Прости, Милий Боже,
Сю душу живу,
Що Ти дав.

Прости, Милосердний,
І серце живе,
Що Ти дав.

Прости, Вседержителю,
Слово живе,
Що Ти дав.

Прости мені, Боже,
Або забери,
Що Ти дав.

2011

Як солодко, як боляче, як дивно
заплакати над римами твоїми
надривами
нестримно і нестерпно.
Для когось я, можливо, просто стерво.
Для тебе – згадка ночі-пантоміми,
де тіло – дибки, а душа – на дибу…

Не дай мені подати вдруге голос
і подихи мої не заримовуй.
Я сили вчуся рік чи трохи більше –
а досі не навчилась навіть тиші
і досі у твоїм гублюся слові,
і плачу в нім така безбожногола…

Як солодко, як боляче, як дивно
здіймати душу власноруч на дибу…

Голос кокаиновый
Penelope Cruz
Без слепой наивности,
Только боль и грусть,
Стелется по комнате,
Расстелает шлейф.
Дымом переполнена
Я сижу в окне.
Одинокий пялишься
На изгиб спины:
Родинки и пятнышки...
И следы любви...
Ссадины, царапины,
Кисти в синяках.
Вот любовь досталась нам!
Муки, страть и страх.
Так сидим и пялимся
В голое окно:
Я - твоё спасение,
Ты же мне - огонь.
Закоптил и выжег всё -
Так печёт в груди...
И спасенье нахожу
Там, где никотин.
Пальцами дрожащими
Поднося ко рту,
Выдыхаю с дымом я
Всю печаль свою.
Всё. Допела песенку
Penelope Cruz
В этой тёмной комнате,
Где лишь боль и грусть.
01.06.2011

Часів покоси,
правди досить...
Твоїм словам
тепер неспішно.
І Пеліон даремно
й безутішно
засів на Оссі.
Пішло “бувай”
із губ твоїх,
моїх очей
у тиші рай.
Вивчаю
перетворення утіхи –
на точку – простір,
на вузли – горіхи.
І сприйняття моє
не по прямій летить,
в обледенілій капсулі
зрослось,
душі у леті не чаїть
і знає більше
про свій лід,
аніж за втрату.
Йому накаркано
блукати
туди-сюди,
пружинно
цю хвилину
розгортати,
в годиннику,
що за зозулею
ходив
по кола
і глухі кути.
Нема майбутнього,
нема – що пережити.
Порожні мушлі
осяйного літа.
Іржа сріблиста
в місячне виття
вростає,
повітря збите
і кровить
у зграї
урвистих “лю...”
Люблю,
та незабаром
метелик ночі
згубить чари.
Він запалає
в танці
з мойрою
у парі.

25 Травня 2011

And in English:
---------------

No time
and no true
to your word
anymore...
Peloin is heaped
upon Ossa
for nothing.
Goodbyes
from your lips
and my eyes
demise.
I learn
how to turn
space to dots,
from nuts to knots.
My acceptance
is not
as the crow flies,
frosted over
and condensed
in the capsule
of the fatal stance,
knowing
more about the frost
than the loss.
It wanders
from pillar to post,
uncoils the minute
hand on my cuckoo clock
with its fading act
into the point
of impasse.
I have
no future
to outlast.
An empty shell's
what was the best.
A silver rust
grows in the baying
at the moon
and beaten air
bleeds with
tinctures
of lateral tongue
with “love” in mind
and soon
the butterfly of night
will meet its fate
in candled light.

May 25, 2011

иней палой листвы парчов,
нов и ноябрен,

город безграчен и огорчен
каждым грабом.

мы по ладони вкопаны в тьму
чтиворечий,

каждому вой дан - по одному
cбессердечить.

2010.

Ось – ось, здається, випущу на волю
Мелодію , що зріє в надрах вен,
І я парад імен тоді очолю,
Де після мене Моцарт, Бах, Шопен .

Ось –ось, здається, в ділі римотворчім
Нарешті видам істинний шедевр,
Що сам Павлюк у мене взяти схоче
Автографа, - жаги бо йняло нерв.

Ось – ось, здається, заспіваю круто,
Що заздритимуть бору солов’ї,
Та це фантазії, - таланту суто
Стає лише на марення мої…

01.06.11.

Можете, колєги, замість Павлюка себе приміряти))

Я на себе беру,
скільки можу донЕсти.
Без кінця вибачаюсь
за скривджену мить.
А життя не прийма
мою ноту протесту,
як біду не назви -
однакОво болить.

Липень літу не здав
надокучливі тести,
от і плаче.
За двох надривається дощ.
...Знову жінці одній,
що в душі - поетеса,
власне щастя, як вірш,
зримувать не вдалось.

2005

...Милий хлопчику, спочинь-но, розчешу твої кучéрі,
поцілунки до вечері – то найкращий ліґумін,
тепла втома невагома, наче хмара чорнобрива,
чорнобривцями колише, тихо-ша, засніть, малі...
Попливемо сном, і човник нас обох візьме на плечі,
гойда-гойда, ластів'ята, заморилися за день…

…і вночі – сплітати сіті з рук, і ніг, і снів вабливих,
ніби рибки срібнопері, ротом на гачок пливти…
Сон його – сріблясті хвилі, сон її – то мушля тиші,
дотули до лона вухо – чуєш, як зітхає Бог?
То чаїними слідами ходить їх любов-сновида,
шкіра місяця волога, океанна кров густа,
довга вервиця слідочків у пісках безчасся ночі,
Не впусти руки вузької,
виведи мене у день….

Не везёт - так не везёт!
Зацепилась за комод,
Наступила на кота,
Крики, визги, суета!
Я коленкой, да об стол!
Миска с кашей - бряк! На пол!
Повернулась, поскользнулась,
Рядом с миской растянулась!
Я ору и кот орёт,
В каше я и в каше кот!
Так! - кричу я, - уговор!
Ты вылизываешь пол!
Сладкой кашей мы с котом
Наслаждаемся вдвоём!
Так бывает - не везёт,
Но зато доволен кот!

