Позмагайся за день, у якому цвітуть матіоли.
Бо життя - це метал. І нещадно шкребе наждаком
Колотнеча тривка, до якої звикаю поволі.
Я ховаю кастет за ажурним своїм рукавом.
Позмагайся за час. Бо несеться усе за рікою.
І не вистачить сил зупинити бурхливий потік.
Верховодь і веди до шалених вершин. За тобою
Я готова іти, якщо ти
САМЕ ТОЙ Чоловік.
13.04.2019

Фестини у столиці, День кота,
Салют, парад, гопак, Хава Нагіла.
А ув окопі братчиків чота
Опруху смерті порівну ділила.

А світ зліта з орбіт. Панбоже мій,
Погасло сонце, розум - темна нічка.
Тут, за Дінцем,- прострілля, смертний бій,
Гердан безцінний - кулеметна стрічка.

Підложжя в ямі - запашний полин,
В атаку скоро, підтягнули труни.
Шваргон у пекло, з труп'я равелін,
В югу стрибає пакоренок юний.

А порох пахне чисто бульденеж,
Пристрільна черга - віртуозне соло.
Підстережем вражину на тотеж
І мстою в серце шпигонемо сполом.

Але противник встиг раніш!Ти ба!
Чудовий постріл! Навіть мойра зблідла.
Хитнулась твердь, розтанула гнівба,
Летить душа очищена до світла.

14.04.2019р.

Ніхто не чує і не хоче чути,
Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
І замість правди п’ють гірку отруту
Минулі покоління, нині й ці.

Чи справдиться мальоване майбутнє,
Хоча боротись треба за життя?
Та люд у планах влади вже відсутній,
В офшорах бачать багачі буття.

Тому вони втечуть за океани,
Вивозячи родини і дітей.
Отам згодяться наші з вами мани,
Що призвели до багатьох смертей.

До бідності, а також геноциду,
Де нація від влади помира.
І ці чужинці вже не мають стиду,
В країні вбита радість, є жура.

І підуть нині обирати люди
Із зол обох якесь найменше зло.
То звідки правда у країні буде?
Нам з вибором ніколи не везло.
14.04.19

Птахи все мандрують у пошуках їжі:
Можливо знайдеться вона на траві?
У тиші ранковій, відчутні та свіжі,
Кисневі напої ідуть дарові.

Вдихати повітря – така насолода!
Неначе цілющий для серця бальзам.
Вражає розквітчаних красенів врода:
Дерев та кущів, що весняним садам

Зібрали докупи всі пахощі світу,
Наповнені пригоршні щедрих дарів,
ПринЕсло щоб зрілі плоди для нас літо:
Весела пора, що пробуджує спів.

Ми вдячні від нього отримати втіху.
Вже чутно знайомої пісні мотив:
Не з’явиться більше налякане лихо.
Жага до життя – зазвучав лейтмотив.

14.04.2019
Свидетельство о публикации №119041405230

День минає і час пролітає крізь простір і вічність,
Крізь безмежжя життя, зір нічних безкінечний потік.
Не втрачає кохання свою таїну і незвичність,
Бо його береже той один, хто до неба високого звик.

Не злетів у захмарні й холодні його високості,
На землі із одним залишився від втрати крилом…
Та міняється все і стають уже квітами брості,
А літа безупинно ідуть крізь роки напролом.

Через нетрі утрат і доспілі, вже зібрані зерна,
Через болі й спасіння твого відчайдушного крик.
Бо ніколи й ніхто нам кохання уже не поверне…
Не танцюю в калюжах, минаю, беру дощовик.
13.04.19
 

Не обертайся ти назад
і не жалкуй, життя триває.
Черешні піняться розмаєм,
буяє сакурою сад.
Не обертайся ти назад!

О, скільки весен, скільки днин
ходили різними стежками,
була пустеля поміж нами...
І ти одна, і я один.
О, скільки весен, скільки днин!

Та доля нам вінок плела
з ромашок, м'яти, розмарину.
Благословляю ту хвилину
галузок ніжності й тепла.
Та доля нам вінок плела.

