пальці вже будуть не схожі на грати,
    Які захищали моє пташенятко.

    Узбіччя скрекочуть: агов, подивися,
    Не кожен і щастя таке собі має...
    А я от журюся і буду журитись,
    За тим, де те щастя моє пропадає.

    Що бачить, що чує,
    Як в світі живеться?
    У кого чужого і за що ночує,
    Бо звісно, додому уже не вернеться.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2013.09.01 14:40 ]
    Фiлософ у Мармурових горах
    Тісно душі у квадратних Евкліда клітинках
    Креслити безмір калюжами втомлених книг.
    Бородатий філософе! Ліній і чисел обжинки -
    Малюєш параболи щастя й трикутники лих.
    Моїх невгамовних рапсодій античності сивої слід
    Чайкою білою морем відбіленим хворою Кліо
    Чи Каліопою – міряти строфами й римами міт.
    Черствою шкуринкою хліба легенда про Іо…
    Словами апорій Зенона будую місток
    У сьогодення… Сандалі ховаю в пісок.
    Тікати немає куди – тай навіщо? Тепер
    Печінку тобі вигризає латинський орел.
    Пісню співай про Сізіфа і про Елладу помрій.
    Думку стирає з папірусу й пам’яті час-лиходій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  46. Василь Юдов - [ 2013.09.01 13:07 ]
    Остання троянда
    Міняються люди й куточки природи.
    І навіть каміння вода розмиває.
    Тікає за сонцем народжена врода,
    Що лише у пам’яті вічно жива є.

    Роки вересневі у срібних туманах
    Вологою щирістю вроду чатують...
    Ось цвіт опаде і троянди не стане.
    Натомість в саду хризантеми квітують.

    Троянда остання так ніжно і звично
    Торкалась очей і душі пелюстками.
    У пам’яті серця залишиться вічно,
    Хоч осінь уже роздяглась поміж нами.

    Легенько торкнувся чарівної квітки
    Отой вітерець у природі осінній.
    Без жалю у спогадах викреслить літо,
    Красу в пустоту рознесе, як насіння.

    Без жалю, без подиву і без зітхання
    Розвіються літо і мрії щасливі.
    І разом з трояндою щезне кохання,
    Залишивши в пам’яті сни полохливі.

    Трояндо моя, я тебе пам’ятаю,
    Бо літо з тобою не можна забути.
    Роки вересневі у сріблі купають
    Хвилини того, що іще може бути.

    2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  47. Наталя Чепурко - [ 2013.08.30 20:21 ]
    Попрошу прощенья у любимого.
    Я прошу прощенья у любимого:
    За невольно брошенный упрек,
    За дележку смысла неделимого,
    На сердце повешенный замок...

    Я прошу прощенья у любимого:
    За реприз безудержный порыв,
    За мою увиденность незримого,
    Незабвенно заповедь забыв...

    Я прошу прощенья у любимого:
    За безвременную паузу судьбы,
    За созданье образа гонимого,
    Проживающего сказочную быль.



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Володимир Ляшкевич - [ 2013.08.30 17:59 ]
    * * *
    *
    З вогню у просинь лине журавлиний ключ,
    махнути слі́дом би на днів осінніх путч,
    але мій обрій: просто обрій - без мети,
    і очі інші над літами не звести.

    А в кішки той іще за вікнами розмай,
    і вірній Герді в неті стрівся кращий Кай,
    і я забув, які ж вони - уста без «не»,
    бо поруч осінь і розгублене земне.

    **
    За рогом, далі, є крамниця мріянь і
    на вибір долі там у модному вбранні -
    нехай за душу, та удача не мине,
    як чари любих дів з краплинкою мене.

    А край асфальту жмені квіточок весна,
    та крок і впоперек із листям борозна,
    і так нагадують вони малих дітей,
    що я спиняюся, давно не Одіссей.

    *
    До божевілля вільний, і тому війна:
    за сни вчорашні, і жіночу стать майна,
    бо невмолимо тане літа голубінь,
    як віра в синій звід намолених склепінь.

    А зводи тісняться, мов кубки з-під вина,
    мов перевернуті для благодаті з дна,
    і день, як пульсу бій із тінню в мережі́,
    з ай-пі за краєм особистої межі.

    **
    І все закінчиться утратою всього,
    дні відмічаючи камінчиками з «го»,
    як древні, зважую щасливе і сумне -
    мов непрожите ще подібного сягне.

    А зорі світяться від невимовних слів -
    куди й не линучи, уже давно добрів,
    і море лащиться, мов жінка - навмання
    тебе цілуючи - шепоче: «ми сім’я».

    *
    Немовби справді не існує самоти,
    і не майнути далі звідси, не піти,
    і в’ють вітрила журавлині далину
    лише як осені дорогу огняну.

    І не знайти цьому точнішої ціни,
    окрім дарованої скроням сивини,
    і, мов той клен, сплативши листям днів за рік,
    навчусь і я втрачати все, до чого звик.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (11)


  49. Богдан Манюк - [ 2013.08.29 13:57 ]
    *****
    Прозрілий суд
    над маревом віконним,
    за вузликом –
    одразу виднокруг,
    і дві душі,
    як ветхі дві ікони,
    впіймали
    ноти з нотками
    на слух.

    О віще світло
    і… права пташині.
    Куди летіти
    з перших білих див?
    Контрольний дощ
    на прилисток єдиний –
    і мед
    не дотече
    до бороди.

    Від пошуків хули
    до халабуди
    і від багна стрімкого
    до сходин
    церковні дзвони
    і биття повсюди,
    і сто табу,
    і неодмінно клин.

    З вікна додолу
    пелюстки віддушин
    на рукави,
    на віск
    і на золу,
    а завтра знову
    сонцем попелюшки
    штовхати кревно
    витончену млу.

    2013р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (24)


  50. Олександр Олехо - [ 2013.08.28 14:42 ]
    То закінчилось літо...
    То закінчилось літо
    чи прийшла уже осінь?
    Вони надто вже схожі
    на перетині днів.
    Їх об'єднує сонце,
    що у зоряні коси
    заплітає надвечір
    пасма жовтих вогнів.

    Час не знає утоми.
    В межах вічного плину
    обертає планета
    наші мари і дні.
    Ми – піщинки безкраю
    на долонях припливу.
    Ми живемо насправді
    чи в магічному сні?

    Час не відає болю
    і осінні зажури
    переповнюють тлінню
    цю ріку забуття,
    набігають на берег,
    підмиваючи мури
    постарілого в осінь
    золотого життя.

    Час не вміє додати,
    лиш відняти й забрати
    і розвіяти пилом
    у вселенських степах,
    де людина, як всесвіт –
    його можна впізнати
    по розкритих назустріч
    усім болям очах.

    Час приносить сум'яття
    в установлені рамки
    особистих уявлень
    про життя і про смерть.
    Вічність грає у мрії
    і проводить у дамки
    не блакитне безсмертя,
    а людську круговерть.

    То закінчилось літо
    чи прийшла уже осінь
    і багряними днями
    обрамляє наш путь,
    одягає світанок
    в чисті зоряні роси
    і курличе у небі
    про земну нашу суть?...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   29