картяр небезталанний
спішить на свій тапчан
де гості сплять вальтами

бульварні ресторани
зачинено хоча
дві нетверезі дами
вливають ніби чай
в уста немов троянди
усім услід мовчать
озорені реклами
пін-апи з королями

час вимер у речах
утома непроглядна
& тлінная печаль




 

Сірий птах летить у небі ,
Хмари крилами він б‘є.
Волю нам здається ніби,
В образі своїм несе.

Сокіл - це прикраса степу,
Прадавній знаний оберіг.
В темні часи та небезпеку,
Наш край від ворога стеріг.

Полює він на здобич тільки,
Щоб молодь сильною росла.
І захищати міг би стрімко,
Коли в гніздо прийде біда.

Ну, а як буде необхідність,
Цей птах без страху, в одну мить.
Покаже ворогу всю міцність,
Й тризубом швидко вниз летить.

Ці риси справжні, соколині,
Є прикладом для нас усіх.
Єднання нації в Країну,
Він нам зробити допоміг!

30.08.2018

І бракне кисню у легенях,
І в серці солодко пече,
Коли торкається до мене
Вона оголеним плечем.
Мрійливим поглядом дивлюся,
В одну єднаючи думки, –
То на її волосся русе,
То на привабний згин руки.
То на очей блакить глибоку,
То на пожадливі вуста, –
Хоч приховать не може роки
Мої чуприна негуста…
18.06.18

коли ти пишеш вірші здається — легшаєш
нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
ніби ти у червоному німбі будди або той
хто дарує вино та рибу ходить по воді
ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся повстаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
точкою незворотності
увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
по голу – за цих і за тих!
голову бережи – духовна недуго доросла жінко
згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
робишся важкою як місія робокопа ескалібур або нечиста сила – такою
як погляд горгони медузи пояс волонтера з ІДІЛу
волочиш крила
та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
нікому немає до нас діла –
у богів інші плани та варіанти розвитку дій
а все що умієш ти – писати вірші власної безнадії
песимістичні опуси про соціо-паті соціопатів
про психопата у колі психопатів
духовних кастратів в прострації псевдоелекторат прокуратора й
сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
гейби засуджені на двадцять прижиттєвих строків суворого едему
це все що умієш ти – більше
немає тем –
вічність закрито на вході
там табличка «не відкривати – уб’є!»
наші життя – твоє-моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного мавроді
якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

коли ти пишеш вірші дівчинко
то даруєш волю розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
твоя остання акція безумного вкладника –
твій персональний кальцифер –
твій головний заряд –
твоя (даруй за банальність) – душа

ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім «стрибаюча відьма» літературний гейзер –
пиши майко!
сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом будди
вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
ступиш упевнено в зимове коло ховаючи сяйво сором’язливо
на шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
гейшо моєї самотності аlter ego α оri....

лист адресовано втомленим автором
любій його бетельгейзе

1

Доста гранатів, медуззя, анчоусів.
Погляди зваби - між ребер баранячих.
Глипає - сукню оцінює осінь:
"...як тебе звати Моніка... Аня... чи...".

2

Вечір. Увімкнено тьмяні світильники.
Пахне вологою. Випари хвої.
Марити Греєм, пливти за вітрильником?
Час хилитає пурпурні сувої.

Мушлями виклади раму Івасику.
Скільки ж багатства у будній верейці...
Мудрість-акула наїлась карасиком.
Жінка-алхімік, пакетики спецій.

3

Знову штормило - і багнеться тиші.
Музи... нудисти...
Стрибки із трампліна...
Золотоноші фіранки колишуть.
Гумор стікає з пера Насреддіна.

Віз варяниць. Насічеш таз капусти.
Схопиш безе, не допивши узвару...
Ринок буття за п'ятак не відпустить!
Носиш клепсидру і хрестик - на пару.
..........
2017

Красуню цілувати - чиста блаж!
Найліпше - у вишнево-спілі губи.
Тремтлива длань заходить у віраж,
У відповідь лунає "Милий! Любий".

Догнала аж на старості судьба,
Покликало життя в свої обійми.
По душах промінь сонячний стриба,
Упали застороги, розум, ширми.

Танцюємо удвох тантричний вальс,
Розпліскується музика Вівальді.
А збоку зупинився мудро Час,
Даруючи хвилину благодаті.

Для чистих серцем рай один - альков.
Амур амріту наливає в джезви.
Цим Всесвітом керує лиш любов,
А жінка - це і є маленький Всесвіт.

05.09.2018р.

