За вибухами і димами
Не чую й не бачу вас, мамо,
Але, попри згадане лихо,
Ви снитесь усміхнені тихо
З осяяним щастям обличчям
Та синові мовленим спічем:
Я рада і бачить, і чути
Своє і Вкраїни майбутнє…
27.12.23

"Береженого Бог береже" -
Розлетідось на друзки дитинство
І слухняно на юність ірже -
Моє перше озвучене свинство…
А примчалися зрілі роки
Зломи, зрізи і скальпи й капкани…
Липке свинство було незруки,
В нім ріднились збережені рани…
Та вже восьмий десяток в ходьбі
І той самий набір, що й в дитинстві…
Тільки хто там скоротшує дні?
Звинувачать, їй-Богу, у свинстві…
26.12.2023.

ой як ясно зірка сяє
радісна новина
завітає просто з раю
подарує сина

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

не закриють хмари зірку
сніг не запорошить
хай недовго буде гірко
хай приходить прошу

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

тож радіймо і вітаймо
немовля сповите
низько голови схиляймо
годі сльози лити

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

18 Січня, 2023

наступ вузиться
до мертвої точки
рештки вулиці
з дитячим садочком
приземляються
підкинуті стрімко
лялі-іграшки
напалму обжинки
запах палений
черепки шрапнелі
в ранці кольору
сірої шинелі
ще не встигнуло
небо посиніти
напис з бусика
обережно діти
ледь обвуглений
виглядає шибу
дим розходиться
і волосся дибом
пси відлюдники
зграя вурдалаків
мчать до проліску
їм усе до смаку
і вовтузиться
з кулеметом стрічка
десь на цвинтарі
запалає свічка
цьогоріч вертеп
кікімора в берцях
і заглади хор
по косі на серце
але чути дзвін
поводир колядки
з ним
і вітер змін
і про світло згадка
спалахне колись
перемоги зірка
світ від радості
плакатиме гірко

17 Січня, 2023

Радуйся Діво, Маріє Пречиста!
Пісня до Тебе лунає в віках!
Сліз наших спОвідних добре намисто
Ніжно тримаєш в Своїх Ти руках.

Крепким надійним покровом накрила...
Кожному вибір- заходь, не спіши!
Сліз не соромся, бо сльози- то сила,
Шанс ще омити гріхи із душі.

Кожна сльоза - то молитва до Тебе,
Слід покаяння на мокрій щоці.
І піднімаю я очі до неба
Стиснувши хрестик натільний в руці.
2021

Різдвяна нічка. Урочисте небо.
Сіяє ясна зіронька вгорі.
І сніжність чиста, ця землі потреба.
Розкрила ніжно крила чарівні.

І чути дзвони, радісно дзвенять.
Мереживо на склі із блиском срібла.
А в хаті затишно й смачна кутя,
І за столом зібралися всі рідні.

Син Божий народився від Марії.
Лунає благодатний неба спів.
Нехай Любов, Надія й сильна Віра
Не гаснуть у житті вовік віків!

Ай, який я молодець!
У крамниці знижок
Я купив собі стілець,
А він - геть без ніжок!

Продавцю я пояснив,
Що мав на увазі:
Ніжки потім причеплю,
Зараз - не на часі.

Ось додому я приніс
Цю покупку цінну.
Ніжки будуть у стільця!
Будуть неодмінно!

Жінка бачить і пита:
"Що це за дурниця?
Ти навіщо це приніс?
Він на що згодиться?"

Я кажу: "Ти постривай!
Тексту забагато!
Він такий, який він є!
Треба поважати!

А мені не заважай,
Не нав'язуй думку!
Краще ручку вже приший
До своєї сумки!

Рік вже той стілець стоїть
В мене на терасі.
Ніжки ще не причепив -
Поки не на часі.

Щоб побачили, його
Виставив навмисно.
Та й на ньому написав:
"Я люблю Отчизну!"

Ми з безногим тим стільцем
Схожі - не те слово!
Він - точнісінько, як я!
Патріот без мови...

Снігопад засипав хату
Аж до низу сірих хмар,
Що вмостились винувато
На ледь видимий димар.
Посіріло, та в долині
Все ж побільшало багатств,
Бо зістарена хатина
Стала схожа на палац.
26.12.23

Я дихаю тобою.
Ти заліз так глибоко у серце,
Під шкіру тисячу гілок встромив,
Знайшов вразливе місце.

