ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2020.12.18 18:03 ]
    З голосу Езопа

    Десь швендяв лис, коли правителя обрали.
    А як вернувсь, то з подивом дізнався,
    Що мавпочка на тій посаді.
    «А за які такі заслуги?»- питає лис.
    «Шкода, що ти не бачив і не слухав,
    Як красно говорила й танцювала дивно!..»
    Ні те, що дурні несусвітні обирали,
    Ні що правительку намірився провчить,
    Нікому не повідав лис тямущий,
    Бо краще діять, аніж просто говорить.
    Якось обходив він свою ділянку,
    Засіяну капканами, немов грибами,
    І гарний шмат м’яса набачив.
    І хоч самому скуштувать кортіло,
    Він стримавсь і лишив для діла.
    Досвідчений у дипломатії був лис.
    Тож, як з правителькою стрівся,
    Пошкодував, що участі у виборах не брав,
    Бо саме тоді шукав він скарб,
    І тепер нагода правительці вручить.
    «Ось він,- показав лис на капкан,-
    Будьте ласкаві, пригощайтесь м’ясом!»
    Торкнулась мавпочка - і ось уже в капкані.
    «Про витівки твої нераз од інших чула.
    Ну, пожартував і годі! Визволяй з неволі!»
    «Ні, люба, всім покажу твій розум,
    Щоб знали, кого в начальство обирали!»

    Р.S.
    Недогляд звірі виправити степні,
    А люди, хоч і потерпають, терплять.



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  2. Олексій Могиленко - [ 2020.12.17 14:16 ]
    Біла ворона і Різдво
    Біла ворона не вимовляла літеру "Р".
    І тому майже весь час мовчала.Соромилася.
    Хоча інші мало уваги звертали на її КАЛтавість,бо
    досконалих немає ніде.
    Вони теж і КАЛтавили,і заїКККАЛЛЛися.
    Та проте біла ворона мовчала.
    Тому що для решти вона була більмом в оці.
    Адже споконвіку чорносажні не люблять білосніжних.
    ЧОМУ?Цього не знав ніхто...
    Можливо,тому що ,як
    Темрява-це відсутність світла,
    Зло-це відсутність добра,
    Так само і
    Чорний колір-це відсутність білого....
    Можливо....Хто зна....
    Біла ворона мовчала і соромилася.
    Свого недолугого "КАЛ" і свого білого кольору.
    Якось вночі,перед Різдвом, ій приснився сон.
    Снилося,що вона не ворона,
    А білосніжний Ангел з великими-превеликими крилами.
    І поруч неї таких же світлих і добрих Ангелів тисяча тисяч. Ворона проснулася від холоду.
    Ще було поночі,але навкруги було справжнє диво!
    Все було вкрите м'якою білою ковдрою.
    Перший сніг!А який білий!
    "КАЛЛ!КАЛЛ!КАЛЛ!"На все горло калкала ворона.
    Її щастю не було меж.
    Адже тільки вона знала,що це не просто перший сніг
    (І взагалі перший в її житті),
    А це Ангели линяли і своїм білим пухом вкрили землю.
    Здавалося,що люди теж були щасливі.
    Далеко за селом ,аж до до само неба було чути спів:
    Радуйся ,ой радуйся земле,Син Божий народився!
    17.12.20.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Євген Чорний - [ 2020.12.16 12:23 ]
    Слівце-райце (9)
    Усе намріяне збулось, та мало трапилось із того.

    9.01.20
    Змагався, поки не всрався, а як всрався, то вже і не намагався

    10.01.20
    Поки (за стіл) всідались – сміялись, коли придивились – зажурились.
    Поки в крісло отамана всідались – весело сміялись, коли придивились – усі зажурились.
    Усе це було і задовго до..
    Усе не так і все якось не з тими..
    Усе якось не так і все - не з тими..

    Поснимали все маски – пришла пора, как в сказке.
    Для кожної людини своя є хворостина.
    Дай Біг, щоб наші бажання були для них, як сподівання.
    Сам(о) мудрує, а інших турбує.
    Сам ще мудрує, а інших вже турбує.
    Для доброї людини гарні усі причини.
    Не чекали ви на нас, та припхалися ми до вас.

    13.01.20
    Хай усе зробиться, що мені подобається.
    Хай усе зробиться, що нам подобається та ще більше зродиться.

    15.01.20
    Судьба бессовестная сука (с), а жизнь безжалостная тварь
    Когда судьба бессовестная сука(с), тогда и жизнь безжалостная тварь.
    Сперечається - поки пручається, а як вгомонилося – вважай, зголосилося.
    Якщо пручається – значить, сперечається.

    20.01.20
    Робили як краще, вийшло пропаще.
    Робили як краще, звелось на нінащо.

    22.01.20
    Із цього всього не осягнули ми нічого.
    Оце було єдине, що і могла зробить людина.

    28.01.12
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, а ще для коханих були щоб красиві.
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, для любочок завжди були ще красиві.

    30.01.20
    Звідки лихо те взялося - проте так вже повелося.
    Так вже повелося, хоч ніхто не знає звідки лихо те взялося.
    Таке сталося, що не склалося, а так (хоч і) сподівалося..
    Не склалося, а так сподівалося..
    На одне сподівалися, сповідалися - та інше сталося.

    6.02.20
    І Богу чинить службу, і з лихварями водить дружбу.
    Чинить Божу службу, а з лихварями водить дружбу.

    19.02.20
    Життя незаймане для здобуття.
    Народ не переймається, своїми справами займається.
    Зачем же водку понапрасну мучить, когда нам не о чем поговорить.

    20.02.20
    Хамил как мог, но нахамить во всем сполна не получилось

    24.02.20
    Настала кепська днина, зустрілася лиха людина.
    Горе насилається, лихо насувається.. дурнею називається.

    4.03.20
    Зробив усе, що міг, та себе не переміг. (12.02.19)
    Як не має тями, то і грається такими речами.
    Хто не має тями, той грається такими речами.
    Не все в житті трапляється, що в світі відбувається.

    6.03.20
    Така причина - не правильне це, бо вторинне.
    Коли дурне, то все не так, бо і саме не знає як.
    Мечты сбываются, мечты сбиваются. .

    21.04.20
    Як хочеться вірити у дива - кому від того біда?

    5.06.20
    Думав, думав – не додумав, передумав – як й надумав.

    10.06.20
    Де паскудство, з того і сором людства: коли неподобство чуже, а сором облягає тебе.

    24.06.20
    Носила сила, носила, та несила підкосила.
    Лиха сила його носила, та несила ноги підкосила.

    7.07.20
    Чи то усе лише здається, чи Біг над нами так сміється? (до 12.2017)

    12.07.20
    Кожне речення правду нести приречено.
    Речення правду нести приречені.
    Ми приречені правду нести у кожному реченні.

    16.07.20
    Чого собі не вистачає, іншим не вибачає.
    Як когось спитаю ся, наче спотикаюся.
    Багато слів, та обмаль знань.

    21.07.20
    Може допоможе, дай Боже.
    Може, це лихо нам і допоможе, дай Боже.

    22.07.20
    До горя мало тоді герою цьому перепало.
    До горя мало перепало – з того й поводиться зухвало.
    Що зробиться в кінці кінців, те й збулось на початку всіх початків.
    Що буде у кінці кінців, було вже на початку всіх початків.

    6.08.20
    Якось вас дофігенькі, як у тої неньки, що бере із жменьки.

    17.08.20
    Чим далі – тим гірше, чим гірше – тим ближче.

    25.08.20
    Единственное, что удивляет, что ничего уже не удивляет.
    Єдине, що іще дивує, що вже нічого не дивує.
    Єдине, чим життя іще дивує, що вже нічого не дивує.

    27.08.20
    Взагалі-то літо, а дощ - як крізь сито.
    Завжди чогось іще не вистача від Бігу.. зимою – сонця, влітку – снігу.

    30.08.20
    Як же набридла оця стара конидла.

    2.09.20
    Не забарився, не загубився, на диво дивовижне подивився, ледь не вдавився.
    Хтиве та мстиве. . Чуже забулося, своє минулося.
    Якщо поглянути зненацька – життя таке дивацьке.
    Чужою глупотою задурився, з того і зажурився.
    Кохання змарудив – життя спаскудив.
    Якщо кохання дні, як листя восени, почали облітати - на стане сили позбирати.

    7.09.20
    Ніхто нікого не примушує, лише один іншого придушує.

    9.09.20
    Хоч і верзне дурне, аби тішилось саме – оце головне.
    Верне дурне та тішиться саме.
    Хай тобі насниться гарна молодиця.

    16.09.20
    У кожного боса має бути своя кнопка -соса.
    Багато років, та мало кроків.
    Багато кроків, хоч мало років.

    17.09.20
    Ніщо біди не провіщало, та ось явилося (приперлося) віщало.
    Оце вістило нам сповістило.. розправивши неначе крила, оголосило..
    Яка б не була ти красуня – життя і це усуне.
    Якою б не була ота дівиця, з лиця води все ж не напиться.

    18.09.20
    Переробляли весло на коромисло, та вийшло дишло.
    Така зараза: кожного разу доводить до екстазу.
    Зродились ми недоброї години.. хоча година доброю ніколи й не була.

    19.09.20
    Хто нас душить - той нас рушить.

    20.09.20
    Какие люди есть.. и их таких не счесть..
    Гарні новини у доброї людини.
    У доброї людини завжди гарні новини.

    2.10.20
    Наче у вуха слуха, а в голові своя муха весь час дмуха.

    4.10.20
    Ходить дурненький шляхами сліпеньких, та ще й жаліється, що бідненький.
    Ходи собі дурненький дорогами сліпеньких.
    Ходи собі дурненький дорогами бідненьких.
    Кожна дівиця різниця, як і ті дзвіниці.
    Дівиці, як дзвіниці,- мають різницю.
    Як ті дзвіниці, кожна дівиця різниця.

    7.10.20
    Найкраще знати, найліпше шукати.
    І сам не ходить, і іншим не годить.

    12.10.20
    Якщо паркана не побудував, вважай - життя змарнував.
    22.10.20
    Шукав згоду, та наробив шкоду.

    6.12.20
    І себе не дбає, і іншим заважає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Соня Чорна - [ 2020.12.12 14:08 ]
    Піаніст
    дзеркало в моїй кімнаті надтріснуло
    надвечір воно нагадує темні двері у невідомість. навколо
    розсипано брязкальця
    та ноти
    колись давно по сусідству тут жив
    піаніст
    але він від'їхав в інше місто
    далеко

    старенький доктор лікує людські тіла
    допомагає людям не померти
    а коли
    ситуація зовсім безнадійна
    тонкими пальцями піаніста
    тримає руку помираючого
    підводить його до небесних дверей

    інструмент у домі наших сусідів мовчить
    клавіші його світять зубами
    припорошеними та строгими
    його тиша дарує шанс на життя
    черговому прибульцю реанімаційного відділення
    іншого міста
    того яке далеко

    мабуть непросто обирати між
    музикою та медициною


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2020.12.11 21:55 ]
    Марне чекання

    • Постелила на долівку соломи удосталь,
    • Сама лягла, щоб дізнатись, чи не буде мулько,
    • І чека, що пролунає довгождане «му!»
    • Уже вечір сизокрилий, уже північ скоро,
    • А Назара із базара не видно нівроку.
    • Раптом хлів, мов сам, розкрився і туди влетів
    • Матюкливий, переливний Назарія спів,
    • І колодою німою на солому упав чоловік.
    • І ні пари з уст, лише хропіння протягом доби…
    • …Половину за корову Назарій пропив з тими,
    • Хто, як завше, під рукою радий підсобити.

    • P.S
    Чи не так й ти, Україно, стоїш із відром,
    А Назарій в компаніях пропива добро.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (4)


  6. Євген Чорний - [ 2020.12.09 12:57 ]
    Слівце-райце (6)
    24.05.18
    У цікаві часи відкриваються дивні світи. . З'являються як чудесники-молодці, так і людці.
    Дивні світи в переламні часи відкриваються - різні сутності проявляються.
    Куди б ми не заселялися - біда з радістю зустрічалися.
    Хоч біда із радістю і зустрічаються, та ніколи не обіймаються.
    Якщо шукаєш наснагу - не втрачай рівновагу.
    Нащо питати вчасно чи невчасно свіча його життя загасла?
    Така дівка красна, що й дивитись «опасно».

    25.05.18
    Неуку годити, що сліпаком ходити.
    (У нас \ Маємо) Два охоронця – Місяць і Сонце.
    Місяць і Сонце для РаМану поставлені, як охоронці.
    Маємо два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Ра-Ману тоді добре панує, як люд дрімує, а край квітує.
    Ра-Ману (РаМа) життя сниться, хоч і не спиться; має два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Хай Ра наші шляхи освітлює і не осліплює.
    Хай Мати Ґа квітує і нас лікує.
    Було б про що сперечатися, як нема з ким стрічатися.
    Хай вже так і ведеться, поки не схаменеться.
    На очах - шори, на п’ятках – шпори.. не козак, а горе.
    (Зарозумілий) Не для знання задає питання, а для хизування.
    Того, хто потопає – вогонь не лякає.
    Що за притча така: горнеться найбільше до нас лише найгірше.
    Що можна казати, коли за сина невтішна мати.
    Виявилось, що недоліки власні є переваги наші прекрасні (класні).
    Перетворилися недоліки власні у переваги наші прекрасні.

    28.05.18
    Не все так плохо как нам кажется порою, порой все хуже, чем нам кажется совсем.

    29.05.18
    У кожної людини свої є городини.
    У кожної людини свої гордині. (4.12.19)

    30.05.18
    Кожний має померти, та не у кожного є смак до смерті.
    Найвище жадання – смерті бажання.
    Смерть звершує життя та прибирає сміття.

    31.05.18
    Не заважайте дурням (дурню) говорити – спокійніше будете жити.

    5.06.18
    Як нездару не навчай – у нього свій звичай.

    6.0618
    Наче і весь час прибирає (ють), а порядку не має (ють).
    Лише з великої хмари блискавка вдаре.
    Якщо жінка бурмоче, як грім гуркоче, - десь і блискавка проскоче.
    Батьки тому повчають, чого дитині не вистачає.
    Воно завжди іншого навчає, чого самому не вистачає.
    Іншого тому повчає, чого самому не вистачає. (20.03.18 У чому іншим дорікає - собі вибачає.)
    У іншому те (найбільше) дратує, що у нутрощі власній (собі самому) нуртує.
    Тільки спитали (-ай, -ють): куди дівся – а він і з’явився.
    Тільки спитай за нього (такого): куди дівся – він і з’явився.
    Таке (вродилося) нездарне, що вже й збрехати незугарне.
    Таке нездарне - до пуття й збрехати незугарне.
    Ліниве, брехливе, зарозуміле, а має себе за дитятко миле.
    Було б смішне, аби - не таке дурне.

    7.06.18
    Було б потішне, якби не таке невтішне.
    Життя успішне, як смерть потішна.

    11.06.18
    Краще в дівках весь вік залишатись, ніж з таким залицятись.

    12.06.18
    Якщо на чуже не зазіхатися, нема про що і сперечатися.
    Коли щось здається – то Біг над тобою сміється.

    14.06.18
    До чого не торкається - усе в лайно перевертається - вродилося таке і не кається.
    До чого не дотикається - усе лайном кінчається, чи у гімно перевертається.
    Таке вже вродилося та при нас опинилося: до чого не торкається - усе в лайно зміняється.
    Коли (якщо) по-іншому нічого не поробиш – через глузду йому і доводиш.
    Нічого не поробиш – через глузду до всього доходиш.
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак (все-дно) ви не милі. Як кум – однак, хіба він кумі не рад чи їй він невпопад (невлад)?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак ви не милі. Як кум–однак може бути їй невпопад, як він кумі сам рад?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак не милі..
    Як кум–однак їй може бути невпопад, як він кумі сам рад?
    Я, может, был бы и быстрей, но с каждым годом все тяжелей и тяжелей...
    Дійшли до точки, хоча були і сумніви, свої примочки і задрочки.
    Чи то дивлюся, чи дивуюсь, а все не намилуюсь.
    Треба кавочки попити, бо нам ще довго сидіти..

