Наче смерть, ця холодна байдужість її,
Бездиханні упали в гаю солов`ї…
Та страждання і муки я благословляю –
З них поезії перли зродились мої.

4.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

О серце віще – болем знов заний,
Бо погляд твій задумливо-сумний.
Іскринку=веселинку кину в вічі –
Хай сонцем сяє обрій весняний!

З.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Я ходив собі тихо у нетрях лісів,
На поваленім дубі спочити присів.
Раптом Лель, наче птах, звідкілясь прилітає –
Знов лише про кохання думки мої всі.

4.12.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Зоря кривавить схил альпійських гір,
В жилетку хмари місячний упир
Все плачеться – о як йому погано! –
А в мене – кровосльози – на папір.

3.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Яка ж ця доля у таланту клята –
Взяла й навчила словом убивати.
І мертва ось любов лежить. О доле,
Даруй перу уміння воскрешати!

3.12. 7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Кокаїновий попіл
Замерзлих шляхів
Рвана темрявна хустка
Із мілем вогнів
І повітря задумливе
Скляно стоїть
Пародишний дракон
Залишає сліди
І порушує вічність
На кілька хвилин

(c) Пузанов В.М., 2007

***
судома неба
содома і гоморра
осад і осуд

***
горло дзвіниці
шлях пригнічення ґноту
знекровлений німб

***
поезія тьми
революційні дощі
калюжі крові

***
тло перемоги
цвіте коридна квітка
провокації

***
33-й рік
дайте хреста на цвяхи
істина в оцті

***
безликість смерті
гримаси з голоднечі
уямлення мук

***
нема куди йти
смерть убогого слова
й_ти туди ж болю

***
янгол на рибі
небесна ополонка
дихайте душі

***
рай за кліткою
зважуй випростаний спів
кардіо_грами

***
голубина вись
грудна нагість повітря
опірення душ

25 Листопада 2011

Ліс, приховавши
тепла останній порух,
дрімоту дрімле

(11.2011)

Життя продовжує безжурне
Уміння бути мудрим дурнем,
Що знає - краще потішати,
Аніж ставати на котурни.

***
Людське суспільство - дзеркало криве.
Спотворюючи мудре та нове,
Все ж мудреця шанує й після смерті,
А бовдура - лишень поки живе.

***
О словоблуди вищого гатунку,
Обманюєте вічність, наче юнку,
Бо скільки б слів солодких не сказали,
У глек добра ви не наллєте трунку.

***
Вважають, що марную сьогодення:
Без золота й скарбів у мене скриня,
Але скажіть, хіба це не багатство -
Поезія - з душею одкровення.
2010р.

*
гриб народився
в шапці а не в сорочці
бо одноногий
*
славна галузка
гнізд тут не мостять птахи
оленю сумно(?)
*
дружно опеньки
взяли пень за боки
тішиться дідо

2011

Велике діло – творення добра
І клопітка, невдячна праця.
Вчинити зло – трудитися не тра,
Само собою дасться.

2011

*
Давай по чесному ділім!
Мені, тобі і, звісно, – їм.
Ділім на половину твою долю,
мені, звичайно, долю мою!
І цілу нашу дулю – їм!
+
А можна й так: хто-що хапне,
лиш я і ти – їм відкупне.
Ану ж бо рухайся давай,
собі побільше нагрібай...
бо я давно( а не зівай) хапнув усе.
+
Ділив, ділив, ділив,
в стакани порівно налив,
усе на рівні купки поскладав...
На чесний поділ любувався,
й не втримався - усе поїв й попив.
+
Ділив аж тричі – більш не буду,
про справедливість не забуду...
А що він там під пахвою несе?
Хіба ми поділили не усе?
Я справедливості оце не дам в «обіду»!
до 2000

***
непрошена ніч
дотичність пам’ятних місць
ймовірність втіхи

***
берег інтиму
приплив на морі уяв
камертонне ню

***
політ нічниці
налякане полум’я
зола пристасті

***
кордони серця
при тямі сплять вартові
проґавлене ні

***
смак райських яблук
вигоювання тиші
в’юнке кохання

***
розгнуздане ах
семинебесна луна
шлях до трепоту

***
відліт у вирій
стінна ізоляція
ситість і сито

***
продажна тиша
уста продешевіли
торгівля словом

***
словесні плющі
винне коріння істин
серця гіркий сік

***
ранковий акорд
віддаленість шпильками
окличність і блюз

4 Листопада 2011

***
світлонегатив
білий вірш на чорному
розворонилось

***
сльози осені
закостеніла хвища
шибениці шиб

***
зледеніле ню
танго зими і лісу
здерев'яніння

***
подається сніг
неба хруст під ногами
усім боляче

***
намите срібло
груднева лихоманка
місяць на голках

***
ніч перед січнем
руки грудня на грудях
відсічений рік

***
річка мов камінь
скутість припала снігом
кисневий голод

***
двері до сонця
рибний день в ополонці
ціна дихання

***
пустеля неба
гусне караванна кров
собачий холод

***
розродився спів
воскресіння коляди
вертепні ясла

4 Листопада 2011

Емоції - мовби жаринки у жмені.
Жбурляєш їх часто - печуть, мов шалені.
Коли ж схаменешся, стоїш, наче голий,
Якого освітлено на авансцені.

