1

Скрипів пеньок: «Відзавтра буду… тмин».
Горб не впаде в пустелю біля Мекки,
Якщо верблюд назве себе «лелека».
Не злине – лелечам – верблюдів син.

2

Мій псевдонім – не льоля, а рукав,
Шумка розтока, що тече у мрево.
«Я» розлилось на пера павичеві,
А плин – під лемент пірникоз і ґав.

3

На плесах липня палахкоче мак.
– Твій дід був Залізняк...
Ти – слів ливарник… –
Перун карбує. – Не мигти ліхтарно.
Лови грімниці полум`яний знак!

4

Знайомець Тихін прізвисько узяв.
Чи різать аркуші хотів, чи руки?
Він Рогозою став. Болітце кумка...
Леткий метан – пожива для роззяв.

– Залюблена в лілейні тоги муз,
Соснову тишу, деміурга тиглі.
Марудна дружба з паростком жантильним! –
Лементував у день знайомства глузд. –
Хай нижуться цикади на шпагат…
У тебе ж карб міцний, глибкущий – лева,
Ти – ніжна сила і заліза плат.

Не обирайте псевдонім знічев`я!

2012

Він кізяками кидав, наче снігом.
Показував посвідчення... перо...
Довкола мене танцював і бігав.
І нісенітниці, як шви, поров...

- Ну хто ти є? Губєрнія далека...
От я мастак! Мене пустили в рай.
Ти підпарканна. Та мене лелека
Лишив на троні, а тобі - сарай!

Стояла я, котила картоплину...
Щипала від хлібини - для пташок...
І мислила: гойдали там людину,
А зріс віслюк у піні...
Тихий шок.

І що робити маю - поетеса...
Коли мистець-вухань гарцює так...
Пожива різна... Тут - ячмінні плеса.
А він жував бетель... скажений мак.

І соромно за нього, і крилато.
Таке цабе прийшло під чисту хату.


2015

Усі ми люди – кращі, трохи гірші.
Нещира посмішка ховає все…
Поет же душу відкрива у вІрші
І вам на суд довірливо несе.

Буває, переймаються не дуже –
Хто задрімав -- пробачте слабака!
Кому до віршів, взагалі байдУже,
А хто і посміється з дивака.

А він же вам свою читає сповідь,
А він, душею зболено кричить!
А він очима ваші очі ловить.
І ось, впіймав – і просвітлів за мить.

І може бути, в залі цій людині
Одні лиш очі сяють співчуттям…
Один слухач. Нехай, один-єдиний,
Але він – мій!
Йому читаю я!

2015

Забуті історії - слави слова
В народі живуть , у суспільстві нема
Так звикли вже жити або існувать
Із верху поплещуть , низам розгрібать

Вже ситі настільки темніє в очах
Весь соціум в шоці , суцільний колапс
Усе на папері , для обраних зиск
Тому хто на фронті зашкалює тиск

Терпіння не вічне , терпіння вода
Занадто солона , занадто мутна
Кому пропонують той в судоргах вже
Нема того русла - брехнею бридке

Злиденні у масках ідуть на війну
Стріляють їх нищать , не мають страху
Законного , божого , їм ідол рогань
Защо продалися ? Вже сушать тарань...

Такі сьогодення кати паничі
Над ними у ярус царьки палачі
Собаки , магнати , вовки , стукачі
Звели до потопу пропиті в вині...
2015р.

Уже в мені чужі зразки
Всі спогади заборонили
Вже інші ставляться пастки
Туди мій відчай заманили

І розумію - не втечу
Високі поміж нами брами
Жалкуючи я рву чеку
Зриваючи потуги зливи

Така потреба , струсу тиск
Вся вивертає лави смута
Ти вибач - невичерпний крик
Мене здолав , вже карта бита

У виборі я буду сам
Занадто правильно картаю
Був ціллю грізним полюсам
Хай заметуть - мою принаду...
2015р.

Подивись в порожнечу душі,
І відчуй, як кохання відходить.
Смуток серця жени узаший.
А коханки завжди були в моді.

Ці містки- ефімерні містки-
З двох світів перекинуті нами,
Ти зруйнуєш тепер залюбки.
Бо нема вже зв"язку між світами.

