Среди поляков, русских, греков
Есть та прекрасная страна,
Что всех дороже нам навеки,
Людьми свободными полна.

Так долго нас всех угнетали,
Так много наших пережгли..
Всех патриотов засылали
В Сибирь, подальше, как могли..

Но мы боролись, не сдавались
К родной земле тянулись мы,
И хоть над нами издевались
"Мы не попрятались в кусты"..

Вкраина очень нам важна,
Ведь так непросто нам досталась,
Мы знаем как это "война",
И за еду как насмерть дрались..

Давай ценить Ее сегодня,
Такой свободной и живой!
Приодолей ты все негоды,
Ты не один, мы все с тобой!

С тобою я и Украина,
С тобой традиции, народ..
Любить страну давай едино!
Достигнем новых мы высот!

Хто у світі тобі всіх рідніший?
Людина хто є ця привітна?
Вона краща усіх, наймиліша,
Вона завжди любить і рідна..

Цінуй ти матусю , мій друже,
Цінуй, бо від неї життя!
Цінуй скільки дихати будеш,
Ти завжди для неї дитя..

Цінуй, бо колись перестане
Поради давати матуся..
Колись над могилкою стану..
І низько додолу вклонюся..

Шануй свою маму завжди ти..
Шануй, що б вона не зробила..
Шануй, скільки будеш ти жити
Шануй, як би там не згрішила..

Життя ти від неї отримав -
Душа приєдналась до тіла..
Як просить - то щоб не гримав
Від образи на неї дверима..

Згадай, щоб вона не робила -
Добра тобі тільки хоче..
І як би за щось не сварила,
Згадай ті безсоннії ночі..

Згадай, коли ти був маленький -
Вона тебе всюди носила..
Завжди ти для неї рідненький..
Одежку тобі вона шила..

Згадай, як вона співала,
Щоб заснув ти, свої колискові..
Nебе підбадьорить встигала,
Коли йшов eперше до школи..

Пам`ятай ти завжди матусю!
Не згадуй про неї погане!
Пам`ятай, коли станеш бабусьой,
Або сивим смішним дідуганом..!

Ось живеш ти звичайним життям,
І так враз закохався у когось..
Наче вперше, неначе дитя,
І чекаєш відносин для чогось..

Так буває, повір, так буває,
Що проходить цікавість до цього,
І раптово кохання зникає,
Не такий вже ти є, як до того..

Коли любиш - даєш ти надію,
Що ніколи, ніколи не зрадиш..
Тільки він чи вона - твоя мрія,
І ніколи її ти не вратиш..

Та подумай спочатку, навіщо
Ти так прагнеш відносин, стосунків..
Не давай ти дарма надії!
Щоб дарма не було поцілунків..

Багатого вартий нам час..
Минає він швидко завжди,
Нажаль, не чекає він нас
Все йде, ми не знаєм куди..

Ще наче нам рік був учора,
Ще вчора були ми малими..
Ще вчора ходили до школи,
Від неї в театр ходили..

Минає так час непомітно,
Очима ти кліпнеш і враз -
На лавці бабуля привітна
Сидить і бурмоче весь час..

Так-так , саме так воно буде
Бо зараз ми гаємо час
На те, якнайкраще "гульнути",
Та дні не чекатимуть нас..

Цінуй ти весь час, що маєш..
Щоб він пройшов не дарма,
Бо часто без користі гаєш
На нам не потрібні діла.

Подумай над цим і поквапся..
Щоб витратить з користю час.
І завжди собою лишайся
Де б доля не зтрітила нас..

Відводь ти свій час найдорожчим,
Всім тим, хто відводить й на тебе
Бо, іноді, пізно захочеш,
Раніше нам думати треба..

Наш час - це найкращий дарунок,
Шматочок життя віддаєм,
Ти маєш зробить підрахунок
Того, що нам користь дає..

Як часто на дворі гуляєш,
Як довго ти вдома сидиш..
І скільки книжки ти читаєш,
Як довго ночами ти спиш..

Ти зваж, що для тебе потрібно!
Чому надаєш перевагу..
Можливо зробить щось для бідних..
На сиріт відвести увагу..

Можливо з родиною бути
Частіше, із татом гуляти..
Чи з мамою краще побути,
Ділами доводить подяку.

Подяку, за той увесь час,
Коли ти ще жив за їх гроші
Вдягали , кормили ще нас
Вони нам усього дорожчі

А ты счастливый, как считаешь?
Себя ты сможешь так назвать?
И до конца ли понимаешь,
Как ты счастливым можешь стать?

Оно безценно, безгранично..
Не в бриллиантах, не в деньгах..
Оно приятно, не обычно,
Не удержать его в руках..

