Покинувши сузір’я давні,
я був готовий, що ні крок,
інопланетні вчити плавні
хореографії бабок
і, весь роздвоївшись уранці
в стереографії двох сонць,
грясти нескореним вигнанцем
під небом здійснених пророцтв,
яке пронизав сам собою,
коли з накручених орбіт
був скинутий вогню прибоєм,
що вдаривсь об майбутній світ…

Це не залюднене майбутнє
край бескедів нових світів!..
Завжди за обрієм присутнє
кипінням кольорів і слів,
як хтось би іншого не зичив,
як не тримав би інший курс.
Воно всіх кличе таємниче
з обсерваторій, храмів, бурс,
крізь піну квантових туманів
невизначеності подій
до себе. Трепетом органів.
І ревом зоряних стихій.
Тому небесні карти часто
і лоції беру я знов,
аби в майбутнє курс прокласти
та й з людством разом, сторчголов,
кидки робити в небі вправні.
А потім, як надійде строк,
інопланетні вчити плавні
хореографії бабок…

2015

Зацурався , і зазнався
Іде стороною
За копійочку продався
Пірнув з головою

Ходить гордий , і пихатий
Все біситься з жиру
Хоч не бажаний , не званий
Не має укору

Помилкам своїм він радий
П*є гірко , багато
Наче щедрий , і відкритий
Та криється матом

Каламут перевертався
Десь красно , десь марно
Розум в совісті загрався
Зустрівся не вчасно

Сором по спині погладить
Не втечеш , не струсиш
І на місце все поставить
На ножах злість спустиш

Тут себе і покусаєш
Заскиглиш , залаєш
Сам себе і покараєш
На колінах станеш.
2015р.

Марічко,Марійко,Маріє,
Про тебе усі мої мрії,
Одружена ти,розумію,
Освідчитись тому не смію
Марічці,Марійці,Марії.

Марічко,Марійко,Маріє,
Побачу тебе - і радію
Та не втрачаю надії,
Любов,наче квітку лелію
До тебе,Марічко,Маріє.

Марічко,Марійко,Маріє,
Нічого з собою не вдію,
Кохання у серці зоріє,
Ним невиліковно хворію,
І все через тебе,Маріє.

2015 р.

Рік за роком відходять від нас ветерани,
Усе рідшають,рідшають їхні ряди.
Довелось "скуштувати" їм горя й біди,
І дають себе знати давнії рани.

Ось і батька нема.Любий,милий татусю!
Чом так рано зібрався й пішов за межу?
Твій молодший онучок дідуся
Хоче бачити,що ж я дитині скажу?

Він твої ордени в рученятах трима
І запитує дозволу їх поносити.
Ти скажи,як малому мені пояснити,
Що не прийде дідусь,що його вже нема.

Коли виросте хлопець,то й сам зрозуміє,
Що відважним героєм був його дід.
Хоча втілив в життя не всі свої мрії
Та залишив по собі він добрий слід.

1996 р.

Господи, навчи Ти нас молитись
Без лукавства, щиро, в простоті.
В очі щоб могли Твої дивитись
Кожен день в своєму ми житті.

По очах святих щоб розуміли
Що сьогодні хочеш Ти від нас.
Щоб душа від погляду в нас мліла
І назустріч линула весь час.

Господи, навчи нас так молитись
Без лукавства, щиро, в простоті,
Щоб „Іудами” нам не зробитись:
Цілувать, а погляд відвести.
16.03.2012

Кручу,кручу педалі
Вже майже сорок років.
Котитись буду далі,
Поки ж кручу під гору.

Кручу життя педалі,
Кругом ями ,калюжі.
Кручу...допоки маю
На те я дозвіл Божий.

Кручу,кручу педалі,
Життя вперед рулює.
Без слави і медалей...
Та все ж аби не всує.
31.03.15.

Докучає Муза – йду у маси,
опадаю до колін жінок,
на яких не ласі ловеласи
із моїх порожніх сторінок.

На пусте не трачу ні хвилини.
І один упораюсь за всіх –
бути вірним другом у людини
і на себе взяти єйний гріх.

А моя така, що знаю точно –
я для неї як гіркий полин,
і до Ліри бігаю заочно,
а не заглядаю через тин.

