У мене нинька свєто -
прийшла "на гойда" Свєта.
Гайда гойдатись, птасю,
я майстер в масю-масю.

Підемо мандрувати,
за стіни сі лапати,
зацьомкаю ті моцно,
поставлю поруч ноцник

і най сусіди чуют,
як помпка фест працює.
Напомацки блукаю,
країну мрій шукаю.

Ну зачекай - дорвуся,
та шось ми клац по вусі.
Шо за манєри, Свєто -
то мало бути свєто.

Шось лізе просто - оба!
Шось лиже мого лоба,
шось дихає так часто
же дух підносить ласти.

І шось таке мокреньке,
і шось таке тепленьке...
Вмикаю світло бодро,
а то - Сіркова морда.

Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

як живе
без мене
Львів
знає тілько він
там я першу кралю
стрів
слухав Юр’їв
дзвін

там лежать
батьки мої
цвинтар не один
не казав мені
не їдь
не просив
не йди

не питався
чи вернусь
де родився
ріс
дав мені на сивину
спогади старі

от і ношу в серці
щем –
вулички вузькі
каменяр
із кобзарем
і трамвай міський

сплячих левів
маю двох
море черепиць
найрідніше там
Різдво
краще всіх
столиць

тут нема
таких батяр
ґвари
і манер
не на Краківський базар
я іду тепер

жеби мешти
си купив
батярівку теж
і бим гальбу пива
вбив
не єдну
авжеж

мурмурандо
мурмуранд
пісня
на галь-паль
я не яндрус
не амант
не якийсь хабаль

та в судинах
львівська кров
без принук тече
шляк не трафив ще
агов
поки в серці
щем

Заплітає в Україні вітер хвилі моря сині.
Сонце гори обіймає і трембіта гучно грає.
До осель своїх лелеки повернулися здалеку,
Вже малі лелеченята зустрічають маму й тата.
У степах високі трави і світанки золотаві.
Ключі неба журавлині, диво-кетяги калини,
Пісня мами, слово тата – в нас цього не відібрати:
Нездоланна і єдина наша люба Україна!

І що людина проти цих небес? –
така маленька і така вразлива…

Можливо, віра, що Христос воскрес
мені поможе спромогтися дива
все ж зазирнути вдаль за виднокрай,
до горизонту дотягнувшись серцем.

Обітований відшукати край,
надій розбитих поєднавши скельця…

28.05.25

 
вразо
вразо
 
о ти є красуня серцями граюча
вразо
о ти усяко чарівна коханочка
вразо
 
тебе я прошу до хати
шкоди не завдаватиму
оскільки ти моя о так
о вразна леді
 
побачу тебе на сцені оцій
вразо
мене вимушуєш устати зо скриком
вразо
о бейбі слухай-но
я визначився
утомився витрачати цінний час
оскільки ти моя о так
вразна леді
до тебе йду
 
тебе я прошу до хати
шкоди не завдаватиму
оскільки ти моя о так
вразна леді
 
до тебе йду
я йду як належить
вразна леді
усі полуди
ей вразо
о чи зглянешся
вразо
ей сягни бейбі
усе що відчуваю
о те яка ти
вразна
вразна леді
вразна леді
 
 
 
 
 
 
 
 

Світ молодшає зараз, не сивіє.
Бачу сонце я поміж мрякою.
Люди, будьмо глибокими й сильними,
Гармонійно-відвертими, знаковими.

Люди, будьмо взаємочуйними,
Благодатними та духовними.
Розквітаймо, щоб нас відчули
Надзвичайними й наповненими.

Світ нарешті стає синхронним —
Не теорія це, а практика.
Я відверто кажу, без іронії:
Кожен з нас — це нова галактика.

І я вірю у це сторіччя,
І хай буде на те Божа воля:
Люди будуть духовно ввічливі —
Нам достатньо для досвіду горя.

Як важливо рости у світлі
Розуміє поки не кожен.
Але в цьому швидкому світі
Люди — світло і правда Божа.

Істині холодно зимами,
Думи розпечені - в інії...
Я не полюю за римами,
Може, колись, як здитинію.

Липи торкаються вітами,
Змахують спогади юності.
Довго крещендо німітиме
В чорних обіймах байдужості.

А от у диво я вірую,-
З ляку сховалось під каменем.
Кличе журавлик до ирію
Марно - крило моє зламане.

Вічне - в патьоках і накипі,
Виразки видко під лахами.
Друзі ж нашітпують наклепи,
Лізуть в гніздо вогнептахове.

P.S:

Доста наслухався вереску,
Багнеться танців і музики.
Критика зайва для бевзиків,
Клізму зав'язую вузликом.

Пила веселка воду з озерця
Після травневої зливи.
Коханням своїм полонив моє серце
І щастя з"явилися крила.

Жагучі цілунки солодкі-солодкі
Пестили так ніжно-ніжно.
В цю мить ми удвох забуваєм про роки,
Триває вона нехай вічно.

2015 р.

Хочу пісні......
...натрапивши на цю поезію, подумала: дочекалася пісень, генерованих ШІ. Записала 30 поезій.
Музика, вокал ексклюзивні.
Задоволена. Записи з відеорядом, ШІ малював ілюстрації за моїм описом, поступово ставлю на свій канал - ютуб.
Заходьте, дивіться. Посилання на мій канал в епіграфі.



1

Переносять пилок нью-бджоли,
Мозаїчна хвороба хисту.
Я посмикую дзвін, кодоли...
І шукаю в багні пречисте.

Чоколядні зчерствілі пляцки -
Залишили на пні наяди.
Слів у мові, кажу, багацько.
Їм не треба щедрот, "нє надо".

2

Жабенячі пісні та лемент.
Покотилися луни гаєм...
Я обрала рядно окреме,
Море тут штормить, набігає.

Оминаю коші старійшин.
Десь юнацтво гарцює кволо.
Мушель зраночку втричі більше -
Викладаю бурштинне коло.