1

Він дарував мені грибочки,
в осоті-липні розшукав.
Ми роздружилися - і точка.
Я не пішла стріляти ґав,
голодна - не убила вовка.
Я ж - пацифістка... мегаґандж...
Остап устрелив зайця ловко,
співала нам всю ніч Соланж...

2

Хропів на пледі друг лукавий,
тхори конали - від гриба.
Кричав у лісі пугач: "...аве... ".
Була та приязнь... ой... слаба.

А що тепер? Свобода-воля.
Кришу на лечо марноту.
Нехай втіша Остапа Оля.
Ковтнув бджолівну на льоту.

Мовчить. Не просить антидота.
Лиш зазирає в каламар.
Мережить двадцять шосту оду -
Принцесочці смугастих мар.

2018

Нахмарилось... піде, напевно,
На небі стало брудно й темно.
Подвійне почуття в душі...
Завжди так, коли йдуть дощі.
Сумуєм - сонце вже не те,
Радієм - що не так пече.
І ось піднявся вітер сильний,
З дерев він листя позривав.
Цим листопада плин повільний,
Пришвидшив, й всюди розкидав.
Заморосило, загриміло
і раптом - Землю освітило!
І знов подвійне почуття,
Така, напевно, суть буття.
Що не буває однозначно,
Відразу - дивовижно й лячно.
А блискавка вогнями грає,
І в цю хвилину я згадаю...
Часто малим, я мріяв стати,
Дорослим - швидко, як мій тато.
Ну, а коли роки минулись,
В дитинство хочу повернутись.
Всміхнувся я від думки тої ,
Що самі не даєм спокОю.
Собі від того що не знаєм,
Що хочем і чого бажаєм.
Ми все життя щось вибираєм,
Як жити правильно, шукаєм.
Що краще чорний або білий?
І як нам досягати цілей?
Багатим бути та сумним,
Або веселим й бідним з тим?
Збрехати й до мети домчати,
Чи з правдою весь час стояти?
І раптом... зрозумів усе...
Що то не два, а лиш одне.
Давно існує в симбіозі,
Окремо бути, вже не в змозі.
Основа нашого Буття,
Єднання смерті і життя.
Це суміш доброго і злого,
В одночас складного й простого...
А дощ повільно припинився,
І, наче, світ весь оновився.
Хотілось би щоб він з водою,
Вагання геть забрав з собою.
Пустився знов, в вікно пиріщить,
Що змиє він, а що залишить?

05.09.2018

1

Наснився лан... свинцева хата...
Іду... твереза голова...
Гомінка лине ось черчата:
"...терпи... вихаркуй праслова...".

І лупить жевжик музу яро,
складає віршики у міх.
А комарва снує над яром.
Ну, хто б ту музу поберіг...

Потицяв спереду і збоку...
Всі пози випробував... Дощ...
Я підійшла: синець під оком.
Втішаю музу... Стежка прощ...

Стираю слиз, реп'ях - медаллю...
На вітті петлі... батоги...
А муза дивиться мигдально.
Услід нам - гетьте! ...гигиги...

2

Мистецький світ... яруги-ніші.
О, скільки хмар над ним спливло...
Я роззираюся - ще піша...
Для когось - відьма, НЛО...

Яка ж від сяйва небезпека?
Траву прим'ято... Єва... гад...
Несе маляточок лелека
В обітований райський сад.

3

Сприйми добу. Люби не мляво.
Пиши про війни, карасі...
Шедевр ховає за халяву
невдатний мачо. Плач... не сій...

А літер доста... Всюди музи.
Голодна? Ось шашлик із жаб.
Ой, відхиляйся - аркебузи...
Поклич на чай... стели єдваб.

..........2018

***
сачком натхнення звізди ловлю щоночі
приколюю їх не як метеликів
і не на листочок у рамці
заплітаю в коси тобі
кохана

прокинеться сонце
захоче змести з неба крихти світил
а їх нема
всі у волоссі твоєму
іскряться

позбав сонце розчарування
люба
поділися з ним сяйвом любові
а мені хай залишиться
теплий аромат
передрання

05.09.18 © Василь Кузан
 

Думками бреду я ромашковим полем,
Де в юності часто бувала не раз,
Приємні ті дні не забуду ніколи,
Хоча вже давно промайнув отой час,

Ці квіти чудові у пам"яті й досі
І в серці цвітуть жовтооко вони,
Та й у житті все постійно ворожать
Щасливую долю та ніжність мені.

2018 р.

