Чужа любов,
Як вітер непостійна.
Чужа любов -
то спека, то гроза.
Чужа любов -
це війни, війни, війни...
Твоя - сльоза.

2018

 
Джон Веслі Гардінґ
І простолюд є друзі
Із револьверами в обох руках
Відчиняв усякі двері
Він в цілій окрузі
Та жодного разу
Не кривдив бідняка
 
Якось у Чейні Каунті
Оповідали так
Із коханою спинявсь
Він чи гостив
І скоро лад місцевий весь
Пішов був навскосяк
Бо повсякчас він мав
Нагоду помогти
 
Через телеграфний дріт
Гуло його ім’я
Та жодний не довів
Провин йому
І невідомо про мисливця
Хто б ловив його чи взяв
Такого не було
Щоб дурість він утнув
 
 
 
 
 
 
 
 

Безхатько маг шукає прихистку
Від світу злого і холодного,
Його дива - дешевий дріб'язок
І на душі уже не сонячно.

Безхатько маг шукає погляду,
Своїх шукає між обличчями,
Та заблукав поміж чужинцями
На мокрих і холодних вулицях.

Вампірській дружбі швах прийшов, фінал,
Вельбучний рик за так уже не зійде.
Приватну переписку - на загал!
Любуйтесь, друзі - лаються сусіди!

Однині поклоняюся ножу,
Пуанти геть! Узуюся у берці!
Ось я тобі, строптивцю, покажу,-
Розслабишся -засуну швайку в серце.

А одночасно шавку натравлю,
Замовлю в чорнобаб відьомську месу.
Здіймаю ґвалт, огуду, у-лю-лю...
Але товпи немає, ні шелесне.

По краплі з "друга" висмокчу життя,
В Пегаса з м'ясом видеру підкови.
В колисочці заплакало дитя -
Поглянуло на маму випадково.

04.07.2018р.


Увіруй

Пора сідати паску їсти,
Хороше свято дав юдей.
Без православних атеїстів
У храмах не було б людей.

Ти уяви: немає татів
І брехунів - лиш люд-тишко.
Попи пішли би працювати,
А не молоти язиком.

Театр, манеж, священнодійство...
З амвона глас щемкий бринить.
Несе у храм гріхи поспільство,
А разом з ними гамани.

P.S:
Святе письмо стоїть у ніші,
Нова ікона, золота.
Молився довго. З неба - тиша...
Напевно, що нема Христа...

04.07.2018р.

Спочатку я і не відчув укус,
Та кобри є отруйні і в Полтаві.
У спину вперлась дуля.Озирнувсь -
На мене очі глипають лукаві.

Підштовхує,сичить: - Іди, вкуси!
А для початку - загризи лелеку.
У мене, бач - роздвоєний язик,
Із цілим світом вже побила глеки.

Он там - шматочок вирви із душі,
А там - хлюпни смоли братам під ноги.
Мордуй, а я повзу у спориші,
Послухаю з травиці крик і стогін.

Із піднебесся птах упав у рів,
КільчАстий гад до трупика зміїться.
- Я ні при чому! Ти його убив!
Є інша ціль - дивись яка жар-птиця!

03.07.2018р.

Зустріч із генієм

На скрипці грає внук - немає спасу,
Онука - розвиває свій вокал.
У ковбасі буває навіть м'ясо,
А між піїтів геній заблукав.

Як правильно, брати,- пихА чи пИха?
Поради просить лагідне теля.
Примчав титан учити пустобріха,
За горло "цап": "Знімай хутчій бриля!".

Поглипує у вічність віщим оком,
Вхопивши міцно музоньку за трен.
Тепер жеру щодня його доробки,
А він хвалою хабарі бере.

У генія своя м'яка парцела,
Пегас на вухо пісеньку реве.
Друзяки в гвалт: - Рятуйся! Para bellum!
Від сяйва бога гине все живе!".

Ще б трохи - й обірвали нитку мойри.
Утік. Сиджу і слухаю Бізе.
В руці зів'яв мій дар - букетик глорій,
Сухе пелюстя миша догризе.

03.07.2018р.

Свиняча вдача
1
В чужі стосунки липну як оса,
Нахабно коментую бевзів дружбу.
Мені ж народ підносить гарбуза,
Тому страждаю. Відгукніться! Ну ж бо!

Мовчить товпа. На заклик не клює,
Потрапити не хоче у халепу.
Лиш я кажу: - Ходи сюди! О,є!
Спускайся до сатирика із неба!

