Цей дивний,
Дивний Новорічний вечір
Одразу скинув все на плечі:
Скорботу, ненавість, образи,
Незрозумілі переправи
туди-сюди, сюди-туди...
Хтось захотів кудись втекти,
Хтось з пут рвонувся на свободу,
А дехто втратив нагороду
Через дурницю, чи за підлість?..
Туди-сюди...
Та спіть спокійно:
З полону міста не втечеш,
Й до іншої планети теж...
Сюди-туди, туди-сюди...
Але на бал ти мусиш йти
Скоріш фарбуй червоним нігті,
Чекають друзі, час вже бігти...

31.12.2015

А задума знову – до вікна.
Побреде у дощову негоду,
Де вітрисько хмари підігнав
І гуляє у діброві гордо.

Там лихих не знайдеться людей,
А ширятимуть об’ємні змісти:
Добрий кіт по стежечці іде
І світліє небо урочисте.

Задля речей незнаних,
Що мають плинну суть,
Для слави і пошани,
Що прикрощі несуть,
Заради мрій забутих,
Із неясних причин
Ми обійшли статути,
Далеко пливучи.

Прощань уникни слізних
І голову не хнюп.
Плітки ми чули різні
Про злочини, брехню…
Страхи втамуйте, люди,
Рушати нам за мить,
Позаду Дартмур буде,
В Кальяо шлях лежить.

А сироти і вдови,
Що допомоги ждуть,
Подумавши раптово:
«Куди ж вони пливуть?»,
Вивчають нас тривожно,
Для них ми – дивина.
Хоча вони й побожні,
Та роблять шкоду нам.

Благословенні Богом
Ці землі острівні.
Республіки вимога –
Права для всіх одні.
Там балачки порожні
Відсутні і завжди
На ноги стати можна
Для захисту родин.

На площі і в соборі
Опівдні тиші стан,
І чути, ніби поряд,
Як хлюпотить фонтан.
А оніміле місто
Між юки вабить зір.
Надвечір – вітер чистий
Шерхоче жалюзі.

Погода дива гідна,
Блакить незмінна скрізь…
Дзвіночки мулів мідні…
Повсюди запах кіз.
А океан так просто
Рятує від рідні,
А раз на місяць гостем
Листи несе мені.

У барі пригостимо
Завжди привітно вас.
Ми будемомо простими,
Без всяких переваг,
Покажемо повсюдно
Навколишні місця,
Та на англійських суднах
Нам ланч не до лиця.

У Англії спогорда
Ввійду у роль як слід –
Танцює донька з лордом,
Віконт – іде услід.
Позаду – все величне
І кожний вдалий день.
Очікуване й звичне
Пробудження іде.

І подих Альбіону
Займає плоть і кров.
Це Лондон – бруд бездонний
І галасу нутро.
А небо неокрає
Зіпсовано дощем.
Лорд Варден як ся має?
А Дувр біліє ще?

1

Вижати, вижити, дніти.
Віршем бринить волоконце...
Днесь - опромінення звітів.
Нидіє жінка без сонця.

Ліктями в ложах улітку
Світ нажахав Ліліану.
Біс, розчесавши борідку,
Сипле зачервлену манну...

Вже й не дивуєшся, Отче.
Війни - робота добряча.
Моська баранчика топче.
Сідла отримує кляча.

"Нумо вперед, не лінуйся.
На тобі соку із дині.
Зайві діди та бабусі.
Всі - поголовно - тут винні"...

Ми не зуміли померти,
Вдобрити землі родючі.
Є новорічні конверти.
Суперлистівки пахучі.

Брату - широт автобану.
Матері шлю вітаміни...
Не піддамось на обмани,
Змиємо пелехи піни.

Вовк загяняє в тенета.
Лис продукує ранжири.
Падають з воза галети,
Закумарнілі кумири...

2

Видіти, вижити, дніти!
Бавтесь констуктором, діти:
Зводьте котеджі та вежі.
Пік Демерджі нам належав.

Вчіться поля пантрувати -
Від клешнюватого Хвата.

3

Сніг...
Соловіючі соцькі.
Думи та снива - пророцькі.

Кришать шишки людозвірі...
Скрапує Час по рапірі.

Схиблені важелі, ноти...
Законсервую чесноти.

Тістечка, тепле шампанське.
Жити навчуся... по-панськи.



2015

Здибились заметами дороги,
Сніг, як пил, роздмухують вітри, –
І якась невидима тривога
Тріумфально дивиться згори.
Мов звідтіль запитують чи досить,
Чи уже достатньо намело?..
Як сріблястим попелом, – заносить
Завірюха злякане село.
31.12.1

Пісня створена у співавторстві з поетесою Надією Капінос (Уляною Задарма)

Давно вже впали й жолудь, і каштан...
Жуки залізли в землю... Гриб сховався...
Щоб від похмілля свій поліпшить стан,
З горіхами до парку я зібрався.
Бо як не я, то хто, скажіть?... То хто?
Зима ж у парку! Білкам не до сміху!
Нехай псують фасон мого пальто
Кишені, натрамбовані горіхом!..

