В очікуванні солодкої миті
Завмирає серденько, наче дійшло межі...
Далі - сяйво очей безодні...
2012р.

Ми з’являємося парою на мить,
Або дощиком , якщо вже пощастить.
Сонце сходить - висихає те і те,
Незворушні тільки тиша і блакить.

18.02.12.

При нашім ґанку
перший синичковий «цінь»
зламав бурульку.

(2.2012)
хокку

***
Лиш на могилку до поета
Вона прийшла - принесла пишного букета…
Котилася сльоза по захололій щоці
траурного портрета…
І вмить його забули всі,
вже маючи її
на оці.
=
Я жорсткий, твердий і грізний…
Продукт життєвої школи, -
я залізний, я за-ліз-ний!
чоловік…
Не був таким ніколи –
не буду таким повік!
=
В рот мені не заглядай
але – дай, дай, дай, дай, дай!
Щось мені до рота.
Чи цукерку, чи цигарку,
чи сосиску – соску – шкварку…
Бо ж дуже охота.
=
Пізнав, пізнав…пізнав він крайності…
жінок вино і каву…
Хмелів, піймавши гаву…
І поринав у справжній рай,
холодіючи від усвідомлення реальності.
=
Мовчить, але дивиться в оба,
холодна, але жива…
Риба, то тобі не худоба,
риба – то ж трава.
***
Відомо, відомо –
то є підсвідомо:
ось вам метеликові очі,
ось полум’я свічі…
І влада ночі.
=
Вір – не вір:
то хижий звір,
то лагідне теля…
І хоч це всіх «задовільняє»,
все ж не мине його петля!
=
Бліднуть, бліднуть,
й зникають принагідно,
мов привид на світанні –
гіркі, солодкі, і солоні…
І перші і останні.
***
Ми мали все, ми мали все
не маючи нічого.
Щоби одержати усе,
позбулись всього цього.
Тепер щасливі – маємо усе
не маючи нічого.
=
Не прошу дай…
І не молю пошли…
Не хочу рай на земли,
Лише не дай…
І не пошли…
=
Завжди приходять ті,
що будуть вічно жити…
Про щось у їх житті
ще рано говорити,
бо ще вони святі…
Тремтить гріховна чаша, не надпита.
***
Почалося із чуть-чуть,
ледве-ледве закінчилось.
Довго тліло і димілось,
та згорить, хоч воду льють.
=
Почалося із чуть-чуть,
а тепер все дуже мило,
посварились і побились
і мирнесенько живуть.
=
Почалося із чуть-чуть…
Апетит набуте діло
і тепер так засвербіло,
що їй ради не дадуть.
=
Почалося із чуть-чуть,
Про дурниці говорили,
слово слово догонило…
Вороги тепер будуть.
=
Почалося із чуть-чуть.
Трошки небо просвітліло,
саме жити закортіло,
а уже в труну кладуть.
***
Цинічність –
ось його єдиний аргумент…
Зловив момент,
а втратив вічність.
=
Дієш без істерії,
і без вагань…
Шукаєш потім виправдань
всіх своїх дій.
=
Один не бачить Бога ані де,
й плювати, що там кажуть люди…
А інший бачить Бога всюди,
хоч хай там що буде!
=
І буде на тому світі
старий, упертий атеїст,
звіряти форму й зміст
на метеориті.
***
Спочатку було – лиш радій,
життя наповнене надій.
А нині, тільки з ранку встань –
лиш множення розчарувань.
=
Спочатку було… а тепер,
лише в неділю і в четвер,
і то так, ніби то робота,
чомусь спати охота.
=
Спочатку було – сміх і сльози.
А потім були вже погрози:
покину геть, пенька старого…
Та не пішла дальше порога.
=
Спочатку було – мало, мало!
Того не було, того бракувало…
Сьогодні – їш – не хочу, лахів маєш скирду,
але не та фігура і бракує апетиту.
=
Спочатку було! Ой було…
І знаєш, наче загуло.
І над усе, і над усюди
жаль, вже так не буде!
***
І плакали, і плакали, і плакали…
Тулились ніжно і балакали.
Невимовну тугу – несказанний жаль,
і небо з ним плакало і навіть сталь.
=
На мокрім місці очі маю,
що день – що ніч слізьми стікаю…
По різному вже прикидав – туди-сюди,
а може б я не пив води?
=
Плакали охоче,
але сухими залишались очі,
волосся рвали на собі…
Та лисими не стали. Далебі!
=
Як стали на ногу,
то плакав до знемоги.
Як плюнули в душу –
то й м’язом не рушив.
***
То дуже просто: все надто складно!
