Вона танцювала у задзеркаллі
Натхненно і чисто в любові лекалі.
У вирі шаленім іскор вогню
Вона танцювала, її ж не виню.
Бо осторонь я мовчки стояла
Без звуку, дивилась - Вона танцювала,
Згорала дощенту, вкривалася ледом,
Заплющивши очі гречаного меду.
Втрачала, втрачала нестриманим бігом
Шукала розради, зігрілася снігом...
В дощах, босоного, змивши біду,
По дзеркалі збитім за нею іду.

ПОЛІНЕЗІЯ.КОМ.ЮЕЙ.

Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген,
на оцих задвірках історії,
зажатих візовими режимами і почуттям власної меншовартості,
заляпаних спермою та алкоголем
до болю в печінці.
Ось вона, твоя Полінезія,
забита країна на самому узбережжі азійських степів
та європейської полікультури
раціонального штибу пошиву.
Тут застиглою масою стоять усі цивілізаційні процеси
і тільки дикими криками долітає до космосу
модифікована алгоритмічна молитва самотніх поетів
та валунів по роздоріжжях.
Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген!
Повна продажних жінок та продавців алкоголем,
Нетверезих і хитрих,
нацькованих на кожен шерех
і зацькованих кожним шерехом.
(Наче звірі,
знавіснілі від голоду і недостачі продажних жінок…)
Кожна сторінка історії доводить її неспроможність
до нормальної життєможності в умовах космосу,
в будь-якому життєвому просторі.
Ось вона, твоя…
Задихана і незадоволена,
приречена на привселюдне зґвалтування і посміховище.
Polinezia.com.ua., або просто –
the beauty-sexy girl.
Ось вона, твоя Полінезія, пане Гоген,
повна продажних жінок і чоловіків,
що стоять на кожному перехресті і площах
великої геокультурної мапи світу,
виставляючи свої сороміцькі місця
на загальний осміх та огляд,
у подертих вишиванках-сорочечках,
куплених у старої бабусечки-вишивальниці,
у ногу із модою,
чи просто у довгих,
брудних і порізаних джинсах з надписом Levi’s,
куплених у секонд-хенді
якогось там провінційного міста
за гріш.
З лейблами “sale”
на кожній ділянці тіла та внутрішніх органів
корпорація Polinezia.com.ua.
продає будь-який потрібний та непотрібний товар.

Єжи Катуніца і поезія
* * *

ви взагалі не знаєте
що таке поезія
і хто такий
Єжи Катуніца
чий дід був
п’яницею
а мама – шльондрою
на Катеніцах 3/7

Єжи Катуніца – чоловік
37-го року народження
90-го – смерти
(звісно минулого сто(тисячо)ліття)

Єжи Катуніца мав роботу
на жовтому цементному заводі
імені першого та останнього
на околиці світу

..............................................

Єжи Катуніца Єжи Катуніца

Єжи Катуніца мав сім’ю

(Єжи Катуніца мав усіх)

..............................................

зовсім інша справа – поезія

Філософія музики
Шукайте в своїх думках обман,
шукайте в думках філософів
три чверті фальші
і майже одну четверту помилок,
а решта –
то і є істина :
музика звуків і думки.

Шукайте в своїх думках музику
голосної пісні риби
на ймення Риба ( з великої літери )
і думайте, що...
і слухайте, що...
одне слово – гаразд.

* * *

Герметично замкнений простір.
Тіло - долання меж.
Споглядає мене навпроти
стоголовий голодний пес.

Допивають шматки зневіри,
мов вампіри, мої думки;
залишаю під тином тіло,
опяніле від дикості.
Проминаю шалені гони,
розчепіривши дві руки...
Коби міг - полетів у гори,
щоб зігріли мене зірки.

***

потім дістанеш собі чотири
може п»ятнадцять
(чому не дев»ять?)
товстих високих
таких що хтиві
вміють виляти і дуже чемно
потім дістанеш собі пляшчину
вип`єш завиєш і скажеш
тихо!
дуже кричати хотіло тіло
дуже кричати хотіли нерви..

потім дістанеш собі чотири
товстих красивих і дуже сивих..
потім у сні повтікають нерви
і не залишать тобі вже сили..
будеш далеко собі тікати
дихати мовчки і не хотіти
взяти у шафі немиті крила
і полетіти..