Ми збережемо почуття.
Із порцеляни будем пити
любов, що постелила в житі
шовковий килим забуття!
Ми збережемо почуття!

Стривай!.. Ти переплутав щось в запалі!
Це кожному відомо пацану:
На вас не нападали. Ви – напали!
Ви першими затіяли війну.

Ви громадянам захист обіцяли,
та вийшло навпаки, якийсь скандал.
Кого ви і від кого захищали,
якщо на вас ніхто не нападав?!

А скільки на землі людців підступних…
На жаль настали вже такі часи!..
Під подвиг підлість ви маскуєте, паскуди,
ще й ордена за це бажаєте носить!

1

Оті, що здають, наговорюють лишку,
гортають щодення заплямлену книжку,
підходять на крок, сантиметр...
Відпливаю...
Не хочу бруднитись на стежці до раю.

2

Я чуйна, охайна і чесна у міру.
"Занадто барвиста..." - злостивляться сірі.

Піднявши вуальку, прямую на сонце.
Солодкою ватою - мрій волоконце...

Хлюпоче ріка...
метушіння...
баласти...
У кожного - власні критерії щастя.

3

Топилася Правда - мерзенна і гола.
Нікому не треба? Спливає ось - кволо...
Несуть оковиту. Каміння відв'яжуть -
оті, що святили і зброю, і сажу.

2019

Я людоловом був усе життя,
Невільницький налигач - красне слово.
Натхненно славив синьо-жовтий стяг,
Вишиванку, бандуру, рідну мову.

Компонував сонетне експозе,
В окрутну січу виштовхнув у плечі
Своїх братів. Можливо й повезе
Комусь із рідних вийти із хуртечі.

Десь там - трутизна гніву, смертна чадь,
Безплідну рінь виорюють снаряди.
Поетова ж стезя - перо, не рать,
Потрібно берегти від куль талантик.

Дивання сотня на один копил,
За Україну - на словах, горою.
Посмертний славень, жалісливий квил,
Для тих, хто впав навік на полі бою.

P.S.:

В інеті сльози, регітня, бла-бла,
Оплакуються віртуальні крипти.
Страждає псевдотворча омела
У Спілці та на пляжах у Єгипті.

14.04..2019 р.

Любили мене очима…
Обожнювали словами…
Згубила надію з отим, а
он той – про важливе! – в грамах.

І гори мені обіцяли,
й примарні вогні Ельдорадо…
З одним – ледь вернулась до тями,
а з іншим – прощалася радо.

Молилася: «Де ж єдиний,
мій суджений, Богом даний?!»

…Ти поруч.
– Спасибі за сина,
й за доньку – спасибі,
коханий!

14.04.2019

Твій характер –
Любов, тепло, щирість -
Успіх , красота !
14.04.19 9.40

Думки початок,
Справи, праця, зусилля,
Подяка Всесвіту!
14.04.19 9.30

1

Мене підранено.
Ця куля - навмання...
Жгута немає. Вуличка безлюдна.
Повчора троль диванний запевняв,
Що пацифістом бути препаскудно.

От він таврує, п`є - а я в крові.
Липкучі руки... Дефіляди смерті...
Ні поліцейських добрих, ні повій...
Лиш двері в безвість, кулаком підперті.

2

Хилюся на траву. Ламкучий бриль,
Дорожня сумка, блекота і туї.
Свинець застряг у товщі сухожиль.
Штанину непіддатливу шматую.

Недокохала... недо...
Млосно. Шок.
Отак ішла - і на тобі... неждано.
Собаки брешуть... здавлений смішок.
Фор...те...піано...

3

- За що вмираєш? - підступає Тінь. -
Сьогодні ти у мене тридцять третя...
На вибір є хатинка, де черінь,
Або казан... елітний - для поетів...

- Мені б окреме... літепле... село.

Швидка спиняється... Тверезі санітари.
...........................................................
- Цю запроторимо... жива ж... у Фонтенбло...

