Примарна вседозволеність весни.
І пізній сніг, і заморозки в травні –
То лиш борги зими.
А весна справдешня –
З усіх усюд поскликувати птаство,
Од панцирів дубам звільнити плечі,
Добрати шати кожній деревині,
Піднять з колін охлялу бадилину,
Зорать, заскородить, засіять, посадить...
І тільки вже як солов’ї зневолять,
Весна зодягне празникову сукню,
Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
Тоді кажіть про вседозволеність весни.

Усе тут накипалося спокону
до повного єднання і злиття…
Її по-іншому й не зробиш, ніж іконно,
оцю Картину Українського Буття.
Її по-іншому не варто і робити,
бо як ще наживеш чуття живі,
залишившись самотнім-серед-світу?
Це – карб «Щаслива радість на крові»!
Без неї ти й забудеш – родом звідки.
Без неї втонеш в (золотих!) пісках.
Отак виболюй – квіточку до квітки,
лист до листка і колосок до колоска…
Твори цю Істину закохано і дивно,
не пожалкуй ні рим, ні кольорів,
щоб навіть той, хто вже забув родинне,
побачивши, заплакав і прозрів!
Не пожалкуй ні співу і ні крику,
втань у оце Безмежжя просто й сам,
щоб той, хто вмер, закам’янів навіки
під ним, таки здригався й воскресав!
Метнись душею ще вирами синіми
(бо ти ж і Небо вистраждав колись!) –
лиши цей Заповіт Завітний синові:
«Свій край – як рай!» І прихились… І помолись…

Прийшла весна… І бачиться уранці вам
так осягаємо квітнева невідь саг –
і первозданна даль протуберанцева,
і Вічні Двоє, що відбились в небесах.
Вони зійшлись, хоч як старались людці
їх розвести, і нині, і колись.
По романтичній та романсовій розлуці,
дивись (!), вони край обрію злились!
Як мало ми себе коханим даримо,
душі для сумнівів лишаючи, либонь…
Оце ясне космічно-віще марево,
хіба – не ти і не твоя любов?!
Візьми її – Єдину-Перед-Світом,
і поведи у сині, за село.
Таким пречистим і пресвітлим білим цвітом
плоти (мов арки тріумфальні!) замело!
Прикмет прекрасних більше й не насниться,
ніж нині проявилося з імли:
бач, на плотах – закохані жар-птиці,
що вчора просто «зозулястими» були.
Які ще сумніви?! Краса не спокусила?!
«Вчорашнє», як покинуте, мини!
Сміливо линь, за стан обнявши милу,
у безкраї бентежної весни.

2012 р.

А що, коли завтра — зима
постукає в наші вікна,
мій друже, - а Вас нема?!
До холоду я не звикла.
Летітиме білий сніг,
тремтітиме небо сіре,
згаснуть поволі дні
колишніх прямих ефірів.
Чи будуть ще сни про Вас?
Чи будуть порожньо-чорні?
В каміні вогонь погас,
мов нас не було сьогодні.
І завтра не буде, і
вчора не було.
Просто
намарились Ви мені
з любові, а чи зі злості.
А, за вікном, -
туман.
Ми нині - найкращі друзі.

Жевріють в сумних димах
осінні мої ілюзії...

А я, мамо, іншим
Ніколи не стану,
Допоки у небі
Летять журавлі,
Допоки з Іраку
Чи Афганістану
Не вернуться діти,
Вкраїно, твої!
Вже досить страждати
Й світами блукати
У пошуках істини
А чи брехні?
Пора, мабуть, рідна
Вкраїнонько-мати,
Вертатись до рідного
Дому мені?..
А вдома, а вдома
Журитись не треба.
Додому ведуть
Візерунки доріг.
Наш дім осявається
Променем неба,
Коли ти ступаєш
На рідний поріг…

- Мамо, а правда,
що діти – це квіти?
Ми ж бо не троянди,
Діток не підлити!…

- Діти для матусі –
Серця квітничок:
Доньки – маргаритки
Пролісок – синок.

Щедро виростає
Той квітковий цвіт,
Ласкою сповитий
Від найперших літ.

(поетична інтерпретація :)

Не скажу, вмираючи: була.
І не жаль, і не шукаю винних
В тім, що гинуть пристрасні тіла
Лиш в любовних подвигах невпинних.

Ти - мого натхнення поводир,
Що крилом у груди стукав зранку -
Будь! - тобі наказую, - і вір:
Нині я - твоя покірна бранка.

