На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на сме́рть,
мов надіяться й вірять
відстоя́ти цю твердь!

Під скривавленим полем,
під горбочком край Крут
разом з подихом кволим
ледь ворушиться ґрунт.
То закопано – юність,
не добито – стрільця,
більшовицька безумність
і початок кінця!

Сунуть ніч московити,
мов червону труну.
Українці, мов квіти,
впали в яму одну!
І далеко за Київ
розкотився стодзвін
як божественний вияв
українських сторін!

Світ єднали ті Крути,
ті звитяжні серця.
Краще – вбитим, ніж бути
як в отарі вівця!
Бо найкраще багатство –
наша пісня й земля.
І попáдало братство,
там, де ти – там і я!

У червоного за́вжди
є червоним багнет.
Після бою без правди
не мовчить кулемет,
він диктує терором,
він прицілено б’є –
за загарбанням скорим –
в рідне слово твоє!

Стань і ти – боротьбою
на горбочку край Крут!
Той, хто мріяв тобою,
дуже глибоко тут!
Всі вони – українці,
всі вони – молоді,
всі давали по пиці
цій червоній орді!

Знов останні клярнети
репресованих душ
ці вітри, мов поети,
в рай підносять чимдуж!
І народ твій горою
стане з Крут до небес!
Вічна слава героям
й хрест – щоб кожен воскрес!

7 лютого 2001 р., Київ

Кремезний сон хропе у мавзолеї,
давно без нагляду "музейний експонат",
і пролетів, мов осінь по алеї,
у чорних чергах пролетаріат.

Сатрап лежить, доведений до трупа,
до лампочок у скронях і руках,
а під землею тіл багряна купа
ту лису смерть несе на кістяках!

Тримає мавзолей нечиста сила,
уро́чі розстріли і кров преКрасних площ,
і матір, що над сином голосила,
який стеріг вождя у сніг і дощ.

На тлі біди прокинеться загроза,
як кане сон, розкутавши Москву.
Розкраять землю Клара, Карл і Роза
кремлівським колумбарієм по шву.

Паде́ стіна, вивалюючи урни,
постане в сморід вікопо́мний прах –
і знов парад військово-фізкультурний
вітатиме партійний патріарх!

…Постав, Росіє, хрест на мавзолеї,
світ не святи – сама до світла йди,
бо вкотре підростуть нові піґмеї
на тлі минулого твого, на тлі біди.

16 березня 2001 р., Київ

Картина житія за всі віки –
історія живої ойкумени.
Лишаються у пам'яті, таки,
не цезарі, а мудрі діогени.

І хай усе заткали павуки,
поточені клейноди і знамена –
а не перевелися козаки,
що захищають світову арену.

І може це славетний Сулима,
катований вогнем у мідній бочці,
Богун, що ліг у бойовій толоці...

Без героїзму нації нема,
а є – то залишається німа
усі віки із діркою у боці.

12/19

Свободу не продати за гроша,
Свободу не купити за копійку
Її в бою сміливець здобува,
Той в кого дух найвищого ґатунку.

І мій народ бував на барикадах
Стояв незламно у морозні дні
Боровсь проти «драконівської» влади,
Що гідність й честь пригнула до землі.

Горів вогонь,чорніло синє небо
В повітрі відчувався запах шин,
Наш краю ми борімося за тебе
Єднає нас усіх славетний гімн.

В історії козацького народу
з’явилися печальні сторінки
Звичайні люди з дерева щити
Тримали,мов надійну оборону,
А в них влучали кулі вогняні.

І скоро перед янголами стали
Їх душі щирі,а тіла вдягли в вінки
Так українці гідність здобували
Небесна Сотня – Слава на віки!
19.11.2019 р.

Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.
Невже вкраде оці стежки прадавні
новітній непродуманий проґрес,
і зляже хрест і перемоги славні
під води ГЕС чи під вогні АЕС?!
Агов! Тепер уже ніхто не знає –
за що діди рубались на мечах!..
Тепер усе так хутко засинає –
шовковиця прочахла на очах.
Трухляві дупла виганяють духів,
згоріло листя на останній раз…
А я стояв та скавкіт хвіртки слухав:
мій рід помер, і я його не спас.
На вигонах гули старі корови –
переживали власних хазяїв, –
мов ліс, уже приречений на дрова,
хватав їх за хвости, вовками їв…
Змирала осінь з айстрами скупими.
Мов бегемоти на вечірнім тлі,
пустими вікнами халупи каменіли:
після потопу прийдуть кораблі?..
На кладочці, немов на краї світа,
старий з старою вивіряли зір:
як стало жить за ці немногі літа..,
як нас потоплять, то кому вже вір?..

30 серпня, 8–9 грудня 1989 р., Київ

Сонце комунізму.
Допекло до спраги.
Розтинаю простір у пошуках зливи.
Довгими руками певної надії
міряю дорогу до Вертепу Щастя.
Довгими руками – довгими роками…
накладаю грим,
щоночі знімаю
сонце комунізму –
і воно пливе по каналізаційних трубах.
Не знімай обличчя з маски непокори! –
умовляла мама…
Розтинаю вітер у пошуках зливи.
Як його дізнати ту Свободу Щастя?
На воді, на хлібі
ні брати́, ні рідні
про те не питають.
Де ти? Десь на півдні…
Асканія Нова.
Скуйовджена ковила,
жодного села.
А зебри люблять Україну
більше, ніж Африку…
Так-то, бабцю.
Чую: не дійду.
Якщо тут копати
глибоко-глибоко,
можна стати таким,
як усі ваші ідоли,
можна дістатися
сонця комунізму…
І тоді я не хочу мати
ваші мозолисті руки.

1 березня 1991 р., Київ

Без перебільшення, ця купа не мала;
мурашки копошать напружено,
немає правди у ногах натруджених
в периметрах, параметрах подужаних,
по всіх стежках великого села.

Живого місця не знайдеш, не виявиш.
Москва болить Росією своєю,
в одне лице злилося зле і злеє –
а не здереш із тімениці теї
три кольори, сполощені помиями ж…

У прапори давно душа закуталась,
але між жовтим і блакитним я,
мені чужа ця вицвіла земля,
де я – не я, і де моє ім’я
на різний лад в п’яних словах заплуталось.

Де кожен ріг зариганий жовні́рами,
де кожен вид – впосліджена ізба,
де ближнього і дальнього руба
матюк на матюці, і не ганьба, –
а звичка це така – ввижатись звірами…

Мабу́ть, колись, як розцвіте тайга,
і я побачу на Росії тільки
слід кедра і старання білки, –
вклонюсь Москві за всі мої поми́лки,
а так за що? лише тривога, га?

Прощай, столице но́вих кріпаків.
Ми вчасно встигли з красного засватання,
ми красно власними руками здатнимо
і Україну-Русь наддіамантнимо
за всі поневіряння трьох віків.

3 березня 1993 р.,
Красноармійськ, Московська обл.

Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,
збивав дорогу.

Та й так завів, що ледвечки жива,
вона тягла свої священні мощі –
у сивих головах потріскані слова –
на лобну площу…

… щоб розцвісти чорнобилем густим,
припорошитись снігом аміачним…
Тепер їй легко вийшло б зарости –
хрестом не лячно.

Вона ж веде, та щось ніхто не йде,
бо той чорнозем гірше каменища,
і у хаток, що цілі де-не-де,
у грудях свище…

Загублена дорого у пітьмі,
тобою бігла не одна потвора,
коли сиділа мудрість у тюрмі,
а злість – довкола.

А ми, аморфна маса поту й сліз,
залякано прохаючи про поміч,
не знали, що дорога наша – вниз,
що предки наші з нами йдуть пліч-о-пліч.

