Бах у селі вмирав поміж отав
І каявсь – тінь набрякла від спокути –
(До звуків Йоханн, як бабай, прикутий)
Чом Дударя я досі не читав?!

Чом скрекіт, а не гуркіт канонад? –
Образились ворони серед вітру…
Микола, мабуть, пив не лимонад!
Напевне, потягнув усю півлітру.

Ох, камінь філософський затесав –
Світ вічний і минущий, як полова.
Церковний хор відспівує: "краса!"
Хто в ліс «під газом» тягне, хто – по дрова.

Завили нетутешнім звуком пси…
Чом, Йоханне, на стінку ти дерешся?
Горілку пий, бо прахом вже єси!..
Тут без півлітри, ні, не розберешся!..

1.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014).

Плювки – під ноги... Матюки повсюд.
Нетрадиційні страви, секс, облуди...
У скопищі юродивих та юд
Апологетом правди перебуду.

Пні тополині…
Сонячно.
Весна!!!
Тюльпани біля плит…
Малечі лемент.
Чого чекати – ще мольфар не зна.
У серці – планетарний біль, окремий.

Базар змілів. Підплигують йо-йо…
В аптеці ні душі…
Коти – на танку.
Сусід-пілот – засмаглий, наче йог,
Несе до голуб`ятні півбуханки.
"Лекарства не купил. Там цены – жуть...
Попью чайку, Боржоми, больше сока...
Вот видишь, Светка, голубям служу...
Трещала тут о натовцах сорока...".

Горить Вогонь, хоча здорожчав газ.
Міцні напої, парубійки, стела...
Авжеж, розквітну, липки, серед вас.
Хоча у Крим вертатись кличе Елла.

І тут, і там – чужісінька-чужа...
І там, і тут – сподіванки, олжа...
Чого ж мені котити Roller M?
І пух, і дим, і гам – переживем...



2014

Полохлива мелодія
Заблукала у сутінках,
Та для тихого злодія
Не сховатись у вироках.

Загасили уже свічу,
Що палала загравою.
Що робити тепер мечу?
Заіржавів забавою.

Доведеться шукати шлях,
Не миритись із кривдою,
Та не вистачить стільки плах,
Все проллється за зливою.

Ісаія мовчить. І
                              Єремій
                                             не чути.
Біблійною ходою йде армагедон.
Позиції усі тримають баламути.
Політики нема. Віщає солдафон.

Пророчать чаклуни нечувані напасті:
на носі – і війна, і горе, і біда,
осоловіла Русь чекає на нещастя,
а боротьбу за мир очолює орда.

І суне сарана. І ментори голодні
залякують і свій, і ще чужий народ.
Нема куди іти Бандері і свободі,
хіба що – у Москву на Думу воєвод.

А їй аби війна до другого потопу,
а їй аби ще раз агресія кудись.
Вертепами повій пришестя почались.

І поки на коні «Царевичі і Допи»,
не обіцяє рай Америка-Європа,
ні щастя, ні добра
                          ні нині,
                                       ні колись.

                              1.05.14

Якось жив цвіркун у гаю,
Скрипку мав від дідуся.
“Краще всіх на скрипці граю,
Але мрія це не вся”.

Говорив до місяченька:
“Може я із диваків?
Підкажи мені швиденько,
Де навчають співаків?”

“Не усім дано співати”, -
Місяченько відповів, -
“Соловей не вміє грати,
Хоч найкращий має спів”.

Якщо серце заспіває,
То його підхоплять всі.
Хай і голосу немає,
Сила вся у доброті.

1999

Каштани запалюють свічі.
Щоб дух боротьби не заснув,
Як воїни світла на віче,
Тривожну пильнують весну.

Деревам не віриться й досі,
Що їм не наснились бої,
Та ноги опалені босі
Ще довго їм будуть боліть.

Ввижаються ріки багряні
В каскадах букетів живих.
Поранені є між каштанів,
Хоча і стріляли не в них.

Тримають опори надійні
Для варти небесної міст,
Аби не калічили війни
Ні сіл українських, ні міст.