Ти зів"ялі букети спали,
Хоч розвіять їх попіл не в змозі...
Наче вишні краплини смоли,
Рани гоять приховані сльози...

Завтра сірий ранковий туман
Наші долі-шляхи роз"єднає.
Пий коньяк. І дай волю сльозам.
Все. Минуло. Кохання немає.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115050400829

Поставьте тут дверь
А за ней нарисуйте черту
Ей Богу, я больше чем раз
Туда никогда не войду

Я больше чем мир нарисую замок,
И никто не перешагнет за порог.

Ты хочешь быть вечным странником? – Будь
Отправляясь в путь, не смей обернуться назад
Все забудь и не обессудь

Юний серпень в дворі чийомусь
помокрілу спалив солому.
До гарби прив'язавши зливу,
двоє яблук купатись вивіз.
Всі мовчали, то й він – ні слова,
позаносив до клуні дрова,
та й розлігся, важкий і дужий,
де з любистком прощалась ружа.
Знали коні й воли муругі,
що за тугу – немає туги.

Тільки мати в ослоні синій
спроквола колисала сина...

2015

Минула ера Лєнок, Васьок, Мань.
Народ вертає до імен прадавніх,
Щоби Захар життя благословляв
І Северин вчиняв діяння славні.

Устим згадає: був же славний дід!
Дем`ян доточить Многогрішних слави.
Імен чужинських згине сірий слід.
Не маєш імені – не матимеш держави!

Устина, Пелагея чи Лука,
Іванна, Василина чи Марія -
В благоговінні здійметься рука
Благословити мрію і надію.

Іще воно лежить у сповитку,
А мама вже Гордієм зве велично.
І як назвеш – то й долю даш таку.
Матусі! Гарно своїх діток кличмо!

Юрко, Михайлик, Дмитрик і Павлусь,
Оксанка, Василина і Ярина.
І гордо у століттях я зовусь
Не Малоросія, а Україна!

07.04.2015

Друзям-пеемівцям

У вірші навстіж
не зайдіть намарно,
у серце навстіж -
в обрисах обрАз.
Дочитані зірки
і нашим кармам
відкриють щирим відблиском
анфас.
Гортаю тишу
в палітурках міста
без добрих і фальшивих зауваг,
бо кожне слово,
як і ми, не дійсне,
коли в галопі
злякані дива.
За вікнами метуть минуле мітли,
на світанковім вибарвивши тлі,
що тиша – драма,
але та, у світлім,
перейнята у Бога,
при столі.
Без неї нам –
сумне жебракування
самих у себе
для блаженства літ.
У вірші навстіж
не зайдіть востаннє,
у серце навстіж
відшукайте брід.

2015р

По моему оригинальному сюжету

Добрый по духу мальчишка как-то рыбачил в пруду,
И увидал вдруг лежащую на берегу черепаху
С треснувшим панцирем... Взял он ее на беду,
(мир эфемерен. Имейте, ребята, ввиду)
Панцирь ей забинтовав, излечил ее, снова к пруду
Выпустить вынес, да видно, судьба "дала маху".
Более взрослым ребятам, случайно увидевшим, как
Мальчик спасенную вынес к воде отпускать,
Вздумалось, что это он ее сам и избил. (так бывает,
Смысла "тайно добро твори" непосвященный не понимает)
Что ж. Времена одинаковы. Тема всегда проста.
Мальчик избит был жестоко. Один против всех- не воин.
А доброта... Да исчезла совсем доброта.
Око за око. И мир доброты не достоин.
Мальчик на кухне взял нож. И, пьянея от горьких обид,
К месту пошел, там, где был он избит. Долго ждал. И дождался
Встречи с обидчиком. Взрослость и в детях горит...
Бил сладострастно ножом. Даже нож сгоряча поламался...
Далее- тема простая... И месть- это месть. И своя
Ближе рубашка. И тело родное милее.
Род... И Семья... И напротив ведь- Род и Семья...
Тени погибших приходят к пруду по аллее...
Непонимание- это понятие сна.
Сна, что СНОМ РАЗУМА назван когда-то философом...
Вербы склонились к пруду. И касаются дна
Помыслы темные, кровью наполнившись досыта.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115050300800

Лиш раз в дитинстві бачив я колись
Старі дуби в западині дрімучій,
Де сіра мряка береже та душить
Непевні обриси, що шалом налились.