О. Я…
І ніч, і сум, і піаніно
Незрозумілий лад октав, –
І вечір, місячним промінням,
Яснів до ночі й реготав.
І скрип дощатої підлоги,
І вуст розквітлі пелюстки, –
І втіхи мріяної трохи
В руці від іншої руки.
І тіні, й протяги, і гамір,
І свіч задушливі вогні, –
І ти – жадана до безтями –
Була чи виділась мені?..
17.07.18

Дозволь торкнутися дощу
Розпаленілими устами
Цей дощ не бачив і не чув
Як ми кохались до нестями.

Дозволь торкнутися душі
Розшаленілими словами
Ми не свої і не чужі,
Ми просто тішимось тілами.

А десь, у схованках єства
Думки чаяться потаємні.
Вони чистіші за слова,
Бо сокровенні.

Закарпатський край мальований на горах,
Розкинувся поміж сади й ялини,
Немає наймилішої землі,
Ніж нашої рідної України!

Кущі,ялини й будинки на подвір'ї,
І сонний Львів у жовтневому цвіті,
Міжгір'я...і ресторани у весіллях,
І в садах чудові квіти.

Карпатські села та карпатський говір,
Несуть українське слово"Пилипець",
Хто народився в Пилипці,
Той славний молодець.

У нашому краї і серце співає,
Лелеки здалека нам вісті несуть,
У нашому краї і хмари яскраві,
Озера,озера мов струми течуть..

У нашому краї і душа завмирає,
А навколо літають птахи,
Щоб ніколи ви смутку не знали,
А завжди радість несли.

Тут колискова лунає і нині,
Яку мати співала дитині,
І ніжно до серця вона пригортала,
А дитина,мов та пташина спала.

В трусах їжак. Сидіти вельми складно.
Але терплю, товпі дарую "Chease".
Тепер в інеті хвалять не безплатно,
Читач крутий, катюга-кісткогриз.

І критики кусають, наче мухи,
Спеців словес розмножилась орда.
Клавіатура мокра від сивухи,
Горюю, зранку трохи поридав.

Прозрів! Із мізків висипалась тирса,
Знайшов рецепт, щоб не лягать під прес:
На картку синув - і....єлей полився!
Возноситься мій настрій до небес!

Але зірвавсь болід із пелетону,
Приходить меседж: "Всьо, скінчився рай!
Останній раз полаю безкоштовно,
А далі - за готівку, так і знай!

04.09.2018р.

Ще днина тягне світлу нить,
Та сходить вже зоря сяйниста.
Під вітром листя мерехтить,
Неначе пальці піаніста.

Присіло дерево в «пліє»*
Немов зібралось танцювати…
А інше мовби дограє
Вечірню осені сонату.

У сутінок сумній красі
Так ненав`язливо, аж кволо
Цикади в кілька голосів
Доповнюють пташине соло.

Ці саду ніжності п`янкі…
Та зоддаля на всіх них тисне –
Автівок гулом, літаків,
Мов духовим оркестром – місто.

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

 
(спекуляція)
 
 
як воно ~ велемудрий артуре
ллється пиво & раки варяться
далі мерлін із вітром грається

ґвіневера все марить зграями
королівство собі регочеться
ґалагад майорить дівочістю

підмайстри пишаються бздурами
чи венера в пабі сатурниться
над чеснотами із докуками
аквілони крізь хмари хукають

уроборос красно звивається
у жорстокий розкішний вакуум
ватра мре & кволо спалахує
цирк поїхав ~ зостались бахури




 

У небі мріє перша павутина.
Луною лине гомін у поля.
Стихає вітер. Може, відпочину,
коли зайде за обрії земля.

І я душею у майбутнє лину.
Вітрило долі видиме здаля,
мов кетяги червоної калини
і чорна переорана рілля.

Само собою, літо проминає
і осінь самозваною гряде.
Але не проминає де-не-де
ілюзія дарованого раю.
Тому одвіку спокою немає
ніколи, і нікому, і ніде.

09/18

У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
Тече руно. А дощ із полонини
вже орошає вруна і поля.

Із піднебесся пісня журавлина
гойдає у колисці немовля.
Йому дається істина єдина –
журитися не пізно опісля.

У вирій відлітає тепле літо.
І сонечко не може обігріти
за обріями синій небокрай.

Але радіє арій і ратай.
Йому, найголовнішому у світі,
дарує осінь щедрий урожай.

03.2018

Росія повзе, випускаючи щупальця хижі,
Імперською гиддю пустошачи скрізь, як вогнем.
Пришелець із пекла, що всупереч логіці вижив,
Фатально над кожним із нас нависає мечем.

1

Музам - обітниці, туш, компліменти.
Соколам - небо живильне, високе.
Стягнеш докупи крихти, фрагменти.
Кожний ексцес називаєш уроком.