3

На засмагу - піски липневі.
Трішки перцю, щедротно - кави.
Хтось нашіптує "ко...ро...ле...во",
Обіцяє форт, пароплави.

Хочу пісні, що мрійне будить!
Соломини хапаю... сяйно.
З вежі див оглядаю буди.
Кошеніль наливаю в чайник.

........
2017

Місяць бачить уночі,
Як топчу алеї, –
Загубилися ключі
Від душі твоєї.
Спрямувавши очі вниз,
Поглядом шукаю
Їх, загублених колись,
Від бруківки скраю.
Пам’ятаю, що десь тут
З брязкотом упало
Те, чим душу відімкнуть
Пробував невдало...
28.05.25

Обсипана листям трава,
Таким передчасним у серпні,
Стоїть, як надія жива,
Як шхуна на березі серця.

Це листя сховає в собі
Все те, що болить відчайдушно,
Що втомлене у боротьбі,
Згорілі та вигаслі душі.

Це листя - немов письмена,
Що небо нам подарувало.
Впізнаємо в них імена,
Що скинуть у річку Ваала.

19 серпня 2022

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

П'єро. Печаль зелена

Із мі́ста по́ночі втекла́ Мальві́на лю́ба,
Стер макія́ж, скриви́в дуго́ю гу́би,
Диви́вся в за́водь, не пірну́в, печа́ль зеле́на,
Порі́зав ту́по бриль і дерев'я́ні ве́ни.

Не побива́йся так - вона́ нещи́ра,
Досто́йна прима та лише́ сати́ри,
Та ко́жна з нас П'єро́ уті́шить у теа́трі!
Афі́ші рвуть, портре́т лети́ть у ва́тру.

Дві ля́льки суп несу́ть на мі́дній та́ці,
А я́ - на сце́ні - в ма́реві жалі́в-простра́цій,
Сиджу́, зака́сую рука́в, стира́ю бро́ви.
Мальві́на полеті́ла за лункі́ дібро́ви.

Ми Караба́са умовля́ли - розшука́ти,
А він крича́в, і тупоті́в - посе́ред ва́ти,
Пес Артемо́н засну́в, горта́вши зо́шит,
Писа́в тобі́ соне́ти я - почу́ти змо́жеш.

Я ковпако́м руди́м ношу́ води́чку па́льмам,
А ти́ в Рено́ усі́лася - вища́ли га́льма,
Знайшо́в на сце́ні твій брасле́т, перли́ни, бу́си,
Пове́рнешся - роби́тиму вершко́ві му́си.

Мело́дія душі́ - суці́льні мі-бемо́лі,
Ми па́рою були́ - у дощ - край парасо́лі,
Моро́зиво прині́с, а ти́ скриви́ла гу́бки,
З тобо́ю взи́мку не зігрі́юся - край гру́бки.

травень 2025

***

Не знаю, чи зустріну Вас колись,
Та, власне, не важливо,бо Ви стали
Частиною солодкої печалі,
Що проростає там, де біль з'явивсь.

Я не тримаю днів, що в синю вись
Мене несуть, немов би у провалля,
Бо є в розлуці — лагідні деталі,
Вони не рвуть, а ніжно кличуть вниз.

У  пам'яті живе моїй зізнання -
Ви не зі мною. Та і не були.
Лиш слово Ваше — дотик у мовчанні.

Як крихта світла - іскорка хвилин,
Мов голос серця на моїм екрані,
Надії промінь в натовпі щілин.

(С)Ольга Подущак

***

Невже якесь я правило порушу,
Якщо прийду до Вас таким, як є?
Не має барв бліде життя моє,
А почуття закралося у душу.

Чи знов замовкнути себе примушу
Під сильний дощ - він без перерви ллє.
Між нами безліч старовинних льє,
Та десь далеко гріє слово "дуже"...

Повірте, що в житті буває й так!
Окрилений, закоханий дивак,
Малюю римами чужу заграву.

Мені зарано кликати весну -
На землю падають через одну
Ромашки пелюстки: "життя" - "вистава"...

(С)Артур Курдіновський

У вранішніх росах доріжка з конвалій,
співають дзвіночки тендітні і ніжні
мелодію ранку. Проміння чимало -
вже пестить тоненькі смарагдові ніжки.
Дінь-дінь і дінь-дінь - це мотиви світанку
звучать білим дзвоном у світлому лісі.
Птахи їх підтримують без перестанку,
бо темряви впала таємна завіса,
а поруч дубок - молодий охоронець
красу лісову береже всім на радість.
Дивись, обережно роби свої кроки,
Не знищуй конвалій, смарагдові трави.

Зліпити душу неможливо —
крізь пальці сиплеться пісок.
З роси й води у буйну зливу,
мене створив Всевишній Бог.

Ні перед ким не плазувала,
та не годила ворогам.
Примхлива, думаєш, зухвала,
а я в тобі будую храм.

Хоч едельвейс росте на скелі,
та соки п'є із висоти.
Ти — геній, а я дощ в пустелі...
Пошли мене під три чорти...

27.05.2025р

 
скажи мені де
нашукать віскі-бар
о не питай
о не питай
де нашукать мені
ще віскі-бар
о не питай
о не питай
як не найдемо
іще віскі-бар
зостанеться вмирать
зостанеться вмирать
зостанеться тільки
хіба що умирать
 
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
 
 
скажи де шукати
дівчат молодих
о не питай
о не питай
де нашукати
дівчат молодих
о не питай
о не питай
як не найдемо
ми дівчат отих
зостанеться вмирать
зостанеться вмирать
зостанеться тільки
хіба що умирать
 
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
 
 
 
 
 
 
 
 

https://www.youtube.com/watch?v=v8FxKqOpZPE


Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Мальвіна На стежинах мурашви

Як п'я́нко па́хне ско́шена трава́!
З обні́жечка на хво́ю мо́жна впа́сти,
Диви́тися на ла́пки зозуля́стих,
Із-пі́д брудни́х мере́жив рукава́,

