ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.02.15 16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.

***
А малорос на вухо не тугий,

Євген Федчук
2026.02.15 15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто

Олена Побийголод
2026.02.15 14:17
Із Леоніда Сергєєва

Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.

Теща:
Що оце?

Тесть:

Борис Костиря
2026.02.15 11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.

Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить

Юрій Гундарів
2026.02.15 10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі! В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!» Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур. Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква

Іван Потьомкін
2026.02.14 19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати

Микола Дудар
2026.02.14 15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…

Ігор Шоха
2026.02.14 11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє

Світлана Пирогова
2026.02.14 11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу

Борис Костиря
2026.02.14 11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,

Адель Станіславська
2026.02.14 10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі

Віктор Кучерук
2026.02.14 07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарів
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…

Віктор Насипаний
2026.02.12 09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?

Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -

Лесь Коваль
2026.02.11 22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.

З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.

Ярослав Чорногуз
2026.02.11 19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.

І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,

Юрко Бужанин
2026.02.11 12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,

Тетяна Левицька
2026.02.11 11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.

То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,

Борис Костиря
2026.02.11 10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму

Артур Курдіновський
2026.02.11 03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.

Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,

І Ірпінський
2026.02.11 02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди

Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Стейсі Стейсі
2026.02.14

Вадим Структура
2026.02.07

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Панчук - [ 2016.09.18 16:47 ]
    Пригадуючи Еклезіяста
    Скаржусь на вічну нестачу часу
    але на світі для всього є час:
    час діставати мідні прикраси,
    час, щоб ховати темний мосяж

    час, щоб писати, і для мовчання
    час для обіймів і для розлук,
    пісдя трьох півнів, перед світанням,
    для забуття і жорстоких наук.

    17.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  2. Ірина Саковець - [ 2016.09.18 14:02 ]
    Осіння драма
    Безмовний світ,
    і я мовчу,
    дивлюся в осінь,
    у вогнисту,
    де жовте золото дощу
    в карафці
    ке́дрового листу,

    плямиста,
    в яблуках, земля
    про буйне різнотрав'я
    марить,
    де тужний голос журавля
    заплутавсь
    і повис на хмарі.

    Де виноградні
    ліхтарі
    мені синіють,
    незнайомці.
    Гойдає вечір угорі
    на срібній павутині
    сонце,

    що, мов цілунок
    на щоці,
    рум'яне,
    щемно-незабутнє,
    ще мить – і кане у ріці,
    і в морок
    обернеться сутінь.

    Ще мить –
    і снігом замете,
    і стане місто
    білим раєм.
    Отак, зі мною тет-а-тет,
    у місті йде
    осіння драма.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  3. Володимир Ляшкевич - [ 2016.09.18 12:52 ]
    Медитації
    Кожному личить свято! Ніби не забагато
    сяйва бува і хмелю, гойдалки з каруселлю,
    і на долоні долі радості ще доволі,
    і без іскрин борею очі за паранджею,
    не у собі причина, і не усе рутина,
    далі ж-бо тільки краще, хоч і ціна ота ще,
    це ж не моє минуле дивиться в спину, хмуре,
    і не включає плата
    все, що було до свята.

    О ці круги колишні, наче доріг всевишніх
    кинуті барвні тропи,: Ліліти, Пенелопи,
    недруги-друзі, царства, радості і митарства,
    сиплі пташині крики… і вже не личка – лики,
    губи тонкі до злому, «тільки мовчи, нікому…»,
    і про незгасні мрії все ще тремтять повії,
    мов ще відтоді… годі, кола по насолоді,
    там, де круги колишні,
    там, на самому споді.

    Нижче уже нічого - знаного і земного.
    мерехкотять у тиші сонного Стіксу брижі.
    В'ються в недремних чатах ангели в чорних шатах.
    Тьмяну, як мідь оболу, душу виймають голу:
    - А ось тобі ще рано… М’яко вібрує прана.
    Тіні за краєм світла… Строїть рука привітна
    струни мої зі світом - далями, морем, літом,
    понад звучанням вгору
    з виру німого хору.

    «Я не такий, як вчора - в серці палка покора,
    руки уже не крила - пряним вітрам вітрила,
    і на долонях зела, агроба, донна (бела),
    музики колихання, вітру молитва рання,
    сосни і сиві дюни, зоряної комуни
    неговіркі узори: лінії, мов дозори,
    кожної, що чекала - там, де світил дзеркала,
    і вистачало щастя
    мойрам кохання» - трясця!

    Та все найліпше – нині. Лине в ефірній глині,
    як по жіночій плоті, вечір у позолоті,
    птаха на верхній ноті висне мов Паворотті,
    ліпиться мить із миті у триєдиній свиті
    десь на межі початку, випадку, акту, спадку, -
    спалахом, як займання розсуду від кохання,
    ега втрачаю пута – от і душа розкута.
    І веселкова пустка…
    Хай і лише відпустка.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (10)


  4. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.18 12:05 ]
    Осіння феєрія
    1

    Великі зусилля, дрібненькі плоди...
    Якщо не запросять - на свято не йди.
    Там раки виделки розклали на бязь.
    По щуку в желе із верхів`я не злазь.

    Вальсуючий пудель, голодний тер`єр.
    У маски Мальвіни тритон-кавалер.
    Вологі очиська... Молочна ріка
    Під крик павіана несе ярчука.

    Ось левова частка... відкати-коржі,
    Ведмежі вертепи, липкі вантажі.
    Потрапила сойка руда в об`єктив,
    Бо крук передбачив, кулик оплатив.

