Под звон колоколов,
звонящих на Василия,
ловлю, как птицелов,
слова себе по силе

и кутаю в снежок,
идущий избирательно.
Снег – это мой божок
в кровати из тетради.

Богам-снегам с небес
спускаться опрометчиво –
земля не для чудес,
чудить здесь нечего.

В незапертую дверь
Снежинки - гостьи редкие.
И птицелов теперь
как птица в клетке.

14.01.2018

Наївні Сніжинки
Додолу з хмаринки
Пустились у перший похід,
Спинитись хотіли
На дерева крону,
Або на шліфований лід...

А Вітер Сніжинку
Так трепетно любить
Й шанує її чистоту,
Він дме без упину,
Щоби не дозволить
Їй впасти в калюжну сльоту.

Безпечні Сніжинки
Небесні пушинки
Покинули батьківський дім,
Мандруючи світом,
Кружляючи з Вітром
Приносили радість усім.

  
титанія виходить із квартири
на двір крізь парфумований відстій
із нотками поцвілості й сечі
кому під’їзд кому доречний нужник
 
спішить на ліхтарі які дозують ніч
& спрощують ловитву оберонів
життя з якими тривіальне порно
де темперамент означає темп
 
там похапцем & нахильцем ше пиво
там сестри не спілкуються роки
вони докучливі й бездарно злі
& розповіді їхні безпросвітні
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
сусіда, інженер, як те говорять
з рейок з’їхав воював на сході
вернувся пив над головою
у самоті до світу колобродив
 
затим його убив один краянин
було встановлено, в автопригоді
але водій пройшов усі контролі
& живши майже безталанно
засмучений, залишений на волі
 
заходить на могилу після свят
де з фото, ксерокопії простої
йому всміхається солдат
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
позбавлені інтелекту
те саме що божевільні
тільки порядком чесніш
 
загублять останній гріш
погладять якого пса
підуть посцяти в під’їзд
 
за них потерпає зміст
за них воюють солдати
за них депутати всі
 
 
 
 
 
 
 
 

Новий рік нині тільки на старті –
ще не знати, що він принесе…
Та шануймось – бо ми того варті –
і подякуймо Богу за все!

Україна в цей день посіває,
аби рік обдарив нас добром.
Хай же чують Париж і Гаваї,
як щедрівки дзвенять над Дніпром!

Не лише на врожай цьогорічний –
ми ж не хлібом єдиним живі –
сіймо «добре, розумне і вічне»,
знань і мудрості зерна нові!




14.01.2018

Задалеко зайти – це немовби проблема сучасна.
Небезпечно свій розум у сварці колег оголити.
І терпимо – намріяні острів, папуга, піастри,
Там ти зранку ще цар, а під вечір – не більше, ніж митар.

Золотитися буде свобода від лисого чорта
І полегкість у темні легені впливе кофеїнно,
Забуруниться кров, бо забракне об’єму в аорті;
І тому ти спинився, всміхнувся, пішов, як по мінах.

І тобі все можливе і навіть болить Україна,
І альбомні бажання знецінені, як випадкові.
Та удруге не жити. Ця істина – ніби провина.
Замовкають думки, що масони затіяли зговір.

Усе безповоротно відлетіло.
І надаремне думати про те,
Кому тепер твоє належить тіло,
Для кого твоя усмішка цвіте.

Кого твої іскринки зігрівають,
Кого твої торкаються уста,
Для кого твій чарівний сміх лунає…
Усе даремно – ти уже не та.

Лишилася жевріюча надія,
Благенький промінець в суцільній млі.
Його я загасити не посмію,
Бо як без мрії жити на землі.

Поетичний ліпиться пиріг,
Заглевкий і кострубатий трохи.
Засніжило? Пишеться про сніг.
Ляпає із неба? Про вологе.

Непогано базграти на пні,
Прямо в душу зазира природа.
Зачесалось дещо у мотні?
То не гріх згадати і Ерота.

В генія жар-птиця у руці,
Він ширяє, я ж – цургичу пішки.
На товар знайдуться покупці:
Заковтнуть і ліверку, і кишку.

Крутить задом в хащах павіан,
Він самичкам симпатичний, любий.
Кажуть, я – бездарний графоман,
Що не втну – не ліпиться докупи.

Ну то й що? Є гроші, інтерес,
Щоквартально видається книжка.
Утомився від прем’єр, імпрез:
На Парнас пролізла сіра мишка.

Тьохкає у пущі соловій,
Бездоганні голос, партитура.
А в інеті розкидають гній,
І росте гора макулатури.

А сатирик – підлий критикан -
На титана марно кудкудаче.
У Пегаса видоїв роман,
Скоро друк. У мене вчись, чуваче.


13.01.2018р.

святий Домініку, небесний патроне мій, братику,
тепер зобов'язань на себе ніяких ніза́що не братиму…
я житиму у простоті і безслав’ї дитинної радості
(це та́кож гординя та вихід єдиний в моїй безпорадності)...
в парадності слів – там ні совісті і ні порядності
вирубують рими раби у своїй другорядності...
святий Домініку, я так і не впорався з розумом
тобою дарованим... тексти мої не для роздумів...
я слово дароване й роздане поза законами...
я не володію умовностями і канонами...
удвох по світах манівцями мандруємо з Музою...
я тихо живу – тільки плутаю Мову і Музику...

1

Єхидна слина - для сполуки слів,
Чуже матюччя, що в борщах не тоне...
Стою в імлі - одна із тих послів,
яким ні орденів, ні заборони.

