пісня
**присвячується чудовій людині, Едуарду Сколінчуку, водію нашого волонтерського підрозділу "Вбережу", до його ювілею**
***мелодія авторська***

Вдома мати чекає.
Водію, не засни!
Як машину гойдає
На дорогах війни...
Снів солдатських химери
Снігу мла замела.
І везуть волонтери
Їм частинку тепла.

ПРИСПІВ 1
Закружляли орли
І воєнна химера
Палить тіло землі,
Що воліла повстать.
В ДОПОМОЗІ пройшли
Хресний шлях волонтери,
Щоб Христу донести
До Голгофи хреста.
(2-й раз...)
Чесно й гідно ПРОЙШЛИ
ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ВОЛОНТЕРИ,
ЩОБ ХРИСТУ ДОНЕСТИ
ДО ГОЛГОФИ ХРЕСТА.

І чекають солдати
Знов на зустрічі мить.
Хоч самі небагаті,
Всім поділимось ми.
У нелегку годину
Вам священний наказ
Рятувать Україну.
Ми врятуємо вас.

ПРИСПІВ 2
А часи надійдуть-
Крізь розчинені двері
Шляхом тим поведе
Нас Апостол Петро,
Бо ЧУМАЦЬКИЙ цей путь,
Хресний шлях волонтерів,
Мов до Раю, важкий,
Довгий, мов до зірок.
(2-й раз...)
Бо шляхетний ЦЕЙ ПУТЬ,
ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ВОЛОНТЕРІВ,
МОВ ДО РАЮ, ВАЖКИЙ,
ДОВГИЙ, МОВ ДО ЗІРОК.

© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Св. №119011109863

Эта симфония снега
Околдовала сады…
Рыженький пёсик с разбега
Вышил узоры-следы.

Белыми струнами ветер
Тихо играет в ночи…
И, словно ноты, на ветках
Чёрные сели грачи.

В сказке серебряной – нега.
Ты помечтай, не спеша…
В белой симфонии снега
Пусть растворится душа!

2017

Життя різнобарвне: відтінків багато.
І погляд, потрапивши якось за грати,
Побачив обличчя сумні та байдужі.
Юнацькі ці долі застрягли в калюжі,

В жахливій, життєвій нестерпній пригоді,
Надовго про волю забути їм годі.
Бо скоїли злочини різні і лихо.
Сидіти в колонії треба їм тихо

Весь термін, назначений, надто сумлінно
І щоб поведінка була на відмінно!
Тоді тільки з’явиться знову надія,
Що воля настане й здійсняться їх мрії.

Тому необхідні добра ці краплини,
Щоб впали до кожного в душу хлопчини!
А поклик, мелодія серця поета
Проллється бальзамом цілющим з куплету.
Повірити треба у зміни на краще!
Бажаємо, щоб усміхнулось вам щастя!

11.01.2019
Свидетельство о публикации №119011106733

Легкокрилим білим-білим птахом
Понад світом проліта колядка,
Сину Божому співа вона всехвальну,
Всіх віншує із різдв"яним святом.

Та з добром заходить в хату кожну,
Зичить миру, злагоди, здоров"я,
Розливає радості скрізь вина.
Христос народився!
То ж Його славімо!

2019 р.

Сніжинки, звихрені вітрами,
Шурхочуть срібними крильми
Над спорожнілими шляхами
Неподоланної зими.
Вона, неквапна і безкрая,
Мов зупинилася в ході,
І ні на мить не відпускає
Мене за межі холодів.
Не ваблять погляд побілілі
Ялини пишні вздовж узбіч,
Коли мороз судомить тіло
І витискає сльози з віч.
Німіє далеч похолола,
Замети всюди, як вали, –
Немов мене минуле в коло
Із сьогоденням вже взяли.
І в сніг нетанучий загорнуть,
Щоб я востаннє зміг уздріть,
Як неминуче стане чорним
Зимою вибілений світ.
09.01.18

Це ліхтарів таємні письмена
зриває вітер, в ніч жене причинно.
Війна снігів, миттєвостей війна.
У цій війні хтось плаче, мов дитина.

А письмена впираються «під дих»,
аж тисне в груди, млояться завії.
Проз другу ніч – елегій вищий стих.
Проз третю ніч – молитва до Марії.

Падуть рої сніжинок у сувій.
І слів нема, нема числа і ліку.
Іде війна миттєвостей і мрій.
Одну лиш ніч, і віч
-ність, і
довіку.

Самоклоновані поети
Летять нізвідки, мов комети,
Розсіюючи інтернетом
Недоримовані куплети.

місяць схожий на келих повний вина й туману
зорі розсипались салом на сковорідці
сонце дрімає у запічку мертво-п'яне
хмари як чоботи
тонуть у синій річці
неба

мені не треба навіть снів при такій яві
пасу небесних корів горілиць поночі
мої реальні світи не всякій уяві
під силу
не кожен це бачити схоче
треба визнати врешті
решті людей не до небесних корів —
їм аби земного узяти сповна
зібрати усю свою решту
не потопити човна
моя ж душа бездонна тому
що світ навколо неї не має дна
немає стін
перепон немає
щоночі ви засинаєте —
а я відлітаю
у цьому різниця між нами
смисли наших цілей —
ви хочете бути ситими
виспаними умитими
закоханими багатими

я — хоча би цілою
не розіп'ятою

Склювали глід червоні снігурі
на білосніжнім полотні у сквері.
Розсипала намистом на папері
і я свої думки - сніги вгорі.

