...Затаились у высотки враги.
Битва - некогда снимать сапоги,
не до сна бойцам и не до еды.
Ига вражьего нет хуже беды.

Припев: Дети: молодые -
нет и двадцати.
А уже - седые.
Тут им - бой вести.
Долг - превыше жизни.
Лишь бы иногда
вспомнили ли в Отчизне
их через года...

Атакует ненавистная рать.
Ой как рано паренькам умирать...
Пули свищут - и туда, и в ответ.
Всех, кто выжил, сосчитает рассвет.

Припев.

Милый Отче... Жить - всего три шага...
Поднимается... один на врага.
Надо пальцы на чеке разнимать.
Не увидит сына более мать!..

Припев.

Млеет солнце над землёй не дыша.
Хоть одна бы отозвалась душа...
Где наутро те бойцы полегли,
и сегодня голосят ковыли...

Припев.

Апрель 2010

* Тема ожидает музыкального
решения.

Боса бігає Настуня –
А сандалики в кутку
Зажурилися, сумують:
Гратись хочуть у садку.

– Ти он бігаєш, стрибаєш
По стежині навпростець...
Чи на нас образу маєш?
Нашій дружбі вже кінець?

Схаменулася Настуня:
– Любі капчики, ходім!
Вже взуваюся і нумо –
З вітерцем навперегін!
2010

Якби зустрітись на рік раніше
А досвід мали такий же самий,
Якби звели нас бурхливі хвилі
У чорній бурі сліпого смутку,
Якби судилось з тобою спільно
Ділити весни, в тепло повиті –
Світило б сонце не так , як нині,
Слова, звичайно, звучали б інші.
Якби ми спали з тобою поруч,
Якби між нами не впала прірва
Я був би, може, такий щасливий,
Щодня носив би тебе на крилах
І дарував би любові спокій,
У кожнім слові вчував би пісню...
А може, був би тоді щасливий
Якби ніколи ми не зустрілись...


2000р.

Цей степ. там бігали босОніж.
Приємно ступні лоскотав.
Цікаво ніжив підвіконня
і дивно в хату заглядав.

Він проникав крізь скло колоссям,
корінням двері відчиняв,
безсмертником квітчав волосся
й зерном нестиглим годував.

У серці він плекав ромашки,
і їх щоліта дарував.
Яким для нього було щастям,
коли до річки ним я йшла!

Вмивався він росою вранці,
і небо цілував удень.
І п"янко снив собі в тумані.
У снах він бачив знов мене.

Мій степе мрій! Простори рідні!
Твій життєдайний колосок
і досі сниться мені в місті,
як я не йду з твоїх думок.
26.02.2010

коли дзєвчіна мене п’є –
водночас робить олів’є:
дрібнить картопельку, буряк,
мов пробує мене на смак;
а круто звареним яйцем
нагадує мені про це;
а як горох розсипле там
оргазм шугає в мізки нам;
сховає це все в майонез –
як хочеться мені протез;
і хоч шедевр вже на столі
не чуєм ніг ми на землі
і поки твір її скисає
вона мене весь час кохає

29.3.09 р.

Вінні-Пух в неділю ставши,
у люстерко глип як завше –
ой, і знов його пампульки*,
наче дві гумові кульки.
А під обома очима,
ніби міхи із грошима,
губи, як у верблюдиська, –
страшно бачити їх зблизька!
«Признавайся Вінні-Пуше,
меду вчора з’їв задуже?»
«Що ви, меду зовсім трошки –
тільки дві маленькі ложки.
Просто я люблю поспати,
от і мушу підпухати».