І зараз знов я тут - рослини здичавілі
Охоплюють вівтар, чий вирізьблений знак
До Безіменного взиває, самотній одинак,
Бо ж згасли вже багаття, які колись палили.

Побачив жертву я, поглянувши на камінь,
І зрозумів, що святкували тут не люди,
Та й навкруги не мій світ, але сірий Юґґот,
Захований у пустці між зірками.
Та раптом скрикнуло до мене тіло мертве:
Занадто пізно я впізнав себе у жертві!

Чому ви зелені в рослині,
небеса прегарячі та сині?

Чому ви такі неяскраві
коли у щоденній оправі?

Чому лиш у сонячній сплаві
такі ви страшенно яскраві?

Небеса прегарячі та сині –
Чому ви прекрасні в людині?

2015

Не відчуваю я зв'язку зі свіжим та новим
З тих пір, як бачив світло у старому місті.
Спускались від вікна мого дахи там рядом тісним
В химерний порт із безліччю видінь.

Тамтешніх вуличок яскраве сонця світло
Залляло вікна всі та їхні ставні скнілі,
Позолотило флюгери й Георгіанські шпилі -
Мої дитячі сни походять саме звідти.

Скарбів подібних залишки старі
Непевним духам надають свободу:
Ті правдами й неправдами приходять
Крізь стіни непорушні неба і землі.
І, миті відсікаючи нестерпний бич,
Вони мене із вічністю лишають віч-на-віч.

и приходит ко мне мягкий стельщик с колючим режущим (верблюжъим) одеялом
и наносит глины в постель камней на дороги ямы
и несет околесицу чащей но чаще прямо мне в глаза
его речь изо рта затекает как в душе не в душу но в уши
беруши не помогут моя желчь не каплет ни капли не лучше
говорю ему против но знаю получится за
***
я зову его деня в простонаречьи deus
ведь по ходу его никуда не денешь
с ним ведь так - промучаешься день весь
и не знаешь что еще здесь сказать
***
он хохмит бывало догмит бывало а порою уж вовсе глупость морозит
я укутываю его в его же (верблюжъе) одеяло
пеленаю его своею прозой
машинaльно поправляю у него одеяло у себя знаки пинания
препинаюсь с ним из-за полного непонимания
он всё хочет спуститься с неба на огромной стреле
пепелить врагов пепелацем спасти героя
но мой лук разрезан глаза мокры и я сам на нуле
я не знаю о чем он талдычит что это такое
***
мой герой погибает в муках от яда от стрел от меча ли
он печален и смур только все же искрее кремня
но вот день ото дня деня смотрит в глаза мне и чает
в них увидеть спасение мира героя меня
***
я никак не зову его только он все же приходит
я никак не зову его только он ждет за плечом
словно смерть что сейчас как и прежде не очень-то в моде
у него так уж точно не в моде но смерть ни при чём
***
ну а я ставлю точку и думаю дело к финалу
и тогда он бранится под нос и уходит забрав (верблюжъе) одеяло
***
на героя пятка найдется всегда ахиллесова
но герой от меча не умрет
а умрет под колесами лексуса

Як батька поховав, хвалився вовк лисиці:
«Знаєш , яким героєм був мій покійний тато!..
Дві сотні суперників одправив на той світ.
І лиш один здолав його в кривавім поєдинку...»
«Так-то воно так,-одповіда лисиця,- як обійти,
Кого він подолав і хто переміг його...»
Вовк певен був , що вона не зна сімейну тайну.
«Овечки беззахисні були ті дві сотні,- веде своє лисиця.-
А переміг батька твого бугай. Котроюсь із задніх ніг
Так стусонув нападника, що той перелетів на роги».

P.S.
Гадаючи, що світ увесь – одні лиш невігласи
І без труда до слави неймовірно ласі,
Готові нікчеми історію всю перекроїть.
Аби в батьківських лаштунках порохнявих
За будь-яку ціну прокрастися в герої
І спочивати на вершині слави.

