ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ната Вірлена - [ 2007.02.11 11:53 ]
    До питання неперекладності
    Цей найперший переклад: себе – на тісні слова.
    Де узяти пташину легкість пісень на «ти»?
    Кожне з тисячі слів – як незамкнена в коло крива.
    Кожна з тисяч думок – як незамкнені в Всесвіт світи.

    Не жбурляй мені штампи обгризених слів і фраз,
    Не мовчи, бо мовчання вже стало пустим і стертим.
    Я сказала б тобі. Я сказала би вже не раз.
    Але як перекласти на мову, життя і час?
    А тобі не почути. Бо чути – дано відвертим.

    Врешті, що це я? Може, це зовсім не наша вина?
    В цьому плетиві слів – лабіринти і злі шаради.
    А між нами – стіна, кришталево-скляна стіна
    На три кроки мовчання і на чотири – зради.
    …І мовчала до ранку. І стала – морська піна.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (7)


  2. Ната Вірлена - [ 2007.02.05 20:55 ]
    Снігова Королева
    Що лишається королеві? Крихта гордості – скалка льоду.
    І спокійні – як смерть – покої. І крихка – як крижина – тиша.
    Заблукалі вітри обіцяють назавтра погоду.
    Ні, напевне, обдурять, як та, що людського роду,
    Та, що вкрала у мене єдине - і наймиліше.

    Ну, хіба би не був він щасливий моєю зимою?
    Я хіба не біліша від снігу щонайбілішого?
    Мій він, чуєш? Він – мій. Він найперше украдений мною.
    Він же сам захотів, він же сам!.. Не тебе – більшого.

    Він же сам вибирав свою вічність, він вибрав сам!
    Що ти знаєш про вічність чи вибір, дитино Єви?
    Не розказуй мені – я не вірю людським казкам.
    Ти йому розкажи і правдивим своїм небесам,
    Як судила обох - на догоду своїм зразкам.
    І як вкрала кохання у Білої Королеви.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  3. Ната Вірлена - [ 2007.02.04 21:59 ]
    Просто
    Просто сумніви згризли сувій.
    Ну, душу, як твоя ласка.
    І не треба мені ні похвал, ні хули.
    По одній, по одній -
    Я усі переміряла маски.
    І купила усі. Бо усі підійшли.

    Відривала від себе шматки - і ліпилась монета.
    І платила рахунки. І доброю була ціна.
    А у п`яному танці все швидше крутилась планета,
    Захмеліла від волі і, може, іще від вина.

    Розійшлися вітри - і жбурнули презирством у вічі.
    Бо чого би іще отак обпікало щоки?
    І чого це раніше здавалось, що всі ми - вічні?
    І щоб хоч не так страшно - уголос рахую кроки.

    Я би просто спинилась, якби-то дозволено стати.
    Я би більше молилась, бо зараз немає часу.
    Ні благань. Ні проклять.
    Була б лицар - то я би сміливо поправила лати.
    Ну а так - я не зовсім рівно вдягну гримасу.
    Просто руки дрижать.


    Рейтинги: Народний 5.2 (5.46) | "Майстерень" 5.17 (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Володимир Ляшкевич - [ 2007.02.01 18:26 ]
    Столичний блюз
    “- Зачароване”… Тільки вуста
    на світлині не знають мовчання;
    “- Білосніжне”… І спалах листа
    не верне мовчазного бажання;
    “ - Дивовижне”… І крапка. Слова
    залишаються до запитання;
    “- Забуття“… Як печаль не нова
    суть прощання.

    “Я-один”, “ти-одна”... Сивина
    нам обом до лиця, до обставин.
    “Я - один”, “ти - одна”... Одина -
    візерунками талих прогалин
    в кожнім кроці, що разом. Дарма,
    нам не вийти удвох із гущавин
    самоти, о столична зима -
    тло віддалин.

    І печать снігопаду.
                                        Пора
    захмелілих вагань на порозі.
    Древніх схилів імла цегляна,
    далечінь поховати не в змозі,
    бовваніє у криці вікна
    за кордоном тепла - дивина,
    о незмінно, картинно одна -
    та сама пелена.

    І столично-безжальна зима,
    чарівниця ковзких будуарів,
    наші кроки розводить сама
    в різні боки одних тротуарів.
    І вже завтра нічого нема,
    крім вина із води, і причалів
    учорашньої ніжності на
    дні бокалів.



    Рейтинги: Народний 5.63 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (10)


  5. Олександр Бобошко - [ 2007.01.26 16:16 ]
    * * *
    Знаю, Отче: не так живу.
    Ніби йду навпомацки в темряві.
    Не до тих
    доторкаюсь
    вуст,
    Переймаюсь
    не тими
    темами.

    У бадьорі мої пісні
    Невеселі вплелися приспіви.
    І нерідко липневі дні
    Мають присмак зимових присмерків.

    У полоні гнітючих дум
    Я блукаю в пошуках істин.
    Лиш до тебе все не дійду –
    Все зростає між нами відстань...


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (3)


  6. Ірина Пиріг - [ 2007.01.24 21:54 ]
    *** 1 ***
    Та нехай же їм грець, тим буденним розмовам. Набридло.
    Всі слова – не нові ... беззмістовні, нехай же їм грець!
    Розтікається ніч, ніби темне сливове повидло.
    Розпливається час і зривається вниз камінець.
    Скаже серце „спасибі” за легкість, якої не знало.
    Де й поділось ярмо тих возведених часом хрестів.
    Довгим був цей маршрут. І зупинок траплялось чимало.
    Та нарешті ми тут. На початку весняних мостів.

    ***2***

    Висоти не боюся. Тримаєш за руку надійно.
    І сто перше падіння даремне вже... Імунітет.
    Це мовчання таке неймовірне і тепле...Обійми...
    Стан польоту... безмежність...і плавне кружляння планет...
    І повірити важко, що це врешті-решт відбулося.
    (Віра тільки в буденне міцна, легше здатись, ніж йти.)
    Я торкаюсь до вуст і занурюю руку в волосся...
    Я шукаю слова, а знаходжу єдине з них: ТИ.

    22 січня”07


    Рейтинги: Народний 5.6 (5.52) | "Майстерень" 5.75 (5.49)
    Коментарі: (27)


  7. Ірина Пиріг - [ 2007.01.21 16:11 ]
    ***
    Мине прокляття. Істина відродиться
    і волю дасть зневіреним рабам.
    Молитви Пресвятої Богородиці
    почує кожен...І зведеться храм.
    Біліє Світ... І Небо стало ближчим...
    І зорі не такими, як завжди.
    У хаті, де сьогодні вітер свище,
    сповзатиме по стінах тінь біди.
    І сутінки, що є пересторогою,
    приймуть проміння, чисте і святе.
    Ти зробиш крок забутою дорогою –
    і в місці тому жито проросте.

