Сегодня, вроде всё спокойно,
Сегодня, вроде как вчера,
Люблю её, но кто она, не знаю.
Хотя, провёл с ней пару дней,
Но нечего о ней не знаю.
Я просто счастлив был.
Те пару дней, мгновенья счастья.
И не забыть о ней, настолько милой,
Что больше нет…
Одно желанье, рядом с нею быть.
Но нет её, сегодня всё спокойно,
А завтра будет как вчера.
Приду домой, и фотографии другой,
Напомнят мне, о том, что было.

16.08.08 г. 0:20

Залишаються тільки букви на прим*ятих листках паперу
Затираю ескізи спогадів, своїм власним бажанням втечі
Я би зараз залізла в землю, ну а може і на Говерлу
Я би зараз змовчала стільки, що не влізе у сотні речень
Залишаються тільки букви, як тату на чолі до знимки
Вже сірчаною кислотою залякати не вдасться сни
Ти залишив мене на небі, як тінь від своєї зірки
Ти скотчом мене приклеїв, щоб я не зірвалась вниз.
Залишаються тільки букви на надгробній плиті й у вІршах
Я втікатиму мабуть довго від алфавіту й власних мрій
Наш розподіл майна короткий і мені відсудили вічність
Я тобі віддаю все решта, як вологу з-під чорних вій.

я заклеюю ранок
я зашторюю світло
теплий дощ на сніданок
і мовчання охрипле
суміш радості й щему
у тонкій порцеляні
залишаюсь удома
до нового світання
тиша грає у лови
розставляє капкани
ходять тіні без слова
наче гості незвані
до цеглини цеглина
простір замкнутий стеля
тіло з білої глини
самота як пустеля
безгоміння навколо
душу наче ікону
дощ розписує сонний
розмиваючи кола

Я дивлюся на образи,
а в цей час, може, хтось крізь мене.
Я вивчаю в ці дні ази
всіх мистецтв, о моя Мельпомено!

І коли я відчую, ти
притулилась щокою ніжно,
Я скажу: «Не чекай, лети!»
Хай розіб’ється камінь наріжний.

Ти ж літала давно-давно,
і піймати не мав я моці.
Я тоді зачиняв вікно,
як дзвінок дзвенів на уроці.

Починалося все лишень,
перші кроки і перші звуки,
А на сонці проріс женьшень.
І мої він розрадив муки.

Мельпомено, це ти, моя,
чорна ніч, наче шкіра кішки,
наче після дощу земля,
(вже даруй, як збрехав я трішки).

І з ікон — тільки білий дим,
І руки не подасть Спаситель.
Бо поганин єсм, Коасим,
Але твій я навік Хранитель

Спочатку не було ніяких слів,
Бо світ мовчав і поглядав здалека
На те, як Головний із гончарів
Ліпив якусь планету замість глека.

(В такій роботі вічність наче мить).
Стомився Він, приліг перепочити,
А час, тим часом, знай собі летить,
Летить і не збивається з орбіти.

А недоліплена планета вже живе
Своїм життям хаОсним і сумлінним,
Щодня видумуючи щось нове
Таке ж хаОсне, суєтне й невпинне.

Але не сплять гончарики малі
І крутять круги босими ногами,
Неначе вісь прадавньої Землі,
Щоб не спинилась десь поміж світами.

І ліплять глеки, кринки, тарілки-
Нехитрий скарб селянського достатку,
І наших душ розбитих черепки
Складають в купку, нам усім на згадку.

Плач, Грузіє,- йдуть«миротворці» в наступ:
Новітніх ханів танкова орда,
Тебе членує і готує в рабство –
Вогнем пашить кровавая хода.
Плач, Грузіє, Чечню вони здолали,
Здобули досвід агресивний дій,
А правда? Чи властива для вандалів?
Є інтерес, а він - як тіло: свій.

Казковий аромат садовини
у церкві перемішаний з квітковим.
Корони маківок у купчаках ясних,
із медом щільники, стрічки, обнови-
освячення і втіха за врожай:
Святковий Спас іде по Україні.
І пахне п’янко свіжий коровай,
Коржі із маком, кукурудза, дині.
Подяку Господу й родючому зелу
Складають люди щиро молитвами.
Жнива крокують, та в душі – тепло:
Земля вродила щедро врожаями.

купчаки- назва квітів

Як рана припікається вогнем, -
Так серце припікаю сивим сумом.
Слова прощання б’ють, неначе струмом,
Слова прощення падають дощем
В холодні руки. Ти ще тут? Мовчи.
Півподихом не розбуди мовчання.
Сентенції, прелюдії, повчання
Нічого вже не варті. Просто чи
Забути зможеш? Так? Ну що ж. Прости
За мій неспокій, спокій, навіть зраду
Себе самої. І нема розради,
І радості. Ти спалюєш мости.
Заради Бога, це ж банально це...
Давай як всі: „Прощай і будь щасливим!”
І зореточить ніч, і пахнуть сливи,
І ти ховаєш знічене лице.
Сухим цілунком шкіру обпече
Твоє прощання. Може ще... Колись.
Не треба. Досить. Тільки часом снись.
Остання слабкість: руку на плече...

Ніч перебути – і стати покірною.
Ніжність спливає рікою підшкірною
В біле каміння долонь…
Моститься киця, а дівчинка молиться,
Паморозь біла і чорна околиця,
Димом тікає вогонь...

Лава старенька, і серце полатане,
Зорі серпневі мільйонокаратами,
Сяють, і падають, і
Знати напевно, що Він не каратиме,
Візьме гуртом – зі сльозами і втратами,
І поведе по вогні…

Плачеш-не плачеш – вогонь заціловує,
Злизує руки, і ноги, і брови, і
Губи – як сливи густі.
Хочеш-не хочеш, а тіло звивається,
Серпень цей – майя, і риба ця – майя це,
Власне, як все у житті.

Темне, як води, і мокре, як води ці
Небо над нею… І риба там водиться –
Срібним махнула хвостом…
Лусочки слів осипаються тишею…
Ми переписуєм, нас переписують –
Дівчинка з чорним котом.

Закували у кайдани,
До в’язниці відвели,
Залишилась кров червона
Майоріти на землі.

На вікні – сталеві грати,
Неба крихітна блакить,
Я за волю йшов вмирати –
Як тепер в неволі жить?

Я за волю йшов вмирати,
Та за жменьку золотих
Зрадили пани пихаті
Запорожців Січових.

Йду на муки без вагання,
Не здригнусь ні перед чим –
Не побачити страждання
Ворогам й катам моїм!

Прощавай, мій рідний краю,
Воював наславу я
За Вкраїну помираю –
То свята земля моя.

Колись до нас прийде вона,
Без стуку, панночка з косою,
І звістка тиха та сумна
Замайорить в очах сльозою.