Огляну лабіринти. Є свіча.
Тьма артефактів, алогізмів. Кулі...
О, як мені штормів не вистача!
Козацькі чайки й весла затонули.

Сваволя, брехні. Божество - хосен.
Розлазяться вільготні небораки...
Хто не зловився в шори - той спасен.
Побачить юнь осонцену Ітаку.

2

На сході небо - аспідний кумач.
До новоріччя дожили... до снігу.
Маріє, мати Божа, розтовкмач -
Хто втихомирить зайду, печеніга?
.........
2018

Щойно Новий рік зустріли,
Вже "зістарився", прийдешний!
Щось, мабуть, не зрозуміли,
Та коли ж він встиг, сердешний?

Тільки радісна малеча
(Не боїться холоднечі)
Мріє, буде посипати!
І здоров’я всім бажати!

Відкривайте двері, хутко!
Сиплеться зерно навколо!
Жити будете без смутку!
А віддячити готові?!

Жарти,вірші гарні линуть!
Рік СТАРИЙ НОВИЙ крокує!
Біль, нещастя й горе гинуть!
Хай на зле не провокує,
Щастя, радість, мир дарує!

13.01.2018

Світе поезії бездонний,
Світе на кінчику пера,
Світе таємний, благородний
Світи нам, світе, для добра.
Не мною пройдені дороги,
Не мною пізнані шляхи,
Не мною випиті тривоги,
Твоє це, світе! Все твоє…
І не підкорені вершини,
І недосяжні береги,
Для рукотворної людини…
Мовчи, мій голосе, мовчи !
Зоря досвітня, янгол вроди,
Ти - клич, що кинутий пітьмі.
Скаламутити чисті води
Не удається чортівні.

***
Я – твій, мій світочу, мій світе,
І від початку по всі дні.
В тобі – світитися й згоріти,
І воскрешатися – в тобі !

13.01.18

Замало у поезії вогню,
Мудрується сумне, про вишні сфери.
А треба еротичне, в стилі ню,
Амури зачекались та Венери.

Обожнюю жарке, на злобу дня,
Аби у кожнім слові охи й зойкіт.
Химери безтілесні - то дурня,
Попухнуть читачі верліброокі.

Сплітаються жагучі тілеса
Аби пустими не були колиски.
А євнухів обурює краса,
Їжачаться мотрони монастирські.

Закохані покращують геном,
Бринькочуть серенади на віолах.
А у поснулих скиснуло вино,
Смикнув пеньок останній стоматолог.

Горобчик на кватирці "фіть" та "фіть",
У ліжку мавка мружить оченята.
Кладу перо. А ви собі пишіть.
Пора у рай, закінчую руладу.

13.01.2018р.

Наводжу коментар клона-ніка, в якому події описані з точністю до навпаки.
Я завжди полюбляла архаїзми чи маловживані слова. Свобода творчості.
Ніколи не дозволила б собі "вельбучний" вживати саме тому, що в селі Вельбівне жив поет, нині покійний...
Підозрювати в навмисному вживанні слова може той, хто сам спроможний на таке.
Ми дискутували з Г.Михайлик, Галина вибачилася, мабуть, визнала, що підозри невмотивовані.
Її переконувала Любов Бенедишин.
Перипетія зі словом ВЕЛЬБУЧНИЙ дивна, я б її не згадувала, якби не оцей коментар якогось Валена Серца.
Помітила його лише тоді, коли публікувала есеї Ірини Кримської-Лузанчук про своє зібрання творів.
Сказати, що я дивуюся брехливості...нічого не сказати.
Адже я знаю Ларису Пугачук-Прокопенко лише як жінку, яка просила для неї лишити дві мої щойновидані книги, палко просила, листовно. Придбала їх... Вихваляла. По телефону в день придбання. У коментарях захопливих на сайті.
А через певний час написала ця ж Лариса, що есей "Сповідь поета в капличці "Птахокардії""...це висміювання її життя. Наче ми з Іриною її там описали. Як таке зі здоровим глуздом вбачати можна? Яка ціль була того звинувачення... Що нею рухало? Моя захоплива шанувальниця неприємно подивувала.
Я у відповідь написала, вимагала вчитатися, визнати, що оббріхує нас - мене та автора есею.
Адже там про мою творчість. Шість есеїв подаю разом, читайте, хто хоче.
Лариса таки вибачилася. (Пояснила тим, що вона Ірину Кримську-Лузанчук... сприйняла як Ірину Лівобережну з іншого сайту. Але ж є текст есею. Де там про її особисте життя - незнайомої мені Пугачук? Абсурд).
Нещиро.
Потому неприязнь її помітна аж-аж.
Ось вже клон якийсь мене намагається звинуватити в чомусь... Я писала прилюдно на сайті Прокопенко-Пугачук, що не хочу про неї чути, знати після такої історії. Я не принижувала її. Це мене обплітали брехнею.
У жодних інтригах участі не брала.
Про яку травлю можна вести мову... Хто кого "травить"...
Я осторонь подій на сайті лишаюся давно. Подеколи заходжу, щось публікую.
Засилля клонів приводить до того, що вони коментують в образливому тоні, оцінюють. Вискакують, як чортики з табакерки. Хто є хто?
Я підтримую деяких авторів у небажанні спілкуватися з особами, що змінюють своїх клонів-ніків. Реальна особа остережливішою була б. Щодо обсценної лексики - Любов Бенедишин проти неї. Нам читати тексти анонсовані доводиться. Це як...вступити у лайно словесне.
Вален Серц (невідомий телепень) провокує, пише дурниці римовані. Як от сьогодні. Віршик, на який я не зверну уваги.
А Олександра Сушка пропонує видалити...
...
Чи серйозні автори лишаться на ПМ?



