Шешуряк Ю.

Під кутом сорок п’ять рвучко входиш у мене.
Мов розплавлений віск, краплі поту на скронях.
Твої рухи швидкі, поцілунки шалені.
Дощ пробився крізь скло, намочив підвіконня.

Мокре ліжко і ми, мокрі губи і пальці.
В небі вибухнув грім, у п’янкому екстазі
Я втрачаю свідомість, не дай мені впасти!
Відчуваю фінал у скороченнях м’язів.


(2007)


Пародія

Хто сказав, що коли молоде – то зелене?
На прелюдії ніжний, до фіналу – аж злий!
Під кутом сорок п’ять всоте входиш у мене…
Не виходь! Не виходь! Час непевний такий…

Двоє мокрі, немов у якійсь субмарині –
В Кама Сутрі таких не описано див!
Хоч в екстазі ти двічі признавався… Марині,
Я прощаю тобі – Казанова спочив…

6.07.10

Від сьогодні Мишенятко
На городі має грядку.
Цілий день воно дбайливо
І копало, і садило.
А батьки терпцю не мали –
Зазирали і питали:
– Що ти садиш на городі?
– Не скажу! Секрет – і годі!
От як буде все готово –
Похвалюсь обов’язково!

Сяють очі в Мишенятка:
Ой, чудова вийшла грядка!
Можна вже й розповісти:
– Буде смакота рости! -
Найсмачнішого я сиру
Цілу грядку насадило!

Запитаю вас, малята:
Чи зросте що в Мишеняти?
2010

На осінній межі я тебе перестану чекати.
Я спалю свою пам'ять у кронах нічних ясенів.
Я забуду про все. Я нічого не зможу згадати.
Ще не знаю чому.
Мабуть, просто я так захотів.


Я вже бачив цей сон. Я вже знаю, що буде
в фіналі.
Я забуду тебе, хоч би як я тебе не любив.
І лише уві снах
я на тебе чекатиму далі.
Сам від щастя не свій,
Що забув тебе вигнати з снів...

Ти - моя кішка. Ти чорна така.
Березень ніжний, як шкіра.
Березень кольору молока.
Це березневі ігри.

Тіло до тіла. Давно на устах
В нас перший сніг розтанув.
Березень мокрий сховався у снах.
Березень чорним стане.

Ти - моя кішка, пантера чи рись.
Кігті твої затуплені.
Пальці гарячі в обіймах сплелись -
Опіки першого ступеню.


(2006)

Зорями виткане небо нічне,
Мружиться місяць у водах.
Скоро світання цвісти розпочне
Сріблом у сонячних одах...

Росами висвятить зелень рясну,
Щебетом ліс розколише,
Барвами квіт, що воскреснуть зі сну,
Нові шедеври напише.

Буде пишніти садами земля,
В золоті сонця купатись.
Колосом стиглим наллються поля...
Серце захоче помчатись

Вітром у вічне безмежжя красот,
В ті барвінкові далечі,
Що з вівтаря поетичних висот
Зронюють дзвони лелечі.

Послухайте серцебиття дощу -
Нерівний ритм , то зірветься , то зникне .
Ліхтар чавунний , схожий на свічу ,
Розсипав сльози . На асфальт , у вікна


Краплини котяться , мов дріб , горох .
Заповнюють щілини і долоні .
Нам тепло . Ватра спогадів на двох .
Ми плинемо в осінньому безсонні .


Послухайте , то - дихання весни ,
Захриплої на протягах і хугах .
Її вінок , духмяний і рясний ,
Розтрушено у шелестінні , рухах


Розхристаних каштанів і думок ,
Багряних ягід і намоклих квітів .
Ми поруч . Ще півслова , ще ковток -
І забринить різноголосий квітень .


Послухайте , як циркулює ніч
По жилах вулиць , парків , переходів .
Вітрини . Плями блиску , спин , облич .
В зіницях світлофорів гасне подив .


Злиття , єднання пальців , доль і слів .
І ми разом . Піднесено , врочисто
Самотнього дощу лунає спів
Зі сцени падолистового міста .

2010 р.

Щоранку промінь призвичаївся
Мого торкатись тіла…
Хочеш, мила,
Моїх відчути
Дотиків тепло?

Місяць вітром биті вікна
Звільна склить на ставу гладі ,
Тиша молиться тендітна
У вербових лоз громаді.

Ніч злочинця ув’язнила
В хащах лісу непроглядних,
Обрубавши буйні крила
Хвиль замучених заради.

На колодах прілих нетрищ,
Зажмуривши очі сині,
Зліг, очікуючи смерті,
Вітер вгрузлий в павутинні.

Та прийшла йому підмога
Яру віддихом вологим,
Відступила доля строга,
Відновились в силі ноги,

Стали крила відростати,
Листя лип залопотіло,
Стрепенулись неба лати
На таке серйозне діло,

Швидко місяця сховали
За броню свою кошлату,
А скляреві причандали
Загорнули в темну шмату.

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.

Горить ліхтар - ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Якими я тобі скажу словами,
Що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!

Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни,
А ті казки, те слово, ті сади,

І так по крихті, крихті Україна
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки,
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.

