Іду до себе. Тихо. Крок за кроком.
Та чую знову оклики юрби:
"Не зволікай! Не дихай! Не ганьби!
Не будь сумним, худим та карооким!"

Так хочу відігріти змерзлі руки!
Іду повільно, майже крадькома.
Попереду - зневіра та зима,
Позаду - все: кохання та розлука.

А я - такий, як є. Це суть вердикту,
Який собі сьогодні підпишу.
Не розчинився в крапельках дощу -
Живу у центрі вічного конфлікту
Мене й суспільства. Я на барикадах.
Рядки мої для інших - неформат.
Хоча й згубив колишній свій азарт,
Але зберіг себе у серенадах!

Життя напише неповторний опис...
Не розчиняйтесь у чужих словах!
Бо кожний, хто забув про власний шлях,
Ішов до себе, а прийшов до когось.

Із раю в рай (якщо такий ще є)
Я перейду неспішно.
Мій рай створила ти, як пісню,
Щоб понад пістоліття зміг її вести.
Віддячить чим я годен тобі, люба?
Підсобним буть у рукотворному раю.

Із Юза Алешковського

От приїду я на БАМ –
щонайперше, хлопцю дам...
Дам йому завдання
з’явитись на гуляння.

Чи рішучий він, чи ні –
все одно заявиться,
в серце западе мені
і на груди звалиться.

Та романтики геть мало
в темряві наметовій, –
я ж бо хлопцям вже давала
в палаточці брезентовій.

Багато де бродяжачи,
була й на Братській ГЕС.
Та все це, чесно кажучи,
трефовий інтерес.

І «киці» ми, і «ясочки»
за нашу ніжну суть,
та тільки із палаточки
нас заміж не беруть.

Я часом потай плакала,
бувала п’яна впень,
та їхала, однаково,
на Каму та в Тюмень.

Брезентова палаточка –
це мій немовби дім,
життя у білих тапочках,
з наступним «молодим».

(Червень 2024)

На повіках Твоїх сніжинки,
Ніби перли, переливаються.
Загубилася щастя стежинка,
Тебе кликав – не озиваєшся.

Ти сховалась в далекому гаї,.
Увійшла – він втонув у цвіті.
На дорозі стою, щось чекаю…
Але напрямки – безпросвітні..

Всі сліди замело, забуто,
Хоч наосліп пройшов багато.
Все реально, та не збагнути,
Що закінчилось непочате…

7. 08. 2024.

Нагрітий день на тихому осонні
Клубком звернувся, тулиться до ніг.
А неба синь, безкрая і бездонна
Із білохмарних плескає жбанів.

Доціджується з денця тепле літо,
Густе й міцне, як кавовий ковток.
І перший лист зривається кульбітом
З нотатками цвірінчастих пліток:

Про те, кого ганяла хижа киця,
Про зваби із навколишніх осель,
Про інші особисті таємниці,
Які по світу осінь рознесе,

Щоб потім дощ до сірої основи
Назавжди змив есе зі сторінок.
А прийде день, який своє, зимове,
Постелить під горОб'ячий танок.

Сьогодні ж він ще муркає, нагрітий,
Звучить привітним розмаїттям нот,
Із неба ніжно плескається літо,
Дочитує потріпаний блокнот.

Допоки є ти — говоритиму, що там Вавилон.
Благаю тебе не піддайся лукавим змовам,
Ця межа, що залежить від слова друкує закон
І окреслює шлях до собору своїх апріорій.
Хто боляче впав — пам’ятатиме завжди про біль,
Скине брость нерозквітлого серця шукаючи дії,
Лиш допоки є ти — хтось не стане топтати цвіт
А стоптавши заплатить за білі пелюстки лелії.
Він розмножить сади де не буде плодючих дерев,
Він продовжить життя за межею невтримних трагедій,
Чи упреться в спокуту і піде обачно вперед,
Допоки є ти, моя чеснотлива Леді.

02.12.2023

Поезіє! Завдячую тобі!
О, диво! Можу дихати і жити!
Реальністю я досі ще не вбитий!
Не загубився у рясній юрбі...
Поезія! Це завдяки тобі!

Поезіє! Завдячую тобі!
Моє веселе чи журливе слово
Мене у сни поверне кольорові,
Й не треба знатися на ворожбі...
Поезіє! Це завдяки тобі!

Поезіє! Завдячую тобі!
Відмежувався від хули та бруду.
А що, коли я переможцем буду
У вогняній жорстокій боротьбі?..
Поезіє! Подякую тобі!

Полеглих воїнів могили.
Хрестів дубових рівний стрій.
В душі жури високі хвилі
Здіймають мсти гучний прибій.
Дивлюся кожному у вічі.
Стискає горло жалю спазм.
На жаль, не можна жити двічі –
Життя дається тільки раз.
Схиляю голову в скорботі.
Останню шану віддаю.
Ніяк не можу побороти
Печаль нечувану свою.
07.08.24

воскресла знову ніч
так ніби й не вмирала
на сивому коні
туман забрав
заграву

і місяць молодий
не серп
грааль
в серпанку
не знаючи куди
мандрує
світ
за ґанком

а я
у лунах
в'юсь
невипитим
нудьгою
і вишитість
мою
смакує
віршекроєць

рядок мій
ковила
колисана вітрами
я ним
журбу заслав
немов уста
устами

ніяково
словам
і пагубно
по римі
себе
я не віддам
за співи херувимів

себе
я віднайду
в полишених акордах
як свято
коляду
чи бути вільним
гордість

15 Грудня, 2023

Ти мого життя правИло
Хоч і заздрісно комусь
Об’єднаши наші сили —
Я вже більне не журюсь
Рецептура надцікава
Правда, інколи свербить…
Ліки того - спільна кава
В поцілунках… Вочеввдь
Тут потрібне розуміння:
Що і як, коли і з чим…
Ну а ще відчути вміння
Насолоджуватись ним…
24.07.2024.

 
ось море котрим обертається все
вітрила знесе розганяючи хвилі
& ти ізнічев’я ~ чи не одіссей
 
жадаючі звісно фрапе ~ не глясе
збиткуються далі за текстом одцвілі
характери в стилі перерваний секс
 
чорнослив уповні пломбір на інжирі
& alice куштує сирковий кап-кейк
чого перейматись хіба не окей
сьогодні в чеширі назавтра в алжирі
 
добою дощів ~ олівцевий свинець
віддалені глюки сигналізаційні
етюди шопена & лемент мартинів
мов хор без потреб гомеричний etc
 
 
 
 
 
 
 
 

…Хочеш вітре, я замовкну
Хочеш з пам’яті зітру
Препристойну заборону
Не чіпати більш ікру…

Ту ікру, далекосхідну,
Що бідонами тягав
У свою домівку бідну
Видно щось таки я знав…

Хочеш вітре, згицу страхи
Хочеш спАлю задарма
І вернусь під ранок птахом
З відголоском пра-пра-пра…

Хочеш вітре під гітару
Все до крихти розповім
Де й коли спустили парус
Й хто до цьогоньки довів…

Хочеш випрошу підпору…
Як для кого… так, чи ні?
То тобі не вниз, на гору —
В небокрай, доби на дві?