Щоб долю Небесної сотні
Ніхто забувати не міг,
Запалюють свічі скорботні
Каштани обабіч доріг...

***
Один відомий серцеїд
Хвалився, вже на схилі літ
Скількох колись поцілував
Як він іще парубкував,
А потім, як жонатий був –
Ще скільки «перемог» здобув…

А я вам так повім на це –
Нехай він меле те і се,
Щоб люди знали, як було,
Хто напаскудив, скоїв зло…
Хвалитись тим, від чого тхне,
Не хитре діло, а дурне…

1 травня 2014 року

Втомилися зорі,
і стали нарешті, як треба –
мій шлях до любові
проріс у дорогу
до тебе.

Долати дорогу
впокорено хочу і мушу –
ще вчора незнану,
а нині вкарбовану
в душу.

Підказують вірші,
навіщо іду
і до кого,
а шлях несходимий
щодень замикається
в коло…

До неба здіймаються руки вогню
І кулі – неначе розлючені оси.
…Вкраїно моя, я тобі ще болю?
Бо ти мені снишся, голубко, і досі.

Розквітла. Птахи у весняних садах.
І я – великодньо, врочисто молюся.
Одне мені прикро, що я наче птах
З далеких сторін уже не повернуся -

Людиною чутися в ріднім краю
В щасливі часи, не скорботні.
Віднині на варті Вкраїни стою,
Навіки я воїн небесної сотні.

2014

У запитнику літа, брунатнім запитнику
сто питань багрянистих – не скреслиш. Помрій
про карафку з вином і приборкання скрипкою
перших зойків душі на ранковій зорі.

Ех, шульгою душа, а з такою рахубисто,
вороння на дарабі, на волос – кажан,
і погруддя стовпів за віконцем загубляться,
і майбутнє влаштує танОк від ножа.

Невідхильні солодкі нараз – незугарними,
а стежини голублені хутко на клин,
бо стають небеса на очах цукроварнею,
від якої тобі гуготіння лишень.

2014р.

***
Кожен «мудрий» верзе ахінею,
Все змішалося – праведне й зле,
Все приправлене рясно брехнею
І на правду так схоже, але…

1-05-2014

Про що ти думав сам з собою?
Простий солдат, напередодні бою
Ховаючи у грудях дикий страх
Зустрітися віч-на-віч із землею
Свинцю покуштувавши… і на неї
Пролити кров, перетворившись в прах

Твоє життя,
Надії
Сподівання
Ненависть
Пристрасть
Дружба
Чи кохання…
Тепер екстраполяція…
Архів…
Що зникне завтра
В кратері вогнів

Світ був і буде
Вітер грав і грає
Весна і літо, осінь і зима
Порядок залишається…
- Абсурд!!!
Коли мільярди виникають і щезають
Мільярди душ горять чи догорають
Шукають рай, і не знаходять раю
Порядок залишається…?!
Я знаю…

Ти метеор? Комета? Чи зоря?
Невидима частинка? Чи гігант?
У чому місія і ціль життя?
Куди ти йдеш? І що дозволив долі
Вирішувать за тебе?
Ти в неволі? Чи птаха вільна?..

Мільйони запитань мільярдам «Я»
Порядок залишається…
Життя одного,
з позиції Галактики – *****
Лишається надія лиш на Бога!

2005

А ви ніхто! І звуть вас бозна як!
Ви безіменне щось на світанковім небі,
А мислите, - це ж я, та ось, та післязавтра,
Чи знаєте, ви особиста травма
Моя, сусіда, навіть квітки в полі
Ви сам собі сказали б вже - доволі!
Бо ж не король, але вже досить голий.

01.05.2014

* * *
Якби ти знав – як швидко плине час,
Як невблаганно свічка догорає…
Ми нині є, а завтра нас немає,
І начебто й не було зовсім нас…

2013-2014

А там де тара там беру
Бухала тара не дурю
Не шара тара я деру:
"Рамамба хара мамбуру"
Бахила кара я стару
А інша пара отже КРУ
"Рамамба хара мамбуру" - 2

До харі харя харю тру
Роман на пару харі "хрю"
Бухає тара по відру
"Рамамба хара мамбуру"
Сахара що Сахара "фу"
Аналіз тари на нюху
"Рамаба хара мамбуру! - 2


30.04.2014

Виват, Ринат, виват!
Виват, Ринат!
Покоя ты не знал:
Ты двадцать лет подряд
Донбасс держал
И всем там заправлял.

