якщо, я, буду така як всі,
то хто буде мною..?!
2012р.

Кава зі Львова,
Смаколик і цукор
Нині лишились
Самотні.
Не мудрість
Швидко в кав`ярні
Замовити чудо...
Кава
Не вистигла,
Пінка не впала,
Тільки закохані
Цукром розтали…

Привет!!!
Ты представь, сейчас,
Как я ждала тебя.
Твой знак — молчать...
Молчала и, как сумашедшая,
В мольбе кричала!..
Как ты?!
(Слава Богу - живой.)
Где ты?
Милый мой!!!!!!!!!!!!!!

2012г.

Торкаєшся зіницями неба,
Воно спіле. Як яблука,
Наповнені соком,
Звисають із нього
Вечірні зорі.
Вогко й розлого
Стелиться дим від багаття.
Так іноді стелишся ти
Біля ніг. Чужих
Не потребують слів
Вуха. Вони взагалі не
Потребують слів. Нічиїх.
Навколо лиш присутність
Літа. На узгір’ях дивні
Відблиски спекотних днів.

«Ми всі живемо, всі ми помремо»,-
Шепоче зім’яте жарким віддихом
листя. Воно ж бо знає це
Найкраще від усіх,
Бо при осені зімліє та
Загине. Спалене тихцем
Двірниками в місті.

Твоя интуицІя - слово Бога в тобі.
2012р.

В миру и личной жизни,
В творческих делах
Пожелай быть свободным
От каверзных преград.
Ты не отделен от других людей,
Если в пути руководствуешься
Своей интуицией.
Доверишись интуиции _ божественному в себе,
Больше не надо бояться тебе,
Поскольку почувствуешь внутри себя
Великую силу, которая будет
Поддерживать во всем и всегда
И будет направлять к лучшему тебя.
2012р.

життя виправдовує
всі сподівання
закохує в себе
кожної миті
і любов дарує
ніжне кохання
всі найкращі казки
Що є в цьому світі...
2012р.

чекала моя душа
ти прийшла
чорним по білому
до списку
мене занесла
дозволь запитати
_ тебе
ти
так
саме ти
_ обережна
/думками
словами
діями

...
моли Бога
п.с.
Сестра
жадай Царства
Все
Інше
маєш
від Христа.
012р.

як чорна кава
зранку до сніданку
не зроблена
не подана до ліжка
як ця агава
що цвіте на ганку
прощальним цвітом
як самотня кішка
трикольорова
наче б на удачу
й гірка цукерка
видана на здачу

такий мій світ
така судьба чи доля
яв чи омана
воля чи неволя

львівські леви
мовчечки
спостерігали
як коні з києва
вулицями міста
гупали
і здається
полегшено зітхнули
коли нарешті
гупотіння кінне
змовкло
і на вокзалі
сідали коні
у довгі-довгі
залізні сані
але даремно
раділи леви
і посміхались
своєму сонцю
бо коні вміють
у снах ввижатися...
то назáвжди!

в небезпечну ніч
було б розумніше не розпалювати вогню
темрява круг нього завжди щільніша
і важчі погляди в спину

але ти вже не можеш відвести очей
від сяючих гарячих лез
що співають завдяки тобі

час складається мов гармошка
і на мить вихоплює силует людини
яка колись біля такого ж багаття
вперше провела напнутим кінським волосом
по тятиві лука

простенькій мелодії що тоді пролунала
знадобилось багато століть
щоб стати "Апассіонатою" Бетховена

але вона стала

найбезжальніша і найдорожча
скарб у руках сміливця
що стільки часу йшов на її поклик
століття за століттям