Іноді відпускаєш ненадовго
Та, чесно кажучи, стає не легше.
Зустрічі повторюються
І почуття неначе вперше.

Обрав таємні закутки душі,
Проріс корінням поміж ребер.
Ти став частиною мене,
Зробив хитку маріонетку.

Немає сил, проте не переймайся,
Для тебе згодна бути всім.
Не відчуваю ані страху, ані болю.
Здається, справді дихаю тобою.

12.2023

На війні не бува нічиєї,
та буває війна нічия -
ні твоя, ні моя, ні для неї,
ні в ім'я, ні заради Христа.

Цілі знищено, орден на грудях,
за спиною чимало пожеж -
це була перемога Іуди,
та Іуда повісився, тож

на війні не бува нічиєї,
та буває війна нічия.
Не воюй і не нищ, бо за теє
буде завжди розплата тяжка.

25.12.2023

Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.
Любові мед за сотню літ не згірк,
Думки про милу - райдуга травнева.

Без неї я би тричі вже помер,
У яму падав - родичі мовчали.
Спасла богиня, муза вишніх сфер,
Заступниця від темної печалі.

Роздмухала в заснулому вогонь,
Почистила замулену криницю.
Тепер я, мов метелик-махаон -
Сіяють перламутром долі крильця.

В турботах про сім'ю спливає вік,
Качаю мед, в саду білю дерева.
Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.

Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.

І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.

Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.

І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.

Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.

Щоби не здавались ночі темними,
Зерном пломінким
У вечірні хмари недаремно ми
Сіємо зірки,

Й стамувавши подих виглядаємо:
Буде угорі
Сяяти небесними скрижалями
Світло наших мрій.

Зірко, ти, надією запалена ,
Ранок наближай!
Недаремно сіємо у хмари ми
Зерна із бажань.

На справжній висоті
усіх життів і долей
тебе я вже забув, –
тебе ж уже нема.
Увесь минулий час
такий старий і кволий,
а ти – прийшла сюди,
сліпа, глуха й німа.

З воскреслих кольорів
із музики, зі слова
я вибудував рай,
не втілюючись більш.
Душею ввився ввись,
бо небеса – основа.
Вони – малюнок мій,
мелодія і вірш.

Тут світ новим звучить
і бавиться, і грає.
Укотре оживу,
зійду, зміню ім’я.
Вічно живим є все,
крім то́го, що вмирає.
По-перше – ти,
по друге – ти,
по-соте – я.

13 липня 2007 р., Богдани́

Перебували довго у екстазі:
який політик, дійсно дипломат!
А нині з‘ясували, пані «Штазі» –
сексотка і огидний, підлий кат…

А на свят-вечір
Кутя багата.
Бо разом з нею
Всіх страв дванадцять.
Ну, а Маланка
Та й на вечерю
Приготувала
Кутю вже щедру.

Пекла ковбаси,
Студень варила,
Сир запікала,
Сало коптила.
На щастя-долю
Василь засіє,
Чарочки повні
Йому налиє.

На Водохреще -
Кутя голодна,
Бо у цей вечір
Піст дуже суворий.
Свят всім веселих,
Куті смачної.
В містах і селах
Миру й спокою.

2017 р.

Посріблив дерева іній
І пожовклі стебла трав, -
Побілив місцями стіни
Та шибки розмалював.
Помережив густо стежку
І обдав морозом став, -
Ще й осиковим сережкам
Більше дзвінкості додав.
25.12.23

Їхав козак полем та Кучманським шляхом,
На Січ повертався з походу на ляхів.
Ходив з батьком Хмелем під саме Замостя,
Хотів і в Варшаві побувати в гостях.
Та якось не склалось. Чи винна погода?
Бо ж вже пізня осінь принесла негоду.
Чи Хмель не наваживсь ляхів добивати
Та надумав миру з королем шукати?
Всі ті політеси козаку не милі.
Коли вже почали, то вже б і добили.
Лях залиже рани, з силами збереться.
Навесні чекати знову доведеться.
Та про те в козака думки не питали,
Тож із пів дороги назад повертали.
Не став козак з Хмелем додому вертати,
Бо ж на Січ козацьку є доріг багато.
Їхав козак полем та Кучманським шляхом.
Сам-один у полі та не відав страху.
Бо ж у нього шабля калена у крові,
Будь якої миті до бою готова.
Коли перестрінуть воріженьки в полі,
Нехай нарікають тоді вже на долю.
Голови рубала татарам і ляхам,
Ізвела зі світу вже скількох домаха!
А ще бахмат в нього стрімкий, наче вітер.
Такого у полі нелегко зловити.
Отож, козак їде та пісню співає.
Високо у небі десь орел літає.
Такий самий гордий, такий самий сильний.
І тому безстрашний син безмежжя вільний.

