ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.03 16:57 ]
    Поезія згубила камертон...

    Поезія згубила камертон.
    Хтось диригує ліктями й коліном.
    Задеренчав і тон, і обертон,
    і перша скрипка пахне нафталіном.

    Поезія згубила камертон.
    Перецвілась, бузкова і казкова.
    І дивиться, як скручений пітон,
    скрипковий ключ в лякливі очі слова.

    У правди заболіла голова
    од часнику, політики й гудрону.
    Із правдою розлучені слова
    кудись біжать по сірому перону.

    Відходять вірші, наче поїзди.
    Гримлять на рейках бутафорські строфи.
    Але куди? Куди вони, куди?!
    Поезія на грані катастрофи.

    І чи зупиним, чи наздоженем?
    Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
    Але ж вони в майбутнє порожнем!
    Як ми у вічі глянемо нащадкам?!


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  2. Олександр Сушко - [ 2018.03.03 14:40 ]
    Люби Росію!
    Ровеснику! Росію возлюби,
    Так само, як вона кохає нас.
    Люби за кримські гори голубі,
    Змертвілий, пошматований Донбас.

    За посмішку озлоблену Кремля,
    За голосіння матерів, удів.
    Осиротіле схлипує маля,
    Ти ж уяви, що це - пташиний спів.

    Люби за пограбовані хати,
    За те, що в клуні порається тать.
    За домовини, поминки, хрести,
    І постріли, що завтра прогримлять.

    Пробач наругу, подаруй ганьбу,
    Віддай свою країну задарма.
    Люби Росію. Навіть у гробу.
    Моя ж любов згоріла. В серці тьма.

    03.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (8)


  3. Домінік Арфіст - [ 2018.03.03 12:03 ]
    Ясон (цикл "Тьма міту")
    самотніший самої самоти
    Ясон у ті́ні сохлого човниська…
    вбирає моря вечорові зблиски –
    земної зради сльози золоті…
    вечірнє сонце ру́ном нависа…
    ворожать заморочені халдеї…
    орфеєвої арфи небеса…
    і регіт божевільної Медеї…
    лоскочуть тіло хвилі синьо… сонно…
    підточують забутого ковша
    трухлявий човен падає в Ясона
    від тіла вивільняється душа
    і лине до далекої Колхіди…
    де зраджена любов – там гинуть діти…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  4. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2018.03.03 11:06 ]
    Сніжний танець
    Ти моя синьоока красуне,
    Наш танок закружляє, як сніг,
    На морозному склі – візерунок,
    Крижаніє годинника біг.

    Білосніжне мереживо сукні,
    Наче льодом розшита любов,
    Як уперше, беру твої руки,
    Як востаннє, цілую їх знов.

    (Приспів)

    Сині очі мене позвуть,
    Розумію кохання суть,
    Лиш з тобою хвилини йдуть,
    А без тебе стоїть годинник.

    Ти зі мною танцюй-кружляй
    Наш останній зимовий танок
    І мене ти не відпускай,
    Доки сніг на землі розтане...


    На хвилинку засяяло сонце,
    Чи на небі, чи в серці моїм,
    Я тримаю голубку в долоні,
    Хай з промінням летить золотим.

    Скільки ми не впіймали сніжинок,
    Стільки в нас є нездійснених мрій.
    З хуртовиною ми побіжімо
    І почуймо годинника бій.


    (Приспів)

    Сині очі мене позвуть,
    Розумію кохання суть,
    Лиш з тобою хвилини йдуть,
    А без тебе стоїть годинник.

    Ти зі мною танцюй-кружляй
    Наш останній зимовий танок
    І мене ти не відпускай,
    Доки сніг на землі розтане...



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2018.03.03 11:22 ]
    З голосу Леонардо да Вінчі
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
    Знялись вони, бо вміли вже літати.
    Голопузеньке, котре одне зосталось,
    Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
    Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.
    Р.S.
    Чи варто дорікати мавпочці,
    Коли ж і люди не збагнули,
    Що життя чуже дано Всевишнім
    Не для своєї втіхи чи розваги?


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  6. Серго Сокольник - [ 2018.03.02 22:20 ]
    Квінтесенція смутку
    Ось і все відбулось.
    Так кохання зникає завжди,
    Мов у воду шубовсть-
    Тільки кола пішли по воді.

    Оболонка- не суть.
    Ніби піна на каві лате.
    І лелеки несуть
    Незачатих до раю дітей...

    І тумани сумні
    Слід за ними, мов дим на поля.
    Дим загаслих огнів
    Тих сердець, що згоріли дотла,

    Віднесе, мов Гольфстрім,
    Вкриті душі сирітським рядном...
    Інверсійністю рим
    Ми дописуємо все одно,

    Що не треба нести
    Цвіт надії до щастя гори...
    Щастя втоплене, ти
    У воді не спливи догори,

    Серце втомлене, ти
    У багатті розлуки згори,
    І в минуле листи
    Поминальним вогнем забери.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118030211656


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  7. Микола Дудар - [ 2018.03.02 21:23 ]
    На сповіді...
    Життя спіткнулося об камінь…
    Здавен безструнне кровоточить
    Саме по собі непорочне
    А що Ти думаєш, мій Отче,
    І де моє у ньому "Амен"?!..

    Дозволь озвучу віршем шрами?..
    І болі ті… до пори року
    Що тінню скрізь під кожним кроком
    Неначе я не - я, а з боку…
    Хто ж ми тоді в своєму Храмі?..

