ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Олег Герман
2025.09.13 17:17
Передмова

Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що виникли під

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя

Пиріжкарня Асорті
2025.09.11 22:15
дива з вівса суха солома різка токсин в гаю гриби плуги чужі що страх узяти якщо з воріт а вже заслаб стіна товста панель основа своя зігрій і на верстак і квітку щоб на скотч узяти one day однак осот не квітка рак не риба вона це фіш носій ік

Борис Костиря
2025.09.11 22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.

Євген Федчук
2025.09.11 18:08
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп

Сергій Губерначук
2025.09.11 17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!

Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,

Артур Курдіновський
2025.09.11 17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.

До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,

С М
2025.09.11 12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам

друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“

Віктор Кучерук
2025.09.11 07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...

Олег Герман
2025.09.10 20:27
Частина І. Народження порожнечі

Я прокинувся. Здавалося б, цей день нічим не повинен був відрізнятися від попередніх та наступних: трохи домашньої рутини, робота протягом більшої частини дня і вечір перед телевізором. Але цього разу все було інакше. За

Леся Горова
2025.09.10 19:54
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.

Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних

Віктор Кучерук
2025.09.10 05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу

Володимир Бойко
2025.09.09 22:42
Любити ближнього краще здаля. Ворог ворогові ока не виклює. Забреханий москаль гірше забрьоханої свині. Диктатор наділяв себе правом наліво й направо. Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія. Найважливіше у житті - не розминут

Борис Костиря
2025.09.09 21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні

Олександр Сушко
2025.09.09 20:39
Я за Христом несу свого хреста,
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.

Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір

Юрій Гундарєв
2025.09.09 19:59
Неймовірно актуальний проект - поетичні перлини українських класиків у рок-інтерпретації! Супер сучасно все - і вокал, і саунд, і аранжування. А найголовніше, напевно, те, що вкотре переконуєшся в тому, що справжня класика не має жодних часових меж. Нав

Сергій Губерначук
2025.09.09 15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?

Світлана Пирогова
2025.09.09 15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог

М Менянин
2025.09.09 13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!

Юрій Гундарєв
2025.09.09 09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ

Віктор Кучерук
2025.09.09 05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Іван Потьомкін
2025.09.08 16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

С М
2025.09.08 08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось

Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод

Віктор Кучерук
2025.09.08 08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 08:07 ]
    Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
    Крилом зеленої вуалі
    Вечірню прохолоду ніс…

    І віяв легіт над землею,
    Нагадував не без жалю,
    Як вухом припадав до неї
    Ватаг народний Кармелюк.

    Він припадав до рідних тернів
    І чув за кілька миль навкруг –
    Козак могутній – характерник –
    Огидливий ворожий дух.

    О лісу рідного пенати!
    Це ви дали йому снаги,
    Що не могли його впіймати
    Десятиліття вороги.

    Скоробагатченки лукаві
    Довкола озирались тут.
    За підлі всі діяння, справи
    Спіткав їх в лісі Божий суд.

    Життя у ньому – справедливе,
    Не владні тут гнилі жлоби.
    Вартують правду скрізь красиві
    Старі язичницькі дуби!

    24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Хмільник, Вінниччина.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  3. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2017.07.20 10:42 ]
    "Notre Dame de Paris"
    Понад вертеп мирський, понад бедлам,
    в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
    В приливах сонця мліють черепиці,
    тихесенько віддзвонюють дзвіниці
    притаєні освідчення - Париж...

    ... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
    бо ось С о б о р завис як вирок Долі,
    от-от оглушить дзвоном. Упаде...
    Чого шукаєш? - не знайдеш ніде
    своє розбите на череп'я щастя...
    Ілюзіє, сховатися не вдасться
    у закутки чужих fata morgan.

    ... Та, Господи, що коїться?! Орган
    пливе і розсікає тло зловіще...
    Хтось у сутані дихає все ближче
    у надлишку невтолених бажань...

    ... Твоя душа, мов полохлива лань,
    а хоч би в зашкарублім мішковинні,
    блукає десь над хмарами... Невинні
    уста твої, і очі, і слова...

    Прочиниш браму - кояться дива
    за мурами - розквітлі Божі Очі
    і у тоненьких павутинках С а д:
    тут гронами важніє виноград
    і джерельцé з-під каменю дзюркоче...

    ... Омиєшся - і скупана в сльозах
    засвітишся іскристо і пломінно...
    Ти - Е с м е р а л ь д а, вічна і незмінна,
    розкрита виноградова лоза!..

    ... Чиєсь ім'я, чиясь могуть всевладна,
    чиясь хода - важка і недоладна -
    торкається невпізнано: в о н а !
    Захланний світ у підступах до храму,
    а ти о д н а у стінах "Нотер-Даму"
    і Сад один... і ти... і таїна...

    ...Крізь тебе, крізь віконня в риштуванні,
    проходять у бедлемному убранні
    мужі - від багача до бідняка -

    і в кожного простягнута рука -

    пливуть крізь тьму, крізь тебе і до тебе,
    усі сонця, що назовуться "Фебом" -
    Мішелі, П'єри, Жаки і Роланди
    (герби, маєтні знаки - пишні "ґранди") -
    впізнай, спинися, вибери мене,
    коли ти справді д и в о неземне,
    прийми на мить обличчя
    Е с м е р а л ь д и ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  6. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:47 ]
    "Останні лови Ярослава Осмомисла"
    Вузенькою стежкою – в Галича теплих лісах –
    у прихистках Кри́лоса, Лі́мниці, у первозданній Діброві…
    Навіює Вишень олюднені сни кольорові.
    І притча Любові – на княжих статечних устах.
    Над Галичем – хмариться… В сутінь біжить олениця.
    Шумує у кубках вино – не таке молоде!
    Я відаю, княже, що в мислях твоїх – молодиця…
    В пожадливих пломенях міниться личко бліде.
    Твій вчинок – свавільний. Ті лови для тебе останні.
    Над Галичем – буря… і смерчі… і зблиски заграв…
    Безноса вже поруч. Завмерла коса у чеканні:
    ось той Осмомисл, що Чагрівну без тями кохав!
    Волай – не волай, рівно в хащах ніхто не почує
    в сідлі уколисаних ревних князівських зізнань…
    Хто крівлю покинув, хто в бурю у лісі ночує,
    на того вартує підступна, як твань, лихомань.
    Життя пережите. В нім згірклого меду доволі.
    У чолах, у княжих, безсилля над міру пече!
    Подітись куди від боярської злої сваволі?
    Хіба прихилитись на вірне жіноче плече…
    Вже й плечі – примари, і ймення нашіптує листя,
    вже й очі не людські, а диких тобі олениць…
    Наблизитись годі. Хіба що націлити вістря,
    в пориві захланнім здобути цю тінь силоміць!

    … Хисткі серпантини непевної княжої слави…
    Над Галичем – злива. Запущений пруг тятиви.
    То – хвиля зрадлива, то чорна стріла, Ярославе,
    діткнулася нагло до княжої буй-голови.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:09 ]
    "Галич. Повернення"
    Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
    Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
    На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
    що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...