А друзі радять: - Носа прищеми
Настирній зацікавленій Варварі.
Недавно роги виправив кумі,
Ще б трохи - і одвезли в колумбарій.

Оперувати варто з голови,
Пихатості тромбоз забив судини.
Натиснув, а під клізмою "Куві!",
Невже з кнурем зіплутав я людину?

Тверезий наче, недурний чувак,
Не п'ю ні пива, ні одеколону.
Підрохкує хворенький! Ну, дива!
А ликом схожий на Ален Делона...

Я втік. Жону у ліжку обійняв,
Вона уважна, лагідна, гаряча.
Звичайно, що людина - не свиня,
Та схожість є - бридка свиняча вдача.

03.07.2018р.

1

Натуральний опал? імітація.
В колі - пеппі, паяци та грації.
Розмаїття панчох... теореми.
Сік томатний, безокі тотеми.

2

Ось на площі коріння смолисте,
відкривають сезон гітаристи.
Бігла радість... на білому впала.
Послідовних тотожностей мало.

3

Відхиляюсь від юдської норми.
Алгоритми хитають платформи.
Сняться пляжі, дахи...
Касабланка.
...муж нагадує... тицяє бланки.

4

Ця липкуча, нудна прозаїчність...
Мій симпатик застряг, їде з Ічні.
Є акваріум, шторм десять балів.
Я - жар-птиця в буття карнавалі.





2018

Вісім років все без зміни -
ти мій особистий кат.
Знов без почуття провини
мене кидаєшь назад.

Там, в багажнику сірому
твого стильного життя,
наче в трилері старому
кинуті немов сміття

сподівання і надії,
теплі, ніжні почуття.
Ріжуть душу рештки мрії.
Краще б ти забрав життя...

І що тепер? Закінчилась вендета?
Не знаєш, як ту дружбу поновить?
Кляла великого – на зріст – поета,
Суєтну вгамувала ненасить?!

Вже лащишся, мов кицька та побита,
І мариш ним, непевне, уві сні?..
Все бідолашна згадує кобіта
Присвячені їй вірші і пісні…

А він згорів… І більше не полюбить!
Тебе – ну, може, трішечки, любив.
Якщо зронив колись він слово грубе,
То не зі зла – з розпуки і журби.

Коли промовив слово він правдиве,
Огидну фальш тавруючи пером,
Ти вилила на нього бруду зливу,
І злом ти відплатила – за добро!

І ось тепер скажу тобі в лице я –
Не серцем – чимось іншим воруши –
Твоя краса мені – не панацея,
Краса повинна бути у душі.

Простити можу. Швидше чи пізніше…
Хай Бог обачність нашу береже.
Боюся лиш, як станемо мудріші,
Не до кохання буде нам уже!

3.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

***
Нема тунелю – тільки крок.
Немає світла – біла вічність.
На переправі жде паром,
І невідомість блідо світить.

І передзвонює небес
Така близька невідворотність.
Фігура вбрана у рябе
Траву між зорями толочить.

І поля перекотиміф,
Й життя – безмежна шахівниця.
На вітрі доля тріпотить,
Мов на трепеті обрис листя.

І таємниця небуття
Запаморочлива й пречиста.

26.06. - 03.07.18 © Василь Кузан

* * *

Нарешті дощ!.. Його Величність Дощ!
(Надалі вже без Нього не змогли б ми).
Почався з двох краплин, але впродовж
п’яти хвилин перетворивсь на зливу.

Не будьмо злими: вже не так пече.
Уже нема нестримного бажання
ховатися у нутрощах печер
чи в льох себе спровадити безжально.

Найближчим часом радість – лейтмотив.
(Нехай сумують мешканці пустель,
які дощу не бачили ніколи).

На грядках – оживає і росте.
Ми не дарма хрестились на ікони:
почуло небо наші молитви.

Де в Бог-ріку святий Інгул впадає,
у сиву давнину, ще в бронзи лад,
історія нам достеменно бає –
заклали наші предки Дикий сад.

Тут славної минувшини сувої
сплелись у неповторний пантеон;
до Ольвії, часів Гомера й Трої –
у наш причорноморський Іліон.

Античне городище древніх русів,
це місто зброярів, ремісників…
Засноване задовго до улусів,
жило і квітло протягом віків!

Задовго ще до Тіри й Херсонеса,
де води рік зливалися в посад,
зазеленів не лише з волі Зевса
над Бугом та Інгулом – Дикий сад.