сягаючи межі своїх сил
змовкаючи перед лицем того,
хто завжди був
але не звучав

Мені йдеться про українця
у кожному з нас
і про кожного з нас в Україні!
Ми живемо у цій країні,
яка розкладається,
ніби хворі легені курця,
який якось вдихнув, 
і тепер просто не може 
видохнути із себе
цю отруту, це божевілля.
Ми живемо в цій країні –
з її зовнішнім боргом
та внутрішньою політикою,
які не мають до нас жодного відношення.
Усе, що нас стосується,
поміщається в картонній коробці
з-під старої магнітоли.
Усе, що нас стосується, 
можна перелічити
на пальцях власних рук.
Тісні квартири, 
де стіни настільки умовні,
що ти засинаєш під ніжну колискову
сусідській дитині
і прокидаєшся від ранкового стону 
за тією ж таки стінкою,
пізнаючи в ньому меланхолійні ноти 
вечірньої пісеньки –
настільки тонкі й пронизливі,
що спати тобі більше не хочеться…
Ніколи.
Тісні кухні, 
власне, _настільки тісні  й незручні,
що чи не єдине,
чим в них насправді зручно займатися –
займатися сексом...
Ну може ще політикою.
Політика, схожа радше на фарс –
ці пристаркуваті клоуни з жахливими гримом, 
почуттям гумору та запахом з роту, 
які розігрують перед тобою вічну комедію, 
увесь час нагадуючи тобі, хто тут глядач, 
а хто –актор;
перелякані клоуни, 
які чіпляються за цю арену, 
ніби потопаючі за прибережну траву –
не бажаючи поступитись місцем 
молодим і вправним акробатам, 
котрі смиренно чекають свого виходу, 
поволі старішаючи
 й перетворюючись на тих таки клоунів...
Принаймні в душі.
Ці міста, розсипані лісостепом, ніби підлогою мідяки.
Запилені щербаті дороги,
що губляться у безкінечності,
ніби ключі у дірявих кишенях плаща – 
так, що твоє потрапляння додому 
видається неможливим.
Темні  й невтішні річки,
що вивертаються між згрубілих пошерхлих берегів,
ніби безнадійні жертви із рук опівнічного маніяка, 
впадаючи потому в глибоке море, 
ніби в глибоку депресію.
Що ще?
Національна ідея,
непевна, ніби національна валюта.
Робота, монотонна й безпросвітна,
ніби квадрат Малевича.
Хімічна, наче зброя, їжа,
до якої звикаєш,
ніби до армійської хебешки.
Старі центральні квартали, 
які зникають несподівано,
наче звичка мастурбувати.
Нові панельні будівлі,
що виростають так швидко,
наче нігті на пальцях рук.
Тихі вулиці, 
на яких ми промотували дитинство та дзвінкий, 
ніби голоси у підземних переходах, дріб'язок.
Ці не причинені дахи,
на яких ми назавжди позбувалися
страху висоти та страху жити.
Ці неосвітлені під'їзди, 
в яких ми втрачали голову та цноту.
Хто встановив на них ці кулетривкі двері?
Хто вмонтував в них ці масивні банківські замки,
вперто не пускаючи нас
в середину нашої пам'яті,
відбираючи в нас наше минуле,
аби ми стерегли його
перед цими брамами пекла,
не наважуючись відійти,
навіть на мить – аби подивитись,
що там – в майбутньому?
Це життя, життя в цій країні,
яке схоже на потяг,
що ось-ось має прибути,
але поки що запізнюється.
Але ми, що ми зробили для того,
аби щось змінити,
аби відремонтувати ці нерівні,
ніби кардіограма гіпертоніка,
колії?
Аби добудувати кінцеву зупинку,
близьку, ніби кінець світу.
Аби Україна стала трохи ближчою до нас,
а ми - до України.
Невже ми просто чекали?

Вона так сяяла у сонці,що він помітив,
кинув кульку:
Каштан осінніх поцілунків співа в долоні,
І вона,забулася про сріблення на скроні,
сміялася йому.
А перехожі дивилися здивовано:"Негоже..."

Пильнує дерево: де очі схожі,
як ті ,що заясніли так у сонці,
щоби каштанчик знову виспівував у долонці.