А то пішла, й нема тебе, й нема...

Схочу – буде, схочу – зникне. Стане молодо, як звикле,
під передзимові звихри цих музик.
На підошвах черевиків я приніс вам Поле Дике,
Гуляй-Поле димнолике – звідки зник.

Плинуть давні атмосфери, бліки домен – честь по честі –
у новітні випадковості міські...
Як над стійкою фужери – щільно й тонко так печерські
над горбами преподобні. Всі. Всі.

Грає музика, вістимо. Із людьми, з якимись тими,
що лишилися живими, йде базар…
А з-за пліч пливуть незримо – завитками пантоміми –
ті, що нині побратими диму й хмар.

Схочу – буде. Схочу – зникне. За рокú таким я звикнув.
Хай потроху навіть тихне гик і свист.
На підошвах черевиків – пилом те полиннолике
Гуляй-Поле, Поле Дике – й попіл міст.

It's a mystery to me
The game commences
For the usual fee
Plus expenses
Confidential information
It's in a diary
This is my investigation
It's not a public inquiry

I go checking out the report
Digging up the dirt
You get to meet all sorts
In this line of work
Treachery and treason
There's always an excuse for it
And when I find the reason
I still can't get used to it

And what have you got at the end of the day ?
What have you got to take away ?
A bottle of whisky and a new set of lies
blinds on the window and a pain behind the eyes

Scarred for life
No compensation
Private investigations

Приватні розслідування

...Ця історія - міф...
Бо у грі нас все менше...
Бо ціна - ми самі,
Хоч і платим не вперше...
Мітка "конфіденційно",
Стенографія платна...
Слідство - неофіційне,
Брате, справа - приватна...

...У таємному звіті
Перекопано бруд...
Хтось поліз вдовольнитись,
За роботою - блуд...
Віроломство і зрада,
Справжня сіль всіх причин...
Як же звикнути, брате,
До фальшивих личин?..

...Та скажи мені, брате,
Як минає цей день -
Що у тебе забрати
Із дірявих кишень?...
Штоф шотландського віскі,
Страх одчаю в очах...
І брехня... Знов так слизько...
І за вікнами - дах...

Шрам новий від життя,
І витрат недостатньо...
Розслідування - приватне...

Кумпала Вір, м. Хмельницький
02.07.2010 року

Б. Матіяш

Минулорічний сніг зими
Закреслить наболіле.
Минулорічний чорновик
Перепишу набіло.
Віддам в минуле, як в архів,
На вічне зберігання
Перелік всіх своїх гріхів,
Нескоєних востаннє.
Віддам веселі дні й сумні,
І ще живу надію,
Віддам і те, про що й собі
Сказати не посмію.
Віддам бажання і жалі,
Погані сни й хороші,
Себе віддам, хоч взагалі
На мене це не схоже.

І лиш тебе, любов моя,
Віддати я не зможу…


Збірка “Дві жмені слів”






Пародія

Минулорічний сніг здаю в архів
На вічне зберігання з наболілим.
Добрячий міх нескоєних гріхів,
Скакання в гречку і походів вліво.
Здаю усе – сумні й веселі дні,
Жалі, бажання, заздрощі і мрії…
О Боже! Ми, здається, тут одні!
Себе віддам, хоч взагалі не смію…

Павлюк І


Після п’янки душа боліла.
Слава слову – допомогло:
Вірш співався.
Вино тремтіло
Крізь містичне багряне скло.

Я від себе втікав у простір,
Я від себе втікав у час.
Я старався писати просто
І любив – як останній раз.

Мої вірші – різкі і ніжні –
Світ полюбить колись, десь там,
Де весна і війна не книжні,
Де усмішка – як в Бога шрам.

Де усе початково дивно:
Динозаври, вулкани, біль...
Мого предка печаль наївна,
Перший виклик своїй судьбі.

Ще щасливі дерева, звірі –
Вишня-мама і вовчик-брат,
По любові всім, не по вірі...
Й не придумано автомат.

Ще жують рожеваті соплі
Ті, хто бомбу шпурне на рай.
Прагматичним – мов цвіт картоплі –
Там також іще не пора.

А наразі я тут, на грані...
Ворожу на віках, дзвеню.
Світ в мені – наче Буг у крані...

І міщанський вазон герані
До життя повертає нюх.

3 лип. 10.



Пародія

Скільки випито? Глек, барило?
Все було – самогон, вино…
Після п’янки душа боліла.
Похмелився – допомогло!

Простір скривлений косо-дико,
Час утік, як в жахливому сні…
То за що я ту пані смикав?
Я любив? Але, швидше – ні…

В ребрах біль, і щось ниють кості,
Динозавр по мені пробіг?
Повалив деревце – без злості,
Добре хоч вовчик-братик втік.

Повертається нюх помало…
Я на грані – смаку нема.
Рожеваті соплі дістали
(Ще холодна земля й трава).

Цвіт картоплі стирчить за вухом.
Де подівся під ранок сват?
Щось кричав і нікого не слухав
Про коханок і автомат.

Початково так дивно зрана…
Прагматично, та щоб не гірш.
Зараз вип’ю води із крана
Й певно сяду писати вірш…

5 лип. 10.