Так, Миколаїв – неповторне місто,
для кожного із нас воно своє.
Комусь ласкаве, рідне і барвисте,
таким воно уже й для мене є.

Наш Миколаїв – місто корабелів,
це древній порт всіх світових морів,
колиска вчених, рай для менестрелів,
турбін, авіаносців, якорів…

Люблю мій Миколаїв знову й знову,
нічних гірлянд замріяні вогні,
Інгул, що вигинається в підкову
окру́г Аляуд у житті-борні.

Люблю наш Миколаїв, місто-казку
на берегах великої ріки,
а ще молю йому про божу ласку –
живи і квітни знову й на віки!

Літав орел над бистрою рікою,
Прилинувши зі скель гірських високих.
Що він шукав у небі над водою
Чи, може загубив свій сон та спокій?

Що бачив він у хвилях швидкоплинних,
Що пінилися й поспішали вдалеч?
А, може то душа чутлива сина
Так прихистку у Господа шукала?

Який загинув, зовсім ще дитина,
Йому би жити та кохати палко,
Але пішов на поклик Батьківщини
І мав за честь за неї в герці впасти.

А мати так вдивлялася у птаха,
Ніби відчула - то душа синочка,
Йому рукою тільки помахала,
Заплакані лиш витирала очі.

Орел літав і щез, крилом махнувши
Згорьованій матусі на прощання.
А їй вчувалось - промовляв синочок:
-Не плач, рідненька, мною ти пишайся.

2018 р.

Озвучена поезія, переклад із Анни Ахматової

 
Скинь газ, до чого цей спіх
Твій ранок довгим бути міг би
Шпортайся бруківкою
Ловлячи щастя, гіпоблуде
Па-да-да-да да-да, гіпоблуде
 
Ей ліхтарю, дай згадаю
Твої квітки, що розквітають
Чи нема мені тут рим?
Ді-ді ду-ду, гіпоблудних
Па-да-да-да да-да, гіпоблудних
 
Нема жодних діл тут
Домовленостей ніц
У плямах дрімливих, у дрейфі до снів
Осипай мене ранку пелюстям своїм
 
Лайф кайфовий
Гіпоблуде
 
 
 
 
 
 
 
 

лютує баба (відьма, хай їй грець! ),
жере, кусіка, все, що під руками.
а ще недавно був один горнець
поезу-кашу двоє з нього гама…
наїлася, наситились і от
жере бідаку того, що голоден.
…пастушка Пріся заганяє скот,
а самохвал на свій чекає орден…
чи ж недаремно писані рядки?
шукаємо мораль задля годиться.
не маєш права думать навпаки –
за тебе все продумала левиця…

Пора цвітіння днина... двадцять сім,
а далі - зів'ядання, биті дзбани.
Мильнянка піднімається в росі,
У Польщу їдуть гані, роксолани...

Лузається совковий наратив,
околиці просякли чорним репом.
Дубасяться і найманці, й брати.
З вагонів не вугіллячко - халепи...

Усяк фарбує ідола свого.
Минай товпу, розкришуй моноліти.
А що в кінці блукань - пітьма... вогонь -
звангує табуйований політик.

Переживеш руйнацію-війну,
насняться Симеїз, міфічна Троя.
Пейсатий Хай відкриє там чайну,
де відмивалася криваво зброя.

Не порпайся у мотлоху, а сій.
В гербарії під ниткою - минуле.
Спогадками живи, слугуй красі...
На белебні - драчі, в затишші - вулик.


2017

Грозою дошумів червневий день...
Поклалось в люлю сонце за дощами.
І вільно так розкотисто громами
заходить вечір... І зо щедрих жмень
дрімоти повню в душу наливає,
і кліпки позіхливо жмурить кіт...
Періщить дощ і розтинає світ
кривуля-блискавка ген-ген з-за небокраю.
Блаженний час, блаженні миті раю...

2018

Стало менше добра і гармонії,
Світу, мабуть, приходить кінець.
А митці розвели антимоніі -
Хто майстерніший з них писунець.

Віршороби - освічені шустрики,
Стилос гострий, батує як ніж.
Я, для мене, мені - контрапунктиком,
Егоїзмом смердить кожен вірш.

Рій письмацький шугає над хмарами,
Животіє внизу чорнолюд.
Бачу Стуса (обнявся із нарами)
І Шевченка (одводять на суд).

Лий хоч тонни у твори патетики,
Розмальовуй, немов Фаберже,-
Із сучасних "страждальців-поетиків"
Не ростуть Прометеї уже.