Але ж розвиднілось. І мав би бути бій,
бо наша правда з предками єдина.
Сьогодні ми відчулись на тобі
і зрозуміли: кожен з нас – людина.

Ти маєш бути нам за вожака,
бо на тобі наш рід порозумнішав.
Ти – є його відрубана рука
і кров … ще свіжа.

4 вересня 1990 р., Київ

(За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:
ВІН – їх надія й має жити!
Та не судилося того!

Не врятуватися від долі!
Та ще й закляті вороги:
Підступні кроки їх поволі
здійснити задуми змогли!
Безвинна жертва заколоту
покинула брехливий світ!
Тим, хто здійснив брудну роботу,
Тримати перед Богом звіт!

Історія часів минулих…
Лежить на ній кривавий слід,
Що й загартованих розчулить,
Хоча пройшло немало літ.
Перегортаючи сторінку,
Забути хочеться сумне.
Позбутися поганих вчинків
І зло, дасть Бог, нас обмине!

21.08.2019
Свидетельство о публикации №119082103669

Історія завжди біжить по колу,
Лиш декорації переставляє час від час,
Годину Ради Чорної згадайте ви сувору,
І чим це все закінчилось для нас?
Тоді з народом теж всі родичались,
І плакали, що свитка лиш одна,
Й на триста років Україну повінчали,
За світового ката й лихваря.
Історію хоча б для того треба вчити,
Щоб не повторювались ці трагічні сторінки,
І щоб в майбутньому, онуки наші й діти,
Ніколи не писали нам, такі рядки!

2019

Внуки Даждьбожі ідуть на смертельний двобій.
Правнуки Сварги, нащадки дітей Світовида.
Очі засліплені, розум до слова глухий, -
встала Обида!

Встала Обида, і тінь по землі пролягла
навхрест, розкраявши простір єдиного світу.
Сплеснули в небі два білих, два чорних крила, -
встала Обида!

Встала Обида, і жертви кладуть їй до ніг,
косять життя, наче те перестояне жито.
Ворони чорні сідають на кожен поріг, -
встала Обида!

Будемо босі брести по горілій стерні,
буде земля і сльозами, і кров`ю залита, -
хоч би лишилося це у тривожному сні!
Встала Обида…

2017

Рум'яне яблучко вона
поклала ніжною рукою –
і світ поглинула війна,
і кораблі ідуть на Трою.

Вожді, герої й вояки
в фалангах, зімкнутих щитами,
крокують в полум'я рядами
і не збиваються з ноги.

Ридають вдови й матері
і, не ховаючи тривоги,
принишкли на святій горі
могутні олімпійські боги.

Вже не Єлена, не казна,
не поривання гонорові –
струмує кров заради крові,
війною живиться війна.

Панують хитрість і брехня
і квінтесенція підлоти –
троянці вражого коня
самі заводять у ворота...

А що ж до цього призвело?
В таке нізащо не повіриш:
прологом яблучко було
з єдиним словом: "Найгарнішій"

2018

Помни трагичный год — тридцать третий.
Людей придали голоду и смерти.
Стон раздавался, детский плач,
В Кремле ликовал убийца-палач.

Люди спасались в поездках, прошениях.
Их домой возвращали люди в шинелях.
В надежде остались только поклоны.
Так, голодной смертью погибли миллионы.

Вспомни голодный год - тридцать третий,
Как люди просили хлеба иль смерти.
Умирал от голода стар и млад,
Так потухал семейный очаг.

И каждый день, и на утро -
Везде валялись трупы, трупы...
Где одиноко, где несколько лежали.
Там мама мёртвая, а дети рядом засыпали.

О, Земля! Ты принимала не омытых,
Рукой голода убитых,
Тела твоих детей.
Жертвы убийцы и палачей?

Скорблю о ранней гибели усопших,
Дождями слёзы лью.
Я приняла в объятья изнемогших,
Чтоб облегчить им тяжкую судьбу.

Лежу у ваших ног я плодородна.
Для жизни всем полна.
Сила я - великого, свободного народа,
На благо жизни, мира и добра.

Барбос планує нищити ущент
усе, що захишає Україну,
і Rusia вираховує момент,
аби сильніше вдарити у спину.

Удар активізує група «Схід».
І оживають у могилах мерші,
бо почерк наших нинішніх сусід
той самий, що веде у 41-ий.

Історія відома і сумна,
та невідомо ще, чия вина,
і хто за це отримає по шиї...

Перевіряє азимут Батиїв
«вєлікая родімая страна», –
чи не дрімає о 4-ій Київ?

09/10/18

І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.

Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,
рятує молодого короля.

Ой не лікує зілля приворотне,
коли веде любов на манівці.
Минає слава і немає Мотрі.
Одне руків’я шаблі у руці.

І чаєнята квилять ще й донині
за іскрами у зрадженій родині
або за кочубеями в селі.

Чому, коли є вихід із руїни,
в руці у Мотрі – доля України,
а за Іваном лиш одні жалі?

09/18

І
Помолюсь, буває, і згадаю
проводи і зустрічі сумні,
верби і берези біля гаю
у далекі, ще дитячі, дні.

IІ
Ось і біла хата на помості
і червона присьба – находу
мамою підведена. Бо – гості,
їдуть гості!
Ну, а я іду,
я іду у вишитій сорочці
хрестиком у синьо-золоте....
А батьки готують кожній дочці
придане багате, як на те,
що до мене їдуть дві сестрички
із Донбасу та із цілини.
І які то файні вже вони?
Бо повиростали біля річки
із лози натикані вербички -
кожній ще далекої весни.

ІII
Ну, а нині – лози над водою,
на помості - терен і кущі,
що росли у проливні дощі.
Їду гомоніти із журбою,
із тією третьою вербою,
що мене чекає уночі.

03.2018

… І прийде в Україну Ч о р н о в і л…
У небеса скипіло споночілі…
В розкриллі чорнім і в розкриллі білім
перелетить смертельний виднокіл.

- Трудітесь, браття!.. Зерня – на порі,
Бо ізорали нивку ч о р н і в о л и…
Нас вороги бороли й не збороли,
хоч омочили кров’ю вівтарі.

Це смак змагань – завзятих і упертих
нас трощено в горнилі Чорних Брам…
Та зріє поле, в небо розпростерте:
В і л яро плужив, а збирати – вам!

Cпасенний Муж, котрий відпив причастя…
Спасенний Муж, котрий причастям став…
Та спопеліє той, хто у зап’ястя
з кровавих крихт
стражденний хліб
украв!

Хай Пієти священні омофори
розвіють пил чумного спориша.
І час проб’є – і сплине на простори
розкута
Ч о р н о в о л о в а
душа…

І спалахом Апостола й Пророка,
з сльозою всепрощення на устах
воззве над Україною високо
не Ч о р н и й В і л, а чорно-білий Птах:

- Прозріте, браття!.. Зерна ж не безкровні!..
«Хіба ревуть воли, як ясла повні»?..

1999, зі збірки "...І все ж - неопалима".

Прилинь до мене, радосте моя…
Літа між нами плинуть течією,
А серцю тужно дотиком єлею,
Коли на мить приходиш ти здаля.

Минають дні, байдужні до біди…
Твої сліди – прочинене віконце…
Коли зайде і в нас вечірнє сонце,
ти хоч листочком пізнім упади…

Коли промінчик щастя догорить
І розітне крило прощальне тишу –
Тебе на грудях ласкою вколишу:
Моя лебідко, що тобі болить…

А мить щемить – летить і квилить час –
І ронить наша пам'ять сльози-перли
На пестощі… на те, що ми не вмерли,
Коли між нас уже немає нас.

