Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Куди в чужі ворота лізеш, -
Невже дороги мало меж?
Як всиплю зараз кілька різок,
То тужно мекати почнеш.
Шуруй скоріш у хлівчик дряхлий,
Де стійло маєш ти своє,
Бо кулішом на світ весь пахне,
Що бабця з печі дістає.
Ген і матуся біля двору
Мені всміхається здаля, -
На небі сходять перші зорі
І землю вкутує імла...
20.04.24

Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Як смерчем через край прокотиться війна.

Земля –бескрайний удивительный простор…
Единство природы - гор, лесов, полей, озер, рек, морей, океанов…
Мир в изобилии, гармонии создан Творцом для всех живущих на Земле…
Лучшее, что может сделать Человек на Земле - сеять добро, любовь…
Яркое Солнышко, Всевышний поддержит и согреет Землю…
19.04.24 Швец Тамара


Земля – безкрайній дивовижний простір.
Єдність природи - гір, лісів, полів, озер, річок, морів, океанів...
Світ досконалий, в гармонії створений Творцем для всіх, хто живе на Землі.
Найкраще, що може зробити Людина на Землі - сіяти добро, любов…
Яскраве Сонечко, Всевишній підтримає і зігріє Землю...
19.04.24 Швець Тамара

Земля –бескрайний удивительный простор…
Единство природы - гор, лесов, полей, озер, рек, морей, океанов…
Мир в изобилии, гармонии создан Творцом для всех живущих на Земле…
Лучшее, что может сделать Человек на Земле - сеять добро, любовь…
Яркое Солнышко, Всевышний поддержит и согреет Землю…
19.04.24 Швец Тамара


Земля – безкрайній дивовижний простір.
Єдність природи - гір, лісів, полів, озер, річок, морів, океанів...
Світ досконалий, в гармонії створений Творцем для всіх, хто живе на Землі.
Найкраще, що може зробити Людина на Землі - сіяти добро, любов…
Яскраве Сонечко, Всевишній підтримає і зігріє Землю...
19.04.24 Швець Тамара

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

І тих, хто в спідницях, і тих, хто в штанах,
начальство усіх посилає їх на х...

2024

За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Із поколінь до поколінь
У глиб землі від світу…
Одних і згадувати лінь,
А іншим цвіт до цвіту…
То может вдумались пора
Й переписати розклад
Пройтись від двору до двора,
Можливо зникне розбрат?
17.04.2024.

Наче туга все затьмарила.
Вкрало сон кохання-злодій…
Хто вона? Дівчатко з марева?
Чи лишень туман во плоті?

То змерзаю, то як в сауні.
Обіцяє (може, бреше)
Часом вічність в білім савані,
Часом ніч як сіть з мережив.

Так русалки топлять заживо:
Наче тягне в вир мелодій,
Може, дівчина з адажіо,
Може, музика во плоті.

Зве могилою глибокою -
За живе в душі тримає.
І немає в серці спокою,
І забути сил немає.

Може, ще зустріну десь її,
Може, мрія це – та й годі…
Жінка, створена з поезії
Або ж лірика во плоті.

2024

А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Торкалася розмова суті.

Кохав...Тепер лише про це дізналась.
Зустріти б золотий світанок.
І вже ожини пруття не тримало.
Слова, немов вода із дзбанку.

Цілунки щастя в переливах сяйва,
Яке слав місяць безоплатно.
Кохання, що вважалось недосяжним,
Цвіло, мов квітка на лататті.

Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
А небо без зорі - таке бліде,
Й без осені не золотіє листя,
І без чекання завмирає день.

Залишишся? Візьму тебе у сни я,
Рука в руці, і разом у казки,
Де в жодній не існує дум жаских,
Де не лякає ява чорториєм,
Де віршами сплітаються рядки.

Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Мрійністю тривкою душі школярів, –
Почуттів незнаних
Вирізьбились грані
І відкрились брами непізнанних днів.
Квіточки вогнисті,
Запашні й барвисті,
Цій порі прекрасній додають краси, –
Мрійно-таємничі
Хлопчаків обличчя
І напрочуд звабні юнок голоси.
19.04.24

Я не знаю, вагаюся, хто ти?
І навіщо з’явилась мені?
Як нокдаун вже погляд – а дотик
Це нокаут. Ти відьма? О ні!
Ти скоріш як купальськії квіти.
І лише тільки раз у житті
Може так пощастити – зустріти.
Інші навіть квітучі – не ті.
Хто ти? Посмішка – наче Джоконди.
Поцілуночок – Емануель.
Хай жиронди підмінюють фронди.
Місс чи фройлян, чи мадмуазель –
Я довіку в солодкім полоні.
Хай хоч хто зазіхне на твоє –
Ні! Моє! Груди, стегна, долоні –
Наче током від них мене б’є.
От вже серце працює відтоді -
Відчайдушно, на знос, на розрив!
І волав би, напевно, я «Годі!»,
Але в тілі своєму відкрив
Енне дихання… Грюкає в скроні -
А приборкує твоя рука.
Наче сік у вакхічному гроні –
В тобі пристрасть убивчо п'янка.
Губи в серці лишають видбиток.
Віднайшов би за ним і сліпцем.
І бажання у серці - якби то
Міг в тобі розчинитись живцем.
Знаєш… нерви до того не звикли,
Щоб так цілодобово хотів.
Глянеш зверхньо – жіночності виклик.
А покірно – тоді й поготів
Заклик бути твоїм несвідомо.
Як метелик кохатись з вогнем.
То і тіло не відає втоми.
Для емоцій замало фонем.
Ти богиня кохання і вроди?
Чи секс-бомба с кільцем від Cartier?
Знань нема… відчуття лише - хто ти.
Просто щастя тендітне моє.

2024

Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
А молодших вкриєш матом,
Змусиш дарма працювати.
Озирнутися не вспів,
Вже і орден заслужив.
Кому слава, кому горе…
Розкажу я вам про море,
Що Гаркушиним зовуть.
Не доводилося чуть?
Було то в п’ятидесятих.
Полігон побудувати
Повеліли генералу,
Щоби там солдат навчали,
Як потрібно воювати.
Перемоги здобувати.
Генерал чекать не став,
Щоб все хтось прорахував,
Сам узявся малювати,
Який вигляд буде мати.
Хто робити буде то́го?
Ціла ж армія у нього.
З тої сили дармової
Можна стати і Героєм.
Та і техніки доволі.
Є чим рити шанці в полі.
Та Гаркуша далі мітить,
Хоче річку городити,
Щоб училися солдати
Перешкоду ту долати.
Правда, в річковій долині,
Кілька сіл стоять ще нині.
Та кому то все цікаво?
Полігон – державна справа.
Всіх селян із сіл зігнали,
Навіть, згоди не питали.
І робота закипіла.
Армія гранітні брили
У кар’єрі добувала,
Майже у ручну тягала,
Щоби річку городити.
Та чого солдат жаліти.
Скоро річку загатили,
Купу брил там навалили.
Ніде дітися воді.
Стала повнитись тоді
Річкова долина, поки
Розтеклась на усі боки,
Аж по греблю піднялася
Та й по брилах подалася
Униз далі водоспадом.
Генерал страшенно радий,
Рапорти хвалебні пише
Та майбутнім себе тішить.
Геть забув про тих селян,
Чия втоплена земля.
Про солдат, що там лягли,
Непідйомне ж бо тягли.
Водоспад той Вчелька звуть.
Одні кажуть, що, мабуть,
В честь якогось там солдата,
Що загинув в тім «стройбаті».
Другі кажуть – в честь села,
Що вода там залила.
Ще й граніт той слід згадати,
Що уклали в ту загату.
Бо ж граніт то не простий,
З нього клали у Москві
МГУ їх знамените.
Генерал же ті граніти
Просто в греблю угатив.
Гроші чималі пустив
Тим на вітер. Генерала
Смерть уже давно забрала.
А те «море» є і досі,
Воду Гнилоп’яті зносить
Водоспадом з брил гранітних.
Приїжджайте поглядіти
На той пам’ятник «совкові».
Краєвиди ж там чудові.

Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді оглядає тебе наче подумки вбирає мантію,
Прикурює тонку цигарку скликаючи хмари чорнильні, диявольські,
І потім сідлає мітлу, як тільки вони з’являються;
Аби роздряпати хмари, і ти міг досхочу набавитись
І писати
Про те, що світ — це жінка на міському балконі
Дому якогось, що носить прізвище поета чи композитора,
І щоразу коли ти закохуєшся, вона повертається знову,
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора.

14.04.2024

Историй разных множество, личных, семейных, стран и городов…
Страницы историй – действительность, вымыслы, фантазии…
Творцом истории может стать каждый, желание иметь…
Основа истории – мастерство, талант автора…
Реальные, жизненные истории – достоверность фактов…
Искажение истории, фактов - вред ,негатив - время вскроет..
Являются истории опытом для грядущих поколений…
18.04.24 Швец Тамара

Історій різних безліч, особистих, сімейних, країн та міст…
Сторінки історій – дійсність, вигадки, фантазії…
Творцем історії може стати кожен, бажання мати…
Основа історії – майстерність, талант автора.
Реальні, життєві історії – правдивість фактів.
Спотворення історії, фактів - шкода, негатив - час розкриє.
Є історії досвідом для майбутніх поколінь.
18.04.24 Швець Тамара

Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Ніколи свою не змінити їй долю.

Спинити ж війну – небагато охочих.
Хто може сприяти – байдужі їх очі.
Яка б не була в українців відвага,
та кількісна в ворога є перевага.

До того ж оснащення в небі й на морі.
Численна орда, що повзе суходолом.
Ви що там задумали, в ложах розкішних?
Забули, що є бумеранг щодо грішних?

Повинні негайно війну зупинити!
Для вас території цінні чи діти???
Збирайтеся хутко, крокуйте до миру,
бо станете тáкож мішенями в тирі.
***
В кривавому тирі не дійдете згоди,
словесну та мирну шукайте нагоду
про щось домовлятись, позбавтесь пихú
та розум включайте в години лихі.

…НІКОЛИ, ще жодна війна – не на благо…
В жалобі втрачає й земля рівновагу.
Не може утримати стільки могил…
О Боже, зумій запровадити мир.

17.04.2024 23.05 – 18.04.2024 00.30

Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
ідуть пропагандонівські жнива!.

В цім хаосі втелепати попробуй,
полову відділивши од зерна!
Критична, як ніколи, всяка спроба –
помилки не дарує ця війна!
Куди податись митарю-народу,
коли відповідальність – аж за край?!
За збіглим молоком студити воду
і ризиком утратити свободу –
лякає і оракул, і шахрай?!.

Астрологи, тарологи, мольфари
розповідають за кінець війни
і подають її, як божу кару
чи віроломні чари Сатани…
Але чому ж усі, святі і грішні,
не думали тоді про цю війну?
А де, на бога, був отой Всевишній,
і претендент, майбутній чи колишній,
коли на трон садили Сатану?!.

Одначе нині маємо, що маєм,
і переважна більшість – у баґні…
Не наведем ладу у ріднокраї,
утратимо лани свої безкраї,
держава доконає у війні!

Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Чи то пірнеш в прийдешній гам,
Чи то як випнуть на поталу,
Спішиш до них як в Божий Храм
І божеволієш помалу…

Люблю какао з молоком!
16.04.2024.

Були часи – жили у світі скрізь святії.
І не були тоді нестачі доброти.
На вірі, на любові, на міцній надії
Тримався світ – вони були як три кити.

Аж раптом світло геть затьмарилось і згасло.
То почалися темні та сумні віки.
Життя, як виявилось, не картина маслом.
А придивитися – то зовсім навпаки:

Панує жадібність жорстока в ойкумені,
А віра – привід обдурити; і лишень
Комусь повір – воно вже й витягає жмені
Добра з занадто вже довірливих кишень.

А святість геть брехлива, підла і пихата.
Куди не плюнь – була усюди чорна злість.
Тож всі перезабули, як воно – кохати.
Померла віра, та й надії не збулись.