Ти пізнаєш мене за почерком. В нашім ревнивім царстві
все під підозрою: підпис, папери, числа.
Діти, й ті вередують в подібні цяці;
ліпше у лялі. От я і розучився.
Тепер, коли око подибує цифру дев’ять
у запитальній шийці (ранішню, зо півлюстра)
чи (за опівніч) двійку, я пригадую лебідь,
яву її з-за куліс, і пудра
з потом лоскочуть ніздрі, немовби запах
набирається, як телефонний номер
або – код скарбничими. Ба, як горів на злаках
і серпах, я у чімось таки зекономив!
Урешті, ця дещиця особлива.
Решта ліпша хрусту купюри, сльоза – наперсниць.
Коштує і шовків шкіри, а сива грива
далебі далеченько лишає вершниць.
Адже справдішня подорож, ти моя амазонко,
починається перше, чим вискрипнули мостини,
позаяк губи пом’якшують лінію горизонту,
і на ній ні півнатяку на тривкі гостини.

Коли я засинаю на плечі
Злітаються щасливі херувими,
І сонячно стає мені вночі,
Співаю колискову разом з ними
І засинаю на твоїм плечі.

Коли я на плечі твоєму сплю,
Як зіронька десь високо на хмарі,
І в снах я пам’ятаю, що люблю
Тебе. Тобою дихаю і марю,
Коли я на плечі твоєму сплю.

Коли я відриваюсь від плеча,
Щоб ти розправив снам своїм вітрила
І мандри в інші виміри почав,
Та не забув, про що я говорила,
Торкаюсь ніжно подихом плеча.

Коли я повертаюся назад
Зі світу снів до повсякдення знову,
Оберігаю наш Едемський Сад,
Де ангели співають колискову
І де в тобі-в мені – немає вад…

Як жаль, що люди втратили той сад…

Квітень 2015

Отримана за копійкову суму
на ринку в нещасливій стороні,
постійна звичка ставити під сумнів
ні разу не допомогла мені.

Я міг би лити цілі ріки ртуті
(мовляв, не бачу леза у воді),
але я вдячний продавцям-банкрутам
за те, що розвели мене тоді.

30.04.15

Аура синя.
Цятковані крила.
Чужого ласкавця в гори зманила.
Кохання майське, гірке - до дати.
Навчив байдужість імітувати.

Збирався рвійно.
Поїхав тихо.
Спиняли інші:"Привіт, чувихо!".
Листівку білу прислав невдовзі:
"Лечу...".
А корки по всій дорозі...

Файнезний льотчик, промінні руки.
Танцпол курортний, голодні суки.
І я - зелена - у вир ламбади...
"Таку б за перса - та в магму зради".

Аура жовта.
А травень хмаристий.
У сниві бачу розхристану Христю.
Запінені губи, дельфінні очі.
На межці плющик проява топче,
Голки встромляє в листівку-ромашку:
"З моїм законним ти гризла фісташки!".

Мовчу, сапаючи ряд полуниці.
Від лементу Христі тепер не спиться.
Круг неї пси роззявляють пащі...
А той ласкавець шептав: "ти краща".
Купив для мене обручку з перлом.
Ненатле море те сяйво зжерло.

Я вже й забула, чим пахнув той мачо.
А жінка - зраджена - йодисто плаче.


2015

Самотня чаша на столі мовчить,
Пустеля поселилася в кімнаті.
І тиша холоднечею кричить,
Гостям не раді вікна більмуваті...

Панує темінь, блимають вогні
В людському серці зроду зачерствілім,
Що не навчилося любить ясні
Рожеві ранки й роси білі-білі!..

І теплі зорі, що роняють світ
І гріють поглядом ласкавим,
І дні привітні, лагідні, як цвіт,
З промінням чистим сонячним яскравим...

Не чує серце музики садів
І не співає сонячні веснянки,
Бо вже не снить отих далеких снів
Де зоряні квітують вишиванки.

Світи мені, Божа зоря.
Дай сил не зректися дороги...
У затишку вівтаря
вгамуй мої болі й тривоги...

Хранителю, спокою дай
ратаям на сонячній ниві.
Їх душі в обіймах тримай,
Нехай вони будуть щасливі.