Внизу парчі чеснота світова,
пишу на ній, ще поки сніг не витер,
допоки вистачає срібних літер,
в мелодію складаються слова.

Сніжниця мрій розрадою мені,
єлеєм, амброю у ці хвилини,
хоч небеса ховають морок синій,
врунисті хмари, місяць у човні.

Зникає пульс за обрієм зими...
Моя душа збентежена, свавільна
чекає на світанки... Сніг на віях
тремтить сльозою… Боже, обійми...

2019 р.

вдих-видих-вдих –
вітер стих,
під стелею висне морок,
мені далеко до сорок,
свій диптих,
а то й триптих –
я ще напишу не раз...
багато думок,
менше – фраз...

я вдячна тобі за те,
що ти відштовхнув мене...
тоді б я не втрималась – втримав,
не я, і не ти на колінах,
про тебе жену думки...
як добре так, не навпаки!

гартований сумом й слізьми,
і криками, й ляпасом долі –
отой, що кохає – той поряд.

а той, що лиш «хоче» – хрін з ним!

я вдячна, що ти відштовхнув,
звільнилась від дум я лукавих,
ранкову заварюю каву тому,
кого тихо люблю...

я вдячна за все й не тобі,
а тим, хто плітки і образи,
і тим, хто без дяки щоразу,
вони – колами на воді...

вдих-видих-вдих –
вітер стих,
під стелею висне морок,
мені ще навіть не сорок,
свій диптих,
а то й триптих –
я ще напишу не раз...
багато думок,
менше – фраз...

1

Ні голосу в текстах, ні музики... регіт...
Овальні м'ячі - напівздуті. Це - регбі.
До мене прихильний бреде чолов'яга.
А я відлітаю... Париж... Рим... Гаага...

Слона нагрузили, о ні, не відбрили,
когут позбирав артефакти і брили,
сидить, розсупонює бабині клунки,
мені сумовито, просвітлено, лунко.

На фальш я сказала: оце не справдешнє,
не смажила конику бульби, яєшні,
не слухала з тиждень пригадки, співала.
Повзла на мій голос півсонна коала...

2

Папуги злетіли, бо лячно, волого.
Писати в'юнам про ті днини еклоги.

І хто я - для світу? Світлана чи Майя.
Свічу, штангенциркуль міцненько тримаю.

2019

Спинися, друже, і посидь.
Склади хулу і оду віку.
В одну торбину – що болить.
У іншу – гожого без ліку.
Лиш дрібка ліку? Не біда.
Додай туди блаженні мрії.
І ось вона вже не худа
ноша своя, що добре гріє.
А ту торбину, де лихе
(її підняти стане сили?),
пусти із горба, хай хе-хе…
летить до біса, до могили.
Тепер дивися: зла нема,
а щирого достатньо міри.
Як добре жити без ума,
коли залатані всі діри!
Вага набутків і невдач
на користь щасного активу.
Купи з горіхами калач,
іди у завтра без пасиву…

01.2019

любов живе три роки
так писав беґбеде
йому можна вірити
в нього доглянута борода
і красивий піджак
любов вмирає три роки
ах блять це так довго
беґбеде пиздабол і мудак
любов вмирає болісно
і так тягуче повільно
як старий дворовий пес
відтягуєш його в кущі
нервово озираєшся
а ось він знову шкандибає
нє-нє-нє, не здох, воскрес
та з чого ти думав
що будеш щасливий
який такий у тому сенс
світ досконалий тим що він є
усміхаєшся в дзеркало
що втратив це воістину твоє

Я безмірно багатий коханням, –
Це його животворне тепло,
Наче ярого сонця дихання,
На світанні тебе обпекло.
Зазирнуло грайливо у вічі,
Напівсонні в німій самоті, –
Розбудило наразі та кличе
Нетерпляче в обійми мої.
Це воно, наче небо бездонне,
Не змінило природжену суть, –
І ясніє тобі за віконням,
І не змеркне ніколи, мабуть…
09.01.18

Веселка засміялась в небі,
«Грайливо вії підняла».
Всміхнеться радо і земля,
Бо людям втішитися треба
Й подумати колись про себе.

Зустріти свято незабаром:
Прикрасити свій рідний дім,
Купити гарне щось, а втім
Найголовніше: бути в парі.
Погода сонячна, а хмари

Розвіються – і чисте небо
Над головою – дивна мить!
В душі – веселка і блакить!
Зустрітись вдвох їм конче треба.
Послухати пташиний щебет,

Долати різні перешкоди
І цінувати мить життя,
Йдучи разОм у майбуття.
Все піднімаючись на сходи,
Дари приймати від природи,
Не заподіявши їй шкоди.
Радіти щоб була нагода.