    А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
    що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
    що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
    а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...

    Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
    у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
    та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
    Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.

    Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
    Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
    Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
    а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
    і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
    то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!

    Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
    увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
    Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
    ...Чебрецеве усластя... То – щастя?!

    У чім... і по чім...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.

    Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич.Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:11 ]
    "Калка.* Три Мстислави"
    ... А татари, вражі гості,
    гарцювали на помості:

    -- Три Мстислави,
    три Мстислави,
    всі зазнали тої слави --
    буйні голови схилили,
    меч булатний пощербили ...
    А свої прелюбі кості
    полишали на підмості --
    красно гостей частували,
    дрібно кісточки збивали ...

    ... Ніхто тоді й не знався на татарах --
    були степи, та хани кочові:
    на кутригу́рах знались, на аварах** ...
    Аж тут азійські варвари нові!
    Той варваризм не римської породи:
    щілини вік ... а у щілинах -- лють ...
    (Тваринний витвір матінки -- природи:
    сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
    І не смакують тушею конини,
    і не ламають гречно спис о спис --
    хрещене тіло божої людини
    звисає з сідел головою вниз ...
    Допавсь до нього бусурмен-татарин
    захланно так руками обома:
    йому солодша над усі нектари
    узята шквалом людська бастурма!

    ... "Три Мстислави,
    три Мстислави --
    очі галки поклювали ...

    Три Мстислави,
    три Мстислави --
    десять тисяч поховали ..."

    ... Напилася, наїлась річка Калка
    калених стріл із вражих колчанів.
    Здригнулась Русь: то помста, а не валка --
    тавро лжеслави на хребтах синів!
    (Уже ж було: в похід збирався Ігор ...
    В ріці Каялі змочено рукав.)
    Де йде різня, там, певно, не до ігор --
    між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!

    ... На княжих трупах зведено помости --
    на них всю ніч гуляла татарва.
    Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
    Овва, Мстиславе з Галича, овва ...

    ... Над Калкою -- ні мулко, ані грузько --
    "єси за шеломями, земле руська" ...
    ... "Баба́*** ... ага́"**** -- баби-агинський дух:
    тут зела -- пера, а земля -- як пух.
    ... "Баба́ ... яга́"***** -- жаха дитину мати.
    Було шолом о Калку не каляти!


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:06 ]
    "До портрета Чингісхана"
    ... Був собі вождь на ймення Темучин.
    Пізнала Русь епоху Чингісхана.
    Прадідизна́, етнічна "р о к с о л а н а"
    здригалася при дерзновеннім "ч и н..." ...

    А що вже степ наслухався копит.
    А що вже трав під копита́ми збито.
    А що людей вкраїнських перебито
    у кучугурах полум`яних літ...
    Воістину, пекельний чоловік!
    Та що там чоловік -- скоріше, демон ...
    Чи то душа -- непроходима темінь,
    чи, може, в лоні матері хто врік?!
    Щоби вести свій нарід по кістках,
    щоб напувати коней в людській крові,
    і м`яса з`ївши, на гортанній мові
    "ш а й т а н" взивати швидше, ніж "А л л а х"!

    ... "Т е м у"... -- бо "т ь м а".
    То ймення нечестиве.
    А все ж "Ч и н г і с" -- "В е л и к и й" для своїх.
    Чи ж матір почувалася щасливо,
    припавши на Блискучий твій Поріг* ?..
    Про що тоді вона просила духів,
    (нехай уже собі -- у Духів Тьми),
    які магічні скреслювала рухи,
    б`ючись об землю стегнами, грудьми...
    Вона -- така слаба, безмовна жінка,
    чи ж їй під силу с о н ц е в о р о т т я?
    Одне скажу: хоча вона й ординка,
    та понад с л а в у зважує ж и т т я!

    Не зчуєшся, як обрій запалає
    зо всіх світів невтоленим вогнем.
    Прислухайся, із тьми віків волає
    непогасиме "с и н у ... с и н у... Т - е - м..." ...

    ... Історія, тяжка на перехрестях,
    утопче в грунт ще не один курган.
    Та відблиском підступності й безчестя
    є на Русі наймення Ч и н г і с х а н!

    Росте трава... Могили наших пращурів.
    Обпалені облачення святих.
    Червона Русь, не раз іще заплачеш ти
    від отприсків о р д и н ц і в "золотих" ...
    "Т е м у..." - бо "т ь м а". То племя нечестиве.
    Такий вже рід... "О с м а н и" -- бо "о с а"!
    Кусюче вкрай і вкрай немилостиве...

    ... Був собі вождь на ймення К у р е м с а...


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  15. Ірина Вовк - [ 2017.07.13 11:48 ]
    "Лев у Лаврові*. Світло і тіні"
    Князь Лев на старість теж монахував.
    Душа сум`ятна прагла одкровення.
    В молитвах ревних чарою спасення
    сотала с в і т л о сива голова.

    Христа розп`ято ... Ідоли падуть ...
    Криниці задихаються змілілі.
    Життя як ватра: в кожнім божім ділі
    твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
    Оступишся на п`ядь -- провалля, хащі,
    вся гадь земна рамена обів`є ...
    Коли у серці Бог -- ми не пропащі,
    і брат з лукавства ближнього не вб`є,
    на міжусобну бойню не прикличе
    родів слов`янських княжих отрочат ...
    Є правий Суд і є всевишнє Віче,
    і є Петро з ключами біля чат ...

    ... Вартує лев у княжім передмісті ...
    (Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
    Гінці несуть у двір від Бели вісті ...
    Констанції пошлюблена рука ...
    А далі -- вир: все татарва, ятв`яги,
    пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ ...
    Данилова спонука до відваги,
    до лицарства, до честі знамена ...
    Та на вазі -- супроти злої січі,
    де Куремса стоїть і Бурундай,
    Данило й Лев у ризі Будівничій --
    на хліб і сіль, на спільний коровай!

    ... У Лаврові вечірню віддзвонили.
    Наповнені потири золоті:
    в путі несповідимій до могили
    нас мироносять ангели святі.
    Кончина тіла -- не бліда константа
    недосконалих пошуків земних ...
    Осяяння могучого таланту,
    звитяжних здравниць, тембрів голосних ...

    Суть воїна і мужа, і привідці --
    се отчий дім, зелена отча твердь,
    глибінь прозора отчої криниці,

    тоді -- в и с о к а, благородна смерть!

    ... Констанціє ... (Останні поривання.
    Остання при житті відкрита суть.
    Останній спалах с в і т л о г о кохання ...)

    ... Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:28 ]
    Євпраксія ІІ. "Двічі вінчана"
    Ти, Адельгейдо,* втомлена життям,
    чарівна жінко з тонким почуттям,
    безмовна тінь постриженки-черниці
    із поглядом колишньої цариці, --
    чого ти зажадала від склепінь
    обітниці Христової -- спокою?
    примирення душі із тілом?.. ба ...
    Така вже суть: толочаться хліба,
    бо коні йдуть крізь них до водопою!

    ... Невпізнана звогніла тінь -- умреш,
    розтанеш між склепіннями німими ...
    Єдине в радість: тут, проміж своїми,
    обітовану землю віднайдеш.

