Напевно розчарована таки в мені
За те, що не приїхав вчасно розважати,
Зболіле серденько в походах звеселяти
Пробач за муку щойно завдану тобі.

Пробач, кохана, за примарства неземні,
За те, що не умів палкіш тебе кохати,
За те, що не запрошував ніяк до хати:
Пробач, пробач, пробач о, сонечко, мені!

Я буду вічно цю красу твою любити,
Щоденно дарувати квіти чарівні,
Не буде з уст моїх навіки вже брехні -
Я хочу із душі твоєї завжди пити,

Твою красу сильніше, квіточко, хвалити
І обнімать закохано в житті відкрито!

25.08.2011 року с. Гребенів, Львівської обл.

Бринить навколо нас жива земля,
Повсюди тут природа майоріє,
А сенс життя ніколи не зітліє
І не просочиться у серденько брехня,

Бо хочеться із Богом розмовлять...
Хай навіть вже дощі постійно лиють
Та люди злісні навкруги хай ниють,
Однак зрадію, як побачу тут кроля,

Який в селі не буде нервувати
Та тільки в господарстві помагати.
Буття ж бо на пригоди є багате

І світлий в того простелився путь,
Хто кріпиться та визволяє з пут
Людей і світ в життєвості рогатій.

25.08.2011 року с. Гребенів, Львівська обл.

***
Вот какие в нас хоромы –
окна с чистою оскомой.

***
Шло на пользу – пошло в трубу.
Во как жизнь на продув растрачивается.
Лучше видеть себя в гробу,
чем от слова – переворачиваться.

***
Трущобный транспорт – жигули,
остался в прошлом. День – резина.
Жизнь удалась. Ты – пуп земли
в бронежилете лимузинном.

***
Всё относительно –
возьмись... и отнеси, мой враг,
свой взгляд смирительный
к разряду – в пух и прах...

***
Муженёк мой – не дерьмо –
касса, мерин, теремок.
А таким как ты, "Дали",
я скажу – давай... вали...

***
Настаивать на всём – не стоит.
А если всё – то постоять бы
за место в сердце непустое,
чуть заживлённое... в день свадьбы.

***
Вместо шляпы – номер снял в мотеле.
Не прошляпил – отмотелил
время с бабочкой ночною вместе...
дальше – стих стал неуместен.

***
–Ну давай!
–Ты уже?
–Да!
–Ай!

31 Августа 2011
:)

Громадянин Всесвіту
з зарудненої Богом провінції –
провінції з тату-шахтами,
обтиканої териконами…
Громадянин Всесвіту -
ну що йому власна держава:
це ж згадані вже терикони
та ще ті смертельні комедії
пластикових сміттєзвалищ ...

Громадянин цей – космополіт.
Мандрами - скотчем обклеїв півглобуса.
Вертає ж, зазвичай, з далеких доріг
туди, де застигли в безмовному коїтусі
ті ж таки сміттє- і-смердосмарагди…
Вертає… ну, типу, додому,
Ну,типу, на батьківщину.

Воно ж ото, наче й нічого…
Квартира у нього з комфортом,
з комбайном і євроремонтом ,
і, начебто, з європорядком…
Робота – загал задоволень:
мольберт, вернісажі, майстерня,
бо громадянин – живописець,
вилущує Всесвіту зерня.

Ті враження, що від Марокко,
від Мальти чи то Монако,-
усе мастить маслом на булку,
і той бутерброд – не до рота,
а у солідний підрамник,
до виставкової зали…
« Корисні мандри далекі ;
талановитий художник », -
щиро і небезпідставно
всі при нагоді казали.

У згаданого провінціала
(отого, що зветься «художник»)
є один «пунктик» … не дуже…
ну , просто деталька дрібна:
як мову державну почує
у місті, зарудненім Богом,
отам, де у нього квартира -
то дядько, сердешний, нездужа,
натхнення в роботі нема!

Якось розтікся у тиші
імідж копійчаним гримом -
стерпіти більше не в змозі
культурний космополіт,
коли почув чиїсь вірші,
виконані державною,
та ще й – ти ба!— комусь рідною?!
Марно об’їздив він світ!

Марно дивився Європу,
марно у Африці пікся,
марно шанований людом
в рідній державі-таки…
«Ой, да идите вы в жопу!
Достали, националисты », -
сказав, і одразу зробилось
жити йому залюбки!

Ми не жили в Гваделупі
(він же застряг там надовго!),
ми не пошлем його в дупу,-
нащо нам зайвий клопіт?
А спроба порозумітись -
то вода, товчена в ступі…
Хай вже полегшено витре
з лоба знервований піт!

Ми не пошлем його «на фіг»,
це ж бо таке безкультур’я,
це, якщо хочете, навіть
чистісінький кримінал!
Бо хіба ж мислимо «слати»
великою та державною?!
Свою не споганимо мову,
нехай навіть він і «послал»…

Озеро є на планеті,
і зветься воно Тітікака;
ви, пане художник, бували,
напевне, у тих краях ?
То ви вже на слово «повєрьтє»,
що нам ваша «жопа»… до сраки!
Ми будемо мову плекати,
ваш гнів – обнадійливий знак!



11 серпня 2009 р.

Ситі не люблять голодних -
Не жерти зараз не модно.
Хоч перші такими стали
Якраз за рахунок останніх.

Голодні не люблять ситих,
Вони їх готові вбити
І разом з кістками з'їсти,
Щоб їхнє місце посісти

І розжиріти в достатку...
А далі - читай все спочатку:)

Ось і двадцятий рік пройшов,
затихнув, мов луна промов,
ненависть потайна немов
чи нерозділена любов.

Було всього у тій двадцятці,
неначе в привокзальній ятці,
неначе в славній тій коняці,
якій так тішились троянці.

Спочатку ще точився рух ,
затим прийшли роки розрух,
був «вітер змін», та скоро вщух,
лишивши прикрий посмак скрух.