Вален Серц (М.К./Л.П.) [ 2018-01-09 22:38:33 ]
Здається, що досить відповідна тема.
Я виступаю як сторонній спостерігач, але як і небайдужа людина також. Отож, можна вважати, що я виступаю із позовною заявою...

Щодо суті проблеми.
Приблизно у квітні 2017 р. О. Сушко, переважно непрямим чином, але із надзвичайною наполегливістю почав виявляти вороже ставлення шляхом неоднозначних коментарів та віршів із неприємними натяками у бік Ю. Ерметова.
Десь у травні розпалився конфлікт між Г. Михайлик та С.-М. Залізняк з приводу вживання слова "вельбучний". Під час цих суперечок С.-М. Залізняк почала відкрито принижувати Л. Прокопенко. За яку й вступився Ю. Ерметов.
В якості спроби розв'язати це противостояння Ю. Ерметов опублікував аналітичну записку з приводу того твору С.-М. Залізняк, у якому вживалось слово "вельбучний". Зміст записки був дещо негативний стосовно С.-М. Залізняк, хоча якихось образ й не містив...
Саме після цієї записки почалась відверта травля Ю. Ерметова з боку О. Сушка. І з допомогою публікації віршів, і з допомогою коментарів на сторінці Ю. Ерметова. Хоча безпосередньо прізвище Ерметова не вживалось, але ті образливі й навіть принизливі епітети, які вживались під час коментування Ерметова, дозволяють встановити безпосередній зв'язок поміж образливим змістом творів О. Сушка та, в даному випадку, особистістю Ерметова.
Ю. Ерметов майже не відповідав на образи Сушка, за винятком однієї публікації. Та однієї відповіді на брутальний коментар Сушка на своїй сторінці. Після цього доступ Сушку до сторінки Ерметова був закритий.
Але окрім надзвичайно дикої та нешляхетної поведінки Сушка вражаєче-неприємним виявилось мовчазне, а в багатьох випадках навіть схвальне ставлення авторів сайту ПМ до цієї травлі.
Зокрема, непряму участь у ній прийняли Я. Чорногуз, Л. Бенедишин, М. Артимович, В. Дениско, В. Кузан та іще цілий ряд формально поважних авторів.
Майже від самого початку Ю. Ерметов припустив замовний характер травлі, про що він відкрито і написав Сушку. Пізніше у одному з творів сам Сушко в цьому й зізнався. Тобто існує, вочевидь, іще якась фігура (скорше за все, літературна) за межами сайту, яка й ініціювала травлю.
А сьогодні О. Сушко у своєму вірші "Я – кілер!" спробував перетворити цю травлю на свій подвиг або навіть на заслуговуючу поваги справу.
Мені ж особисто, як сторонньому спостерігачу, просто цікаво, що ж викликало ці напади? Переглянувши у розділі "Коментарі" на сторінці Ерметова дописи навіть до тих творів, що були пізніше вилучені, а також ті, які він залишав на сторінках інших авторів, я не побачив жодної невмотивованої з його боку агресії або навіть критики в чиюсь сторону взагалі.
Таку поведінку, у першу чергу, О. Сушка, а також мовчазну байдужість більшості авторів цього сайту я вважаю неприпустимою. О. Сушко, як виконавець брудного замовлення, повинен з цього сайту зникнути назавжди. Хоча мені особисто було б набагато цікавіше дізнатись, хто ж насправді попросив його розпочати це "літературне переслідування" або навіть "вбивство"?

***
Нема у мафії бентеги,
а у політиці – війни,
у небі – альфи і омеги,
у Інтернеті... лише теги:
куми, свати і ...брехуни.

***
Росія обирає пацана.
Європу обирає Україна.
Релігію диктує сатана.
Ну, а Корея має Су-кын-Ына...
І поки дочекаємося Сина,
то світові – капець або хана.

***
Донбаський злодій навкруги,
донбаський злодій...
І плаче коник без ноги –
нема мелодій.

***
Палала країна,
палала.
За нею мафія
стояла.
За нею мафія
блюла.

***
Ой, на горі біда іде,
яйця у кошики кладе.
Ой, а на горі
скотиняки у офшорі
гроші пакують, аж гуде.

***
А попереду кошовий,
наче той півень бойовий,
наче той петя,
що роками не несеться,
оберігає кошик свій.

                                      2018

А Маланка-щедрувальниця
Гостинцями не нахвалиться,
Бо водила селом кізоньку
І співала усім пісеньку.

У торбину їй накидали
Пиріжків,горіхів всипали,
Грушечок, рум"яних яблучок,
Понесла додому разом все.

Вранці засівав Василечко
На добро золотим зернятком,
Та на щастя й на здоров"ячко,
Щоби в злагоді жилося всім.

А за гроші та й насіяні
Купив Маланці намистечко
Червоненьке ще й перловеє
І зізнався у любові їй.

2016 р.

1

Жаль чорну кішку з притулку,
трохи - отих, третю стать...
Господи, як же тут мулко.
Де чистота-благодать?

Рідні оплачуть убитих,
Ярма осудить юрма.
Крісла оплачені, свити...
Правди чекаєш - нема.