Але нині певно що не можна
незалежно вийти на Майдан
і устами вольними неложно
заявити, – я тобі не кожна,
що себе міняє на роман.

О мої аматорки кохані,
я уже закочую штани
і готовий хоч у полини.
Та мої потенції погані.
Не беруть ніде моїх романів,
надто завіршовані вони.

09.2015

***
І в поета терпець увірветься,
коли вірші, неначе вода,
і немає науки для серця.
Та за кількістю дещо прорветься,
що за якістю варте труда.

***
Немає надії на промисел Бога
і маємо відповідати
за невиконання обов’язку свого.
Якщо залишають у полі одного,
то як йому не воювати?

***
Є лицарі духу(між нами)
і кожен, буває, і сам
виказує почесті дамі,
плюючи на іншу мадам.

***
Легко учити поезію літа.
Важко із осені вигаслих літ
штучними перлами юних мудріти.
Зброя поета – це думки політ.
Мова поезії щира й відкрита.
Мова богеми – зашорений світ.

***
Я не визискую русизмів,
що пристають до язика,
та не люблю українізмів
з акцентом бравого совка.

***
Нема падіння,
то й немає злету
у недосяжне небо голубе.
І як нема кубіти і кебети,
аби любити у собі поета,
то ради чого мучити себе?

               2015

Бовваніє каміння громаддя.
Хто забув перепону химерну
На шляху, що веде у нікуди?
Недоречні такі зловживання.

Може хтось знати хоче докладно
Чи насправді закрита дорога,
Тільки варто забрати каміння.
Та багато скидали стіною.

Не пройти самотою завдання.
Не чекати тепер допомоги.
Час вже втрачено, певно, намарне.
Залишилася тільки цікавість.

(Мій перший вірш)

Ось прийшла і осінь,
Сонечко десь ділось,
Дощ усе моросить
Й листя пожовтіло.

Зібраний із поля
Урожай землі.
Все вже у коморі,
Богові уклін.

А тепер я чую
В небі журавлів,
Серце так сумує
І бринить як дзвін.

Відлітають в вирій
Всі вже журавлі;
Остаюсь лиш вірить
Я на цій землі.

Що прийде година
Відлечу і я.
Прийме Батько сина,
Там – одна сім’я.

Хочеться й сьогодні
Бути уже там.
Тут – я так самотній,
Там – з моїм Христом.

Журавлі курличуть,
Мене звуть вони;
В рідний край все кличуть,
В небо від землі.

Я душею лину
До небес святих.
Скоро я покину
Цей намет земний.

Завітала осінь
І на Україну.
Вірю, що невдовзі
Нам летіть у вирій.

Сумно так порою
В ці осінні дні.
Хочеться додому, –
В неба голубінь.
10.1994

Постукав дощ у парасолю чи то в душу.
Як стукають, то відчинити мушу.
І ясносяйво цівкою по крові,
І темінь розчиняється в любові.
І ллється Божа благодать з хмарини,
А листя-вогники освячують стежину.
Омиті клени шепчуть урочисто:
СЬОГОДНІ НАРОДИЛАСЯ ПРЕЧИСТА...

У Карпатах дощ
із мокрим снігом.
Поливає гори,
поливає.
Вітер. Пізня осінь.
Виснажені вкрай
цілоденним бігом,
засинають люди
із молитвами,
стомленоголосі.

У Карпатах дощ – смуток сірий –
заливає невідболіле.
Проводжа сестра
брата
на бої проти зла.
Господи, пошли
ти їм сили:
першій – дочекатися
вцілілим,
другому – щоб вистояв
і ворогів здолав.

У Карпатах дощ –
до небокраю.
Боже, ну за що
нас караєш?
За які,
скажи ти нам усім,
провини?
Оповиті тугою
перевали.
Боже, скільки ще
біді тривати?
Чим так
прогнівили?...

У Карпатах дощ
із мокрим снігом
йде....



2015 р.

А деякі, певно, існують, аби дошкуляти іншим -
Чи то їм таке пороблено, як ні, то питання, навіщо
Приходять до тебе зненацька, залазять тихенько у душу,
Тоді намагаються посадити в холодну брудну калюжу,
За це, напевно, очікуючи, що ти їх пошлеш на три букви,
Аби утекти, кувікаючи, який ти шалений бука.
Від цього вони щасливі (не дружать із головою?) -
Зловтіхою просто сяють, отримавши задоволення.
Не знаю, для них це розвага чи вади якісь інтелекту,
Якого не мали ніколи і до якого їм так далеко.
Існують такі, це не вигадки - доконані факти науки.
Гіпотези дві: рептилоїди чи просто - скажені суки...