…усе не так. Для чогось так вже склалось,
А може, хтось за це все відповість?
Діапазон всього у дві октави,
Хоча й вони і то не збереглись…

…не відбулись. В тенетах тих інвенцій
Застряли між незрощених думок.
І тільки щось вогнем заниє в серці,
То був, либонь, на зустріч сотий крок…

…і він минув. І далі йти не можна,
У хащах всіх дурних перипетій…
І все би так, та знов чомусь тривожно,
На морі – штиль, а в серці – буревій…

…і надарма. Хай вже не дме на руки,
На душу тих, що зібгана в кулак.
То була мить тривоги і розлуки,
А нині добре, добре… Та не так.

Ти мене, матусю, не свари:
То кохання стрілося із долею...
Лагідні у липні вечори
Так натхненно пахнуть матіолою.

Не свари, матусю, не свари:
Цілувалася із ним за школою.
Небо колихали явори
І весільно пахло матіолою.

І злітало серце догори -
З ним була і сильною, і кволою.
Він слова пестливі говорив,
І вони хмеліли матіолою.

Ти мене, матусю, не свари:
То кохання стрілося із долею...
Лагідні у липні вечори
Неспокійно пахнуть матіолою.

Вірш СашО написав про Муму -
честь і слава ПМська йому.
Написав би ще він про коня –
хіт новий для пародії дня.

Як змішались би люди і коні –
настрочили б Пегасових клонів.
Вже би можна знімати кіно
про ПМівське Бородіно.

В дружнім колі і Муми, і люди,
у тій ванні – новий Вавілон,
добре, мова одна в нас усюди,
не пародія, а пентагон.

Ні, не той, що війну пророкує,
наш - від воєн боронить усіх,
бо у жилах нестримно нуртує
щирий дружній веселий наш сміх.

Всі пародії строчать уміло,
а у ванні заплив за запливом.
Від води аж зсудомило тіло,
тре" послати когось і за пивом.

Вже замало у ванні і місця,
бідний песик забився в кутку.
Де ж Герасим, хоч йди та й повісься,
краще в річку, ніж долю таку.

Кінь себе затоптати б не дав,
не ловили б у ванні ми гав.

Не «Муму», а якийсь «Macintosh»,
А чи то поетичний "Рenthouse":
Станіславська, Кузан і Генто́ш,
О.Зубрій, Бачія і Чорно́гуз.

Познущались вони над Муму -
Утопили собачку... У ванну
Позалазили... Я не пойму,
Це до шмиги Тургєнєву Йвану?

Повертайся, Тургєнєв Іван,
Приведи і Муму із собою -
Принеси їм горілочки жбан
І закуски хоча би якої.

Хай сідають на чистий газон
І вилазять із ванни скоріше -
Бо чекає їх «Декамумон»
І поема «Мумоній» у віршах.


01.06.2011

Хотя Му-Му
во царстве мрака,
Но люди
помнят о собаке.

2011

Пародія

Нині не до перéсічних справ –
Пан Василь всіх у ванну запхав!
Хто там спúнку намилить комý?
(Вже забули чомусь про Му-Му…)

І Герасиму місця нема,
Воду влити забули – дарма!
Ще собачку затопчуть на дні –
То такі… пародисти одні…

Все гадають – де ніс, де корма?
Добре, в ванні вітрила нема –
Так би точно чкурнýли кудись!
Ще Му-Му затесалася… Брись!

В ванні – кожен друзяка і “кент”,
Ну а хіть… То як вдасться… Му-Мент!
А не вдасться – то просто… помрій…
Знав би те все спочатку Зубрій!

01.06.2011

Пожбурив Герасим Му-Му
за корму... Не нюхати їй більше квіти...
Ох важко мені уявити
Му-Мою себе... Не збагну -
Ну чому я це маю робити?!
Шкодую, шкодую Му-Му
І заздрю Патарі Бачії -
вдалось їй! А я ж бо не вмію
пірнати так довго....
Ось перша спроба, і друга спроба...
Я також, ніби, творча особа -
як хочу творю, а як ні - витворяю!
Ось навіть Му-Мою себе уявляю...
Агов, гей, народ!
Хто не встиг, всі за мною!
Шикуємось в чергу услід за Му-Мою!
Ой, ні! Що я мелю? Не треба! Му-Му
давно вже Герасим жбурнув за корму.
А нам ще життю радіти
і нюхати, нюхати квіти!

2011

Ж. С.
Романтик железного города
С холодным бронзовым взглядом
Задумчиво чешет бороду
И грязно ругается матом.

Романтик железного города
Курит, прищурив глаз,
Не осыпает золотом
И не умеет играть.

Сквозь дымку он улыбается.
Сверлит бронзой глаза.
А вы о нём не мечтаете?
Вам эта боль не нужна?

И, тихо ругнувшись матом,
Бъёт кулаком, как молотом,
С холодным бронзовым взглядом
Романтик железного города.
30.05.2011

Заховалася щирість
глибоко у закутках серця -
подолала її нелюбов у нерівнім бою...
Я боєць чи глядач
серед цього безладного герцю?
Прохачем у недолі за долею в черзі стою...

Як в примарному сні
проминають ошукані мрії...
Я не плачу, вже ні, бо не топиться жаль у сльозах
Тільки серце щемить
в неминучій холодній завії
серед літа й тепла, безнадією випитих днях.

Заховалася щирість
у закутки серця глибоко,
як сполохана птаха , мисливцями загнаний звір
Може вийде колись
через очі бурхливим потоком...
А допоки, у серці щемить і туманить мій зір.

2011

…Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Пожбурив тебе за корму
Герасим. Не дав зрозуміти,
Що більше вже нюхати квіти
І дзявкать не будеш йому.
Спробуй себе уявити
На місці собачки Му-Му.
Ніхто не питає, чому
Хазяїна щиро любити,
Хоч він тебе їде топити,
Повинна? Бо треба ж комусь.
Спробуй себе уявити…

Спробуй себе уявити Олександр Зубрій

Перша спроба пройшла зразково -
Дві хвилини була під водою
І, хоч ванна наповнена знову,
Я... ще пару хвилинок постою.

Друга спроба напрочуд вдала -
Три хвилини і гак у додачу,
Та, чомусь, мені знову мало...
Я не здамся і не заплачу!

Третя спроба (Бог трійцю любить)-
Майже п'ять хвилин під водою!!!
Я, нарешті, як творчі люди,
УЯВИЛА СЕБЕ МУ-МОЮ!!!!!!!