Кто все имеет - не счастливый,
Ведь все легко и все возможно!
Скорей всего он горделивый,
Когда богат - быть добрым сложно..

Счасливым можно быть без денег,
Любовь ты ценишь от жены..
Вокруг обняли папу дети
Вот эти факторы важны!

Счастливый тот, кто сильно любит,
Такого ценят, берегут..
С таким счастливым каждый будет,
С ним тишина, покой, уют..

Счастливый тот, кто делая работу,
С улыбкой за нее берется..
И на душе ни капельки тревоги,
Ведь все хорошее вернется..

Счастливый тот, кто терпит беды,
Но не здается, а идет..
Идет вперед, навстречу свету
Чрез ночь, огонь, туман и лёд..

Всегда во всем ему помогут
Родные, близкие, друзья!
Помогут всем, чем только смогут..
Без унижений, наглого вранья..

Счастливый тот, кто все имеет,
Но не физически, а в сердце!
Любовь, надежда - вот, что греет..
Открыты радости в нем дверцы..

Счастливый тот, чье сердце бьется
Не как у всех, а побыстрее..
Не потому, что разорвется..
А от того, что кто-то греет..

И этот кто-то есть то счастье,
Чем дорожишь ты очень сильно..
Оно есть жизни вашей частью,
Благословением обильным..

Когда достанешь сигарету
Из упаковки неспеша..
Подумай в будущем о детях,
И какова у них судьба..

Ты знаешь точно, как все будет?
Здоров ли будет твой ребенок?
Никто ль потом Вас не осудит,
Что инвалид дитя с пеленок..?

Поверь, потом ты пожалеешь,
Что организм ты отравлял..
Что ничего ты не имеешь,
И алкоголь "хребет сломал"..

Зачем гробить свое здоровье?
Зачем курить тебе и пить?
Смертельный яд мешаешь с кровью..
И сколько сможешь ты прожить?

Спорт - это жизнь, всегда поможет,
Добавит сил тебе, здоровья!
Тебе он мир другой предложит,
Наполнен счастьем и любовью!

Перебори себя, попробуй..
Увидишь жизнь - она прекрасна
Без сигарет и алкоголя..
И будешь жить ты не напрасно!

Кого ты другом называешь?
Кого назвать готов таким?
Ты смысл слова понимаешь?
Каким ты хочешь, чтоб он был?

Друзей найлучших не бывает,
Он либо друг тебе, иль - нет.
Друг о тебе все точно знает,
Твой сбережёт любой секрет.

Друг - это тот, кто всех дороже.
Друг - это тот, кто не предаст.
Всегда, везде тебе поможет
И если нужно - жизнь отдаст!

Он подойдет, тебя обнимет,
Если ты вдруг повесил нос,
И настроение поднимет,
И даст ответ на твой вопрос..

Таких людей у нас немного,
Нам ими нужно дорожить,
Ведь если в жизни есть тревоги -
Их нужно вместе пережить!

Если имеешь ты такого,
Кем дорожишь и сильно любишь,
Ты береги его родного
Все свои дни, пока жить будешь!

Есть в этом мире непростые люди.
Бывает так, что ты не сводишь глаз...
Бывает.. что достойны Голливуда..
Бывает.. что розачаруют вас.

Но есть, которых сильно любишь,
Которых ценишь, дорожишь и ждешь...
И есть такие , с кем всю жизнь ты дружишь,
А есть... из-за которых вазы бьешь...

Проверь себя... Каким ты есть на свете?
Таким, что тебя ценят, любят ждут?
Иль о тебе плохое на примете?
Проверь себя, задумайся мой друг!

Зима уходит.. солнце наступает..
Трава виднеется из высохшей земли,
Росточки на деревьях проростают
И скоро будут новые цветы..

Пришла весна, тепло настало
И босым хочеться бежать..
По той траве, росой что вся сияет
И эту красоту не описать..

На улицу детишки выбегают,
Им всем так весело и радостно, тепло
Бывает, их родители ругают-
Пошли гулять, одевшись так легко..

Пришла весна и прилетели птицы,
И песня их приятна и легка,
Не скучно впредь воронам и синицам
Ведь все вернулись к ним из далека.

Взгляни ты ввысь, на небо голубое,
Почувствуй красоту святой весны
И посмотри на солнце золотое,
И как все люди радости полны..

Когда зимой морозы начинают
По стёклам бить и в дверь стучать -
Все о заботах забывают,
Ведь Новый год пора встречать!

Вот это праздник: ночь, подарки,
Блестит все яркими огнями
И шелестят конверты, марки..
И все идут гулять с друзьями..