    ... Спітнілі коні. Сплутані путі:
    неслись, бувало, сани золоті
    в чужі світи -- на свити і корони --
    туди, де угри, німці і саксони --
    маркграфових наїлись нагаїв
    і тих, що Генріх згодом недоїв ...
    О ненаситне м`ясоїдне чрево!

    ... Росте собі тисячолітнє древо --
    в соборних мурах кронами шумить --
    а що життя: магічний проблиск, мить,
    та й то не в злоті, а таки в червіні --
    і ми у нім трагічні диво-тіні,
    дарма, що з імператорським вінцем,
    коли зблудила Доля манівцем.

    Собор Успіння ... Втишишся, заснеш
    під молитов вкраїнських переспіви,
    і образ Непорочної Вседіви
    у синьо-жовтім відсвіті одеж
    тебе прийме, і поведе на луки --
    як матір після довгої розлуки
    пригорне д`серцю зблукане дівча,
    немов пташина змерзле лелеча --
    тебе блакитним вкриє омофором,
    і виплете вінок із хризантем ...

    ... це -- Україна, доню,
    твій Едем.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:55 ]
    Євпраксія І."Сімейний портрет"
    …то сон страшний: весілля в темно-синьому
    і зоряний вінець із хризантем.
    Споглянься, друже, де ж він, той едем –
    в пахучих ружах, в хутрі соболиному,
    в серпанку, що стікає на плече!..
    Чогось нестерпно серденько пече,
    бо ось вона – Євпраксія – ще юнка,
    у Генріха благає поцілунка,
    а він – при обладунках і з мечем –
    чваніє тілом як пожадним стервом,
    і в жінку заповзає, наче змій,
    єством лукавим… Сли́ною гидкою
    знеживлює цвітінь тремку красу –
    звивається розпещено в косу,
    до стегон, перс торкається рукою
    в пориві хтивім, в нехоті, в блювоті,
    в улесливій величності – дрімоті,
    між оргій п’яних і нечистих мес,
    поміж свячених страв: “Христос воскрес!” –
    зацвилий плід зухвалого поріддя,
    іржавий цвях з-під зайшлих підошов –
    кубло насилля, королівська кров,
    прокля́та Богом на сумне безпліддя –
    що й руку підняла супроти Риму,
    але й зате і скарана була
    до рівня босих ніг і мішковиння,
    до рівня подорожнього осла…

    …А що ж тобі, Євпраксіє, царице,
    зневажена чужинцем молодице,
    чи сниться, пробі, вольний кінь в степах?
    Чи сад розквітлий там, на Україні,
    чи, може, ніжні трелі солов’їні
    у юнака на трепетних устах?..

    Або зі снів дитинства – чеберяйчик –
    в високих стеблах сміхотливий зайчик,
    а, може, шмат ще теплої ріллі,
    де княжі ніжки бігали малі
    укупочці із отроком русявим –
    і де котилась відсміхом луна…

    …Коли ж у божім часі підростали,
    той шмат землі до серця прикладали,
    змовляючи божественне: “жона”…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:01 ]
    Цезар і Клеопатра, або Ніч у Єгипті
    Богині Баст гнучке котяче тіло
    на розпашілих побережжях Нілу...
    Вже Клеопатра поринає в ніч,
    легку накидку пориває з пліч --
    гойдає барка Месектéт*1 на хвилях
    м`які ложниці царських спочивальнь,
    інтими сонцесяйних почувань --
    тут Цезаря невтолені змагання:
    безсонна ніч... остання ніч кохання,
    осягнення солодкої мети --

    ах, Юлію, ще встигнеш відпливти
    в підземний Стікс -- пронизаний ножами --
    до стін Тартару, Вогняної Брами,*2
    що отверзає смертникам уста --

    отак стебло в Озіріса вроста
    і через тіло зерням проростає*3 --

    ще самка-яструбиця розпластає
    по твоїх членах пір`ячко своє,*4
    і заклене: "О ж и й, якщо ти є
    просвітленим, непроходящим богом,
    і твоє сім`я плодиться без меж --
    тоді ти Оком Гора вік почнеш,
    і твій к і н е ц ь обернеться п р о л о г о м
    до вічного блаженства і життя --
    нехай воно коштує пролиття
    гарячих крапель цезарської крові...
    ...А зараз -- ніч в Єгипті, Ніч Любові,
    сплетіння тіл, узори із ліан,
    захланний подих уст, безумний тан
    до повної нестями і знемоги...

    ...Це, певно, Хапі*5 оре перелоги,
    благословивши Гора гордий лет...

    ...Світає... Повноводить Ніл... А х é т"*6 ...

    8 травня 2003р.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 10:00 ]
    Торкаючи "Слово..."
    Співаю славу Руської землі,
    А не ганьбу полону половецького…
    Коли б знаття, які поводирі
    З потомків Ольги, ласих на скарби,
    (Не книжнії скарби зі світу грецького) -
    А на шаблі ординської доби,
    Що їх зманили в лігво Кончакове –
    На коней степових тяжкі підкови...

    …Співають сурми Ігорів похід!..
    Сурмить Сула – Дніпро у хвилях дметься,
    (Чомусь йому розлого не сміється,
    Бо з дна не сонце – пляма вирина) –
    «…то Україна много постона…»!
    Вкриває темінь небеса дзвонові –
    Тече печаль, мов крівця, по Дніпрові…
    Реве Дніпро на грізні голоси:
    «…За шеломянем,земле-Русь, єси...»!

    …Дівчата виглядають на Дінці –
    Куди прибились пущені вінці,
    На манівцях не ймуть лихого знака –
    Вінці потопчуть коні хана Гзака:

    «Вже нам своїх милих лад
    Ні мислію помислити,
    Ні душею здумати,
    Ні очима оглядіти»…

    …А у Путивлі-граді на валу
    Співає Ярославна піснь скорботну –
    Про Долю жінки,Доленьку безродну,
    І про побоїщ лютих сиву млу –
    На вої половецькі месть-хулу,
    На ладо миле кличну мисль свободну!

    …Заграє хвиля на Дніпрі-Славуті -
    Опівночі стовпами мла іде,
    То сонце-бог для князя путь пряде,
    На руські землі, волею розкуті,
    Яку скропило тіло молоде –
    (Хвала небесній правді і могуті)!

    О лада милі, в часі не забуті,
    По вас розлоге древо проросте…

    Із дум крилатих, сліз дівочих дрібних –
    Трава зійде на побережжях срібних…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  21. Ірина Вовк - [ 2017.06.29 08:10 ]
    "Вавілон"
    "Ворота Божі" -- місто "Баб-ілí",*1
    в тобі є щось від житниці Іллі
    і неба клин від башти Есагіли,*2
    де у тіарі золотій Мардук*3
    проймає зором з молитовних рук
    жертовних трав пахучі фіміами --
    і Сарпаніті,*4 першій між жінками,
    приносить в дар божественний напій...
    В "Гаю життя" -- в "Е ш à р р і"*5 -- щастя стій!
    Не посягай на створене б о г а м и!