Лютнева ніч-завія...
Сни-кошмари.


2017

Ні обіцянок, ні пробачень –
Ну що б, здавалося, слова....
Який «прикольний» Вова «парєнь»!
Та це – інакше амплуа.

Сором’язливий мій герой
ганьби уникнув як майстерно!
Як довго грала я цю роль
і вправно йшла одна по тернях.

За допомогою до тебе
я не зверталася, нівроку.
Серед куліс, не сині неба,
ти спасся, не моргнувши оком.

У соромі і маячні
ішла одна в борні жорстокій.
Все на біду, вся на виду,
як завше в ролі одинокій.

Нещадно реготав партер,
не вибачавши очевидність –
моїх утрат, тоді й тепер,
моєї посмішки невинність!

Ти жадно гнав свої стада.
З печалі повними очима
одна, одна серед стида
стою з опалими плечима.

Та нерозважливій юрбі
героя справжнього не видно.
Герою, боязко тобі?!
Не бійся, я тебе не видам.

Вся наша роль – моя лиш роль.
У ній жорстоко все програла,
бо голим виринув король,
а скільки болі я зазнала!..

Березневий туман вже заліг над світами,
Кучугури снігів почорніли і тануть.
Ще попереду птаством озвучені гами
І осонцений день, що відкриє нам брами.

Все попереду. Так. Перший пролісок в лісі,
Горобців цвінь-цвірінь у солом’яній стрісі.
І зелена трава поміж листу сухого,
Великодні свята і благання до Бога.

Зберегти цю красу і мою Україну,
За яку на війні знов сини наші гинуть.
Їм до раю тепер протяглася дорога…
А живим всім потрібна лише перемога.
13.03.19

За снігами дощі все помиють навколо –
І сади, і поля, і дороги, і поле.
Життєдайні впадуть – ярина зеленіє!
І внесе в наші душі велику надію.

На врожай, на добро і на грози з громами,
На веселе зело і пташинії гами.
На сережки черешень, смарагдові трави,
І річок голубінь, і зелені отави.

А всього треба нам - в світі щедро прожити,
Щоб побачити, як половіє тут жито.
Пережити війну і страждання народу,
Щоби втримати врешті добуту свободу.

Щоб раділа край поля висока раїна,
Позбулася усіх ворогів Україна.
13.03.19

Ігор Римарук:
„Ці нічні голоси за столом,
о нестерпно, Мойсею,
ці нічні голоси
про загублену неньку Вкраїну!
Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
підійми за словесність
даровану тут і єврею!

Мойсeй Фiшбeйн:
„Чортівня загуляла, завила!
Рятуй мене Отче! -
Тут один-бо Поет!
Як клубочеться в грудях, клекоче!
Цей мовчить, той цілується, тьху,
і семітське питання -
чом єдиний у Неньці горланю
на інших мовчання?!”

Василь Герасим’юк:
Я прокинувся в ніч,
мов зі скелі зірвався смерекою
у тіснину Дністра,
так летіла у Рейн Лорелейн!
От наснилося! –
                   краще б
цілунки з якоюсь Ребеккою,
чи ж бо хоч Леді Джейн,
але не Римарук і Фiшбeйн!..

Сім голубів у сонячній ріці
подрібнені на крихти сонця й щастя.
Опісля бур, опісля манівців
мені чи голубам - святе причастя.

Сім голубів нарощені з води,
такі ж прозорі і такі ж хвилинні,

як ранок цей блаженно-золотий,
як я, на трохи птаха і дитина.

Ми маримо про щастя з дивограєм,
воно ж повсюди, навкруги воно.
Бо щастя – сад зелений за сараєм,
повітря чисте, що пливе в вікно.

В бездонній висі, аж під небокраєм,
одна хмарина в’ється, мовби птах.
В житті ми мало бачим, мало знаєм,
а щастя лине знаючим під дах.

Вікно відкрите, тихо у саду,
на підвіконня з писком пташка сіла.
Я від книжок свій погляд відведу –
вже вечоріє, небо потемніло.