Веселья лес и песен океаны
На праздник этот - Новый год,
Звенят бокалы и стаканы
И веселится весь народ.

Вот снеговик появится внезапно -
Детишки лепят быстро и легко,
И все так красочно, чудесно! Непонятно..,
Куда Деда Мороза занесло?..

А вот и он - румяный, бородатый
И с ним Снегурочка- красавица идёт.
И радуется бедный и богатый
Ведь чудеса бывают в Новый год!

Проходит праздник, гаснет настроенье
И снова дома холодильник пуст,
Закончились конфеты и варенье,
Но будет Рождество и смеркнет грусть!

(2013)

вірш видалено

А так, бува, болить, що й не стерпіти -
Аж репаються з болю образи!
Повиростали, вигулькнули діти -
Не бачать материнської сльози.

Не чують батькового нарікання...
А рани домордовують, печуть!
Щоденно і щоночі до світання
Вогненні змії лазять по плечу.

За що ж ся мука видалася, Боже?
За що ж оця покута без межі?
Врізаються у тіло болю рожі -
Нестерпні колючки, тонкі ножі.

Уже й молитва вірою безсила -
Безглуздя чи миттєве забуття?
Розпука розтікається по жилах
І серце ворохобить до виття:

- О, смерте люба, де ти, де ти, де ти?!
Зрятуй од цеї немочі, звільни!
У темній тиші кривляться портрети,
А стеля тисне, наче валуни...
***
Не перший день лежить старий каліка,
Не вперше смерті змолює собі...
Ридає мати, сльози - наче ріки,
Лиш ба, тих сліз не бачать молоді...
(13.07.13)

Що для мене значить сине небо?
Сльози чи печаль,чи щиру радість?
Що для мене значать вільні руки?
Крила чи кайдани золоті?
Що для мене варті твої очі?
Радість чи печаль на самоті?
Чи блукає тут оце стежками,
Нитка долі, що в моїй руці?
Я не знаю, й знати я не хочу.
Хочу лишь дивитись в сине небо?
І гострити крила на політ.
Щоб твої злотаво-милі очі
Бачити з висот Карпатських гір
І співати, й кликати на поміч
І ловити в небі синіх птиць.
Сине небо, небо щастям повне
Ти чекай, я скоро прилечу
Лишь останнє напишу я слово
Віршика про очі золоті.


2013р.

Дядько Гриць прийшов на ринок,
мав купить продукти.
Мовчки бродить між рядами,
там, де різні фрукти.
- Перець як, петрушка й редька?
Кріп, часник, цибулька?
Що ж такі на моркву ціни?
Звідки ваша бульба?
Очі лізуть аж на лоба,
тільки цінник гляне. –
Бачу, ваш товар нівроку.
Ціни лиш погані.
Груші, сливи, мед, томати,
хрін, горіхи грецькі.
Те з Єгипту, це китайське,
польське чи турецьке.
Гриць зітхає тяжко дуже,
щось шукає наче. -
Все у вас якесь заморське.
Може, є щось наше?
Я не можу зрозуміти.
Ми дійшли до чого?
Як то так? Невже у нас тут
Не росте нічого?
Дві регочуть продавчині.
Схоже, із мужчини.
- Ви з якої грушки впали?
В нас ростуть лиш ціни!

То зима примарила сама
Волошкові очі чаклуна,
Не живе кохання в холодах,
Не співає у неволі птах.

Заморозить у сніжинках сліз
Теплих рук легкий і ніжний бриз,
Занесе заметами пожежу,
Приєднає до плачів кортежу.

Краще залишитися одною?
Почуття пустити стороною,
Не для всіх весняні квітнуть барви,
Лиш фантазії відкрито брами.
2013

Устами притулюся до землі -
До тої, що найперша, наймиліша.
У рідному, коханому селі
Стареньку хату пригорну, потішу.

Бо десь отут усі мої літа -
Іще такі наївні, світлоокі,
Не страчені намарне по світах,
Дитячі босоного-щирі кроки.

А над вікном ікони пресвяті
Ще й до сих пір молитву пам’ятають
Оту, що матінка на самоті
Вигойдувала аж до небокраю...

І де б життя тепер не повело,
Куди б не простелилися гостинці,
Зусюди повертаю у село,
Тулю уста до рідної землиці.
(12.07.13)

Моя люба Кассандро, провидице
Що словам твоїм віри не мають
Не забутий твій образ, біда твоя
Але душа, як свіча, догорає

Моя мила Кассандро, стражденная
Простягни руку мені, я з тобою
Ріки знову розривають ці береги
Розтікаються у хвилях журбою

Кожне серце - то камінь у суті своїй
Не повірять тобі вже ніколи
Тут панує одвічний культ раціо
Ти всього лиш жінка слабка, хоч і воїн

Не ховайся при статуях, там знайдуть
Там знівечать і тіло, і душу
І ти знову згадаєш свої слова
Та чи вірити хтось тобі мусить?