2

Лантухом - тіло з віконця,
вбитий безгрішний малюк.
Істини хочу і сонця!
...темінь розвозить віслюк...

Пошуки ролей, калимів.
Стріли - будується щось...
"Ми не мовчали... гули ми..." -
Крекче дунайський лосось.

Щуку - вчетверте у річку...
Перефарбований лис...
Ріж і монтуй кінострічку.
Файлів неоновий блиск...

У віртуальній кав'ярні
гамір, пахотнява, сміх.
Орден дали ординарній
білці - надгризла горіх...

Звалища бібліотечні.
Сотий вітряк на піску.
Нурти украй небезпечні.
Перепочинь між акул.

Ажіотажі... банкноти...
Поле чекає хурдель.
Серед кіптяви мерзота
Варить війни карамель...

3

Хто б заховав мідні чани,
Голуба миру шукав...
Чубляться браття, прочани,
В жертву несуть ярчука.

Сльози, віночки, букети...
У дефіциті Любов.
Звичні Злоби піруети
Поміж рясноти церков.
.........
2018

 
усупереч мовчанню знаєш ти
про лишки що вертаються на берег
музейну цвілість символів імперій
погаслі й мертві маяки портів
 
ці патина з іржею далебі
ригідні строфи ледь не подагричні
чи легіони ймень що крешуть вічність
із небуття ну щó вони тобі
 
давно вже літаки не кораблі
а подорожі не пригоди чи романи
підстаркуваті діти радше злі
 
& день новий в якому знов намарне
снів чатування у дзеркальнім склі
 
 
 
 
 
 
 
 

Заходить сонце. Золотаві промені
Ув очі сиплють відблиски вогню.
Прекрасний світ, і сумувать чого б мені,
Але жура підточує на пню.

Людських облич потік пливе, хитаючись,
Лиш одного в потоці тім нема,
Того, що серце прагне, завмираючи,
Довкола літо. А в мені – зима.

І безнадія огортає хвилями,
І дням невтішним загубив я лік.
Ледь ворушу устами обважнілими,
Мов камінь в горлі, застрягає крик.

В очах мигтять примарливі видіння,
Твій образ напливає, мов мана,
Прибій журби жбурляє на каміння,
І біль ножем надвоє розтина.

Заходить сонце...

випивши мову як долю із річки буття
музику сфер у слова перевтіливши... сенси
в море безмежне мовчання… безмовне чуття…
плине поет через коловорот екзистенцій…
та́натос тане… санса́ра… химерою смерть
сяє у темному лісі людської уяви…
променем радості… жаром киплячої лави
лине з-під ніг дорога́ і осмислена твердь…
навпіл любов поділяє себе через біль
і розділяє… і про милосердя не просить…
тугу сховає у пісню мільйоноголосу…
в Бога попросить єдино поетових слів…

Він вкотре її забував назавжди й остаточно,
До пральки вкидаючи постіль з легким ароматом
Розтріпаних кіс і розведених ніг. Кровоточив,
Ривком видираючи з себе, і криючи матом

Нервові заломлення губ, зацілованих звіром.
Стиралась помада, звивалася шия Горгони,
Як летом вітрильника вільного входив у біле
Захмар’я гори, а долоня стискала патрони.

Козацькою чайкою різко врізався в заплаву,
Не брав полонених, бо пощо їх співи надривні.
Триножив, вганяючи нігті у спину хлипкаву,
А в горлі у неї скипали жоржини і рими,

Бо в неї всі війни свої, бо гештальт перемоги
Один на мільйон, не такий, що прописано в книгах:
Отой полководець ввижався, як мінімум, богом…
Хотіла піддатись, спадаючи снігом так тихо,

Аж хрускіт фаланг видавався гучнішим за вибух,
А стріли ключиць поціляли точніше образи.
…Мій соколе сизий, опівночі снилися риби, –
Дивилися тяжко, зрізаючи литки алмазом.

О сизий сокОле, жорстокий, коханий! Твій постріл
Пласким животом загніздився, пораненим птахом
Звиває кубельце. Намулами ліпиться острів.
Покинеш лиш мертвим – без жалю, без болю, без страху…

Ламаючи крила, стираючи ступні до струпів,
Укотре навічно ішов в чорні храми на требу,
Де виклично-гордо гінкою струною прикута
Та сука, та відьма, нагноєна скалка між ребра.
3.12.2016

На обличчя душі натягну забуття арафатку
Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
Випікає все те, що хибує з самого початку
А торбину думок перекину за голе плече

На фантазії - кукіль, на пристрасті - мідні вериги
Одягну і піду, відшукаю собі іншу путь
Доки можна втекти, доки повінь твоєї відлиги
Не збурила льодів, підіймаючи спогадів муть

Хай всихають озера, спокута випарює воду
Залишає сліди на глевких берегах біла сіль
Спокусився на юної німфи нефритову вроду
Розгадав просто неба у шалі пташиних весіль

Хай не грають оркестри, хай стихнуть пісні солов'їні!
Хо́ри наших чуттів не триматимуть ніжності стрій
Не давай ауфтакт! Горло стисли обійми зміїні
Де померли метелики - рине кажановий рій

Битим шляхом піду, забувай таємничу мольфарку!
Що писала вірші, обертала в саке прісний рис
У будиночку чайному з сузір’їв трусила заварку
Розливала розваги на будь-який смак і каприз

Галактичне морозиво клала в озерну креманку
Найсолоніші з тез вистеляла Чумацьким шляхом
Та із рози вітрів спромоглася зробити шарманку
Ну а ти,… чоловіком не став, і не був женихом.