день
(а опівночі злим все ще думав
сильно і стисло
а далі не зміг)
боляче так
несподівано знову
майже на північ настромлений
зник

сухо
бо вже застигає і з пальців
замість води -
на язик...

Відведи мене в рай, я забула як він виглядає.
Там, здається, був місяць, він майже торкався Дніпра.
Там, здається, був міст, він впирався у небо безкрає.
Й кошеня на Подолі, і сходи, і Лиса гора…

Відведи мене в рай, я забула до раю дорогу.
Хоч вона через серце коротким рядком пролягла.
Хоч вона невагомо-легка ніби посмішка Бога.
Де незриме щось тихо торкається твого чола...

Відведи мене в рай...
Якщо зможеш його відшукати.
Якщо зможеш всі кола пройти й відродитися знов.
Коли час призупиниться... й вибухне ритмом кантати.
Й ти згадаєш, що рай – це безмежна безкрайня любов...

04.07.10

А у Львові панують дощі,
Трохи сумно, пробачте, панове,
Але й сум цей мені до душі,
Так бува, як від щирого слова,

Як від серця, краплини - слова,
Чи від подиху пісні - відрада.
Чуєш - дощ за віконцем співа?
-Та чомусь і співає і пада...

5.07.2010

Ми з тобою мучимось в недосяжній близькості,
То навік розлучимось у черговий раз,
А в розлуці зустрічі просимо, як милості,
Щоб дійти від любощів до сліпих образ.

Ми з тобою - береги, що ніяк не стрінуться.
Неширока річенька, та стрімка вода.
А від річки береги теж ніде не дінуться,
І не дочекаються кладки чи містка.

Долею-недолею кинуті, занедбані,
В щасті не зупинимось, смутку не збагнем.
На любов розлучені, на біду поєднані.
Два самотніх дерева
під одним дощем...

З виру міста несеш
Тихе плетиво ніжних симфоній.
Не лякаєшся меж,
Не боїшся нічної мари.
За собою не стеж.
Ти незмінна. Ти вся на долоні.
Ти спокійно пливеш.
Що хотілося взяти - бери.

Не шукай марно слів.
Затискаючи щастя у жмені,
Обернися востаннє.
На згадку візьми тільки сніг.
Перехожим залиш
Їхніх вулиць пісні безіменні,
Розчинивши себе
В сивім мареві дальніх доріг...

В краплинах дощу
і за громом вздогін
спішити
і серцем шукати вогонь

собою непрощений ластівка-кінь
під крилами ще не розкритих долонь

назустріч вогню
і до серця вогонь
зубами зриваючи блискавки цвіт

а потім
у стулених крилах долонь
розпеченим серцем
стривожити світ

Він з’являється там, де сумні сіроокі світанки
Миготять повз будинки й обличчя легкою ходою…
Проминають зупинки, забуті чарівні альтанки,
Малахітову казку, що вроджено стала чужою…

Розкриває обійми - ялинкою пахне кімната,
Де ведмедик сумирний до всіх твоїх щедростей ласий…
Найтепліші долоні усміхнених мами і тата…
Й найсмачніші у світі цукеркові диво-прикраси…

Найстрункіші хмаринки. І очі лялькові – найширші..
Найчарівніший сад й чудернацька замріяна груша…
Опромінені щастям проникливі мамині вірші,
Що лунають, як грім, у твоїх незатінених душах…

Сильні татові руки, що здатні підняти… до мрії…
Неосяжна турбота, що може і відчай збороти…
Він приходить тоді, коли радість і серце... черствіють.
Ти обличчя його впізнаєш у прихованих фото…

У шухляді надій, методично затрушених пилом…
Дивний спогад дитинства як вроджений поклик спокути…
Ти давно з нього виросла. Вперше його відпустила…
Разом з тим, що ніколи не можна уже повернути…
2010 рік

Брутально пахли хризантеми із кожного кіоску . Сонце
Повільно скрапувало в осінь , немов згущенка . Жовте місто
Презентувало на поталу душевні рани . Так врочисто
Зривались , тріскались каштани . Це стогін ? Хрип ? Оксюморон це ?


Я крокувала хідниками - нахабно дорога , вродлива .
Списами трендових підборів до щенту розбивала тишу .
І раптом - Ви . Похилий профіль ... В глибинах пам'яті залишу
Цю мить, як шрам . І довгий погляд , важкий , холодний , наче злива .



Я уявляла все інакше : кав'ярня , вишукані квіти .
Я в товаристві . Ваша постать крізь жалюзі і напівморок -
Достоту стереокартинка . І тисячі болючих голок
Дощу впились в долоні , в плечі . І ще Ви мали зрозуміти ...


Ну як там за законом жанру ? Що Ви даремно ... Що найкраща ...
... Ці всюдисущі хризамтеми ! Ви просто їли чебурека
Посеред вересня . Так дивно . Сумною усмішкою Шрека
З яскраво-веселкових кульок вітав базар - строката хаща


Цивілізації . Як справи ? Усі здорові ? Так , читала ...
Ну що там ще ? Вітаю , зичу ... Ви в тому ж сірому костюмі .
Закохані і досі в липень . Напівокрилені , в задумі ,
І капелюх на Вас так схожий на зібганий листок . Навала ,


Нашестя , натовп хризантем , гірких , як шкіра апельсина .
... Ви розчинилися за рогом . Між нами стосів , рим безодня .
І я крокую хідниками якась нікчемна і самотня ,
Неначе сукню "от кутюр" тавро пропекло "made in China" .