За этот долгий срок
Ты выжал сок
Из недр и из людей.
Но вот восстал народ –
И прочь утек
Твой лицедей.

Увы, Ринат, увы!
Таков расклад:
Тебе в нем места нет.
Уйти бы на покой:
Бабло с тобой
И мировой респект.

Но ты затеял торг –
И вот итог:
Плюя на всех на нас,
Без пушек, без солдат
Кремлевский гад
Берет Донбасс.

Прощай, Ринат, прощай!
Прощай, Ринат!
Восток похожим стал на ад.
Вставай, Донбасс, вставай!
И дай под зад
Тому, кто в этом виноват…

2014

Манять запахом скошені трави -
То земного волосся пахощі,
Важко дихати й бути нейтральним,
Як у грудях пташина юрба харчить.

Вкрилось поле зеленим бушлатом,
Застебнулось на гудзики квітів.
Весно, березні всі обійшла ти
І у травень ввійшла діловито.

Прядки зела укрили ріллю,
Наче крила лебідки підкошені,
В них тривоги свої переллю,
Пересиплю я сум в їхні кошелі.

Сіно в'яжеться, ген, у снопи,
Мріють в полі солом'яні големи.
Був без тебе я, весно, сліпим,
А з тобою став серцем оголений.

Слова ще є.
                         Поезії немає.
Іде весна, а пишеться, – війна,
якої у природі не буває...
I до людей у вікна заглядає
все те, що називалося «страна».

Її ім’я те саме, –
                             «тут бил Вова».
Автографами підлої душі
у наших душах воювало слово
усі віки.
               А ми – усе чужі.

Ця Вава стала рідною на Сході.
Злодії у законі їй свої.
У кожного написано на морді:
хабарники, державні бугаї.

А Russia вcе очікує на мощі.
Черговий раз поміняні чини.
Вован і Діма –
               на Червоній площі
наярюють міхами на гармошці
у фазі
               репетиції
                              війни.

Ідуть на діло за їду і тіло –
зашойгані опудала горил.
А їм, що дай –
               все на один копил.

Кому там ще поезії кортіло?
Ось написи кривавого дебіла
на поліційній мові:
                              «Я тут бил».

                              28.04.14

пародія

Не заблукав. Я не виню нікого,
Що приповзло моє у всій красі.
В четвертій ночі, побоявся б Бога,
На кухні захотів зловить таксі.

Я підглядаю – голосує наче,
І в холодильник лізе – то фінал!
На мигах (бо назюськаний добряче)
Питає – Шеф, а можна на вокзал?

Ну ні – то ні! – І тряскає дверцята,
В одних трусах мій волохатий троль…
Знов голосує (от натура клята) –
Вивітрюється довго алкоголь.

І голос тонша – плямкає губами…
Пішла я спати – хай дуріє сам!
Куди він з хати дінеться? Між нами,
Хіба вина ще вип’є двісті грам.

… А рано в ліжку мацаю – немає,
Щез холодильник – хто верне назад?
Я зрозуміла – може і трамваєм,
Таки домовивсь та поїхав… гад!



29.04.2014

Сопілки пісня
Голосить тужно
І крає душу.
Порве сльозами
І впаде камінь.
Носити мушу
Його віками
Бо нездоланний.
І безталанний
Зійде ланами
Забутий нами.
Та нездоланний.

А серце кличе до небес піднятися,
Туди де сонце, звідки ллють дощі.
І там літати, й вже не зупинятися,
Та чути спів, молитви, у душі.

21.02.2014 р.