    2

    Не варта марнота оця мідяка.
    Лошатко діждалось лише копняка.
    Локрицю толочить полатаний вуж.
    Розлито парфум яблуневий довкруж.

    Осіння феєрія. Файні казки.
    Везуть птахорізку, безкрилля зразки.
    Недійна корова лягла між валіз.
    Качата на призьбі ялозять реліз.

    І я там хотіла попити медку,
    Та здалеку бачу рахубу таку.
    По грушах дюшесних ітиму кудись -
    Де поруч жар-птиці та рись ужились.

    Баюри пашенні заповнені, аж...
    Тремтить на скелеті куми трикотаж.
    А бал не стихає. Під крики "люби..."
    Стукочуть затвори, лещата, дзьоби.

    На подіум вийшли рожеві, чумні.
    Ніхто не наважиться вигукнуть "ні!".
    Людва не питає: "А хто ж еталон?",
    Бо ногу підняв щойнопридбаний слон.

    3

    Багряно-червоний пишається глід .
    Зміїться дорога утрат і свобід.
    Пентакль Соломона котив скарабей.
    Застряг амулетик між див-лотерей.

    Абсурди...
    Лампади...
    Реклама помад...
    Ось пляцок для музи, для фей - мармелад.

    На всіх попелюшок нема гарбузів.
    Відпущення світить вовчиці, козі.
    Лягають горіхи на втоптаний мох.
    Ростуть піраміди облуд-перемог.

    Укотре обрізані древа, дроти.
    Спектаклем довженним керуєш не ти.
    Підпалює шатра добряк-бармалей,
    Вербує безруких венер, галатей.

    На візіях візи...
    Тікають... агов!..
    На крилах лелечих калинова кров.

    Жонглери циліндрів накидали в яр.
    Найбільше роботи отримав човняр.
    Ти промінь ловила, синиця - з руки.
    Медальки чіпляють сухі будяки.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  5. Зоря Дністрова - [ 2016.09.18 00:13 ]
    ***
    Черлено стікає ніч на голі цямрини вічності
    Ти скапуєш безсловесами на край потоку
    Шум від слів окрушинами, окрайчиками
    Перевеслом об цямриння цяпотить і промовляє
    Слово твоє загублене у тобі проросло стовпом
    Огненним більше нема нема і не буде
    отак просто перейти у вічність
    і народитись мальвою


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  6. Уляна Яресько - [ 2016.09.17 16:29 ]
    ...Take it easy...
    Награє на еоловій арфі вітрець-віртуоз,
    (Поринаю у світ медитації плавно... піано...)
    Трішки сонця - у душу, хмарини зловісності -повз,
    Оминаю тривоги свої - непримітні капкани.

    Упірнаю метеликом світлим у магію трав,
    Огортає-п'янить пеленою затишшя меліса...
    Чуєш, віро моя, пошматовані крила розправ!
    Безнадіє, нашкодила вдосталь уже! йди до біса!

    Незрівнянна мелодія - витвір умілих майстрів -
    Цінний лік від нудьги, еліксир від сердечних порізів.
    Затихають жалі... Грає музика вічних вітрів...
    Слухай, друже, її... Релаксуй, як і я!...Take it easy...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  7. Семен Санніков - [ 2016.09.17 16:15 ]
    Мазня
    гаплик


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  8. Андрій Мурин - [ 2016.09.17 14:49 ]
    Час
    Час невблаганно у даль проліта —
    В нього хіба що нема перепон:
    Щезло вчорашнє дитинство, як сон;
    Днесь догорають юнацькі літа...

    Зрілість уперто назустріч іде —
    Ох, не потерпить вона аж ніяк.
    Ось, подала задоволено знак, —
    Зійде для неї вже завтрішній день.

    Старість мене визирає щомить —
    Що ж, післязавтра і зрілості край.
    Потім скажу я: “Життя, прощавай!” —
    Час невблаганно у даль пролетить...

    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Василь Мартинюк - [ 2016.09.17 07:16 ]
    До мене в сни приходила любов

    До мене в сни приходила любов,
    Ранесенько,ще всі довкола спали.
    По жовтім листю що з дерев опало,
    До мене в сни приходила любов.

    Ми з нею залишалися у двох,
    Вона питала як мені живеться.
    Дивилась так,що аж щеміло серце,
    Ми з нею залишалися у двох.

    Вона на тебе схожою була,
    Кудись мене вела за руку взявши.
    Хотіла залишитися на завше,
    Вона на тебе схожою була.

    Подумати ти можеш казна – що,
    Чи що було,чи не було між нами.
    Ніхто ще поки не керує снами,
    Подумати ти можеш казна – що.

    Чи то направду отаке було,
    Чи тільки сон,всього така дрібниця.
    Це буде наша з нею таємниця,
    Чи то направду отаке було.
    2002р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (1)