Так забирається життя,
Надії, мрії, сподівання…
І тільки пам’ять в небуття
Нестиме від живих кохання.

Бо тільки в пам’яті живих
Померлі душі воскресають
І нам образи пробачають,
Як пробачаємо ми їх.

У вчинках користь не мала –
Ти не примножуй в світі зла.

Задивляюсь, задивляюсь,
Задивляюсь на дівчат,
Що з того, що ті дівчата
Не дають спокійно спать?

Що з того, що ті дівчата
Не дають відпочивать?
Відпочинемо пізніше,
Вже старими – без дівчат!

Відпочинемо пізніше,
Вже коли не буде сил,
Там, де смуток ходить в тиші,
Між заквітчатих могил.

А ще поки серце б’ється
Я скажу: тікаєм, Гнат,
Від комп’ютерів бездушних
До гарнесеньких дівчат!

Птахи летять
Кудись за небокрай,
І вірші знов
Із серії прощальних -
Холодним поглядом
Мені душі не край,
І не бери
Акордів поминальних.

Птахи летять
Все далі, ген з очей -
Дірявлять безкінечну
Площу неба.
У цім спектаклі
Масок і ролей
За мною плакать
І тужить не треба.

Бо все життя
Прожито наче в сні,
Бо вже давно
В руках немає сили…
У пошуках
Останньої весни
Моя душа
З птахами полетіла.

1. МІЖПІР’Я

в міжпір’я року
спустошується чуття старе,
прозріває чуття нове.


2. ТАНЕННЯ СНІГОВОЇ БАБИ

в огні ридає відьма сніжна,
жертовні сльози студять камінь.
сам папа хорс шепоче ніжно:
“…et spiritu-us sancti. amen.”


3. ЯРЕННЯ

набухають бруньок соски ́,
вивергаючи пір’я зелень тріпотну —
чорні дерев кістяки обростають зеленою плоттю —
язиками листя тріпочуть крильми.
виходить трава — пробоєм крізь твердь
розпускає кінцівки в обійми небес,
хлепчуть рослинні роти повінь води та проміння.
зелена пожежа та вибухи квітів.

вилазять змії з нір, як плоть із м’ясорубки.
бога славлять хором жаби ́.


4. НЕПОРОЧНЕ ЗЛО

яблуневий цвіт горобчики клюють.
непорочне зло.


5. ЖИТТЄПИС

тріщало склепіння світу,
коли проростав він крізь
велетенський листок.

а зараз головку t ́ul ́panа
пестить вітрами природа.

проте неминуче лишання сухого бадилля.
спадок заколоту вкублиться в сім’я.


6. РОЗКВІТ

коли облізе золото —
буде самий смак.
земля вся сколота —
наскрізь проколосився мак.
піхви червоні розбухнуть,
хоботи джмелів напухнуть
хтивим соком богині природи.
бери її — насолоду...

1. ПРИПЛІД

в мені твори зароджуються,
мов яйця у птиці нутрощах.


2. БУЛЬ...

покидаючи коловерть sekund,
занурююсь в okean я –
perlина на долоні.


3. ОДОМАШНЕННЯ

як бика за роги, мистецтво ловлю.
до склянки саджаю
копошливі черв’ячні слова.


4. РІЛЬНИЦТВО

іду по звивистій ріллі мозку,
жбурляю жменями зерно.

приймаю сім’я в лоскотливе лоно чорнозему.
а вітер хвилі хай ланами котить...


5. ДРАПОШТАН

коли жовті смутку пелюстки
стискають в дулю серце,
стікає червона сльоза
на листок.


6. ПОМИЇ БЛАГОДАТІ

став під duş –
і тут
творчості потік мене дістав –
на мене хлинув!


7. ХРУЩ

< я вам покажу кузькіну мать! >
отак митцем він став.


8. БЛЯДСТВО

після відвідин muzи –
виснажений та вдоволений,
мов після злягання.


9. ТВІР

творець
створив
творіння,
щоб творчість
творили
створіння.


10. ŚURREALIZM

«спочатку було слово...»
господи, ти неперевершений poet!


11. ЗАПЛІДНЕННЯ

твори мої, військо klonів моїх –
вперед! у наступ!
на свідомості-твердині.


12. РОЗЛАД

які вірші – запор!


13. ЧОРТИКИ

от я і дописався!..


14. ЦЯЦІ

коли шубовсну у могилу –
колами розі ́йдуться певний час триваючі слова...


15. ROMAN У VIRŚАХ

хоч я й roman – пишу virşі
паскудні.


16. НАТХНЕННЯ

коли мені збли ́сне – пишу.


17. КЛІТІ ГЕТЬ!

у poezijі я – неtradycijної orijentacijі
збоченець від розміру й rym.


18. ПРИЩЕПА

прищепив якось рядок до писання.
місяць хиріла прищепа.
відторгло неї писання.
викинуть мусів.


19. ТРИ ХAПКИ

трава – прилад схоплення натхнень.

20. НОРА – ТВОЯ

читай те.
більшість суть не посмакує.
перетравиш суть лиш ти.


21. БОГОМАЗ

яйця творчості вмочаю
в пересохлий глечик серця –
мазанину творю
по paperі душею.


22. СЛІПИЙ KVADRAT

слово без крапки – провалля...


23. РОЗДІЛОВІ IJEROGLIFИ

koma думку розчленяє.
знак оклику – перун у крапку мозку.
знак здивування простір коробить.
двокрапка pol ́usами роздирає у перелік потойбіччя.
tyre – прірва між думками,
стрімка нора між світами.
крапка є тупик.
трикрапка – trans прозріння...


24. ПРИМАРА

не кажеться слово,
а якщо здається – хрестись –
мислеобраз побачив.


25. ЧИСТОТА

нове поняття втілив словом рідномовного коріння –
новий виток у мудрість.


26. ЗЕРНО ІСТИНИ

не буває книжка непотріб цілком –
зерно знаходиться й в лайні.


27. СТОП-КРАН

я кінчусь, коли напишу останнє слово –
amiń.


28. ABSTRAKCIONIZM

побічні спалахи мітять потік суті
в оболонку пустоти.


92. ПИСАНКА

скупомовна свіжина – моя писанка
відьмацьких заклинань і священних писань язичництва божого,
і безумця скрежетання смерчем з горлянки порожнеча в пустоту,
де всюди кожне – вимір благодаті від і до верховного magnitу.


30. LITPROCES

плине час...
і postmodern стає вже klasycyzmом.


31. ПО ПРИХОДУ

narkotyçний kajf якщо є
у витворі – то це мистецтво,
а без – то курячі сліди.


32. NIRVANA

«все» у значенні «кінець» –
«заземлення» у absol ́ut.