Вітре… вітре… твої скигли
Я своїм давно набрид
Видно вражі, перестигли…
Розкумаритись аби
24.07.2024.

Виявляється, я можу без тебе жити,
сміятися вголос, дивитись Сола,
чарку текіли з кумою вжити,
лизнувши з долоні дрібної солі...
Виявляється, я можу без тебе спати
під звуки сирен і собачий гавкіт,
не чути шахеди, ракети, гармати,
згвалтований схід і "стурбований" захід...
І звичка не зникла усе рахувати -
дерева, стовпи - лише сльози на "двісті",
і світ не зникає нестерпно пихатий,
це так мене бісить... це так мене бісить...


2024-02-19

Нелегко буде завтра жити нам
Використовуючи розчин нафталіну, -
Пора уже очистити од плям
Убогості і сірості країну.
Не дати їй занурюватись більш
У мул густий жури і безнадії, –
Завжди з колін підвестися скоріш
Допомагають прагнення і дії.
Коли за справу візьметься весь рід –
Добру посеред лиха не пропасти, –
Зруйнуєм гори споковічних бід
І зростимо безмежні ниви щастя.
06.08.24

У травні - надворі червоні тюльпани,
У червні цвіли запашні гайдамаки.
Я іноді слухав пташине сопрано,
Метеликів бачив строкаті атаки.

У липні в саду - чарівні матіоли,
У серпні - поля золотавого жита.
Зізнаюся: не забував я ніколи
Вродливу усміхнену дівчинку з літа.

Чекав я на ранок. Чекав я навмисно,
Як згаснуть на небі зіркові гірлянди.
Коли відчинялася хвіртка залізна,
У серці моїм розквітали троянди.

Ловив кожний погляд, дивився їй в очі,
Захоплений був її образом чистим.
Ой, літечко-літо! Чого ж воно хоче?
Напевно, щоб я не вертався до міста.

Минули роки. Сивина білосніжна.
Розлука. Зневіра. Війни стоголосся.
Дитячі бажання, наївні, безгрішні
У жовті обійми покликала осінь.

Тривога гуде - по минулому тризна.
Торкається спогад м'яким оксамитом.
Наснилася знову та хвіртка залізна,
А поряд - дитинство. І дівчинка з літа.

Симфонія складається з 4 частин, поєднаних в одному відео. Лібрето в субтитрах - українською і англійською мовами.
В поясненнях під відео - повна структура симфонії.

Сюжет:
Загалом - це музикальна розповідь історії Духа, що утілився, як і кожен з нас, на Землі і після ряду драматичних подій щасливо повернувся до свого джерела, додавши загальній спроможності разом опановувати вище буття.
"Заборонена симфонія" - значить, вихід за строгі академічні межі побудови і звучання симфоній. І це реалізований в музичній формі проект, що очікує на своє безпосереднє, живе виконання.

Ці частини описують походження нашого Духа і його мандрівку до Землі.

Пояснення :
Подорож Духа стається в кожного з нас. Нехай і подорожі духів бувають різними, та вони завжди завершуються відповідними метаморфозами. Так кожен Дух з часом стає Дживою - новою цільністю місцевої душі і цього духу.
І кожен з нас – це щоразу те, чи те «я». Де «я» - тимчасова цілісність, в якій перебуває дух в оточенні наданої нам на місці при тілі душі.
На жаль, душа, як крона, за несприятливої поведінки духа, може страждати і опадати, і вже не оновлюється. Дух зі знищеною душею стає бісом.
Якщо душа після тілесного буття збережена, то виникає нова Джива - вищих чи посередніх якостей в залежності від способу тутешнього тілесного життя. І на всіх рівнях галактичного буття все стандартно - потрібно набути відповідних якостей для всього подальшого.
Для переходу з однієї своєї цілісності у вищу форму буття, потрібно вирощувати відповідні свої риси. А в більш високих формах можна додавати до старих і свої нові обличчя, до звучання колишніх струн – нові, адекватні вищим потребам і умовам. І це завжди нові, ширші простори для нашого "я".
Фактично, ми створюємо їх для себе вдосконаленою своєю Гармонією, а отже, і власною музикою, яка ці простори, зрештою, організує для нас.
І якщо кожен дух початково народжується особистим Призванням від Всесвіту, то душа є прив’язкою до того чи того світу, в якому ми (наша актуальна цілісність) тимчасово перебуваємо. В результаті виникає нова джива (джіва), що після смерті тілесної складової здатна до подальших переходів, вищих чи нижчих – до відповідних собі просторів, зазвичай, у вже існуючих формаціях з тілами. Аж доки не підніметься до рівня, де ті формації ще не створені. І тоді ми теж стаємо повноцінними Творцями.
Саме про це йдеться у цій ведичній симфонії, з ескізом якої пропонується вам зараз ознайомитись.



________________________________________________________________
00.24.04 хвилині - Пісня Душі і Духа - «Отче Сонячний мій» - із ІІ частини симфонії.

Це третій, пісенний епізод з першої половини музично-поетичної ведичної містерії "Заборонена симфонія", "Forbidden Symphony", Vedism

Пісня Душі охоплює собою пісню Духа - "Отче Сонячний мій", Ведизм.
Мантровий характер композиції здійснює цілющий вплив на слухачів.

Пісня

Перший куплет співає Всесвітня Душа
***
Ось у кола твої, яким тисячі літ,
зваби ніжні вплітаються голоси,
невідомого крою, незнаних ладів,
та такої п’янкої в бажаннях краси!

Далі йде пісня Духа

"Отче Сонячний мій!"
*
Горі нами дзвени
у блакиті земній,
Згори нами веди,
Отче Сонячний мій!

*
Днів небесних моїх, яким тисячі літ,
зваби п’янко торкаються голоси -
невідомих країв, незнайомих ладів,
і такої палкої в бажаннях краси!
*
Їх тремкі пелюстки і незбираний мід,
духу кожного здатні спинити політ!
*
Й далі жити у тілі і мареві снів -
не кажи, що такого твій дух не хотів!
*
Хіба зоряні хвилі згасають в очах ,
як в обіймах земних твій продовжиться шлях?!
*
Дай же знати, як бути сьогодні мені,
слід який залишити в мирській пелені.
*
Як раніше – дзвени!
у сяйній вишині!
*
За собою веди,
Отче Сонячний мій!
________________________

Далі продовжується пісня Душі, але вже Земної.

***
Горі Сонцем дзвени у блакиті земній,
Горі нами веди, Духу радісний мій!
*
Це мої пелюстки і незбираний мід,
духу твого стрімкого зустріли політ!