Хмари завихрені. Звиви робусти.
Броколі ріжуть на двох...
Барикади.
Нежить-ангіна, ляк златоуста,
Що колобродив у рунному стаді.

Свиням не треба перлистих сентенцій.
Дам кавуна, докочу огірочок.
Конгломерати чортів, екселенцій.
Битий сірко випозичує очі.

Хоче людва вседержителя, віршів.
Ще до зими далеченько, є нори.
Дід-Морозенко так схожий на Ніцше.
Бавиться голкою вишите горе.

Мойрам не треба ні п`єс, ні сатири.
Досить їм прядки, зеленого шуму.
Хоче ворона за каркання сиру.
Молох війни жне-приплямкує: "...нумо...".

2
...будьмо як діти. Чекаймо на зайця.
Сосни вцяткуємо фантами всоте.
Мариться-сниться звитяжна співпраця:
Сіно складати... рівняти голготи.

2016

Давати кожному своє – це означає: бажати справедливості і досягати хаосу.
Фрідріх Ніцше

Правду мовлю дурну, обсмалю на вогні кабана,
Повитягую з власних очиць шпичаки і колоди:
Люди люблять солодке ( у цьому не їхня вина),
Компліменти і славу - для его цілющі декокти.

Погортав альманах. Загалом - побрехеньки пусті,
Покарлючені істини, дрібка масних краєвидів.
Кожен твір недоладній, як постріл в бою холостий,
А слова - не слова, - збиті в строфи мерці-інваліди.

А в невизнаних геніїв криза - не плеще народ,
Не торкає поезія вишня утомлені маси.
Брат побіг на завод, кум сапає сусіду город,
Їх реалії -втома та піт, не зачовгані фрази.

Гинуть люди від раку, задавнених нейробластом,
Від писні -тільки я: почитаю і лускають мізки.
Просить песик "Погладь!" і вихляє кудлатим хвостом,
Я і гладжу сердегу, у пащу стромляю сосиску.

Пожалію й тебе. Напишу коментар-позитив,
Не казатиму "Більш не твори!" - це жорстоко і підло.
Правда спить? Ну і добре,- не буде халепи-біди,
Люди прагнуть хвали,. Умочаю перо у повидло...

04.09.2018р.

Капець

Розбестила монашка монастир,
Нагодувала братію любов'ю.
А у Полтаві - ніц нема, пустир,
Лише Пегаса дзеленчать підкови.
'
Із дня у день підкрапує сльота,
Мощуся на зимівлю, рию нори.
А жіночка, скажу я вам - ще та,
Опісля неї треба в санаторій.

Потроху музу ззаду підгриза,
Брикається постійно кінь крилатий.
Сатира виручає! Це - бальзам!
Намазався - і мухи до лампади.
'
Нарешті відкотився колобок!
Свободу удихнув на повні груди.
Побрити варто пахви і лобок,
Планую завтра вигулькнуть на люди.

03.09.2018р.

Відлітали в теплий вирій вже останні журавлі
І прощались з рідним краєм по пташинному в журбі.
Та журба тривожить осінь й відгукається в землі,
Дозріває — зріє зелень, зріють трави польові.

В пізню осінь, щедро сонце віддає землі тепло,
Щоб земля плодоносила й небо синє щоб було.
Тепло кожний хоче взяти і в плоди його налить,
Для всього живого в кожний рік могли родить.

Зелені руна, наче килим, простяглися з краю в край.
Котить хвиля по верхівках, росте гарний урожай.
Напуває дощик землю йде один і другий день.
Ростуть грибочки на пеньочку, так цвіте осінній пень.

У водоймах в кінці літа очищається вода.
В осоці і в очеретах вже не чутно деркача.
Пташки збилися до гурту і подалися в політ.
Павучки на павутинці в мандри рушили у світ.

День за денем все холодніше, вранці іній на траві,
Сонце гріє лиш в зеніті і скорочуються дні.
Тільки гілки верболозу, що росте біля води,
Зеленіють ждуть морозів, ждуть холодної зими.

Подих півночі відчутний, наніч вдарив морозець
І примерзле барвне листя гонить долом вітерець.
Жовте листя, жовте листя опадає на траву,
Осінь кличе, осінь кличе в гості зимоньку-зиму.

Вже зима не за горами й не затримає себе,
На зелені руна скоро снігу нанесе.
Так в природі повелося, пори року в побутті,
Осінь раз у рік приходить, а в людини - раз в житті.

На віях дрімає ще нічка
Та ранок цілує у щічку,
А далі пірнає в душу,
Тремтить - прокидатися мушу.