2012

Весна растекается пряным теплом:
Стучат каблучки по дорожкам.
И солнышко щедро смеется в окно,
Сочувствуя мартовским кошкам...

Такой романтичный чудесный денек
Тебе захотелось увидеть воочию-
Мир принял рожденье, как тонкий намек:
Природа признала тебя своей дочерью!

Красивая девушка, милая женушка,
Счастливая мама и чудная дочь!
Ты- лучик игривый от яркого солнышка!
Ты- яркая звездочка в темную ночь!

Я в сердце своем о тебе сохранила
И добрую память, и чувство заботы...
Люблю всей душою, как прежде любила-
Высокий надрыв до слезящейся ноты...

Судьбы не желаю тебе тяготящей-
Пусть радостью светятся глазки-оливки!
Пусть яркий ОГОНЬ, за собою манящий,
Подарит тебе несказанные блики!

Живу, радію я життю
Коли творю, коли працюю,
Коли одну тебе люблю
І лиш тебе цілую.
Хочу відкрити почуття
Їх серце дарувати зможе
І в цьому мабуть суть буття
І суть людини схоже.
Тому напевно саме ти
Весь час мене оберігала
І через всі наші роки
Вела, чекала і кохала.
І я без тебе тільки тінь,
Чи може ще солодкий біль,
Чи марно прожиті літа,
Чи твоя радість чи біда.
І все ж щаслива я людина,
Коли зі мною поруч ти,
Я піднімаюсь на вершини
І хочеться тепло нести.

2009 рік

- Нумо, п’ятий, на урок!
Промовляє жваво Вова
Вниз по сходинках плиг-скок.
- Зараз буде рідна мова!

- Зараз буде рідна мова! –
Пританцьовують хлоп’ята.
- Рідна мова! Рідна мова! –
Мов пташки дзинчать дівчата.

А дорогою до класу ,
Завітали до їдальні:
З’їли борщику відразу,
Пампушок, котлетки сальні.

У буфеті є смачненьке!
Шоколадок ціла тьма!
Все, що хочеш! Рідна ненько!
Колом піде голова!

- Може, нам вже час до класу?
- Ні! Погратись ми забули!
Бо перерва – це прекрасно!
А дзвінка ми ще не чули.

Відлетіла геть журба,
Бо солодощів поїли.
Ось і дзвоник, вся юрба:
- Рідна мова! Все! Побігли!

Дмитрик, Ігор, ще й Максим
Для контролю прокричали:
- Рідна мова! Чути всім?
Ми урок давно чекали!

І помчали вмить до класу
П’ятикласники веселі.
- Тут не знаємо образи!
- Школа – рідна нам оселя!

Поспішає п’ятий клас
До учителя на мову.
Тут об’єднує щораз,
Щира радість від розмови!

Ось, нарешті, й кабінет.
- Ой, нарешті, рідна мово!
І шевченківський портрет! –
На дітей погляне знову.

Ноги в руки, на місця.
Книжку, зошита дістали.
Дзвоник лине до дверцят,
Кажуть учням: «Розпочали!».

Вчитель легко в клас зайшов,
Привітався, посміхнувся,
Щоб сьогодні в класі знов
Ти незнань своїх позбувся.

Щоб в країну дивослів,
Дивообразів пірнули.
Якщо хтось не зрозумів –
Пояснить аби збагнули.

Як натхненно п’ятий клас
Найріднішу любить мову.
Дуже добре кожен з нас,
Знає силу й ціну слову.

Кожен знає: вигук, частку,
Дієслово – все й будь-що!
Мова – ненька, подих, ласка
Для синів своїх й дочок!
………………………….

Ось такий простий сюжет,
Що з життя - в основу,
Змалював дітей портрет:
Марка, Павлика - чудовий.

Змалював він: Ігоря,
Лору, Германа, Арину
І Оксанку – ці ім’я,
Не забудуться віднині!

Ще згадаємо: Мишка,
Віолетту та Євгена;
І Оленку, і Славка;
Ось Марійка – з гобілену.

Поспішатиме цей клас
На уроки разом жвавий.
Сподіваюсь, вразив вас
Цей сюжет з життя цікавий…

10.11.2010

Світає. Шелест кроків на подвір’ї
Спадає листям яблунь у траву.
Минає ніч осіннього повір’я,
Забравши всю негоду дощову.

