Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.

Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Як одягав лляні штани.

Бувало, битву програвали,
Бувало, билися недбало,
Пороги дурно оббивали
Вони, чи я, за довгий вік.

Але, не підкорившись правді,
Почутій від в’юнкого зайди,
Дурниць і хайпу, кліпам, слайдам,
Радію Сонцю — бо не втік…

Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.

Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
Дійти, немов паломників у житі.

Новітні вірші крапають з дахів,
Нові поеми поле породило.
Новітні зерна у степах віків
Впадуть, немов надійні побратими.

Нові романи у гучних струмках
Дописує оновлена епоха.
Злітає в небо для свободи птах,
Як оберіг провидця і пророка.

3 березня 2026

Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Потонули дерева у кризі,
Ледве чуємо голос глибин.
Та мороз у жорстокій мармизі
Не відходить, немов паладин.
Крига всі голоси закувала,
Ув'язнивши у мареннях днів,
Сотворивши нового Ваала
Із уривків замучених снів.

2 березня 2026

Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.

Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
А видих у вічність, далеку від гарту.

Це справжній поет поза всяких торгів.
Прийшов невідчутно, як вітер у полі.
І він по собі не залишив боргів,
Не клянчивши ласки безжальної долі.

Минула епоха махає услід.
Впадає Янцзи у карпатські потоки.
А слово поета промовить, як глід.
Воно відкарбує призначені строки.

1 березня 2026

Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.

Вода розлилася степами,
Як щось непромовлене в нас.
Вода розлилася, мов панна.
У неї шубовснув Пегас.
Слова пронеслись козаками.
І промінь у лісі погас.

Вода вже не знає обмежень,
Нестримно несеться кудись.
Вода, ніби пісня для мертвих,
Звучатиме в даль і у вись.
Фатальний завершився термін.
Минуле й майбутнє зійшлись.

1 березня 2026

Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!

Бо що нам діти —
Голодні миші!
Ординці в житі,
Життя в Парижі...

В рулетку грати,
Мабуть, не зайве.
Бандуро, грай-но
Нам dub звичайний.

Наллємо пива
Чи оковиту,
Нехай коліно
Ще блудить житом.
Чуже нам ближче
Було зазвичай ,
Як хіть до влади
Чи Фрідріх Ніцше.

О, Газдо! — згадуй
Тепер про долю,
Про волю вільну,
У чат «Стодола»
Пиши натхненно,
Ховай до хмари,
Немов у гени
Вовків кошари…

Відшуміла епоха на нас поглядає здаля.
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.

Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас покидає і руки здійма.
Залишаються тільки розмови у залі й на кухні.

Відшуміла епоха, немовби старий контрабас.
Голос часу охрип. Не рятують античності хори.
Проривається звідкись стривожений, пристрасний бас.
Більше нам не дозволять банальні повтори.

28 лютого 2026

Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.

Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
А згаяний час і за гроші не купиш.

Спливають хвилини розплавленим злотом.
Забуті слова заростають осотом.
Вони заридають розлюченим чортом
Чи руки здійматимуть в розпачі Лотом.

Уже не повернеться давня епоха.
Вона пролунає у слові пророка.
Ударить по спині нестриманий посох.
Спресований час помирає до строку.

28 лютого 2026

Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Рятують далі білий світ.

Такий як є, де рай за рогом,
А сніг з морозом тут — під ноги,
І чорні з черепом корогви
Вже переходять на іврит,
Як випадає квота щастя
Усім долученим причастя —
Дурним і кволим у безчассі,
Що й далі братимуть в кредит…

О, дідько! — Може, твій аналог
Чи згенерований невдало
ШІ недолугим в стані шалу,
Багатовимірний, шпаркий,
Знов долі лоба нам лоскоче —
Голубити геєну хоче,
Щоб не зурочити пророче,
Можливо, кращим, ніж «Не вбий!»

Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.

Останні помахи зими,
Як відставного диригента.
Кулак напружено здійми
У вирішальності моменту,
Розпачливо закрий грудьми
Майбутнє від ресентименту.

Зима - промовець, мім, актор
На сцені пізнього театру.
Ми не побачимо повтор
В напівзабутому Монмартрі.
Сніг падає, немов мінор.
До когось він спішить на варту.

27 лютого 2026

Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили мертві.
Жага виходить з русел річкових,
Затоплює округи і долини,
Звільняється з неволі вартових
І у безмежність нездоланно лине.
Пророк іде крізь доли і ліси,
Долаючи дощів лихі полони,
До світу нездоланної краси,
Зневаживши багнети й перепони.

