– Коханий, вже нову служницю
шукати треба терміново.
– Навіщо? Молода ж дівиця!
– Вагітна, каже вона, знову…

– Немає тут чого казати,
Брехлива і дурна, як пень!
Ну хто це може визначати
вагітність вже на третій день?!

Зашифрований час у великому місті,
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Тільки істина вся у зеленому листі!
Не завжди переможцем виходим з двобою.

Те, що нині цвіте – відцвітає навіки,
Буде зав’язь чи ні, нам оте невідоме.
У чеканні проходить життя многолике,
Щастя сховане тільки у рідному домі.

Де коханий живе і велика родина,
Там, де світять, чекають батьківські віконця.
Ось для чого живе-проживає людина,
Що сама собі є і дощами, і сонцем.

Не личить бабці Ганні
співати про любов!
У роті зуб останній 
і любий в даль пішов,
і пелюшки на плоті
зітліли вже давно,
і хризантеми жовті -
життя просте руно.
Лягає вечір пряний
старенькій на плече,
мелодія купальна
у серденьку пече.
Усі жалі колишні,
зворушливі у снах,
в очах вологих - вишні...
І котик на руках.
У зморшках - вишиванка,
хустини ясен цвіт,
і пісня про Іванка,
стара, як Божий світ,
так вивертає душу
янголиком з небес,
що аж зацвів, мов груша,
в її повітці хрест!
2019р

Який же гріх люд зміг вчинити?
Отець віддавши Сина
За гріхи людські, Його кров пролити,
Щоб від гріха очистилась людина.

Ти знаєш про свій гріх,
Чи молися у покутті?
Чому ж в молитвах ти притих,
Чи зупинився на розпутті?

Сліпий народе, пробудись!
Чи сенс життя - твоя спокута?
Тепер ти плачеш як колись.
Хіба душа кайданами покута?

Хіба дбали про свій Рід?
Не одні в Роду живете.
Перед вами Божий світ.
Чи шляхом Істини ви йдете?

Вас згубить ваша ж тьма,
Вона поглине безсердечно.
Бог надав вам світло задарма.
Беріть. І жити будете ви вічно.

Ми хочемо правди, обравши оману?
Шеренги затятих гримлять в барабани…
Ми хочемо ладу у дикому полі?
На рани минулі насиплемо солі…
Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
У сонному небі погасли сузір’я…
Ми хочемо пісні, джерельного слова?
Шансон ріже вуха – така наша мова...
Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
Останніх є досить у слуг олігархів…

Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
Зростили надію… а дідько регоче…

17.04.2019

– Я є народ. І усім ґарантую,
що ні за кого я не агітую.
Порохнявію, бо нікуди йти,
і зеленіти немає мети.

Вухо народу туге і не чує:

– О, мій народе, почуй мене! Sorry
за наобіцяне і за офшори...
Я недороблене маю робить*...
Хто ще зеленого змія поборе?

А за кулісами нація спить.

Націю наче цунамі накрило,
не помічає нечистої сили.
Люди шанують кота у мішку.
Хліб і видовища шпаги схрестили...

Фейкає голови теле-ку-ку.

– Я поважаю уже опонента
і не вважаю його за агента...
Кума і Юлю, буває, не хо*
буду за Савіка, Надю й Міхо...

– За Україну!!! – волають поети.

Можна сміятись і плакати можна.
Бені й ренати усе ще заможні,
поки своє обирає кацап
і атакує корито порожнє...

Не вистачає обрубаних лап.

Як же ся стало, що нашому Петі
альтернатива – паяци і черті?
Хто у дебатах парафії люб?
Чом не блокуємо ботів Інету?

Шоу шізи* атакує ютуб.

Карма Росії витає над нами
і обіймає вона пазурами...
Це ми спимо!
              Задовбали слова,
що покарає усіх булава
і наобіцяне не за горами...

Розум народу дрімає, бува*.

04/19

Заплачу за всі плачі
Що постали на дорозі
Я живу мов на морозі
У будинку що на розі
Де незбирана в обозі
Ще тремтить німа сльоза...