Малюю словом на життєвім полотні
і бачу, чую – щастя все в мені.

Водойми повні береги
У вербах вітер позіхає...
У гладі темної води -
Небесна синь відпочиває...

Ранок туманних верховин
Новому дню заповідає...
Літай подалі від вершин -
Любов сьогодні сповідає...

Сліпить потоків бірюза
Людського серця спілкування...
З крапель струмка потік ріка
Душам світанками кохання

Водойми повні береги
У вербах вітер задрімає...
Над гладдю чистої води -
Голубка з голубом літає.

Рано з ранку на базарі
Все кругом вирує
Хто з прилавку , хто з землі
Продає , торгує

Вибір в різний гаманець
Контрастний попит вжитку
Для когось пил , комусь капець
Від фірмового зиску

Як з власних рук , за свій товар
Ціна цілком прийнятна
А де вже профі - спекулянт
Там мінімальній амба

Маркетинг весь тут на коні
Із глини ліплять кулю
Для їх усе ціна - ціні
Проценти солять шкуру

І так кругом у нас завжди
Політика абсурду
Хто воза тягне , спину гне
Працює за копійку.

Стиглих ягід приваблива розкіш
Мов гарячі любові вуста
Грає звабливий , лагідний промінь
Танго осені , вальсу душа

Ми з тобою очей оксамити
Дні короткі у довгих ночах
Наших барв кольорів - фаворити
Талий солод , цілунків каскад

Білим цвітом ранкові світанки
Віртуозність сонат скрипаля
Двох закоханих чари - окраси
Мелодійність весняного дня.

Переверти, верески, грюки…
Свідомість задраює люки.
Гряде (з клоунадою – драма)
Епоха Веселого Хама.

13.04.2019

Люблю отут, на роздоріжжі,
На милій лавочці сидіть.
Мене квітневий легіт ніжить
І сон колише верховіть.

І розчиняє шум далекий,
І лагідніють небеса.
З найменших атомів, молекул
Зринає відчуттів краса.

О ця добра висока ніша,
Духовності резервуар!
Усе, в житті що наймиліше –
Гармонія природних чар.

Без неї світ краси загине,
Зла магма сточить береги.
Природо, мамо, Берегине,
Розлий ці чари навкруги!

12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

У світі моєму постійно і вічно смеркається:
День чвалом промчав, наче витягнутий семихвісткою,
Скотилися тіні в кущі полохливими зáйцями –
І пісню вечірню знов шпак на горіху висвистує.

Ні хмар, ані зір – лиш на тлі каламуті небесної
Воскресле гілля свої спомини тихо вигойдує…
Одвірок підперши, смиренно у сутінках мерзну я -
І вже не питаю: «Пощо полишив?» у погаслого обрію.

Приходиш раптово, ніяк не засну,
аж поки повіки не стулить світанок.
Гойдає минуле розлогу сосну
і шишки скидає з верхівки на ганок.

Хвилююся, ніби картате тобі
стелю простирадло на ветху канапу.
Ми разом у радощі, тузі, журбі,
в далекій дорозі безсоння у  скайпі.

Тобі довіряю і розсипи слів,
три крапки, тире і загублені коми,
хто топить нещадно мої кораблі,
не знає ніхто окрім тебе і втоми.

І з ким я на сьомому небі живу,
хто зморшки розгладжує, сивить волосся,
витягує з зашморгу, косить траву,
з ким навпіл ділити хліб-сіль довелося.

І тишу плекаєш, і любиш грибні
дощі монолітні, осінні, холодні,
шукаєш натхнення в бокалі на дні,
з душі вивертаючи прозу назовні.

Бентежиш молитвою сонми надій -
ніколи не виплачеш небо сльозами.
Твій біль на стежинах і кінчиках вій -
мами.

1

Перефарбується сіре і жовте,
злине поземне, утоптане в гальку...
Ви не мовчіть, а жаління промовте.
Вдарить у стелю підпиляна шалька.