Ріку життя не оминає горе,
поза якою ще іде війна
і невідомо, хто кого поборе,
якщо воює біс і сатана.

А їй немає ні кінця, ні краю.
Хоча за волю точаться бої,
та волі, як такої, не буває,
якщо за неї нищити її.

Якщо Марія народила Сина
на покаяння за чужі гріхи,
то явно винувата й Україна
ота, яку спокушує лихий.

Немає як на долю нарікати,
що кармою прикуті на віки
до легкої ворожої руки...
корупція оточує ґаранта,
тому і руку нікому подати
у течії життєвої ріки.

12.2023

Світлій пам‘яті докторки філологічних наук,
професорки Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
Анастасії Іванівни Мамалиги


Життя - ніби розлога книга:
сторінка радості, сторінка щему…
Анастасія Іванівна Мамалига -
Вчитель, Мовник, Вчений -
відійшла у Вічність…
Болем ріже це вухо,
якось звучить незвично,
але збираюся з духом,
як на раптовій міні…
Тридцятирічною її досі бачу
з очима, що випромінюють
те, за що дотепер вдячний -
віру ще в юнака, а не мужа,
що тільки-но вчиться літати…
Окрилювати так потужно
може хіба що мати.

Хмари, наші душі майбутні,
тихо пливуть в небі синім…
Зразу впізнаю одну з них -
це пані Анастасія.

Автор: Юрій Гундарєв
2023 рік

Каштан засмаглий,
Двійко жолудів
Та кетяг горобини –
Оце й усі сусіди мого столу.
Каштан навча вагу відчути.
Жолуді оповідають про могуття.
Мугиче тихе мурмурандо горобина.
Як і додам щось,
То хіба що очеретину з-над Десни
Та гілку терну з Чернечої гори.
Для рівноваги, звісно.

Маленькі звірятка
Робили зарядку,
Усі за порядком –
Телятка й пацятка,
Вовчатка й ягнятка,
Курчатка й качатка.

І тільки лінивий бичок
Наївся і ліг на бочок.

Дорогі друзі, 28.12.2023р о 14 годині в Національному літературному музеї, що знаходиться м. Київ. вул. Богдана Хмельницького 11, біля м. Театральна, відбудеться презентація пісні, кліпу " Молитва матері" сл. Тетяни Левицької, муз Александра Чернеги. Тож сердечно запрошую всіх бажаючих розділити зі мною цю подію. Вхід вільний. Пісню виконуватимуть: народна артистка України Світлана Мирвода і заслужений артист України Володимир Стельмах. У кліпі знімався заслужений артист України Дмитро Лінартович — офіцер ЗСУ.

Ялинці затишно в зимовім лісі,
Незрубана - у сніговім намисті.
Як пахне хвоя - аромат природний!
Комфортно дереву у прохолоді.

А штучна - то ж красуня в рідній хаті,
Їй так пасують новорічні шати.
Якби це кожен розумів! О люди!
Тоді б і дихалось на повні груди.
Тоді б і мали найцінніше - кисень.
Не знали б бід і ураганів свисту.
І лисі б не були земля і гори.
На жаль, великі гроші творять горе.
А кожен з нас - крупинка у природі.
Нащадків наших що ж чекає згодом?

Святкуймо біля штучної ялинки
У колі вірних друзів і родини.
Здоров'я, миру всім в Новому році.
Робіть до щастя тільки гідні кроки.

Твій, зимо, мокрий сніг, як суму щем:
Метелики, намочені дощем,
Кружляють важко, падаючи вниз,
Іх помах так обтяжено провис,
Бо легкості бувалої катма.
Їм вітру у польоті не спіймать.
Вони летять, летять на мокрий слід,
І тануть, не торкнувшись до землі.
Стікає крапля важко з білих крил
У темну воду, що мороз накрив
Слюдою, ніби зім'ятим крилом
Метелика, убитого теплом.