26 лютого 2026

Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.

Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розчавила надбання поколінь.

Зимова казка обернулась фарсом.
Історія вернулася туди,
До першовитоків. Яскрава фарба
Вкриває неповторності сліди.

Зимова казка - це важке прокляття
Чи наше благо, дар і благодать?
Хаос розносить на маленькі шмаття
Могутність, що повинна панувать.

26 лютого 2026

Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.

Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Ніж вершини прадавні Колхіди.

Подивлюся із вибуху магм,
З мікросвіту амеби чи голки,
Як потужний невизнаний маг,
Що в полоні безжальних моголів.

Подивлюсь я із жовтих домів
На сувору величність Касталій,
Що побачити я не зумів
У гонитві зухвалих баталій.

Давня Спарта постане тепер
Як сучасність, а не як минуле,
Щоб поглянув я і завмер,
Відшукавши алмази в намулі.

25 лютого 2026

Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…

Запали поміж брів
Третє око завчасно,
Розтягни, як мембрану,
Як підгузок, потай.
Хай пасує плачу,
Ніби ковдра повстяна,
Довга стежка виразна
У смарагдовий гай…

Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.

Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Так з'явиться небачена снага.

Енергія здолає всі заслони,
Увірветься в будинки, як вогонь.
Не створено для неї перепони.
Вона збирає полум'я долонь.

Загати розтрощилися, упали.
Ніщо уже не може зупинить
Ту силу, що не купиш за опали.
Крізь простір проривається ця мить.

22 лютого 2026

Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.

Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Який маківкою сягає хмар.
Ти упрягайся у роботу, друже,
Як визначений вічністю звіздар.
Розквітнуть у долині дивні ружі,
Як Богом посланий небесний дар.

Нехай погода розметає карти,
Немов Кассандра змучена, стара.
На нас нахлине повінь, наче кара,
Як в космосі розлючена діра.
Нам підбивати підсумки пора,
А не пускати пил задля піару.

Нехай пророк заплутає усіх.
Майбутнє не дізнаємось ніколи.
Лунає неземний, містичний сміх
Забутої у шквалі часу школи,
Де ллється щедро невідступний гріх.
Усіх розсудить велемудре поле.

22 лютого 2026

Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?

Сльота жовтнева недолуга,
Медитативні лісосмуги
Відволікають від напруги,
В якій різноголосся вміст.
І не розчути ні наяди,
Ні адаптивної поради,
Ні механічної цикади
В чеканні на Пилипів піст…

Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.

Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Сміється і качається на линвах.

Ці нагороди я візьму до рук
В енергії потужнім пульсуванні,
Відчувши силу нездоланних мук,
Яка щодня торкає на світанні.

Впадуть бурульки знаками небес,
Розбившись, як останнє сподівання.
Зі слів банальних немічний протез
Нам не замінить силу поривання.

21 лютого 2026

Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно.
Сумні надгробки вже сказали все.
Тепер їм лиш у відчаї мовчати.
На білому крилі не принесе
Потрібне слово янгол, що на чатах.

20 лютого 2026

Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
І піде Блум в майбутнє на обжинки.

Прозорі сором, роздуми, гріхи,
Прозорий час, напівпрозорий простір.
Нап'ємося з прозорої ріки,
Аж поки жрець нам не промовить: "Пробі!"

20 лютого 2026

Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Не додає ні величі, ні вдачі

Лякливим лялечкам капустяних біланів
Яким ранковий промінь зуби шкірить -
Pteromalus puparum* між каштанів -
Ось мабуть те, щоб в інше, краще вірить.

То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.

Природа іспит приготує нам.
Слабким не місце в цьому Колізеї.
Її шляхи нагадують бедлам.
Спочинемо із бивнем у музеї.
Помолимося сніговим богам.
Зими жорстокість, ніби лють Вандеї.

20 лютого 2026

Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і тривожний термін.
Хай клени не затулять дороге,
Те, що в житті у тонусі тримає.
Стоять кленки, як військо у каре,
Чекаючи майбутнє, мов трамваю.

19 лютого 2026

У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
Де плющ п’янкий і трепетний,
А хлопець з лісу лагідний,
А шлях стрімкий у лініях
І смак узбіччя ягідний,
І думкою стривожена,
Співає гучно, падає
Зозулі тінь зволожена,
Як про минуще згадує…

Пірнемо ж в став, зануримось,
Позбудемось трагічності,
У вуха крокодилячі
Сховаємось від вічності.
.

