Не їдьте в гості до Росії,
Щоб не боліла так душа.
Злочинець, взявши роль месії,
Дає війною одкоша.

Не приїжджайте до Росії!
Вона в неволі, повна зла.
Зазомбував її "месія",
Щоб кров дітей своїх пила.

Не їдь в Украйну із Росії,
Бо перетворишся на гній.
І материнський плач месія
Не чує, хоч мільйон убий.

Не їдь, солдатику, з Росії,
Бо там іще війни нема.
Хай всіми проклятий месія
Скоріш помре і не дарма!
01.09.14

Пора і гірка й тривожна
В країні моїй залягла.
І що тут зробити можна,
Як в душі зайшла імла.

Війна розправляє плечі -
Сиріт розвела і вдів.
І падають сльози старечі
На груди вбитих бійців.

Російські убивці. Боже,
Там теж є моя рідня!
І біль мій сльозою множить,
І спокою вже ні дня.

Не радують сонце, квіти,
У гуркоті канонад.
Бо гинуть невинні діти
Від снайперських куль, гранат.

Які ще чекають муки
Згорьовану землю мою?
Чи виживуть діти, внуки,
В згвалтованому раю?

Отак і живемо нині
Посеред боїв, тривог.
Дай, Боже, моїй Україні
Пришвидчити час перемог!
11.07.14

Радіє люд - прийшов месія!
Кримнаш! Іще б чогось якби!
Та зрозуміє все Росія,
Коли отримає гроби.

В село у кожне, в кожне місто -
Навала смерті, чорна мла.
І материнських сліз намистом
Біда непрохана лягла.

Аж до Камчатки, до Сибіру,
Ідуть двохсоті вантажі
Убивць, які бажали миру
Собі, а інших - на ножі.

Що поливали густо "Градом",
Не льодяним - свинцевим. Гріх!
А в Україні з листопадом
Наступить звільнення для всіх.

В гробах, навалом на машинах
Втечуть в Росію москалі...
У нас ще є в запасі шини -
Майданом станем на землі!

Забудуть швидко руські звичку -
Війною проти нас, на шлях.
Були зелені чоловічки,
А стали гноєм на полях.
27.08.14

(щось, наче ремейк)

Ой сумно, Боженьку, сумно.

Сумно-о-о
нині
в Україні
є…

Вражий москаль
знову-знову-у-у
крівцю п’є-є-є.
Бога не боїться,
і ніко-о-ого…
Коли ж той путін
вже наїситься…
м’яса людсько-о-ого.

Ой не вситИться
він ніко-о-оли…
Вже аж чорної нап’ється
у пеклі смО-о-оли.

О-о-о- є!
Мати їхала в авто
і діток дво-о-оє
тікали з АТО,
порятував-а-атись…
Вже була би й ра-а-да,
але тут москаль – а хто?
Ох, пальнув із гра-а-ада.

Ой,все загорілося!
Куди ж діва-а-атись,
а так не хотілося
помера-а-ати.

Плакала дити-и-ина -
а де тато?
Притулитись хо-о-очу
і обня-а-ати…
Та знайшлась причина
і на те:
ой моя дитино
батенько тай на АТО.

Щось неве-е-есело стало…
Щоби москалева сім’я
тай не діжда-а-ала
завтрашнього дня.

Ой сумно-сумно,
сумно-о-о… та не знати…
Ще заплаче
й москальськая мати
та її московська дочка
ой тай гіркими сльоза-а-ами
за синочком
й за коха-а-аним…

Ой, сумно-сумно в Україні,
москаль пекельний казИтся,
та йому, ох, так не минеться!
Сумно буде й в МосковщИні!

25.08.2014

І гоноровий істину шукає,
чому не утішає сонця лик,
коли його кебета не сіяє
у омофорі юрмища калік.
               Чи то реінкарнацій вічне коло
               кидає лютих у немитий світ,
               де не існує завтра, а ніколи –
               усіх, кого вигонили із школи,
               духовно перетворює у лід?
Чи то забули люди про Феміду
і кожен випинається, аби
усе собі в могилу-піраміду?
               Іще немає еталону світу,
               і творять ліліпутію раби.
Освоюють новітні фарисеї
старі державні храми на крові,
аби зайняти місце в мавзолеї
із мумією ката візаві.
               І ось воно реально запалило
               на цілий світ вонючий фіміам,
               і скаче малоросом ниций хам,
               являючи своє нахабне рило,
               якому відкривається сезам,
               на тому місці, де кури́ть кадило.
У капища доноєвих богів,
у сиві допотопні піраміди,
у пантеон Озіріса й Ізіди
на місце фараонів і царів
їм треба новоявлених вождів,
аби добро не залишало сліду.
               І бігають озброєні каліки,
               шукаючи, чия рука владика
               за порухом ручища КаДеБе.
І в образі диявольського лику,
своєю небезпекою велика,
безлика Русь не пізнає себе.