***

Маленькі сліди наших ніг
залишають в снігу відбитки,
а ми мовчки граємо в сон,
бо жодних інших ігор не знаємо..
Залишаємо сліди, але хто відрізнить,
де мої, де твої, а де іншого/іншої..
Нам судилося часто втрачати і лаяти
на високі стелі,
на стовбури стін,
на гілляки,
на сад,
на Едем..
Ми тільки бачимо
маленькі сліди наших ніг..
14.02.06

Грай.. Грай у великих ігрищах..
Там великі поля..
Танцюй..
Танцюй великі аркани малими ногами,
не зводячи погляду з тисячі лиць,
що примружено дивляться сонце..
Там буде чудесна схованка..
Тож ховайся.. Бо хтось вже рахує..
Чутно звучання: ..сто один, сто..
Хто рахує?.
18.04.2006

безкольоровість
обійми болю
злива
злий
бажання втоми
ще тільки день
та ніч вродилва
впустить в лабіринт
слабкий
тварина
вартий втрати
іду по власній тіні
заблукати

кістки воїна поросли мохом
навколо скелети воронів
дерево і коло холоду
у клювах м'ясо воїна
латунки пробито
розв'язано ремінь
її варто любити
лезо між ребер

Розстріляні храми, подерті ікони
шкульгає любов
з нігде у ніколи
молитви на пам'ять
і збиті коліна
кому і для чого
любов надосіння
зимовість завчасна
словесна доречність
придумана казка
так просто й до речі
у небі без Бога
у хмарах без грому
любов, як дорога
але не додому.

Усміхався день кутиками губ,
Вітаміном "Д" небо струменіло,
Голуби в вікні крихти крали з рук...
Десь я в цьому дні зиму загубила.

Танув тихо біль в теплій пів-весні,
І чиєсь маля потягалось щасно.
Усміхався день в не-зимовім сні...
Слав передчуття...
За пів-мить до щастя.

17. 12. 2006

хатка при морі покрилася в сіль
маю я гості вітри звідусіль
з сітки вивітрює бриз післясмак
небо лягло відпочити в гамак
чайки до мене злетілись на ланч
ділим креветки хлібинку і плач
хатка при небі поскрипує віз
сіль просипає чумацький узвіз
ромову діжку за возом котю
небу офірую щирий тютюн
чайки пірнають за рибою вглиб
осінь в гірляндах бурштинових риб
хатка при тверді колише човном
ніч за вікном налилась чавуном
слухаю струнний оркестр комарів
свічки мізинчик як сон догорів
чайки заснули над морем один
хатка гойдається в хвилях годин

***
навіщо мені зґвалтовані пляжі Африки
де шкіра полускана між камбалою та крабами
то хвилі пустелі довічно завмерли на змах руки
з долонь підозрілих твоїх обережно закрапали

я конквістадором вирушаю прости мені
нікчемні цілунки обійми нікчемні за звичкою...
то після пожежі трава виростає нестиглою
то вітер злітає до твого смугастого личка

там де бедуїни та кров з молоком на сніданок п’є
обличчя із глини. і слина із рота бісова
обгорнеш мене перезрілою в сонці сутаною
і вимажеш пальці. з родзинками кашею рисовою

і пальці пірнають у струни волосся
гітару настроїти не удалося
і ритм відбивають високі підбори
списи наготові страшні пікадори
губам не пробачать свободи сеньйори
любов порятує розбурхане море
розірвана сукня
і пісня на скалки
втонула красуня
всміхнулась русалка

Чули про секретний ліфт?
Коли знаєш чари,
Він несе тебе в політ
Через дах, до хмари.

...Я лечу, лечу, лечу
На хмаринку сизу.
Надивлюся досхочу
На усе, що знизу.
Бачу вулиці усі,
Наче план читаю.
Іграшкові мчать таксі,
І повзуть трамваї.
Бачу тисячу дахів
На будинках-вежах,
Бачу купи дітлахів,
Що за мною стежать.
Он, маленька і сумна,
Кравченко Маринка.
В небо дивиться вона
На мою хмаринку.