Хоч пояснити можна все докладно,
все ж зрозуміти не можливо,
бо то є диво.
=
В чорнім-чорнім ящику
чорного ящика –
чорний-чорний-чорний ящик на дні.
Ще раз чорніший в нім.
=
Десь там – далеко
нещасними стають лелеки.
А ще кажуть, що той край
немов казковий рай.
***
І перейдімо до брехні,
як різновиду правди…
Що ні – що ні?!
Так було завжди!
=
Ось біле й чорне – кольори
начебто протилежні,
та що не говори,
а взаємозалежні.
=
Отак от – тільки правда!
Отак от – лиш брехня!
Є рябої та кривої,
та на білого коня!
=
В’їжджаєш гордовито
крізь тріумфальну арку…
і утікаєш знаменито,
у мишачу шпарку.
=
От учорашня правда,
а нинішня брехня…
Ось тлінні рештки зради –
труп білого коня.
***
Допустимо, могло ж то бути?
(Хі! А взагалі ж то може бути все).
Але, якщо він міг таке утнути…
то докажи, що не відбулось це!
=
Ніжний, лагідний, масненький,
наполегливий в спокусі…
Так і сипле побрехеньки,
а слизька гадюка вкусить!
=
Що ми бачим! Що ми бачим!
Що ми бачим – а що ні?
Ти здалеку все стлумачиш,
зблизька ж не дійде мені.
=
За логікою хитруна:
його заслуга,
не його вина!
Хоч усім відомо, який він бандюга.
=
А час, хоч й беззубим ротом
перетирає згодом
і камінь!
Амінь.
***
Відомо всім –
ти у питаннях віри
міцний наміру.
Та розумом хизуючись своїм,
чи завжди був ти щирим.
=
Ти вірив, віриш нині,
та ось яка дрібниця,
твої боги міняють лиця,
мов вередлива пані
Рукавиці.
=
Твердота віри –
наче криця…
на ню насилює дияволиця
душі, мов на рапіру…
їм на пекельному вогні пектися.
=
Римувальник вірить римі –
рима вправний паровозик,
зміст витягує, мов возик
з тупика, що має нині
римоплут-метаморфозник.
***
Уява розпалилася… і що ж?
Хоч і прекрасно, та не безконечно,
дарма, що було надзвичайно еротично –
як роз’єднались губи, то й пропала дрож.
=
Чудова мить була, саме тому, що мить,
ракета ненадовго небо освітила…
А в неозорих далях небосхилу
Зірок невідоме число горить.
=
Але дарма. Ти хочеш знов.
І знов, і знов, і знов ти хочеш,
і віриш ти охоче,
що то і є любов.
=
Зітруться зуби, нагодуєш звіра…
Смердючим та старим тхором,
ти на кінець відчувши сором,
відкинеш маску лицеміра.
***
Сексуальна, при тягуча -
стрункі ноги, груди-кручі.
Що вже личко? Несказанне!
І від сорому не в’яне.
=
То хіба, що можна псови,
трохи сексу без любови…
А якщо ми трошка люди,
най між нами любов буде.
***
Слово магічне,
мовчання ж вічне…
А час летить катастрофічно.
І от магія того слова –
одна полова.
=
Не сила мовчати,
не гоже скавчати…
Аж вилізе боком,
й завиєш вовком.
***
Що менше маєш –
то більше ціниш.
А як не маєш –
то аж сі піниш.
=
Повна стайня корів, свиней, овец
і повне подвірє ріжної птиці.
Всьо росте файно і плодиться…
Ади! Ще й в жінки ладна дупа й циці!
=
В повному достатку,
мов варенику в сметані…
Так велося слимачку
на суничній поляні.
=
Багатство і бідність,
як частина маскараду,
і як необхідність,
і як зрада…
=
Було не густо,
а стало пусто
у кишенях…
На згарок свічки розбагатіло
Церковне мишеня.
=
Не дзвенить,
не шелестить
у кишенях…
Ну давай, налий хіба що
на коня!
***
Із тіней – химери нічки,
мов з тоненьких ниток світер…
І раптово звідкись вітер
полум’я задує свічки.
=
Серйозний вираз, суворий фасад
і погляд вольовий…
Є простір вперед і простір назад
стосовно границі очей.
=
Я був пагінцем зеленим.
Був квіткою, плодом, насінням.
Був гілкою, стовбуром…
Викопали в чорній землі ямку –
я став корінням.
=
Я втомлений, наскрізь промок,
і ліс кругом і ніч і дощ.
Позаду шмат не близької дороги…
Ніщо є дощ, ніщо є втома,
ще крок, ще крок,
і ось я дома –
досяг жаданого порога.