* пампульки (галицьке) - щічки
(2010)

Під стягом втіх – затрушені літа…
Знеструмленістю – вдарило по тіні…
Повітря – гостре… Спектрами - вода…
(я - за джерельні непорозуміння)…

Веселоокість (зліва ) як бур’ян…
Над вітром подив – в’ялені знамена…
Праворуч неба - справджений туман...
Крислатим світом - тягнеться до мене…

Причастям звуків – звиклі вітряки…
Закреслять зваби (зрання полохливі)…
Зламати можу - світяться гріхи…
Мабуть, вони по-справжньому щасливі…

Без них і вимір – просторіччя місць…
В містах застиглих (світлофори стали)…
Над прапорами – жовтоскресла злість...
Її весна уже перегортала…

Втекла, як згубність, в краплі відривні…
Вгорі клейноди - відчайдушні стрази…
Забризканістю – змови зорові…
(вони, як я, ще мріють бути разом)…
2010 рік

Золото твого волосся згасло
Тихо. Дощ іде
Радше шарудіння пінопластом
Тиде? Тиде?
Попіл листів-серветок
Ніжний на доторк пух
Не варто нам більше таблеток …
Я і так наче дух
Діаманти твоїх усмішок розтали
То був лід
До останнього все віддала
І витерла піт
Ліжником замотала ноги
Сховалась в волоссі (дарма що згасло)
Досить оббивати пороги
Все вже було прекрасно
Заллю зеленкою серце
Щоб не боліло
Золото колись повернеться
А тіло зітліло …

Не замечая дней совсем,
Живёшь ты тенью в этом мире.
Да так, что ожидаешь смерть,
Ведь там - иначе: мысли шире.

Ты - человек: лишь груда слов,
Пустая оболочка тела.
Ты и на подвиг не готов -
Уж создан слишком неумелым.

Ты - пустота. Ты - человек.
Ты - безобразное творенье,
Что разрушение и смерть
Несёт всему в одно мгновенье.

Ничтожен ты, но ты - творец!
Ты - парадокс из парадоксов!
Где всё разрушено вконец,
Там возрождаешь без вопросов.

Ты создаёшь себя и мир,
В котором жить тебе удобно.
Да только есть ли в этом смысл,
Когда духовно ты убогий?
07.04.2010

Люблю Тебе
Замріяно-осінню.
Люблю Тебе
Усміхнено-сумну.
Люблю Тебе,
Бо Ти - моє спасіння.
Люблю Тебе одну.

Впустив Тебе
Розхристану повію.
Впустив Тебе,
Мій янголе святий.
Впустив Тебе,
А виплекану мрію
Я сам занапастив.

Біжу кудись,
Шукаючи рятунку.
Біжу кудись,
Щоб зникнути на мить.
Біжу кудись.
Медовим поцілунком
Твій слід мені болить...


08.04.2010р.

Тужавіє земля -
зійшла весняна повінь.
Старий колодязь край села
водиці повен.
Розворохоблений мурашник
теплу радіє.
У спраглу земленьку сівач
пшеницю сіє.
Тугий весняний свіжий вітер
сльозинку витер.
А юний квітень у вінок
збирає квіти.
У ясній неба голубіні
пташиний ірій.
Весніє небо. Й на душі
мені весніє.

Сонце в золотій короні
Ковдру сяйва виплітало-
Жовтим тонким візерунком
Синь небесну прикрашало.
Світлом бавиться тканина,
Мружать очі сонні клени,
І кульбабова світлина
Листя одяга зелене.
Зелень-суміш сонця й неба:
Жовте й синє поеднання,
Видко пензлем із проміння
День малює спозарання.

Як я втомилась жити, мов та птаха
З пробитим серцем, зраненим крилом,
Бо кожен крок - неначе крок до плахи,
А кожна мить - лиш ворогу назло.

І сон не сон - суцільне шматування
Душі моєї, вічно на межі,
І кожен день - неначе бій останній,
Де важко відрізнить свої - чужі...

Втомилась від облуди цього світу,
Від подолання прірв нерозумінь,
Від тих, що хочуть так несамовито
Душі мої сказати - "все, амінь!...".

Напевно, що піддавшись цій утомі,
Душа моя могла би вже спочить...
Та краще, хай мене поб"ють всі громи,
Ніж ворогам втамую ненасить!

Я не піду, не здамся, не зламаюсь,
Душі вогонь роздмухаю - нехай
Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,
Аби життя вдихнути понад край!
8.04.2010р.

