На міцних, не поморених крилах
Щезнув кінь – легендарний Пегас,
Певно інші його спокусили,
Не питаючи дозволу в нас.

В метушні повсякденній і вражій,
Поміж віршами, наче дітьми,
Отакої страшної пропажі
Не одразу помітили ми.

Хтось, у відчаї, став довголітнім,
Адже муза покинула нас!
Ну а той, хто цього не помітив,
Графоманить, сердега, весь час.

14.06.13

Накуплю йодованої солі , -
Є у мене грандіозний план:
Посипати безнадії кволі,
Аж до глибини сердечних ран.

Чудодійні ліки це, - направду,
Неприємні, люті, але все ж…
Чесне слово, до куща троянди
Із-за солі змій не підповзе.

22:15
13.06.13

Живу я на хуторі, чули, мо’, біля Диканьок –
Там зграї вовків завивають, як місяць уповні...
Вони до оселі підійдуть найближче під ранок -
І я зачинюсь, побоявшись поткнутись назовні..

В ту повню тесляр цілу ніч молотками гамселить,
Неначе ті цвяхи мені забиває у скроні...
Я потім ходжу, мов сновида, невиспана, сонна -
І мрію втекти у міста, передмістя чи села.

Та як утечу – навкруги болота й трясовиння,
Сніги по коліна і води розталі по плечі...
Піду я у погріб, де бочки коньячні та винні,
І їх відкоркую – й отямлюся десь аж під вечір.


13.06.2013

Ми вдвох з тобою.
Київ.
Передмістя.
Туманні горобини каганці.
Знімаю буси ( все-таки спромігся!),
Вони ( нарешті!) у моїй руці.
Слова про осінь зношені. Сум`яття.
І на деревах листя теж нема...
Знімай, моя берізонько, і плаття,
Знімай сама...
...А поруч десь апостол діток- бусол -
Високе небо навхрест обійма.
І я уже захоплено дивлюся:
От молодчина - все зняла сама!!!
...Ще віршами на тебе помолюся,
Моя ти чарівнице золота...
Моя ти Муза ( Людочка чи Люся?).
...Літа...Літа...
13.06.2013

Тут образність аж розкошує.
Верлібрів ноти - горілиць.
Рядочки - строго за фен-шуєм,
І... вже хропе під боком Гриць
(Він дуже швидко засинає...),
А свист - неначе в солов`я...
...Бо бідолаха ще не знає:
Не світ... не вірш...
Вагітна я!!!


10.06.2013

Ну шо, лежиш, собако ти лінива?
А най би тебе грім який узяв!
Ці мешти* зо три роки, як купила,
А ти ше й "етікеток" не зірвав!
Диван прогнувся ледь не до підлоги,
А на столі зижовкли всі газети.
Від тебе гет ніякої підмоги!
(А ше ж купую пиво, сигарети!)
...Придбала на біду собі планшета,
А там тепер якісь "Майстерні" є...
Він, люде, зображає вже поєта,
Коментарі щоночі роздає!
...А у хліві пацє підлогу з`їло,
Немає де подіти і ціп`ят...
Воно за якісь "рейтинги" засіло...
Не чоловік, їй-богу, а вар`Ят!
...А кіт домашній клепки теж не має:
На пузі в нього влігся...
...і...моргає...


07.06.2013

Ходжу я по вулицях сторожко й лунко,
Ношу перископа старого у клунку -
Як бачу, що вулиці скоро кінець,
То шляк ‘ми трафляє і вхоплює грець.
За ріг перископ я тоді висуваю
Все далі і далі, дістану до краю -
Та пильно дивлюсь в окуляра довкола…
Бодай-би такого не знати ніколи -
А раптом хтось схоче стрільнути з-за рогу?!
Та Бог ‘ми почув і небогу убогу
У Львів до будівель мурованих вивів,
Котрі без кутів. Я повірила в диво.
Оце-то львів’янам живеться у Львові!
Того-то львів’яни такі гонорові!


06.06.2013

Хоч у банку маю я рахунок
Та мені на нього – наплювати.
Слів моїх гірких убогий трунок
Понесу по офісах проклятих.

Зазирнув учора я на «Світоч»
Та прогнали ледь не кулаками.
Я на море не поїду влітку,
А піду у гори разом з вами.