Травень ще не почався, юна трава виринає з землі і тягнеться до сонця. Але в місті косарі газонів вже зрізують її, стинають голови квітам. А багато квітів так і не встигнуть зацвісти. І косарям не шкода. Побачивши це, я написав такі хокку:

* * *
Скошують траву
Будуть косити людей
Колись так само…

* * *
Скошують траву.
Ніколи вже не цвісти
Цим квітам весни…

* * *
Свавільний косар.
Покосять як ти траву
Колись і тебе…

* * *
Весна. Сонячно.
Тільки у косарів всі ті ж
Черстві долоні…

* * *
Мовчазний косар
У сік квітів кульбаби
Замастив руки…

* * *
Весна на землі.
Але косить все живе
Божевільний косар…

Запеклося нутро – лиходії пройшли напалмом,
Ворушились могили від їхніх смердючих слів.
І такі дрижаки на сміливців чомусь напали
Перед тими … чужими, хто вигад огидний плів.
Потомилися всі від несхожих отих подвоєнь.
Хай козацькою кров’ю свободу сп’янить земля,
Та волає вона «Нової! Нової! Нової!»
І позиркує вбік, де видніє зірка Кремля.

На столі спить ранкова преса
Остигла кава і сніданок
Набита спамом веб-адреса
А сонце сяє вже на ганок

Мов небритий бідолаха
Сумує тихо топіарій
Коли ж прийде цей росомаха
За ним сумує вже й терарій

Його життя тепер в Сахарі
Пісок лежить завмерлим сном
Він спить в якомусь кодло-барі
Пропитий пивом і вином

Немає діла він до дому
Байдужий смуток і життя
Та ранок в голову свідому
Пошле промінчик майбуття

ще не сказав останні звуки
сегменти символи й думки
вже встиг почути гімн розлуки
згадати спалені роки

затим мозкові ритуали
спитають в логіки єства
несправжні фейкові корали
потонуть в морі до Різдва

і будем постити думками
вплітати спогади в життя
чекати мучитись роками
взнавати істину й буття

потому я запишу плівку
ввійду в синод простих спокус
зупиню час й пісочну лійку
і навіть вічний землетрус

26.04.14

1.
Ожив у дереві Тарас
На велелюдній площі.
Звертає погляд свій до нас –
Душа бажає прощі.

Поникла горда голова
Від болю і печалі.
У той раз кулі, не слова
Бездумно в ціль влучали.

І брат на брата знов повстав.
В скорботі сива мати.
Вкраїну знову, як Христа
Взялися розпинати.

2.
Твої пророцтва, як набат.
І чув їх той, хто слухав.
Тарасе, ти також солдат
Нескореного духу.

Ти бачив, як до Бога йшла
Свята Небесна сотня,
Як полотніли небеса
Й здригалася безодня.

Тарасе, батьку, нам пробач,
Що ми немов нерідні.
У цей важкий зневіри час
Ти, як ніхто, потрібний.

2014

До Чорного моря вугілля ніхто не планує літом
На смажений Схід країни не їдуть з екскурсією діти
У травні «Шахтар – чемпіон» і навіть фанати зникнуть
Ніхто не говорить правду: на Сході країни - лихо

Як не є, а гірше може бути
не тому, що ми такі-сякі,
а за те, що не розбили пута
і усе надіємось на Брута
у лихі години і тяжкі.
               І за те, що забували мову,
               вилізши у люди із халуп,
               і влізали в ігрища совкові,
               де орда, почувши запах крові,
               прагнула, аби валявся труп.
Нас гнітили алкаші-нероби,
і партійні виродки сім’ї,
і брати, улюблені до гробу,
і борці, що доїдали торбу,
і у владі коміки свої.
               І за те, що вибрали дорогу
               вічної юдолі у імлі,
               за гріхи великі і малі –
               все негідне, неугодне Богу,
               осідає на моїй землі.
І у віщих паралелях ночі
неземного світу наяву,
поки чую душу ще живу,
у часи самотності урочі
бачу хижі, ненаситні очі,
що чатують нашу булаву.

                              28.04.14

Ця любов – це незрима війна,
На якій не буває героїв,
Де зі смертю змагаються двоє.
І нікому ніхто – не вина.

Ця любов – тільки в ній і життя,
І у тому і благо й спокуса,
І тому я з тобою ділюся
Наполоханим серцебиттям.

