Понад Бугом-річкою — міраж,
Видивом розкинулись Кумбари*.
Там Іван Богун, звитяжець наш
Шаблею розвіяв чорні хмари.

Геніальний в музиці народ,
Світ увесь повірити готовий,
Бо співає на Різдво без нот --
“Щедрик”, що створив наш Леонтович.

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

Пирогов тут лікував людей,
Коцюбинський теж творив натхненно,
Світло українськості ідей
Стуса дух плекав так дерзновенно,
Чорногуз плекав так дерзновенно.

Літній вечір завмирає в млі,
У цвіту магнолій, сакур тане.
О яка краса! Бракує слів --
Виграють рошенівські фонтани!

ПРИСПІВ:
Віннице, красуне осяйна,
Вічноюна, як Богиня Леля.
Бо лелек лелієш, як весна,
В пісні кобзаря і менестреля.

31 серпня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий.
Цікавить наших дітей все.
Ще більше хочуть вони знати.
Всі їх питання чому, як, де, коли,
Слід уважно, з повагою вислухати.
Доступно на них мусимо відповісти.
,
Дитя, як губка, в себе все вбирає.
І перш за все – поведінку тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить,чує.
Здається все так просто...
Саме так формуються манери,
Характер, погляд свій вже є...

Роздуми про діток, дитинство не нові,
Відомі кожному вони.
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатись,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є...
2.03.19 8.30

Не знаю колискової...
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової...
Навіки
Я загубив її,
Мов кінь – підкову.
Я подаю дитині різні ліки,
А донька плаче:
«Тату, колискову...»

Не знаю колискової...
Та знаю,
Яка вона потрібна в цю хвилину:
Піду і колискову пошукаю.
Знайду –
Приколишу свою дитину.

Бабушка, бабуся, самі найкращі в мене спогади про тебе,світла пам»ять в Небесах
Аріна,Орися, Йосипівна, так лагідно всі звали тебе
Біленька вишита хустинка завжди голівку мудру покривала
Уміла ти гостинно родичів зустріти, тихенько розмовляла, смачно готувала
Серденько добре, щира, відверта розмова, вихованість і доброзичливість
Яскраві промінчики характеру і порядності вражали, завжди прикладом були 9.11.22 Швець Тамара.
(1958 рік, мені років 5, з двома косичками, на колінах у бабусі)

Припекла твоя красномовність мовчання,
Як гаряче тавро на душі.
У коктейлі змішали холодну печаль
І весняні палкі лемеші.

Щоб почуть глибину словесну з безодні,
В закапелках - стерти "не можна"
І забути спільні найтяжчі незгоди,
Забриніли б серця тотожно.

Зарубцьовані дні лиш в надійних руках.
Перекреслим вагання нічні.
Не тримаймо слова у незримих думках
І відчуєм любові вогні.

День весни новий лікує рани
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.

ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Серцю як, скажи, не пломеніти
Від вогню весняної жаги?!

Ти пробач мене за горя сльози,
Я цілую їх тремкий кришталь.
Хай травневі чарівливі грози
Змиють біль, і розпач, і печаль.

ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Серцю як, скажи, не пломеніти
Від вогню весняної жаги?!

Глянь, сміються котики вербові,
Вітер ніжні пестощі несе.
Ти -- моє життя, моя любове,
Ти для мене на цім світі -- все.

ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Серцю як, скажи, не пломеніти
Від вогню весняної жаги?!

У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Кохання променилось, мов яса.

Цілунки ніжні, ніби розсип самоцвітів.
Волосся - водоспадом, стан гнучкий.
І пахло квітами вишневе юне віття,
Метелик щастя прилетів меткий.

І

Едем уяви родить соловій --
Як щастя зберегти, не зруйнувати?
Візьми себе й на вірність перевір --
За прикладом співочого пташати!

Витьохкує, тоді шука в траві
Гілки дрібні -- гніздечко будувати.
Подрузі - до останнього, повір --
Так віддане створіннячко крилате.

То тільки лев, той волохатий цар --
Султан звірячий, прайд* узяв для себе,
Бо сильному, мабуть замало пар...

У мене серце, всі пісні -- про тебе.
Любові п'ємо золотий нектар...
Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
_______________________________
*Прайд - свого роду лев'ячий гарем, куди входить кілька левиць.

ІІ

Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
Тікає геть розпука і жура...
Приходить радість, як вода до стебел,
Проміниться, мов сонячний Бог Ра.