Ні, не повний дурень і нікчема,
Не бездара я і не голота -
За базар гнилий не злізу з теми
І провчу фінансово сволоту.


04.06.2013

Спокійно і тихо мені в лікарняній палаті,
Сам Чехов на двері якої прибив № 6.
Одне тільки горе: у правому вусі проклятий
Сюрчить горобець, хоч нічого не п’є і не їсть.

Цікаві тут хлопці. Розказував Федя: “Безрога
Кобила нанЕсла півкопи бичачих яєць”.
А я кажу Феді: “А в мене єдина тривога,
Чи то не від віршів у вусі сюрчить горобець?”

Сусіда на ліжку праворуч – сам Петька Чапаєв.
А той, що ліворуч, що ближче лежить до дверей,
Бере спозаранку судно – тільки-тільки світає! –
Й біжить в коридор подоїти колгоспних курей.

Вже задниця ліками пахне: уколи шпиґають.
Ніяк отій пташці не може приснитись капець.
Я думаю кріпко й сестричку щоразу благаю:
“Не треба у дупу – у вусі ж сюрчить горобець”.

15 серпня 1993 року

Ніщо людське йому не по фіґ*!
Поет, почухуючи Же,
Зазирить, візьме щось потроху й
Спліта в словесне протеже.

На терезАх чи на терЕзах? –
Шукав у слові втіху я
Й поволі збірку намережив,
В якій немає… О моя

Біжучості свята осново,
Що зносить вітер увсібіч!
Мої слова як та полова,
Затоптана в стежках сторіч.

Нехай на серці чорні плями
Цвітуть, не знаючи замін!
Бо я мастак між мастаками,
А ще такі ж – онук і син.

І каже Муза: “Згинь, заразо!
Очима серця ти живеш.
Тебе й обухом, віршомазе,
Усім на радість не уб’єш!”

Оце сусідка в гості запросила...
Сто грам цукерок (бо я троха жмот...)
Коньяк (а самогонки не хотіла!!!)
Так от...
Тоді відверто почала моргати
Одненьким оком. Лівим, зокрема.
Чи ми сиділи, чи лягали спати -
Вже не скажу, бо пам`яти нема...
...День другий. Двір. Сусідка не моргає...
Не кличе в хату. Кави не дає...
А мій склероз нічого не згадає...
Як є, так є...
Ото я влип! Мені її вітати,
Чи бігти геть, "похнюпившись униз"?..
Як би то хто спромігся підказати,
Я б ся не гриз...
...Гризотами із кумом поділився.
Як він зрадів! (Не жартома," всурйоз"!)
А через день на вулиці хвалився...
Мовляв...склероз...


02.06.2013

Не питай, чому пишу я вірш,
Якщо ти - людина, а не звір.
Не шкода мені, на жаль, не жаль,
Що із «жалем» в риму йде «печаль»
І проходить все моє «життя»
Із гріхами - в риму: «каяття»,
А як мав у ньому я «любов» -
Закрокує з нею рима «кров».
П'ю «вино», римуючи з «вогнем»,
Про «земне» пишу, що «промине»,
Не сумую, ні до чого плач –
Я поет, не шпалоукладач,
І торую шлях крізь комиші,
Не крокую битим в спориші -
На второванім билинка не росте,
Але це, повірте, геть пусте.


03.03.2013

Я сорочки мужицькі прала...
(Для цього є великий став).
Полковник файний (чесне слово!)
Мене зненацька упіймав...
Мужчина вищого гатунку,
Бо ще пісні свої співав...
...Не ласа я на подарунки,
Аби сь те знав!
Я виростала на природі
І силу маю у руках.
...Таке "срамотє" ниньки в моді,
Шо просто жах!!!
Най ждуть мене піїти в гості,
(жеби писали та` як слід).
Вручну всі перемию кості.
Хто "за"? Хто "проти"? Всім привіт!!!


31.05.2013

Село. Шатро. Гулянка.
І річка, й береги...
Женили дурнів тамка**.
Ги-ги-ги-ги-ги-ги.

І так було файнюньо!
(Не опишу всього).
Манюсінька Галюня
Й Гаврило ого-го-го.
Ого. Ого. Ого-ого-ого.