    Тече ріка. Співають птиці…
    І все так само до і… дійсно
    Моїй душі у тілі тісно
    Таких як я - мільйони звісно
    Тоді чому оця різниця?…

    Я чую й чую все частіше:
    Поет щось винен зброяреві
    Життя, мовляв, суцільне мерво
    Прости... пробач... це кляті нерви
    Дозволь спочатку? але віршем…
    02-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  8. Василь Світлий - [ 2018.03.02 20:02 ]
    В повномісячну ніч.
    Несонцедайний Місяцю!
    Печаль?
    І незбориме відчуття провини?

    Блідосвітіння...
    О, який це жаль,
    Бо навіть зорі мають власне, зриме .

    02.03.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  9. Лариса Пугачук - [ 2018.03.02 17:55 ]
    ***
    Підійти і вдихнути тебе
    вповні.
    Повні груди набрати духу твого.
    Чуєш,
    як ворушиться він, стрічаючи
    повінь серця — ніжність сплива з рук.
    Любий, заночуй у мені, заживи повно,
    заживи переломи душі.
    Губи ловлять краплі дощу вдячно.
    Бачиш, я не боюсь,
    плаче тільки чомусь пісня,
    що гукає тебе в дім твій.

    02/03/2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  10. Серго Сокольник - [ 2018.03.02 16:58 ]
    Відеокліп моєї нової пісні. Запрошую, друзі)
    Друзі) Запрошую за посиланням на відеокліп моєї нової БАТЬКІВСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПІСНІ
    https://www.youtube.com/embed/hhO4hCPiU18
    Трохи історії створення. Пісня була замовлена виконавцем на певну, доволі жорстко окреслену тему (на одному Богом забутому безхозному, є і такі))) сайті мої любі "друзі-тролі" вже встигли сплагіатити фабулу, створивщи звичайну їм присутню "мертвечину", згідно "безсмертного вчення")))
    То окрема тема.
    Виставивши на огляд текст, я був здивований, що пісню було одразу взято іншим композитором і виконавцем. Усе ж, все узгодивши, я задоволений гарним кліпом, музикою, виконанням.
    Гарного творчого настрою, друзі!)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Марґо Ґейко - [ 2018.03.02 15:11 ]
    La Femme
    В картині та музиці бути їй фоном.
    Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
    Спроможна у логос приводити хаос
    І нищити так, щоби ніц не зосталось.

    Ще вчора трофей, а тепер королева.
    В тендітному тілі краса кришталева,
    Нагадує квітку росою умиту.
    Зіткався із голосу шлейф оксамиту,

    Що міць чоловіка згинає в підкову,
    Розмотує мовленням нитку шовкову,
    Думками гортає коштовнішу грену.
    Це Онна-бугейся свому сюзерену.

    За нього у підданки гостра катана
    Відкриє іронія чрево фонтана -
    Гарячі джерела багряної гами,
    Їй легко боротись з його ворогами.

    Людина, мистецтво чиє надихає
    на вільне життя, тож він скаже нехай є!
    І матиме гейшу - майстриню розваги
    В Європі за неї виймаються шпаги.

    Нуртує у келих ліричним вокалом
    Вино серенади, за що дорікало
    суспільство тому, хто тримав куртизанку,
    З якою приємно прокинутись зранку,

    Коли найгрішніша повстане святою,
    Розсипляться коси на плечі фатою
    Вустами між них він піде погуляти
    І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.

    Відступиться ніч і заграють відтінки
    Ранкового сонця на вигинах жінки
    Чи в світі існують могутні вітрила,
    Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  12. Сергій Гупало - [ 2018.03.02 12:30 ]
    * * *
    Зауважили день, що стікав по стеблу, як роса.
    Зауважили: очі дитячі – немов діаманти.
    І проґавили те, як голодний до смерті косар
    Буйнотрав’я нещадно стинав, усміхався галантно.

    Кривостежкою тепло стелились тумани прості.
    Ще до вечора довго було й не в’язалися луни.
    І сідали плітки на вертляві сорочі хвости,
    Що несли серіали про невідворотні фортуни.

    І ніхто не побачив мене в обважнілий той час.
    Я іще не косив і не мав за собою провини,
    А втомився – і швидко, й занадто. Як щире зайча.
    Хуртовина теперечки люба мені, хуртовина…

    Це далося взнаки, і ніякова нині весна.
    І я знаю: на серці самому – роз’ятрено рани.
    Недостатність ? У серця? Серцева надмірна вина!
    Та, яку не покажуть ніколи на телеекрані.

    Найсуттєвіше – в ній, а тому-то воно – мовчазне.
    Зусебіч у вини – традиційні хиткі небораки.
    Я зміцнію – вона, як той песик, і руку лизне,
    І заскімлить, і стане самотності суттю і знаком.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  13. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.03.02 11:34 ]
    Із-під голки...
    1

    Віртуальне щастя, дітлахи, мороки,
    зебри, сонм ломбардів, сонячні вітри...
    В рейвасі щодення виживуть жорстокі,
    утечуть із трюму звомплені щури.

    Бали хвилювання, крейдяне плацебо.
    Сходять на трибуни мічені сліпці.
    Де пасіонарій? Жевриво - впівнеба.
    Розпухають (війни ж...) панські гаманці.

    В оці бурі - тиша. Тут молитись ловко,
    потурати, красти, чистити коня
    та винити яро козолупа-вовка,
    що від тигроловів цирк охороняв.

    2

    Плине із-під голки море недошите,
    Галька різнобарвна... маячки... пісні...
    Час ховає справжнє під мошисті плити.
    Бідам віртуальним рамці затісні.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Сушко - [ 2018.03.02 09:52 ]
    Зима
    Морозяна хурделиця на вулиці,
    До мене солодятко ніжно тулиться.
    Упазурила кішка мишу лапою
    І каже: - Буду я твоєю звабою.

