ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Лариса Пугачук - [ 2016.06.24 23:30 ]
    Нести життя у два крила...
    … Кохання хочу літепла,
    Від пристрастей тонкого болю.
    Щоб ми сплелись, мов ковила,
    Десь у степу, у дикім полі.

    … Щоб вітер вив, імла повзла,
    А ми - стояли нерушимо,
    І душі наші до вершини
    Життя несли у два крила.

    … Щоб зорі обрієм пливли,
    А потім - в ніч сльозами впали.
    Я знаю, що давно колись -
    Всі так жили. І так кохали.

    02.10.2015


    Оригинал
    Светлана Мамрега (г. Белгород)

    … И нежной хочется любви,
    Животной страсти, чуткой боли –
    Чтоб мы срослись, как ковыли, –
    В степи глухой, в пустынном поле.

    … Чтоб ветер выл, мела пурга,
    А мы стояли – корень в корень –
    Душой и сердцем – небу вровень,
    Слагая жизнь свою в стога!

    … Чтоб плакал звёздами закат –
    А звёзды плыли… плыли… плыли…
    Я знаю – много лет назад –
    Так люди жили. И любили.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  2. Лариса Пугачук - [ 2016.06.24 23:08 ]
    Cимфония жизни
    Я в белесом дыму задыхался и падал устало...
    И не ждал ничего - и не думал, что вновь оживу.
    Но симфония жизни в усталых висках зазвучала -
    Как же вовремя Вы рассекли снов моих глубину.

    Вы летели... молчали... и только дрожащие губы
    Еле слышно шептали запретную мантру любви.
    Я застыл... знал уже - эта буря погубит.
    И себе - отойди, оборви, отпусти, не зови...

    Но сквозь чащу ресниц, нежно-хрупких, как тонкие стебли,
    Сорвались мы в бездонность слияния пристальных глаз.
    ...Бесконечности ветер летал и ласкал, не колеблясь,
    И дрожащие губы и кожи манящий атлас.

    31.07.2015


    Оригінал
    Вiктор Остапчук

    На гарячих щоках починається неодходимiсть...
    То не даль, то не обрiй, не слiд у вологiм диму.
    То стинання глибин.
    Ви так вчасно менi народились.
    Я вже думав - себе пересохлого не пiднiму.
    Ви летiли й мовчали.
    I тiльки схвильованi губи
    видавали загнуздану, стаєну вашу красу.
    Я зарiкся - то буря, то кара, то згуба!..
    Не торкну, не вiдкрию, не втримаю, не донесу...
    Та крiзь зарослi вiй,голубих i ламких, наче стебла,
    ми пробiгли i впали на галявину злитих очей.
    ...I трава припадала - квiтуча, настояна, тепла -
    до тремтячих, розвихрених, темних,солоних плечей.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  3. Адель Станіславська - [ 2016.06.24 14:58 ]
    Час вірний
    Не стане тебе.
    Не буде.
    Життя не верне навспак.
    І жити продовжать люди
    і сонце сміятись буде...
    Час - вірний, то ж буде так.
    Час прийде...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  4. Оксана Дністран - [ 2016.06.23 23:47 ]
    Липка історія
    На зварений джем прилетіла голодна оса,
    Усілась на крайчик великого мідного тазу,
    Так смачно пахтіла едемського саду роса,
    Що влізти у солод рішила небога одразу.

    З усього розгону пірнула у центр насолод,
    Залипла без права звільнитися навіть уявно,
    Їй вчасно прийняти б якийсь від спокус антидот,
    Тоді не прийшлося би сили втрачати намарне.

    Із порухом кожним влипала все більше у джем,
    Уже не до їжі, бо вирватись треба на волю,
    Дрібними їй видались інші дві сотні проблем,
    Кляла без розбору зрадливу поспішність і долю.

    Кружляла довкола армада із дружніх розрад,
    Дзижчання небоги ставало чимдалі глухішим,
    Хтось кинув, як лозунг: «Мажорний тримаємо лад!»
    Його нарекли всі одразу одним з наймудріших.

    Веселий мотив геть розвіяв липкий чорний страх,
    Під співи осу проводжали до раю із ягід:
    «Ця смерть є найкраща - для обраних тільки комах»
    А сонце сповзало все нижче клубочком на захід.

    Торкнулися сутінки крони найвищих дерев,
    Весь натовп стражденних, стомившись, хотів на спочинок,
    Постала між ними одна з найскладніших дилем:
    Іти відпочити, чи добрий продовжити вчинок.

    Вже більшість жадала скорішої смерті оси,
    А та, як навмисне, ніяк не хотіла вмирати,
    Від люті дзижчали чимдалі, тим зліше усі,
    А хтось закричав: «Судити! І вироком - страта!»

    Нового вождя прокурором обрали ураз,
    Знайшлись адвокати, суддя і ще парочка свідків,
    Хтось привід надумав, згадавши одну із образ,
    Відсутність обставин доповнили ниткою пліток.

    Спекталем страшним осиний здавався той суд,
    Бо кожен ужалити прагнув небогу сильніше,
    Що, мовби, частенько стрибала, не дивлячись, в блуд,
    І їла солодке – на заздрість літаючим іншим.

    Ще довго нектарні смаки ворушили б гуртом,
    Та вийшла хазяйка, заквітчана усміхом в здобу,
    Оса опинилась раптово за мідним бортом,
    А губи, як маки, знімали вже з варива пробу.

    Раділа врятована, липли лиш крила до п’ят,
    Та тільки колеги довкола кружляли із люттю,
    Немовби украли нахабно в них привід для свят,
    Всі наміри кращі давно уже були забуті.