2010 р .

Умолкли трели, дни давно минули
Пустой диван… теперь он как алтарь
Над ним, на нем отбушевали бури
Нас освещал тогда лишь уличный фонарь
Венил покрылся пылью. Ностальгия.
Звезда в окне – знакомый образ стар
Кровь запеклась, где раньше были крылья
И слышится Иисус, ну тот, что Супер стар

Здійматися над тими, хто чомусь
не рветься із обіймів сил тяжіння
не прагну, але прийдеться – зірвусь
з верхівки хвилі болю й потрясіння.

І байдуже – угору чи униз,
аби назустріч будь-якій загрозі.
Не дочекається моїх жіночих сліз
той, хто з мечем постане на порозі.

І скільки зможу – крильми затулю
того, що у житті цім має бути.
Не поспішаю я із вироком: «Люблю!»,
та саме ним до всесвіту прикута.

Лягають нам на душі тягарі –
то совість не полишила ще чати.
Знайдеш дорогу в будь-якій імлі,
як є кого у світі цім втрачати.

Ріка терпіння хай собі тече,
бо витоки її з джерел любові.
Підставлю під вагу життя плече,
й долоні – під веселки кольорові.

Ріка прозрінь не має берегів,
а хто боїться – той живе в омані.
В бутті найвищій приз від ворогів
у пострілі – найбільшому визнанні.

Як білим птахом прагнеш в далечінь,
то спершу зваж - а що ти тут покинеш.
Свої дари волхвів у пил не кинь –
то є вантаж, без котрого не злинеш.

У зелен-банківському листі
Веселі піють солов’ї.
Дві сині торби справедливості
За скроні кинуто мої…

Отож, між ближніми, між блúзькими,
В безсмертя вірячи душі,
Дивлюсь, як на лопатках зблискують
Минущі куртки і плащі,

Із долями всіма, з недолями,
Необраховані, як сніг…
І я нічий… Та під контролями
(Чи у метро, чи під тополями),
Якщо запрагнеться своїх…

І що там далі – те не знається.
Планет пришвидшений крутіж…
А що лишається? Лишається
Тримати голову пряміш.

Та далі йти. Бокáми. Скóками.
Гей, громадянко, щó спішить?
Я мить оцю між вашим оком
І переніссям буду жить.

Хочу бути з тобою завжди:
як цвітуть яблуневі сади,
як достигне пшеничне зерно,
як у гроні дозріє вино.
-----------------------------
Хочу бути з тобою завжди:
коли сніг, а на ньому сліди,
коли солодко пахне бузок,
коли з липи у бджілки медок.
------------------------------
Хочу бути з тобою завжди:
і коли достигають плоди,
і коли з неба сніг після сліз,
і коли одягається ліс.
------------------------------
Хочу бути з тобою завжди:
коли теплої море води,
як фарбуються в лісі листки,
і коли мчать із гірки санки.
-------------------------------
Хочу бути завжди із тобою:
восени, взимку, влітку, весною.
Буду кожну з тобою хвилину,
моя рідна кохана дружино!

09/02/2010р.