Заплачу за всі тривоги
Спозаранку на пороги
Ваших затишних "до бога"
Не пущу. Бо що ви є?
Зникли безвісти. Пропали.
Запах ніжного сандалу
Віє з неба. Все розтало.
Тільки сльози, що .... нема.
І душа моя... Німа.

17.04.2019. 22.09

Між хмар по зливі промені ясненькі,
Чи то подало небо добрий знак?
Скажіть хоть ви, скажіть мої рідненькі,
Скажіть мені, бо я не знаю як

Ота веселка з неба визирає,
Вона з потока чисту воду пє.
А серце тихо в грудях завмирає,
Не вгамувати серденько моє.

А я дивлюсь і йду поспішним кроком
Спішу туди де побіч дві гори,
Дивитися на диво над потоком
Іду щасливий ранньої пори.

І я іду як те ягня у блуді,
Поспішно ноги земельку товчуть.
Щоб утопитись в тім небеснім чуді,
Щоб в ньому божу силоньку відчуть.

Веселка та мов сонечка огарок
Все кольорами грає поміж гір.
А серце в грудях бється як дзигарок
Й сльозою радість наповняє зір.

Парище.
2019р.

Абрикоси, розумієш, розцвіли.
І блакить, і синь цілують пелюстками!
А злотисті бджоли і джмелі
у обіймах у дзвінких їх постискали!

Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
І хоч сумніви давить не перестали,
ти повір мені: і болі, і жалі
відлетять у небуття із пелюстками.

04.2016

ЗЕМЛЯ

Блакитне я́бко древа Всесвіту – Земля.
Під скронями чіпля за Галактичне гі́лля,
Ультрамарин життя у Космосі кружля
Й шлюбним танко́м вінча́ вічне Весілля
З духом Всесущого. Маре́нго кришталя
Відблискує росою в мороку довкілля
Безодні мертвих зорь. Дар Розуму вселя
У хаос гри матерій і в Закон свавілля
Енергії Початку і Кінця. У прірві віддаля
Вона – цятка зерна, таємне райське зілля
Неусвідомленої Істини нектару Пізнання,
Сузір’я Божого обручка і святе похмілля.

Павло Гай-Нижник
16 квітня 2019 р.

Пролунав дзвінок у двері –
завітав сантехнік.
Кран тече? – прокладок геній
запитав без реплік.

– Ні, – сказала літня дама,
все у нас в порядку.
– То чия ж це, в біса, мама
задала загадку?

Вальцмани тут проживають,
їх немає вдома?
– Ні, сім‘я їх у Ізраїль
відбула рік тому…

– От народ й таких пів міста!
Як уникнуть стресу?!
Викликать спеціаліста
і змінить адресу!

Уранці прочитав поез кіло,
Пегасик-реготун утік у небо.
Критикувати генія - це зло,
А бевзика, панове,- завжди треба.

Кошлата рима, фабула - туман,
Вся творчість - пресолодка з медом каша.
Богемний туз, насправді,- графоман,
Але про це ніхто йому не скаже.

Хай пише, це не страшно, сам такий,
Хоча живу без німба, ув опалі.
Бо маю інші ґлузду маяки
І геть інакші вічності скрижалі.

Нелегко мати, друже, длань
тверду,
Не кожен текст назвати можна віршем.
Страждає недоріка-тугодум,
Якщо колега пише, наче дише.

Сьогодні, кажуть, ти іще вар'ят,
Книженція віршат - липучий пундик.
А ти учись. Так само, як і я.
Усе життя. І будуть з тебе люди.

17.04.2019 р.

В кожному з нас є янгол.
В кожному з нас є демон.
Кожен має свій символ,
Й ніхто не знає,куди ми всі йдемо.
В кожному з нас є небо.
В кожному з нас є прірва.
Не літати нам - дуже ганебно,
Та осісти змусить лиш діва...
Та діва, що ходить так тихо...
Та сама,що в капюшоні...
Та сама, що носить нам лихо...
Та сама, що ходить з косою.