З вулиці мене кличуть
лицарі у обладунку з люстер,
дивляться у калюжі самотності
і забрала їх самі себе відбивають,
і калюжі в собі захлинаються.
Вони йшли полями і у пустелях вмирали,
пили молоко безпорідних корів,
що см́аку не мало, і колір
у нього сірий.
Вони принесли в долонях землю,
обіцяну нам і мені.
З вулиці мене кличуть
лицарі у обладунку з люстер
на конях в дзеркальній збруї,
стоять попід вікон моїх,
лиця мойого шукаючи.
Вуха їх голодом тиші заповнені,
їх іменами в луні сірих гір -
там де вітер вмирає.
Голодом тиші вуст моїх повні.
Вони принесли в долонях землю,
обіцяну нам і мені.
З вулиці мене кличуть
лицарі у обладунку з люстер,
на конях в дзеркальній збруї,
сонце у ній себе впізнає
і сліпить собі сірі очі.
"Ось, я прийшов, - каже кожен.
- Дивися!"
Зброя у піхвах, земля у руках.
З вулиці хтось мене кличе.

Життя любити на очах у всіх
Неприпустимо.
Це великий гріх!

Собою бути на очах у всіх
Ніяк не можна –
Це страшенний гріх.

Робити вибір з тисячі доріг
І думати –
Це неспасенний гріх.

І прагнути міняти це життя,
Вселяти віру в себе у серця –
Це також гріх.

Нових гріхів багато…

Тож треба жити так, як і усі:
Сидіти тихо в крайній своїй хаті,
Не пхати носа і не висувати
Себе із натовпу,
Бо натовп – то святе.

На то і є канон оцей гріхів,
Щоб кожен знав, дотримував і вмів
Лизати… –
Думають вони.

А ми
Посміємо, ми зможемо, бо ми
Гартовані в пекельному вогні,
Сказати «ні», коли потрібно «так»
Отим,
Що смикають за нитки наверху.
Їм заявити непоборне: «Ху…!»

Сказати слово – не брутальний мат.
Та хтось придумав термін: «неформат»
І чеше всіх єдиним гребінцем,
Всіх міряє хибашним олівцем…

Хай міряє-розчісує…
А ми
Прокричимо своє велике: «Ху…!»

Хай «ху із ху» побачить цілий світ,
Якщо йому побачити
Не гріх.

14.09.12

Якби так можна залишитися у сні,
Де творяться незнані дивовиди,
Де небо на землі , земля вгорі,
А ти ,без крил , злітаєш на Бескиди...

Й дивуєшся, що сонце там внизу,
Купається у бистрих хвилях моря,
Вітри Карпат висушують сльозу,
І в снах твоїх нема земного горя!

...комусь вересень дарує перший шкільний дзвоник,
комусь - перший подружній вальс,
комусь - солідність першого поважного ювілею,
а мені нині в надвечір подарував першу внучечку,
синові – першу донечку,
а внукові – першу сестричку…
Отакий він – вересень!

…ріднесенькі!
Аж посвітліло…

І злинула б.
І полетіла б.

Та справ насущних –
ще тьма-тьмуща:
робити – не переробити.

Тяжіння земне –
мов линва:
рубати – не перерубати.

А пір’ячко до пір’ячка:
то синочкові на периноньку,
то донечці на подушечку.

Ох, душе моя, душечко…

Собі на крила –
все не вистачає.

2012

Не бойовий, а так... в стихію буй.
Статура є - не треба і фен-шуй.
Не феєрверк, а поруч не горюй.
Ще не Левицький, звісно... Ну, Нечуй!
До поцілунків навіть не ревнуй:
не Попандопало, а з гарбузом малюй.
Наполягаєш? Знаєш, не мудруй...

Ну, зазирнув у сплюнуту я слину...


12.09.2012

Ну що ж ти музо знову «підкачала»,
підсунула мені не ті жнива,
«справжніх» поетів я розчарувала,
Завжди пишу повторнії слова.