«Мене нема», – голівоньку схиля,
І гаснуть чари млою безнадії…
…В мені воскресни знадою лелії –
Прилинь до мене, радосте моя…

(Зі збірки "Самоцвіти сокровення" - Львів:Логос, 1997)

Царю не вклонилась Вашті непокірна,
Каміння гірське обминає струмок.
Одну із красунь обирали в царівни,
Зібрали багато вродливих жінок.

Пів року мастили оливою тіло,
Наступні півроку у пахощах теж.
Розкішне жіноцтво заходило сміло,
Царівною в Сузах ? Реальність ? Авжеж.

Багато ілюзій буває на світі,
Зробив за царя вибір євнух Гегай.
Мав сторожа Ксеркс для жінок в своїй свиті,
Той вибрав Естер серед званих в цей рай.

Служниць було сім ще й кімната найкраща,
Плекала у розкошах вроду весь рік.
Гегай підказав - подарунки ? Нізащо !
Й що саме почути мав цар-чоловік.

Якщо захотіти - пів царства за вроду,
Мудрець Мордехай в сироти із рідні.
І вибрана Богом спасінням для роду,
"Померти чи жити" - звучить як ві сні.

Той жереб упав на дванадцятий місяць,
Злий ГAман приніс десять тисяч в казну.
Цар персня свого дав з руки нечистивцю
На повне понищення всіх, на війну.

Спасіння євреїв в прихильності неба,
"Прославили диво" у свято Пурім.
Зуміла Естер все зробити як треба,
І стало це свято веселим й гучним.

04.02.2018
НЙ

Пурім - пам'ять про спасіння євреїв більше 2400 р тому в період правління царя Ксеркса (Ахашвероша).
У 355 році до н. е. верховний сановник при дворі царя домігся від царя прийняття указу про повне знищення всіх євреїв в імперії.
Стараннями духовного лідера євреїв Мордехая і його племінниці Естер, яка стала дружиною царя, плани ГАмана були зірвані,
сам він загинув з іншими ворогами.
День, призначений для знищення євреїв, перетворився на день перемоги.

Йдуть дощі і сто років самотність
Тут блукає глухими стежками,
Прилітають круки лише в гості,
Та й то іноді, збоєм програми.
У верхівках дерев свіжий вітер,
Відкорковує спогади древні,
Тут колись могли жити й любити,
І щасливими бути… напевне.
Горювати… і сльози солоні
Подорожником котре століття
Проростають стиха на осонні,
Ще живі, наче вчора пролиті.
Диким хмелем кохання забуте
Заплітає розпатлані вільхи,
До самотності час тут прикутий,
Вже сто років. А може ще стільки…
Йдуть дощі у забутому лісі,
Нетутешні і трохи магічні,
Йдуть дощі на моєму Поліссі,
Йдуть крізь долю мою, такі звичні…
2017р.

Холодний місяць листопад
Тихенько листячком шурхоче -
І у такі холодні ночі
Пригод ми прагнемо й принад.

А за вікном дзюрчить із труб
І капає з дахів поволі -
Та це не страшно, ти ж не в полі,
А дивишся на вигин губ

Співачки Джемми в "Ля мінорі",
Що таємнича й загадкова
І красивенна дуже й дуже -
Не каже тільки, чи одружена,

Хоч ти по вуха закохався -
Смієшся й плачеш над піснями,
Вона ж сміється разом з нами
І каже: "Буде все о'кей!"


03.11.17

Розбійник Мокша не діждався ласки,
що «воздає» і досі каганат
героям географії і казки,
як-то: Сусанін, Мінін і Пожарський,
а деінде Євпатій Коловрат.
Гниє у канцеляріях таємних
історії розтерзаної прах
на капищах і мощах убієнних,
що горами росли у болотах.
Найвищою ставала із віками
місцина на «Кощієвій» горі,
де у Кремлі ішли вперед ногами
один за одним виродки до ями,
де почивали парії-царі.
І очевидно, що земні закони,
формовані на костях і крові,
утворювали патогенні зони,
що виїдали глей у голові.
Тому ще від опричника Івана
до нинішнього Пу-богатиря
усі царі язичники-погани,
які не мають в голові царя.
А покручі-царевичі, бувало,
приходили до влади залюбки,
та неодмінно дурнями ставали,
хоча у казці – ніби навпаки.
Історія нічого не міняє.
На неї уповаємо дарма.
Недопалок «окурком» умирає.
Росія залишається тюрма.
А воля тиранію називає –
палата шоста, де нема ума.

                                      11.2017

Лишаються далеко не усі.
Завіялись моголи і татари.
А й досі ще живемо у ясі.
Історія Росії і Русі –
це дві калоші не одної пари.

Не має свого роду кацапня.
Її архіви – це одні наклепи,
фальшовані літописи, брехня...
Минуле наше завтрашнього дня –
оце й усі її духовні «скрепи».

Являються то лисі упирі,
то носії свинячої щетини.
І кожне, опинившись на горі,
усе ще риє ходи у норі
до ласої шматини України.

Московія прив'язана до пня,
що ріс віки у нашому городі
як дерево чужого їй народу.
І досі ще вирубує щодня
і корені, і віти мого роду.

На щастя, і часи уже не ті,
і юна зміна інша виростає.
Історія утопії минає.
Але, на жаль, не знають і святі,
яке минуле на її путі
несамовиту націю чекає.

                              10.2017

Поволі наближається майбутнє,
ущільнюючи пережитий час
за ко́гось – нами і кого́сь – за нас.
Не зайві і духовні атрибути
і тінями минуле і забуте
поповнює нічний іконостас.

Являються ровесники-ковбої
і пішими, і охляп на коні.
Буває, і полегшає мені…
Та іноді уже нові герої
навідуються у мої покої.
Це ті, кого убили на війні.

І ті, і сі – не уловимі душі,
і невмолимі ще, і не байдужі
до того, що турбує і мене…
І їх упізнають у тому крузі
і ОУН, і УПА, що у Союзі
покинули чистилище земне.

                              10.2017

Не склалося. Я вас люблю, Соланж,
але так сталось, ви тепер заміжня.
В сльоту столичну в'їде диліжанс,
а в нас заплаче цвітом дика вишня.
І я, як дика вишня, упаду
доземно в бризках чулості під ноги...
Спасибі вам за буйність молоду,
за вперту облюбованість дороги.
Сьогодні, Соль, я гратиму про час,
що, нами обертаючи, відходить.
Прелюд - це Ви... Елегія... Ні, вальс...
(Терпке вино cп'янить, заколобродить -
шумке, як ваша юність і краса,
як хвиля, що возносить на узвишшя,
як птаха, що зринає в небеса!..)
Хоч визнаю, безпутнє це заміжжя.
Безпутні подорожні?! Ні... Обман -
у тім талан, що в музиці спасіння!
Жага життя - Аврора Дюдеван.
Жага розтала, як роса весіння...
Тепер благаю щастя, Соль, у вас -
такого щастя, що в цвітінні тоне...
Я впишу щастя в музику і в Час,
і в почуття тремкого напівтони.

Рожевий цвіте, щастячко, пливи -
бездонне, неоглядне, надвелике...
Нетлінна Музо, Музико, живи! -
при доторку до ймення Фридеріка.

https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4


(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)

Була пора – і я у лісі ріс,
аж поки явори пішли на лати,
а на ворини – нічого рубати.
Але новий – той самий Чорний ліс
по іншому не вмію називати.

Ішли роки, минаючи літа
галявинами, де упали роси,
які не оминали ноги босі.
Та ось уже і осінь золота
у сивину вплітає білі коси.