Людям остогидли казнокради
Люди утомилися від влади.
Люди сподіваються на зміни...
Що чекати? Третьої руїни?

Знов шаленіє весна, розсипається сніжно.
Вишням розкішним недовго віночки плести.
На попелищі повітряні замки запізно
зводити - й падати серцем на тлін з висоти.
Вітер роздмухує ватру, палає червоним,
в полум'я жар підкидаємо - дужче горить.
Чи не по нас, нашим душам нестримано дзвонять
храмові дзвони, плекаючи сльози в цю мить.
Палахкотить в небесах синім відблиском місяць,
не загасити зірниці неон ліхтарів.
Для рятувальної зливи нема більше місця...
І будь що буде - горить Нотер-дам де Парі!
2019р

1.
Не журися.
Берись до роботи:
як спечеш, так і будеш їсти.

…Замісила із туги й скорботи
несолодке тужаве тісто.
Замість дріжджів –
ілюзій три жмені,
не забула й про дрібку надії.

…метушня, балачки-теревені…

Під запаскою
тісто спіє.

2.
Днів старовинні рецепти…
Радість забула?.. Себто?!

Поспіх, нагальні справи…

…тісто зійшло
на славу!

3.
…скибку за скибкою краю.
(Що замісила, те маю).

Віру втішаю:
– Не плач,
добрий удався калач!

17.04.2019

То сонечко ласкаве,
То суне хмара сива,
Така вона буває
Ця квітня середина.

Веселу гарну пісню
Співа мала пташина,
А то кидає снігом,
Хоч квітня середина.

Черешня ось розквітне
Та морозець притисне -
Й трава усенька біла,
Це - квітня середина.

Буває тепло й тихо,
А то вітрисько сильний
Зайдеться зимним сміхом,
Бо ж квітня середина.

То бджілонька літає
Й сіда на квітку дивну,
То сльози витискає
Ця квітня середина.

То день ясний погожий,
А то раптова злива.
Передбачать не можна
Цю квітня середину.

2019 р.

Розкажу про капосне потроху,
З читачем контракт-ангажемент.
Страсті випробовували довго,
Ставили щодня експеримент.

Чарувало взор солодке лоно,
Думав що до раю дотягнусь.
Вигравали у душі валторни,
Мріялось таке, аж збився пульс.

Від нестриму ледь не луснув гульфік,
Довелось носити макінтош.
Бо сідничка в мавки, наче пуфік,
А фігура - для альковних лож.

Зачепив заусінню колготи,
Баглося почати мартопляс.
Глибину чуттів і ехолотом
Надсучасним виміряти зась.

Знесло дах, закушую вудила,
Мить - і опинився без трико.
Та любов кілок у грудь забила -
Виявилась діва мужиком!

Думав, що вклоняюсь чорнобровій,
А під макіяжем стрів обман.
Як Отелло душить чад любові,
Крикнути "Рятуйте!" сил нема.

17.04.2019 р.

А ВОНИ ОБИРАЮТЬ КЛОУНА
(ізбіратєлям ЗЄлєнського)

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А вони обирають клоуна,
Бо їм неймовірно весело.

Ллється воїнів з ран сукровиця ,
А холопи з душею сірою,
Завтра нам обирають клоуна,
Бо сторіччями блазням вірили,

Бо ж століттями в рабстві смажені,
Та росли на полях совковості,
Всім єством обирає ряжених,
Дух кріпацтва в глухій свідомості ,

Хата скраю з парканом підлості,
А "ВІТЧИЗНА" звучить "ОТЄЧЄСТВО",
Зранку молиться Богу ситості
"ГРАЖДАНІН" України зречений.

З окупантом брати навіки .
"КЛЄВЫХ ПЕСЕН " мотив зіпсований ,
Намугикує люд безликий,
Щоби завтра обрати клоуна.....

Знай не буде з Кремля прощення,
Бо ж немає у нас майбутнього ,
Аж допоки живе "НАСЄЛЄНІЄ",
Громадянське суспільство з
трутнями....

Українська земля сплюндрована ,
Пів-донбасу артою знесено ,
А раби обирають клоуна,
Бо ж рабам неймовірно весело.