***
Забарвлю світанок спокусою помсти.
До полудня з помстою вирушу в гості.
А ввечері, душу в молитві скріпивши,
Я помсту ослаблу змету з високості.

***
Не жебрайте правду, а міццю візміть.
Безвільних таврує зневагою світ.
Де в річці невдач наша міць скамяніє,
Душею відразу віднайдемо брід.

***
Усім нам дається межа чи безмежне.
Хто прагне межі, той знайде протилежне.
А хто у безмежному серце поранить,
Сприймає межу, зазвичай, як належне.

***
Життєвий мій шлях, мов споруда готична.
Красиві споруди доречні та звичні.
Під ними знаходять примирення стрілки
Довірлива юність і зрілість скептична.
2011р.

***
слова націлені у мене
були спрямовані тобі
болючіша від того рана
*

Щоб не спинить майбутнього ходьби,
Шукаємо ми мудрості скарби.
Для мене скарб - порада велемовна:
Полюбиш правду - кривду полюби.

***
О генії з правдивими вустами,
І вас нестимуть уперед ногами,
Проте молюся, щоб подібно смерті
Людське безглуздя не вчинило з вами.

***
Вчорашня совість дум не освіжить.
Сьогоднішня, з'явившись хоч на мить,
Немов би воїн - вірний друг тривоги,
Похід суворій правді просурмить.

***
Є дві сестриці - гордість і гординя.
Байдужості змітають павутиння,
Мов ті невістки, в наш зайшовши дім.
Та в кожної своїх пожитків скриня.

***
На інших злість не нацькую, мов звіра,
Згадавши: й звірові властива віра,
Що можна, врешті, вирвавшись на волю,
Не кидатись на горло бузувіра.

***
Нема моралі, що загал влаштує.
На власний лад плетемо ми косу їй.
Мораль не ангел у гріховнім світі,
Між злим і добрим завше балансує.
2011р.

Не просто все, не просто, далебі,
Якщо себе загубиш у злобі.
Тоді в ярмі нестямного гріха
Ти кару сам придумаєш собі.

***
Хай ті, як мовлять,не від світу цього
Для нас, бува, не значать геть нічого,
Та чи не в їхнім поступі душевнім
Знаходить вічність максимум земного.

***
Сприймаю день майбутній, мов підкову:
То бачу міцність і наснагу нову,
А то душею раптом обіймаю
Земного щастя форму загадкову.

***
Що не від серця - хитро від руки.
Брехню руками творим залюбки.
Ми часто навіть в аурі духовній
катарсису нікчемні боржники.

***
В кипучу працю, лоно слави -
Куди б ми, хлопці, не втікали,
На всіх шляхах стоїть, мов герма,*
Поріддя Євине лукаве.

***
Чи юний вік, чи сиві скроні,
У нас і міць, і честь сезонні.
З такою вдачею ми часто
чортополохом на осонні.

*Показчик шляхів у Стародавній Греції у вигляді голови бога Гермеса.

Павутинками
в лісі листя шурхотить —
стежки ховає.

(10.2011)

О часе, ведеш ти усіх на аркані –
Скорилися грішники та бездоганні.
В галопі пліч-о-пліч гріховність і цнота,
На просторі слави ганьба партизанить.

***
Що слава для нас? Найпримхливіша гостя.
Є друзі у неї, та відданих – горстка.
Зміцнівши та зрісши на хлібі дерзання,
Вмирає завжди на хлібах бутафорських.

***
В часоплині гендлярська гармонія є:
Хтось купує епохи, бо хтось продає.
Недоречності всі приховає каміння.
Кожен камінь натхненно мовчить про своє.

***
Життя – факір. Не встежиш за руками.
Примножуєш ілюзії з роками.
Радієш: злиток золота отримав,
А виявиться згодом – просто камінь.

***
Парадоксально: за життя зуміли
Сягнути благ усіх душею й тілом
Не ті, хто мислив, мудрував завзято –
Хто збайдужів над книгами Сивіли.
2010р.

Не часто знаходимо корені суті.
Не завше дано нам основу збагнути.
Та палка, що ребра ламає, не підла.
Той камінь, що в голову влучив, не лютий.
2010р.