Наче коней гнідих запрягаю хмаринок отарку
І проїду повз тебе, молодик мені за ландо
Вітражами промінь намалюю веселкову арку
Перетну рубікон, розмежуюсь на «після» і «до»

Не шукай! Не розпитуй! На наших лазурних дорогах
Непролазними хащами бігають хижі вовки
Не полюю уже, не танцюю на чортових рогах
Не окутую мрії в небесно-прозорі шовки

Не вдягаю фати, не побачиш північну Аврору
Іншим світлом засвічена, хоч темний уже мій хітон
Я сповідала гріх «Адвокату», а не «Прокурору»
Наречена Христова. Йому віддала камертон.

СЕНС

У вічних пошуках краси,
До світла щирої любові,
Йдучи́ крізь себе і часи
У життєрадісній діброві,
Ти чуєш тихі голоси
І гуркіт зкам’янілий крові?

То з пекла брязкають списи
І стогнуть батоги шовкові
У темних сховах. Чорні пси
Роздерти рвуться веселко́ві
Чекання мрій. З краплин роси
Чи спрагнуть вени джерело́ві,

Щоб не зотліти й до весни
Пробігти осінь? Не в півслові
Себе вшкребти в літопис й сни,
В життєві зорі світанко́ві.
Взнай сенс таємний й затисни
В дум зойки серця колискові.

Павло Гай-Нижник
12 січня 2018 р.

В моїх віршах горить неспокій.
Вони жагу життя в собі несуть,
Прожитих одним скоком років
Думок і мрій дорослих каламуть.

Не знав, забув, чи поталанило,
Знайшов наразі за таку мету -
Жар кидати у днів горнило,
Кувати свою мрію золоту.

Де легко, важко, загалом - поволі,
До неї крізь проблеми йдеш,
Працюєш, до крові в мозолі,
Друзів і близьких за собою звеш.

Чи було так, а чи не було,
Але мабуть таки урозумів -
Щоб не пропало і загуло
Давай тому, що захотів.

Не пхни, крізь силу і до болю
Свою любов і каяття.
Не зміниш ти прожиту долю,
А тільки спалиш майбуття.

Твої знання - то є неволя,
А досвід він як корабель.
Залиш у гавані, чи нові моря
Пройти йому де загибель.

Штормить буває, чи ламає,
Гне стяг додолу, як лозу,
Знай, що без крові-поту не буває,
Тре й скуштувати й гарбузу.

січень 2018

Предивна ніч – займається Зоря,
Пречиста Мати, вбрана у намисто,
тримає Богом послане Маля –
і любо так… по-ангельськи врочисто…
І все б нічого!.. Повниться обрус
дванадцятьма ознаками Вечері,
віднині в хаті житиме Ісус –
прочинені до Світла вікна й двері,
устелені долівка і поріг –
вже й люд вертепний ломиться знадвору…
Чогось Пречистій тінню сум наліг
І «Stábat Máter» дисонує хору.
– Не плач, Рахиле! – і кладе Рахиль
у дар новорожде́нному Дитяті
пастирський посох і єпітрахіль
з благаннями Любові й Благодаті,
бо ось нависла Ірода печать
і на святочні, божії оселі
іде війною іродова Рать
з Косою Смерті на чужім веселлі.

Пресвітла ніч – народження Христа,
(махає Смерть Коси сталевим лезом) –
І у вертепнім хорі нароста
мелодія звитяжна «Марсельєзи»…

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

Чого ти хочеш, лицарю сучасний?
Лише нудьгу за звичкою несеш.
Жаркі думки, а сам – як вогнегасник,
Ніхто не скаже, що ні те ні се.

Немовби напростець пішов нестримно
У полі, де цукрові буряки.
І солодко: приборкані екстрими.
І змія ти годуєш із руки.

Наявний рух -- керуєш у злоформи.
Поняття щезло про героя дня.
Біжи! Не пізно! У ціні моторні,
Їх обігріла давня маячня.

Біжи, біжи, як зайчик, на удачу,
І спробуй вірити: тебе не доженуть.
Важезні очі підведе ледачий.
З тобою він – як жертва куражу.

Як літай не літай, доведеться
Впасти нижче поверхні землі,
Що суцільна і рветься, як серце.
Ось вона – гойдонулась в імлі.

І немає отого зупину:
Падолист, падодзвін, падопад…
Падо-падо… і ти – бадилина,
І тебе не вернути назад.

Піїт я скромний, наче, не буржуй,
Позаминулорічну їм тараньку.
Не помолившись віршів не пишу,
Вдягаю на кожуха вишиванку.

Люблю природу, жінку та город,
Не бряцаю хрестами на параді.
Із виду - стопроцентний патріот -
Святе письмо й іконостас у хаті.

Блукаю поміж строф, рядків і рим,
Строчу навлежачки, уприсяд, на колінах.
Поезами завалений весь дім,
Нема паперу, то пишу на стінах.

Натруджена скрипить тендітна кисть,
Проорюють чоло глибокі зморшки.
Несу добро, красу, благую вість,
Лише немає ні штанів, ні ложки.

Казали "Геній! Видавай книжки!",
А я простак, сприйняв слова на віру.
Зібрав грошви дві скрині й три мішки -
Продав гараж, машину і квартиру.

Поплескав у долоні видавець,
Подякував за творчість і співпрацю.
Народ волає "Браво" Молодець!
Давай, неси труди свої на тацю!".