сделать фоном рабочего стола
твою пьянючую до жопы фотку.
ты такою милою была
в крепкоалкогольной обработке...
и сидеть смотреть в твои глаза,
и искать в них что-нибудь такое..
то ли пепел, то ли бирюза..
монитор целую. я с тобою.

2010

знов волоссям
грає вітер.
знову осінь.
не помітив.
та чомусь
не в'януть квіти.
пити просять.
діти-діти..
стоголосі
динаміти.
час закінчився.
горіти.

2010

паперові почуття.
пластикові мрії.
як тобі таке життя?
як іще ми вмієм?

поцілунки поштою.
есемес зізнання.
скільки зараз коштує
кілобайт кохання?

сєкас із комп'ютером.
потім друк емоцій.
вдавись аудіобутером!
чотирнадцять порцій.

2010

восени. усе у мене буде восени,
коли, нарешті, я усе покину
і буду жить в колисці сатани,
якщо до того часу не загину.

не реви. слова мої почувши, не реви.
ні, я ніколи не стріляю в спину.
якщо вже дуже тяжко, запали
цигарку, затягнися димом.

не змогли. побудувати щастя не змогли.
тож я піду. ти залишайся з ними.
ні, ми щасливі разом не були.
і вже ніколи не будем такими.

2010

some fear. some trouble. your existance
not proved, not marked anywhere.
stand still. we've got to keep a distance.
for not to double the nightmare.
some sound. some noise inside a hole.
it scares. it's hard to breath in deep.
some way. it's difficult to follow.
some tour. we've got to make a trip.
some words. are making us to stop now.
the knowledge of the inner world.
some smell. some darkness somewhere lower.
the building of the heaven's court.

2009

недописанная строчка.
незакрашенная клетка.
неприклееный кусочек.
незапитая таблетка.
не затянут узелочек.
незаряженная пушка.
несработавший звоночек.
ненаведенная мушка.
непроросшая зернинка.
недокошенная травка.
не натянута резинка.
незаточенная палка.
недосказанная фраза.
недослушанная нотка.
ненаполненная ваза.
недовыпитая водка.

2009

последний бой.
последняя атака.
для нас с тобой.
в зеленой ржи и в маках.

последний штрих.
последние два танка.
на шестерых.
сработала приманка.

последняя
в кармане сигарета.
не верится:
нам не дожить до лета..

2009

еще один выстрел.
так просто, так быстро.

еще одно слово.
конечно, готова.

еще одно дело
очерчено мелом.

еще пару метров
без звука, без света.

еще пару строчек.
последний звоночек.

еще пару линий.
ни красный, ни синий.

еще два надреза,
по коже железо.

еще один способ:
без лишних вопросов

залить все бензином.
да, правда, красиво..

2009

Торкаєш краплею вина
Напіввідкритих днів моїх.
І не шукай, чия вина,
Що поміж нами сніг.

Іскриться в променях тепла
Незаймана краса стежин.
Вже хуртовина відмела –
Стихає часу плин.

Поволі затікаєш ти
Секундами п’янких тремтінь.
О, дай цнотливість зберегти
Зникаючих видінь!
2010

***
Чорний котик білий сніг
Так ловив, як тільки міг.
Бігав, бігав – не спіймав,
Тільки сам біленьким став.

***
Чорний котик жовтий сонях
Розглядає на осонні.
Ще такого не було:
Сонце у дворі зросло!

***
Чорний котик красен мак
Все обходить так і сяк:
Краще нюхати не йти –
Може носик обпекти!

***
Чорний котик білий вус
Так облизує чомусь:
– Ой, смачні у мене вуса!
– Ти ж сметанку їв, котусю!

***
Чорний котик зелен лист
Міцно лапкою притис:
Полювати вмію я –
Перша здобич це моя!


***
Чорний кіт – зелений гай,
Хоч – біжи, а хоч – стрибай!
Ось де місця досхочу
І котові, і м’ячу!


***
Чорний котик синю нитку
Розпоров з нової свитки.
Лиш дивується котусьо:
Чом розсердилась бабуся?

***
Чорний котик сірій мишці
Дах полагодив на хижці.
І відтоді знає світ:
Він – хороший чорний кіт!

***
Чорний котик в небі синім
Ловить лапкою хмарини.
Ловить-ловить без упину:
Хоче з них змостить перину.

***
Чорний котик по веселці
Ходить з пензлем у відерці.
Скоро буде все навколо
Кольорово-веселкове!

– Ну а сам чому ж ти – чорний?
– Бо такий я – неповторний!