    І щоб вже намарне отруту в собі не нести,
    Її спрямували на усміх на сяйнім обличчі,
    Надовго лишились на згадку укусів сліди:
    «Уперш, як чинити, подумай не менше, ніж тричі!»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  5. Петро Скоропис - [ 2016.06.23 12:24 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Під розлогим в’язом із шептами "че-ша-ща",
    завсідник тієї кав’ярні, що познача
    місце – позаяк є дерево, хай то в’яз
    або вільха – адже зелень переживе і вас,

    я, себто – аніхто, уселюдин, один
    із, підсохлий мазок д’нієї з живих картин
    малева пензля часу, що був дібрав
    зі збідненої палітри дещицю жизних барв,

    сиджу, шелещу газетою, думаю, на якій
    натурі усе це писано? які такі
    неназвані, безпритульні контури небуття
    ми відтворим у літніх сутінках – в’яз та я?
    1988


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  6. Ігор Герасименко - [ 2016.06.23 05:01 ]
    Один, два, три, три, чотири
    Очерет - один у полі воїн,
    а гроза накинеться за мить
    на редути, де їх тільки двоє:
    він і річка, що під ним тремтить.

    Їм три дні протриматись, три ночі...
    Хоч і кличе: "Списи, уперед!"
    Злякано травичкою тріпоче
    чотирьохметровий очерет.

    25.05 - 15.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  7. Адель Станіславська - [ 2016.06.22 15:45 ]
    Чую
    Як добре не мати гальма.
    Як добре бути безумцем.
    А фрази - лише загальні.
    Й невинності презумпція...

    Бо з хворого що? Аналізи.
    І ті хтось зробить "по блату",
    зашоривши совісті жалюзі,
    а ти хіба можеш чекати

    на зміни.. вікно відкрите...
    на розум... Дурня це, одначе!..
    Розбити б... Все вщент розбити!..
    Та чую, як Янгол плаче...

    червень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Комарецький - [ 2016.06.22 10:04 ]
    Ви ті...
    Ви ті, хто нас не дострелив
    Хоча зі смаком катували.
    І той ваш тиск, і той ваш вплив
    Нас лиш роками гартували.

    Ви несли горе – не добро
    У наші біленії хати.
    В ярмо нас ставили. Тавро –
    Тим, хто осмілився повстати.

    Які ж то, братчику, брати?
    Що розривають Україну,
    Що розоряють лан, хати,
    Коли герої наші гинуть.

    Під їхній пафосний мотив
    В сумнівній величі держави.
    Ми переможем тих «братів»,
    Ми сумнів свій вже поховали...
    26.01.2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Ірина М - [ 2016.06.22 01:52 ]
    Сонце
    На тобі сонце, будь з ним легка й вдячна –

    Казав чоловік і дивився безмежно гордо

    Повітря ставало тягуче як мед і гаряче

    Розпікало ніздрі і натирало горло.


    Легені всмоктували його і жували, жували

    Серце перекачувало кров як ніколи неспинно

    Нагрівались дахи, плавилися мурали

    Фарба текла по стінах як слина.


    Чоловік цілував у шию – і було душно

    Незахищене тіло перетворювалось у сплав металів

    Світило в очі, у скроні пекло бездушно,

    Ми чекали.


    Ми дратувалися і нітилися, як непрошені гості

    Спека нас збуджувала і бентежила

    Пальцями гладив ребра крихкі і гострі

    Ніби одне з них точно йому належало


    Воно горіло в небі – липнева ватра

    Пальці вгризалися в спину, спинялись вчасно.

    На тобі сонце – погрійся в ньому до завтра
    Потім загасне.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Василь Луцик - [ 2016.06.21 19:42 ]
    ***
    козак розкурює люльку на сходах офісу
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    розкурює люльку козак роздивляється хмару мовчить
    казали епоха нова а по суті всього лише но́ві субару
    і бари
    і всім остогидлі ланоси
    я хотів римувати до ланосів ануси
    але́ козака задрочило і це
    він аніразу не перднув
    і не почухав яйце
    і взгагалі
    як я казав
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    і життя це криве і косе
    його
    задрочило
    навколишнє
    все

    розкурює люльку козак
    але́ ні
    вже давно розкурив і говорить із богом
    у сраному місті де срані вогні сраного пост модерну
    у бога напевно пов'янули вуха
    та що тобі боже вже слухай
    емпайр
    стейт
    сраку
    порухай
    досить у доту задротити дурню
    займися людьми
    чи не варті вже ми
    га

    і тут козаку прилітає у пику нога
    а бог починає кричати
    я срав на це місто сраного пост модерну
    а козак прездивовано
    боже і ти?
    а той
    ти не міг стільки часу цього́
    зро
    зу
    мі
    ти

    га

    і знов козаку прилітає у пику нога
    цього разу вже права
    козак розізлився і дав йому тридцять підсрачників
    а бог йому кари зачубні

    і кров'ю стікали і зуби ламали
    взаємна розмова тривала чимало
    потратили сили перепочили вжили горілки і трохи амброзій
    і вже у небес на порозі каже господь козаку

    беззаперечно що срали на місто сраного ми постмодерну
    я тебе зрозумів
    ти мене зрозумів
    але я вже нічого не верну
    бо є усілякі закони які я придумав коли ми напилися із чортом

    старого не буде але́ це нічого
    місію маєш від мене для світу ти
    в сраному місті сраного пост модернусіх пост модерністів
    маєш успішно відпиздити
    згода

    козацьке обличчя було́ наче кримська погода
    аж сяяло щастям і сміхом
    товаришу та без проблем

    козак докурює люльку на сходах офісу
    його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
    його задрочив цей розрубаний навпіл художник
    козак докурює люльку
    повторює тихо
    товаришу та без проблем

    козак докурив і дочитує книгу дитинства
    послання до людства
    ґолем п'ятнадцятий
    лем

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  11. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.21 15:28 ]
    Дауншифтинг


    Пахощів сіна бракує улітку,
    Хати, колодязя, вудки, ставочка...
    Телеграфую: "Стрічай мене, Лідко!
    Є в тебе гуси, обскубана квочка.