Чистять нігті холопи у панії,
Не чіпляє заусінь пера...
Відступаємо. Залишки армії
"Ураганами" враг накрива.

Скоро бій. Це - серйозна обставина,
Спину знов прикриватиме друг.
Віршотрясці зітхають в гущавинах,
На диванах, в кімнатах без мух.

02.07.2018


Не пропаду

У бочці меду плаває оса,
Ще не загус, вичавлював учора.
З солодким навіть дурень у плюсах -
На кухні нитку тче довжезну мойра.

Накладую у миску їй медок,
Тому живу безжурно і на повну.
Захочу - з рота видеру шматок,
Стрижу із друзів грошенята, вовну.

Палац - не гірший, аніж в королів,
Щодня у ліжку спить нова путана.
Для бевзів не жалію похвали,
Бо ласий люд на вигуки "Осанна!".

У дурнів ґулі зріють на лобах,
Гризуться за дрібниці як собаки.
Буркоче невдоволено юрба,
Народу влада забиває баки.

А ти сиди в останньому ряду,
Давися все життя дешевим спредом.
У пеклі я також не пропаду -
Маститиму чортячі рила медом.

На схилі літ сидить він біля хати
Один-однісінький.А поруч - ні душі.
Життя і далі буде вирувати,
Але ніхто до нього не спішить.

Бо змолоду не думав про майбутнє,
А насолоджувався тим, що день дає:
Кохав жінок і розважався гучно,
Але сім"ю створити не хотів.

І поки не підводило здоров"я,
То не замислювався, звісно він над тим,
Що стане колись дуже він самотнім,
Бо й словом перекинутись ні з ким.

Нема дружини, діток та онуків,
А може десь і є.Хто його зна?
Як важко бути в світі одиноким,
Не дай, Господь нікому це пізнать.

2018 р.

Три Стрельца,три брата,три гордых самовлюбленных идиота ..
Встретились на берегу любимого пруда. ..
Позаду пустота, в глазах сгорела безнадёжная искра. ..
Она со страхом молча говорила - "река невольно превращается в болото". ..

Ну что!?Давайте снова пустим наши стрелы !
Пускай звенят и дарят миру свой полёт.
И каждый вкладывал в тот выстрел свою веру. ..
С надеждой ,что уж в етот раз стрела к ответам приведёт. ..

Не понимая что мишеней больше нет ....
Что скоро будет нечем воевать. ..
Что ето состязанье - полный бред. ..
И тех кто любят могут потерять. ..

Любили трое. ..искренне любили ,
Один себя, другой семью, а третий сказку...
Но через гордость, они никак не померились. .
Нуждаясь в теплоте но не снимая маску. ..

Часник і цибуля погнили,
Не влізеш в город, бо дощі.
Усе пожирають щосили
Грубезні личинки хрущів.

Жуки доїдають картоплю,
Лишається гола рілля.
Якщо не вкурити коноплі,
То треба гребти звідсіля.

Усыпаны улицы кожей платанов –
Корою шагреневой, тонкой и рваной.
Стволы все белее и глаже без кожи.
И ходит по коже одесский прохожий…

Такой коропад одесситам привычен.
А я как воришка, что пойман с поличным,
Кладу виновато обрывки шагрени
Себе на колени, себе на колени...

Платаны – деревья с шагреневой кожей.
На голые нервы платаны похожи….

01.07.2018

Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
«Знов думками у вдовиці?
Бодай їй уже втопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати...»
«Та я ж її люблю дуже!»
«Вона звела свого мужа...
А дівчата за тобою,
Як рибоньки за водою».
Не сказав Василь ні слова,
Сідла коня вороного,
Поклонивсь матусі в пояс,
На вдовиний подавсь голос.
А за ним навперегони
Летять матері прокльони:
«Шоб ти, сину, не вернувся,
На явора обернувся!»
Сама жала жито мати,
Став дощищок накрапати.
Під явором стара сіла,
За листочок ухопилась.
«Не рви, мамо, – голос чути, –
Дай хоч явором побути.
Не дала в шлюбі пожити,
То хоч тут суд не верши ти.
Удівонька – моя любка
Обернулась на голубку,
На вершечку гніздо звила,
Мене співом звеселила».
...Подризала в горі мати
Одна в хаті доживати.
Відібрало старій мову,
Бо зганьбила Боже слово.

Без слави жити - неймовірна мука,
Всім до лампади, а у мене стрес.
У царстві піни я найбільша булька,
Як видують - злітаю до небес.