Сказав він, що воно прийде о третій, уночі -
Зійде до нас з церковного подвір'я.
Я розпалив на всеньку ніч дубове гілля,
І переконував себе, що ці слова пусті.

Я, звісно, за невіґласа його вважав-
Такого, що лише говорить марно,
Не знаючи таємний знак прадавній -
Той знак, що форми з темряви звільняв.

Та що міг знати він! - а все ж, я вогнище палив,
І ось вже Лев небесний десь сховався раптом,
І згасло полум'я, і морок охопив кімнату:
Над Сіконком годинник тричі баштовий пробив.

Тут за дверима гуркіт я почув незграбний,
І опалив мене вогонь шалений правди.

Від Аркхему пройшов з десяток миль я
Над кручами, що оточили Бойнтонівський пляж,
В надії до заходу сонця вийти на той кряж,
З якого Інсмут ніби на долоні видно.

На видноколі човен плив у простори морські;
Його вітрила древніх бурь вже вибілила праця.
Злим понад всі слова мені він здався,
Й не привітав його я помахом руки.

Він покидає Інсмут! - відголосся чути
Вже втрачених часів. Та раптом ніч зійшла,
І на вершину мене стежка привела -
Приходив часто я сюди, щоб місто озирнути.
Побачив я в пітьмі старі дахи та шпилі,
Але блукала тими вулицями темрява могили.

Які б дива не виробляли в цирку коні,
Бачу пару гнідих з воєнного дитинства...
...Востаннє скошують червоно-карими очима.
Мовляв, недарма вибігали в полі зимову ніч –
Не здійметься в зловіснім висвисті
Нагайка супостата.
Нерозпряжених підстрелять їх і нацькують собак.
Довго калататиме селом стогін-іржання...
...Стоять передо мною ті розумні коні
Незрушним знаком запитання:
«Хто їх навчив різниці поміж добром і злом?»
Це ж і не кожній людині до снаги.

У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
еволюції не став останньою з твоїх перепон.
Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

ти починаєш розносити пісню свою бойову,
очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

28.04.2015

Замурований світ поцілунком крізь час -
Незакінчена сага кохання
Поділив мою молодість зречений страх -
У видінні прийшов мов вітання

Я чужий у своїх успадкованих втіх -
Безтурботність вирує по хвилям
Новина відняла , підняла з небуття -
Усвідомлений крах сподівання

Підтасований хід , потойбічний підхід -
Надприродні можливості мраку
Цей кривавий відбір сльозогінних послів -
Поминати грановану дату

Один одному хто ? Де у місій нутро ?
Чим спокутуєм наші провини ?...
Не ходи , не шукай бо не знає ніхто -
Це загальна властивість доктрини

Розумію і сам - благодійний вівтар ,
Спроба пострілу в віддану душу
Ти чекай , приручай хай чаклує відвар -
Зцілить нами невтішну родину...
2011р.

Любов в любові розцвіла
Та й сліпить ясно світу
Ченцям упертим довела
Зміст розуміння - вічно...

Над поворотами шляхів
Крутими берегами
Кожен народ собі привів
Учителів пошани

Кляніться обраним царям
Цілуйте риз плетіння
Підтримуйте його устав
За все не знайте злісне

Уся ментальність ця гірка
Розбившись у падінні
Їх свора так вже допекла
Горланить нам - ви грішні...

Так хочеться одним кнутом
Прибить цю зграю дику
Беріть свою шпану , і вон
Ідіть конайте з стиду

А ми хоч бідні та свої
Усім знайдем пораду
Ми Українці , ми є ті
Що знаєм вади гладу...
2015р.

Крути, мов циган сонцем, догоджай, гоноб,
Ховай листи, світлини і секрети,
Змітай пір"їною із яблука мікроб...
Веди крізь мед в туманність Андромеди.

Обрав тебе, тож будь за всіх отих -
Невипитих, незнаних, золотих.
А схоче вбити, першою стріляй -
У ваш гамак, посестро Лореляй.

Поцілила в журнали - не тужи.
У нього ще вудилище з пружин.

Луска срібліє.
Довари щербет.
...та ти ж сама пливла до цих тенет.