Чекають і на мене поруби.
Душа сумує, а на серці любо.
Оберігають велети дуби
окраїну далекої доби
і я, замшілий, ще не ріжу дуба.

Навідуюсь і нині до села,
увидіти дерева – аж до неба,
а іншої оказії не треба.

Отут ходила дівчинка мала,
тримаючись за руки тата й мами,
у Чорний Яр за білими грибами.

Епоха прошуміла й загула.
Але яка мелодія була!
Усе минає чорними лісами.

                              2017

Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
там красуня, як та зо́ря...
В неї кучері, мов сонечко промінні,
сік малини на устах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тірітомба - в небесах!

Я на неї подивлюсь - вона сміється,
їй подобаюсь, здається.
Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
сміх злітає, наче птах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тірітомба - в небесах!

Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
її батечко кремезний.
Його тон не делікатний, не облесний -
бук важкий в його руках...

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тірітомба - в небесах!

Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
про лункі ударів зливи...
Та смішливе біле личенько вродливе
сяє лагідно в очах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

Тіріто́мба, тіріто́мба,
тірітомба - в небесах!


(Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)

Горі Маківці маками цвісти,
вбиратись в трави і в хрести з берези,
стікати кров'ю під сталевим лезом –
і озиватись криком самоти...

Увінчана барвінком Молода,
заручена навіки із Бескидом –
могил стрілецьких тихим краєвидом –
болить мені твоя жива вода.
Мій Сину, Батьку, Брате ... Впізнаю
у буєсті відважну вашу вдачу.
Щось так тужливо нині солов'ю –
а я стою в осонні ... і не плачу,
лише в душі щось тяжко защемить –
хрести... хрести... могили безіменні –
опалий пил обламаних суцвіть,
свята печаль в німому одкровенні.
Це пам'ять поколінь. Від суєти
крикливих слів і гасел пустодзвонних –
летиш крізь час і простір, Муже, ти –
в кривавих травах, в небесах бездонних...

Як сарни несполохана хода,
як віра серця щира й сокровенна –
гора Маківка – вічна наречена,
гора Маківка – дівка молода!


(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)

Дощечка 7Ж
Течуть ріки великі на Русі,
і многі води їх журчать, співають стародавнє.
Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
боролися о вольність руську.

Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
– тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
гасають над ними, плачуть восени,
а в зимі студеній гурлихають по них.
І голублять дівоньки і ті це говорять,
як погибли тії у славі, а не оставили
землі своєї ворогам.
Ніби є ми, синове, також потомки
і не лишимо ми також землі нашої…

Дощечка 8
«Боронись, земле руська, і борони сама себе,
а щоб інші не були на твоїх крячах,
а тобто ворогам не далася охомитана
і до воза прив’язана, аби тягла той,
куди хотять чужії влади,
а нібито ти хочеш іти сама».

Дощечка 7А
«Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
А де впала кров наша, там є земля наша,
і це вороги знають, і це на нас стараються,
і ці старання їхні марні будуть,
як вони були і в старі часи отців наших.

Дощечка 2А
«…А богів купальте і Дажба шануйте,
бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

болярин – боярин
берегинити – бити в береги, плескати на береги;
гурлихати – воркувати по-голубиному;
крячі – шия або ж плечі, рамена;
охомитати – накинути «хомут» на шию;
хомут – петля для запрягання коней;
лик – обличчя, образ;
лики – крики радості, веселощів;
многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

На Русі течуть ріки великі,
в ріках води журчать многоликі.
Ріки «многая літа» співають,
а роки все течуть, все минають.
Отчі лики в синах не загинуть, –
тако ріки о них берегинять,
а вітри буйно віють над ними,
плачуть в осінь, гурлихають в зими.
І голублять голубки – дівчата
тих, що в ноги не вміли крячати,
ще й тягти на крячах своїх воза
в хомутах до чужого обозу.
Єсьми руси і суть такі многі,
що нікому не падали в ноги,
а де падали в битві суровій
там земля наша кровна від крові.
Бережіть свої руки від крові!
Будьте, внуки, живі і здорові!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.

Дощечка 3
«Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим…»

«… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї
і товчем до неї, аби по смерті міг стати
перед Марморею і щоб сказала:

«Не маю винити того, який є повен землі
і не можу його відділити од неї».

І боги, будучі там, доречуть від себе:

«Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

Дощечка 7Е
Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
Свароже великий.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Серед хмар на квітучій алеї
охорона стоїть Мармореї.
В охороні – квітуча алея,
у короні – сама Марморея.
А на тій на квітучій алеї
мармуровий палац Мармореї.

В тім палаці знайди Марморею
і розмову веди перед нею.
Стане так Марморея питати:
хто єси, себто як тебе звати?
Гордо стій на суді в Мармореї!
І тоді ти почуєш від неї:

«Хто шанує найменшого бога,
пам’ятає про луки Сварога,
хто тримається племені-роду,
віри пращурів, пісні народу,
хто бо рідною повен землею, –
той бо є нерозлучен із нею.»

В добру путь! На квітучу алею!
Добрим будь, не забудь Марморею!


(З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 8
Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
доки не буде Русь вольна і сильна.

Дощечка2А
Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
вона на часи з іншими, які повертають кола
Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
землю нашу, удержимося на ній.
І та все птиця говорить,
як огонь жару поносячи до нас,
і головою порушує, та то є гребінь її.

Дощечка7Е …
М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…

Дощечка7Є
…а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
нього така стала бути.
…красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
до домів їх.Так слава наша потече
до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
до кінця кінців земських.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Кола Сваро́жі – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
Сару́мий – палаючий, блискучий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Б’є крилом красна птиця Мати́рсва
І про руське співа богатирство,
Кличе пращурів наших на віче,
Юних воїв вертає до січі.
Стелить пір’ячком землю могильну
За Русь вольну, і славну, і сильну.
Сяють пера, як світло саруме,
А Матирсва співає нам думи –
про часи і про звичаї гожі,
повертає нам кола Сварожі,
славу русів несе поміж люди,
а та слава вовіки пребуде.


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка1
… то душі пращурів наших дивляться на нас…
…і ті світять зорями нам од І р у…

Дощечка 11Б
То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
яка одділяє свергу од яви…

Дощечка 7Е
Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
і просове збирати до закуть сварожих,
то бо од богощенства іншого,
бо земне було прахове, і болісне, і страдне.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Ра-ріка – сонячна ріка, ріка Сонця.
Ірій, вирій,вирай, рай – край вічного літа, куди відлітають душі
померлих.
Сверга – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
В’яну в’янити – сушити сіно.
Житву трудити – жати жито.
Яшень полоти – полоти ячмінь.
Закуть, закуття – відгороджений кут, місце для зерна.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

О зоре ранкова, займи небокрай
і нам розкажи про далекий вирай,
про пташку маленьку,
що в свиточці сірій
на зиму завжди відлітає у вирій,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут скине пташина
ту свиточку сіру,
бо знає, вона прилетіла до І р у.

Той Ірій далекий є квітами рясен,
І кожен на Ірії весел і щасен,
бо щастя велике
тут житву трудити
і яшень полоти, і в'яну в'янити,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут річка казкова розлилась не в міру,
бо знає, вона повноводить до І р у.

Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
напевно їй райськи пливеться на І р і,
і пташка зимова
у свиточці сірій,
і зірка ранкова
нас кличуть у вирій.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 11Б
…а Ч и с л о б о г числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
а чи бути ночі, і про всякого те.

Ті бо єсть явські і єсть
во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дід – дух Предка, Праотця.
Дуб – дух Лісу.
Сніп – дух Поля.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

В Числобога є мета
роки числити до ста.
Треба взяти рахівничку,
Числобогову сестричку,
най вона лічить поможе:
Числобоже, числи, боже!