2010

Калейдоскоп коштовностей блискучих
Із вітром сонце виставили враз.
Сміється плесо озера сліпучо,
І сяйвом виграють сапфір, топаз...

Мов на слайд-шоу, бачу діадему,
Що каменями міниться, як в сні.
Тоді кольє привидиться мені –
Вбирає очі ласкою Едему.

Пливуть на хвилях і каблучки й персні,
І обручі зринають золоті,
І діамантів поблиски чудесні…
Якби це все - в реальному житті -

То все лише тобі одній віддав би,
На килимі персидськім розстелив,
Корону з того золота відлив
І наче королеву, увінчав би.

7.04.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Сумний тягар
одна лиш тінь,
забутих слів,
твоїх хотінь.
Нечутний шепіт,
близькість снів-
все це пройшло,
нема ярінь,
бездумних порухів,
зітхань.
Як світла мить -
ось тут було
і вже летить,
кудись далеко, там де ніч
і морок тихий...

Загубить чашку кави бо-знА-де у власній квартирі,
Бо тинятись розгублено, думати щось, а між тим
Загубити коханого,як відлітали у вирій,
І - за іншою зграєю плутаним шляхом новим;
І не буде повернення, може воно й не потрібне?
Недопитою кавою вичахне серце мінливе
І себе заспокоїти - все несуттєве і дрібне...
Та і кава - фіг з нею - міцна і на вечір шкідлива.

Півжиття будував свою мрію,
З нею зв'язував ще півжиття.
Інший, граючи, камінь наріжний
Вибив так собі, ізнехотя.
І сміявся - і людям, і зорям,
Коли той на руїнах ридав...
Перший плакав - невинний, од горя,
Другий - винний - усе реготав.

Затямте: я не нуль. Я – одиниця.
Один з когорти сильних і сміливих
На чаті абсолютного порядку
І повної прозорості думок.
Лавиною мчимо ми по тіснинах
Гігантської друкованої плати,
Долаючи мільйон Пе-Ен бар’єрів
І форматуючи свідомість і буття.
А струму стимулюючі удари
Нас направляють у потрібний сектор –
Ліквідувати всіх, хто заважає
Гармонії ритмічних коливань.
Хтось там спіткнувся. Крок убік і – спалах.
Слабак. Заключив! Так йому і треба!
Умить карає Всевидюще Око
Упертих, недолугих і невдах.
Вперед. Вперед! Скоріш до бази даних
На площу надвеликих інтегралів,
Де хмарочос трьох’ядерного бога,
Де заклик єрихонською трубою
Розбуджує двовимірні простори.

- Бійці! Ви зір і слух цивілізацій!
Так будьте по той бік Добра і Зла.
Винищуйте несхибною рукою
Усіх, хто має архаїчні риси:
Душевну слабкість, жалість, співчуття.
Хай вас не ятрять докори сумління.
Я думаю за вас. А ви – рішуче
Утвердіть абсолютне право сили
І бездоганну логіку понять.
Бо тільки точних вимірів краса
Врятує світ від хаосу й сум’яття!
І вал екстазу, мов живе сріблО
По зімкнутих шеренгах прокотився.
- Ви чули? Безкінечність нам підвладна!
Прекрасне силіконове майбутнє -
Воно вже близько! Вже на горизонті!