Світ іншим став: свобода, рівність і братерство
Його відперли. Всяк казав старому «фе»;
Як в Вавілонщині колись, в повітря б здерся
Щоб навіть небо змайструвать також нове.

Первісний космос розвалили до підвалин.
Помізкували, як годиться, а тоді
На трьох нових китах своє побудували.
Розумний устрій, та й устої всі тверді.

Але, як виявилось, навіть серед рівних
Рівніші є, кому всі інші не брати -
То бевзі, ледарі, невдахи, лобурі в них.
Ну довели й нового світу до біди.

Знайшлись добродії, також ще ті добряги,
Що не стерпіли й не пробачили наруг.
І довго мстилися рівнішим лобуряки.
А потім знову кельни й молоти до рук.

Тепер засади «треш», «угар» і «содомія»
Тримали світ... і це ще ті були кити.
То сам Ісус кричав, далебі: «Мама мія,
Назад мене скоріше, люба, народи!».

Розпуста скрізь; мораль занедбана; якби ще
Не милість Господа – гаплик давно б всьому.
Я не візьмусь розповідать про те ганьбище.
Розплата прийде – адже є за що й чому.

Але мене це анітрохи не лякає.
Повітря набирайте аж до альвеол -
Свій космос маю, та й опора неслабка є.
Ці три кити - секс, наркота і рок-н-рол.

2024

Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в глибину її, як в хвилі моря.
Думками линуть світом і рахують зорі.
Дощами омиває, і морозить сильно,
Непереможна, мов стихія, бо всесильна.
Радієш, мов веселці різнокольоровій,
Коли в душі палає почуття Любові.

Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.

Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-під гніздів'я незвично каміння у пил розсипається.
Ти подай мені руки, натруджені й щемно мозолисті -
Я торкну їх устами досіль незнайомої страдниці.

Ми - два серця, два голоси, та з однією надією:
У чотири крила несемо її вперто над бурею.
Сном одним не спимо, і одною душею боліємо.
Ми з тобою дві мрії, розгублені й кимось обдурені

Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І радо бджоли забриніли,
Межи конвалій і трави, –
Котились вдалеч співів хвилі,
Щоб насолоджувались ви.
18.04.24

Отец ,как много важности и смысла в этом слове…
Творец Всевышний, создатель благ всех на Земле!
Единое начало жизни …
Ценить отца ,ведь его место, роль главное в семье…
17.04.24 Швец Тамара

Батько, як багато важливості та сенсу в цьому слові…
Творець Всевишній, творець усіх благ на Землі!
Єдиний початок життя…
Цінувати батька, адже його місце, роль головне в сім'ї ...
17.04.24 Швець Тамара

У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
Діточок ростили, не знаючи злоби.
Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
Тож несе орлиці несусвітні вісті:
«Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
А свиня тим часом підрива коріння.
Не мине і тижня, як дуб упаде...
Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
А назавтра кішка шепоче свині:
«Можете не вірить, кумасю, мені.
Чула, як орлиця дітворі казала:
«Скоро з поросяток буде стільки сала!»
...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
Стереже потомство свиня молода.
Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
Свиня полонянку пішла визволяти.
А орлиця стала мишей добувати...
...Зізналася кішка свині та орлиці,
Що вона складала всі ті небилиці.

P.S.
Шкода, як мудрість настає лише тоді,
Коли опинишся в біді.
 

Не скінчиться так просто війна.
Це відлуння одвічного бою.
Чуєш? Йде від початку вона:
Бог і радість - з гріхом і журбою.

Кровожерство - тавро на віки.
А співучість - небесний дарунок.
Отже, наше - пісні й колиски.
А у них - підвивання і труни.

Хто за що – це в крові, в ДНК.
В нас хоч трохи, але солов'ї всі,
То й не моляться на ватажка.
В них - вовки й вірнопіддані вівці.

Не зживеться квітуча трава
З мертвим каменем, льодом укритим.
В нас бо воля донині жива -
Душать вільнеє концтабори там.