    Прийде сусідка – відьмиця уп`яте,
    Заностальгує: ні школи, ні ферми...
    Виберу для дауншифтинга дату.
    Місто у випарах пива і скверни.

    Тиждень, як сич невгамовний – на дубі.
    Місяць – як віршів писати не хочу.
    Ми позітхаємо, сестро, край клубу,
    Де Чакроборті... чорти... тамагочі...".


    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.77) | "Майстерень" 5.25 (5.89)
    Прокоментувати:


  12. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.21 15:12 ]
    Шлях


    Сукня у стилі бохо.
    Шлях – у богему із... –
    Вільгим чортополохом.
    Карлики напереріз.

    Смичуть поділ: "...велика...
    Тут за мірило – пень".
    Смішно.
    Плямно.
    Безлико.
    Дзвоники нітелень...

    Полем гречаник теплий
    Діткам несе зайча.
    Хай вам шишки на епплах.
    Кнедликів-мрій вистача.

    Виляски вакханалій.
    Босий пшеничний цар.
    Швидкість моїх сандалій
    Вища за лжепіар.



    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  13. Адель Станіславська - [ 2016.06.21 13:52 ]
    Болеструмом
    Він належав не їй.
    І вона не йому...
    Тільки душі в'язала
    тонка павутина...
    дві далекі такі -
    у щемливу струну,
    у дзвінку тятиву
    різнолико-єдину...

    Десь у інших світах
    зустрічалися вже...
    Ким між себе були?
    Чи озвуться у других?..
    Перетнувся їм шлях -
    помережені сни
    штрихпунктиром чуття.
    Паралельностей дуги...

    Проминало життя,
    дні лягали в роки.
    Час розмірено біг,
    а дороги - нарізно.
    Лиш душа до душі,
    не рука до руки
    доторкались бува
    болеструмом наскрізно...


    червень 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (7)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2016.06.21 10:53 ]
    Смуги в небі
    Cмуги оранжеві в небі –
    Що то віщують вони?
    Вістку приємну від тебе
    Чи лиш оранжеві сни?

    Смуги оранжеві висі –
    Вже багряніють вони.
    Може то легкозаймистий
    Відсвіт кривавий війни?!

    Смуги вечірні свинцеві
    Стерли багрянці оті.
    Спостерегли вже оце Ви?
    Все є минуще в житті.

    20.06.7524 р. (2016)

    Київщина, Конча Озерна


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Герасименко - [ 2016.06.21 05:30 ]
    Кумири премилі
    Як ми чекали! Сонечко, з`явись!
    Години ці у цілковитій темряві,
    неначе вічній, злій-презлій, для віч,
    для ніжних-ніжних, можуть буть смертельними.

    Неначе снігом червень замело.
    Ми у пітьмі і холоді поплачемо...
    І врешті-решт засяяло воно,
    і насолоджуємося побаченням...

    Та затягнувся Сонечка візит.
    Напружено понурі очі мружимо.
    Але не стулимо до рисочок: висить
    над нами Хмара, біла. Як морозиво...

    11-19.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  16. Мирослав Артимович - [ 2016.06.20 18:17 ]
    День П’ятдесятниці
    Єрусалим… Жде гурт учеників,
    яких призвав Спаситель сього світу...
    І шум з небес… Огненні язики… –
    живі пророцтва Давнього Завіту.

    І Дух Святий на кожному возсів,
    їх осінивши даром різномов’я…
    І не було незрозумілих слів,
    лиш бесіда, окутана любов’ю…

    Чому ж віки
    – порозуміння тлінь
    нас доїдає, триєдиний Боже,
    крізь пелену минулих поколінь?..
    Невже – й майбутніх?...
    Може, досить?...
    Може?...

    20.06.2016




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  17. Ольга Значкова - [ 2016.06.19 22:45 ]
    Чотири періоди після...
    І
    Інколи треба
    ритися в смутку.
    В кам'яні грудки
    вкопую себе
    ІІ
    В пам'яті пастку
    спогад прилине.
    З в'язкої глини
    зв'язую пасок.
    ІІІ
    Води зцілили.
    здавлені ребра
    З битої цегли
    склеюю ціле.
    IV
    Порвана тричі
    вовняна нитка.
    З гострої плитки
    стулюю "вибач".

    19.06.16


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  18. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.06.19 19:14 ]
    "Терпень"
    ТЕРПЕНЬ
    Вже підошвú у мітингах потерті!
    Бракує нам рішучих дій чи шин?
    Не звичні місяці, а вічний терпень
    Панує в долі, в буднях, у душі.

    Нав’язують нам толеранство знову,
    Тож терпимо… До часу, до пори!
    Вже нудить від піарної їх мови!
    Бракує нам нових поводирів!

    Бракує нам Аттіли – на бариґів –
    І косаків, які колись були!
    Чому здобуте все – догори дриґом?
    Чому – навала криз, ревуть воли?