Гуляли аж до ранку.
Сон, чесне слово, щез.
Кум гепнувся в сметанку,
А потім - в майонез.
О єс! О єс!
О єс! О єс! О єс!!!

Веселлє - то забава,
А з дурнів спрос який?
Гукали зліва й справа:
Налий! Налий! Налий!
Ага. Ага. Ага-ага-ага.

Все в жениха боліло
І голова гула.
Любов - "сурйозне" діло.
Ла-ла-ла-ла-ла-ла...



30.05.2013

Сьогодні день такий чудовий,
На небі сонечко горить,
І Місяць видався уповні,
І ні хмаринки ні на мить.

ПРИСПІВ:
Лоно, ти не втомилось ані трохи,
Лоно, тебе ми прагнемо усі,
Лоно, красиве ти і зверху й збоку,
І ззаду ти у всій красі.

Сховалось лоно поміж ніжки,
Прикрилось кущиком рясним,
Але усе ж видніє трішки –
Ми так захоплюємось ним.

Кохали б лоно до останку -
Але його приходить час:
І сплять замучені на ґанку,
А інші - там, де перелаз.


29.05.2013

У кожній шафі є скелет -
І я придбав у магазині
Та геть забув – побачив нині
Й ледь не умлів – іди-но геть!

Не зміг промовити ні звуку...
Тоді одяг йому перуку,
Футболку - матиме науку!
Дістав із шафи я базуку,

Скелет в багажник - і на луки.
Припер до дерева.
Бабахнув.
Скелет посивів з переляку.


27.05.2013

Поет уміє краще багатьох…
Спитаєте – а що ж це він уміє?
А солов'їно тьохкати: тьох-тьох!
Козою мекати. Шипіти, наче змії.

А ще уміє песиком: гав-гав!
І котиком понявкати, до речі.
Кохану зупинити: відра став! -
Й коромисло завдати їй на плечі.

О, не лише уміє це поет -
Він може навіть вірша написати!
Коли в душі назріє творчий злет,
Поета годі витягнути з хати…

У стайні безперервно кози: ме!
Голодний пес із ланцюга зірветься.
Втече котяра з дому в той момент.
Зажуриться кохана десь під вечір.

Їй би радіти: чоловік - поет!
А та шкодує - заміж вийшла нащо.
Ішов би той умілець краще геть,
Бо не поет - справжнісіньке ледащо.


21.05.2013

Усілись штори, наче птиці,
і укривають нашу тінь,
а ти приніс відро кислиці –
сподобав тую дріботінь.

Нема на світі ще нічого
і світ під знаком запитань.
Тулюся плоттю до живого,
а ти мені: - Ану, устань.

- Навіщо, люб? А ти: - Кислиці
учора, мабуть, переїв,
завЕлись в череві журиці
і я до двору захотів.

- А як же гріх, а як дорога
у райський сад, де плід висить?
Та чую лиш: - Побійся Бога.
Початок, чуєш, як бурчить.

Стояв стіжок. Не втримався - й вогню
Подарував цілуночок легенький -
І фотосесію коротку в стилі «ню»
Отримав замість тихих посиденьок.

Стояв стіжок, закоханий в ріку,
Її питав: «Залишишся зі мною?» -
Як той згорів без жодного сліду,
Так той зігнив у купі перегною.

А я зітхнув і вийшов за село -
А там трава від краю і до краю!
І я забув, що там іще було -
Утратив пам'ять, втрапивши до раю.

Ще пам'ятаю, в хованки я грав,
Сховалось сонце в море за горою,
Попід котрою мріяв тихий став
І бригантина з парусом й кормою.

Це все від елю, що без міри пив.
Або від люльки. І не у травичку
Я заховався від травневих злив -
І сон чудовий снився в темну нічку.


16.05.2013

Ото, Емілю, вам не пощастило:
сусід-нахаба зирить у вікно.
Щоби йому « глядєлки» покрутило,
таке воно завидливе лайно.

І що цікаво, лиш дістанеш гроші,
скажімо євро, може, мідяки,
як він свої встромляє нехороші,
не очі – загребущі п'ятаки.

Захочеш від дружини… трохи ласки,
а він уже ліхтарик засвітив
і так цноту вганяє в колір «краски»,
немов у борг ваш ерос попросив.