    20 січня”07


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.52) | "Майстерень" 5.63 (5.49)
    Коментарі: (53)


  8. Ірина Пиріг - [ 2007.01.12 23:22 ]
    ***
    І нехай відпускається гріх.
    Я приймаю Тебе, як Причастя.
    Я торкаюсь втретє до щастя.
    А до мене торкається сніг.

    Це очищення духом зими
    проступає крізь теплі клітини.
    Та вуста мають колір калини,
    отже ще не замерзнемо ми...

    На папері сліди олівця...
    Та минуле читається гірше...
    Ти в мені озиваєшся віршем.
    Я приймаю... Во ім’я Отця...

    12 січня”07 р.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.52) | "Майстерень" 5.63 (5.49)
    Коментарі: (38)


  9. Ірина Пиріг - [ 2007.01.09 21:09 ]
    ***
    Ти такий невагомий, як Небо, як тепле повітря...
    Забуваються всі перевтомлені кривди. До них
    ще недавно горнулося темне, обпалене пір’я
    і встеляло дороги, що прямо вели до земних
    нескінченних ночей...І нехай розчиняються в Слові
    найдрібніші жалі і оті, що випалюють слід.
    Та заради Любові, заради Такої Любові
    я витримую все. І тоді життєдайний політ
    починає душа... і малюють зірки світлий ряд...
    Пахне ладаном Світ, з Небом з’єднує вервиця біла.
    Відчуваю у пальцях тепло благодатних зернят,
    і, торкаючись кожного, плавно вертаюсь до тіла.

    9 січня”07 р.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  10. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:34 ]
    Повернення
    Ті сніги, що мене закидали тобою
    на початку весни, ті казкові сніги,
    над минулим припалі пухкою вагою,
    до пожеж і руїн, ці сніги - навкруги.

    Я бреду через них нетвердою ходою,
    і не знаю, де слід залишити ноги,
    і, як стерті судини, щемлять рятівною
    і бентежною злістю старі береги.

    Межи них течія в латах криги по обрій -
    не найкраще, але до пуття доведе,
    до притулку в місцині, хоча і недобрій,
    та тобою не вкриє де, не замете.

    Отака чортівня! З чого і вибирати? -
    ні сніги не пройти, ні ховатись від них!
    В цих північних широтах себе покохати
    просто змушує погляд очей чарівних!

    Та я буду іти крізь хурделиці далі,
    і чаклуй скільки хочеш - нестачі знести
    значно легше, аніж прохолодності кралі,
    від якої, хоч голим, тепліше піти.

    Але ця глибина, що звалилася з неба
    і дороги мої замітає, мете! -
    може доля мене намовляє - не треба,
    не біжи, не зникай, я кохаю тебе?


    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (3) | "«Подорожування Батьківщиною» (початок)"


  11. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:20 ]
    * * *
    Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
    На вустах матюки, під обличчями - сміх.
    Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
    та втомився мій кінь і мете зусібіч.

    - За притулок, господарю, дам дві ціни.
    А одежі брудні, бо вертаю з війни,
    де не те щоби виграв, але й не програв...
    Дивні очі у тебе - вогнями заграв.

    - Ще вина! Й вороному досипте вівса...
    А обличчя навкруг, як нічні небеса.
    Навіть хміль не бере! Чи й видіння дурні,
    мила панно, ви начарували мені?

    Чи пояснення інші загадці простій -
    як любив я без відповіді, без надій?..
    А розмови навкруг про мороку з людьми,
    і зітхання липкі й ворушіння пітьми.

    І господар глядить, як рибак на улов,
    багрянить рукава винна пляма, чи кров.
    Задрімав я в теплі, у щемкій далині,
    та пробудження стало дарунком мені.

    Ніж так близько, і інші - у помах руки.
    Кінь іржав, попереджуючи, це вовки.
    Знову брате рятуєш! Напевно для краль!
    І в долоні заграла гартована сталь!

    І кричав я, рубаючи морди криві:
    - Мила панно, ви на-ча-ру-вали мені?!
    І хрипів, під тілами згинаючись, їй -
    що любив і без відповіді і надій...

    Не засуджую – не кохала і все,
    і до гриви схиляю, все нижче, лице.
    І пливу над снігами, і серцю не жаль
    в рідну твердь віддавати багряний кришталь.

    2004 - 2024



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати: | "Продовження «Чаклунка»"


  12. Володимир Ляшкевич - [ 2007.01.04 22:10 ]
    Подорожня. Лицарська сага - 2
    Сам на сам з недолі недожатим лихом
    зимньою порою я додому їхав.
    А мело, кружило, застилало очі -
    вороний мій дивом не зірвався з кручі.

    Забілило хащу і замовклу річку,
    завернуло обрій у дороги стрічку,
    затягло снігами, як зчорніле листя -
    там, де марив вами, панно з середмістя.

    Ну ж бо, милий друже, дійдемо до дому,
    обіцяю - кращу дам тобі попону,
    полум’я нестачі згасимо у грудях
    і духмяним сіном, і вином по людях.

    Буде ще нагода нам пораювати,
    милих і звабливих ласками вкривати.
    Але поки вуса покриває іній,
    і змикає вечір погляд темно-синій.

    Заблукали, змерзли, - надамо ж бо стрáху
    подорожнім, дай-но, вийдемо до шля́ху!
    Бо й на полі бою не утратив хист я
    не губитись в світі, панно з середмістя!

    Ех! так просто мерзти - не мої забави!
    Чи замало честі стрітися з вовками?
    Не лякайся, друже, не пряди вухами,
    найстрашніше – зрада, пустка за плечами.

    А у нас надійні за плечима друзі.
    Та не зупиняймось на лихій дорозі.
    Знайдемо і серце, що не заморозить.
    І заночувати - нам копиці досить.

    Та невже це вітер без упину виє,
    нагортає тіні, люто бовваніє,
    ки́дається хижо з темного узлісся...
    Чи побачусь з вами, панно з середмістя!


    2004



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати: | "Продовження. «Звірі»"


  13. Володимир Ляшкевич - [ 2006.12.26 00:39 ]
    * * *
    Зачарований сніг
    і закручений шпилями вітер,
    і п'янка білизна
    під вигадливі кпини слідів -
    і уроча імла
    у сяянні неонових літер
    над комірками злих,
    порохнявих речами, складів.

    А на завтра не так?
    На Святвечір не зійдуться зморшки
    на обличчі осіб,
    що упоять собою церкви
    і гостини, - і хрип
    не полине у "будьмо!" удовжки,
    не загубиться смак
    благодаті Даяння Руки?

    - Ти не наш? - Я не ваш,
    не хиткий, не розсійський, - з минулим,
    невідомим для вас
    щодо міста, в яке не зросли,
    де загублений час
    біло пересіває заснуле
    хворобливо життя,
    як свідоцтво - до чого дійшли.

    Безкінечна війна
    залишила негусто живого,
    і не тільки волхвів,
    і себе не знайти, - але ж є!
    І з таких звичних слів
    виростає, як з духу святого -
    з року в рік Новина,
    і не губить звучання своє!