Абрикоси квітнуть сніжно,
аромат дарують ніжний.
аромат весни усюди,
алфавіт чудовим буде
(19/11/05)
Блакитне небо, сонце, літо,
безмежне поле, стигле жито.
Багата в нас країна, люди-
борітеся за неї всюди.
(12/12/05)
Волошки в полі серед жита
вірші Вас надихнуть творити.
Весною вразять вас каштани,
високі, статні, сніжні п́ани.
(14/12/05)
Глибоке озеро блакитне,
густенький очерет навкруг.
Горобина. Бузок там квітне.
Гайда рибалити, мій друг.
(20/12/05)
Г’ава - це птаха така, це ворона.
Г’азда – господаря так називають.
Г’едзь – муха велика. Сік давлять із г’рони.
Г’удзики до сороч́ок пришивають.
(13/03/10)
Давайте разом з вами, діти,
дерева почнемо садити.
Дубки, берізки, навіть квіти –
дорослі будуть вас хвалити.
(07/02/06)
Елексир здоров’я, друзі-
ехінацея пурпурова,
евкаліпт також і м’ята-
енергія від них чудова.
(22/12/06)
Енот в ставочку полоскався-
є в нього забавка така.
Єдиний звук і він злякався
єхидного Сірка вовка.
(12/01/10)
Жовті лілії, латаття.
Жаби квакають, світанок.
Жевріє чиєсь багаття.
Жайворонок.Півень.Ранок.
(22/12/06)
Зранку сонечко встає,
зозуля знай собі кує,
зелений гай для неї дім,
здоров’я й довгих літ усім.
(22/12/06)
И у слові є зИма.
И аж два в озИмИна.
И в словах: мИр, жИто, сИн.
И у рИба і у тИн.
(22/12/06)
Індик якось по двору рано
ішов і думав, і гадав...
І дід за ним попід парканом...
Індик відразу в суп попав.
(12/01/10)
Їжачок повзе в лісочок,
їсти хоче, з’їв грибочок.
Їхав біля лісу дід
їжачку привіз обід.
(12/01/10)
Йосип вивчив букву „йот”:
„йот” в сер́едині в койот,
„йот” в словах мій рідний край,
„йот” в кінці у коровай.
(12/01/10)
Квітень сонечко вітає.
Комарик в лісі вже кусає.
Каштани ось розквітнуть скоро.
Красиво. Небо. Річка. Гори.
(12/01/10)
Лев, леопард, лисиця, ласка,
лось, лебідь, ластівка, лелека.
Любіть природу всі будь-ласка.
Ліс, липа, яблуня, смерека.
(17/01/10)
Малина солодка росте у саду,
маленьку я ягідку в рот покладу.
Мама закриє варення на зиму,
ми переможемо грип і ангіну.
(21/01/10)
Намистом з гірлянд ми прикрасим ялинку,
Н́овий зустрінемо скоро ми рік.
На н́иточках будуть висіть мандаринки,
нам щастя й здоров’я хай буде навік.
(25/01/10)
Осінь. І плаття зелені скидають
осики, тополі й дуби.
Ось зранку вже люди у лісі збирають
опеньки та інші гриби.
(27/01/10)
Піскарик в озері пливе,
пірнає кит у океані,
пінгвін на полюсі живе,
полюють у річках піраньї.
(27/01/10)
Росте на городі в бабусі морковка,
редька, хрін, кріп і буряк,
ріпа, картопля, капусти головки
раз, два... тридцять...сорок. Ось так!
(28/01/10)
Село прокидається. Сонечко світле
сходить десь там вдалені.
Сплять свині ще, й гуси, а півень привітний
співає ранкові пісні.
(29/01/10)
Телятко маленьке пасеться у лузі,
травичку щипає, мої любі друзі.
Татко із клумби за ним наглядає,
троянди із мамою він поливає.
(30/01/10)
Україно, моя Батьківщино,
усміхається хай тобі доля.
Українці, любіте країну,
уникайте ярма і неволі.
(16/02/10)
Фікус і трюфель- це флора є діти.
Фауна- це вже фазан і муфлон.
Флора- фіалка, а також всі квіти.
Фауна- риби, птахи і бізон.
(01/02/10)
Хутір. Хата. Хазяїн в халаті.
Хлів. Худоба. Корова. Бичок.
Хуртовина навіяла снігу багато.
Хороводом кружляє пухнастий сніжок.
(05/03/10)
Цвірінчить горобець на паркані,
цвіт біленький на вишні й каштані.
Цап у лузі пасеться з козою,
цілий день їсть кульбабу з травою.
(05/03/10)
Черешня – ягода смачна,
червона, солоденька.
Чудовий має смак вона,
чарівна і гарненька.
(05/03/10)
Шелестить весняний ліс.
Шість шпаківень дід приніс.
Швидко, швидко прибиває,
шпак тепер хатинку має.
(30/01/10)
Щука в річці пропливає,
щебече соловейко в полі,
щодня красу хто помічає,
щасливу матиме той долю.
(13/03/10)
Ь Знак м’який є в слові тінь,
Ь знак у вільха і в ячмінь,
Ь знак м’який в сіль, кінь і льон,
Ь знак в кисіль і у бульйон.
(12/01/10)
Юнаки. Багаття. Вечір. Юшка.
Юля. Плаття. Юбка. Ранок.
Юрта. День. Гарячий чай і кружка.
Юпітер. Зірка. Ніч. Світанок.
(13/03/10)
Ясень. Явір. Яскрава весна.
Ягода. Ящірка. Літо. Ячмінь.
Яблуко. Осінь. Барвиста вона.
Ялинка. Зима. Білий сніг. Далечінь.
(13/03/10)

(19.11.2005 –13.03.2010)

Сідай, кохана, поруч біля мене,
я, дивлячись в твої бездонні очі,
скажу, що моє серце полонене
тобою, і з тобою бути хоче.
-------------------------------------
З тобою бути хоче, бо ти зірка
найяскравіша у безкрайнім небі.
Твій голос-скрипка, соловей, сопілка.
Не зможу я тепер уже без тебе.
---------------------------------------
Не зможу я без тебе, бо ти сонце,
усмішкою зігрієш, теплим словом.
Промінчик ніжний ти в моїм віконці.
Тебе я хочу бачить знову й знову.
--------------------------------------
Тебе я хочу бачить, бо ти квітка:
ромашка ти, троянда, айстра, рута.
Моя чарівна жіночка-лебідка,
я завжди із тобою хочу бути.