Ліфт спускається швидкий –
Вийду в двір зелений.
Бачу натовп гомінкий,
Всі біжать до мене.
Мить – і в мене вже беруть
Інтерв’ю в газети:
– Чи збираєтеся в путь
На чужі планети?
Потрапляє мій портрет
На усі екрани.
Та не видам я секрет
І найближчі плани.
(Плани ж ось які мої:
Я гукну Маринку
І кататиму її
На свою хмаринку!)
2006

Майже дозволений гріх -
Не почути правди
Не помітити тих,
Хто нікого не бачить, крім тебе
Майже сказав "люблю"
Але хтось завадив
Врятував нас обох
І за тебе сказав "так треба..."

Рому два кухлі, креветок баняк.
Що потребує для щастя моряк?
Яхта біленька, нетерті борти,
Парус на коси не дерли вітри.
З яхтою ночі і дні говорю.
Ромом й креветками повниться трюм.
Де ми пливемо? Незнані краї.
Сіль роз'ятрила всі мапи мої.
Хвилі кохаєм й долаєм гуртом,
Є ще креветки і піниться ром.
Що морякові і шторму огром?
В жилах у нього просолений ром.
Позам рожевим вже губиться лік.
В яхті біленькій заснув чоловік.

за любов до нічного офорту
ти знімаєш високі ботфорти
і по морю проносяться брижі
на пісок коли падають бріджі
і з піску розпадаються форти
за любов до морського пейзажу
віддалася прибійному джазу
голосніше за чайки ячання
морська піна фатою вінчання
обійма й полишає одразу
за любов до солоної кави
пестиш хвилі гарячі ласкаво
шумовиння прозоре білизни
місяць в оці кометою зблисне
хтиво
звабливо
ніжно
лукаво

Колише поїзд і несе
Мене від тебе – знов втікаю.
Забудь мене… Прости мене…
Бо назавжди я покидаю…

Ця ніч спалить мої думки,
Задушить слово несказáнне –
Ти в пам'ять ніч ту забери
Ще нерозквітлого кохання.

Колише поїзд… Прощавай…
Забути постараюсь… Може…
Мої слова мені віддай…
З собою заберу в морози…

Знати і кількість і якість
у нерозумних речах.
Перебиватися якось
з черствого хліба на чай.
Тільки не довго, не вдома
тане утомою сніг
сірий, старий і відомий
із голови і до ніг.

Німбам набавить світла
пізній шматочок сну.
Ти до ілюзій звикла,
промінь в яких ковзнув.
Не полишають біди
і не зникають рубці.
В старість свою увійдеш,
наче стріла у ціль.

З чорного неба знов капали зорі,
Плила по ньому небесна ріка.
Я придивлялась і бачила твої
Очі кохані… Без них – пустота…

Серце не знає і не розуміє,
Що не повернеш назад вже літа…
Досі кохає, забути не вміє –
Те почуття ще у ньому вита.

Віддам словам свою любов,
І `каяттям` назву `не варта`.
Щоб не шукав - щоби знайшов,
І щоб не бита впала карта.

Віддам непройденим стежкам:
Відпусту мандрів, босі ноги.
В насназі згубленим рокам
Нехай поклони б`ють пороги.

Віддам Тобі свої уста -
Щоби Твої спеклися в страсті,
Щоб затяглись ( як тромб згуста )
Дороги серця в близни щастя.

Віддам усе, що приберіг -
Щоб поділитися останнім.
Залишу біль - мій оберіг...
Від того, що не вмре кохання.

Від того, що в душі цей біль -
Вона кида слова на важлі.
(Возносячи карки будівль
З цеглин вогнетривкої краплі.)

5 Грудня 2006

Рестарт своєї долі проводжу вкотрий раз,
Complete the fifty percents… зупинка знов на Вас,
Чи то вже глюк навічно, чи вірус Ви в мені?
«Ви хочете забути?», - відповідаю, - «Ні».
Біжать, мов трафік, миті – число їх все росте,
«А як вони прожиті?» - «Не те, не те, не те»…
«Ви хочете забути?», - відповідаю, - «Ні»,
Бо Ви, хоч старі файли, та все ж таки в мені.

...І світлі вісті – на поріг.
І небо ллється у долоні.
Ти ходиш так, як перший сніг.
А кроки інших – вже сторонні.

Я їх не чую. Не мені
шукати в них тайнопис тіла.
Бо по воді і по вогні
я вже пройшла. І вже злетіла

в Твої обійми...У думки,
котрі цілують і підносять...
І почерк Божої руки
душа впізнала...