  10. Мирохович Андрій - [ 2016.09.16 08:58 ]
    для З.Г.
    часто займаємось дурницями
    порпаємось у мотлосі так ніби певні
    що хтось – великий невідомий хтось –
    зронив туди перлину необачно.
    щоб не ходити далеко беремо власну голову
    що схожа на покинуте горище
    з неодмінною павутиною у кутках
    та постійним шарудінням мишей.
    от ми й переповідаємо старі байки
    та й таке воно – що може бути цікавішим
    аніж поговорити про себе
    про свій розпач і горе і звісно що любов
    про свою любов про цю набридливу любов
    таке відчуття що у цьому світі є тільки любов
    велика всеохопна любов і більше нічого
    хоча покажи мені бодай двох людей
    що можуть любити один одного
    без виставлення рахунків
    ще можна говорити про безліч інших речей
    які не вартують слів – адже про те, про що ти
    не можеш промовчати, не треба й говорити.
    але це таке, все одно потім говориш про любов.
    але звісно що є речі які дійсно важливі
    до прикладу он мурашки розчавлені трамваєм
    все таки спробуй уявити весь цей розпач
    всю таку есхатологічну невідворотність
    всю цю довершену приреченість мурашки на рейці
    і що там буде з нею потім опісля всього цього
    чи впізнає її мурашиний бог чи богиня
    в них мурашок себто ніби матріархат
    і чи оплакує мурашина королева своїх хлопчиків
    і який власне мурашиний рай
    чи це великий затишний мурашник на небі
    а чи навпаки щось грандіозно підземне
    і що вони роблять в цьому раю
    бо знаєш важко уявити мурашку яка грає на арфі
    у затінку райських кущів а якщо вона й далі працює
    то що воно за рай такий некомфортний
    і що таке комфорт для мурах і чи є пекло для мурах
    адже вони ніби нічого не роблять поганого
    і чи вартуєш ти особисто раю з усіма його привабами
    чи пекла але ніби ти теж не робиш нічого поганого
    безліч питань і кожне цікаве та потребує твоєї уваги
    напиши колись про це. принаймні спробуй


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  11. Серго Сокольник - [ 2016.09.16 00:26 ]
    Пересохший родник... Сюр
    Пересохший родник...
    А ведь сколько испито когда-то...
    В подсознаньи возник
    Калькулятор, считающий даты
    Наших встреч...

    Дрожь твоих преклоненных коленей
    В ожидании сладкого плена...
    Это бред.... Между нами стена...
    Я один. Ты одна.

    Я на праздник Ильи
    Колос ржи дистиллирую каждый,
    И настой спорыньи
    Исцелит виртуальную жажду
    Наших встреч...

    И увижу тебя на коленях
    Отражением эхо вселенной
    Тайны жизни, испитой до дна.
    Я один. Ты одна.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116091500916


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  12. Павло ГайНижник - [ 2016.09.15 21:41 ]
    ДО БОГА В ХАТУ
    ДО БОГА В ХАТУ

    Світ – спить... Лягаю демонів приймати...
    Смерть – вмрить? Встраши́лася вмирати!
    Життя... Конає... Щоб іще не здати
    Краплей свої́х... Йому б не знати
    Що у Різдві сенс – Смерть узяти...
    Амінь... Аби вловити й цілувати
    Своїх... І не добіг... До Бога в хату...

    Павло Гай-Нижник
    9 вересня 2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Олексій Кацай - [ 2016.09.15 13:14 ]
    Глек
    Там, де, розбивши неба моноліт,
    протуберанців виростають вежі,
    злітають астероїди з орбіт,
    згадавши раптом творення пожежу.

    Оту, прадавню… Першу. Первородну.
    Що працювала з глиною планет,
    яка твердішала і твердь природно
    людини набувала силует.

    Він зовні дуже схожий був на глек:
    такий крихкий, що вщент його розбити
    могли не лиш палкі метеорити,
    а й впалі шишки сосон і смерек.

    Ліси горіли з видноколом враз,
    іскрилися немов зірки у всесвіті,
    а кожен з нас в неопалимій безвісті
    ставав осердям всіх космічних мас.

    І астероїди не на, а круг
    вже мчались, вигнувши орбіт мальстреми,
    щоб знов горіли сонячні системи
    й крутилась кожна, мов гончарний круг.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  14. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.15 12:33 ]
    Бути

    Бути поза грою -
    зберегти обличчя.
    Освятили зброю,
    мед, перо індиче...

    Водоплавні діти,
    щебетухи-мами...
    Хоче мер вціліти
    між героїв драми.

    Цифрами в капканах -
    вбиті безіменні.
    Кажуть "мир - погано"
    голені тюлені.

    Геймери-чортиська,
    На тачпадах роги.
    Рубікони, зиски,
    втрачені дороги.

    Плинеш понад сіном.
    Онде міст висячий...
    Дивні переміни.
    Знов трембіта плаче.

    На губній гармошці
    грає без`язике.
    Ціль тече по ложці
    У жалі-гвоздики.

    Дзигарі осінні
    у димах зелених.
    Пийте чай, мартіні...
    Сійте цикламени.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  15. Василь Мартинюк - [ 2016.09.15 11:04 ]
    Зазираю
    Поки миготить ще життя,
    А воно не дається двічі.
    Наче в своє майбуття,
    Зазираю у осені вічі.

    За хвилею того туману.
    Зазираю що там за межею,
    Чи світлого злота омана,
    Чи небо покрите іржею.

    Хоч знаю що справа мізерна,
    У вікнах прозорого слова.
    Зовсім не лишилося зерна,
    Одна легковійна полова.

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  16. Анастасія Поліщук - [ 2016.09.15 00:52 ]
    Внутрішній турист
    Приходить час, і я іду - до себе
    Попити чай о п'ятій двадцять дві,
    Порахувати кількість хмар на небі,
    Дивитися на клини журавлів...

    Іду до себе - і не знаю місця,
    Куди приходжу пити теплий чай,
    Ані будинку, ані назви міста,
    Чи довезе туди старий трамвай?