У посмішках прозорої водиці
Відлунює теплом твоя любов.
Живильна і дзеркальна, як криниця,
Вона пісні співає з молитов.

Ще росами земля смарагдна сяє,
І вітер ледь погойдує ліси,
А серце травень тихо споглядає,
Де чутні щастя вічні голоси.

Як денді лондонський одягнений
Пройшов по сходах літній дощ.
Ланцюг ліхтариків запалених
Грайливо тягнеться до площ.

Камінні статуї схиляються,
Таємно дивлячись у ніч.
Кафе закоханим всміхаються
У барвах сотень тисяч свіч.

Хмарини, зорями осяйні,
Для нас обох зупинять час
На цій віддаленій окраїні,
Де ще не було разом нас.

Слово – сила, ніжність, міць.
Слово – єдність, слово – крила.
До мільйонів таємниць
Мова серцю шлях відкрила.

Фарби дивних почуттів
Підкорилися чорнилам,
І у сотнях срібних днів –
Стали компасом, світилом.

Пам'ять, слово – так багато
Нам дають із дня у день,
Щоб раділи ми завзято
У промінні їх пісень.

* * *
Задкувати –
Зад кувати.

* * *
Типаж:
Ти – паж.

* * *
Тиквочка:
Ти – квочка.

* * *
Іра діє
І радіє.

* * *
Іри балка
І рибалка.

* * *
Усе – страх
У сестрах.

* * *
Відправа
Від права.

* * *
Відрізок
Від різок.

* * *
Гримаса –
Грим аса.

* * *
Під голосок –
Підголосок.

* * *
Підводу –
Під воду.

* * *
Підкладку –
Під кладку.

* * *
Розім’яти
Роз і м’яти.

* * *
Гриба жало
Гри бажало.

* * *
Немало шат;
Нема – лошат.

* * *
Проповідь
Про повідь.

* * *
Промову
Про мову
Затримав:
За три мав.

* * *
Карета, манна,
Каре: там – Анна.

* * *
Пару б, кави трішки:
Парубка витрішки.

* * *
То – муляж,
Тому ляж;
То – мусон,
Тому сон.

* * *
То діва Ліза –
Тоді валіза,
То діва люта –
Тоді валюта,
То діва-люшня –
Тоді валюшня;
Й то діва рила –
Й тоді варила,
То діва била –
Тоді вабила.

* * *
Отар оса –
Ота роса;
А та коса –
Атак оса;
А то – маса –
Атом аса;
А та – каса
Атак аса;
О, та раса –
Отар аса;
О, Тараса –
Ота раса.

* * *
Тоне – волів стогнати:
То не волів сто гнати.
І стогнав,
І сто гнав.

* * *
Ще зрів бича стогній:
Щез рів би; часто – гній.
Щез рів – бича столиця;
Ще зрів би часто лиця.


* * *
Бо я - 1100
Петро Штабалюк

Диви – 1100; (дивитися часто)
То ми – 1100: (томитися часто)
Не ви – 1100, (не витися часто)
А ми – 1100. (а митися часто)

ІРО, ЗУМІЙ – І РОЗУМІЙ

І робітник, Іро, бітник;
І родовід, Іро, довід;
І рогожа, Іро, гожа;
І рогулька, Іро, гулька;
І розбіжність, Іро, збіжність;
І рогатка, Іро, гатка;
І розвідник, Іро, звідник;
І розгадка, Іро, згадка;
І роздача, Іро, здача;
І розлука, Іро, злука;
І розмова, Іро, змова,
І розрада, Іро, зрада.

ой, проспишь,
довольно спать родная...
успех - лишь понимание момента.
Бог смотрит на тебя
Здравствуй,улыбнись!
2012г.

ДЕСЬ ЗАГУБИЛАСЯ ЛЮБОВ...

Десь загубилася Любов...
Незмітно якось так, немов
Ще мить тому вона літала
В диха́нні вітру і пірнала
В сердець биття. І знову, знов
Наскрізно ду́ші обвивала
І ними тішилась Любов...
Була, мов вічність. Грала кров
У ній як море. І не знала
Ні часу, ані меж... Кохала
Вона до дна, до молитов
І вглиб небес... Опанувала
Над смертю та життям Любов.
А потім зникла... Між дібров
Неначе, між людьми, гуляла,
Грала на струнах, піснь співала
Й тендітно ніжила теплом
Та, раптом, – зчезла, заблукала,
Десь загубилася Любов...

Павло Гай-Нижник
15 березня 2012 р.