Жити далі удвох нам у сяєві днів,
ти ж для цього до мене сюди прилетів?!
З зірок прилетів!
*
Відтепер я з тобою – й ти пребудь у мені,
і не згубиться доля у мирській пелені,

і радітимо з тілом у небесно- земнім
усамітненім щасті - дзвінко неголоснім.

*
І не дай нам змаліти у вирі подій,
усім серцем веди, Духу Сонячний мій!

Й наші зоряні хвилі не згаснуть в віках,
у обіймах удвох ми продовжимо шлях.
Наш продовжимо шлях!
*
Лиш не дай нам змаліти
у вирі подій,
за призванням веди,
Духу Сонячний мій!
пісенна частина завершується мелодією створення нового, земного "я" - з тіла, Душі і Духа.

______________________________________

Музичні рішення і тексти - Ляшкевич В.

This symphony is a musical story of the story of the Spirit, who was incarnated, like each of us, on Earth, and after a series of dramatic events, happily returned to its source, adding to the general ability to master the higher being together.
"Forbidden Symphony" - so, a way out of the strict academic boundaries of the construction and sound of symphonies. And this is a project realized in musical form, waiting for its direct, live performance.

Unfortunately, artificial intelligence tools do not perform their parts accurately enough, live performance, primarily piano parts, and appropriate arrangement are necessary to transform the project into a finished work.
--------------------
Content.
Components:
• Part I 00:00
It shows the origin of our Spirit and its journey to Earth
• Introduction. Isolation - 00:05
• Vedic background journey to Earth - 15:20

• Part II - 23:00
Here the acquaintance of the spirit with the Earth is depicted, the formation of its soul around it is taking place.
• Song of the Spirit - 23:55
• Song of the Soul - 28:22
• Final Coda 2 parts - 32:57

• Part III - 33:30
Here the difficult life of our Spirit on Earth, with a body and Soul, is shown.
• Introductory part - 33:47
• Birth - 37:45
• Lullaby and children's dreams - 41:55
• With a guardian angel - 47:12
• Learning, growth - 48:50
• Magic waltz - 55:13
• Counter-waltz - 1:01:17
• Tango waltz - 1:05:22

• Part IV - 1:14:50
It musically describes the posthumous journey of Juva and the return of nature to the higher spheres of its existence.
• Farewell - 1:14:57
• Union of Juva - 1:17:33
• Astral pre-waltz 1 part - 1:20:07
• Astral pre-waltz 2 parts - 1:25:17
• Astral pre-waltz 3rd part - 1:30:19
• Dichtonic waltz 1st part - 1:34:00
• Dichtonic waltz 2nd part - 1:39:44 - 1:47:28
• Vedic background - 1:47:29
• Coda - the end of the symphony - 1:50:02
_______________________________
Support the project financially:

Monobank ➡️ 4441 1144 6333 0272
Privatbank ➡️ 4731 2196 5401 5480
__________________________________________

Оновлена версія симфонії.
Повноцінне пояснення фабули і сюжету в першому коментарі та в субтитрах англійською і українською мовами.

Ця симфонія - музикальна розповідь історії Духа, що утілився, як і кожен з нас, на Землі, і після ряду драматичних подій щасливо повернувся до свого джерела, додавши загальній спроможності разом опановувати вище буття.
"Заборонена симфонія" - значить, вихід за строгі академічні межі побудови і звучання симфоній. І це реалізований в музичній формі проект, що очікує на своє безпосереднє, живе виконання.

На жаль, інструменти штучного інтелекту недостатньо точно виконують свої партії, живе виконання, передусім партії фортепіано, і відповідне аранжування - необхідні для перетворення проекту в закінчений твір.
-----------------------------------
Зміст
Складові частини:

• І частина 00:00
В ній показується походження нашого Духа і його мандрівку до Землі
• Вступ. Виокремлення - 00:05
• Ведичне тло
подорожі до Землі - 15:20

• ІІ частина - 23:00
Тут змальовується знайомство духу із Землею, йде доформування навколо нього його душі.
• Пісня Духу - 23:55
• Пісня Душі - 28:22
• Заключна Кода
2 частини - 32:57

• ІІІ частина - 33:30
Тут показується непросте життя нашого Духа на Землі, при тілі і Душі.
• Вступна частина - 33:47
• Народження - 37:45
• Колискова - 41:55
• З ангелом-охоронцем - 47:12
• Навчання, зростання - 48:50
• Магік-вальс - 55:13
• Контр-вальс - 01:17
• Танго-вальс - 1:05:22

• ІV частина - 1:14:50
В ній музикально описується посмертна подорож Дживи і повернення єства до вищих сфер його буття.
• Прощання - - 1:14:57
• Єднання Дживи - 1:17:33
• Астральний перед-вальс -
1 част. - 1:20:07
• Астральний перед-вальс
2 част. - 1:25:17
• Астральний перед-вальс
3 част. - 1:30:19
• Дихтон-вальс
1 част. - 1:34:00
• Дихтон-вальс
2 част. - 1:39:44 - 1:47:28
• Ведичне тло - 1:47:29
• Кода - завершення симфонії - 1:50:02
______________________________________

– Гей, хто в цьому полі та й буде хазяїн?
Чий це буде трактор та чий це комбайн?
То ж скажіте, люди, чого мовчки стали?
Чи невже вам поля й техніки замало?
– Це не наше поле, – хтось з гурту гукає.
– Так, хто ж тут хазяїн? –
– Хазяїв немає!
– Як це так – немає? Така добра нива,
аби працювалось!..
От диво, так диво.
– Це усе не наше, загальне – народне,
так сказать, державне, для нас не пригодне.
– В мене коло хати є своя ділянка.
Я на ній працюю,
це тобі не ланка…
Стану ритись в полі майже за безплатно.
Хай гниє картопля…
Мені все обратно.
– Голові не раз уже хлопці говорили:
Всю картоплю вириєм за літр на рило…

жовтень 1988 р., Київ

Посидь, послухай, помовчи.
Поприслухайся до безсмертя.
Чиї у нього голоси?
Якому з них озветься серце?
З яким увійде в діалог,
поділиться, спитає,
чи є хоч в чомусь сенс і бог,
чи жодного немає.

Почувши відповідь, рикне
й захоче сперечатись
про найважливіше земне,
помпезно розпочате;
про купу планів і програм,
проектів і прожектів,
отриманих і тут і там
негаданих ефектів.

Про ціль, про місію, про роль,
приречення і фатум,
цілеспрямований контроль
нерідко кострубатий;
невірність обраним шляхам,
неочевидність кроків;
про спотикання тут і там
від саморобних вроків.

Чимало буде говорить,
чимало накопилось.
Жодним з досягнень замістить
не вийшло зняті крила.
Посидь, послухай серця плач
під гам світопорядку.
За вибір глухоти пробач.
І розпочни спочатку.