Від отця всього зла той талант
На потворність паплюжити вроду.
В нас Христос у вінку із троянд,
А у них – із колючого дроту.

Непомітно хіба для нікчем;
Може, неочевидно роззяві:
В нас гріх Юди – що був стукачем;
В них – що надто вже дешево взяв він.

Адже душі людей – як сади.
А у нелюдів – пекла з пісками.
Сенс життя в нас – з Єгипту піти.
В них – туди повертатись віками.

2024

***
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.

***
А нами управляють не каліки,
а очманіле необхідне зло,
аби навіки
запасали ліки
від каяття, яке уже було,

***
А нам даються неуки-брати,
аби уміли ворога любити,
але іти
далеко до мети,
аби і їх обіймами душити.

***
А у войовничій веремії
учимося ворога любити.
Є іще надія,
що повію
світову можливо утопити.

***
А комуняки... милують своїх,
усупереч неписаних канонів.
І на умі у них
звільняти всіх,
та із китаю не дають вагонів.

***
А у поляків є ще сила духу
нагадувати, що вони пани,
хоча із потерухи
видно вуха
московії і нашої шпани.

Отже
А нас не обманули ліліпуті.
Ми і самі такими удались,
що не уміли їм казати: «брись!»
Але по суті,
поки є надуті,
лишається надія на колись.

04/2024

Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
16.04.2024.

А-ж гі́лля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить

Б-узкова ніжна, надзвичайна мить,
У-таєна в легендах вікових.
З-емля радіє від бузкових хвиль.
К-ипить, цвіте бузок...Ах, аромат!
О диво-сон травневих серенад.
В-есня́ної сине́лі буйноцвіт,
О-азисом розлився пишноквіт.
Г-райливо насолоджує серця.
О-вва, пахучість щедра без кінця.

К-вітує різнобарв'ям кольорів,
А очі піднімаєш догори,
З-ірвати прагнеш щастя- пелюстки -
Красуються пахучості зірки.
А-зартний аромат...казок стібки.

Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.

Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
І в затишку порозцвітав бузок.

Ось так і котяться травневі хвилі -
Тюльпани, ряст, палітра з яблунІв,
А на акацій білому вітрилі
І червень недалеко завиднів.

У лип гілки обсипані намистом,
Там дозріває липня аромат.
Горять кущі яскравим аметистом -
Цвіте бузок. І відцвітає сад.

У цьому таємниця часоплину -
Дні може й довгі, та швидкий їм лік.
І кольори міняються неспинно -
То цвіт, то лист нам падає до ніг.
...
Зацвів бузок - затримав на хвилину.
05.2022!!!

У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?

Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Він - кольору розтрощених будинків.

І це - не злість! Це дивне почуття
Палаючої вогняної лави,
Що спалить ворогів, як те сміття.

Врятує нашу націю, державу
Гнів - захисник надії та життя.
Він - праведний. Народний. Наше право!

Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І сни забудуться вчорашні,
І мрії зникнуть, як хмарки, -
Лиш тільки серце бідолашне
Не вмовлять стихнути роки.
17.04.24

Ти відчуй у моїй сивині
Дим далеких і хижих пожеж.
Чи лікується серце? – О ні!
Чи співає з тобою? Авжеж…

Раз побачив – неначе засліп.
Інших краль вже нема навкруги.
І з тобою насущний мій хліб
Краще, ніж будь-які наїдки.

А без тебе я… так в вишині
Гине в серце підбитий літак.
Чи врятуюсь? Напевно, що ні.
Залишусь у душі твоїй? Так.

А мені б іще кілька життів –
Всі б прожив, як єдине ось це…
Знов тебе зустрічати б хотів;
Впізнавати бажане лице.

І щоб очі твої чарівні
Розпалили натхнення моє.
Чи я маю талант? Радше ні.
Ти співучість моя? Так і є.

Лабіринтами з дріб’язку справ
Не блукаю тепер навмання.
Я без тебе лишень існував,
Та не жив тоді жодного дня.

Вірю, Бог дасть, ми ще навесні
Побентежимо спокій святош.
Чи ти ангел? – можливо і ні.
Чи молюсь я на тебе? атож.