    Де леткий сивий сніг
    і захоплений шпилями вітер,
    і хрипка білизна,
    і неспішні дитячі сліди,
    де уроча імла
    за юрбою євангельських літер,
    і хрестини доріг
    у майбутньо-вчорашні світи.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (1)


  14. Ірина Пиріг - [ 2006.12.20 20:47 ]
    ***
    Твоїх філософій зерно проростає крізь тіло.
    Нові усвідомлення сили, що йде від Прозріння
    стирають минуле. Лишається аркуш набіло.
    І пензель малює початок нового творіння.
    Від сумнівів попіл розвіяний. Спалене місто
    Самотності, де кожна хата холодна і крайня.
    ...Слова, як проміння, наповнюють сонячним змістом,
    цілують теплом, контролюючи ризик згорання.
    Так легко...Так просто...І жодних тобі церемоній.
    Стою на землі, одночасно злітаючи вгору.
    Єднаючи сили Добра і Небесних Гармоній,
    виходжу за межі раніше закритого двору

    ......................З ТОБОЮ...............

    15 грудня”06


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (17)


  15. Ірина Пиріг - [ 2006.12.12 22:39 ]
    ***
    Проміння бліде, бо цей ранок ще спить на початку
    своєї дороги у день, що розквітне для нас.
    І гратиме в сніжки веселе грудневе дівчатко.
    Зима вже прийшла. Але ще не прийшов білий час.
    Незмінно сніги замітають погрішності степу
    і вітер, впіймавши за хвіст заметіль, прогуде,
    що сила зими необхідна тепер для вертепу,
    такого вертепу, який ще незнаний ніде.
    І янголи в колі осяють планету свічками,
    нового сузір’я тепло налякає сніги,
    котрі навесні розійдуться по світу річками,
    і змиють усе, навіть слід від брудної ноги.
    Бо сила Любові пронизує впевнену брилу,
    що крига створила на честь перемерзлих часів.
    І янголи в колі стоять, простягаючи крила
    до ранку, що вже зачекався святих голосів.

    9 грудня”06


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (8)


  16. Ірина Пиріг - [ 2006.11.26 14:00 ]
    ***
    Мій Янголе...Сховай своє лице.
    Бо світло йде крізь тогу і санскрити.
    Ми вийдемо за браму. І про це
    не буде сенсу більше говорити.

    За брамою багато просвітлінь.
    Там про минулі долі не питають.
    Та тільки крок назад в безмірну тінь –
    як в душах квіти смутку проростають.

    Не всі готові до таємних змін.
    Комусь дорожче золото обману.
    Мій Янголе, я встала із колін.
    А, отже, з часом трохи вище стану...

    Єдиний мій...Спасибі, що Ти Є.
    Цілую руки. Тихо і покірно...
    Сховай лице. Бо вже ім’я Твоє
    лякає і засліплює невірних.

    24 листопада”06


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.52) | "Майстерень" 5.25 (5.49)
    Коментарі: (5)


  17. Ірина Пиріг - [ 2006.11.20 22:16 ]
    ***
    Божевільні дощі намагаються знищити осінь,
    заливають дахи і усе, що лишилось живим.
    Біль зійшовся із болем. Здійснилося. Це двоголосся
    перекрикує стогін промерзлої наскрізь трави.

    І пронизує вітер осіннє повітря кинжалом.
    На вечірній щоці закривавлений зболений слід.
    Ці потоки дощу – наче підлі малесенькі жала,
    як можливий рятунок від всіх заподіяних бід.

    Значно легше вночі віддавати подушці ридання,
    аніж взяти свій біль і щосили жбурнути в стіну.
    І не треба його називати нещасним коханням.
    Бо кохання – ВЖЕ ЩАСТЯ. І ним не пророчать війну.

    Заховавшись у тінь найпростішого в світі „не можу”,
    зачароване коло приймає заблудлих овець.
    І на ватних ногах не пройти повз тонку огорожу,
    де поняття „початок” межує з поняттям „кінець”.

    Божевільні дощі закликають зливатися з ними.
    Хто піддався – того розіпнуть на похилім хресті,
    щоб нарешті прийшло усвідомлення того, що зими –
    це не смерть, а лише перехід до одного з життів.

    20 листопада” 06


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (12)


  18. Ганна Осадко - [ 2006.11.10 16:32 ]
    Жовтень
    Драглистий холодець брудних небес...
    Приблуда-жовтень, як вошивий пес,
    Відвивши вовком панахиди п"яні,
    Похмільний ранок хлепче з калабані.

    Сухотним кашлем харкають ворони,
    Як виразки - гіркі криваві грона,
    Ганчірки хмар на онучі роздерті...
    Кремують листя...
    Млосний запах смерті!

    До тіла доторкнутися несила -
    Це відьма-Осінь світ перемісила
    і кинула в баняк до ратиць -
    гріти -
    На холодець -
    для поминок -
    по літу.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (4)


  19. Ганна Осадко - [ 2006.11.07 10:24 ]
    ***
    Я хочу в Місто, де живуть дощі –
    Протяжно-сірі, наче сни хасида,
    Щоб ми – за руки – мокрі, як хлющі –
    У цьому Львові, як у Атлантиді
    Згубились між водою і камінням…
    І наша хата поросла б корінням –
    Як лабіринт – ні вийти, ні зайти…
    Довічна осінь і пречистий ти.

    Стигмати тріщин встеляться по стелі
    І ми, обвившись тілом, як плющем,
    Від ніжності помремо у постелі
    У тій майстерні, що живе дощем
    І тліє листям, як правічна мова.
    Твоя любов – шовковиця шовкова:
    Тавро цих губ довіку не відтерти –
    Чорніших і від кави, і від смерти.


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  20. Надія Степула - [ 2006.04.12 22:36 ]
    * * *
    Горить, не гріючи, горобина
    І в горобиній ночі не згасає.
    І тінь зачиненого в ніч вікна
    Ще тінь мою, мов сполох, відбиває.
    І повні глеки золотих медів,
    З моїх очей не випиті, загусли.
    У чорнім небі квилять дикі гуси –
    Летять від наших проминальних див.
    Холодні роси, приморозки, сніг –
    Усе ще буде.
    Та й усе – ще буде.
    Горобина, завмерла у вогні,
    Мов тінь моя, впаде тобі на груди.      


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати: | " “Плеса звогнених тиш”, Львів, “Друкарські куншти”, 2006р."


  21. Надія Степула - [ 2006.04.12 21:36 ]
    * * *
    Упавши в дощ лицем, завмерти
    І стати краплею на мить,
    І бути, як вода безсмертна,
    Яка крізь небо струменить.
    Марнот марнота міфом світлим
    Перед очима промайне.
    І в міфі тім – про велич світу –
    Моє лице, як дощ, мине...


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (1) | "“Плеса звогнених тиш”, Львів, “Друкарські куншти”, 2006р."