Олександр Квітень
м . Мукачево

Попід вікнами коти,
Вуличні й домашні, –
Догори деруть хвости
Й скручують у зашморг.
І нявчать так щовесни,
Тихими ночами, –
Що і я забув про сни
Разом із котами.
То беруся за письмо,
То творю етюди, –
Із котами поспимо,
Як весни не буде!
17.04.19

Ну чому піддався безголов`ю? –
Я і досі слів не доберу.
Полюбив гріховною любов`ю
Я свою духовную сестру!

Я помру від горя і воскресну,
Чорт із печі попіл вигорта.
Бо вона – лебідонька чудесна,
Бо душа у неї золота.

Як тепер оцю безодню горя
Перестрибну чи перепливу?
Не дає Бог насолоди море…
Тільки спілкування наяву.

Тільки ніжні, любії розмови,
Та як переступиш в них межу,
Посилає Бог напасті знову,
Мов попереджає: «Накажу!»

Я до любки вік не охолону.
Все кохав би ще її і ще…
У її солодке ніжне лоно
Золотим би лився я дощем!

Чом не заслужив хоч дрібку щастя,
Чом же скніти маю у журбі?
О Боги, Боги мої прекрасні,
Виняток із правила зробіть!

Адже я лише її кохаю,
Чим же заслужив недолю злу?
Дайте нам обом весни розмаю
Й у смертельну заберіть імлу!

І весна вже промайнула рання
І печаль тікає із зіниць.
Певно, шлете нам випробування –
Перевірити любов на міць?!

16 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Білі сльози -
наповнення, Боже,
тонкострунних вишневих дерев
вже опісля зимової прози.
Вже опісля...
(Сніги ж і морози!)
Вже опісля всіх мрев.

Так душа затужавіла плаче,
як минається їй страдна путь.
Люди йдуть, розглядаються, бачать...
Що їм, людям?
Цвітіння неначе.
А душі?
То навернення в суть.

В пожежі нищиться Нотр-Дам.
Бентежить звістка епохальна,
Це звернення до всіх мирян.
В серцях їх зріють запитання:

Чому так болісно для нас
Почути про велику втрату?
Можливо, це останній шанс,
Щоб небайдужих об’єднати?!!!

Бо святість символів завжди
Увагу привертала світу.
Як фенікс з попелу біди,
Вона підніметься, щоб жити!

Весь світ завмер в жахливу ніч.
Крізь сльози, стверджується лихо.
У перехресті, віч на віч,
Добро і зло, порядність й пиха.

Храм відбудується людьми!
Найголовніше – в серці ВІРА!
Щоб мали честь і совість ми,
Не дошкуляла нам зневіра.

Огидні жадібність,брехня!
Позбутися їх так важливо.
У буднях завтрашнього дня,
Щоб почуватися щасливим.

16.04.2019
Свидетельство о публикации №119041607803

Мовчати, солодко зітхати –
така оказія у нас.
Погода б'є у тулумбас,
але заказано – мовчати.

Пенати кликали не раз
ховатися у наші шати...
І забуваємо на час
свої оази і пенати.

Та як не перейти ту грань,
коли минає таємниця
і понесе у світ жар-птиця
цю наготу недомовлянь?
Ми помилялися. Поглянь,
яка вузька стає границя.

04/19

Згар у серці. Сиплеться зола,
Непотрібен більше анестетик.
Не устиг очиститись від зла,
Тінь огуди чорної відтерти.

Ох і гарний в мене був дружок,
Раб краси, відома всім людина.
Збив із ніг з отрутою плювок,
Поглуму упала гільйотина.

Припнутий до осуду стовпа,
Батоги в ногах в рудих патьоках.
Утомилась втішена товпа,
Пити крівцю - та іще морока.

Може, хтось і дасть за мене бій,
Відвоює згодом честі клаптик.
А сьогодні,- не соромся, бий,
Я вже мертвий. Нічого боятись.

16.04.2019 р.