Есть суета скорбящих,
льстящих и матерящих,
только у скорби тоже
есть своя суета.

Я иногда теряюсь:
кто это вторит с края,
разве что чуть построже,
так же, и вдруг не так.

...
есть
суета ушедших...

Який прекрасний гай весняний,
Голублений він сонцем весь.
І сніг із реверансом тане
Під сяйвом ніжним піднебесь.

Воно проміниться стежками,
Цілує землю де-не-де.
Повітря найчистіше саме
Літає – свіже й молоде.

Беріз верхів`я – сміху крила…
Чи вітер веселить – хтозна?
Їх ковдрою немов укрила
Замріяна голубизна.

Лежить печаль, мов бездиханна,
Думки розвіяло сумні,
Немов на мить моя кохана
Прийшла до мене уві сні.

14.03.7520 р. (Від Трипілля) (2012)

Крапля першого дощу
злилася і змішалася
вся з краплиною сльози.

Хтось сказав: "Не відпущу!
Зі мною ти побралася
через витівки грози."

Дві краплини на льоту
злилися й обіймалися.
Так розпорядився Бог.

На солону доброту
сторонні усміхалися,
хоч не стане ось обох.

І за крок до забуття
уже не хоче плакати
зла непереплач-журба.

А згори свого життя
летіла побалакати
свідків єдності юрба...



14.03.2012

Закохалось щиро в юнака простого
Молоде дівчатко; серце – сотня свіч!
Щоби надивитись досхочу на нього
У квітневих зорях, – вибігала в ніч…

О кохання перше! Мрії заповітні!
Щоб його обняти, – хоче ж тільки це…
А юнак уперто не з’являвся в квітні,
Не світили зорі на його лице…


24.01.2012 р.

Він читав свої рядки виразно,
Ніби учень, заглядав у шпору…
Світ її уявного екстазу:
Хай говорить, Боже, хай говорить!..

Він лизне неакуратно пальці,
Аркуш на льоту перегорнувши…
…Хто придумав цю кубинську сальсу,
Яка вабить, в безнадії душить?

Хай в поета віршів більше буде:
О, які достиглі в нього тексти!
На цитати розбирайте, люди!
Вам відбиток слини – не зітерти…

…Вкраде потай, з шрифтом чотирнадцять,
Аркуші, мережані рядками…
Доторкнеться плямки, що від пальця:
Це ж він, мабуть,пахне – отак само?...

Вона знайде в неті все, що вдасться:
Тексти, біографію і фото.
Щезла плямка… тонуть стегна в сальсі…
Дишлом тиснуть модульні роботи…

14.03.2012.

Ридає серце стомлене любов’ю...
Не сльози - полохливі бриндуші,
Півкраплі жовтолистого напою,
Розлитого досвітньо на межі.

На брудершафт не випитого з небом.
Між хмарами зажурене лице.
Маленькі стебла, сонце-ніжні стебла,
Що хлипають у серденьку тихцем...
(14.03.12)

У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав:
Притулюся до мовчазної злагоди кори
І, може, вчую в дикім сокотворі
Слова, які Поет не встиг договорить.
Буйнує сік, нуртує, мови повен,
Та вухо ловить натяк на слова...
...Вертаю.
А навстріч – мурашка
Личинку тягне, наче хмиз баби.
Даю дорогу. В скроні лунко гатить:
«На слово треба заробить.
Вилущуй, вигрібай, викопуй
Слова не здумані ніким,
Бо гомін Голосієва – лиш спомин
Про Майстром знайдені рядки».
P.S.
Не кваплюсь вирішить,
Кому скорше завдячувать –
Поету
Чи місцям, де жив Поет?

Ніч. У буді спить Бровко.
Завірюха в шибку диха…
Ходить слон коло вікóн,
А за ним слониха тихо.
- Ой ти, слоню, - каже, - милий,
Всі двори ми обходили…
Затісні нам людські хати -
Де ми будем ночувати?
- Ми б навстоячки в савáні
Подрімали, моя пані:
Нам би в Африці, крім неба,
Даху іншого не треба.
Та в чужому краї цьому
Все так дивно й незнайомо…
Пада білий пух лапатий –
Холодно надворі спати…
- Любі слоню і слонихо,
Я розраджу ваше лихо:
Знайте, я зовусь Олеся,
Ну, а ви мені снитеся.
Лиш зі сну я рано встану -
Повернетеся в савáну!