21.09.15

Ветка с еще не опавшим листом
Так обреченно дрожит под дождем...
Веточка, милая, полная силы,
Столько листочков весной породила,
Тонкий изыск изумрудного цвета...
С ними ждала приближения лета...
И не уйдет, как казалось, весна,
Вечною сказкою будет она...
Осень уносит опавшие листья...
Веточка, скоро ты с ним разлучишься...
Вновь в ожидании будешь одна
Мерзнуть во льду... Но наступит весна,
Листики новые зазеленеют,
Веточку-маму любовью согреют...
...только лишь ты, прошлогодний листочек,
Вырванный ветром у мамы сыночек,
Зимнею вьюгой простужен...
Веточке-маме не нужен...
Ты за нее до конца подержись...
Жесткая штука с названием ЖИЗНЬ...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115092100768

Пресвятая Діво, я до Тебе лину,
У Твої обійми,під Святий покров.
Збережи злиденну нашу Україну,
Щоб не проливалась більше юна кров.
Матінко Святая і Царице світу,
Діточкам - сиріткам прихисток Ти дай,
І матусь нужденних,що на заробітках,
До синів і дочок швидше повертай.
Не забудь убогих і немічних тілом,
Пригорни, молюся, та додай їм сил.
О , Стражденна Мати,Ти страждала вміло,
Нас навчи терпіти,як терпів Твій Син.
Ти Вінець Пречистий,Непорочна Мати,
Збережи, благаю, дівства чистоту,
Бо в розпусті молодь нині помирає,
Научи пізнати істину Святу.
Матінко Маріє,Ти небес Окраса,
Недостойні й грішні просим: « Захисти.
Ти ж бо милосердна вмієш все прощати,
Сльози покаяння від усіх прийми.»
******

Жене хмарин рожевих череду
Поет небес. Його то – ніжні мрії,
Хоч іноді на копію бліду
Скидаються. Уява так шаліє:

І каравела й замок – на виду,
У океані – острови надії…
З-поміж усіх - найкращий обведу –
Той, де лице коханої ясніє.

Але коли буремна непроглядь
Їх перетворює на темні тіні,
Вони – мов чорні лебеді ячать –

Краси мов крила у сумнім видінні…
Навіює любов, як благодать,
Вітрець легкий у чарівливім плині.

24.12.7522 р. (ВІд Трипілля) (2014)

Тепло погнали геть хуткі пасати,
Серця холодні, наче льодовик.
Джерела віри треба воскрешати,
Аби вогонь гуманності не зник.

Добро незгасне... ніби крити ні́чим,
Живи-люби собі без перешкод.
То хто ж нещадно душі покалічив,
Що світ у злобі втопиться от-от?

Все важче віднайти зато́ку істин,
Брехні та правди рі́ки - упритул.
Де вчора тільки процвітало місто,
Сьогодні - багновиця і намул.

І янгол, певно, поламає крила
В капкані непробудної пітьми...
Якщо любов уб'є зневаги брила,
За що нас нарекли тоді людьми?

Бажаючим придбати книгу "Птахокардія" (поезії, переклади, мала проза) - видавництво "Сполом", Львів, 2015 рік,
600 сторінок, тверда матова палітурка
(пересилка Новою поштою чи Укрпоштою) - звертатися листовно:
zaliznyak-63@ukr.net
або в чат фейсбука

Анотація
“Птахокардія” С.-М. Залізняк – це книга вибраних поезій, написаних протягом 2000-2015 років. Осмислюючи буття навколишнього світу та своє буття в цьому світі, авторка семи виданих раніше поетичних збірок намагається не повчати, не робити широких узагальнювальних висновків, а просто доносити до читача власне розуміння добра, любові, краси, правди, послуговуючись вишуканою українською мовою, малюючи майстерно підібраними словами яскраві, живі образи – реалістичні, фантастичні, містичні. Вимогливий читач отримає справжнє естетичне й інтелектуальне задоволення від зразків справді сильної, досконалої технічно та високохудожньої поезії, а також свіжих, оригінальних перекладів віршів поетів різних народів та епох і творів цікавої малої психологічної прози.