Математика проста –
Вчися числити до ста.
Для матусі і для тата,
Куй, зозуленько, достату.
І зозуленька поможе:
Числобоже, числи, боже!

То робота золота –
роки числити до ста.
День і ніч, як сон у руку.
числи діду і онуку,
числи лісу, числи полю,
і пошли їм добру долю.

Най нам Доленька поможе.
Числобоже, числи, боже!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).

Дощечка 11А
Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
П е р у н єсть і С в і т о в и д.
Тії два єсть удержувані у Сварозі
і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
їх С в а р о г держить, аби цьому світу
не бути поверженому.

Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Білобог – бог світла, дня.
Чорнобог—бог темряви, ночі.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ми богам співаєм славу,
поклоняємось Триглаву,
а Триглав є наш Сварог,
Чорнобог і Білобог.

В день ясний і білий з виду
поклонімось Світовиду.

В нічку темну, чорноруну,
поклонімося Перуну.

Білобог і Чорнобог
поділили світ на двох.
Та обурився Сварог:
я ж бо є верховний бог!

І щоб поділити славу,
поклонились ми Триглаву.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
бо ж той єсть роду божеського
начальником і всякого роду джерело
вічне, яке тече вліті од крині своєї
і взимі ніколи не замерзає, і його
воду живлячу п’ючи, живимося, доки
не перестанемо, як усі до нього
відійдемо до лук гойних райських.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сварг,Сваро́г – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
бог невидимого світу Нави.
Го́йний – багатий, щедрий.
Кри́ня – криниця.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Солодка Молочна Дорога
веде до дідуся Сварога.

Бог неба і місяцебог,
і божий прапрадід – Сварог.

Де хата багата – не вбога,
там хвалять дідуся Сварога,
хоч грізний, та праведний бог
всевладний дідусьо Сварог.

Б'є сяйво від місяцерога –
то день уродин у Сварога.

Як місяць повненький, без рога –
то настрій хороший в Сварога.

Як темінь впаде, не дай бог,
то гнівно свариться Сварог.

Та гірше усіх засторог -
огненно палючий Сварог.

Пустеля пуста і розлога –
то кара дідуся Сварога.

Як будете чемні, онуки,
Сварог поведе вас на луки...
А луки ті гойні в Сварога,
там навіть Молочна Дорога!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
І богу С в і т о в и д у славу речемо,
сей бо став бог П р а в и і Я в и, і тому
співаємо піснями, яко свят єсь…
… і через нього бачимо світ видимий
І Я в і бути, і той нас од Н а в и уберігає…
… і тому хвалу співаємо, …бо ж той
землю, сонце наше і звізди держить,
і світ кріпить.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Світовид – бог осіннього рівнодення; бог видимого і невидимого світу, що бачить чотири сторони світу, яруси Неба, Землі і Підземелля, пори року, тому він Мудрий і Старий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Був світлий дід,
він видів світ,
його назвали Світовид.
А скільки років
мав той дід?
Напевно, кілька тисяч літ!
Той дід був дивний чоловік:
північний бік – сніжком посік,
південний бік – на сонці спік,
а третій бік – на Сході зник,
четвертий бік – на Захід втік…
На цьому ми зупиним лік,
Бо як то можна, щоби дід
чотирибоко
бачив
світ.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
...живоття наше суть Я в а єсть текуща,
а творена в П р а в і. П р а в е бо єсть
невідомо уложене Дажбом…
Се бо Дажбо створив нам П р а в е і Я в е ,
яке єсть світ зорі, що нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аши тая удержана була.
…Я в а коли одійде, смерть єсть.
Н а в а бо єсть по смерті: до тої єсть Н а в а
і по тій єсть Н а в а, а в П р а в і єсть Я в.

Дощечка 7Е
…а хто умре, до л у к і в Сварогових іде.
І каже йому С в а р о г:
«Іди, сину мій, до теї краси вічної
і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку
в радощах і веселіях тебе зрячих…
Ти до їх прибув – возрадувалися о
житті твоїм вічнім до кінця кінців».

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яве,Ява,Яв – видимий світ,у якому ми живемо.
На́ве,Нава,Нав – невидимий світ, у якому живуть душі предків.́
Пра́ве – правдиве, справжнє, все те, що з нами відбувається.
А́ши – щоб.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ти бачиш оком буйність трав?
То, значить, око бачить Яв!
Очко ліве, очко праве
кольорово бачить Яве.
Те,що Яве, завжди Праве,
чи то ліве, чи то праве.

Ти чуєш вушком шепіт трав?
То, значить, вушко чує Яв!
Вушко ліве, вушко праве
галасливо чує Яве.
Те, що Яве, завжди Праве,
чи то ліве, чи то праве.

Ти брав рукою стебла трав?
То, значить, брав у руки Яв!
Ручка ліва, чи то права
доторкалася до Ява.
Тільки ось у чому справа:
брала Ява ручка права,
ну, а ліва несміливо
повернулася наліво.

Ти відчуваєш запах трав?
То, значить, носик чує Яв!
І наліво, і направо
квітнуть трави,
пахнуть трави.
Бачиш – трави,
чуєш – трави,
значить, ти в країні Я в и !

Якщо ти Яви не впізнав,
то значить ти в країні Н а в .

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).

Дощечка 7Г
Прощайся, народе мій, з Ладом
і творячи люби іди до стягів наших
і захищай тоті од ворогів на Русі.

Дощечка 8
Єдність єсь… Я р о, К у п а л в а,
Л а д і Дажбо.

А коли ж К у п а л в а прийде у вінку,
який возляже на голові його, зотканий
з віток зелених, і квітів, і плодів, того
часу маємо бути далеко по Непрі,
о смерті нашій не мислячи, і життя наше
на полі єсть красне.

Дощечка 3А
…Речемо, які то єсть ласкощі
божеські до нас і одійдемо ко сну,
день бо прийде і темнява розтане.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яро,Ярило – бог весняного сонця, родючості і плідності.
Купалва,Купайло,Купала – бог літнього дощу,
роси і води,бог жнив, він «купає» сонце
у найдовший день року,
день літнього сонцестояння 24 червня;
він «омиває» богів, очищає людей,
благословляє косовицю.
Лад,Ладо – бог любові і злагоди. Лада – його дружина.
Ладо та лада – коханий і кохана, наречені.
Люби – любов.
Непр – давня назва Дніпра.
Темнява – темрява.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

На Івана на Купала
красна зірка з неба впала,
лада ладонька шукала:
«Вийди, ладо, на Купала!».

На Івана на Купала
лада ладонька пізнала,
Лада з ладом Лад ладнала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
божа крапля з неба впала.
Гей. сльоза росою стала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
річка сонечко купала.
Красне мила-омивала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
зірка місяця кохала,
зірка серпика прохала
на Івана на Купала:
«Купайло,ану
пожни ярину,
косою майни
і май до весни!».

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"
(у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 12
Коли сонце сяє, співаємо хвалу…
огнищу П е р у н а, що є званий П о т я т и ч
на вороги…

Дощечка 5А
«Це стріли і мечі маємо на вої тії і
не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде змішана з землею, подібно,
як земля на багнах. Звірями будуть вони,
як поросята умазані гноєм, і смороди свої
понесуть у сліди свої, і тому говорено
буде про них – смердячі поросята і свині».
Се сказавши, П е р у н ь к о кував мечі…

Дощечка11Б
Слава богу П е р у н у огнекудрому, який
стріли кидає на ворогів…,тому що єсть
той воїнам честь і суд, і яко з л а т о р у н,
милостив, всеправеден єсть.