По нас пройшлися канчуками,
медведчуками й кравчуками, –
а ми ж таки на щось чекали!
Чекали ранку, наче кари…

…Лунає відчайдушно Гімн,
мов лист і мертвим, і живим,
ворушить ротеням кривим
в президії вельможний мім.

Ледь чутно кроки обережні:
блукає залом привид Брежнєв,
і переходить незалежність
у цілковиту протилежність…

З реляцій про ходу реформ
тхне формалін і хлороформ,
від щедрих прожиткових норм
хто валер’яну п’є, хто – бром.

І хоч скасовано паради,
зате роздуто апарати…
Чи будуть табірні бараки
і заґратовані палати?!

Бо знов з Хрещатика всміхнувсь
диктаторів чорнявий вус,
і знов спокуса із спокус –
нехай і митний, а – Союз.

…Двадцяте з тих кілець на зрізі,
остання з тих вар’яцьких візій:
зі Сходу сунуть орди грізні
червонопрапорних дивізій…

липень 2011

Царі й народи всього світа!
Терпливо ми вже довгі літа
Зносили всяких кривд чимало,
Та врешті нам терпцю не стало.
І ось ми до всіх вас шлемо
Своє пропам'ятне письмо.
Нас переслідують, стинають,
Уперто нас за хопту мають,
Не то найкращої, як слід би,
А й найплохішої селитьби,
Найгірших пустирів нам дать
В виключну власність не хотять.
Ніде нам честі ні поваги,
Щоб підливать нас під час спраги,
Щоб розсівати нас весною
І перед фурою страшною
Крить, як найблизиться зима,
Про все те й бесіди нема.
Тож ми, порадившись, рішили
Допоминатися щосили
Непередавнених, величних,
Усіх прав своїх історичних,
Котрі ось під біжучим днем
Вам всім аd notаm* подаєм.
Ми, плем'я будяків могуче,
Допоминаємось ось тут же,
Щоб всі цари і всі народи
Всіх членів нашої породи
В протязі двадцяти годин
Признали крулями рослин.
До того маєм повне право,
По-перше: ми ростемо жваво,
Ні дуб, ні липа, ні осика
За рік не буде так велика,
Нас грім не б'є, не ломить град.
По-друге в нас ціпке коріння,
Що в землю тиснеться, мов клиння,
З усякої землі ссе соки,
Каміння кришить і опоки,
І як вже рід наш де заліз,
Не викоренить жаден біс.
По-третє: листя наше пишно
Викроюване артистично,
Цвітки - хіба від рож не кращі?
Або шпильки майстерні наші,
Оздоба й зброя всім грізна, -
Чи є де в світі їм рівня?
Четверте: ми одні свобідні,
Ми незалежні, хоч і бідні,
Горді з шляхетської традиції,
До всього світу в опозиції,
Ніхто не пан нам, не в указ,
Хісна* нема нікому з нас.
По-п'яте: відомо загальне,
Що сім'я наше ідеальне
Летить з вітрами попід хмари,
Заселює степів обшари, -
І се вже знак, що вищі ми
Над всі рослини на земли.
А сімен тих безмежна сила
Давно б була вже заглушила
Оту нужденную травицю,
Рабиню людськую - пшеницю.
Ячмінь, і жито, і овес,
Якби лиш хлоп, наш ворог, щез.
Вкінці нам замовчати годі
Про нашу місію на сході,
В степах святої України
Ще в днях великої Руїни
Були ми повнії пани...
Верніться - ох! блаженні дни!
Се ми властиво зупиняли
Татарські дикії навали,
Шпильками колючи їх стопи,
Ми передмурієм Європи
Були - й ту славу нам забаг
Украсти нині хитрий лях.
Се наші діла та заслуга!
Скажіть, чи в світі є хто другий,
Що міг би з нами порівняться?
На тих основах домагаться
Рішили ми - чи встав, чи впав -
Отих нам приналежних прав.
По-перше: щоб ніхто безкарно
Не нищив нас, суди, щоб гарно
Карали хлопців, що в забаві
Тнуть наші голови кроваві,
А той щоб варт був смертних кар,
Хто сім'я наше кине в жар.
По-друге, щоб заступці преси
Та міжнародні всі конгреси
Без критики та без дебати
Сейчас нам мусили признати
Під вічну, невід'ємну власть
Цілу Європи східну часть.
І так та часть є предмет спору,
І війн, і сварів, і роздору, -
Та скоро стане тихо, як в могилі
З країн тих щезне чоловік,
Руїни верне злотий вік.
Ціле питання те "восточне",
Таке грізне й безпожиточне,
Розв'яже раптом і зненацька
Аж реставрація будяцька, -
Від Чорномор'я по Балтик
Тоді аж втихне свар і крик.
Вкінці жадаємо, щоб в царських,
Князівських, графських та рицарських
Коронах, гербах і печатях
Лілії, рожі скасувати
І запроваджу(ва)ти прем
Усюди з будяків емблем.
Не менше теж, аби поети
Не сміли вже свої скелети
Вінчати лавром, дипломати
Гов - тпрру в дубовий лист вінчати!
Для всіх най стане той указ:
Вінки робити тільки з нас.
Се наші жадання важніші.
Чи можуть бути ще скромніші?
Тож чей не зводить нас надія,
Що всі підпишете: Fіаt!*
А встане завтра, через ніч
"Будяцька Посполита Річ".
*Хісна - користі.
*До уваги.
* Нехай буде.
10-11 вересня 1883