                              28.08.2014

З образІв недовершені погляди стерті,
а залишені – в обрисах гострих.
Покуття
для приходу щодня
нетутешньої смерті –
похизується чорним і вкотре – у простір.

Домовиниться. Лихом побиті,
повиті,
підіймаються вихором понад хатами,
і не може священик уваги просити,
зачепився за всесвіт,
за хрест і за камінь…

Позолочені сльози
на кожнім вінкові
і ячать материнські довіку… земного…
Доладнаєм ланцюг собі – слово у слові,
щоб себе прив’язати
до мертвих і Бога.

Перемовини з лихом
від хати до хати,
і в церковці старенькій,
отій на горбочку,
як і дітям убитих війною солдатів,
загубилось півщастя
німим ангелочкам.

2014р.

Пихатий генерале, як живеш?
Я вчителька, що того хлопця вчила,
В якого свіжовирита могила,
В яку ти і сльозинки не проллєш...
Бо що для тебе сльози матерів,
Хлоп`ята, що ішли "живцем на міни"...
Тих броників хватало половини
Аби ти свій мільйончик заробив...
Жорстокий генерале, як ти міг
На нари запроторити хлоп`яток.
Що п`ятий місяць вчились воювати
Без сну і їжі, падаючи з ніг...
Вітання ще від сивих матерів
Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
Яких дотла чужі палили гради,
Бо ціль по них хтось все-таки навів...
Пихатий генерале, зручно так
В тоновано_броньованій машині...
У сина твого очі також сині,
І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
Ти знаєш, що у кожному селі
Тепер щодня чекають похоронок?..
Ти вміло прикриваєшся законом,
Що не проб`ють ні кулі, ні жалі...
Як найманець на цій святій землі...

19.08. 2014

спить Центральна і Західна, вже й позіхає Схід
сплять вояки, цивільні, колодязь та самокат
спала б я собі також, та горе – не спить мій кіт
він стрибає як слон по мені уперед-назад

ці коти, я скажу вам, потвори вони з потвор
і не треба зважати на мімімішність облудну
бо створіння котиське - насправді дряпучий Тор
і воює із людством створіння це препаскудно
умикає перпертум мобільний мявкучий мотор
коли спати вляглися усі культурні люди

спить Гавана, диван, спить москаль й маленький москіт
навіть мишка комп'ютерна й та задрімала наче
та не спить мій страшний, ненормальний тварюко-кіт
він немов дурнуватий стрибає собі і скаче

я клянуся - в той день чи в ту ніч як терпцю капець
як урветься терпець і буде мені до сраки
що котів нам із космосу поприсилав отець
для нірвани. - Я плюну й куплю таки собаку!

2014

Цей ранок цілком підходив для смерті,
Сонце зупинялося, зводячись над гарматами,
Ловлячи кулі, випущені у серпні,
Брудними руками і спинними широкими м’язами.

Тягнулись дими – колонади куполу на той світ,
Густішав кисень між легенями кам’яними,
Приймав дзвінки оператор на тій стороні,
Смерть підіймала тіла з вогнепальними і ножовими.

Темнішала кров на манжетах твоїх вене-трас,
Грубішав голос, корою вкривалось тіло,
Помираючи поміж нами, згадуй про кожного з нас,
І ми згадаєм про тебе, помираючи в понеділок.

Місяць тягне за линву ріки на виїзній,
Зорі муштруються в ряд, формуючись у сузір’я,
Тіло цієї зими ртуттю пульсує у ній,
Із кожною смертю стукає в її тім’я.

Ті, що помирають в полях – зростаються із зерновими,
Їхні тліючі душі проростають в гнучке колосся,
Може, насправді, це перша межа між живими і неживими,
Перед тим, як осиплеться жито,
Перед тим, як наступить осінь.

2014 р.

Переорані, змучені, точені
та позбавлені комунікації,
ми виходимо із оточення,
відімкнувши багнети й рації.

Ми беззбройно йдемо колонами
на ворожі станції й селища,
де постанемо –
інтерновані
від землі, прапорів та чогось іще,

що людей із серцями-гранатами
їсти змусило мозок ящірки,
щоб так часто не помирати нам,
схолоднілі роззявивши пащеки;

Що нахабно так числа низило
й затіняло нулі в статистиках,
коли йшлося про кількість зарізаних
та пощезлих – в контексті балістики;

Що на хрипи й волання помочі
подавало казенні фразочки,
щоби потім, в новинах поночі
генеральські штовхати казочки;

Що, здобувши офшори визиску,
тих завісило ґратами й тиною,
що, в тилу не знайшовши прихистку,
в супротивника
віднайшли його

та розкидані нині по всесвіту
одинокими мужніми ноями,
щоб залити всесвіт авестами,
дезертирами та героями,

які вже не дозволять стерти і
придушити блідими наругами

День бригади 24-тої.
День бригади 72-гої.

06.08.2014

Хоч би хоч крихітку прозріння...
безжальний гнів~ нестримний плач.
Бо є межа всього терпіння
Не можна з нами так, "палач"!