Ні мудрий, ні дужий ніяк не поборе
Той рот, що відкрито, мов скриньку Пандори.
Ти ротові волі дозволив багато -
Я граюся в піжмурки з лихом та горем.
2010р.

***
дивлюся на Фудзі
вона неосяжна
як Те що всередині нас
*

***
О Діогене, вдень хоча б єдину
Ти з ліхтарем хотів знайти людину.
Нема сьогодні вже й кому шукати -
Свою та інших висловлю провину.
***
Є безліч див і жодне не вторинне,
Та всім нам, знаю, ближче те єдине,
Коли озветься криком немовляти
Завжди прекрасне дерево родинне.
***
Абсурд сьогодні над усе, мабуть-
Мов глек химерний, вперто ліпить суть.
Тим глеком раптом досвіду черпнувши,
По кігтях лева мавпу впізнають.
2010р.

Вигляну в ніч.
Може, там, за дверима,
мерзне найщиріше слово.

Хто ти, несподіваний госте?
На твоїм обличчі
смуток осіннього клена.

Ген за міріадами зірок
початок дороги,
яку продовжують наші серця.
2007р.

Здається, моя душа
подібна до першої миті
останнього метелика.

Раптом зимою
в хаті затріпотів метелик.
Згадались руки бабусі-покійниці.

Повернувся з похорону дідуся.
В уяві бився об шибку
великий птах.
2007р

Вітер у саду
Знову губить лущаки…
Спішить у жовтень.

(9.2011)

Чи відчуваєш,
Як на обличчя налипає
Щораз нова маска?
Здається, що так буде без кінця…
Чи відчуваєш,
Як приростає вона до лиця?

Але ж від самого початку
Ти вже є.
І ти вже Я!
2008

РУБАЇ

***
О світе! Вділив нам любові так мало,
Шкодуєш її, наче бджілонька жало.
Було: розщедрився ти раптом для мене –
І мовби од жала, враз боляче стало.
***
Заможний, хто має брильянти чудові,
Хто вміє знаходити золото в слові,
Але, безперечно, в багатства розмаї
Усіх перевершить володар любові.
***
Любов – це як човен…Мандруєш рікою.
Здається до щастя – сягнути рукою.
Зненацька – пороги. Ти падаєш гулко,
А човен, мов брила, летить за тобою.
***
Хто я без любові? Безсніжна зима,
Мандрівець, що світом пройшов надарма.
Я всюди відсутній, коли без любові.
Мене без любові на світі нема.
***
Я віри в любов не втрачаю ніде,
Хоч б’ється об кривду життя молоде.
По долі моїй, що над прірвою болю,
Любов, мов гімнаст по канату, іде.
***
Не я промовляю – говорить любов!
Не я, а вона усміхається знов.
Усе, що я зміг на просторах любові, –
За нею, немов за Мойсеєм, ішов.
***
Як кожен із смертних, боюся стихій,
Та вчора поглянув у вічі одній –
Мов смерч, невмолимій,мов повінь,нестямній,
Мов спека, жагучій – любові моїй.
***
Любов я ховав під забралом долонь.
Вона ж, не скорившись, з очей – мов огонь!
В любові згораю, прикутий до долі,
А щастя байдуже стоїть осторонь.
***
Наказав я любові, щоб геть відійшла,
Щоб розвіялась, наче на вітрі зола,
І здалося, любов поспішає скоритись –
Враз у долю, мов зірка у небо, вросла.
***
Розум ніколи не дружить з бідою.
Кожен збагне це, пройнявшись любов’ю.
Тільки в любові, мов суть, невмолимі,
Крайності сходяться не для двобою.
***
Стає бережливим, хто часто втрачав.
Палкий життєлюб, хто згасав, мов свіча.
Хто вистраждав щиро суцвіття любові,
Не буде ніколи рубати з плеча.
***
У кожного в долі любов – наче соло.
Душа без любові лихіша за голод.
Якщо злегковажиш бездумно з любов’ю,
Відразу стаєш зачарованим колом.
***
Любов з егоїзмом розлучить не кожен.
Не кожна любові вклонитися може.
Буває: Едем обіцяють коханим.
Насправді ж – ладнають Прокрустове ложе.
***
Хоч бадьориться ще, хоч дзвінка і не квола,
Одзвучала душа, наче арфа Еола.
Таємниці пильнує. Мов сторож, колує –
Тільки кола любові тікають із кола.
***
Любов не назву я дурманом, сп’янінням.
Любов – це найвище у світі уміння
Зустріти обличчям життєві торнадо
Й зібрати на серці для храму каміння.
***
Хай жарт, що ми, прості і загадкові,
У світ прийшли на конкурсній основі…
Цілком серйозно, що з життя ідемо,
Програвши конкурс мудрості й любові.
2010р.