І рими всі якісь такі буденні,
якими ще Шевченко римував,
та й думка вже стара, нема надхнення-
любити край він палко закликав!

То як знайти слова «високопарні»
про секс, зарозумілість, про хвальбу,
щоб захопити читачів запальних,
Може і я в поети попаду!

я кава
я чорна міцна кава
я достобіса смачна гаряча чорна міцна кава
сьогодні я зварена для тебе
ти можеш мене повільно сьорбати
ти можеш на ходу запивати мною канапку на роботі
ти можеш пролити мене на свої білосніжні мешти
ти можеш просто вилити мене за вікно на траву в умивальник
тільки не пробуй допити мене до дна
а потім ворожити на моїй гущі
я не покажу тобі твоє минуле воно було прожите не зі мною
я не покажу тобі твоє майбутнє воно буде прожите не зі мною
я твоє сьогодні і ти його знаєш
пий і тішся що я не розбавлена молоком соком коньяком
достобіса смачна гаряча чорна міцна кава для тебе
та коли ти боїшся гарячої кави
бо у тебе слабке серце
і зашляковані нутрощі
пий холодний чай
з молоком і медом
смачного

12/09/2012

Сповненою рікою теплих мрій
Энергія думок твоїх
протікає крізь мене...
Торкає. Іграє...


Думками твори тільки добро,
Якщо серце, твоє,
Щастя вірності жадає,
Мир любить і кохає...
"012рік

Непонимание - это один из недостатков дюдей.
Самый большой враг в жизни человека - он сам,
а самая большая глупость -это его ложь.
В жизни поражение - это надменность.
не наступай на грабли - ее не тревожь...
Искренние чувства, во здравии разума, - это
Достояние чистоты мыслей Божественного человека.
2012г.

Читаю твого листа.
Серденько щемить.
Дивлюся в очі. Зорепадом
Осіння журба.Сама...
Ти далеко і поряд.
Не треба журитися, прошу!
Ми робимо те,
Що потрібно робити.
Я дуже тебе кохаю.
Цілую, чекаю.
2012р.

Світ вічний в бескінечності.
Серце живе вірою і надією.
В Серці народжується майбутнє...
Я люблю Тебе!
2012р.

День наробився, він хоче одного – спати.
Просто прийти і без зайвих розмов лягти.
Ніч – повна сили, у неї сьогодні party.
Вже увімкнула попсовий якийсь мотив.
Ніч не стелила м’яко – на шмати темні
Жилавий мармур неба порве от-от.
Ніч – істеричка, вмовляти її даремно,
Тіло її вимагає нових пригод.
День не змовчав - нездалі з роками нерви:
Чубились, гризлись, аж бризкав на землю сік.
Тільки під ранок зробили на сон перерву…
«Злива минула», - байдуже сказали всі.
2012

время детей,
это наше время
ценой тысяч лет воплощений.
родная хранит нас Любовь.
видеть - значит быть,
а быть - значит видеть...
мы пришли творить добро -
соединить все миры воедино.
2012г.

Знову осінь.
Знову щось мені набрешуть ночі.
Поза очі.
Не до мрій.
Я не в змозі
обгорнути осінь скотчем
і відправити до вулиці Надій.

Жовте літо
в незнайомому блукає місті.
Для таксистів -
в інший бік!
Платить мито,
а не має де і сісти.
Наче вигнаний із дому чоловік.

Покладеться
в лотерею літо незабаром
(може, й даром)
на джек-пот:
хто озветься,
з ним ще біля стійки бару
хто замовить при нагоді бутерброд?

Я не в змозі
чути те, що наговорять ночі.
Бачать очі
мапу змін...
Знову осінь
обгортає літо скотчем -
золотий лунає звідусюди дзвін.


9.09.2012

О, горе !

2009

Серий! (Серий!)
Серий! (Серий!)

Мир тебе!