    Спимо собі, аж нам хребти потерпли!
    Та свіжий вітер ще відчинить люк!
    Скінчиться цей не вічний місяць терпень,
    Як підросте новітній Кармелюк!

    Отож, бариґо, сухарі суши!
    БРАКУЄ НАМ РІШУЧИХ ДІЙ! НЕ ШИН!
    ___________
    * Аттíла (Атилла) – вождь Гунської імперії, V ст.), яка простягалася від р. Урал та Кавказу до р. Рейн і від Дунаю до Балтики. Із 445 р. А. (Гатило?) – володар велетенської держави у Східній Европі, від Чорного моря до Рейну і від данських островів до правобережжя Дунаю.

    (© Любов СЕРДУНИЧ, збірка «ЗАЙДАМ – ЗАСЬ!», 2016)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  19. Любов СЕРДУНИЧ - [ 2016.06.19 19:51 ]
    "Ти грай, моя кобзо!"
    ТИ ГРАЙ, МОЯ КОБЗО!
    Озветься ще віщий степ,
    Озвучить колишню брань.
    І слава твоя зросте,
    Лиш грай, моя кобзо, грай!

    Про час, як була біда,
    Як нищили нас в ярах,
    Правдиво оповідай.
    Ти грай, моя кобзо, грай!

    Про нашого рабства віки,
    Як нищив північний враг,
    Як вільнився дух козаків,
    Ти грай, моя кобзо, грай!

    Про те, що співав Мамай,
    Коли не було й пера…
    Мамаїв уже нема…
    А ти, наша кобзо, грай!

    Відлунюй в серцях, буди!
    Бо я – не манкурт, не раб.
    До змагів нових веди!
    Ти грай, бандуронько, грай!

    І в темінь нічну, і в рань
    Край душу про рідний край!
    Зійшла ж бо вже наша зоря!
    Ти грай, моя ліро, грай!

    Зліковуй від давніх ран!
    Гуртуй поснулих, збирай!
    За волю – одвічна брань.
    Ти грай, наша кобзо, грай!

    І знову гряде пора!..
    Знов стогне земля сира...
    Ти – замість сурми й пера.
    Тож – грай, наша кобзо, грай!
    (© Любов СЕРДУНИЧ, 2016)


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  20. Василь Кузан - [ 2016.06.19 12:59 ]
    Дітям у День батька
    ***
    Серед облуплених століть,
    Поміж обвуглених історій
    Моє життя сумне стоїть
    І час від часу долю оре.
    Оракули міняють напрям,
    Вожді із натовпами йдуть
    До перемог, відтак – на нари,
    А я шукаю власну путь.

    Попутній вітер дме у спину
    І струшує зірки з небес.
    Ти знову помилився, сину,
    Якби лиш вчора, жаль і днесь…
    Але і сам я помилявся
    І падаю, бува, й тепер.
    Не помиляється, здається,
    Лиш той, хто спить. Або помер.

    Ми живемо. На виживання
    Нас кинув непідкупний час.
    Щодня впадаємо в кохання
    Немов у море. Па-де-ґрас
    Дарує парі позолоту
    На швидкоплинну мить одну.
    Занурюємося в роботу
    І плентаємося по дну.

    Та враз приходить розуміння:
    Ми доторкнулися до дна,
    Щоб відштовхнутися. Везіння
    Бездонне щастя. Вихідна
    Віднині втрата. По росі
    Із донечкою ходить втома.
    Тривога може? У руці,
    Мов прапор, істина відома,

    Що буде так, як хочеш ти,
    Лише не падай у криницю,
    Не спалюй зоряні мости
    І не дивись на жовті лиця
    Отих, що заздрять. Треба йти
    Тоді й підкориться дорога.
    Любов – найкраща допомога
    На роздоріжжі до мети.

    19.06.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  21. Михайло Десна - [ 2016.06.19 08:02 ]
    ***
    Веселішого за тишу
    я не знаю.
    Тиша лише.
    Веселіше тиші тиша,
    що на повні груди дише.

    Метушливий гуркіт поруч.
    І праворуч.
    І ліворуч.
    Смуток там – сусід і родич.
    Ти чи я для нього здобич.

    Про готель розчарування
    не пишу.
    Нема бажання.
    Хай моє уподобання
    особисте –
    не питання.

    Веселішого за тишу
    я не знаю.
    Тиша лише.
    Веселіше тиші тиша,
    що на повні груди дише.


    19/06/2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  22. Ігор Герасименко - [ 2016.06.18 13:52 ]
    До злету далеко
    І червень вже у височінь злетів!
    І прагнуть - плодики, іще у травні квіти.
    Та скільки необхідно кислих днів,
    щоб у раю серпневому доспіти?!

    В "червонобоке" зразу не стрибнеш,
    в "доросле" за хвилину не долізти.
    І яблучко, зелене і дрібне,
    сором`язливо тулиться до листя...

    11-17.06.2015


    Рейтинги: Народний 0 (5.47) | "Майстерень" 0 (5.39)
    Коментарі: (6)


  23. Леся Геник - [ 2016.06.18 10:59 ]
    плакала
    плакала я і дощ
    плакав зі мною поряд
    плакали вдвох отож
    не від біди чи горя

    плакали просто так
    сльози кропіли долі
    що то за дивний знак
    в сій світовій юдолі

    може то ми брати
    в баченні сонця й неба
    з тими дарма на ти
    що лиш на ви би треба

    може то ми такі
    щирі і малослівні
    сльози бува гіркі
    лити під ноги вільні

    ну та бо й що сльоза
    ся на долоні тиші
    поки впере гроза
    дощ плакав я і вірші

    25.05.16 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  24. Оксана Дністран - [ 2016.06.18 08:06 ]
    Українки
    Тендітні квіти лоно України
    Дарує людству, як взірець краси,
    Чарівні, милі і завжди гостинні,
    Мов діаманти чистої роси.