    20.06.18
    Все життя шукає - чого і сам не знає.
    Любов шукає, а кохання не знає.
    З цього вона і дружина: не вміє ні готувати, ні прибирати, та вміє добре стріляти.
    У кого, що не запитаєш – нічого не взнаєш, на яку пику (образу, кого) не поглянеш – сам дурнем станеш.
    На яке обличчя не поглянеш – розуму не розглянеш.
    На кого не глянеш – від подиву вклякнеш.
    Зібралися воювати, та не встигли посрати.
    Наші нероби дійшли до згоди: нічого не робили, їли-пили, а тепер спочиваємо і горя не знаємо.
    Зібралися нероби та дійшли до згоди.
    Дивиться в очі, а в душу зазирає - отак до себе і навертає.
    На велике зазіхалося, та через дрібниці не склалося.

    21.06.18
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, признатись чесно, - мало.
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, правдиво кажучи, - не мало.
    Робив усе, що тільки міг, аби нічого не робити.. і вмів, правдиво кажучи, - не мало.

    22.06.18
    До ладу справу довести - не цеберко води донести.
    Таке зарозуміле, аж несила: ні в чому не сумнівається, а все життя мається.
    Подивишся – зовнішньо наче людина, а по суті все ще тварина.
    Їй-бо: (Оце) їжаки-мудраки розвідали всі шляхи.
    Народні обранці-засранці, керманичі пирхаті – у політику грають: ціни щодня підіймають і горя не знають.
    Лише ціни підіймати – єдине, чому навчились з науки керувати.
    ВОНО, керманичі пирхаті, (пихаті та пархаті) єдине, що вміють із керувати, - ціни підіймати, у свої кишені гроші крадені пхати та народ мордувати.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого і для чого.
    Буде чим пишатися, якщо завжди навчатися.

    25.06.18
    Ніхто не знає, хто, насправді, хто, але впізнати можна..
    Воно і пташка наче невеличка, а насрати на інших має звичку.
    Одне дурне торочить, а друге – йому заглядає в очі.

    26.06.18
    Так гарували-працювали, що батьківські статки просрали.
    Так весілля святкували, що й труну придбали.
    Хто до Раю рветься, на Ра-дію хай озветься.
    Хто сміття своє розкидає – щастя не знає.
    І у гаманці – катма, і ідей – повна тьма.
    З головою задуреною, гадає, у працю занурений.
    З головою не дружить, а на посаді (у поліції) служить.
    Якщо з головою не дружить, хай у війську служить.
    Господар зростає: і своє охороняє, і про чуже дбає.
    Таке з телевізора вже базікає, аж екран смикає.
    Таке вже з екрану базікає, що аж зіниці смикає.
    Наче, як чоловік, сидить (стоїть), а дурне, аж рипить.
    Не довіряє, перевіряє – само не знає, чого шукає.
    Звіряє, вивіряє, перевіряє – ні горя, ні щастя не знає.
    Один до одного ходять, кінці з кінцями не зводять – лихо за руку водять.
    До чого не дотикається - про все сперечається.

    27.06.18
    Мелкий жалкий человечек ищет для себя увечий..
    Якщо в житті свого нового не шукаєш – марно життя проживаєш.
    Якщо не працюєш, весь час бідуєш – просто життя марнуєш.
    Година кохання краще за роки чекання.
    О добрій годині і страви смачніше у господині.
    О добрій годині смачніше готують усі господині.
    Якщо тебе життя не веселить – Біг того не простить.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється, а хто святкує кожний день, що зміг Ум Ора досягти – з того весь час веселий і сміється.
    Святий не з того, що суворий має лик, а що від нього свято звеселяє всіх навколо цілий вік.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється.. а той, хто свято у собі щодня несе: Ра-діє сам й навколо все сміється.
    Не кожний, хто іншого повчає, - розумному (добру) навчає..
    Хто знає - не питає, хто питає – Слово не знає.
    Там, де сперечаються, добру не навчаються.
    Не до істини добираються там, де сперечаються.
    Над іншим сміється поки не схаменеться.

    28.06.18
    Скажіть мені, що це все сон і я страшні видіння бачу.. вони сміються, а не плачуть.
    Кого (чего) бы мы не захотели, не этого хотели.
    І саме бідує, і іншим щастя не дарує.

    3.07.18
    Годі сподівання марнувати, що прийдуть пра-царі за нас працювати .
    С поду діва є ся - сподівайся, з-під діви є ся.. се по Віді дає ся - сповідайся..
    Брутальне і бруд з одного словокорення йдуть.
    Зроблено недбало – вважай пропало.
    Розум гострий, а годує монстра.
    На всі питання у того вуйка – одна жуйка.
    Де народився, там і пригодився, якщо зі шляху не збився.
    Зугарних думок не зібрати у стіжок.
    Гарних думок збирай (зібрав) свій стіжок - буде з чим жити, як добре обмолотити.
    Буденні турботи зводять життя до роботи-скорботи.
    З чого воно отак гордує: іншими гидує, а саме бідує? (саме бідує, а іншими гидує?)
    Нехай ті, що над нами сміються, горівкою обіп‘ються.
    Хто над своїми пращурами сміється, тому по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго гуляти вдається (йдеться).
    Хто нами сміється - по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго блудити вдається.
    З нічого так не роздує, як цілий день голодує.
    Як цілий день голодує, так не надує.
    Спить уволю, не голодує - з того все й сумує та нудьгує.
    Нема долі, нема долі.. і навіщо цілу ніч проходили голі?
    Якщо життя не вдається, це долею зветься, як доля усміхається, це вдачею називається.
    Кожний бачить своє, хоч і дивляться на одне.
    Наче й дивляться на одне, а кожний бачить своє.
    Гарна молодиця: ластиться, як киця, а б‘є, як левиця (тигриця).
    Справна (Славна) вийшла молодиця, як копне, аж в очах іскриться.

    4.07.18
    Отак воно вибачається, наче сперечається.
    Вбачається, що це так сперечаються, мовби вибачаються.
    Все життя кохаються - наче сперечаються, а сваряться - наче граються.
    Хто п'є сому не знає втому.
    Воно як союз - від уз, так і союзниця - від узниця.
    Справи визначають, чийому (чиєму та якому) слову довіряють або й уваги не звертають.
    З таким, як поруч сісти доведеться, і не співається, й не п'ється.. Наче і наливає по вінця, а на серці у самого гниль ця.
    Йому наливають по вінця, а воно відвертає рильце.
    Такому й наливають по вінця, а воно однаково (все) відвертає рильце.
    Кожне зубожіння має своє тяжіння.
    Не страшно помирати – нещадно не знати, куди тоді правувати (справляти).
    Народжуватися важче, ніж помирати, якщо Прав де (правду) знати.
    Працювали-гарували, аж поки не впали.. тепер полягали та й заспівали.
    Що влітку заготуєш, тим взимку нагодуєш.
    Отак собі і працюємо – у вус не дуємо.
    Не признаюсь никому.. Третий срок я с колен встаю, мне не верят, но я - в раю..
    Життєвий шлях мав небезпечний: приречений був бути забезпеченим.
    Нема чого (Не треба) сорочку на грудях драти, як вже потрапив за грати.
    Як вийшло все програти, навіщо (нема чого) і останню сорочку ще драти.
    Як (Коли) все програти, можна (чого б) і останню сорочку розідрати.
    Як нічого не мати, то і останню сорочку латану не важко віддати.
    Від такої звістки, як на розжарену пательню сісти.
    Коли оттакі надходять звістки, як на розжарену пательню присісти.
    Кого душа не приймає, того і серце не чекає.
    Серце не чекає, коли душа не приймає.
    Таку мають злість ті, кляті, що й у вогонь готові залізти і там спочивати.
    Того й очі не шукають, кого серце не сприймає.
    Грається у забаганку з вечора до ранку.
    Позбираються на ґанку і граються у забаганку з вечора до ранку.
    Знайшли на ґанку собі забаганку – стоять на колінцях та наливають по вінця.
    Взяти б полінця та надавати за оте: по вінця.
    Як тільки берешся за полінця – зразу стає на колінця.
    Хоча воно і придурасте – та таке вже їхнє (наше) щастя.
    Спочатку самі втрачають, а потім на інших серцем серчають.
    Так про нас дбає, що, схоже, не заспокоється, поки не задовбає.
    Чи щулиться, чи то жмуриться, наче, журиться – не розібрати, ковінька його мати.
    Хай над нами сміється, поки власною кров’ю не захлинеться.
    Вони схаменуться, лише як власною кров’ю їх очі заллються.
    Звідки воно, не сіло, не впало, а до нас пристало.. та все йому мало.
    Власної тіні лякається, на кожному кроці зупиняється та оглядається.
    Якщо власного розуму забракло – шукай собі оракула.
    З того і вийшло таке ракло, що власного розуму забракло..
    Аби знати, з якого боку біду чекати: гадав, звичайне ракло, а воно - Геракла.
    Шукав роклу, а знайшов оракулу.
    Думав, зустрів ракло, а привели до оракулу, ще й кажуть: вклонись Гераклу.
    Таке ракло вколошкає і Геракла.
    Такого від людей не сховаєш – що знає, то і співає.
    Не зрозуміло - з якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Залишилося не зрозуміле, для якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Само в багні копирсається, а як пан навколо оглядається.
    Воно і дівка наче красива, але терпіти дурне – несила.
    Хай не всім вона і красива, а серцю мила.
    У кожного отамана своя омана.
    Не смерті треба лякатися, а при народженні не пізнати ся.

    5.07.18
    Мовьте з любого рівня : Сьвіте дивний, освіти чарівне .. се віти дивні - ось віти чар рівні
    Говіти нам (вам), чи не говіти - однаково нічого не змінити. Що нам говіти що вам говіти - однаково голови не зносити.
    Навіщо Біг дрочить словами : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..
    Навіщо марними думками Біг дрочить : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..

    Можливо втратив десь я розум.. можливо, розуму й не мав - З якогось дива не це наразі нам важливо.
    Не кожний, хто розуму вчить, розумному навчить.
    Можливо все.. усе можливо – не це, насправді, нам важливо.
    Хто вміє чути Слово, той голос Бігу злове.
    З якогось дива у хмарі ці нас заносило, у темряві водило.
    З якого такого дива наша гарна дівка йому – некрасива.
    Ні з чужими, ні зі своїми не знається, як скажений пес на людей кидається.
    Будитель – не Спаситель: хто-що питає – нічого не знаю.
    Голий зад у глузду перетворили, а розуму так і не нажили.
    Говорити іншим, так і орати – однаково треба за врожай дбати.
    Нескорення теж прискорення.
    Нескорення злу - дає добру прискорення.
    Злу нескорення - надає добру прискорення.
    Душа у нього щедра, така щедротна.. ще драти та драти такого, як казав ротний.
    Щедра ви, кумонька, така щедротна, що не затулити рота.
    Запхати все у свого рота – така вродилася вже щедротна.
    Маєш гарну кумцю - будь при власній думці.
    Залишайся при власній думці – (от і) матимеш (будеш мати) гарну кумцю.
    Ніхто не здатен того розвеселити, хто сам (якщо само) не вміє жити.
    Ніхто не зможе тебе розвеселити, якщо не вмієш жити.
    Не потрібен ніякий порадник, як сам для себе є розрадник.
    Не допоможе ніякий порадник, сам для себе маєш бути розрадник.
    Не чекай допомоги від порадників, будь для себе самого розрадником.
    Не треба ніяких порадників, як вмієш бути собі розрадником.
    Зібралася купа радців – не знайти місця для всіх їх задів (задців).
    Куди воно їм лізе, у пики сизі?. У горлянку заливають, аж очі вилізають..
    Розрадник - не Утішитель, бо не Учитель; не для Спаси-тіла, а як Буди-тіла наставник.
    пророцтво від жіноцтва: Розрадник Буде єство – від того прокидається: суспіль-ство, люд-ство..
    Збиралися йти на битву, та сіли на бритву.
    Чи то воно так сміється, чи то мені здається.
    Чи то біс над нами сміється, чи то нам так здається.
    Ніхто не озветься, наче над нами дідько сміється.
    Усе б було нічого, якби, за те нічого, нічого б й не було.
    До ладу поки й не зрозуміло: чи має розум, чи буде сила.
    З тої породи, що скрізь шукає і знаходить пригоди.
    Для такого і дурна пригода – нагорода.
    Для такого абияка пригода, як нагорода - ніщо не зупиняє, бо в голові дурне закипає.. на місці не сидить, бо в глузду дурне шкварчить.
    Як тільки зустрічаємося – зразу напиваємося.

    6.07.18
    Нездарне: і жило марно, і померло незугарно. (9.07.18)
    От кожного разу оця зараза: під ногами бовтається, ніяк не оговтається.
    Почоломкалися два бевзя: у вухах дзвін, у головах плин.
    Важко в таке повірити, та не можна тобі не вірити - що то значить жінка і красива, і розумна.
    Здається від того і на роботу приходить, що вдома зранку до вбиральні не ходить.
    Яку долю має - таку дулю й тримає.
    З такого гонору і має життя ворону.
    З таким гонором і живе вороном.
    Як та попадя, постилася, молилася, аж поки сама не занапастилася.
    Не маю ні часу, ні бажання бачити усі ці над-баня.
    Так веселиться, наче злиться, а коли злиться – отоді веселиться.
    Що маємо, те і запрягаємо – може, кудись і доїдемо, якщо у корчму не заїдемо (на комин не наїдемо).
    Що маємо - те і запрягаємо, куди приїхали – вважай, туди і їхали.
    Що маємо, те і запрягаємо, а чи свійська маржина, чи з війська – кому яка кручина-причина.
    Таке кручене-верчене, як наперчене.
    Вихопився із бучі та потрапив у кручу.
    Як потрапив у бучу, вважай, утоп, як у кручі.
    Як потрапив у бучу, вважай, як у кручу.
    Воно і мовити ще не вміє, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова не знає.
    Воно і мови не має, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова (ще) не знає.
    З чужих корінь не заходять у наш курінь, а хто заходить – вже не виходить.
    Закон Гуку: хто гукає, той і шукає.
    Поїхали в гості, а приїхали на кості.
    Поїхали в гості до свахи, а приїхали до костомахі.
    Коли жнива приходять і женці виходять.
    Так танцює, наче когось лупцює.
    Його (її) лупцюють, а він (вона) танцює.
    Просто чудово: у всіх все є і все готово.. тільки сержанту нема провіанту,.. ще на світанку зламалось два танка,.. три міномета обміняли на два мінета..
    Навіщо сперечатися, коли немає сил пручатися.
    Не варто втручатися, коли не можеш (вмієш) захищатися.

    7.07.18
    Все, як завжди: нема пророка - від них та їхніх слів одна морока. (6.12.18 )
    Нема пророка, як завжди.. нема пророка – від них самих та їхніх слів одна морока.
    Для толоки не потрібні пророки.
    У кожного пророка своя толока.
    Погодка была чудесная, мы тоже были прелестные..


    9.07.18
    Людина нездарна: жила намарно і померла незугарно.
    Лиха людина з‘являється в лиху годину.
    В лиху годину шукай добру людину.
    Для доброї (лихої) людини змайструємо найкращу домовину.
    Рясно обіцяли та напрасну чекали.
    Нічого не розумію, а виправляти я умію.
    Нічого не розуміє, але виправляти уміє.