Ця любов – більш нічого нема,
Я у ній розчиняюся тихо,
Лиш вона – моє щастя і втіха,
Бо в любові життя – не дарма.

Хоть это и не сказка, - жил да был
Похожий на нормального мужик.
Ничем не выделялся из толпы,
Не якрий, неказистый, просто пшик.

Но гонору имел на пятерых,
И скользкий был, и гибкий, словно уж,
А прыткий, будто заяц - прыг да прыг,
Вперед и вверх, по головам к тому ж.

Карьеру начал - ноль, простой сексот,
Но, видно, Бог умом не обделил,
И вскоре "ноль" достиг таких высот!
Царем своей державы он прослыл.

А дальше что? Играет аппетит,
Бунтует ненасытное нутро.
"Кто миром завладеть мне запретит?" -
Царек на троне щурится хитро.

И принялся орудовать как вор
(видать, запутал крепко парня бес) -
Подвинул царства смежного забор,
В соседский сад за яблоками влез...

И все тому царьку сошло бы с рук,
Он крепко свой народ держал в узде -
В саду соседском как-то понял вдруг,
Что хлебом-солью встретят не везде.

Мы матом с упоением орем,
Воришке неказистому назло:
Хотел войти в историю царем -
Войдешь как однозначное х*йло.

Роса на цвіті – сльози Зульфії,
Що блискітку згубила ненароком.
І хто сьогодні буде за пророка,
Коли вже навіть роси – не її?
Вже тінь уся розтопиться, а тут,
В таких знайомих і чужих долинах,
Тут спів її і досі тихо лине,
Німіючи на кінчиках батут.
Вже промінь до засмаглого чола
Крізь гілку персика так стрімко не проб’ється,
І ця весна сама собі сміється,
А ще ж колись тут Зульфія була.
2014

Крізь прірви знак
Вкладав мету
Програв життя.
То самоти
Прийшла пора,
Відкрила шанс
Замкнула все.
Тепер мару
Ловити час,
Та тільки страх
Веде тебе.

Слова пусті із вуст злітають марно,
А погляд твій холодний вже давно.
І як би на душі не було хмарно,
Та серце тебе любить все одно.
Йому лютить тебе не заборониш,
І точно не накажеш – геть іди.
І, навіть, коли тихо сльозу зрониш,
Усе ж твої шукатиме сліди.
Воно не розуміє, де є правда,
І де неправди сила вікова.
А темне відчуття, що зветься зрада,
Зітре навіки всі твої слова.
Та серце не злякається такого,
Крізь біль воно тріпоче у грудях.
Нема ніде живішого нічого,
Ніж серце, куди кохання вбито цвях.

Курочка А.В.
28.04.2014 року

Акварелі квітня
затопили очі
захопили серце
в лагідний полон...
сповіді всесвітні,
солов’їні ночі...
і причастя неба
з лагідних долонь....

***
Океаном пролісків, білих анемон,
хвилею щастя, шумовинням цвіту
небо великоднє нині зійшло
над світом...


15.04.2010

Забронзовілою золою
жуки обсіли білий сад.
На рівні меси світової
дерева свічами горять.

І, як у неймовірну віру,
у ніч душа моя іде,
де одіяння тогу сіру
тополя місяцю пряде,

де все уявно таємниче
і яблунево запашне,
немов на палях будівничих,
тримає небо весняне.

                              2002

Що? "Noblesse oblige"?
Де? У нас? Облиш!

2014

Душа без тебе –
незагойна рана,
де визріва осіння каламуть…
Блукаю сумно
між світів незнаних,
які навшпиньки чорний вітер п’ють.

Без тебе я –
вербичка на подвір’ї,
далекім від цілющої води…
Без тебе очі стали темно-сірі,
хоча були
блакитними завжди.

Мій вічний гріх,
моя тяжка спокуто,
суцвіття мрій в обіймах у образ…
Невже для того,
щоб з тобою бути,
я маю народитися ще раз?