    Вони - окраса, ніжність і дбайливість,
    Всотавши мудрість рідної землі,
    В собі тамують силу і чутливість,
    Родзинок в них запаси - чималі.

    Зоря ранкова гарну вдачу дала,
    Таких хазяйок десь ще пошукай,
    У кожній - світла та добра чимало,
    З очей – іскринок сяє водограй.

    О українки, як вас не любити,
    Як зір для вас із неба не нести,
    Щоб ви цвіли окрасою для світу,
    Як символи натхнення, чистоти.

    Волошки й маки, айстри і жоржини,
    Конвалії у весняній красі,
    Бабусі, доні, матері, дружини,
    Які духмяні і прекрасні всі!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  25. Вікторія Торон - [ 2016.06.18 03:17 ]
    Він мав продовження — дитячий наш роман
    Він мав продовження — дитячий наш роман.
    Був страх засвідчити сумні тілесні зміни
    І недомовками, хоча б до половини
    Відкрити іншому рубці життєвих ран.

    В належну паузу, на спогадів межі
    З’явилось віяло поблідлих фотографій,
    Де всі були не в міру радісні, завзяті,
    В припадках сміху бешкетливі і... чужі.

    Кудись раптово розкотилися слова,
    І ти сказав мені «поплач на моїх грудях...»
    В яких не знаних мені вистудах і буднях
    Ця люба памороззю вкрилась голова?

    Не вболівай — мені нітрішечки не жаль
    Тієї юності, зухвалої й пружної,
    Твого волосся, ніби хвилі золотої,
    Твоєї усмішки, мов сонячний кришталь,

    І нетривкої оболонки, що врочисто
    Колись доручено нам було до пори.
    Її ми в юності бездумно прийняли —
    І, як приречені, наповнюємо змістом…



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  26. Віктор Ох - [ 2016.06.18 00:40 ]
    Звільнена від одягу
    Оголеність – не безпорадність – сила!
    Це натуральність квітки навесні,
    це абсолюту розпростерті крила,
    бажання і спокуси потайні,
    бентежна і кокетлива гра тіней,
    чуттєвості і щирості дива,
    собою бути без оздоб чи пі́ни!
    Відкрите тіло душу відкрива!
    Свідомо не прикрите голе тіло,
    що виставлене наче напоказ,
    одягнене в свою красу всеціло
    є істиною чистою для нас.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  27. Пелагея Секлет - [ 2016.06.17 23:18 ]
    Зі смаком весни
    Солодко... Вишневим цвітом
    Світять небеса.
    Припорошені із ранку,
    У пелюстках, мов в серпанку,
    Прокидались ранні квіти -
    Весняна краса.

    У дзвінкій весняній тиші
    Чутно спів.
    І перлиста черемшина,
    Мов заквітчана дівчина,
    Усміхається й не лишить
    Зайвих слів.

    Яблунева наречена
    У фаті
    Свято сонця відкриває
    У весняно-світлім краї.
    І шумлять дощі натхненно
    Золоті.

    Солодко...Шепоче вітер
    Уві сні.
    У вбранні стоять дерева,
    Все вкриває цвіт вишневий.
    Як же я люблю ці квіти
    Навесні.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  28. Ніна Виноградська - [ 2016.06.17 13:37 ]
    І буде син!

    Іще історія запише
    В життя у ваші смертний гріх,
    Коли посеред миру й тиші
    Ви наш вбивали оберіг.

    Прийшли «зелені чоловічки»
    З відомих моксельських світів.
    Через кордон, поля і річки
    Вповзали тисячі катів

    Мого великого народу,
    Що гречкосієм був завжди,
    Що цінував за все свободу,
    Не був готовий до біди.

    Бо поряд мав, казали, брата,
    А він підступно - на поріг!
    Щоб тільки кращих повбивати,
    За мову, що в собі зберіг.

    За нашу українську пісню,
    Красу дівочу і вінок.
    Вбиває без жалю і злісно
    Дітей маленьких і жінок.

    Вбива за те, що українці,
    За те, що мова не така,
    І що не стали навколінці,
    І що танцюєм гопака.

    Ми - вороги тепер навіки,
    Ми не пробачимо смертей!
    Вдова тепер без чоловіка,
    Сирітська доля у дітей.

    Сусіда нам не обирати,
    Та ми обачніші тепер.
    "І буде син, і буде мати!",
    Хоч поряд з нами кровожер.
    17.06.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  29. Валерій Хмельницький - [ 2016.06.17 09:20 ]
    Про їжу, питво і польоти у сні і наяву (поетична пародія)
    Ковтнувши сонце із моїх грудей,
    Ти зайченят ловив мені на тілі -
    Від цього я сміялась цілий день
    І ніч усю, аж поки зазоріло.

    Розсмакував упоперек і вглиб,
    А я лише тихесенько мовчала -
    Ти їв мене, неначе свіжий хліб,
    І пив мене, немов горнятко чаю.

    Як ескімо, я танула в руках,
    Про насолоду більшу і не мріяла,
    На шиї в мене ти залишив знак –
    Ну, а мене залишив при надії.

    Було тоді, наївній, невтямки,
    Чого мурашки бігають по тілу -
    І розплескали злющі язики,
    Що я літала - ну, і залетіла.