02.08.24

Темне сонце мережива в яке зодягаєшся ти
Відкриваючи в цифрі свою наготу тіням кратну.
Тут усе навпаки, — це Сусанна хизується тим,
Що в чесноті своїй опустилася до порнографії.
Розгорівся вогнем білий аркуш твоїх сподівань
Полум’яним письмом, що дописує сірий попіл,
І захланна жага перелистує список бажань
В якому згоріли усі благородні тропи.
Якщо не боїшся життя і не бачиш межі,
Не боїшся розплати в безчинстві п’янкої розпусти,
Хай чорними стануть від сонця твого вітражі,
І зіниці твої хай до серця коріння опустять.
Чи потрібна мораль настанов для розкинутих рук,
Що в обійми свої зазивають нестямлені долі
Хіба не плете павутину правічний павук,
Чи повинний у тім, що сховавшись він жертву ловить?!

01.12.2023

Анатолій Матвійчук
ПОЛІТИКА
Я знову бачу -
Татові, ясні,
глибокі очі,
Сповнені печалі.
Чомусь він часто говорив мені:
«Тримайся від політики подалі!
Політика - то річ така страшна,
Там зроду не було й не буде Бога,
Не зчуєшся, як проковтне вона -
І не залишить по тобі нічого».

Я свого батька віддано любив,
І з ним чомусь не сперечався зроду.
Був тато сином «ворога народу»
І знав в обличчя справжніх ворогів.
Тих, хто тримав завжди за вітром ніс,
І хто цноту ненавидів в людині,
Хто, попри все, уперто вгору ліз
По тій, карʼєрній збоченій драбині.

Там, на вершечку, на самій горі,
Диявольські поначіплявши знаки,
Сиділи ненаситні упирі,
Перевертні й криваві вурдалаки.
Такі усі герої і орли!
Непереможні, незворушні лиця.
Їм кров людська була, немов водиця,
О, як ту кров людську вони пили…

Мій батьку рідний, ти з височини
Напевно бачиш нині Україну,
І ніби знову просиш:
«Годі, сину, то все оті політики. Вони!»

І я мовчу, спинившись на краю.
В політику - я ні ногою, Тату…
Та лізе знов оця порода клята,
На долю зазіхаючи мою.

(антитеза Олександра Сушка на вірш Анатолія Матвійчука " Політика")

Я знову бачу -
Мамині, ясні,
Розумні очі.
Погляд гострий, гнівний...
Вона казала з відчаєм мені:
«В політику іди й борися, сину".
Політика - то річ не для слабких,
Там зроду не було й не буде снулих.
А поза нею - кволі кріпаки,
Тож обирай: ти вільний, а чи нулик?"

Тож мудру неню віддано любив,
Не сперечався з нею ані зроду.
Її сім'ю поклали у гроби
Позапартійні, вороги народу.
Ті, хто тримав завжди за вітром ніс,
І лив з трибуни чи зі сцени "воду".
А хтось...писав! Ще й владу "лизь" та "лизь",
Співав усмак, на кухні, про...свободу.

Політика, насправді, - це тюрма,
Це - вироки і дружній в спину гавкіт.
Приємного нічого в ній нема,
За неї не поставлять в "неті" лайки.
Такі усі герої і орли!
А як в тюрму сідати - бліднуть лиця.
Бо кров своя - це не проста водиця,
Нехай за правду відсидить Пилип.

О, рідна нене! Ви з височини
Криву та хитру зрієте Вкраїну,
І кажете: "Мовчи. Змирися, сину.
Надійде час - прозріють і вони!»

І я мовчу. Хоч сили на краю.
Вже ліпше би співав, строчив віршата.
Політика - я знаю - не для "вати",
Яка живе на волі. У раю.

Коли ти згоду втиснеш в безкінечність,
Взійдеш на гору прямо з-під стола,
І настрій опануєш, безперечно,
Тобі потрібен буде Абдула…
Не той, хто у кіно тобі сподобавсь.
Продуманий сюжетом до дрібниць.
А той, з юрби, що з далеку второпав,
Що ти об’ївсь не злости а суниць…

Коли ти згодом у собі окрепнеш,
Мозолі, перевиконавши план,
Згорнуть в долоні нерозквітші клепи —
Потрібна буде хто-ся із путан…
Не з тих, хто шліфувалися як шльондри
Далеко, якщо вже, на окружній.
А та, з переконаннями породи,
Що саме ти і виміряний в ній…

Коли ти десь, умовно, заночуєш…
Блукатимеш у снах за вітерцем…
Ти сам себе завідомо зачуєш,
Що ти і є всього того женцем…
Не там, де засівалося до тебе.
Не тим, щоби бажалося тобі…
Всих кольорів не випросиш у неба
Тим більше, що у творчій боротьбі…
21.07.2024.

Напередодні Олімпіади-24 українська легкоатлетка Ярослава Магучіх побила світовий рекорд зі стрибків у висоту серед жінок, який тримався понад 30 років. Українка з першої спроби взяла 2 метри 10 сантиметрів!
Сьогодні ми вітаємо Ярославу, яка стала чемпіонкою Олімпійських Ігор 2024 року в Парижі, із золотою медаллю!

Два десять -
крок в піднебесся.
Це подих слави.
Ім‘я - Ярослава.

Це каторжна праця -
сила і грація,
це сльози відчаю,
коли вщент вичавлена,
це пекучі драми
і підступні травми,
а назавтра зранку
знову бій з планкою…

Два десять -
крок в піднебесся.
Це подих слави.
Ім‘я - Ярослава.

2024 рік

Ніхто ні з ким вже не зустрінеться...
Курсують різні поїзди:
Полтава-Київ, Харків-Вінниця,
А їхати - нема куди.

І зустрічати теж нема кого,
Давно прострочені квитки.
Зима і літо - все однаково!
Дерев оголені гілки

Нагадують мені історію,
В якій ще дихав ідеал.
І, доспівавши ораторію,
Замовк сумний міський вокзал.

Я сам себе сьогодні страчую
За щирі сльози, щирий сміх.
Змиритися з такою вдачею
Не дозволяє мокрий сніг.

Над кимось висять ночі зоряні,
Неначе затишне шатро.
Мої вершини непідкорені -
Десь біля виходу з метро.

Десь біля станції кінцевої,
Де романтичні ліхтарі
Мені оманою рожевою
Освітять всі календарі.

Десь там, за площею Вокзальною,
Тих втратив, інших - поховав.
Надія стала нереальною
У скупченні чужих заграв.

Я - дядько. А мені небогою
Зневіра стала назавжди.
В цю ніч, пронизану тривогою,
Не прибувають поїзди.

Не варта спогадів обітниця,
Яка вже загнана у кут.
Ніхто ні з ким вже не зустрінеться,
Бо так прописаний статут.