Спустилась з неба домовина
І не одна і не сама.
Багряним згустком нас накрила
Неоголошена війна...



Хоч би хоч діток пожаліла
Коли синів життя не варт.
Нам далі жити з цим несила
Вгамуй нарешті свій азарт!

Здрастуй, козаче! Збирається небом пітьма.
Вечір заходить спочити до рідної хати.
Виживи там, у горнилі воєннім, солдате,
Маму згадай, що лишилася вдома одна.

Місяць ліхтарик направив у сонний садок,
Де наливаються яблука пíнистим соком.
Ти не впади там під чергами куль ненароком,
Страху слизького нехай не повзе холодок.

Жовтий гарбуз на городі зіп`явся на тин,
І на грядках огірочки пов`яли від спеки.
Будь обережний! Дивись, уникай небезпеки,
І пам`ятай, ти зостався у мами один.

Ненька-Вкраїна для всіх нас, козаче, одна.
Щоб не топтали її вороги-супостати,
Всю ніч навколішки молиться сторожко мати
Біля відкритого навстіж німого вікна.

22.07.2014 р.

Якийсь такий пекучий біль
Якась така безмірна втома
У позавимір голосінь
Не рветься крик – лише судома.

Нещівне полум’я нудьги
За недосправджене майбутнє,
Чи винні ми, чи винні ми,
Що наше свято стало буднем.

Розділений на двоє світ
Втопає у потоках крові
Ненависть, лють у боротьбі
І зрада, зрада без любові.

А де любов, а де любов?
Де справжнє, вистраждане Слово?
І знову смерть під Твій Покров
І знову "перст" ударив громом.

Дитяче, щире, золоте
І те, не випите до денця,
Лунає плач і жах гряде,
Спливає кров’ю Її серце.

У лицедії і брехні
Клоноване буття історії –
Невинні, прокляті і ті
Розіп’яті на крилах боїнга.

Нічка малює зірки на віконному склі,
Лист, що пишу, не відправлю у звичнім конверті.
Ви зупиніться, прошу, за півкроку до смерті,
Люто розтяжки чигають уздовж бур"янів.

Стогнуть ракети і міни летять звідусіль,
Літо вистуджує кров у натруджених жилах.
Ангел - Хранитель розправить над вами хай крила,
Щоб кулі ворога не улучали у ціль.

Ще один день кулеметним вогнем відгримів,
Вітер обвіює мокру від поту чуприну.
Ви бережіть, козаки, і себе, і Вкраїну,
Ви поверніться живими до рідних домів.

21.07.2014 р.

У чорний вологий гумус
я вибитий з дат і рот.
Іржава танкова гусінь
мені замінила плоть.

А гусінь хіба тільки танкова…
Завівши кубло в стерні,
вона прокидається ранками
і точить ходи в мені.

Не кат і не чортів найманець
без долі – з ТТ зате,
в легкому похідному ранці я
зі школи носив ТТ

і вірив дядькам з кашкетами,
які прямо в очі рекли:
“Вони – по вігвамах ракетами,
а ми – за Своє без хули.”

Отак опинився в окопах я
з азартом у глибах ніг…
І став, як у землю вкопаний.
Та вийти назад не міг.

Я вохрою вилиці змазав,
та скроні і очі – теж;
я втер її з першого разу
отак, що не відітреш;

я був – за Ідею й Волю,
а мій командир і брат
за долари із офшорів
у вену штовхав опіат,

бурмочучи: “Кидай зброю,
рятуйся на стороні!
Апостолам та героям
не місце на цій війні”.

Лежу?...
Підіймаюся вище.
Спливаю, як мертвий кит:
розлоге кореневище
із мене росте у світ,

єднає у тіло клітини
усіх, таких схожих, нас…
І чую я пульс Палестини,
і чую: пульсує Донбас,
і хоч не вщухають ПТУРСи,
і хоч у повітрі смог,
ловлю я Пророцтва Пульсу,
що в кожній людині Бог,
що всі ми боги, а значить,
колись, по відлунні років,
наш Батько і нас пробачить,

Обдурених
Вбитих
Богів.

19.07.2014

Щоб роги суддя не побачив,
Як доказ, для справи потрібний,
Адепти кремлівської "качки"
Намолюють Уткіну німба.

Бургомістре, налийте отрути. Це буде найлегший вихід.
Бургомістре, налийте отрути. І все-таки, ви боягуз.
Бургомістре, на площі – люди. Вони вам – вагоміше лихо,
аніж крапля блідого трунку для шерхлих старечих вуст.

Бургомістре, війська не з нами. Це дійсно багнет у спину.
Бургомістре, на нашому боці лишився один батальон,
а фельдмаршал-іуда в мундирі кольору ультрамарину
виправдовується у натовпі. Уряд утік за кордон.