    Але я там - і споглядаю всесвіт,
    Хоч ніби в гостях, упізнала все,
    Думки, сервіз і післясмак від бесід,
    І чай терпкий, повітряні бізе...

    Ось п'ята тридцять. І чекають справи.
    Пора вертатись до нудних реприз
    І замість чаю смакувати каву.
    Іду від себе.
    Внутрішній турист.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  17. Ярина Чаплинська - [ 2016.09.14 19:49 ]
    ***
    і біжать
    шоколадні дні
    по соленій воді хвиль

    скік – скок
    і вже море — солодке
    й пісок

    і
    осіннє
    із лаймом та льодом
    мохіто

    і
    шоколадний вітер
    з крилами чайок

    і
    луска марсіанської риби
    з медовим блиском

    — а літо?
    а літо баба допродує
    у жерлах везувію
    на Привозі


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Лис і Геник - [ 2016.09.14 15:29 ]
    В українських полях...
    В українських полях,
    у запеклих боях,
    де під «Граду» розкат
    стогне рідна земля,
    де за дружбу й любов
    проливається кров,
    український солдат
    в бій іде знов і знов.
    Не за брязкіт монет,
    славу чи кабінет,
    а за волю дітей
    б"є в степу кулемет
    і хоч зрадами нас
    підкосили не раз
    та свободи вогонь
    у душі не погас.
    Знаю місце в раю,
    тим хто волю свою
    і народ захищав
    у смертельнім бою,
    вірю холод пітьми
    подолаємо ми
    і до наших осель
    знов повернеться МИР.



    Геник Лис 2015р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Лис і Геник - [ 2016.09.14 14:44 ]
    Прохолодно...
    Прохолодно, знову осінь.
    Сухе листя вітер носить
    і під ноги застеляє килими.
    Знову мряка і тумани
    накривають землю зрання,
    сива осінь - передвісниця зими.
    Вже летять ключем лелеки
    в теплий край,кудись далеко,
    понад кронами обтрушених садів,
    з неба жалібно курличуть,
    ніби за собою кличуть
    в ті країни де немає холодів.
    Осінь нам милує очі,
    теплі дні холодні ночі
    у душі моїй то радісно, то щем.
    У грайливім танці вітру
    осінь створює палітру
    мов життя наше
    барвисту під дощем.




    Геник Лис Осінь 2015р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Лис і Геник - [ 2016.09.14 14:13 ]
    Чому воюєш?
    Чому воюєш в Україні,
    недавно братський нам народе,
    чи думаєш, що на руїнах
    свою імперію відродиш,
    чи може тобі місця мало,
    чи з"їсти вже не маєш чого,
    чому над сином плаче мама,
    в жалобі батько сивочолий?
    Чому мішаєш кров з землею
    в степах безкрайнього Донбасу
    в вогні російських артилерій
    гуля війна до смерті ласа?
    Чому солдатів посилаєш
    в наш рідний край нести кайдани
    і їх мов злодіїв ховаєш
    у чорноземи без пошани?
    Ти подивись, як згуртувався
    народ до бою волелюбний,
    ти на таке й не сподівався,
    тебе твоя жадоба згубить.
    Тобі брехня туманить очі
    і кляпом затикають рота
    та ти вже звик і вже не хочеш
    з "царем" за правду поборотись.
    Можеш палити і вбивати
    та знай ніколи і нікому
    свободи дух наш не здолати,
    він переможе біль і втому.



    Геник Лис 2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Кримська - [ 2016.09.14 13:56 ]
    Ти - "200"?
    Я не звикну до слова «двохсотий».
    Дикий термін! Зловтіха зловтіх!
    Наче смертю затверджена квота
    В нашім (вже і не нашім?) житті.

    Правил часу приймати не смійте.
    Кожен був лиш один отакий!
    Він життям заплатив! Він – не сміття!
    Він тримав найзапекліший бій.

    Отому не шифруйте, не можна.
    Біль безликий? Скажіть матерям,
    Що родила «двохсотого» кожна,
    Щоб поклав себе на вівтаря

    України… Двохсотий? Ні, перший!
    Плоть від плоті, розчахнутий біль.
    Дикі терміни холодно брешуть.
    Це манкуртів вподобаний стиль.

    Але ми – не манкурти. Ми – нація.
    Закарбуй – кожен – перший, один!
    Бо «двохсотий» - твоя деградація.
    Ти двохсотий? Чи нації син?

    23 травня 2016 року


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Кримська - [ 2016.09.14 12:53 ]
    КРАПКА ЗРЄНІЯ
    ...вот этот в Юрмале аврал -
    простейший шоу-интеграл.
    "Квартал" порядком всех задрал -
    его и подлечил скандал.
    Конечно - публику порвал...
    Опять (с полметра) в глаз попал.
    Ну!.. Душка! Интеллектуал!
    Ведь зал не спал и не зевал?
    Ремесленник ватных лекал!
    Еженедельный ритуал,
    который нас за жабры взял
    и лет так ...надцать подержал...
    Теперь живет велик и мал
    в гетто под вывеской "Квартал".
    Он всех нагнул и от...бал.
    Мы не народ - квартальный зал.
    Відтак майбутнє - це підвал -
    над ним - чуми тотальний бал,
    де мова - третьосортний кал,
    а телевізор - канібал!
    І прикро - не куток - квартал!
    Сюр-політичний віртуал.
    Неначе насмішив кагал
    цей низькопробний шоу-нал.
    Ну что вы!.. пусть живет "Квартал"!
    Разве неправильно сказал?
    Всех именами их назвал?
    На завтрак-ужин новый вал!
    Двуликих зона, ареал.
    Всегда транзит, всегда вокзал.
    Альтернатива? Смейтесь - сал(о).
    Останній рятівний сигнал.
    13 вересня 2016 року


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  23. Олексій Могиленко - [ 2016.09.14 07:07 ]
    Пізня Осінь


    Підкрадалася тихо
    Осінь в темній імлі,
    Прохолодою дихав
    Ранок в нашім селі.