Страсті за Му-Мою Патара Бачія

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

В ражі експерименту Ярослав Чорногуз


Пародія на пародію на пародію

Ось така в нас Му-Ма із вами -
Не вилазять поети з ванни.
Всі себе уявляють Му-Мою
Та ще й (м)укають під водою.
Першим приклад подав Зубрій,
Він увесь розчинився в ній,
Не у ванні, а в тій Му-Мі.
Дивні думи в його умі.
Уявляти - заразна справа:
Роздяглась - і до нього Патара.
Не в Му-Му! А у ванну, друзі!
Й понеслося по всій окрузі!
Всі взялися за експерименти:
Му-Мію, Му-Маю, Му-Моменти...
Епідемія шириться швидко -
У роботі нікого не видко.
Всі пірнають, Му-М"ять, Му-Міюють,
Над собачкою всі домінують.
Тут прийшов Чорногуз із підколом -
Він свій шанс не упустить ніколи.
Він у ванну заліз - уявіть!
У Патари з"явилася хіть
До життя.
Ей! Ви двоє, а нуж, потісніться,
Бо для кобзи немає вже місця,
А ще треба капелі й кумі...
І маленькій нещасній Му-Мі.

2011

Коралові рифи і води прозорі.
Корали - рожеві, а води - у зорях.
Вагання там зайві і зайві скафандри:
В життєвому морі я плив Іхтіандром.

Неначе потрапив до райського саду:
Повсюди краса, а довкола принади.
І там не було ні тривог, ані горя -
В чудовім куточку життєвого моря.

Це зверху десь, бурі на нім вирували,
Вони і мене, Іхтіандра, чекали.
Чекали та лагідно й тихо просили
У райськім садку набиратися сили.

А серце шепнуло мені по секрету:
-Юначе, на щастя знайди амулета.
Й уздрів я її: і найпершу, й останню -
Перлину у мушлі з палкого кохання!

Цвіте бузок у Творчості саду,
Ворота відкриваючи для літа.
Я щось шукаю серед сього цвіту,
Надіюсь, може щастя тут знайду
І...проковтну

В прохладе винницких каштанов,
когда они расстелят тени,
не поленюсь, и утром встану,
перед тобою на колени.

2010

Кожне серце має корінь.
Кожен лицар має дім.
Кожне Сонце має промінь.
Кожен пломінь має дим.

Я чутний не кожному вуху.
Так треба.
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.

Облітавши все навколо,
накружлявшися по колу,
я набрав пилку й нектару.
Це мої могутні чари.

Кожен шлунок має горло.
Кожне горло має рот.
Кожні губи мають гордість.
Кожна гордість - лише лот.

Змащую я твої губи.
Жало - мудра комета.
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.

Вирушивши завтра вранці,
залечу не в кожний дім.
І не всі побачать танець,
і який я красень в нім.

Дехто скаже, що я трутень.
але я покажу мед.
І вкажу на їх отруту,
що прилипла до комет.

Оближу я твої губи.
Так смачно - до злету!
Я бджола, а ти вулик.
Я приніс тобі меду.


07.09.2008

Пародія

Париж, Париж, як в слові цім багато.
Навіщо я Дискавері дивився.
От не чекав, що Франція – це свято,
котре веде до сліз, як молодиця.

Душі в Парижі весело в компанії.
На Ейфелевій вежі, на Монмартрі
гуляє веселіше, ніж на хмарі,
а серце плава у текілі і шампані.

А тіло вирішило, досить з мене грижі,
пластом лежатиму, бездушно-бездиханне.
Мене покинула, ну добре би в Парижі,
а то на Баренцеве море, на заслання.

Я так хотів поїхать до Берліну,
співав би там, як ситий нахтігаль.
Ти зрадила мене, мов матір рідну,
нехай тебе навчить отой Пігаль.

Нехай горить вогнем така душа,
хай попіл понад Сеною розвіє.
Без серця я не Саша, а СашА.
Душа моя, невже ти теж… свята?

30.05.2011.

Вже від мила очей не бачу я,
Що ж ти робиш, пан Біг, зо мною,
Раптом стала Патара Бачія
Під водою ванни Му-Мою!!!

Стала справді, немов собачка,
Під водою дряпалась, вила,
Ледь - як Байду, за ребро гаком
Ще й сама себе – не зачепила.

Затопила сусіда знизу,
Як себе уявляла Му-мою,
Капа, капа вода з карнизу,
Бо ще й мукнула під водою!

31.05.7519 р. (Від Трипілля) (2011)

Я у твоєму небі гасну,
Як день, що вже своє відбув.

На овиді лілові пасма
Ховають сонячну журбу.

Безмежне щастя – не надовго?..
А я летіла навпрошки –
Любила не свої дороги,
Топтала не свої стежки.

Любила твій вечірній берег,
Хоч кам’янистий та крутий,
А він стелив під ноги терен
І не давав угору йти.

Любила світ довкола тебе
До цих сумних-сумних часів…

Лиш небо зостається небом,
Якого вистачить усім!
31. 05. 2011

Пародія

Я з дому вийшов і забув носовичок,
і без шкарпеток, бо узув сандалі.
Тепер мов штангою роздушений качок –
ні носа витерти, ні начепить медалі.

Замість трамваїв олені півколом,
надійно прив"язав їх Дід Мороз.
Крокую гордо по олію я Подолом,
я ж не якийсь невдаха Берліоз.

Як Лимонадний Джо, Вершковий Саша –
в історію ввійду неспішним кроком.
Хоч ніс в пушку, та перемога наша,
і ескімо. Вітаю з Новим Роком.

30.05.2011.

J

Десь там, на згарищі надій
Сидить печально Ворон Чорний
Сторонній, змучений, важкий
На тлі століть… В руці своїй
Тримає шаблю. Шабля – бля-
Ха, і не більше,
Іржею сиплеться до ніг.

Батіг виляскує лайливо,
А коням байдуже. Вони
Схилились, як біля могили,
І плачуть людськими слізьми.

Гвинтівка – тільки сірий ремінь…
Німе наближення стіни.
Немає вже давно війни,
Але в душі достатньо щему:
Немає миру. Всіх своїх
Вже не збереш на полі бою –
Земля вже приросла до ніг.