спи малятко
не журися
хмари в небі розійшлися

зірконька тремтлива сяє -
те віконечко до раю

хай вона веде почини
повні серця Батьківщини

і стають тобі в пригоді
корінці
і стебла роду

хай за темінню
по лютім
вийде сонечко розкуте

вмиє променем весіннім
зим холодних хижі тіні

а доріженька терниста
понанизує в намисто

світлі дні
і ночі тихі
спи солодкий -
з Богом дихай

у любові ти зігрітий
подаруєш світу квіти

цвіт надії і достатку
засинай моє малятко

6 Січня, 2023

що несумісне
те й несамовите
питаю
звісно
скільки сліз пролито -
на море мало

а з півслова - ясно
що небо вкрали
ніби то їх власність
і сараною
налітають вперто

тож за війною
кажучи відверто
хвоста не видно
голова дракона
сопе огидно
колють очі-дрони
одна спадає
виростає друга

і не вгадаєш
скільки треба стугон
на лапи звіра
на його повзучість
хай три сокири
межи лоба влучать
пронизить серце
хімарс чудотворний
в кривавім герці
між білим
і чорним

хай нашу впертість
вознесе у велич
жертовність мертвих
а живим постелить
дорогу світлу
відчуттям родини
де з душ розквітлих
зріє Батьківщина

5 Січня, 2023

в чужому горі
немає втіхи
само приходить -
пальцем вкаже
молися
чи дивися вовком
а в неба зносить
хмаристу стріху
мов решето
воно
що ляже
пронизаним зірками
шовком

та в серці Божім
панує спокій -
обривки бур
не долітають
мишиних шерехів
не чути
низьке - безсиле
тонке - високе
і самота -
синонім раю
де вічні -
вишні цвіт
і смуток

ще бути сонцю
і колувати
надіям
на блаженний подих
війна -
безодня між світами
в якій втрачає
ясність - святість
пологи в смерті -
відходять води
маля -
то єдність поміж нами

3 Січня, 2023

Почуття безутішне
Тяготи самоти
З найліричніших віршів
Не бажає іти.
Не проноситься мимо
Різних творів печаль,
Бо є туга за кимось
І за втраченим жаль.
Мов незмивна провина
За важкі помилки,
Відчуття порожнини
Засмутило рядки.
Хоч душа протидіє
Сміхом смутками оцим, –
Вже немає надії
Їх прогнати від рим.
24.12.23

Застиглі фарби у прозорій кулі...
У кожного відтінку - власний стиль.
У просторі висять часи минулі...
Годинник зупинився. Попри біль
Дорога довга врізалась у скелю.
Там жодна квітка ще не проросла.
Обійми брудно-жовтої пустелі -
Спекотний дух та запах карамелі...
Рожева хмара, зроблена зі скла -
Це тільки спогад бежевої стелі.

Хода секунд лишає тільки вирву,
Та майже непомітний кожний крок.
Прозорий подих - вивчений урок...
Застиглий промінь у застиглу прірву
Дивився, але кинутись не зміг,
Там дня і ночі вигаданий збіг
Всі почуття спалив та заморозив...
Немає свіжості потужних злив,
Бо до землі той дощ не долетів...
Застиглі краплі та безшумні грози...
Повітря нерухоме. Порожнеча.
А на долоні - жалюгідний скарб.
Благословляє синя ніч на втечу,
Туманність обнадійливо зітхає,
Чекає... І, знецінюючи речі,
Плекає рух різноманітних фарб.

Вогонь червоний. Темно-сині зорі.
Сумне обличчя. Загадковий птах...
А правда - в недописаних словах...

Тут що не колір - дивне відкриття...
Ця куля, різнобарвна та прозора -
Яскравий склеп застиглого життя.

Вранці Правда до Неправди
завітала на хвилину.
-Ти скажи мені, сусідко,
котра зараз є година?
-Шоста,- мовила Неправда.
Правда глянула в віконце:
-Що таке мені ти кажеш,
подивися, де вже сонце.
Сонце Правді посміхнулось:
-Не до тої ти крокуєш.
Є ще тут і друга мудрість,
ти сама її відчуєш.
Як не будеш ти питати,
то не змусиш і брехати.