скажи мені
що доля нас не зрадить
скажи мені
скажи мені
скажи...
не знаю
чи поради чи розради
чи правди хочу
а чи може лжи...
я хочу вчути
впевнений твій голос
і крихту в нім
надії і тепла
отого що від прірви
хоч й на волос
та втримає
щоб в неї не сповзла
щоб в неї не упала
не забилась
і... не згубила
імени свого
збреши що я
укотре помилилась
і притули
до подиху свого
в якому не страшні
ні смерть
ні мука
в котрім
любов всеціло обійма
візьми мене
візми мене за руку
скажи
що не без тебе...
не сама...


2019

Життєві ваги хиляться на чорно.
Злоба людська, мов селевий потік.
Пекельний млин "розкочегарив" жорна,
щоб жоден спраглий світла не утік.
Дивлюсь, як швидко янголів маліє:
калічать крила і падуть у вир,
де чорно-каламутно багровіє
війна за душі з гаслами : "За мир".
Як не втонути в очманілім бруді --
не виникає жодної з ідей.
Я вже не розчаровуюся в людях,
лише частіш жахаюся людей.

2019

Весна звелить - і вмить бажання змеле,
але кохання зразу не спече.
Весна дзвенить, в траві князює джмелик,
але його правління не з мечем.

Позабував, чим володіє змалку.
Сів на недопалок старий, без тютюну,
на фантик висохлий, нарешті на фіалку
джміль опустився юну і хмільну.

04.2016

Я не біла ворона, лише не такий, як усі,
На усміхнену кривду спокійно дивитись не можу.
От і впала із неба анафема громом грози,
На схизматика висі оскалилися зловороже.

Каже Батько-Творець: - О, холопе! Ну, як же ти міг
Заогудити словом невдячності божеську владу?
Не ропщи! Воля Бога - це манна, а вбивства - не гріх,
Помолися смиренно і мовчки гаруй до упаду.

Я не згоден! На Сході в боях помирають брати,
А добро витікає з країни щодня ручаями.
Ти це зло, ненажерне як тля, на землі породив
І у світ відпустив, щоб воно харчувалося нами.

Із залізними сітями з пекла з'явились чорти,
Отже, вирок сумний. Прощавайте, пора на заклання.
Буду сірку гарячу хлебтати замісто води,
Закують кожну думку строптивця у вічні страждання.

Серце вилами гострими люто наштрикує біс,
До хреста притулив, буде цвяхи вбивати у руки.
Ну, а ти, мій ошуканий брате, уважно дивись
Як за тебе й нащадків поснулих терпіть буду муки.

16.04.2019 р.

Із пари лих найменше вибираєм,
І жоден вибір не веде до раю.
Якщо й судились райдужні путі –
То, певно, не при нашому житті.

Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Глянь-но: отам он і тут
Маками гори цвітуть.
Заклекотіли струмки, загули,
Хоч іще вчора безсилі були...
Тішся ж оцим дощем,
Хай нас відвідує ще він і ще.
Дяку Тому склади,
Хто про нас дума завжди.

Коли десь щастя стрінеться мені –
Чи наяву я розпізнати зможу
Побачене у нетривалім сні,
Вже призабутім і на казку схожім?
Коли такий колись настане день –
Схитнуться звички, настрої, устої, –
І небо в здивуванні упаде,
А плин часу зупиниться в покої.
Коли хоч раз так буде на віку,
Щоб край зневірі й розпачу покласти, –
Я напишу на чистому листку
Про почуття принадливого щастя...
16.04.19

Не полежите в столі? Ще б пак,
суперечите: "Був здраву,
скніти в домовині – несмак".
Відпускаю вас. Чом ні? Праву
на свободу не зволять – гріх. Инші
може спишуться мені, мислю,
віршами – гріхи. Ба, рідші
з вами забавки. Свою, кислу
забуваю дома навіть
міну до питань: "Як вірші?
Все промінь додаєте славі?"
Додаю, на те кажу. Ви ж і
покидаєте мене. Що ж! Дай Бог
і того вам, що мені пізно.
Щастя, мислю я. Най бо
сам я вас і сотворив. Різно
далі йтимемо: ви – з людом,
я – туди, де всі будем.