ПРИСПІВ

Ой білки, білки, білки-
(півкроку від горілки)
Зубасті, пазурасті,
Здивовано- мордасті,
Ще й ціннохутряні-
Навіщо ж ви мені???


...Дивлюся- лізе більченя руде,
Неначе б-то рознюхуючи, де
Горіхи ті, що я заборгував...
За ним вже інше... Мало я не впав
Додолу бяше помолитись ніц...
Бо серце щось відчуло- стережись!!!
Вже третя... П"ята... страшно вже мені,
Бо на годівлю я не брав рушниць...

Дарма не брав... Чому не брав?.. Не бра...
Бо вже в пальті прогризена діра!
...і сорок штук шалених білченят
Гризуть кросівки - аж до голих п"ят...
А найтовстіша білка! - йой бігмЕ!
Жує штани і ніжно каже "мє-е-е-е!!!..."
і голосом Андріївни - двірнички-
Скрегоче: -Не горіхи-полунички!

Ось найтовстіша білка каже- КАР-Р-Р!!!
(Можливо пережити цей кошмар???)
Дивлюсь... І назавжди втрачаю спокій-
Немов “Птахи” у тріллері Хічкока...
І лупають на викоті білкИ
Моїх очей... Архангели стрімкі
В халатах білих на мене плигають,
І гамівну сорочку надягають...

Лежу немов в гробниці фараон.
Все наче добре, ноги змерзли тільки.
А я кажу- Зима важкий сезон,
Про це вам скаже усіляка білка.
...Всю зиму я пролежав у палатах.
Прийшла по мене жінка- забирати.
Пообіцяв- не питиму горілки!..
...Ой! У дружини у кишені білка!!!...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115123100620

Коли в твої погляну очі,
Мов поринаю в дивний сон,
І прокидатися не хочу –
Такий солодкий твій полон.

Та опинились ми незримо
По різні боки барикад,
Хоча не стали ми чужими,
Своїми станемо навряд.

А я про тебе пам’ятаю
Усе, що бачив уві сні,
І все омріяне вкладаю
В ніким не співані пісні.

Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші неможливі сподівання.

Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової...
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.

Нема нічого зайвого навкруг—
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.

Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.

2014

У саду так гарно, все розквітло,
Виплекана Божа благодать.
На межі між мороком і світлом
Зупинились Душі і стоять.

За гріхи нема в Еден дороги,
Сяє світ гірляндами спокус.
Князь пітьми позбутися тривоги
Обіцяє кожному чомусь.

Жевріє далеко й лячно промінь,
Заніміли Душі на межі.
Голосніша журавлиний гомін,
В клопотах синиці та стрижі.

30 грудня 2015 р. Середа.

я забрав із собою вітер
гір стрімчастих, степів суворих
шепотіння хвиль вечорових
в чужині вони не говорять
окрім Криму – немає моря…

я забрав із собою зорі
поназбирані на Ай-Петрі
що ховали таємні нетрі
і молитва моя хвалебна
окрім Криму – немає неба…

я забрав із собою пісню
храму давнього й мінарету
як годиться анахорету
п’ю чужинське вино причастя
окрім Криму – немає щастя…

У вічі та у спину – білі сни,
розвіяні у ніч над голим полем.
Стирає мить старі й нові роки
з минулим щастям і прийдешнім болем.

Але надія… так вже повелось –
куранти б’ють і побажання звичні
озвучує душа, а інший Хтось
малює у душі круги дотичні.

У тих кругах ще крутиться Земля,
і сподівання на усе удале
жагу людську, як завше, окриля,
аби лишень круги… не відлітали.

30.12.2015

Застелила степи
Простирадлами білими,
А замети підбила,
Немов подушки,
Повбирала ліси
Оксамитами інію
І мости навести
Подалась навпрошки…

По дорозі із вітром
Роман закрутила,
Завірюхою-вальсом
По місту пройшла…
По-жіночому хитра,
Чарівна і мила!
Всі відчули ураз –
Господиня прийшла!

30.12.2015

Буде сніг чи...
голі вуха в Новорічну ніч у всіх,
цін сучасних завірюха -
непростий в крамницях
міх.
Не лінуйтеся!
Ще трішки.
На цукерки - вперті знижки.
Ой коти кредитні діжки!
І закочуй у ціну.
Ось чому
у ніч заввишки із ялинки
не до сну.
Пропонують мандарини -
шкаралупа без ціни.
Просто вийти з магазину
чи вдягнутися в штани?
Правда, легше, хто в спідниці...
звикли бачить без штанів.
Навіть нецензурних (з циці)
й у кредит бракує слів.