  22. Мар'яна Савка - [ 2006.03.29 16:23 ]
    * * *
    Тільки й світла, що промінь крізь шпарку бійниці.
    Тільки й світу, що рівні до відчаю стіни.
    Ось і все, що лишилось від мудрої жриці –
    Висхла мумія, мертве восковане тіло.

    Западає в румовище храм. І нервово
    Палить згірклі цигарки старий єгиптолог.
    Віднайшлися ключі, і відкрила свій сховок
    Мертва квітка, чи жінка, прозора і гола.

    І немає месії: і – жодного змісту
    Повернути тепло у холодні долоні.
    Піднімається в небо тяжким аметистом
    Це світило нічне. І на білому фоні

    Мовчазної стіни розгортаються крила.
    І куйовдяться легко прозорі пір’їнки.
    Над чітким барельєфом застиглого тіла –
    Зачудований ангел прекрасної жінки.



    Рейтинги: Народний 5.3 (5.5) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (8) | "“МАЛЮНКИ НА КАМЕНІ” (Київ, "Смолоскип", 1998)"


  23. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.25 13:23 ]
    * * *
    Він згадує Тарівердієва.
    Вона - танцює. Поряд, за вікном,
    гойдаються сніжини, такт за тактом,
    без домінантної надії на
    хоча б якийсь мажор, тремтить бокал
    і трубка тліє. Простір над антрактом
    притягує до себе розсип звуку,
    поспівує паркет, і дотик рук,
    як берег течії, дарує танку
    пейзаж і русло. Води римокроків
    то тануть, то летять у вирі, - рух
    п'янить мелодій добровільну бранку...

    Йому за сорок. Їй чотири. Потім
    це все набуде значення, коли
    замовкне Мікаєл, і партитури
    зберуться в дзеркало манер, де годі
    за першим планом інше віднайти, -
    їй байдуже, антаблемент натури
    у вихру танцю, "потім" - не важливо.
    Лише сніжини, ліхтарі, різдвяне диво,
    і сяйні дні без відчуття мети.


    2002


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.17 12:45 ]
    Осінь у Львові
    I
    І побачивши, не впізнаю, що вбирає остання осінь
    місто, вичовгане до кості, дивовижу сумного краю.
    Що востаннє у середмісті скам'янілих увись укладів
    припадає зів’яле листя до неголених щік фасадів -

    II
    не впізнаю, - минувши радість з коловерті літ остовпіти,
    збронзовіло Адамом* снити руху всупереч, сенсу замість.
    Не впізнаю – в оманнім світі, у трамваї, що не спинити,
    на квитки несповиті миті обертаючи - "в_наче_жити."

    III
    І відчувши раптовий поштовх, десь у грудях зупинку – “Ваша!”,
    вийду в подиві - що за лажа? мов, зарано, і справа в коштах…
    І глядітиму вслід трамваю з тою осінню, і тим містом,
    доки сутність моя до краю не наповниться іншим змістом.


    2005



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (8)


  25. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:31 ]
    * * *
    О, так: жіноче тіло - це крайобраз,
    Пейзаж ясний, мінливий. Перехлюп,
    Перетікання форм. Ти придивись
    До пагорбів і видолинків - чисті
    Смагляві лінії, що ладні розчинитись
    І в землю увійти (хоча вони -
    І лінії, і форми - це земля
    У розповні). А ти її не знаєш:
    Бо брати - це не значить упізнать І злитися.

    Не там шукаєш поклади любові.
    Тому такий голодний, як жебрак...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.27) | "Майстерень" 6 (5.39)
    Коментарі: (4) | "Із циклу "Колекція коханок""


  26. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:39 ]
    * * *
    І спали не рознявшись. І вода
    Несла катамаран. І напівсонні,
    Серед ночі, набряклі від любові,
    Були готові...

    А у воді як весело кохатись
    Актинії із ... я не знаю, що
    Пливе до неї, у вологу квітку
    Покласти золоту свою ікру.

    Паруються, радіють під землею,
    Чамріють од веселого злиття
    Живі клітини. Темне каменюччя
    Перетікає в теплі порожнини.

    Це кровообіг вічного життя?..


    Рейтинги: Народний 5 (5.27) | "Майстерень" 6 (5.39)
    Прокоментувати: | "Із циклу "Колекція коханок""


  27. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:44 ]
    3. Allegro
    Оселя духу - десь там, поза нами.
    І на землі він смутен, скутий. Ніч
    Його виводить в обшири безмежні.

    У хорі ангелів його світився голос
    І vox celestis ще звучав за ним,
    Коли удосвіта він повернувся долу.

    Здригнулось тіло. Хто? Ніхто мовчить.
    Та на єдину мить

    тобі відкрились
    Такі простори і така любов -

    Аж хочеться від радості ридати,
    І обійняти світ і приєднатись
    До вічності.



    Рейтинги: Народний 5 (5.27) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Прокоментувати: | "Поетичні інтерпретації органної музики"


  28. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:56 ]
    ІІ Trio
    1.
    Не квапитись, - нехай обволікає повільна золота клейковина:
    у спогадів - окреме існування.
    Сховатися - читати щит Ахілла, чи в алкоголь
    упасти, чи в альков?
    - забутися: уже немає Сили вдавати далеч. Потягу, снаги

    Розмножуватися? - смішні потуги і залицяння цяцьок і утроб.
    Згоріло все дотла. До перед-мови.
    У серці яйця відчаю і згуб: мерзенний гріх, убозтво остаточне

    2.
    Приклич собі рухомий краєвид -
    у поїзді, наприклад, у польоті,
    Вві сні чи наяву: і сам себе
    Од смерті одволаєш, одвоюєш.
    Але туди, де креслення крила (переріз поперечний, довжина,
    структура пір'я...) ангела
    Самого, - туди не рвися: у робітні Бога тобі не місце...

    3.
    Спокійна шкіра тепла і зручна. Стирається і серце, і лице, -
    але хіба тобі
    Кували тіло?
    Коли трава постелиться - невже
    Забув її колінце золоте, яке само просилося до губ
    і сходило м'яким солодким соком?

    Звикай до смерті, як звикає жінка
    До крові: не лякайся і не бійсь. Але кругом насипано піску:
    у ліжку, під повіки, на волосся..
    Твоя тілесна думка - затісна, але потроху учиться душа
    тонесеньке вимолювати слово...



    Рейтинги: Народний 6 (5.27) | "Майстерень" 7 (5.39)
    Прокоментувати: | "Поетичні інтерпретації органної музики"


  29. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:20 ]
    Й. С. БАХ. ТОКАТА ДО МАЖОР, В. 564
    1. Allegro
    Жебраки у церкві, калатала
    Прокажених, огняні стовпи
    Проповідей

    і важкі дими
    Від аутодафе - привселюдні
    Спалення і показові страти.

    Та чому ж не меншає гріха?
    Карлики і плекане лицарство,
    Виродки, Потвори химородні,
    Всіх ковтнуть

    пекельні казани.