2021

Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого́ дитинства змило
Дощем-часом у тайну́ скрижаль.

Найріднішим йду на світі містом...
По́рух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим листям
Юність моя просить другий шанс.

Над величним Бугом древнє місто,
Ти - моєї сутности Грааль.
Сонм пові́дай предковічних істин
Тополиним шепотом, Сока́ль.

2010

Будущее предугадать невозможно…
Учиться жить сегодня и сейчас – главнее нет…
Двигаться, трудиться, дружить, любить,
Уметь наслаждаться каждой минуты жизни...
Щедрость рождается, когда любишь все, то и тех, кто рядом…
Единое правило для человека - создать гармонию вокруг себя…
Естественные процессы во Вселенной не все изучены, необъяснимы…
16.04.24 Швец Тамара
Майбутнє передбачити неможливо.
Вчитися жити сьогодні та зараз – саме головне…
Рухатися, працювати, дружити, любити,
Вміти насолоджуватися кожною хвилиною життя...
Щедрість народжується, коли любиш усе, те і тих, хто поряд…
Єдине правило для людини – створити гармонію навколо себе…
Природні процеси у Всесвіті в повному обсязі не вивчені, незрозумілі…
16.04.24 Швець Тамара

Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік, що ллються в водоспад
Жагою схлипів, хвиль, мов перфокарту
Мов першомову шепоту та змов,
Знайшов у ній і в неї закохався.

12.04.2024

Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.

Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
Оце і є щодня його робота.

Та передати травню цю красу,
Яку не перекажеш і словами.
Хвала тому, хто цю створив ясу,
Де кольорових звуків дивні гами.
14.04.24

Брати совкам - тамбовськії вовки.
Та суки по Тверській їм рідні сестри.
То знов і знов тримаю кулаки
За перемогу славного Сильвестра.
Здається, що із Лундгреном впаде
І здохне вся радянськая потвора.
Христос казав же: звір той із ніде -
То і в нікуди падло згине скоро.
І згадую, як був ще юнаком.
Чим дихають затурканії діти -
Начхати, озирнешся бо кругом -
Он захід. Тільки свіже віє звідти.
Луна совка - газманівське лайно.
Нірвана, Депеш Мод із Томом Йорком -
Різниця ж є? В багно бандитське дно!
Коельо та Реверте на підкорку.
Мел Гібсон, Тарантіно… скрізь самі
Шедеври, а луна – жахливий сморід.
Кабацькі примітивні до-ре-мі.
А путнього – ну хоч би крапля в морі.
Дивлюся «Роккі» - мрія про одне:
Щоб розпластався той совок на ринзі,
Нехай Сильвестр щось хитреє утне,
Щоб риле кам'яне подібно бринзі
Розчавилося; професійний спорт
Добив теє фізичне безкультур'я.
Хай пісність хоч біжить єлеєм з морд.
Плоди наявні, серце не обдурять.
І хай тепер вже я дорослим став.
Багато всього іншого пізнав і
Все розумію щодо тих вистав.
Що Лундгрен не совком був – скандинав він.
Тепер мені, звичайно, до снаги
Розкушувати всі кіношаблони.
Але ж, як і в дитинстві, кулаки
Тримаю, аби переміг Сталлоне.

2024

З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.

16.04.24

Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
І крильми махали опісля, –
То усе подвір’я
Засмітили пір’ям
Так, що підмітав його півдня.
Добре на привіллі
Чорним, як вугілля,
І гучним, мов дзвоники, пташкам, –
Вмів би я літати,
Чи співать стакато,
То гайнув би слідом я за ними сам.
16.04.24

Вона живе як усі: робота, де не піднімеш і голови. Все потребує чимало поту. Спідниця, гаджет, шматок халви. Нарешті вечір. Бувай, конторо! Її чекає самотній дім. Хутенько шопінг - і досить скоро вона вже вдома. Банально, втім… Не все так просто. Вона береться до того, чим всі роки жива. У нього профіль, немов він з Грецій. А очі – тут заслабкі слова. Вона все втілює так старанно, щоб чувсь і дух його сигарет. Лягати пізно, вставати рано. Вона малює його портрет.