Моя люба Кассандро, ти бачиш мить
Ти у променях сонце вітаєш
Але біль щиросердний та тепло твоїх сліз не зігріють цей світ
Цим стражданням вже й ліку немає...

27/04/2013

Перетнулися дороги,
Утворивши майже хрест,
і розбіглися. На трохи…
Бо лише за кілька верст
Кут ослабився поволі –
Шлях зійшовся в далину.
Дві дороги - наші долі
Об’єдналися в одну.
Зустрічалися рівнини,
І яри, і болота.
Та ніщо їх не розкине,
Як на двох одна мета.

2013 р.

«ПрошУ до хати», –
багатьом казала.
«Заходь до серця», –
ну повір! –
одному.
Та чорний вузол
туги зав’язала
не на одному
дні журному.
Бо він – не чув.
2013

Нас чарує нічний зорепад.
Аж горять чорнобривці та айстри.
Дня і ночі різкіші контрасти.
Плаче стиглими сливами сад.

З павутинок сплелася вуаль,
А підвіски – із грон винограду.
Прохолоди розкішну розраду
Дочекались. А літа нам жаль!

Осінь нову приміряла шаль –
До лиця їй убрАння барвисте
І вінок із кленового листя!
Грає коник - зелений скрипаль!

У красі розчинилась печаль!
2012

Першосолодкий чай
Першохолодної в́есни.
Першозабуті слова
Першоважливого вмісту.

Все зафарбовано. Встик.
І закоркована легкість.
Те, що нагадує - гниль.
Перебудова.На. Терпкість.

Стало по-справжньому
холодно
вперше..

[2011]

Суцільний нерв. Напруга містом.
І спопеляє думку спека,
сумнівний бум, що – несумісні.
Немов, у віці, – іпотека...

Плати за все, а вже на потім –
дивися й пильно придивляйся –
хто друг, хто ворог… дивні лоти!
Бери й в «американку» грайся.

І не програєш! Та, навмисно,
віддай туза, як маєш козир!
Суцільний нерв у цьому місті!
Смертельна доза!

- Куди ти йдеш?
- Туди, де ждуть,
щоб Сонцю завжди бути вірним.
- Куди ти йдеш?
- У дальню путь,
туди, де не буває зимно.

- Куди ти йдеш?
- Йду до тепла,
де ждуть мене і щиро вірять.
- Куди ти йдеш?
- У світ добра,
де щастям сповнені вітрила.

- Куди ти йдеш?
- До тебе йду!
Я не втечу від тебе більше!
- Навіщо йдеш?
- Щоб поруч буть,
щоб стать до Сонця трохи ближчим.

Сонно стануло сонце.
Срібне сяєво місяця.
На осонні сп’янілім
Зайці місячні бісяться.

Зорі стомлено слухають
Цвіркунів сонний спів,
Соловей сповідається:
Жив-любив як умів.

Самотою вколиханий
Сам завмер – нітелень.
Насолоджуюсь казкою,
Не настав поки день.

2013

зорі-підранки вигойдує море
блюзовий вечір блюзовий зговір
небо розкутане ні сорочини
я безталанна ти безпричинний
вітер чернетку начитує хвилям
боже невже ти дозволиш всесилля
музики дотиків музики мрії
музики слів що їх ранок розвіє
бо
тільки світло розсіює тіні
бриз і кохання такі перемінні
і
тільки день перепише начисто
ніч лише ніч характерноогниста


12/07/2013

Ми на бамбетлі вдвох сиділи,
пили і каву, і коньяк.
Твої очиці – наче стріли
у мене влучно так летіли,
до флірту наганяли смак.

Мені ти «викала», як звикло,
і то - не для сторонніх вух,
що дослухаються поникло,
а ще в тобі чуття не зникло,
бо я - поважний старший друг.

Було нам затишно і мило
в м’яких обіймах подушок,
тихенько музика бубніла
у ритмі збудженого тіла,
що аж просилося в танок.

І аромат «Американо»,
і хмарка хмелю коньяку,
і ретро-музика «nа piano»,
і ми сміялись неустанно,
і бесіду плели легку.

А жартівливих слів навала
(я теж тобі підігравав)
немов струмочок, не вгавала.
Ти нас обох зазнимкувала**
новим Samsung’ом – для забав.