Ты - самый лучший из всех Серий,
Которых мы когда-либо Серий!
Мы тебя очень и очень Серий!

Будь счастлив!

2012

Ты делаешь: "Уф, уф, уф..." -
И мои крылья начинают шевелиться.

Ты говоришь: "Ну ты и жучек!"
И я их росправляю.

Ты слышишь - "Мио!",
Когда я поднимаюсь.

Ты чувствуешь меня,
Когда я уже лечу.

2010

А зачем меча за
Нос он
Онес? Сено
Вор в ров?!

Он лыбу был, но
Уму, ого, ого, уму,
Ого, - лил! Ого!

2010

Уже как ежу.
Я делал едя
Горе, но не рог!

Те все - свет
Да как ад.
Меня коробит. Ибо рок. Я нем.

Меч в нём! Имён в чем
ли? Духи, как быть? Ты б каких удил?

- Дядя, - яд, яд!

2010

Какая ты красивая,
Какая ты приятная,
Какая ты нежная и румяная!

Какая ты вкусная,
Какая ты сладкая,
Какая ты беспечная и славная!

Ты мною любимая,
Ты мною желанная,
Ты мною заботливая и оберегаемая!

Ты мною отобранная,
Ты мной приготовленная,
Ты мною сваренная каша!

2009

Сегодня она мила!
Мила - мила!
Ничего не поделаешь - она мила.
Она мила сегодня,
Мила она. Вот так!
Ничего не поделаешь - мила она !
Мила она, когда гроза !
Мила она, когда зоря !
Мила она всегда-всегда. Вот так!
Ничего не поделаешь - мила она
О, если бы понять
Зачем она мила?
О, если бы
Хоть на капельку узнать
Почему она так мила?
Я бы все бросил
И сам бы мёл.
Мёл , мёл пока не станет чисто!

Я не хочу погрязать в болоте.
В болоте не хочу я погрязать!
Я погрязать в болоте не хочу,
Не хочу в болоте погрязать я.

Погрязать я не хочу в болоте?
Не хочу я погрязать в болоте?! -
В болоте я погрязать не хочу!!!
Погрязать в болоте я не хочу!

Стрічка життя –
не барвиста, а трав'яна.
Іноді вона буває хрустка і шовковиста,
іноді – пожухла і суха.
Вона міцно тримає мене
і ніколи не зупиняється.

Зустрівши байдужість в твоїх очах,
я зриваю її, щоб заплести собі в коси
і повернути тобі усмішку.

Але тоді мені нема на чому стояти.
І я падаю.

трем нароста - аааааааааааааааааааа!
життя три в аааааааааааааааааааааааас
Свобода!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
твроя...
А...................................
-------------------------------------
Рок.І..
Цьом
......

В місті, що розкинулося над нашою рікою,
В місті, що охопило острів нашої пам’яті,
В місті, де всихає дерево нашої волі,
Згадував про тебе, моя мово,
Якою я дихаю і якою я живу.
Якщо тебе не стане, то не стане й мене,
Бо не буде чим дихати та жити.
Буду ходити рухомим мертвяком
І лякати горобців та дітей.
А навколо голосні матюки.
Тепер брати «разгаварівают на ньом».
В цьому місці, де острів нашої пам’яті
«Разгаварівают на ньом».
І так страшно мовчать могили
В навколишніх селах.
Краще б вони кричали,
Ті, що в могилах, в навколишніх селах,
Ті, що звільнили місце під сонцем
Для тих, хто «разгаварівают на ньом».
Краще б вони кричали…
Яка ж то мука – вмерти з голоду,
І знати, що онуки та правнуки
«Разгаварівают на ньом».