10.04.10

Золоті лани пшеничні,
солов'я спів з гаю лине,
місця Львова історичні -
все це наша Україна.
-------------------------------
Білі велетні каштани,
липи цвіт, бузку, калини,
на Херсонщині баштани -
все це рідна Україна.
-------------------------------
Поля соняхів просторі,
річки, гори, полонини,
схід, Донбас, Азовське море -
все це вільна Україна.
-------------------------------
Крим, блакитне море Чорне
і Полісся, яр, долини,
запорізький край моторний -
все це славна Україна.
--------------------------------
Синій сильний Дніпр могутній,
Київ-батько на вершині
неповторний, незабутній -
все це ненька Україна.
---------------------------------
Харків, Рівне, Луцьк, Полтава,
слобожани, буковинці,
Ялта, Миргород, Свалява -
щастя всім вам, українці!

22.05.2010

Іду з мечем, країна за плечем,
А меч двосічний на обидва боки.
І хтось у глибині єства мого рече,
Спрямовує важкі й непевні кроки.

На леміш плуга наляга затим,
Щоб долі ниву я зорав волами,
Один осяйний, з німбом золотим,
А інший – гордий, з темними крилами.

В одного раю – ген, до небокраю,
Льонів і жита в рідному краю,
А інший для наруги і роздраю
Дракона зуб вкидає у ріллю.

У тій борні між недругом і другом
Продовжуючи дух і чин предтеч
Ходити маю і ходжу за плугом
І ржа не вкриє мій двосічний меч.
29.12.2008

Промінь сонячний блиснув,
Заяснів променисто
На віконному шклі.

Марить втомлене місто
Зорепадним намистом
У ранковій імлі.

Зазирнем за лаштунки -
Повно там візерунків
І заплаканих віч.

Прагнем знов поцілунків
І любовного трунку
На одну хоч би й ніч.

До світанку гортати
Прагнем мрії крилаті
Й випускати їх в світ.

Та кого запитати -
Як самотність здолати,
Де знайти той одвіт?

У цих ночах безсонних
Ми такі безборонні,
Наче діти малі.

І скидаючи втому,
Забуваємо - хто ми
На цій грішний землі...

4.07.2010р.

Сновид розгублені блукання
Безбаш усталених світах –
Шукали в стумі душ єднання,
В капшук складали розпач-страх.

В тенетах Нету павутиння
Завій навіяв віщий Вій:
Емейлів, асьок сокотіння
В очах примар – незбутніх мрій.

Їм би зустрітися в реалі,
Торкнути рук оспалий крик,
Низати бутності коралі
Намиста долі, Святовит.

Низів вертати вже не хтіли,
Верхів здійняти не могли…
В балясах Мамби животіли,
А, хто їх знає, чи, й – були?..

Розлито на полі скрипку -
цвіркун заспівав у світі.
Украли ромашки плаття
та пальці мої тендітні.
Де коні-тумани бродять,
солодка землі вуздечка.
Стискається небо біля
калинового сердечка.
У чалому серпні зорі
відгадує тільки осінь,
запрошує в дім до світла
і серце востаннє просить.

2010

Кое-где потолок отрывался,
Стены в безумии стонут.
В детстве я очень боялся
Помятых комнат.

Коварные лапы препятствий
Плетут непролазные сети.
Когда говорю я: "ЗДРАВСТВУЙ",
Слышу ветер.

И в каждой мелочи сытой
Я случая вижу расправу,
Любовь кипятится в корыте.
Браво! Браво!

Не наполняйте влюблённым
Любовью гранёный стакан!
Я вчера ещё был опьянённым,
Сегодня - пьян.

Внутри и снаружи душат
Души-воспоминания.
Ночью любил я слушать
Твоё дыхание.

Несмело тебя обнимая,
Обнимался я с пустотой.
Будто ты рядом... Но знаю,
Что не со мной.

Перрон... Прощанье... Я с горя
Улыбался тебе как всегда.
Твой поезд торопится к морю,
Мой - в никуда.

Хотелось кричать: "КАКОГО...?!!",
Срывая с себя пальто,
А вышло всего три слова:
"ЗВОНИ, ЕСЛИ ЧТО..."

Сквозь клапана и заслонки
Всплывают сердца-поплавки.
Щекочут в ушах перепонки
Трубок гудки.

Сигареты тоскливо лёгкие...
И опять вспоминаю Крым...
В мои нелёгкие лёгкие
Ворвётся дым.

Кто-то в поддержку мне: "ХВАТИТ!", -
Крик пустоту наполнит.
"ТЫ БЫЛ ОДИН НЕКСТАТИ" -
Позже припомнят.

А кто-то советовал: "ЖЕРТВУЙ!
И МОЖЕТ ТЕБЯ ЗАПОМНЯТ".
Так странно быть новой жертвой
Помятых комнат.

2010

*
Жаркі сутінки виснуть.
Марить зливою місто.
Проминула весна,
а мені на одно:
крізь удачливі роки
обертаюсь на кроки
ваших звабливих ніжок, -
- Ми знайомі?
- Давно...

*
О, французькі - з утіх
тонкоткані і стоми,
і в панчохах густих,
наче голі завжди.
Їхні мрії безсонні
до світанку гортати
здатен я і сьогодні,
можу й завтра,
- Зажди...

*
У самотнім танго
нестерпимо відкриті -
гострошпилі латинські
павутинку плетуть.
Срібними ланцюжками
над стопами повиті,
мить і несамовиті,
а корити – забудь!..