09.01.2019
Свидетельство о публикации №119010910537

***авангардна ритміка, авторські знахідки***

Сп'яніла ніч
У винному тумані,
Судомі танцю,
Вихорі вогню.
Ковзнула з пліч "об-
кладинка" сукняна
На "фоліант" цей...
Вишукане НЮ

Намалюва-
лось, темне серед світла,
Відбитком тіла
Ночі на стіні.
І диво сталось,
Нібито розквітла
Троянда... -Хочеш,
Так її, чи ні?

-Звичайно, хо-
чу! І усю жадаю...
Та й не прозовий
Фоліант узяв.
Вінком сонетів
Я тебе сплітаю
(чи то... читаю,
Мов уявну яв...)

Ти не тотем
Злий... Зараз розцілую,
Лиш губи б не скри-
вавлені були,
Бо з терня пензлем
Я тебе малюю,
ОголенНЮ від-
давши шанобли-

во дань митця,
Цінуючи кохання,
Яке в мені збу-
дила ніч п'янка...
Картина ця сю-
жет для малювання...
Чи ТАК?.. Чи НІ?.. -Ти
Вся така!.. -Яка?..)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119010909989

1

Висисає дрібнота по крапельці хист.
Хоче міці комар, і знеболення зайве.
Репетує на шкірі: "...та я ж танцюрист!!!" -
яблуневий черв'як і обмацує айви.

Скільки ж вас у природі - у млі ойкумен?
Я принадила тьму ненаситців убогих.
Майталаються клапті нікнеймів... імен...
"...ти чужа, поріднись..." - націляються роги.

Відступаю... хрещусь... молитовна яса.
Знов очищено чакри, задраєно люки.
Залітає у шпарку осіння оса.
Все гаразд - то по каві дозовані глюки.

2

Ось на чортове колесо кличе вампір,
нецікаві йому горобець і синиця.
Між стоног збайдужілих, іржавих рапір
перевиховать хочуть ненатлі та ниці.

Я верталась не раз. Все ж потрібно піти.
Не відпустять, побачили слово чи плазму.
Виринають (фонтани пускають) кити...
Відпливаю - змивати гадючі міазми.

2019

ЦНОТА РОСИ

На пальців кінчиках трима́ цноту роси
І пещу світ джерельних див. Господні
Світанки Всесвіту у ній і пе́рвісні часи
Злилися в краплю Бога. В цій безодні
Тремтять віки́ таїн буття і Неба епоси
Вчаровані в прозорий перл. Природні
Смаки життя і геном чистоти краси
В ній закодовані, всі ча́ри первородні.

Павло Гай-Нижник
9 січня 2019 р.

За пихату зневагу і купу образ аз воздам,
Недовіри вручаю заочно віршований вотум.
Ви мене знецікавили повністю, мудра мадам,
І читати творіння безсмертні убили охоту.

Це - розплата за підлий і мстивий у душу плювок,
Руки друга в кишенях, не хочуть здоровкатись навіть.
Розбігаються пахолки і цілувальників полк,
Від шматочків пітьми поступово очиститься пам'ять.

Пробачаю усе. Огортаюсь у зоряну шаль,
Прохолодою ночі споліскую думи гіркаві.
Нащо тиснете й досі на серце, немов на педаль?
Краще йдіть у садочок свій кинутий сіяти мальви.

Відпочити бажаю од вереску хвильку одну,
Від мурашок вельбучних втомивсь одгризатися велет.
Зняв навроки гаргарячі, тишею в тирло хлюпнув
І на місяць пожбурив за коси настирливий шепіт.

Я для вас недосяжний. Звільнився урешті від пут,
Забирайте і вірші, і торби з грошима, і лахи,
І чалапайте далі, полюйте деінде - не тут,
Місце зайняте сонцем і мною - обпаленим злом вогнептахом.

09.01.2019р.

 
помірно~ квітчаний & філіґранний рідше
при тій самій борні
скресає вдосвіта для епіфаній інших
лишаючи ясні
обставин
згуби
несуперечливе
наступне & минуле
увсебіч
підступні
безпутні сріблотілі дні

за твоїми дверима Суламіто
& за дверми до тебе
Ісаїс

свята що
моторошні
скрізь



✴




 

Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим бузувірам
І сповна пізнала плату за довіру…
…У густому лісі кружеляли чари.
Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
Чи не поділили красуню-дівчину,
Чи, може, з якоїсь іншої причини.
Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
«На якого біса нам потрібна Галя?
Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
Що втопив царівну в морі-окіяні?»
І ліс реготався п’яних голосами,
Як в’язали Галю до сосни косами,
Як до купи зносили оберемки хмизу,
Як сосну палили від гори до низу...
...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
Бо вони зі свистом подалися з лісу,
А до тих, хто дочок зможе научати,
Як триматись матері та рідної хати...
...Кричить Галя криком із тієї пісні,
Від якої серцю так нестерпно тісно,
Бо то ж не якісь там кляті яничари
У люті згубили Богом дані чари,
А брати по крові знічев’я зламали
Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

Р.S.
Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
Як вона зневіриться в спроможності гривні,
Обіцяють долари ще й житло даремне,
А натомість звозять в новітні гареми.

Не ховаючись вперто у фетрі
атмосфери, тривожать мій світ
неевклідові сни геометрій
у фракталах забутих орбіт.

Я вже креслив – і я в цьому певен! –
топологію їхніх таїн…
Та будильник громить теореми,
не доведених мною, країн.