Немає лиха, як біди немає.
І туга не минає у журбі.
І мало що усім надокучає,
як ми надоїдаємо собі.

Самі себе віншуємо панами.
І маємо немало у сумі.
Та мало хто знущається над нами,
як ми себе мордуємо самі.

Ніхто себе не бачить і не чує,
коли ми до зупинки біжимо.
Але ніхто так нами не гидує,
коли таке як ми бере кермо.

Буває зо два метри не добігли,
а двері – опа! І, – бувай, мужик.
На те і є ще люди–дрозофіли,
аби усі дивилися на них.

І лаємо, і ліземо у владу,
і продаємо націю свою.
Самі собі ще не даємо раду,
а хочемо утримати сім’ю.

І якось так воно усе буває,
що у лайно само себе гребе.
І Руссю нас Росія доконає,
коли самі воюємо себе.

Не устояти цілому народу,
якщо такий поділений в собі.
Але здаємо ворогу «Свободу»,
перепочивши на її горбі.

Яка Європа? Бий себе у груди,,
але від нас і Азію занудить,
коли узріє, хто кого скубе...

Увага є аматорові клубу,
але ніхто нікого не полюбить,
якщо самі не любимо себе.

               09.2015

Пече мені скалічена стерня,
Коріння жовте видирає спокій.
Чому без болю не буває й дня?
Чому без жалю не пройде ні кроку?

Чому? Чому на чорних небесах
Темніє згубно хмара перегіркла?
І всі слова - квітучі словеса -
Впадають марно в пересохлі ріки...

***
Аж десь далеко в лапищах пустель
Згорає вітер, висихає мрія,
Там заблукав побожний менестрель,
Котрий молитися, однак, не вміє.

А чи не сміє виспівати гімн
Осінній ноші на плечі у Бога...
Негострий серп в руці без ран, а втім
Всю гостроту сточили до порога.

Ще до снопів, далеко ще до жнив
Пустили кров з невинного рамена.
Живеш, а видається, що не жив -
Лише стерня палає безіменна.

(12.08.15)

Тихе шемрання потічка .
сіє сіль Чумацький Шлях.
Розсипає зорі нічка
в полонинах, на плаях.
А як тільки місяць-швендя
заграватиме до зір -
оживуть казки-легенди
з чарівної тайстри гір:
різоне очима Довбуш,
блисне лезом топірець,
і Чугайстер, легінь мовби,
уплететься у танець…

16.09.2015

Слідами випалює землю, карбує жалобу
в думках, що злетіли з завісів відречено.
Моква виловлює з попелу ягоди зпечені
Дещицю світла зціджує небо спідлоба

Схрещені пальці гілляччя ворожать на осінь
що босими кросами ночі чорничні гартує.
Спиртом надушена врода смерті граніти вартує
І погляд крізь грані стакану вже зовсім

розкосий. Мережива тіней ховають солоні
пелюстки. Штрихують затерті лінії п'ястя.
Кінчається серпень чорної масті
І кольору серпня - пожмакана хустка

Хрустка від віток стежка маркує чужі кроки
Чергують воронів юрба, обсівши хрестів плечі.
Золотокоса ставить свої печі. Обвуглена доба
обнулює усе. крім глузду. Але це допоки.


вересень 2015

Спи, моя маленька,спи.
Хай прийдуть до тебе в сни:
Ангели чудові, що в раю.
Спи, моя маленька,
Я тебе люблю.

Донечко рідненька, спи,
Набирайся сили ти.
Щоб здоровою була завжди.
Донечко гарненька,
Квіточко, рости.

Бог хай береже тебе,
Біди й горе відведе.
Доля хай щастить тобі весь час.
Богу помолюся
І почує Спас.

Спи, моя маленька, спи.
Без тривог хай будуть сни,
Хай веселий сміх луна завжди.
Ти – моя потіха,
Радість моя – ти.
21.03.2012

Місяць-човник пропливає
Серед моря зірочок.
Сни-зірки в мішок збирає
Для малих діток.
Приспів:
Місяць і зорі
Дарують тобі
Всі колискові
Що є на землі.
Сни кольорові
Й небесну красу.
Спи, моя доню,
Тебе я люблю.