*
І, забувши усе,
на вечірній готель
середмістям гетер
плину, наче крізь ель.
Зблизу груди і спини,
ніжки з вікон машини,
як фрагменти картини,
де й панель - акварель.

*
Де оті, скандинавські,
з голубим візерунком
тонко-звабливих жилок, -
небезпечно меткі.
О, професіоналки,
Камасутра і ринок -
кожна вища розпусти,
але спершу плати.

*
І з льодком на устах
у дрімотних кріслах,
вкупі з "Lady in Red",
Львів розморено тяг
каву з бренді;
в руках
папіроса.
П'янка,
наче квіти вода,
ненаситність гойда
горді ніжки іспанські:
в мушках-крапочках, - в танці
здатні до безрозсудства,
о, примхливі коханці.

Через всі свої роки,
обертаюсь на кроки
загадкові жіночі -
у наснажені ночі...


1997

Сумні думки мої, меланхолійні,
Печуть мене до болю без вогню.
Бо знову вечір, сиві промені і тіні,
І в небі видно первістку зорю.

Із диска в диск, повзе магнітна плівка.
Не хочу тиші - грає раритет.
Кружляє дим, закручується цівка -
У цю добу три пачки сигарет.

Сміються янголята-сувеніри.
Рядами їх поставив на столі.
Маестро грай! Душі болять зневіри,
Печаль і сум в цей вечір – королі.

І слоник на фаянсовій основі -
Не встиг подарувати... Чи не зміг...
У тебе вишиваночки бузкові -
Можливо, мій настінний оберіг...
3.07.10.

Я білим птахом прагну в далечінь
Безмежжя неба, оази волі,
Щоб душу не ятрити вічно болем,
Аби забути присмак потрясінь.

Вхоплюсь за вітер, лицаря небес,
Піду увись незримими стежками,
Щоби знайти колись небесну браму,
Тягар душі залишивши увесь.

Коли і де фатальний буде постріл,
Що душу звільнить нашу від оков?
Та доки ще тече у жилах кров -
Лише у снах ми йдем до неба в гості.

Вітрила крил розправлю в широчінь,
Вдихаючи душею вільний простір.
У кожного своя ріка терпінь,
Які закінчаться на Божому помості...
4.07.2010р.

Була мені жінка для пісні,
Була і для ліжка,
Монахиня-жінка й до чарів
Безсовісно грамотна.
Одна була сп’яну –
Хатинка на курячих ніжках,
А інша – мов різьблена
З кістки мамонта.

Гула мені жінка –
Струна між високими дзвонами,
Актриса театру кріпацького,
Люлька розпалена...
Поміж дзеркалами, іконами
І поміж конями
Була мені дика, балувана...

І я був усякий,
І світ мав усякий навколишній...
То весни, то війни...
То Всесвіт – сльозою під віями.

Була мені Жінка.

Стаю перед нею навколішки,
То цвітом, то снігом завіяний.

12 трав. 10.

не перлину Тобi принесу -
квiтку щастя у полi шукав я.
вiтер серце менi полоснув -
i червоною квiтка та стала.

я не золото горде Тобi
подарую - знайду у любовi
небеса голубi-голубi,
а крайнеба у кольорi кровi.

поцiлую Тебе, лиш торкнусь,
приголублю, кохана, рукою.
пригорну, нiжно так посмiхнусь.
як же добре менi iз Тобою...

Здрастуй, сину! В нас сьогодні світить сонце.

Я з сусідом так не хочу йти в палату.

Баба Рая все-то дивиться в віконце,

Все чекає, що приїдуть забирати.

А в цілому, все чудово,тільки серце

Щось поколює, неначе застудився.

Привези мені морозива відерце:

Хочу Ліді, медсестрі,вділить гостинця.

Бідолашна, цілу ніч мене терпіла,

Все носила із-під мене те судно…

Синку мій! Ти привези мені Данила,

Я онука вже не бачив так давно…

А учора у вікно злодюга вдерся,

Ми ж у ґвалт – а то хірург забув ключі…

Знаєш, сину, то у мене коле серце,

Бо бездітний. Хоч кричи,хоч не кричи…

Твоїх очей прозора голубінь
Моє життя наповнювала суттю.
Я вся стікалася до тебе ртуттю,
Снувала за тобою наче тінь.

Від нарікання старших поколінь
Твій світлий образ захищала груддю.
Твоїх очей прозора голубінь
Моє життя наповнювала суттю.

Дитячу чистоту моїх молінь
Ти піддавав гнилому правосуддю,
Полив кохання пагони їдкою люттю
І посміявся з гіркоти моїх прозрінь.

Твоїх очей прозора голубінь
Була в душі гливкою каламуттю…

(ABba abAB abba Ab)
03.07.2010р.

Сонячний вік,
місячний страх.
Вітер.

Лічи свої  кільця річні.
Скільки тобі ще стояти отак,
тінню між знаками на самоті?
Вітер...

Під шелест осінніх згорянь,
мабуть, тобі ще рости і рости...
Вітер.

А ти перешкодою стань.
Воїн у полі -
це часом
не ти?

Не варто звертати уваги на сни.
Між ними немає різниці.
В пітьмі сновидінь не шукай глибини,
То - ночі холодні зіниці.