Рубаї

***
Навипередки мчать, мов пси, ідеї,
Коли жадоба влади вовком виє.
О ви, хто владу врешті-решт вполює,
Вполюйте заодно й часи Астреї.*

***
Мов коней шалених, сідлають ідеї
Не мудрі, не дужі, а радше пігмеї,
Що згодом, злякавшись галопу до правди,
Брехні прислуговують, наче лакеї.
***
Рабів собі творить володар ідей:
Хтось ангел із них, хтось, немов Асмодей.**
І медом, і ядом наповнюють чашу.
То ж, випивши з неї, чекаймо біди.
***
Я стверджую, друзі, ідеї грядущі,
Що зводяться гулко із бід невсипущих,
Як їх попередниці, в пошуках влади
По світу гайнуть, наче фурії злющі.
***
Хто я? Ідей незрячих поводир.
Моє життя – в душі убитий мир.
Навоювавшись вдосталь, до відрази,
В поезію іду, як в монастир.
***
Ей ви, ідейні ботокуди***
Облиште бити в глек огуди!
Вся ваша вправність віртуозна
Не більш, ніж передзвін посуди.
***
Лжепатріоти, вам хіба
Судились чвари і ганьба.
Чи не тому у вас постійно
На злобу дня лишень злоба?
***
Як часто, люди, добрий геній –
Глас вопіющого в пустині,
А злий, натхненний нашим страхом,
Виводить соло в життєплині.
***
Так, генії непересічні.
Завзято кожен йде у вічність.
Одних вона зустріне радо,
А інших – сміхом гомеричним.
***
Ми, як народ, йдемо шляхами,
Що вибрані провідниками.
На жаль, сучасність нам дарує
Провідників з поводирями.
***
Це не тривка, шановні, втіха –
Нове вино в старезних міхах…
Так нова суть: у ветхім світі
Бува для розпачу чи сміху.

*Богиня справедливості у давніх греків
**Злий дух, який згадується в Талмуді та інших релігійних творах.
***Плем’я індійців-дикунів на сході Південної Америки.
2010р.

Рубаї

***
Якщо вже доля без козирних карт,
Глузуємо над нею не на жарт.
Волів би в давнину я народитись,
Для тебе час народження – фальстарт.
***
Напевно, у лиха найбільше світлин.
Фіксує нещасних, зневірених плин.
Якщо на світлині його ти самотній,
Майбутнє твоє загірчить, як полин.
***
Чи мав я життя? Ні, окремі моменти…
Мов сон, було щастя – зостались фрагменти.
Де доля мені усміхнутись забула,
Немає нічого. Лишень постаменти.
***
Я долю змінити хотів недолугу,
Із серця прогнавши зневіру і тугу,
Та серцем побачив: куди б не подався,
Мов стрілка годинника, ходжу по кругу.
***
Що б не було, що б душу не спіткало,
Моя недоле, геть зніми забрало.
Якщо тобі у вічі подивлюся,
Зумію я звершити ще чимало.

***
Здіймають слізно руки слабодухи.
У смутку в сильних ідентичні рухи.
Та першим доля, мов страждальна мати,
А іншим доля, мовби лють свекрухи.
***
Якщо акцент життєвий не на вічнім,
Творю душею календар циклічний,
В якому стрімко бігають по кругу
Надія січня і розпука січня.
***
Хто прагне величі, збагне: зрадлива.
Хто любить славу, ствердить, що мінлива.
Лиш той, хто долю, мов дитя, плекає,
Відчує, що вона також дбайлива.
***
Коли діймуть облогою нас біди,
Будуємо з терпіння піраміди
І тільки з високості помічаєм,
Що все життя із щастям ми сусіди.
***
Коли вже браму снів тараниш,
У тебе, доле, грізні плани.
Я не всесильний. Я скорюся.
Не зможу буть лиш безталанним.
***
Мій боле, вклонися моїм ворогам,
Послушним їм будь, мов ріка берегам.
Можливо,як мук моїх грона дозріють,
Не зціливши долі, я зцілюся сам.
***
Я з тих, що не кланялись низько Мамоні.
Жив щиро, мов серце носив на долоні.
Гадалося: входжу до щастя у двері,
Та бачу: хто йде без Мамони – сторонній!
***
Не бачиш на небі – дивись на долівку.
Глибінь на заваді – розшукуй, де мілко.
Ймовірно, подібно до голуба Ноя,
Ти щастя знайдеш, мов маслинову гілку.
***
Жбурляємо долю, неначе монету:
На аверсі вічність почне естафету,
А випаде реверс – од себе сахнемось.
Тоді вже судилось нам канути в Лету.
2010р.