Батіг і ніж… А ще гранати
Зариті в лісі. Файні ліки
Але нема вже козаків.
Лиш згарища в диму, каліки…

Десь там, на згарищі надій,
Печальний Ворон… Сам не свій…


2011

Якщо завтра почнеться без мене,
Я засну в мріях зірваних квітів,
Відірветься оте безіменне
У стрічках із останніх привітів.
Якщо завтра почнеться без мене,
Я зійду вище тих синьогір
І залишиться в буквах пройдЕнне,
Що лягло між рядків на папір.
Кожен вечір продумую день,
Проглядаю в думках незбагнЕнне,
Як востаннє вслухаюсь пісень, -
Може завтра почнеться без мене...
31.05.2011

Спокусливих ночей у тебе - пишні грона.
А скуштувати? Ягідку дала.
Згоріти мріяв я в багатті твого лона,
А ти мене ,чаклунко,- обпекла.

І станом обпекла, й волосся щирим злотом,
Й перлинками на кінчиках грудей,
І чимось ще таким, чого не знав я доти,
Одвічно таємничим для людей.

Померла хата. Тихо так.
Бабусю провела... і вмерла.
І всох за хатою вишняк,
Й стара верба сльозину втерла.

І одчайдухи бур'яни
Понаповзали, мов гадюки,
Від них подвір'я боронить
Вже не могли трудящі руки.

І так ятрила і пекла,
Велінням часу - хулігана,
На тілі рідного села
Нова, вже незагойна рана.

****
Прибіг в неділю до травмпункту
Стурбований Лука.
- Ой, лікарю, допоможіть,
Бо зламана рука!
- А як це сталось? – той пита,
Наложуючи шини,
- Та, розумієте… хотів
Уникнути… дитини…
- Ви, певне, швидко їздите?
Круте у вас авто?
То стережіться! – сказав лікар,
Вдягаючи пальто.
- Ні, ні… - Лука поправив руку
Й від болю застогнав. –
Хотів уникнути дитини,
Та… із дивана впав!


*****
Питається кум Петро
У кума Степана:
- Чому в тебе світло горить
Мало не до рана?
Степан вуса погладжує :
- Читав одну книжку!
Врачі радять, щоб при світлі
З жінкою спать в ліжку!..
- Ти здурів? То ж такий сором,
Що неописати!..
-Спробуй,куме! Атоді
Будеш критикувати!
…Десь за тиждень у буфеті
Куми знов зустрілись.
- Ну як, Петре?
- Куме, кайф!
То вже інше діло!
Це в інтимній жизні, куме,
Зовсім нова віха:
І те видно, і се видно
І… діточкам потіха!
. 22.10.1990р.

*****
Їде Іван в Туреччину
(Десь викупив візу)…
На митниці усі зирять
На його валізу
Митник в формі такий строгий
Речі оглядає.
- А наркотики везете?
В Івана питає
А Іван спрокійно каже:
- Так! Щось теє маю…
Митник кинувсь до валізи,
Швидко відкриває,
Перерив усе тай каже:
- Вичому збрехали?
Ну який же то наркотик?
То ж звичайне… сало!
А Іван ніяковіє,
Мнеться, червоніє.
- А ви знаєте, від сала
Я чомусь балдію…
8.10.1990р.

*****
В ліжку він і вона…
Напівтемно в хаті…
- Мила, можна я Євою
Тебе буду звати?..
- А це ж чому? – вона питає,
Голівку підперши.
- А тому, моя кохана,
Що ти в мене… перша!
Вона ніжно посміхнулась
І, мов киця, потягнулась…
- А я тебе «Мерседесом»
Буду звать… Не проти?
- А це ж чому?!! – Бо ти в мене,
Любий… шестисотий!

*****
Із трибуни до народу
Кандидат кричить:
- Ви нікому з них не вірте,
Мене оберіть!
Так старається, сердега,
Аж горло хрипить:
- Жили добре ми! Та скоро
Будем краще жить!!
Тут нараз запала тиша
Помежи людьми,
Й несміливо хтось із зали
Запитав: - А ми???
1992р.

*****
Дід із бабою усілись
До телеекрана,
Але там кіна немає,
Бо іде реклама!
…На дивані сидить пані
В модному халаті,
Нога гола… А кругом неї
Скрізь коти по хаті.
Вона для них відкриває
Імпортні консерви…
Дід дивився і у діда
Стали здавать нерви.
А почув, що вона каже,
То аж зашипів:
- Ваша кіска їла б «Віскас»!?
Та я сам би з’їв!!!
…А в цю мить кіт на лежанці
Встав і позіхнув.
- Що, Мурчику, і ти також
Смачненьке почув?
Ой, ми жити так не годні, -
Немає грошей…
Так, що й далі їж картоплю
І лапай мишей!.

12.12.1993р.

****
В печінки уже уїлась
Дебільна реклама!
- Жуйте «Орбіт» без сахара!»
Талдичуть з екрана.
Тітка Мотря замислено
Підборіддя чуха,
- Скільки ж можна повторяти?
Уже болять вуха!!!
«Жуйте «Орбіт» без сахара…»
Щоб ви там пропали!
А нащо ж ми на той сахар
Буряки копали?
(Варіант)
Тракторист Їван з похмілля
Потилицю чуха:
- Скільки ж можна повторяти?
Уже ниють вуха!
«Жуйте «Орбіт» без сахара!..»
Та пішов ти на…ер!
А нащо ж я буряки
Копав на той «сахар»???

12.12.1993р.
*****
Питається кум у кума:
- А скажи, Кіндрате,
Чим, звиняй, лікуєш блохи?..
Хотів би я знати!
А в Кіндрата із похмілля
Очі соловіють:
- А нащо їх лікувати?
Вони – не хворіють!..
16.12.1993р.

****
Питається Абрам в Мойші:
- А скажи-но, Мошке,
Чи то правда? – Чув від Сари –
В тебе… мандавошки!?.
Ти не думай – я із тебе
Зовсім не кепкую..
Я хотів би дуже знати
Чим то їх лікують?
А у Мойші із похмілля
Очі соловіють:
- А нащо їх лікувати?
Вони не боліють!..