23.12.2023

сніг збирався
та не впав
білого Різдва не буде
війн оплаканих ропа
проступає звідусюди
зі скелетів БееМПех
з домовин
домів розбитих

так бракує нам тебе
янголе в нулях сповитий
твого вірного плеча
і усмішки на обличчі
ніби світ цей замовчав
і до йот згустів у відчай

аби тільки недарма
ти піднявся понад нами
в оборону став - тримай
хай свіча горить у храмі
і народжуєтся день
в перехопленому дусі

серця ворог не вкраде
непохитність - не розрушить
рідний янголе
лети
іншим передай вітання
з осяної вистоти
де всі подихи - останні

1 Січня, 2023

війна остигне
біль неосудимий
гартує волю
нескладання рук
нехай не скигле
жаль невиправимий
сухий від солі
гострий від наруг

життя мілинне
оминає рима
у день осінній
і кажу - а все ж
думках полинних
до тебе пливтиме
моє сумління
і сум'яття теж

судно судинне
судної години
на ньому звірі
пережитих днів
усе що тлінне
в подиху єдине
у те що віриш
тче полотна снів

твоя полинність
в чімсь неповторима
твоя безмовність
розуму буйки
прийми невинність
світу
неспалиму
і нестосовність
де живуть чутки

30 Грудня, 2022

січневий день воскрес
над згарищами міст
і променем з небес
прослав до згоди міст

слова в литаври б'ють
ця битва до кінця
у душах квітне лють
історія ось ця

про наш святий народ
в якого серце - храм
у нім з-за хмар Господь
і воля - сам-на-сам

наснаги світла мить
до щастя - півзими
де зараз край і ми
час рани не омив

молюся я за те
щоб небо розцвіло
і дихало святе
а кривди не було

при світлі присторог
з недоспаних ночей
ідем до перемог
хай ворогу пече

27 Грудня, 2022

Вкрились снігом ниви
І ми з тобою засинаєм.
Усе затихло навкруги,
Шепочуть лагідно смереки в горах,
Вічнозелені хвої гілочки.

Над пагорбом видніється туман,
В тумані тому - невідоме.
Вводить нас пітьма в оману,
Загадковість не дає покою.

Несеться вітер між хатами,
Ледве не зносить стару стріху,
Стурбовані негодою місцеві
Не прожили ще й віку.

Страшна зима повна краси –
Ти подивись навколо.
Ніщо не скрасить її так,
Як груднева прохолода.

23.12.2023
04:04

Слова, як листя зірване із гі́лля
Розніс безжально вітер навсебіч.
В полоні осені усе привілля,
Туманний подих, журавлиний клич.

Дощу безбарвний накрапає бісер,
Дрібний цокоче, мов слова, слова...
Не гасне жовте полум'я узбіччя:
Кущі, дерева вбрані і трава.

Нічого не лишилось, тільки осінь
Стирає, ніби губкою, слова.
Мінливості царина і без лоску,
Як ніч міняє день, не спить сова.

бути тлумачем снів і красномовцем
не варто у багатодітній сім’ї…
братѝ продали Йосифа наркоторговцям
пустелю впустили в серця̀ свої…
змінити помешкання і обличчя
забути про виродження буття…
бути прекрасним в чужинцях не личить –
розбавити кров… сховати провідчуття…
змучені очі сховати у темних водах печалі…
ходити полями розмовляючи з небесами
ходити лісами… чудесами… і далі… далі…
де останні розбійники стануть господніми псами
де пророки і зневірені менестрелі
волатимуть у вселенській пустелі…
замовкнуть демони… музика заніміє…
і ніхто не почує таємного голосу…
але Марія…

В твоїх парцелах кублиться весна
і висіває день волошки зранку.
А ти спитай, що думає вона,
коли тобі прасує вишиванку?

Говориш, там де серце, припекла,
лишилася підпалина брунатна?
Змахни марудну думку із чола
і дякуй Богу, що на більш не здатна!

22.12.2023р.

Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Гойдаються, розвішані на слові.
Чого ще треба?
Диваки мовчать...

Рахую на щоках краплини свіжі,
Але туманом спомин завихрив:
Про те, коли тобі писала вІрші
Із недолугих дієслівних рим.