Купила книжку жінка, сват і брат,
За гонорар придбав паленки кварту.
Немає покупців, кишені мат,
Полинули до Пізи меценати.

Дописую верлібрів том новий,
Обламує талант гілляку плідну.
Агов, братове! Ось рахунок мій!
Спасайте, я щезаю, гину, блідну.!

12.01.2018р.

А мені в далечінь,
У таку далечінь,
Де лише далечінь далечіней.

Де за далеччю даль,
І за далеччю даль,
Де ця далеч росте безупинну.

Це моє – висота,
Височінь, вишина.
Піднебесність і вись височіней.

На високості виш,
У склепінні горищ
Маю намір твердий оселитись.


12.01.18

Сказав безумний, – Вже немає Бога,
лиш брехуни і злодії кругом,
не варто нам чекати допомоги,
пропали ті, хто радує добром!

З небес Господь людей оглянув спішно,
безумця щоб розгледіти того,
чи розуміє він, що Бог безгрішний,
чи дійсно ще шукає хтось Його…

Невже їм глупим розуму не стане,
закон надалі щоб не попирать?
Чи дурня Люцифер кричить вустами,
що не потрібна Божа благодать?

Лиш в праведності вся Господня сила!
Для людства настає нелегкий час,
бо праведників майже не лишилось,
їх з кожним днем все менше серед нас…

12.01.2018

У небесному колі містики,
поза обрії висоти
уявляю веселі бісики
у очах, що ховаєш ти.

Ой не зайчики, і не сонячні,
і не лінії Ліссажу…
Оживає удень і поночі
еманація міражу.

Невидимкою одинокою
не міняється. І за це
помережане поволокою
незнайоме її лице.

А за віями очі карі і,
як сугестія у вікні,
самота моя... А жура її…
Ще чекаємо...
                   Уві сні…
Висихають
                   мої гербарії.
Ну за що
         це усе
                мені?

                                      01.2018

Я не буду боготворить
ни тебя, ни кого-то еще.
Я надежде скажу - гори,
а мечта снова не в счет.

Я не буду строить дома
из песка, сказок и слёз
или ждать без конца май,
где полюбит меня Крёз.

Но навстречу тебе иду
повернуть просто нет сил
мою нежность возьми - ту,
о которой и не просил.

Январь 2018

Тоді іще літалося обом,
І мірялися мрії, як обнови.
І світ здавався білим і чудовим,
І говорилось без крапок і ком.
І небо розтікалося, як став
І лоскотали п'яти сині птиці...
Літалося... А нині тільки сниться
Небесна гладь, прозора і густа...

«Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться»
Приспівка до танцю

В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
У середу - з товариством на буйнім похміллі.
Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
А в суботу - припадає знову до чарчини.
У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?

Може й не все я знаю.
Факели – то химери.
Мовлю, – Христос ся рождає!
Чую, – а ти Бандєра...

Чую усе про нього,
але не знаю, звісно,
що він робив лихого
більше, ніж комуністи?

Може, ціляв у спину
то́му, яке ніяке?
Може любив країну
гірше аніж поляки?

Націю дбав щосили
і не брехав ні слова.
А за ідеї вбили.
Мало нам тої крові?

Вже і Сосо відмили.
Люде, питаю знову, –
чим же вам догодили
грозні і дяді вови?

                                      01.2018

1
манірна ніч готична… по дотичній
усі часи… чудесні паралелі…
пустелі всі і скелі… води вічні…
азур морів у місячній пастелі…
я схований у дух гірського вітру
у павутиння бабиного літа
у Будду і у сонячного Мітру
і у мінойські лабіринти Крита…
вогонь без міри – згасли піраміди
всі перемоги – Піррові, здається,
ефеба вік – політ ефемеріди
життя фарбує і фарбує скельця…

2
на павутинні бабиного літа
лечу-лечу у музику чекання…
мій літній подив хлипнувши востаннє
гора ховає сонцем розігріта…
я відлітаю пасмами туманів
під колискову лісу в сновидіння
у журавлине жалібне тужіння
крізь дивного життя земне тяжіння…

3
ми будемо жити… ми будемо жати жито…
жалітимем все живе і з еллінами дружитимемо…
ми будемо щастя щадити і щедро сади садити
судів неправедних-скорих висміювати вердикти…
впаде золотим зерном наша смерть у зелене диво
і дихатиме земля уповільнено і правдиво
і дмухатиме теплом нам на душі шовкове сонце…
і Богу подякуєм за знесилюване безсоння…

***
Поет і муза…
Не дует, конфуз.
Сучасний туз не потребує муз.
Йому цікаво: тема, текст і рима
(Якщо відверто і коли без гриму).

***
Поет і зламане перо.
Митець і вкрадена жар-птиця.
Де творчий стіл – там тускле тло,
Де був Пегас – вляглась телиця.


***
Вись – стеля, глибина – підлога,
А творчість стелеться під ноги,
Можливо винні ті дивани,
Що наплодились горлопани.

11.01.18

Допоки будеш забувати
й ховати свій від мене лик?
Чи довго ще себе картати
я буду, Господи? Мій крик

почуй, прийди на допомогу
і ворога стрілою вразь!
Він не злякався навіть Бога,
вознісся наді мною враз!

Як довго ще лунать тирадам
в моїй знедоленій душі?
Пишу тобі, мій Бог, рулади,
сонети, фуги і вірші…

Очам моїм дай, Боже, світла,
щоб не заснув я смертним сном
й ворожа сила не розквітла,
малим щоб став він, ніби гном!