Рубаї

***
Колишній я – без фальші і без люті –
Сьогоднішнього втратив, що поплутав
Добро і зло. О світе незбагненний,
Кого із нас томитимеш в покуті?
***
Спустошені літа не поверну.
Гірчать мені,мов присмак полину.
Якщо блукав я пусткою земною,
Яким вогнем для неба спалахну?
***
Не визнавши Бога, поглибим провини
І темінь внесемо до божої днини.
Ми всі, що звелися з єства бунтівного,
Що хочемо бачити оком совиним?
***
З окопу смертника, в путі або з порога
Не заперечимо ми фатуму нічого.
Війною згорблений чи працею Сізіфа,
Ще долі кращої ніхто не вкрав у Бога.
***
У дні, коли бачив себе бездоганним,
Немовби Всевишній, я створював плани,
Але на відміну від Бога метався
Від фати-моргани до фати-моргани.
***
У древнім клубку життєдайних доріг
Хтось довго ішов, хтось завчасу прибіг,
Та жоден , за нитку життя ухопивши,
Клубок розмотать загадковий не зміг.

***
Якщо людські дороги – лиш примари,
Якщо готуєш нам, Всевишній, кари,
Скажи: хіба у тому недоречність,
Що день у день рясніють Валтасари?
***
Умієм так: святе під ноги,
Не труд – розваги до знемоги,
А згодом, рученьки схрестивши,
Попросимось в мартирологи.*
***
В собі спокою в’язня стережеш,
Поки душа тьмяніє без пожеж.
Якщо ж душі судилось спалахнути,
Тоді,мов Бог, до крайніх меж сягнеш.
***
Хто не втрачав трудів натхненних плід,
Кого не гнав нікчема од воріт?
А що як там, у світі потойбічнім,
І рай – лишень до пекла перехід.
***
Літа нам доводять, що розум – талан,
Між ницим і вічним зневажена грань.
З давен і до нині незмінно єдине:
Розумних карає і Бог, і тиран.
***
Не все і не завше в житті з абсолюту.
Свята простота не рятує од спруту.
Учора, сьогодні, в майбутнього плині,
Примноживши щастя, примножиш покуту.

***
І сильних,звісно, ранять леза слів.
Слабкі од них страждають поготів.
Не стверджуй міць душею або тілом –
На всі образи й Бог не відповів.

*Збірки релігійних оповідань про християнських мучеників.
2010р.

Ах, на поляні почалась дуель.
Трах-тах! Трах-тах! І жолудів шрапнель,
І вмить злетілись ненаситні оси, –
Обняв берізку сивий менестрель.

Ти маєш вічно жить –
немов остання кожна мить!
-
Господні заповіді сповнені резону,
мають рекомендаційний характер... але силу закону.
-
Ти все на Бога,– не на себе...
А Бог? Він так надіявся на тебе!
-
Бог може все, з першої ж спроби...
та зробить згідно власної вподоби.
-
Ти можеш все – в роботі, думці, слові...
Не можеш... Вийти за рамки любові!
-
Коли Бог міцно спить... неначе –
надаремне дітько думає, що Він його не бачить.
-
Нахабно Бога одурив – і вже нікого вище власної особи,
але багато страху, що тебе дітько вхопе.
-
Сягнути Бога колективно надаремне,–
молимося разом – любимо окремо.
-
Довкола світу я мандрую –
і світ довкола є, і я є світ... і світ будую.
-
Той все любив, з землі аж до небес,–
цей ненавидів – найпершого себе ж .
-
В своїй ненависті до себе ти все гірший – гірший,
але завжди страждати буде інший.
-
Коли був з Богом на одинці – висіла тонна на павутинці,
як з сатаною став на сам,– полетів у безодню й грам.
-
Лід є холодний, терен колючий, камінь неповороткий...
А Бог не такий!
-
Ти! Бог світу! – Але погана новина,
був би й світ Божий, якби не сатана.
-
Не оправдав моїх надій, і що ж робити?
Ти Бог! Продовжую тебе любити!
-
Світліє небо – день! Кінець вже ночі.
Ба! Темно буде, як не розплющиш очі.
-
Скільки би тобою дітько не потішився –
завжди щось Богові залишиться.
-
Молилась щиро – крізь сльози й усмішку,
і не проти відчути, який Бог у ліжку.
-
Вона є киця, хоч і блудниця,– колодязь насолоди-красоти...
Ти сієш сім’я і твоє ім’я! За все завжди відповідаєш ти.
-
Вона далеко не свята, яке тобі створила свято-рай...
І буде смажитися в пеклі... і край!?
-
Щасливий був, що “славно потрудився”,
вона ж зімітувала щастя, а ти й купився.
-
Якщо твої слова – полова, а руки – лід,
то почуття мої, мов черствий хліб.
-
Буває так, коли: що хоч до рани притули,
але є й так: що от – жмот жмоту жмот!
-
Мова іде про речі прості і складні?– Ні!
Про спрощені і ускладнені!
-
Не все те швидше, що швидко – не все бачиш, що видко,–
найнепомітніше до речі – найочевидніші речі.
-
Вухо бачить те, що не видно – око чує те, що не чути,
а всім довкола зрозуміло, що так воно не може бути.
-
Митець іде по місту,– зміст йому слугує формою для змісту;
Он митець несе сумку,– він форму й зміст вміщає в шлунку...
-
От “нема що сказати”у межах норми, а от – химерної форми,
та як духами не кропи гівно,– смердить воно!
-
Зміст явитися не завжди хоче, а форма аж бере за очі,–
де форма із змістом співпадають, а де ні? Не на по-лот-ні!
-
Чорний – незвичайний, він зелений, червоний... нейтральний,
хоч панує над простором сміло,– та не буває жовтим й білим.
-
Між кольорів, як між людей –
є українець та іудей.
-
За перемогу – дякувати вам!
А за невдачу?– Винуватий сам.
-
В трикутнику: небо – ти – трава не у всіх одинакові права,–
що на небі буде із тобою?... А на землі будеш травою!
-
У всьому винувата плоть – от! В одному ні,– що плоть,
і “винувата” – завжди діждеться свого ката.
-
Щоб плоть нагодувати, їй мало хліба дати,
бо плоть від плоті єси,– мало буде й ковбаси.
-
Жер твою плоть, мов вовкулака...
А потім? Скавулів, як переляканий собака.
-
При великій похоті не “наївся” і плоті...
Але вже як наївся,– упо-ко-ївся!
-
Парадокс часу – спробуй зрозуміть,
що перша,– вона ж остання мить.
2009