І тому, припиняючи спати,
в день посунувши будень руслом,
намагаюся сон пригадати
на планеті пласких аксіом.

2018

Малюю
Біль пройшла
Слід залишився
9.01.19 10.58

Чого за літом сумувати? -
Я запитати хочу вас.
Золото осінь розсипати
Вже почала навколо нас.

А як вона прощатись буде,
За нею плакать теж не слід,
Бо зима-зимонька прибуде
І сіятиме всюди сніг.

Він ляже на поля й дерева,
На сонці сріблом засія,
Як піде - жалкувать не треба,
Прилине лебедем весна.

Всі пори року пречудові,
Принади в кожної свої.
Їх зустрічать будьте готові,
Радіти їм, співать пісні.

2018 р.

http://maysterni.com/user.php?id=8483&t=4&type=2
Блакитна королівська кров - єдиний вірш

ось така сторіночка...
нова...
зазирніть...

Поетичний сайт. Неоцінені вірші талановитих чекають на увагу.
Кимось підступно створюється клон Василь Василенко.
Виставляє один віршик, оцінює неутомимий Олександр Сушко.
5,5
автор потрапляє на головну, анонсується цей віршик.
Доробок: лише оцей дошкульний текстик. Хвалить вчора Сушко те.
Коментує Ярослав Чорногуз.
Оцінює на 4. Я теж. Вірш зникає з анонсування. Коментарі видаляються.

Зранку дивлюся: клон має право анонсуватися, бо відмінив оцінювання сам собі. Тепер він буде писати дошкульності, у стрічці те.
І маємо автора з одним віршем. Недоторканого.
Ні оцінити, ні з анонсування зняти тепер.

Ніхто не дивиться, не зауважує таких дій.
Нікейми, клони травлять відомих. Можна прочитати образливі слова... на адресу Любові Бенедишин (пацючиха).
У віршику Василя "корона голову розчавила"... це поезія? Поле бою чи болото...
Я вирішила, на радощі декому, піти із ПМ.
Напишуть: вона лише обіцяє!!!!!!! не йде...
рахують години мого не-перебування...
Ату її!
Кому вигідний такий кламат на цікавому, зручному ресурсі?
Вчора вкотре пішла по-англійськи Любов Бенедишин, я задля збереження енергетики залишаю сайт.
Кого тут привабить жабомишодраківка, яку розвели не сьогодні.
Я мусила не раз відбивати напади негації, виправдовуватися...
Стомило все це.
Озвалася, бо прикро.
Василь Василенко анонсується.
Мене Сушко називає "левицею в цирку". Сам коментувати неоцінених переметнувся, діяльний, запопадливий.
Для його місії назву інші вигадають.
Деякі "суперстар" мають зуба на мене, бо не хвалила, не змовчала...
Прошу долучатися до коментування.
Нікого не дивує, що клони та нечеми мають забагато повноважень, а колишні недруги (Ереміт, Сушко) вже дружать проти майстрів, тролять, примушують залишати ПМ.


http://maysterni.com/publication.php?id=136852
допис Тетяни Левицької

Про що наспівують вітри
Мені в цю ніч зимову –
Чи заохочують до гри,
Чи грають колискову?
Чи, може, звістку містить спів
Про ту, котру лелію
І бережу в уламках снів,
Як затяжну надію?
Вглядаюся щомить у скло
Напівзамерзле й темне,
Але нікого, мов на зло,
Окрім вітрів недремних.
Розпізнаю незримих їх
Дихання й шарудіння,
І вирізняю плач та сміх,
Як запахи креміння.
Про що наспівують вітри
Морозно-сніговійні, –
Ночами думає старий
І безнадійний мрійник.
08.01.18

Ти обійняв мене і утворилося
коло. Я в центрі кола.
Та небосині ріка
розлилася довкола.

Стишена ніжність
навшпиньках ступала чутливо -
Світло блискуче
в долоньках несла чарівливо.

Лагідне сяйво
торкалось купелі-зіниці:
Дотиком Бога
ясніють закохані лиця.

Я обійняла тебе
у твоїм колі,
і закружляли слова -
дякують долі.

Санчо, брате, руку дай з екрану -
важко встати в нинішній добі.
Лицарем з відомого роману
я виходжу на нерівний бій.

Тіло ще важке і безпорадне...
Ми не розуміємо - чому
доля нас розстрілює нещадно,
давить танками майданів брук.

Знаю - зловживали пустослів'ям,
за любов померти кожен міг.
Нагороду вітер нам розвіяв
порохнявою уздовж доріг.

Лицар, вмію грати й говорити,
знаю кулеметів мову злу.
Я не вперше буду знову вбитий,
і не вперше знову оживу.

2018 р.

Імітації дружби, інтелекту, брусниці...
Десь чаяться хороші, заморочують ниці.
У святенника ложка для причастя осібна.
Заміняла Сизифа...
врівноважую...
дрібно...

Обтрушуся...
умиюсь...
повитісую блоки.
За життя деміургу не позбутись мороки.

Акуратно постукаю... Мо', відкриється брама -
а за нею стежина мухоморна... та сама...