33. М’ЯКУШКА

всі книги із torfу.
немає granitної книги?


34. НЕХІТЬ

хоч силу слова я зростив,
та на śužet каліка...


35. КОРЯВИЙ МОЗОК

не все можна зрозуміти,
але можна усвідомити все.


36. СВЯТЕ ПИСАННЯ

якби сам бог писання написав
своїм натхненням слова
спалив би розум людський,
що мов наблизився б до сонця.


37. ПРИРОДНО

здебільшого твір написати –
наче випорожнитись –
невідворотно.


38. ПРОРИВ

місяць без seksу!..
muza явилась.
сім творів
за ніч із нею кінчив!


39. ОЗНАКА ТИМЧАСОВОСТІ

чужоземні слова latynицею пишу,
коли на рідномовні я невіглас.


40. МАГІЯ СКЛАДУ

голосний перед приголосним – вбирання сили.
голосний після приголосного – віддача сили.
голосний між приголосними – засвоєння сили.
голосний без приголосних – джерело сили.
голосні без приголосних – пучок сил.
без голосних приголосні – тіло без сили.
приголосні – тіло.
голосні – сила.

був я в царстві небеснім
як дикун.
не в ті двері.

життя змушує demonом стати
на весь зріст.
рвота на свободу є божого нутра.

корисно здаватись слабким —
зручно розслаблену пиху ужалить,
бо матерія — лиш шкура духу.

з лопатою можна кого хоч переконати,
якщо добре підкрастись.
tualetовий kolir.

на мене якщо покруч
надів прокляття обруч
обручів пружиною роду колін —
воно хай вертиться в гробах —
чи в тілі, чи у пеклі —
віднині вовк я — заклинаю його в жертву
з пустоти у часопростір обручів спружинюю перун
обручами множений страждання
з відсотками вертаю борг назад.
кати із пекла хай збіжаться подивитись,
як катую жертву цю.
безмір же ніхто не проковтне.

від’їли збоку — пе ́ред виріс.
хай зуби випали – figня,
зате у нас astral ́ні кігті.
хай плоть ужалить гад людський —
а ми йому обсмалим душу,
щоб він скакав 120 перевтілень.
а люди нюхають баян —
в міхах їх вабить дух ходячий.
не розуміє чортик ще зелений
із чим їдять amiń.

об’ява:
купую džyнів. гончар.

робота проклятуща! —
мушу скуповувать душі.

перед дзеркалом:
не такий страшний я,
як мене малюють!

слабкий упир – самогубець,
бо люди заклюють.
сильний – злидень-душогуб.
передавати можна святий дух у білий світ
і цим буяти променисто.

0

klaustrofobija є пам’ять
про поховання живцем
при попередньому втіленні.

1

прокинувсь! şok! у тілі!
удар! кінцівок рух!
вколовсь на цвяха шилі!
і спертий гробу дух.
могильна тьма і жах!
кругом закритий простір!
безумства крик в очах!
і плоть в холоднім поті.

вже викинь тіло геть,
біжи-кричи світами!
від мук спасіння — смерть.
червивим череп стане…

2

…знов доля сиву селить
свідомість в житлі новім.
на мозок чавить стеля,
лякають темні нори.

ще буде стін жахатись.
і бігать ще волоссю,
в поля із нір тікати,
шептати страх колоссю.

чого у мить цю я щасливий безпричинно?
може перед смертю бог дає?..

хочете – усміхнусь у власній руці
через сотні літ на кутні зуби?
скажу: < бідний romо, я знав тебе...>
сміймося! життю радіймо!
здригаймо землю перевтіленим реготом...

був живий, але помер.
давно не помирати – немов давно не спати.
блаженна старість перевтіленням в незаймані тіла!

а простачки ростуть блаженно:
були звірками – народилися людьми.

храни мене, боже, від безсмертя у тілі нудного!
за що ж ти мене в мавпу втілив?!
самотньо серед них...

із підсоння тіло – в підземелля,
душа – в підсоння знову,
допоки втіленням не відхворіє.

я звідси дурником помру
богам на втіху
й на скорботу вам, дурні,
дай, боже, – богом без вертань.

перед лицем смерті
шапку скинь, заради бога!

1. ANTYGRAVITACIJA

доля повісила мене у петлі gravitaciji
головою донизу на корінні akaciji,
ще мить – і лусне цеп –
в безодню небесну порину,
де з люльки дід сварог
пускає halaktyky диму...


2. MATERIALIZM

чи кості не камені?
чи плоть не з води?
ми ж гори в снігах!


3. ПРОЗРІННЯ МУРАШКИ

полегша...
вже з шиї камінь з гуркотом упав
на голови pigmejiv,
яких тіпало від важкої ноші
пищали в’юнами гнівні protesty.
стислися зуби, знесилились руки
жовтих уже кістяків.
...полегша.


4. КЛАДОВИЩЕ

моє коріння тут
закопане.


5. MUZEJ

тут розкладено
час
збирати.


6. ЗАГАДКА

що робити kondyteru з cukrovym
diabetom?


7. DIJETA

солі гори смерті.
cukru гори смерті.
відсутність смаку – життя.


8. НА СМЕРТЬ НІМЦЯ

вранці сонний влажу в avtobus
і тут неждано, як струму удар:
< vitalij німець помер... >
4.12.2003


9. СКЛЕРОЗ

я забув, де я себе забув!


10. ЗНАЙШОВСЯ

всі люди як люди,
а я – я!


11. ОПУДАЛО

була б душа –
було б людина.


12. РОЗВИТОК MEDYCYNY

лінощі – гірше, ніж syfilis.


13. БЕЗЦІНЬ

безплатний seks буває
тільки в лоні м’ясорубки.


14. В М’ЯСОРУБЦІ

мені життя оскаженіло!


15. ЩЕДРИК

я не жлоб –
із двох mikrob
вам шкурки подарую.


16. ШУЛЯК

киш! вареники пузаті,
на вас летить виделка!


17. FOTOMANIJAK

дайте я з вас світлину зроблю!


18. СЛАВА ТРУДУ

любиш їсти –
люби й tualet вигрібати.


19. ТУША

пройшовся між зубами в тебе павучок.


20. МИТЬ ІСТИНИ

< апчхи!!! >


21. REALIZM

крапля в воду:
< буль!.. >


22. IRYNI

золотий усміх сонячної лисички
вкублився щастям в шпаківні серця мого.


23. UVEJ

помиляється той, хто думає,,,


24. ПРОСВІТЛЕННЯ

мимо поїзд промчав,
раптовим гудком обтрусивши із nerviv іржу.