Ура! Мене призначили смотрящим!
Щодень оберігати нашу мову –
Чудову суміш бейсику і фені –
Від виправлень і всяких посягань.
У нас, як у пітбулів – мертва хватка.
Крокуємо, веселі і завзяті,
І шлягер «Передсмертний хрип діода»
Скандуємо зі сміхом на вустах.
Нехай невдахи борсаються в ДОСі.
…Та що це? Зникло поле електричне…
Який там бевзь на «Пауер» натиснув?
Як темно… Страшно… Чом нас вимикають?
Виходить, ми прості маріонетки
В чиїхсь руках… А нам же обіцяли…
Почути кожного… Безжалісні сатрапи!
…Допоможіть! Не хочу помира…

Ветер веет,
Колыбелит
Мое счастье у окна.
Колыбелит
И не дремлет,
Не сомкнет свои глаза

Утешает,
Застывает
На минуту на одну,
А потом опять качает
Ночью, днем и по утру.

Грусть уносит
И не просит
Ничего совсем взамен.
Лишь голосит,
Все голосит
Что-то ветер перемен.

Что-то хочет
Темной ночью,
Белым днем он мне сказать.
Очень срочно.
Ну, а впрочем,
Мне наверняка не знать.

Все стучится
И стучится
Он опять в мое окно.
«Научиться…
Измениться…»,
Только слышно от него.

«Затмевает
Нас, бывает…»,
Еле-еле говорит.
«Внешность манит,
но не дарит
никогда тепла внутри».

«Думай сердцем,
Только дверцу
Аккуратно открывай.
И лжецу
В колючих берцах
Ключ от сердца не отдай»…


7.04.2010

І

занадто дорослий
та не розумний.
дивився на мене і майже плакав.
то бУло--ніщо,
жоден з нас не слухав
у власних думках по вуха.
тепер мені майже не сумно:
екс-Я-- малА, та не розумна.

ІІ

коханці.коханці.коханці.
випадкові обранці.
не прокидалися ми на світанні.
не зізнавалися у коханні.
прикидаєтесь ви щасливими,
впевненими, не вразливими.
та зовсім самі, під зливами
повертаєтесь до себе спинами.

ІІІ

якби знали мене
попередні коханці,
цілували б плечі,
помічали б сльози.
я кохаю цей вечір,
тебе й твої пальці.
як добре, що не знали
мене коханці.

маку в серці забагато.
я не хочу рахувати
дні до скону...
може й скоро
я забуду теє небо,
що в очах є тільки в тебе.
та не зможу не згадати,
як хотіла порівняти,
як хотіла прирівняти
нас з тобою,
зовсім інших:
кволих, в одночас найбільших....

й ми рівняємось, кохаємось
наче боги: наче справжні люди.
і до болі обпиваємось
пряної, свинцевої отрути.

маку в серці забагато --
опіумная кімната,
що подібна до вертепу,
де за стелю--вересневе небо...
де кричить в яслАх
любов до тебе.

2010 рік

ми не будемо писати поеми,
психоделічні шпалери зірвемо.
нам не потрібні мотиви та ролі,
бо в нас все є, в жовто-блакитній крові:
дещо більше, ніж просто питання,
на які вже давно відповіли,
трохи більше, ніж просто кохання --
я ось так раніше не вміла.
давай намалюєм шалені хмари,
щоб кольори не сприймались просто,
аби люди навколо не знали,
що тільки це необхідно для росту.
давай намалюєм ранкову зливу,
що колись нас з тобою будила.
давай забудем мене не щасливу,
ту, що раніше не вміла.

Сині, як мрія, заобрійні далі,
Писані Богом завітні скрижалі
Туча сплямила ,розбила гроза
Вщент об каміння моралі.
Крик немовляти вигоює світ,
Згодом німіє і сліпне , мов кріт,
Никає по смітниках і підвалах
Зойком бездомних сиріт.
Юне, м’якеньке сердечко дитяти,
Здатне дорослого правді навчати,
Впавши в обійми пекельних вериг,
Кривду волочить за ґрати .
Вийде на волю, а волі нема,
Волею вольною стала тюрма,
Сині, як мрія, заобрійні далі
Інеєм вкрила зима…

Ти схожий на сонце, ти — моє осоння.
Ти мій сизокрилий, досвідчений птах.
Свідомо приходиш у моє безсоння
І десь підсвідомо блукаєш у снах.

Ти — легітний вітер, легкий і приємний,
Ти простір блакитний у сірім тумані.
Твій погляд глибокий і трішки непевний,
Він душу підносить, він серце дурманить.