Дощечка 11А
І богу П е р у н е в і, громовержцю,
богу війни і боротьби,
… який нас веде стежкою
правою до бою і до тризни великої
по всіх павших, які ж ідуть у життя вічне
по полку П е р у н а.

Дощечка 8
Грім громихає у сверзі синім і маємо
летіти на ворогів, як ластівки швидкі,
єдині і гримаві, і та бистрота єсть
меча нового, руського.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Перун,Перунько – бог війни і боротьби,бог блискавки і грому.
Вой – воїн.
Под, до поду – до останнього, до дна.
Кмота – слід.
Руно – шерсть.
Правий – правдивий.
Сверг – небо.
Тризна – поминання мертвих, поминки.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Огнекудрий златорун,
громовержець наш Перун.
Він у кузні уночі
нам кує свої мечі.
Ті мечі, як блискавиці
шле Перунько з колісниці.
Громихає громом сверг –
русин ворога поверг.
Нам летіти ластівками,
брати верх над ворогами.
Знай,тримає сила юна
меч Перуна-златоруна.
Наш Перуне, пособи
воям нової доби,
ти ж бо праведний і мудрий,
Златоруне огнекудрий!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)

Дощечка7А
Ту бо діємо на спомин гори
Карпатської. У той час іменувалися
роди наші к а р п е н и, яке придбали ми,
бувши в лісах: тим іменем звалось д е р е в о…

… і старотцове всякого роду
йдуть судити родичів біля Перуневих д е р е в.
І також мають той день ігрища
перед очима старших, і силу юну
показують юнаші. Бігаючи прудко і танцюючі.

… а тії юнашів водили до січі зу́рої.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Перуневе дерево, Красне дерево – дерево, обпалене блискавкою, вважалось міченим богом Перуном, а місце навколо нього – святим, Духовим.
Красний ліс - ліс із Духовими (Красними) деревами.
Юнаш – юнак.
Січа – поле бою, там, де «січуть».
Зу́рий -- чорний, кривавий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Котра Гора ясна,
тота Гора Красна
стоїть у Карпатах
в Перуневих латах.

Ті лати вогневі
палають на древі --
красніє вогнево
Перуневе древо.

І слава отцева
вертає до древа,
збирає на віче
і кличе до січі.

І сходяться юні
до Гірки – красуні
на ігри і танці,
на красні рум’янці.

«Гори, гори ясно,
Буде Горі красно
Стояти в Карпатах
В Перуневих латах».

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги". Рік написання - 1990)

Дощечка 3А
…Отак маємо боронитися від ворогів,
як ідуть з трьох кінців світу, звідки
свята ідуть до нас.
І ті свята – перше К о л я д ь, і друге Я р,
і К р а с н а Г о р а, і О в с я н а Велика
і Мала.

Дощечка 7А
Ми ж маємо польові жертви давати
і од трудів наших – просо, молоко…
тут ці тобо покропимо о К о л я д і
ягнячім і о Р у с а л і я х, в день Я р і в,
також і К р а с н а Г о р а.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Колядь,Коляда – свято народження новорічного сонця,
місяця і зорі; свято зустрічі пращурів з родиною в день
зимового сонцестояння – 25 грудня.
Яр, Ярів день – свято весняного сонця Ярила; свято кохання і шлюбу; свято зустрічі весни першою борозною.
Ярило – весняне сонце.
Ярина – зерно весняного посіву.
Овсяна Мала – урожай з ярини.
Красна Гора – весняне свято першого грому, свято
ратної доблесті наших пращурів.
Русалії – свято літа: водяних, лісових та польових духів; свято зелені, квітів, співучих пташок,всілякої звірини, криниць та джерел з «живою» водою.
Овсяна Велика -- свято осені; завершення обжинок.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

КОЛЯДА

З неба,суші і води
свята йдуть до нас сюди.
Народила немовля
взимку матінка – Земля,
і зимою у віконце
новорічне світить Сонце,
Місяць світить і Звізда –
Йде до хати К о л я д а.
Зірко, зіронько – Колядко,
засвітися Немовлятку.
Місяченьку, ясний братку,
засвітися Немовлятку.
Ти, Земелько, грій зернятко,
усміхнися Немовлятку.
А в зернятку житній дух,
а в куті спить сніп – Дідух,
а в снопі у Дідуху
спить Коза у кожуху,
а в Козиній бороді
буде тепло Коляді.

ЯРІВ-ДЕНЬ

Ой над лісом, ой над лугом
Місяць оре Землю Плугом:
губить Яр зимові сни,
Яр вертає до весни.
І пташиними ключами
відчиня зелені брами,
і щебече сто пісень
для малечі Ярів день.
Яре сонечко – Ярило
Землю з зерням відігріло,
і окрилене весною
Землю вкрило борозною.

Буде з тої борозни
повна повня ярини.

РУСАЛІЇ

Ховає у річці ізмалку
Водя́ник онуку Русалку,
Водяник Русалку жаліє,
як білу лелію леліє.

У літні Русалчині ночі
у річці Русалка хлюпоче:
шукай тую воду –
пізнай того броду,
а броду не знаєш –
минай тую воду…

Русалко – сестричко,
пильнуй нам водичку,
даруй в нагороду
здоров’я і вроду.


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання- 1990).

Дощечка 11Б
…Сивий Яр…
…Білояр…
…Красич…
…Ростич…
…Зеленець…
…Сінич…
…Соломич…


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яр, Яровод – рік, пори року.
Сивий Яр – «старий рік».
Білояр – зима, «новий рік».
Ростич, Красич – весна.
Зеленець – літо.
Сінич, Соломич – осінь.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Живописець і маляр
раз пішов Колендо в Яр,
взяв олію і папір
і малює до сих пір.

Не шкодує він кольору
і малює в різну пору:
осінь, літо чи зима
перешкод йому нема.

Хоч мінлива, та красива
у Календи барва сива.
Сивий Яр – старенький дід
Сивим був і раптом зблід.

То на діда налетіла
легкокрила барва біла.
Білояр у білім строю
сніжно сяє білизною.

А коли розтане сніг,
Красич вийде на поріг.
Хоч малий у нього ріст,
та росте зерно і лист,–
бродить Яром барва краса,
барва краса, як прикраса.

Ласа цвітом, ласа плодом
барва йде за Яроводом.
І Колендо, наш маляр,
зеленить Зелéнцем Яр.

Спіє плодом, квітне цвітом,
Яр прощається із літом,
По-осінньому гостинно
сушить Сінич жовте сіно.
Жовта барва на кінець.

Вийшло гарно!
Молодець!

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 4А
…їжу і питво за часів своїх до смерти…
Ось їде зі силами многими Дажбо
на поміч людям, і так страхів не майте,
бо колись, як і тепер, за нас опікується
той, що рядить, як хоче. І ось ждемо
по всі дні на те, як маємо… К о л е н д о …

Дощечка 11Б
…Студець, Ледич, Лютець, Сніжич…
…Травич, Стеблич, Листвич, Квітич…
…Птичець, Пчолець, Звіринець, Рибич…
…Доздець, Вітрич, Громич, Звіздич…
…Липець, Березич…
…Плодець, Ягодець, Грибич…
…Житнець,Зернич, Просич, Овсянич…
…Ключець, Озерець, Водич…

Дощечка 5А
…ми походимо від Дажба і стали славні,
бо славимо богів наших…

Дощечка 4Б
…П’ємо суру питну на славу ту
п’ятикратноденно, огниці запалюємо
з дубів і також снопа втягаємо
і речемо хвалу за них.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дажбо, Даждьбог – бог новорічного сонця, щастя і достатку,
«дай-бог» наших пращурів.
Рядити – управляти, порядкувати.
Колендо – календар.
Огниця – вогонь, вогнище.
Ректи – казати, говорити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Жив безпечно, які слід,
праотцевий руський рід,
пильно слухався вимог,
що рядив йому Дажбог.
А Дажбог таке рядив,
Серед добрих діл та див:
радив русам всі роботи
поробити до суботи,
а на співи і дозвілля
залишалася неділя.
Так минали дні за днями
у роботі за піснями.
Так минали довгі зими,
зимували руси з ними,
а минала холоднеча –
пісня линула лелеча,
і малим лелечим кроком
крокував і рік за роком.
Серед добрих діл та див
Даж Колендо урядив,
І велів усім владар
шанувати календар.