З курника прибігла жінка,
Руки в неї аж тряслись...
" Чоловіче, бійся Бога,
Задушив нам курку лис!".
Чоловік не глупий вдався.
Грізно закричав: " Го-го!
Дай лишень мені сю курку,
Нею я зловлю його!"
В паркані при самій хвіртці
Дірка при землі була,
Він сильце поклав на хвіртці,
Далі курочка лягла.
Лис Микита йде й міркує:
Що би то зробити слід?
Конче треба курку вкрасти,
Щоб на завтра на обід.
Не роздумуючи довго,
Шусть у дірку, курку хап!
Ой, нещастя! В тій же хвилі
І сильце за шию цап!
Шарпнув лис - ще гірше стало.
Переляканий глядить,
Аж з обухом величезним
З хати чоловік біжить.
Лис, не думавши багато,
Шусть у дірку за паркан,
Чоловік собі міркує:
" Вже тобі я раду дам!"
Виліз на паркан низенький,
Приклякнув і замахнувсь -
Геп! Лис знову шусть у дірку,
Хлоп упав, аж ізвихнувсь.
Ось мужик сидить і стогне,
Онде лис за парканом.
"Почекай ти, клятий лисе,
Дам тобі я топором!"
Швидко хвірткою вбігає
На подвір'я чоловік.
Лис у дірку шусть щодуху,
Від обуха цупко втік.
Бачить хлоп, що сам не зможе
Злого лиса доконать,
Ось почав він, що є сили,
Жінку з хати викликать.
Жінка вхопила за вили
І на поміч вже біжить,
От тепер, мій лисе милий,
Вже тобі, мабуть, не жить.
Хлоп знадвору із обухом,
Баба з вилами в дворі,
Лис крізь дірку скоче духом...
"Шмигай, жінко, він в дірі!"
Та не встигла шмигнуть жінка,
Попри ноги лис махнув.
Ледве встигла озирнутись,
Він в діру назад шульнув.
Там, піднявши вверх сокиру,
Хлоп уже на нього ждав,
Розмахнувся, змірив добре
І щосили разом втяв.
Сли б на волос поспішився,
Згиб би лис ані мур-мур,
А тим часом лис скрутився,
А мужик розтяв лиш шнур.
Чувшись вільним, лис за курку
Та й махнув, куди видать,
Чоловік став наче дурень,
Жінка теж ні в дві ні в п'ять.
Каже жінка: " Ей, ти, чопе!
Чом ти обухом не бив?"
Сплюнув чоловік зо злості
Та ще й жінку насварив.
1894

Спіднє не в силі прикрити
Куца концертна сукенка;
Впріла її господиня:
Праця така – не присядь…
Та ще й довкола софіти,
Різана лазером сцена,
Квітів пузаті корзини
(Від шанувальників - дядь)…

Квіти зів’януть невдовзі –
Нащо ж добру пропадати?..
Втомлена «зірка» в готелі
Мне манікюрами сніп:
«Все я забрати не в змозі –
Хай і у вас буде свято!» -
І покоївці дебелій
Кине, мов песику хліб.

Ту покоївку знайома
На ювілей свій гукнула.
А без букета незручно:
Квіти ж - така благодать!..
Де й і поділася втома:
Жінка у «сніп» той пірнула,
Бачить: троянди махрові…
Нащо ж добру пропадать?!

…Рада така ювілярка!
Бо розкошує, мов «прима»:
Чемна кума-покоївка –
Пишним букетом - під дих!..
Тісно в квартирі і парко,
Тхне чарочками п’янкими…
Квіти ж, хоч як це не гірко,
Скоро летять у смітник...

На смітнику, під під’їздом,
Мешкала бідна «бомжиха».
Пані також була жінка –
Як весь жіночий загал…
Вчора увечері пізно
П’яний коханець заїхав
Їй кулаком у печінку,
Й ляпнув під око фінгал!

Жінка щільніше притисла
Мідну монетку гарячу:
Ще від учора тримала
Той п’ятачок на синці…
Раптом слабесенька іскра
Зблиснула: «бомжичка» бачить
Квітів багатство зів'ле...
Й ось вони вже у руці!

…Можна букетом оздобить
Кожну порядну господу
(Все це торкається й того,
Хто в смітнику поживав)…
Слава жінкам без жадоби –
Їм-бо для подруг не шкода
Ну, аб-со-лют-но нічого –
Навіть квіткових «халяв»!

Слава жінкам, що й з фінгалом
Бачать прекрасне навколо!
Хай воно навіть зів’яле,
Але ж, погодьтесь, було!..
Квіти незримо з’єднали,
Міцно до купи скололи
Сцену, смітник і самотність…
Місто, предмістя й село…

11.05.2010р.

Чи знаєш ти, брате, як учать
Медведя танцювати?
На бляху на залізную
Веде його вожатий,
Під тою бляхою огонь
Розпалює помалу,
А скрипкою збуджа в душі
Любов до ідеалу.
Медвідь реве, а скрипка гра,
Та ось знизу пригріло,
На задні лапи зводить він
Своє могутнє тіло.
А скрипка скучно гра та й гра,
Регочеться, то плаче,
І бляха дужче гріє, й він
Дрібніше, швидше скаче.
Сей танець пам'ятає вже
До смерті бідолаха,
В одно зіллявся скрипки тон
І розпалЕна бляха.
Зіллялись нерозривно так,
Що скрипку як почує,
То зараз в лапах запече -
І зараз він танцює.
Та не один медвідь отак!
З ним, брате мій, посполу
І кождий з нас, поет-співак,
Таку проходить школу.
Веде його іронія
З дзвінками та скрипками,
Стать на залізний тік життя
М'якенькими лапками.
Грижа розпалює вогонь,
Любов на скрипці грає,
І скаче, бідний, і співа,
Хоч з болю умирає.
І хоч не вмре, то так в душі
Зіллються нерозривно
Вражіня ті - любов і біль, -
Що дивно, справді дивно!
І як лише почує він
Святі слова любовні,
То зараз будяться в душі
Терпіння невимовні.
Горить під ним залізний тік,
Горять небесні стропи,
І піднімається бідак
На віршовії стопи.
Іронія на скрипці гра,
Жура кістками стука,
Поет танцює і рида -
І се зоветься штука.