25. ПРОКЛЕНАЛА БАБА ДІДА

щоб твої очі воші обсіли!
щоб тебе бусли в полі заклювали!
щоб ти серце висрав!
щоб тебе світ виблював!
щоб ти в сонці втопився!
це ти нам, покруч, сциш в криницю!?


26. КОЖЕН ТРЕТІЙ

як можна закопать того,
хто ще не вмер?!!


27. БЛАГОДАТЬ

недокурки жевріючі жбурляйте
крізь часову діру
як дар богів
людям кам’яного віку
для полегши розпалу вогню.


28. CYRK

над жерлом vulkanu
моєї гарячої kavy
натягнув павутинку павучок-ekstrymal.


29. ELEKSYR БЕЗСМЕРТТЯ

діти рухливі.
дорослі морять живчик
і старіють на дно.


30. ПОЛЮБИ БЛИЖНЬОГО

якщо я помнусь –
будьте людьми –
розгладьте!

31. TEOFOBIJA

посіли зірку –
портять zodiak.


32. KIRTAN

жаба робить džapu.


33. КОРОСТА

коли нутро свербить,
як почухаєш?


34. MARKETYNG

за гроші можна купити все,
але не все можна продати
за гроші.


35. ЗДРАВИЦЯ

випиймо за те, щоб сидячі в утробах
з нами випили за нас!


36. НЕБО ВПАЛО

на asfal ́ti чавлена ропуха
kamufl ́ažna, мов desantnyk,
paraşut якого не розкривсь.


37. ЖЛОБ

можливо теж насолода
в sportyvnomu avti
розтинати заздрість голоти.


38. ЗЇЖДЖАТИ ПОРА

лижі горять на magmi.
скоро виверження vulkanu.


39. СВІДОМІСТЬ ВИЗНАЧАЄ БУТТЯ

брехня – шлях самообману,
самообман – шлях безумства.


40. СОБОРНІ РАБИ

рабство обрядів...
для тупих — повсякчас!


41. ЛІТОПИС

люди знайомі суть образи,
з плином ріки часу – зирк плину суть.
мені, спостерігачу, це – чудно єсть.


42. EFEKT МЕТЕЛИКА

голодранець, що внюхав з багаття t ́ut ́un,
знищив більше за l ́enina.


43. МЕНІ

підсуньтесь, mil ́jonery! –
пограюся в життя на гроші.


44. ЛЯПКА

чом кнопки «назад» не буває
в житті!..


45. КОЩЕЙ БЕЗСМЕРТНИЙ

ще не родився
той, хто ще не вмер.


46. БЕЗСЕРДЕЧНІСТЬ

нащо те серце!
нащо туди лізти!
клади його в гроб –
як смерть кощея у яйці.


47. ПОСЛІДОВНИЙ

завжди йду до кінця,
та перед ним все збочую назад.

боже око з міжсвіття вікна у матерії світ
свідомістю-поглядом творить життя за життям
до проходження гри до кінця.
тоді всмоктує бог очищене око своє —
зоротвoрця нового бога з вікна
і вікно заростає.

та гримить похід закутих в панцирі череп’я
у зморшках слимаків
до поки.
костопера вказівка вмочає в чернь невідворотно.
по тіні долі в лійку
жилаву житку веде до брами прірви загальних зборів,
де смерч підносить попіл людський
і лушпиння сполоханих спалахом суті.
а тут
на тверді плавучій
все скльовує окунь неймовірний кожних сновид.

чорним шовком ніжить ніч...
лід свідомості плавиться на сковороді дрімоти
і стікає у лійку вихором вод підсвідомості,
всмоктуючи віджитий згусток дня
й тілесні щупальці чуттєві...

червоним nervом через сни і яву
звиває шлях життєвий сліпа свідомість у skafandrі плоті.
лиш сон це!
лиш про це
спалахне прозріння палюче
і спалить плоті шкарлупу,
білок душі вознісши,
звільнивши духу жовток,
лиш сонце золоте.

співсвідомосте, чи доглянеш до дна це?

святослав хоробрий був правий, знищивши pidiudejську xazariю,
просто він не припускав, що володимир
насаджуватиме ізсередини iudajizm у вигляді xrystyjanства,
чим підірве злет волі русі ́,
що, як наслідок, не подужала заткнути чорну діру
altajським ordaм на місці розбитого нею ж xazarського щита,
через що сама прийняла на себе долю цього щита для jevropи,
воскресаючи лише у 21 столітті.

з точки волі крізь ніщо
bombи вибухом — halaktyk розльотом
сварог розпросторив світовида
у бульці копошитись,
з’єднавши простору кінці,
по нім стрибога часу струм пустив
і розвитку матрицю із бруньки розпускає,
щоб плоди творінь ввібрати
у точку волі крізь ніщо.

на трьох китах, що весело веслують mantrи neptunу,
пливе моряк просвітлий у небесне царство.
цей buddyst по-своєму сліпий.
і xrystyjanин той недобачає.
вчений обмацує думкою світ
і виходить на галявину підсніжників,
де сидять 12 богів на узбіччі неба.

бог = океан,
де всесвіт (довжина якого = коло) — koralовий острів,
де вилуплюються боги й пірнають в любов.

світлячки пірнають в світло
краплинами всесвітнього дощу
у водяну planetу
звідусюди крізь ніщо.

мученики безуму проклинають бога
й лягають на рейки, по яких мчить воля його,
в чистилищі якої за прóщення верховного гріха
кочегарить опущений божич.
пред’явники kvytkів спасіння
спружиненням розриву від земного
мандрують до зупинки царство небесне.
у склянці nektarу ложка бринить в руці провідника xaronа,
що в вікно байдужо споглядає у вирій ключі журавлині
непідвладних йому відьмаків.

у явному низі xrystyjanство пірнуло
хресним ходом у наву до образу бога на дні
крізь нору із образів святих
намолених згустків сили
намоленим згустком соборно.
хоч ти всюди усе,
але каменем у склянку смерчу?!.
клинком не можу увігнатись в намолену нору
крильми об обручі чавунні.
не кріт я, а настройка частоти тебе.
я ще воскресну назавжди понад поверхні всіх небес,
скинувши смерчів тягар,
де над усім ти — безконечник у колі верховного ладу
із сонць, що у сонце пірнули
в amiń.

прозорий птах метнувся синім
в небо через сонце
потойбіч докупи у яйце —
жар-птиця.




поїдає бог собі хвоста:
творець все творить — все нищить час.
ці двоє крешуть в згусток іскри божі.
а згусток іскор цей — училище богів.
єдиний смисл буття — у рості masи бога.

дослівно світ є світло,
і темінь — темні черепи, що мізки світла огорнули —
частинки світу найдрібніші.
душа ж його — безмежно-круглий всевишнього сварога задум:
плоть бога світовида із мислі вибуху свідомості зростить —
всевишніх друзів — світотворців.