―
Богові богове, хай як буде ―
треба віддавати…
А чорт своє узяти сам прийде.
+
Любиш, любиш, любиш ― ось
щирішої любові світ не знає…
От би любив мене( крім мене) ще хтось!?
+
І сміх ― не сміх, й жаль жалю не рівня ―
зажмотив і радієш,
а вони від жалю плачуть по півдня.
+
Здавалося, вся світова печаль
понад тебе витає,
і немає більше радості, ніж жаль...
+
Світ плаче і ридає.
І причина тому є.
О! Як смішно все це виглядає.
+
Світ веселиться.
І причина тому є .
О! Як сумно на таке дивиться.


―
Тяжкою є дилема-незнання,
і не лише Манюк над нею туманіє:
йти манівцями, чи майнути навмання?
+
Життя йти манівцями змушує,
близька мета манить, руку подає
й чкурнути навмання спокушує.
+
Давно відомо в непростих умах:
хто думати уміє ―
йти манівцями ― найкоротший шлях!
+
Манівцями чи навмання? Постановка така
не міняє
орфографічної суті Манюка.
+
Тут втрутився Манюк
і до орфографічності своєї суті добавляє,
що він насправді Манюнюк.
+
Манюнькому йому і навмання
начебто не пасує,
і манівцями ― непросте питання.
+
Але... але...але в суті Манюка,
як і Саландяка, ― ма-ні-я
римована така.

―
От я павук,
по центру павутини засідаю
і насторожений на кожний шерех-звук.
+
Замріявся про ніжних мух
і слинку попускаю,
завжди готовий спити їх солодких мук.
+
Затріпотіла павутинка нині ―
поспішаю ...
А там?.. З мітлою господиня!
+
Хай золоту оселю і срібну стелю,
і парчові одежі… маєш,
а голим підеш по пустелі.
+
Коротке, наче мить, життя-безпуття.
І довго, довго, довго (так буває)
мить триває, немов життя.
+
Кістками у землі елементарно...
Примарою ж над світом кам’яним витаєш...
Ні! Ненамарно все твоє намарно!
+
Не було?! Не буде?!
Одне лиш... Є!!!
Завжди і всюди.
2011

─
Щоб СУТЬ пізнати ─
щонайменше треба знати суть,
і аж тоді, мабуть,
Бога за бороду брати!
+
Куди не глянь ─ та борода...
Один мерщій давай її хапати,
а іншому перепада
лиш свого носика полоскотати.
+
Везло, везло... Так солодко було ─ нараз
гіркотну чашу довелося випити до дна...
Що ж?! Очевидно, якийсь раз
бороду підсуне й сатана.
+
Бували дні! Бували дні...
бували дні і гірші:
не кохався і не писались вірші!
Не приведи, щоб хоч таких хотілося мені!
+
А час між пальців – як джерельце:
не зловиш... і руки не забереш...
А як помреш –
то й сам між пальці про-те-чеш...