Веде в майбутнє із минулого стежина, -
Мережка суперечливих думок,
Свідомо-несвідома моя воля
Помилками гартується щокрок.
Фундамент ненадійний, може стіни?
Чи борг перед собою віє страх?
Таке життя - чи ти моя причина?
Та буря в склянці знов зриває дах.
Хоч, доле, ти візьми мене у руки,
А хочеш то зв'яжи мене міцніш,
Йому на зло іду у ніч. Путана, -
Застягло слово в серці, наче ніж.
Шосе, потік машин і кличуть фари,
А я стою і прошу ще хоч раз,
Пробач, прости, знайди мене коханий,
Хай це узбіччя не розлучить нас.
Було ж чудово разом нам з тобою,
У всьому я ішла тобі навстріч,
Твоєму посміхнулась тільки другу,
А ти мене струсив, як лупу, з пліч.
Нарешті ти приїхав, стихло світло,
І радість у душі (таки припер),
Та зовсім ненадовго. - Ти повія, -
Сказав, - а я тепер твій сутенер.
Кохана, ти не дрейф, я дах надійний,
А щодо суті справи тут карт-бланш,
Усмішка! І пливуть до нас "зелені",
Нарешті в битві з ними наш реванш.
01.08.2011

Днем - кефир и беспорочье,
Днем гармония и мир.
Тяжело бывает ночью -
Ночью снится мне Кабир.

В пику стадным интересам,
Весь в засосах и в поту,
Чупокабрым мракобесам
Он грозит своим тату.

Он приходит, как цунами:
"Зарывая в перегной,
Ты последними червями
Проклял Вовочку со мной?"

Как Маоцзедун и Сталин,
Он грозится сотней клизм:
"Хорошо ль у вас поставлен
Эротический цинизм?"

Он клокочет, словно Этна,
Будто ерш в глухой трубе.
Говорю ему ответно:
"Сложим органы в борьбе!"

Только не было бы сжато
Все до нас в чужой карман.
Только дрых бы при деньжатах
Легендарный наркоман".

2010

Итак:
слово воробью,
вылетит – убью.

***
Слово вырвалось нарочно,
спелое, но чёрное.
Вы глотайте осторожно –
черви в нём проворные.

***
Неба – ровно... в тютельку,
солнца – на отмашку
для рождённых лютиков
не в своей рубашке.

***
Времени насыпали.
Кто клевал, кто сеял,
кто-то с ходу выпалил –
пища фарисея.

***
Ветра наглотался дождь –
по лицу бить перестал.
Если бы не ржавый гвоздь –
то свалился бы с креста...

***
За свежестью неделек и любовниц,
биением воскресным с колокольни
придёт, опохмеляясь, понедельник
с пособием для чайников "Бездельник".

***
Детство резвится – и ясно в душе.
Старость стремится развеяться в строчке.
Истине тесно в моём багаже –
ох, и достанется... сердцу и почкам.

***
Шли дни послушной чередой...
Накорми эфир средой!

20 Июля, 2011
:)

В аудиторії на лавці задній
в студента від думок аж мокра спИна.
Планує він ознАки ідеальні
і вписує у план «МОЯ ДРУЖИНА».
Такі там пункти:
«– щоб була вродлива;
– тонкА, стрункА і довгі ноги мАла;
– щоб дупка не плеската, а красива;
– щоб бігала, як рись;
– а йшла, як пава;
– була цнотлива, високоморальна;
– мене одного все життя кохала;
– щоб пристрасна була і сексуальна;
– фантазії усі задовольняла;
– щоб з доброї сім’ї;
– англійську знала;
– батьки багаті;
– прИдане велике;
– щоб діточок уміло доглядала;
– у всьому слухалась мене, як чоловіка;
– не марнотратна, знала ціну грОшам;
– з роботи в магазин й хутчій до хати;
– щоб господиня ще була хороша;
– уміла готувати й подавати;
– …»
Навкруг студента однокурсниці-дівчата.
І кожна щодо шлюбу план свій має.
Їх вимогам (яких також багато)
цей хлопець не підходить. Пролітає…

Олівець все дорікав гумочці лукаво:
- Все, щоб я не малював, ти стираєш жваво.
- ха, подякував мені,- гумка закричала.-
через тебе стерла ніс і старіти стала.
Он в сусідки оловак, не малює- пише!
Гумку свою цілий вік в пеналі колише.
Ти ж малюєш казна- як,соромно й сказати,
зірку з неба аж ніяк не зможеш дістати.
Олівець на ті слова так відповідає:
- А гумова голова твоя про те знає,
що в житті не тільки нас водить вища сила?
- Тебе водить дід Панас! хоч внука й просила.
але він мені сказав :"нет в пенале места",
щей огризком обізвав, і послав..."без текста"
Скільки дурня можна вчить? - запищала гумка.
-оловак завжди мовчить , в тебе ж бачте думка
є своя на все, і що ж? Що із того маєш?
Дірку з бублика! Ото ж, сам прекрасно знаєш,
що якби не малював портрета онука,
то ніколи б не зрубав під собою сука.
Вийшло ж що ? Як вгледів він морду ту бульдожу,
то скривився й гаркнув:"Блин исказил кто рожу?"
От якби ти посадив в лисині чуприну,
шию тоншою зробив,м,язи більші, спину...
Гумка стихла лиш на мить, та й сказала далі:
- як би міг ти так чинить, жили б у пеналі...

В голове белеберда,
только это ерунда.
Раскладу мозги по полкам,
чтоб работать ими с толком,
звивины прочищу складно,
их проветрю - да и ладно...

Чтоб мозгам хотелось жить,
надо с головой дружить!

Останнім часом на ПМ,
як не зайдеш - суцільні війни:
отой - того - мечем, вогнем,
руба, пече, та ще й дере,
аби дошкулити надійніше!

А іншим - дифирамби - хором!
Зайдеш - і усміх змінить по-
сміх то чи гріх, чи просто сором,
все не второпаю, сірома,
Хто водить грішним їх пером?

Хтось у льодах, а хтось у милі,
Когось захвалять - хоч женись,
когось забанять до безсилля...
Егей, РМ, чи то свавілля,
вам до снаги спинить колись?

Чи на ресурсі неозорому
ущухнуть врешті війни "зоряні"?!