Огонь в печі і запах сіна,
і чорну, чорну, чорну ніч
запаморочить сон, як кома.
--------------------------
різних років написання

Серце чеканить монети надій.
Ними в житті повсякчас багатій, -
Блага земні порозточує міль,
Дух сиротою лишаючи твій.

09.02.12.

Нас підганяють ті, що йдуть слідом за нами,
Туди, де хижо ремиґає паща ями.
На цій путі коханих лагідні цілунки
Від приступів журби приводять нас до тями.


06.02.12.

Світ гордо пливе уперед, мов Титанік.
Попереду айсберг стирчить у тумані.
В каютах розпуста, в кафе тучний стіл,
Безпечно гуляють по палубі п’яні...

22.01.12.

Життя вбране в ранок, полуденок, захід.
Та їх поскидає, мов зношені лахи,
Сховавшись у тінях прийдешніх сторіч,
Як цнота дівоча в затворі монахинь .

21.01.12.

Кебету дурними думками не парте,
Бо мислення ваше мудрішого варте,
Зведіть свої очі до вічних висот, -
Заради вас ангел Господній на варті!

20.01.12.

Здається: мудрий шлях торує до висот,
А низиною колуває ідіот.
Насправді, йдуть вони оба до краю,
Де гасне зір, холоне кров і гине плоть .

17.01.12.

Чи день, чи ніч - сліпому не важливо,
Бо темний будь - який життя уривок.
Коли видючий світло оминає
І в темінь йде, - незрозуміле диво.

16.01.12.

Їмо, щоб мати силу працювати.
Працюємо, аби поживу мати.
А тут ще уряд не дає пропасти, -
У темпі вальсу збільшує зарплати.

13.01.12.

Життя – оркестр . Фортуна – диригент.
Симфонію народжує момент.
Абияка буденності рутина
Мотиви серця знищує ущент.

11.01.12

Пустіє двір, трухлявіють штахети,
Чорніє стріха, жовкнуть ниті плетив
За цвіллю рам , лише віконця віршів
Нетлінно сяють душами поетів.

10.01.12.

Не дме натхнення в парус мій сьогодні.
В затоці дум куняють теми модні.
Припливу стильних рим під повен місяць
Армада віршів жде на мілководді.

08.01.12.

*-*-*
Життя прекрасні миті , як наркотик.
І добре нам, і безтурботно доти,
Допоки ломок невимовні болі
Завершить супокоєм смерті дотик.

27.12.11.

Так і життя: в пухкій ріллі насіння
Пускає пагін вгору, в глибину - коріння,
Допоки сумом світлим душу обторочить
Листви прив’ялої печаль передосіння.

26.12.11

Із давніх пір на світі повелось -
Хтось покохав і зненавидів хтось.
Неприязнь необхідно заслужити,
Любов - дається просто, не за щось.

25.12.11.

***
Якщо вже випав сніг -
надворі зимна ніч - не до утіх,
й собака вже не завиває,
бо змерз і в буді дрімає
То - о ! Який і мені милий мій барліг.
=
Якщо звучить ще рок старий… Аж до небес!
Ну, і ти уже... старий облізлий пес,
а тіло аж ковульсії беруть...
то можеш думати: о, є-є-єс!
За мою душу чортенята вже чуби деруть!
=
Якщо ніч темна за вікном,
а ти не спиш,
і примари далі чинять тлум і глум,
а ти не кажеш: киш!
То ти спиш!
=
Якщо зима ... Якщо в душі весна
Якщо ілюзія вона...
А квіти справжні біля твоїх ніг...
Візьми, візьми в долоню сніг -
хай потече вода.
=
Якщо туман надворі обнімає ніжно-ніжно
старе, обдерте місто засніжене,
а воно, розімліле, дрімає,
а хтось тебе не обіймає,
то в світі справедливості немає!
=
Якщо танцюють німфи голі
й рожево-щокі,
а ти одинокий,
закривши очі, плачеш мимоволі,
то це безсоння й «Smokie».
=
Якщо з тобою ми кохалися,
Зливалися цілунками й тілами,
І, здавлось, що над нами
вже купідончики сміялися..
То хочу ще - аж до безтями.