Бургомістре, налийте отрути. Ви довго були прокрустом.
І, як справжній прокруст, ви забули: надходить і ваш тесей…
Бургомістре, у вестибюлі потрощено ваші бюсти.
Гарнізон, відступаючи, знищив чимало таких речей.

Бургомістре, налийте отрути. А можна ж іще стилетом.
Я скомандував, і солдати натиснули на гачки…
Бургомістре, це ви віддали наказ розстріляти поета!

Хто подумати міг, що люди читають його рядки.

Липень 2014

Вони посідали, кожен на своїй катедрі,
Опустили дула, наче вудилища в воду,
Дивлячись на Хрести, який ладен за всіх померти,
Не бажаючи, щоб хтось помирав сьогодні.

Кожен із них відчував, що прийдешній сніг,
Нічого більше, окрім смерті не принесе,
Тому вони жартували, а їхній сміх
Лякав усіх захоплених фарисеїв.

Розуміння того, що життя – це військовий час,
А дорога наша – це міни і стройові,
Критиме усі наші рани мов плексиглас,
Мішатиме наші страхи у чавуні.

Ніхто не вибереться живим із цих блакитних полів,
Для кожного з нас свої пропускні квитки,
І доки звучатимуть в тобі луною передові,
Ти завжди будеш на цих передових.


2014 р.

***********

І якщо

Хтось

Ввірвався

В твій дім,

Вдень чи вночі,

Із насильством -

Не гість він,

А ворог,

Що прийшов із бідою

Та лихом...

Знищ його,

В захисту мить,

Або він тебе -

Знищить

Чи закабалить...
---------------------------------------
PARIS (Univer) 2010
---------------------------------------

чао вітя-тя-тя-тя…
і хоч ти втік туди,
де лиш ведмеді бурі…
і думаєш, що там життя
без біди…

та ми дістанемось, зажди,
і до твоєї шкури…

12.06.2014 р.

Худ. Я Саландяк – композиція «Чао Вітя!» (фотошоп).

В обхід незрозумілих слів
Повзе тяжкий, оскаженілий ворох.
Немає місця на Землі,
Де б не діймав його цей особистий ворог.

До влади пішки не пройти.
І знає кожен, є такі моменти:
Як не крути, як не верти –
Усі-усі тут політичні конкуренти.

Лунають оди та пісні
В країні праці, дружби й миру надвеликій.
Приходить наяву та уві сні –
Нерідко Він бува багатоликий.

Ростуть резерви трудові.
Нічний вогонь палає без упину.
А Він зростає на крові.
І потихенько під‘їдає всю країну.

І з нами хоч давно нема,
Але душа його десь там, напевно й досі
Ховається посеред хмар
Від перестиглих окликів морозів.

На купі неживих голів
Він розпластав своє тверде сумління.
В обхід незрозумілих слів
Залишився на пам‘ять поколінням.
2008

І друзі є, і недруги таємні...
І як інакше думати, якщо
з білборда
               Янус блимає на мене
очима невідомого ніщо?

Корупції не ві́доме святе.
Тому і адвокату супостата
плювати на закони і на те,
кого й за що
               наздожене розплата,

кого любити, і куди іти,
і що писати на своїм знамені...
Чи друзі ми, чи недруги-брати –
усі ми нерозлийводи хиренні.

І тільки й того,
               що нема коли
чекати суду Божого і кари
за те, що Україну розп’яли
злочинці і убивці-яничари.

Але зате пізнали у бою,
де вороги і що це за солдати,
які за узурпатора-магната
і честь, і душу продали свою,

і хто стоїть за щастя і добро,
і хто воює, поки інший косить,
і хто змію за пазухою носить
та одиниці множить на зеро...
І тільки й того...
               Та скрипить перо,
що може й цього
                       на чужого
                              досить?

                              06.2014

Погралась доля долями, як нардами.
На фото – ще тримає автомат.
Він був – Кульчицький, нач. ГУ Нацгвардії.
Йому було так мало – п`ятдесят.

А десь – не в нас – кують мечі на рала;
А десь – все більше життєдайних рал…
…Підбили у польоті генерала.
А був – простим солдатом генерал.

Хтось рік отрутно: нам війни не знести,
Бо офіцерська честь для нас – то міт…

Під Карачуном пам`ятником чести
Лежить згорілий в небі вертоліт.

30.05.14

Все нове – це те, що буде знову.
І забули люди, як на зло,
чи хороше тим, що «модернове»,
чи тому новіше, що було.

Це не є претензії до Музи...
Щодо революцій –
                      за узду
у обійми бувшого Союзу
тягнуть все, що дохне на ходу.

Резюме політики неждане, –
уряд не чекає перемін,
язика ковтнули галичани,
а варягу –
                Таврія взамін.

Далі буде дуже гонорово.
Аж до полонин піде процес,
поки намічається прогрес.

Все нове – це те, що буде знову.
Де у вуйка відбирає мову,
у Росії буде інтерес.