    Вдень ховалася Осінь
    У високій стерні.
    Забарились в дорозі
    Життєдайні дощі.

    Хоч сюрчить тепле літо ,
    Загордилось.Та все ж
    Пізня осінь крізь сито
    Дні процідить дощем.
    12.09.16.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.14 07:50 ]
    Заграва у меду
    Мов дрова у каміні, дотліває
    Зоря ясна вечірня між гілля…
    Одразу холод заповза до гаю.
    Ну де ти взявся, клятий, звідкіля?

    Стає з тобою знову сіро, нудно.
    Ти у якій норі, скажи сидів?
    І виліз, наче музика паскудна -
    Із того ресторану на воді.

    Весь настрій зіпсували на природі,
    Та я вас до уваги не беру.
    Хай з неба голос пролунає «Годі!»
    І блискавкою опече Перун.

    Хай подарує спокій ця ідея –
    Я згадую заграву у меду.
    Прощаюся з вечірньою зорею,
    Додому весь просвітлений іду.

    4.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  25. Наталя Мазур - [ 2016.09.14 00:16 ]
    Сюркочуть коники
    Сюркочуть коники в траві, всю ніч сюркочуть,
    Так, ніби все, про що мовчу, сказати хочуть.

    Їх слухає небесних зір юрба строката,
    Щербатий місяць-поводир стоїть на чатах.

    Сузір’я взялися в танок мені на втіху,
    Жаринами Чумацький Шлях засипав стріху.

    Вляглася спека попід мур перепочити.
    Точéні тіні на стіні, як сталактити.

    Ми мовчимо. Рука в руці, а погляд вгору,
    І тільки коники в траві сюркочуть хором.


    10-13.09.2016р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.53) | "Майстерень" 5.38 (5.64)
    Коментарі: (7)


  26. Олексій Кацай - [ 2016.09.13 21:18 ]
    Крик
    Усі закони космонавтики
    торочать нам, що повсякчас
    є спротив лобовий галактики
    на струмені космічних трас.

    Речовина до квантів стерта…
    Які там к бісу кораблі,
    що можуть, до нудьги безсмертно,
    в безмежжя линути з Землі!

    Та ми, космічні хулігани,
    штурхаємо знов материк,
    жбурнувши з нього космоплани
    і, схований в легенях, крик.

    Здаються хай комусь нестямними
    Батурин, Київ, Херсонес,
    та браття-інопланетяни
    здіймають очі до небес:

    хто там у зоряних озерах
    втопає з галасом без слів?!
    Хто вигоряє в атмосферах
    до крапель зоряних дощів?..

    Це ми!.. Це ми, здолавши простір,
    не даємо, щоб звук цей зник,
    бо космонавтика є просто,
    спрямований в людину, крик.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  27. Сонце Місяць - [ 2016.09.13 15:07 ]
    Mb12( VI)
     
    літовесна, зимоосінь
    теоретичні істоти
    зростаючі при дорозі

    аніяк не дізнаєш, хто ти
    марячи за фрагментом
    фрагменти чого, уоте

    матерії духу мертві в
    лабетах без ладу прози
    безжального сакраменту




     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  28. Олександр Козинець - [ 2016.09.13 14:29 ]
    ***
    Очеретяний кіт і повітряний змій,
    Ходіть слова мого почути.
    Зазиваю у дім, вже не довго зимі,
    Присідайте ось тут, на покутті.
    Попеляста сова, цокотливий ховрах,
    І для вас маю місце у домі.
    Мої глечики слів наливають поля,
    Але глеки насправді – бездонні.
    Тож зі мною гайда проти ночі у ліс
    На чотири хрести нести світло.
    На чотири пори, рівно навхрест, навскіс,
    Щоб добро повернулося світу.
    Цокотливий ховрах, ти примножиш тепло,
    Змій пробудить від сплячки любові.
    Попеляста сова розіллє молоко,
    Кожну душу ним спраглу напоїть.
    А тобі, любий мій очеретяний кіт,
    Злі вузли розв’язати прийдеться
    І взивати людей поважати цей світ
    Та навчити дивитися серцем.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  29. Адель Станіславська - [ 2016.09.13 09:36 ]
    Ще сяйно
    Ще сяйно, ще добре, ще літо
    у вересні цьому бринить,
    габою погідною вкрита
    високого неба блакить.

    Ще ранок дзвінкий і прозорий
    і сонце голубить чоло,
    а неба вечірнього зорі
    розніжують згусле тепло...

    Ще серце купається в квітах
    шовково-трояндових днів.
    ще сяйно, ще добре, ще літо
    у часі, що вже звереснів...

    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (4)


  30. Олена Багрянцева - [ 2016.09.13 08:20 ]
    Так чекають на них, далеких...
    Так чекають на них, далеких.
    На полицях складають речі.
    Перед сном відчиняють двері
    У надії, що хтось прийде.
    Відганяють думки неґречні,
    Що тримають нудьгу за плечі.
    Просівають чужі розмови,
    Гріють сонце своє руде.