Мегаарена, цяцьковані стіни,
перекидаються столик і лезо.
Знову апное... і кров України...
Я додивлюся це шоу тверезо.

2

Пальці - униз. Добивають і плачуть...
Сонячно, тепло, тож нумо на дачі.
Вгору - часник...
Ось розквітне красоля.
Гречечку сію, оспівую волю...

Знову гостинці від зайця, синички...
Не шикуватися входить у звичку.

2019

Далеко через поле
Стежина повела
Туди, де хлібне море
Знов хлюпнуло тепла.

Де колос ваговитий
І зерна золоті
Та мак, росою вмитий
Й блакитні васильки.

Де жайвір в високості
Тріпоче прапорцем,
Іду сюди не в гості,
В душі приємний щем.

І де й поділась втома,
Бо почуваюсь я,
Неначе в ріднім домі,
Тут доленька моя.

2019 р.

– Мовою серця спілкуються браття.
Агов, українці!
…Хиже мовчання. За натовпом натовп –
«чужі» та «інші».

12.04.2019

Коли літаю і літав у цьому сні,
Банальне: «Ти ростеш.», - не зачіпає,
Емоції дарує ніч такі ясні,
Що у азарті подих запирає.
У вирви я шугав і до зорі літав,
Не можу свої дії описати.
За обріями силуети доганяв,
Аби у суєті не утопати...
Я розумію, як можливо це усе,
Міняючи закони існування,
Політ зі сну мене у виміри несе,
Реалізує мрії і бажання.
2015

Крик волаючих у пустелі
накладається на карамелі,
оборудки і руки чисті...
Україна - в брязкім намисті.

Кожен хоче схопити краще...
Зачиняє Минуле ящик.
Доїдає пацьорку миша.
Сни єдвабні вітрець колише.

Роззираюся...
Плинуть віли...
Та сусідонька овдовіла,
ця збирає в дорогу мужа.
Закривавила воля-ружа.

2019

Народе мій, що вже дійшов до краю,
З голодоморів, злиднів і брехні.
Лиш вороги збирають урожаї,
Бо українцям вже не можна. Ні!

За троном люд барвистий процвітає -
Болгарин, грек, татарин чи єврей.
А українцям – зась! Нехай тримає
На спині всіх чужих йому людей.

Невдячні, та не стануть на колінця
Перед людьми, що хазяями є.
Бо владу мають тільки не вкраїнці!
Їм не дозволять битись за своє.

Якби могла я інородцем стати,
То без страху усього і жалю
Я вимела б чужих із влади, хати,
Залишивши цей простір лиш гіллю.

І хай тоді вже змиряться чужинці
І зрозуміють – ми в країні є!
До влади прийдуть, врешті, українці -
Свій до свого і тільки по своє!

Радість німа померкла,
Чорно поліг курай.
Тут, у траншеї,- пекло,
Там, біля жінки,- рай.

Душі блукають лезом
Без маяків, сліпма.
В небі згорають весни,
Миру в умах нема.

Дивно, а я ще цілий,
Сніг доторкнувся скронь.
Родичі на прицілі,
Ангел кричить: - Вогонь!

Куля у серце коле,
Взяти не встигнув ляк.
Корчиться Дике поле,
Плаче свята земля.

11.04.2019р.

У дворі наїжачилось злісно алое заснуле.
Пелюстки олеандра пістряві, як маки в траві…
Я заплющую очі… І тихо лечу у минуле.
Пропливаю незримою тінню по сонній землі…

Непокірний мій спогад закине в садки над рікою.
Прохолода огорне у тій тополиновій тиші.
Змочить ноги мої світанковою диво-росою.
На утомленім серці на крапельку стане тепліше.

Я побачу, як промінь заграє на золоті Лаври,
Як вогнем відіб’ється на хвилях Славути-Дніпра.
Ароматом схвилюють червоні квітуючі мальви
І верба помахає услід мені, наче сестра.