    Вдихаю пах груді з сорочки вирізу,
    До ранку звідти я уже не вилізу.
    А лада шепче: - Ти давав обітницю,
    Тож пий нектар, висотуй по краплиночці.

    Колише люба світом, ліжком, персами,
    І я цвіту, неначе ружа веснами.
    Мандрую між бескидами й долинами:
    О, як же тепло нам такими зимами!

    02.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (9)


  15. України Сокор - [ 2018.03.02 02:38 ]
    С Л О В О
    Слово є Бог, Бог є у слові,
    Що душу дано людині в любові.
    Слово — це світло, що з неба зійшло.
    Життя й безсмертя навіки дано.

    Слово у вірі шлях прокладає-
    Життєві путі людина долає.
    Слово надії — це сила у мові,
    Душу гартує у Божому слові.

    Слово сказане у Всесвіт летить,
    В житті людському - це тільки мить.
    Слово до слова, хай людство єднає,
    У серці в кожного Бог почиває.

    В людському житті Він є запорука,
    В наших серцях нам легенько Бог стука.
    Вказує шлях на земному просторі
    У вірі, надії й вічній любові.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Наталка Янушевич - [ 2018.03.01 22:01 ]
    ***
    Тільки ти не забудь ту романтику голих плечей,
    Хвилі перших торкань і збентежений погляд чекальний.
    А щоденна напруга нікуди від нас не втече,
    Онде місяць-торшер зачекавсь в оксамитовій спальні.
    Завмирай біля мене, тамуй свої видих і вдих,
    Бо роки не зітруть тої першої сильної млості
    А кохання живе, і не тільки в серцях молодих-
    У триванні хвилин, у легкім поцілунку волосся.
    У мереживах дивних мовчань і коротких розмов...
    Їх відвертість під місяцем жоден, крім нас, не тлумачить.
    Пригортай мене ніжно, і міцно, і палко, немов
    Оксамитова ніч народилась для наших побачень.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  17. Роксолана Вірлан - [ 2018.03.01 21:01 ]
    Ahothaho -7 (танець над осінню

    А давай цілу ніч танцювати над пасмами осені,
    Легковажити, важити легко над вигином леготу.
    Залітати листвою у вікна - зненацько й непрошено,
    Вихилятися з матричних ряден у далеч розвернуту.

    І давай на каноях уплинем у згущені сутінки-
    Як у чорну зіницю впливає окілля безмірности
    І забудемо дні перехльосткані будності прутиком,
    І здобудемо крила, що Дух неприборканий виростив.

    І давай себе вичерпнем з ряхту - з часового зарева
    Тонкочуйним цілунком, чарунком - бодай на часиночку
    І фрагменти розгублених Душ у траві позбираємо,
    І здіймемо в наднебо...і ти мене- втомлену- виночуй

    У зірках, на руках і на гойдалці витівки синьоі,
    Де ніхто не торкнеться до нашого танцю над осінню,
    Де ніхто у мені не шукає басорки провинноі
    За розгнузданий вітер, за жаром любов припорошену.

    Де ніхто не побачить отого, що зараз ми бачимо,
    Як не можна очима узріти сердечного сяєва.
    Як не можна пізнати безмежне в зернинному зачині,
    Як і ми не сягнули цю магію ночі, що маємо.


    .


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  18. Влад Войтич - [ 2018.03.01 21:49 ]
    ***
    хто править балом? чорна баба? дід,
    що так набожно лиже пані руки?
    од геніальних нині ані звуку
    і графоман чалапає убрід.
    од вас, кусік, вмиваються, як можуть,
    бо ви славетні, що там і казать!..
    не поважаю вислів «вашу мать»
    тай інший словоблуд вживать негоже…
    пощо наклеп, пощо безславні речі?
    давай, чіпляй погони, ордени!...
    а десь війна, пожарища, сини…
    мо' вам туди, наклепники, до речі?


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Іван Потьомкін - [ 2018.03.01 19:15 ]
    ГАМАН

    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
    І я зависну на шибениці тій,
    Що сам звелів поставить спішно...
    Як усе перекрутилось за ніч!..
    Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
    Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
    «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
    Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
    І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
    «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
    І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
    «Так честь належну віддає наш цар!»
    Дружина й гості, видно, вже знали правду,
    Та я не міг спинитись: лють переповняла
    При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
    Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
    Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
    А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
    За сором слід відплатить подвійно:
    На Мордехая вже шибеницю зводять,
    А непокірне й гордовите його плем’я
    Зо дня на день чека погибель:
    Царська печать уже скріпила мій указ.
    «Не чини цього!»- дружина й гості.-
    Якщо з юдейського насіння Мордехай,
    Перед яким сьогодні зачав ти падать,
    То не здолать тобі його нізащо!»
    Не послухав, хоч зненависть і пиха
    Уже попідруки вели мене до лиха.
    Та ще якого!.. Відки ж було знати,
    Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
    Вчинила в себе учту цареві та мені...
    Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
    А, може, й для десятьох моїх синів.

    P.S.
    Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  20. Петро Скоропис - [ 2018.03.01 15:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Романс для Щуролова і Хору (З поеми "Хода")
    Шум ходи,
    шум ходи
    цілу ніч,
    сніг летить,
    сніг летить,
    на карниз.
    Ледь учув
    ти прити-
    шений клич,
    опускай-
    ся по схо-
    дах униз.
    Місто спить,
    сплять задвір-
    ки, двірці,
    сніг летить
    до нічних
    ліхтарів,
    Місто спить,
    місто спить,
    сплять отці,
    охопив-
    ши крижі
    матерів.
    Сніг летить,
    сніг кружля
    повз ліпних
    капіте-
    лей і склеп-
    лих повік,
    тої ми-
    ті йдемо
    ми від них,
    тої ми-
    ті йдемо
    ми навік.