Хвалою надимаюся найкраще,
Немає підлабузників - біда.
Народець неуважний став, ледащо,
Працює у городах і садах.

Підносить друг осанни повну чарку,
Та у нектарі вже сидить оса.
Сатирик чмихнув, гавкнула вівчарка -
Я луснула! Прощайте, небеса!

01.07.2018р.

1

Вчуся - й чутки сортувати, і речі,
піцу пекти, красивішу за римську.
Кине хустинку Ерато на плечі -
щоби подобалась мужу, вітриську.

Переливаються соки, опали...
Досить оправи шукати для віршів.
Смикали шлейфа, гриміли-ступали
друзі-паяци, ні кращі, ні гірші.

Справжність лелію, оліями - руки...
До ювілею осилю потроху
хитру науку довір'я, розлуки,
мо', збайдужію до юрм скоморохів.

Звісно, левиця - трампліни окремо.
Зась у гурточки до вепра чи лиса.
Клімат хороший для страусів ему,
димом овіяних лип і нарцисів.

2

Треба любити, бо щастя минуче.
Облаштувати б і лігво, і нивку.
Хто б тут за мною щиресенько скучив -
та із шовковиці вислав наливки...

2018

Давай ламати,немитими від вулиці руками ..
Смачнющий хліб з печі моєї мами. .
Поливане горня передавай по кругу,
І бутербродом зі сметани й цукру поділися з другом .

Під бабину у хрестик вишиванку ,
Ми слухали байки під свічку аж до ранку ...
І сяйво її зморщок нам світило загадково. ...
Маленьких босих ніг , часи короткі та чудові....

Піском пробігло,протекло водою .
Продуло вітром ,проросло травою.
Взетіло птахом, пролунало дзвоном
І всілося на лавці біля дому. ....
Сидять із юністю шепчаться, про радість. .....
Зайняли місце, щоб присіла з ними старість.

Такі однакові та різні в той же час ,
Утрьох на татовім подвір'ї виглядають нас ....

Тебе народжено, сповито нагодовано. ....
Та до життя без кольорів не приготовлено. ...
Робиш крок.... за ним ще крок. ....і з кожним разом відчуваєш, приємний чи болючий шок....
Підбираються слова зсередини самі собою. ...
Ти розумієш,тебе рве ! Ти хочеш проти "них" іти до бою. ...
Та те , що помагає воювати ...тебе і може поховати. ...
Останнє, з рук твоїх дітей , ні на секунду не вагаються забрати. ....
Щоб стали ми одними з них , продавші душу за нулі.....
Але якого чорта в середині треба мати,
Щоб йти із ними ,- їм на поводі ....
Один кадилом маше - прикриваючись Ісусом. ...
Інший, пакує через гроші , чіпляючи на шию грузи. ..
Третій посередник із зв'язками. ..
Який за вигоду продасть і свою маму. ...
Інший загубився вже давно. ...
Вишкрябує своє ім'я глибоко - там де дно. ...
І голову підняти не дають. ...
Бо знають,небезпечний, розуміє в чому суть. .
.......................

***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей - не бути, чи не бути? -
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.

***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І щось навіює на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.

***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.

***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.

***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.

***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.

06.2018

Читаю графоманів - аж трясе!
Усе не так! Усі від мене гірші!
Із пуп'янка мені відомо все,
А особливо - як писати вірші.

В житті лише єдиний інтерес -
Творити вічне. Ох, яка це мука!
Собратчик пише - прищить, діатез,
А книжка вийде - "жаба" і бігунка.

Слабак-піїт ізнову обскакав,
Наквецяв у журналі гроно віршів.
Із вуст моїх щодня лунає "Гав!",
Бо слава бевзів як ножака ріже.

В невизнаних митців життя - не мед,
Піду, вжену колезі в зад колючку.
У пелюшках ворушиться поет,
Не хоче циці, просить дати ручку.

01.07.2018р.

 
Всівшися на пагорбі
Бачу люди мруть собі
Іти потойбіч ліпше було би
Із пальцем убік
 
Вірую в магію
Бо вона швидка мов ртуть
Не треба сили при гіпнозі, знай
В очах, поглянь
Що там бачиш?
Взагалі, як тобі?
Я чуюсь фальшем, як мене звуть філ
Чи навіть білл
 
Тут життя вир
День йде за днем
Не знаю, чи я живу, чи то
Все начебто би
Життя моє бува примарним
Якщо гадаєш, я щасливий
Убарв мене (жовтим/синім)
 
Тут я був раз
Тут був два рази
Не знаю, чотирьох або
П’ятьох вже досить, чи
Я граюсь із номерами
Аніж мене лічити
Радше скинь
 
Без потреб ділити день
Будь-коли мені окей
Не хочу, щоби хтось займав мій час
Так не гаразд
 
Вони зачиняють тебе
Вони викидають ключі
Гадаю, хто їхня здобич завтра, я чи ви?
 