****
Десь опівночі явився
Чоловік у хату
П’яний в доску – бо сьогодні
Давали зарплату!
Став у дверях і помалу
Скидає галоші.
Жінка в крик: - А ну, п’янюго,
Викладай всі гроші!
Чоловік іде на кухню,
Стільці обмина:
- Т-т-тихо,жінко… Н-н-нема грошей –
Я купив… с-с-слона!
Та злякалась. Це вже іде
До білої гарячки.
- Де ж той слон? Та ти ж насилу
Сам приплентавсь рачки!..
Той у штанях вивертає
Кишені, мов робот.
- На, ось! Це…с-с- слонячі вуха,
А по центрі…х-х- хобот!

17.12.1993р.

****
Україно, чом же твої очі твої плачуть?
Ти ж бо тепер маєш те, чого хотіла!
-«На похиле дерево усі кози скачуть!»
В давнину так мудрії люди говорили…


****
Розліталися лелеки
Після дискотеки
До Маринки, до Христинки,
До Оксанки, до Тетянки…
До усіх дівчаток милих
Лелеки летіли –
Принести їм подарунки
Дуже вже хотіли.
А дівчатка міцно спали…
Після трамадолу,
Та й спіднички коротенькі –
Що влізе в подоли?
Та не цьому навіть справа –
Інші є мотиви…
Дуже сильні і надійні
В нас контрацептиви!

16 лютого 2007 р.

****
Питається у Пилипа
Сусіда Федот:
- Скажи, можна, щоб корові
Зробити аборт?..
- Ні такого не буває, -
Відказав Пилип.
- Але ти, я бачу, друже,
Капітально влип!...
17 липня 1997р.
****
Хвалилися три повії
З публічного дому:
- Ми все вмієм і все робим
Тільки по-крутому!
Перша каже: - Уявіть-но –
Суперова сцена!
Зо годину імпотента
Зроблю з супермена!..
- А я, - каже гордо друга, -
Також за годину
З імпотента нещасного
Сотворю мужчину!..
Ну а третя засміялась –
- Хіба це робота?
Кубик Рубика за час
Я збираю… ротом!

16 липня 1997р.

****
Питається Ганька в Маньки:
- Чом ти ледь жива?
- Така-м слаба-м… другий день вже
Болить голова…

- Ти не знаєш, що робити?
От так чудеса!
Препарат є ефективний –
Ти візьми «УПСА»!

А їй Манька: - Як не сором
Отаке болтати?
«Візьми у пса… Я не можу
В чоловіка взяти!..

20 березня 1996р.

****
Два куми зійшлись в неділю,
Випили плящину,
Та й, гуляючи, зайшли
До автомагазину.
А там такі іномарки
Дорогі й шикарні,
Що як глянеш на ціну,
Втрапиш до лікарні!
Кумів стало розбирати
«Зілля» оте враже…
- Поясни мені, Іване,
Кум до кума каже, -
Второпати я не можу
Однієї шуки:
Ну навіщо в тих машинах
Роблять в даху люки?
А кум вже «під шелемехом»:
- Ти, теля невчене!
На машинах отих їздять
Круті бізнесмени,
Депутати, рекетири,
Міністри відомі…
А жінки їх у це время
Самі сидять в домі…
До їх мужів підсідають
Часто різні «штуки»…
А кум йому: - Ну то й що?
При чому тут люки?..
- Темнота! Коли ті хлопці
Вертають з дороги,
Тоді… люки відкривають,
Щоб вмістились роги!

19 березня 1994р.

****
Приїхав я до Франціїї
Вперше з України!
Усе мене тут вражає
І навіть машини.
Гарні - правди ніде діти,
Але що на них возити?
У селі в нас, як живеш,
То щось завжди украдеш…
Тра привезти бараболі,
Конюшини вкрасти в полі,
На базар свиню завезти,
Цегли та піску привезти,
Притягнуть з водою бак –
Ну куди той «Понтіак»?
А ще в нас такі дороги,
Що сам чорт поломить ноги!..
Коли добрий дощ піде,
То і трактор не пройде!
ТО ж «РЕНО» для нас г…вно,
І «ПЕЖО» - у нас до жо…
Не пройде у нас «ПОРШЕ»,
Хоч шукай йому «шерше…»
В на най кращий «українець»
Всюдихід крутий «ВОЛИНЕЦЬ»!
Руки в маслі, ср…ка в глині,
Їде дядько на «ВОЛИНІ»
Там завіз, а там щось вкрав
І на «запад» той на…ав!
1 серпня 1994р. Діжон, Франція.
Іван Пустовий

****
Хлопчик вліз у телевізор,
Ну, не зводить оченят!
Підряд дивиться всі фільми
І реклами – всі підряд…
- Тату, тату, - у малого
Щирий подив на лиці,
- «Мілківей» із чого роблять,
Що не тоне в молоці???
Батько дрімав на дивані,
А почув – схопивсь тоді:
- Мабуть, синку, з того роблять,
Що не тоне і в воді…

17 березня 1994р.

****
Назбирав дід із пенсії
Тисяч отак з двісті
Та й надумав щось купити
У нашому місті.
Ходить, хита головою:
- Ах ти ж, матка боска!
Мов курчата ті, прилипли,
Кіоск до кіоска…
І так люди скрізь рядами
З усяким товаром!
Видно, в городі всі время
Не тіряють даром!
Йде помалу дід. У кожен
Кіоск заглядає,
Що не годен прочитати,
То в людей питає.
- О! Це є той самий «Шнікерс»,
Що в радіві чую!..
А це, певне, ті консерви,
Що котів годують?
- А то що? – То, діду, «Орбіт»!
- А це тая жвачка,
Що онуки як наїлись,
Три дні була с…чка!
- Папіроси які гарні!
Довгі – заграничні!..
Правду кажуть, заграничне
І г…но величне!
- А ще що? Он, на коробці
Гарна молодиця,
Видко, їй жиється добре, -
Бачиш, як сміється!
Чекай, чекай, та це ж тая,
Що кричить з екрана
« Я вже здєлала свій вибор
І від щастя п’яна!»
Дід за грішми до кишені
Засуває руку,
- Ану дайте-но дівчата,
Мені тую штуку!
Дві дівиці, що в кіоску,
Вдалися жо жарту:
- Бері, дєд, подаріш бабке
На восьмоє марта!
Дід на це лиш посміхнувся:
- Не вчіть мене жити! –
Чере ці прокладки добре…
Самогон цідити!!!