                              2013

Полум’ям охоплені міста
У цупких обіймах криміналу.
Нічого сказати – непроста
Ситуація. Такої ще не знали

Ні Донецький, ні Луганський край.
Огорнув неспокій Україну…
Вже пора, земляче – обирай
Чи розвій і волю, чи руїну.

Щоб не скаженіла хижа лють,
Не сичала ненависть у слові,
В синє й жовте душу розмалюй –
Осяйними барвами любові.




21–22.05.14

Зажурений, як тінь, стояв Іван
Під вишнею. На обважнілі плечі
Пелюстка впала. Наче ураган
Думки тривожно бились. На старечім

Лиці ховалась туга. Сивина
Куйовдилася вітерцем весняним.
Подумав про дружину, що вона
Ще досі плаче... Світе безталанний!

Де видано на старості щоб літ
Навіки залишати рідну хату?
Та чи коли подумати би міг,
Що в чужині прийдеться помирати?

Зітхнув Іван. Стара слаба і він,
Нема кому отут їх доглядати,
То мусили продати рідний дім -
В Криму дочка є, зять і онучата.

Хоч руською балакають вони,
І зять до війська руського подався,
Хоч тінь плазує клятої війни,
Та що робити? Вечір укладався

Між вишнями спочити. І хрущі
Гули щосил... Зірвав листочок м`яти...
Як хороше, як любо, до душі!..
А вранці в Крим спекотний вирушати.

20 - 21.05.2014 р.

Живемо у майбутньому столітті.
А тут і феодали, і тюрма.
Історія. Усе було дарма.
У боротьбі за мир у всьому світі
і каменя на камені нема.

Приклали руку білі і червоні
на шостій території Землі.
Немає місця на землі Мадонні
і Богу-Сину на її долоні.
Зате мамоні місце у Кремлі.

Земля хворіє війнами й цунамі,
але палає хата бідняка.
І православні моляться у храмі,
аби вона горіла під ногами
у комунарів східного зразка.

Усе минуло, та не все минає.
Забули люди пройдений урок,
як милосердно Бог усіх карає,
коли уста узяті на замок,
коли лукавий з’їде з котушок,
а юрмище видовища жадає.

                              05/14

Пташині зграї дружно з далини
Верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивлявся сни,
В проталину встромивши босу ногу.

Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.

Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась "руською весною".

07.03.2014 р.

Крим ще повернеться колись -
Точніше, схоче повернутись:
Коли настане падолист,
Коли мороз ударить лютий.

Крим ще повернеться назад:
Як потемніють на погонах
Зірки - й почнеться зорепад
У тих, що цілились у скроні.

Але чи приймемо його?..
Безмежний сумнів є у мене:
Того, хто зрадив свій народ,
Не прийме навіть рідна неня.


19.05.2014

Не так еміру файно, як дуету,
що у Кремлі плює на курултай.
І у Криму, – ховайся і тікай.
Велике Пу іде по Інтернету,
хоч ніс верни, хоч очі затуляй.

Воно, звичайно, ой – не ідеальне.
Йому усе – як із гуся́ вода.
Фашисто-шизопараноїдальне,
воно сьогодні наче віртуальне,
але назавтра – світова біда.

І наче Пу нічого не накоїв.
Ну що із того, що його совок
високої уваги удостоїв?
Є видимо-невидимо героїв,
що голови ховають у пісок.

А Пу іде по головах парафій.
Як Шіва, має лишніх три руки.
У Пу є історичні двійники,
що азимутом не із географій
історію долають навпрошки.

Його годують гобліни і тролі,
але гидують ним, кому «капут».
І тільки бандерлоги, що на волі,
усупереч неісторичній долі
поволі вибираються із пут.

Але немає ради. Їх не чути.
В ефірі – яничари і манкурти.
А як їм не повірити, якщо
велике неодмінно має бути,
хоча надуте Пу – воно ніщо.

А хто з нічим боротися уміє?
Тому і є, що людям на біду
трикольоровим, триголовим змієм
із Раші лізе Пу, і Ді, і Ду.

І Зоо причаїлося у жасі.
У бандерлогів ще немає Пу.
І що тут вибирати бідоласі,
коли Шерхани вийшли на тропу.

Шиплять гієни, шкіряться шакали.
Це поки-що маленькі хижаки
об’єкти референдуму обрали,
аби у Пу були свої васали –
упоєні у крові вожаки.

Відомо, що Анжела – не Акела.
Обама теж ніякий не Боа
і «хенде-хоху» мало у Анжели,
аби у Пу боліла голова.

Тому оце мале й довготелесе
одне із найвеличніших із Пу,
коли його покажуть у лупу́,
вирішує погоду у Одесі,
хоча і знає, – що із плацу Прєсні
іде йому і Рашії – капу...