Вони поклали на стіл сало на провощеному папері.
Сало було таке біло – рожеве,
Таке чудове,
Як травнева хмарка.
Я відчув як мене переповнює
Власна слина.
Вони поставили пляшку на стіл.
Пляшка була прозора,
Мов ранок в моєму дитинстві.
Мій кадик рефлекторно здригнувся.
Вони дістали з торби кружальце ковбаси:
Таку ковбасу робила моя бабуся.
Як же вона пахла!
Так пахне мрія про статок.
«Це все мені»? - спитав я.
«Тобі», - сказали вони.
І також спитали:
«Ну, що скажеш»?
Я нічого не став говорити,
Витяг з горла свій голос,
Неприємний надтріснутий голос,
І віддав.
А потім витяг з кишені хустину,
Зав’язану вузликом хустину,
Розгорнув на столі.
В хустині лежала гідність,
Моя засмальцьована гідність,
Моя закоцюрблена гідність.
«Бонус». – кинув недбало.

Яблука в саду гупають.
А комусь ввижається
Гріхопадіння…




серпень 2012

Не треба бути лікарем,
щоб розуміти,
що рана від ножа,
встромленого у серце,
призводить до величезної втрати крові.


Не обов*язково бути дівчиною
під час менструації,
щоб розуміти,
що втрата крові -
то доволі-таки неприємна річ.

Не треба бути патологоанатомом,
щоб розуміти,
що людина - мрець,
коли по судинам її тіла
не циркулює життєво важлива
рідина буро-червоного забарвлення.


Не треба бути відчайдухою-
митцем,
щоб відчувати
завданий тобі біль,
що пронизує з голови до ніг,
а точніше - від мозку і до серця.

І зовсім необов*язково бути найманим
вбивцею,
аби щодня наносити десятки
ножових поранень
оточуючим душам,
які і без того хворіють на анемію.

05.09.2012

Я бачив
дорослих чоловіків,
які забивали
на дитинство своїх дітей,
а потім
дуже любили онуків

Однаково імпозантно
вони
ніжилися в лінощах
і справляли малу нужду
ще
хизувалися переліком
із кількох досягнень
і багатьох коханок

Загалом
усе це було би смішним,
але я бачив,
як від болю чи холоду
вони скручувалися
у положеннях
ембріонів

там пахла ніч, і небом пахло там.
і трави пахли бджолами і медом.

уперше в поцілунку він застряв -
не думав, що помре від насолоди...

як тільки-но вона родила знов -
він сам себе акцизами обклеїв...

один із них (приблизно - цар царів)
засвідчив, що зрікається престолу...

мазюкали брехнею білий світ
одного разу Бог лишив такої честі...
2012.

Давно колись
прийшов до мене
біль погостювати.
Такий похмурий, невеселий...
Зайшов у душу,
ніби в хату.
Сказав, що так йому
і затишно, і добре...
Зостався жити,
і живе донині
у зболеній душі-хатині.
2008

в нас - ЕГО детях
струится энергия бытия
воображаем и творим
природу Бога
Чисты родники
Он - это Мы
Со-знание
Воли и Любви
Истинной свободы
Проявляющейся в многообразии
измерений и качеств
полноты многогранности пирамиды
Круга Жизни....

поцілунком
танго ніжності в ночі
прийшла
календарна Осінь любові
лагідно
нам срібник посміхнувся
у серці
дзвенить радості струна

з тобою
мені добре
сонячна донечко моя
сьогодні
материнського свята тепло
твій
день народження!

Осінь наступає на п’яти…
П’ятниця повертається
Спиною…

на осуд? - ні! о давній біль…
їх "бронзи" й досі проти свідчать.

…там холод синім на губах.
його, як слід, сльозоточили.

вогонь горить… вогнем горить
і вогнеоче дружньо плаче.

червоним плакала ріка
їй рукава не ті пришили…

" …і вам щасти" - слова, слова..
а як теплішає одразу…
2012.

- Підемо шляхом цим удвох ?
- Але там дощ…
- А в мене парасолька.
- Нехай тоді нам допоможе Бог !

***
Ось так йдемо ми ним …
Удвох: я під дощем,
вона – під парасолькою.