«Календар-Колендо наш
урядив рядитель наш,
повелів велитель наш –
Дажбо, Даж-бо, Даж».

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 8А
…ми співаємо, що єсьми р у с и,
…а маємо співи тії од отців наших…

Того не забуваймо завжди,
а як єсьми сини отців наших,
маймо любов до пам’яті їх…

Дощечка 8Б
…Кажемо єсьми од їх, які дбають
за нас. Тож не маємо мольбищ,
а рядимо ото при студнях і криницях,
де вода жива тече, і там воля є…

Дощечка 4А
… бо ж земля тая р у с ь к а є,
і тому не зрічетеся її і не забудете її,
там бо кров отців наших лилася…

Дощечка 4Б
Єсьми Д а ж б о в і внуки і не сміємо
нехаяти слави нашої і завітів.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Пращур – предок роду, праотець.
Мольбище – оселя для молитви, церква.
Рядити – правити.
Студня – колодязь.
Криниця – джерело.
Нехаяти – зневажити.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ой стояла у полі криничка,
а в криничці – живуча водичка…
Ой там Доля по полю гуляла,
мала волю та віри не мала.

І побачила Доля криничку,
зачерпнула в долоньку водичку,
і просяяло сонечком личко:
на дай-боже, моя рятівничко!

І з тих пір ми від роду до роду
пам’ятаєм про Долю і воду,
а щоб сяяли сонечком личка,
нас вмиває живуча водичка.

На дай-боже, наш пращуре-Русе!
Лий на личко нам сонечко русе.
Мий, водичко, нам личка і руки,
єсьми руси і Дажбові внуки!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)

Дощечка 15Б
В л е с о научив землю орати пращурів…

Дощечка 4Б
…і зерно сіяти.
Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати
і бути землетрудичами…

Дощечка 3А
Молимо В л е с а, отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів і хай зійде на нас
сурі віщати, золоті кола повертаючи.
Воспоємо славу суражжю
і той к о м о н ь злат суражій,
що скаче в небесі…

…то бо сонце наше, що світить
на доми наші, і перед його лицем
блідне лице огнищ домашніх.

…і речемо йому ім’я о г н е б о ж е
і йдемо трудитися, … як боги
веліли всякому мужу, що чинен є
трудитися на хліб свій.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Влесо, Велес – бог землеробства і скотарства у стародавніх слов’ян.
Комонь – кінь.
Сураж – зеленотрав’я.
Огнищанин – той, хто має домівку, «домашнє вогнище».
Віщати -- сповіщати, повідати.
Злато – золото.
Чинний – повинний.

СТОРІНКА_БЕРЕСТИНКА

Бачиш – золото-огонь
скаче в небі злат-комонь…
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
суру, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
-- Щоби мати дужу руку.
вчися труду, бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток дар небес:
сура, просо та овес.
Б’є підківкою комонь,
Сяє в небі злат-огонь,
гріє хатку, поле, плесо…

Дякуєм тобі, Велесо!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"(в рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 4Б
Боги Русі не беруть жертви людські, ані животини…
… єдине плоди, овочі, квіти і зерна, і суру питну…
і мед, і молоко…

… ніколи живу птицю, ані рибу.

І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічу. А ми того не маємо діяти, бо маємо краснії вінки віри нашої і не маємо крячати за інших стопами чужими.
(За дощечками «Велес-книги»)


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Варяги єланські – племена древньої Скандінавії, які
осідали в Греції, переходили «з варяг» «у греки».
Красний – гарний, або ж огненний.
Крячати – рачкувати.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Божі ідоли Русі
брали жертви не усі:
брали в русів тільки квіти,
і любили суру пити,
брали овочі з городу,
брали з дерева по плоду,
і ніколи животини,
ні тварини, ні людини…

Крові дуже не любили
і за те варягів били,
що варяги нам чужі,
кров’ю лили на ножі.
Не крячати нам за ними
за стопами за чужими,
бо ми власні маєм стяги,
бо ми руси, не варяги!


(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги".Рік написання 1990).

Дощечка2Б
І потяглися ми до полудневого з е л е н о т р а в' я…

Дощечка 4Г
… до низин т р а в' я н и с т и х, де були ті злаками многими, там оселились… С у р о ж і бо святою бути над нами.

Дощечка 5А
… с у р а на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде жертва богам правим, які суть наші праотці…

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сур’є – сонце.
Сураж – зеленотрав’я.
Сура – ритуальний напій, настояний на сонці з 9-ти зел.
Удяний – настояний


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Сонце – бог і голова,
сонця божий знак – трава.
Та трава дев’ятисила
повертала русам силу,
і вбивала сили вражі
питна сура із суражі.
Де ростуть зелені трави,
ми коней своїх направим,
і на ранок на осонні
будуть грітись наші коні.
Буде сила вража злитись,
буде сура з чаші питись,
і ніхто не переможе
руса з сурою з сурожі.

(З "ДОЩЕЧКОВОЇ читанки" за сторінками "Велес-книги" - у рукописі. Рік написання 1990)

(Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

ХОР Гаремних Троянд
(співає):

– "Вже сонце заходить...
Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

Котився вінок додому...
Котився вінок додому – просився женців до столу.

Відкрий, панотче, ворота...
Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

Відкрий, панотче, нам брами...
Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

Відкрий, панотче, кватирку...
Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

Відкрий, панотче, віконце...
Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

(доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

ГОЛОС Жінки в Білому
(в минулому Білої Троянди Щастя):

– ...Мені Кисмет як нитка повелась...
Я зріла плодом – значить я збулась.

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Щаслива Настя...
– О... щаслива Настя!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

БАГАТОГОЛОССЯ:

– ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
– ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– О... щастя мить – торкне й летить – але
нікому щастя не було мале!
Так мислив Бог: од віка і до віка
суть щастя жінки – ласка чоловіка...
В найвищу темінь... в найскрутніший час –
як ми любили!.. як любили нас!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
У плавнях Часу молимо з пітьми
за вас – людей – бо теж були людьми...
Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

(Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

"В панськім городі росла лелія.
Хто ї' посадив – панна Марія.
Як садила говорила...
Як садила говорила –
рости, лелія!.. рости, лелія!

Прийшла до неї матінка її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Не урву я ні листочка,
бо то моя лелійочка –
рости, леліє!.. рости, леліє!

Прийшов до неї миленький її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Урву, урву, лелійочку –
бо то мому коханочку –
урву лелію... урву лелію!"

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...Ми відбулись...

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

– ...Ми відійшли в минуле...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Ми наливались...

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Ми цвіли...

ХОР Гаремних Троянд:

– ...Заснули –
З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

(Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

***
(...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки в Чорному:

– Пресвята Покрово-Богородице,
прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

Всяк народжений на землі нехай радіє,
просвічений Духом...

...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
...Твою священну радість Богоматері,
і нехай співає...
...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

(Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

(По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
(співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

– "А-а, а-а... котки два,
шарі-бурі обидва...
Один пішов на миші,
другий люлю колише...