Живе за тином заздрісна підлота.
Завидує вам, Емі, у вікно.
Киває, що у вас навіть болото
і то чорніше за його багно.

Емілю, вам порада: дайте трохи
йому в п’ятак хоч двійко тумаків.
Глядиш, вже скули в заздрощах не зводить,
лікує реноме від синяків.

Живе в чоловіках пізнання потяг,
І живиться він засобом простим:
Нехай жінки не весь знімають одяг,
Щоб пізнавати: що у них під ним?

Сів у шахи я пограти,
Пам’ятаю – там є мати.
Шахи вмію я і мати -
Чемпіоном можу стати.
Я на дошку глянув – дами.
А не пив ще ані грама!
Звідкіля вони взялися?
Це не дама - молодиця!
Я, як чемний кавалер,
Дозволяю вам тепер
Хід робити, королево!
Ви куди - напра-, налєво?
А це чий тут виліз хвіст?
Ви пасуєте? А, віст?
Ну, тоді я, звісно, пас.
Я у школі задніх пас.
Ми дійшли до мітельшпілю
Чи за мить чи то за хвилю.
Я – Е-2 на Е-4!
Ви дебют у школі вчили?
Ось і захист Філідора!
Шах і мат! А ендшпіль - скоро.


14.05.2013

І падав сніг із висоти,
І пудель мав снагу.
На білому снігу мостивсь,
Зігнувшися в дугу.

Маленький, білий, пес не біг.
Стирчав хвіст – як жало.
Йому б я, звісно, допоміг,
Та клізми не було.

Мов танцюрист пес тупцював.
Я нахиляв чоло
І зачаровано дививсь…
Аж ось – пішло тепло!

Він двічі лапкою гребнув.
Йшла пара від землі.
Здивований я щиро був,
Ішов як уві млі…

Шукати буду пса весь вік,
Я перед ним в боргу.
Бо за ногами приволік
Те, що було в снігу!

1991

Заснув чоловік
І хропе вгору пузом.
Тим часом йому
Тихо зраджую з Музом.

Затяг поетесу,
Наповненогруду,
Той Муз на сеанс
Поетичного блуду.

Йому я: - Все, крапка!
А він: - Тільки кома!
Заразний я Муз,
Я – рознощик синдрому.

Ти жертва тепер,
У полоні зарази
Шукатимеш рими,
Епітети, фрази…

- Я невиліковна?
І Муз заспокоїв:
- Не бійся, до ранку
Залишу покої.

Устане хазяїн -
Попустить сердешну:
Ти підеш йому
Готувати яєшню.

- Я стану здорова?
- Які ми охочі:
Тепер я буватиму
В тебе щоночі!

Я – амазонка! Себто – войовнича!
Ніхто не загнузда мого коня.
І кожному прямісінько в обличчя
скажу я «фе». А решта все – фігня.

Наліво чи праворуч я подамся,
а часом, може, навіть навскоси -
ти, пішаку, даремно закохався:
для тебе я не видушу й сльози.

Таке життя… І ти якийсь ніякий…
А я – поглянь – живу без дубляжу.
Перестрибну через фігуру всяку
бо роллю амазонки дорожу!..

10.04.2013

Назвали квітень квітнем, а відтак,
Пішов і я шукати квіт у квітні,
Шукав на клумбах і на квітниках,
Та квітня квітники на квіти бідні.

Життя не потребує зайвих слів,
Робити діло тихо треба вміти:
Ступив я на квітник і сам...зацвів -
Повинні квітувати квітня квіти.

Народ, захоплений подією, завмер,
Метелики злетілися і бджоли,
Підходив навіть міліціонер,
Та ради квітня квітнути дозволив.

Тут квінт (чи квіт) есенція проста:
Це визнають і знаючі, і літні:
Щоб урожай дали твої літа,
Ти розквітай раніше, тобто, в квітні!

У широкім нашім світі
Є жінки, неначе киці,
Та в порід різноманітті
Зустрічаються й тигриці.

Зміни тут не в нашій власті,
І шаблони дуже сильні:
Киці - ніжні і пухнасті,
А тигриці - гарні й стильні.

Дратувати ж їх охочі
Мають знати, що навзаєм
Киця видряпає очі,
А тигриця розтерзає...