Сланцевий газ віднайшли на районі –
Сланцевий газ!
В Юзівці кубів трильйони й трильйони –
Лиш про запас!
Є і в Криму триста тридцять родовищ –
Сланцевий газ!
Думали ви, що Росія за мову?
Ні, за спецназ!
Газ у Криму є, і нафта на шельфі –
Знали про це?
Що ж не сказали тоді вам відверто,
Де золотце?
Конче-бо треба Росії забрати
Крим і Донецьк.
Палимо шини, складаємо скати –
Ро’ хід конем!
Не здогадається російськомовний
П’яний Іван -
Звідти його дуже швидко умовлять
У Магадан!


28.04.2014

Сцена цілком спорожніла і темна.
Здається, що світ закінчився концертом.
Не буду вічно чекати, це – певно.
Не варто пручатись аплодисментам.
Ти вже виходиш. Щасливий як бог,
Як бог – заряджаєш всіх світлом.
Замовиш каву чи, може, грог,
ЗмІряєш успіх словом і літром.
Тебе оточили. Можливо, психічні,
Можливо, фанатки. Хоч в чом різниця?
Мій одяг, думки і чуття – лаконічні:
Здолали мене перекриті зіниці.
Я мушу іти. Я не хочу в черзі.
Чи єдина, чи нащо бути?
Але я ще тут. Ти в моєму серці.
І вічно б твій голос чути.

2014 р.

пародія

Вже навіть наливали на верблюда,
Бо кінь не міг – він скоро сам закурить.
Ти обіцяв - едем сьогодні буде...
Втекли амури.

Я також чаю випила немало –
Хоч пожалів би доленьку дівочу…
Та не тремти, що ніж у руки взяла –
Салату хочу.

Той за сусіднім столиком навпроти
Моргає всоте, бачить – дівка файна…
Ти хоч би груди спробував на дотик…
Проклята “Чайна”.


28.04.2014

Твої шепочу імена
У пахощі ночі квітневої,
Вічно єдина-одна,
Відколи ще звалася Євою.

Ти літо посеред зими,
Спалах весни священної,
Залопотали крильми
Янголи в небі темному,

Злетілися на вогонь
Тобою в мені розпалений
Доторком ніжних долонь
До серця мого розталого.

Твої шепочу імена,
У неба знамень випрошую,
Хоч бачу і сам, ти одна
До танцю з душею запрошена.

заприсягнула іще із ночі коли губила
незгойно пахнув рукав тобою черемхо біла
н

а ти пішов і все не так
щоночі дика самота
мене зриває в плач
я вигоріла я пуста
хотіла з розпачу з моста
та не змогла
пробач
за ті розпачливі дзвінки
за те що мріяла таки
і в щасті і в біді
з тобою поруч навіки
за ті запалені зірки
і за вірші оті

28 квітня 2014

Душу вже не врятують медики,
І не діло, які ми праведні, -
Те, що ти споглядаєш в телику,
Не завжди буде чистою правдою.
Прийде час і забудеш побачене:
Блиски золота, а може платини,
Пам’ятатимеш лише тепло когось, -
Ніжні руки і вітер літній наш.

У саду за морем висне лимон.
Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам: не докоряй досхочу.
Подивися, що хороший який -
ти на дорозі не знайдеш уже такий.
Зробити спробуй сам. Цьому тебе я не навчу.

Ростуть лимони на вершині гори,
кожна з них - закрута для крутих,
і жодну ти не сягаєш.
Мету я бачу: за лимоном дотягнутися б ще...
Хай як вітрило плече, бо цим я круто пишаюсь.

Країна Цитрус - безтурботне "привіт".
В країну Цитрус цю веде підземний хід.
Його знайди ти сам. Цьому тебе я не навчу.
Важка дорога, адже всюди обман.
Щоб не блукати, є у мене план...
Його тобі не дам. Не докоряй досхочу.

У саду за морем висне лимон.
Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам. Не докоряй досхочу.
Країна Цитрус - наче пошук-терор:
зелений вічно обридає помідор -
його без мене їж!
Ним не ділися, ти...
Втечу.