Розлилась повінь. Грона почуттів
Розкинулися далями-лугами.
Це голоси загублених життів,
Покликаних незнаними богами.

Розлилась повінь і кудись пливе,
Не знаючи спочинку, меж, заслони,
Заповнивши собою все живе,
Здолавши незборимі перепони.

Так пристрасть вибухає і біжить
Велично магмою несамовито.
Киплять потоки молодечих жил.
У цих полях колись уродить жито.

А зараз шал нескорених стихій
Нехай несеться у степи й долини.
Буяє повінь, ніби лиходій,
Не чуючи благання і молитви.

19 лютого 2026

Кручусь по колу в душних соцмережах,
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Оскома від мереж наздоганяє,
Макітриться важезна голова.
Зістрибую з шаленого трамваю
У мураву, де істина жива.
Не хочу повертатися у душність
І у банальність, споконвічність зла.
Не йдуть зі сцени злоба і байдужість,
Мов перепріла, вигасла зола.

18 лютого 2026

В кишенях тріщить сухоцвіт,
А росли ж асфоделі…
Коли заблукаєш у горах —
Залишся на скелі!

Думками полинь до безодні, стурбованих сонцем,
До крайніх, до смертних у грозах зійди охоронцем,
Що бачить очима, як майстер нуги — метадані,
І чує в колонах, як мертвих шукають в нестямі
Під місяцем повним вночі у тривимірній глині,

Що стали дотичними свята Аїда царини.
Не бійся блукати,
Радіти, як дурень-нетяга! —
Кишеням минущих завжди є до часу розвага…

Провал вистави.
Глядачі пішли.
А втомлені актори
все ще грають.
Безумний бог
з небес картонних
в підвал зійшов,—
під скрип іржавий
театральної машини,
і там —
дияволом розгубленим —
блукає по деталях…

2026

На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.

Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Цей сніг у незворотності розмаю.

Приходить сніг симфонією днів,
Мелодією вічності і неба,
Коли не треба вже марнотних слів
І метушні дешевої не треба.

Приходить сніг, як сивий, білий пан,
Господар степу, лісу і печалі.
Колись проб'ється крізь сніги тюльпан.
Не треба вже ніякої медалі.

18 лютого 2026

А слово так спритно зловило предмет…
якого за словом і зовсім немає ...

2026

Коли все добре вже лягло
і суєта вже вгамувалась
приходить час
для мене…
чорніший за чорний
і в ньому — Місяць ...
і так легко
зіллюся я
з місячним світлом
та силуетом Божества
або Нічного Звіра
по вашим снам
пройдусь
і сріблом осиплю…

2026

Яка палка гармонія і дикість
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.

Такий коханець гарний і потужний
В обійми взяв, як у міцний полон.
А діва стогне і по морю тужить,
В яке її веде сам Аполлон.
Порвалися у кіфареда струни
Оспівувать жагу тендітних лон.

Хай море оспіває - там багато
Глибинної енергії небес.
Приймають хвилі, як дбайлива мати,
Закоханих між небезпечних лез.
Ніхто не буде їх уже картати.
Навколо пальми грають полонез.

17 лютого 2026

Гребці налягають на весла -
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,

Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
У бульбашках вогких, летючих,

У трюмі корови і кози...
Воли дослухаються горну,
Танцює невидимий Стендаль,
І чорним червоне ялозить.

Гінгема з Бастиндою - в сумці!
Історія світу– в дрібницях!
Злови себе ранком на думці,
Здіймаючись в гору по східцях…

В вечірнім небосхилі є
тривалі миті
коли природа мріє
в загадковій тиші

2026

Ураз погода зіпсувалась.
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.

Потоки бруду полилися
У душі і на тротуар.
Відлига грає пізнім Лістом.
Крадеться лисом наш звіздар.
Похмурим і торішнім листям
Вульгарність пре із Ніагар.

Народження весни потворне.
Воно не може породить
Барвисті кетяги і грона,
Мов неповторну вічну мить.
Тому найвища нагорода -
Це острів у морях століть.

16 лютого 2026

Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
У понеділок ти летиш на гонку,
Врізаючись у кригу давніх снів.
Захована у переметах гордість
Воскеснула у завірюсі днів.
Цей понеділок гонить на галеру,
У рабство, у ненависну тюрму.
В пустелі не побачиш ти гетеру,
А змучену приреченість саму.