    Миють кахлі щодня на кухні.
    Варять каву гірку і темну.
    Натирають до блиску меблі
    І на двох накривають стіл.
    Не читають новин даремних.
    Проклинають війну буремну.
    Так чекають на них – єдиних,
    Відмиваючи часу пил…
    12.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  31. Олена Багрянцева - [ 2016.09.13 08:53 ]
    Обіцяй мені день, у якому не скупчаться хмари...
    Обіцяй мені день, у якому не скупчаться хмари.
    І без краплі вина я вже п’яна тобою дощенту.
    На долонях весни оксамитові примхи і чари.
    Проти сонця нема аніяких у нас аргументів.

    Накопичуй вітри, щоб розвіяти чвари вінтажні.
    У медових очах я сховаю сумлінну відмову.
    Від’їжджають на схід обережні чиїсь екіпажі.
    Вчаться діти малі відкидати зерно від полови.

    Обіцяй почуття, що не в’язнуть у мулі густому.
    Я готова до змін. Тільки поряд з тобою безпечно.
    Що здається складним, заховалося тихо в простому.
    Все, що втрачене вже, ще вернеться колись безперечно.
    1.05.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (1)


  32. Вікторія Торон - [ 2016.09.13 07:22 ]
    Портрети
    ...І виплакатись, знаючи, що – всує,
    бо не повернеш той життєвий цвіт.
    Старий Завіт живе і торжествує
    поміж трудів євангельських просвіт.
    З портретом кожним згаснути, померти,
    упавши у липку багнисту млость,
    і відчувать, як втягуються жертви
    у пащу ненаситного когось.
    І марні наші всі «чому?» і «нащо?»,
    і «де любов поділась золота?».
    Земля старозавітна в людях важча,
    раціональність в ній не пророста.
    Росте у ній товста ядуча помста
    із сміхом у м’ясистих пелюстках,
    і снайперів прихована короста,
    і пострілу худий голодний птах.
    Живущому – вимога і карання
    в зім’яті ночі мучитись без снів
    і зводити в одне хистке рівняння
    безтямність розшарованих світів.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Василь Мартинюк - [ 2016.09.13 07:21 ]
    Диво птиця

    Люба дитино, ти поглянь, подивися,
    Отам за межею якраз.
    На тому кущі поселилася птиця,
    Я такої не бачив ні раз.

    На птиці отій золоте диво – пір’я,
    Як дрібно воно мерехтить.
    Немов в небесах пролітало сузір’я,
    І на ній зупинилось на мить.

    Як дивно отам засіяли околи,
    Ти люба дитино дивись.
    Такого уже не побачиш ніколи,
    Як полетить та птиця у вись.

    2015р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  34. Роксолана Вірлан - [ 2016.09.13 06:13 ]
    Тому й жива
    Ця осінь - зійшла тінь конкістадора:
    надсадно напливає - тягло сунеться,
    скарби згрібає у кишені вулиці -
    ненатла, одержима, блиском хора.

    Витрушує до одуру - захланно-
    останні друзки золота - аж хрипне.
    Осипані дуби у колі злиднів -
    звойовані - як міць Тенотчітлану.

    Обвал палаців, гуки конвульсiйні,
    цей надвиг мряковизни - шитий зливами.
    Вишпилюється стерня снами сивими-
    мечами наче - в груди злочасині.

    А ти у цій облаві всеприречень -
    мені як просвіт, диво незатулене -
    тому й жива отим любові струменем,
    бо чим ще жити у віків на плечах?



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  35. Віктор Кучерук - [ 2016.09.13 04:31 ]
    Тримайся...
    І.Г...
    Очевидець уважний подій
    І любитель мандрівок, до речі, –
    Ти не відаєш про супокій
    Та нудотне гниття в порожнечі.
    Я навмисно лічби не веду,
    Бо не навчений заздрити, звісно, –
    Маєш друзів, як цвіту в саду,
    І тобі поміж нами не тісно.
    Загнуздавши крилатий Пегас,
    Щоб розширити здібностям межі, –
    Ти дивуєш майстерністю нас
    І душевністю світлих поезій.
    Всюди чутка іде по землі,
    Що дерзання твого не спинити, –
    Тож тримайся міцніше в сідлі,
    Щоб не впасти коню під копита!
    13.09.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  36. Наталка Янушевич - [ 2016.09.12 21:00 ]
    замальовка
    Десятирічне сонце угорі
    За витівками нашими встигало
    Заледве. І посаджений горіх
    Гойдав поміж гілок яскраве гало.
    І плюскіт хвиль, дитинний і дзвінкий
    Балакав з нами про усе на світі,
    Як ми пускали плавати вінки,
    Що розсипались на дрібненькі квіти.
    Усе було поділене на твердь
    і все було поділене на воду
    В старих пеньках стрічалася нам смерть,
    На вигоні - повнісінька свобода.
    Гукала зголоднілих пастухів
    Додому баба, вічна, ніби поле.
    Маєтки наші - хата, двір і хлів,
    Город, квітник, дровітня і стодола.
    Давно немає баби у селі
    уже картопля нам так не смакує,
    Тоді усе - від неба і землі.
    Тепер усе - лиш всує, всує, всує.
    Хоча... Листочок лине до води
    І час піде назад колись, напевно,
    Бо ж цей горіх такий ще молодий,
    І це сум'яття ще таке непевне.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  37. Олексій Кацай - [ 2016.09.12 10:16 ]
    Ріка
    Ряхтливі крутелі галактик
    у річищі кольору часу
    кудись непоспішливо линуть
    помежи поверхонь уяви.