30.12.2015

1


Кортить жінкам писати недовірші.
Накришать слів - для подруги, куми...
Яніну при надії кинув Іржі,
Не по-джентльменськи гепнувши дверми.
Жаннет від принца утекла жвавенько,
Поповз куди й не треба силікон...
Вже Роза - непахуча міс, благенька -
Вступила в листопадний марафон.

Крилатками літають недорими...
Муркоче "та нехай..." критичний кіт.
Немов опеньки, визирають "прими"...
Стою окремо - птаха-моноліт.

Під сонцем чудернацько, непалючо.
Хитається чавунний парапет.
Усе було: протуберанці, ключик...
Яким відкрито брами до тенет.

Вистукують осріблені ковадла.
Ламаються багети і смички.
Були за друзів богомоли, падла...
Дорогу мітять білі слимачки.

2

Сміється чорним ротом сніжна баба,
Горобчик зазирає у цебро...
Я недовірші розумію слабо.
Витворюйте пульсуюче ядро.

Пегасся кволе, в`ялені копита.
Заламування рук, вечірній сплін.
Я недовіршами з водою сита!
Безкрилля піднімається з колін,
Поповнює когорти сіроманців.
Чатує між сосонками іклан.
Оптимістичненько, морозно вранці.
Двигтіє світ - засніжений вулкан...


2015

отак коли просто йдеш
і холод не зважає на кількість одеж
чи одіж чи одягу холоду не до тонкостей мови
тобі зрештою теж
чоловік попереду голосно кричить в телефон
коли ти заплатиш чуєш коли заплатиш
в мене грошей навіть на ліки нема
думаєш собі бач як воно
в когось навіть на ліки нема
в когось тільки на ліки і є
ну якщо вважати побутовий алкоголізм хворобою
але якщо вважати хворобою любов
тоді ти просто жебрак
і так дійшовши перехрестя дивишся у небо вечірне
чорне як піднебіння старої суки
господи ти ж не покинув мене
ти ж десь поряд мене за руку ведеш
господи дай мені хоч якийсь знак
запалюється зелене світло
поряд жіночка говорить дитині
побігли і не озирайся
позаду якийсь хлопець з портфелем в руці
голосно говорить в телефон
рухайся швидше заграв ти вже мене мудак

На сонці сніг вилискує ропою
На білім тонкошерстім полотні,
А по ночах лиш кашею пухкою
Не вперше видається він мені.
На сонці сніг іскриться і мигоче
Сліпучими мільйонами вогнів,
А по ночах яскрітися не хоче
У жовтім сяйві сонних ліхтарів.
На сонці сніг золотиться, мов криця,
А по ночах тьмяніє, як єлей, –
Ніяк на сніг не можу надивиться,
Розширивши повіки для очей.
30.12.15

Діти, ясла, школа, інститути…
Опісля рахуємо роки,
щоб уже ніколи не забути,
що і ми були випускники.

П'ятдесят, як рік один, минає
і літа, як снігом замело.
І уже майбутнього немає,
і минуле – наче й не було

Де ви, однокашники недавні?
Утираю насухо сльозу.
Йдуть у Лету душі православні –
хто під шум, а хто і у грозу.

Думали, – щасливе покоління.
Ні тобі війни, ані суми.
Душу опекла зоря прозріння.
Ми були. А будемо – не ми.

Думали, – усе іде по колу
і зійде́мось, як було, у школі
у післявоєнний перший клас.

П'ятдесят, як бігали ще босі.
Сімдесятий кожному на носі,
а війна війнула і на нас.

12.2015

У декого розум - ковтьоба у насті.
Подивишся пильно, відійдеш на три...
І вчать отакі Мирославчика, Настю,
А бебехи їхні від Сум до Кури.
Лякають неволею, крешуть салюти,
Спасають від кулі своє дитинча.
Приходьте хорошими, січень та лютий, -
У місто, де звергнули торс Ілліча,
Де люди, колись балакучі, веселі,
Жбурляють останнє у скриньку-діру,
Торують на свято путівчики в села,
Смакують рулети, ненавидять ру...

В торбинці Мороза - рахат, мармелади,
Зриває анцибол осмолений куш.
Транзитом літак - у сяйне Ельдорадо.
Тікаю від бевзнів-п`яничок - чимдуж.

Гундосить гід-стюард:"нарешті свобода...".
Немає по курсу туманностей-хиб?
Застрягли досад галушки в стравоходах.
Колишуться ребра в намисті колиб...

Не знаю рецептів для кожного серця.
Живу, рентгенуючи душі дерев.
Затихли актори у тьмяній гримерці,
Вже й ложка причастя - охвітна - дере.

Вимолюймо всі благодатного миру,
Інакше країна - вузеньке зеро.
Розставлять лукаві синів по ранжиру.
Кому ж ми розкажемо казочку про...

Сивіють бички, голубіють висоти,
Здорожчала марля, а мрії - атлас.
Розпродують поні чудні донкіхоти,
Махають лозинкою - навсепоказ...