Тихо в вікна заглядає
Чи вже дітки сплять.
Під подушку їм ховає
Зірочок по п’ять.

В небі зіроньки іскряться,
Миготять вони.
То маленьким діткам сняться
Кольорові сни.
03.06.2013

Небесне поле всіяне зірками,
як росами на трав'яних полях,
а поміж ними височить над нами
віками битий чумаками шлях.

Його із Воза посипали сіллю.
І досі є Малий, Великий Віз
обабіч онімілого довкілля
у кронах білих, наче сіль, беріз.

Блукають хмари чорними ночами,
а у ясні – солоні роси п'ють,
политі потом тими чумаками,
що битою дорогою ідуть.

А на зорі, упоєне озоном,
іде по небу сонце навпрошки
і на ходу вилизує червоне,
де між полями їдуть козаки.

               09.2015

Дикою м"ятою пахнуть луги,
Роси срібляться в траві навкруги,
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.

Між берегами тиха ріка,
В твоїх долонях - моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.

2015 р.

Чорнобильський дзвін луна на весь світ
Уже стільки літ,уже стільки літ.
І кличе усіх,на сполох б"є він
Чорнобильський дзвін,Чорнобильський дзвін.

О!Скільки людей страждає дарма,
Скількох уже зовсім на світі нема.
Не гасне,горить поминальна свіча,
Живі щоб почули,серця їх кричать:

-Приборкайте атом,біду відверніть,
Щоби не зазнали того,що ми.
Своїми тілами закрили вогонь,
Усе хай відійде,мов жахливий сон.

Народжуйте діток здорових,міцних,
Хай радості сонце світить для них.
Про атомне лихо для всіх поколінь
Нагадує лиш Чорнобильський дзвін.

2006 р.

мою країну створили не святі
не юродиві не пророки
навіть не романтичні розбійники
не їх жахітливі пороки
її створили такі ж мудаки як ти і я
для яких найважливіше сім`я
і щоб сім'я було куди злити
благословенне їх ім’я
на банкнотах і у назвах вулиць
то як її не любити
це не питання
затям ця країна твоя
і не їбе ні грама
як інколи казала леся степанівна
яка тепер у штатах
сто двадцять баксів у день заробляє до речі
скільки це по курсу нбу
трошки менше трьох тисяч
трошки більше ніж тут заробляла за місяць
житиможна одним слово можна жити
тут має бути смайлик і хештеґ #моякраїна

Ночь нехолодная нежно коснулась.
Я у окна... Ты к окну потянулась
С ТОЙ стороны... Из запретного мира...
Залой для танцев нам станет квартира,

Где мы с тобой танцевали нагие...
Платье- не то... И колготы- другие...
Так одевают вас в мире ином?
Платье- на стул... Мы друг друга поймем

Легче без этих издержек текстиля.
Диско? Хард-рок? Пертурбация стиля
В сборниках старых "пластов" из винила...
Ставлю вот эту... Ее ты любила...

Ты далека... Да ТУДА и не близко...
Музыка льется со старого диска...
Перст указующий с дрожью застыл
"стрел" индикатора... "Точим" винил.

Тьма вездесущая пала на плечи
Тел обнаженных в соитии встречи.
То распалясь... То касаясь едва...
Все, как ТОГДА... Только ты не жива.

Кончилось. Ты удалилась. Светает.
Стрелка часов рубикон пробегает
Встречи миров... Наш последний изыск.
Замерли "стрелы"... Окончился диск.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115092000924

Я свій вік проживу та піду…
Лиш одна з багатьох перехожих
Ти так само повз мене проходиш,
Не вповільнюючи ходу.

Може й було бажання у мене
Відпустити пориви на волю
Засвітити вогонь над юрбою,
Та згубилося в буднях шалених.

Ти сказав: «Ненавиджу вбогих»,
І юрба тобі не подруга,
Що ж, людина ти зовсім друга –
Наша зустріч - це жарти Бога.

Тож щасливо тобі летіти
Моя ж доля – повільний крок,
Лиш молю, щоб дозволив Бог
Не у темряві шлях скінчити.
2002 р.

Сходило сонце і світ огортало
В хвилі тепла і любові.
Ясно від нього і радісно стало,
Вулиці гарні, святкові.