2019

Багатозначність поглядів твоїх,
Коротких стріч притишена нірвана,
Розлук невідворотність невблаганна
І міражі незвіданих утіх.

Заплутана потаєна стезя
До лабіринту зводить манівцями...
Та все, що зледеніло поміж нами,
Розтопить несподівана сльоза.

Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!
Пожаліти варто козака.

Та, на жаль,- невиорані "нивки",
Вітер тільки плахти надима.
Від бичка розбіглися корівки,
Легінь моцний, а грошей нема.

Та даремно читачі ридали,
Хлопець -надсучасний, не вандал.
Має вдома з гуми причандали,
Еротичний на TV канал.

У державі котрий рік гармидер.
Обвикають хутко мужики
Утішатись дешево й сердито -
Не дай Бог лишитися руки.

22.01.2019 р.

Сусіди виручать

Буцімто і розумний, у літах,
Німотна теща, і жона не гавка.
Але в гніздечко шершнів (от біда!),
Іздуру язиком поліз у шпарку.

Виною всьому - клятий самогон,
Унюхав випадково на городі.
Крізь соломинку висьорбав його,
Півмісяця щасливий колобродив.

Аж тут весілля! Донька на сносях!
Секрет розкрився, всіх довів до сказу.
Кричить кохана, наче порося,
А теща люто проклинає басом.

- Ну, випив би з каністру,- то пусте,
А двісті літрів - чи не забагато?
Тебе у домовину покладем,
За те, що зіпсував дитині свято!

Найліпше блюдо, звісно - самогон,
А магазинна трута дорогезна.
Іди шукати випивку бігом,
Інакше кров закрапає із леза!

Від горя трохи не зійшов з ума,
Без буль-буль-буль жінки не пустять в хату!
Та...еврика! Згадалася кума
І запах спирту між зелених грядок.

Знайшов я бодню. Вгруз в ріллю до пліч,
Замурзав пику, джинси із котону.
Пійло качав насосом цілу ніч
І зціджува потроху у бідони.

Нектар моцнячий! І на смак як мед!
Тепер жінкам я знову вельми любий.
А на весіллі гарний був бенкет,
Сусідку вечір цілував у губи.

08.01.2019р.

Горе-творець

Розумним став. Аж сива борода,
Тому, сестриці, слухайте уважно:
Як муж плаксивий - це страшна біда,
Якщо поет - "простітєльно", не страшно.

Мистецтво без сльозавих горопах
Немислиме! Повсюди хлипи, нюні.
Від захвату читач белькоче" Ах!",
Аж на Парнасі чується відлуння.

Той не поет, хто в рот набрав води
Й заліг у ліжку, мов усохлий бублик.
Тож не соромтесь,- хлипайте, брати,
Розчулюючи душі дів опулих.

Підлатую стару ліричну сіть,
Ерато обціловуючи руки.
Я теж сльозавець. Аж рука дрижить,
Коли описую любовні муки.

Трагедію умочую в печаль,
У музи та Пегасика судоми.
Авторитетний гуру я в дівчат,
Поези хоч плаксиві та вагомі.

Ну, що ж,- сонета хутко дострочив,
Вліпив з інета фото - прілий грицик.
Ходіть до мене, любі читачі,
Не залишайте з "горем" наодинці.

08.01.2019р.

Селяві

Із хмарини дощ урешті капнув,
Висохла травиченька довкіл.
Важко розлюбити окаянну,
А терпіти вже не маю сил.

В хаті є усе: дітки та гроші,
І землиці стогектарний пай.
А жона невірна рулить "Поршем"
До коханця ув альковний рай.

Згасли юність і чуттєвий спалах,
Час руйнує невмолимо шлюб.
Дякую, що в очі не брехала,
Відрубала чесно "Не люблю".

Ні, не буде криків, шарпанини,
В серці й так достатньо ям і вирв.
Чистий одягається напірник -
Марно сподіватися на мир.

Посадив себе на цеп за грати,
Ну, а ти із гавані пливи.
Без любові буду доживати,
Може це й на краще. Селяві.

08.01.2019р.

** ** **
Де наш кобзар-перебендя?
Якщо хтось те знає,
Просіть нехай в Україну
Він мерщій вертає.

Поки він рихтує кобзу,
Чи десь притомився,
Тут у нас на президента
Блазень зголосився.

Певно зиск із того має,
Чи вдачу зміїну,
Бо паплюжить рідну мову,
Ганьбить Україну.

Блазень блазнем, навіть має
Зовнішність негожу,
Невластиву українцю,
На пацюка схожу.

Недолугий і зелений
У серйозних справах.
Де й коли ще правлять блазні?
У яких державах?

Вертай швидше, наш кобзарю,
Заспівай, щоб очі
Відкрилися на облуду
Тим, хто блазня хоче
Обирати на гетьмана,
Щоб весь світ сміявся
І всяк ворог України
З радощів ус-ався…

Склав Ковіпа
4-5 січня 2019 р.

1

Не личить левиці ловити форелі.
Із прихистку вийшла.
Міазми… тунелі…
Стрибки триметрові... Ущелини, кручі...
Кігтиська міцнющі, ліани тягучі...

Руде левенятко примружить очиська.
Сердитий татусь повернув з бойовиська.
Не варто кусати за гриву чи бока!
Граційна левиця, криваві патьоки...