мабуть шкурка вичинки і варта,
раз на творіння тратить силу бог.

об’ява: пропащого шукає бог.

покайся!
шнур горить до bombи голови.
твоїй душі в колодязь вуха
ul ́tymatum ледь не матом
бог уже кричить:

дощ вимоли скоріш,
а то — розліт
шматки збере не скоро!..

втілили людиною — не будь скотиною.

злопам’ятання каменюку з шиї скинь —
й за соломинку можеш не хапатись!
по сходах прóщення наверх
у царство боже краще йди —

обе ́рнеш душу в дзеркало до зло ́би —
й хай б’ють потоки люті —
лиш оддзеркаляться назад,
мов бджоли в вулик жалю
гідний повернуться,
віддавши в спокій сили мед.

вийшов з хати — хвали довкілля — слав творця.

скинь skafandr свинцевих буднів.
іди в поля ромашок триmetrових.
відчуй біло-жовто-зелений ромашковий запах
білим простиралом чистої свідомості.

Помер борець, вічна слава
Упав від руки ката
Засмутилась Україна,
Спорожніла хата.

Помер борець
Йому слава!
Вічні райські ворота.
До Московії, Україні
Вже немає вороття.

Слава! Слава отаману
Борцю за свободу
Спасибі!- кажу йому
Спасибі!
Від усього народу.

Смерть його не зломила
Він живе між нами.
Славу його не затьмарять
Не зітруть віками.

Хай лютують
Шаліють кати,
Їм цього не знати,
Своїх героїв
Будемо шанувати.

В золоті і бронзі
Будемо шанувати,
На майданах постаменти
Їх будуть стояти!

топчуть зелених туземців заповідників hazonів,
що помстяться, знявши чари єдності піщинок cehlи.

напад натхнень поглинув мозок звивинами.
тягар тіла жалібно ниє хтінням.
в губах жарина димом шкварчить.
цокають хідником копитця хтивих самиць.
stalkerи дна нишпорять bakи.
asfal ́t — лиш крига для крота.
іде війна між
зеленим,
жовтим,
червоним.
знову:
зелений,
жовтий,
червоний...
збіговиська cehlи щирять вікна.
тіло йде в termitnyk ніч лежати.

єдиний божий храм – нечепана природа,
всі інші храми – лю ́дських рук творіння.
паскудити у храмі – гріх.

із живої землі смокчуть naftу упирі –
іскри божі з ядрами жар-птиць,
хоч золото – кумир святого духу.

свині риють землю.
свині – це люди.
людство – короста землі.

не гадь, а ладь!

єдиний божий храм – нечепана природа,
всі інші храми – лю ́дських рук творіння.
паскудити у храмі – гріх.

із живої землі смокчуть naftу упирі –
іскри божі з ядрами жар-птиць,
хоч золото – кумир святого духу.

свині риють землю.
свині – це люди.
людство – короста землі.

не гадь, а ладь!

душа безсмертна славія,
жар-птиця русь,
немовлям воскресла україна –
у первінь себе переродить,
яв своїх плоди зібравши в купу,
у славії ядро себе переплавляє –
землі вінця самоцвіт,
зоря в сузірї людства.

мирність – входження у мир –
славинську єдність нашого мурашника.
на вершині єдності, вростаючи у небо,
сидять волхви в духовнім interneti.

а трипільці звали себе хати,
бо від них лишилось слово хата.

предки – мого коріння плетиво тіла бога рода
й славинсько-українського народу,
що жолуддя породив,
з якого слов’янські на-роди – дуби.

по престоликах тихше!:
я, верховний бог всіх слов’ян род-всеслав,
що в слов’янстві всюди існую,
об’являю мого первенця –
бога славинів собою.

їдкі prožektorи очей
даремно нишпорять у бочці
безкінечність круглу diogena.

під muzykу капежу кислот
мурашник, вихора глитнувши,
полює в шерсті блохи-kenguru.

дай, сонечко силу –
де тебе вночі носило?
у тебе в серці вкублюсь – гадом буду.
не закрили вікно – на священний пагорб
чортів із пекла напустили.
а кістлявий косить костомахи –
срібні павутинки до небес.

могли правити світом,
але не правили:
з мурашника ми вийшли
і йо ́го дрюччям дрочим –
суспільний гріх лихий,
але веслом веселка весело гребе
зівсебіч в нас точку волі –
згусток гордий самоти.

на палю сварожого кола – збіговиська богів –
губою рибу наштрикнули –
тріпотне лусок сузір’я
на вісь кулястого безміру,
прорвавши всесвіту пузир,
спустили часопростір в небуття.
а тут зі швидкістю світла
кроти зачервоточили землю чомусь
і вганяють хрустом в сказ людей,
що чують цокання під ними
землі рідної minи.

перевтілений ikar reaktyvний в небо попердів
кінцем задовільнитись,
під оплеск черні у nirvanу,
лишивши просторову рану
fejerverkом для роззяв,
для правовірних – богом.

включився – і м’ясом по хмарі побіг
наздогнати за обрій у вoгнену кулю назад,
що землю мете променистим волоссям,
şlifуючи палко губами
яйце у слині okeanів і шершавості гір.
ще й місяць прилип – parazyt.

над ополонкою сиджу –
моя religija – наживка.
господи, дай милість пізнати –
куди всунуть свідомості штир?
коли заснеш, божич при ́йде з пазурами,
з язиками батогами і nimbом прокляття в руці.

записуйтесь в божичі!
у кого не виявлять крил обрубання –
голови monetою дзвякнуть,
бо jog є покруч і святий кощун
співом xare krişna
пнувся-пнувся і вознісся.
gazами спузирився neptun:
лицеміри-мордовороти!
вішайтесь під воду!
військо mamonи!
візьміть до рук списів відростки,
prezervatyvи nimbів натягніть
вперед! на воїнство небесне!
armageddon посядемо підземний!..

а ночами дзюрить дощ,
соромлячись при сонці, мов упир,
котрого погляд світла спопеляє —
мучитель блаженний промінням
виродків тьми непорочних.
щирого серця налийте гранчак!
дружню долоню закуски подайте!
хай світло втілиться у чернь!
хай жовч у червні заголосить!
хай зелень пнеться в синь!
хай в неї він жбурне betonного стовпа,
якщо вона – бездушна statuja свободи!

1. ОСІНЬ

осінь – гниття природи й смуток душ,
у тіл клітках ходячих серед бурі.


2. НА ЗУПИНЦІ

на зупинці край трав’яного лісу
накочує хвилю зелену берег моховий
на моря asfal ́tного твердь.


3. У ЛІС

навчи мене, мокоше,
читати карлючки звивин дерев,
збирати ядерні гриби поліські.