    Поверхні ці є берегами
    струмочків, річок і каналів,
    що, злившись фарватером світла,
    до розуму світ розмивають.

    Лише наднові бульбашками
    круг лопаються на хвилях,
    планет розкидаючи бризки
    у квантовій піні прибою.

    Зірками, що вже догоріли,
    пропалені карти небесні,
    але неземні капітани
    свої кораблі не спиняють.

    І вже край червоних сузір’їв
    трикутники їхні тріпочуть,
    як тризуби листя калини
    край вибухів ягідних гирл.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  38. Василь Мартинюк - [ 2016.09.12 07:44 ]
    Вона була ангел

    Я чую трепіт її частого дихання,
    Я бачу які в неї очі, чисті прозорі.
    Тільки я знаю, що це не кохання,
    Це просто в небі моляться зорі.

    Я питаю її. Що ти тут, як ти?
    Я вона каже, та так. А як у тебе?
    А десь над нами хмаринки – зоряні яхти,
    На білих вітрилах пливли по небу.

    Наша розмова – для знакомства лиш привід,
    Вона усміхнулась і з рукава здмухнула пилинки.
    А над нами місяць наче привид,
    Висунув роги із за хмаринки.

    Я любувався красою її білого тіла,
    Серце в грудях завмерло, не билось, чекало.
    Вона була ангел, піднялася і полетіла,
    На прощання рукою мені помахала.
    1999р.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  39. Серго Сокольник - [ 2016.09.12 03:17 ]
    Життя, ну чому ти...
    ***вірш експериментаторський. Авторські знахідки)

    Життя, ну чому ти несешся
    Безтямно- нестримно вперед?..
    ...Повз вікна стрімкого експресу
    Проносяться крони дерев,

    Що, ніби покинуті діви,
    Схиливши голівки свої,
    Мене вибачають, бо діла
    Не маю до них. Зачаї-

    Всь у травах загублений смуток
    Прогаяно-зниклих поба-
    Чень. Нині минуле спокутуй-
    Бо стрімко надходить доба

    Каміння, що кидав раніше,
    Збирати врожаєм у ко-
    Шик. Пам"ять підкаже вірніше
    До смутку підібраний код...

    Одвічний забіг... Іподрому,
    Що зветься "потреби життя",
    Не рідко, бува, невідомі
    Спізнілі слова каяття...

    Пробачте. Мені мимоволі
    Несила спинити забіг.
    Ви погляд, насичений болем,
    Залиште на спогад собі...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116091200972


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  40. Домінік Арфіст - [ 2016.09.12 00:35 ]
    чеканить час...
    чеканить ніч усі мої чекання…
    мої родинні рани… думи ранні
    додумує… донизує разки –
    розсудливо розказані казки…
    зітхає на сузір’я Козлотура
    на тіні на оливкових котурнах
    вливає монолог протагоніста
    амброзією у вуста Арфіста…
    ніхто не вірить більше в ритуали
    шпарини духу скрізь позатирали…
    зірвали маски… розігнали хо́ри…
    хирі́є нерухома Терпсихора…
    терпіння християнського наука
    у Себастьяна цілиться із лука…
    цілує стигми… забирає землю…
    крізь неминуче тіло ми ковзне́мо
    із міфу – через мову – до небес…
    - Христос воскрес!
    - воістину воскрес!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  41. Василь Луцик - [ 2016.09.11 23:36 ]
    ***
    Час летів, поспішав, спотикався і біг –
    нам не вистачить ніг,
    нам не вистачить ніг,
    але вистачить наших сердець.
    А безодні німі.
    І у них ми самі
    ідемо до вогню навпростець.
    І напевно печаль,
    та нічого не жаль.
    Та нічого не жаль – навпаки.
    Бо це ще не кінець
    І тут кожен боєць
    до останньої в світі руки.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2016.09.11 22:44 ]
    Як добре!
    Ну здрастуй, осене печальна…
    Хоч ти удень – мов літо ще –
    Спекота тисне так навально,
    Увечорі лиш – холод, щем.

    Стискаєш світло, множиш темінь,
    І жовтий лист усе частіш
    Нам уклоняється доземно,
    Залишивши обридлу виш.

    Та повінь слив і яблук нині –
    Дозріли у саду плоди.
    Розкішні кавуни і дині…
    У скибці – місяць молодий.

    Зоря вечірня в хмарі тоне,
    Укрила сутінь береги.
    Як добре – дощик монотонний
    Нудьгу не сіє навкруги.

    3.09.7524 р. (Від Трипілля) (2016)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  43. Іван Потьомкін - [ 2016.09.11 18:36 ]
    Осіннє

    Не як зима, котру лише фанати снігу просять,
    Хазяйкою ввіходить у наш побут осінь:
    За парти садовить невгамовних діток,
    Паркам і скверам шати обновляє літні,
    Копа картоплю, дебелі гарбузи стягує докупи...
    Із-під руки погляне доокіль (нічого б не забути):
    Хай буряки поростуть ще трохи,
    Капусту хай наповнять нові соки...
    Коли ж «кру-кру» долине звіддалік,
    Останнім клопотам осінь припинить лік,
    Спину натомлену розігне тої ж миті,
    Щоб журавлів у дальню путь благословити.
    А як майбутній урожай завруниться любо,
    Руки наречених посплітає й поведе до шлюбу.


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (1)


  44. Василь Мартинюк - [ 2016.09.11 16:42 ]
    Коли закінчиться війна
    Коли закінчиться війна,
    Пройде зима минуть морози,
    У матерів обсохнуть сльози.
    Коли закінчиться війна,
    О дай то Боже.