Прощавайте, вірші. В час добрий.
Не боюсь за вас; є засіб
вам податись і за мій обрій,
мої любі ви: пак, нащо б
гугіт серця вам. Що Леті
надобиться, то болить сперву.
А зі двох оправ – вщент стертій
вірю радше, чим сьому перлу.
Ви прості, ви і міцні. Гожіш
ви тілес моїх. Ич, з візій
моїх дум гірких – теж, може,
додалося вам сил, міці.
Бути вам, мої химерні,
ліпше любими, чим нині
вашому творцю. Всі двері
будуть настіж вам. Утішні
з вами й лахи мої нищі:
я зайду в одні, ви – в тищі.




-------------------------

Діряві джинси, пейсаті боси...
Тут українці чи малороси?
Позірна єдність, рушник - про свято.
Кують собраття благенькі лати.
В гаман проблеми трамбує доля.
"...верніться в села..." - шумить тополя.

Ще б'є в цеберце молочна цівка.
Кар'єру гейші обрала дівка.
Жирніші сенси видзьобуй, птахо...
За пенс і гривню убито маху.

У землетрощі чимало втіхи,
зі шкаралущі зростуть горіхи.

2019

Святою водою очищу пороги нудьги
і душу розкрию, щоб промені сонця впустити.
П'яніти від млості, зривати ромашки у житті
ми будемо разом, як тільки знайдем береги!

Нас Бог поєднає і плакати буде свіча -
вінчальна обітниця вірності щастя, любові.
Згадаються весни, літа і хустини тернові,
трояндова ніжність, з якою мене зустрічав.

Я буду стелити під ноги шовкову траву
тому, хто всім серцем повірить в Божествені дзвони.
Між нами ще прірва духовна, буття перепони,
та вір, хоч не вір, я тобою і небом живу!
 

Я зустрічаю тут зорю
В приємнім сутінку смеркання.
У тиші цій не говорю…
Давно вже сказано останнє…
Не треба вимучених слів
І фраз фальшивих та невдалих.
Не гнусь під натиском вітрів.
Старий і море… І що далі?
Сюди приходжу я один.
Беру пивця у ближнім барі.
І штучний змій, як серпантин,
Летить у небі… На гітарі
Хтось грає… Сів на парапет…
Бреду по лінії прибою.
Вечірній неба фіолет
Ліниво кличе до покою.
І завтра знову я прийду,
Притягнутий якоюсь силою.
І першу зіроньку знайду,
Що цяточкою невгасимою
Вже світить в гаснучому дні,
Який упав, мов сірий парус.
Стою, завмер в німій вині…
Дивлюсь на море і не каюсь.

Примітка: Оригінал вірша
И завтра снова я приду...
Яков Баст
Встречаю нежную зарю
В приятном сумраке заката.
Молчу в тиши. Не говорю…
Всё сказано давно. Когда-то…
Не надо вымученных слов
И фраз, несущих запах фальши.
Не гнусь под натиском ветров.
Старик и море…Что же дальше.
Сюда я прихожу один.
Беру пивка в ближайшем баре.
Воздушный змей, как серпантин,
Летает… Кто-то на гитаре
Играет, сев на парапет…
Брожу по линии прибоя.
А солнечный багровый свет
Зовёт к ленивому покою.
И завтра снова я приду,
Ведомый непонятной силой.
Привечу первую звезду.
На небе точкой негасимой
Горящей в предвечерней мгле,
Упавшей словно серый парус.
Стою, застыл в немой вине…
Смотрю на море и не каюсь.


2019

сизий дим облягає околиці – палять траву
наче фото колишніх своїх наче міст за собою
і дорога стає за мостом ніби мова прямою
і я без розділових ось так і пишу і живу
а навколо країна горить і горить трин-травою

а над прірвою діти біжать по згорілій стерні
а по згарищу дибає сумно цибатий лелека
гар лягає на серце і я полетів би далеко
і кричав би із неба слова які-небудь журні
ну а вам би вчувався внизу нерозбірливий клекіт

дим їсть очі і погляд туманить пекуча сльоза
на жертовниках згарищ згорають офіри і треби
в небі клекіт лелечий з прийдешньою вірою в себе
глянь - де стебла посохлі язик вогняний облизав
гострий палець нової трави нам указує в небо

14 квіт.