                              06.05.14

Ми думаємо, - терористи
Захоплюють будівлі, а проте
Цих зайд громадить Усевишній
В місцях отих, аби понищить
Усе негідне і пусте…

10.05.14

Все щось шепоче сон-трава
Над повоєнними стежками.
І ті неголосні слова
Полинуть з ранніми птахами.
Все щось шепоче сон-трава…

Кипіли ріки вогняні,
Над ними ворони кружляли
Й чи буде все ж кінець війні
Вони того не уявляли.
Кипіли ріки вогняні…

Ходила смерті п’яна тінь
Мерців зоріли в небо очі.
Збулись жахи нічних видінь
І материнські сни пророчі.
Ходила смерть і п’яна тінь…

І люди в світлі небеса,
Надію маючи, просили,
Щоб швидше пролилась гроза,
Щоб ріки більше не кипіли.
І люди в світлі небеса…

В тумані сонних полинів
Виходить сонце над ярами.
І згасли ріки вогняні,
Лиш попіл рознесло вітрами.
В тумані сонних полинів…

А край дороги курява
Вкриває надмогильний камінь.
Все щось шепоче сон-трава
Над повоєнними стежками.
А край дороги курява…
2009

Святкуємо підпільно Перемогу.
І порох, і тумани – із Кремля.
Коли у голові немає Бога,
не буде переможною дорога,
якою оперезана земля.

У траурі очікує Вітчизна,
коли мине недоленька тяжка.
Не знаємо, кого чекає тризна,
хто доживе без тоталітаризму
у мирі із душею земляка.

Невірні, непокірні, окаянні,
до кого у молитві стоїмо?
Чи будемо зорею осіянні,
чи, може, як апостоли останні
за нашу віру душі віддамо?

Минає все, але не Перемога.
Але куди ідуть вони – оті,
в чиїх очах ми все ще бандерлоги?
Ми – грішники. А запитай у Бога, –
де є на світі білому святі?

Ще й очі не розвиднює уранці,
а душу кривить, наче п’єш ропу.
Ідуть по Україні не германці,
а сунуть «наші» – з Раші і найма́нці
ордою фашизоїдної Пу.

І хто там святкуватиме надалі
і питиме за горе і ясу
із чаші гніву?
                   Може вип’є Сталін
і за великі наші дні печалі,
і за горючу матері сльозу?

                              08.05.14

Оланцюжена Сходом, тікаєш на Захід, прописала майбутнє на стрічках коси. Розфасовані ворогом охи і ахи відхили, почерпнувши з води та роси. Не повернеш. Ітимеш надалі сакрально – серце в розвідку боєм, на таці – калач. Від сусідки - примари із казки-ґуральні - в камуфляжах, бинтах, голяком – антураж! Доганяють, хапають за плечі запекло, а найнижчий – за горло… Кістлява рука… І шепочуть на небі: тепліше вже… тепло, а тобі не упасти б якось на витках. Мати б линву від Бога, бо крівця в болоті, ще й рогачкою бруд, що несла за поріг,
й мироточить дорога
Небесної сотні,
відчуваючи знову
наступних
своїх.

2014р.
Художник Ярослав Саландяк

Наш цвіт обірвано. І пусткою наш сад стоїть.
Жорстокий садівник посеред марева століть
Чужий і зайда – мріє порубати наш вишневий сад,
На пустищі собі садити чорний виноград
І готувати трунок із його гірких плодів,
І ним втруїти світ – птахам забракло слів:
І не папугам – солов’ям наляканим для співу,
Замовкли й зажурились сірі птахи посивілі,
Коли з сокирою у наш чарівний край
Прилізли нелюди. Палає небокрай,
Дідівську шаблю й кріса дістає орач,
Знов, як в старі часи над селами лунає плач
Сиріт і вдів. На герць за волю встануть козаки
Ми сад захистимо. Сьогодні. Й на віки.

Не будьте боягузами, вкраїнці,
Не піддавайтесь голосу зневір.
Серця наповніть мужністю по вінця,
Боїться хай триклятий бузувір.

Не дайте отруїть себе отруті -
Це - пропаганда промосковських ЗМІ.
І сам ведмідь опиниться в ярмі,
І назвемо ми Путіна – КАПУТІН.

Лиш у собі збудити треба силу,
Лиш у собі здолати треба страх!
І ляжуть окупанти у могилу,
Бо зла імперію чекає крах!

Піднімуться знедолені народи –
Чечен, якут і чукча і бурят!
І разом з нами в битві за свободу
Боротиметься кожен з них, як брат!

І чесні росіяни, і євреї,
Й нескорені татари-кримчаки
Позбудуться лакейської лівреї
Однині і на вічнії віки!

Плече підставлять нам у час критичний
Америка, Європа і Кавказ.
І санкції Москві економічні
Введуть. І зброю надішлють до нас.

Ковтне Китай Сибір неісходиму,
Японія Курили забере…
Лише борімось, наче одержимі,
Хай сила духу наша не умре!

І воїнів Свободи Божа доблесть
Зруйнує світ, де править сатана.
Й залишиться лише Московська область,
Від Риму як – Італія одна.

І кожен з нас тоді розвеселиться,
І пам`ятник Свободі возведуть…
Вкраїна, як духовності столиця
Усьому світу світлий вкаже путь!