Лежать кісточки від газелі та зебри.
Назавтра всім прайдом – на зоряне дербі.
А тропи колючі. За хвилю до трапа
Лиши найслабкішим замурзану шкапу.

2

Втекли антилопи. В бік сонця – гієни...
Тягни носорога з імлавої сцени.
У лігві просторо.
Облизуйся, кішко...
Пригадуй суперниць ошкіри-усмішки.
Залатуй циганською голкою рану.
Тобі прокидатися, золотце, рано.
Канапку зжуєш, та й відсунеш заслони.
Дими...
Алгоритми війни-оборони.

2015

Той „Незрівняний світ краси“
заворожив мене навіки –
стрункі реліктові ліси,
„Осінній лист“, кохання ріки.

„Червона рута“ й „Водограй“ –
як перші кроки до вершини.
Шумить там „Гай, зелений гай“,
горить карпатська горобина.*

„Стожари” та „Чумацький шлях“ –
як заклик: „Гей ви, козаченьки!“
І „Килим з маків“ у полях,
і „Скрипка грає“ – рве серденько!

Ще „Сонце у твоїх очах“
і смерекова рідна хата.**
„Ліхтарики“ там по ночах
зорять нам шлях до мами й тата.***

А „Пісня буде поміж нас“,
здійснилась заповітна мрія.
„Дай Боже“ нам, „У добрий час“,
чарівна „Квітка-розмарія“.

Твій рідний край – мій рідний край,
єдина русичів „Родина“.
Квітує вічно хай розмай,
не заросте твоя стежина!

Приходжу знову я сюди
Немов у пазуху до Бога.
І тут милуюся завжди
Красою Києва нічного.

Спостерігаю вкотре он
Як грає барвами ліниво,
Переливається неон,
Мов усміхається мені він.

Давно поганий настрій зник,
Розкішне видиво розквітло –
Сяйний неоновий квітник,
Розливши золотаве світло.

І я від подиву німів,
І завмирав, як вітер в гаю.
Бо ця краса – без зайвих слів –
І темряву перемагає!

7.11.7526 р. (Від Трипілля) (7.01.2018)

Словно сказочный, в инее лес –
Свой наряд получил ниоткуда…
Это диво из зимних чудес,
Белоснежно-ажурное чудо!

Даже ветер, проказник шальной,
Притаился за мягким сугробом.
Поиграть не решился с сосной,
Притворился порядочным снобом.

Наблюдая за всем на лету,
Покружит осторожная птица.
Веток хрупких щадя красоту,
Потревожить наряд их боится…

Вот и я, замирая, стою
И боюсь даже след здесь оставить…
Словно в сказочном зимнем раю,
Где лишь Господа хочется славить!

2017

Ці кола… вужче, ширше, рівно.
За роком рік минає час.
Життя духовне і комірне.
Дві шістки в прикупі – я пас.

Молюся, марю, медитую.
Я повернуся за віки.
Нагода буде – не спасую
Два рази поспіль не з руки…

07.01.2019

1

Красиво плине жінка,
дитинка-херувим.
Штовхає бабцю Зінку
хлопчак - бреде на ви.

Дивлюся, мовкну, сяду -
незручні є місця.
Люблю обійми саду.
Де ж фаетон митця?

2

Лякають пси бродячі,
печалять жебраки.
Я вельми добра... наче,
а стрічні - навпаки.

Не звикну до матюччя.
Обходжу ромських пань.
Хотіла жити лучче...
Намріяла Шампань.

І брудно, і святково...
І кепі набакир...
Полюють казанови.
Панянок - звабний вир.

3

Вітання із-за Ласпі
отримане, авжеж.
На ялинковій лапі -
провісники пожеж.

У ніздрі вдарить гостро
пахотнява - шашлик.
Ліпила Майя острів.
А волхви рипко йшли...

2019

А краще б нам було не знать
Про чвари, що коїлись поміж дідами,
Про те, що хтось когось там обдурив,
До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
Вийшли на світ оцей безгрішними.
Навіщо ж каятися привселюдно в тім,
Що просто не могли ми бачити й чинити?
Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
На поступ уперед – сили потрібні...
То ж чи не краще в злагоді та мирі
Свої й чужі нам доглядать могили?
Хай квіти й дерева, посаджені отам,
Загоять давні чвари й рани.
Може, тоді Всевишній скаже нам:
«Отак живіть, щоб тішився Я вами!»

Коли життя ламає долі щит
І хмара застеляє промінь сонця,
Шукають люди захисту від бід,
Вимріюючи бога-охоронця.

Шаманять і кадилами трясуть,
Воскурючи з жиру фіміами.
Але в душі злостивця каламуть,
В кишені - ніж на ближнього чи камінь.

Молитви тільки дві: "Подай!", "Пробач!",
Від глупства розум у кебеті висох.
Уклякнув на колінах раб-прохач,
Цілує руку грішнику у ризах.

Сусід сусіда вкинув у ставок,
Зоп'яну матір син влупив обухом...
Якщо і є всеблаге божество,
Воно від криків жертв давно оглухло.