4. МЕРТВЯК ЛІСОВИЙ

до тіла
шуба комах налетіла.
у черепі вкyбляться шершні.


5. ХЛОПЧИК

біля городниці в напрямі дубник
є урочище хлопчик,
бо там хлопчик повісивсь на дубі.
6. У НІЧНОМУ ЛІСІ

не бійся нічного осіннього лісу.
дерева живі.
тебе обіймуть чорні руки люблячих гілок.


7. СТЕРНЯ

і в полі дим
і я у нім
біжу жуком
під хмарами.


8. ПОМІРОК

йду проти вітру.
осінь.
з лівого ока сльоза.
шумить вода під мостом.

Колись, коли я був іще дитиною,
Я посміхався щиро дітлахам…
Аж раптом – виріс… (Думав: став людиною)…
Прийшов «у люди»… (Де там…) «падла», «хам»…

А ще: «казьол», «придурок», «сволоч кончена»,
«Ацтой», «дебіл», «тигляньнуцевабще»…
А ще: «цебе», «трупарня азабочена»,
І – «конь в пальті», і «алкашня в плаще»…

А ще, я взнав, що нас («лахов») «нємєряно»,
Багато нас, а ось вона – «адна»,
І через те, що стільки нас - «патєряних»,
Вона не має «жизьні ніхрена».

- Музчина! Шо ви тут всьоврємя ходітє?!
Вам сказано, шоб ви прішол «наднях»!
Всєм нада! Шо-шо-шо??? Багато хочетє!
У нас без вас работи… Проста – жах!

І я поцокав стомлено підковами,
Минаючи забрьохані авто…
Пішов полями, травами шовковими…
Рвонув галопом… І згубив пальто.

прокляття вбивцям –
рибакам, мисливцям!

кожен плотоїд – kanibal
юшку з брата хлепче.

уявіть себе живими:
вам плитою розтинають живіт,
розривають тельбухи заживо,
деруть шкіру живцем,
відтинають голову живу
від тіла живого,
бо ви – риба життєлюбна,
яку ви вживаєте.

як з пивом людям ласий рак –
у мулі річки так
людина ракам ласа.

не бий муху – божого слугу
із sektи чорних angelів.

кровососів перевтілюю в жуків,
мабуть.

взимку в шпарині знайшов комара.
вбивати й не думав – перемир’я.

не залітайте, комахи, на світло мого нічного вікна.
вам – голод тут,
мені – морока вас із пекла видворяти.

під сковороду на вогонь обсмалила крила-лапи муха.
жалістю добив.

скільки тіл я розтрощив!
колесами velosypeda...

а піст є докір і знущання над стерв’ятниками.
vegetarianцю піст – непотріб.

чому українці поклоняються хлібу,
а moskvини їдять його просто?
+ голодомор?

moskvини, бувши ослов’янені,
відцуралися первня
і, накидаючи сусідам це,
їх поглинають,
поки їм не буде первінь сильніший накинутий,
або не відродиться первісний.

самара rasи нас єднає.
у вас свій корінь,
арійського кореня – ми.
не ви,
слов’ян колиска – ми.
не ви,
imperська русь – ми.

пнися далі – і знесеш у небуття
серце двоголове,
що ссало кров тисячоліття
з finno-ugorського живого джерела.
за заразу слов’янства пробачте
і будьте здорові!

жовтий первінь вже нарешті зарубає в спину тінь ordи
назад до білих меж jevropи –
попри тьму віків, jevrazijі розрубаний черв’як
не зрóстить білу вже і жовту половини,
і справедливість жовта змусить даністю небес сприйматись,
бо множення є сила частоти.


sybir kytajці неминуче загребуть,
japonцям продали б kurylи-saxalin,
що й так japonські острови північні суть.

moskva згуртує в naciю kavkaz стрілою в волго-дон –
від моря і до моря навік обтічний вод кордон
між чотирма як даність нерушима.

шкурою облізе слов'янин
з finno-ugorської змії –
від іга русі moskva звільниться,
бо estonець – істинний moskаль.

зі стелі опустилась стовпна сила,
уп’явшись в спляче тіло-душу.
вмирати тіло не хотіло,
пройшовся м’ясом дрож.
та душа відкликана була.

опало листя вух,
розсіялась омана тіла,
душа на звук заторохтіла
голкою на требище magnitне.

на orbitі
за загостренням стовпа
засмоктала сутність душу
соломинним душогоном
через небо все.
душа спорхнула —
плоть з кісток відділить час.

під хмарами ледачо пари ́в... —
молитвою метнувся в небо
ужалений розум!:

довіряю тільки собі
частково.
вірю тільки тобі —
розкажи мені істину...
як важко, господи, пройти життя
по променю любові серед лиховіїв,
не впавши у спокуси яму вовчу,
де кишечник гадюк шиплячих!
куди не плюнь — кругом латунь!..
так болюче буревіями здираєш струпи
із любові у серці моїм, аж жахаюсь —
а що як матрьошка серця порожня?!!
дякую, що чаша судьби — не діжка.
але не бий мене, господи!
я вже і так тебе люблю...

пізнання коренів вабить не всіх –
многі воліють аби наперекір.
насильство над паростком –
це насильство над богом?
чи бог спонукає
глині істот надавати
божичів обриси?
на все ваша воля,
завідуваче випадковостей!

знов стрілки летять по orbitі,
біжать у sekundи все миті,
і плинуть рікою хвилин,
впадають у море годин,
мигають у блискавках днів,
і гаснуть у ночі пітьмі,
волочаться в тижнів полоні,
женуть місяці їх в kolonі,
одна з чотирьох все жере,
і рік їх ковтнуть вже бреде,
зганяються в гурт десятьліть,
в стовпах кам’яніють століть,
пірнають у безвість довічну,
спливають у дійсність нам звичну.

мельканням біло-чорних kadrів, мов потяга vahonи,
туманні довгі дні повзли у ніч землею,
я був лиш придорожній стовп.
жахливі давні сни летіли в даль з душею.
човен тіла із дерева плоті
ніс розбивав об камені долі
та воду журбою кривавив
і плавив тугу в слово.
кавалком доля випала така,
немов жене крота ходами бог в подобі щуролова.
життя — vertep із кінцем в іграшковій труні.
у світу очі кам’яні.
душа була в beton закута у звіринці людському,
де кожен прут — душа у плоті.
в’язко у жирному м’ясі духом протухлих яєць.
у черепі-домовині холодний вуж,
у дулю склавшись, зіщурився сивим клубком,
вузлом язик зв’язавши,
до м’яса рвав одежу шкіри
nervів павутину звивав.
зубатий годинник життя шматував
і на порох молов у вихорі стрілок.
шашелі-миті тирсу точили із mumijі моєї.
вкривали зморшки мій жовток.
дитина радість відцвітала в сивий сум.
на пні життя кілець річних пожовклий рахунок ріс.
на unitazі черепа півкулями мозку сидів.
обдували вітри проминання з голови-кульбаби paraşutики пам’яті.
в грудній клітці зачинена пташка
билась у приступі klaustrofobijі
об старіючі ребра...