Перу́ка голуба́ сповзла́ до крил,
Пес Артемо́н вподо́бав ля́льку Мі́лу,
Верте́пу діл ковзки́й, у чо́рній цві́лі,
Від лицеді́їв утечу́ щоси́л,

А Ляльково́д - услі́д. Вола́є: "...сто́й!".
Він батіжко́м маріоне́ток ля́скав,
Дава́в лящі́ за ля́псуси і ля́си,
За хи́би у робо́ті рук, підо́йм,

Упа́сти б на стежи́ни мурашви́!
Не монпансьє́ смокта́ти - го́стру гли́цю,
Лежа́ти ні́мо - пагінце́м суни́ці
І пророста́ти крізь кише́ні шви́,

Найму́сь на ри́нок - де́ртиму луску́,
Слизьку́чі ри́би, о́чі кров'яни́сті,
Дід-Караба́с усі́вся на пеньку́,
Прині́с карто́нний дім, руде́ нами́сто,

А у четве́р по лі́тній зли́ві, мо́же,
Запро́сить у теа́тр віконт-вельможа,
Поши́ють гно́ми су́кню з крепдеши́ну,
О ні́, теа́тр набри́д, куди́сь поли́ну,

Ніко́ли я не чу́ла шу́му мо́ря,
П'єро́ навча́ла гра́моти і до́-ре́,
А Бурати́но кля́кси лив на а́ркуш,
Вліта́ю стрі́мко в помара́нчу-а́рку,

Луна́ють гі́мни му́зі Мельпоме́ні,
І зно́ву - про́кид - шум, софі́ти, сце́на.
Луна́ють гі́мни му́зі Мельпоме́ні,
І зно́ву - про́кид - шум, софі́ти, сце́на.

2025
поезія із книги Світлани-Майї Залізняк "Птахокардія", оновлена авторська редакція.

Із передсма́ком ядерного вибуху
Весня́ний ранок нову днину видихнув –
Запахло горе яблуневим квітом...
«Ніко́ли знову!» ширилось парадами.
Та нас у змову затягли порадами –
Дамоклів меч навис над білим світом...

Порушивши канони і традиції,
Ми навмання у сіре небо тицяєм –
Чекаємо звідті́ль святої манни.
Але не можна так: удень молитися,
А уночі украденим давитися,
Уводячи Всевишнього в оману.

Приниженням, погрозами і жартами
Труїли люд подвійними стандартами –
Не знав ніхто, як діяти належить.
У камуфльованій брехні і соромі
Топили нашу матінку-історію,
А згодом – ґвалтували Незалежність.

Ми у бою зітнулися з агресором,
Але проспали «тихого-тверезого», –
Попереджав іще Кобзар про нього, –
Того́, хто вдень доводить нас до то́ропу,
А уночі – цілується із ворогом
І по́тай чорта іменує богом.

Байдужості появу умертви.
Якщо не хочеш бачити нічого, –
Прислухайся до голосу трави,
До вічного у часі монологу.
Почуєш сміх шершавого листка
І тихий рух тремтливої стеблини, –
І з’явиться допитливість така,
Якої ти не відчував донині.
Відкриється натхнення таїна,
І звуки перетворяться у слово, –
Дівається байдужість, як мана,
Від шурхотів одвічно загадкових.
24.05.25

Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто відсотків є для мене,
Бодай відсотком стану для неї

https://www.youtube.com/watch?v=pA00WSlnSyA

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
Використане дитяче фото поетки. Ілюстрації згенеровані ШІ.

Сенси

У бранзоле́тах - му́за,
ске́льця доро́гу вкри́ли,
ма́є верби́цю в лу́зі,
ся́є напе́рсток си́ли...

Се́нси - прему́дрі со́ви,
Ший, викида́й бала́сти,
вимрІй мандрІвку, по́вість.
Кри́шаться хліб і ща́стя...

Відполіро́вуй ту́бус!
Калейдоско́пні ске́льця
хам розбива́є гру́бо.
Ту́лиш пташа́ до се́рця...

СвІжо, трава́ сюрко́че.
Хо́дять півсо́нні гно́ми.
Впа́ли срібля́сті но́чви.
Ста́рших нема́є вдо́ма...

Са́дна, дитя́чі тра́вми,
ра́йдужні втІхи - бри́зки.
Га́рне обли́ччя ма́ми.
Сли́ва - крізь дно коли́ски...

Ба́бця на па́кіл - во́вну.
За́йчик принІс цуке́рку.
Ма́льва - яскра́ва, по́вна -
хи́литься до люсте́рка...

Я народи́ла зІрку -
з ха́осу днів і ми́слей,
їй не підхо́дять мІрки,
ра́мки бето́нні, сти́слі.

Щи́ро бажа́ла ма́ти
ся́яти над прозаї́чним,
зІрці мере́жу ша́ти,
шлейф доточи́вся двІчі.

2025

Зозуленька ворожка до лісу прилетіла,
Комусь літа щасливі відлічує щодня,
Для когось трохи смутку вона наворожила,
Хтось вірить, хтось не вірить, таке наше життя.

А соловейко соло виводить на калині,
Хочеться в краще вірить, як слухаєш його.
Ота чудова пісня серця всім полонила
І ніжно обіймало кохання нас крилом.

І що би там не сталось - життя таки прекрасне,
Треба його прожити, а не проіснувать.
Добро, усмішки й радість уміти дарувати,
Тоді себе щасливим ти будеш почувать.

2018 р.

У розпалі вночі бісівський шабаш,
украли денне світло духи зла.
Лунає в пустоті небесний чардаш –
то душу поглинає зла імла…

Марго, ти відьма… Неповторна відьма!
Усе нарешті стало на місця,
коли зустрів тебе у небі Відня
і вмить забув Небесного отця.

А погортавши одкровення Канта –
дізнався, що Ганоцці не воскрес.
І жах солодкий ставить на пуанти,
як благодаті хрінь… тече з небес.

І залишки душі поклавши в тайстру,
тримає серце лютий часу прес…
А що іще тепер робити Майстру,
коли перо у крові по ефес?!.