    10.07.18
    Кайся, не кайся, але не зарікайся і не зрікайся.
    Професорсько-пихата наукоподібність найгірша обридніть, найбільша огидність.
    Як візьметься (береться) до справи наша Параска – не буде поразки.
    Я є ніхто, як звуть мене – ніяк.. ЗнаМя: хто знає ймення – той зна мене.. ЗнаМя піднявши над го лово you.
    Якщо вже воно, як правду: так чи не так – бо інше вже: нікому і ніяк – воно й виходить так, що, навіть, дурень, то не дурак.
    З кого спитати, чого бідуєш, як чужинець-зайда у хаті твоїй панує?
    Терпне з часом, навіть, нестерпне.. І нестерпне часом терпне.
    Нема ідей – нема бажання.. З’явилася ідея – грошей катма, не відаю: і де я?
    Воно так просто – «просто жити», як помідор на підор перетворити.
    Ностальгічний дисбаланс з’являється, як через років 20 зранку зустріти колишню коханку.
    Ностальгічний дисбаланс трапляється, коли побачиш однокласниць через років 20.
    Така вона мила.. така мила.. щоб її короста усю покрила.
    Слава богу усе у нас нівроку: і цього року нема у нас пророку.
    Усе було у нас нівроку, поки до нас не завітали чужі пророки.
    Ор-Отче наш, настав пророчий час!
    Одною рукою вітає, а друга дулю в кишені ховає. (куксу кукіш)
    Знає матка, яка у дівки гадка.
    Чого оце наша Галина спозаранку така синя?
    Мала Галина гарного сина, та настала недобра година – наче із тіста з’явилась невістка.
    Мала наша Галина доброго сина, та прийшла недобра звістка – з’явилася невістка.
    Невістка, як недобра звістка, з далеку приходить і не відходить.
    Ото все, мамцю, ваше вшистко, вшистко – і маємо таку звістку (невістку).
    Wszystko Вшистко в пожонтку = всё в порядке «Wszystko mi jedno» (Вшистко ми едно Мне все равно) «wszystko dobrze» (вшистко добже — все хорошо). Wszystko będzie w porządku {вшистко бенджє в пожонтку}. – Все буде в порядку porządku – право? порядок
    Великий розум має – на (у) кожну гузку заглядає.
    Такі маємо причини: з невеликого розуму, а біду велику чинить.
    Зійшлися (Знайшлися) мужчини: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Зібралося чиновництво чин до чину: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Якщо цивільний – хіба й від розуму ти вільний?
    За таким звичаєм і не добирає (і сама не знає): чи то питає, чи то повчає.
    Схоже, він не може.. а вона хоче проти ночі.
    Схоже, я не зможу (можу).. хоча, коли схожу, то ще можу.
    Передчуття його не підманули – отримав він на добру згадку гулі.
    Передчуття не обманули – на добру згадку має гулі.
    Передчуття його не підманули - отримав "на гулі".. дай, боже, і вам того же.
    Зробив відкриття: прийшла доба робити закриття.
    Не хвилюйся, злощасне (сердешне, горьоване), у своєму нехлюйстві - лікуйся.
    Собі яму копає, а думає – джерела свої шукає.
    Стурбоване, бо горьоване, а як посміхнеться, так і схаменеться.
    За такої вашої щедроти, нам можна жити без роботи.
    Коли отак звертаються, аж сльози навертаються.
    З полу-слова все розуміє, така швидка, і діагноз поставила, і поради дала - а працює касиром, такі діла.
    Вроде и хорошая сучка, но не случилася случка.
    Зразу б з цього починали – марно б часу не втрачали.
    Знаю, що, в принципі, - всі українці ці.
    Коли мене будете хоронити – не треба сльози лити.
    Не знаю, які це враки, та Ваша правота мені до сраки.
    Як я гарно поїв – і нікому, нічого не завинив.
    Дякую Бігу, що добре поїв і нічого, нікому не завинив.
    Хай привітає тебе Біг рясно, бо життя ти прожив не напрасне.
    Про мене таке не скажуть, бо праведно життя зважать.
    Жив, як міг, і пройшов, як сніг.
    Хто найкращий – не сперечайся, однаково собою залишайся.
    Розумного частка б’ється – оце життям і зоветься.
    Пульсує, нуртує – в житті це гуртує.


    11.07.18
    Де ж тут розумник зійде (зайде): дурень на дурні, щохвилинно міняючись, їздять, а все нездатні дурню наздогнати.
    Дурне за дурним біжить, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, та ніяк не здатні дурню наздогнати..
    Дурень на дурні їдуть, за погонича дурня маючи і дурне наздоганяючи.. а все нездатні, навіть, дурню здогнати.
    Де ж тут розумника знайти, коли: дурень на дурні їде, один одного щохвилини міняючи.. за погонича дурня маючи.. ось так дурне за дурним і суне, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, ще й за дурня чіпляючись, дурне все наганяючи, та однаково (усенькі) нездатні дурню наздогнати.
    Не можуть дурню здогнати - куди там здолати.
    В свої думках і судженнях настільки метка та проворна, що і швидка Настя не така моторна.
    Воно переживає за інших всіх… і, схоже, - переживе усіх.
    До ладу зразу не розібрати: поцілувати хоче, чи покусати.
    Передчуття наші не обманули - ці радощі нас не оминули.
    Важко уявити, на диво (повірити), наскільки ваші поради прийшлись нам до ладу.. такий ви розумний – аж нам всім сумно.. з якого краю ви прибули, чи не попутали береги?
    Просто на диво.. і звідкіля ж приблукалося до нас таке розумне та красиве?
    Звідки взялося - що ж то за диво - на голови наші таке розумне та красиве?
    Така вже наша вдача – оце навколо і наскрізь одна нестача.
    Така вже наша вдача – оце навколо одне ледаче.
    Зібралися, нарешті, шанувати, коли треба вже ховати.
    Вийшли зі згарища та прямують до звалища - і вірують самі, що для інших вони провідники.
    Його сварити, що в казані палю цю (дровину) варити – ніякої каші з того не ужити..
    Сварити - не варити, та юшку можна пустити.
    Що страви варити – що трави сварити.
    З усіх боків пхаються, ніяк не повиздихають ся.
    Оце зовсім не маю сили - мабуть, потвора якась вкусила.
    Якась потвора мене вкусила – не маю сили.
    Саме ледаче, а базікає (полюбляє базікати) про невдачу.
    Наче і не ледаче, а увесь свій вік батраче.
    Було би знати, кого (нащо) питати: куди оте лихо поскочить, не зрозуміє й охочий.
    Коли отаке мурло судить, кого хочеш знудить.
    Ото Ман, що у Краї нашого роду береже Ора стан, спрадавна має вдачу справну: куди не приходить, як місяць (місія ця) сходить, сам собі усміхається - ні до кого не чіпляється, в собі свято носить – ні в кого радіння не просить, у Бігу зветься сином та повсякчас з Отцем Бігу лине, хто Його зустрічає – горя не знає.. Хай Буде! – усіх вітає, хоч і відповіді не чекає, Отця Ора шанує та з Праві ми-слів-цих на Яві гуртує, як годний God інших веде і він Ходою іде, щоб істинно в Ір іти, на інших чатує, а як не дочекається – з усіма жартує та над собою кепкує.
    Треба вміти і хороводи водити і справою володіти. (справи робити).
    Найчастіше сперечаються, поки правди не дізнаються.
    За згубу лису, мов діти, чубились, як правду дізналися – вже не сперечалися.
    Такий вже нехлюй: хоч в очі плюй, хоч бий його по писку – ніякого з того зиску.
    Нехлюйство призводить до буйства, гірше убивства.
    Смійтесь-насміхайтесь, най і охайте, а як насмієтесь, то хоч – подихайте.
    Охайного охаяли та не вийшло файного.
    Охайного легко і охаювати, і робити файного.
    Якщо ваша ласка і добрі такі, то охайте Мене та поховайте.
    Воно звісно, від такого розуму і думкам в голові тісно.
    Як та сваха (свекруха, теща), так в дорогу збирається, наче залишається.
    Якщо хочеш нове пізнавати – не поспішай казати.
    Мудрий казати не поспішає, навіть, коли і знає.
    Поки пручається – вважай сперечається.
    Стоїть дичка, наче тичка..
    Ще, наче, і малятко, а поводиться, як те звірятко.
    Такому сину не варто і казати, де поховали мати.
    Словами грається, на дурне сподівається.
    Воно і людина, наче, чемна, а всім (все) неприємна.
    Як отой хробак – живе не відомо як.
    Іншим дорікаємо, що в собі ще більше маємо, хоч від цього і не страждаємо.

    12.07.18
    Ваші гречаники такі ж добрі, як наші драники.
    Ваші гречаники не гірше за наші драники.
    Оце женці-молодці, вже жнива завершаються, а вони лише прокидаються.
    Коли с-позаду дивитися, як здригаються плечі, зразу не зрозуміти: плачеться чи сміється.
    Ніяк не зрозуміти, а де ж були ми, коли прийшли слушні часи..
    Часи слушні завжди, якщо не слухати дурні.
    Коли до влади приходить срака, воно і ставить усе догори-раком.
    Є така ознака: якщо усе догори раком – при владі срака.
    Коли при владі срака – усе стає догори раком.
    Як куля процвірінька – дізнаємось, хто і на яку опирається божу ковіньку (у кого, яка божа ковінька).
    Як тіло спалити – душу не просто звільнити, а суть-ність до Отця Бігу спорядити.
    Ра-світило коли діє – усе Ра-діє.
    Сонце – бо сон цей, розплющивши очі, зріє.

    Звезда моя, запомни: сияние слишком ослепительное не вызывает чувства положительного.
    Хотя пизда - всегда звезда, но ты, звезда, не верь сама, что ты пизда.
    Любая пизда – зовущая звезда, но не каждая звезда – пизда.
    Де піся є – то і є пісь-де.
    То ли юношеский задор – то ли юношеский вздор.
    Хотелось соврать, а получилось сорвать.
    Грамотно составленная бумага порождает начальственную отвагу.
    Отож, (панове-добродії,) потихеньку, помаленьку – зачнемо по легеньку: слово по слову, чарка за чаркой.. щоб усім було приємно, не холодно і не жарко.
    Казав Один-дід, що вдома сидить, а сам подався за дівками ходить.
    Казав Один-дід, що буде вдома сидіти, а сам рушив кудись по світах бродити.
    Як народ зріє – суспільство шаленіє (шаліє).
    Спочатку іншим лихо бажають, а потім - сльози проливають.
    Хто іншим лихо бажає, сам сльози проливає.
    Кохалися, милувалися, аж поки не побралися..
    Шукав Степан Степаниду, та не знайшов свою планиду.
    Шукав Степан свою планиду і знайшов Степаниду.
    Оце знову: усе повипивали, повижирали – одні недоїдки та кавалки якісь позалишали.
    Працювати, трудитися та робити – така ж різниця, як кохати та любити.

    13.07.18
    Якщо "сьогодні рано, а завтра - пізно" - такого треба піжить і пижить.
    Таке пестливе, себе ніжить - такого треба піжить і пижить, піжить і пижить.
    Дощ ніжить, з голови до ніг піжить.
    Як так сталось в одній хаті усе це зібралось: усі лишенці пащекуваті, готові про все метикувати та кепкувати?
    Оця "вата" пащекувата, як та короста - задовбала просто.
    Якщо не знаєш Слова, засунь свого язика у власну основу - пізнаєш Бігу мову.
    Хто над мовой кРая насміхається, той на Слово Ора-Отця Бігу зазіхається, такому ні Ор Божий вже не допоможе, бо воно з Його Суто вороже, ні Га - Ма-та наша гожа (Божа) ніколи не буде на сторожі.
    У кожного свої спожитки: Для вжитку мовного старожитку у оновленому вжитку – (кожному свої спожитки).
    Для вжитку мовного старожитку - кожному свої спожитки.

    Для вжитку мовного старожитку - у кожного свої спожитки - або якщо мовою праотців від пращурів говорити як жити.

    Не варто жидкувати та зла-тому тільцю щастя кувати.
    Навіщо (Не варто, не треба) жидкувати - зло-того тільця годувати.
    З подлым миром быть честным – по-своему интересно.
    Не говори такого слова. . Для твоего ли ротика подобная эротика.
    Для “мышебратьев_младшихпоразуму” – для экстаза разового.
    Така моторна, така вже моторна – за швидку Настю більш проворна.
    Що за сволота, як тільки завтра субота – ”закипає” у них на голови іншим робота (навалюють роботу).
    Сволота, вміє свої роботу перекидати на нашу турботу.
    Оцього всього не зрозуміти, так керувати треба вміти, щоб з кожної справи своє брати мито.
    Чого народ митарствує? Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Один одному заважає, бо кожний найкращим (розумним) себе вважає.
    Один одному заважають, бо найкращим себе вважають.
    Дідок-ходок - сам ледь чалапає, а молодиць очима лапає.
    Звідки ви на мою голову взялися, наче гніздо на маківці звили се.
    Як ворона каркає, так стара гаркає.
    У мобілу дівка гаркає, як ворона каркає.
    Спожитки – зі споду вжитки.
    Зі споду жито і є спожито.
    Бідна людина - хто грошима (землю) засіває, а багата – жниву з того знімає.
    З того і маємо дурну годину, бо один біт коштує як зернина.
    Як ще в світі жити, якщо отой біт коштує, що зернина жита.
    Вміє дурити – буде добре жити.
    Навчиться дурити – буде добре жити, а наловчиться дуркувати – іншим буде проповіді читати або концерти давати.
    На що сподівалось – таке і сталось.
    Як сподівалося – так і сталося.
    На добре сподівалося, та не добре склалося.
    Так склалось, що не добре сталось
    У нас по закону усе строго – ніхто не робить нічого.
    З ранку на мобілу таку яхту гарну прислали, а тепер нічого немає.
    Шукав на долар сенсу, та не вистачило пенсу.
    З таким розумником справу мати – себе не поважати.
    Якби розум мав, хіба ж з таким розмовляв.

    14.07.18
    Мудило-дурило, америки відкрило і зразу: ставте, хлопці, вітрило.
    Ще одне чудило-мудрило америки відкрило - ставте, хлопці, вітрило.
    Хоч дурити, хоч дуркувати, зі сцени розважати, аби кайлом не махати.
    Думок – перекотиполе, а саме поле голе, нічого не зростає.. хай хоч перекотиполе пробігає-гуляє та щось насіває.
    У нього розумова робота: він продає шроти в інших широтах.
    З такого роту вилітають слова шроти.
    Як для бійця – не так кмітливий й має мало сили бій чинити, проте се лови, діти. Го лови щоб чинить потрібні ті, хто воє. Хай цей - воє воде. У бої яр ін був колись.
    Се лов на го. Го лови.. ми сі лов ці .. уся че лядь.. ба лядь не йде на лов.
    Лов та лава для ба лядей і че ляді після як го лови буде чини. Го лови чини має ЗнаМя - паля ця зверх вив чий хвіст. Се лови є моє!
    Ти-се є бойяр.. тсе у бій веде.. От-ін веде у бій тсе лядь.. бій тсе (ці) от ін, од ін.. От-ці з че-лядь. Од-ин бойяр.
    Хто у бою гуз покаже го лови.. по голу заду б’є Од-ін, як не головою то глуздою зна мя селове.
    Чи був у Римі в ті часи? Із всього того мені цікава тога..

    15.07.18
    Не питай юначе, навіщо дитина плаче, а ворон кряче.. вклонися та й далі іди наче.
    За такої вдачі, всі наші вади для зради.
    Наші вади вдалі для зради.
    Лядь і люд мають різну суть.
    Слухайте постанови людей доброї настанови.
    Моска-лядь також ділиться на че-лядь та ба-лядь.

    16.07.18
    Хто як хоче, так і вороча.
    Історія та казки.. Хто, як хоче, так і торочить, голову (собі та іншим) морочить.
    На що сподіваємося – тим і маємося-переймаємося.

    17.07.18
    Не всякую птаху-(натаху) посадишь на хуй.
    Не кожному милі твої думки-хвилі, не для кожного й слова ті линуть.
    Думки, що нахлинуть, не кожному милі, не для кожного і линуть.
    Не для кожного линуть думки-хвилі, не кожному і слова ті милі.