    Нас веде
    Щуролов!
    Щуролов!
    здовж па-не-
    лей і цин-
    ків дахів,
    і пісні
    тим гучні-
    ші, немов
    хор щурів
    сподобив-
    ся на спів.

    Вічно хвацький,
    юнак,
    молодик,
    вічно хвацький,
    коханець,
    дружок,
    обер-нись,
    озир-нись
    та гляди,
    як опи-
    сує ко-
    ла сніжок.
    Із-за пліч –
    ані світ-
    ло, ні тьма,
    тільки ця-
    точки, ця-
    точки віч,
    чи ти під-
    лий, чи об-
    маль ума,
    мла з поти-
    лиці гід-
    на облич!
    Слідом флей-
    ті чимхут-
    че крокуй,
    сніг сліди
    замете,
    занесе,
    Забуттям
    божевіл-
    ля лікуй!
    Од непа-
    м'яті бе-
    зум спасе!
    Заповзя-
    то тобі,
    Щуролов,
    на чужби-
    ні отці
    голосять
    свою дя-
    ку за щед-
    рий улов,
    і нія-
    ких повер-
    нень назад.

    Лису го-
    лову мав,
    чи голив,
    наплюва-
    ти на за-
    чіски стиль.
    Але спів
    поголів’я
    щурів
    по Росії
    гучить
    відусіль!

    Дні і ро-
    ки летять
    і летять.
    Мла оку-
    тує наст
    середмість,
    як не бе-
    зуму влад-
    ця печать,
    і безум-
    ний, зали-
    вистий свист.

    Позаяк
    не забудь
    настанов:
    нас веде
    од зори
    до зори,
    нас веде
    Щуролов!
    Щуролов!
    Нас веде
    Щуролов! –
    повтори.

    --------------------











    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (10)


  21. Олександр Сушко - [ 2018.03.01 12:51 ]
    Оплески
    Мовчати зручно. І проблем нема.
    Пиши, колего, прудко що завгодно.
    Буває, що письмо - суціль туман,
    Але критикувати вже не модно.

    Навіщо наживати ворогів?
    Скажи що не читав, іще не в курсі.
    А я хвалою віддаю борги:
    Осанну брату заспівати мусів.

    Ура митцеві! Чом не похвалить?
    Рецензія потрібна, передмова.
    Нехай сатирик в руки візьме пліть,
    А я розумний, не дубоголовий.

    Кажу: - Творіння дивні - вищий клас!,
    А книжка удостоїться медалі.
    Упав до ніг оглушений Пегас,
    І музи пишуть золотом скрижалі.

    Все правильно. Та сумно щось мені,-
    Несе на суд сонети пан багатий.
    То що - мовчати будемо, чи ні?
    Я похвалю. Потрібні меценати.

    01.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (8)


  22. Володимир Бойко - [ 2018.03.01 10:36 ]
    * * *
    Життя – це подорож у часі
    З квитком, що лиш в один кінець.
    Від фатуму як не ховайся –
    Усі потуги нанівець.

    Бо не зійти і не звернути
    І не відсидітись в кущах.
    Є старт – і фініш має бути,
    А поміж них – життєвий шлях.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (6)


  23. Мирослав Артимович - [ 2018.03.01 08:38 ]
    З весною!
    Яка різниця – перший день,
    Чи восьмий, чи тридцятий? –
    Нестримно березень іде –
    Жіноцтво цілувати!
    І щоб не заздрити йому –
    Я теж із ним весную:
    Кого люблю – то обійму
    І також поцілую!

    01.03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (13)


  24. Олександр Сушко - [ 2018.03.01 07:43 ]
    Не та пір'їна
    Усім потрібен гарний поплавок,
    Без нього важко витягти рибину.
    ПееМ лелеці патрає задок,
    Ану і я смикну одну пір'їну.

    Та щось воно іззаду не таке,
    Збиває запах тайнами хмільними.
    Вимочував у хлорці і саке -
    Знов гатить чорногузами незримо.

    Пушок від кур годиться в подушки,
    Для одягу гагачий дуже кльовий.
    Лелека ж у багні слідів стіжки
    Лаписьками штампує гонорово.

    Хоча б один хотів поставить плюс
    І штучно рейтинг птахові покращить,-
    Чалапа голозадий чорногуз -
    Нінащо його пір'я негодяще.

    Та ну його. Смикну у гусака
    З крила міцного, а не із філейки.
    Оце воно! Стрічай мене, ріка!
    Біжу ловити сома на уклейку!

    1.03.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  25. Наталка Янушевич - [ 2018.03.01 00:40 ]
    весна
    Десь попід снігу вологоцвітом,
    В норах карпатських звірів,
    І на найвищих вершинах світу
    Буде весна - я вірю.

    Їй ще далеко до струн скрипкових
    До голосів розмаю.
    Чорним роялем порожнє поле...
    буде весна - я знаю.

    Між декорацій набридлобілих,
    Всупереч сну і ліні
    Скоро листочків зелених ціле
    Вигулькне покоління.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.01 00:49 ]
    Шлях до порозуміння
    Привів сюди я друга на "ПееМ",
    Радів, що полку нашого прибуде,
    Що разом понатворюєм поем,
    Сонетів, віршів... І оцінять люди.