Вчора- дощ, сьогодні - вітер.
І на завтра є прогноз.
У берізки тільки віти
голі!  Винний, хто??? Мороз???

Ні! Скоріш грунтОві вОди.
Коренем торкнулась їх.
Ось чому погасла врода.
Смуток, розпач, не до втіх.

Вже приблизно тридцять років,
як посаджена вона.
ЗАвжди радувала око.
Не пошкодила й війна.

Посадив її хлопчИна.
Він не раз приходив в сквер.
Та в одну трагічну днину
зник!!! Лиш спогади не стер!

Тож росла б вона без нього.
Тільки винна знов вода!
Доля кликала до Бога...
Як же боляче!!! Біда!!!

Вчора - дощ, сьогодні - вітер!!!
Завтра- невідома мить...
Сонце  так дбайливо світить!
А душа чомусь болить...
Зранена душа болить...
Не забудеться ця мить.
Час летить... І сонце світить.

10.05.2025

А літо вже майже минає,
Відходить, як лист в нікуди.
Безчасся безмежно триває.
Можливо, воно назавжди.

І літо махає прощально
До нас голубими крильми,
Подивиться в очі печально,
Себе в них пізнаємо ми.

А літо закине у плесо
Несправджені мрії людей.
Ритм космосу втілиться в плескіт
Рибин у полоні ночей.

І риба важливе щось мовить
Словами небесними нам,
Хоча німота, ніби молот,
Скувала обличчя вітрам.

А літо вже майже минуло,
Явивши нам кару небес.
Послання у вічність заснуло
На дні у полоні словес.

14 серпня 2022

                    І
Допоки є свої у цьому світі,
до кого ще не спалені мости,
у засвіти нема коли іти,
але й на місці ніколи сидіти
душі, яка від осені до літа
сумує у полоні самоти.
Пригоди і на тіло вистачає,
буває, і на голову свою
усім, кого рулетка забавляє,
увидіти у рідному краю,
як знову у нерівному бою
історія можливого кульгає.

                    ІІ
Ой, не рятує слово від сусід,
а то й рідні по очужілій кро́ві
і тих, що відмежовуються від
поезії... бояться безголові
почути правду... є напоготові
оксюморони – і гарячий лід,
і реквієми українській мові...
..................................................
Боюся, що не більшає людей,
які від парти школи і до тризни
виховували плем’я молоде,
готове умирати за Вітчизну.
Яке і по дорозі на війну
за отчий дім із ароматом диму,
не забуває запах євшану́
і купину озер неопалиму.
І цим перемагаємо... коли
не одинокі воїни у полі
покликані відстоювати долю,
аби не умирали, а жили
і убивали ворога за волю
не Божі, а реальні янголи́.

                    ІІІ
Колись жили-були усі щасливі
тим, що ярма не виділи в упор,
надію мали на російське диво,
яке за врожаї на нашій ниві
чинило грабежі й голодомор.
Життя – це іспит і само собою
не помагає ілюзійний світ
освоювати Отчий заповіт
і поки є у нації герої,
екзамени, затіяні москвою,
перездаємо третю сотню літ.

05.2025

Зі ска́лок наді́ї - міра́ж-візеру́нок.
А ти́ - над пусте́лями - пли́неш по ру́но.
Мої́ есеме́ски - дрібни́ця-зава́да.
Заме́тено ли́стям стежки́ на лева́ду.

Шепо́чеш:"Насни́ся - тигри́цею, мо́рем".
Парка́ни, заме́ти. Нема́є опо́ри.
Іду́, бо набри́дли верте́пи, кав'я́рні,
Буде́нні кана́пки. Обі́цяно га́рне!

Тигри́цею? До́бре. А мо́рем не вмі́ю.
Обхо́джу лева́ду, заві́я, заві́я.
У кра́йній хати́ні – неза́мкненій – бли́щик.
Чека́єш, хмелі́єш. Я – про́менем – ви́ще.

Ось я́блуко – те́пле, черво́не, із лі́та.
Паву́чі тене́та, любо́в розмаї́та.
Діста́неш, надку́сиш - і зни́кнеш ура́нці.
Квадра́том Мале́вича - ши́ба у скля́нці.


2025



"Завія" - співана поезія, вокал і музика згенеровані ШІ

Публікація на ютубі https://www.youtube.com/watch?v=p3YFpYXzsUU



* Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno

Оновлена авторкою поезія

#alternative music #ukrainian music #metal music
#українськапісня #поезія #живапоезія #українська лірика
#SUNO, #AI MUSIC

Скільки на Землі народів різних проживає.
Кожен із них свій характер і відмінність має.
Ті трудящі, ті мовчазні, а ті говірливі,
Ті робити люблять скоро, а ті неквапливі.
Звідки то у них взялося, я того не знаю.
Та про деяких сусідів так розповідають
Наші діди. То було все, як жиди схопили
Були Христа, по вулицях юрбою водили,
Щоб у саду Гетсиманськім на хрест розіп’яти.
А на вулицях стрічали народу багато.
Отож, ідуть, стоять ляхи. Один із них каже:
- Бач, Спасителя схопила оця сила вража!
Може, спробуємо, братці, ми його відбити?!
Почув те Христос та й мовить до них сумовито:
- За те ваше добре серце, хочу міць вам дати,
Щоб ви могли з ворогами завжди воювати!
Так воно відтоді й сталось, що лях – то вояка.
І не може подолати їх сила ніяка.
Ідуть далі. При дорозі там німці стояли,
Про щось своє по-німецьки вголос розмовляли.
Побачили процесію. Один з них сердито:
- Може, спробуємо, друзі, Христа відкупити?!
А Христос почув та й каже: - За те хочу дати
Вам таке, щоби могли ви весь час торгувати!
Тож відтоді, що не німець – то купець буває.
Бо від Бога він для того добре вміння має.
Ведуть далі жиди Христа, москалів стрічають,
Ті стоять та свою бражку сиву попивають.
Один з москалів побачив та до других каже:
- Може, украдем Христа ми, відданість покажем?!
А Христос почув та й каже: - За вашу потугу,
Що схотіли не віддати мене на наругу,
Дам вам те, що для вас буде за найбільше щастя –
Ви тепер завжди та всюди все будете красти.
Тож відтоді москалі всі – бідні і багаті,
Як не вкрадуть, то не зможуть щастя відчувати.
Крадуть і самі у себе, і в своїх сусідів,
Хоч у самих добра того вже й дівати ніде.
Та така уже натура - як чогось не вкрасти,
То не буде москалеві ніякого щастя.

Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:

* * *
Горобець сірий
Сів на квітучу акацію.
Травневий дощ.

灰色のスズメ
花の咲いた木の上に座って。
晩春。雨。

* * *
Замовкли птахи.
В порожнечі сірості
Травневий дощ.

鳥たちは静かになった。
灰色の空虚の中で
晩春。雨。

* * *
Вершину Фудзі
Сховала сива імла.
Травневий дощ.

富士山の頂上
灰色の霧に隠れています。
晩春。雨。

* * *
Калюжами йде
Гейша в дерев’яних сандалях.
Травневий дощ.

水たまりを歩く
草履を履いた芸者さん。
晩春。雨。

* * *
Червоне кімоно
Не захистила парасолька
Від цього дощу.

赤い着物
傘は私を守ってくれなかった。
この雨から。

Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.

Жабеня зелене
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
Завжди прокладаю вздовж боліт,
А в багно ступити
Можна в гущі жита,
І прокльони слати на чім світ…
25.05.25

Спека, коли розплавляється все.
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.

Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.
Пристрасть розчиниться в морі любові.

Лиш би сумління не зникло в піску.
Тільки би честь не спливала пісками.
Прийде пророк у пустелю таку,
Божеє слово явивши над нами.

12 серпня 2022

 
Читав новини, знаєш-бо
Якої долі хто зазнав, еге
Хай радше пишуть про сумне
Посміювався часом я
Була ще фотографія
Не зваживши на світлофор
В авті розстався із душею джент
Юрма людей дивилася
Та упізнати щоб
Як же бути певним, раптом це хтось із Палати Лордів
 
Кіно переглядав, атож
І наша Армія перемогла
Юрма людей ішла кудись
Раніше книгу був я
Прочитав оцю
 
Й тебе ввімкнув би от
 
 
Із постелі вистрибнуть
Гребінцем укласти чуб
Нижче поверхом ковтнути чаю
Підвести погляд побачити спізняюсь
Онде плащ і капелюх
Омнібус у п’ять секунд
Нагорі цигарку покурити
І хтось розмовля а я собі все марю
 
Читав новини, знаєш-бо
Три тисячі дірок у Ланкешірі
Хоча дірки щось незначне
Їх полічили вже
Кажуть, вистачатиме щоб Алберт Хол забити вщерть
 
Й тебе ввімкнув би от
 
 
 
 
 
 
 
 

У снах медові цятки - поцілунки
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково пощастило.
Акацієві сни - то ж яв травнева
змішалася у запашній спокусі;
і білий цвіт, і листя, й коси русі.
У снах ховався легіт за дерева.

В години довгого безсоння,
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
Насильно плуга відібравши,
Нахабно оранку веде
Отам, де я одвічно й завше
Землі вклонявся день у день.
23.05.25

І
Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.

Приспів:

Здаюсь в полон без опору й жалю
А все тому, що я тебе люблю!
В долоні трепетній пахкі левкої.
Мене цілунком ніжним обеззброїв.
Фата розкішна, сукня чарівна.
Вінчальні дзвони, молода весна.
Благословенна мить, весільний вальс.
Зворушливо звучить лише для нас.

ІІ
Щедрот душі не зміряти повік,
Якщо кохаєш серцем лебедино.
Бо ти найкращий в світі чоловік,
Моя усмішка, радість безупинна.
Надія і опора у житті,
Безмежний світ прекрасної любові.
Перлинні фрази, щирі, золоті
Ряхтять ясою в дивовижнім слові.

11.05.2022р.

Лимонниці за вітром рух тремкий.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.

Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
Хоч порване крило тобі щемить,
А ти лети в крилатих іпостасях:
Метелика ефект давно на часі.

Якщо це так, хай буде позитив!
Нехай розвіють зміни чорні біди!
А ти лети, метелику, лети!
Комусь тернАми треба пролетіти.
І, може, в тому порятунок світу.

Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загублених, сонячних душ,
Що подих останнього їхнього слова
Мов капсулу помсти вкладає в твою.
Саме там перспектива стає чорно- білою
Відкидаючи зайве, байдуже й пусте.
Ти зціпивши зуби обманюєш тіло,
Ти бачиш навпроти не колір очей,
А віру чи поклик, що кличе за обрій –
Загострений погляд прожитих ночей.

Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти.

20.11.2022

Цілувала ти, бо знала,
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
Їхню жадібність і спраглість
Полюбляє не одна
За цілунків чар протяглий,
Ще не відданий сповна…
22.05.25

Колись була з чудовиськами бійка,
Було їх не одне, та і не двійко.
Злетілись у печеру кажани,
Як птеродактилі кусалися вони,

Із-під каміння виповзали змії
І обвивали ноги молодії.
І ящірки гігантські теж сповзлись
І під ногами залишали слизь.

Тримав дракон красуню у полоні,
Сидів там у печері, як на троні.
Жбурляв додолу камені важкі...
О лицарські ці будні нелегкі.

Меча я мав, о крале, чарівного,
І ним здолав у битвах не одного.
І в битві додали мені снаги
За діло праве ріднії Боги.

Один супроти тисячі страховиськ,
Меч розсікав ударами чудовиськ.
А потім кінь мій виніс мене вгору
Дракону на погибель і на горе.

Вдалось красуню так порятувати...
Як потім солодко - відпочивати.

8.08.2010 р.