та в обширі нутра замуляв згусток.
волею навівши уваги mikroskop,
я розгледів світло із пробою власної кори.
крізь шпаринку я проліз в безмежне небо
і зануривсь у всеєдність, де я (і кожне) — іскра божа.
і блискавка вперіщила мене, akumul ́ator мій по вінця зарядивши,
долю стару у ніщо спопеливши вже новому мені.

вельмишановні, на небі вас з докором чекають очі
вадима het ́manа, в’ячеслава чорновола, georgija gongadze і ще...
чи бачите їх?
і очі господні також.
чи може ви вічні в верховних тілах?

ми здобули незалежність
безкровно.
а жлоби жиріли.
ми зробили pomarançevу
безкровно.
а жлоби жиріють.
ми влаштуємо страшний суд
безкровно?
а жлоби жирітимуть далі?

не вітчизнолюб — гнида на тілі батьківщини.
де не доліковані гнійники народу —
заводяться janyçarи, жлоби та інші кровососи.

moskvомовність українця —
пізнавання душі предків і духовного простору україни
через prezervatyv —
ні задоволення, ні плоду,
бо україна – це все українське.

житомир. 1990-ті. radio:
< ...как гаваря ́т наші братья укрa ́інци... >
на мить ведучий замовк.
з дна свідомості блиснуло:
< укрa ́інци... я... ми... >
та отямившись від мислення,
продовжив уже повільніше:
< …сало — сила, спорт — могила. >
і пустив moskovську popsу.

zombi чужинських жерців,
згадай, як у житті твоїм минулім —
хлопцем-indianцем знена ́видів ти місяць блідолиций.

і ще згадай славина у бою:
ворогів змітала червона повінь
бойових шароварів xarakterника сірка
як божий бич!

коли ж знов хлине славинська ріка —
той, що греблі рве —
у це копошіння холуйських жаб
в стоячих калюжах славного рі ́чища!?

то в чому ж вузол і петля?
яка болячка нас коробить?
а це зозулі пi ́дкидня примара зла
про колиску трьох klonованих народів.

славії зеленокоса голова — полісся.
хребет із хребцями порогів на схід вигинає дніпро.
і krym у морі — теж важливий член,
де сяє tamga золота у блакиті,
і місто буде — виноград.

не перейшовши віслу, прип’ять, дон, дунай, карпати —
не стане славин okupantом.

божих народів смерч пожирання
відплатою доля вертає назад
за мури червоних зубів –
і згинуть наші federastи, як роса на сонці,
воскреснувши духом святим
у возз’єднанім сонці сердець
україною для українців в серцях променистих.

вже череп нам явив свою личину,
ріка змія лускою русло риє,
кістяк землі сховав лісний лишай,
козявлять люди купи гною,
жуки у вирій торохтять,
кроти вулкани риють,
прозорий щур хапає alkaşа,
копито трощить damські пальці,
рогатий дядько цицьку хоче,
реве дитя без крові,
перун тріщить death metal,
гробак в гробу amerykу відкрив,
стежки мурахи мозком протоптали,
яйце із ока вилупить жар-птиця,
піп збісився із нутра,
кабанчик чуха сраку об statuj,
вже череп нам явив свою личину.

живою плоттю бувше
шматками вітер віє.
по духу брата вчувши,
страшні пісні хтось виє.

прорізав тишу крик
живої ще людини –
там зуби, кров, язик,
уклін і вигин спини…

при сонці знову тіло.
лопата знає діло.
холодні руки сині
і шкребіть в домовині.

як завжди, ніч кругом.
спішіть до хат бігом.
на камні дрипне кров,
як завжди – знов і знов.

україна – для українців!
jevropa – для білих!
afryka – для чорних!
azija – для жовтих!
земля – для землян!
ameryka – всесвітній зброд.

humanizm – людська свобода,
nacionalizm – народна свобода,
socializm – суспільна свобода,
demokratija – особиста свобода.

не відчуємо рідним людство, мов рідну naciю,
поки не стикнемось із неземною cyvilizaciєю.

сонце – рак червоний в нору заходу поліз
і втопився у крайнебі,
на нім лишивши краплю крові.

тиша...
лиш, мов самогубці,
глухо гупають об твердь земну
яблука достиглі...
і коника політ натхненної душі
у самозабутті сюрчання...

завіса ночі впала.
в трухлявому селі ворони з храмом б’ються
і крізь двері із туману стежина в ляк веде,
де згустком крові комар удавився,
горять сонця клітчасті людських гніздовищ,
протяжно виє вітер на orgánі димаря,
шепчуть краплі, тишу п’є трава
та чути звуки тихі – гниє солома стріхи...

ряднина ночі на землю накинута –
старіша світу сварогова свита.

на блакитному arkuşі неба
проявляє всесвіту світлину
одноокий fotograf місяць.
у чашці небесного çajу
зоріють krystalики cukrу
і місяць – кружальце lymonа.
наче зирять зорі,
мов очі,
у душу,
як входи світів.

вночі запалив сірника.
у темряві який барвистий та об’ємний вогник цей!
сила тла.

світає.
мул тьми осідає на покруч дерев
згустками божичів чорних –
здіймає хвиля сонячна
каркання молитов крилатих зародків ночі.
зі сходу обрію mil ́jardи рук тягнуться –
обмацуючи землю,
сліпий мандрує на захід.

сонце, скоро до тебе поверне земля
тіла частину, де я (воша) сиджу
на пеньочку – жую колобочка.

золотосяйний хорсе!
ти випромінюєш і притягуєш,
відчуваєш силу ядерного серця,
теплим язиком лижеш
звіряток і паростки,
й воду в хмари відземляєш
для дощику теплого
для райдуги-веселки,
якою дітлахів чаруєш,
рудий волосаню вогняни ́й!

сонячний зайчик –
вистрибок
блискавки
сонця.