    А другу ворог до душі припав,
    Бабай до себе чарами принадив.
    І він пішов услід його стопам
    Дорогою, яка веде до зради.

    Тепер його плюється гниллю вірш
    І зуби вишкіряє чорнорото,
    Немов йому понад усе миліш
    Огидне графоманяче болото.

    Ступив на шлях огуди і брехні,
    Поширює і наклепи й обмови
    За те, що чесно довелось мені
    Сказать йому про нього правди слово.

    Мабуть, у цьому помилка моя,
    Всього не можна говорить людині.
    Бо вироста ненависті змія,
    І їсть усе прекрасне всередині.

    Та не казав, що друг - недопоет,
    Він сам себе нарік отак даремно!
    Бо навпаки - в його я вірю злет,
    Як буде працювати, мов скажений.

    На це він здатний, бо затятий в цім,
    Та працювати треба над собою
    І інших поки не учить творців,
    А свій бур`ян викошувать косою.

    І слухать друга, що уміє більш,
    І знає краще - що, куди й до чого.
    Підкаже шлях - і твій засяє вірш,
    Немов насправді ти - поет від Бога.

    І не спесивих я набрався слів,
    Орел могутній - гордий від природи,
    А чорногузи в небі б`ють орлів,
    То як не бути чорногузу гордим?!

    Якщо поетом гарним уродивсь,
    То має право говорить повчально.
    Йди під крило і знов побачиш вись,
    А не болото зради і печалі!

    28.02. - 1.03.7525 р. (Вфід Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  27. Марія Дем'янюк - [ 2018.02.28 22:08 ]
    ***
    Третє око людини - її душа.
    Різно сяє, коли до неї торкаються.
    Бо в момент дотику вона заглядає у світ іншого.
    І невидимо плаче або усміхається
    третє око людини - її душа...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  28. Наталка Янушевич - [ 2018.02.28 22:23 ]
    ***
    От ніч абсолютна пливе у твоєму вікні,
    Ти віриш чи ні - у ній я помалу зникаю
    І рибою снів вгрузаю в небесному дні,
    І лячно мені самому від свого одчаю.
    Ти маєш в лице жбурнути дві тисячі слів
    Ти маєш на все мільйони робочих теорій,
    Зав'язуєш ти мене на безмежжя вузлів
    І топиш сама у темряви чорному морі.
    Відносиш мене, покірного бранця ночей
    У води густі не сонячних зовсім галактик,
    А серце пече, а серце, як сонце, пече,
    Розносить мені і груди, і мозок на клапті.
    Впливаю у ніч, і крила об камені б'ю,
    Об щогли стрімкі колись затонулих флотилій,
    А ти уві сні, ти в дуже спокійному сні
    Спускаєш акул - полки своїх фобій та філій.
    Я зникну тоді, і тільки у спогадах десь
    Проступлять тобі мої післясмертні цілунки.
    У ночі вікно кохання тихенько піде,
    Залишивши нам на згадку марноти у клунках.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Шоха - [ 2018.02.28 21:40 ]
    Безвізова Європа
    Ось вона, моя Європа.
    Майже вперше у житті
    перетнулися за Чопом
    всі дороги і путі.

    Ось тобі уже і Wien...
    Перепитую месьє, -
    як мені у ту країну,
    до якої сотні льє,

    до якої як до неба
    із прадавньої Руси.
    А Московії не треба,
    поки, Господи, єси

    Ти єдиний на престолі...
    Бачу Альпи, і Дунай.
    Вітряки стоять у полі,
    забезпечуючи рай.

    Ріки, гори і долини -
    ляпота і антураж,
    і фортеці старовинні
    уписались у пейзаж.

    Це не Ейфелеві штуки.
    У трамваї мчу увись.
    Сяду Кеплеру на руки...
    І ніхто не каже, - брись!

    І не знають у Тіролі,
    що то - наші і свої...
    Будемо послами волі,
    за яку ідуть бої.

    І ніякі не арійці
    мають наше за своє.
    І у Відні, і у Лінці
    товариства наші - є!!!

    І немає інтересу
    freue Laute у війні.
    А поети й поетеси
    усміхаються мені.

    I Waltraude, i Else,
    Helmut, Hannes-тамада
    доказали, що не ель, а
    пиво п'ється як вода.

    І нехай піїти Феба
    знають, - я не Ґанібал,
    а у теці пана Щерби
    є вакансії на бал.

    Українці - ми не горді.
    На коні і при сумі
    ми усюди при нагоді
    побуваємо й самі.

    Хоч із Генуї - до Риму!
    Італійці – теж рідня.
    Не бажаю я до Криму,
    де п’яніє кацапня.

    Але так уже ведеться,
    що Європа нічия.
    Повертатися прийдеться
    на чужі круги своя.

    Залишаю Братиславу
    найдешевшим літаком.
    Хай живе моя держава
    без серпа із молотком!

    Україна - не Росія,
    і не Пруссія - Руса.
    Надивився. Є краса.
    Я брехати не умію.
    І не каюсь.
                     Мама мія,
    як забути чудеса?

                       02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (6)


  30. Сергій Гупало - [ 2018.02.28 21:35 ]
    * * *
    Я не знав, що вітри зусібічні бувають −
    Здивувався, завмер.
    За розбійними свистами − зойки трамваїв
    Учуваю тепер.

    Загубилося те, що зове, піднімає…
    Перевтома. Назло.
    Де ж то сили людські? В колосках? У врожаї?
    Очі нам замело.