Нелегко мабуть все тепер забути,
Згадається , бува, на самоті
Як у дощем намочені етюди
Ти птахою осінньою влетів.

Таким ось вільним яструбом строкатим,
Що не зігріє, надто вже швидкі
У нього крила.
Та й чи вмів кохати,
Розбещений теплом чужих кутків?

Рахую краплі на щоці. Холодить
Безбарвний день нав'язливим дощем.
То що було, всього лише пригода?
Чи порцеляна, що розбилась вщент?
11.2022.

Із Аркадія Стругацького (1925-1991)

Чорний острів Сюмусю́,
острів вітру Сюмусю,
в скелі–стіни Сюмусю
б’є валами океан.

Той, хто був на Сюмусю,
в ніч оту на Сюмусю –
знає, як на Сюмусю
йде в атаку океан.

Як на пірси Сюмусю,
і на доти Сюмусю,
й на оселі Сюмусю
впав із ревом океан.

Миті ті на Сюмусю –
ті віки на Сюмусю –
в сніжних сопках Сюмусю
біснувався океан.

А на ранок, Сюмусю,
під обриви Сюмусю –
безліч трупів, Сюмусю,
виніс Тихий океан.

Чорний острів Сюмусю,
острів жаху Сюмусю...
Хто живе на Сюмусю –
дивиться на океан.

(2023)

До Грудня на побачення
Збиралася Зима,
Кожушок новий вбралася,
А шапки ж то нема.
Біленької пухнастої,
Що сріблом виграє.
Поїхала би санками
Та сніг он розтає.

А Морозенко щось дріма
Та й Завірюха спить.
То ж зажурилася Зима,
Що ж бідній їй робить?
Як показатись Грудню їй
Без шапки й без чобіт?
Ще раптом може розлюбить
Зимоньку босу він.

Ось взує гарні чобітки
Та коней осідла,
Тоді до Грудня залюбки
Поїде вже Зима.
Так розгуляються удвох,
Що не спинити їх
Серед наметів, кучурур
Й засніжених доріг.

2017 р.

Вигнувсь місяць срібною підковою
Серед ночі в неба на краю, –
Від очей сторонніх переховую
Я тебе то в лузі, то в гаю.
Яскравіє річка, наче золото,
І п’янить приємно сіножать, –
Як мені з тобою всюди солодко
В опівнічній тиші мандрувать.
Постояли трошки під осикою
Та й вмостились зручно на спориш, –
Ти лише вдоволено хихикаєш
І додому зовсім не спішиш.
Струшеними росами забрьоханий,
Не заводжу пісеньку сумну, –
Споглядаю поглядом закоханим
Твого тіла ясну білизну.
З голови до п’яток обціловую
Жінку повну зваби та краси, –
Вигнувсь місяць срібною підковою
І сія ревниво що є сил…
23.12.23

Тут зловили зовсім нещодавно
В нас коригувальницю одну.
Жіночка наводила ракети
Та чекала "русскую вєсну".
В неї чоловік, мала дитинка.
Треба пожаліти! Бо це жінка!

На росії п'яна свиноматка
Відправляє сина на війну.
Згодом дочекалася на звістку
Хоч сумну, та зовсім не страшну:
Похоронку - влітку, "Ладу" - взимку.
Треба пожаліти! Бо це жінка!

Ось дурепа молиться старанно
В МП-храмі, хоч і УПЦ.
А як вийде - з вуст її прокльони
Воїнам-героям. Як вам це?
Злість в очах, на голові хустинка.
Треба пожаліти! Бо це жінка!

Ще якась кугутка в передмісті
Ворогу позиції здала.
І тепер село перетворилось
На уламки шиферу та скла.
Слухайте! Це ж - наша! Українка!
Треба пожаліти! Бо це жінка!

Скільки треба ще пролити крові?
Скільки ще потрібно тут смертей,
Щоб нарешті внутрішню гидоту
Чітко відрізняти від людей?
Припиняйте цю балаканину!
Пожалійте жінку Україну!