    Самобичування і стигмати,
    Осявання, видива, екстаз:
    Вірили - і булькала смола,
    І сірчаний дим услід стелився
    За сухими темними ченцями...

    Спекатися пекла у душі,
    Клекоту гарячої гордині
    І думок тілесних - сотні років
    Нас учили - та невчуто глас
    І криваві води підійшли
    Аж по груди.


    2. Adagio

    Нагими -
    У просторі страждань і мук,

    у нескінченному потоці
    Блювотини, облуд кривавих,
    Як на показ, гарячих місив, -

    пливемо.


    Рейтинги: Народний 5 (5.27) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Прокоментувати: | "Поетичні інтерпретації органної музики"


  30. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:45 ]
    Г. Ф. Гендель. Концерт для органа з оркестром (ля мажор, тв. 7 № 2)
    3. Fuga
    Вогні біжучі, сморід попелища
    Апокаліпсис вибухів і бур -
    Усе минулося, усе забулось?

    Із мезозою вийдемо? Із моря?
    Усе спочатку - з глини, із ребра
    З білкової розлитої клітини?

    Я хочу володіти всім - і мною
    Владає все на світі, і нема
    Ніде умиротворення і раю.

    Пожадливість і захланність - жеброта
    Просіяна залишиться. Але
    Кому у серці вічність просіяє?

    Хто знав, що пристановище - у слові,
    Хто визволив од смерті вічний дух -
    Утік тривоги рваної і страху.


    Рейтинги: Народний 6 (5.27) | "Майстерень" 6 (5.39)
    Прокоментувати: | "Поетичні інтерпретації органної музики"


  31. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:10 ]
    Г. Ф. Гендель. Концерт для органа з оркестром (ля мажор, тв. 7 № 2)
    1. Ouverture. A tempo ordinario

    Пасуться золоті єдинороги з грузькими динозаврами. Вовки
    Цілуються з овечками і ланню.
    Де визрівають пахощі і звуки, зав'язуються вітер і дощі, -
    Блаженний спокій, ясність, міра, лад
    і вічний час у вічних виногронах.

    Живий, одухотворений гербарій - від моху до жагучих орхідей;
    Тут ще немає попелу і тліну,
    а золото жовтіє тихо, скромно
    Поміж грудками ситої землі.
    На всьому, всюди знати Божу руку,
    шорстку і щедру.

    Аж ось і ми - невинні і пречисті,
    Із душами дитячими: на них
    Іще ніхто не написав нічого: tabula rasa.
    Ангели врочисті виспівують хорали в унісон.
    Чого ми хочем - і самі не знаєм,
    бо що таке бажання: сила? час?

    Але нам треба сторожа у сни,
    бо відчиняє наші сновидіння
    хтосья невідомий,
    Довгий і слизький.
    Він тягне нас по лабіринту мозку, у закапелках
    Схованок і тайн показуючи те, чого не знали
    І знати не хотіли. Після сну
    У нас уже не ті, не чисті очі...

    2
    Господи, прости
    Небес над нами не згортай.
    Немилосердною красою
    Нас вилікуй. Різцем важким
    Пройди по серцю. Борозенки
    Сочитимуться. Оберни
    Наш куций розум і сваволю
    На послушенство.
    Благодать, дитяча лагідна душа
    Повернеться у груди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.27) | "Майстерень" 7 (5.39)
    Прокоментувати: | "Поетичні інтерпретації органної музики"


  32. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:45 ]
    * * *
    Охлялий спалений папірчик
    Зів’яв. І ніжні письмена,
    Які писав усе життя, —
    Уже ніхто не прочитає.

    О зимна старосте! Поміж
    Лопаток
    ти морозним лезом
    Лоскочеш: хочеш нагадать
    Те молодече гарцювання
    І кров гарячого коня?

    Нічого більш не хочу я —
    Це найстрашніше.
    Та хіба що —
    У ложе, де самотність плаче,
    Де віє вітер і пісок
    Насіюється... проступає... —
    Її, сяйливо-молоду,
    Пахучу
    власним
    чистим
    тілом, —
    Її до мене поклади.
    Я тільки грітимусь о шкіру,
    О пульсування
    ніжних вен —
    А більш нічого...
    І засну —
    Мов немовля...


    Рейтинги: Народний 5 (5.27) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Прокоментувати: | "Вірші київських поетів"


  33. Людмила Таран - [ 2006.02.15 23:16 ]
    * * *
    Жадаєш, а від іншого — таку,
    Неначе ниті бабиного літа,
    Шовкову ніжність...
    Я себе не знаю.
    Скільком би я належати хотіла?
    Або — нікому? Чи на полюсах,
    Чи — посередині моя справдешня правда,
    Захована, закопана під землю?

    Вона мовчить, її ніхто не знає,
    Немов скелети кельтські, і повік
    Той чоловік, який
    з тобою поряд,
    Ніколи не довідається тайни…

    Але ж ти грішниця! Хіба що — на папері...
    Однак — це гріх: у помислах, у снах...
    Я просинаюсь і крадьки реставрую
    Твій погляд на оголеному серці.

    А справді, що було б, якби здійснились
    Історії?
    ...Мов жаб‘яча ікра,
    До берега прибита, що чекає,
    Коли із неї пуголовки вродять...


    Рейтинги: Народний 5 (5.27) | "Майстерень" 5 (5.39)
    Прокоментувати: | "Вірші київських поетів"


  34. Володимир Ляшкевич - [ 2006.02.01 14:09 ]
    Зима, як жінка
    Вся музика осіння змовкла разом.
    І вже метіль відлунням босанови
    наповнює мій келих нефартовий
    відбитком іншої під ніжним газом.
    А за відбитком - захмелілі тіні
    минулого, яке ніде не діти,
    як тропи епітафії собі -
    жахливий протяг, дірка в голові.

    І осінь ще у грудях фіміамом -
    багряно щедра, сумно-еротична,
    та поруч вже зима категорична,
    із білими долонями та станом,
    тотальним станом справ - не надто добре.
    А ззовні і не скажеш: неповторне,
    не характерне ні путанам, ні
    дружинам вірним тіло - погляд "і"

    одна лише п'янка і засторога,
    гляди, з цією буде не до жартів,
    якщо кохатиме, то вже до смерті,
    що перестріне, як нова дорога
    на перехресті, підморгне тобі,
    і ось уже і дірка в голові,
    куди довколишнє і затягає.
    Раз по раз так зима пейзаж міняє.

    Та чаша гарна. І вино прозоре,
    жадане, і тече у бік потрібний,
    і п'ю до дна сердечно неосідлий,
    аби вибаглива зима просторе
    собою ложе покривала вільно,
    у віхолі злиття двох тіл неспинно
    стікаючи в ковтки серцебиттям,
    доки по цей бік од нуля буттям…



    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (11)


  35. Йосиф Бродський - [ 2006.01.31 14:34 ]
    Стансы
    Е. В., А. Д.
    Ни страны, ни погоста
    не хочу выбирать.
    На Васильевский остров
    я приду умирать.
    Твой фасад темно-синий
    я впотьмах не найду.
    между выцветших линий
    на асфальт упаду.