2015

Роздача індульгенцій ворогам.
Ну а своїм – невідворотність кари,
якщо той свій осуджує бедлам,
в якому хазяйнують владні мари.
В минулому кричали за одне:
«Ганьба!» і «Геть!», але сьогодні знову
оте затяте осоружне «Геть!» –
промовисте і актуальне слово.

Налий-но, друже, бойових сто грам –
тверезому не зрозуміти щастя,
коли тебе купують, наче крам,
а потім продають. А хай їм трясця...

29.12.2015

"Спалили" вже усі мости,
Нема назад дороги.
Чи були ми: і я,і ти
Щасливими хоч трохи?

А може кожен поспішив
Все "обрубати" різко?
Тепер у згарищі знайти
Не можна бодай іскру

Полум"я того,що було,
Яскраво так палало,
Та...наші душі обпекло,
І...почуттів не стало.

Бо їх стрімкий-стрімкий політ
Раптово перервався,
Був веселковим увесь світ,
Сірим тепер здавався.

Розтали,мов туман вони,
І серце не тривожать.
Із обгорілими крильми
Літати вже не можна.

2015 р.

Білі цяточки-краплинки
На червоному,
Цю малесеньку комашку
Зовуть сонечком.
Вона літечко так любить
Й брата старшого,
Його промінці голублять
Цю комашечку.

На долоню мою сядь,
Тебе захищу
Я від холоду і зла,
Вітру та дощу.
І на волю відпущу
Та скажу::"Лети",
Бо удачу та добро
Всім приносиш ти.

Ой,плямистая мала
Намистиночко,
У блакитне небо ти
Зринеш високо.
Крильця крихітні твої
Хай не втомляться,
Ти ж до мене знов прилинь,
Любе сонечко.

2015 р.

Запах непрочитаних книг визначає моє дитинство,
кліщами витягує розмазані місяцями спогади
і досвід, що отримався від них значно пізніше
вже опісля того, як їх запах перейшов у мій.

А потім досвід вибігав на вулицю у гарну погоду,
їв теплі груші, скинуті часом у трави.
Скільки не намагався - не можу згадати запах моркви,
а груші пам'ятаю - груші пахнуть травою.

Після останніх рядків без хеппі енду - гіркий присмак,
після десятка підряд знищених груш - присмак солодкий.
Запах - лише одна з доріг, що мають спільну пам'ять.
Досвід - це те, чим ми перетворюємо його у спогади.

2015

Струсивши крапельки дощу,
Заходжу знову в прохолоду,
Але не знаю, чи прощу
Зимі за цей безсніжний подих.
Раз двадцять змінювала лик,
Дощі маскуючи в пороші,
Немов хотіла, щоб я звик
До примх її чудної ноші.
Які їй хочеться іще
Побачити метаморфози,
Адже, я вимитий дощем,
Вкриваюсь кіркою морозу?
Покровом снігу марю в снах,
Свій шарм втрачаючи помітно,
Як корабель у парусах
Десь на воді в чеканні вітру...
29.12.15

Звідусіль
(я чув "нізвідки")
розповсюджують плітки.
Рік новий тренує литки.
У маршрутці є квитки.
Звідусіль
(або крізь шибки)
рік новий ось-ось майне.
Головне - реальні свідки!
Ну, і рік...
Що настає.
Звідусіль
(а свідки чітко
як один фіксують це)
розсортовується швидко
мандаринова ялинка.
Під сальце...

Замовляє Дід Мороз
свій улюблений малюнок.
Чи Снігуронька є?
Ось
новорічний подарунок.

28.12.2015

Срібний місяць в жазі до спокут
Похилився на віти безлисті.
Небо впало в калюжу бридку,
Розчинившись у твані багнистій.

Розчепірені віти осик
Спрагло тягнуться в морок примарний.
Час Закляття робити. Проси,
Відьмо, сили на Темнії Чари.

Ти пройшла крізь бажання вогонь
По життях, що, мов попіл, розвіяв
Час стражденно-простертих долонь,
До одвічно-жаданої мрії

Перепонам на спротив кохать.
Віддаватись уся до останку.
І- страждать... (бо жіночно- страждать)
Тіло хоче... Із ночі до ранку...

Час незмінний. Змінились- часи.
Що змінитися мало- змінила.
То проси. Неодмінно проси
На Туман Приворотної Сили

У коханім кохання збудить.
Щоб відчув, скільки часу він згаяв,
І з коханкою іншою вмить
Зрозумів, як ТЕБЕ він бажає.

Ти суперниці вдієш назло
(Зло з добром- наче пані із паном...
Ніби з холодом поряд тепло...)
Хай їй коси затягне туманом,

Щоб у дзеркалі схлип- переляк
Віддзеркалив, що врода зникає,
І навіки в туманних полях
Хай кохання її заблукає.

Їй, як тільки почне засинать,
Щось жахливо-прийдешнє насниться...
...І тремтять. Мов від жаху, тремтять
Руки- віти на змерзлій осиці...