    ...Та враз Нергàл*6 з огненних колісниць
    метнув на "Баб-ілí" глумливу руку:
    спасибі, перси, за гірку науку --
    не в о з н о с и с ь, бо прицвяхують н и ц ь!
    "Менé, текéл", на вагах "ве - парсина"...
    (З легенди Набонідового сина).*7

    ...Спасибі, персе -- Кіре... потім Ксерксе,*8
    що в тебе в грудях б`ється мідь -- не серце!
    (Історіє, ти повна провидінь,
    а хоч би зворохоблених жрецями,
    що відкривали персам "Божі Брами",
    здіймаючи в курильнях, що здиміли,
    ворожий щит на скверну Есагіли...)
    ... А що Мардук?.. А як же Сарпаніта!
    Богів нема -- пливе німа позліта
    в чужу казну... Божественні жнива!
    (Тиран тирану груди розриває --
    світ на т и р а н і в став -- б о г і в немає!
    З тіар сліпучих з о л о т о сплива).

    ... Пустирище -- на місці Вавілону...
    Чистилище, чи скрипи "Божих Врат",
    чи може, тут конає Олександр,*9
    сховавши смертне ложе за заслону...
    Та будучи улюбленцем між зір,
    облесником самої Сарпаніти,
    ще Олександру суджено узріти
    блискучу рать, убрану на підбір,
    Могучу Рать під стягом "Македонським"!

    ... У р в е т ь с я час, що зветься В а в і л о н с ь к и м,

    залишаться руїни й імена,
    взамін палацу -- глиняна стіна...
    Горби -- мов гідра -- вирвами подерті --

    в "Гаю ж и т т я" на Постаментах С м е р т і...

    16 травня 2003р.

    ----------------------------------------------
    *1 "Баб-ілі" -- дослівно "Ворота Божі". Так називали своє місто жителі південної Месопотамії.

    *2 Башта Есагіли -- найзнаменитіший з усіх храмів Вавілонії, де на 90-метровій висоті живе великий бог Вавілону -- Мардук.

    *3 Сонце -- Мардук --- представник "нової генерації" богів Вавілону, що перекроїв Всесвіт з тіла і крові "старих" богів, сотворив небо і землю, систему світил Зодіаку та перших людей.

    *4 Сарпаніта -- божественна дружина Мардука, головна з-поміж богинь вавілонського пантеону. Дослівно "творителька сім`я" -- образ богині Матері.

    *5 "Гай життя" -- "Ешарра" --- божественна Квітуча Оселя на землі Вавілону. Тут, серед зелені дерев стоїть святилище Есагіли, і перед віруючими з`являється бог.

    *6 Нергал --- старовавілонський бог війни, уособлення палящого Сонця. На печатках зображався з серповидним мечем, двічі левиноголовий, стояв на горі, наступивши ногою на ворога.

    *7 Ідеться про легенду загибелі сина царя Набоніда -- Валтасара, якому в ніч падіння Вавілону вогненна рука на стіні палацу залишила напис МН'ТКЛВПРСИН; себто "мене, текел, ве-парсин" ("відміряний, зважений, поділений", або ж "відданий персам").

    *8 Кір та Ксеркс -- перські царі, що брали участь у руйнації Вавілону.

    *9 Олександр Македонський -- у Вавілоні, за сто років після падіння міста, зустрічав свою смерть.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Шон Маклех - [ 2017.05.01 01:32 ]
    Нетвереза пані Смерть
    Пані, не пийте – це забагато,
    Пані, цей шинок можна минути
    І сюди не зайти.
    Пані, Вас надто всі добре знають,
    Тут – у Дубліні, там у Слайго,
    Вибачаюсь, у Слігех, але то все одно.
    Пані не пийте, коли нетверезі –
    То вже занадто – впадете у бруд,
    Плаття біленьке стане плямистим,
    Ой, як не гарно буде тоді.
    Пані, не пийте, це Вам не личить
    Потін і пиво – це ж просто блуд.
    Пані, ми звикли до Ваших візитів
    У кожну халупу і замки князів,
    Пані не треба шаленим віскі
    Туманити розум! А їй не втямки...
    У нас в Ірландії люблять вмирати,
    Люблять і жити – інколи й так,
    Пані не треба, так безтурботно,
    Так недоречно дивитись на нас,
    Ви ж за роботою, Ви ж на службі
    В Кромвеля, Вільяма чи може в Генріха
    Того, що восьмого, тільки не в нас!
    Краще до справи, на нашому острові
    Раді-радісінькі геть всі без винятку бачити Вас!
    Пані не слухає, келих за келихом
    Перехиляє та все у нутро,
    Косу закинула, мугикає пісеньку – їй все одно!
    Донхади й Патріки, Гормлейт і Грейнн –
    Плачуть і журяться,
    що ж таке робиться –
    Пані бліда
    віскі упилася, просто біда!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  23. Валерій Хмельницький - [ 2017.04.12 15:16 ]
    Адам і Єва (альтернативна історія)
    В раю гуляла пустотлива Єва,
    Над яблуком замислився Адам -
    Враз блиснуло і загриміло зліва!..
    Злякалась Єва й мовила: «Не дам...»

    «Ах, так?!.» - Адам до неї люто -
    «Піду я до Ліліт - і назавжди!..»
    Адама Єва стиснула за руки
    І в ноги кинулась: «Залишся, не іди!..»

    Повів Адам її у райські ку́щі -
    Удвох вкусили яблука й гріха,
    Що насолодою для них став сущою…
    Альтернативна є історія й така...


    12.04.17


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" 5 (5.44)
    Коментарі: (18)


  24. Ігор Шоха - [ 2016.10.28 14:39 ]
    Поза окопами
    Я у бою за нашу Україну
    не убиваю ворогів моїх
    ані а ля буяни, ані тих,
    які таємно ціляться у спину.

    І не біда, коли я лаю їх
    не дуже полум'яними словами,
    аби не обгоріли між боями
    свої або чужі серед своїх.

    І може, чимчикуючи до ями,
    найдеться ще блукаюча вівця,
    яка не розуміє до кінця,
    куди іде з моїми ворогами.

    Воюю я, міняючи місця,
    на рубіконі передислокацій,
    не визнаю ані колаборацій,
    ані амбіцій іншого бійця.

    Я не готую акцій і овацій
    полеглим у гібридному бою.
    Я захищаю націю свою
    в ім'я майбутніх незалежних націй.

    10.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  25. Вікторія Торон - [ 2016.09.08 04:28 ]
    Комахами дрібними на вітрах
    Комахами дрібними на вітрах,
    захопленими в кручені потоки,
    рецепторами внутрішніх антен
    епохи ми уловлюємо зсуви.
    І знов занепадає вічний Рим,
    у небі, понад варварів наскоки
    злі ангели розгнівано сурмлять —
    — розплати тріумфуючі склодуви.

    О, скільки людних стоптаних полів,
    поглинутих пожежами й мечами,
    загублених без думки і жалю
    до всього, що меткі плекали руки,
    осяде Атлантидою на дно,
    прудкими заснується павуками,
    і сни цивілізації минуть,
    мов ефемерні никнучі сполуки!