Вона шукає штрихи та риси, як одержимий грошима – скарб. Натхнення, творчість – завжди сюрпризи. У неї в серці є стільки фарб – ніхто б з колег і не думав. Втрати часу –на це зовсім не зважа. Працює палко – і все заради того, щоб квітла її душа. Вона старанна, як той да Вінчі. Хоча натурщик її – фантом. А десь знайомі куштують вінчик. У них прикольний релакс гуртом. Хай люди втупились в Телеграми. Навіщо – в кожного свій секрет. Їй все це байдуже – вечорами вона малює його портрет.

Вставати рано, лягати пізно. Процес доволі повільно йде. Хтось із знайомих розвинув бізнес. А дехто вляпавсь у щось не те. Десь революції, бійки, війни. Сивіють родичі. Се ля ві. А ось сестра народила двійню. А хтось піариться на крові. Вона приховує таємницю. Зима навколо або весна – працює вперто. Їй знов не спиться. Така натхненна в цей час вона. Не все збулося, чого б хотіла. Час дуже стрімко летить вперед. Та їй немає до цього діла. Вона малює його портрет.

Не так важливо, що скажуть люди. Вона щаслива – це головне. Малюнки, нариси та етюди… Хай кажуть, нібито все мине. Є в серці те, що у нім довіку. З цим трохи легше пройти усе. Кіт сито спить. Зеленіє фікус. Вона усміхнена. Не гризе її той сумнів – мовляв, навіщо? Чи більш корисних занять нема? Та в неї в серці живе щось віще. А що – не знає вона сама. Неони сяють, блищать вітрини. Там стільки драм, море оперет.

Вона колись його все ж зустріне.
І подарує його портрет.

2024

Ми різні, наче сон і яв,
Нічна пітьма і денне світло.
Я – той барвінок, що зів’яв.
Ти - орхідея, що розквітла.

Ти червонієш – я пожовк.
Ти ранок – я вже надвечір'я.
Твоя душа – як ніжний шовк.
Моя – занедбане ганчір’я.

Ти - квінтесенція троянд,
Я - сік цибулі: сморід, сльози...
Хто я? Педальний Росінант.
А ти - перлина із Тобосо.

Моя душа – труха від пня.
Твоя – крилатії орелі.
Що я? Шагалівська мазня.
А ти – картина Рафаеля.

Я – те, що і нездара б зміг.
Ти – те, чого ніхто не вміє.
Ти - суламітин срібний сміх.
А я - ридання Єремії.

Моя любов – хиткі піски.
Твоя – Едем з суцільних марев.
Я – хаща, де самі вовки.
Ти – небеса, де ані хмари.

Як аксіома, ти проста.
Я – щось подібне теоремі.
Моє - Малина Золота.
Твоє – то Оскар або Греммі.

Я умертвінням плоті є.
А ти - смачна духовна їжа.
Скрипиця я, а ти - кольє.
Ми різні, та нема рідніше.

Берег ставка, озера, реки, моря, океана…
Единой, ровной , похожей линии у него нет…
Рисунок общий создают на берегу ветер, песок , волна.
Единство, гармония природы отражается как в зеркале на берегу.
Глубина берега - таинственный, неизведанный лабиринт.
15.04.24 Швец Тамара

Берег ставка, озера, річки, моря, океану…
Єдиної, рівної, схожої лінії в нього немає.
Малюнок загальний створюють на березі вітер, пісок, хвиля.
Єдність, гармонія природи відбивається як у дзеркалі на березі.
Глибина берега – таємничий, незвіданий лабіринт.
15.04.24 Швець Тамара

У маршрутці шоколадку
Їсть дівча, смакує.
- То шкідливо для школярки! –
Тип якийсь кепкує.

Розкудахтався, мов квочка:
- Ти ж здоров’я згубиш!
Бо ж поправишся, мов бочка!
Будуть жовті зуби!