─
Той страх, що сковує твою свідомість,
залізним аргументом має невідомість ─
не-зна-єш! А в останню мить знайдеш розгадку.
Ха! Відомо ж було все від самого початку!
+
Виходячи з абсурдності дилем, ─
тобі відомо ─ але ти не знаєш.
Всього бракує – але ти все маєш...
Бачиться життя не без проблем.
+
Вода уміє парувати й щезати в небесах...
І поміж пальці знов і знов... Чи замерзати ─
й давай у чудернацьких снах
свідомості химерні замки будувати.
+
І так от проминає
життя твоє
між ілюзією про немає
та ілюзією про є.
+
Та не пробуй все за раз вкусити,
якщо можна і за сім...
Не старайся всім нараз вгодити ─
тільки так ти вгодиш всім.
+
Уже ведеться так, хоч сядь тай плач:
слабий розуміє слабого, дурний – дурного...
і багато хоче багач...
Лише мертвий усіх розуміє і не хоче нічого.

─
Яблука-ю – не блукаю!
Яблука-ю вже дні три...
В садку яблука зриваю
меланхолійної пори.
+
З-поміж живого на землі,
майстерно оминаючи слова,
пильнує і в місті і в селі, і...
слово Боже одна трава.
+
Ідея заховатись за мовчанням... Знаю,
що мене не чують, та це не значить,
що мене не бачать,
коли долонею я очі закриваю.
+
Ти, не подумавши, сказав з порога,
що нібито трава мовчить.
Слухай – як вона ніжно шелестить
про свою любов до Бога!
+
Золотословить не злословить,
вершить достойно куполами
не стайню – храми...
Та краще щирим злотом, а не словами.
+
Якщо мовчання злото,
а діло – сталь,
то немаловажною буде деталь —
додати позолоти.
2011

РУБАЇ
***
Хтось губить мовчазно, а хтось у розмові
Образи – душі найщільніші окови.
Напевно, цій згубі радіємо більше,
Ніж всім придбанням і найкращим обновам.
***
Нам сутність душі душі зрозуміти не просто.
Для когось душа – це безмежність, це простір,
А дехто її незрадливо шанує
Як мудро од глупства захований острів.
***
Боязнь і печаль залишив я на потім.
З екстримом душа обвінчалася потай.
Хоч щастя сховала із лих огорожа,
Не лізу в щілину – штумую ворота.
***
Не відмахнуся: скраю моя хата…
Я в душах зболених – persona qrata.
Чи не тому, довіру їх відчувши,
У власну душу не впускаю свята.
***
Якщо душа, мов діва Беатріче*,
Буває, похвала її калічить.
Хвалу співаю душам, що з любов’ю,
Бо кожна з них розумна, наче віче.
***
Я душею, було, виходив з берегів,
Мав із смертю чимало жагучих торгів,
Але,Господи, певно, був щирим з тобою,
Бо Хароном** не став для своїх ворогів.
***
Загрози в тому, бачиться, нема,
Що на душі не літо, а зима.
Страшніш, коли на гульбищі тривог
Зникає світло і довкруж пітьма.
***
Ми всі в душі з минулим вороги –
Колишні зваби б’ють нас за борги.
В одного боржника мораль – покута,
У всіх разом – із совістю торги.
***
Завше жадаючи хліба й видовищ,
Душу, мов церкву, з руїн не відновиш.
Гнаний ордою пороків збагнеш ти:
Власна душа – не найкраще із сховищ.
***
Образишся – сядуть на шию тобі.
Поранять презирством, якщо ти в злобі.
Щоб честі твоїй у сльозі не втопитись,
Душевну броню загартуй в боротьбі.



* Флорентійка, ідеалізована в поезіях Данте Аліг’єрі.
** В давньогрецькій міфології човняр, який перевозив людські душі через річки підземного світу в царство мертвих.
2010р.

РУБАЇ
***
Для мудрого світ наш тісніший од скрині,
А час– це пісок,що тікає із жмені,
Та мудрого з дурнем не сплутаю,адже
Ні світ,ані час в нього, друзі, не винні.
***
Сьогодні глупство,зазвичай, як поза.
Наш світ дано заплутався в курйозах.
Колись він був, мов Янус той дволикий,
Тепер назвавсь моралі віртуозом.
***
Цей світ– хамелеон,бо до нестями
Міняє шкури з остраху з літами.
То ж чи доречно світу нам боятись,
Коли, мов ящір, стежить він за нами.
***
О ні, Хайяме, світ наш не віслюк…
Його талант чигає,наче крук.
І я з цим світом впертим не змирився,
Але лишень як з генієм розлук.
***
Цей світ, що не зміг відійти від примар,
Змальовує радо обличчя почвар.
Атлантом душевним ти вись обіймаєш,
А натовп вигукує: гляньте – комар…
***
Не світ нас творить – ми його творці,
Пізнали шлях прямий і манівці.
Та як того б ми, друзі, не цурались,
У нас відбиток світу на лиці.
***
Шукав я світ, де усмішки і квіти,
Де б кожен прагнув у душі зоріти,
Поки не скрикнув, біль не вгамувавши:
Слимак у мушлі – ось який ти, світе!
***
О світе, моральність твоя,наче хвіст
Того крокодила,що жертву поніс.
Як часто не бачиш ти жаху і крові
За морем стрімких крокодилячих сліз.
***
Ти,світе, крадеш нас у доброї казки.
Куштуємо згодом гіркої закваски.
В сумнім поєднанні романтики й гніту
Краса, що ячить з-під залізної маски…
***
Хоч псом я не лаяв, хоч вовком не вив,
Себе в цьому світі, мов зайця, ловив,
Але, не впіймавши,зневірою битий,
Жив так,наче камінь руками чавив.
2010р.