Вабить чайка, сяйнувши крилом – вдалині пролітає…
І знайомий трамвай поспішає зі дзвоном у справі…
Незрадлива краса. Непорочна і горда. Святая…
А навколо розпліскує квіти вируючий травень.

Та проходить манА. Все хороше так швидко минає…
І оголене сонце в зеніті безжалісно палить…
І здається мені, що життя безкінечно-безкрає.
Невеселі думки, наче хмари. У мареві тануть…

Примітки: Оригінал вірша
Непослушная память
Яков Баст

Во дворе ощетинилось злобным драконом алоэ.
Лепестки олеандра пестрят, словно маки в траве…
Закрываю глаза… Улетаю беззвучно в былое.
Проплываю невидимой тенью по спящей земле…

Непослушная память забросит в сады над рекою.
Спеленает прохладой в тиши тополиных аллей.
Окропит и намочит мне ноги рассветной росою.
И на сердце усталом на капельку станет теплей.

Я увижу, как луч заструится по золоту Лавры.
Отразившись, огнём заиграет на волнах Днепра.
Ароматом окатят цветущие красные мальвы
И помашет мне ветками, будто руками, верба.

Белокрылая чайка поманит крылом, пролетая…
Нескончаемым звоном наполнит спешащий трамвай…
Красота. Непорочная…Гордая…Просто святая…
А вокруг расплескался цветами бушующий май.

Наважденье проходит. Хорошее – всё быстротечно…
Обнажённое солнце в зените безбожно палит…
И мне кажется: жизнь нескончаема и бесконечна.
Невесёлые мысли, как облако. Тают вдали…

2019

Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки. 
Яка зворушлива, жадана мить
з коханою триматися за руки.

Ти не ревнуй до пелюсткових чар,
чарівністю мене заворожили.
Лише від тебе голову втрачав
і від обіймів божеволів, мила!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка прекрасна, неповторна мить
Єднати поцілунками розлуки!

В зіницях відбивається весна
(смарагдова палітра притаманна).
О, дай насолодитися сповна
тобою і природою, кохана!

Яка солодка і натхненна мить -
душею відчувати серця стукіт!
Рапсодія любові нам звучить
і водограєм розливає звуки!
2019р

Тобі навіщо жінка здалась?
Як пупс? Придаток до трусів?
Ану, сідай но, буду зараз
Крутити дулю на нозі.

Відомо, я тобі не мамка,
Уріжу правдою під дих:
Жона для тебе забаганка,
Красива лялька для утіх.

Її стонадцять раз у гніві
За день матюччям обіклав?
То будеш вічно нещасливим,
Помреш без ласки і тепла.

Украв жар-птицю чорт на муку,
Щось про любов їй верещав.
Тепер зробив із неї курку,
Поставив стражем до борща.

Лечу за Божим повелінням,
З тобою ж панькатись облом.
Мене покликала богиня,
В альков, на ложе, під крило...

11.04.2019 р.

Уперед!

Курочка ряба сокоче півню,
У альков запрошує: "Анум!".
Як уздрієш неземну богиню -
Не барись! Стрибай у пелену!

Глянь - довкола "скрипки" і "валторни",
"Контрабаси" та "гітар" пуки!
Конкуренти ж - парубки моторні,
Цуплять "інструменти" з-під руки.

Не сиди, неначе цвях у гузні!
Хочеш меду - вулик потруси!
Бог-Ерот сміливцеві союзник,
Помагать не буде байбузі.

Уперед! На абордаж! В отави!
А коли настане вже каюк -
Будеш день і ніч ловити гави,
Спатимеш хоч вічність у раю.

10.04.2019р.

"Кров"ю вранішній схід палав..."
"Кров рікою..."- ці теми вірша...
Володимир- не Святослав.
І війна зовсім нині інша.

Валять Ідолів у Дніпро...
Чи- Богів, без яких учора
Не гадалося жити...Про
Це написано гори... Горе.

Ти почуй, як кричать Волхви
Закривавленими ротами-
ЩО ПОРОБИТЕ З НАМИ ВИ-
ТЕ ПОРОБЛЕНО БУДЕ З ВАМИ!!!