Не варто звертати уваги на ніч.
У ночі лиш очі великі.
І скільки б не було у ночі облич,
Та всі вони чорнобезликі.

Не варто звертати уваги на нас.
Ми просто два сни непророчі.
Ми просто наснились комусь водночас
Котроїсь осінньої ночі...

... не забудеш
чекати будеш
не обдуриш
себе
шукатимеш
і не знайдеш
авжеж

майнуло
ледь не торкнувшись
обминуло
схиливши голову підеш

не плач
від себе не втечеш...

Коли з твоїх уст шалених
Ледь чутно злетить подяка,
А може то буде прокляття,
Бо ж я все одно не розчую,

Коли твої очі, вологі
Від щастя, а може від горя,
Бо як же тебе зрозуміти,
Зустрінуться знову з моїми,

Коли запанує тиша,
І знову засвітить сонце,
А може то буде місяць,
Бо звідки ж мені зараз знати,

Тоді лише я зрозумію,
Що вже тебе втратив...

Угору, по лазурових східцях,
під вітру в крилах срібні камертони,
так легко шлях долає білий птах –
неначе чистий погляд до ікони.

Вітрила пташих крил на широчінь
летючих душ, посвячених у силу.
У кожного своя ріка прозрінь
із променем від мудрого Ярила.

І мариться, що нам би розмах крил,
та тільки де й кого чекає постріл?
Чи втримаєш усю вагу вітрил,
у мить, коли від бурі рветься простір?

Не считай мои звезды, блеснувшие на потолке.
Ты собьешься. Устанешь, хоть небо их не зажигало…
И тускнеющим взглядом (прошу) не расспрашивай: «С кем?...
Я их целую вечность когда-то сама рисовала…

Ты мне нужен без них. Без искусственных отблесков лун,
Что четвертые сутки опять… переходят на убыль…
Чья-то звездная жизнь. Математика… Маятник-врун…
Измеряет любовь. Колебания наши - ему бы…

Дотянуться до точек, бледнеющих N-тью раз.
Вдруг подумать о ландышах, видя пространства немые…
Ты мне нужен один. Ограничено время у нас...
Мы, как вёсны: секундно зацветшие и молодые...
2010 год

Після п’янки душа боліла.
Слава слову – допомогло:
Вірш співався.
Вино тремтіло
Крізь містичне багряне скло.

Я від себе втікав у простір,
Я від себе втікав у час.
Я старався писати просто
І любив – як останній раз.

Мої вірші – різкі і ніжні –
Світ полюбить колись, десь там,
Де весна і війна не книжні,
Де усмішка – як в Бога шрам.

Де усе початково дивно:
Динозаври, вулкани, біль...
Мого предка печаль наївна,
Перший виклик своїй судьбі.

Ще щасливі дерева, звірі –
Вишня-мама і вовчик-брат,
По любові всім, не по вірі...
Й не придумано автомат.

Ще жують рожеваті соплі
Ті, хто бомбу шпурне на рай.
Прагматичним – мов цвіт картоплі –
Там також іще не пора.

А наразі я тут, на грані...
Ворожу на віках, дзвеню.
Світ в мені – наче Буг у крані...

І міщанський вазон герані
До життя повертає нюх.

3 лип. 10.

Ах, тонка епоха гонорова.
Димні друзі. Індустрійний клен.
Вулиці, що зветься Бочарова
Золотаво-чорний диксиленд.

А довкіл! А далі!... Що й казати…
Сокровенний плавний плотський шовк.
Ще, мабуть, не забрано в солдати,
Чи вже пару років, як прийшов.

Насипає драп циганка Роза,
Ну а шо такого, ну а ху…
Смерть то смерть, а перед нею (й поза)
Різного чатовано страху.

На який не стане героїну,
А чи стане – здáлеку не вчуть.
Десь блукає слово «Україна»,
Теж як смерть – та я його мовчу.

чи не вважалось тобі
що летиш без перестанку вниз?
як близ тебе світ одинокий вмирав
скреготав і тріщав,
чекаючи поки впадеш
потонеш і вмреш

чи не вважалось мені
що каменем падаю вниз?
і без сліз ковтаючи світ
вбиваю себе, я той раз
в домі смутку, відраз

Як не любиш мене, відпусти,
І хоч раз без зайвих хитрощів
Скажи «так» чи скажи вже «ні»,
Обірви надій моїх ниточку.
Як не любиш мене, відпусти,
Не тримай за останній подих.
За любов мою палку прости,
Забирай і міняй на свободу.
Не забудь про рахунок, неси,
Заплачу за усе, ще й в відсотках,
Забирай чайові і прости,
Ось ключі від квартири в суботу.
А прострілене серце своє,
Мов поштову приклею марку,
І з любов’ю, в конверті, з фойє,
Надішлю тобі, милий, на згадку.
Ти цвяхами мене, мов Христа,
Молотком, мов по стертим нервам,
Скажи «ні» чи скажи вже «так»,
Відпусти чи бери до себе.
Як не любиш мене, відпусти,
Не жалій, відпусти і крапка.
Не мене, так хоч іншу люби,
Люби міцно її, люби палко.

2010