    Ногою не дістать твердого дна,
    нас кидає у збурених стихіях,
    де видимий оголений абсурд,
    не криючись, сміється і панує,
    знайомий світ зіщулено тремтить
    і на очах безпомічно старіє,
    твій голос за порогом помира,
    і слово, що вихоплюється, — всує.

    Зігнешся над травою забуття,
    що споконвічні вистелила схили, —
    багато відшуміло і пройшло
    поміж земних спотворених проекцій.
    Що діяти захопленим в потік
    подій, яких не ждали й не просили?
    ...«Розраду філософією» нам
    записував приречений Боецій*.

    * Бое́цій (лат. Boethius) (біля 480– 524 рр. н.е.) — римський державний діяч, філософ, математик, християнський теолог, який займав високу державну посаду при Теодоріху Великому (королі остготів, що завоював весь Апеннінський півострів і Сицилію) і, заступившись за невинного, сам був несправедливо звинувачений у державній зраді і жорстоко страчений. В ув’язненні написав головний твір свого життя — «Розрада (або утіха) філософією», яка стала «золотою книгою» середньовіччя.

    2016



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  26. Володимир Тимчук - [ 2016.08.25 21:48 ]
    Храм
    перша вóйна київ наш сосюри
    спів летить корогви мають дзвони в храмах
    зунр і злука спілка з польщею петлюри
    ...кутник смерти перший другий відспів з храмів
    і огонь новий із яру й лють похмура
    неп й пацифікація вкраїнську в храми
    в маси авангард і вапліте культуру
    «боґа нєт» один костел закриті храми
    три колосся чорні дошки мури
    з комнезаму й рознарядок дзвони з храмів
    курбас хвильовий мовчать земля й бандури
    склад музей торгсин колгосп у храми
    кров в європі коновальця та петлюри
    на її руках і кров з карпатських храмів
    й «нелюдей» з округ гори святого юра
    і війна свята за гідність в отчім храмі
    ...
    незалежність! стяг шеренги танки беемде і птури
    запорука панахид молебнів за героїв в храмах

    25.VIIІ.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Вікторія Торон - [ 2016.06.26 00:00 ]
    Мости історії
    Зариті в мох історії мости --
    провалені, щербаті, непрохідні...
    Як сторожко доводиться брести,
    зриваючись, в туманному сновидді,
    і мотузяний поручень в руці
    стискати гулом пальців побілілих!
    У спину -- віддих втомлених бійців,
    колись живих, навіки вже зомлілих.

    Вогке коняче пирхання і біг,
    тремтячі крупи в пінних білих клаптях...
    О порохи нелічених доріг —
    утомленого людства сіре плаття!
    Напівживі обірвані мости
    на кожнім метрі з’єднують з минулим,
    і легко провалитись у світи,
    над часом переходячи заснулим --

    туди, де вже давно тебе нема,
    лише луна обірвана — від інших.
    На камені — розмиті письмена
    і слід меча — в тужній останній ніші.
    Несамовитий вершника політ —
    застерегти когось від небезпеки,
    століттями давно затертий слід,
    відчайний крик -- загублений, далекий!

    Вони живуть -- невидимі мости —
    занедбані, зруйновані, забуті.
    Один у одний вкладені світи
    на кожному життєвому розпутті.
    Їм байдуже до часу і до нас —
    чи ми про них згадаєм і оціним.
    В глибинах переховує їх час,
    в ущелинах під небом буйно-синім.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Ігор Шоха - [ 2016.05.06 16:11 ]
    На проводи
    Знову додому на проводи їду,
    де і печалі, і радощі всі,
    липа Тараса од прадіда-діда
    п’є-не нап’ється води у Росі.
    Поки почую, як мати гукає,
    і не побачу живими сусід,
    може, барвінок мені нагадає,
    де спочиває похований дід.
                Є, слава Богу, і пити, і їсти.
                 І літургійна акафіста мить,
              може, зорею зійде урочисто,
                   і засіяє небесна блакить?
    І завітає рідня і знайомі,
    і на хрести – силуети живі,
    ближні, далекі, забуті, відомі –
    діти дітей і дари у траві.
    Душі несемо до мами і тата
    і на Малій і на нашій землі.
    Їм обіцяли усе... і багато...
    Їх і немало у чорній ріллі.
    Братська могила великій родині –
    голодом гнане у яму село.
    Цвинтарем стала одна половина,
    іншої – ніби тоді не було.
    Наче її ще і досі немає.
    Буйні вітри перевіяли прах.
    Наша історія їх поховає
    на роковини у тих небесах,
                 де не минає хода урочиста
              Божого суду, акафісту мить.
                   Є ще юродиві і комуністи.
            Хто за убитих мені відповість?

    05.2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  29. Ігор Шоха - [ 2016.04.25 14:11 ]
    По канату над прірвою
    Коли йдемо тією течією,
    яка уже не залишає сліз,
    то як не повинитися душею,
    що не жили, а мучилися з нею
    у цьому краї зеків і лакиз?

    І поки не жили, а виживали
    у вирі суєти і самоти
    тону́ли, то із неї виринали –
    із глибини до тої висоти,
    якої у юдолі сліпоти
    і зрячі у собі не помічали.

    Екранами пройшла як ураган
    така собі Ельвіра Мадіган,
    якій життя судило «вищу міру».
    Але куди летіти на біду
    метелику у заскленім саду,
    де вижили «еліта» і банкіри?

    1970-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  30. Вікторія Торон - [ 2016.04.10 01:08 ]
    Страшний момент, коли цілує сонце


    Страшний момент, коли цілує сонце,
    бо знаєш—після цього буде морок.
    Розбиті крила з залишками воску
    гойдатимуться на зеленій хвилі.
    В очах іще танцюють чорні віхті
    в жовто-гарячих вогняних коронах,
    тебе ж нічого більше не тримає
    в раптовім вертикальному безсиллі.

    Ще хвильку майорять перед очима
    відбитки неба на грайливих водах,
    і обриси покинутого Кріта
    востаннє закликають повернути,
    і батько, враз посивілий від страху,
    зайшовся криком здавленим, нечутним,
    в крові ж у тебе—поцілунок сонця--
    у світі найсмертельніша отрута.

    Сягнувши оком світу олімпійців,
    засліплий, ти крізь слози їх не бачив,
    та в спазмах неможливого екстазу,
    коли бриніли музикою груди,
    ти, смертний, що наважився торкнутись
    палаючої осі колісниці,
    здобув і найпалкіший поцілунок,
    і ту, що все загашує, остуду...

    2014



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  31. Вікторія Торон - [ 2016.03.19 06:02 ]
    Переможці (досвід античності)
    Перемагає бог війни, перемагає груба сила.
    Ахейців лютим торжеством кривавий вітер налетів.
    Бурхлива мантія вогню троянців зраджених накрила,
    і тисячі ідуть під меч гарячим місивом із тіл.

    Настане день — скінчиться бій пустельним згарищем і димом,
    терпкими ріками рабів і воєм зляканих дітей.
    Спеленуте у каламуть, життя гетерою без гриму
    бреде, кульгаючи, з арен залитих кровію ночей.