    І знову сонечко загріє,
    І зацвіте і заяріє,
    Загоїть рани і руїни
    Моя рідненька Україна,
    Така, що кращої нема
    У всьому світі.

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.09.11 12:23 ]
    Узагальнення
    1

    Чудна весна-любов: мана маною.
    Співали горобці над бузиною.
    Прожекти - пароплавами гучними...
    Крилом сяйним черкало нездійсниме...

    2

    Імлисте молоко. Рожеві хмари.
    Внизу - полин альпійський, пал Сахари.
    І був щербет... і мушмула кислюща...
    Сховався шлях за дикорослий кущик.

    3

    А оь і літо...
    Молочай, ставочки.
    Висить часник ліловий на гвіздочках.
    Наповнені верейки, вірші, верші.
    Безсмертником на дні цебра - найперше.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  46. Вікторія Торон - [ 2016.09.11 12:50 ]
    Залишеним друзям
    Я зникну на роки і на країни,
    Стривожена, без цілі і керма.
    В раптовій екзальтації—без зміни,
    В нерозумінні тихому—сама.

    Як уві сні з відкритими очима
    Кружлятиму --ви будете в той час
    На запитання знизувать плечима
    І думати про тих, хто біля вас.

    Але зненацька, боячись не встигнуть,
    Я побіжу, як знайдене дитя,
    Коли човни при березі застигнуть,
    До скорого готові відплиття.

    І стане мені ясно до нестями,
    Чого мені ніколи не забуть.
    І доторкнусь до кожного устами—
    До кожного, хто наладнався в Путь.

    В години ці скорботні і урочі,
    Що напливають десь із давнини,
    В тумані будуть голови і очі,
    В тумані будуть люди і човни.

    Я розіллюсь як повінь і як повість,
    Щоби піймать останній дотик рук.
    Я не навчилась жить, але натомість
    Скінчила академію розлук.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  47. Володимир Бойко - [ 2016.09.11 11:51 ]
    Псевдобратство
    Імперським послідникам сниться «совок» –
    Віджилий «Союз нерушимий».
    Втішають себе серіалом казок
    Про вибір Донбасу і Криму.

    Сплітають байки про єдиний народ,
    Про братство та інші дурниці.
    Убога уява у підлих заброд,
    Дурному дурне і насниться.

    Московські бандити в донецьких степах
    Синів України вбивають.
    Засвідчують факти – в реальних ділах
    Ніякого братства немає.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати: | " Группа для людей, чьи сердца неравнодушны к зверским событиям в Украине. Став участником группы ты выражаешь свою поддержку мирным, ни в чем не повинным жителям Украины, ставших жертвами нелюдей, добравшихся до власти! Высказываем свое мнение, выкладывае"


  48. наТалка гЛід - [ 2016.09.11 11:44 ]
    ПесиМістика


    які ми, боже, вже несхожі
    які ми, боже, вже чужі.
    і хто-зна, що нам допоможе -
    це все мана та міражі...

    і ріже серце спомин жовтий
    про тих, 
    вже з кими нам не бути...
    налий, мій кате прерозкутий!
    у жилах світу цього
    трута.




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  49. Ольга Паучек - [ 2016.09.11 11:21 ]
    ***
    Проводжає мама
    Сина на війну
    Душу розриває
    І собі, й йому
    Тихими сльозами,
    Що із серця йдуть
    Слів... немає в мами,
    Скроні аж гудуть,

    Бо не знає мама
    І ніхто не зна:
    Чи надовго буде
    Клята ця війна,
    Чи вже скоро діти
    Додому прийдуть
    А хто зна чи прийдуть,
    Чи там пропадуть.

    Люди, схаменіться!
    Досить воювать
    З весни було треба
    Ниви засівать -
    Нині замість жита
    Міни та гроби...
    Сохрани нас Боже!
    Господи, прости,

    Якщо ми у чомусь
    Були не праві,
    Може наші предки...
    Але трударі
    Не могли нікому
    Аж ТАК насолить,
    Щоби пропав спокій.
    Боже, як болить

    Вся оця неправда,
    Весь той чорний жах
    Коли вже скінчиться
    Цей безумний страх,
    Коли буде тиша
    На нашій землі,
    Кому "війна" треба?
    Чому люди злі?

    Годі воювати,
    Досить зазіхать
    Ще й "братами" гарно
    Себе називать...
    Ми б чудово жили
    Без таких братів,
    Жили, працювали,
    Ростили синів,

    Але не для того,
    Щоб йти на війну -
    А радіти сонцю
    І кожному дню,
    Бо життя дається
    Один тільки раз...
    Матінко Христова,
    Помолись за нас.

    11.07.2014.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Домінік Арфіст - [ 2016.09.11 08:03 ]
    листя злетіло...
    листя злетіло – з висохлої душі –
    білого-білого дерева – геть у гетто…
    мені оголошена мурахолюдниками вендета
    і не рахуються мною зароблені бариші…
    о Маргарито, я теж в пустоту не вірю…
    я не питаю чому ти одна і п’яна…
    здираю з себе й палю шагреневу шкіру
    ріжу ножем з мене писаного Доріана…
    о Магдалино, лети… далина лиш тобі дається –
    ти уже там звідки видно усмі́шку Бога…
    я обнімаю останнього єдинорога…
    фенікса вигодовую сонцем серця…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   551   552   553   554   555   556   557   558   559   ...   1806