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115122811693

Страшно, коли видима смерть.
А ще страшніш, коли позаду.
Нагально.
І ти навіки у безвість впадеш
Зі своїми думками.
Так мати вмирає
З дитям недіжданим...
Доле, молю – в останній мент
Пошли мені першу,
Видиму смерть.
І часу людського з годину.
І лебедину цнотливість паперу...
Не знаю чому, а думаю все:
Найзаповітніше – в глибокому сховку.
Для нього остання часина.
Незайманість біла паперу.
Р.S.
Учаділі од псевдоісламської іржі,
Землю Святу, даровану юдеям Богом,
Кривавлять поборники "війни ножів",
І де тебе настигне смерть - знати незмога.

Щораз далі,
ще далі щораз
відлітають печалі,
віддаляють од сірих образ.

Щораз тонша
і тонша межа
поміж «прагну» і «ноша» —
там, де з радістю тиха сльоза.

Щораз ближче,
й зима промине.
Йдем до того, що кличе.
Неухильно. Ми двоє — в одне.

(27 грудня 2015)

Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
Це білі скульптури в музеї зимової тиші.
Скорбота, війна і тривога – слова-мечі.
Мовчи! Говорімо про інше.

На сході висвітлює день де-не-де людей,
живих межи мертвими, смерті байдуже обличчя.
І сніг у холодній клепсидрі безвільно йде…
Мовчу… Говорімо про вічне.

Про… світло і темряву? Зріле кохання? Чи
поезію? Музику? Музу? І знов запитання:
Коли засинають озе́ра і світ мовчить? –
По видзвоні гільзи об камінь.

2015

Я секретар бюро природи.
Пейзажі, ниви і гаї –
це репродукції мої.
А як міняється погода,
я переписую її.

В мені Отець переродився
для ретрансляції Творця.
Але, буває, для годиться
я витворяю морди й лиця
на старті їхнього кінця.

І поки не горять Стожари,
поля окутую плащем,
переганяю, як отари,
руді і чорно-білі хмари,
аби не плакати дощем.

Видобуваю грім і гради,
організовую паради
і фейки дурників ідей,
щоб народилися громади
високоякісних людей.

Я научаю вас любові,
і уму-розуму, і мові –
не кацапіти язиком.
А ви і ката не готові
оперезати батогом.

Я вас єднаю в Русь єдину,
я вам дарую Україну,
аби щасливими жили.
А ви радієте гордині,
якою тішаться осли.

Даю вам вітю-путю-петю
точилом розуму-ума,
якого ще у вас нема,
аби і вас боялись черті,
коли научені і терті
повилізаєте з ярма.

2015

Мало не всі чоловіки чомусь вважають,
Що обирати суджених - їх право
І головними завжди є вони.
Якщо захочуть - можуть покидати
Та зраджувати,потім повертатись,
Бо переконані - дружина все простить.

Та помиляєтеся,стльна половино,
Нічого жінка нікому не винна,
А право вибору - за серденьком її.
Кого воно полюбить-покохає,
Того до себе ніжно пригортає,
Щоб слухати там трелі солов"їв.

І зачаровані чоловіки тим співом
Уже ніколи не підуть "на ліво",
Коханим будуть вірні до кінця.
Усе життя у злагоді й любові
Прожити із єдиною готові,
Заб"ються ж в унісон їхні серця.

2015 р.

А горобчики малі
Цвірінчали на гіллі,
Сіре пір"я розпушили,
Із зимою говорили:
Ой,ти,зимо круглобока,
Кучурур не сип високих,
Бо ж поїсти не знайдем,
А без цього пропадем.
Скажи вітру-вітровію
Хай не дуже дме та віє,
Як насіння в сніг впаде,
Де ж його тоді знайдем?
Попроси мороза-брата
Не всі річеньки скувати,
Хай залишить хоч струмок,
Випити води ковток.
А коли ми наїмося,
Холоду не боїмося.

2015 р.

Небес бездонна глибина
До дна наповнена водою.
Дощів мелодія сумна
Узимку здогадку лиш троїть.
Вона відбита в люстрах днів,
До споду сірих і промоклих, –
Ані морозів, ні снігів,
А тільки дощ, як меч дамоклів...
28.12.15

Нікого ніхто не любив за декретом,
за закликом чи за наказом,
і милість, здобута благанням поета,
гіркіша прямої образи.

Не зрушити мертвий байдужості острів
натхненними тими рядками,
навчитись служити й любити непросто--
це вміння кується віками.

Дівчино, ти можеш що хочеш робити
і мстить Україні немилій.
Юнак, що тебе перестав би любити,
давно вже в сибірській могилі.

І той, що вам разом кувала б зозуля,
хто дух мав палкий, невгасимий,
запорпаний в землю, в потилиці-куля,
й навколо його побратими.

Від них не народяться співи і діти,
земля їх втрачає щомиті.
«Любіть Україну!». Не треба любити,
лиш дайте їй жити на світі.