    Вони збагнуть — життя трива, триває після перемоги,
    пробиті груди ворогів цей не облегшують тягар.
    У нім — повернення назад, холодні, гибельні дороги,
    і невловимість забуття, й від свіжих ран — недужний жар.

    Ридання, марення у снах: з воріт укріпленого міста —
    троянський вихор колісниць — чи ти із ворогом зріднивсь? —
    бо аж не чується душа в фантомній радості, що звісно,
    хоч їх давно уже нема, живі і Гектор, і Паріс.

    Єлену візьме Менелай (війна давно вже не за неї),
    в невиліковному чаду від білосніжних тих грудей,
    і десять років по морях в жаданні Ітаки своєї,
    в полоні насланих негод тинятись буде Одісей.

    Гнів Клітемнестри не простить жертвоприношення страшного,
    і переможець-чоловік їй буде гірший, ніж чужий,
    тож Агамемнона тріумф скінчиться скоро за порогом,
    коли до отчих стін прийде змивати піт утоми свій.

    Так переможців з прахом жертв у пил земний мішають боги.
    Назад три тисячі років перегриміло і вляглось.
    Війни засліплений циклоп, глумливий усміх перемоги —
    усе з кістками поколінь під спільним насипом зійшлось.

    Сценарій кинуто убік, актори всі зіграли ролі,
    хтось вимушено, а отой — віддаючись з останніх сил.
    Прорив єдиний із тенет богами пійманої волі —
    як над Пріамом у сльозах зненацька зглянувся Ахіл.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  32. Вікторія Торон - [ 2016.03.08 11:42 ]
    З родинного альбому
    Верталися назад на батьківщину
    з сусідньої чужої чужини.
    Скупий набуток складено у скриню,
    насупився синок і мовив «ні».

    Уже стояли найняті підводи,
    оббігли дочки тридцять раз село,
    а син утік, немов пішов під воду,
    немов його ніколи не було.

    Захрипла мати докоряла долі,
    плачем її небіжчик би пройнявсь,
    а син сидів тихесенько в стодолі—
    хтось знав про це і нищечком сміявсь.

    Поїхали, сльозами вмивши види,
    лишивши гроші людям у селі,
    і вистрибцем побіг він до сусідів,
    і сів із ними разом при столі.

    Пролинув рік, і посланець з родини
    прибув із подарунками за ним.
    Він втік і ждав до пізньої години
    у бур’янах під муром кам’яним.

    Нескореною волею дитини
    він досягнув свого—і переміг:
    він не хотів батьківської родини,
    йому кортіло жити у чужих.

    І виріс він, прийняли його люди
    й потилиці не чухали уже:
    чому йому чуже здавалось любим,
    чому своє здавалось—як чуже.

    Свій рід він заснував в чужому краї,
    спаливши всі за спиною мости.
    Бува і так—і ліків тут немає,
    як і причин не можна віднайти.




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.29 18:47 ]
    Олексій Тичко Бій під Крутами*
    Сліди боїв у чистім полі.
    Сніги розтанули від гільз.
    Там знавіснілий од сваволі, Двічі
    Москаль на Україну ліз.

    Рядами пальта і шинелі
    На полі бою біля Крут.
    У рай для душ відкриті двері, Двічі
    Тризуб і стяг упали з рук.

    Прийшли під Крути тільки триста,
    Спартанський дух тоді воскрес.
    Упали, як у осінь листя, Двічі
    Тілами сніг укрили весь.

    Сусід північний - брат чи ворог?
    Усіх він вибив – до ноги.
    А вітер ніс на Київ порох Двічі
    І дим неволі навкруги…

    2010



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2016.01.28 22:32 ]
    Іван Богун (пісня)*
    Гей, то не туман на шлях
    Білу вовну та й кладе,
    То Богун-козак, то Богун-козак
    Та й на ляха полк веде.

    Наче навесні ріка
    Військо ляха залива,
    Вилягає враг, вилягає враг,
    Наче скошена трава.

    Довго по полях-лугах
    Ще Іван панів хрестив,
    То Богун-козак, то Богун-козак
    За Нечая-брата мстив.

    Воювали в ту війну
    Аж до самої зорі,
    Славу Богуну, славу Богуну
    Заспівайте кобзарі.

    7501 р. (Від Трипілля) 1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  35. олександр квітень - [ 2015.12.28 09:47 ]
    Українським воїнам загиблим в совєтських окупаційних війнах
    Блакитним полумям вітрів
    похмурий світ спалила спека
    як заздрили вони лелекам
    згадавши друзів і батьків
    -------------------------
    І рідний край - повинність клята
    змарніла молодість в пісках
    сліпі раби, німі солдати
    то в щиру юність вбитий цвях
    ----------------------------
    Страждання кривди і тривоги
    розлуки, розпачу, війни
    бажали іншої дороги,
    чекали іншої дороги,
    не мали іншої дороги,
    загиблі в армії сини
    --------------------
    Хто бачив біль на їх обличчі
    неспокій, смукток, горе, страх
    вогонь в душі, шалений відчай
    гіркі прокляття на вустах,
    гарячі материнські сльози
    на горем скраяних очах
    ----------------------
    тінь смерті в цинкових обіймах ,
    вінчання з кулями в боях,
    в нікому не потрібних війнах,
    -------------------------------
    Афганістан і Карабах
    ви підкоряли безнадійно
    серця заалишивши в пісках!!!!
    ____________________________
    Блакитним полумям вітрів
    похмурий світ спалила спека
    як заздрили вони лелекам
    згадавши друзів і батьків

    Олександр Квітень

    14 КВІТНЯ 1994 РОКУ


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  36. Ігор Шоха - [ 2015.12.19 23:07 ]
    Якорі юності
    Піднімаємо якорі.
    Оминаємо фути, милі.
    Наші ранішні дві зорі,
    як підвішені ліхтарі,
    ще палають на небосхилі.
    І на палубі – ні душі,
    і до гавані не завізно.
    А попе́реду – міражі,
    де немає уже межі
    і ніколи не буде пізно.
    І зі станції юних літ,
    як по лінії на долоні,
    десь у вирій за білий світ
    налаштовані у політ
    білі лебеді. І на скроні
    завірюхою сивина
    опускається і не тане...
    Йде без мене моя війна.
    А зі мною – всього одна
    таємниця моя остання.
    І не мрія, і не мета,
    і не доля моя нещасна...
    Де ти, юносте золота?
    Обігнали її літа,
    і зоря одинока гасне.
    І у вічності на порі
    інкарнація без ліміту
    ненавидіти і любити...
    Тихо падають дві зорі,
    наче юності якорі,
    що тримають на цьому світі.

    12.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  37. Вікторія Торон - [ 2015.11.17 04:45 ]
    Вандея
    Розмите світло відмира крізь товщу сірих вод Луари,
    і затихає звук волань і реготи берегові...
    А поруч голий, як і ти, з тобою зв’язаний до пари,
    поза порогом небуття скінчив ковульсії свої.