Узявся Кінь писати кандидатську,
Отримав тему «Рівень мотивацій».
Керівником призначили Козла
І Кінь по вуха впрягся у діла…
Проводив безліч тестів та анкет,
І винайшов якийсь новий макет,
Закономірність виявив нову,
Для діаграм застосував канву,
Відзняв потрясний тематичний кліп,
І від роботи мало не осліп…
Та кандидатську він не захистив,
Бо рада, не змогла знайти... мотив.
Узявся Лис писати кандидатську…
Отримав тему: «Рівні мотивацій»
Дізнався з перевірених джерел,
Що керівник у захисті Орел.
Це, загалом, не так уже й погано,
Він має небагато забаганок,
А тим , хто ухвалити не захоче,
миттєво може виклювати очі.
І Лис носив Орелику курей,
Та інше птаство просто до дверей.
Тож він і захистився на «ура!»
Хоча й була у змісті лиш «мура».
.................................
Коли ж ущухне злива дисертацій,
які дійшли до "рівнів мотивацій?"...

Згадав дитинство, коли ми - «босота»,
До пасіки навідались гуртом
І пригощав нас дядько медом в сотах,
А ми «гигикали» від щастя повним ротом
Закушуючи свіжим огірком.

А за садком цвіло гречане поле
І, наче вулик, бджолами гуло…
(Де вештався ти сорок літ, соколе???)
Здається мить минула…Доле, доле…
Де те дитинство?! Де ті бджоли?! Де село?!

Я в сотий раз кажу собі: «Віднині
Почну нове життя!»… Та все одно
За звичкою вклоняюся рутині,
В грязюці борсаюся, як сусідські свині
І бісер засіваю у багно.

А замість «медовухи» – терпке зілля,
«Шмурдяк» і каламуть – дурман-трава
І кожен день новий – нове весілля,
І душі, задурманені похміллям…
А, так потрібна світла голова!..

Щоби себе спитати: де ти, хто ти?
Хоч раз вернутись до того села
І, плюнувши на суєтні турботи,
Із висоти бджолиного польоту
Побачити як гречка зацвіла.

indijі загрожує islam –
arabська народна religija,
накинута силою iranцям, t ́urkам та іншим.
indijі треба спрямувати всі сили на створення infornacijної зброї –
religijі для iranців на основі zoroastryzmу й avestи,
яка б розчинила в собі şyjitський islam,
не заперечуючи його
(це ж саме — щодо новоязичництва та xrystyjanства у jevropі)
та на відвоювання нею iranу, afganistanу, pakystanу.

підiudejсько-xrystyjanський захід –
тимчасовий союзник indijі проти islamу.
білі новоязичники – її природний союзник проти обох.

ind – природний кордон між великим iranом і великою indiєю!

в indijі мовний безлад, що не сприяє єдності:
anglijська, hindi та інші indoarijські мови, dravidські мови.
indijі потрібно вводити державною
одну з найсильніших та найстаріших мов світу – sanskryt,
як відродили jevrejі ivryt в izrajili.

і за кілька десятиліть indija стає наддержавою.

1. ЧУДО

дивіться! чудо!
іду по воді як по тверді
...по льоду.


2. МОРОЗЯНЕ

безмісячна ніч і зима.
один на пустинній дорозі.
примерзла до тіла душа.
твердіє сльоза на морозі.


3. ЖАХУ ГРОБАК

образи зимної ночі
нагло у душу вкрадаються.
жадібні в темені очі
нишком довкола ховаються.
стогін рипучий заліза,,,
гавкіт далекий собак...
в душу задушливо лізе
жаху гробак.


4. БІЛИЙ ВІРШ

білий зорепад вкриває землю зоряним пилом.
хрумтять під ногами опалі світи.
зі стогоном тріскаються нутра сосон.
дихаю морозяно-хвойним повітрям.
зачеплена ногою, здригнулась берізка,
кинувши жменю снігу за комір.
по розпареному тілу вздовж хребта
побігли холодні струмочки...
морозить душу біла свіжість...


5. ЙДУ

серед вітру морозного кам’янію.
різаки поглядів ріжуть собі пам’ятники
чужих оболонок.


6. СНІЖИНА

упала на губу krystaliçна решітка сніжинки
і втанула в душу істини дрібка.


7. ЗЮЗЯ

вкоренилась у сплячку північна півкуля
рослинності бога соборно.


8. В ОБЛОЗІ

здійснив би подвиг,
та мороз із хати не пускає.


9. ПРОТИ ДІДА МОРОЗА

я плюнув – і пробив в калюжці лід.
морозе, я сильніший?!


10. КОЛЯДА

боги на небі щедрували у творця:
чумацький шлях наси ́пали зірками.
хай буде щедрий урожай
сонцями душ просвітлих –
новоявлених богів ключі у вирій!

і щедрували про своє святково люди на землі.

nervи-гробачки звиваються у самозабутті, копошачи плоть.
кров кипить. серце – паровий двигун.
кінцівки набрякають хтивістю.
гладить мозок хіть вдоволення
і марення злягатися пластами, як tort, у потязі твариннім
мавпи, у яку мене запхали.

найчуттєвіші жінки – з оголеними
nervами й без шкіри.

червоточини сиру, дубову kotletну кору, серцебиття pomidorа
розриває хтивий стогін залізних зубів,
глитає виїдки губи м’ясо
і пхає-ковтає мішок,
щоб ситість по жилах ганяти,
свідомість в жирі розчиняти.

nikotyn і alkohol ́ вбивають в нас коня
й породжують smarahdового змія,
cementують крила та випалюють життєву силу,
вивільняють ядерну
здебільшого всує,
прагнуть рабом загнати в нору свого буття.
поїдання мертвих озвіряє –
святотатців-мертвоїдів
vegetarianська трава сили занурює в покруч пекельний.

око в mikroskop:

здовбнув шляхами камінь горілиць
лавинним криком підтюпцем стрибун
жбурнув ядро у натовп шипунів
клубок болючих кишами хвостів
могильного діда мороза мішок
на плечі скочив не один злодюга
спаявши губи од вибуху подалі
встромив свій гріх у слиз по вуха
щоб чхнути пір’ям напихали хобот
мух роями прорвалися думки
несучи у небо сонячні плювки
до водоспадів благодаті
на зад упав роздутий коклюш
перечепивши ключку ненароком посуд
розм’яклих черепів закам’яніли мізки
в papir naždaçний не для ніжних шкур
мов мильних бульок у вирій ключ
послав monter усіх у небо
зблиснули серця хочею слизу
висолопить час всім дулі із кишень
зголивши плоть по крайню міру
встромивши перст у м’ясо губ...

кінець світла.

мозок – пустка до дзвінкості…
та серце занило повити словами
з нутра в гробову пустоту,
де вправні боги прирекли
вічно всесвіт свій хвіст пожирати.

з людьми балачки суть марні про дух –
мурахи в мурашник замкнулись хрестом,
і богоносця тіло мислить стадо.

у плоті богу тісно –
поривають мрії у всевишній вимір.

любов родила волю і померла.
родив мурашник бога.
людей відрікся бог:

приніс безсмертя їм кощей –
вони й його розп’я ́ли.

люди-люди,,, – вбить вас гріх!..