ти ходиш так як біля мишки кішка
шепочеш я з тобою хочу в ліжко
мені даруєш квіти і цукерки
та віслюком лишаєшся упертим

охоче я тобі коханий вірю
що як павич ти розпускаєш пір’я
чомусь тримаєш у кишенях руки
телефонуєш дихаєш у трубку

слабо придбати імпортну машину
слабо в турне у Лондон чи до Риму
слабо торкнутися мого гнучкого стану
слабо почути що твоєю стану


04.04.2013

Ти налила мені вина,
Вино я випив аж до дна,
Хоч мав би тільки пригубити...

Тепер сиджу, як в тім'я битий,
Бо нализався по копита -
І, винуватий без вини,

Заліз чогось між кавуни,
Де відіспався і, веселий,
Вернувся знову до оселі,

Та не знайшов ніде вина...
Ось вам історія сумна
Про те, як пити не до дна.


02.04.2013

Пародія:

Чоботом не можна бити
Ні в обличчя, ні… туди.
Чим тоді тобі робити
Звершення і ті труди,
Що приносять незабутні
Враження під новий рік,
Що підтверджують – я справжній
Твій єдиний чоловік?
Чоботом не можна бити
Ні туди, а ні в обличчя,
Бо тоді нам не видати
Тих покращених сто тисяч…

01.04.13

цицьки жаба дала ой
відібрала пам’ять
я тепер лише на той
на феназепамі
а у небі вертоліт
як дракон рогатий
місяць сів на ліхтарі
я іду до хати
а у лісі пуг-пугу́
налякав до смерті
я зігнувся у дугу
заховався в дертя
тишу слухаю гучну
сторч волосся стало
зараз бити я почну
чортеня лукаве
але краще я наллю
горілки у жбаник
сяду в полі у ріллю
будьмо-гей, мосьпа́не!


28.03.2013

Ну, і як не дійдеш тут до краю?
Байбаком байбак у сірі дні,
Вірш за віршем я складати маю -
День дарма не пропаде мені.

А сьогодні так собі намислив:
Як розтане лід й заб'ють ключі,
Сяду у байдарку я навмисно -
І гайда уверх по течії.

Каверзна, несе мене донизу.
Що поробиш. Так оце дано.
Аркуш допишу я на карнизі
Та зібгаю й кину у вікно.


12.03.2013

Вірш написала. Це лише початок.
Прошу народ підтримати мене.
Врочисто обіцяю закохатись
У першого, хто відгук свій чиркне.

За другого не проти заміж вийти,
Хай третій жде від мене дітлахів,
Усім наступним можу борщ зварити,
І може діло дійде до гріхів...

Пишіть лиш позитивно, гарно, влучно,
Бо інші відгуки від вас я не прийму...
Обіцянки? Давала? Як незручно...
Я ж точно не казала, що й кому?

"Любов до...дерунів - велика сила" -
Сказала так Любов і ... відкусила
Шматочок запашного деруна...
...текли навколо ріки сметанкові
І деруни кружляли у танкові...
"Я у раю", - подумала вона.

Були вони маленькі і великі,
Пухнасті, золотисті, сонцеликі,
Мов кольорові і щасливі сни...
Та тут Любов ураз прийшла до тями
Від голосу здивованої мами:
"Куди поділись з миски деруни?"

Приперлося із лісу зайченя
(ну, зрозуміло, рекетир ще юний)
і гаркнуло сміливо: «Відчиняй!» -
та голос вітер здув, неначе дюни.
А ті ( то хто: кролі, зайці чи люди?) -
злякалися – мовчать і ні гу-гу.
Насіння гарбузове в хаті всюди…
Капкан…стріла… – одначе, на біду.
А зайченя таки не в тім’я бите
(не зайченятко зовсім, а – зайчук),
уже трапЕзу відчуває ситу,
з уяви наїжачився кожух.
Оті, налякані, як вівці у кошарі
(зайчисько осучаснив їх: тонка
іронія - СУчасні молоЧАРИ) -
несуть йому і хліба й молока.
А на прощання стрілив: чим – не знає,
та щось з-під хвостика улучило у ціль -
корова, налякавшись, ремиґає:
напевно, буде вже по молоці…

А там у лісі, і не де - під снігом,
чудова сімка вушками пряде:
їм так набридло у голоднім лігві -
жде восьмого поріддя молоде…

20.02.2013

Летять епіграми направо, наліво,
летять кольорово, летять чорно-біло.
Поети й поетки завмерли в чеканні:
кого ж то Галина тепер відчеканить?
У кожнім «портреті» – вражаюча схожість:
на ньому мазки - аж ніяк не ворожі.
Хто хоче впізнати себе – впізнає:
родзинка у Галі для кожного є.