Та лиш слухає, киває.
Хрума шоколадку.
Усміхнувшись, наминає
Й каже чемно дядьку:

- Дід мій жив до сотні років,
Довго і щасливо.
Він повчав дітей і внуків:
Їсти нешкідливо.

Річ одну лиш треба знати,
Щоби жити довго:
Носа де не слід не пхати,
Не чіпать дурного.

Дід не ліз не в своє діло.
Так воно мудріше.
Нервів менш. Здоровше тіло.
Зуби теж ціліше!

14.03. 2024

Небо зоряне...
Поле зоране...
А між ними в повітрі - війна.
Над криницею,
Над пшеницею
Чорна хмара та злість вогняна.

Поле зоране...
Дух нескорений...
Наше сонце й небесна блакить!
На землі своїй
Волонтер, водій
І солдат, що в окопі лежить.

Дух нескорений,
Не спотворений.
Окупанти з наліпкою "z"!
Ви вже зламані!
І на камені
Україна карбує сюжет.

Як молитвами,
Так і битвами...
Волелюбність - наш внутрішній код.
Дух - нескорений!
Небо зоряне...
Краплі крові... Та вільний народ.

Відтінки радісного сплеску --
Як свідки зламаних спокус...
І світлим гумором Одеським —
Я вже нічого не боюсь!
Впливові дядечки принишкли…
Хвости стурбовані… є шанс:
У ніч виходити лиш нишком,
Чим будуть радувати вас…
Мені одне, спостерігати
Затмення різне власних ран…
А до світанку знов до хати,
Бо відтепер — я собі пан…
15.04.2024.

Поламав усі мої думки,
У минуле викинув надії.
Впали з неба – загасив зірки,
Щоби не збулися наші мрії.

Падав сам у прірву небуття
І мене за руку за собою.
Зрозуміла, що моє життя –
Перемога ув оцім двобої…

Він пішов удалеч, а мені
Залишився від кохання попіл.
Вже без нього оживають дні,
У яких я мчусь, як у галопі.

І, нарешті, знову я одна
Можу йти куди сама захочу.
Мріяти із келихом вина
І мовчати, інколи до ночі.
07.04.24

Пташиний мікс звенить по гаю,
З туману сонце вирина,
Шпаки на всі лади співають -
Прийшла весна!

Між співом тим сирена дико
Відлунням котиться з війни,
Ти, вітре, по окопах тихо
Теплом війни.

Торкнися поцілунком рідних,
За плечі ніжно обійми -
Нескорених, хоробрих, гідних!
Закрий крильми

Святої нашої любові
Від куль, вогню і хижих рук.
Та хай змететься з поля бою
Ворожий крук.
03.2022!!!

Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.

Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Які ж ми різні, ми з тобою різні.

Не напишу про тебе мемуари,
Хоч ще у шпарку заглядає пам*ять.
Чатує простір - слів добірна марка.
Лиш доля пише, ніби грає гами.

Знайомі, друзі та чужі,
Буває, скупчившись у стаю,
Волають дружно: Крім душі,
У віршах іншого немає!..
Напевно, є якісь гріхи,
Раз не освоїв ще науки
Навчати слухати глухих
Не в грудях шум, а серця стукіт.
Вивчаю правило святе
Про критиканів безпринципних, –
Сліпі обмацують оте,
Що лиш до їхніх рук прилипне.
Одягши цінні кунтуші,
Сліпі й глухі одно волають:
На жаль, нічого, крім душі,
В твоїх поезіях немає…
15.04.24

Лячно мені і тужно
чути такі слова:
"Треба всім разом, дружно!
Кроком руш: раз-два…"
Хочеться запитати:
"Куди ж ви зібралися йти?"
У відповідь: "Йдемо спати!"
або ж "… обідати!"
Це зветься – дисципліна,
це зветься – порядок дня…
Це море по коліна
для тих, хто чоботи зняв.
Усі ми отак ходили.
Та іноді й досі йдемо.
В казарменої сили
бездумність – надійне кермо.
Лячно мені і тужно
чути такі слова:
"Треба всім разом, дружно –
вечеряти – раз-два!.."

24 березня 1989 р., Київ