    И душа, неустанно
    поспешая во тьму,
    промелькнет над мостами
    в петроградском дыму,
    и апрельская морось,
    над затылком снежок,
    и услышу я голос:
    - До свиданья, дружок.

    И увижу две жизни
    далеко за рекой,
    к равнодушной отчизне
    прижимаясь щекой.
    - словно девочки-сестры
    из непрожитых лет,
    выбегая на остров,
    машут мальчику вслед.

    1962


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6.5 (5.93)
    Коментарі: (14)


  36. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.05 20:09 ]
    Галатея
    І
    Рясні дощі, байдужі пасма неба,
    відсутні обрії, засмучені будинки -
    невже і справді неземна потреба
    веде тебе туди, куди стежинки
    вимощує жага оволодіння,
    принаймні від часів гріхопадіння?

    ІІ
    Ти юна, щоби зважувати вчинки,
    але кому за них відповідати?
    В місцині, де обожнюються ринки,
    своя у всіх ціна, купівлі дати,
    і в тебе є ціна. Ти з нею згідна?
    Не згідна?! О, ти вельми своєрідна.

    ІІІ
    А скільки коштує талант? А тіло,
    твоє доладне тіло, і з душею?
    Я заплатив би за таке, і вміло
    виточував із тебе Галатею.
    Тебе цікавлять гроші? Ні? Доволі
    зати́шного гнізда у кроні долі?

    ІV
    де сильний вітер: дужий і холодний,
    невпинний вітер. Спокою немає.
    І вигляд знизу, далебі, не модний,
    а сонце ці верхів'я осяває
    дізнатись тільки - мертвий чи прозорість
    твою довершила безмовна зрілість.

    V
    Отак воно складається - одвічно
    добра жадаєш, де воно відсутнє, -
    кохання, пристрасті, де споконвічно
    одна самотність - нетілесне сутнє.
    А може істина, що сон вчорашній,
    таки незвична? Світе бідолашний.


    "Дороги, що примножували юрби
    одного сонячного ранку зникли.
    І ти, яка донині жити звикла
    не так, як інші, посміхалась, ніби
    не диво, що дороги позникали,
    а дивно, що залиши́лися справи..."

    VІІ
    Не розрізнити звичне і незвичне,
    моє з твоїм - єднати-поєднати
    чим, окрім ложа, на якім ридати
    з-за краху любощів і є логічне
    продовження історії кохання,
    у тому ж напрямку – оволодіння.

    VІІІ
    Оволодіння, імовірно, раєм.
    Відмовитись чи зго́дитись – незручно.
    "Незручно", певно, ключ, з яким за краєм
    стосунків наших все благополучно,
    нове продовження не лиховісне,
    усе зумисне не лише тілесне.

    ІХ
    Немов кохання без любові - ноша,
    союз атланта і каріатиди,
    і далі тільки гіпсова пороша,
    і змучені архітектурні види
    на будь-яке майбутнє: "жили пильно,
    не кинувши набуте добровільно".

    Х
    Не кращий приклад? - виключень немає.
    Епітафійність справ матеріальних
    по суєті безмовно вигасає
    на кладовищі образів печальних.
    Високолобі кажуть: ентропія.
    А я тобі на вушко: є надія!

    ХІ
    Навпроти, у вікні, відбито вежу,
    де звикло крутить стрілками годинник
    у напрямку зворотнім, скільки стежу,
    і юний обрис твій, що поруч виник
    засвідчує одне - життя місцями
    йде до народження, а не до ями.

    ХІІ
    Тому в мистецтві вибір перспективи
    є вибором, по суті, відображень,
    де, Галатеє, видимі мотиви
    здобутків і утрат, і кращих вражень…
    То що таке життя, о мила діво? -
    Гляди крізь дзеркало, і свідчи диво.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  37. Йосиф Бродський - [ 2006.01.04 11:30 ]
    * * *
    Сын! Если я не мертв, то потому
    что, связок не щадя и перепонок,
    во мне кричит всё детское: ребенок
    один страшится уходить во тьму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что молодости пламенной - я молод -
    с ее живыми органами холод
    столь дальних палестин не по уму.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что взрослый не зовет себе подмогу.
    Я слишком горд, чтобы за то, что Богу
    предписывалось, браться самому.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что близость смерти ложью не унижу:
    я слишком стар. Но и вблизи не вижу
    там избавленья сердцу моему.

    Сын! Если я не мертв, то потому
    что знаю, что в Аду тебя не встречу.
    Апостол же, чьей воле не перечу,
    в Рай не позволит занести чуму.

    Сын! Я бессмертен. Не как оптимист.
    Бессмертен, как животное. Что строже.
    Все волки для охотника - похожи.
    А смерть - ничтожный физиономист.

    Грех спрашивать с разрушенных орбит!
    Но лучше мне кривиться в укоризне,
    чем быть тобой неузнанным при жизни.
    Услышь меня, отец твой не убит.
    1967


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  38. Володимир Ляшкевич - [ 2005.12.21 18:49 ]
    * * *
    Кажи про задоволення, що роки
    прибавили і мудрості, і такту,
    кажи собі - на благо все, дороги
    до твого дому обирають друзі,
    і з твого серця живлять оази -
    плоди смачні, цілющі води, стіни
    надійні і високі, зори вірні.
    Кажи про радості, далекі плани,
    про урожай вина і святкування,
    про подорожі, клятвені офіри.
    Кажи собі, що норовливі очі
    коханої, помандрувавши світом,
    до тебе ніжно прикипіли, що
    твоє життя, громаджене щоденно
    нехай і суєтно, уже невдовзі,
    повільніше ітиме, веселіше,
    що діти часто згадують тебе,
    а кредитори – ні, і цезар – ні,
    що повен почуттів, бажань і спраги...

    Кажи без роздумів і сумніву, кажи
    упевнено, і не змовчи у мить,
    коли утихне шурхоту невпинність,
    пісок осяде і небесні зори
    торкнуться днів твоїх земних клепсидри.


    2005


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (3)


  39. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:36 ]
    І прийде час
    І
    І прийде час, коли твої учинки
    Обернуться й повстануть проти тебе;
    Як вояки зберуться навкруги
    І зброєю грозитимуть тобі,
    Нагому й безборонному.
    А потім
    Посходяться ще вчинки-фарисеї
    І відчитають лживі обіцянки,
    І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
    І прийдуть ще повії по заплату.
    Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
    І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
    І сповнишся гіркотою страшною,
    І, очі звівши, скажеш: - Боже, де Ти, де Ти?
    І на той жаль бездонний Світло скаже: - Тут.
    І на той смуток Світло загориться,
    І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
    Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
    І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
    Чого був спрагнений ти все життя...
    Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
    Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
    - Так, це була людина, - й відійдуть, обнявшись...