    Якщо ти греків цитував, то голові твоїй—на палю,
    її з тріумфом пронесуть під танці й радісні пісні,
    а ні — то буде дно ріки і наречений—кожній кралі;
    не відцурається ніхто «республіканської» рідні.

    Безумства людського жнива— і пошук спрощення у смерті,
    прямобіжуча і дзвінка стрімка видайність гільйотин.
    Вінець «просвітлених» умів у їхній п’яній круговерті --
    захолоділі гори тіл і їх скривавлених частин.

    А ще попереду—Гулаг, страхіття помсти і покари,
    у топках спалені живцем, для себе вириті рови,
    але у мозкові чомусь— «весілля» на плотах Луари,
    червоний регіт крізь розрив тонкої, мов папір, кори.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Вікторія Торон - [ 2015.11.16 02:10 ]
    Катари
    Тоді, як гинули катари,
    стовпи стояли вогняні
    і пасмом диму йшли за хмари
    тіла їх, зранені в борні.

    Із пут лукавого закону
    виборювався їхній гурт
    біля Без’є, під Каркасоном,
    біля фортеці Монтсегюр.

    Їм відкривалася дорога,
    їм опускалися мости—
    вони їшли до свого Бога,
    до ідеала чистоти.

    2012



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Тетяна Сахно - [ 2015.09.10 08:05 ]
    А пам`ятаєш, братику...
    А пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину,
    охайний чистий дворик,
    стару абрикосину?

    І ми тоді малесенькі,
    щасливі й безтурботні,
    бабусею доглянуті –
    батьки ж то на роботі.

    Бабуся Галя й дід Василь
    для нас авторитети,
    дідусь читати нас учив,
    гортаючи газети.

    А пам`ятаєш, братику,
    холодні довгі зими?
    Кататись на санчатах
    старенькі нас водили.

    В бабусі Галі шаль була,
    дідусь Василь в ушанці,
    а потім всі дружнесенько
    ми грілись на лежанці.

    Внучата добавлялись,
    а старші йшли до школи,
    в бабусі з дідусем
    все починалось знову.

    І вже у нас онуки,
    і час летить невпинно,
    а пам`ятаєш, братику,
    бабусину хатину?

    Тетяна Сахно 2015 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Максим Тарасівський - [ 2015.08.20 13:07 ]
    Лето 1979-го
    ...и глобусом арбуз,
    у родины украден,
    и пузырьки медуз,
    и россыпь виноградин,
    и желтый срез степи,
    лиман зеленокорый,
    собаки на цепи
    и павшие заборы,
    соленая земля,
    не ведавшая речки,
    и тлела тихо тля,
    и громко человечки,
    цыганская серьга
    над полевым пробором,
    и вопрошали "га?",
    и отвечали хором,
    и пропасть в колеях,
    и маревом прихвачен,
    был горизонт в полях
    ничем не обозначен,
    спорыш, трава-спорыш,
    беседка, абрикосы
    и камышовых крыш
    блондинистые косы,
    и было далеко
    прекрасное далёко,
    дойти туда легко,
    да нам и здесь неплохо,
    и ласточкиных гнезд
    полно, но вкус неведом,
    и за паденьем звезд
    мы в ночь впадали следом,
    и ночь без фонарей
    светлей, чем с фонарями,
    и враг один - пырей,
    и запросто с друзьями
    мы в сахар мокрый хлеб
    макали - вкусно, сытно! -
    и разница судЕб
    была неочевидна,
    но времени искус
    развел в свои тарелки
    и краденный арбуз,
    и прочие безделки.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Шоха - [ 2015.08.16 10:24 ]
    Із окупації ряднянщини
    Жили ми якось і без кро́ві.
    І, може, Богові хвала,
    хотіли чистої любові
    і мали ту, яка була.
    А я забув уже, яка ти,
    моя найперша із дівчат.
    І як найкращу, упізнати
    уже не вмію, як солдат,
    що повертається не з бою,
    і не у світовій війні.
    Не закривали ми собою
    ще амбразури у Чечні.
    Ми повертались одинокі,
    не мали глею в голові.
    Щипали модних і високих
    і українські рядові.
    І повертали не до неї
    стезею пішого бійця
    з полону армії своєї
    і гідного її кінця.
    Ішли ми на чолі планети,
    неначе сукині сини,
    коли під Пітером ракети
    чекали Празької весни.
    І не одна тоді під кленом
    любила воїна за те,
    що був і юним, і зеленим,
    наївним, бравим...
                                  А проте,
    таким, як мати народила.
    І не ікається мені,
    що може й ти мене любила,
    як окупанта на війні.
    Ми не уміли оцінити
    свої минаючі літа
    у ті роки несамовиті.
    Тоді і ти була свята,
    і милосердна, і лукава,
    і наче видиво ясне,
    ще не чекаючи, чекала
    і забувала не мене.
    Ми брали те, що заслужили
    і те, що партія дала,
    і те, що інша не могла.
    Але не забували милу.
    І навіть честю дорожили,
    якщо така тоді була.

                                  2002-2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  42. Тетяна Сахно - [ 2015.08.11 09:55 ]
    Мамина пісня

    Колискову пісню мамину згадаю
    пригадаю голос, руки пригадаю,
    із душі полине пісня та ласкава:
    мені у дитинстві так співала мама.

    Колискову пісню доні заспіваю,
    пригорну до серця: «Баю-баю-баю,
    хай господь дарує тобі світлу долю,
    щоб в житті не знала ні краплини горя».

    Час летить стрілою, вічність поглинає,
    колискову пісню доня пригадає,
    дитятко пригорне й знову пролунає:
    «Люлі -люлі- люлі, баю- баю-баю…»




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Шоха - [ 2015.07.07 11:27 ]
    Еміграція в минуле
    Коли залишається мало надій
    на успіхи, щастя, кохання,
    тікаю у вірші зі всесвіту мрій
    у інші світи сподівання.

    Тоді я згадаю минулі роки,
    закреслені віхи і дати,
    відчую долоню твоєї руки,
    що хоче міцніше обняти.

    Почую спокусливі й досі слова,
    що мрія земна проминає,
    якщо не п'яніє моя голова,
    то хай неземне почекає.

    П'яніла! П'янила найперша любов
    ще юне, наївне, дитяче,
    яке не повториться знову. І знов
    так само душа не заплаче.

    Бо дійсно минає найкраща пора.
    Ти старшою, іншою стала.
    Тебе поманила досвітня зоря
    і квітка Івана Купала.

    І стукає пташка моя у вікні.
    Напевне їстивне шукає.
    І якось невесело стало мені,
    що папороть бачу свою уві сні,
    а іншу усе ще чекаю.

                                  07.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (8)


  44. Сонцедар Печерник - [ 2015.07.02 18:49 ]
    Печерник
    Це моя мала ода смерті!

    1
    Ні, не вмерти,
    лише майнути до початку початків.
    Посеред безоглядної німоти,
    печерної пустоти
    вихід до волі єству найти .

    2
    Вряди-годи
    серця кволий стук
    і здавлений повітря ковток у горлі,
    промінь в зіницях ще не стух
    Його зародок жевріє в жерлі.