А ти, коте, бурий,
пряди срібні шнури...
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен...
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен..."

З а в і с а


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)

(Троянди бавляться в "Женчика").

ХОР Гаремних Троянд
(співаючи, імітує):

– "Женчичок-бренчичок вилітає,
високо ніженьку підіймає...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
росою чистою женчик умивсь...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Зелене житечко в полі він жав,
зранку до вечора не спочивав...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!"

(Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)

"Попід хазяйські лози
скакали дикі кози:
то в гору, то в долину,
то в рожу, то в калину...
А за ними козенята
поламали ноженята..."

(Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Ти, наче, осінь... краса...
– ...Ох, сердешня!..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.

(Кланяється навзаєм)

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(довкола Троянди у Красій Льолі):

– А де ж твій грунт?..
– і де... земний твій рай?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– А хто твій рід?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Я – галицька шляхтанка...
Ми в льолях поруч бігали малі
стежками Королівської Землі,
і сяла нам з небес Ясна Лелія...

(на правах обжинкової "Кізоньки")

...Дай, Біг, овес!..

(Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)

...Потоцька я... Марія...

ХОР Гаремних Троянд
(під зливою з обжинкового зерна):

– ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– А як ти звалась тут?..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Діляр'-Бікеч...
Мене привів до царственних алей
татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
і я при нім розвилась і розцвила...
Аллах Акбар!.. бо я його любила!

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– Блаженна... обійшла тебе наруга!..

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123

А що в кохання серце не слабе –
Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
у тишині квітучій свого раю –
... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125

Моя вода проймає, наче біль...
Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.

ХОР Гаремних Троянд:

– Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
корінням із Душі Фонтану Сліз...

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

ЗОЙК Гаремних Троянд:

– О К е р в а н Й о л і... Ч о р н а я Д у ш а...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(ствердно, про своє):

– ...Ахмед-паша... та Ібрагім-паша*108...
Впіймає вас Феджер у свій капкан...
(...і я таки вступлю в кривавий тан!)

...Усі царі жорстокі і практичні,
бо точать їх інтриги політичні...

ГОЛОС Гаремної Троянди в подобі Русалки
(що ховалась невпізнаною в гурті Бранок-Троянд):

– ...Та дужче точать серце ріки кровні –
то ласкощі... інтриги полюбовні...

ЗОЙК Гаремних Троянд
(у розхвиленому стинанні за втраченими коханими):

– ...Джігад іде!.. Іде по Керван-Йолі...
Веде Кисмет Дорогою Недолі...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(різко уриваючи інтонацій голосіння – до Троянди в подобі Русалки):

– Ти хто така?.. Що робиш у гаремі...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(у мертвій тиші):

– Я – твоя зміна в полюбовній дремі*109.

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(полишаючи мужа, ідучи на ви):

– Як смієш ти! Я... я – Зоря Світання...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– Між вишніх зір не перша, й не остання...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Не перша, що ж... Я друга – і остання...
В моїх руках є чара від кохання!

(Показує чару з якої надпив Сулейман).

У ній і запорука мого злету...

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(з викликом)

– ...В отруйній чарі сонного щербету?!
Приймай двобій!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Ти ж – чару переймай!..

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– У мене є своя... Піймай! Піймай!

(Рус-Хуррем, Пурпурова Троянда Втіхи нараз опиняється у замкненому колі рук Гаремних Троянд з легкими накидами на обличчях. Троянда в подобі Русалки, змагаючись словами з Рус-Хуррем, – то вибігає, то вбігає в коло через підняті "ворота" рук. Роксолана намагається впіймати її, та даремно. Невпізнана постать Троянди-Русалки постійно вислизає з кола).

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки
(імітуючи голос Пурпурової Троянди Втіхи):

– "...І скільки важить золото ото..."

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Зухвалице, ти хто?..

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(луною):

– ...ти хто?..
– ...ти хто?..

ГОЛОС Троянди в подобі Русалки:

– В тобі живе причина моїх ран...
Я – Месниця... я – Тінь Махідерван*110.


ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(на мить зупиняючись у погоні):

– Ба! Той дурман?! Чи ж тут тобі цвісти?..
Черкешенко, це ти?..*111

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(луною):

– ...це ти...
– ...це ти...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Ти – матір Мустафи... Відкинь платок!

(кидається навсебіч у колі Гаремних Троянд, зриває накидки з обличь).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд
(перелякано)

– Не я...
– Ні-ні...
– ..Царице Квітів...
– Йок!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(у шаленому приступі ревнощів):

– А-а-а-а... Серця окривавлений сувій!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Я п'ю... Я п'ю... Я твій... навіки твій...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Упийся мною... Впийся... Як уп'єш –
вбий Мустафу... і тим Її уб'єш!

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(на крилах сновидіння):

– ...Тебе до краплі, Втіхо, відіп'ю!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(наполегливо про своє):

– ...Вбий сина Мустафу... Уб'єш?

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Уб'ю*112.

ХОР Гаремних Троянд
(застерігаюче трагічно):

– Трояндо Втіхи... Пурпурова кров!..
Не змити кров із власних підошов!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(у муках сновидіння):

– ...Моя дитино... Мустафо-пашо...

ГОЛОС незримого Мустафи
(привидом сновидіння):

– Пощо мене убили ви, пощо?..
Я порох ваших ніг... Подайте руку...*113

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон, простягаючи руку на голос)

– О, як мені перенести сю муку...

ГОЛОС незримого Мустафи:

– ...Чи ви оглухли на мої волання!!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(терзаючись докорами сумління, сахаючись привида)

– ...Ти сіяв зраду... мислив злодіяння...
...А з персами... коли прихильний час був,*114
ти ладив мир... ти помагав Тагмаспу...

ГОЛОС незримого Мустафи
(супроти Рус-Хуррем):

– ...Неправда!.. Лож!.. Як уст бліда непевність...
Причиною – жіноча ваша ревність
за долю одинокого престолу...
Що ж, тіштеся... Гукніть гостей до столу,
нехай піднімуть чари за Селіма...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(крізь сон):

– ...Кисмет... Кисмет... Яка ж ти невмолима!..

(до Рус-Хуррем):

– ...Се правда, Місафір?.. У тім причина?..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
(закриваючи обличчя руками):

– Невинна я!..

ХОР Гаремних Троянд
(луною)

– ...Невинна-а-а... бо причинна-а-а...

ГОЛОС незримого Мустафи:

– Я вірним був... Я, батьку, вас любив...

ГОЛОС Сулеймана Пишного
(в муках сновидіння):

– Ти вірним був... а я тебе... убив!!!

ГОЛОС незримого Мустафи:

– Не Ви... вона... жіноча ревність біла...

(супроти Рус-Хуррем)

-Чого мовчиш!.. Чи з люті заніміла...

ХОР Гаремних Троянд
(луною)

– Мовчить... Чи вмліла, а чи заніміла!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи
(безсило):

– У б и л а... так!.. Убила, як уміла...

ХОР Гаремних Троянд
(глибоко, значимо):

– Зійде Феджер... Засяє як Джігад...
Зайде криваво – згубить шаріат!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Я вам на присуд тільки й відповім –
не я погублю! згубить син... Селім*115.

(до Сулеймана з попередньою інтонацією ласки)

...Прокинься, ладо... Вже зійшла Джігад.

ГОЛОС Сулеймана Пишного:
(полишаючи тягар сновидінь):

– Трояндо Втіхи... спокій мій... і лад...
Пора... Джігад зове... священний бій!..

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Іди й вертай... і дужий, і легкий!

ХОР Гаремних Троянд:
(луною)

– Іди й вертай... і дужий, і легкий!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– Я дякую Кисмет, що ти – такий!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)