Промінь на чистих, помитих дощами,
Вікнах у наших оселях.
Він проникає туди, де плющами
Й тінями замкнені двері.

В мене на віях грайлива веселка,
Бачу, примруживши очі.
Світло повсюди, сміється люстерко,
Зникли кудись поторочі.

Більше не зайдуть туди, де є світло,
Сторож надійний на дверях.
Ніжні промінчики щастячка квітнуть -
Ластівки золотопері.

07.09.2015 р.

Розцвіла черемха в лісі,
Віти хилить долі,
Бо страждає від своєї
Щирої любові.
Думи всі її сумні
Про долю нещасную:
Ой була ж вона колись
Дівчиною красною.
Влітку їздила верхи,
В санях - у порошу.
І любив її тоді
Парубок хороший.
На ставок ходили вдвох
Сонце проводжати,
Поки нічка темна їх
Не покличе в хату.
Та жорстока відьма там
Вороном літала,
Чорним заздрісним крилом
Їх зачарувала.
Черемшина, біля неї -
Камінь одинокий.
То дівчина і її
Хлопець чороноокий.
Хилить віти вона долі -
Їй весна не мила,
Від нещасної любові
Пелюстки зронила.
Ну а камінь біля неї
Тихо так зітхає,
Бо живая парубоча
В нім душа страждає.
З року в рік стоять вони,
Камінь й черемшина.
І сумують молоді
Хлопець та дівчина.
03.04.02.

Жити-бути…Фути-нути…
Жити-бути, ах…
Ось народження, весілля…
Ось вагітна, породілля…
Ось коханка, ось кохана,
Тут повага - тут і шана.
Щастя-доля, щастя-доля,
Щастя кольору смереки,
Річки, дива і безпеки…
Раптом, раптом, раптом, раптом:
Страх!
І боїшся, і втрачаєш,
І сумуєш-голосиш,
І шукаєш-не знаходиш,
Вже захочеш – не народиш,
А ночей не спиш…
Все блукаєш, зволікаєш,
Йдеш, вертаєш, повертаєш,
Знов шукаєш – не знаходиш – жах!
Тож: жени, жени, жени –
Страх від себе.
Забере він щастя-доленьку у тебе.
Забере її у тебе – не спитає,
Бо у нього щастя-доленьки немає.
01.09.2015

люди гинуть за драконів
за ідею і метал
божевілля перегонів
боротьбу за п’єдестал
люди гинуть за свободу
чи за пута хто за що
і нема рятунку-споду
заховатись у ніщо
люди гинуть люди тонуть
та приходять ще і ще
чи офірою дракону
чи тире між Не і Се
люди гинуть ліс рубають
на хрести і на тріски
прощавай зелений гаю
заселяються гробки
люди гинуть війни пошесть
а ще з дурі чи ума
не усім повага й почесть
але всім яса і тьма

19.09.2015

Що за диво це бабине літо?
Тиха розкіш, немов у раю,
Огортає м’яким оксамитом
Україну – красуню мою!

І повітря, і води цілющі,
І родючі поля і сади.
То ж, і руки свої загребущі
Простягає агресор сюди.

Ще на сході лякають руїни,
Та стихають жорстокі бої.
Бо за тебе стоять, Україно,
І сини, і онуки твої!

Ну, а ми їм – пошану і ласку,
І смачненьке, домашнє, своє:
Пиріжечки свіженькі на Пасху,
В Новий рік – у відрі «олів’є».

Час зручний для афер і піару,
Та історія виявить все:
Хто на горі мільйони наварить,
Хто останній компот віднесе…

Про війну не пишу, бо не знаю.
Бачу дещо на користь іде:
Тих все менше, чия хата скраю
І все більшає справжніх людей!

2015

Така вже є – безвольна і проста,
І на семи вітрах простоволоса.
Цей дикий світ обітниць і прощань
Моїх офір-молінь начувся досить.

Не проклинала, вірила у день,
Свій хрест нести навчилася без болю.
Утоптані стежки за тим, хто йде,
Сто сонць вгорі, тай гроз у хмарах вволю.

Поміж огнями я іще жива,
Латаю сум розчахнутий надвоє.
Сумбурні титри, мрії і слова,
І світла рань просякнута росою.