Протру оченята сонні,
Візьму його ніжно в долоні,
Присяду тихенько на ганок:
У небо полине світанок.

Прокинулись вишні та сливи,
Всміхнулися грушки цнотливі,
На листях у абрикоси
Рожевого ранку сльози.

А хмари схилили голівку,
Вдивлялися у долівку:
В пелюстки духмяної м'яти
Сповита біленька хата...

1

Мідна маска лицеміра,
цяточки на носі.
Я - жар-птиця - нині "сіра".
Йде, будяччя косить...

Рве петрові батіжечки,
на повійку гляне...
Покотилася у гречку
торба полотняна.

Наскиртує, сяде збоку,
ріже диню... Сумно.
Епігонив... от морока...
Повні шерсті гумна.

Облітала із пегаса,
гнав його скажено.
Гримкотів у тулумбаси,
напинались вени...

2

Не жалію. Пропускаю.
Всі слова на вітер.
Щит Евфорба - Менелаю...
А Єлені - квіти.

........
2018

Бачу тему, аж перо дрижить
Поступово всі одкрию карти.
Ми ховаєм істину в олжі,
А в брехні дошукуємось правди.

У Полтаві скаче кенгуру,
Хвостик дістає аж до столиці.
Може, я чогось не доберу,
Бо пишу про спілі дупки й циці?

Той хвостище лупить всіх підряд,
Розлякав на сайті чорногузів.
Кожному митцеві - міх порад,
Розірвались дружба і союзи.

В кухлі буря і черговий сказ,
На кону словесні викрутаси.
Тут би циган миттю розібравсь,
Лупаками блима на Пегаса.

Без сатири віршик - золотий,
А на світлі - сіро й нецікаво.
Досить. Наберу у рот води,
І піду в садок ловити гави.

03.09.2018р.

Пора

Ряба жона - весела і не злюща,
А з гострим носом, звісно, вереда.
Здиратиме щоденно шкаралущу,
Обсмиканою буде борода.

Нема рябих! Чкурнули до Європи,
Там бум на кирпоносих і рудих.
Тому усе життя ходжу в жалобі,
Амуру чимось я не догодив.
'
'Куди не гляну - діви дятлодзьобі,
Ще й гострі як у тигрів пазурі.
Знайти собі дружину - той ще клопіт,
В метро шукав, на пляжах - аж зопрів.

У фей іззаду камінь, не памушка,
(чоловіків лякають кістяки).
Мій ідеал - струнка, під небо тушка
І в салі куртуазні мослаки.

Вовтузяться давно друзяки в гніздах,
Моя ж пустельна нудиться нора.
...Іде назустріч відьма пломениста,
Знайомитися, братики, пора.

03.09.2018р.

Повертаю у сни кольорові,
неосяжні у білому світі,
де уява малює готові
як на парті дитячі графіті.

Де ти? Почуй, пригадай
наші ще юні літа.
Кожну сторінку гортай,
не оніміють уста.

І тоді наше біле і чорне
постає кольоровим курсивом.
Пригадається все неповторне
і забути його неможливо.

Через далі і милі розлуки,
поза гавані, площі, причали
ще почуємо душ перегуки,
що ніколи іще не звучали.

Як оцінка за усні уроки
наша доля іще усміхнеться,
і зійдуться усі одинокі
паралелі на лінії серця.

Де ти? Почуй, пригадай
наші далекі літа.
Першу сторінку гортай.
Не затамовуй уста.

2002-2018

І. Г...
Тече в минуле неквапливо
І нашу зустріч довжить час, –
Я п’ю потроху “Львівське пиво”,
А ти вподобав “Квас Тарас”.
І більш міцнішого не хочеш,
Хоч я – завжди напоготів, –
Лиш тільки мрійно мружиш очі
Від плину дум і почуттів.
Ти, друже, зовсім не змінився, –
Поміж кав’ярень і пивниць
Уважним поглядом мисливця
Стріляєш мітко в молодиць.
А я уже, усім на подив,
Не поглядаю навсібіч, –
То ж не скажу, коли виходив
На полювання дивних стріч.
Та що ми все про дріб’язкове,
Про те де був і з ким бував,
А про поезію ні слова,
Немов нема до неї справ.
Вона нас, Друже, подружила
І поєднала, і змогла
Обом додати віри й сили
Із товщ натхнення джерела.
І ти мені читаєш вірші,
І я розказую свої –
Про наші прикрощі найбільші,
Про спільні радощі малі.
Мабуть, змогли б цілодобово
Судить про вірші та дівчат,
Бо слів не бракне для розмови,
Щоби мовчання проганять…
13.08.18

Все ще збереглося: сонечко яскраве,
Печія-спекота сушить береги.
Озеро сміється сяйвом величаво
І лілеї – в танці злотнім навкруги.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Завмирає вечір у чарівнім гаї
І шепоче тихо лагідні слова.
Він мойого серця ласку зберігає,
А воно, зраділе, ніжністю співа.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

Де-не-де палають, багряніють віти,
Осінь, ти – художник, вже іди, іди.
Барвами чаруєш дивно, розмаїто,
Та прошу – затримай мряку й холоди!