Ти гріх мій, ти сповідь, ти будень і свято.
Світліший за світло, ясніший за день.
Шляхетний, як батько і добрий, як мати,
Ти казка казок і ти пісня пісень.
1995

…Суботній день, як мить, мине…
Настане ніч і ти заснеш…
І ти побачиш уві сні чарівний сон:
Горять вогні…

…І я до тебе притулюсь,
У мене є для тебе блюз…
Таке буває з нами тільки на весні…

…Чарівний сон…
Чарівна ніч…
Чарівний блюз
І чарівні вогні…
Моя любове, не промов до мене «Ні…»

…Поміж дзвіниць, мостів і площ,
Блукає ніч, а з нею дощ…
Чиїсь сліди танцюють кола на воді,
На зло біді…

…А я шепчу тобі «люблю…»
І віддаю тобі свій блюз…
І в нас з тобою все, як вперше, як тоді…

…Чарівний сон…
Чарівна ніч…
Чарівний блюз
І чарівні вогні…
Моя любове, не промов до мене «Ні…»

Кумпала Вір, 28-30.03.2010 року,
м. Хмельницький

…Ми живемо до тих пір, допоки у нас є надія…
…Наприклад, на радісне завтра…
…Надія, наприклад, на те,
Що наші невдачі чи наші проблеми – пусте…
…Що нам, врешті-решт, пощастить, і настане той час,
Коли діточки наші житимуть краще за нас…

…Надія на щось… Як легко, приємно і просто…
…Це кінь, що виносить твій дух за тривимірний простір…
…Можливо, це те, що ворушить мурашник життя?...
…Безсмертна Надія – Закон всіх законів Буття?…

…Отак і живе більшість з нас, далебі, золотими надіями…
…Мабуть, надія – таке ремесло, яким ми усі володіємо…
…Знак – Благовіщення – дощ, перший дощ на весні…
…Маю надію, що смерть жде мене уві сні…

Кумпала Вір, 07.04.2010 року,
м. Хмельницький

…Мені все одно, як ти будеш молитись до мене,
Так, як моляться зараз, чи так, як молились колись…
Я і так вже багато сказав, та для тебе… Йой, нене,
Краще вір, так, як віриш, і так, як умієш, молись….

…Ти шукаєш мене… О, ти думаєш – істина – в храмі,
У новому, який, на руїнах старого зведеш…
Я скажу тобі ще раз: невігласе, істина – в Брамі,
В тій, з якої ти вийшов, у тій, у яку ти підеш…

…В цій кошарі, багато овець, ця кошара, як Небо…
Але тільки одна з цих заблудлих овечок – твоя…
Та, що пнеться за світлом, як сонях, з-за пазухи в тебе…
Це – душа твоя, дурню, твоє, необрізане «Я»…

…Є у мене надія: ти станеш, нарешті, прозорим…
І останній твій гріх, відгорить, затріщавши, як хмиз…
Ми удвох – розминемось, навхрест, ніби радість і горе….
Ти – здіймаючись вгору, а я, спотикаючись, вниз…



Кумпала Вір,
01.04.2010 року, м. Хмельницький

…Були часи, я називав тебе Христом…
Були часи, я називав тебе Дажбогом…
Тепер я з’єдную два береги мостом,
Збиваючи до крові босі ноги…

…Бо, від Христа ховаючись у хащах,
Я добував в Єрусалимі Гріб Господній…
Або, роздмухуючи Пекла чорну пащу,
Палив по селах відьом-дів в подертім споднім…

…А, потопивши у Дніпрі своїх кумирів,
На сльозах капищ, у церквах, моливсь до скону…
А, розговівшись, позирав, як сохне миро,
На десятиною вгодованих іконах…

…А потім взяв і розділився на обряди…
Заговорив через пророків, звів канон…
Мені б у власній хаті дати раду,
Та я – «страждав», і ніби воду, пив вино…

…І ось тепер я, християнин чи язичник,
Мабуть, змирившись, все звалив в єдиний стос…
Бо на Великдень за столом ютяться звично,
І крашанки, і паска, і Христос…

…Тому бинтуй мої, до крові збиті ноги,
Бинтами з плащаниць, хоругв, знамен…
Бо я живу в часи, в які я молюсь Богу –
Одному, вищому від будь-яких імен!...