Густа підводна тиша у мені.
І кут глухий.
За ним хтось диха світлом.
Живу, як в сні, у золотому сні,
Душевний біль
Забрав хтось добрий Звідтам.

Тепло чужого тіла,
Слава, гріш –
Все менш мене цікавлять
При лампадці.
Все більше руки Того,
Що вгорі.
А не смішні планетні можновладці.

Всевишньому потрібна якість душ,
Що крізь любов проходять і страждання.
Аз грішний також шляхом цим іду
І в просторі,
І звечора до рання.

Як жінка – біль:
Боїшся – напада.
А нападаєш ти – то утікає...
Отут зарита правда золота,
В якій та сила,
Що зове до раю.

Я там вже був.
І краплю взяв собі...
Мене чекає там, напевно, мама.
Та я люблю земний мій світлий біль –
Отой, що при народженні, той самий.

З якого радість родиться свята, –
Що якби міг – погладив би комашку.
Мов кораблі по річці забуття,
Пливем, живем...
Кому ж отут не важко?..

17 верес. 15.

Холодна і хвора, в тобі проростає осінь,
сухими гілками черкає легені й гени,
і в’язані речі тепло не тримають зовсім.
Не сердься на неї – ходи, притулись до мене.

І падають яблука, жаром ночей налиті,
звабливо-червоно в солодкі, як сік, тумани.
Давай берегти цю медвяну вологість літа,
що бабиним ясно іде на прощання з нами.

2015

Нічка темна опустилась,
Загляда в віконце.
Тепле сонечко втомилось,
Спить давно вже сонце.
Приспів:
Спи, спи, спи,
Хай тобі всі сни,
Як роса для квіточок,
Додадуть краси.

Зорі в небі заіскрились,
Ясний місяченько
Над тобою теж схилився,
Спи, моя маленька.

Спи, моя ти помічниця,
Бо за день втомилась.
Ніжки, ручки відпочинуть –
Набирайся сили.

Ангел хай оберігає
Тебе щогодини,
Нехай горе обминає,
Спи, моя дитино.
27.10.2012

ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ

Ой,летіла зозуленька
По полях ,по житі.
Лежать вбиті людські діти
Землею не вкриті.

Замовчала зозуленька,
Стала сумувати.
Більш не буде вона людям
До ста літ кувати.

Заніміла зозуленька,
Як-не-як,все ж мати.
Боже,Боже,невже може
Брата брат вбивати.

Замовчала,заніміла,
Плаче сизокрила...
Лист носила,ним укрила
Братськії могили.
25.09.14.

Старі місця. Карпатські шати.
Наокруги – ані душі.
Лише одна «душа» – кудлата –
До нас прибилась у коші.
То лащиться до ніг кумедно,
То за рукав смикне тайком –
Приблуда-песик безіменний,
Що нами названий Бровком.
А хвостик – бубликом направо,
Розумні бісики з очей –
Аж витанцьовують лукаво:
«Я до вподоби вам, ачей!»

15.09.2015

Ти, не мрійник, а просто слабак,
озирнися, почувши раптово,
як ліниву твою колискову
затіняє стрімкий переляк
перед цим одинадцятим колом,
де затримаєшся, позаяк

є податок невиспаних но-
чей, який тобі краще віддати,
бо, на жаль, не стояча вода ти,
аби знати приховане дно;

(не вважай попередником Данте –
той не знав, що таке ЗНО);

а віддавши – уже не минай
ні чистилища, ані осанни –
поки серпень маршрутку останню
проминає, змикає вуста й
натягає осінню кресаню
на земний замаскований рай.

19.09.2015

Задля пам'яті тих, хто "нема серед нас",
дев'ятнадцяте вересня - Чудо.
Канцелярія селища, дата, наказ:
"Про Любов від Всевишнього всюди..."

На Співочому полі - оркестр (або хор).
Літургія у Домниці... Свято.
Хто набожний, хто ні - все одно коридор:
"березнянець" - тепер уже свято)

19.09.2015

Завжди людині хочеться не гірше.
Якби ж отак, якби ж отам, якби...
І пишуться петиції та вірші -
На злобу осередку чи доби.

Зринають мудрагелі із пенатів.
Теліжиться у турми простолюд.
І звій законів (урізання - нате)
Озорює позичений салют...