Тихе щастя українця:
дома, в хаті на краю,
мити ноги милій жінці,
пестити діток в саду.

Умиватись небом синім,
пити цноту джерельця,
босоніж, в тумані сивім,
ріст почути саджанця…

Коли ж нечисть в ніч глухую
повилазить із болота…
Собі - шаблю, коню – збрую:
бо війна це теж - робота.

2012-14р.

Рівнобуквиця (інші назви: омограма, пантограма, панримія) складається як правило із двох рядків, що є однаковими наборами літер, але мають різний зміст внаслідок різної розстановки інтервалів між словами та знаків пунктуації.

* * *
Явище:
Я вище.

* * *
Я – кість:
Якість.

* * *
Який
Я кий?

* * *
Ямочка:
Я мочка.

* * *
Я, вір,
Явір.

* * *
Витрішки
Ви трішки.

* * *
Видиво:
Ви – диво.

* * *
Вилиця:
Ви – лиця.

* * *
Ви – тяжка
Витяжка.

* * *
Ви ще
Вище.

* * *
Тиранка:
Ти – ранка.

* * *
Милосердя –
Мил осердя.

* * *
Тиждень:
Ти ж день.

* * *
Тирада:
Ти рада?

* * *
Настягати –
Нас тягати.

* * *
Слідкувати –
Слід кувати.

* * *
Вандалу горе:
Ванда луг оре.

* * *
Ослаб ум:
Осла бум.

* * *
Домішка
До мішка.

* * *
Дотація
До таці я.

* * *
Девіз:
“Де віз?”

* * *
Де рев
Дерев?

* * *
Відродив
Відро див.

* * *
Від рослини –
Відро слини.

* * *
Відробити –
Відро бити.

* * *
Відра дно –
Відрадно;
Відра донька –
Відрадонька.

* * *
Тру дно –
Трудно.

* * *
Тру бочок
Трубочок.

* * *
То – мука пут,
Тому капут.

* * *
То – муза брів,
Тому забрів;
А то – муза нив,
А тому занив.

* * *
Тобі – лакриця:
То – біла криця.

* * *
Та Катя гарна
Така тягарна.

* * *
Тайна. Дніпро. Зорі. –
Та й на дні прозорі.

* * *
Стодола, рів – Сто доларів.
Олександр Ірванець

Та муха, тісто….
Там у хаті сто.
Та муха, ті стодола, рів –
Там у хаті сто доларів.

Сонце закодовано у зернах,
а зерно в натруджених руках;
йдуть Затуливітер і Єсенін
у гостини до Римарука;

як земля: то ниви, то могили,
так слова: поеми, матюки…
взяв Пегаса Маланюк за гриву
і годує дичками з руки;

вишні вийшли, збігло тіло біле,
в окулярах кола на воді;
мертву бджілку винесла допіру
течія холодна в рукаві…

Дорога помережана слідами
коліс,копит і лап,і каблуків.
Так світ умить засипало снігами,
аж він у небо скриком забілів.
Бреду сама, замислено,поволі,
у ніч,покраяну на час і честь,
на смак і несмак,на випадок й долю,-
бреду.Ще й моє в ночі місце десь.
Чуприна запорошена,мов сива.
Косинкою замотане чоло.
"Мені наснилася весняна сила?
Насправді,то весни ще не було?"
Шукаю час у ночі на колінах.
Міняє березень на плащ кожух.
Іду собі.Читаю стиха Ліну:
"Сніги-сучасники.."Знайти б межу..
"І де той час,що квітли хризантеми?"
"Коли й куди та осінь відійшла?"
"Це ти пісні складала і поеми?.."
Під"їзд.Сусідський гомін.Я прийшла.
Той день утік,бо вже давно не "нині".
Й та ніч уже в непам"ять одійшла.
..Ще казку гомоніла я дитині.
Торкався смуток стомлено чола..
Заснула..Завтра буде інший ранок.
Покришить ніч на шкалки протиріч.
А я..всміхаюсь зорям наостанок,
скидаю хустку снігову із пліч -
весна була насправді!Не приснилась.
То лиш на мить запорошило світ.
Від ночі смужечка тонка лишилась.
Примарний давній одинокий слід...

2001 - 2012

Його веде змагання із богами,
Її - бажання упокорити його,
Він – цінить затишок і хіть_нестями,
Вона – круїзи і потрохи усього.
.................................................
Вкладаючи бажання у бажання,
Які повинен здійснювати він,
Вона, насправді, - вічне запитання, -
Без нього, без Володаря причин
(Ах відповідь, печаль його сивин...)