Кумпала Вір,
23.02.2010 року,
м. Хмельницький

Как привокзальный ребенок мусолит пряник
поднятый с неба (а кто тут ему подаст?).
Время пришествия светится на экране
очень напоминающем иконостас.

Линия жизни на липкой его ладони,
влажной и бледной, еле скрывающей дрожь, -
жизнь бесконечна, да только судьба обломит
мерою из сухарей, переживших рожь.

Мчатся составы туда, где белеет парус,
борозды грубо высушивают ладонь.
Осень, похожа на рыжий двойной Икарус,
ездит, насилуя песенку под гармонь:

мол, день рожденья, и прочее, к сожаленью.
Радости всей-то – гармошка у старика.
Жалкий ребенок по жизни узкоколейной
едет, в ладошке зажав коренной сухарь.

Шовкова сукня і лілеї білі...
Зима..Всюди холодні заметілі...
Вона іде із квітами в руках;
Із неба сніг і сльози на очах...
Він не прийшов, але вона не ждала..
Він обманув, але цього вона чекала...
Він вже забув як палко полюбив,
Як серце в ній і душу загубив...
А завірюха стогне й сніг здіймає...
Вона ж і досі ще його кохає...
Вона ще й досі вірить в ту любов,
І думає, що він вернеться знов...
Лілеї білі падають додолу...
Кружляють із сніжинками по колу...
У серці крик...душа шалено грає...
Вона мовчить...вона його кохає...
2008р.

Не плач, не бійся, не мовчи,
Від болю голосно кричи,
Не бійся просто полюбити,
На думку інших всіх - забити!!
Не бійся жити і кохати,
Своє життя в руках тримати,
Не комплексуй, вмій гідно жити,
Себе,таку як є, любити.
Собою завжди будь в усьому -
Ніколи не соромся цього!
Собою будь будь-де й коли:
Кохай, борись, живи, люби!!
Іди вперед, не переймайся,
Ні перед чим не зупиняйся,
Не бійся плакати, кричати,
А бійся під час мук мовчати,
Люби себе завжди такою:
Щасливою і молодою,
Люби себе й усіх люби,
Собою будь будь-де й коли))))))

Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...
Ти там, на небі, серед щастя,
Між янголят і між людей...
Моє життя – це чорні масті...
Та сліз не видно з-під очей...
Я знаю, Ти мене чекаєш...
Як кожного посеред нас...
Теплом своїм Ти зігріваєш
І нам даруєш світлий час...
Прости нам, ми не гідні цього...
Ми лиш мурашки на землі...
Ми тіні тих, хто був до цього
Їхнім шляхом нам треба йти...
Ти ж знаєш, ми у Тебе вірим...
У Твої вчинки і слова...
У ніг Твоїх вся Україна...
Та що там...навіть вся Земля...
Ти милосердний до прокляття,
Ти віриш всім єством у нас...
Твоя наснага і завзяття
Дарують нам цей довгий час..
А потім ми йдемо до Тебе...
В Твої обійми, вічний шлях..
Прощення молимо у неба
Й несем гріхи в своїх руках..
І Ти їх щиро пробачаєш...
Ти віриш в нас, дітей Твоїх..
Ти нас, мов батько наш, плекаєш
І любиш, мов дітей Своїх..
Тож Боже, поможи нам знову...
Дай силу шлях життя пройти...
Даруй життя й любов усьому,
Що в світ змогло з життям прийти...
Де Ти? Я так до Тебе хочу...
Моє життя пусте й німе...
Тобі щодня усе шепочу
І віри шлях мене веде...