27.04.2014

Невже це й справді
Я тонкосльозим став на старості?
Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
Як щось важке й холодне навалиться на серце,
До болю зчавить горло…
Але ж з-поміж 6 мільйонів
Спалених, закопаних живцем в ровах,
Розстріляних, повішених,
Голодом доведених до смерті, –
Нема нікого з мого роду.
І з-поміж тих, хто майже голіруч
Постав на захист права на свій Дім.
Хто боронив той Дім,
Назавше відклавши шкільний підручник,-
Теж нема нікого з мого роду.
І лише серед тих,
Кого безвусі палестинські гицлі
Пошматували в автобусах, в кафе,
Могла буть і моя дружина.
Хвалити Бога, обійшлось –
Поламано лиш ребра
Та невибутній шум карьожить вуха.
От і сьогодні спиняюсь
На невмолимий клич сирени.
А поруч – памолодь.
І навіть ті,
Кого годиться називать онуками.
Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
На щоки наплива сльоза.
І я подумав тої миті,
Що з кожним роком усе глибше вростаю
У цей згорьований віддавна край,
Де так переплелися долі й епохи,
Що пізнаю історію не з книжки,
І де не можна буть уже чужинцем.

Як важко тут на чужині:
Живцем гниєш,як у труні.
Тут навіть хліб немов цеглина,
І м’ясо навіть не їсть псина,
Від молока аж шляк трафляє,
І жах у всіх в очах гуляє.
Не смалять сало тут соломой,
А їдальню звуть "столовой".
Ціни гірші шкуродерні,
І люди тут немов скажені,
Злі такі й несамовиті,
Горілкой клятой оковиті...
Через слово гнуть тут мати...
Ай!! Нема чого казати!
Одним словом — москалі!

В бокалі вино і чути лиш ZAZ,
Кохання крило відламане в раз.
Сум у душі та розбіжність шляхів,
Для зустрічі треба сотні життів.
Живеш ти так близько,
Й водночас далеко.
Нас не з’єднає до смерті лелека?
Ходжу я навколо, як той вампір,
Що чекає запрошень до щастя на пір.
Я хоч далеко, але зовсім поруч,
Жити з тобою хочу водноруч.
14.07.2013.

Навесні нові сенси ростуть із глибин,
Кожна мрія натхненно вдягається в ціль.
І ніхто вже не зраджує – зрадили всі,
Я і тиша лишились – один на один.

Кілька сотень поезій, мозоль на руці,
Занотовані іскри пустих споглядань.
І ніхто вже на пам'ять душі не віддасть,
Всі роздали себе і полиці пусті.

Кажуть, сильно болить - зуби стисни й терпи,
хто чекати навчився, найкраще дістав:
хоч позаду дорога така непроста,
та попереду щастя: купайся, і пий.


27.04.2014

Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
що у раю, як мед по бороді,
у пеклі – смак води, а у нужді
у повній чаші – опіум народу.

Вже надкусили яблуко спокус:
і Таврію, і східні регіони.
Нема ума у п’ятої колони,
що на догоду іншому комусь
у себе установлює закони.

Розхитує світи суворий вік,
а ворог попирає наше право.
І не приймає
                       чудо двоєглаве,
що ця ідея:
                    мова – не язик, –
об’єднує окраїни держави.

Дияволу –
               із дерева добра
суспільного багато перепало.
Отрута юродивого пера
все капає з роздвоєного жала.

Усто́яти над прірвою самій
в тенетах Чуді під гіпнозом вепса –
оце і є Росії інтереси.
Та з подіуму мічених месій
її не порятує думська меса.

Її розі́рве на дрібні куски
багатоликий змій Тмутаракані.
Сьогодні перші, а тоді – останні
узріють кару Божої руки
її пігмеї, фюрери й тирани.

І марна справа ликами ікон
апелювати до личини злої.
І проклянуть на всі віки ізгоїв,
які вели народи у полон.

..................................................
Усе тече, як з гусака вода –
що рококо, що вибрики бароко,
а ворогу готуй: за око – око.

По той бік – мир, а з іншого – орда...
Та це іще не рокова біда,
а над майбутнім –
              віщий меч
                          Дамокла.

                              27.04.14