    18.07.17
    Глуздує – голу заду демонструє, та ще й про «голос глузду» віщує.
    Маємо гроші хороші, а бувають нехороші гроші.
    Свої гроші – хороші, а чужі – нехороші гроші.
    Тенденції нашої потенції залежать від каденції.
    Дурне – нищиться, розумне – тішиться.
    (Мовлені) Слова, як дощ: все поливає, та не все зростає.
    Дурню годить – собі шкодить.
    Собі шкодить, а дурню годить.
    Така ґаздиня: ніколи, наче, не готує, а завжди нагодує.
    Чи то мені здалося, чи, справді, так у світі повелося: все нице в гору піднялося.

    19.07.18
    У кожної людини свої причини: хто, як уміє так і дуріє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як уміє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як вміє, та не кожен розуміти вміє.
    Якщо не вмієш за своє стояти - будеш чужинське вихваляти.
    Безпорадні, як діти, не знають ні куди їхати, ні що робити.
    Безпорадність безоглядна - недолугість тотальна..
    Недолуга тотальність - краще, ніж тотальна недолугість.
    Недолуга тотальність дієвіше за тотальну недолугість.
    Недолуга тональність – краще, чим банальність.
    Для спільної дії недолуга тотальність краще, ніж тотальна недолугість.
    Свого життя бездарне майбуття перетворив на помсти знаряддя.
    Козак з Лугу: пугу-пугу, недолуге.. бо ти, хлопче, не до Лугу.. ( http://indragop.org.ua/ Пугу-пугу! Козак з лугу! )
    Гой, Ти Луже, славний друже! А недолуге - не до Лугу.. воно і: не до Лугу гість – недолугість.
    Мені здається, чи не здається: хтось наді мною тут сміється? Над нами хто сміється – не довго їм живеться.
    Сам собі жартує – ніколи не нудьгує.
    Так, є і гарна новина – до нас припхалася дурня (дурна свиня).

    24.07.18
    Играют в детские игрушки и живут, как мушки.
    Вовтузяться у іграшки, як дітлахи, воно й живуть, як ті лохи.

    25.07.18
    У кожного друга своя потуга..
    У кожного друга своя потуга, та не кожен має подружку другу.

    26.07.18
    Спасибі, невістка, за добру звістку..
    Все добре буде там, де (вже ніколи) не бувати нам.
    27.07.18
    Хто мислить алюзіями живе у світі ілюзій.
    Хто мислить алюзіями - живе в ілюзіях.

    29.07.18
    Оно по-своему,конечно, и смешно, хотя смешно, конечно, и не очень.. (14.12.18)
    Оце рота - зібрали ідіотів, ще й без зубів у роті.
    Оце рота! Зібралися ідіот до ідіота..
    Двоє ідіотів, ще й зубів немає в роті.

    31.07.18
    Ніякої надії - з кожним днем все більше дуріє, ні себе, ні інших не жаліє.

    30.08.18
    Наше не хоче їсти, а в душу прагне залізти.

    4.09.18
    Як сторінка перегортається, світ в очах перевертається.

    5.09.18
    Чи, справді, так у світі ведеться, чи нам лише так здається.

    8.09.18
    Правду говорити, як воду пити: багато не випити, та без неї - не жити.

    12.09.18
    Виходить так, що виходу немає.. як не складалось, так й не склалось.
    Складалося, складалось, та не склалось.

    18.09.18
    Хто ж може нам заборонити свою дурню робити? (таке робити).
    3.10.18
    Хотя и выпал случай, да сделалось не лучше.
    Хоть нам и выпал случай, да получилося не лучше.
    Хоч на Бога і сподіваємось, та і від людської допомоги не відмовляємось.

    5.10.18
    Зібрались найгірші: одні - найменше, інші – найбільше.
    Не вірте лукавим - найбільше про це повчають лукаві у церкві. У такі заблукали ми смерки, мо' вже й до смерті.
    Не вірте лукавим ні у годину молитви, ні під час кави.
    Якщо по колу піти та слова поколупати - таких прикладів багато, щоб розгребсти усю дурню, потрібна не одна лопата.

    9.10.18
    Життя таких повчає, та нічому не навчає.
    Життя його повчало – нічого не навчало.

    18.10.18
    Щасливі миті власного життя нам повертаються у спогадах щемливих.

    25.10.18
    Хай Добра думка спалахує, як зірка, а гасне погана і гірка.
    Прозвучал звоночек, что тебе пиздец (капец ), дружочек.
    Прозвучал звоночек – вот и пиздец (капец ) тебе, дружочек
    Щасливі разом, та нещасні поруч.

    7.11.18
    Серед такого люду не прожити без бруду.
    Горе навчить, як лихо у двері стучить.
    Щось собі нявчить, а думає що інших вчить.
    Для когось свій люд - наскрізь з іуд, а комусь уся лядь - що ба-лядь що че-лядь.
    Така молодиця - на льоту хапає птицю.
    То сидить -гикає, то біжить смикає.
    Думає, що дурне таврує, а себе малює.

    9.11.18
    Правило святого: якщо хочеш зробити краще - не роби нічого.

    10.11.18
    Що тепер тужити (жаліти), що у зибці (колисці, зародку) його не вдалось придушити.
    Відразу й не зрозуміти, хто з них більше діти.
    Баба Йага проводить заняття з йоги..

    19.11.18
    Слова (говорить) вірні, та справи (робить) бідні.
    Як слова вірні - і справи гідні.

    21.11.18
    Варто було і не бачити того.
    Краще б було не дивитись на то ( не бачити того).

    27.11.18
    Недобрі відчуття недоброї години.

    28.11.18
    Сперечаємось, гарячкуємо – один одного не чуємо.
    Ума палата, та жаль – палата та в дурдомі.

    5.12.18
    Наче воно усе і правильно, хоч якраз і не правильно.
    Стає дедалі все більш не ясно, як жити далі у ці часи прекрасні..

    6.12.18
    Воно здається, що сміється, насправді - то дія равлі.
    Якщо із вечора не були при тямці, то звідки візьметься розум у ранці.
    Ельфа із себе зображає, та хвоста ніяк не сховає. (22.04.18)
    Від такого пророка на хвості і розносить сорока.. у всі боки.
    Від такого пророка суцільна (одна) морока. (7.07.18)
    І заміжня, і заможна, а жити (щасливо, добре) - не спроможна.
    Дівчата у нас гожі, та до дурних нахаб ворожі.
    Фудзі-яма, Фудзі-яма… То не вершина.. як Розумне не прибуває, а дурне не тікає - то ми у ямі.
    Таке полохливе, усе оглядається, а що зверху впаде і не здогадається.
    Як від дурні не спиться, то дурне і насниться.
    То не спиться, не спиться, а потім воно ж і насниться.
    Як місяць у повні дай бажання повні, а до бажань сповнення жадань, щоб сталося сили сповнити усе до смаку самої могили . Донеси до звершень Твоїх, щоб спромігся я і встиг.

    Свободная беседа о «піс де» полезна всегда и везде.

    11.12.18
    Таких героїв в нас багато, єдино, жаль, нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють - у нас багато, єдина жаль – нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють, - у нас немало, бійців, на жаль, не вистачає.

    14.12.18
    Театралізація ініціації (дійства у дію) призводить до десакралізації події .
    Оно по-своему, конечно, и смешно, хотя, скорее, все-таки печально. (29.07.18)

    15.12.18
    Дурне говорити - марно життя прожити.
    Слова похабні - думки незграбні.

    17.12.18
    Бери заступ - роби наступ.
    Було швидко ломанувся, та вчасно схаменувся.
    Швидко ломану вся - та вчасно схаменувся.

    19.12.18
    Жизнь любит забавляться парадоксами, а парадоксы забавляют жизнь.

    21.12.18
    У такого для всього є своя засторога (насторога).
    Не вистачало лишень цього: прийшла осторога із острога.
    Здібності має, а розуму не вистачає.
    Не цінує своє, бо ласий на чуже.
    Хто не шанує своє, той кпинить і чуже.
    Оце не орали, не сіяли, але можливо.. дочекаємось, дастьбіг, мо‘ жнива.
    Свого не знає, а чуже вихваляє.

    И как прикажете в том жить, коли кругом одна сплошная топь и жидь.

    22.12.18
    Усі такі: у власній милості – великі, у величі своїй – малі.. Такі усі.

    27.12.18
    В бажані щось поладнати (відремонтували) найголовніше того не доламати.

    28.12.18
    Якщо сам може, то й сила люба - гожа.
    Як є можа, то й люба - гожа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Іван Потьомкін - [ 2020.12.07 08:29 ]
    Картопля

    Це ж треба так: тільки тепер,
    На восьмому десятку дізнаюсь про те,
    Яка ж бо ти шкідлива для здоров’я,
    Картопле моя люба.
    Що не мені призначена була ти
    Вареною й печеною в кострищі,
    Смаженою, топтаною цибулею й шкварками,
    Не кажучи вже про картопляники та зрази...
    Що колорадського жука я об’їдав безжурно.
    Та все ж, коли крізь шпарку пам’яті
    В повоєнне минуле зазираю,
    Де йшлося про життя чи смерть,
    Бачу скоцюбле дитинча, що із землі задублої
    Видлубує тебе, свою єдину рятівницю,
    Не відаючи, що говорив колись про нігті Пушкін .
    Тому-то навіть зараз, озброєний знанням
    Про неабияку од тебе шкоду,
    Не можу втриматись, щоб не сказати:
    «Спасибі тобі, картопле, за порятунок у голодну пору!
    Спасибі і до зустрічі – в борщі чи в супі!»


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  8. Тата Рівна - [ 2020.12.04 22:36 ]
    хустка
    мені було десять – у великому світі
    гинули чужі люди
    на чужих війнах
    чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
    страшне слово СНІД снилося ночами –
    здавалося
    це слово – вогненна куля
    яка напевне колись спалить – когось
    я шкодувала тих – «когось»
    хоча не знала їх
    оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
    слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
    не лякало не примушувало серце стискатися
    битися часто та голосно тамуючи крик

    у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
    бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
    веселими байками про війну концтабір
    де він завершив дитинство і розпочав юність
    та потому відразу став старим
    так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами

    мені було сорок – я дізналася
    що це вік скорботи вік примноження печалі
    з кожним знанням яке неможливо вийняти
    зі себе

    світ став малим
    тут гинуть свої помирають свої
    маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
    ховаючись від спогадів
    що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...

    бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
    не розмовляють зі мною – бо їх – немає
    у цьому тісному дрібному світі
    а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
    жив мало так

    ношу бабину хустку – гріюся!
    це особливе тепло
    дає сил йти куди не хочу йти
    впираюся руками у небо ногами в землю
    з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
    щоб умістити в нього їхні великі світи

    мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
    напевне
    навіщо маліє зникає світ – цей
    чи сном є ява чи явою є сон чи
    але поки ще йду лабіринтами
    сію своє життя
    видихаю неспокій душі –
    ношу бабину хустку

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  9. І М - [ 2020.12.02 18:12 ]
    Істина
    Відпусти вже всі слабкості ці.
    Уяви ніби ніколи не був ти собою.
    Яким хочеш бути?
    Обмежитись тільки цим?
    Ховайся і далі, будуй барікади,
    Гори без вогню,
    Тільки не бути ніколи живим.

    Всі хто завчив той сценарій,
    який написано було за них
    не можуть відчути ідей
    від свого, рідного автора,
    артисту погорілого театру
    під назвою- життя.

    Завчивши сценарій істота
    взагалі не може бути живою,
    Є тільки мотузки з ниток
    які вузлами замотані в
    надії про краще майбутнє.
    Надії це тільки мрії,
    які все одно відкладеш на завтра.
    Життя вбиває надії.


    Істота ця також шукає любов,
    любов яка його не взлюбила,
    пройшла повз, обійшла строною.
    Так я же не гірше за інших!
    Чому ця любов тільки трощила,
    трощила ті лучики світла
    якими щиро ділився,
    не бачивши за горізонтом подій-
    істини тої що, насправді,
    не може бути інакше,
    так вже влаштований світ

    Допоки істина під замками
    закована від тебе, в глибинах страху-
    тобі не бути собою.
    Страх- лише ілюзія,
    тобі і без того не бути собою.
    В ньому народжується чорна дира,
    Яка поглинає всі лучики світла
    Не лишаючи нічого крім хаосу й мраку
    А далі немов схиблений, шукаєш буття,
    в цьому сценарії, сні- довжиною в життя.

    А справді, реальність це сон?
    В якому герой, заточений в кокон
    з ілюзій, привичек й шаблонів.
    Зрозуміти хоче в чому то справа.
    Істота, що мала би бути жива
    Вибирає шлях безпечний й комфортний,
    пливе по течії і тихо плаче,
    бажаючи тільки сховатись чим скорше,
    допоки цей сон не скінчиться.

    І тільки на грані фатальній
    розноситься вщент
    весь той "внутрішній світ",
    об світи в рази більші, мудріші.
    Викидаєш сценарій і будуєш свій світ.
    Світ, в якому істотне- життя
    А страху нема!
    Досить надіятись, все в твоїх руках.

    Все таки, реальність- не сон,
    Сон- реальність для тих хто боїться
    Втратити щось чого не існує.
    Втративши дійсно важливе:
    Всі ми один живий організм
    творимо світ в якому живемо.
    Ти- це життя, його механізм,
    Життя не обмежене, не постійне
    Реальність- потік, буття в небутті.

    Твори!

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  10. Іван Потьомкін - [ 2020.12.01 18:44 ]
    В двобої зі смертю
    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Винесли в ночвах добрі люди.
    Не бажана смерть мені
    І в перелітнім віці.
    Лікарі не знали, що робить зо мною,
    Коли немов затявся:
    «Ходити хочу, як ходив донедавна досі!»
    ...І ось тепер, коли вже за вісімдесят,
    Долаю сходинка за сходинкою,
    Дякую Всевишньому та Його янголам-лікарям,
    Що в двобої зі смертю мені, а не їй повірили.



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  11. Шон Маклех - [ 2020.12.01 03:02 ]
    Тінь мого капелюха
    Я люблю затінок
    Як птах з сірим пір’ям
    Любить дерево снів рибалок.
    Я кидаю свою тінь на долівку трави
    Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
    Наче не трава то, а кучері дівчини,
    Що торгує устрицями та мідіями
    На ринку міста-невдахи Дубліна.
    Навіщо?
    У затінку мого капелюха
    Ховаються загублені пророцтва
    Про жінок,
    Що малюють мокрому склі пальцями
    Знаки для перехожих-привидів,
    Ховаються чорні мурашки стежок пастухів,
    Що звикли забивати цвяхи в дошки
    Так голосно, ніби вони не будують,
    А співають осанну,
    Хоча молитися треба мовчки –
    І слухати тишу: там Істина.
    У тіні мого капелюха сутінки:
    Там ховаються від палючих променів
    Світила нещадного
    Подорожні буття – крилаті любителі квітів
    Та птахи з якими можна поговорити,
    І цвіркуни, що грають блюз
    На скрипці крил –
    Концерт для мертвих спогадів –
    Сонце й посуха.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  12. Тата Рівна - [ 2020.11.26 21:18 ]
    Незворотність абсурдного
    П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
    Порожнеча, немає сну ні в одному оці
    Незворотність абсурдного сушить голову
    Голова засушена на тарань
    Що там буде завтра? Яка історія?
    Яка парадигма прийдешнього?
    Амплітуда коливань?
    Смішні до безумного наміри вижити й бути щасливим
    Лускають ніби кульки з дешевої гуми на презентації базарного кіоску
    Самозванці обвішані гірляндами самозвань
    Самовпевнено линуть на нерест як астронавти на Місяць
    Лабораторія квазі правди —
    Суспільство приймає правила гри і це не гра —
    На поминальні свічки за новонародженими надіями скоро забракне воску
    Парафінові ляльки-вуду відмили свою репутацію щоб відмивати нал
    Стус Василь знову корчиться і конає, опльований Фемідою
    З інфопроводів міднотрубних запах трупний та кал
    І померлі лелеки в небі — громадяться пірамідами
    Хмари перетворивши на труповозки

    Хоч проводь екскурсії, влаштовуй тут гонки на квадроциклах
    Будуй інфо центри, продавай вхідні квитки

    Незворотність абсурдного, як спіральна модель Баррі Боема, має свої витки та цикли
    І навіть символи закінчених етапів — вінки та квітки.