На милість Божу уповаю
і про спасіння знов молю!
Новий псалом Тобі співаю,
лиш одного Тебе люблю!

11.01.2018

Як цікаво дивитись... Примружені вічі...
-Моно Лізо! "Колись"! Що за "Кодом Да Вінчі"
Ти приховуєш- зраду свою несміливу,
Чи чуттєвості зливу, чи хтивість звабливу,

Що прикрита покровом сімейної долі?
...п"є з корита вівця розклонована Доллі,
Що сім"ю зберігає від ночі до рання...
Yes!.. Але Маргарита свій келих кохання

Відпила, доторкнувшись душею до тіла,
Отого, із яким так солодко грішила,
Ще не відавши Майстра свого... Із фантазій
Виникають реальні романи наразі...

...ти іще зберігаєш тепло свого дому,
Та думками тікаєш до того Содому,
Де смарагдова ніч лоскотатиме лоно...
І розтоплена пічка холоне... Холоне...

...приховала ряднина оголені груди...
Дочекатися днини... Що збудеться- буде...
Відлетіти до мороку місця події...
І у погляді не безнадія... Надія...

Ти обов"язку спадок важкий у шухлядку
Приховай, мов дитині своїй чоколядку,
Що дістанеш утішить, коли вередує...
-не дивися!.. Бо поглядом свічку задуєш!..


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118011101481

Тебе стрів надвечір біля ганку,
Ніби сонця промінь в серці бив.
В радості я мріяв аж до ранку,
Промінь той, всю ніч мені світив.

Хочу я тебе стрічати знов і знову
І відчуть тепло її руки.
В душі горить свіча кохання зову,
Ти для мене сонце та зірки.

Ти - світ новий в серці народився,
Ніби з ним прожив я все життя.
Як грім весняний небом прокотився
Пробудив мої кохання почуття.

В час щасливий я з тобою зустрівся,
На Святий вечір, в Новий рік.
І для мене світ земний змінився,
Ти, є - моя кохана, а я твій, любий чоловік.

Сказати хочу, друже, без прикрас,
що ми з тобою на краю безодні –
настав нарешті розпроклятий час,
не буде завтра краще за сьогодні…

Та ми самі б собою не були,
носи якби схилили й склали руки.
Ми будем пити, друже, як пили,
а печінки – залишим для науки!

Хто буде красти в армії –
повідрубаю руки! –
із пафосом, від партії,
зрекла одна падлюка.
Від партії, від партії,
навіщо інциденти.
Таке ж не може ляпнути
особа Президента!..
Злетіло слово пташкою.
По суті, не по формі,
подивимось уважно ми,
в чім суть тої „реХворми“.
Що, менше стали красти вже
в тилу сановні суки?
Простим же хлопцям „без війни“
все відриває руки…
Чим далі в ліс, тим більше дров,
нерадісна картина…
Щоб Україну зберегти –
потрібна гільйотина!

10.01.2018

Спаси мене, Всевишній, і помилуй,
від брехунів свавілля захисти.
Тварюк нечесних розвелася сила,
горять до неба із олжі мости.

Із нечестивих кривда вуст злітає,
у очі прямо дивиться брехун.
І гіршого у світі вже немає,
як зовсім стихнуть звуки правди струн.

Куди ж поділись праведники, Боже?!
Не витримали всіх випробувань?
В біді стражденним нам хто допоможе?
Хто змиє бруд і знищить ницу твань?

На Господа потрібно уповати,
але й вуста свої контролювать –
як срібло, по сім раз переплавляти
і лиш тоді чорнить чи прославлять.

10.01.2018

Бог правду любить, – каже нам Давид, –
і праведника Він завжди спасає.
Він праведник, Він ненавидить гнид, –
Давиду вторить вже пророк Ісая.

Колись на хрест потрапив Божий син,
усі гріхи спокутати щоб наші.
Дощі із жару проливає Він
на нечестивців зі своєї чаші.

Воістину, чудний твій, Боже, лик…
Хоч ненависть Твоя весь час зіяє,
чому ж насильник досі не поник,
а праведник найбільше потерпає?..

10.01.2018

 
зліва юрбились химери облізлі
чийсь та кінець обіцяючи близько
справа заходив хор мантикор
сяяв у блискавці брук~ мельхіор

кривди століть набивались тісно
через уривки сутяжних істин
грець як є транслювався скрізь
гала~ ніч нон~ стоп бенефіс

у фальцеті що геть кришився
зяяв звих пост~ апокаліпсичний
& котились у небо пляшки
& гвардійці ще вчора зі шкіл
& пітьма з-за очниць примар
сон чи жар ✴ нуар~ сінема



 ✴,~


яких мій ангеле знесиль ще
& втіх відлюдських ще яких
най брудно льодяніє сніг
хай вітер незворушно свище

бо світом що запекло звик
блукають злидні лиш & вірші
щоб оминуть якнайвірніше
порожні зливи золотих

& місяць у зіницях вічей
немов гачок не то гаплик
над прірвою мізерних слів
на пам’ять часом ніби вічну



 ✴,~


кіна яскраві з кров’ю
не достають нерв

у відступі із поля
вмираючих & мертвих

з вигляду випадкових
& випадкових не

вітер дме попіл
всього що
нема більш
поки оце йдеш




 

Співатиму пісню свою тобі, Боже,
щоб ворог розлючений пав.
Суддею величним Ти стань на сторожі
усіх моїх лицарських справ!