Когось до бака тягнуть: крики, сміхи...
Не виправдав довіри, яро крав.
І татя обирають для зловтіхи.
Й для нього - ополонкою ікра.

І рейвах, і продовження комедій...
Облущені демена.
Хить та хить...
А юна мама на велосипеді
Зоріє з фото - чи таки щастить.

Як плакало село: помер наш Сталін...
Як вабила незнана цілина...
І бігли заміж Неоніли, Тані
Від ганку школи, житнього млина.

Не жожоба олива на долонях -
Бадилля-гичка, кріп та полини...
І цілувався всмак бровастий Льоня
Під молитви: "і нас не омини...".

...Задармо роздаються Божі роси.
Та знов мотив повсюдоньки луна:
"Рости до українця з малороса!".
Пречорно тужить бабця-бузина...


2015

1.
Королевам не личать сльози,
їм пасують шляхетні справи.
А нешпетні стрибки-курйози
благовірних – плиткі забави –

не вартніші обтятих нігтів
на мізинчиках білих ніжок,
що ступають по оксамиті
пурпурових свІтських доріжок.

Королеви вміють чекати.
Рівний сон. Порцелянова цера.
Королеви можуть прощати…
Втім, то зовсім інша прем’єра…

2.
Королева встає найперша,
одягає свою корону
і... готує млинці, яєшню,
підмітає довкола трону,

запускає прання і будить
короля та малих інфантів…
То звичайний монарший будень –
без оплати, премій чи грантів.

І уважна завжди, й спокійна,
передбачлива, добра, терпляча –
вчора, нині, завтра – постійно
не скандалить, не скиглить, не плаче.

Бездоганна в смаку й поставі
в легкім шлейфі шептань бомонду,
в безантрактній людській виставі
загадкова а lа Джоконда…

Запитаєте: «А навіщо
всі ці «мантії» і «корони»?
Весь цей мотлох? Ідуть у Вічність
без регалій: мужі і жони».

Усміхнеться зі свого «Лувру»
у неквапно-мудрій асані,
і подячно кивне Деміургу
так, неначе сьогодні – востаннє…

Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Карту Лети чи шлях журавлиний?

- Люби,люби,люби,люби,-
Воркують тихо голуби,
Крилечками обнявшись.
Лебедики - вона і він
Коханню теж співають гімн,
Ховаючись у плавнях.

І клекіт зранку чути знов,
Це розмовляють про любов
Лелеки чорнокрилі.
Як у птахів,так у людей
Мотив закоханих сердець
Звучить на повну силу.

2015 р.

Тихий багрянець осені
Торкнувся деревам до скронь.
Отави давно вже покошені,
Горить горобини вогонь.

Кружляє,кружляє і падає
Жовтогарячим дощем
Листя.Про літо ж нагадує
Легкий в душі моїй щем.

Каштанами,наче підківками
Вицокують вдалеч літа.
Знаю,й мене вже покликала
Життєва пора золота.

1999 р.

Як ти ішла... Немов приречена на страту...
Мов власяницю, вітер плаття овівав...
І не відводила очей від нього... Ката,
Який всю ніч тебе нещадно розпинав.

Ви на прогулянці удвох (бо день великий...)
Вже промайнула ніч... І знову буде НІЧ...
І тіло поклику віддатися довіку
Смиренно слідує... Поклич її, поклич!..

Бо ти вся змучена- терпіти вже несила
Тремтіння тіла, що належить не тобі...
Ти ж так сама себе замучити просила...
А Жертва з Катом це- тандем?.. Аншлюсс?.. Двобій?..

А поки- бесіда, приємна... Без турботи
За страти ніч разом ви вип"єте в кафе.
В вогні кохання вам палать на ешафоті
Удвох із Катом... Отаке аутодафе...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115091900544

Розлуки…зустрічі …перони…
Життя біжить, немов вагони.
Збігають дні та довгі ночі,
Душа змиритися не хоче.
І серце аритмічно стука ,
Яка вже підла ця розлука.
Хто видумав її не знаю,
Всі відповідь давно шукають,
Та не знайти її ніколи….
Розлука ходить поряд з болем ,
І сталого немає місця,
Хоч їй у цьому світі тісно.
Отак поміж людей і ходить,
Розлученят з собою водить.
Розділені сердечка плачуть,
Вона байдужа та ледача….

15.09.15