    23.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  13. Олег Завадський - [ 2020.11.20 17:15 ]
    ніч

    у миготливому сузір’ї світляків
    крізь цупке павутиння дрімоти
    сторожко наслухав бузиновий кущ
    торішнє шарудіння їжаків
    і здригнувшись від совиного сміху
    пазухою повною пташенят
    чіпко вростав жовторотими снами
    в нічну симфонію цикад

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  14. Артур Сіренко - [ 2020.11.20 02:17 ]
    Межа ностальгії
    Падолист вчорашніх віршів,
    Пізня осінь гіркої кави самотніх роздумів
    На килимі мертвого листя,
    Що нагадують жмутки непотрібних рукописів
    Алхіміків-чорнокнижників епохи чуми
    (І жодного клаптику шовку)
    Малюють межу ностальгії –
    Білою фарбою холодного відчуження:
    Яка завтра зникне під таким же білим снігом
    Ще більш холодим, аніж байдужість тих,
    Що пішли в сутінки – сутінки світу,
    А не моєї свідомості, бо там Ніщо.
    Межа –
    Я переступаю її вологе лезо:
    Розумію, що Час розрізаний,
    Час кавалкований і пошматований:
    А я наодинці з епохою темряви –
    Навіть Бог втомився і вирішив відпочити
    Від споглядання цього заціпеніння.
    А десь в пивницях старого замку серця
    Шумовиння вина кольору вохри
    Тих часів коли Сонце грона повнило
    Солодким соком пізньої радості.
    От тільки крук на мосту Тайгайському
    Отому з якого видно потяги,
    Що летять у степ осінній
    Мене щоразу запитує
    (Щоразу як падолист):
    «А може в тому замку живуть привиди?
    Сивочолі, шляхетні та неприкаяні –
    Може таки живуть?»


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  15. Тата Рівна - [ 2020.11.18 16:52 ]
    Фудзі
    із книги «Дівчинка Босха»

    конструювання непотрібних світів
    інших світів
    дивних світів усередині кожного нас —
    тупна справа всякого паломника персональної Фудзі

    можна любити власних синів
    можна убити власних синів
    можна ростити власних синів
    поки
    вони не почнуть вже ростити нас

    потім
    коли закінчаться світи
    тільки траві залишиться прорости
    потім
    коли залишаться сини снами
    ми самі прийдемо у їхні сни

    завжди
    коли сонце пролітає над головами
    ми постаємо його пророками на Землі
    Фудзі притискаючи ногами
    на її столі — хлібом лежачим —
    вихолодаємо
    й уже тоді даємо траві поживу...

    щоразу
    як затихають ієрихонські труби —
    я цілую сама себе у холодне чоло
    і лягаю спати розуміючи що —
    може й навіки
    конструюючи нові світи
    персональної Фудзі

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  16. Шон Маклех - [ 2020.11.08 02:03 ]
    Шкіряний човен
    Ми тесали свій човен
    З твердого ірландського дубу,
    В якому лишив свої ікла
    Чорний вепр Торкдув,
    З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
    Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
    Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
    Ми майстрували щогли
    З гнучкого ірландського ясена,
    Що самотньо ріс на горі святого Патріка
    І поклонявся осінньому вітру.
    Ми здіймали вітрила з льону,
    Що ріс під синім небом,
    І вбирав його кольори в пелюстки
    І радів кожному дню світлому,
    Ми знімали останні сорочки,
    Вибілювали їх морською сіллю
    На сліпучих променях
    Білого липневого Сонця.
    Ми обтягували човен волячою шкірою –
    Міцною, як наші жили
    Чорного рогатого велетня,
    Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
    Пив з озера Лох-Ло.
    Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
    Пливли чотирнадцять літ –
    Наздоганяючи руде бородате Сонце.
    Ми ступили на зелену землю острова
    Тір-на-н’Ог і повернулись:
    Будувати монастирі з дикого каменю.

    Ми плили в шкіряному човні думок
    По зеленим хвилям історії
    Ми – монахи ірландського Неба…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  17. Олег Завадський - [ 2020.11.06 17:35 ]
    вечір

    був саме той час
    коли жовті крильця метелика
    заплітали бузкові тіні жоржин
    у зелену мелодію цвіркунів
    од якої пробуджений вечір
    старішав просто на очах
    і полохкими цівочками спогадів
    перетікав крізь ніздрі кажанів
    у чорне море ночі

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  18. Борис Костиря - [ 2020.11.04 20:48 ]
    "Втома культури початку століття..."
    Втома культури початку століття,
    Остеохондроз застарілих ідей,
    Крик безхатченка на звалищах думок.
    Ми піднімаємо зогнилі лахи
    І шукаємо в них нові сюжети.
    Перепріла їжа не допоможе
    Вгамувати голод на пустирі часу.

    23 лютого 2020


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  19. Борис Костиря - [ 2020.11.01 18:45 ]
    Мовчання
    Твоє мовчання проростає з голосу
    Втомленої ночі у субтропіках плоті.
    Твоє мовчання народжується з крику
    Спраглої тиші в пустелі міста.
    Твоє мовчання можна підпалити,
    І воно горітиме в антисвітах.
    Безмовність стане дороговказом
    На роздоріжжі абсурдів.
    Воно здатне замінити волання
    Безкінечних мітингів,
    Які ведуть лише у прірву.
    Мовчання розтікається по дереву
    На безліч галактичних гілок.
    У ньому мудрість і безумство світу,
    Яйце, із якого виникне світобудова.

    23 січня 2020


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Борис Костиря - [ 2020.10.30 21:25 ]
    "Я шукаю інформацію в Інтернеті..."
    Я шукаю інформацію в Інтернеті,
    Ніби в морі, сповненому піску.
    Таке море нагадує безмежну пустелю,
    У якій неможливо нічого впіймати.
    Голос волаючого у такій пустелі
    Може бути страхітливим,
    Але нечутним.
    Навіщо закидати невід
    У мертве море?
    Що там можна знайти?
    Дорогоцінні камені
    Миттєво перетворюються
    На скельця, плоди в’януть,
    Вода стає затхлою.
    Уламки минулого
    Неможливо втримати в руках.
    Минуле однаково помститься,
    Зіб’є з ніг і перетворить
    Вино на оцет.

    21 грудня 2019


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  21. Борис Костиря - [ 2020.10.27 16:55 ]
    Могила майстра
    На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
    Вічні пілігрими тіла і душі.
    Могила майстра розносить
    Потужну енергетику.
    На ній лежать свіжі квіти.
    Штучних тут не знайти.
    Майстра тут немає, він розвіявся
    У безлічі трав і тисячах сторінок
    Творів, крізь які проростають квіти.
    Його залишки злилися із землею
    І стали єдиним тілом.
    На могилу прийшов поет,
    Який переклав його твори
    Іншою мовою, передавши їхні пахощі.
    Поет проніс свого вчителя
    Крізь важкі випробування,
    Пам’ятаючи його заповіти.
    Любов і пам’ять інтернаціональні.
    Почуття звучать однаково
    Різними мовами.
    На цій непримітній могилі
    Проростають незабутні голоси.

    11 листопада 2019


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2020.10.27 11:33 ]
    З голосу Езопа
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
    Знялись вони, бо вміли вже літати,
    Голопузеньке, котре одне зосталось,
    Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
    Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.

    Р.S.
    Чи варто дорікати мавпочці,
    коли ж і люди не збагнули,
    що чуже життя дано Всевишнім
    не для своєї втіхи чи розваги.




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  23. Борис Костиря - [ 2020.10.24 18:31 ]
    "Я відчуваю, як руйнується мій світ..."
    Я відчуваю, як руйнується мій світ,
    Які удари завдають по ньому.
    Він ― мов давній Вавилон,
    Що загубився в пісках часу.
    Він захований у манускриптах,
    У глибоких криницях пам’яті,
    У спогадах і легендах.
    Мій світ ― мов піщана споруда,
    Що розмивається хвилями.
    Високий витвір творчості
    Руйнується випадковістю.
    Тихий шерех уночі
    Здатен зруйнувати його гармонію,
    Яку згодом не відновити.
    Мій світ ― як замок над прірвою,
    Який невдовзі знесе буря.
    Сліпа стихія не бачить нічого.
    Як відновити красу?

    1 листопада 2019


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  24. Борис Костиря - [ 2020.10.23 12:25 ]
    "Вицвілі фотографії осені..."
    Вицвілі фотографії осені
    Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
    Фіолетовою ностальгією,
    Перепрілим спокоєм,
    Холодною вранішньою сонливістю.
    Ці фотографії перетворяться
    На сухий порох,
    Від них нічого не лишиться,
    Крім бляклих уривків
    У закутках нашої пам’яті.
    Фотографії вкриваються листям,
    Ніби морськими хвилями.
    Вони тонуть у глибинах
    Померлої плоті дерев.
    Невдовзі вони змішаються
    Із безмежною землею
    І втратять свою сутність.
    Ми можемо зберегти
    Фрагменти нашої пам’яті,
    Які так само тануть
    У холодному космосі,
    Їх безжально шматує час.
    Листя змішалося зі світлинами,
    Їх уже не відрізнити.
    Ліс фотографує осінь
    І відсилає знімки у вічність.

    31 жовтня 2019


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  25. Борис Костиря - [ 2020.10.22 21:26 ]
    Частини і ціле
    Я піднімаюсь із попелу,
    Я відроджуюсь із уламків,
    Зі шматків зростаюсь у ціле.
    Зі зруйнованих цеглин
    Знову зводиться будинок.
    Із розірваних органів ―
    Цілісний організм.
    Тільки розірвані спогади
    Не зростуться у реальність.
    Лише шматки пристрастей
    Не стануть коханням.
    Уривки випадкових розмов
    Не зіллються в дружбу.
    Як віднайти втрачену повноту?
    Як відчути первинність
    Єдності з природою,
    Коли кожна краплина
    Зливається в макрокосм?

    9 жовтня 2019


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  26. Володимир Книр - [ 2020.10.21 19:11 ]
    Випив...
    Випив... Вив... Вижив! Її вижив. Вив... Випив!

    21.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  27. Іван Потьомкін - [ 2020.10.21 12:31 ]
    Юдей на польському престолі

    «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
    «Негайно ж несіть до мого покою!»
    На ранок протверезивсь молодик.
    Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
    «Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
    « З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чули?»
    «А в Падуї, що поробляє ваша мосць?»
    «В університеті вчуся...Не подивуйте,
    Що сталося зо мною вчора. У карти грали ...
    Усе програв, що мав. Тож з горя так набрався,
    Що вже й не тямлю, як сюди потрапив...»
    «Ну, це півгоря. Ніщо воно перед моїм.
    Грошима поможу. А от мені хто допоможе?»
    «Скажіть. І якщо спроможен, допоможу за ласку!»
    «Бачиш, син мій пропав. Такий-бо здатний був,
    Посісти мав би моє місце... І раптом зник.
    Мені здається, у Литву чи Польщу подавсь.
    Кажуть, там, як ніде на світі, шанують талмудистів.
    А мій Шауль міг би за вчителя зійти...»
    «Слово гонору, не будь я Радзивіллом,
    Як не знайду його в своєму краї!»
    ***
    Може, так би й лишився Шауль учителем Талмуду,
    Якби не можновладні Радзивілли.
    Невдовзі прибулець з Падуї став своїм серед магнатів.
    Ще б пак: вдатний купець, збирач податків, власник млинів...
    Сам король Стефан Баторій не просто дізнавсь про нього,
    А й привілей дав на продаж вілецької солі...
    А це вже розмах світовий!..
    Багатів Шауль, щедро поповнював казну,
    Не забував і про Кагал.
    Король теж віддавав належне кмітливому юдею.
    Те, що колись удільний князь Болеслав Благочестивий
    В своєму Каліші увів, а Казимир Великий поширив
    На всю Велику Польщу, Стефан Баторій законами потвердив.
    ***
    Недовго був на престолі той, хто владною рукою
    Утримував гоноровиту шляхту од свавілля.
    Смерть короля прискорила годину,
    Що згодом стала гаслом: «Неладом Польща тримається!»
    Отож, і на сеймі не може шляхта вирішить,
    Кому віддать корону. В однім лиш був консенсус:
    Православний цар Росії серед католиків не годен.
    Але ж корону приміряють ще два претенденти:
    Максиміліан Австрійський і войовничий швед Сигизмунд.
    «Нє позвалям!» переростало в рукопашну,
    А то й виймалися з піхов шаблюки...
    Хто віда, чи не скінчився б сейм побоїщем,
    Якби той самий Міколай Радзивілл,
    Що вивів учителя Талмуду з Падуї в магнати,
    Перекричавши галасливу шляхту, не сказав:
    «На одну ніч хай буде королем Шауль!»
    Гадав, що сприймуть це за жарт,
    Але під стінами Варшави пролунало одностайне:
    «Віват, король Шауль!»
    І ось у пурпуровім плащі з горностаями на плечах
    Зійшов юдей на королівський трон.
    Зійшов усупереч тому, що не зробив Проховник .
    Зійшов, бо подвійну вигоду намірився зробить:
    Потвердить у сеймі пільги для одновірців
    І, звісно, щось там і для себе – бути й надалі біля короля.
    Відведена законом на дебати ніч переросла в три ночі.
    І все ж попри голоси тих, хто волів би австріяка,
    Перемогли гроші Шауля Валя, які він передав удові Анні,
    Щоб посадити на престол небожа її.
    Отож, коли раннього ранку біля королівського намету
    Заіржали коні і ад’ютант короля Ян Замойський
    Спитав: «Хто там?»
    Почулось: «Сигизмунд із роду Вазов,
    Прийшов, як християнин за короною».
    Передав її Шауль через запону намету
    Новому королю – Сигизмунду Третьому.
    На цілих сорок шість літ.

    Р.S.
    Зафіксована тільки в пам’яті юдеїв, ця легенда стала своєрідною опорою для них в скрутні хвилини життя, укарбувавшись в прислів’я: «Щастя таке ж нетривке, як і королівство Шауля Валя».






    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  28. Іван Потьомкін - [ 2020.10.13 09:32 ]
    Право на Тору

    Щойно Мойсей з’явивсь на небі ,
    Як янголи навперебій просити зачали
    Всевишнього - не віддавать Тору людині:
    «Як можеш Ти позбутися того,
    Що виношував задовго до створіння світу?»
    «Чи гідний цей чоловік такої честі?»
    Незрушно дививсь Господь на воїнство Своє,
    А як угамувалось, звернувся до Мойсея:
    «Відповідай на закиди невтішні Моїх слуг».
    «Страхаюсь, Боже, щоб не спалив мене котрийсь із них».
    «Торкнись рукою Престолу і починай без остраху».
    І начебто змаліли недоброзичливці перед Мойсеєм.
    «З чого починається Тора, яку наміривсь Ти
    Дать мені:«Я – Господь, Бог твій,
    Котрий вивів тебе із землі Єгипетської...»
    А ви, духи небесні, чи ж були рабами фараона?
    Чи місили глину, мішаючи її зі слізьми й кров’ю?
    Чи били вас по спинах канчуками?»

    Янголи мовчали.

    «Не буде в тебе інших богів, крім Мене...»
    Відки вам знать, як то непросто жить
    Серед язичників із рукотворними божками».

    Янголи мовчали.

    «А пам’ятать про День Суботній,
    Що не велить братися за будь-яку роботу...»
    Та ж ви і в будень не робите нічого.
    А як будете сповнять:
    «Шануй батька свого та матір?»
    Ви ж народились не від них.
    А «Не вбивай!»
    «...Не крадь!»...
    А що ви знаєте про спокуси плоті,
    Що годні перерости в перелюб?»

    Янголи мовчали.

    «Для нас, людей, Господь створив Тору,
    Щоб до скотини не скотились ми!»
    Вклонились мовчки янголи Мойсею.
    І тоді Всевишній порушив тишу:
    «Відтепер Мойсеєвою хай Тора зветься!»