...Відбулося...

13 грудня”06

смоли-змії при білім лиці
я хотів потонуть в молоці
смоли-змії спадають з плечей
водоспадами нічка тече
гриву ніч смоляна розплела
я пірнув у безодню тепла
човен мій потонув в молоці
довго моря чекали плавці
смоли-змії торкнулись мене
і цикута хмільна не мине
і човнове стає кам'яне
плескіт весел затих між зірок
по воді перший робимо крок
і озміявши змріяний стан
чорним локоном ночі я став

біліла сорочка
просолена груба
сантьяго-де-куба
гітара пророча
і місяць на веслах
чека на нас люба
сантьяго-де-куба
і хвиля піднесла
обійми рибалки
просолені губи
сантьяго-де-куба
і хвостик русалки

Третє зречення котиться: «Ні, я не з Ним».
День, як інша зупинка, ідеш помирати.
Невідчутно старіший, П’єро, білий мім,
в іншій зоні погодній чужої розради.
Аби довше спинятись, спиватись на зло,
учепившись за яблуко пізнього літа
трохи довше за вітер, щоб далі неслось
дратівливе повернення ніби у квітень.
Крок зробити, де пам’ять — прим’ята трава.
Крім цитати, ні слова — хай тиша звикає.
Втратиш речення, решту...
Та врешті — стривай...
Це є пастка твоя, це є доля, це — камінь...

Так далеко, що аж
чути дихання в спину.
Одягає міраж
повсякденності піна.
Небезпечний цейтнот
програвати цнотливо.
Совість — шурхіт банкнот
з відпочинком у Ріо.
Очі бачать не те,
що буває в глибинах.
Так далеко Отець,
та ще далі Людина.

Третій місяць нічого не пишу,
Третій місяць в голові звучить
Одна заклята мелодія,
Яку ти виколисував руками,
Яку ти пестив, натискаючи,
То поспішно, то лагідно,
Ледь торкаючись, клавіш.
Ти вклав її ритм, її віддаленість
У мою вже тоді пусту, юну,
Повну гріховних передбачень,
Душу, чи то вдачу...

Ліків не було на той звабливий
Такт, дзвін, грім, вітер, шум листя,
Які заполонили всю мене,
Звучали - фортепіано, орган, клавесин
І сотні струнних та ударних.

Ціла осінь буяла лише в
Одній пісні, одній незримій
І нечутній мелодії.

Ти був моїм першим піаністом,
Бо перший видобув з мого тіла
Гербарій музичного звучання,
Що розлітався засушеним цвітом,
І сліпив очі сліпцям, але лунав
У вухах тих, що хочуть чути.

Зима розпалює каміни,
Тепло розхристано танцює на кістках.
А за вікном ті самі стіни -
Повалені від вітру і слизькі в руках.

Обпалені та неспалимі
Зтлівають спомини у вугликах думок.
Запалися очима в римі
"Любов" і "Кров". На черновий листок

Б`ють світла дотики нестримні,
Випалюють розшарпані рядки з вірша.
Паперу губиться невинність...
І виливається чорнилами Душа.

15 Грудня 2006

У країнська мова -
К олискова пісня,
Р оботящі люди,
А ж у полі тісно.
Ї жте на здоров’я
Н аші смачні страви.
Ц інності народу,
І жага до справи.

зима. в повітрі дзвін. зі служби люди
вертаються додому. холодно.
дивлюсь у небо, наче у вікно,
в якому намагаюся узріти,
чи дивиться на мене Небожитель,
та небожителям, напевно, все одно

а дзвін розноситься, а дзвін шумить усюди,
у серце проникаючи саме.
невже, о Господи, не бачиш Ти мене?
страшну у серці пустку відчуваю.
о Господи, невже Тебе немає?
тоді життя і смерть - то є одне.

о, як би я хотів повірить в Бога!
мій клятий розуме! о, як би я хотів
хоча б на день один з тебе зійти
і, наче голуб, серцем опростіти.
чи зможеш, Боже, Ти мені простити -
моє невір’я, смуток самоти?

легкі сніжинки кружать у повітрі
повз мене матір з дочкою іде,
а я немов на вулиці - й ніде...
мене немає, тільки ці сніжинки
тендітні, як був я, коли, холопчинка,
ловив їх ротом... в серці дзвін гуде.