****
Ще і сонце не сходило,
Сплять ще всі уранці…
Іде сторож дід Кіндрат
Із тяжкої праці,
Бо ж робота у колгоспі
З вечора до ранку…
Бачить – з комина димок
У тітки Маланки.
- Певне, зранку гонить «зілля»
Хитрюща Маланка…
Ех, зайду я по дорозі,
Перехилю шклянку!
Дідо хвіртку відкриває
А назустріч з хати
Рип! - Із відрами Маланка,
- А. це ти, Кіндрате?
Захотів покуштувати
«Святої» водиці?
То на відра, принеси
Води із криниці…
Поплентався до криниці
З відрами Кіндрат,
А коли доставив воду,
То… і сам нерад!
В «окруженіє» потрапив,
Хай би їм холєра! –
За столом… складають акта
Два міліціонери!
А Маланки нема й сліду –
Мабуть, десь сховалась…
У погонах хлопці з дідом
Чемно привітались.
- О, водичка вже прибула!
Ставте! Ближче підійдіть.
Ось вам аркушик паперу,
Все детально опишіть!
Як потрапили сюди ви?
Що ви тут робили,
А головне, скіль тут ви
Самогонки пили?..
Дід Кіндрат примружив очі,
В куток відра ті поклав,
Сидів, сопів і нарешті
Ту записку написав:
- Встав я вдосвіта. Ще темно,
Я селом іду,
Але шепче мені серце
Про якусь біду…
Точно! Бачу, у Маланки
З хати валить дим…
Не міг же я пройти мимо
І змиритись з тим!
А можливо, це пожежа
В хаті молодиці?
Я за відра і погнався
Прямо до криниці,
Приніс воду, захекався,
Хай йому чорти!..
А у хаті… самогонку
Женуть два менти!!!

16 грудня 1993р

****
У вихідні важко їхать,
Це усякий знає -
Тролейбусів, автобусів
Годину немає.
Сипатична молодиця
Чекать не схотіла –
Треба конче бути дома, -
То таксі спинила.
Водій, хмурий чоловяга –
Голова, як будка,
Назвав ціну, жінка сіла
І помчались хутко.
За адресою прибули,
У двір завертають,
Молодиця до сумочки –
Гаманця немає!..
А таксі біля підїзду
Уже зупинилось,
Молодиця, мов калина,
Уся зашарілась.
- Ой, вибачте, так незручно,
Я така бамбула…
Бо згадала я, що гроші
Удома забула…
- Ви, я бачу, по усьому,
Чоловік хороший…
Зачекайте, я збігаю
І винесу гроші!
Відчинила вона дверці,
Щоб вийти з машини,
А водій - її за руку
Й тягне до кабіни!
Заревів мотор шалено,
Таксі розвернулось
І помчалось-покотилось
Лабіринтом вулиць!..
І не встигла спам’ятатись
Бідна молодиця,
Як таксі уже за містом
І… до лісу мчиться…
…Ой, потрапила в халепу,
А хай воно скисне!..
- Зупиніть, ну я вас прошу!..-
А водій все тисне!
За хвилину на узліссі
Спинилась машина,
Таксист вийшов… З багажника
Дістає ряднину…
Жбурнув її в конюшину,
Запалив цигарку…
Молодиці зробилося
Холодно, то жарко…
Вона в сльози: - Бійтесь бога,
Я віддам вам гроші…
В мене… четверо дітей…
Чоловік хороший…
- А у мене, - таксист бурчить,
Стелячи ряднину, -
- Сто кролів… Так, що, вилазь
І… рви конюшину!..

12 грудня 1993р.

****
Підмовляє старий дядько
Дівчину Марусю:
- Ти, як лялька! Така гарна,
Що й не надивлюся!

Поїдемо до лісочка…
Ти не пожалієш…
- Та ви ж… старий, та куди вам? -
Сміється Марія.

- То пусте!...Знай, що любов
Дивні дива творить…
Кажуть люди, старий кінь
Борозни не спортить!

А Маруся засміялась,
Взялася у боки:
- Може й так, та старий кінь
Не зоре глибоко!

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****
- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

****
Ходять, ходять по Хмельницьку
Молоді дівки.
Отакенні у них ср…ки,
Отакі ци…ки!

Всі – красуні, круглі, пухкі,
Наче коровай…
То ж… роботи, вам скажу я,
Непочатий край!

Молодички по Хмельницьку
Дифілюють так,
Що Проскурівською наче
Зацвітає мак…

Всі такі, немов з журналів –
Із молоком кров!..
На вустах палке бажання,
А в очах – любов!

Ходять вони, виходжають,
Але все дарма,
Бо страшні часи настали –
Мужиків нема.

Тепер такі «екземпляри»,
Що хоч сядь, та й плач:
Як не «кончений наркуша»
То «синяк-алкаш»…

А ті, хто щось трохи може,
В бізнесі всі дні.
Вони в грошах качаються,
Як свиня в багні.

То ж нема красуням пари,
Партнерів нема,
Пропадає краса їхня
І в’яне дарма…

Генофонд наш Український
Чи хтось збереже?
Засіває рідне поле
Насіння чуже…

20 травня 2008р.
Іван Пустовий

****
Бабка Химка прибирає
У клубі сільському,
А увечері ніколи
Не спішить додому,

Бо з города наїжджають
Хлопці дуже хвацькі,
Крутять «відик» й показують
Фільми чудернацькі.

Надивилась баба «порно»
Що хай цому нападь!
То ж на бабу сильно вплинув
Той «гниючий Запад»!

…Раз пригонить дід корову,
Заходить до хати,
Бачить, - баба ходить… гола,
Що й сором казати!

Дід аж сплюнув спересердя,
Озирнувсь довкола:
- Ну чого це ти по хаті
Ходиш, бабо, гола?..

Баба стала в горду позу:
- Ти, я бачу, «ні бум-бум!»
Я – не гола! Це у мене…
«Еротічеський костюм»!

-Так, - промовив дід невтішно, -
Що тут скажеш?.. О-го-го!..
Я мовчу! Та ти ж би, бабо,
Попрасувала хоч його!..