Ти поглянь на отих скотів...
Он на ТОГО, хоча б... - Потворо!
Що, ти Богу служить хотів???
ТОБІ ВИДАЛИ КИЙ УЧОРА

З правом бити усіх, хто не
Відречеться, а досі вірить.
Ти тоді ще б убив мене.
Ще до крові Майдану. Вирій-

Це не Рай. І туди тобі
Шлях зачинено... Як, до речі,
І до Раю. Туди жлобів
Не пускають Петро й Предтеча.

Православ"я... Одна сім"я-
Віра Вірних і Рідна Віра.
...і текла Дніпром кров моя...
- Що ж ви робите?.. Миру! Миру!..

Самознищення... Тільки- ні.
Ти кар"єру на цьому робиш.
...ми загинемо на війні
Із самими собою. Проза ж...


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119041009609

Синьоока весна
Пробивається крізь хмаровиння,
Крізь облоги дощів
І дошкульні стрибки холодів.
Хоч би як там, а все ж –
Навесні проростає насіння
І годує весь рік
Благодатний і вчасний посів.

Що засіємо ми
На своїй упослідженій ниві
І якого врожаю
Чекати на вбогій землі.
Чи таки пощастить
Відшукати дорогу щасливу,
Чи судилось, як завше,
І далі блукати в імлі...

Задовбало в корінь кайлування,
На роботі, наче той ішак.
Сяду пописати про кохання,
Хай спочине втомлена душа.

Влада, знаєш сам,- ведмедик грізлі,
Суп тепер не з м''яса, а з пупів.
Гурії нехай тривожать мислі,
А не скільки грошей заробив.

Перелоги душать спозаранку,
Думи - непідйомний наратив.
Витріщуся, краще, на панянку,
Упірну у чистий позитив.

Багнеться турнірів та ордалій,
Голими руками всіх порву!
Хоч у мріях трохи політаю,
Сумно роботязі наяву.

Ум зафіксуав гітарний абрис,
В райські пущі тихо йду за ним.
Аж під вечір, врешті, розпечаливсь,
Все, пора вертати до жони.

10.04.2019 р.

Так безборонно стигнуть кольори
Крізь плинодні і дні - зів'ялі жмутки.
О смертонько, боли мені, боли,
І не боли, і не виболюй смутку.

То човником безбарвним, і малим,
І зморшкуватим, і недавньо-давнім
Перебрідаю броди чи столи,
Виписуючи путь свою астральну.

Стоять у вазі стебла без човнів,
Неначе вежі, пустки, поторочі.
Човнята подались в сузір’я Псів
Крізь тьму, і смерть, і безбережжя ночі.

А стебла доторкаються до хмар.
Помежи пальців – перелітні зграї.
Ворона кине звичне «кар» і «кар».
А стебла? Знову квітами зростають.

Ізнов під віконцем стара абрикоса розквітла.
Злетілися бджілки до неї на радісний трунок…
Я дякую, Боже, за цей осяйний подарунок,
Що в душу мою найчистішим вливається світлом!

2019

Ти хто? Важке безсоння, сновидіння,
володар темряви чи світлий янгол?
Моя сумна мелодія осіння
чи експресивне аргентинське танго?

Спокусник, мрійник,  таємничий вершник,
хмільний нектар чи гострий меч булатний,
що возвеличує і нищить вірші,
заради нас на що завгодно здатний?

Хто заколисує романсом, підбирає
слова парчеві, лагідні, медові.
Запалює багаття поміж пеклом й раєм
розпусно  грішній  і святій любові.

Минулих повістей розчарування,
кривих дзеркал вітраж давно розбитий.
Спасіння чи заклання? Одностайно -
не мій і не її...
А хто ти?
Чий ти?

Накладує рум'яна пишна краля,
Цибата, гостроноса і руда.
Мальована краса і натуральна -
Земля і небо, в цьому вся біда.