А за вікном пташині голоси
І запахи манливі свіжих квітів, –
Уже на всю, – уздовж і навскоси,
В теплі вирує благодатне літо.
Життя іде невпинно, мов тоді,
Коли іще не слабнув у недузі, –
Коли були, неначе сталь, тверді
Слова високі й обіцянки друзів.
Довіри час блукає за вікном
І оминає стишену кімнату, –
Вглядаюся в старий фотоальбом,
Аби хоч трохи менше сумувати…
05.08.24

В будиночок, біля якого цвіте мигдаль,
Де гноми садові вмикають під вечір ліхтар,
Щастя приходить з роботи, читає книжку,
Готує улюблений чай і годує кішку,
Пече для гостей пиріг, поливає квіти,
Щастя не стримує сміх і лоскоче діток,
Щастя планує відпустку, чекає море,
Купує бабусі хустку... А там десь... хворе –
не бачить, не чує, не любить, йому не жаль
стріляти в будиночок, біля якого цвіте мигдаль...


2024-02-25

Гроза…
Гроза, ливень, дождь стеной, Землю очищает,
Раскаты грома пугают животных и людей,
Окно Вселенной приоткрыто…
Звуки отражаются в Природе на каждом лепестке…
Атмосферу свежестью вода и ветер наполняют…
4.08.24 Швец Тамара

Гроза…
Гроза, злива, дощ стіною, Землю очищає,
Розкати грому лякають тварин і людей,
Вікно Всесвіту розкрите...
Звуки відбиваються в Природі на кожному пелюстку...
Атмосферу свіжістю вода та вітер наповнюють…
4.08.24 Швець Тамара

В ті часи, як запорожці степи сторожили,
А степи ще були дикі, шляхів було мало,
Чумаки шляхами тими до Криму ходили.
А, оскільки небезпека звідусюд чигала,
Бо ж по балках і байраках татарва й ногаї
Хоронились й на чумацькі валки нападали.
Тож ніхто по сіль до Криму один не рушає,
А ішли, коли вже валки великі збирали.
Возів сто, а то і двісті, а то й більше було.
Від розбійників татарських щоб могли відбитись.
Отож, їде така валка, слободи минули,
Тепер тільки на всі боки потрібно дивитись.
Їдуть-їдуть, аж над шляхом ратище стриміє.
Зупинилась валка. «Що то?» - молодий питає.
«То козацький знак, - повчає той, що вже сивіє, -
Тут козакам залишити щось поживне маєм!»
І кладуть, хто шматок хліба, хто сухар, хто солі,
А хто борошна торбину, пшоно чи то сала
Та цибулі, чи тарані. Щоб всього доволі.
Як покладуть, тоді й далі валкою рушали.
«Як нічого не покласти? - молодий питає,-
Коли ратище те просто від шляху прибрати?»
«То доженуть запорожці й добре відшмагають,
Щоби другим не повадно було так вчиняти!»
Їдуть далі, коли знову ратище побачать
Та уже посеред шляху. Спиняються мажі.
Розпрягають волів пастись. «Що то воно значить?» –
Молодий чумак питає. Старший йому й каже:
«Десь поперед татари в балці схоронились.
Козаки про те узнали та й попереджають».
« А надовго ми у полі отак зупинились?»
«Почекаєм, запорожці десь надбігти мають».
Коли, справді, наче вітер запорожці кіньми.
Волів в мажі запрягають та й далі рушають.
Козаки йдуть попереду, а валка за ними.
Верст із десять, а там нові козаки чекають,
Щоб провести між татари та оборонити.
Чумаки за поміч, звісно й могорич поставлять,
Дадуть грошей, волів, навіть, можуть уділити,
Бо ж, про всяк випадок, пару зайвих завжди мають.
Отак сіль тоді й возили в Україну з Криму,
Хоч і страшно в степу було, та ж не боягузи
В ті часи чумакували. Та ж і поряд з ними
Козаки, що панували на Великім Лузі.

Жовтий томик і три пера.
Просвітки подощеві.
Пришпиліть до мого чола цей переливчастий щебет!

Сію трави у вогкий ґрунт.
Сію, сміюся.
Оце ж бо серпневий труд, перед яким не малюся.

А що кому є до моїх
малості й старості?
Строкатий, мов птах, переліг затьмив монотонні парості.

Після праці легке чоло
висвітлю жовтим променем.
Ах, як мені з вами було! Книгостомлені!

04.08.2024

Із Юза Алешковського

            Я у Пітері я́кось із другом хильнув,
            потім він на Літейний проспект завернув,
            і все розказує мені, все розказує,
            і показує, і показує.

У вас он чайників не роблять емальованих,
а режисери кращі в на́с, ти вже повір!
Вода у крані – як в Москві ота газована,
а цeй ваш «ГУМ» – вдає, що він Гостиний Двір.

    Для вас «Аврора» – лиш малюнок на медалі,
    а в нас же Невський – не Охотний, сука, Ряд.
    І ти би, дурню, жив тепер при капіталі,
    якби не пітерський стальний пролетар’ят.

        А я – мовчу, не суперечу от ніскілечки,
        і чортзна-що в моїй твориться голові,
        у ній «Московська» наша хлюпає горілочка,
        й нема нудьги в душі по матінці-Москві.

            Я іще в пиріжковій із другом хильнув,
            він пото́му на площу Двірцеву звернув,
            і все розказує мені, все розказує,
            і показує, і показує.
 
Таж емальованих у вас не роблять чайничків,
нема таких, як в Ермітажі в нас, картин.
І взагалі, в Москві повнісінько начальничків,
тоді як Перший секретар у нас – один.
 
    Давай ушкваримо грам триста сервелату!
    Дивись, мости́ які, дивись, покля їси.
    На всіх московських вашим м’ясокомбінатах
    нема копченої такої ковбаси.
 
        А я – мовчу, не суперечу от ніскілечки,
        і чортзна-що в моїй твориться голові,
        у ній «Московська» наша хлюпає горілочка,
        й нема нудьги в душі по матінці-Москві.

            І в закусочній чарку я з другом хильнув,
            потім він на Канавку якусь завернув,
            і все розказує мені, все розказує,
            і показує, і показує.
 
У вас же чайничків не роблять емальованих,
а ніччю білою – в нас видно все, мовляв.
А цими сходами – Раскольников знервовано
у дім лихварки із сокирою збігав.

    Нам ті Луб’янки ваші – зовсім не до ладу.
    Лише у «Норді» подають такі вершки.
    А за решіточкою Літнього, блядь, Саду –
    п’ятнадцять діб сидіти міг би залюбки.

        А я – мовчу, не суперечу от ніскілечки,
        і чортзна-що в моїй твориться голові,
        у ній «Московська» наша хлюпає горілочка,
        й нема нудьги в душі по матінці-Москві.

            Та зненацька патрульний під’їхав до нас,
            я в коляску зваливсь, ну, і друг водноча́с.
            «У відділення!» А він – все розказує,
            і показує, і показує.

У вас же чайничків не роблять емальованих,
а в Ермітажі... не прискіпуйтеся, пси!
А цими сходами – лихварка оштрафована...
Нема копченої такої ковбаси.

(Червень 2024)

Я хочу вічного літа
Без осені і без зими.
Я хочу вічного цвіту,
Як ліків проти чуми.