***
Якщо говориш і говориш, і говориш
не до бога
й не знаєш інколи, що твориш,
то, може, це буде заслуга,
коли хвилину з Богом й слова не промовиш.
=
Якщо ти знаєш, що й куди,
як правильно поводитись і йти,
то знай на потім,
що в правильнім болоті
живуть... і правильні чорти.
=
Якщо по твоїй правді має жити світ
впродовж років, днів, годин,
то знай, що прийде час давати звіт,
і ти залишишся один
по правді своїй жити міліарди літ.
=
Якщо усе це на хвилину,
й ніколи не настане для усіх лише твоє,
тоді нащо снуєш
у космосі павутину
без упину?
=
Якщо від ситості захтів аж «вмліти»,
а заодно – який ти добрий пес -
когось забаг ще й пожаліти
й вознестись до небес...
Найпершим пожалій себе.
=
Якщо поміж тобою і його сімейних діл
став Бог між ваших тіл,
будеш одна...
хоч якби ти не перла й не хотіла.
От! Нема, як сатана...
=
Якщо до її тіла перепона на ім’я
Сім’я,
й вона молилася до Бога -
примарною є перемога
твоя.

***
Якщо знайшовши Бога між стеблин,
ти опустився аж до трав,
то з між рослин,
де переважно був полин,
до неба голову підняв.
=
Якщо лиш Бог
залишиться тобі одному
й зніме твою утому,
то добре буде вам удвох
на світі тому.
=
Якщо десятки літ меди спивати -
так мало,
але хвилини помирати –
так багато стало,
і байдуже, що вже за мить ти вічність будеш мати?..
2011

У нетрях лісу вовк не виїсть ока вовку
І миша миші не наставить мишоловку.
У нас, буває, пруть, немов делікатеси,
Брат брата з гаслом на устах : хутчій проковтуй!

22.12.11.

Любив я трепетно одну блондинку,
І мріяв мать її за половинку...
Лель вчасно дзеркало моє протер –
Віддам йому найкраще все з ужинку.

20.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Як виповзаєш із життєвих ям,
Радієш сонцю, квітам і полям,
І сивиною платиш ти за мудрість,
І п`яний нею, як вином - Хайям.

11.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Пошли натхнення – Велеса молю,
У гаю Божому вклонюсь гіллю.
І фібрами душі, немов радаром,
Вібрації поезії ловлю.

11.12.7519 р. (2011)

Сидим у камина вдвоем тепло
приятно почувствовать себя спокойно и расслабленно
просто тихо беседуем...
и этого вполне достаточно.
2011г.

Минула осінь ця гірка й похмура,
І в Лету канула тяжка зажура…
Неждано на душі полегкість я відчув –
Із серця випала стріла Амура.

11.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

У кутик гаю всіх «дівчат» затис,
Розкрив обійми-руки вітроріз –
Могутній дуб – своє він діло знає –
Султан серед оголених беріз.

10.12. 7619 р. (Від Трипілля) (2011)

Умивається гай мій печально сльозою,
Дочекався у грудні погоди такої –
Вже на гіллі виблискують перли-сріблини –
Ностальгують за справжньою диво-зимою.

10.12.7519 р. (2011)

Промерзлий вітер
об нашу хвіртку — буц, буц...
Ах, не впустімо ж!

(хокку)
(12.2011)

Наче смерть, ця холодна байдужість її,
Бездиханні упали в гаю солов`ї…
Та страждання і муки я благословляю –
З них поезії перли зродились мої.

4.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

О серце віще – болем знов заний,
Бо погляд твій задумливо-сумний.
Іскринку=веселинку кину в вічі –
Хай сонцем сяє обрій весняний!

З.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Я ходив собі тихо у нетрях лісів,
На поваленім дубі спочити присів.
Раптом Лель, наче птах, звідкілясь прилітає –
Знов лише про кохання думки мої всі.

4.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Зоря кривавить схил альпійських гір,
В жилетку хмари місячний упир
Все плачеться – о як йому погано! –
А в мене – кровосльози – на папір.

3.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Яка ж ця доля у таланту клята –
Взяла й навчила словом убивати.
І мертва ось любов лежить. О доле,
Даруй перу уміння воскрешати!