"Твої очі - озера бездонні!",
"Наше кохання - вічне!"...
Ти ж мені з неба зорі,
Ти ж мені в церкві свічку,
Ти ж мені серенади,
Ти ж мені два тюльпани,
А на свята троянди,
І на свята - банани...
Тільки одне, коханий,
Дивом не врахував ти!
Те, що мій батько Маккартні -
Це звичайнісінькі жарти.

В мене золото, а не дружина,
Ій ціни нема в базарний день!
Випадає з рота картоплина
В неї по дванадцять раз за день!

Як ото, бува, ковтаю слину,-
Бо ж так зголоднів, що ого-го-го!
У дружини з рота картоплину
Вийняв, з"їв - ото лиш і всього.

Я тепер не маю із харчами,
Ні проблем ніяких, ні турбот!
Як захочу їсти - зву кохану,
А у неї вже картоплі повен рот!

А як вільна випада хвилина,
Ми з дружиною формуєм капітал:
В неї з рота випадає картоплина,
Я ж її в мішок - і у підвал!

Буде взимку їсти що і пити!
Не страшні глобальних цін стрибки!
Я лише боюсь, щоб про дружину
Колорадські не дізналися жуки!

Так сталось, закохалася в Портрета,
Відомого на сайті тут поета,
Хто він - хто я, як викликать повагу,
Стрибнути б так, щоб він звернув увагу.
Був чемпіоном Бубка зі стрибками,
Замість жердини я стрибну "віршами".
5,25 здолала я із лавки,
Красу віддала в жертву аватарки,
А що поет, - лише знизав плечима
І віршик просто так пробіг очима.
Що ж піднімати планку мушу,
Як треба, то віддам я навіть душу.
Стартую з крісла - взято 5 і 5.
А далі що? За "6" - на стіл чи вище брать?
Якщо красу і душу, - можу сміло
За висоту віддати я і тіло...
16.06.2011

Хоч всі вірять у відданість підданих,
Хоч всі вірять у вірність правих,
Знову в ніч понад ліжком дихає
Хтось привладний.

Щось нашіптує снотлумаченням,
Наче з власної графології,
Сняться „привиди” телебачення
Та історії.

Сняться „привиди” Ностарадамусів
Із привладного „телемовлення”,
Сниться кара дволиких Янусів –
Обезголовлення.

І привладний так вперто дихає,
Наче привид зі снозатемнення.
Я прокинувсь, як вірнопідданий –
Під знамення.

Я вже вірю у вірність відданих,
Вірю вибраним і окремим,
Коли так в ніч над ліжком дихає
„Темник”.

Мерседес – то кльова "тачка",
Це тобі не „Жигулі”...
Треба мати „баксів” пачку
І не думать за рублі.
Був початок як у п”єсі:
(Всьо то стало саме так).
Приїздив на „Мерседесі”
Сексуальний мань”як.

Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали мань”яки наганяли страх.
Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали ман”яки на крутих "тачках".

А нелегка далі й далі
Мань”яка того несла...
Здибав він красуню Галю
Із найближчого села.
Він крутив її як лялю
(Він на ці діла мастак),
Довго мучив бідну Галю
Сексуальний мань”як.

Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали мань”яки наганяли страх.
Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали ман”яки на крутих "тачках".

Потім він не міг піднятись,
Відірватись від землі.
Впала „штука”, серце грюка,
А на руках мозолі...
Тільки Галя не здавалась:
Трясла його так-і-так...
В „Мерседесі” ледве дихав
Сексуальний мань”як.

Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали мань”яки наганяли страх.
Жахи- мраки їхали мань”яки,
Їхали ман”яки на крутих "тачках".

Був на фірмі президентом
(Гроші в банку, чорний фрак...)
Став дешевим імпотентом
Сексуальний мань”як.
Україна- це не Лондон,
Не Париж, не Амстердам.
У нас тут нічого робити
Закордонним мань”якам.
Бо у нас і Президент, і депутати, і Те.Де…
Всіх вони їб.ть як хочуть,
Бо ніхто ЇХ не ї.е! ***Приспів виконується на мотив «Ой ти, Галю…»

Признайся, що накоїв, пташко.
Чи знов утратив ти дар мови?
Давай так коротко і страшно.
Я загартована, готова.

Я не сваритиму, не мама.
НЕ грайся в бетмена-героя.
Не компонуй сльозливу драму,
НЕ муч свій мозок гемороєм.

Ну що, з вікна стрибати буду?
Розбив серденько любий мачо?
І що воно тепер за люди?
Пісочниця за ними плаче.

Пародія

Згадав ти знову ненависне.
Забий, воно того не варте.
Стоїш, мов партизан на варті,
а раки стигнуть, пиво кисне.

Вже в ополонці повно риби,
ловити можна хоч руками.
Я спінінг витягла з колиби,
а діти марять шашликами.

Забий. Я з шефом поговорю,
мене послухається зайчик.
Як ті офшори я розорю,
зміняє джипа на трамвайчик.

Набридла вже ікра і суші,
зловлю й нафарширую щуку.
Потреш ти спинку мені в душі.
Усе мине. Давай-но руку.

Заб"ємо гола ми з пенальті,
в час додатковий у вітальні.
Химер розмажем по асфальті,
то все – пусте, а ти – реальний.

03/06/2011.

Я не знаю, сон то сниться
Чи ява , чи небилиця
Чи, можливо, мрії
Про чудні події:

На ПМі тріо грає,
А поважний пан чекає
Поки вдатне щось утнуть,
Щоб сказати: вері гуд!

Не вдавалися Патарі
Три акорди на гітарі,

І терликав щось на лірі
Володимир Сірий,

Гентош той, що звуть Іван
Штурмував баян.

Величавий Чорногуз
Піджидав на блюз.

Вбіг захеканий Павлюк:
Та зробіть тихішим звук,
Гляньте, - Любця Бенедишин
Через вас сидить, не пише,
Через галас на ПМі
Я гальмую у поемі –
Щезли образи і теми,
Ох вже ці проблеми!
Обернувся і пішов -
Дим і нитка з підошóв.