Ми всі притомні та хочем на волю
Волю. . . волю. . . волю. . .
Волю. . . волю. . . волю. . . волю
 
 
(всі діти божі хтіли б на волю)
 
 
 
 
 
 
 
 

***
пощо тобі, Боже, оці посивілі плачі,
завіщо ростуть за плечима мільйонні Голготи?..
у дивній майстерні виліплюють світ брехачі,
бредуть поторочі шаленого вітру супроти.
а небо таке, ніби випране, чисте гай-гай…
і зорі пахтять на весь світ, як достиглі суниці.
ідеш навмання, а здається, ще крок і вже рай,
вже й подумки молишся задля благого «годиться».
отак мізерніємо, звиклі до всього, сліпі,
до прикрих завій вирихтовуєм сани уміло.
чи буде прощення сьогодні минулій добі
за те, що відниділа так чи за те, що горіла?
чи будуть салюти, осанна отим, що не тут,
а Шляхом Чумацьким пішли, бо інакше не вміли…
а мамині мальви, на диво, цвітуть і цвітуть,
в городі, за хатою рідною – біло-пребіло…

лютує баба (відьма, хай їй грець! ),
жере, кусіка, все, що під руками.
а ще недавно був один горнець
поезу-кашу двоє з нього гама…
наїлася, наситились і от
жере бідаку того, що голоден.
…пастушка Пріся заганяє скот,
а самохвал на свій чекає орден…
чи ж недаремно писані рядки?
шукаємо мораль задля годиться.
не маєш права думать навпаки –
за тебе все продумала левиця…

Край дороги, за вигоном поля
Бовваніє в ранковій імлі
Чиясь хата. Як совість, як доля
Біла постать у сизім вікні.

Бур’янами заросле подвір’я,
Відлетіли в міста діточки,
За літами знедолилась віра,
Журавлями гайнули роки.

Вишня тулиться сумно до шибки,
Їй так хочеться дати тепла
Тій, що сонця окраєць чи скибку
Все чекає. Та їх все нема…

Їх нема, голуб’ят-ластів’яток,
Десь штурвалять у далях-світах,
В постарілім саду їхня хата, –
                                                  їх мати,
Б’ється поночі в грудях їй птах,

Ще стискається, вже не ритмічно
Серед тихих небілених стін,
Все ще є, все ще любить Предвічна,
Все ще жде. Та надії ті тлін.

Я не вірю в незгойну дочасність,
У чесноти засніжених піль,
Я не вірю, що серце із м’язів
Адже знаю, що серце то біль.

Можливе все,
Можливо й неможливе,
Можливі і Голгофи і хрести,
Можлива навіть
Неймовірна злива,
Аби цей світ омити і спасти.

Випливає місяць повний,
Наче лебідь, а чи човен
Та гойдається на хвилях
Кучерявих хмарок сивих.

Усмішка його чарівна,
Сяюча і срібна-срібна
У полон бере серця,
Як і літня нічка ця.

Перекинув він відерце
Теж сріблясте - видно денце,
А із нього сестри-зорі
Розсипаються навколо.

Задивляються у плесо
Річечки, немов в люстерко:
-Скажи, місяцю ти ясний,
А котра із нас найкраща?

-Ви усі такі чудові, -
Місяченько тихо мовив, -
Неймовірні всі красуні,
Всіх однаково люблю я.

2018 р.

Зробила крок в незвідане, стрибнула
у небо... півбезумна, босоні'ж
із ями, де лишилося минуле, що
юним сторгувалося за гріш...
Її манили віковічні зорі -
не клаптик безрозмірної тюрми...
Спізнати щастя, не хильнувши горя
не вільно, як живеш межи людьми.
Спізнала, і хильнула, що - ой, леле!..
Забулося?.. Розтануло, як дим...
І тільки болем вічних паралелей
краплини крові зо притуглих стигм.

2018

Реальність знов мене вбиває
Цинічним молотом образ
Чому ніколи не буває
Щоб спільним став мій світ для нас

Його вигадую роками
І в мріях цих ховаю те,
Чого насправді не буває.
Любов ніколи не прийде.