Радітиму величі я урочисто
і мудрості, Боже, твоїй.
Із днів безпросвітних зірви Ти намисто,
наблизь нас до праведних мрій.

Позбавив Ти ворога лютого зброї,
і пам’ять про нього прогнав.
Дав мудрості бідному люду сувої,
дорогу в майбутнє проклав.

В майбутнім народи чекає суд Божий,
де кожен за все відповість.
За все, що зробив чи подумав негоже,
за підлість, підступність і злість.

Співаю Творцю цю величну осанну,
Всевишнього славлю ім’я.
Дорогу Його з Гетсиманського саду
повік не забуду вже я.

10.01.2018

На гори київські – туман
Упав червоною зорею,
Зими справдешньої нема
Лиш полум`я тепла над нею.

Мов розтопило сніг увесь,
І понад садом неукритим
Він випаровується десь,
І небо хоче оповити.

Поволечки холоне вись
І світло дня потроху тане.
Зима повіялась кудись,
Лишивши марево туману.

6.01.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

...Ще надто далеко до хати.
І жах - наче брила в душі.
"Я бігтиму..."
Не озиратись!
Мороз - поза шкіру...
Мерщій!

Вже дишуть у спину...
Істоти,
що вкотре не наздоженуть:
крилаті та чорні -
достоту,
пекельна і темна їх суть.

Добігти!
Чи встигну замкнутись?

...Прокинулась.
Ранок.
Сніжить.
І вкрадливий голос у вусі:
"Біжи, моя люба, біжи..."

01.2018

Ранувато про нас говорити. Слова,
Як і дихання, – спільні, бо наші. Летіти
Забажалося мріям чужим. Афродіти
Традиційно позаздрили нам. Ділова

Атмосфера лише у пісочниці. Там
І клепсидра, і час не згадаються. Овид
Безперечно зове до матусі. Розмови
І в дитячому світі надмірні. Густа

Повіває печаль. А чому? Розповім,
Розгадавши просту таїну. Неодмінно
І продовження буде осмислене. Гімни
Зазвучать недалеко, як треба. Траві

Не довірим себе тенденційно. Краса
Не осмілиться бути без нас. Однозначні
У коханні – йдемо непомітно. Удача
Полохлива і просить затишшя. Оса

Й есемески, емейли – нестримні. Гріхи
Ми свої не відкриємо людям. Відомо,
Що тоді й накохатись можливо. Удома
Не відчутно: ти іншої крові. Пихи

Позбуваються в тілоєднанні. Такі
Тамувались у мене думки. Політати
Неспромога – сім’я не пускає. Утрати
Порахують за нас вороги. Мастаки…

Нінель Новікова

Переклад з російської мови

Не забуду ніколи (він був, чи примаривсь,
Вечір цей): у пожежі зорі
Тліло небо бліде у розчахнутій хмарі,
І на жовтій зорі – ліхтарі.

Я сидів при вікні в переповненій залі.
А смички розливали жалі.
Я послав тобі чорну троянду в бокалі
Золотого, як небо, аї.

Подивилася. Стрів ніяково й зухвало
Погляд гордий, віддавши уклін.
Кавалеру навмисно і різко сказала:
«О, уже закохався і він».

І відразу у відповідь гримнули струни,
Заспівали шалено смички…
Та була ти зі мною у зверхності юній,
В ледь помітнім тремтінні руки…

Підхопилась поривом крилатої мрії,
Ти пройшла, наче сон мій легкий…
І зітхнули духи, засоромились вії.
Шепотіли бентежно шовки.

Із свічада глибин ти очима кричала,
Слала погляди знову і знов…
Танцювала циганка, намистом бряжчала
І вищала зорі про любов.

2017
 
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

В РЕСТОРАНЕ

Никогда не забуду ( он был, или не был,
Этот вечер): пожаром зари
Сожжено и раздвинуто бледное небо,
И на желтой заре – фонари.

Я сидел у окна в переполненном зазе.
Где-то пели смычки о любви.
Я послал тебе черную розу в бокале
Золотого, как небо, аи.

Ты взглянула. Я встретил смущенно и дерзко
Взор надменный и отдал поклон.
Обратясь к кавалеру, намеренно резко
Ты сказала: « И этот влюблен».

И сейчас же в ответ что-то грянули струны,
Исступленно запели смычки…
Но была ты со мной всем презрением юным,
Чуть заметным дрожаньем руки…

Ты рванулась движеньем испуганной птицы,
Ты прошла, словно сон мой легка…
И вздохнули духи, задремали ресницы,
Зашептались тревожно шелка.

Но из глуби зеркал ты мне взгляды бросала
И, бросая, кричала: «Лови!..»
А монисто бренчало, цыганка плясала
И визжала заре о любви.

19.04.1910

Все – просто!.. Навіть – простіше...
А ти – забула або: "Навіщо?.."

А я був впевнений, а я – був...
Із часом також про все – забув!..

Пригадую дівчинку, що переживала
усі ймовірності так, наче вмирала...

Так, наче бажане – вже насправді...
І навіть "про щастя" – в
кадрі!..

Близько, близько все – до серця...
І назавжди в тобі – її скерцо!..

Навіть трішки краще, аніж
було б насправді.
"Ось, відчуваєш –
її Аркадія?.."

І це – лиш сама уява, знаєш?..
А ти так само... усе – забуваєш?..

12.08.2017