Увійшов кривавий Гаррі
І вчепився до Патари:
« - Не мордуйте інструмент,
Не настав бо ще момент,
Щоби тиснути на струни
Ви занадто юні.
І хоча ви так нічого –
Стримайтесь небого!

-Ти ж бо, лірнику сіренький,
Кинь ці млосні витребеньки,
Виграєш із фальшю в нотах,
То не є робота!

-По моїм переконанню,
Непогано граєш, Ваню,
Та пораджу ще тобі –
Раком свисни на вербі,
На моїх повчися творах -
Тріоронделемажорах.

А ви, пане Чорногузе,
Не надійтесь дуже,
Ці не те, що блюз не втнуть ,
Їм не дасться й муть.»

Благо , втрутилась Адель:
-Перестаньте, Гаррі,
Ще повчаться в мене, в Ель,
Отоді і вшкварять!

Вбіг і Клюско Анатолій,
Під пахвою жмут бемолів
Ще й дієзи в кулаці –
Користуйтесь , молодці!

Увійшов солідний пан –
Член НСПУ - Кузан,
За такої – каже – гри
Розраховуйте на «три».

Тріо ждало від Софійки
Одиниці або двійки,
А вона їм п’ять і п’ять –
З лаври благодать.

З тої радості заграли
Чардаш, каперуш!,
Писки всі пороззявляли,
Навіть Чорногуз.

Олексій Потапов третій
Практикується в дуеті
З Гаррі спідтишка,
Хочуть тріо переплюнуть,
В бубон б’ють, термосять струни,
Тягають смичка.

Вітер Ночі
Теж охоче
Партитуру вчить,
Гаму до –ре –мі –фа –соль –ля
Витинає на роздоллях,
І не мовте: цить!...

Пребагато в небилиці
Парубки та молодиці
Натворили справ,
Та цю тему, зовсім іншу,
Не для цього, звісно, вірша
Я на бік відклав.
І нехай мені дарують
Ті, кого узяв я всує
До своїх маляв.



02.06.11.

Ось – ось, здається, випущу на волю
Мелодію , що зріє в надрах вен,
І я парад імен тоді очолю,
Де після мене Моцарт, Бах, Шопен .

Ось –ось, здається, в ділі римотворчім
Нарешті видам істинний шедевр,
Що сам Павлюк у мене взяти схоче
Автографа, - жаги бо йняло нерв.

Ось – ось, здається, заспіваю круто,
Що заздритимуть бору солов’ї,
Та це фантазії, - таланту суто
Стає лише на марення мої…

01.06.11.

Можете, колєги, замість Павлюка себе приміряти))

Хотя Му-Му
во царстве мрака,
Но люди
помнят о собаке.

2011

Не у двері, в вікно, а постукала в очі,
Не спитала і знак не подала вперед, -
Скільки днів... скільки днів... скільки днів будуть темні, як ночі,
Не під зиму, під осінь, а літ посерЕд?
А чи можна без сонця, без квітів, без кольору жити?
Ну, чому ти мовчиш, хоч кивнИ головою.
Краще я вже не буду... не буду... не буду ні їсти, ні пити!!!
Не діймЕш, не вблагаєш, не впросиш - біда є бідою.
Світ у звуках, у кроках, у шелесті, в доторках рук,
Мало їй - посилає сестру за собою.
Геть від мене... від мене... від мене, бо я за непроханий стук...
Не здолаю, не зможу... лиш тупну ногою,
Посміюся, бідо, все одно над тобою!!!
29.05.2011

Ой, помер сусід в під'їзді,
Ну той, що жив навпроти.
Ну той, котрому я продав
Прострочені шпроти..

Пишет девушка под душем
Без колготок и рубах,
Ублажает наши уши,
Обретается в стихах

В центре всех иллюминаций.
Целиком! - нагая! - там! -
Позволяет низвергаться
Обольстительным струям.

Всякий жаждет - с нею вместе.
И за банный импровиз
На любом изрядном фесте
Ей вручают первый приз.

То ли дело - я с мочалкой
Мирно следую под душ.
Добрых слов в мой адрес жалко,
Приумолк фанфарный туш.

Тут тебе не тела млечность,
Не заманчивый проем...
Волосатую конечность
Тру дырявым гумаем

И мочалю поясницу.
В стих не лезет ни черта.
А казалось бы - девица
Тем же самым занята...

2010

Начался заветной ранью
Вдохновенный стипль-чез.
Где ж пример для подражанья
Для снующих поэтесс?

Вот она - первооснова!
Полный, значится, вперед
Там, где Вера Полозкова
Жизнь богемную ведет.

Не в потьмах и не в конурке -
На хрустальный первый приз
Легендарная каурка
Пишет вольный экзерсис.

Дальше - больше, все по плану,
Все наваристей бульон.
Разбитная донна Анна
Открывает Уимблдон.

В ожидании кроватца
То в подкоп, то на дыбы,
Анна Русс идет сдаваться!
Эх бы, ей бы да кабы

В полуспущенной рубахе
В полбедра и в полугрудь
С Верой Павловой на взмахе
Голой славы зачерпнуть!

2010

Играем в игры ну совсем как малышы,
Ты мой герой, поступки без ума пока я не замечу -
Плохие мальчики особо хорошы
И чуствам бешеным я волю не перечу.

Всем сказкам наступил конец, а ты попался
Скажи мне то, что вслух и никогда не скажеш!
Сегодня за покорностью моею гнался,
А завтра ты не в ложе, а под дверью ляжешь.

Мне проще быть ничей, чем быть твоей в кавычках.
Хотел уйти но поздно ты опомнился,
Когда мое внимание было в твоих привичках-
Тариф твой на мою любовь закончился.

Как так, ответ мой прост, обычен:
Мозгами надо шевелить, не ягодицами,
Кому какое дело что в постели ты отличен-
Смотреть надо на душу, а не вертеть лицами.