3.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Кокаїновий попіл
Замерзлих шляхів
Рвана темрявна хустка
Із мілем вогнів
І повітря задумливе
Скляно стоїть
Пародишний дракон
Залишає сліди
І порушує вічність
На кілька хвилин

(c) Пузанов В.М., 2007

***
судома неба
содома і гоморра
осад і осуд

***
горло дзвіниці
шлях пригнічення ґноту
знекровлений німб

***
поезія тьми
революційні дощі
калюжі крові

***
тло перемоги
цвіте коридна квітка
провокації

***
33-й рік
дайте хреста на цвяхи
істина в оцті

***
безликість смерті
гримаси з голоднечі
уямлення мук

***
нема куди йти
смерть убогого слова
й_ти туди ж болю

***
янгол на рибі
небесна ополонка
дихайте душі

***
рай за кліткою
зважуй випростаний спів
кардіо_грами

***
голубина вись
грудна нагість повітря
опірення душ

25 Листопада 2011

Ліс, приховавши
тепла останній порух,
дрімоту дрімле

(11.2011)

Життя продовжує безжурне
Уміння бути мудрим дурнем,
Що знає - краще потішати,
Аніж ставати на котурни.

***
Людське суспільство - дзеркало криве.
Спотворюючи мудре та нове,
Все ж мудреця шанує й після смерті,
А бовдура - лишень поки живе.

***
О словоблуди вищого гатунку,
Обманюєте вічність, наче юнку,
Бо скільки б слів солодких не сказали,
У глек добра ви не наллєте трунку.

***
Вважають, що марную сьогодення:
Без золота й скарбів у мене скриня,
Але скажіть, хіба це не багатство -
Поезія - з душею одкровення.
2010р.

*
гриб народився
в шапці а не в сорочці
бо одноногий
*
славна галузка
гнізд тут не мостять птахи
оленю сумно(?)
*
дружно опеньки
взяли пень за боки
тішиться дідо

2011

Велике діло – творення добра
І клопітка, невдячна праця.
Вчинити зло – трудитися не тра,
Само собою дасться.

2011

*
Давай по чесному ділім!
Мені, тобі і, звісно, – їм.
Ділім на половину твою долю,
мені, звичайно, долю мою!
І цілу нашу дулю – їм!
+
А можна й так: хто-що хапне,
лиш я і ти – їм відкупне.
Ану ж бо рухайся давай,
собі побільше нагрібай...
бо я давно( а не зівай) хапнув усе.
+
Ділив, ділив, ділив,
в стакани порівно налив,
усе на рівні купки поскладав...
На чесний поділ любувався,
й не втримався - усе поїв й попив.
+
Ділив аж тричі – більш не буду,
про справедливість не забуду...
А що він там під пахвою несе?
Хіба ми поділили не усе?
Я справедливості оце не дам в «обіду»!
до 2000

***
непрошена ніч
дотичність пам’ятних місць
ймовірність втіхи

***
берег інтиму
приплив на морі уяв
камертонне ню

***
політ нічниці
налякане полум’я
зола пристасті

***
кордони серця
при тямі сплять вартові
проґавлене ні

***
смак райських яблук
вигоювання тиші
в’юнке кохання

***
розгнуздане ах
семинебесна луна
шлях до трепоту

***
відліт у вирій
стінна ізоляція
ситість і сито

***
продажна тиша
уста продешевіли
торгівля словом

***
словесні плющі
винне коріння істин
серця гіркий сік

***
ранковий акорд
віддаленість шпильками
окличність і блюз

4 Листопада 2011

***
світлонегатив
білий вірш на чорному
розворонилось

***
сльози осені
закостеніла хвища
шибениці шиб

***
зледеніле ню
танго зими і лісу
здерев'яніння

***
подається сніг
неба хруст під ногами
усім боляче

***
намите срібло
груднева лихоманка
місяць на голках

***
ніч перед січнем
руки грудня на грудях
відсічений рік

***
річка мов камінь
скутість припала снігом
кисневий голод

***
двері до сонця
рибний день в ополонці
ціна дихання

***
пустеля неба
гусне караванна кров
собачий холод

***
розродився спів
воскресіння коляди
вертепні ясла

4 Листопада 2011

Емоції - мовби жаринки у жмені.
Жбурляєш їх часто - печуть, мов шалені.
Коли ж схаменешся, стоїш, наче голий,
Якого освітлено на авансцені.