На перший погляд віршик - те що треба
(старався знакомитий златоуст).
Насправді ж, твір наквецяв пришелепа,
Між графоманів - ас, богемний туз.

Жується мляво ковбаса з цикути,
У фарші перетерті мослаки.
Мурує зодчий псячі халабуди -
Чи хочеш ти пожити у такій?

Із бублика залишилася дірка,
Синок - тупак, а з виду недурний.
Приємний запах, пудра і шпатлівка -
Рекламна маска вторсировини.

Протер хвостом свічадо хитрий дяблик,
Брехню до правди ланцюгом прип'яв.
У дзеркалі старий та лисий карлик:
- Мовчи, мій брате. Знаю, ти - це я...

10.04.2019 р.

Наливаються берізки соком пресмачнющим,
Згодом "вибухнуть" бруньками вишні молоді.
Ну, а далі зеленії човники-листочки
Пускатиме вербиченька в ставковій воді.

Потім верес оченята блакитні-блакитні
Зведе в небо високеє й дивиться на світ,
Червонеє намистечко одягне калина,
Красується-пишається так багато літ.

Так тихенько й непомітно і зимонька прийде
Та крізь сито сіятиме білий-білий сніг,
Чути вітру мелодію сердиту-сердиту
І мороз так міцно тисне, наче б"є у дзвін.

Але проліском запахне усе незабаром,
Прилетить шпак із вирію й пісню заспіва.
А це значить, що веснонька вкотре знову з нами,
Розсипає барвистії квіти з рукава.

2019 р.

Гойдає вітер тучі, гай
і заколисує берези.
Йдемо до себе як по лезу,
обоє п'яні... аж за край.

А розлучаємось тверезі.
І як ся стало, не питай.
У тебе свій домашній рай,
у мене – магія поезій.

Ти щезла як моя луна
у шумі молодого гаю
і цілу ніч тебе немає...
І знову – проза. Ти одна
і я один у склі вікна
тебе із вирію чекаю.

04/19

Поховайте мене далеко,
десь отам, де земний лелека
все нуртує у вітровітті,
може, я озирнуся і звідти
зрозумію людське буття:
я для чогось-таки існую
в тихім сує..., в безсенсовім -
чую -
ніжні трави лягли в покоси,
а в покосах замерзлі сльози.
То не град, але й град,
і злива:
горе_попіл - життя полива....

Поховайте мене в яскравій
тенчі-райдузі-веселиці,
може, там життям заіскриться
моя думка, хоча б одна...

І тоді я, напевне, сонечком
опущуся на руки дітям,
подарую чудове літо -
хоч в трускавках, а хоч в полуниці -
це кому і яке вже сниться...

Просто град там зникає...і попіл,
де злітають сонечка окіл...

Переможемо гидке і нице,
Мій народе, чи не розумієш?
Є ще порох у порохівницях,
Щоб здолать зеленого нам змія?

Хай вважають мене сильною,
Хай вважають мене воїном,
Називають божевільною
Чи невидимим біткоїном.

Хай вважають невразливою.
Хай вважають невгамовною,
Називають хай примхливою,
Безперечно безумовною.

Хай вважають мене дикою,
Хай вважають нерозважною,
Називають хай столикою,
Необдумано відважною.

Хай вважають неприступною,
Хай вважають мене відьмою -
Залишуся непідкупною,
Залишусь назавжди вільною!

Щось у ньому таке, що лишає тебе собою...
Щось у ньому таки є до болю тобі знайомим,
Ти не знаєш напевно чи є він твоїм героєм,
Але й море не знає, чи вдосталь воно солоне...

Ти не знаєш напевно, куди і навіщо вкотре,
Ти не думаєш про оте, що пора встигати,
Але як не було б...та з з тобою йому є добре...
Може з кимось і краще... Але чи нове шукати...

Де шукати? І чи направду оте все варто?
А знайти, то удача розгледіти-упізнати?
Ти була є і будеш шліфованим діамантом...
А оправа знайдеться... Тим паче, під всі карати!