2015

Вам молодим вітальний лист -
Від нас у день святковий
Хай щастя вам дарує рай -
Взаємний , і казковий

Ідіть у парі по стежкам -
Які постелить доля
Шануйтеся в житті і вам -
Відкриється дорога

Там тільки ви , ваші сліди -
Все що пройти прийдеться
І нагороди , і труди -
Усе прийміть від серця

У почуттях своїх цвітіть -
Ряснійте у смереках
Добро , тепло батьків цініть -
Відроджуйтесь в лелеках

Хай вам кохання принесе -
Взаємності в турботах
Добробуту щедрот зерно -
Примножиться в доходах
2013р.

найважливіше так розумію
щось таке приватне як ранковий туалет
щось за чим хочу підглянути
і соромно коли врешті наважуюсь
рецепт гаспачо з полуницею
привітати маму з дн
дзвонив отой тип я не брала слухавку
рецепт зеленого борщу
не забути оплатити за косметику
якісь незрозумілі вірші невідомих
або навпаки занадто відомих авторів
направду є речі які не варто оповідати
як завше їх і хочеться розповісти
всі ці екзистенційні ситуації
зламані нігті обдерті коліна
образи та рецепти щастя
весь щоденний мотлох
сухозлітка шелестливих слів
і ось вона заповнює сторіночки
літерами інколи малює
квіти або метеликів чи бджіл
пише перекреслює далі пише
інколи похапцем інколи старанно
але ніколи не перечитує

Очі - Засмальцьовані
Душі - Зкавальцьовані
Вуха - Закупорені
Егом - Поневолені
Дрантям - Короновані
Мріями - Оголені
Думами - Відтворені
Прагненням - Впокорені
Тілом - Нагороджені
Снами - Пошматовані
Душі - Замасковані
Спрагою - Заморені
Нелюбов'ю - Втомлені
Вірою - Оновлені
І Любов'ю - Створені

Вокзал і осінь. Шепотіння канн.
Усе квітує, все іще не звикло
до млосного перетікання вікон
у вилиці рудого юнака,
що так радіє чистому собі,
що так пасує літньому купанню...
І мати, перетворена на канну,
ще мучиться у тіні голубій.
Бо все – війна... все суєта суєт.
Недопалки, валізи поміж колій...
Серця горять, аж пахнуть каніфоллю,
і ні про що не знають наперед....

2015

Чи крадькома, чи ненароком,
Загляну майже в серце, майже оком.
Погляну майже в ніч глибоку,
Відчую нежиття і майже спокій.
Проросте деревій і заквітне каміння,
Буде день, буде ніч, наче слайди, видіння
І заплющити очі я захочу на мить,
Запалити дозволю, що одвіку горить...
Безпідставні омани, відкриваючи світ
Нагадали дочасу майже визнану річ:

ХТО РОДИВСЯ ІЗ ЛОНА
ХТО ЛІПИВСЯ ІЗ ГЛИНИ
МАЙЖЕ ВСІ У КОРОНАХ
Всі могутньо-безсилі...

Ти над законом насміхався
Свого народу зацурався
Забув хто ти , і звідки ти
Як крав з знедолених шапки

В своїй нахабі забрехався
У ноші краденій зламався
Утік Іуда - бо злякався
Із зверзністю не поквитався

Все гавкаєш немов собака
Ламаєш ручки казнокрада
Придворним став царю у цапа
Які ж ви схожі... два гніт - ката

Змарнів , зчмирів , похудла пика
Оскал від рис - звірюка хижа
Прокляття меч тебе карає
Кацап могилу засипає

Це є початок , не кінець
Для тебе і твоїх овець
Ще по живому знімуть шкуру
Зі всіх - хто цю затіяв смуту

В вогні горіти ворогам
Чужим і власним паничам
Тобі і Вові , і Дмитру
Готують в пеклі жар - смолу...
2015р.

Запилені очі і сірі обличчя.
Безсоння і вітер. Важка голова.
Крізь тин і ворота й окличне паліччя
Притлумлено лізе біда світова.

Поету не спиться, поетка – дрімає.
Уявне перо підгострити коли?
Запізнений досвіток – за небокраєм,
Де дійсно пасуться чумацькі воли.

Радійте, природо і світе високий!
Я ж – тільки невтішливу думу повів.
Розбудиться день, і прибуде морока,
Скерує до мене страждання нові.