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо
Заховало осінь у ясну теплінь.
Я не знаю, скільки ти ще будеш гріти,
До мойого смутку радістю прилинь.

2.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Не так лякає небо крутія
як, може, помогти йому бажає
найти своє утрачене ім'я
і не шукати вирію до раю.

Такі уже закони житія,
що кожен має те, чого немає,
як мила наречена нічия
або дощі нараяні у маї.

Якби на перепутті у сезам
не спокусився яблуком Адам,
які плоди вкусили би онуки!?

На Каїна не був би схожий Хам,
а Мухамед не видумав іслам
і не чекали б на пекельні муки.

09/18

 
Владарю, час. Вже літо відбулось
У тінь сховавши сонячні кадрани
овій вітрами долішнє тепло

Звели плодам налитись по сам край
вділи їм зо два дні з південним гартом
примусь достиглі грона добирати
останній цукор в тьмяний виноград

Тепер безхатченко дім не збудує свій
Тепер самітник більш ніким не званий
З безсоння, книг, по довгім листуванні
бродити по алеях піде він
в поневірянні, в падолисті раннім




 

Життя дається люду задля чого –
невже лише щоб черево набить?
Аби здолати підтюпцем дорогу
чи смакувати щастя і любить?!.

Навіщо в світ приходимо цей грішний
і знову, й знову так же грішимо?.
Дивлюся збоку і буває смішно –
у домовину вічно спішимо…

І кожен риє сам собі могилу –
хто жадністю, хто блудом чи слівцем…
Поглянути на декого несила,
як уявляє він себе співцем.

Співає всяк про віру і свободу,
про цінності духовні та добро,
що славний рід не знає переводу,
але ховає все ж своє нутро.

Скінчається усе, усе минає…
Не обманись у виключеннях ти.
Замри на мить і полюбуйся раєм,
вкуси смаку святої красоти!

Навколо друзі – мов старе вино,
йому десятки, а то й сотня, років;
як вишивки яскраве полотно
зі стразів, що зоріють на всі боки.

Вина того іскристого бокал
мені примхлива доля дарувала.
Один – рубін, а інший мов опал,
але вони – то суть всього загалу…

Із тим бокалом йду шляхом своїм,
роблю ковток як радісно й сутужно.
За смак і колір вельми вдячний їм,
спасибі щире вам за вашу дружбу!

Усім спасибі: поряд хто в цей час,
кого у колі зараз цім немає,
а особливо тим – що від образ
їх заздрість і досада розпирає.

Останнім, як не дивно, вдячний теж,
хоча й завжди тримали у напрузі.
Не має булим моя дяка меж,
що вчили цінувати справжніх друзів!

02.09.2018

Віктор Кучерук

…Щоб сьогодні поміж нами
Порожнечі не було, –
Доторкнись до губ губами
І зігрій сльози теплом.
Поцілуй, неначе вперше, –
Із надіями і в строк, –
І відразу стане менше
Насторожених думок.

Про надії і строки
(пародія)

Без надії поцілунки,
Як в яйці самий жовток.
Хоч відгукуються лунко –
В голові клубок думок.
Вмиюсь теплими сльозами,
Сліз гірких зроблю ковток…
Доторкнешся лиш губами –
Можу не спинитись в строк.
Зникне раптом порожнеча
Через двісті з лишнім днів –
І радітиме малеча,
Що я вчасно не зумів…

02.09.18 © Василь Кузан

1

Щаслива жінка, не красуня -
а розпромінене лице.
На тин схилилась бабця Дуня:
"Куценька сукня... Де кільце?
Де ухажор - отой заїжджий?
Марнієш, сливко у соку..."...
А обіцяв торік на Фіджі,
зривав жоржини на скаку.

2

Жовтіє рай із кукурудзи.
Шипшинку Єва рве на чай...
Душа - в чеканні! Що їй глузи?
Він шле щедротно "вибачай..."...

Село. Хатина. Стеля, столик...
Відбудувати б... жити тут!
Штампує десь деталі Толик.
Пахтять цигарка і мазут.