20.02.2013

У мене на носі,
усілась весна,
І трохи місцина
їй ця затісна...

Бо носик у мене
Маленький, це факт,
Не сядуть на ньому
Охочі ніяк.

Та щоб не образливо
Іншим було,
Зимі я підставлю
Високе чоло.

Хай осінь, у разі
Коли їй з руки,
На вухах розвішає
Жовті листки.

А літо, кохане
Те літо моє,
Хай сяде на плечі,
Бо місце там є.

Я осінню, літом,
Зимою рясна...
А хто ж там на носі?
На носі - весна!

Котрий год панує вже Узвар
І конкретно одвічає за товар.
Перейма його єдино газ
І славетний хамський унітаз.

І день за днем – по сонячному колові
Читаю я поезійки Миколові,
На гарному паперові друковані,
В кайдани римів зовсім не заковані.
Хотів, було, за звичкою, по колу я
Читати, і... не впорався з Миколою.
Ще спробував, у відчаї – по колоньку,
Одначе не зустрів я там Миколоньку...
Наповнюючись мислями і діями,
Самим собою вже не володію я:
Ведуть мене по сонячному колові
Мажорові поезії Миколові!



1978

Ще з пам'яті не видуло
Той колоритний пляж,
Де видимо-невидимо
Купальників,
Що аж
Засліплюють відкритістю
(Ну, молодці – кравці!)...
А ти з такою спритністю
Жбурляла камінці
І знадами жіночими
Манила в дивосвіт,
Спокусами морочила
В мої... багацько ... літ...
Крім мене, не помічена
Ніким – осліп народ –
Жбурляла ти камінчики,
І всі – у мій город!
Не радують дружиноньки
Життя картинки ці:
В городі – ні билиноньки,
Одні лиш камінці!

1978

Прокинулась - ледь не умліла
І з ліжка - бігом до столу:
За вікнами - день уже білий,
Дітей не відправила в школу!..
Відкрила швиденько шпроти,
Готую канапки уміло…
І, бачу, сусіди навпроти
У вікнах немов остовпіли
Та зуби у посмішках скалять -
А я озираюсь навколо:
Аж бачу - у дзеркалі в залі
За спиною - дівчина гола...
Звідкіль узялася тільки?
Яка безсоромниця! Стала,
Засмаглі показує тітьки –
Ото для сусідів забава!
До неї бігцем я нервово,
Затіпало у лихоманці -
Дивлюсь: та це ж я! Стопудово!
Забула вдягнутися вранці!..


11.12.2012

Дуже тонко загострю гумор,
Тонко так – надірвеш живіт,
Серце в грудях тремтить, мов зуммер
І провалюється в живіт!

Дуже смішно, хоча вже осінь,
Восени ж жартувати не слід,
Та ледь-ледь пожартую я зовсім,
Дням останнім осіннім услід.

Гумор мій не позбавлений перцю,
Та попрошу я напослід
Не приймать його близько до серця,
Й ображатись на мене не слід!

2012

сонце-місяць
місяць-сонце
зазирають у віконце
де жадана дульсинея
плани в них обох на неї
їм на поміч прозерпіна
клеопатра і мальвіна
і луїза і джоконда
і маленька анаконда
бруднопикі вояки
й вурдалаки-вітряки,
що ховалися під хмари
а за ними і татари
і монголи при гітарі
де звучить гарсіа лорка
не боїться злого вовка
що полює дон кіхота
і ненавидить роботу
та зачувши тільки крик
із коня на землю - брик...

бідолашна дульсинея
і нічна тендітна фея
їх спіймали
мнуть і місять
місяць-сонце
сонце-місяць...