    17.06.16


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6) | "Оксана Дністран * * * Ти випив сонце із моїх грудей"


  30. Володимир Бойко - [ 2016.06.17 08:37 ]
    ***
    Вицвітає життя, як роками одбілена книга.
    Вже не ті кольори, вже не ті відчуття і смаки,
    І усе, що колись досягалося легко, з набігу,
    Нездоланним стає. Одбирають бажання роки.

    Ні вогню, ні тепла... Тільки мрякою душу залило.
    Остогидло усе. Не стає ні часу, ні снаги,
    Ні фантазій, що вже остаточно відкинули крила.
    І авансів нема. Час настав повертати борги.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  31. Ігор Шоха - [ 2016.06.16 22:02 ]
    Мить помилування
    Не дивина. Що уві сні люблю,
    те і жалію, і усе прощаю.
    О те минуле! Я і досі сплю,
    коли тебе із вирію чекаю.

    І досі ми обоє у кіно
    далекої дитячої країни
    чекаємо зачаєно години,
    яку уже омріяли давно.

    Але усе дає єдина мить.
    І не тому душа моя болить,
    і у юрмі тебе одну шукає.
    Усе ще любо-дорого мені,
    коли не наяву, а уві сні
    осиротілу душу обнімаю.

    06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (5)


  32. Ігор Герасименко - [ 2016.06.16 21:47 ]
    Про літо, липу і пилипа
    Злітає літо, зацвітає липа
    і рейтинги пахучості очолює:
    така велика, як жага Філіпа
    Кіркорова до Алли Пугачової!

    02.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  33. Ігор Шоха - [ 2016.06.16 17:59 ]
    Чужина лукавої меншини
    Живемо якось і не ми одні
    у горі нарікаємо на біди.
    А як мені радіти чужині,
    яку мені нав'язує сусіда?

    Єдинороси – золота орда!
    Як бути із такими наодинці?
    Ви любите собаку і кота,
    але ніде й ніколи – українця.

    Вдираєтесь в мечеті кримчака,
    втираєтесь оманою в довір'я.
    Ну що ви є за нація така,
    якщо не ниці покидьки Батия?

    Які ви зайві на моїй землі,
    злодії-завойовники, мат-роси!
    За що вас поважати, москалі,
    якщо ви в Україні малороси?

    Ви любите і сало, і торти,
    і Бога ...оскверняєте ділами.
    Які ви свині, нехристи-брати
    та ближні-вороги парафіяни.

    Воюєте до самої межі.
    Але язик об'єднує у стадо.
    Які ви всі обмежені й чужі,
    манкурти, яничари, колоради.

    І не даєте відліку собі,
    які ви українцями високі.
    Які ви одинакові – тупі,
    мої іноязичні й косоокі.

    Ще є «Айдар» і, ніби, є «Азов».
    А думаєте, що рятує неньку
    неуловимий Шаріков-царьов
    чи недобитий Швондєр-симоненко?

    Що не фігура, то Наполеон!
    Не сліпнуть очі і не в’януть вуха,
    що мафію очолює Кобзон,
    а Думою орудує Валюха.

    Які то є державні солов'ї!
    І як вас очаровує лукавий
    облесною натурою вужа.
    Які ви до оскомини свої,
    володарі украденої слави,
    романтики сокири і ножа.

    06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  34. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.16 16:16 ]
    No game can be play
    1

    У чорне дзеркало заглянь... у біле...
    Маркітний рейвах. Пандус - для калік.
    Блукала між вербиць... плодів хотіла.
    Тепер іди прямесенько... убік...

    Все бутафорне вляжеться... остигне.
    Нашле казок блощиця чарівна.
    Тебе не прийняло гніздо осине.
    ...а вже вигулькує крайок човна...

    2

    "До Кракатау ми... а може... й далі..." -
    Глузують виноградні слимаки.
    Тьма-тьменна їх на листі, на педалях.
    І липне сухозлітка до руки.

    Летять м`ячі - смугасті, жовто-сині...
    Торс гегемона гепнувся на шлак.
    Сто коректур внесли корейські свині.
    Всі правила затиснено в кулак.

    3

    Знов подорожник ліпиш до коліна.
    На ятці гнома - хвостики, мохи.
    А ось і кратер...
    Голубі трампліни...

    Спускайся - в золотаві реп`яхи!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  35. Катерина Маліщук - [ 2016.06.16 16:25 ]
    Втішайся, вічносте зрадлива!
    Втішайся, вічносте зрадлива!
    Обіцяне тобою тане.
    І мати віру за вітрила,
    Надію за небесну манну
    Не хоче знівечене серце.
    Скінчилась мить уже давно...
    Якщо ти, вічносте, озвешся -
    Зупиниться биття його.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2016.06.15 23:57 ]
    Нев'янучий букет
    ***
    Малює літо диво-міражі
    на цілині квітуючого поля,
    і деревій, і маки на межі,
    і на стезі живучі спориші,
    і синьо-жовті братки – нашу долю.

    ***
    Як незабудку у косинці
    її помітить наодинці
    і забуває цілий рік
    неідеальний чоловік.
    Але якої молодиці
    зі смаком спілої суниці
    не переплутає повік?

    ***
    Ко́шу отави. А квіти жалію.
    То залюбуюся, то порадію.
    І дорогі над усе
    дві конюшини, утяті косою,
    кольору крові червоної, тої,
    що й золотий еспарцет.

    ***
    Яка нев'януча краса
    оці волошки у колоссі.
    А уявляється і досі,
    що то у неї – і коса,
    і очі, у яких роса,
    і небеса, і синя осінь.

    ***
    Чари забуті і квіти пом'януті,
    та не міняю одну на букет,
    що у гербарій збирає поет,
    бо не зів'яне ніколи у пам'яті
    їх аромат і її силует.