3

Скрегочуть коники... бджолино.
Ряденця випрані. Четвер.
Хлібинку випече - й полине...
за блюдця вибалків, озер.



2018

Тепер моя жона без целюліту,
Біля сапи ізвечора дріма.
Поїду на роботу відпочити,
Втомився від картоплі - сил нема.

Забитий погріб, усмхнувся гордо,
Кочу до клуні дині, кавуни.
Загнала влада музу на городик,
Пегасик обволочує лани.

Одгарцював і сторч, і на колінах,
У картопляних риючись ровах.
На працю надихала Україна,
Пирій, осот і злюща кропива.

Не мучають безсоння і натхнення,
На диво - навіть гамати не хо.
Одне спасіння. - брага є скажена,
Занюхую зеленим лопухом.

Упав під тин, розслабилися нерви,
Зникає дрож, ясніє голова.
А осінь вже погрюкала у двері,
Росою луг щоранку умива.

02.09.2028р.

«Побудуйте мені
Храм любові, високим до неба!» –

Та ніхто ж не збудує –
І навіть дарма не канюч.

Адже щастя твого
Окрім тебе, нікому не треба,
Ані храму любові,
Готовим для тебе «під ключ».

Тільки сам ти зведеш
Власний храм і палац і фортецю,
І розпалиш вогонь,
І наповниш оселю теплом.

Так призначено всім,
Так оддавна у світі ведеться
На життєвій стезі,
Що провадить між злом і добром.

Звільнившись вперше на світанні
Від неспокійних дум і снів, –
Живу, як діду притаманно,
Хоч так учора не хотів.
Поміряв тиск, вагу побачив,
І, позіхаючи в рукав, –
Уважно, поглядом ледачим,
Порожнє ліжко обійняв.
І тихне день, і вік мій никне,
В тісній кімнаті, без пуття, –
Гардини старості на вікнах
Моє затьмарили життя…
22.08.18

***
лезо літа вирізало острів
з жовтого окрайчика тепла
потекла між листя позолота
тягне плуга туга
в небокрай

пахне прілим листям і землею
діти виростають
як гриби
спогади у кошика збираю
бо любив

загинає пальці невідомість
і курчат вигулює
стерня
ясенами вперлися у небо
дні що їх багато
і нема

гойдалка вигойдує проміння
джерело зажурою дзюрчить
дикими качками й журавлями
до життя вигадую
ключі

01.09.18 © Василь Кузан

Полтава. Ранок. Тиш. Аеродром.
На полі косить дід хазяйновитий.
Мальвіна ж пише вірші. А П"єро
Пішов коханцю дарувати квіти.

Життя пливе в ніщо, стікає час,
Немає ні любові, ані друзів.
А поруч - молодечий мартопляс,
Ростібує рука останній гудзик.

У Ворсклі мавок-лоскотух нема,
Усі в столиці - до ста літ пологи.
Тортиллу тягне в пущу Дуремар,
На старість звеселивсь - ні дня без оргій.

Вставляю у панно останній пазл,
Озвучую фінал в любовній мантрі:
Маріонеток смиче Барабас,
Ніс Буратіно догоря у ватрі.

01.09.2018р.

Я кохаю тебе все життя
А ти збайдужіла й не варта кохання.
Але що поробиш, нема вороття
І серцю не скажеш навіщо чекання.

А розум мій каже, що час проминає
Відходять в минуле роки молоді
А те що малюю, того вже немає
Ніколи й не було, приснилося в сні.

Я вірив у те, що придумав колись
Без мене не можеш ти жити,
Але від любові пора відректись
Не буду я більше любити…

Не буду чекати від тебе нічого
Ні слова хорошого, ні співчуття
В душі я звернусь лиш тільки до Бога
Я винен, караюсь , прошу каяття

Я винен у тому , що вірив в кохання
Що душу свою я віддав всю тобі
А ти все не бачиш , не чуєш, не знаєш
Чого це все варте мені…
01.09.2018

***
Иншої не маємо роботи.
Ирій залишають журавлі.
Чую за индиками жалі,
иклами лякають бегемоти,
чоколаду мало у болоті,
і нема етеру ув селі.

***
Розумаки! І куди вже далі!?
У Содомі панікує Лот.
З точки зору етики й моралі,
поки осягаємо скрижалі,
ми є найлютіші із істот.

***
Не умію як умів донині
оцінити жаб і журавлів.
Жаль, немає, як зоїл хотів,
у «Червоній книзі» України
як і у граматиці – «жабів» .