2011. ророкококо

Дати відчути те "вічноживе",
Місію сміло на себе бере,
В путь вирушаючи, "наш криголам" -
Та віз, як у Глібова, досі ще там.
Де тут Шевченка, Франка, Лесин крок?
Тут у пошані лише "порно-шок",
Та й нащо криниці сягать глибини,
Коли на поверхні багато води.
Ну що ж, хай к бісу іде паритет,
Як виклик собі, я кидаю шкарпет,
Душу міняю на дзвін мідяків,
В битві за кількість коментарів,
Пензликом грубим по білому тлі,
Пишу щоденно і навіть у сні.
Вміло орудую іграми фраз,
Серце спалю "із любові" до вас!
*
Такі на пеемі правила гри -
Не йдуть на серйозне, хоч ти умри.
29.04.11

Питання пікантне і тут, о позор,
Справжній по факсу зайшов ревізор.
З озера мрій залишилася жменя,
Була Жанна Д'Арк, а зосталася Женя.
В нього обличчя тверде, як та криця,
В неї, як зброя, одна лиш спідниця.
- Ваш статус який у пеем-документах?
- Аналіз думок, більше тих, що в коментах,
Критика з гумором - то апріорі,
А шпильки - лиш хобі, вже вибачте, sorry.
- В пеем зміна курсу чи інше знамення?
- Я тут не як автор, я тут просто Женя,
Сторінка моя лиш читабельність має,
Як точки кипіння інтрига сягає.
- Тематика думки збідніла у Жені.
- Така ж, як життя - лише свист у кишені,
Кругом роззирніться - одне тільки "Love",
А я в це не вірю, тому ловлю ґав.
Та іноді душу рве слів простота,
Питання насущне, ціною в життя:
Крапля таланту, ілюзії жменя,
Прочитана книга чи загадка - ЖЕНЯ!
25.04.2011

Любой заметит неспециалист,
Что женщина - давно не чистый лист.
Она тебя использует умело
И скажет: "Сам ты на руку нечист".

Благая весть из палубных кают,
Что бабам типа ласка да уют.
Отдай ты им Босфор и Дарданеллы -
Они Цейлон и Фландрию возьмут!

Одной жеманной женщины полёт
Подобен "томагавку". В свой черёд
Накуролесив яро, тем не менье,
Она вам снисхожденья не даёт.

Пусть это способ женского нытья, -
От них уже ни воли, ни житья.
Мне говорят - имей, мол, уваженье.
Мол, бабы - это родина твоя.

2011

Ати-бати, йшли солдати
В Київ гречку купувати,
Всеньке місто обійшли,
Тільки гречки не знайшли!
Чи то бУло, чи не бУло,
Гречку з міста вітром здуло!
Раз, два, три, чотири, п'ять!
Нумо знову рахувать!
Ати-бати, йшли солдати
В Київ цукор купувати...

…підвищувала jcdsne – освіту себто
гуляла «дебрями» інтернету вільно
щоденників не писала – лише «литдибри»
зберігала «інкогніто» rjywtgne – концепту

а вони все стежили – закривались руками мовчки
але дивилися – на екран – невідривно
чоловічки у сірому – cnbkmys – стильні
- не шукайте, шановні – у хліві квочки!

Тихонько, мой ангел, тише,
не мни себя, милый, богом.
Всегда будет тот, кто выше,
не стоит рыть землю рогом.

Ну что ты? Ужели гаже
любой, кто пониже рангом?
Ведь в лидеры рвутся, даже
Родившись орангутангом…

Красуется шар воздушный,
гордится надутым ликом,
но право же, это скучно:
ведь кончится дело пшиком.

О сущности скарабея
не скажешь, что это мило,
но святостью душу греет
он древним народам Нила.

Зачем так стремиться, чтобы
боднуть кого-либо рогом?
Всё ж краше, когда без злобы
дела будут нам итогом.

Біографія «крута»,
чоловіча, справжня
чи професія
ЯКА
дійсно є поважна?
Якщо ти банкір, артист,
бригадир бандитів,
знаменитий футболіст –
щось ти значиш в світі!
Донор сперми чи м’ясник,
чи «на зоні главний»,
«нових рускіх» помічник –
отоді це славно!
Може в КГБ служив
чи торгував тілом,
або десь когось убив –
ото справжнє діло!
Чи якщо ти хуліган,
депутат народний,
«кодонутий» наркоман –
тоді дійсно модний!
Коли «в гречку ти стрибав»,
або з парашутом,
позашлюбних діток мав –
це «в натурє круто»!

Та якщо ти інженер,
вчитель авто-справи
чи дільничний терапевт –
як це не цікаво …
Маляр, столяр, каменяр,
страх.агент активний,
фермер, тракторист, завгар –
як це примітивно!..

Від сивої річки Тиси-
І до підмосковної річки Клязьми,
А потім – далі, ген до Японських островів по абсцисі,-
Заговорили поети про оргазми.

Раніше, як не було у нас сексу-
Про оргазми говорилося недостатньо й мало.
Хіба що, критикуючи американську жовту пресу,
Компартійні видання щось там трохи писали.

Навіть, описуючи бродвейські прем’єри
І сумнівні цінності Голлівуду,
Ніхто словом „оргазм” не зловживав на папері, в етері,
І я теж надалі не буду!!

Немов на дріжджах ерекції
Зростає оргазмокультура!!!-
Ви думали, що це вже кінець?-Ні!!!
Так само зросла й моя мініатюра!!!

А тепер кожен поет – доктор, спец оргазмології!
Чим частіш вжива слово „оргазм” – тим більш знаний!!!
І замість актуального терміну „нанотехнології”
Вживає ще більш актуальний термін – „онано”.

Оргазмують поети бурхливо-
ГЕТЬ комуністичну патетику!!!!
Відмінимо соцреалізм цнотливий,-
Даєш оргазмоестетику!!!!

Ви не подумайте, я ж не проти оргазмів у принципі,
Хай вже краще оргазм, аніж грип свинячий!
Лишень подивіться –он хлопчик малий сидить,
Він не зна, що таке „оргазм”, і гірко плаче!