Зате прийде розчарування
Воно захопить кожну мить.
Не треба цього існування
Мені вже навіть не болить.

Я хочу зникнути навічно
З цієї лютої землі.
Тортури мріями - це звично
Але вони вже призвели

Мене до страху, жалю, сказу
До божевільної межі.
Без тебе краще я відразу
Залишу тіло без душі.

Хай буде дощ! І лиє із відра,
з усіх небесних відер одночасно!
А ми з Тобою вдвох біля вікна
тендітно обіймаєм наше щастя.

Ні пари з уст - бо зайві всі слова,
коли впритул до серця б'ється друге.
А дощ іде. І часу тятива
дзвенить струною радості і туги...

***
Кȕлько тóї жизни,
Кȕлько тых рокȕв…
Що сóбі плануєш –
Пóділи на пȕв.
Пак удвирзь ищи щóсь.
Мало, авать много,
Бо усьо, що чиниш,
У руках у Бога.

Кóсь учинит хыжу –
Нікому в нȕв жити.
Ко хóтів бы вмерти –
Того держит битіг.
Батогом пудганят
Кóсь себе и ближньых,
Скаче кóсь у море,
А на ньому лижі…

Уйдеш напоперек,
Дȕйдеш до розпутя,
Там чорти ґолеса
В різнъі бокы крутят.
Пішакы дітинські
Заросли вже дерном…
Пак цюлюй ня рясно –
Може ся не верну.

Та цюлюй – не жалуй!
Докȕть серенча є,
Докȕть каждый рано
Нас добром стрічає,
Докȕть нам ушиткым
Звізды шором світят…
Кȕлько тої жизни,
Кȕлько того світа!

29.06.18 © Василь Кузан

Словничок:
Кȕлько – скільки,
На пȕв – на половину,
Удвирзь – відкинь,
Учинит – зробить, тут – побудує,
Битіг – хвороба,
Ґолеса – колеса,
Пішак – стежка,
Докȕть – поки,
Серенча – удача,
Ушиткым – усім,
Шором – рядком.

Нахабно перекручують історію,
Аби чужу забрати територію,
Сусіди загребущі – москалі.

Брехати в очі підло не встидаються,
При тому ще й братами називаються –
По два на метр стане їм землі.

У хати великі очі,
Бо хата завжди чекає,
Коли ти прийдеш додому
З чужого холодного краю.

Присядеш тихенько на призьбу,
Поглянеш у затінок вишні,
І небу почнеш сповідати
Думки свої чисті та грішні.

І квітка за квіткою в душу
Проникне увесь садочок...
Я цвіту того не порушу-
Зі спогадів буде віночок.

Я тишу святу не злякаю,
Сидітиму довго на ганку,
Хай котяться сльози зірками
В самісіньке небо до ранку...

Усе недомовлене німо засвідчать вуста...
Торкнувшись твоїх, промовчу про словам недосяжне.
Я знаю, як скоро минаються наші літа...
Та я не сумую за тим і на час не ображена.
Я дякую долі - вона дарувала тебе.
Хоч годі на щастя було сподіватися дикій:
утишена буря, що вітром нескореним дме,
зігріта Любов'ю у світі неправд многоликім...

Усе недомовлене мовчки засвідчать вуста...

2018

1.
Я була. Та була я – невидима.
І була я без тіні й без імені.
Милувалася світом-видивом,
А натомість: не в лоб, - то по тімені.

Хоч би яблуком, а не огризками
(може, глибше пізнала б фізику).
Однокласники – сміхом-присками.
А в очах винуватця – бісики…

2.
Шлейф за мною: «не чули… не бачили…»
«Де ж я є?» – знов питаю у дзеркала.

А крізь мене: панянки з клатчами,
І негіпсові кралечки з веслами,
Й дітлашня, і солдати на милицях…

…Суперечки, петиції, дописи.

– Гей! Я тут!

Світ повз мене дивиться…
Що існую – не маю доказу.

28.06.2018

 
Інспектор з мене зняв калим
Лишивши особняк і в нім
Лінощі яскравим полуднем

На яхті плив би та
Забрали геть усе біда
Все що мав яскравим полуднем

Хто би із лабет мене звільнив
А це бабисько мабуть прагне крові – ні?
Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем
Літньої пори літньої пори
Літньої пори

І подруга мій кадилак
Забрала до батьків плела
Наклепи з пияцтвом & насильством

Тож сиджу один
Цмулю з пивом льодяним
Лінощі яскравим полуднем

Я би залюбки відчалив десь
Найди зо дві причини
Чом нести сей хрест

Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем
Літньої пори літньої пори
Літньої пори

Хто би із лабет мене звільнив
А це бабисько мабуть прагне крові – ні?
Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем

Літньої пори літньої пори
Літньої пори літньої пори
Літньої пори




 

Любі друзі, люди-небораки,
не ховайте у собі добро.
Внуки у Тараса - не собаки.
Це лише у Дарвіна макаки
на хвості нарощують перо.