Дякую, що пишу вірші,
Дякую, що в мене йде,
Що мене оце все тішить,-
Що це радує мене!

Що лишаюся в рядочках,
Поміж рим моїх простих,..
Наче діточки в садочках,-
Рвуть собі свої квітки!

Наче я десь повернувся,-
На свої отут шляхи,-
Від чужого відвернувся,-
І проклав свої рядки :-)

І поклав собі для себе,-
Свій чарівний водограй,-
Дякую, що Ти є в мене,-
По частіше тут Співай!!!

Дякую:-) 8.08.2011р.

дуже тонко скрипка грає
пурхає смичок
мерехтить на небокраї
тисяча свічок

коливається у світлі
їхньому жура
там учора мальви квітли
але сон зорав

надрімалися наснились
спалені хати
дідько землю брав на вила
із вогнем ходив

малювали вуглем німби
янголи в людей
і просили крихту хліба -
не було ніде

забувалося наймення
рідного села
коли Матінка у жмені
до небес несла

Між нами тепер стільки страху і втоми,
не знаєш - дрижати чи спати...

Я чую, як поверхом нижче патрони
шукає сусід завзято
і квилить до бога : "та висели ж нафіг
це хворе на звивини двійко".

...а ми - безпритульні хрещені літ.мафії -
уголос
спимо
Метерлінка.

2012

Давай пограємо в правду і доброту:
ти зас(т)удиш мене до страти, а я не прийду
мокнути під аквареллю. В полотна тіл
масляними виводжу: "тут вшито біль".

Давай в до-мі-но, а ще краще - давай в до-мі-фа.
Зупини мене рибою і намотай шарфа
на мій войс-програвач. Най провини скисають в строк.

[Я гнила до кісток]
Не хвилюйся за мене, все ок.

Коли сили нести хрест не стало,
(Хоч і Бог, але в плоті людській),
Сімеон об'явився з кагалу:
"Хрест готовий узяти я твій".

І удвох до Голгофи діставшись
Хрест Ісусу назад повернув.
Умирати за іншого страшно...
Хоч і Бог біля нього тут був.

13.03.12р.

Пам’ятник – від слова «пам’ятати».
Пам’ять – це ж не начинка в граніті.

…Перехрестя святості і свята.
Оберемки почестей і квітів.
До землі – поклони постаменту.
До небес – промова величальна…

В вуса посміхається Шевченко.
І чомусь та посмішка – печальна.

2012

***
Напевно десь в міжсонні заблукала,
Коли благав вертатися назад.
У вікна бився сірий снігопад -
А серцю бу́ло мало, мало, мало!

Нестримних слів, і майже сліз палких,
Колінних драм, і дзенькоту скляного...
Імення Бога, згадувань лихого...
А потім враз - скоцюрбився, притих...

Замовкли кроки, шаркання на сходах -
Пішов у ніч, бездонне "назавжди́"!
І замітає вицвілі сліди
Життя торішнім листом на городах -

Тепер чужих... Під стріхою - жалі
Гніздо звели́ собі "недовесняне":
Надія жовторота вже не гляне -
Не кинеться пташатком до землі

А потім в небо не шугне, одначе...
Які ж бо в гордості своїй малі
Буваємо! Ба, навіть просто злі,
Уперті, нерозважливі, незрячі...
(13.03.12)

Навколо мене сад -
Сад духовного прозріння.
І коли прийде все в лад,
Нове розквітне покоління

І подарує новий світ
Для роздумів чітку основу.
Не зрошений і чистий плід
Не буде мати у собі полову.

І я, мов та сира земля,
Що спала після довгої зими.
Прокинусь й зацвітуть поля
З початком у душі моїй весни.

Коли відлига вимиває кальцій
і наступає авітаміноз,
я бачу у природі, мов у кальці,
сліди промоцій і сезонних акцій
для квітників, акацій
і мімоз.

Закони ринку - в космосі і в зерні,
чи землю задля прикладу візьміть:
вона - це ті ж артілі і майстерні,
а в них прибутки - хоч які мізерні,
та з ними в парі - термін
і ліміт.

Земля - у курсі сальдо та авізо,
а що її покликання - родить,
як тільки снігова перина злізе,
б'є насінині в рейку із заліза:
- Бери мене у лізинг
чи кредит!