Я хочу згустки енергій
Жбурляти у вічну пітьму,
Щоб тріснув таємний егрегор,
Скувавши в льодах німоту.

11 серпня 2020

Він продирався крізь насмішки і біль,
крізь зраду, сум і знущання…
Був кожен день - гладіаторський бій
за виживання.

Але він вистояв і переміг,
у серці свічкою проніс любов -
священний, єдиний цей оберіг…
Його звали Йов.

2024 рік

А він іще щось шепотів про шанс,
Аби душі тендітної торкнутись.
Ні, ні, закінчений старий сеанс,
Не дружать сонце й темінь каламуті.

А він іще щось говорив про шанс.
Про те, що їх обох колись єднало.
Від*їхав тих стосунків диліжанс.
Було достатньо. Чи йому замало?

А він іще затьмарено кричав,
Забувши, де провів німі півроку.
Прозоро все. Не треба зайвих чар.
Її страждань не зрозумів він ... рокіт.

Ожеред далекий сіна
І світання синій жар, –
І прощальний погляд в спину,
Після хвиль солодких чар.
І дошкульну прохолоду
Самородної роси, –
І дівочу пишну вроду
Неймовірної краси.
І журливий спів цикадки,
І небес блакить ясну, –
Залишив собі на згадку
Про найпершу таїну…
04.08.24

На себе я давно не схожий.
В душі моїй - розчарування.
Пробач мені, Всесильний Боже!

Що в цьому світі допоможе?
Чи пізній дощ, чи зірка рання?
На себе я давно не схожий.

Хто тут поганий? Хто хороший?
Де перша нота? Де остання?
Пробач мені, Всесильний Боже!

Помітив посмішку ворожу,
Коли повірив у кохання.
На себе я давно не схожий.

В купівлях-продажах за гроші -
Тінь безкоштовного страждання.
Пробач мені, Всесильний Боже!

Сиджу у темній тихій ложі
Та сам собі пишу зізнання.
На себе я давно не схожий.
Пробач мені, Всесильний Боже!

Якщо проснуся рано вранці
На день народження, чи після,
Відсуну солоди і танці
В які, чомусь, бездумно вплівся…

Якщо блукатиму в мовчанні
В той самий день десь пообіду —
Нам не зустрітися вже в бані,
Ідіть на зустріч проти сліду…

Якщо і ви захочте пити,
Але навколо скрізь пустеля,
Дозвольте нас обох навчити,
Що краще буде до готеля…

Якщо проснемось разом вранці
На день нродження, чи після,
Ми все повторимо… і танці,
І те, що вплів… і в що уплівся
Якщо… якщо.
22.07.2024.

І

Ізнов мертвотну блідість подолає
Душі цвітіння - диво почалось --
Мов та цариця в шубі з горностаю
На плечі хвилі розлила волось...

Мене - яскравий спогад зігріває --
Кав'ярня. Вечір. Я відчув, що - ось --
Нарешті -- поетичному ратаю
Явилась Муза і не приверзлось.

Рим лицарі у снах живуть частіше
Шукають від реалій забуття,
Впиваються чи мріють, потім пишуть...

Лиш одиницям грішне це буття
Дарує звідать -- бачимо по віршах --
Величне всемогутнє почуття.


ІІ

Є три любки, три коханки є:
Ця за хліб свою любов дає,

Та красою звабить, чарівниця,
Третя в душу ввійде й залишиться.

Першій хліба дай і одвернись.
З другою натішся й розлучись.

Третю стрінеш, не роздумуй двічі:
Душу всю віддай їй, чоловіче.

Сааді
(переклад з перської Миколи Ільницького)

Величне всемогутнє почуття
Не зразу в наших душах запалало.
У ньому тільки зріло майбуття,
Тож теплоти було спочатку мало.

Наваживсь на фортеці здобуття,
Бо щось мені всередині кричало:
- Оце твоя любов до небуття! -
Отак почався той кохання спалах.

А ти ще сумнівалася тоді
Бо думала, то клин я вибиваю
Подібним, щоб зарадити біді.

І граю роль гульвіси-залицяя...
Та полум'я пекло, як Сааді --
Воно -- з порога смерті до розмаю.

ІІІ

Воно з порога смерті до розмаю --
Ось еволюція у почутті --
Духовності струмки пересихають
Й відроджені - воскреснуть при житті.

Цю магію створила ти, святая,
Бо душі поєдналися в злитті.
Той день мені донині ще світає --
Бо ренесансом він зазолотів.

Та над тобою -- болісне минуле
Чорнюще розпростерло покриття,
Мов каркання ворон гидке ми чули...

З'явилося все ж світла відчуття --
Піднявшись над буденщини намулом,
Відновлює своє серцебиття.

ІV

Відновлює своє серцебиття --
Тебе розкодувать було потрібно,
Злих чар на аурі те відбиття --
Нівелювать -- життя йшло шляхом хибним,

Вело в болото цвілі та гниття
Красуню-жінку працьовиту, здібну,
Самокритичну аж до каяття,
Од світу сховану у мушлі срібній.

Немов тюльпана зв'язаний бутон --
Поволі жухне, як не поливають,
Між комплексів ти в'яла й заборон

Під чоботищем упиря-глитая.
Кохання світло цей здолало сон,
Й здається, що убите - воскресає!

V

Й здається, що убите - воскресає,
Поволеньки, між зустрічей нових
Вивітрювався образ поліцая,
Що не пускав новий творити "гріх".

Мені він довго нерви помотає --
Цілунків щік, обіймів дружніх -- крихт,
Я мав лише, мов ту ікру минтаю --
Їси на місяць раз -- курям на сміх.

Згадалася зима - гуляли в парку,
Казковий вечір лащивсь, як дитя,
Мороз тоді так зарум'янив шпарко...

Враз губ солодке сталося злиття.
Та перша щастя мить тримає марку,
І оминає сутичок тертя.

VІ

І оминає сутичок тертя,
Воно мов перемелює -- кохання --
Злих протиріч разючі викриття,
Міщанське -- всіх кісток перемивання --

Веде крізь війни, кровопролиття --
До радощів хмільного спілкування,
Вдач поступового їх розкриття,
Хоч не безхмарного та притирання.

Але частіш нам сяяли зірки,
Імла журби розвіялась густая,
Ярила-Бога волі завдяки.

Що аж донині сонечком вітає.
Яріють небеса через роки
Ще яскравіш, подібно водограю.

VІІ

Ще яскравіш, подібно водограю,
Не зразу, та на зближення ішли.
В кав'ярні трапилось, я пам'ятаю --
Щільненько зсунуті були столи,

Ми випили солодкого токаю,
Й між тінями грайливої імли --
В панчосі ніжка чарівна блукає
І дотиками пестить з-під поли.

Хтось косував осудливо очима --
Розбещеність являє нам пиття --
Так дійде до відвертого інтиму!

Відкинув зразу поглядів ниття,
Бо вияв той зворушливий нестриму
Освітлює красою це життя.