    Загуло у притишеному життєкварталі.
    Не злякало мене.
    А за те, що любив, узяли й покарали.
    Сум ніяк не мине.

    Усміхатися, плакати − вічне роздолля.
    Я його полюблю.
    Додадуться тобі − моя сила і воля,
    Співчуття − журавлю.

    Що болить і мені, і остудному птаху,
    Не скажу отоді.
    Бо взамін учорашнього дивного страху −
    Сонця слід на воді.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  31. Наталка Янушевич - [ 2018.02.28 21:49 ]
    дні...
    Дні, коли ледве сповзаєш з ліжка,
    Ночі, коли ти не можеш спати,
    Всі вони знак у житті залишать,
    Тільки не падай.
    І переллються судинами часу
    В русла твоїх невичерпних енергій.
    Може, повернеться втрачене щастя.
    Тільки не нерви.
    Дихай повільно, тривай і тримайся
    Ночі і дні твої спокоєм шиті.
    Хоч би на кінчик маленького пальця
    Зважуйся жити!
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  32. Сонце Місяць - [ 2018.02.28 21:34 ]
    спейд
     
    болото обвівають бурі
    неспішно всяк своє чудить
    хай бізнес трохи не в ажурі
    рясніють, кат його тудить
    пів~пристрасті під~абажурні

    тут місяців пітьмаве світло
    фрагменти сіро~чорних снив
    обтяжливо та діловито
    літгер не відає стіни
    коли не квити, може й квіти ~

    то він ступає назирці
    крізь пил, що залишивсь без літа
    пляшки & грубші папірці
    пригадуючи, що ізвıдти
    як не мотив, то раптом ціль

    там зачаровані притулки
    мадмуазелі бістурі
    ледь сардонічно вічі стулить
    проклятий під усі вітри
    швейцар у звісному ретурі

    окей життя смертельна втіха
    проси~прохай її сюди
    сам перелесник & базіка
    кудись дівається зажди
    з обличчя маска блідопика

    знавав безладдя строгий ритм
    всі варіації шаленства
    практичні досліди
    від піанісимо до престо
    знавав таємні драми рим

    & під зірками над борделі
    без якісно помітних змін
    чи в барах вицвіло пастельних
    находив цинамон & цмин
    доаріонових містерій






     




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  33. Сергій Булат - [ 2018.02.28 15:51 ]
    Мої думки
    Мої думки - вони як сокіл.
    Летять вперед нема покою їм.
    Щастя-любов, достаток навкіл
    Мрієш побачити замість руїн.

    Мої думки - вони як крила.
    Несуть мене все в далечінь.
    І надувають мрій вітрила,
    Щоб знятись знов у височінь.

    Мої думки - вони як жало,
    печуть до болі крізь броню.
    Щоб не кортіло й не лежало,
    А получило у скроню.

    Мої думки рушійна сила,
    подій нових вогонь несуть.
    І щоб історія не говорила,
    В моїх думках життя вся суть.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Володимир Верста - [ 2018.02.28 15:43 ]
    Уранія
    Яскраво загоряються комети,
    А зорі гаснуть проблисками днів.
    До мене прилітаєш у сонети,
    Лишаючи Парнас і всіх богів.

    Я збережу закохані секрети
    І не розкрию павутину слів.
    Моя богине, подаруй сюжети,
    Незвіданих, загублених світів.

    Твої слова спускаються зірками,
    Збираю їх я, мов розталий сніг.
    Загубляться вони поміж віками?

    Чи пролунають у чиємусь сні?
    Не знати! Відправляються струмками
    Шукати береги морів в пітьмі...

    © Володимир Верста
    Дата написання: 27.02.18


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  35. Володимир Верста - [ 2018.02.28 15:09 ]
    Кліо
    Твоя краса нетлінна, мов рубіни,
    Являє сяйво в келиху вина.
    О розкажи за вогнищем каміна
    Про таємниці, що ніхто не знав!

    Повідай же про подвиги Афіни!
    І як Орфея плакала струна.
    Моя богине, що це за руїни,
    Котрі сховала в морі глибина?

    Розкрий секрети простору і часу,
    Дай глянути божественний сувій,
    Де олімпійці заховали чашу

    Міфічної амброзії напій.
    Я замикаю у темницю нашу,
    Всі таїни покриє сніговій.

    © Володимир Верста
    Дата написання: 26.02.18


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Сергій Булат - [ 2018.02.28 15:21 ]
    Аварія
    Летіли роки йшли і днини,
    Моменти радості і мрій години.
    Аж тут удар і ввесь в друзки,
    Лежу розбитий на куски.

    За мить до смерті, в центр болі
    Заніс черговий вигин долі.
    Терпи мій сину, це твій шлях.
    Сказала мати на жалях.

    Пройде і біль, зростуть кістки.
    Знайдуться й долі прямі містки.
    Живи, терпи і не вмирай -
    Чекає тут на тебе рай.







    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  37. Василь Світлий - [ 2018.02.28 15:42 ]
    28 лютого…
    Холодні дні,
    І погляди холодні.
    Фінал зими – арктична метушня.

    Гарцює лють,
    Забувши, що сьогодні
    Останній день її календаря.

    28.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (16)


  38. Нінель Новікова - [ 2018.02.28 12:36 ]
    Сніг
    Нарешті, сніг! Найперший справжній сніг –
    Землі сумної сірої причастя.
    На душу мерехтливо сяйвом ліг,
    Даруючи натхнення їй і щастя.

    Пречистий сніг! Хрусткий, морозний сніг.
    В кінці зими, на самому краєчку.
    Лунає у дворі дитячий сміх,
    Летять сніжки, мов курячі яєчка.