І, захмеліла ледь від трунку,
уся розкована, проста,
чи то грайливо, чи з шацунку***,
невинним дотиком цілунку
мої збентежила уста.

А хто спостерігав за нами,
той думав - пара голубків:
«він» - вже поскубаний роками,
«вона» - пристойна до нестями,
що ж – кожен думав, як хотів.

Ми, зігріваючи бокали,
вели облесний діалог,
коньяк і каву смакували,
а їх усіх у носі мали -
такий собі спектакль на двох.

Та час, на жаль, не йме спочинку:
усе спішить кудись, спішить, -
як пташка, пурхнула годинка,
і вже на тобі кожушинка,
і на мені пальто висить…

…Колись кав’ярня «На бамбетлі»
ще нас покличе. – Відізвись! -
може, як дні настануть теплі,
і від турбот гайнемо, стерплі?
Ну що ж – до стрічі! До – «колись»!..

2013

Ти говориш завчений текст
На обличчі застигла маска
У театрі і справді спец
Перетворюєш світ на казку?

Та в життя не простий сюжет
Хто ж напише для тебе ролі?
Мінімальний на день бюджет?
Чи кошмарів залізна воля?

Ти чуже повториш умент
Розбиваєш себе ущент
Режисури піддашся ласці?
То який же кінець у казки?
2003

Війна між нами. Біженцями долі.
Не сонцю перша скрипка золота.
Останній зойк минувшин і магнолій –
і сім печатей миттю на вустах.

Серця давно – синхронні ікебани,
що підхопило річище руде.
Човни діряві, і вітрила рвані,
і Бог у бухті сонячній не жде.

2013р.

Пародія


Ти втік, заховався? Злякався неначе?
(Мов “Ахтунг” табличку на грудях побачив?)
Тебе, мій коханий, шукаю ще зранку –
Вмліваю, як згадую ту “партизанку”…

Твоя “партизанка” – тілесна цикута!
Смішний – я знайду, хоч маскуйся в якута!
І з пальми здійму ( то якщо в папуаса) –
Бо стала така щось на пестощі ласа…

Як в сонячний зайчик – я хмаркою стану,
Ну ти зрозумів – я й на Сонці дістану.
На дно океану? Наївний ти нині –
Затям, ми пливемо в одній субмарині!

Ти шерп у Непалі? Кумедно… До слова –
Мене не зупинить й Асканія-Нова!

… Чи ж я тобі, любчику, зовсім не мила?
Здаюся - виходь, не ховайся… Людмила.


12.07.2013

Хочу свіжого вітру
з холодною терпкістю м’яти,
і загублених у неосяжному просторі стель,
по замріяно-зоряних вулицях
вільно гуляти,
розімкнувши, нарешті,
лукаві обійми осель.
Миколайчиків, котрих
засніжені грудні носили,
їх чекаю чомусь,
зачарована, ніби дитя,
і живого рядка
поміж стомлених і наболілих,
у якому почую притишений шепіт життя.

Прохолодою вітер дихне –
І спадають обійми задухи,
Мов на мить він звільняє мене,
Розіпрілого вкрай, від кожуха,
Що незримо до шкіри приник
І тримає, як в термосі, тіло,
Хоч до спеки потроху я звик,
Та носити кожух надоїло.
Закружляв би у сніжній імлі,
Підбадьорений хутко морозом,
Щоб забути на літо жалі,
Та на осінь невтішні прогнози.
12.07.13

Ах, ти, щастя моє, ти жоржинове,
Я тобою навік опромінений!
І коли це, скажи, на Хрещатику
Я прилюдно тебе цілуватиму?

Килимами встелю там доріженьку,
Щоб твої не втомилися ніженьки.
Поведу тебе в гості до ніченьки,
Щоб твої не втомилися віченьки.

Ах, ти, диво моє, на світаночку
Я наллю тобі меду зі дзбаночку!
Повезу я тебе білогривими
В терем наш, де ми будем щасливими.

Окроплю тебе ніжними росами,
Щоб душа не була безголосою.
І ця пісня в тобі закорінена,
Моє щастя небесне, жоржинове!

2013

Вже й жнива! Жовтіють абрикоси
І - гримить. На те воно й жнива!
Чорногузи міряють покоси
І безлюдне поле ожива.
На духмяні пахощі меліси
Захмеліло падають джмелі
І комбайни, ген, аж попід лісом,
Теж, неначе джмелики малі.
Не позаздриш нині перепілці -
Щойно молодь стала на крило,
А вже пада, птаху навздогінці,
З колосковим шерхотом, зело.
Теплим воском стиглої пшениці
Перепахли навіть горобці,
І відро на маминій криниці,
І дівча, з ромашкою в руці.
А мені правічний дух соломи
Через душу спогадом поливсь
До порога батьківського дому,
Де мій шлях стернищем постеливсь...