У твоїх очах мій день загублений,
І в головах тужливо снам,
В глухому сяйві, в ніч пригублена,
Безкровна, мертва тишина.
Веслують з вироком безсонниці,
Стрілчасті випади галер,
Бездумно п’єш печаль з віконниці,
І зорі втоплені з озер.
Блукаєш холодно кімнатами,
Відтінком бляклої стіни,
Годинник розчепи на атоми,
Ще більш гучніше впреться йти.
Не щезнути… Ніяк не відвернутися…
Ніяк! Ніяк, очей не відвести,
Від стелі, щойно, на якій проснулися,
Байдужі очі, що відкрила… ти.


05.06.2019

мій вірний вітре
з нікуди в нікуди
ти не вгамуєшся
допоки не зайдеш
і цьому грудню
ще наповниш груди
а січню
свято білосніжне усічеш

в тобі живе
ця гучномовна сила
стискати у п'ястук
непрошені жалі
мій любий вітре
янголе стокрилий
ти припадаєш
до душі
мов до землі

і я кричу
проникнений тобою
і не вгамовую
гарячих сповідань
життя покликане
іти до бою
якою б не високою
платилась дань

хоч крок закутаний
у млу дороги
у серці гріється
відрадощів пташа
мій рідний вітре
за зими порогом
тобі вквітчатиме політ
моя душа

17 Грудня, 2022

день оговтався осінній
від шмагастого дощу
чи то поле надто мінне
чи то бій по втраті вчух

затягнувся сивий морок
хай же зводиться курок
прилітатиме вже скоро
тут не треба карт таро

а довкола кров і вирви
запах диму й трупака
хто дракону серце вирве
в кого є іще бека

хто наважиться підняти
хоч би око на приціл
по окопу рясно гатить
все що в пекла у руці

і балістики закони
вправно землю борознять
серце свіже у дракона
та команда - ні на п'ядь

ні на крок бо за тобою
сміх дітей і рідний дім
і один у полі воїн
він мов риба у воді

хоч війна в прокльонах щедра
на сльозу вона скупа
і коли стиснуло ребра
то не значить - дух упав

начувайся клятий враже
і готуйся на той світ
тут нутро твоє поляже
ось такий мій заповіт

17 Грудня, 2022

біль
стягнувся
колючим дротом
по периметру серця
у гіркій новині
і воно
умирало усоте
у душевному герці
у заклятій війні

кров
скипіла
і запеклася
в знепритомленім
часі
до тривог мілини
чим то нині
ранок
вмивався
бо не тіні він гасить
а оплакує сни

Бог
пройшовся
вірша рядками
окропив їх журбою
не забув про блакить
бо без неї
голос мій - камінь
місто здане без бою
вірю в те
що болить

я
знайшовся
веселка тчеться
огинає утрати
розмальовує мить
перемоги
яка не здається
а у кожнім солдаті
невблаганно горить

16 Грудня, 2022

А тиша била скло і руйнувала стіни...
Слова терпіли в летаргічнім сні.
Так сталось, що німі гуляють досі тіні,
Не в змозі вигнати минуле, ні.

Нав'язливо сплітались застарілі ночі,
Безсонням рухали сліпі думки.
Ці тіні смутку знову розкривали очі,
В яких мигтіли втомлені роки.

Хоч в зоряній вуалі темінь ночі неба,
І місяць свічку запалив сповна.
Чи проберемося через глибоку дебру,
Коли глухі всі клаптики вікна.

А тиша била скло і руйнувала стіни...
Твоє мовчання гупало в мені.
Надовго затаїлась ця душевна міна,
Що часом вибухала без вини.

Зібрались люди і уся родина,
а над труною лине „Заповіт“…
У домовині молодий хлопчина –
і він уже покинув грішний світ!.

У ірій відлітають соколята
з дорослими орлами, в небеса.
Лиха війна… Та ненажера клята
їх поглинає. Чути словеса, –

Зате в тилу у нас усе в порядку!
Нам пропонують вкотре нову путь…
Ростуть квартплата, ціни та податки,
і пики у чиновників ростуть.

Вже незабаром знову обирати,
до урн посунуть старці й пацани,
а серед них – такі, прості солдати!
Немовби на заклання барани…

Невже не зрозуміло нам блаженним –
не буде краю доти цій війні,
поки собак не виловим скажених,
поки катів нестимем на спині!

Аби безвихідь люту подолати
і одоліти той бездонний вир –
потрібно разом із колін вставати,
лиш перемога забезпечить мир!