Пробач мені цей дощ, що за вікном
шепоче нерозбірливо і тихо.
Думки та почуття сплелись у вихор
і світ перевертається вверх дном…

Мовчання сумом сходить на уста
і котиться краплинами додолу.
Напевно, це також дарунок долі –
дощем розбавить тишу, бо густа…

А кроки наші тануть у весні –
земля пливе, промокла аж до серця.
Я обіцяю виправити все це –
лише прости цю зливу - у мені…

Ти приходиш до мене в ночі,
І даруєш - сон диво-казку,
Проганяєш печалі сумні,
І даруєш мені ніжну ласку.
Ти немов би Принцеса чи Фея,
Ти неначе цілунок п`янкий,
Ти для мене велике є щастя,
Хвала Богу ти моя , я твій!!!!!!!!!!!!

Я не в силі читать твој думки,
Я не в змозі відгадати почуттів.
Та, все ж мені важливо знати,
Чого ти хочеш і хотів.

Довкола нас цвіте буйне життя.
Слова кохання линуть на роздоли.
Кохаю щирим серцем я тебе,
Та про взаємність ще й немає мови.

І я прошу - всю правду розкажи:
Чи граєш, чи по-справжньому кохаєш?
Не муч! Моє серце облегчи,
Якщо ти серце, а не камінь маєш.


2006 р.

Латати мозок грубими нитками
Обличчя німе
Не залишилось нічого ні тата ні мами
Вода з хлоркою. Чай
Гидкий цукор, скалічені очі
Гарячий лід
Ночі, ночі…ночі-ночі. НОЧІ!
Провалля
Напитися хочеш?
Латати мозок. Навіщо, нікчемо?
Видери очі. Забери їх.
Сховай до кишені
Закрий їх до скрині, розмалюй фарбами
Наприклад у сині
Збери мозок до купи.
Віником з асфальту. Вклади до голови
Латай грубими нитками
Зроби з мене ляльку
Запакуй у картон, засип пінопластом
І пошли до Африки
Латай мозок, не шкодуй шовку

неэмоциональный.
циничный и брутальный.
взгляд замкнутый, хрустальный.
сухой. почти зеркальный.
а голос твой спокойный.
такой самодовольный.
бесчувственный. убойный.
и гладкий полирольный.
ты непонятный очень.
запутанный. а впрочем..
твой нож уже заточен.
и ждет спокойной ночи.

2010

они простятся, стоя у метро,
и разойдутся разными путями.
а завтра он пойдет с другой в кино.
а завтра у нее другие планы.
недели через две она звонит.
и он согласен, он сейчас не занят.
увиделись. он курит и молчит.
она лежит, как кукла, на диване.
они опять простятся, как всегда.
и он уйдет, не думая о завтра.
и ее жизнь не определена.
зависти от того, как ляжет карта.
единственное точно суждено:
им друг от друга никуда не деться.
их порознь двое, вместе - как одно,
и на двоих одно большое сердце.

2009

ты меня убиваешь.
не хочу быть жестокой.
ничего ты не знаешь.
мир - из тонких волокон.

снова прячется небо
в грязном цвете асфальта.
никогда ты там не был.
боль. и в ночь звуки альта.

эта паника в теле..
это кровь стынет в венах.
кто ты на самом деле?
мы вдвоем в одних стенах..

мы не вместе, но рядом.
мы больны одной жизнью.
друг друга хвалим в награду
за непонятные письма..

с ума сойдем потихоньку,
напишем новые строки,
пойдем поплачем в сторонке,
смешно всесильны, как боги....

2010

Пам'яті
загиблих у голодоморах
1932-33 та 1946-47 років

Ні. ні, мій брате: не для страти
Живемо на землі оцій,
А щоб вона була багата,
Плекала наймудрішу ціль.
Хай не лякають нас гармати,
Дітей виховують батьки.
Ми – не для того, щоб страхатись,
А щоб жилося залюбки!
Покиньте нас, біда і горе,
На безліч років і століть.
Вже зачиніть себе, пандори,
С е б е навічно заморіть!
Не забувайте, герострати:
Загибель людства й вас зведе!
Ми не для страти, не для страти:
Щоби ж и л а Земля Л ю д е й!
Кому Європа, кому НАТО -
Побачити б: а щастя де?
Ми не для страти, не для страти,
А щоб настав, нарешті, день!
2004 р.