Ясніє весь життя мого перебіг,
Неначе золота прийшла пора --
Вже труться шийками лебідка й лебідь,
То починається любовна гра.

Із темряви чигають чорні круки,
Підстерігають змії у норі,
Або розбійники-башибузуки...

Не діжде чорт, щоб руки тут нагрів!
Вербові котики так пестять руки --
Утілилась моя найкраща з мрій...


ІІІ

Утілилась моя найкраща з мрій...
Це -- щастя неймовірне у коханні --
Всю дарувати насолоду їй...
Взаємні мати ніжності неждані.

Мов огортає вітер-ласковій,
Шле пахощі пестливі чарування...
Ти відчуттям навіки тим здобрій...
Зігріє хай миттєвості останні.

Дай сили, доле, уникать спокус --
Є найдорожче зберегти потреба.
Щоранку вищим силам помолюсь --

За цю красуню, наче юну Гебу --
Усе милуюся, не надивлюсь --
Я вдячний Вам, Боги мої, о небо!..

ІV

Я вдячний Вам, Боги мої, о небо
За всі роки кохання золоті,
Даруй же витримку -- на плечі -- кебу*,
Стосунки найдорожчі зберегти.

Хай ніжно-трепетний пташиний щебіт
Звучить, як райська музика в житті,
Щоб вишукані звуки лютні Феба**
Будили знову почуття святі.

А щастя десь у нетрях заблукало --
Навколо дикі урвища й рови.
Сичить з-під каменя зміїне жало...

Яриле, висвітли шлях польовий,
Яви небачений любові спалах,
Ці узи доленосні не порви!
__________________________
*Кебу - голову.
Феб - у римськиій міфології -- синонім грецького Аполлона.

V

Ці узи доленосні не порви --
Вони вузлом Гордієвим сплелися.
Супроти гостряка важких провин
Волокна подолають вістря списа.

Обурений той погляд з-під брови --
Хай кане в Лету, краще усміхнися,
Кохана, спалах ніжності яви,
Благословляє нас Ярило з висі.

Наваляться ще прояви хандри,
Сховатися від неї краще де би?
Втекти із середовища Мари...

Я злості позбуваюсь і ганеби,
Прийди, любове, світ новий створи,
Бо стану бранцем темного Ереба*,
____________________________
*Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)

VІ

Бо стану бранцем темного Ереба* --
Він у тенета майже був затяг.
Аїде, ось тобі новий служебник,
Тож піднімай, кістлява, чорний стяг.

З коханою сваритись випав жереб,
Від горя потихеньку їхав дах.
Життя усе тоді пішло шкерЕберть,
Страждаючи, ридав, потроху чах.

Допомогло уникнуть небо лиха --
Всесильна ця любов -- при булаві --
Який би гріх в потилицю не дихав,

Ярило завше світлим шляхом вів...
Коли буття залишить миті-крихти --
Впаду на квіти щастя неживі...
____________________________
*Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)



VІІ

Впаду на квіти щастя неживі --
Який це біль, словами не сказати --
Стікає кровію сонетний вірш,
Згасає світ, як мрево сірувате --

Тьмянішають видіння зорові,
Стискають безнадійності лещата,
Неначе хто весь кисень перекрив,
І тіло починає відмирати...

Раптово світло сяє із небес --
Бог-лікар застосовує плацебо*,
Несе з Олімпу добру вість Гермес** --

Мов сльози радості прорвали греблю --
Мене кохає мила -- я воскрес!
Дай вижить, доле, пригорни до себе.
______________________________
*Плацебо -- лікування методом навіювання.
**Гермес - Бог, посланець олімпійських Богів у грецькій міфології.

VІІІ

Дай вижить, доле, пригорни до себе,
Хоч трішки щастя ти мені хлюпни.
Тікати в Краків чи Аддіс-Абебу
Не довелося щоби від війни.

Хтось інший вирушає за поребрик,
Мене -- до рідної землі припни.
Безбатченки, безхатьки сухоребрі
Блукають, наче привиди вони.

Я хочу разом зі своїм народом
Полум'яніть од визвольних змагань,
Пронести прапор України гордо...

Веди, любове, у сяйливу рань
Мій шляху, сповнись величчю акордів,
Хай небезпеками випробувань.
_____________________________________
*ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.

ІХ

Хай небезпеками випробувань*
Насичена, здається, кожна днина,
Та витончену душу не порань
Об гострого цинізму шабелину.