к гарно бути трішки п'яним...
Життя - неначе уві сні.
І Музам всим своїм коханим
Щемкі присвячувать пісні.

Ти любиш, пестиш всіх їх радо,
Князь тьми слугує мов тобі.
Що за дурні думки про зраду?!
Всим вірний Музам, далебі.

Сидиш на килимі шовковім,
І щастя келихами п'єш.
У кожнім русі, в кожнім слові
Є задоволення своє.

Всі потаємні втілив мрії,
Гамуєш власну ненасить.
І радощі навколо сієш,
Жагою повен кожну мить.

Цілунки, стогони і крики,
Кальян, сигари, анаша.
Розлився скрізь дурман великий,
Розпусна в нім цвіте душа.

В султанській втілений породі,
Ти - повелитель їх усіх.
Ти -- батько рас усіх, народів.
Всі блага біля ніг твоїх.

Ніяких воєн, хай їм трясця!
Кохання живить кожен край.
Всі пийте пригорщами щастя,
Хай буде на Землі цій рай!

23 травня 2025

Петро подавсь на уходи ранньою весною.
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пізно звідти повертались,
Як вже до зими в Черкасах люди готувались.
А тут Петро ще в вересні додому вертає
Та ще й руку на перев’язі на грудях тримає.
Збіглися усі до двору уходників рідні,
Щоб із перших вуст почути новини послідні.
Бо ж чутки повзли по місту, що ординці кляті
Знов припхали в Україну ясир полювати.
Чи уходників у полі часом не спіткали?!
Може, там Петрові й руку стрілою дістали?!
Петро усіх заспокоїв, щоб не хвилювались:
- Рана мені, щоб ви знали, на Дністрі дісталась.
- А чого оце ти, Петре, аж там опинився?
Чи за звіром яким гнався і туди добився?
- Так, за звіром, - Петро каже, - татар полювали.
Біля Сорок їм добряче чосу надавали.
- Розкажи, - всі напосіли, - як то воно сталось?
Ви ж всі разом на уходи весною подались?!
- Так то так. Але ж усяке у житті буває.
Бо ж людина лиш гадає, а Бог визначає.
Щоб вам усе пояснити, почну іздалека.
Щось ви знаєте – на крилах принесли лелеки
Чи сороки натріщали. Кілька років тому
Помер був Стефан Баторій – наш король невтомний.
Він збирався з козаками татар воювати,
Але смерть його забрала раніше проклята.
Козаки ж, щоби не дарма вони готувались,
Самостійно воювати татарву узялись.
Із Кулагою пройшлися, Очаків узяли.
Та ще каторги турецькі на дно попускали.
Та й до Криму завернули, в Козлов погостити,
Бусурманам трохи крові у Криму пустити.
А там якраз купців було турецьких багато.
Було чого козаченькам там «наторгувати».
Правда, скоро налетіли зі степу татари,
Якийсь мурза на братчиків силою ударив.
Хоч козаки й відступили, до «чайок» дістались,
Та чимало запорожців там навік зостались.
Серед них і сам Кулага. Але справа в тому,
Що про той гармидер стало султану відомо.
Знать, купці були багаті, жалітись помчали,
Що якісь в них гультіпаки весь крам відібрали.
Султан, звісно, розізлився, дав веління хану
Із ляхами розібратись і то вже негайно.
Ще й золотих десять тисяч виділив для того.
Тож хан і узявсь негайно збиратись в дорогу.
А що ханові збиратись – шаблі похапали,
На коней своїх ордою швидко посідали
І в похід. А ще ж до того потрібно додати,
Що в Криму нового хана вже встигли обрати.
Старий хан не довго правив, кілька років всього.
І орда була не надто прихильна до нього.
А новий – Газі-Гераєм його, кажуть, звати,
Войовничий, любить коней швиденько сідлати.
Москалі, говорять, також свою бульбу впхали.
То козаків Крим палити вони умовляли,
А дізнались, що на ляхів татари зібрались,
Тут же і москальські плани хутко помінялись.
Привіз посол купу грошей, щоб тільки татарин
Не роздумав і добряче по ляхах ударив.
Хоча зна натура підла, бісова скотина,
Що дістанеться найбільше, звісно, Україні.
Бо ж усі шляхи до ляхів йдуть по наших землях.
А ще корчить православних те бісове плем’я.
Так отож, Газі зібрався ордою всією.
А посол отой москальський подався із нею
До Дніпра, аби побачить, що не обманули
Ті татари, а до ляхів саме й повернули.
Сказано, брехливі люди, оце поміж нами:
Самі брешуть і думають, що всі такі самі.
Пройшла орда Диким полем, шляхами отими,
Що ординці вже іздавна користались ними.
Попалили на Поділлі, народ порубали
Та ясиру і худоби, й здобичі набрали.
Під Тернополем спинились, там кіш влаштували,
А вже звідти на всі боки гасати почали.
Аж до Львова дісталися, Збараж попалили.
Тільки де-не-де від ляхів опір вони стріли.
Ляхи більше по фортецях своїх заховались,
Звідти висунути й носа у поле боялись.
Були і такі, щоправда, що шаблі узяли,
Не злякалися й на битву з ординцями стали.
Та і люди теж так просто орді не скорялись,
А за вила, за сокири та за дрюки брались.
І стрічали тих ординців, як предки стрічали,
Непереливки орді тій частенько ставало.
Тим не менше, удалося орді нахапати
І ясиру, і худоби, і добра багато.
Обтяжена всім добром тим, орда розвернулась
І до Дністра, як зміюка шляхом потягнулась.
Коли орда вийшла з Криму, ми про те узнали.
Запорожці у Криму тім своїх людей мали.
Але що тих запорожців, як татар йде сила.
Отож, на Дніпрі орду ту б ніяк не спинили.
Та, як вона подалася уже на Поділля,
То Косинський став збирати козацькую силу,
Щоб уже там – на Поділлі із ляхами спільно
Ударити на орду ту. По всіх степах вільних
Кинув клич він, щоб збирались до нього охочі,