Ми одразу втілені із глини,
взяті у космічному пилу.
Мавпа - це диявола провина.
За образу образу людини
є чого боятися ослу.

Нація - це не юрба, не зграя,
Наші гени мали козаки.
Нелюдів у нації немає.
Їх сюди сусіда засилає,
поки є у неї байстрюки.

За життя усі платили мито.
Невідомо, скільки ще іти.
Та не забуваймо говорити:
"краще із розумним загубити,
ніж із дурнем пити і знайти".

Животіли не одне нашестя.
“Наші люди“ ще усюди є,
що й собі у душу наплює.
З ким ведешся, в того й наберешся.
Але це пагіння не моє.

Хай живуть і пави, й павіани
і свої опушують хвости...
Я - не я, коли і ти - не ти...

Хай умре історія обману.
Люди не спустилися з ліани.
Божі гени - сім'я висоти.

06.2018

На цій планеті все
в червоній каламуті
під рештою небес,
а кола на воді,
мов кров’яні тільця
судинами окуті,
гойдають серце у
багряній самоті.

Куди вона тече,
просочується й лине
планета, на яку
я з рани неба впав
крізь кровотечу хмар
на руки, на коліна,
і знов на повний зріст
непогамовно встав?

Хай радіомаяк
згасає у рубіні
закам’янілих бриж,
я стану буруном,
що разом з літуном,
в інфрачервоній піні,
земної крові світ
знесе у зір геном.

2018

Нехай Тобі щастить, далекий друже,
і янголів обіруч повсякчас.
Твоє велике серце небайдуже -
без фальші, без лукавства, без прикрас.

Воно болить, кервавиться, пульсує,
волає, вибухає у світи!..
О скільки слів ми вимовляєм всує,
і скільки поміж ними гіркоти.

Черпни собі із чистої криниці,
відпий, омийся, а тоді – лети!
Наперекір гризотам блідолицим
до лиш Тобі відомої мети…

1

Риба-клоун - край анемони.
Так і ти біля мене - друг...
Дно поділене на райони.
Оре нивку небесний плуг.

Симбіоз: і вільготно, й тісно.
Щось та зловиш, за рифом "клац...".
Де ж твоя гармонійна пісня,
понадводний міцний палац?

2

Я звикаю до німотиння.
Неотруйна, слова живі.
Ось упала іржава скриня.
...і луна - по морській траві...
........
2018

Мені онуки – це життя,
Моє накраще почуття,
І думка в мене завжди є,
Хай їм здоров'я Бог дає,
Про все що мріють, хай здійсниться,
А з мріями, надія сниться,
І завжди щастя нехай мають,
Хай люди їм, добра бажають... 2009

Мой любимый город Днепр,
Где детство, юность пролетели,
С тобой у меня связано душевное тепло,
И жизни лучшие мгновенья,
И первый шаг,
И первый слог,
Забота мамы, дедушки, бабуси,
И первый класс,
И юности прекрасная пора,
Подруг хороших окруженье,
И в парке колесо,
Нас поднимало ввысь,
Открывая вид
На чудную природу города,
Реки с заливами и плавнями,
На пляж, на танцы мы ходили,
И первая любовь,
Союз семейный,
Второй роддом,
Младенца первый крик,
В которого тепло и душу
Я вложила,
Все это было так уже давно
А помню все, до мелочей как было…25.02.18

Я дбайливо творила свої повноводні світи,
Всі вони десь тікали і навіть не дякували -
Я не сердилась і не збиралась за ними іти,
А пішла за покинутим кимсь, як непотріб, собакою.

Пес той руки мені цілував, пес на грядці закопував кості,
Двір стеріг: це ж його дім і мама, й довіку так буде…
І не знав, що його ненадовго забрали – у гості,
Бо нема в мене сил, а в обійсті – паркану і буди.

А тепер є у пса інший дім. І маленька є дівчинка –
Вдвох сміються із ним і гасають подвір’ям наввипередки.
Ну а я під дощем рвала вишні й заплакала з відчаю,
Бо світи повернулись - чужі і до самого денця вичерпані.