Вина із бару сулію дістав
(двохтисячне Різдво стрічають люди).
Увірувати важко у Христа,
Якщо його в душі нема й не буде.

07.01.2019 р.

В повітрі несуться, кружляють сніжинки:
Рухома, в мереживі біла вуаль.
Зникають поволі останні стежинки.
Зростає чимдуж завірюха, на жаль.

А вітер тріпоче, дерева в поклоні.
Оголені віти схиляються вниз.
Неначе розкриті зненацька долоні.
Такий черговий був Небесний сюрприз.

…Різдво наближається: вітер вщухає.
Для першої зірки відкритий вже шлях.
Вечерю до рідних нести поспішає
Дівчатко із вогником щирим в очах.

«Ми з мамою вранці пекли пиріжечки!
Скуштуй їх, будь ласка, бо дуже смачні.
А ось ще дарунок: корисний, доречний.
Червону хустинку вдягнеш навесні!»

І враз потеплішало, радість на серці.
Чудова Різдвяна усміхнена мить!
Відкриймо ж до світу чарівного дверці!
Нехай же ніколи душа не болить,
А іскра добра не згасає, горить!

06.01.2019
Свидетельство о публикации №119010610497

Це різдвяна історія. Місто веселе не спить.
У високих будинках чекають дарунків і дива.
Щедрий вечір іде, усміхаючись людям щасливо.
І магічна така, урочиста готується мить.

Це різдвяна історія. Зірка з’явилась ясна.
Всі бажання твої неодмінно здійсняться, побачиш.
Буде іншим цей рік, неймовірно світлішим і кращим.
І мине заметіль. І заквітне у січні весна.
06.01.2019

Зима у розпалі, зима
І сіє чарівний сніжечок
Землі – на очі, груди, плечі.
І, ніби рідну, обійма.

Сховалися морози строгі,
Легка завія моросить.
І сад принишк біля дороги…
І вітер задрімав на мить.

Така ідилія зимова –
В клубок мотає білу нить.
Лиш угорі пташина мова
Струмком весняним жебонить!

6.11.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

               І
Спускається на землю благодать
і ангели беруть найвищі ноти...
Над головою липи шелестять,
а пращури діждалися суботи.

Не заважає м’ята і трава,
гіркий полин оповиває душі.
Звикає до земного голова,
не помічає ні жари, ні стужі.

                ІІ
Людей перемагає довгий сон –
гартує, підбадьорює, лікує
усіх, кому із небом в унісон
сьогодні чути Боже алілуя.

У небі обнімаються крильми
давно почилі душі найрідніші.
Духовний світ радіє, що і ми
його переливаємо у вірші.

Діждалися і мертві, і живі
цієї миті, що жила віками.
Плекаємо традиції нові,
освячені самими небесами.

               ІІІ
Виходимо у світ із кабали.
Чого боятись вічної імли?
Ми завжди є і живемо усюди.

Лікуймо наші душі від застуди.
На цьому світі все пережили,
на тому світі гіршого не буде.

01/19

У пору холодну, в місцині, гожіш иншої до жари,
ніж холоду, радше плоскої поверхнею, ніж гори,
родилось маля у печері, щоб світ спасти;
мело, як лишень в пустелі може взимку мести.
Йому все кругом здавалось огромом: грудь матері, жовтий пар
із волових ніздрин, волхви – Балтазар, Гаспар,
Мельхіор; їх дарунки, звезені для царя.
Він був схожим на цяту. Був цятою, як зоря.
Уважливо, не змигнувши, крізніючи у рідкій
хмарині навпроти яселець, бозна-відкіль,
зі глибин уселенських, з тамтешнього їх кінця,
зоря дивилась в печеру. І це був погляд Отця.







---------------------------------

(пісня)

Ой, вітре, вітре,
Ти буйний вітре,
Нажени хмари
Не знаю звідки.
А хмари сиві,
Ще й кучеряві,
Дощі ряснії
Із них пускались.

Землиця-мати
П"є не нап"ється,
Буде плекати
Врожаї щедрі.
Хлібу святому
Життям завдячуй,
Голова всьому
Є ж бо він завжди.

Ой, вітре, вітре,
Розбрату хмари
Розжени звідси,
Хай буде радість
В кожній родині,
Кожній оселі
І сонце миру
Світить із неба.

2018 р.

А правда у вічі - завжди моветон.
Мовчи у хустинку чи шнапс - велемудро,
коли промовляє огрядний патрон:
"Давайте бухати, а праця - на утро".

Не варто казати про курс - навмання,
проекти із хибами, з ганджами "смєти".
Якщо ти сідаєш на правди коня,
то шлях манівцями, тобі - у поети.

Між мушель розкритих, рожевих перлин
побачиш пластмасові торси і кулі.
Усе перемеле Високості млин:
і липи одквітлі, і пера зозулі.

Прокраяти мусиш лахміття брехні,
ще зопалу звалиш у крейді боввана.
Опінії пишуть на сцені, в пивній...
Тобі ж - репутацію створять погану.

А правда - зіжмакана, кинута на
прослави і розкошів кедрові шкіци.
Радій - хмаровиння, смугаста луна...
І жменя піску - з берегів Біарріца.