нам рости і рости із мізерії в зоряне більше
із римованих слів та із ниці буденних думок
із вдоволено-ситих напудрених жалістю віршів
до тих щирих вершин де відлунює вічності крок

де життя – боротьба і не правий повік переможець
на біду і на зло надруковано стільки грошей
що втомився дохід рахувати в калитку торговець
і бракує журби на розвіяних лихом людей

хтось бідує в нужді а комусь усе мало і мало
захлинається статком порожніх від істин чеснот
бездоріжжя душі як воно уже глумом дістало
тих терплячих рабів що заховані в слово народ

нам рости і рости тільки в хащах лукавого слова
неубита мара – сподівання на добрих царів
то засіяна в ніч віковічної мрії полова
а зерно перемог розікрала безкарність псарів

страх торкає серця і стискає гармонію правди
до амебних клітин до простого як зло ремесла –
жити в хаті своїй хай товчуться палацами зайди
хай горить все навкруг і згоряє до чорного тла

є герої-борці і є просто німа середина
як загал глядачів на хижацькі здобутки змагань
не рулетки зеро а відрізана в кров пуповина
що єднає життя у безсмертя земних сподівань

нам рости і рости знемагаючи в труднощах росту
нам би справжній талан не обскубану птаху надій
та смиряти гріхи не чекаючи Божого посту
бути просто людьми а не кметами царських повій

12.07.2013 р.

Свілі сльози гіркої печалі
Переповнюють вінця очей.
Як без тебе я житиму далі
В смутку довгих зимових ночей?

Ніжних рук, милих губ твоїх казка
Прийде тільки в замріяні сни.
Інша прийме божественні ласки,
Їм не знаючи, навіть, ціни.
2011

А ти зможеш... всю вічність отак?
Перехрестями недокресленими?
Там, де має бути м'який знак,
Ти знову ставиш апостроф.
Без вісти
Біжиш, і губишся, і знаходишся
У світлинах незасвітлених,
І у кожному збитому подисі,
І у кожному слові.
Притчами
Вчиш мене як загубитися
По стежках іще незастелених
По хребтах рідних, орбітами...
Жаль, не можу.
Зорями-зернами
Я блукатиму - небо образиться,
І грозою грішно гримітиме.
Ти у вічність підеш -
по галактиці,
Самоцвічено, самоцвітами.
Ну а я? За тобою летітиму...

Я шукав тебе таку щомить…
У безсонно-непроглядні ночі
Образ твій давав наснагу жить
І щасливі зустрічі пророчив.

І дарма, що поміж нас роки
Й погляди чужі, мов хижі грифи…
В потаємній згоді дві руки
Корабель не заведуть на рифи.

Вибачай, прийти раніш не міг,
Серця мого болем осіянна!
Скільки нелегких лягло доріг…
Ти – з’явилась, і тобі – осанна!

…І наскочив на дев’ятий вал
Корабель, злетівши над судьбою.
І в душі вогню вирує шквал,
Й цілий світ наповнився тобою.

25 жовтня 2001 року

Вмоститись край вікна на цілий вік,
Чекаючи кохання, як світання.
А час пливе й холоне, наче віск,
І плаче тиха свічка сподівання.

Ще в тебе, мила, дуже рання ніч.
Невдача перша віри не зломила…
А хлопців мотилі на сяйво віч
Твоїх летять і обпікають крила.

Ще можна очі в далеч видивлять,
До щастя теплим зором відстань мірять,
Єдиного усе життя чекать
І довго, вперто й безпробудно вірить.

І ось колись на ґанку клямка “брязь!”,
Кінь білий заірже в нічне віконце,
І на порозі стане гожий князь,
Затьмаривши собою красне сонце.

...Дівочі мрії маревом легким
Життя згубити можуть до останку.
...Прийшов не князь – самотній пілігрим
Сором’язливо тупцяє на ґанку.

Вділи душі, повір: не забруднить.
Кинь тепле слово, як рядно в присінках.
Він істину шукає, а не мить,
Коли на мить слабкою станеш, жінко.

...Ще не хрестись. Ще твій не вдарив грім.
Ще дні твої незлічені, як зорі.
І хто був той самотній пілігрим,
Дізнаєшся ти, дівчино, не скоро.

Та молодість розвіється, мов дим,
Срібляста нитка упаде край поля...
І зрозумієш ти: не пілігрим –
То йшла тобі навстріч жіноча доля.