Отруєною може бути грань,
Коли проникне в серце на хвилину.
Тоді раптово дихать перестань,
І виштовхни нечисте, бо загинеш.

У досконале, дивовижне вір,
Згадай мелодію красиву наю,
Кохання, що дарує щастя, мир!

Тим янголом-захисником витає...
Хоч іноді, немов лавина з гір, --
Життя, бува, виводить нас із раю,
_______________________________
*ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


Х

Життя, бува, виводить нас із раю,
Зло вимальовує принадний гріх,
Розбещений комфортом, потрапляєш
У пекло вседозволених утіх.

Крадеш чужих жінок од Менелаїв*,
Їм роги наставляєш, як на сміх,
Ще й коньяку цистерну випиваєш,
О де та міра крайнощів твоїх?!

А потім боже маєш покарання --
Митарства по лікарнях, буйна "п'янь",
Втрачаєш друзів і своє кохання...

Хоч зеком, самовбивцею не стань --
Оце тобі межа буття остання --
В дугу згина його могутня длань.
____________________________
*Троянський царевич Паріс викрав у спартанського царя Менелая його дружину прекрасну Єлену, через що почалася Троянська війна, що призвела до загибелі Трої, про це розповідає нам "Іліада" Гомера.

ХІ

В дугу згина його могутня длань,
Життя застерігає: будь обачним,
Живемо раз, отож собі шамань,
Аби не уподібнитися мачо

Заради пустоцвітних раювань...
Як долю ти знайшов свою, козаче,
Єднай лише із нею Інь і Янь --
Нехай вона від щастя тільки плаче.

Ще буде провокацій ого-го,
За вірним всі жінки "поумирають" --
Щоб силу чару спробувать свого...

Ставай стійким, дотримуйся звичаю.
Буття тобі спокуси шле кругом,
Але дарує витримку безкраю.

ХІІ

Але дарує витримку безкраю,
Нарешті, на владику схожим став --
Той, хто собою володіє, знає --
Країни тим скоряються, міста...

Їм доля випадає незвичайна --
Простелиться дорога золота,
В палацах, замках жити випадає,
Ще й королівські цілувать вуста.

Усе те, звісно, жде свойого часу --
Напої пить провінції Шампань,
До чого так аристократи ласі --

Не будуть, бо прийде крамарська рвань*,
Хай сила волі ці напасті гасить
І міць, коли стискає біль страждань.
_______________________________________
*Крамарська рвань - мається на увазі французька революція 1793-го року, коли до влади прийшли Робесп'єри, Марати -- крамарі, швондери, буржуа, які повалили клас аристократів.

ХІІІ

І міць, коли стискає біль страждань,
Здригається земля від канонади...
Так хочеться весни благоухань,
Відчути щастя пестощі й принади.

Отих кохання пристрасних торкань --
Як уві сні -- од любої наяди.
Ну зовсім протилежних почувань,
Полегкості шляхетної розради.

Життя контрасти -- без одноманіть --
Неначе торт родзинками вкривають --
Або в пустелі -- рай земний зустріть --

Вустами спраги -- струмінь водограю.
А потім знов -- ненависть кожну мить --
Вогнем пекельним спротив наростає.

ХІV

Вогнем пекельним спротив наростає,
Як стоголовий змій -- московський гад,
Від Дону до прекрасного Дунаю --
Рубають шиї вістря канонад.

І скільки не стинай - все відростають
Ці мамби, кобри, ефи - змієград,
Дістануться гірського навіть плаю
Цинічні орди орківських солдат.

Та наші перемелюють невпинно --
Безстрашні гайдамаки гайові --
Знаходять в найтаємніших шпаринах...

Любов'ю світлі душі онови,
Яриле, хай пощезне слід вужиний,
Едем уяви родить соловій.


МАГІСТРАЛ

Едем уяви родить соловій
Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
Утілилась моя найкраща з мрій...
Я вдячний Вам, Боги мої, о небо

Ці узи доленосні не порви --
Бо стану бранцем темного Ереба*,
Впаду на квіти щастя неживі...
Дай вижить, доле, пригорни до себе.

Хай небезпеками випробувань**
Життя, бува, виводить нас із раю,
В дугу згина його могутня длань,

Але дарує витримку безкраю,
І міць, коли стискає біль страждань,
Вогнем пекельним спротив наростає.
______________________________
*Ереб - Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд (гр.)
**ВипробувАнь - авторський поетичний наголос, значно кращий, ніж словниковий нелогічний наголос.


23 березня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)