РУБАЇ

***
Що є життя? Лишень од смерті втеча?
Чи, може,то тягар важкий на плечах?
О ні! Воно – це буйний шторм фортуни,
Якому штиль душі завжди доречний.
***
Так прикро: день вчорашній не вернути,
Ідем до смерті будь-яким маршрутом,
А ще прикріше, коли день прожитий
Біжить услід за нами звіром лютим.
***
Доводжу іншим, що людське життя –
Душі і всесвіту стрімке злиття,
Але на світі той насправді жив,
Хто сам зробив це дивне відкриття.
***
Коли минешся, літ стрімких ватаго,
Старечий крок вважатиму за благо.
Чи не тоді збагну я достеменно,
Яка ціна тобі, моя відваго.
***
У кожного літа прудкі, мов коні –
Не стямимось,як щезнуть з оболоні.
Одне побачим: тихо і понуро
Пасеться наша старість на припоні.
***
Тьм'яніють хутко наших літ узори.
Немов за склом, і радощі, і горе.
Огляне старість юності портрети,
А на портретах скло вже не прозоре…
***
Не можна жити, звісно, без обмежень,
Тому і зводим вежі застережень,
Та все життя нестямно боїмося
На вежах тих раптової пожежі.
***
Хто чемно, хто, бува, вульгарно –
Все рідше мовимо намарно,
Коли збагнемо: вік людини,
Неначе вислів лапідарний.
2010 р.

Две стороны медали -
радость и беда
по жизни бродят бок-о-бок всегда...
Веселье людям дарят и печаль.
Их розделить не получается...
А жаль...
2011р

Заметелився
мій сад анемонами —
квітень увійшов.

(1 квітня 2011)
хокку

Ми - однакові.
Рожеві сльози - дощем.
Я і пелюстка.


березень 2011 р.

Пінилось небо.
Зник місяць. Вниз впала тінь
страху і тиші.

Літали відьми…
Липи і вишні листям
зашепотіли.

Я знаю, що ти знаєш
про що сказать мав.
Не бійсь кохання, люба!
Все ясно і так…

Шкільне кохання
(тепер чиясь дружина)
тримає пляшку.

Припав цілунком
до чарки, як до жінки.
Гірко не було.

П’янкий і теплий спомин
кращий ніж саке.
І хоч зустрілись разом.
все це вже не те.

Первісна тиша…
Коштовне хутро снігу
земля ось скине…

Іди вже, зимо!
Додому з дальніх країв
летять журавлі.

Залишились позаду
зачарування.
Фантазії схололі
ожити мають.

Курортний роман. Море. Сонце і небо.
Дещо партнерка втаїла від тебе.
Хтось обдурив? Ображатись не треба!
Ми ж часто приховуєм правду від себе.

- х - х -

Ці хочуть кінці із кінцями звести,
а ті у лікарнях здоров’я знайти.
Мабуть, і цей світ не дуже поганий,
бо в кращий не всі дуже рвуться іти.

- х - х -

Проходять чередою «круглі» дати.
Життя все менше здатне налякати.
Час і терпіння можуть більше дати
ніж сила й пристрасть відібрати.

Чекаю поїзд.
Підганяю хвилини.
Та разом з ними
ніби дощу краплини
губляться миті життя.


**********

Я. Провінційний вокзал.
Лиш нудьга дзвенить.
Мухи. Запльований зал.
Голова болить.
Зупинилась мить.


**********

Над головою
в мене лампочка горить.
На вагон одна!
Листок і ручку маю –
не щасливий я хіба?

Чому так мало слів - коли їх так багато?
І влучно не зумів слова ті підібрати?
Мов камінь у ріку: на іншому кінці
вервечки змісту - арлекін картатий...

2011р

Як на вікні чудні гравюри,
Морозом творені з натури,
Так на чолі твоїм відбиті
Прожитих літ мініатюри.

У храмі Юля з Віктором стоять,
В серцях злоба - довкола благодать,
Священик хрест до їхніх уст підносить,
А демон - братовбивчу рукоять.