2014

Блакитним полумям вітрів
похмурий світ спалила спека
як заздрили вони лелекам
згадавши друзів і батьків
-------------------------
І рідний край - повинність клята
змарніла молодість в пісках
сліпі раби, німі солдати
то в щиру юність вбитий цвях
----------------------------
Страждання кривди і тривоги
розлуки, розпачу, війни
бажали іншої дороги,
чекали іншої дороги,
не мали іншої дороги,
загиблі в армії сини
--------------------
Хто бачив біль на їх обличчі
неспокій, смукток, горе, страх
вогонь в душі, шалений відчай
гіркі прокляття на вустах,
гарячі материнські сльози
на горем скраяних очах
----------------------
тінь смерті в цинкових обіймах ,
вінчання з кулями в боях,
в нікому не потрібних війнах,
-------------------------------
Афганістан і Карабах
ви підкоряли безнадійно
серця заалишивши в пісках!!!!
____________________________
Блакитним полумям вітрів
похмурий світ спалила спека
як заздрили вони лелекам
згадавши друзів і батьків

Олександр Квітень

14 КВІТНЯ 1994 РОКУ

Вася з Алею зібрались,
Хоч і обмаль грошей,
Новоріччя стріти вдало –
У вирі розкошів.
Їжа, випивка – все буде
Із розряду екстра!
А яке-то свято, люди,
Без п’янкого сексу?!
З ним – задумала так пара –
Постаратись треба:
Любощам додати жару,
Піднести до неба.
Щоб інтим отримав допінг
І нічка вдалася,
Завітати до секс-шопу
Довелося Васі.
«Ба! – зайшов у шоп. – О мамо!
Як багато штучок
Для вибагливих панянок
І панів жагучих!»
Що узяти?.. Ню-халатик
(Крій а-ля ялинка),
А іще – дезодорантик,
Пахла щоб Алінка.
Далі – більше. І на палець,
Головний в коханні,
«Санту» з гуми шалу бранець
Купив без вагання.
Закріпив свою удачу
Цяцькою з Парижа:
Попросив гарячий мачо
Хлопавку з сюрпризом.
«Заряд світла у ній дужий, –
Продавець сказала. –
Бах! – і запалають ружі,
Ночі буде мало!
Вибух цей екстаз примножить,
Стимул дасть до ласки,
Перетворить ваше ложе
У яскраву казку...»

Ось й Новий рік у хатині
Відбили куранти.
Аля вийшла у «ялині»,
А Василь – у «санті».
«Санта» потягнувсь до Алі...
Та згадав тут Вася
Про ту хлопавку, що мала
Вибухнути щастям.
«Ай-яй!» – кинувся щодуху
За отим сюрпризом.
Гахнув! Аж додолу з грюком
Упали карнизи.
І не тільки! Наче факел,
Зайнялась «ялинка»,
Тобто той інтим-халатик,
Що вдягла Алінка.
Васі не до «санти» стало –
Рятував кохану:
Обливав її «Шампано»,
Лив сік і сметану...
Од халатика зостались
Спогади печальні:
Аля голою стояла
У куті вітальні.
Диво, що не обгоріла,
Їді – ой! – набралась
І у даль далеку сміло
Василя послала.
Виставила його й «санту»
За поріг з валізою,
Аби знав, як без гарантій
Купувать сюрпризи.

Не вельми надійся на вигоди, транші.
В траншеї спішить меценатка-Зима.
Давно б замирились на дні бокораші...
Засліпить лорнетом беззуба кума,
Насипле варення, присяде із чаєм,
Зітхає про хиби сердечні та гній...
По смерті вражині своїй пробачаєм,
Так важко у злобі сказати: "постій".

Діждатися б нені живої дитини.
Попихкує сиво безвір`я-дідусь...
Роздерла війна ця і межі, й клітини.
Лишила вдовицями Маш і Марусь.

В акне дівченята збирають на берці,
Подам чоловіку із песиком, хай...
І страшно, що завтра поголені "перці"
Почнуть зігувати заслинено "хайль".

Сміливиця-птаха - лечу на заслони...
І нічим спиняти звірину, людей.
А Господа Син завмирає у лоні -
Під брязк палашів, палацових ідей.

Ось Папа казав, що найліпше - у мирі.
Вік бабця моя удовою жила.
Безсніжна зима пригортає нещиро.
З офір-невідомців росте ковила.



2015

Шурхоче листя під ногами
І холодів іще нема, -
А вже шляхи мої снігами
Вкриває весело зима.
Вони лягають так невчасно
На ще не пройдені мости,
Що зору в сутіні неясній
Слід переправи не знайти.

З-під снігу пнуться стебла голі,
І хоч їх вигляд остогид, –
Не скоро зміниться навколо
Очам невтішний краєвид.
Та і чи зміниться? – Не знаю
Чи стане часу і снаги,
Адже прискорено вкривають
Мене, не танучи, сніги.