Хто за неньку-Україну боротися хоче.
Збиралися і козаки, і всякі гультяї,
Хто добра собі дістати у татар бажає.
І уходники. Таких там у цей час чимало.
Хоч не всі, звичайно, кинуть промисел бажали.
З наших ото я подався, Трохим та Микола.
На товаришів лишили здобутого долю.
Всіх зібралось до двох тисяч охочого люду,
Вирішили, що Косинський отаманом буде.
Козакам він вже відомий, бував у бувальцях,
Знали, що такому в рота дарма класти пальця.
Він не став чекати довго, щоб час не втрачати,
Як зібралося достатньо, то й велів рушати.
Подалися ми степами та не на Поділля.
Що татар там не застанем – було зрозуміло.
Вони б довго не товклися – здобичі набрали
Та й, напевно вже додому, у Крим повертали.
Тож рішив гетьман зустріти орду по дорозі.
Десь понад Дністром вертати мають голомозі.
Бо ж прекрасно розуміють: до Дніпра попхають,
То козаки вже оружно там на них чекають.
По дорозі доєднались до нашого стану
Переяславці, черкаси наші і кияни.
Тож вже десь біля трьох тисяч наше військо мало,
Хоч орда разів у десять нас переважала.
Але нас то не лякало. Досвід був багатий,
І з ордою в чистім полі вміли воювати.
До Дністра майже дістались, донесла сторожа:
Повертається орда вже зі здобиччю, схоже.
Розтяглася, як зміюка вздовж Дністра шляхами,
Йде з худобою, ясиром, накраденим крамом.
Іде орда, не боїться, купи не тримає,
Що ніхто вслід не женеться – то напевно знає.
Ми у лісі зачаїлись та чекати стали,
Щоби хан із основною ордою пропхали.
Сил, щоб битися із нею у нас було мало,
Тож чекали на чамбули, що були відстали.
Стоїмо ми в тому лісі, річка протікає
Кам’янка – вона коротка, у Дністер впадає.
На тім боці Дністра видно молдавські Сороки.
Дочекались, хан з ордою пропхалися поки.
Орда десь аж за горою за річкою стала.
А надвечір орда менша приплелась відстала.
Понад річкою спинились ті татари. Наче,
Було їх в два рази більше, аніж нас. Одначе,
Саме їх ми і чекали. Орда розляглася,
Понад річкою спокійно спочивать взялася.
А вночі ми і напали, зусібіч набігли,
Багато хто й прокинутись, навіть не устигли.
Ми ж нікого не жаліли, безжально рубали,
А ординці лиш метались й від страху волали.
В темряві, мабуть здалося, що нас суне сила,
Отож вони перед смертю в страху голосили.
Коли в небі засіріло, різня закінчилась.
Від орди нічого майже і не залишилось.
Половина, мабуть землю навкруги встеляла,
Друга в страху на всі боки від нас утікала.
Та не встигли відпочити, як летить сторожа.
Хан вертає, дуже скоро вже тут бути може.
Гетьман наш не розгубився, велів всім збиратись
Та до зустрічі з ордою швидко готуватись.
Взялись табір лаштувати, що під руки мали.
Бранців було кілька тисяч, теж нам помагали.
Тягли вози, рили шанці та трупи складали.
Уже скоро справжній табір серед поля мали.
А тут і орда з‘явилась. Газі попереду
З булавою, веде орду у бій, як череду.
Запорожці за мушкети, за підводи стали,
Та сигналу від гетьмана стріляти чекали.
А той мовчить, все чекає. Орда усе ближче,
Іржуть коні, орда кричить, улюлюка, свище.
Уже зараз, видається, зімне нас, потопче.
Косинський, мабуть, діждався глянуть хану в очі,
Махнув тоді булавою, козаки й пальнули.
Перші ряди орди тої, наче вітром здуло.
Другі на них налетіли, зверху повалились.
Така собі «куча мала» з татар утворилась.
Тут Косинський враз як гаркне: - Хлопці, всі до бою!
Та й на татар тих показує вперед булавою.
Ми всі разом підхопились та й на татар прямо,
Поки вони не устигли ще прийти до тями.
Узялись орду прокляту шаблями рубати
Та так, що орда від страху кинулась втікати.
Ми на те й не сподівались, ще тоді не знали,
Що Газі-Герая в ногу кулею дістали.
А ордою рознеслося, що убили хана.
Ніхто ж не знав, що у нього не смертельна рана.
Паніка – погана справа, а в орді тим паче.
Навіть, ми й не сподівались на таку удачу.
Орда кинулась тікати: хто назад за гору,
Де на них ясир і здобич ждали на цю пору,
Другі кинулись до лісу, що ми в нім сиділи.
В тому лісі оборону від нас учинили.
Гнатися услід за ханом у нас сил не було,
Отож ми всі свої сили на тих повернули,
Що у лісі заховались. Тут до нас пристали
Ще загони ляхів, які слідом простували
За ордою, в сподіванні щось в татар відбити.
Узялися ми всі разом татар тих громити.
А вони засіли міцно, відбилися кляті.
Довелося відступити та знов нападати.
Отут якраз стріла клята мене і дістала.
Так, що далі вже без мене татар добивали.
Хан уже не повернувся, до Криму подався.
Весь полон, що ми відбили, у нас залишався.
І та здобич, і худоба… А татар побили.
Дев’ять тисяч ті ординці на полі лишили.
Серед них відомі мурзи і родичі хана.
Так, що битва закінчилась для татар погано.
Звісно, були й в нас загиблі – в бою не без того.
Та Микола із Трохимом живі, слава Богу.
Скоро мають повернутись. А я от, з рукою
На уход не повернувся, щоб була в спокої.
Вже потроху заживає. З весни буде видно,
Мабуть, знову на уходи з хлопцями поїду.

Пливуть, пливуть качаточка
Лісовим озерцем.
При березі є кладочка,
Хтось іде з відерцем

Та ще й пісеньку співає
Про милого очі,
Чисту воду набирає,
Вже й вертатись хоче.