    ***
    Бути чи не бути, гоїть чи не гоїть –
    а пелюстки білі опаду́ть усі.
    У саду лілея лілії ворожить.
    І яка юначе серце успокоїть
    знає лише ружа у її косі.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  37. Люба Світанок - [ 2016.06.15 15:40 ]
    ***
    От би вже тепер - не в школу,
    а до армії піти!
    Та твердять усі навколо:
    треба трішки підрости.

    Я щодня роблю зарядку,
    щоб пришвидшити свій ріст.
    Стану сильним, як мій татко,
    буду, як і він, танкіст.

    В школі вчитимусь старанно
    і читатиму книжки.
    Підніматимуся рано,
    підганятиму роки.

    Буду мамі добрим сином,
    захищатиму слабких.
    Адже неньки-України
    я - майбутній захисник!


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  38. Марія Дем'янюк - [ 2016.06.15 11:58 ]
    Абрикосове
    Чай з корицею...
    Ділюся таємницею...
    Абрикосове варення...
    У нас вечір одкровення...
    А на завтра - новий день:
    Я не я: твоя мішень.
    Лучиш кісточкою абрикоси...
    Та марно,
    Давно закінчилися сльози.
    У серці лелію плодове дерево,
    Щоб готувати солодке варево
    До чаю з корицею...
    Квітує сторицею.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  39. Світлана Луцкова - [ 2016.06.15 10:17 ]
    М"яч
    Таке учора сталося, хоч плач:
    Згубило ненароком сонце м'яч.
    Спочатку покотився він ускач
    На кладочку хитку, піддавши ходу.
    За кладкою старезний дід-вівчар
    В кошари заганяв отари хмар,
    А хмари утікали із кошар,
    І м'яч утік - беркицьнувся у воду.
    Й поплив собі, блискучий, мов линок,
    Повз очерет, лататтячка вінок,
    Де комарі збираються в танок,
    У ліс, в якому блуд за носа водить,
    Далеко від людей та їх осель,
    Там, де Макар своїх телят пасе.
    Ніхто йому обіду не несе,
    Бо, окрім нього, хто по хащі ходить?..
    ... Пограюся із сонцем у квача.
    А там, гляди, Макар віддасть м'яча :))


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  40. Оксана Дністран - [ 2016.06.15 09:46 ]
    ***
    Гойдалась на півмісяці душа,
    Уверх-униз - дохмарково, неспішно,
    Їй пригадалося малесеньке лоша
    Таке довірливо–беззахисне, потішне,
    Яке шукало між моїх долонь
    Чи запах мами, чи, можливо, літа,
    Смоктало, як льодяник, медальйон,
    Уміло так зворушливо радіти.

    О де ти, миле, сонячне дитя,
    В яких степах ганяєшся за вітром?
    Летиш галопом вздовж свого життя,
    Вогонь з очей пашить уже і ніздрів?
    Разок би верхи на тобі колись
    Промчатись полем, захват удихнути.
    Уява мрійно долучається до гри,
    Прогладжуючи місяця за кутик.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  41. Аля Кондратенко - [ 2016.06.15 02:01 ]
    Нету
    В глупой тоске, в глупой немой тиши
    Поворачивать вспять не спеши

    Понимаю когда, понимаю одна
    Все былое давно унесла пустота

    Не включая свет осмотрись по краям
    Нет ли там в темноте загрубевших ран

    Я уйду потому, что услышу любовь
    Где-то было - ушло, и не сбудется вновь


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Ох - [ 2016.06.15 00:09 ]
    Мистецтво Петриківки
    Можливо тому, що ніколи не знало кріпацтва,
    мистецьким феноменом стало козацьке село.
    Спочатку прикрасили стіни художні дивацтва,
    затим розписали усе, що у хаті було.

    З квітів, мурав* петрикі́вці отримали фарби:
    червону із вишень, зелену з трави пирію,
    з пролісків – синю, а жовту з цибулі й кульбаби.
    Розводили барви ці на молоці і жовтку.

    Всі інструменти для розписів також природні:
    гілочки, паростки, стебла чи шерсть із котів.
    Пальцями теж малювали умільці народні,
    імпровізуючи в розписах хто як хотів.

    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  43. Ігор Герасименко - [ 2016.06.14 20:16 ]
    Запах томатного соку
    У літній полудень ми готували борщ
    і з овочами давніми і свіжими.
    Отак і почуття різняться, бо ж
    одні з`явились, інші в зиму вижили.

    Весна в очах сіяє і в садах,
    і шлях у рік ми весело осилимо.
    Але в серцях чому, палкий, запах
    томатний сік туманами осінніми?

    11-12.06.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  44. Володимир Книр - [ 2016.06.14 17:16 ]
    3ball
    Це, друзі, гра -
    не з-за бугра!
    Отож, 3ball
    for all!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати: | "Play3ball"


  45. Іван Потьомкін - [ 2016.06.14 16:33 ]
    Різні сльози (за Лессінгом)