Під чесне слово і малий відсоток
з весною підем у хмільні танки,
прийму у лоно, здобрене азотом,
бо час не жде, бо зацвіту осотом,
а з нього й мед у сотах
не такий...

Вдовиний бізнес... Ледь стачає сили
на любих діток, і не хмурить брів
за те, що пустотливі натворили
з часів, коли Сварога та Ярила
самі ж і заморили
у Дніпрі.

Усе для них - розрада, їжа, хата,
віддасть останнє, хочеш - забирай!
Вони ж їй у подяку - "мирний" атом.
Бо - нелюбима. А якщо і мати,
то сурогатна.
Бо - не рай!

12.03.12

Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

***
Ні, не світляк... Та най би був світанком,
Слабким промінням, першим з-за гори!
Я б допивала неба філіжанку,
А він би вправно теплі кольори
Топив у іскрах вранішнього сонця
Моїх чуттів, торкаючи уста.
Блакитна мальва в дзеркалі віконця...
Авжеж, блакитна! Нитка золота
У косах тихо вигравала б... Ну ж бо!
Прилинь на мить між крилами надій,
Мій милий друже, мій коханий друже!
Та не світляк… Не промінь… І... не мій...
(11.03.12)

Vivat омріяній суботі -
дню оприлюднених надій.
Шляхи - пророцтву на воротях...
Любові - парі молодій.

Пора жагучого дозвілля.
Розквітнуть вишивки хрестато.
ЧаркИ одплачуть на весіллі,
станцює молодості свято.

Як жарти будуть розсипати,
і раз у раз гойднеться сміх,
Бог нагадає молодятам
про церкву - шлюбу оберіг.

Цигарку батько вмить дістане:
не часто з ним таке бува -
дочка вклонятиметься мамі,
що на портреті... як жива.

А потім витре сльози-зілля
і скаже батькові тоді:
спасибі, тату, за весілля,
за руки ваші золоті.

1998-2012р.

В тайну познания дверь приоткрою...
Цифр магических код наберу...
Буду в мифической сказке героем -
Гостем незримым на праздном пиру!

Цифры укажут мне место и время,
Смену событий и силу затмений.
Буквы расскажут - укажут на имя.
Имя провидца великого - гений...

Цифры и даты... Дороги и войны...
Тысячи судеб... Десятки веков...
Сотни народов и сотни колоний -
Как же всё это объять нелегко.

Чтобы вместить это в черев провидца,
Нужно на матрицу всё записать,
Нужно дождаться судей-очевидцев,
Чтоб о пророчестве правду узнать...

Это и есть продвиженье во времени -
Телепортация и "млечный путь".
Мы оказались в другом измерении,
Стоило лишь на секунду вздремнуть.

Я измеренья "измерами" меряю:
Телепортируюсь и возвращаюсь...
Просто, я в чудо бескраее верую
И, потому, никогда не прощаюсь.

Оце так дощ!
Спіткнувсь і плаче...
Усім там байдуже, а він
Згори сутулий, глянеш, наче..
Не вальс, не танго, і не свінг!!

Все барабанить дріб - тріолі.
З-за хмар дивуються, ще б пак!
Їм наказали лить поволі,
Бува не змок щоб юний шпак!..

А той - музИка з диригентів...
Без нього - ні, як без води.
Це: якщо " Так!" у компліменті...
Це: якщо в Ніч із Днем пройти..

Це: якщо Кров - і Поцілунки...
Це: якщо Меч усім і крізь...
Це, якщо рвуться дивоструни
На поцілунках, просто, сліз...

Без нього - НІ!, нічо не вийде -
Там діалект своїх небес...
Ото ж, хмаринки, сміло лийте
На березневий хмарний сплеск...

13/03/2012

Мініграмою називається фраза, що складається із двох половинок, одна з яких отримується з другої або зміною положення однієї з літер, або перестановкою місцями двох літер.

* * *
Мели сіль, сели міль;
Буди сум, суди бум;
Клади ром, кради лом;
Вари страву, свари траву;
Сули там, тули сам.

* * *
Сало мала – мало сала;
Вада плоту – влада поту;
Ласу вдавала – Власу давала;
Кроту – бук, коту – брук;
Думи – купами, куми – дупами;
Копи – парами, попи – карами;
Азарти – мужам, а жарти – музам;
Тане яма, а не тяма.