Ростуть, як мури, кучугури
Невпинно й швидко на виду,
Але, вглядаючись понуро
В замети здиблені, іду.
Іду, з надіями на диво,
Крізь смерчі білої імли
Туди, де весни щебетливі
Безслідно зникнути змогли...
26.12.15

Утрачені дитячі ролі.
Не возить Бозя калачі.
У полі – одинока доля
себе гойдає на плечі.

І поки жевріє ще ватра,
і сяє сонце на горбі,
усе, що дорогого варте,
заадресуємо собі.

Усі містерії забуду,
а пам'ятатиму оте,
на волі виведене в люди,
моє дитинство золоте.

Дарма, що мало тої волі
і що у школі вчителі
не розуміли, що у полі
такі солодкі картоплі.

А нині, ну яка то старість,
коли сидиш біля вогню
і юній пасії на радість
вигадуєш її меню?

І апетит не пропадає
на наші порції малі.
І я у пам’яті блукаю
...і чумакую по селі.

А поза обріями осінь,
як те омріяне дівча,
за пазухою все ще носить
мені окраєць калача.

Вона приходить у косинці
і за куче́рики її
червоні раки у корзинці
уже звичайно не мої.

Зате щастило забіяці,
який кружляв її у танці
у наші юні ще літа.

А нині що? Нема і знаку,
як ми пекли, бувало, раків,
коли торкалися уста.

2015

Ніжилася нічка в купелі з туману,
Ясні зорі сяйвом її поливали,
Підморгував місяць дивній цій красуні,
Та розплітав вітер її коси чорні.

В пахучім любистку вимиту голівку
Прикрасив чудовий віночок з барвінку,
Роси-діаманти сукню прибирали,
А взуття зелене трави дарували.

Музики-джерела весільної грали,
Дружечки-берізки весело співали.
Нічку-наречену обнімав так ніжно
Тихий вечір,щоби бути разом вічно.

2015 р.

Стогне зранена земля,
Як птаха підбита,
Вкриті мінами поля,
Мав би хліб родити.

Вщент зруйновані хати,
"Плачуть" вікна-очі,
Квітам би на них цвісти
Та...війни хтось хоче.

Розсварити,розтрощить,
Сіять ворожнечу,
В наших душах поселить
Смуток й порожнечу.

Щоби вбивцею вважав
Брат рідного брата.
Та ми скажем ворогам:
-Пішли ви до ката.

Не доб"єтеся того,
Щоб вам підкоритись,
Хочемо лиш одного:
В мирі й щасті жити.

Ви чого прийшли сюди,
До нашого дому?
Стільки принесли біди,
Богу лиш відомо.

Допоможе нам Господь
Вигнати вас звідси,
Дружно заживе народ
Вільний,український.

2015 р.

Маестро, Ви зіграйте вальс,
Я хочу, щоб бажаннями зустрілись,
Щоб вічно музика душі лилась
І вихором октав мелодія сніжила…

Маестро, Ви зіграйте вальс,
Щоб полонити мить щасливу,
Три кроки вбік – красивий реверанс,
У музиці дощів блукають зливи…

Маестро, Ви зіграйте вальс,
Так пристрасно і ніжно,
Щоб зупинився раптом час
В обіймах і цнотливих, й трохи грішних…

2015

Приверзлося Путіну в Кремлі
В божевільних снах, що він – месія,
І на всіх околицях Землі
Домінує путінська Росія.

Але я цих марень не боюсь,
В мене теж є сокровенна мрія,
Уявляю – там, де був Союз,
Синьо-жовтий прапор майоріє.

2015

чекаю дива спрагло кожний день,
у кожду шпарку зазираю вперто -
а там хурделиця регоче і мете
небілу яву спузи,
наче вето
на білий сніг...
бо нині, ти диви,
у моді сіре - люди і природа...
хапає вітер в неба з голови
благеньку хмару,
рве,
йому не шкода
ані зими, що груднем розляглась
на голо-голих вуличках, алеях,
ані чекання світла...
бо на світле - зась!
довкола темнолика епопея
думок і слів,
і навіть сподівань...
пуцує скло плаксивий промінь,
вечір...
та поміж пальці ревних нарікань
усе ж пульсує віра...
і, до речі,
можливо завтра, як зійде́ божок
нового дня супроти злого герцю,
жадане диво стиха зробить перший крок
на стрічу геть зарюмсаному серцю!
і врешті сніг охрестить чорний слід,
добрішим стане слово,
думка, дія...
всміхнеться світ,
бо забіліє світ,
і навіть совість, може, забіліє...

(26.12.15)

У жовтих снах зотліла осінь.
Відтінки сірого на слух.
І дні короткі голі босі
стоять у черзі в третій круг.

А там усе по номіналу.
Кладе життя на терези
гріхи нужди і капіталу
під пильним поглядом Кози.

Баланс активу і пасиву.
Роздача кульок і слонів.
Уже друкує Мавпа ксиву,
збирає кворум голосів.