Інакше не стане на білому світі.
Печалі – безмірні, а радість – як мить.
І думи птахами тріпочуть у кліті,
А вчора була годівницею кліть.

Снова событие в нашей судьбе.
Снова себя подарю я тебе.
Сколько препятствий придется пройти
Нам на пути...

Звездный покров овивает балкон.
Снова мы вместе. И это не сон.
Сквозь эзотерики ночи предел
Я прилетел.

Здравствуй, любимая! Пусть впереди
Ждут нас разлуки косые дожди.
Руки подставь в этой ночи родник.
Сказочный миг

Мы не подарим лихим временам.
Нет. Я тебя никому не отдам.
Выпьем по капле напиток до дна
Нашего сна.


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115043000893

Незнайдене - Загублене
Нешукане - Нестворене
Загублене - Дароване
Шановане - Оновлене
Мовчазне - Помірковане
Крикливе - Замасковане
Відкрите - Намальоване
Закрите - Закорковане
Померле - Ненасичене
Воскресле - Віри сповнене
Щасливе - Безтурботливе
Миттєве - Несплановане
Приємне - Безкористливе
Недійсне - Ще не бачене
Земне - Тяжіння сповнене
Тяжінням - Все пробачене

це була театральна епоха
все відбувалось аж так драматично
всі любили декламацію та пафос
урочисту ходу хоровий спів
хлопчики розповідали дівчаткам
про склянку води і щасливе майбутнє
дівчата вірили і вмирали від невдалих абортів
або кидались під трамвай через нерозділенні почуття
або того що так треба
згідно сюжету улюбленої книги
хлопці стріляли собі в скроню або серце
через розчарування в ній в житті у вождю
художники вчились бути кулеметниками
виходило в них кепсько зате щиро
а кулеметники писали вірші
про бої перемоги поразки зради
вірші з такими дзвінкими римами
дівчаткам подобалось а це найважливіше
в такій дурнуватій розвазі
все сплуталось світ виглядав як ніколи тісним
вірили ще декілька років ще декілька кроків
ще декілька вдохів та видихів
але це вже був епілог не пролог
і епіграф виглядав іронічно
так в цьому тексті як загалом і в епосі
нема рими до слова бог
воно було б занадто смішно

Зелений гай ще одягає шати.
І ярі, і озимі у полях
пливуть за обрій. Вітер пелехатий
весну вітає. На її очах
цілують квіти ошалілі бджоли.
Малює день небесну пектораль.
І у зеніті, описавши коло,
володарює сонце ясночоле,
навіюючи радісну печаль.

Весняний день годує й напуває,
зело врожаю соком наливає.

Але яріє світла далина.
І наче у надії оживає,
і нібито зачаєно чекає...

Перемагає радісна весна.

                              04.2015

Холодно. Щойно освячено верби,
Скоро Великдень, на сході війна.
Жодного кадру життя я не стер би,
Чашу годиться допити до дна.

Лазар ожив, прокладає дорогу
Тим, хто помре, від землі до Небес.
Тим, хто живий, ниспошле допомогу
З неба додолу Той, Хто воскрес.

Зимно. Весна із теплом забарилась,
Квітень вдає, наче він листопад,
Боже, від льоду у серці спаси нас,
Благослови наших душ виноград.

5/04/2015

брязне промінь бузковОскомний
розсиплються пошепки іскри
ти підеш
у незвідане у марнотратства ілюзієснів
підкаміння прудке жабонить
ув очах балерини фовістки
чаровіє печаль
у горнці із відваром засушених слив
за тобою сліди
маскуватимуть блазні й перевертні бузьки
їх брунатні дзьоби як мечі
що умочені цільно у кров
словоблуддя твоє
уже вкотре
виношу як сором за дужки
як відходи на звалище пру
тут є я синій пес і є ром
у фуксійних димах
силуети розмиє безхатченко вечір
заберу інвентар
і спустошену кварту укину в пакет
я додому іду
я весна
я надтріснутий звечора глечик
я
пробитий четвертого ступеню захисту бронежилет

2015

що тримає тебе? чи не ніжність майбутніх обійм?
або гостре стебло, за яке зачепилася думка?
стукай, може, відчинять. лише наполегливо стукай.
щоб відчути себе у житті і життя у собі.