    ІІ
    О, вийти б несподівано з неволі
    Тілесности - на простір, виднокруг,
    І буть як вітер і як день у полі...
    Радіймо, серце, - ось приходиь Друг,
    Той Друг, що лагідний, що - в брамі,
    на сторожі
    До світла іншого, де інші квіти. Божі.

    ІІІ
    Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь,
    І тьма - густіша. Боже, в далечінь
    Відходять блага й сили помічні,
    Безпомічному поможи мені!
    Наш день малий, він швидко проплива.
    І втихне сміх, і слав минуть слова, -
    Нехай же змінні загасають дні,
    Ти, що - незмінний, о пребудь в мені.
    Молю Тебе! Не будь лишень на мить,
    А, як до учнів, злинь, щоб говорить.
    Як лагода, як визвіл, заясній,
    Не проминай, - зостань в душі моїй!
    З'явись і сповнись мною! Борони
    Від страху жить, від труду, що як сни, -
    Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,
    Що в сонце й бурю вестиме повік?
    Свій хрест подай, як звідси буду йти,
    Шлях освіти, верхівлі освіти,
    Де рай цвіте, а не чуття земні.
    Життя чи смерть, - а Ти пребудь в мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (9) | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  40. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    ...Як злотий дзвін монастиря,
    Співає пристраснеє літо,
    І неба синього зоря
    В мені захована укрито.
    В цвітучій мудрості доріг
    Мене сповили сонні міти
    Про дні, що йдуть, що я не встиг
    Ще, сміючися, покорити...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  41. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:25 ]
    * * *
    Коли прийшла пора і ти дозрів
    У муках днів, у боротьбі з собою,
    Як образ берегів в імлі, на морі, -
    В одній хвилині з'явиться тобі
    Твоє призначення земне і зміст.

    То лиш приходить раз, але назавжди.
    Не стерти образу цього тобі,
    Ти не втечеш, дивись вперед - і знай:
    Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
    І сповнитися ним, воно - від Бога.
    Як же ж не вчув призначення свого, -
    Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ" (вибране); в-во "Каменяр" - 2000 р."


  42. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:53 ]
    Простовіч
    Просто дивитись в лице усьому, що довкола;
    Все, що є рідне, то - рідне, вороже - ворожим зостане,
    Йди без вагань і без схибу, і вдар там, де треба,
    А ще частіш - пожалій, відвернись і не думай,
    Часто людина змаліє і варта поправи,
    Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить.
    То - найважніше: ти будь і дивись простовіч.


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.72) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""ВІРУЮ", вибрані вірші в-во "Каменяр""


  43. Юрій Липа - [ 2005.12.21 12:23 ]
    Перші осадчі
    Україно, рівнино жорстокого бою і слави,
    Мов надхненне знамено, сколихане в сонце, угору,
    Краю знаків зловісних і віщих, таємних і дивних,
    О, прокляття моє богорівне, прокляття простору!
    Ти у душах сумирних, як дим, як пожар, як нещастя,
    Як залізнеє поле, крівавим засіяне цвітом,
    Ти дзвениш і даруєш привітом нас дужих і сильних,
    Ти печалью безвластя так будиш, і рвеш, і бадьориш!
    Із глибин давнини, що без меж і без міри донині,
    Наче крик соколиний палає нам трепет беззвучний,
    Се пороги, се - кручі, се - море кричить навздогінці.
    .....................................................
    .....................................................
    .....................................................


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  44. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:04 ]
    ПИСЬМА РИМСКОМУ ДРУГУ (Из Марциала)
    *
    Нынче ветрено и волны с перехлестом.
    Скоро осень, все изменится в округе.
    Смена красок этих трогательней, Постум,
    чем наряда перемены у подруги.

    Дева тешит до известного предела -
    дальше локтя не пойдешь или колена.
    Сколь же радостней прекрасное вне тела:
    ни объятье невозможно, ни измена!

    *
    Посылаю тебе, Постум, эти книги
    Что в столице? Мягко стелют? Спать не жестко?
    Как там Цезарь? Чем он занят? Все интриги?
    Все интриги, вероятно, да обжорство.

    Я сижу в своем саду, горит светильник.
    Ни подруги, ни прислуги, ни знакомых.
    Вместо слабых мира этого и сильных -
    лишь согласное гуденье насекомых.

    *
    Здесь лежит купец из Азии. Толковым
    был купцом он - деловит, но незаметен.
    Умер быстро: лихорадка. По торговым
    он делам сюда приплыл, а не за этим.

    Рядом с ним - легионер, под грубым кварцем.
    Он в сражениях Империю прославил.
    Столько раз могли убить! а умер старцем.
    Даже здесь не существует, Постум, правил.

    *
    Пусть и вправду, Постум, курица не птица,
    но с куриными мозгами хватишь горя.
    Если выпало в Империи родиться,
    лучше жить в глухой провинции у моря.

    И от Цезаря далеко, и от вьюги.
    Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
    Говоришь, что все наместники - ворюги?
    Но ворюга мне милей, чем кровопийца.

    *
    Этот ливень переждать с тобой, гетера,
    я согласен, но давай-ка без торговли:
    брать сестерций с покрывающего тела
    все равно, что дранку требовать у кровли.

    Протекаю, говоришь? Но где же лужа?
    Чтобы лужу оставлял я, не бывало.
    Вот найдешь себе какого-нибудь мужа,
    он и будет протекать на покрывало.

    *
    Вот и прожили мы больше половины.
    Как сказал мне старый раб перед таверной:
    "Мы, оглядываясь, видим лишь руины".
    Взгляд, конечно, очень варварский, но верный.

    Был в горах. Сейчас вожусь с большим букетом.
    Разыщу большой кувшин, воды налью им...
    Как там в Ливии, мой Постум,- или где там?
    Неужели до сих пор еще воюем?

    *
    Помнишь, Постум, у наместника сестрица?
    Худощавая, но с полными ногами.
    Ты с ней спал еще... Недавно стала жрица.
    Жрица, Постум, и общается с богами.

    Приезжай, попьем вина, закусим хлебом.
    Или сливами. Расскажешь мне известья.
    Постелю тебе в саду под чистым небом
    и скажу, как называются созвездья.

    *
    Скоро, Постум, друг твой, любящий сложенье,
    долг свой давний вычитанию заплатит.
    Забери из-под подушки сбереженья,
    там немного, но на похороны хватит.

    Поезжай на вороной своей кобыле
    в дом гетер под городскую нашу стену.
    Дай им цену, за которую любили,
    чтоб за ту же и оплакивали цену.

    *
    Зелень лавра, доходящая до дрожи.
    Дверь распахнутая, пыльное оконце.
    Стул покинутый, оставленное ложе.
    Ткань, впитавшая полуденное солнце.