    А заметіль продовжує танок.
    Двірник невтомно стежку прогортає.
    І мабуть, твій пропущений дзвінок
    Мені життя і радість повертає.

    28.02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (14)


  39. Ірина Вовк - [ 2018.02.28 11:56 ]
    "Білий" вірш
    Фантоми рис, окреслених зненацька,
    олюднені міські панорами і лабіринти днів,
    ми наче в’язні, кожен у своїй темниці ...
    Ельфами – снами, наче світляками, висвітлюємо майбутнє:
    найтепліше наймення дітей – сокровенне бо з крові –
    колючими шпильками розквітають і в’януть троянди,
    особисте, таке ж нерозгадане, кане у Лету ...

    Юності вашої біле крило злебеділе ...
    Розривається коло магічне: то ритми і зблиски,
    акустичні вібрації – спільний портрет у верлібрах ...

    Хто вгадає фінальні акорди у музиці Часу!
    Там, у вимірах вищих, біліють сумні пароплави –
    одпливає душа, одривається біла пелюстка ...

    Вип’єм білу імлу: переповнена спрагою пустка –
    Ирій – вирій ...
    Іра – Юра ... Ю ...
    п’ю – ю – ю ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (8)


  40. Олександр Сушко - [ 2018.02.28 10:14 ]
    Про сумне
    Аристократи духу вже не ті,
    Письмо - і не письмо, якась гидота.
    Отримую усе чого хотів
    (зв'язався зі спесивим ідіотом).

    Він на словах - моторний дуелянт,
    Сонетні руни виплітає ловко.
    Але насправді - полюбляє мат,
    І дулю моцну тицьнути ув око.

    Можливо я простак, в письмі - лопух,
    Спесивості не покусали мухи.
    Писати під хмельком - для всіх табу,
    А в цього в кожнім слові дух сивухи.

    Спиняти марно. Перепон нема.
    Усіх під ніж: старих, жінок, малечу.
    У розумі - ненависть, бруд і тьма,
    Потворний карлик розправляє плечі.

    Пиха митцеві - непосильний груз,
    Душа чорнильна учорнила карму.
    Хотів літати в славі чорногуз,
    Та низько впав з горба в смердючу яму.

    28.02.2018р.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  41. Наталка Янушевич - [ 2018.02.28 10:48 ]
    *****
    Зранені душі - покльований градом дах,
    Зранені пальці - від потисків рук нещирих,
    Слухай між слів, слово - лише вода
    Чути іржавий дзюркіт на три-чотири.
    Краще мовчи. Все вибухає від
    Речень і фраз, слів і окремих звуків.
    І шкереберть котиться десь на схід
    І постає пустищами розпуки.
    Знову вода. Наче прозора, так.
    Чути мені всі її сто мелодій.
    Тільки життя вже не піде навспак,
    Смерть на полях, наче раптовий злодій.
    Стрічка новин, смайли сумні ліпи
    І не дивись в погляди на світлинах
    І прожени думку, а що, якби
    Там-от була саме твоя дитина.
    Просто живи, тихо собі молись,
    Просто подай ближньому хоч секунду.
    Стихне вода, спокій прийде колись.
    Просто війна. Він не зникав нікуди.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  42. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.02.28 09:58 ]
    Мовчання ягнят
    1

    Вутлий лис, товстенький кролик
    малювали цебра, шполу...
    Із болота мус носили,
    наступаючи на вила.

    2

    В кого більше ран і цяток -
    запитаємо в ягняток...
    Хто маститий? хто взірцевий?
    Хто вдоволить королеву...

    Ось вона проходить ланом...
    - Сперечались непогано.
    Де творіння пречудові?
    Догодили ви слонові.

    Прибирайте ці палітри.
    Ось вам дружби півмакітри!


    3

    ...а ягнята ні словечка...
    Ремиґають звично гречку...

    Край ріллі - дрохвичка-ласка.
    Із осла сповзає маска.

    Дар під'юдження у моськи.
    Сленг - заслинений, матроський.

    Почекаємо картинки,
    Де злоби - ані шерстинки.


    2018



    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  43. Наталка Янушевич - [ 2018.02.28 01:58 ]
    Лютнева холоднеча
    Ця майжевесна засніжена,
    І заспане сонцеоко,
    Безрадності нашій тішаться,
    Арктичній, сумній, глибокій.
    Зіщулиться ніч від мінуса,
    Поморщиться чорносливом.
    І завтра ніщо не зміниться
    Не стане ніхто щасливим.
    Сто тисяч відтінків білого,
    Сто тисяч лютневих версій
    Ми - холоду скам'янілості,
    Пульсує саме лиш серце,
    Неначе червоне яблуко
    Чи в косах іспанки квітка -
    Я весну вдихаю зябрами,
    я весну беру за свідка.
    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.28 00:31 ]
    Песик Обісцюшко (казочка)
    Послухайте-но, діточки, на вушко,
    Новісінькую казочку оту.
    Жив-був на сайті песик Обісцюшко,
    Що ненавидів люто чистоту.

    Він авторів усіх тут оббігає,
    Немов запограмований у грі.
    На кожного він лапку підіймає,
    Так територію свою ж бо намічає,
    Лиша сечею він коментарі.

    "Улюбленцям"-лелекам лишить знаки
    Уваги найніжнішої таки,
    На пам"ять їм дарує залюбки -
    Як ордени, кавалки добрі каки.

    Все нюхають ці автори сердешні,
    Та стало вже і їм не все одно:
    Колись тут пахли вірші, як черешні...
    Тепер куди не стань - сеча й лайно.