12 жовтня 2003 – 9 серпня 2004 року

Ми згубимось між нового буття.
В його смітті ми втратимо дорогу.
І зовсім недоречне каяття
Поміж хаосу, де немає Бога,
Де лише розлад, тріщини, змагання
Мерців з мерцями, жаху й маячні.
Залишаться зневіра і конання
Дівочих мрій у наркотичнім сні.
Ми будем танцювати під дуду
Якогось дідька, що страшний музика,
І боячись накликати біду,
Горлатимем про горе без’язико.

Дивно…
Серед тисяч можливостей,
Сотня – стати точно щасливою.

У коханні – як таланить…

І здається уже на мить,
Що зростає така ймовірність.

Серед сотень чужих облич
Ти вдивляючись, ніби в ніч,
Знов очікуєш нову зустріч,
Щоб відчути, або забутись,
Пригадати…так, дивна річ…

Серед сотень анкет-анкет,
Що приховує Інтернет,
Можна «так», чи конкретно – «нет»

В павутинні заплутавсь час,
Хтось «на раз» підловив дівча,
Хтось «завис» і думками лине…
Хтось під впливом, чека на зміни…

А самотність стріча…стріча…
Дивно…

Звичайний день, спекотний і скажений,
А ввечері – нащадки і… жона!
- Володарю, - звернулася до мене
З усмішкою чарівною вона.

І знову, переповнений коханням,
Готовий підкорити океан,
Останню копійчину без вагання
Несе тобі твій вірний «сулейман».

Я захистом тобі довічно буду,
З надійних рук, не бійсь, не відпущу.
Одне слівце зробити може чудо.
А ще… додай тарілочку борщу.


11.07.2013

Липень злив: на підозрілість хворий:
шорти замінив на галіфе.
Край дороги жартівник Цикорій
додавав у попіл голубе.

Настрій вогником ще кліпав невеликим.
Відчай розгорявся і міцнів:
це ж такий сумний, плаксивий Липень
ні плодів не виростить, ні слів.

Хоч автобус переліт прискорить,
шкаралупку смутку не пробить.
Край дороги садівник Цикорій
продавав за посмішки блакить.

То ж і настрій не пропав святковий,
і словам дозріти, і дивам:
край дороги чарівник Цикорій
небеса казкові роздавав!

06-07.2013

Знову грай!
В стані дивної хвороби
більш не знаю, що робити й що казати, я.
Це, втім, необхідно... то ж роби ще спроби!
Ба, чи людина ти? Ні, ти - паяц!

Вдягни костюм, грим з борошна зроби-но,
бо ж за гримаси платять люди і за сміх.
Хай навіть Арлекін украде Коломбіну,
смійся, паяце, задовольняючи їх.

Безглуздим реготом гамуючи зітхання
та під машкарою тамуючи свій біль,
смійся, паяце, над безталанним коханням.
Смійся від горя, завданого тобі.

***

Вновь играть!
Не имею больше силы я.
Что сказать, что делать, нет, не знаю я.
Цель - одна...ещё одно усилие!
Ба, человек ли ты? Нет, ты - паяц.

Надень костюм, лицо - в муке, так нелюбимой!
ведь люди платят за гримасы и за смех.
Пусть даже Арлекин уходит с Коломбиной,
смейся паяц, удовлетворяя их всех.

Пусть слёзы, спазмы душат, не веди и бровью,
под маской прячь свои страдания и боль.
Смейся, паяц, над своей несчастной любовью!
Смейся от горя, что овладело тобой!

***

Act again! While in delirium and out of my brain,
I do not know what I say and do, I'm down,
And yet it's necessary... make a strain!
Bah! Are you not a man?
You are a clown!

Put on your costume,
dip your face into farina.
The people want to laugh, and they pay to be here.
And if Harlequin shall steal your Columbina,
laugh, clown, laugh, and then the audience will cheer!
Turn your distress and tears into jest, oh, clown
your pain and sobbing into a funny face, while playing your part – Ah!

Laugh, clown,
at your love, that was broken down!
Laugh at the grief that envenoms your heart!

(translated by Volodymyr Knyr)

2012

Через рік чи два
Проросте трава,
Напнута туга
Лука тятива.

Відшумів давно
Той бентежний шал,
Лиш сухе вино
Сіль - дев`ятий вал.

Навісний потік
Змінених ідей,
Завжди, мов навік,
Скутий Прометей.

Забуває час,
Що було усім,
Не пройти прикрас
В спогаді старім.
2013

Кажуть, в серпні нагряне коралова осінь – завчасно.
Фотоспалахом снів стане все на колишні місця.
Буде сонце бліде і колюче, як постріл, неясне.
І зійде нанівець це безглуздя і відданість ця.