І ходить колом скотиняка,
вдягає маски на роки.
Минулий раз була коняка –
вродили мрії-будяки.

А нині кізочка-овечка,
хай ме і бе, та все не те.
Донизу гривня, вгору гречка.
Їй в очі плюй – вона: святе…

А на підході рік макаки
з червоним задом на лиці.
Єднайтесь в люди, небораки!
Глухі обридли манівці.

Живемо, наче в зоопарку,
у клітці миру і війни.
Сидить штукар на троні-карку,
за вуха тягне гожі сни.

За роком рік тупцює доля.
Її утримує дракон
(отой,що в кожному). Є воля,
та заважає моветон.

Іди, убоге, йди вже з миром,
щоб в Лету канули часи,
де ниций рай з щурячим сиром
і духом псевдоковбаси.

26.12.2015

Откройте мне весну, я умоляю!
Не то в окно сама за ней уйду.
На первом же попавшемся трамвае...
чтобы забыть всю эту ерунду.

Уеду без пальто и без перчаток.
Без шапки даже... Мамочка, прости!
в моей судьбе так много опечаток,
отныне лишь сама буду расти.

Спешить куда-то, падать, ошибаться...
Пускай болит - такие пустяки!
Хочу любить, как будто бы пятнадцать,
скрываясь от губительной тоски.


24.12.2015р.

***
Ніхто не їде, поки не помаже –
одна із хибних істин де-не-де,
яка не ігнорується ніде,
аж поки калабаня не покаже,
куди його лукавий заведе.

***
У екзилі маялись поети
і писали вірші без імен,
і гонимі… їхали до смерті.
Та і досі є апологети
безголов’я нашого здавен.

***
У іншу душу в’їдеш не відразу.
І їздові лишаються чужі,
і поганяйли, наче по заказу –
куди не їде, все одно – зараза.
Немає місця пробі у душі.

***
Похваляють за роботу
і не помічають,
що не їде у ворота...
А коли малює ноти, –
цього не прощають.

***
Приїхали і пасинки, й сини.
І ті, і сі – Адамового роду.
Оба із гущі люду і народу.
А є і з категорії шпани –
відсіяна пуста чужа порода:
нувориші, злодії і пани.

***
У рай не перевозять кораблі.
Човен Харона у аїд чекає.
Але і там опиняться малі –
оті, на кому і вини немає
у тому, що Його земля палає.
Тому то і біда, що на землі
Бог творить, а лукавий управляє.

2015

Осідлала я Пегаса
Вже багато років,
Муза - подружка прекрасна,
Без неї - ні кроку.

Іноді цей кінь "брикнеться",
Мене з себе скине,
Тоді болить моє серце,
Пісня-туга лине.

Муза лагідна не завжди,
Теж свій гонор має,
То ж скажу вам чисту правду:
Тоді я страждаю.

Але все ж - ми друзі вірні,
Проживаєм в мирі,
І летять птахами вірші
Душевні та щирі.

2015 р.

Подільський засніжений краю,
Рідна моя сторона!
Тебе з Новоріччям вітаю,
А келих за щастя - до дна.

Летичівщино,серцю мила,
Село загубилось в садах,
Де юності білі вітрила
Й кохання сполоханий птах.

Там люди привітні і добрі,
Досі Богу молюся за вас,
І за тих,хто пішов вже за обрій,
І за тих,хто іще топче ряст.

Та від смутку усіх очищала
Щоби радості чиста сльоза,
А зла,заздрості отруйне жало
Нехай в душі не заповза.

Серця кригою щоб не скувало,
З Новим роком ще раз,земляки,
Щоби ваше життя розквітало
Нині,завтра й на вічні віки!

2012 р.

Мешкаю у Ймовірнім –
Надійніш мій Дім, аніж Проза –
Не злічить, скільки вікон у нім,
Двері чудові напрочуд.

Кімнати – із Кедра –
Непроникні сторонньому Оку.
На віки вічні Дах,
Немов Небесна підкова.

А найчарівніш – Гості.
Займаються в чім є потреба
Розгорну на всю широчінь малі Руки мої
Аби пригорнуть Рай до себе.


Emili Dickinson
I dwell in possibility –
A fairer House than Prose –
More numerous of Windows –
Superior – for Doors –

Of Chambers as the Cedars –
Impregnable of Eye –
And for an Everlasting Roof
The Gambrels of the Sky –

Of Visitors – the fairest –
For Occupation – This –
The spreading wide my narrow Hands
To gather Paradise -

Безодня. Чи справді без дна?
Коли то зостала одна?
Безодня. Без огляду дня.

Застигла імла. Таїна.
Загублена крихта зі скла.
Така невловима вона.

Тамовано погляд очей.
Тамовано подих оцей.
Примарне суцвіття ідей.

Що сховано в простір без дна?
Що зможе здобути вона?
Стоїть ще і досі стіна.

Прорвало у серці діру.
Не вдасться прогнати мару.
Так важко ловити зорю.