16 лютого 2026

Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір

І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
Хизуючись із Вічності зв’язком.


І там … у меланхолії невпізнаних,
Де тіні відрізняються від душ,
Коли вони карбують крок обізнаних,
Які кричать у спину: Ані руш!-

Хоч ти не обривай мене, закохана,
Із серця гострих скалок не виймай,
Хай шал натхнення між бандур сполоханих
Додасть нам сили вірити у рай…

Вечір розчиняє фарби в сутінках
кішкою з'явлюсь на дереві
на самій верхівці
гілочка не обломиться піді мною
тінь дерева вкаже дорогу
ковзаючи змійкою введе в ніч
від тиші заплющу очі
і все зникне

2026

Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.

Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Як віщун ходив би пароплавом-

Так одні й ті самі негаразди
Радують, як добре долучитись
До стигматів - дивних і прекрасних,
Щоб у щасті раптом не спочити…

Звір не біжить у нору
Звір починає біг
Час завмирає
Чекає

Згадую ім'я своє
але слово зносить
Потоп

Повітря наповнилось пилом
хрускіт гілки сухий у задусі
Вогонь зароджується опівдні

Згадую ім'я своє
томиться вогонь у Землі

День у волозі нічній приховав
тіні постійні та вічні

Згадую ім'я своє
світлом далекої Зірки

2024

Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.

Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
Де сяє плесом чиста простота.

Прийшла весна. А з нею душі скресли.
Із кригою пливе свята печаль.
Такі слова незламні, мовби кремінь,
Летять птахами у самотню даль.

15 лютого 2026

Кіт у сутінках
це не той Кіт
що вдень чи вранці
із сонячними плямами
на боках

Кіт у сутінках
мерехтливе тепло
яке народжує
метелика за вікном

не доклавши до цього
ані думки ані лапи
ні хвоста
і навіть бажання знати
чи народжує він
метелика за вікном

безмовне Ом
вимальовує
у сутінках
застиглий ієрогліф
завтрашнього дощу

2026

Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.

Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Пророк іде у напрямку Литви.

Засохли трави під вогнем тривоги.
Розсипалися квіти, мов слова.
Закляк утомлений язик дороги.
Забута пам'ять в полі ожива.

14 лютого 2026

Середа чи п'ятниця
Але все це раптом
Перетворюється
У кімнату
Де вікон немає і
Завіса
А вихід за рогом
Сусіднього кварталу
Де під протяжний дудук
Чується чийсь подих
І все закрутиться заново
Понеділок
Вівторок
П'ятниця.

2026

Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Так, Сонце - бог і цар верховний,
Суддя, пророк, герой і кат,
Вояк, слуга, політик хворий,
Поет, співак і адвокат.
Воно дає найбільше сили,
Натхнення, пристрасті жагу
І молодим, і вже похилим,
Таку невтолену снагу.

11 лютого 2026

Намистинки розкотилися
радісно підстрибуючи
застигли — посміхаються
чи все я зберу?

2026

Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.

Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
І милосердне, як любов.

Проміння так жорстоко вдарить
На розі вулиць, мов кастет.
І ти умудрений, мов Дарій,
Напишеш вічності сонет.

Його ти більше не відпустиш
У далину, у сиві сни.
Проміння відбиває пустку.
Так проростуть слова весни.

11 лютого 2026

Погляд не встиг помітити
пташку на гілочці
спурхнула вона
листок тремтить на вітрі

2025

Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.

Слушний час забарився, спізнився.
І про нього забула давно
Його пасія. Спалах в зіницях
Відгорів, як старе полотно.
І минуле зрадливе, столице
Відійшло в чорно-біле кіно.

Слушний час не прийшов, загубився
І обличчя у вічності стер.
А у душах точилася битва,
Мов далека мета трьох сестер.
Наш герой доторкається бильця,
Вириваючись з болісних сфер.

Та все марно, зусилля даремні.
Хижий час відкидає його
В тепле ліжко, у спогади темні,
У минуле, мов болю крило.
Лиш примари зникомі і чемні
Пронеслись, ніби їх не було.

10 лютого 2026

Прогнози
до мінус
ну загалом
зима
морози
Лускунчик
балет
які слова
танець квітів
ну то навесні
зараз зима
залишу записку
пішла
не забудь
погодувати кота

1999