VІІІ

Освітлює красою це життя --
Чудове спілкування на природі,
Зробив колись для себе відкриття --
Ти їй, немов сестра у звабі, вроді.

Поміж обох цвітуть мої чуття,
Ви -- ненав'язливі і трішки горді.
Фотографую ваші розкриття,
Між двох вродливиць почуваюсь лордом.

Мене до неї не ревнуєш, ні.
Вона зів'яне швидко, постаріє --
Цвіте, літує, жовкне, в сивині...

А я люблю волось твоїх завію
Найдовшій уклоняюся весні --
Хай вороги кохання сатаніють.

ІХ

Хай вороги кохання сатаніють,
Ми бути разом довго не могли.
Звивалися навколо тебе змії,
Тенетами німої кабали.

Затуркати людину ох, уміють --
Сама на себе лиє гидь хули --
Прислуга у лабетах лиходіїв,
Яку в болото рабства затягли.

Краси життя тобі так бракувало
Поміж розмов про зиски і навар...
О янголе з небесного причалу,

Про доброту твою співа кобзар
Ще й диво-вроду, поки злі почвари
Готують із отрутою відвар.

Х

Готують із отрутою відвар
Незвичний, бо торкнув духовну сферу --
Забруднює свідомість, як пліткар
Чи брехуни - майданні горлодери.

Облуда, мов невидимий жандар,
Гидкі свої нав'язує химери --
Так за нитки посмикує лялькар,
Покірності створивши атмосферу.

Тебе потрібно вирвати було
З лихих лабет пекельних чародіїв,
Явить любові, ніжності тепло

Хай полум'я взаємності зігріє!
Нелегко справді подолати зло --
Які ж вони ядучі - помсти мрії!

ХІ

Які ж вони ядучі - помсти мрії!
Порядну жінку опускали ниць --
До статусу негідного повії --
Цілунки сатанинських таємниць.

Од них лебідка на очах маліє,
Є бранкою невидимих темниць.
Служницею в жахному пеклі Вія,
Брехнею оповита небилиць.

Та лицаря свого таки зустріла,
Нехай не ідеал та медовар --
З душею Робін Гуда. Вражі стріли

Знешкоджував у сотах, витівкар.
Збивала їх усі - кохання сила,
Мов ППО - іранський "Байрактар"*!
_______________________________
*"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарат, носій ракет і снарядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

ХІІ

Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
Збива потужно, та, бува, осколки
Все ж попадають, шкодять... Той нагар
Лишається на дулі, як наколки,

Що в'язню в зоні залиша голкар.
А у душі -- упир -- уколи голки.
Це - чистка аури, відун-мольфар --
Вздоровлює прекрасну богомолку*.

Роки летять - кому така здалась?
Родинне рабство -- серце аж сивіє.
Ти думала - любитися нам -- зась!

Ярило дав могутню протидію --
Кохання світло, наче Божий глас,
Так знищує мерзотників надії.
___________________________
*Богомолку - мається на увазі жінка, а не комаха.

ХІІІ

Так знищує мерзотників надії
Небесна воля. Марних сподівань --
Було їх стільки, що поля засіять
Вже можна ними, і життя - це твань --

З одчаю думалось, бо так події
Спочатку розвивались. Та за грань
Пекельну вийшов. Чую -- вітер віє,
Немов шепоче: "Фініш це страждань!"

Кохання розливалось, наче повінь,
А запахи -- хмельовище фанфар --
Той місяць... ні, не травень, він - чудовень!!!

Любові, щастя -- осяйний дзвонар.
Із хмари золотої шлють БогОве --
Ймовірне диво неймовірних чар.

ХІV

Ймовірне диво неймовірних чар,
Коли вони відкрились - райські кущі --
Не знаю, ще який би повістяр
Зміг описати щастя всемогуще?!

Купальницю найкращу Ренуар
До мене вивів зі своєї пущі.
Аж почуттєвий спалахнув пожар,
То -- насолоди полум'я цілюще!

Мани отруту вивело з єства
Двох половинок, хай же геть зникає.
П'янкі пульсують ніжності слова --

Струмки любові з лірики Абая --
Весни прекрасна музика жива --
Ізнов мертвотну блідість подолає.

МАГІСТРАЛ

Ізнов мертвотну блідість подолає
Величне всемогутнє почуття,
Воно з порога смерті до розмаю
Відновлює своє серцебиття,

Й здається, що убите - воскресає,
І оминає сутичок тертя,
Ще яскравіш, подібно водограю,
Освітлює красою це життя.

Хай вороги кохання сатаніють,
Готують із отрутою відвар,
Які ж вони ядучі - помсти мрії!

Мов ППО - іранський "Байрактар"*--
Так знищує мерзотників надії
Ймовірне диво неймовірних чар.____________________________
*"Байрактар"* - безпілотний літаючий апарат, носій ракет і снарядів - озброєння сучасної війни московії проти України.

1-20 липня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)

зненацька
проснулися витоків струни
пронизують простір
що згадкою лунить

про небо блакитне
без хмар
волошкове
про вітер
безнотний
розмову
без слова

про те
що бракує
у крайнощів
краю
і те
що ти є
а розлуки
немає

і я
потопаю
у пахощах
мнимих
розгнузданий
в них
і розбещений
ними

але
не знаходжу
себе
поміж щастя
такий
невагомий
з душею
що настіж

такий
недопитий
до жалю
краплини
по слові далекім
в складах
бать-ків-щи-на

гніздиться
у серці
принада
для втіхи
і я проростаю
натхненням
крізь лихо

даруйте мені
всі ці витоків ноти
так ясно
коли
тільки згадка
напроти

14 Грудня, 2023

Дочекатись би дзвіночка…
Жаль... шкода, не дочекавсь.
До ріки спішать струмочки —
Від старих своїх держав…
Всі вони якісь журливі…
За вікном, дивлюсь, дощить.
А навпроти груші -- слива
Хочу вірити — дзвенить…
Знову знову помилився!
І відбитки на очах…
І на дощ до ранку злився
З переривами, хоча…
21.07.2024.

Вертає у минуле
одна щаслива мить,
аби ми не забули,
що час, таки, летить.
І тьохкає серденько...
гадаємо, – коли
раденькі, що... маленькі
ми іноді були?
І нині є ще вибір,
але єдиний раз,
коли четвертий вимір
уже чекає нас.
І може, на погості
пізнаємо оті –
у викривлений простір
польоти і путі,
де на перерві часу,
заради майбуття
вивчає темна маса
теорії буття:
усталені закони
і ветхий Заповіт,
корпускули-фотони
і неосяжний світ...
все на своєму місці:
нулі і одиниці
існують не дарма –
мізерії великій
кінцевої зупинки
у вічності нема.