казочки такі малечі
я розказую на вечір
поки зирить у віконце
сонце-місяць
місяць-сонце


28.11.2012

Що за жінка? Завжди десь заносить
цю кусючу, як осіння муха, стать:
у самої вірші правки просять,
а повчає ще й пародії писать.

Ритми збиті, рими дієслівні,
а сюжет… Я зі стільця ледь-ледь не впав,
бо плете рожеве і наївне
ця поплічниця пегасових забав.

Що ви, браття, Кока не жорстокий,
та повинен я Росі вказати край:
- Перш, ніж виїдати Коці око,
із очей своїх колоди повиймай.

А я люблю ходити голим
(Єдина правда з напівправд)
І не люблю носити одяг,
Хоч маю стайню гарних авт.

Мільйонів є у банку трохи
І, аби їх не трафив грець,
Накинула на мене оком
Донька банкіра. Під вінець

Готовий з нею – але просить,
Що хоче одягти фату...
Навіщо їй крутити носом?..
В самій обручці я іду.


26.11.2012

Альбатроси і чайки. Летять і кигичуть над морем.
Завтра буде цунамі. Вночі попередили нас.
Та про це я не знаю - учора пішла в дикі гори.
Залишилась сама там. Жалкую тепер повсякчас.

Я купалась вночі. І стягнула бікіні із себе.
Сильний вітер здійнявся. Бікіні знялося увись.
Понад морем летить. Аж до самого синього неба.
А у морі – акули. Злякалась і крикнула: «Брись!»

На купейний - нема. У плацкарті - до самого рана.
Так, на морі – життя. А без моря – то тільки напів…
Телевізор дивлюсь – а бікіні моє на екрані.
Запилюжене, чорне – стонадцять чорнезних чортів!..

Приїжджаю додому – у небі літає бікіні.
Звечоріло над Бугом. Бікіні спустилось в лиман.
Засмагаю тепер понад річкою синьою в сіні
Без бікіні. Чому? Та нема його більше, нема.


21.11.2012

Один «хоробрий лицар» одягся в «обладунки»,
ударив із-за рогу й сховався за лаштунки.
Кричить: «Усе за жанром, я виглядаю круто,
на недосяжність право у мене має бути!»
Якщо боїшся здачі, не сунься перший, друже,
якщо боїшся бруду, не стрибай у калюжу,
як пишеш епіграми – не закривай сторінку:
так роблять недолицарі і яночки устимко.

Олеже, Ваню, втрьох - на роздягання?
Зрівняємо, чия фігура краща.
А я покличу і сусідку Аню,
Ми - проти вас. Цікаво? Як це - нащо?

Узнаєте, що не лише у мене
Звабливі груди, стегна і сідниці.
Обоє ви, здається, джентльмени,
Ведіть себе достойно (таємниці

Не видайте, що крізь прозорі блузки
Бюстгальтер haute couture із Амстердама
Не бачили - а тільки білі смужки).
Даєте слово честі чесним дамам?

По черзі позбуваємось спідничок
І демонструємо високі ноги,
Неначе екзотичні танцівниці -
Що, упізнали нас? Тоді - в дорогу!
...
У пух і прах програлись хлопці бідні -
Ні нитки не залишилось на тілі...
А ми, дівчата, їдемо до Відня
На виграних у них автомобілях.


02.11.2012

Ніколи не кажи ніколи,
Тебе це тихо поневолить:
Ніколи? Як? Ні – ні? Чому?
І вже ти істину просту
Зав`яжеш у клубок питань.
Отут не стань -
Казав «ніколи».
Не розкажу!
Чому? «Ніколи!»
Не покажу, не полюблю…
А все: у впертості стою!

1.

шкода ЛГ, що випила отрути…
шкода ПГ - алкаш він, просто лох:
у нього друзі, як один – банкрути,
дітей – немає, жінка - без панчох

а у ЛГ усе давно минулось…
а у ПГ – хіба буває гірш?
але шкода – взяли і перетнулись:
той твій ПГ і мій нещасний вірш


2.

ні, не шкода, що почалась вендета,
але направду - ти її хотів,
шкодую я Ромео і Джульєтту,
і так, що навіть більш немає слів

шкодую, звісно, що усе минуло,
а те, що є - аби лише не гірш,
шкода мені, що ми тут перетнулись,
як і тебе, як мій нещасний вірш


23.10.2012