3.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)

Антихрист прикривається хрестом...
Антифашистом зве себе фашист...
Шукає у собаки під хвостом
"новини" для ефіру "журналіст"...

Міцнішає невидима стіна...
Раби тамують спрагу із калюж...
І тішиться, радіє сатана,
Пакуючи мішки продажних душ.

Наче мисливець вистежую слід хижака.
У землю засіюю гільзи замість зерна.
Нащадок спокійних і добрих селян
Я нині козак – у руках скоростріл-ятаган.
Я нині стріляю, собі обираю двоногу мішень,
Я нині як вітер минаю дороги стооких ночей,
Мій степ наче рана і спрагла пошерхла земля,
І пестить обличчя, як ніжна коханка, трава-ковила,
Тому, що інакше не можу – інакше пітьма,
Тому, що свободу віддати не маю я прав,
Тому, що мій край окупант чобітьми розтоптав.

Хоть это и не сказка, - жил да был
Похожий на нормального мужик.
Ничем не выделялся из толпы,
Не якрий, неказистый, просто пшик.

Но гонору имел на пятерых,
И скользкий был, и гибкий, словно уж,
А прыткий, будто заяц - прыг да прыг,
Вперед и вверх, по головам к тому ж.

Карьеру начал - ноль, простой сексот,
Но, видно, Бог умом не обделил,
И вскоре "ноль" достиг таких высот!
Царем своей державы он прослыл.

А дальше что? Играет аппетит,
Бунтует ненасытное нутро.
"Кто миром завладеть мне запретит?" -
Царек на троне щурится хитро.

И принялся орудовать как вор
(видать, запутал крепко парня бес) -
Подвинул царства смежного забор,
В соседский сад за яблоками влез...

И все тому царьку сошло бы с рук,
Он крепко свой народ держал в узде -
В саду соседском как-то понял вдруг,
Что хлебом-солью встретят не везде.

Мы матом с упоением орем,
Воришке неказистому назло:
Хотел войти в историю царем -
Войдешь как однозначное х*йло.

Ми ще ніякі. Ні в тяжкім труді,
ні у війні не пожинали плоду,
що у раю, як мед по бороді,
у пеклі – смак води, а у нужді
у повній чаші – опіум народу.

Вже надкусили яблуко спокус:
і Таврію, і східні регіони.
Нема ума у п’ятої колони,
що на догоду іншому комусь
у себе установлює закони.

Розхитує світи суворий вік,
а ворог попирає наше право.
І не приймає
                       чудо двоєглаве,
що ця ідея:
                    мова – не язик, –
об’єднує окраїни держави.

Дияволу –
               із дерева добра
суспільного багато перепало.
Отрута юродивого пера
все капає з роздвоєного жала.

Усто́яти над прірвою самій
в тенетах Чуді під гіпнозом вепса –
оце і є Росії інтереси.
Та з подіуму мічених месій
її не порятує думська меса.

Її розі́рве на дрібні куски
багатоликий змій Тмутаракані.
Сьогодні перші, а тоді – останні
узріють кару Божої руки
її пігмеї, фюрери й тирани.

І марна справа ликами ікон
апелювати до личини злої.
І проклянуть на всі віки ізгоїв,
які вели народи у полон.

..................................................
Усе тече, як з гусака вода –
що рококо, що вибрики бароко,
а ворогу готуй: за око – око.

По той бік – мир, а з іншого – орда...
Та це іще не рокова біда,
а над майбутнім –
              віщий меч
                          Дамокла.

                              27.04.14

Плине кача… Сльози плинуть…
Полягли за Україну.
Другу сотню добирають
До Небесного Вираю.

Другу сотню… Хто відомий…
А скількох чекають вдома?
Плине кача, світ ридає.
Я сумнішої не знаю...

Стоїть він на автобусній зупинці –
Міцна статура, порожньо в очах,
Нуль інтелекту (як усі ординці),
Спортивна куртка на тугих плечах.

Із неї виповзають, наче змії,
Смугасто розмальовані стрічки
Георгіївські. Звідки вітер віє?
З якого Колорадо ці «жучки»?

Із голови до ніг обвитий гаддю,
А на обличчі скаженіє злість…
Невже є ті, що цьому типу раді?!!
Що нам привіз непроханий цей гість?




22-23.04.14

* * *

Ти йдеш до мене із автоматом –
«Брате»?!
Забрати землю мою і хату? –
Кате!

В моє пробудження, у світанки –
Танком?!
На пісню зболену і крилату –
Матом?!

Ти ворог лютий мого народу
Й мови.
Зневолить хочеш мою свободу
Знову.

Проспися, очі протри і вуха,
Слухай!
Тут відродилась свобода духу –
Духу!

Й твого, до речі, тут пранароду
Сила.
А ти своєї згубив свободи
Крила.

А ти забув, що і ти людина
Нині.
А завтра станеш ти в Україні
Тінню,

Безславним уркою, як в Беслані
Й всюди,
Де проклинають тебе і ганять
Люди.