* * *
В хорі хворі,
В колі кволі,
В сині свині,
В дами два ми,
В дідулі дві дулі,
В отар товар,
В кота квота,
В тарі тварі.

* * *
Псина спина,
Пса ржа – спаржа,
Пса ринг – спаринг,
Пса дати – спадати,
Пса кувати – спакувати.

* * *
Брилу рилу б,
Агаті б – багаті,
А талії б – баталії,
А біб – бабі;
І думала б: біду мала.

* * *
Барило – а рило б,
А рилом – марило.

* * *
Мінор? – Ні, мор.

* * *
Вдові довів:
Бісила і сила б,
А жало б бажало.

* * *
Розбила – зробила;
Роз’їла – зроїла;
Розговіла – зроговіла.

* * *
Різки – з ріки,
До ріки ж – доріжки;
Без ріки – берізки,
Воді ж – вожді.

* * *
Журна – урна ж,
Жарка – арка ж,
Жарена – арена ж,
Жодна – одна ж;
Жнива – нива ж.

* * *
Затвердіти – зад вертіти,
Заблудити – зал будити,
Творити – вторити,
Вдавати два вати,
Ярів явір,
Гроза з рога,
Сакви вакси,
Ватри варти,
Валка лавка,
Мука кума,
Спиха психа,
Туди дути,
Квас і в касі,
Товкач – то квач,
В чари – чвари,
А мрія – армія,
А кран – аркан;
А бритися – баритися,
Сука є – кусає,
Сага є – гасає.

* * *
Латаючи, ламали; ламаючи, латали.

***

Есть что-то в этом теплом ярком солнце,

Остатках снега, бликах на воде...

И жизнь бурлит, как будтобы, вдвойне!

Но кто-то в душу мне подбросил стронций.

13/03/2012

Для меня не бывает задач нерешённых,
И кроссвордов мне в жизни хватает.
Я ловлю на себе сотни взглядов смущённых -
И внутри меня дух замирает.

Я играю во "флирт", я творю "эйфорию",
Я энергию счастья транс-мирую.
Из обыденных слов сотворю "феерию",
И любовь на любовь проецирую!

Я желаю... - и в жизни желанна сама.
Мысль - она превращает желание в действо.
Всё зависит лишь только от части ума,
И не нужно использовать средства.

Всё же есть: уготовано свыше для нас -
Просто мы стали слабыми в Вере!..
Попроси!.. - И воздастся тебе тот же час.
И не нужно страдать о потере!

Прочь страдания - лучшая жизнь впереди:
И любовь будет самая чистая...
Прочь сомнения - слёзы утри и иди:
Солнце всех обогреет лучистое.

И прольётся на всех на Земле благодать,
Ведь, любовь - бесконечна и счастье - безбрежное.
Для чего же тогда в этой жизни страдать? -
Подарите себя и улыбочку нежную...

Незворушні тиша і блакить
Я з тобою – тільки дим і мить…
Дощ мине – і серце відболить



Пахло вранці дощем, а увечері – сніг
Каламутні слова просльозились до ніг
Тінню день промайнув – оберіг не вберіг…



Яснорайдужний шлях на попутних вітрах –
Поблукала душа по небесних ланах –
повернусь лиш у снах…
повернусь лиш у снах –                 
                                    слід бузками пропах

День у ніч повільно перейде,
зорі зарясніють видноколом.
А вона у вікнах: «Де він, де?
Хати не тримається відколи?»
Буде рахувати кажанів
і виття котів у чорній ночі.
Може любчик кращу полюбив?
Знати їй потрібно правду конче.
Телефон нагріє у руці,
а душа схолоне у чеканні.
Наче зірка, блисне на щоці
біль-сльоза… Але вона остання.

о, не втечеш, коли ти вже ошлюблений,
весь у глазурі - шукав_то за здобою
здобиччю став, біля жінки оздобою
скільки таких, як і ти, вже загублено
будь ти хуаном, жуаном чи містером
жінка вправніше орудує міксером
вмить і окрутить, і спінить, й зіб'є
(в міру, та все ж уважай, бо це боляче)
о, ще шепочеш про марність призначення???...
ЖІНКА І МАТИ - "я" - це лиш і знáчиме!

Яскравий день
Сліпує перехожих,
А голий клен
Розправив гілку кожну.

Нахабний сніг
Від почуттів розтане.
А на поріг
Летять шпаки-прочани.

Я у весну
Пірнаю, як в кохання.
З туманів сну,
Як вперше і востаннє...
12.03.12р.