***
Забарвлю світанок спокусою помсти.
До полудня з помстою вирушу в гості.
А ввечері, душу в молитві скріпивши,
Я помсту ослаблу змету з високості.

***
Не жебрайте правду, а міццю візміть.
Безвільних таврує зневагою світ.
Де в річці невдач наша міць скамяніє,
Душею відразу віднайдемо брід.

***
Усім нам дається межа чи безмежне.
Хто прагне межі, той знайде протилежне.
А хто у безмежному серце поранить,
Сприймає межу, зазвичай, як належне.

***
Життєвий мій шлях, мов споруда готична.
Красиві споруди доречні та звичні.
Під ними знаходять примирення стрілки
Довірлива юність і зрілість скептична.
2011р.

***
слова націлені у мене
були спрямовані тобі
болючіша від того рана
*

Щоб не спинить майбутнього ходьби,
Шукаємо ми мудрості скарби.
Для мене скарб - порада велемовна:
Полюбиш правду - кривду полюби.

***
О генії з правдивими вустами,
І вас нестимуть уперед ногами,
Проте молюся, щоб подібно смерті
Людське безглуздя не вчинило з вами.

***
Вчорашня совість дум не освіжить.
Сьогоднішня, з'явившись хоч на мить,
Немов би воїн - вірний друг тривоги,
Похід суворій правді просурмить.

***
Є дві сестриці - гордість і гординя.
Байдужості змітають павутиння,
Мов ті невістки, в наш зайшовши дім.
Та в кожної своїх пожитків скриня.

***
На інших злість не нацькую, мов звіра,
Згадавши: й звірові властива віра,
Що можна, врешті, вирвавшись на волю,
Не кидатись на горло бузувіра.

***
Нема моралі, що загал влаштує.
На власний лад плетемо ми косу їй.
Мораль не ангел у гріховнім світі,
Між злим і добрим завше балансує.
2011р.

Не просто все, не просто, далебі,
Якщо себе загубиш у злобі.
Тоді в ярмі нестямного гріха
Ти кару сам придумаєш собі.

***
Хай ті, як мовлять,не від світу цього
Для нас, бува, не значать геть нічого,
Та чи не в їхнім поступі душевнім
Знаходить вічність максимум земного.

***
Сприймаю день майбутній, мов підкову:
То бачу міцність і наснагу нову,
А то душею раптом обіймаю
Земного щастя форму загадкову.

***
Що не від серця - хитро від руки.
Брехню руками творим залюбки.
Ми часто навіть в аурі духовній
катарсису нікчемні боржники.

***
В кипучу працю, лоно слави -
Куди б ми, хлопці, не втікали,
На всіх шляхах стоїть, мов герма,*
Поріддя Євине лукаве.

***
Чи юний вік, чи сиві скроні,
У нас і міць, і честь сезонні.
З такою вдачею ми часто
чортополохом на осонні.

*Показчик шляхів у Стародавній Греції у вигляді голови бога Гермеса.

Павутинками
в лісі листя шурхотить —
стежки ховає.

(10.2011)

О часе, ведеш ти усіх на аркані –
Скорилися грішники та бездоганні.
В галопі пліч-о-пліч гріховність і цнота,
На просторі слави ганьба партизанить.

***
Що слава для нас? Найпримхливіша гостя.
Є друзі у неї, та відданих – горстка.
Зміцнівши та зрісши на хлібі дерзання,
Вмирає завжди на хлібах бутафорських.

***
В часоплині гендлярська гармонія є:
Хтось купує епохи, бо хтось продає.
Недоречності всі приховає каміння.
Кожен камінь натхненно мовчить про своє.

***
Життя – факір. Не встежиш за руками.
Примножуєш ілюзії з роками.
Радієш: злиток золота отримав,
А виявиться згодом – просто камінь.

***
Парадоксально: за життя зуміли
Сягнути благ усіх душею й тілом
Не ті, хто мислив, мудрував завзято –
Хто збайдужів над книгами Сивіли.
2010р.

Не часто знаходимо корені суті.
Не завше дано нам основу збагнути.
Та палка, що ребра ламає, не підла.
Той камінь, що в голову влучив, не лютий.
2010р.

Ні мудрий, ні дужий ніяк не поборе
Той рот, що відкрито, мов скриньку Пандори.
Ти ротові волі дозволив багато -
Я граюся в піжмурки з лихом та горем.
2010р.