Державна пісня до волі кличе –
Вивчи!
Про те, що згинуть всі воріженьки
Неньки.


Березень 2014.

                              І
Росіє, ти усіх дивуєш знову
чи ум за розум вийшов і зайшов,
якщо мені забороняєш мову
за те, що я – «невиправний»* хохол.

Анексією досягла орбіти,
якої і не чувано ніде,
і гавкаєш собакою на вітер,
хоч караван і проти вітру йде.

В агонії твоєї ностальгії
кінчається епоха Ілліча.
Ти бавишся оманою надії.
Але яка у біса ти месія
у ролі мракобіса-палача?

                              ІІ
Великороссы, племя окаянных,
вы притча во языцех всех племён
под игом и возмездием незваных,
нигде никем не видимых, коварных,
одетых у триколоры знамён.

Вам снится оккупация столицы
всей необъятной Родины кино?

От вас
               у могикан
                              краснеют лица.
Вы снова отворяете гробницы
Тимура
               и Батыя
                           заодно.

Надменно говорящие светила,
палящие рентгенами Кремля,
когда из вас хоть одного хватило –
тянуть оглобли и кусать удила?

От нищих духом выгорят поля.

Надеетесь, что будете вельможи
и баловни фортуны и судьбы?

Но духом на воителя похожи,
увы, вы те же жалкие рабы
последнего подонка краснокожих.

Вы ставите себя на пьедестал
и думаете паче чем Георгий
сражаете невинных наповал?

Но ваш кумир, Диаволу угодный
и нации господ и благородий –
вот ваш сиюминутный идеал.

                              ІІІ
Люстрациею национализма
ты никого пока не покорил,
зато за возрождение фашизма,
тебя осудит ярый русофил.

Ты роковой судьбы своей не знаешь,
усвоив лишь азы по букварю.
Ты воровал историю мою
и будущее наше отнимаешь.

А я тебе
          по-русски
                     говорю,
ведь по-иному ты не понимаешь,
что ты во мне Россию убиваешь
за то,
     что Русь мою
                 боготворю.

                              19.04.14

Чужі базари в тарганах, свої ж – рушійна сила… Стара перекупка війна, кремлівська хвойда з бодуна на смерть ціну скостила.
- Кому? Майданівцям? Беріть! Хохли, у чергу скопом. Троянський кінь он на порі – найкращий, вірте, із дарів за сто покупок оптом... Небесною… І будуть ще дари по самі вінця. І хміль, що Сходом потече, - чортам на стіл могоричем. Хильни і ти, не бійся. І хист перекупки хвали продати зашкарубле за кілька відблисків золи, в яких і Небо будь-коли себе… своїх загубить.

Про ситуацію в країні:
Якось в палатку жовто-синю
Нахабно вліз ведмідь, в натурі,
Чи то коричневий, чи бурий,
Зачув смачненьке, мо’, м’ясце -
Жере, аж плямкає… На це
В кущах принишк, заліг на пузі
Мисливець з автоматом Uzi:
Лунає постріл – і за мить
Ведмідь, конаючи, лежить…


14.04.2014

Неосяжне небо наді мною.
Ось птахи вирують над рукою,
Рукою небезмежної землі,
Яка загублена у сірій млі.

Туман оповив самотній острів.
Закував у неволі жителів,
Сп’янилися вони ядушним смрадом,
Всмоктуючи смерть у свою душу.

Тіла ще чумою не покуті.
Мізки доки димом не закуті,
Ті душі і живуть, і палають,
Оцих людей у щасті тримають.

Народ батьківські землі хоронить,
Герої її далі сподвижають,
Лишається завжди тільки одне:
Неосяжне небо наді мною.

2014

Неосяжне небо наді мною.
Ось птахи вирують над рукою,
Рукою небезмежної землі,
Яка загублена у сірій млі.

Туман оповив самотній острів.
Закував у неволі жителів,
Сп’янилися вони ядушним смрадом,
Всмоктуючи смерть у свою душу.

Тіла ще чумою не покуті.
Мізки доки димом не закуті,
Ті душі і живуть, і палають,
Оцих людей у щасті тримають.

Народ батьківські землі хоронить,
Герої її далі сподвижають,
Лишається завжди тільки одне:
Неосяжне небо наді мною.

2014

Над Кримом не літають літаки -
І оминають, наче лепрозорій...
Чи не про це ви мріяли-таки,
Розмахуючи жваво триколором?

Над Кримом не літають літаки -
І кораблі круїзні не заходять...
Тепер самим, напевно, невтямки,
Нащо метляли древком з триколором?..


05.04.2014

Покинули ви сало й променади
І в белькотінні рабської пори
Возносили над світом барикади
І підіймали в небо прапори.

Та вам співати – вже вузькоколійно.
У мене пропозиція проста:
Ото би вам на згарищі й руїнах
Позводити заводи та міста.

17.02.14