Але та краса чарівна
Весняного лісу
Юне серце полонила,
Затрималось трішки

Дівчатко зеленооке
На кладці з відерцем,
Загубило воно спокій
Тут біля озерця.

2020 р.

На перетині провулків
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
Світу Божого не бачу
Й так я білим днем,
А вітрисько нетерпляче
Торсає мене.
Чутно скоки і наскоки
Відчуваю теж, –
Обертає на всі боки
І трясе, авжеж.
Напрям рухання утратив,
Змучений оцим…
Де мої координати,
Де потрібний дім?
Потерпілий од нашестя
Невеселих дум, –
Зупинив на перехресті
Впевнену ходу.
21.05.25

Розхитується світ, як у дитинстві.
Розхитується дах, і опадає квіт.
І те, що тисне, що колись насниться,
Виблискує, немов ковальський ґніт.

Розхитуються погляди і суті,
Підвалини стираються в труху.
Концепції суворі, ніби судді,
Попадали на неземнім вітру.

Розхитується дуб, як зуб столітній
На щелепі з кущів і гір стрімких.
А легіт, ніби вигасле повітря,
Нечутно ллється із віків німих.

7 серпня 2022

 
Ти на дні дощ іде в Хуарезі
& Великдень ще тут
І серйозність не до речі
А негативити намарний труд
Не співай без потреби
Як зійдеш на Rue Morgue Avenue
Доволі є жінок буремних
Щоб анонсувати твій капут
 
Як побачиш Святу Ені
Передавай шалом
Бо я не рухаюсь
Пальці взялися вузлом
Я не маю сили
Устати & отримати укол
І мій кращий друг мій док
Не скаже навіть що ото було
 
Ось Мелінда
Яку зовуть Богинею Мари
Її добра англійська
Запрошує тебе в нумери
І ти делікатний
Як би занадто рано не прийти
Вона свисне твій голос
Й на місяць завиваєш о ти
 
На Пагорбі Житлобуду
Ще статок а чи престиж
Вибираєш те чи інше
Й ніщо не відповідне й на гріш
Хочеш виглядати дурнем
Вертайсь туди ізвідки ти мчиш
Бо копам є фіолетово й
Від тебе не ждуть щось-інш
 
Локальні чинуші
Не можуть утримати гордість
Шантажували Сержанта що мусив
Покинути пост
Ти підбираєш Ангела
Котрий сюди прибув із вест-коуст
Усяко пристойний хлопець
А виліз як-от привид когось
 
Я почав із бургундського
Та вже на більш ефектних речах
Хоча мене прикриє будь-хто
Гру овіває печаль
Але жарти за мною
Хай хто-небудь блефувати почав би
Вертаюся у Нью-Йорк-Сіті
Я певний з мене вистачає
 
 
 
 
 
 
 
 

Горить у самозабутті́
Свіча пломі́нням мерехтливим.
Від неї морок втратив сили,
Забився десь у закуті́.

І коливається вогонь,
Із ґноту іскри висікає,
А я розгублено тримаю
Твою долоню між долонь...

Та знає морок, що йому
Свіча пожертвує собою –
Здолає він її без бою,
Усе порине у пітьму.

Так само ти мене в полон
Своїми чарами схопила –
І над вогнем свічі я кри́ла
Спалив, мов їх і не було.

А ти, злітаючи, крильми́
Свічу згасила на світанку.
Летиш тепер назустріч ранку,
Мене лиши́вши у пітьмі...

Вересень 2024 року

Студентку сонну викладач питає:
- Скажіть мені, які людей є типи?
А та мовчить, як риба, щось гадає.
Лише навкруг очима швидко глипа.

- Та що казать, бувають типи різні. –
Озвалась врешті - решт і каже стиха:
- Знайому бачила на тому тижні.
Дитину має від якогось типа.

21.05.2025

У стуку крапель
О, небо сіре, лий на душу дощ!
У стуку крапель чується послАння,
В нім спалахи миттєвостей впродовж
Буття усього, і у мить останню.

Де і коли, то знає тільки Бог.
Мені б устигнуть на таємну сповідь,
Позбутися спокус невгодних, бо
Життя триматись має на любові.

Стікає небо. Ні, то не вода,
І то не сльози. Що ж тоді ті краплі?
Навічно грішна і на мить свята
Себе омиту так відчую раптом.

І заспокоюсь. Небо сіре, сип
Дощем, студи опущені повіки
В час розуміння: я в собі єси
Надії світлом, а чи тінню тільки?

Кохання жар подарувала,
Щоб не замерз у самоті, -
Щоб не захирів я помалу
В біди своєї взаперті.
Потурбувалася недаром
І своєчасно дуже ти, -
Життя пашіти стало жаром,
Без холоднечі самоти.
Воно нагадує солярій, -
Зогрітим радістю стає,
Бо піддаєм кохання жару
В сімейне вогнище своє.
20.05.25

Не розмовляй із Путіним, Зеленський,
Кинджал йому по яйця зажени.
Бо будеш, наче в опері той Ленський,
Романтиком наївним і дурним.

Ти говори з позиції з ним сили,
І правила свої нав'язуй гри.
Йому лиш крок лишився до могили
Й кацапам всим. Про це з ним говори.

Кажи, як не послухаєш мене ти,
То скоро палець будеш ти смоктать,
Чи Сі Дзінь Піньчику робить міньєти,
Як забере Сибір собі цей тать.

Пу має територій більш ніж треба,
Подавиться Вкраїною, либонь.
Вона пугукне-шваркне скоро з неба
Вже ядерною зброєю до скронь.

Як не поможе в цьому їй Європа.
То скоро винайде її сама,
І вся Па Раша стане жити в жопі,
І вічна вкриє всю її зима.

Так їбане, що мало всим не здасться,
Кондрашка хватить в бункері Хуйла.
Візьми його за яйця, наче трясця,
Його дістать ракетами змогла.

20 травня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)