01.04.2011

Затянувши свой пояс потуже,
Не забудь побриться и поесть.
И запомни, что бывает хуже,
Радуйся тому, что в жизни есть.

Ты живёшь в своей квартире, дома.
Так живи, здоровье не губя.
Ну ушла твоя жена к другому,
А могла бы вышвырнуть тебя.

Как болезнь навалится на плечи,
В голову дурного не бери.
Нет лекарств? Но слово тоже лечит.
Так иди с врачом поговори.

Зря ты на чиновника не гавкай.
Он не бюрократ, не в этом суть.
Ну и что, что он послал за справкой?
А ведь мог послать… куда-нибудь.

С хулиганом встретившись лохматым
Ты считай, что это – благодать.
Ну покрыл тебя он крепким матом,
А ведь мог бы и по шее дать.

Радоваться надо, а не плакать,
И соседа не ругать с плеча,
Что его зубастая собака
На тебя набросилась, рыча.

Да, собака ногу повредила,
А лечиться нынче тяжело.
Но сосед не держит крокодила,
В этом тебе крупно повезло.

Не спеши кричать: «мальчишка гадкий!»
Строгость преждевременна твоя.
Он стрелял в старушку из рогатки,
А ведь мог бабахнуть из ружья.

Макароны отвари на ужин.
Радуйся, что вечер подошёл.
Ты ведь знаешь, что бывает хуже,
Значит плохо – это хорошо.

На рыбалке друг немало значит:
Он спасёт и чарочку нальёт.
… Провалился Федя, и удачно
Был друзьями вытащен на лёд.
- Уезжай-ка ты домой отсюда:
Весь промок, тебя бросает в дрожь.
Заболеешь, Федя, от простуды,
А потом, гляди, ещё помрёшь.
- Что вы суетитесь, ёлки-палки.
Я такой заботой удивлён.
Вы моей не знаете закалки,
Я, ребята, крепко закалён.
Лучше дайте чарку побыстрее.
Для меня простуда – ерунда.
У меня в квартире батареи
Холодней арктического льда.

Жила стабільно я зі школи,
Ні вверх, ні вниз, ні крок ніколи,
Життя в щоденник тільки п'ять,
А тут, бац, ... кома двадцять п'ять!
Швиденько зміряла сідниці,
Лиш двадцять есем на спідниці.
Мож' піднялась температура,
І мій скелет одна халтура!
Та ні, стабільно мінус п'ять,
Де ж взялась кома двадцять п'ять?...
Не спала п'ять ночей і днів:
По п'ять фаланг, по п'ять зубів,
В анфас - порядок, профіль клас -
Три волоски і вуха в нас.
А може тут глибокий зміст?
Айкю моє пішло у ріст?!
Чому б і ні, я жінка видна,
Хіба що мало повновидна.
Зате не треба гелю, спрею
І не підхоплю гонорею...
Не буду нині знову спати,
Місця об'ємні обміряти.
Давайте разом рахувать,
Де взялась кома двадцять п'ять?!
24.03.2011 р.

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

"Де ділась гречка?" - плаче Гречкосій.
"Та нє тринди, - відказує Азаров, -
Ти ніву кукурузою засій.
На кой тобі другіх с.г. товаров!"

Тепер у нас панує верховод.
І справді: він - великий чоловік! -
Начальник малоросів і заброд,
що кров із Неньки смокчуть цілий вік.

За здравіє, як звично, він почав
і нібито повів реформи знов,
Микола тільки гидко підкачав:
капусту вже бананом поборов.

"Вікторе, куди сховавсь
од своєї нації?
А до булави як пхавсь -
тож були овації!

Може, на печі лежиш,
граєшся з дітками?
Чи з політики біжиш?"
"Ні... присів за вами".

Діма, ти давно лизав
чоботи Кучмі?
Ой, багацько ж собі взяв
В милому ярмі!

Нині лижеш туфлі Віті...
Жаба вже не давить?
Встане правда в нашім світі
і тебе роздавить!

Суспільство наше українське, як розладнаний оркестр –
гармидер, крики, шум і гам, суцільна какофонія.
Ніхто не слухає нікого, кожен грає щось своє.
Відсутні ритм, мелодія і будь-яка гармонія.
Всі струни й труби сталлю й міддю галасливо деренчать.
Литаври б’ють і барабани – та це безглузде торохтіння.
Тромбони й «сакси», горни й труби – аж вухам боляче – дзвенять.
Це неподобство далі слухать чи вистачить у нас терпіння.

Тут в натовпі безладному, звичайно, віртуози є.
І серед виконавців цих, можливо, є хтось дуже вдатний.
Майстрам, талантам, геніям нема як проявить себе.
Їм не вдається показать нікому хто на що з них здатний.
Щоб лад навести у оркестрі, маєм способів аж два:
абО всіх розігнать до дідька і тиша-супокІй настала,
абО знайти десь диригента, щобИ музИк всіх згуртував,
й, нарешті, музика заграла, запульсувала, зазвучала.

З хаосу окремих звуків
хочемо вловить
сум душевний, серця стукіт
чи кохання мить.
Щоб від музики отої –
радісно усім –
чи це пісня, чи це танець,
чи вкраїнський гімн.

Застигло серце в бурштині,
Весь час ввижається мені:
То казка ночі, шепіт снів,
А то пе-ем кохання-спів,
Подяка, шана і коменти -
Найкращі творчості моменти.
Злилася з кріслом у екстазі
Та "Фастум" зніме біль у тазі.
Затерпло тіло у чеканні -
Чи комп зізнається в коханні?
Нехай в житті що крок аврал
Та я шукаю ІДЕАЛ!
Мужчин так мало на планеті
То пошукаю в інтернеті.
Бач, аватарка в всій красі!
Куди там бабі тій нозі?!
А в мріях... вимкнути екран,
щоб оцінили ніжки й стан...
Та в кожній шафі свій скелет,
Іду на світло, крапка, net.
22.03.2011 р.