08.2024

Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Даровану Всевишнім трійцю.
Не йде із пам’яті , коли малим
На розпал в піч я ніс позичену жарину,
Як аж до сліз дививсь на млин,
Що крила безнадійно опустив,
Неначе птах, що не злетів у вирій,
Як восени вітав дощу малу краплину,
Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
До паморок духмяна та пухка хлібина.
Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
І як до болю прикро часом далебі,
Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
На горе оберта дароване Всевишнім диво.

Не відбулось і не здійснилось, оминуло.
Щось залишилось в оберемках літа.
Бажання нині втомлені у клітці.
Дощі заснули, не співають про минуле,
І мальви не напились ще водиці,
А спраглими губами нам шепочуть.
О де ж ті незабутні серцю ночі?
На тому місці - тільки горда криця.

Розвелося мамчиних експертів!
Ми та ворог наш для них - це рівність.
Чисті мрії, бомбами роздерті,
Ще живі та не втрачають гідність.

Стати вільними? Облиште! Що ви!
Душу тренувати - справа панська!
Тож навіщо вчити рідну мову?
Є в них інша мова - окупантська.

Не боронять польську та французьку
Кволі підлабузники ординські.
Що ж за рівність? Ясно! Мову "узьку" -
Знати. І не знати українську.

Скривджена біленька рідна хата,
Руським матом випалені стіни.
Як ніколи, треба захищати
Україномовних - в Україні!

Було невесело раніш,
А нині зовсім сумно стало, –
Немає правди ні на гріш –
Лише обман довготривалий.
Хоча немає цілих жил
Й до тебе ставлення негоже, –
Даремних витрат і зусиль
Ніяк позбутися не можеш.
Яка причина намагань
Мерзенним людям довіряти, –
До скону їм платити дань
І щодоби лизати п’яти?
Не усвідомлюю ніяк
Своєї честі і сумління,
Коли усе іде не так
В житті від малку до старіння.
Було невесело раніш,
А нині зовсім сумно стало,
Хоч вертикально ще стоїш,
Хоча живеш іще помалу…
03.08.24

Наші дітки граються в тривогу,
Влад, Галинка, а також Максим.
Ось сигнал. "Подалі від порогу", -
То Максим наказує усім.

І Галинка ляльку притуляє:
"Ти не бійся. Буде все гаразд."
Ці слова дівчатко пам'ятає,
Бо від мами чула вже не раз.

Дістає Влад для тривог валізу.
Там вода, серветки та хлібці.
Ще тепленьку ковдру для Галинки
Він тримає міцно у руці.

А Максим в діток за головного.
Йод, зеленка,вата - це за ним.
Він кмітливий, добрий і хоробрий,
Тому завжди затишно із ним.

Для дітей хатинка дерев'яна.
Влад, Галинка і Максимко там.
Наші діти граються в тривогу
Під журливі погляди їх мам.

пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила

хоч ніколи
слухати
нашипотіле
даруй мені
Боже
не падати
силу

хай сонце
вітає дорогу
до тебе
а місяць
і зорі
осріблюють небо

хай очі
приваблені
вибухом
цвіту
вдивляються
глибше
у закутки
літа

у прихистки
слова
і хащі облуди
у всім необачнім
твій світ
не осудять

у всім недалекім
примарність побачать
пробач мені
Боже
за те
що я плачу

коли за майданом
хрести
з прапорами
витрушують спокій
зі дзвоном
у храмі

прокльони витають
народжені в згубі
ти десь забарився
між хмарами
любий

таки завагався
на власних терезах
ідеш по душі
мов ступаєш
на лезо

спадаєш
на скроні
збентеженим стуком
шануй мене
Боже
як відстань
розлуку

11 Грудня, 2023

Старість - це не тільки сивина,
Слабкість тіла, вузлуваті руки.
Молодих випалює війна:
Рани, страх, тяжкі душевні муки.

Тридцять років - а неначе дід!
Підійди - заглянь йому у вічі...
Сипле попіл на холодний лід
Після лютої із "братом" січі.

Запашний трояндовий букет
Вирвано, потоптано безжально.
Зріють діти за один момент
У штормах довкруж десятибальних.

Бачити насильство, смерть і кров,
І самому стати щирим катом,
Нищити, стріляти - знов і знов,
Звіром жити у сталевих гратах.

Вдома тихо. Бджоли, пелюшки,
Жінка смажить на плиті котлети.
Та застрягли парубка думки
Там, де виють "гради" й міномети.

Він уже прожив своє життя,
Забуває - нащо далі жити.
Проти нього я - мале дитя,
Що прийшло у світ цієї миті.

До грудей солдата пригорну,
Але чує серце звуки меси...
Син зібрався знову на війну
Де загине й більше не воскресне.

Ну, дожилися! Це вже апогей?
Вершина рівноправ’я й паритету?
В кутку ридають лесбіянка, гей
від ницості подібного сюжету…

Трансгендери підкорюють загал,
не витримали й олімпійські ігри.
Безумство дике нині править бал,
в труні перевернувся Кальман Імре!.

Це просто шок у виконанні МОК,
кончина інтелекту! Що вже далі…
Чоловіки відкрито б’ють жінок,
та ще й за це отримують медалі!!!

Зневірені душі, розчавлені тіні...
Це буде не завтра. Це є вже сьогодні.
Проста безкорисливість - на карантині,
Давно відбувається щось незворотнє.

Листа написали. Але не рукою,
А звуками літер на клавіатурі.
Заслухались музикою ми легкою,
І замість світлин - чорні карикатури.

А ми сміємося! Та тільки не сміхом -
Яскравими смайлами, потім - дужками.
Освітлені сонцем, пригнічені снігом,
Загублені поміж пустими рядками.

Промінчик в очах - нерозгаданий бонус.
Знекровлені постаті - ніби нормальні.
Повторює мантру якийсь дивний голос:
"Ми всі - не реальні, ми всі - віртуальні!"

В руках філіжанка зеленого чаю,
Дивлюся альбом, де щасливі та дужі.
Цей день, як і той, що минув, зустрічають
Зневірені тіні. Розчавлені душі.

У незаклеєнім конверті
Лист невідправлений колись, –
На м’ятім аркуші відверті
Слова юначі збереглись.
У них надій тепло і щирість
Його найперших почуттів
Чомусь приховані лишились
Від когось аж до наших днів.
Читаю й бідкаюся нині,
Що не наважився юнак
Своїй омріяній дівчині
Про те, як любить, дати знак…
02.08.24

***
Ну ось же він - краєчок сну!
З’явився бочок, нагадавши блисну.
Торкнувся ледь-ледь, наближаючи дальність,
і зник раптом знов, повернувши реальність.
Якесь буркотіння почулося ближче,
чиїсь голоси враз пропали у тиші,
і стерлися звуки,
і місяць зівнув.
Ну де ж ти? Чекаю на краєчок сну…
Я мріяв - колись подивлюся на нього…
І ось цей момент?
Ні, нажаль знов нічого….
Чекаю на зустріч, тримаю невтомність…
Так ось же мій с-о-о-о-о-о-н !!!...
І втрачаю свідомість…