2015

Усі оці нестерпні люди" - написав Франсиско Гавілан.
А вірш мій

Загалом

Усі оці нестерпні люди
Несуть закони, іскри, сіті..
Гойдають палі, амплітуди...
Тікай у ліс чи на Гаїті...
Поставлять в коло, під березу,
Зітнуть вітрило, сволок, пальму...
Ну як мені між вас - тверезій -
Постійно тиснути на гальма?

Ховали очі, саквояжі,
Летіли - на табло без дати...
Герої, милиці на сажі...
І холоднеча серед вати...

Усі оці хороші люди
Украли хвилю чи вбивали
За дозу, чин, екстаз, ескудо,
За текст, піар, петельку, сало...

Усі оці - сердечні, тихі -
Несли каміння, щастя, лихо...
На тлі печер і хмарочосів -
Чорняві, білі, рудокосі...
Усі великі та зугарні
Шукали Нарнію намарно.

Меткі, підвітряні та горді
Пройшли цмоковини, фіорди...
Гортали Біблію, талмуди,
Здирали шкіру, наст, облуди,
Пінгвінів гріли, сніг смоктали,
Перетікали в Стікс, аннали...
Ставали врешті міддю, мохом.

О, Боже милий...
О епохо...

2015


Себе не пригаси.
Горіння - соло.
Вітри розвіють сум і попілець...
І буде правда - без`язика, гола,
Як придиванний вигнутий стілець.

І десь отам, де жаб`ячі хорали,
А діда Оха погляд - мов ропа,
Гойднуться ті, що красно помирали,
І скаже перша з мокрих:"Ти сліпа...".

І буде небо, птахолови, сіті.
Мов тога Аристотеля, туман...
І ти стечеш у рідне буйноцвіття,
Де бюст Родена гріє клептоман.

А поки що - висвітлюй всі кути,
Де пута, кості, тупіт пустоти...

2014

Кудись долетиш...

А ти зупинися. А ти відпроси
Для себе промінчик, жарину роси...
Не треба погоні. Не варто в юрму.
Не вчи ні врага, ні відчайну куму.

Дивись: полуниця до стежки повзе,
Квітує, не знає чуток із газет...
А ти розпросторся! Пульсує мішень.
Так біло – над світом убивств, одкровень...

Тепер недосяжна. Фільмуєш сама.
А десь дерибани, вогні сінема...
Лягають у трави, під скрегіт коліс…
Ти – маятник, привід (не привид) і вісь.

Ти слухала, мліла, ти йшла повз тунель.
Пощезник манив до гурточків, капел.
Циганка наперсток міняла на дім.
Кивали гаркавці:«Полегшає всім»...

Лети...
Хилитайся...
Кудись долетиш.
Найперші набутки: спрозорення й тиш.
Не бійся, що скажуть шаленці:«Ату!».
Нехай собі ділять кіот, пустоту...

Годинника точність і спокій орлиць –
Над вирвами віри і вишкіром лиць.

2014

Шановні друзяки-поети,
Дарую востаннє привіт.
Ще трохи - і кану у Лету,
Зітхне із полегшенням світ.

Не буду мозолити очі,
Лякати талантом невдах.
Життя залишився шматочок,
За хвилю з пістолі бабах!

Не звикнув писати олжею,
Не стачило, мабуть, ума.
Існую і так за межею,
Мене поміж вами нема.

Затримався надто у світі,
Між геніїв труся як в'юн.
Прекрасних пейзажів лахміття
Засмічує душу мою.

Порвалася нитка у мойри,
Фарбує долівку рубін.
Мій попіл - із урни - у море.
А пам'ятник ставте собі.

06.01.2019р.

Я згадую ту зустріч-дивину,
І спалахи неону, мов гліссандо*,
Коли тебе побачив осяйну
І ті жагучі дарував троянди.

Здавалося, розвіялась імла,
Як засвітилося твоє обличчя,
Аж вечір зашарівся таємничо,
Зима розтала від твого тепла.

Я надивитися не міг ніяк
На ріки-хвилі звивисті волосся…
І лився в душу хміль, немов коньяк…
Чи в неї почуття нове влилося?!

Я пам`ятаю музику очей,
Грудей і слів дозрілі виногрона.
Здавалося, всього ось-ось огорне
Та ніжність, що схилилась на плече.

І дефіле я згадую, коли
Немов засяяла велика зала.
Ми тротуаром так поволі йшли,
І вулиця світилась й усміхалась!



5.11.7526 р. (Від Трипілля) (5.01.2018)

Туман підступно криє повороти,
лягає сиво на долоні площ.
Чому такий холодний він на дотик -
цей дощ...

Крізь сито хмар стікають покраплинно
хвилинами години рік у рік.
Вже не один із них за обрій сплинув,
та я не звик...

Не звикну до заплаканого неба,
до монотону сірого буття.
Байдужому дощу гріха не треба,
ні каяття...

Ні співчуття, ні жалю за минулим,
за шляхом, що лишився за горбом.
Та щось передбачає серце чуле
не на добро...

Не за добром летить в туман тривога,
аби минути новий поворот
і в гості не потрапити до Бога
під крик ворон...

Та промінь в далині темнобузковій
розносить береги свинцевих хмар.
І забуяла світом сонцеповінь
як Божий дар!