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  29. Іван Потьомкін - [ 2020.10.11 10:44 ]
    З голосу Езопа
    У лісі всі, крім лева-новачка, знали,
    Мисливець той надзвичайно вправний.
    І ось тепер, тільки-но ввійшов у хащу,
    Страх охопив і звірів, й птаство.
    Хто пострибав, хто полетів,
    Бо жертвою буть не схотів.
    Лев лиш один там не злякався
    І з чоловіком вирішив змагаться.
    Лук тут мисливець натягнув негайно
    Й пустив стрілу, немов послання:
    «Як долетить вона до тебе,
    Розкаже все, що знати тобі треба!»
    Тільки-но встиг це лев почуть,
    Як рани вже його печуть,
    І щоб уникнути біди ще гіршої
    Звір почвалав в хащу густішу.
    Лис всюдисущий все те бачив
    І лева став він наставляти:
    «Стріли злякався, любий друже,
    Віч-на-віч стрінься з ним! Подужаєш!»
    «Е, ні, якщо послання таке болюче,
    Якою ж має бути зустріч?..»
    Р.S.
    Не вір беззастережно сторонній раді,
    Бо часто-густо – це голос зради.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  30. Іван Потьомкін - [ 2020.10.07 20:54 ]
    Анахарсис


    Тридцять літ уже,
    Як ти залишив Скіфію.
    Світ старожитний обійшов увесь
    І сам, і з уславленим Солоном
    В науку до якого оце ось і прийшов.
    «Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
    Що Анахарсис гостем хоче стати».
    «Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
    Почув в одвіт ти від Солона.
    «Немає перешкод.Ти ж удома».
    Солон збагнув, з ким має справу.
    Отак ви й подружились і не розлучались,
    Допоки смерть не одібрала друга.
    Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
    Але не тим, ким знали тебе там,-
    Братом царя Савла.
    Ні, повертався ти на батьківщину,
    Вже скорше греком, аніж скіфом.
    Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
    Що лоза винограду має три грона:
    Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
    Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
    То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
    Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
    Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
    Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
    Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
    «Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
    Пишається він тим, що дім його – це віз.
    Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
    «Тому-то над усіма богами й владарює,-
    Ти випалив в одвіт глумливцю.-
    Яка чудова і простора колісниця в сонця!
    Порівнявши мій віз із нею,
    Ти честь мені зробив, Езопе»
    Словом, легендою ти став для греків.
    Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
    Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
    Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
    Отож, і зараз в Скіфії уже,
    Поблизу Ахіллесового шляху,
    Обвішаний належним причандаллям,
    З тимпаном у руках складаєш ти молитву
    Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
    Офіру неабияку готовий принести їй.
    І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
    Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
    І випустив стрілу в тебе, безбожника.
    Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
    «Розум оберігав мене на чужині,
    А заздрощі згубили мене вдома»,-
    Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
    ...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
    Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
    Плечима знизували. Мовляв, а хто це?

    P.S.
    Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
    А в Греції як згадують про неї,
    То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
    І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
    А ще побожно згадують ім’я того.
    Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
    Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
    В когорті семи преславних мудреців Еллади.




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  31. Іван Потьомкін - [ 2020.10.05 20:24 ]
    Дарунки зі Святого Єрусалима

    Сталося це в Аскалоні.
    За звичаєм, пішли в Єрусалим брати-юдеї.
    «От і добре,- зрадів сусід-язичник.-
    Поки молитимуться, дечим розживуся».
    Глянув на подвір’я через тин:
    Брати чомусь не квапляться на прощу..
    Відки йому було знати,
    Що це Господь послав двох янголів.
    Певне ж на те, аби навчити невігласа,
    Чого триматись має кожен:
    «Не кради! Не жадай дому ближнього!»
    Вважав той за небилиці , що доти чув:
    Буцімто гадюка обвила замок прочанина якогось...
    А то в курятнику знайшли розтерзаних тхорів...
    Надвечір несуть брати сусідові дарунки.
    «Звідки такі щедроти?
    «З Єрусалима».
    «А ви ж хіба були там?»
    «Щойно вернулись».
    Не став переповідать, що бачить довелося.
    Подумки сказав: «Благословен Господь юдеїв!
    Не полиша їх ані на хвилину...»


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  32. Іван Потьомкін - [ 2020.10.02 11:27 ]
    Плід дерева прекрасного
    Ніякий ще не раббі і не цадик тим паче,
    А просто Мордехай . Їздить по селах і торгує.
    І цим трима родину чималеньку.
    А ще од виручки потроху одклада на те,
    Без чого Суккот - не свято.
    І ось він по дорозі до мети.
    Заплющить очі і начебто трима в руках
    «Плід дерева прекрасного»,
    Як Тора назвала те, що на цитрину схоже.
    Та що це? Долинає плач...
    Розглянувсь Мордехай і бачить селюка.
    Навколішки схилився той над конячиною.
    «Візьми, що маю... На нового, гадаю, стачить»,-
    Простягує юдей капшук з грошима.
    Поверта додому Мордехай і начебто сповідується Богу:
    «Яка різниця? Усі казатимуь благословення над етрогом,
    Я ж над конем уже його сказав...»
    І чи почув Господь ту сповідь,
    Чи й справді ще не перевелись дива на світі,
    Аби добро винагороду гідну мало,
    Вернувсь додому Мордехай і бачить у світлиці...
    Етрог, який і в снах йому не снився.









    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2020.09.28 10:28 ]
    Раббі Пінхас
    Якось у переддень Йом Кіпуру ,
    Перед молитвою «Коль Нідрей»,
    Хасиди кричали , читаючи псалми.
    «Чого стараєтесь?»- спитав їх раббі Пінхас .
    Чи не тому, що слова ваші не линуть до Небес?
    Брехали, мабуть, рік цілий?
    Бо ж хто бреше, в того й вуста брехливі.
    А чи ж можуть із вуст таких сходить слова правдиві?
    Знайте, що в кожнім слові, в дії кожній –
    Всі десять сил, що йдуть од Бога.
    Немає слів без змислу і дій немає марних.
    Людина робить їх такими,
    Коли говорить і діє брехливо».


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (3)


  34. Шон Маклех - [ 2020.09.26 15:20 ]
    Жадання стихії
    Віра моя
    Схована в чорній кам’яній скрині,
    Що лежить серед кинутого ірландського дому,
    Що стоїть на пустищі,
    Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
    Дому, в якому ховались повстанці
    І грілись біля печі мурованої.

    Віра моя
    Летить разом з вітром нахабою
    Між білими громадами хмар – птахом-блукальцем,
    Що ніколи не віднайде гнізда –
    Ні свого, ні чужого,
    Ні затишного і м’якого, ні гранітного серед скель.

    Віра моя
    Між язиками полум’я
    Палахкотіє світлом у тьмі холодної ночі,
    Вогню, що запалюють вартові маяків
    Для загублених у морі відчаю.

    Віра моя –
    Темні глибини океану синього –
    Моря Ірландського,
    Де ховаються сріблясті риби прозріння
    І хвостаті почвари містики,
    Моря, яке колихає людей з просоленим одягом
    Зі сподіваннями замість спокою,
    З вицвілими віями.

    Моя віра стихія – з тих,
    Якими клянуться ірландці,
    Коли вирішують бути.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  35. Шон Маклех - [ 2020.09.20 20:15 ]
    Сонний пагорб
    На сонному пагорбі блідого сновиди –
    Камінного ліхтаря чорнокнижників,
    Що червоніє раз на століття –
    Від передчуття жахливого –
    Як провісник,
    Серед вересового квіту ранньої осені
    Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
    Я – лицар королівства забутого,
    Королівства сонячного, хоч і холодного,
    Лицар меча іржавого та коня білого:
    Королівства вітрів і хрестів кам’яних Тір Коналл.
    Я снив під музику флейти зробленої з очерету
    Музику Тір на н-Ог – країни вічної молодості,
    Яку наспівав мені вітер – осінній філософ Неба.
    Я снив і вростав думками-коріннями
    В рихле торфовище пустища Часу:
    Снив темним минулим чи то млистим майбутнім,
    Блукаючи між кромлехами та дольменами,
    Плутаючи старі пагорби з хвилями:
    Сперечаючись з тінями, обпікаючи рот
    Словами забутими, іменами терпкими.
    Будую кам’яний дім – притулок свій вічний
    З холодними стінами відчуженості.
    Я мандрую у сні: тільки стукіт копит
    Чутний тільки мені – у сні.
    Я сплю на Сонному Пагорбі –
    На його вершині, під небом чорним,
    Під Місяцем таврованим.
    Я – нетутешній.
    Завжди нетутешній, невчасний.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  36. Іван Потьомкін - [ 2020.09.18 09:20 ]
    Леві Їцхак
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
    Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
    Сухе бадилля палять...
    ...Не злічить роботи в полі й на городі,
    Щоб не віддать морозам на поталу
    Те, що на радість рясно так вродило.
    Чом же юдеї, святочно вбрані,
    Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
    Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
    Звістить про це весь світ
    Господь заповідав шофаром –
    Довжелезним рогом з барана,
    Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
    Та що за диво: готові луснуть од напруги,
    Хасиди дмуть-роздувають щоки,
    А з рогу – ні гу-гу...
    Такого ще в Бердичеві не знали.
    Кагал благально поглядає на рабина –
    Стільки ж див йому Господь довірив,
    Тож, певно, що й шофар розговорить зуміє.
    Мало не самого себе вкладає й Леві Їцхак
    В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
    «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
    Відклав набік шофар і прокричав у небо:
    «Владико світу, Ти ж не кому-небудь,
    А нам заповідав шофаром нагадувати людству
    Про день, коли Ти світ цей сотворив.
    Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
    І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
    Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
    А, може, як кажуть християни,
    Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
    Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
    І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
    Леві Іцхак ще раз припав вустами до шофару
    І начебто сама собою така мелодія
    В усі усюди полилася, що й у найдальших селах
    Християни поволі розгинали спини
    І з-під долонь у небеса вдивлялись.
    «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
    А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
    Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»

    P.S.
    У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
    Полежать на Сукот у курені,
    Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  37. Шон Маклех - [ 2020.09.11 17:37 ]
    Подерта свита світу
    Філософи-жебраки епохи зневіри
    Одягають подерте на шмаття Небо
    На свої втомлені плечі-рамена
    (Наче збираються вони не мислити,
    А тягнути плуга залізного
    На полі неозорому ковиловому).
    Замість черевиків взувають вулиці –
    Діряві й цвяховані руїнами
    Будинків, в яких живуть привиди –
    Тіні людей минулого і сучасного:
    З пошкрябаними пластинками грамофонів
    Замість слів,
    З трухлявими цитатами мертвих невігласів
    Замість думок.
    Вдягають подерту сорочку міста
    Люди, що дивлять на зорі
    Без рожевих окулярів неправди:
    Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
    Залатану клаптиками сірих газет.
    Світ нинішній – старе лахміття вигадок
    Хворих на голову апостолів темряви,
    Поточений міллю утопій злих.
    Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
    Життєдайна злива просвітлення,
    Весняний дощ Свободи і Радості?



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  38. Іван Потьомкін - [ 2020.09.08 12:41 ]
    ***

    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Знайшлися добрі люди:
    Винесли в ночвах.
    Не бажана вона мені
    І в перелітнім віці.
    Не прошу, як дехто
    Прийти щонайшвидше.
    З року в рік повільніш
    По землі ступаю.
    А вона за мною
    Невідступною тінню
    Чалапає позаду.





    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  39. Артур Сіренко - [ 2020.09.05 15:17 ]
    Малахітова людина
    Малахітова людина
    Кришить своє серце в сільницю,
    Хоче посолити світ
    Своєю кров’ю зеленою:
    Нерозчинною, мідною,
    Восьминоговою.
    Людина вирізьблена з малахіту
    Тупцює шляхом чумацьким
    За сіллю гіркою сивашською,
    Полічивши кістяки рогатих волів
    Та каурих мулів готських –
    Серед тирси минулого,
    Серед ковилу снів жахних.
    Малахітовий жевжик
    Співає не рапсодію – реквієм
    Кожному, хто вміє літати
    Разом з журавлем-монахом:
    Цибатим філософом сфагнуму.
    Малахітовий чоловічок
    Вважає себе коштовністю,
    Не знає як перейти брід
    Ріки Молочної білої:
    На дні соми поснулі
    Ковтають все кам’яне:
    Серед отої глини жовтої
    З якої колись глеки зліплять
    Для вина яблуневого…



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  40. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 17:59 ]
    Звичайний
    Я сидів на сходовій клітці,⁣
    зверху гримів ліфт,⁣
    і до мене піднявся чоловік,⁣
    заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣

    Він думав,⁣
    що я злодій,⁣
    бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
    коли усамітнююсь.⁣

    Штучне око старого⁣
    пасувало до живого,⁣
    яке виражало лише сміх і злість.⁣

    Йому було сімдесят,⁣
    а я був чудовим сповідником.⁣

    Історії вибухали одна за одною:⁣
    про мордобої,⁣
    поганих поліцаїв⁣
    і хороших мужиків.⁣

    Сором'язливий коло під'їзду,⁣
    і жорстокий сам на сам,⁣
    дід мав неабиякий талант актора.⁣

    Рухався рвучко,⁣
    наче ми однолітки,⁣
    і жестикулював,⁣
    ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
    хто чого вартий.⁣

    Себе називав «сімейним»,⁣
    і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣

    Потоки матюків,⁣
    разом із манерою⁣
    стрибати пантерою,⁣
    залатали цю прогалину.⁣

    «Я з тобою не хвилююся»⁣
    —⁣
    повторював Петро,⁣
    але здавалося протилежне.⁣

    Він боявся пауз у розмові,⁣
    а я все чекав,⁣
    коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣

    Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
    «чавун»,⁣
    «курило»⁣
    і⁣
    «завод»,⁣
    я йому вірив більше.⁣

    Як і в залишки його дитинної душі,⁣
    що пробиралася на озеро взимку,⁣
    і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣

    Час від часу я вчував⁣
    платівкове нарікання⁣
    від гурту «Колись було краще»,⁣
    але 1951 року народження⁣
    вартував чиїхось вух.⁣

    У нього виробився⁣
    слоган,⁣
    який мав ударити підсумком в обличчя.⁣

    Який робив його хорошою людиною.⁣

    Словесний логотип:⁣
    «Я нічого не чув⁣
    і я ніц не знаю»⁣
    —⁣
    поділився дідо мудрістю,⁣
    якою ти не будеш вражена.⁣

    Але я не чекав⁣
    чогось більшого.⁣

    Я просто⁣
    слухав.⁣

    Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣

    (вірш у прозі)

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:05 ]
    Львівські типажі
    нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣

    про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
    про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
    про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
    про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
    про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
    про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
    про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
    про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣

    і везіння, везіння, знову везіння:⁣

    почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
    ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
    і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣

    обдивитися решту цікавих людей:⁣

    от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
    ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
    а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣

    і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
    львівської химери, що не має очей⁣

    що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
    що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣

    від якої течуть солодкі потоки⁣
    магії молитви⁣
    на Львів⁣

    на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
    Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
    типажів⁣

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  42. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:08 ]
    Присвята
    Вірш у прозі⁣
    (Частина I)⁣

    У чоловіка⁣
    За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
    Але історію древніх начал я знаю.⁣

    Чоловіку⁣
    Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣

    Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
    Союз — то дивацтва й дива,⁣
    Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣

    Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
    Де батько-підліток займався садом⁣
    Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
    Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
    Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
    Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣

    А батько навчання у Франику згадає⁣
    Пацаном, коли на стрілках бував⁣
    Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
    I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣

    Хлопці бізнес варили⁣
    Перетікали в 90-і — злі⁣
    Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
    (І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣

    Прийшла банківська муштра⁣
    —⁣
    Напружена й виснажлива каторга⁣
    До батька, з-поміж роду інженерського,⁣

    І справи полетіли бистро⁣
    І гроші збиралися⁣
    І жінка з’явилася,⁣

    Моря із морів Моря⁣
    Галина галицьких кроїв,⁣

    Народила червону курточку⁣
    Що дрібно скрипіла в сніг⁣
    Заливши бензин до душі⁣
    Мовби в нове авто⁣
    Чоловіче.⁣

    Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
    І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
    Другий, третій, згодом — четвертий⁣
    Кусаючи кору зубами — так, син⁣
    Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣

    Сили ішли⁣
    Та кожна субота оновлювала —⁣
    Сакральне сіно чекало вил⁣
    Плодоносили горіхи й сливи,⁣

    Посеред степу велосипед виринав —⁣
    Маленьке поні поруч татових машин⁣
    Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
    Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
    Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
    (Що був собако-гігантом):⁣

    «Спершу окунути його,⁣
    Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
    Повідав мені заповідь тато⁣
    На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
    Попиваючи холодний компот без цукру⁣
    Чоловічий.⁣

    Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
    Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
    Весела задирака за обідом — жінка⁣
    А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
    Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣

    Та життя й далі ходило й крутилося⁣
    І продовжує вертітися по колу⁣
    Поки старший син вірш завершає⁣
    Наче свою першу промову:

    (Завершальна Частина)⁣

    «Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
    Що ти старий⁣
    Тобі лишається взяти на міць руки⁣
    Маля-сина⁣
    Й лишилося…⁣
    Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
    Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣

    І старший син написав поему⁣
    Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣

    Довгий лист, і біографію серця⁣
    Чоловіка на ім’я Батько⁣
    Який зміг полюбити людей і село⁣
    Із ким був ближче, ніж поруч.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  43. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:24 ]
    VRLBR
    обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
    на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
    злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
    маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
    а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
    і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
    благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
    Діоніс⁣



    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  44. Іван Потьомкін - [ 2020.08.28 21:29 ]
    Перельман і Хейфец
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате.
    А поки настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви ,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2020.08.23 14:40 ]
    Серце не спить
    Моє серце не спить:
    У темну годину поторочі
    Очікує Сонця золотої заграви.
    Моє серце не спить:
    У годину мертвої тиші
    Стугонить литаврами віри:
    Віри в прийдешню музику.
    Не старіє серце моє:
    Серце ірландця сивого:
    Танцю у клітці ребер
    Як танцювали ірландці
    Перед звитяжною битвою,
    Вистукуючи черевиками
    Ритм віковічної битви –
    Музику Волі й Звитяги.
    Моє серце – форель срібляста:
    Пливе в океан майбутнього
    З ріки нашого сьогодення.
    Моє серце – то квітка вересу
    Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
    А в душах людей зневіра.
    Моє серце – то свічка:
    Світить у тьмі
    І згасає в заграві світанку.
    Серце моє невгамовне:
    Будь провісником ранку!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  46. Артур Сіренко - [ 2020.08.18 16:13 ]
    Час пітьми
    У Кіммерії пітьма,
    Яка шириться від молока
    Чорної кобилиці,
    Що надоїла сива жінка
    Вдягнена в овече руно
    І грубе полотно шерстяне.
    Пітьма шириться від кожної краплі
    Білої, наче імла на Степом,
    Наче туман у леваді снів,
    Наче борода жреця Праматері Світу.
    У пітьмі розчиняються тіні –
    Діти віковічної темряви,
    Що в час згасання заграви
    Шурхотіли ковилою разом з ящірками,
    Давали притулок хвостатим мишам
    Від синього ока зозулястого яструба,
    А тепер в Кіммерії пітьма:
    Час, коли навіть Місяць заснув,
    Зник у своєму сховищі,
    Коли навіть зорі згасли як свічки,
    Вкрадені беззубою відьмою
    І сховані у цупкий мішок для непотребу.
    Тільки стукіт копит –
    Коней, що ніколи не сплять,
    Тільки крик сови –
    Птаха мудрості,
    Тільки шелест тростин
    Мислячого очерету.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  47. Іван Потьомкін - [ 2020.08.16 21:40 ]
    З голосу Езопа
    Найвища в лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
    І хоч була морошка скромна собі й тиха,
    Набридла їй врешті смереччина пиха:
    «Була б я така, як-от ти, висока,
    На світ би поглянула трохи іншим оком».
    «Та куди тобі там, карло недоросла,
    Знать, що відчувають зависокі зростом!..
    Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
    Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
    «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
    Що біда на тебе ізнизу чигає.
    Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
    Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
    ...На пеньку смереки діточки хороші
    Їли та хвалили ягоди морошки.

    P.S.
    Зверхність, зневага й глузи
    Нікому ще не додавали друзів.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  48. Артур Сіренко - [ 2020.08.08 15:20 ]
    Берег ріки
    На березі ріки мовчазної,
    Яку оспівав флорентієць –
    Вигнанець, сумний пілігрим,
    Блукалець лісів безнадії
    (Навіть там, де сонячно).
    На березі річки чекання
    Човняра, що не гірш Одіссея
    Знав про весло все.
    Я шкодую, що він не Улісс,
    Я ховаю монету в кишеню,
    Затискаю її між пальцями –
    Монету – шматок Сонця,
    З рельєфом дельфіна
    На стороні дня,
    З написом: «Ола пернойн»*
    На стороні ночі.
    Я чекаю на майстра весла
    (Йому не потрібні вітрила –
    Тут вітер помер)
    Мовчазного як сутінки,
    У країні кімерів-молокоїдів,
    Бородатого, наче Сократ.
    Він колись був рибалкою
    І ловив сріблястих плавців
    У мереживо днів – не своїх.
    І думав, що не плавці то лускаті,
    А сталеві ножі,
    Що раптом перестали тонути
    У воді вічності.
    Я чекаю,
    чекаю,
    чекаю
    Отого мореплавця,
    Що проміняв прозоре море
    На каламутну ріку.
    Чекаю.
    Марно.

    Примітки:
    * όλα περνούν – я навів іоніййський варіант вимови цієї фрази. Насправді на монетах Міста Щасливого – Сабії Борисфеніди такого напису ніколи не писали.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Василь Роман - [ 2020.07.22 21:36 ]
    У млі фільму (найбільший український паліндромон 22.07.2020)
    У млі фільму
    1
    Аве! Львів лева!

    До ран вам, яничаре,
    Бермуди та Канари!
    Так самогон в Миколи -
    лихо. Париж, а сапсан літав.
    О дуб хитав оман туман.
    Досить! А шило кололо
    од тилу туге. Мономах,
    ти на крамолу карооко?
    Сивіла повага в законі.
    В турботи - багач відкоша.
    Мораль, а жити чому перечуть?
    Є у суді! Би читав, Юро?
    Голим є нині яр, кумо.
    До ран залив ази ребром,
    а тато Карло - день неділі,
    Та ніц – Буратіно,
    бемоль дибом, дуб.
    Анно, да - ми пили – будила
    вудила Мальвіни. Cкоро
    соми борзі, мечохвости
    ксиви жором угонять силу
    ксі-лупи. Cойки лепечуть
    і боком, і вальсом -і бюлетень
    літун на вибори, чарівно…

    Не дуло подуло ж, не дощі
    нам даруй, почваро,
    січень- самовидець
    не вірту-тризубець,
    не шорох моно-шпень.


    2
    Щоденне горе-ореолу,
    бо герой не схиляв - лого
    клав і голови, ви тому
    над ямами, чота… Ліпше
    жакан…Ютуб, амвон зич!

    Ти, воле небес, маскарад
    «нала», бандур бандура!
    Малевича куб за бугром.
    У голосі ноти рабиня-тать…

    Це нік її, де гартує
    туман – гільйотен.
    У кита - мех. суть вам,
    але німа сварка-галас-репетень,
    груба литка до ладу.
    Ви чому? До рана
    гул смерті, зал, кіот,
    Сином Божим… А Лис
    аки Лев-тупак! І даль
    вила до пуза
    в кукурудзі…

    О Бенвенуто!
    Заява дар-духа, лохи,
    не лютому санжарилось,
    а нащо? Гори прометеїв
    вогонь шинами, тумань
    аптеками, не жалій інше - речі.


    3
    Мартові коти - рок на даху.
    Замах дів на «молот – серп»…
    Ви то маєте сум очима,
    курви вад. Загнав Іван голуба.
    Вік аду…Мівіну глухим.
    Інвалід і кат лукаво…
    Мир і в едемі не свобода,
    морг морозим, а дров - зима…
    Гомере, помер амвон зимі…
    Сивіли… Простір – в Європу
    напрямок. Сука, закусь нам,
    рега, баб кинь. Черево – король,
    режисер Профі-сор, влади мана.
    Згубили живі сили,
    «біло-голубого» чуму -
    нам що діть? Іван, умочи лапи.
    Ви варті маку.

    Лоху Сахара чому? Мело
    під ваву - чурки, вино,
    колиби рви. Довше карамболь
    в наперед новім. У ваксу путь,
    ах в гречку ринув, а клітка
    імама дарована, ним сажу
    нуртує щодень. Імена усі
    лунить Рак. І вин гомін, ладану,
    висушить у воду, чумаків
    даль галіму. Шальки назад.
    Угорі зорі. Голосно співала
    Ксеня…

    Собі вігвам, Олену кохав,
    а врунь на вила ж,
    але мені і того мало…
    Відром опівдні Баку
    гречку ледь носив.
    Мова «бе» німого,
    жор - піська тілу,
    бабодур Тані спокуса –
    зна красу березень!
    4
    Андроід, тіло землі - твердь!
    Ні в здобич древ - тіл мезоліт…
    Надалі лежу - жара та жага.
    Були тільки в зоні модні бараки.
    Бінго, гаде, праця лиса в норах
    лобом, а нич, бо здужати бісів,
    а звати чуму- «вологду»
    і дустом осипані сади давні,
    в вишневі предвічні вадливо
    крадучись, а з «утра» каже:
    «довік, а муч в лісах».
    А перечить не в курнику -
    лис Микита круть чи ні?
    Аваков акула сам або лис?
    Ач і катавасія!

    …І та глава про пільгу ґвалт –
    я диктофон носила.
    Квітень вождів…
    А бабі цікавить смачна
    помаранча. Жрець Перуна
    економить на салі.
    «Діна гоп, гоп!»,
    а свиті всесвіту,
    пану небагато
    хіп-хопу мочать.







    5
    Сала во хліб - і мило.
    Кулемет «оса» - клік,
    «лібе» диван у дірах,
    а заніміла, москаль, дуга?
    Отако, я – бич, коза-кобіта,
    соло-пир без обмана,
    так я і турків… Ігнор,
    абрек, а хай – ша!
    Викинь ТОЗ. Ремікс я волі!
    Ні, макака -бал сонно
    тоном грому світим…

    Ян в опалі, не ладі. Удови
    лили норов бажань і розлука –
    розум. Матір тиха, тінь руда.
    Матір…Думи нові…Одна…
    Тут от хату зігріту, халеп
    шукали. Чоло, тю, лоба рабі…
    Лов одержима - зупинимо,
    калина-малина, морду
    мала калабаня - каченя…

    Легар, думай – не велено
    блаженно мордні лапати
    чирка – заново б,
    у вистави звук –
    я чудован, о травень!

    6
    …І, турки, вогню, ватри жемчуг -
    Русі жалоба…І що рудники
    вугільні віками - біноми нульові,
    ланци «ваті» лущив,
    а мир там радикал -
    ад Рувиму…О день!

    Мане луни молив, а вир
    колише щиро шибі
    не тип дів, еталон рожам.
    Оводе! Мук, народ і леза…
    Гніт у свічі - не щире, не вір…
    О був я не крутим (архіви?) -
    сіроманець, а кит…О регі,
    Фантомас або Пежо – мудро,
    Каріби вогню. Я і Варадеро тіл…

    Є волос, не голос,
    та чому колос альбінос?

    А табу закипіло, маревом
    узор: я і «сер» педагог
    на вогні – тату «тризубець»
    кине равіолі, трок і попону-
    руки небу кинемо.
    Софа - поле мінне.
    Червень…

    7
    Вино вздрів, опалим листям
    аперитив, винограду літра.
    Махно мав рота в келиху,
    мат і тут, і оковита да готова.
    Вжик - і портрет, і в торбу…
    Торкнулась помаду разок,
    пацани, жур дамо?
    Двічі на лапах у траву
    ув’ялу манила, далі не бажано…
    «Видібуток» вина - брудна
    політика. Ти котив униз,
    не біг оловом і лапа зримо
    тікати хотіла. Газ виріс.
    Руками човника вели
    по жоден бережок.
    Не шилом шила -
    золоченим вишивала.
    Травку у тин раком.
    Дубові - жолуді.
    Жінок дур пугав-в’яз,
    в село возив мазута гаву.
    І нам утіха вартує -
    «маха гола» би.
    Гарби лунь лихого, чужа
    Ксеня…
    Я і в Талліні в’юн.
    Липень мінімум року цілі,
    день ощіпок, овалу цуг –
    кинь вікам визов,
    кинь вітраж, кинь дартс. …
    Це дна лезо відати –
    вона латину, трофей Канзасу сіє…
    Кинь лоха раб…
    Кинь дим алах в атомі
    у рими холодні, самовидець!

    8
    Я лагідна пані, а винагорода – раж.
    Ірпінь двічі волочить оброк селом.
    Дів - клуб, манило кіно. Вінчувати
    підем - і храм. А нас не вальс,
    ноти раб манив там, а в руках - у вись,
    Музо, Рига вдів… Хомі сніг і мох.
    Хам-орох. Вечір. Авар
    Авакян Лугань накрав,
    а «вибор» - Полтава!
    Пахан, далі луг і туман осені.
    Тропар… Ясь Визак, скажи
    хто Брут? Дівчам русі коси
    липень торкав із весен,
    лева ружі, ваба зваби
    дзвеніла в окіллі…

    Серпень і веселково світло
    біля Оранти, рова фіалок…
    Шар-бодрячок - се репер,
    тепер оголосив горох
    королем зоряних аномалій.
    На набережній Овруча
    крокували пердяші,
    ментолом і ні моментом не чути.
    Дер Кива, жре демон пахощі.
    Набздів оркестр - опс!

    9
    Едіп боров… Хліб ти мав
    од учителя і льодоводу чинив прес,
    а Лука рояль «Овен» береже…
    Никли Савур, явір, озеро…
    Іллі – рало, воді – човник…
    Сибарит я? І діти мощами
    замолились, дуба закинь,
    віра – чудо!
    Оксамитна бутель, пісок…
    Відібрав – хилитав. Омела
    шрамувала на дереві.
    На муть молодило курду
    муки тіла, наук, народ, шедеври…
    Примаро, чумак – натура,
    «Кадилаки»- сила, би дим-ад –
    і Дзю, і Сава - таких ударах…
    Олег і меча не ніс, арку і будував,
    і псіхом-катом рівень тримав…
    Ель у неділю нам, бо пити
    бажано вільно… Не те любив –
    осінні муз-ораторії. Умити б
    Юлі нашу кров - вили в курсі:
    леді Ю, "лові" – любимо.
    Видох мас…Кіре, неволю хні,
    тупир ти, віл. Крам шалав
    у виду виділа. Москалюка,
    кинь салки-тяп – не віражу мого,
    не чуваки – жир! Лубман, Москво!
    Шанс даймо, покровом і не мела,
    а не лого.

    Юнак і гол, а чо ніжно:
    «Барселона» -еко!
    Ша! - низ леза меч.
    Етикет – парадиз,
    опіки дюн замулив
    на морозі вересень.
    10
    …І лив художник, і на мольберті
    веселі ноти. Чи весна реве-ридає?
    А рута і верба масками (тук!)
    закутані обмаль? Дебіле,
    карантин!!! А гумор?
    Дні – лапсердак, а драбина – гиц…
    Норов кінча батьківщину вина,
    приказ – укр-історія,
    її «демократ» вів далі
    Лідере! Пішов ти в ад ваш!
    Іване!!! Марія!!!

    Літ сорок, планет сорок…
    Ушу див і шувар дзвени,
    луни політ у світу сон.
    Віра чи краса Кракова
    чи Лева міста, хіба би
    чужу мичку в зануди…
    Годі Хоми-мажора
    на водогоні, на іподромі.
    Але Варшава!?