    Як на "ПМ" заходимо щоразу,
    Вдихаємо цих "пахощів" букет.
    Поети ходять вже у протигазах!!!
    Ну де це, люди, видано таке?

    Хіба усіх вас жах не полишає,
    Хіба не нудить від таких чудес?
    Вже мантію учителя вдягає
    На себе засмердючений цей пес!

    На ноги лізе людям, як на сучку,
    Собачий бомж, ти все йому дозволь?!
    Він скоро всіх нас доведе до ручки -
    Огидне гавкало, смердючий троль.

    Шепнім адміністратору на вушко,
    Ой, діточки, ідею цю просту -
    Женіть із сайту цього Обісцюшка,
    Як любите хоч трохи чистоту!

    28.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)




    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.27 23:19 ]
    Жаботигр
    Себе жабисько тигром уявило,
    І стало надимати живота:
    Я з"їм тебе, лелеча клята сило,
    Та вже потуга нині щось не та!

    Надувся люто й луснув - засвистіло,
    Де сила тигра ділася ота,
    Мов пукнуло гидке зелене тіло -
    Травиченька голівкою хита!

    Не вчи орла без гордості прожити,
    Од того будуть наслідки сумні -
    Надмешся тигром, схочеш полетіти,
    Та луснеш, наче жаба у багні!

    27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Сушко - [ 2018.02.27 22:14 ]
    Пожива
    Невдасі увижаються тхори,
    Пацюччя, павуки, блощиці, змії.
    А я люблю тигрячий дужий рик,
    І хрускіт на зубах тонкої шиї.

    Чалапає в багні король ропух,
    Лаписьками перебирає ряску.
    А я люблю важкий тигрячий дух
    І на обличчі жертви жаху маску.

    В болоті бусл годує комарів,
    Довгастий дзьоб вистукує рулади.
    А я люблю когтисті пазурі,
    Та ікла, що не відають пощади.

    Потрапив бусол до котячих лап,
    Із пащі визира пір'їна сива.
    Лелека - велет для ропух і жаб,
    Для тигра - ненавариста пожива.

    27.02.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.27 21:33 ]
    Змова
    Злигалася зміюка із тхором:
    Давай лелеці лапи переб"ємо!
    Я обів"юсь, а ти зубами: "Хром!"
    Перекуси і вирішиш проблему.

    Немає птаха і нема проблем -
    Учив колись диявол із болота.
    І вчиться в нього це поріддя зле -
    Слизька, смердюча заздрісна сволота.

    І причаїлись тихо у кущах,
    І підповзли, підкралися у тиші...
    Та бусол дзьобом у зміюку: "Бах!"
    А тхір утік, як завжди, насмердівши.

    Хто любить у природі чистоту,
    Перед зміюкою не знає страху,
    Не дасть тхорам запанувати тут,
    В борні поможе він святому птаху!

    27.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  48. Олена Багрянцева - [ 2018.02.27 20:36 ]
    Я на тебе не злюсь. Це весна забарилася вкотре...
    Я на тебе не злюсь. Це весна забарилася вкотре.
    Стелить місто крихке понад нами шатро крижане.
    Ти майстерно береш найсумніші мінорні акорди.
    Щоб відчути мене.

    Я до тебе мовчу. Знову вітра шукаю у полі.
    П’ю малиновий чай, впорядковую все до ладу.
    Я сумлінно ходжу по хиткому нерівному колу.
    Не боюсь, що впаду.

    Відкриваю замки, переводжу годинники в хаті.
    Забиваю цвяхи у цупку безборонну стіну.
    Я чекаю тепла у пучечках пахучої м’яти.
    Я вертаю весну…
    27.02.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (7)


  49. Олександр Сушко - [ 2018.02.27 19:30 ]
    Сповідь чистоплюя
    Вгортаюся у галуни, єдваб,
    Приречений для царствених вакацій.
    Нехай кавалки підбирає раб,
    Естетові ганьба бруднити пальці.

    За вікнами буденності пейзаж -
    Старенька торбу тягне із базару...
    Мене ж такий дратує антураж:
    Співати хочу! Торсати гітару!

    На фронті лиш невдахи-вахлаки,
    Нехай воюють, не моя проблема.
    Саджаю різнобарвні квіточки,
    Пахучих яблунь виписав з Едему.

    Вмирає пес? Нехай собі вмира -
    Ще можу заразитися смертельно.
    Такі ж як я - дочка моя й жона,
    Розважливо-охайно-мудрі вельми.

    Без чистоплюйства нині аж ніяк,
    Тому у вись стовбурчу гордо носа.
    Але обцас потрапив у кізяк
    І розімліла гордовита поза...

    То що, браток,- відомий персонаж?
    Хлебчу кисляк, а кіт-хитрун сметану...
    Тепер іди, картопельки насмаж.
    А вірш забудь. Писалося зоп'яну.

    27.02.2018р.


    Рейтинги: Народний 4 (5.44) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (2)


  50. Сергій Гупало - [ 2018.02.27 19:50 ]
    * * *
    Ішла самотність у сліпі дощі
    І день осонцено котився.
    A я, таки наляканий , мерщій
    Напав на сірого котиська.

    − Коти, вoркоте, десять давніх бід,
    Сиди поважно у квартирі.
    А я… а я – у простір, у політ,
    Аби життя змінити сіре.

    Непевно похмурніє сірий кіт.
    Якась вина у нього зріє.
    Отак нам добре, бо навколо − світ,
    Пухкі у ньому наші мрії.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   485   486   487   488   489   490   491   492   493   ...   1855