****
- Чом, Іване, такий смутний,
Немов сич, обдувся?
- То все жінка!.. Через неї
Пенсії позбувся…

Дістає мене, холера, -
- Приріс до дивана?
Хоч би за день прогуляв
Собаку Полкана!..

Я й послухав - вона ж в мене
Злюща й норовиста…
Погуляли ми з Полканом
Гривень так… на триста!..

11 квітня 2008р.

****
- Як новий шеф ваш? Кажуть, він дивак!
Працює, що й не ходить на обід…
- Та-а-! Всюди пхає носа, неборак,
Але, якщо відверто – так собі…

А ваш?

- А наш – суцільний демократ!
За правду гине у щоденній боротьбі!
Але, якщо відверто все не так:
Ваш – «так собі», а наш – «усе собі»!...

18 квітня 2008р.

****

- Ваша жінка в Італії,
То є правда, куме?
- Таки правда! Й висилає
Чималенькі суми…
- Як же, куме, ви без неї
Новий рік стрічали?
- Нє ізвєстно, бо… сусіди
Ще не розказали!..

19 квітня 2008р.



****
Верховна Рада – ялова!
Вже півроку не телиться…
Суцільне «надувалово» -
І не кує, й не мелеться!

****

Грицю, Грицю, вкраїнський філософ,
Як ти жив, що ти їв, де ти спав?..
Україну сходив пішки, босий,
Але… світ тебе не наздогнав!

Травень 2008р.

***
- Живу я, куме, з жінкою
Вже більш, як двадцять років
Й зробив оригінальне відкриття:
Нарешті я усе таки второпав
Що то таке – сімейнеє життя!

Життя сімейне – то велика діжка:
Відкриєш – мед солодкий, дивина!..
Але знай, куме, це тобі не смішки,
Бо далі – дьоготь до самого дна…

- А чому ж в мене дьоготь був спочатку?
До меду, куме, так я й не дорив…
- Мабудь, технічна сталася накладка –
Не з того боку діжку ти відкрив!..


***
У лікарів швидкої допомоги
Девіз існує наймудріший:
«На виклик чим пізніше ти приїхав,
Діагноз тим буде точніший…»


04.10.2008р.

Нам орали с неба птицы
Как народ советский рад
В первомайскую столицу
Собираясь на парад

И летели флаги стаей
Рядом с тучей голубей…
Пил «московскую» друг Саня
Я был с девушкой своей

Взрыва я того не слышал
Громыхнуло вдалеке
И огнём палящей вспышки
Не пришлось мне по руке

Но в зубах ржавеют скобы
Да белок кипит в глазах
Он название Чернобыль
В детских выведал слезах

Мой друг Саня – ликвидатор
Тех семидесяти лет
Что тянул безбожный трактор
Пятилеток и побед

На полыни он крестился
На стакане жизнь допьёт
Лишь бы вы не огорчились
Что он всё ещё живёт

 
ı.

Коли вітер поверне Алтеї ключі
і в яскраве вбереться літо
під плодовим садом
зійшовши у тінь
я зустріну Літанію Світлу


ıı.

Коли сонце оздобить пекельні врата
і гармонії буде відкрито
стиглий спокій проллється
мов чистий метал
я зустріну Літанію Світлу


ııı.

Як світанок осяє німі небеса
і озветься нечутна волинка
коли кожна піщинка
мовчатиме в лад
я зустріну Літанію Світлу


ıv.

Як вінчаються символи
в сутність одну
як чуттів розсиплеться низка
на сувої, що біль обертає на сум
я зустріну Літанію Світлу




 

Жує фольга в обгортці хмар
спекотний тиск гарячих щелеп.
Ілля мовчав, та кинув жереб...
І травень впав: це - перегар.

Води! Налийте вже дощу!
Але не стільки, щоб втопитись.
Щоб пальці ніг могли умитись
і вистачило для борщу.

А там і жито, і овес
нехай ростуть - до яблук зерня.
Центнер душі (але не терня)
зросте на полі до небес.

А то фольга якась, штрих-код
та... пепсі-кока-кака-кола!
А холодильник - крига гола.
На червень сподівається народ.

31.05.2011

оригінал: «О закрой свои бледные ноги»
В.Брюсов, 1895р.
---------------------------------------

в перекладі Костянтина Мордатенка українською мовою:
"О закрий свої ноги бліді"*

---------------------------------------
P.S
* - гадаю, даний варіант перекладу схвалив би Агатангел Кримський та Григорій Кочур.

У ночі такі, як у давніх сагах
серця королів, що лежать в саркофагах,
раптом знов стугонять:
і стільки в них шалу і сили,
що замкнену урну проклять
Вони тягнуть з безодні могили,
йдуть по смарагдах холодних,
і тремтять у соборах колони.
Дзвони, що в небо гриміли
висять як сови, брами скриплять безсилі,
у носіїв кожен крок тремтить:
ніби несуть свій власний граніт
рухомі сліпі черепахи.

2011

Я помру молодою і сильною.
Я проситиму смерті у Бога.
Ти заплачеш і щиро-красиво
Запитаєш: “Дурненька, для чого?”


Спалахну серед ночі я холодом,
І ридатиму краплями в шибку.
Ти прокинешся. Зовсім не солодко
Без тієї, шаленої, жити.


Я так близько, так низько. Так боляче…
Зрозумієш, втомилась без тебе.
Раннім сонцем і радісним голосом
Я пройду, промину, бо не треба.


Загориться осіння ілюзія.
Ти сушитимеш листя в кімнаті.
Ти загубишся в світі, між друзями,
Ти топитимеш горе завзято.


Не кохав. Не чекав. Та й не вірилось,
Що я все таки піду зі світу.
Поміж буднями чорними й сірими,
Не навчилась зелене любити.


Запитаєш в людей, де я ділася,
Божевілля тобі напророчать.
Я померла, згоріла, втопилася.
Між людей більше жити не можу…



30 травня 2011

Якби не ти, то як би мало статись,
То як би знов минула зла ця ніч?
Мої думки – безликі акробати
На тлі німих і пафосних сторіч.
А як тепер піти й не перетнути
Останніх двох несказаних речей?
А ті слова – безликі атрибути
Твоїх очей, твоїх близьких очей…
Поперед нас кудись побігли далі
Одні і ті ж питання в мілину.
І тіні нас – безликі вертикалі,
Яких вже я, боюсь, не перетну.