    Онво паволока, жовтень…
    Осінь одно лупить йоту,
    куб замок натер по таку
    жилаву риску білу, гижа
    не тре волок, це на грамину
    (кирку) золота.

    11
    Черепу свято хотіло село,
    коли нам Великодень путь санітару
    уськав у карантині, мазки боргував
    живому чаду, а забагато часу
    вірив у сили пут, а залишмо ропу -
    реверанс, Європа на борг
    бере жінками та врунами:
    лялі – браво, тонкі – віват,
    кобилки – взад. Йога не «Кама»,
    ґвалт, аби-де морд набили,
    чоловіче. Долом Інд і луни мокрі,
    голубі, а голова – тіло, день і ніч.

    …Елад вино, гуртів і «соло» гумор.
    Бери рогачі, бабо!
    …І мотав, либонь рочки біжать,
    а ворок у ситі дирок і світ сьогодні.
    Та чому дамі шану? Індо-логічно
    грому гул, а тема «дама»,
    а тебе сама направила.

    По виправі лоб… У четвер бодай
    виші рив або допомога
    і нило в одне: бульдонеж Оксани –
    дарила мир, тигро- бікіні
    геліотріпом. Арарат, віра –
    пес, листопад…

    12
    Вир, казко, мазані ви дьогтем.
    Хата не побілована, віро – годі!
    Не добра, коли нема дарів.
    Наплодили, бори, ви кур,
    ви - кобили лідер…Добивались…
    Жаль, ідуть нагі гнати тему,
    кажучи тихо перед Іларіоном,
    іконою «У радощі» Ван Гога:
    «Мед»!

    В Абдала Каші – каші маса,
    чаші анаші, капучіно катам -
    і не послав в тартар б акинів?
    Капар-диван у дірах ран,
    а хто лізе на бар? Мало діві -
    спирт нам.

    М’яса – ракам, украду марки,
    нащо? – горимо від рубля.
    Оранта див, а від неба голубінь
    виносить Сорбонні форте
    «ре мінор» тепле. Ти чувак
    Алабами, рот ощир, ведеш «кар»
    і Рамону гібониш, юнок віз – дно.
    Скнира – мавка.

    Номо миль-мить зім’яли.
    Ти дуб і мат Майстру,
    Маргарита -шану,
    чари, примаро, грудень!

    О колом ікона. Риб абісаль,
    а нам жаль ока щодень.
    Акт, а генерал: «ам» от хотілося,
    арапу - давав зал і хасиду
    криваві кільця Сімха. Червлена
    шалаво! Свіжу уху запахами лип?
    Три психи. Лекала гальба
    кришталево. Паливо – літо лоба.
    Наша кульбаба жаху портач.
    Відзнак? Обреше – ми там,
    не пошук жереба: навар_товар_бариш…
    О бедлам, бо радощі тузам,
    іксів – результат.
    =========================
    Тать, лузер, віскі – мазут.
    І що дар - обмаль дебошира.
    Браво, трава на бережку, Шопен…
    Матимеш Ербокан з дівчат ропух,
    а жаба б Лукаша на болоті ловила,
    повела – т-ширк. А благала келихи,
    спирт пили. «Маха» пазуху
    ужів совала. «Шанель» в речах.
    Місяць ліків, а вир кудись Ахіла звав.
    Ад - у парасолі то хто?
    Мала ренегатка, не дощ,
    а колаж – мана.
    Ласі баби: ранок і молоко!

    12
    Не дур гора – мир-пир,
    ач, у нашатир,
    а граму РТ сям там і будити лям
    із тим лимоном.

    Аквамарин ксьондзів, конюшино.
    Бігун омар і рак - шедеври.
    «Що то - рима?» балакав
    учитель Петро. Німе ретро - фінн,
    обрости синовні. Було:
    Габен, діва видатна, рояль, бур,
    діво Мирогоща, ниркам - удар,
    кума – карасям.

    Мантри псів ідолам, раба не ЗІЛ.
    От хан архар: «Іду на ви!».
    …Драпак віника брат.
    Рать в вал сопе німа.
    Та коні - чупак ,= і шана – ішач,
    а сам ішак і шакал, а дбав демагог.

    Навіщо дарую Оно
    кімоно?

    Іра - лідер епохи, ти чужа.
    Куме, титан, гігант.
    Уділ аж сила, ви «бодре» ділили.
    Боки в руки, виробили, доль пан,
    вір, Адаме… Нило карб…
    О день і догорів, а на волі
    бо – пенат. Ахмет годив
    і на замок закрив.

    11
    ДАП от сил сепарів – тарарам_ опір –
    то і легіні- кіборги тримали ради нас,
    кожен од Лубен до Волині,
    а гомо-подоба вирішив: "Я добре втечу"…

    Болівар – пиво! Пали вар, Панама.
    Себе – тамада, а метал - у гумор,
    гончі голодні. У нашім аду мочать,
    індо-гості всі. Кориді - Тису,
    корова та ж і бик. Чорнобиль
    в атомі обабіч, а гори ребром
    у голосі вітру. Гони в далечіні
    не до літа волога і було гірко…
    Минулі дні молодечі волочили б
    Андромеди «батл», а в гамак
    на гой-да звикли б:
    октаві – вікно-товар.
    Біля лиману рвати мак –
    ні, жереб – гроб,
    а «напор» - весна реве рупором,
    шила затупились у вирі.
    Вусач, ота габа за удачу
    мови жваву гробик замінить
    на раку. Ваксу у рать і наступ,
    не доки лев… Манило колесо-літо.
    Хотя всупереч.

    10
    А то лозу крикуни - «марганець-
    коловертень», а «жигулі»
    буксирували «жука».
    То пре танком азбуку
    той тип у Лондоні,
    сонет –вожак, олова повно.

    А ваш Равель? А? І мордо-піаніно,
    годована рожа мимохідь…
    Огиду на звук -чи мужу,
    чи бабі хат сім, а величаво
    каркас арки, чарівно,
    суть і в суті полину
    лине в здраву Шіви душу.
    Коростень Альп, коростіль…

    Я і рамена вішав. Давить воші
    переділ і лад. Вівтар комедії,
    я і рот Сірку закирпанив.
    Унищ вік "табачнік"-ворон.
    Цигани – бардак, адрес паліндрому
    ганить на Ракель і бедлам,
    бо і на ту казку ти мак сам.
    Абревіатура є, ади реверанс
    Єви чи то ні? Лесеві тре б ломані.
    Кинь ж оду хвилі.

    9
    Несе ревізор оманливу мазню –
    дикі пози, дар аптеки.
    Тече маз ельзи - наш океан…
    Олесь раб – он жіноча логіка,
    ню оголена… Але мені мов
    окропом яд, сна шовк,
    сомнамбул-рижик, а в ученого мужа
    рівень п’ятикласника. Куй лак, сомалі,
    диву дивувала. Шмарклі витри,
    путін хуйло, венерік!

    …Сам ходив: о ми б Юлі волю
    і де ліс рук? Вилив «ворк» у шані,
    любитиму її рота - розумінні сови -
    бюлетень…«Онлі» вона жаби тип,
    обман - Юлі день. У лева мирт не вірмо,
    так мох і співав у дубі, у красі
    неначе Мігель О’ Хара.
    «Духи» катавасію з «дідами» дибали,
    сикали Дакару. Танкам учора мир-пир.
    Ведеш до ранку аналітику мудру,
    коли долом туман і вереда на лаву,
    маршале! Мова - ти лихвар.
    Біді в косі плету банти, маско,
    оду чарівника забудь…
    Сили лома, зима… Щомиті діяти,
    раби, скинь в очі: до вола – ріллі.
    Оре зорі в яру, васильки не жереб,
    не воля оракула. Серп вини –
    чудо Водолія, лети чудова мить -
    біль хвороб піде.
    8
    Спорт - се крові дзбан. І що
    хапнемо держави кредит, учень,
    мотнемо міні-молот,
    не мішай - дре, палив укор,
    качур-воїн жере банан,
    їла монахиня – розмело рок,
    хорогви. Соло-горе , Петре,
    перескоч яр. Добра школа
    і фаворит на роялі.
    Болтів совок Лесеві - не прес.

    Іллі коваль і не вздибав.
    Забав і журавель несе.
    В зівак рот - не пили сок,
    і сурмач від турбот.
    Хижак сказився. Рапорт і не сон,
    а муті гул і лад нахапав -
    тло пробива в аркан на гульняк,
    а Варава річе в хоромах.
    Хомі гін сімох. Баритон винам.
    Сивуха, курва мать, відваги розум!

    Славен сан вам Архімед,
    і питав учнів: «О ні - коли нам «Бульк»
    відмоле скорботи чоловічі в Дніпрі?».
    Жара, дорога,нива…
    і на панді Галя.
    7
    Це диво мас - індо-лохи миру…
    І мотав халамидник, барахольник…
    Є Ісуса знак, є фортуни,
    талановита діво,
    зеландець страдник, жартівник.
    Возив маківник гуцул,
    а в окопі щонеділі цукор….
    Мумі-нім. Не пильнуй вініл Латвія…

    Я не скажу чого хильнули браги.
    Балога – хам, є у травах і тумані
    увага - тузам визов. Олесь взяв
    вагу прудко - ніж і дуло ж.
    І во - «Будьмо»-картину
    у квартала вишив. Ми не чоло
    залишмо, лишенько,
    жереб не до жопи лев,
    а кинь «вочима» курс Іри
    взагалі-то хита кіт. О мир,
    запалімо вологі бензину витоки.
    Таки тіло пан дурбанив,
    коту біди вона жабеніла – далина,
    муляву у ватру хапала. Ніч і вдома
    дружина, цап, коза руда, мопс…
    А лунь кроту «бро»?Т вітер…
    Тропіки…Жваво то гадати -
    в око і тут, і там ухил-екватор вам.
    Он хам артіль у дар гонив,
    ви - тире - пам’ять сил…
    Мила, повір, дзвонив.

    6
    Не в реченні мело пафосом
    енику-бенику руно попі кортіло
    і вареник– це бузи ртуть,
    а тінь "го" - Ван Гога депресія,
    розумове рамолі, пика зубата…
    Соні «бла»-соло, кумо – «чат»- соло,
    ген соловей.

    Літо, «Ред» Аравія…Юнго,
    вибір акорду може по басам,
    от нафіг еротика! Це на морі
    сиві храми, туркеня в уборі Венери,
    ще ніч і в сутінь газелі -
    до ранку медово-мажорно…
    Лате відпите, ніби шори
    ще шило кровавило минуле нам.
    Недоуми - вурдалаки!
    Дарма трима вищу -
    літавиць наліво лунимо ніби мак -
    і він лігу… Викинь дурощі або лажі.
    Сургуч межи трав. Юнго, ви круті!

    5
    Не варто на воду чайку взивать
    сиву, бо вона закричить,
    а паліндромон не жаль,
    бо не Левеня мудрагель.

    Я не Чак. Яна балакала мудро,
    манила, манила комини пузами.
    Жре доволі бараболю. Толочила
    кушпела хутір Гізу. Та хто тут?
    А дно? І вони мудрі там, а дурні
    та хитрі там? Муз оракул… Зорі…
    На жаб ворони лили воду
    і даленіла повня…

    Миті - всі у морг, монотонно слабака
    «кам ін». Іловайські мерзотники!
    Ваш я хакер, барон Гіві, круті
    як «атаман», бо зебри полосаті,
    бо казок чи байок АТО,
    а «гуд лак», «сомалі»… Міна!
    Захар, «Іду да ви»,дебіл!
    Кількасот Емель у Колимі.
    Біль ховалась…

    4
    Та чому «пох» піхото? Габену на путі
    все світив «сапог». Погані діла «сан»
    Тимон: «океану» реп –
    це ржачна рам опанча,
    мстива кіці-баба.
    Від жовна не тівкали,
    сонно фотки дятла
    в гуглі порпав Аль Гаті.

    Я – Ісав, а такі часи лоба маса.
    Лукаво кава і «нич» турка.
    Ти ким силу кинь рук-вен?
    Ти - черепаха, сіль – в чумаків,
    одежа – картуз, а сичу дар ковил
    Да Вінчі вдер. Півень шив,
    він в Адидас і написом.
    От суд Іуд голову мучить,
    а в завісі бита ж у дзьоб
    чи нам обол, Харон?
    Василь - я цар! Педагог ніби
    карабін. Доміно звиклі тилу.
    Багаж, а тара – жужель і ладан.
    Тіло - землі твердь чи бо дзвін?
    Древ тіл – мезоліт. Діор дна…

    3
    Не зе-ребус Арканзасу,
    коп Сінатру до бабулі -
    таксі прожогом і небавом.
    Ви сон, де лук Черг у кабін дві.
    По морді вола мого ти і мела.
    Жалив Анну, рвав – а хоку
    не ломав, Гіві бос.

    Я не скала, «віп»-сон, соло гір…
    О зір огуда заникла, шуміла
    гладь вікам у чудову тишу сиву.
    На дальнім огниві картину лісу,
    а мені не дощ. Є у труну жасмин,
    а на «вора» дам аміак літ,
    кавуни рук, черг в хату пускав, умів…
    Онде репан в лоб. Маракеш
    водив риби. Локони викручував
    діполем у мочарах, а сухо лукам
    і трави випали. Чому навіть
    і дощ манить, а розуму чого?
    Було голі бились і вижили.
    Буг за нами, даль в росі.
    Форпреси…Жерло рокове…
    Речник - баба Герман, сука!
    За куском яр-пан, упор в євріт,
    «сор» пилі – вись…І ми знов
    маремо перемогами з «вордами»,
    з ором. Громадо, бо все німе,
    де віримо в акул. Такі діла в німих,
    у «лгунів» і мудаків, а було
    гнав Іван, газ давив руками
    чомусь теє, а мотив престол оман,
    від хама заказуха, дань – корито,
    ківот рам.

    2
    …І черешні їла…Жени макет.
    Панаму ти маниш «ногов»,
    в’є тем - ор Пирогоща,
    насоли раж на сумо- тюленихо.
    лахудра, давай азоту не в небо.

    …І здуру Кук - в азу подали…
    Владі капут - велика сила.
    Ми ж об монисто ікла зітрем.
    Слуга народу мочив удало,
    дактиль, а «бург» не «Петер»,
    салага, крав сам і не ламав
    ту схематику, не той ліг на муть.
    Є у трагедії кінець!

    Татяни баритон і соло,
    гумор губ - азбука.
    Чи вела марудна
    брудна баланда?
    Рак сам себе не ловить.

    Чи знов мабуть Ю
    накажеш, Пілат?
    Очима МАЙДАН у мотив.
    Вологі в алкоголь в’ялих сеньйор.
    Его було, еро, ерогенне! Дощ…

    1
    Не пшоном хорошень,
    це бузи ртуть-рівень,
    це диво мас. Не Чісора в Чоп,
    «ю» рад - «мані» щодень…
    Жолудь …Полудень…

    Он віра, чи роби ванну тіл…
    Не те любімо - славімо кобіту,
    Чепелик Йосип, у ліску листяно.
    Гумор оживи скит сов,
    хочем і зробимо - сорок синів
    ламали дували, дуби, липи.
    Мадонна… Будьмо!
    Бидлом ебоніт, а рубці на тілі…
    День недоль – рак: от, а там ор.

    Бери за вила з народом України!

    Нє - мило горювати, чи біду- суєту
    черепу мочити. Жаль, а ромашок
    дівча–габи, то, Брут, вінок, а звага
    в опалі. Високо оракулом арканить.

    Хам он омегу тулить до «оль –оль» -
    око! Лишатись? Одна мутна мова тих,
    будова тіл нас. Пасажира похилило.
    Ким? В нього маска тирана,
    кати дум, ребер…А чин я мав народ!

    Авель вів лева!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  50. Іван Потьомкін - [ 2020.07.21 09:20 ]
    Шершень і павук (з добірки "Поміж рядками Агади й Талмуда")

    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   124