Нічого не буде…
Слова розчинились в повітрі,
В морознім коктелі сліпих недоказаних фраз.
Снігуронька спала між білого сонця пустелі,
А нині згадала в безлюдному світі про нас…
Сумний поліглот – лиш пілот…
Наші лоти – польоти, міс Грудень,
Різдвяни

А це все тому, що ти не якийсь бандерлог...
Бо там де серце - квітень на цілих двох…
Бо одинак- сіроманець - мій перший Бог
Чи гордий вітер.

Ти вже пробач, що я до тебе отак,
Скоро уже твій потяг, а мій літак.
Серце зібгалося мукою у кулак

Перемирие выпрашивая,
Перезаряжаю старые
Нестыковки - злыми ладушками,
Перекрестными ударами.
2.
Наконец помиловал, - вышамкаю,
Переклеиваясь ладонями вдоль перил.
Наконец не любуюсь и не дышу им,

Торкаюсь ніжно уст твоїх,
Вустами спраглими своїми.
Пробач, що я тоді не встиг,
Й не поділився почуттями.

Пробач, що зразу не сказав,
Що не відкрив кохання в серці.
Що на дорозі твоїй став,

Привіт! Це я тобі пишу,
Красивій ніжній дорогій.
І прочитать тебе прошу,
Від серця ці мої рядки.

Ти наче сонечко ясне,
Мені ти як вода потрібна.
Єдина ти у мене є,

А думай, що твориш! Я буду вітрами в кишені,
Вороною буду на кашу_для_чобота ласою,
Я буду розбитою мискою, пасмом у жмені,
В ломбарді останньою мами твоєї прикрасою,
Я буду сусідчиним шепотом в тебе за спиною,
В шухляді твоїй тарганами, зеленими з с

мимо Мекки и Рима…
И. Бродский

Повз шестикрилий подих
серафимів,
повз атлантиди і падіння
римів,
і тінь розп’ятого

Небо в білих
хризантемах.

Небо білих
хризантем.

Ніби біла
хризантема

Фіолетова ніч.
Фіолетовий сніг.
Фіолетовий сон.
Фіолетовий смуток.
Фіолетовий подих розлуки.

Фіолетовий космос
у рідних очах –

Зайвих немає в небі –
зайві є на землі.
Сьогодні ж усе для тебе,
сьогодні для тебе все!

А поки ще буду писати
ці чорно-білі рядки –
щасливих немає в небі.

ось і приїхали:
осінь проїхали - досить:
болю наметено білого по кісточки,
білочка тягне грішки, як горішки, з руки,
решту сама догризеш - або дива попросиш,
бо не сховатись
у ранішні кроси і роси
і не зігрітись у поля зелених боків…

Антикризові заходи
і зі сходу, і з заходу.
І всі знають, що коїться,
та нехай заспокояться.
А кому не однаково -
хай би сіли та плакали,
Вмили б очі й побачили,
як справлятись з задачами.

Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно клопіт кругом…

Із роками сюжет обростає деталями. Тихон*
До ножів і ложки

Залиши свої сни на поталу –
Бачиш, ворони в небі голодні.
Хай по крихті, мало-помалу
Повидзьобують душу із плоті.

І злетиш ти до сонця, Ікаре,
До небес, по останню надію…
Та закінчились сонячні чари,

Мені себе не подолати самотужки
я знаю десь в середині є ти
збереш антоніми у круглі дужки
і через кому даш себе знайти
ти станеш силою моєї волі
яка перетягне мене в новий рядок
і нерозривним почерком поволі
здійсню я перший і безстаршний крок

Не страшусь, не боюсь одиночества,
Если сердцем Ты предан лишь мне.

И покоя ни часа не хочется,
Когда ночь гасит солнечный свет.

Одиноко тому, кто без имени
Засыпает во тьме, и в бреду

Від віршування мене нудить,
та знову хочеться напиться
тих звуків, що клює Жар-птиця,
ковтає рими, розум будить.

Чи то є тяга до любові,
до істини зачаття і життя,
де рима – в пелюстках дитя,

З драми "Троїл і Крессіда"

Агамемноне,
Великий вождь, міцна підпоро греків,
Ти наше серце, і душа, і дух,
Якому всі ми мусимо коритись
I мислю, й ділом, - вислухай Улісса.
Я схвалюю цілком промови ваші,