    Понт шумит за черной изгородью пиний.
    Чье-то судно с ветром борется у мыса.
    На рассохшейся скамейке - Старший Плиний.
    Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

    Mарт 1972


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 7 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Бродський "Всі вірші""


  45. Йосиф Бродський - [ 2005.12.13 23:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА
    В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
    чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
    младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
    мело, как только в пустыне может зимой мести.
    Ему все казалось огромным: грудь матери, желтый пар
    из воловьих ноздрей, волхвы - Балтазар, Гаспар,
    Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
    Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
    Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
    на лежащего в яслях ребенка, издалека,
    из глубины Вселенной, с другого ее конца,
    звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  46. Йосиф Бродський - [ 2005.12.08 18:56 ]
    Дидона и Эней
    Великий человек смотрел в окно,
    а для нее весь мир кончался краем
    его широкой, греческой туники,
    обильем складок походившей на
    остановившееся море.
    Он же
    смотрел в окно, и взгляд его сейчас
    был так далек от этих мест, что губы
    застыли, точно раковина, где
    таится гул, и горизонт в бокале
    был неподвижен.
    А ее любовь
    была лишь рыбой -- может и способной
    пуститься в море вслед за кораблем
    и, рассекая волны гибким телом,
    возможно, обогнать его... но он --
    он мысленно уже ступил на сушу.
    И море обернулось морем слЈз.
    Но, как известно, именно в минуту
    отчаянья и начинает дуть
    попутный ветер. И великий муж
    покинул Карфаген.
    Она стояла
    перед костром, который разожгли
    под городской стеной ее солдаты,
    и видела, как в мареве костра,
    дрожавшем между пламенем и дымом,
    беззвучно рассыпался Карфаген

    задолго до пророчества Катона.

    1969


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2) | "Оригінальні тексти"


  47. Йосиф Бродський - [ 2005.11.26 13:43 ]
    РОЖДЕСТВЕНСКИЙ РОМАНС
                      Евгению Рейну,
                      с любовью
    Плывет в тоске необьяснимой
    среди кирпичного надсада
    ночной кораблик негасимый
    из Александровского сада,
    ночной фонарик нелюдимый,
    на розу желтую похожий,
    над головой своих любимых,
    у ног прохожих.

    Плывет в тоске необьяснимой
    пчелиный ход сомнамбул, пьяниц.
    В ночной столице фотоснимок
    печально сделал иностранец,
    и выезжает на Ордынку
    такси с больными седоками,
    и мертвецы стоят в обнимку
    с особняками.

    Плывет в тоске необьяснимой
    певец печальный по столице,
    стоит у лавки керосинной
    печальный дворник круглолицый,
    спешит по улице невзрачной
    любовник старый и красивый.
    Полночный поезд новобрачный
    плывет в тоске необьяснимой.

    Плывет во мгле замоскворецкой
    пловец в несчастие случайный,
    блуждает выговор еврейский
    на желтой лестнице печальной,
    и от любви до невеселья
    под Новый год, под воскресенье,
    плывет красотка записная,
    своей тоски не обьясняя.

    Плывет в глазах холодный вечер,
    дрожат снежинки на вагоне,
    морозный ветер, бледный ветер
    обтянет красные ладони,
    и льется мед огней вечерних
    и пахнет сладкою халвою,
    ночной пирог несет сочельник
    над головою.

    Твой Новый год по темно-синей
    волне средь моря городского
    плывет в тоске необьяснимой,
    как будто жизнь начнется снова,
    как будто будет свет и слава,
    удачный день и вдоволь хлеба,
    как будто жизнь качнется вправо,
    качнувшись влево.

    28 декабря 1961


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (1) | "Бродський "ВСІ ВІРШІ""


  48. Володимир Ляшкевич - [ 2005.11.19 14:06 ]
    Листи з майбутнього
    **
    Усе ще дихаю повітрям
    таким розрідженим без тебе,
    що сподівання відлетіти
    кудись у вирій - нездійсненне.

    І скаменілим чудно нетрям.
    Їм розпачу не зрозуміти:
    - Тримайся далі од печалі,
    раз випало у нетрях жити.

    **
    Чому б не жити, хай і в нетрях,
    де замість річки - русло пляшки,
    а замість птаства - гу́ки вулиць,
    і як тварини різні люди.

    Чого б не жити? - ритму потяг,
    як протяг од яйця до вилиць,
    товче у камені доріжки
    уподобань чудної моди.

    **
    Зачарувань непевний вибір
    жадає відгомону мозку,
    а цей, останній, у гаданні,
    коли у серці втихне буря.

    І сильно вабить роту отвір,
    куди і лізуть лапи хтиві,
    і дами запихають ніжку,
    аби ввійти могла і куля.

    **
    Дощі, які гасили спеку,
    скоріше оживили плями
    на збанкрутілій штукатурці,
    набряклій під віконним оком.

    І на забутій парасольці,
    і в пам'яті - волога жінки,
    що в юному своєму віці
    вима́рює сади над бруком.

    **
    І дні украй одноманітні.
    Усі події вже позаду.
    Я упокорено звикаю
    виймати із кишені роки

    і віддавати, - припадаю
    до самогубства листопаду,
    до павутини у повітрі,
    і пахощу "духовні кроки".

    **
    Багаті парості живого,
    реконструйовані в металі
    із листям, цвітом і плодами,
    крадуть у в'язня ступінь втрати.

    Так і ростуть собі, з нічого,
    місця позбавлення неволі
    твоїх красот, які місцями
    найлегше, видно, й забувати.

    **
    І, зрештою, незрозуміло,
    куди прийшов, оскільки рухи
    мої останнім часом тільки
    одноосібні мандри думки,

    у дзеркалі знайоме тіло,
    але чиє - гадати ліньки,
    примарне, як і всі потуги
    тілесні звести порахунки.


    2003


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (3)


  49. Юрій Липа - [ 2005.11.19 12:58 ]
    * * *
    Ввійди до церкви. Ріжноколірово
    Горять серця довкола, плинуть гимни в світлі.
    Стань - наче в райдузі, і жди, мов наречений,
    Котра хвилина - брама.
    А, пізнавши, - йди
    В відчиненість Відвічного й Нового.
    То - нагорода днів твоїх. То - дар найвищий.



    Рейтинги: Народний 5.6 (5.72) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати: | ""ВІРУЮ", вибрані вірші"


  50. Юрій Липа - [ 2005.11.18 10:58 ]
    * * *
    Людська душа, як дерево гіллясте,
    як дерево гіллясте при дорозі.
    І з вихором дорожнім прилітають
    і осідають біси на деревах.

    В гущавині привітній і зеленій
    побачиш - блисне з ізмарагду око
    або, обважене надміром бісів,
    і жовкне, й гнеться дерево додолу.

    Ідеш задуманий в алеї душ людських
    і оглядаєш ці гримаси й вихиляси,
    бо ж то так рідко струнчиться і квітне
    душа, як дерево, очищена громами ...


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6.5 (5.92)
    Коментарі: (1) | ""



  51. Сторінки: 1   ...   24   25   26   27   28   29