***
Кусають оси і собаки.
Лікує вкушене краса.
Жаліє скошене коса.
А як боїшся залізяки,
не зазирай у небеса.

***
Не чекай свободи – ані завтра,
ані у майбутньому, щодня,
поки смолоскип нічної варти
задуває, нації не варта,
українофобська комашня.

***
Є іще надійна мімікрія.
У підпіллі, а не у бою
оживає віра і надія...
А вівсяна «зоотерапія»
Юґи й К° угледіла змію.

09.2018

1

Лубочно малює каскади асан,
описує жіночки охи та ахи.
Лиш літери-букви... Шукаю екран.
Жаліти чи заздрити? От бідолаха...

Запевнює: "Я - ого-го!.. Йду в піке..."...
Пахтіє цибулею, салом - від вірша.
Поставлю між нами гінкий турнікет,
без автора штибу такого - не гірше.

2

Три музи, три стежки... Три віяла. Сон.
Словесні скарби шерехтіють, погідно.
Наснився красивий смаглявець Ясон.
І берег дивочний, напевно, Колхіди...

2018

Скінчилося жарке південне літо,
радіємо осінній цій порі.
Ідуть насилу в школу знову діти,
несуть у ранцях перші букварі…

Серпнева вочевидь спадає спека,
вже лагідніше сонце погляда.
До хуги з лютовіями далеко
і кучугури снігу – не біда.

Ще вдосталь часу до дзвінких морозів,
це станеться, як листя опаде.
Яскрава осінь нині на порозі,
в чарівну казку вересень веде!

01.09.2018

Хоч багрецем укрила осінь
Навколишні сади рясні, –
Ми ще цілуємося досі,
Як молодими навесні.
Немов посклеювали губи
Обом закоханим дощі,
Бо розлучитися до згуби
Ніяк не можуть дві душі.
Байдуже нам про що розмови
І хто як дивиться услід, –
Ми не втомились од любові,
Вона одна серця ріднить…
01.09.17

 
минай сезоне привідкритий
чого тобі шукати меж
екзистенційні безпросвіти
прострації супроти решт

бач квіт розвіяв вітер
& хмарини дме в
неплинні небеса сторонніх візій
обронзовілі контури дерев

щоденне сновидіння те ж
меланхолійне & довільно
пустелю ночі перетнеш
не ущухають війни

& знов у злотім у модерні
зоріючих усяк бентег
лови хвилинне одкровення
хай недовірливо просте

пливи
кораблику
люби




 

Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні
Політ, буяння і ходу...
О ти, підтоптане єство,
В тобі ще стільки знади-міці,
Та вже запізно крикнуть:
«Veni, vidi, vici!»
Радій з чужого талану.
Роби що сила,
Щоб талану поталанило.
...Це осінь насилає чари.
У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
Нічого повного, усе наполовинне:
Напівчуття, півтони, півжалі.
За руки взявшись, ловить лист кленовий
Малеча гамірна і вікопомність.
А осінь сипле, сипле свої чари.
І римовириться-гуркоче голова.

Помер гравець чужого поля -
співак засмічених епох
пиріг святковий... краєць-доля
а кажуть що, єдиний Бог…

І знову й знов приходить сумнів
не десь, під боком гам… Ордло
ізрешетили бризки клуні
а кажуть що, единий Бог…

Заплівся світ із несенітниць
хіба мечем, хіба баблом?!
а Сонце - сонечко все світить
на правду схоже - єден Бог…

Помер сьогодні песик, кролик
вовчиця, птах, єдинорог
уп’юсь нарешті антиболем
хіба Душа - і є той Бог…
31-08-2018

Після втіхи - хропаки, нірвана...
Але я ще ласки не наївсь.
- Постріляй очицями, кохана!
Кінчик носа устроми увись!

Он, сусід щодня стрибає в гречку,
А мене вважає люд святим.
Ніжки на плечах? Тримай вуздечку!
Відпочила? Ну, тоді летім!

Ох і гарно попід небесами!
Пташечка співає "Ох!" та "Ах!".
Тричі поспіль здав важкий "екзамен",
Розкошую, наче падишах!

Лінюх повза із радикулітом,
Ззаду відгодовує м"яке.
Натомились. Треба відпочити,
На фінал заходим у піке.

31.08.2018р

Підійшла Японія до краю.
Закуріли їхні острови.
Все, що Будда нації бажає,
в руцях православної Москви.

Від Кремля до самого Китаю
все гниє з одної голови.
Явно клепки їй не вистачає,
а на пласі – піки й булави.

Рашею керують поторочі.
Кожному і кожній – по керму.

По кормі парафія не хоче.
Їй – місток у пекло – у Криму...

Самураю мало тамагочі,
харакірі хочеться йому.

08/18