стою мов стовп, не можу ворухнутись
немовби я порушив Твій наказ
не озиратись. та якби ж хоч раз
знов сльози радості на утрені утерти
і звіра сумнівів молитвою приперти
до стінки, повернуть святий екстаз!

а дзвін гуде в крові моїй, у серці...
я відчуваю днів своїх похилість.
за це велике чудо, дивну милість -
вернуть роки та стати знов дитям,
я все, що маю, Господи, віддам -
усі мої роки, що залишились!

як давно ти мені не снишся
чи то я не лягаю спати
обійшла ніч довкола...
відстань
і ніким не зігріта хата
по периметру і по колу
розставляє самотність пастки
новий рівень старого болю
нові значення слова "впасти"
розбиваю до м*яса тіло
щось червоне говорить "втрата"
а я ж зовсім не так хотіла...
ну приснися мені до завтра

На холодному склі він малює розбиту ікону.

Мов востаннє виводить старечії сивії скроні

А вона ніби плаче, і, може, він хоче вклонитись

Він малює від неволі та цвяхів розбитії руки.

Непотрібна й невчасна голгофа оце її мука.


І до болю знайома відсутність мерця у печері

І маля на руках, що засліпить, і може врятує

Ти назви, хоч назви, цю хвилину

Напиши на холодному склі цю вже вкотре невдалу ікону,

Доки хтось не зітре від нудьги і маля і сліди порятунку...

Коли дорогим серцю погано

Коли дорогим серцю погано,

Дивний шепіт по дорозі метро

Коли пече в легенях від повітря

Дихати так легко і летиш...


Коли дорогим серцю погано,

Я закину змія в небо, попрошу

Тримати крила, дорогі моєму серцю....

Колись вас носив

Лелека, а може ви самі


Навколо шматочки крил та пір'їн під соусом

Туманом покриті, легкою димкою

Лірика від болі не стане спасінням

Блюз передчасний не стане посланням

Коли, коли, дорогим серцю погано...


Носив під серцем, нитки голосу

Носив під серцем вітер, листя голосу

Осіння мелодія вальсу тутешнього

Світлого, тихого, голосу, голосу...

Лежиш у білій келії

Крила поволі і скальпелем

Завжди просив, щоб повільно

Кожен їх порух такий невдалий

Жоден мотлох не накриє ляльку

Кожна зморшка -- не твоє обличчя

Завтра. Закрию очі.

Ніч надворі.

Крила. поволі...

Крила. поволі...

поволі...

Біжить стежина та й біжить,
Там де замети сніжні й білі,
Де ліс замріяний стоїть,
Де ще ростуть ялинки милі.

Там де струмок під снігом спить,
Де чарівні стоять Карпати,
Біжить стежина та й біжить,
Неначе хоче показати

Величність сяючих снігів,
Струнких смерек розкішну вроду
І неба дивну прохолоду,
Блакитний погляд чистих днів.

Струнких смерек співучий край
В красі та щасті розквітай!

Вже тане сніг, вже тане сніг
В проміннях сонця золотого
І кличе в мандри шум доріг,
Бажанням вічним до нового.

Там на дорогах весняних
Блакитне небо розквітає,
В проміннях сонця золотих
Серця та душі нам єднає.

Крізь неосяжну даличінь
Весна спішить в зелених шатах,
Під нею пишний білий кінь
У золотих летить дукатах.

Вся збруя сяє та горить
Від діамантів розмаїтих,
Весна, весна до нас летить
В хмаринках золотом розшитих.

На селі горілку п’ють,
Пивом запивають,
До куми гуляти йдуть,
Ще й пісні співають.
І співають цілу ніч –
Ніколи лягати!
Про козацтво та про Січ,
Як тут можна спати.
За козацтво вип’єм ми,
Та й по повній, друзі,
Їдуть, їдуть козаки
Аж луна у лузі!
Будуть, будуть козаки
Знову панувати,
Про країну та народ
Будуть добре дбати.
Будуть, будуть козаки,
В рідній Україні,
Бо набридли вже давно
Нам обличчя сині.
2004р.

За обрій сонечко сідає,
Спадає літня спека дня,
Край неба в хмарах догорає
Червона смуга вогняна.

Дарує вечір прохолоду
І ніжну пісню солов´я,
І відпочинок й насолоду
Які бажала так душа.