хто відпустить тобі, якщо руки твої шкарубкі?
якщо тільки й сльози, що роси на вишневому цвіті?
світять зорі в калюжах і так наполегливо світять -
опускаються руки й несила підняти руки.
2015

Бува, на долю падають сніги
посеред квітня мокрозимним цвітом
і зрада липне... і нема снаги
раба в собі злиденного убити...

Нема бажання бути... Хай би час
відмотував назад свої хвилини
до витоку... де не було ще нас,
де все було дитинністю невинне...

2015

Вслухаюсь у весняний передзвін,
Вслухаюсь у душі твоєї звуки...
Квітує пурпуровий бальзамін,
Плекає в наших снах солодкі муки...

Вдивляюсь у вечірній небозвід,
Вдивляюсь у зіниць твоїх зірниці,
Що спалахнули і лишили слід...
В думках - солодкий присмак медуниці...

І скільки трав уквітчують снагу...
То стеляться колючою жагою...
І вже не знаю, в сні чи наяву,
Біжу шовковим килимом з тобою...

Торкаюсь прохолоди босоніж,
Торкаюсь уст, замріяних конвалій...
Шукаю той незвіданий рубіж,
Що відділяє щастя від реалій...

2015 р.

Гормони ввімкнули гармоніку,

У паніку вводить симфонія,

Весни бунтівничі настрої,

Щезає усе, ми лиш двоє...

Лоскоче сплетіння сонячне,

Мурашками нижче до стегон,

І солодко-щемно і боляче...

Ти рай мій, моє Монтенегро!

Задуха, гарЯчий і гАряче,

Стискається видих у грудях...

Ти бажаний, як і раніше...


розбурхуєш, збуджуєш, будиш!

кінець

15-03-15

отак подеколи згадую хлопчину одного
його улюблений фільм
його улюбленого актора
ніколас кейдж весь такий казуальний
пройдеш повз і уваги не звернеш
лишень очі благально шалені
от а фільм звався «покидаючи лас вегас»
особливо пам’ятною була фраза
я їду туди щоб спитись і здохнути
і ми цитували її за кожної нагоди
ось такою невибагливою немушенністю
сповнене було спілкування наше
ми просто посеред ночі
чи то ближче до ранку година третя отак
говорили про те що він хоче зійти на еверест
що це його найбільша мрія
я флегматично курив і казав що то дурня
ну от насраєш там а далі що
спускатимешся вниз та й холодно
наша фляга незвортньо порожніла
але в нас була ще ціла каністра спирту
і міський водогін наповнений благодайною водою
а потім я довго розповідав
як образила мене ця сука
як хочу її вбити
і до самого ранку ми сперечались
коли краще зґвалтувати її
до смерті чи все ж опісля

Весна говорить вишень квітом.
В пелюстках вже груші і сливи.
Веселий птах. Веселі діти.
Все кругом здається щасливе.

Влітаю серцем в Україну,
В якої ще зимові мрії...
В Москві придумали руїну.
Вже взяли Крим. Ще хочуть Київ.

Великдень спішить в нашу хату.
Вірить народ, з ним прийде вЕсна.
Вона зайде до нас на свята.
Воля і віра знов воскреснуть...
08.04.2014р.

На битім шляху,
Наче птаха на стрісі,
Автостопила доля,
Шукала сміливця.
А люди казали:
«Бач, вітер у лісі
все хитає тополі».
Ніхто не спинився.
У сховку старому
Іржавіє криця.
Ніхто не прийшов
І до бою не став.
У сліпого мисливця
Вже й порох замок.
Він себе не уздрів
Бо незрячі зіниці.
Стою віддалік
Наче звір на узліссі
Дивлюсь на людей
Хто є вовк, а хто вівці
І бачу таке,
Що ночами не спиться.
Вже хтось овдовів,
Не зумів зупиниться.
Бо ж люди – ті скажуть,
«То вітер у лісі
Хитає тополі»
Чи спи, чи напийся…
А то ж на шляху,
Наче птаха на стрісі,
Автостопила доля,
Шукала сміливця.

27/04/15