    Ховався вовк побіля кошари,
    Бо намірявсь, як місяць зайде за хмари,
    Десь так після третіх півнів,
    Коли вже й пса всесильний сон знесилить,
    Прожогом кинутись і вихопить вівцю добірну.
    Та що це?.. Двір освітлений увесь...
    Господар скиглить, підвиває йому пес...
    «Що сталось? Невже хтось із мойого роду
    Осміливсь поперед мене завдать господареві шкоду?
    Ні, цього не може бути. Не траплялось доти,
    Щоб хтось наважився піти мені супроти...
    Мабуть, якесь там горе... А в горі – не до сварки...
    Отож, піду відкрито, а не через звичну шпарку.
    Здорові будьте, пане сусіде!.. Та що я бачу!..
    Не варт питати, чому так плачете.
    Покотом вівці лежать, та не як завше
    Бекають і тішать серце й око ваше».
    «Горе тай годі!.. Не знаю, що й думать нині...»
    «Може, хтось із недругів ваших отруту підкинув?»
    «Спасибі, що, як і я,хочете знать причину».
    «А якже інакше. Вівці ж були такі справні й сумирні...»
    « Ти, вовче,- пес не втримавсь і в бесіду втрутивсь,-
    Співчуваєш і за отарою так слізно жалкуєш,
    Бо відтепер шлях до кошари не скоро вторуєш».
    Тай нагодився ти із наміром зловісним,
    Аби найкращу овечку затягти до лісу».

    P.S.
    Так-от і люди над покійним по-різному ллють сльози:
    Хто з горя, а хто потерпа, що вже нашкодити не в змозі.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  46. Оксана Дністран - [ 2016.06.14 10:39 ]
    ***
    Зворушує тремтіння білих вій
    Акації, що маревом розквітла,
    Я так люблю духмяний цей завій,
    Що в душу промінь добавляє світла.

    Джмелі хмеліють в ніжних пелюстках,
    Немов по шовку ходять босі лапки,
    Дрімають на суцвіттях – лежаках,
    Ліниво покидаючи канапки.

    Пилок нектарний сліпить очі їм,
    Наївшись меду, набринівшись гулом,
    Вертаються завжди у власний дім,
    Щоб відпочити від п’янких загулів.

    Замріяна акація услід
    Їм шле прощальний надлегкий привіт.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  47. Серго Сокольник - [ 2016.06.14 00:27 ]
    Лето настало
    ж. Днипро, июнь 2016. Мой "старый" стих о "постмайданном" приходе лета...

    Мир изменился до самого дна.
    Этой весной не настала весна.
    Мир изменился с ушедшей весною.
    Этой весною запахло войною.

    Запах слащавый, как пороха дым.
    Грудью дыши- не надышишься им...
    Наши надежды растаяли где-то
    Вместе с теплом приходящего лета.

    В лето впадают тревожные сны
    Памятных дней предвоенной весны.
    Летнее время со стрелок стекло.
    Лето настало. Но не пришло.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  48. Дарія Пацьора - [ 2016.06.13 23:11 ]
    Прикраси
    Люблю непомітні прикраси,
    Приховані від кривизни поглядів
    Не для поживи натовпів
    Рішучих злодіїв окраси,
    Які волітимуть їх вкрасти.
    Якщо не вкрасти, то спаплюжити,
    Словами-канатами,
    Мокрими від солоної води,
    Мов гарматами
    Готовими до війни.
    Канатами можна різати,
    Мов матроса під час шторму,
    Що опинився на їх шляху.
    Гарматами – просто вбивати,
    Лишаючи сморід диму на шматку,
    Який колись був мрією.
    І ми ці гармати сіємо
    В чудаків, що не ховають прикрас,
    Виблискують ними для нас,
    Мов мішенями…І ми мліємо,
    Прицілюємось, б’ємо, ріжемо,
    Гриземо себе, бо не вміємо
    Побачити власних прикрас.
    Осліплені очі у нас.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "Когда Муза работает..."


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.06.13 22:30 ]
    Добранічне

    пісок перестрибни – і світлотіней повен
    із марева пізнань спливе бурштинний ліс
    отам хатинка відьми і тістечко медове
    вгрузають у хвоїни сліди хвилин-коліс

    краплисті мухомори дзуміючі комахи
    стрімкучі перелети линяючих летяг
    в кубелечках поснули руді лисиці-свахи
    дивися ген вовчисько морквину в сон потяг

    навіщо вовку овоч ніхто не докумека
    він любить ніжну вовну і кров`янистий стейк
    грядки ропух обміряв заморений лелека
    і жовтим дзьбом цюка в цеберечко пусте

    відкрий мошисті двері лиши букет чи грушу
    скажи бабусі відьмі прекрасна молода
    і випурхнуть метелики а може сяйні душі
    із глека що на паколі забув яка вода

    в криничці киселевій заклякнуло латаття
    пелюсточки із крему а листячко безе
    шпалери у рибини котисько рве на шмаття
    схопив би із пательні линочка... не везе

    а ти не зупиняйся коли совині крила
    профуркотять за клуню і нямкнеться кажан
    бо не тебе ж зловила якась нечиста сила
    на ймення екзотичне Шестиголовий Жан

    не вельми ліс прозорий павук рудаві сіті
    навішував охоче й перфоменсом нарік
    там заблукати легко ще легше там прозріти
    і радість поросячу нести за сім доріг


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  50. Марія Дем'янюк - [ 2016.06.13 21:54 ]
    Полуничне
    Полуниця вилізла на листя,
    Сонце червонить її боки.
    В чашечці для неї доволі місця:
    Буду ласувати залюбки.

    Так духм'янить полуничним соком,
    Мов п'янке насичене вино...
    Полуничка умостилась боком
    На сметанно-біле полотно.

    Намистини цукру відтіняють
    Сонячно насичені плоди,
    Ягідки до рота потрапляють:
    Млію від такої смакоти.

    Червень примостився на ганочку
    І на мене любо поглядав,
    Як ласую солодко в садочку
    Серед пахощів ягід і трав.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   611   612   613   614   615   616   617   618   619   ...   1855