    3
    Волога, сира стеля.
    Не марним стане мій відхід.
    Відійти хочу до вищих сфер,
    скористатися нагодою світанку,
    очистити свідомість у лоні печер.

    4
    І творячи легенду,
    Прагну змінити світ,
    Спадок предків возз'єднати воєдино,
    Щоб зродився новий міт,
    Нині себе старого я покину.

    5
    Непохований навік,
    себе не прирік на погибель.
    Звільнитися би від печерних кайданів
    Долаючи варни щабель...
    Чи стрітить святитель із кола рахманів?

    6
    На брунатно-зеленому мохові
    Присів межи галасу , крякоту.
    Дамся чути воронові,
    Най витягне з печерного мороку,
    Обміняю волю на мідний гріш…

    Вороне, віднеси мою сутність мерщій, скоріш…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2015.05.30 20:15 ]
    Слухаймо
    Я не мовчу, коли душа ярить.
    Але моя вага така маленька.
    То слухаймо. Це віче гомонить
    із глибини віків-тисячоліть,
    якщо недочуваємо Шевченка.

    Якщо зняли кайдани і ярмо,
    не варто знову муляти коліна,
    аби на лобі ставити клеймо.
    Якщо не на котурнах стоїмо,
    то слухаймо, що говорила Ліна.

    А скільки закатованих було
    у казематі рашії-союзу...
    А скільки не знялося на крило...
    Якщо забули морене село,
    згадаймо, за́ що убивали Стуса.

    Але не марна доля ця гірка.
    Партійне «чмо» кладемо у могилу,
    і юність піднімаємо на крила,
    в бою загартували вояка
    і волю українця-козака,
    і на Майдані Землю освятили.

                                  30.05.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  46. Владислав Лоза - [ 2015.05.01 11:07 ]
    Українській силабіці
    У вигляді воску на підсвічниках в глибині печер,
    яким відомо усе щодо аскез та пересторог,
    у вигляді каштелянських веж, які обступає чернь,
    вимагаючи їжі, а також зняття дальніх облог,
    у вигляді зарубок на ножі втікача від застав,
    які роз’їжджають уланськими вітрами по степу,
    у вигляді флейти у зубах чоловіка, який став
    єдиним, кого світ не вхопив бодай за ліву стопу,
    у вигляді залишків хліба на самому дні торбин
    студентів, які повертаються із кельнів та сорбон –

    ти проіснувала, аж допоки невідворотний плин
    еволюції не став останньою з твоїх перепон.
    Розбиваючи уявлення про себе як про мерця,
    ти зринаєш (у межах цього паперового листа)
    не з-під полемічного пера, а з-під мого олівця,
    щоб вернути зайняті силабо-тонікою міста;

    ти починаєш розносити пісню свою бойову,
    очікуючи стрімкого повстання попри прірву літ,

    але уся лояльна тобі абетка лежить в рову,
    а для нової ти – не більше аніж кумедний релікт.

    28.04.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  47. Олександр Козинець - [ 2014.11.26 22:00 ]
    ***
    – Мамо, а правда, що кожній з родин
    Діток приносить лелека?
    [слизька необхідність штучних тканин
    стискує злегка…]
    – Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
    Мама нам теж казали:
    Коли не було ще штучних тканин,
    Частіше лелеки літали.
    І кожна пташина несла під крилом
    Кохання новим родинам…
    – Скажи мені, мамо, якщо так було,
    Навіщо створили тканини?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  48. Олександр Олехо - [ 2014.11.21 09:44 ]
    Із циклу "Голодомор"
    Не приведи лихої долі
    за щастя мати в добрий смак
    дари голодної неволі –
    гнилу картоплю і буряк.

    Епоха згину – тридцять третій,
    за пеленою пелена...
    А найстрашніше – дотик смерті,
    коли минулася зима.

    І наче сонце ніжно гріє,
    прозоре небо тішить дні,
    але життя холоне, тліє
    і тихо гасне уві сні.

    Убрало небо сльози, муки
    і вороння гортанний хор.
    Володар чорної розпуки,
    селом іде голодний Мор.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (16)


  49. Серго Сокольник - [ 2014.11.02 22:06 ]
    Дивовижність сходу
    Дивовижність Сходу

    Схід дивуватиме нас, світ стоїть допОки!..
    Цю дивну витонченість я колись пізнав,
    Коли в віддалені часи важкі й жорстокі
    В пустелях Сходу я ще хлопцем воював...

    Так... Схід тонкий... Ця витонченість, певно,
    На серці юному зарубкою лягла,
    І вітер Сходу так доволі недаремно
    Все раз по разу знов торкається чола...

    Ця дивна витонченість... Слабкість в ній і сила,
    І жало змія, що коли його торкнеш,
    Укусом мічений, життя нестИ знесилиш,
    І спрагнеш думкою, й знеболено заснеш.

    І як дивуєшся, коли малий хлопчина
    Ще від колиски пізнає Фірдоусі,
    І епос давній в ньому житиме до згину,
    І з ним повік пройде життя припони всі.

    Чи- сила жінки (трохи іншої країни),
    Жіноча доля де доволі більш легка-
    Краса й сміливість, і спрямованість неспинна,
    Мов діловитість тої Пташки Королька...

    Гостинність Сходу... Неповторність Сходу...
    Булатний ніж для виноградної лози...
    Мов рубаї, поету стануть у пригоді
    Завжди із честю пережить лихі часи.




    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531587
    рубрика: Лірика
    дата поступления 21.10.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  50. Серго Сокольник - [ 2014.10.27 23:01 ]
    О Українцю! Друже! (філософсько-історичне)
    О Українцю! Друже! ( філософсько-історичне )

    О, Українцю! Друже! Як погано
    Тобі на серці стане- спом"яни
    Свою історію, злодІєм невблаганно
    У тебе вкрадену- її ти поверни.

    Як давні пращури величчям осяяли
    Нам за БОРЕЇ шлях серед віків,
    Коли прадавні Ар"ї воювали
    ІРАН І ІНДІЮ, окраїну світів.

    Коли чинуші Українця гноблять,
    Коли на Волю хтось ногою став,
    Про що нам факти історичні мовлять?
    Про КОЛІЇВЩИНУ народу, що повстав.

    Коли на землю милу України
    Надходить гадський сарани потоп,
    Про що історії прадавня пісня лине?
    Про ЖОВТІ ВОДИ і про КОНОТОП.

    Коли принизити твою бажають гідність-
    Стряхни з себе покори сірий пил.
    Здійсни в собі оте, Вкраїнське, рідне-
    Шевченка мрію- ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ.

    А ще- не забувай одвічну славу,
    Прадавньо- східних перемог гучний парад,
    Від Князя Київського лепту- Святослава,
    Того, Хороброго, що знищив КАГАНАТ.

    І з серця скніючого враз спадуть кайдани,
    І Голос Розуму з тобою говорить
    Почне про те, як Небо вказує негайно
    Тобі тепер НОВУ ІСТОРІЮ ТВОРИТЬ.

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512780
    рубрика: Філософська лірика
    дата поступления 22.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20