Зітхає вітер тихо в листі,
Тополі мріють в небесах,
Про їхні думи світлі й чисті
Співає пісню дивний птах.

І знову ти мовчиш,
Ледь тріскають крижини,
Байдужості вуаль
Спустивши на чоло.
Безмежне каяття
Великої провини.
На щастя чи на жаль,
Минуло, що було...

Ридає срібний день
Рожевими дощами.
Розгублюється час
В країні сновидінь
Кохаються думки
На сонці до нестями.
І падають на нас
Сплетінням янь та інь.

О! Знову ти мовчиш -
І душу мою краєш.
О! Краще б ти розбив
Словами мідний гріх.
Я зрадниця! Скажи -
Адже ти добре знаєш,
Що сон мене згубив,
Увівши в сад утіх.
10.05.02

В маршрутці товканина,
Притис Твої сідниці.
Між нами лиш тканина,
Штанів, трусів, спідниці.

На дворі страшна спека,
В маршрутці люди мліють.
Ти теж така гаряча,
Ще й вушка червоніють.

Ці ями на дорозі,
То вверх, то вниз, благаю!
Я ніц зробить не в змозі,
Й Тебе вже підпираю.

Я не забув про сором.
Та й якось не культурно…
Все добре. Ти всміхнулась,
Через плече: Бон жур но…
11.06.2006

Чуєш, рідний?..Голоси
вже сплітаються в хорали..
Небо мліє від краси.
Із глибин ростуть корали.
Море дихає теплом.
Сонце мружиться від блиску.
Біль розкришується склом,
не витримуючи тиску.
Підставляючи щоку
для ударів і покути,
я стояла у вінку
із містичних квітів рути.
Сум від себе відвела.
Як могла...Як тільки вміла.
З життєдайного тепла
проростає квітка біла.
Два магічні полюси
перехрещують дороги.
Чуєш, рідний, голоси?
Це космічні діалоги.

11 листопада”06

впала як тінь на пісок
сукня
б'є кастаньєтно висок
сутність
і у вологім піску
перса
на дерев'янім містку
п'єса
сукня на морі твоїм
скресла
нас понесли за буї
весла

зима вдягнулася в депресію
й почала плакати дощем
і світ сприймається як версія
одного з вимірів проблем
сніданок, кава і маршрутка
передбачаються святА
і знову в серце купа трутки
і знову маска і сміття
прокурю вечір до нестями
розберу ніч на вітражі
я замерзаю між
дощами
і світла дотики чужі

візьми мене в свої обійми ніч
і повплітай зірки мені в волосся
побудь зі мною хвилю віч на віч
щоб плакати самій не довелося

Де Ти була..? Коли розпавшись на краплини,
Мене збирали руки самоти.
Коли від порожнечі пласко для судини,
І відчаї розхитують мости.

Цих уст, мов жал, торкалися ікони,
Шмагали олівці паперу білизну...
Та барабанні вибивались перепони
На колобіг вказівок та зі сну.

Думки Тебе похоронивши воскрешали,
І перемотували власний плин знова -
На атом не доводячи до шалу,
На мить не зупиняючись в словах.

Мої молитви зліплені зі серця,
Твоє мовчання - цівка у спині...
Я розпинаюсь знову... І в люстерці
Ховає тиша перехожі дні.

20 Липня 2006

Ти погадала мені на руці.
Сказала, що в мене коротка
Інтелектуальна лінія
(Ха, здивувала!).
Загнала в глухий кут.
Я не знав що відповісти,
Бо так воно і є.
Ніде правди діти.
Логічний вивід,
Навіть без гадань усяких.
Та про тебе вже мовчу.
Я ж не Андрухович,
Щоб засуджувати інших.
Точно можу сказати
Лише про себе.
Так-от,
Загнала в глухий кут,
І себе також,
Бо я відповів:
«Інтелектуальна лінія
На руці коротка,
Зате з іншим пощастило!»

Подаруй мені останні квіти
цього літа.
Принеси мені бездумні ночі,
коли захочеш.
Обіцяй мені весну, ще й ранню –
таке бажання.
Обійми, зігрій мене зимою –
самим собою.
Закричи й застав мене радіти –
віддячу літом.
Помовчи, тримаючи сльозу гарячу, –
сповна віддячу.