Святки Пасха, Первомай -
пьяный жор на деле:
знай стаканы поднимай
полторы недели...
Грех державы - до небес.
Сотен душ утрата.
На машинах, или без,
убивал брат брата.
Водку пила и вино,
и на что хватало,
челядь, ездила пьяно,
плавала, летала...
Факт - не дружит с головой
власть. Ропщу законно:
разгуляец таковой -
грех "отцов" закона.

Май 2008

P.S. На календаре апреля-мая 2009-го
вновь 16 выходных дней (!). "Лучшая"
в мире может себе это позволить.

До камінчика за звичаєм юдейським на домовину
Марка ВАЙСБЕЙНА

Кружляють журавлі над кладовищем,
Курличуть птахи всі до єдиного:
«Вставайте, діду Марку, з домовини,
На крилах донесемо Вас в Україну!»
І наче долинає з підземелля голос:
«Дякую за ласку вашу та гостину...
Але у Тверії прописаний навік тепер я...
Так що вертайтеся без мене в Україну...»
Все вище й вище зграя журавлина,
Шикується уже прадавнім своїм клином:
«Прощайте, діду Марку, та ненадовго,
На осінь знов до Вас прилинемо!»

В чем честь? Как лесть
Из земли в пол, из воды в грязь
В чем страх? Как месть
Из угля в дым, и все к чертям
Все идет в легкие,
все идет к нам

В чем суть? Как ночь
Снаружи темень - внутри огонь
Все сон, уходя прочь
Дарует покой, прикрывая ладонь
Последний без времени,
Последний без слов

Полусвет, полутень...
Одна картина - много сцен
Много красок, мало лжи
Трижды плох, да точно жив
И точно слеп, покуда сны

Полукровь и полусмех
Один изьян да талый грех
Полусовесть, полумразь
Одна на всех, ни встать ни пасть
Лишь просветлятся сменой фаз

И думать, что кто-то из нас еще прав.

Конструкция мира проста до предела
Черные девы возносятся с неба
Черные девы гребут урожай
И черные девы спускаются в рай

Кем бы ни были черные девы
Черные девы - воинство тела
Они так порочно-прекрасны собой
Что равновеские жизни, означают покой

(Для "непонятливых" поясняю: Черные девы - нечто вроде желаний. Последняя строка равнозначна мысли, что "желание" и "покой" - есть два состояния одной и той же сущности ("жизни"), динамический баланс (или одновременное пребывание в двух состояниях) которой тут называется "конструкцией мира", и, собственно, описывается. Также, "возносятся с неба" и "спускаются в рай" использовано как отсылка на теорию обратного направления времени (или безразличности его направления). Очередная бредятинка, короче)

Молодіє сонце
у ранкових травах,
в жовтих капелюшках
голівки кульбабок.
Крихітні частинки
сонячного серця -
та краса ніколи
з пам'яті не стреться.

Бо земля в обійми
пригорнула травень,
і тендітні квіти,
і змужнілі трави.
Через простір часу,
через спраглий серпень
я прийду ув осінь
із весною в серці.

2002

Місто
випатране підземними роботами,
з викачаними надровими водами,
зневажене, спаплюжене, покалічене
місто тішиться тим, що воно – вічне.

Місто
поштрикане дохмарними вежами,
скуте в рухах своїх кам’яними одежами,
як, бува, посміхається в розтріскані губи,
зяють пустки руйнацій, мов вибиті зуби.

Місто
гріє на сонці голомозу потилицю,
минуле згадає своє і наче окрилиться:
пишні кучері парків і луки безкрайні,
де нині паркінги й масові спальні.

Леви
музейні регочуть ліпними пащеками.
Стало незатишно Кию, Хориву і Щекові:
мов бідні родичі, десь у куточку Майдану,
і Либідь поганьблена плаче до них з-за туману...
2003

На пародіях тих не заробиш ні цента –
Цілий рік щось писав, завалив стільки справ,
Недоїв, недоспав… Три і трошки… процента!
Ох, нелегко далось – але рейтинг підняв!

Ну навіщо заліз в пародійні ті стéрні?
Тріолети, ронделі – то такий чорнозем!
Ні – погнало Пегаса в “Поетичні Майстерні”,
У сатиру і гумор – є такі на ПМ!

Тріолети дають непогані навари
(Гаррі он як живе – дача в Княжичах є!)
А пародії що? Гумореску до пари?
Вже удача, як автор десь в кутку не поб’є…

Танка – добре! Й сонет – непогана зарплата,
Моцувавсь-моцувавсь – не виходить ніяк.
Не пробитися тут – ЛЮ гарує у Штатах,
Ясновидяча теж не сапáє буряк!

І мудріше, звичайно, подалі від лиха
(З авторів хтось таки вкостиляє мені),
Про природу б писав, чи на лірику б “з’їхав”,
Навіть Скиба казав – зараз вíрші в ціні!

А Кузан про любов, а Наталя про дýшу…
Теж старався – перо випадає із рук!
Заходúвсь про корчмý – тут вже, думаю, мýшу!
Але де там – “Скляну” заварганив Павлюк…

Часом коменти теж – як покута чи кара,
Олексій он писав, так загнув, що загруз…
А Полковник який? А в “ударі” Патара?
Мрія може –ого! Вже мовчу – Чорногуз!

От писати би щось прибуткове й надійне,
Не здаватися зразу, не кричати “капут”!
…Майже згриз олівця – написав пародійне,
Посміялися трохи, не побили і …“гут”!

30.05.2011

та можна насправді можна
можна писати вірші після освенціму
можна жити після смерті
можна бачити ліс за деревами
навіть рослини з червоної книги
можна побачити в тому лісі
наприклад конвалію звичайну
адорно дивовижний мудак
не можна курити натще
так говорить мій сусід
у нього постійний кашель
ще каже що має виразку
не можна падати духом
не можна запливати на глибоке
преходити вулицю на червоне
брати білі шкарпетки до чорних мештів
життя постійно повторює тобі не можна
депресію лікують з успіхом без поспіху
як усі венеричні хвороби
а ти можеш тільки посміхатись
не можна любити свої комплекси
але що в тобі ще залишилось
що було б дійно цікаво любити