З музою розлучений, у відчаї
до натхнення я б не докульгав,
та побачив грициків уквітчаність
і готовність розцвісти кульбаб.

День давив сумними перехожими,
оточивши звідусіль дощем...
Я завмер, журбою переможений.
Врятувало диво це, бо ще

мить одна, і ладен був зарюмсати:
рими і метафори, ви де?
А тепер я вірю: на заручини
ви кульбаб цвітінням позвете.

Ви сріблястим блискотінням грициків
і рожевим сяйвом споришу
на весілля з Музою покличете -
на високих крилах полечу!

04.2016

Лютуй, кохана, мовби та гюрза
І розцвітай від бійки, наче мальва.
Бурчи, вихлюпуй гнів,- я тільки за,
А от у ліжку будь завжди ласкава.

Хай штукатурка сиплеться зі стель,
Від гніву щічки й носик аж бордові.
Гримаска невдоволення - пусте,
Під нею тепле озеро любові.

Дружина - вередливе божество,
Сьогодні гарно, завтра секс - розпуста.
Борвію не противиться єство,
Перечити стихії самогубство.

І хоч ходжу постійно у сльозах
Та злякано здригаюся від крику,
Дружинонька - неклепана коса!
Нехай такою лишиться довіку!

15.04.2019 р.

Колись я думав: трохи ще помучить
Мене життя і стане веселіш,
Бо маю щастя стріти неминуче
Або придбати за останній гріш.
Та, певно, легше упіймати пташку,
Ніж тішитись надіями дарма,
Що купить чи зустріне бідолашка
В житті оте, чого ніде нема…
15.04.19

Нема сильнішої з-посеред юдейських молитов
за «Шма Їсраель» - «Слухай Ізраїль».
З цією молитвою на кострища йшли,
аби у віру іншу не перейти живим,
на подиху останньому з нею
відходили на той світ з камер газових.
І тільки молодикові, що уподібнюється до царя,
на вимріяну першу шлюбну ніч
дозволено не читати «Шма Їсраель».

Тасування, міазми, безпредметні дебати...
Опоненти зійшлися - куш уваги зірвати.
Колотнеча на сцені, кулуарні розмови,
акробати, статисти... Дійство знов безтолкове.

Хто ж наводити лад самовіддано буде?
Мляве Завтра бреде повз церкви, халабуди...
Виживай, споглядай траляляків хитрющих.
На торговиці мар обезцінене суще.


2019

Простим речам-
Любов, увага, подбати -
Щастя, позитив!
15.04.19 10.30

Побачила цю світлину невідомого автора і вирішила перекласти на українську мову, так як звернення автора заслуговують уваги.Дуже важливо, що є такі люди. які готові підтримати в тяжкі хвилини.
Якщо боляче – поплачь…
Сліз своїх не стидись.
Полоса невдач...
А потім знову життя!
Життя не навмисно нам дане,
Пітьма пройде...знову світло,
Волю просто в кулак,
Посильніше зажми... .
Ну, а якщо ніяк,
Мої рядки прочитай
Знай що ти не одна,
Просто мені напиши,
Розділи на двох,
Біль усталої душі.
Я пойму ...ти повірь,
Щоча я і далеко,
Привідкрий в серці двері,
Враз стане легше...
Переклала на українську мову 15.04.19 10.00

В шибку дзьбом вистукує шпак,
Кличе стоси покинути книжні.
Від Ерато отримано знак -
Завесніло, брунькуються вишні.

На ралець приблукало дівча,
Шепче: - Дідо! Стрибай під запаску!
У розмай із розгону помчав,
Надчуттєву утнув свистопляску.

Ох і гони! По шкірі мороз!
А виною - весна-жартівниця.
Я кохаюся завжди всерйоз,
Хоч уже у поважному віці.