Не потрібно прощань. Навіть жаль не стоїть на заваді.
Через прірву спокути стрибнути так легко одній.
Непосильний тягар вже позаду. І задля бравади
Необачно торкається вітер схвильованих вій.
11.07.2013

Ти часто мене називаєш у помислах янголом,
а знаєш, насправді я грішна і зовсім земна -
я часом собі дозволяю п"янкого вина
і плачу, коли попри мене надія мина, -
а янголам тe не годиться- вони, наче ладаном

омиті, увиті у срібло, у золоті купані;
Вони розгортають шатро еманацій ярких-
А я можу що...? - лише слів кілька добрих- і тих
є мало щоб гоїти душу від болю і лих -
А все ж біля тебе я чуюся ангелом в купелі

Твоїх доброзорих очей...наче Небо зокрапнуло...
Зростаю до тебе, гартую незІйшле крило,
( а чесно казати: воно тільки ледь проросло)-
Воно в напіврусі, як ще недосказане сло.....
Та хай все одно я для тебе лишаюся янголом.

Учуся ставати сильнішою, бігти зо запалом
супроти ночей і ставати на скельця порфір,
ба, навіть, пірнати у хвилі сумеркних зневір,
Світитися вчуся, прощати! - а ти в менe вір,
Бо я біля тебе себе відчуваю тим янголом!

(Пісня)
Мальви пломеніють біля хати,
Тихо заглядають у вікно.
Мальви – це дитинства світле свято,
Що минуло вже давним-давно.

Приспів
Мальви рожеві, мальви рожеві,
Весен моїх зорецвіт.
Мальви рожеві, мов королеви,
Дивляться гордо на світ.

Мальви, м’яту і волошки сині
У барвистий я вплела вінок,
Щоб тобі сподобатися нині,
Щоб зробив до щастя перший крок…

Приспів
Мальви рожеві, мальви рожеві,
Літа мого дивосвіт.
Мальви рожеві, мов королеви,
Дивляться гордо на світ.

Відцвітають мальви на осонні,
Ніжні облітають пелюстки…
Похилилися голівки сонні –
Даленіють юності роки…

Приспів
Мальви рожеві, мальви рожеві
Весен п’янких зорецвіт
Мальви рожеві, мов королеви,
Спогад моїх юних літ.
10.03.2013

Допоки я живу – живеш в мені
Мій храм земний–садочок і хатина…
Я бачу наяву тебе й вві сні
Душі моєї друга половина.

Бо наймиліший край – де народивсь,
Де прожила весь вік твоя родина,
Де явір над водою похиливсь
І пломеніє полум’ям калина.

Де зорі світяться в воді на дні,
Їх дикі гуси, мов зерно, збирають.
Світанки будять радісно півні,
Пташки у гніздах діточок гойдають.

Кигиче сойка у очеретах.
Десь зарум’янився краєчок неба,
Дрімають перепели у житах…
А я молюся, крою мій, за тебе.

Допоки я живу – живеш в мені,
Хоч спочива на цвинтарі родина,
Про тебе я співатиму пісні –
Душі моєї друга половина.
10.03.2013

Триває літо. Що, кобіто,
Почула, як щебечуть діти?
Вони не знають, що є втома,
Ночують вдома…

А ми знайомі й незнайомі…
Ти, мов той вітер,
Що ліг спочити на газоні…
Як звук трембіти,
Що долітав до вух спросоння …
Що ж, перечитуй,
Оті листи…три невідомі,
«Хто зна, як жити…»

І пахнуть яблука медові…
Душі бриніти,
І вимагати щастя й долі.
Вона ще квітне…
Танок затіяла у полі,
У полі вітру…
Дивакувата, ти,
Мрійлива, моя кобіто.

Чому буває важко говорити?
Чому життя проходить наче мить?
І час - ніщо, його не зупинити,
а страх вночі давно уже не спить.

Навіщо падають останні зорі,
кінчаються думки і гасне день?
А непотрібне кидаєм в коморі,
щоб заробити чергову мігрень.

Як встояти, коли немає сили?
Як дихати, коли не маєш чим?
А на шляху лише самотні брили
і чутно десь далекий тихий грім.

Чим міряти оті безмежні ночі?
Знов бачити страхіття на яву,
бо не закриються від втоми очі.
Немає сили, та чомусь живу.

Що ще мені пошле безжальна доля?
В що вірити, молитися кому?
Щоб не відчути більше того болю,
коли тебе кидають геть саму.

Де відшукати той жаданий спокій?
Де все забути наче дивний сон?
Щоб простір неба знову був високий
і синій-синій ніби квітне льон.