Дві доби як нічого не їв,
Душу й серце Венері намуляв.
Тишу рвуть на шматки солов'ї,
Аж захрипла кувати зозуля.

Міць у чреслах (себе не впізнав)!
Не дідок, а юнак безбородий!
Ось така вона, казка-весна,
Хай бере в оборот. Я не проти.

15.04.2019 р.

Вишиванки день сьогодні
Україна відзнача.
Не виходять вони з моди,
Носить їх мале дівча,

Одягне юнак сорочку,
Також літній чоловік,
Візьмуть її у дорогу
Й берегтимуть увесь вік.

Жінка молода вдягає
Сукню вишиту завжди
Й літня також її має.
Оберегом від біди

Рушники є вишивані,
Скатертини теж лляні.
Це творили наші мами,
Щоб було тобі й мені.

Вишивати вчили дочок,
А своїх навчали ті.
Споконвіку так велося -
Україна в вишитті.

2019 р.

Ці п’ять років, моя матусю мила,
Як вас уже немає на землі.
Любити так, як ви мене любили,
Ніхто не зможе. Птаха на крилі

У Піски вже нову приносить весну,
На цвинтар, де ви з татом назавжди
В заквітчаній могилі. Не воскресли.
І вас вже не злякає час біди.

А ми до вас, батьків, на свято Паски
Злітаємося із усіх країв.
Село згадати, погляд ваш і ласку,
Зустріти друзів і почути спів

Пташиний, перший. Та у водах Сейму
Побачити ясну небесну синь.
І бігти, як в дитинстві, навперейми,
Де човен колисає голубінь.

А в хатах пахне пасками, ваніллю,
І крашанки сміються на столі.
Де поряд із освяченою сіллю
Лежать вербові котики малі.

І прибрано у вибілених хатах,
Сміються радо давні рушники.
Та вже немає в світі мами й тата,
Ніколи не торкнутись їх руки.

Тому і летимо тепер додому,
За спогадом дитинства і тепла,
Забувши вік, свою життєву втому,
Туди, де мама сонечком була.
15.04.19

Послухай, друже… тема спадкоємна
І ширшає і глибшає щороку
Ти теж на вірність присягнув? - приємно..
Навіщо протидіяти, морока…
Ярмо оте, це все таки, ментальність
Індігрієнди - стадність і покора
На противагу вогнику моралі -
Там вогнище своє - з одного горя
І вартові із псами… телевежі…
Кістки за розкладом… і щіпки меду…
Лиш на свята дозволено за межі
Таке воно сучасне наше кредо…
По-слу-хай, друже…
15.04.2019.

Прости мені, мамо, і більше не плач,
не виправдала я твої сподівання.
Не вийшла у люди, так вийшло - пробач,
твоя непокірна, безхитрісна Таня.

Ти вчила, як гідність і хліб берегти,
збирати у кошики стиглі суниці.
Людей шанувати, іти до мети,
жасминовий цвіт діставати з криниці.
Хрести фарбувати блакиттю, а ще
розучувати на баяні етюди,
косу полоскати липневим дощем.
На жаль, не навчила втікати від  бруду.
Огидної зради, облуди і від
безсонних ночей, заплямованих буднів,
болючих утрат, несподіваних бід,
що скальпелем гострим спотворили груди.
Повчала цінити життя промінці
і пісню любити у світі найкращу.
Та не розтлумачила бідній вівці,
що можна потрапити звірові в пащу.
Ти дуже хотіла, щоб виросла я -
шляхетна, розумна, красива, ошатна.
Дала все мені, тільки доля моя
в зіницях помітити зорі не здатна.
2019р

Іще гряде зелена злива,
Немов у повені - ріка.
На вітах зелень несмілива,
Неначе дівчина сільська.

Вона така, як легке мрево,
Як ті розмиті береги.
Ще нею світяться дерева,
А не густіють навкруги.

Надія в ній гніздиться рання,
Крила, ще молодого змах.
Мов дозріває в ній кохання,
Як щастя у твоїх очах!