ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.03.31 16:16
мене огудять
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи

Володимир Бойко
2026.03.31 16:02
Багато хто із мешканців Європи її, стареньку, не люблять. І, мабуть, не варто дивуватися новочасним мігрантам, які відчувають пекучу тугу за звичним середовищем і час від часу пориваються запровадити рідні мусульманські, індуїстські чи інші традиції за м

Охмуд Песецький
2026.03.31 12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,

Борис Костиря
2026.03.31 11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,

Юрій Гундарів
2026.03.31 11:24
Моя мама Світлана Вікторівна Єрмакова родом із Північного Кавказу - з лермонтовського Пятигорська. З дитинства маючи гарний голос (у своєму розквіті він нагадував тембр Монсеррат Кабальє), вона співала завжди і всюди - у школі, на конкурсах, у госпіталях

Віктор Кучерук
2026.03.31 06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.

Андрій Людвіг
2026.03.31 02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті

Володимир Бойко
2026.03.31 01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку. Носієві традиційних цінностей знесло дах. Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо. Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою. Найлегше у підвищенні тис

Ігор Шоха
2026.03.30 14:11
                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

Борис Костиря
2026.03.30 13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,

Юхим Семеняко
2026.03.30 11:52
  Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад

Віктор Кучерук
2026.03.30 06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.

С М
2026.03.29 21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я

Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса

Віктор Насипаний
2026.03.29 20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч

Охмуд Песецький
2026.03.29 18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.

За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,

Євген Федчук
2026.03.29 18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а

Володимир Ляшкевич
2026.03.29 14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Борис Костиря
2026.03.29 13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха

Юрій Гундарів
2026.03.29 12:58
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

хома дідим
2026.03.29 10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять

Юрій Гундарів
2026.03.29 09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод

В Горова Леся
2026.03.29 08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2026.03.29 07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.

Олена Побийголод
2026.03.29 06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –

Артур Курдіновський
2026.03.29 02:44
Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"

Володимир Бойко
2026.03.28 23:30
Якщо довкола тебе крутяться пройдисвіти, це ще не означає, що навколо тебе обертається Земля. Кожен інший лікар повинен поставити інший діагноз. Думка поперек звички, мов кістка поперек горла. Що зверху сплило, те хвиля і виносить. Інвалідам п

Тетяна Бондар
2026.03.28 18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я

Іван Потьомкін
2026.03.28 17:58
Ти ще єси і хліб їси насущний,
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк

Охмуд Песецький
2026.03.28 15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.

І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,

Марія Дем'янюк
2026.03.28 15:15
Сниться мені небо —
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.

Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —

Світлана Пирогова
2026.03.28 13:38
Чи можна стерти те, що не було?
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.

Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,

Борис Костиря
2026.03.28 12:17
Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння

хома дідим
2026.03.28 11:08
якщо бажаєте речей складніших
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють

Віктор Кучерук
2026.03.28 10:48
Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів

Юрій Гундарів
2026.03.28 09:32
Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…

Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик

Іван Потьомкін
2026.03.27 18:34
Там, де коняку віз підганяє,
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13

Людмила Пуюл
2026.03.06

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Левицька - [ 2024.10.03 22:34 ]
    З Богом віч-на-віч
    День поховала ніч,
    ладаном пахне мла,
    з Господом вíч-на-вíч
    щирою не була.
    Зиркаю в даль тепер,
    бо припекло як слід.
    Батько давно помер,
    мати, як визрів глід.
    А восени сестра
    скучила за бузком.
    Може, й мені пора
    зринуть у вись крилом?
    Простору шлях крихкий
    спробувати на смак?
    (Впала у чорторий...
    вибратися ніяк.)
    Щемний небес мотив
    зваблює віддалік.
    Той, хто мене любив,
    дивиться в інший бік.
    Хмари снують жалі...
    служить мамоні храм...
    той, хто мене жалів,
    спасу шукає сам.
    Хата — стара печаль —
    спогади огорта.
    На превеликий жаль,
    кругла я сирота.
    Мов безпритульний кіт
    біль мій сам пó собі.
    Певно, зійшовся світ,
    Боже, лиш на Тобі.

    3.10.2024р


    Рейтинги: Народний 7 (6.22) | "Майстерень" 7 (6.31)
    Коментарі: (6)


  2. Сонце Місяць - [ 2024.10.03 22:02 ]
    упродовження
     
    місяця оловоколиво
    страви спішать униз
     
    швейцар потира голову ~
    ану неприязний сюрприз
     
    історія трохи мелеться
    & навіть герой колись
     
    поляскуючий по череві
    його не задрочиш збивсь
     
    махнувши перстом
    середнім
    щезає за попіл пітьму
     
    & в кардії передсердя
     ~ на мить
    відчуття відснуть
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Ілля Шевченко - [ 2024.10.03 21:35 ]
    Під зіркою
    Тече ріка під сяйвом ночі ніжним,
    Де світ і тінь злилися у танок.
    Шепоче вітер про шляхи безмежні,
    А місяць знов малює дивний крок.

    Схиляють віти давні сиві клени,
    Як вартові забутих днів і снів.
    Лиш річка тишу слухає натхненно,
    І кожен звук пливе в її глибинь.

    Хвиляста течія пливе крізь тишу,
    З'єднавши час зі світлом у воді.
    Там місяць спить в обіймах непомітних,
    І губить сяйво в тінях на землі.

    Та день іде, несуть його до ранку
    Крилаті тіні зірваних вітрів.
    І ми з тобою зникнемо без жалю,
    Лишивши світ у згадках почуттів.


    2024


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Євген Федчук - [ 2024.10.03 16:19 ]
    Звідки взялися чорноземи в Україні
    - Діду, - в дідуся Тараса онучок питає, -
    Україна так багато чорноземів має.
    Скажи, діду, звідки стільки їх у нас взялося?
    Це ж природі потрудитись отак довелося?
    Дід на те лиш посміхнувся: - Не лише природі.
    В тім заслуга є велика й нашого народу.
    Справа в тому, що колись ці землі були бідні.
    Траві рідкій віддавали всі сили послідні.
    Поки давні наші предки тут не поселились.
    На землі цій працювати вони заходились.
    Не боялись наші предки важкої роботи,
    Працювали, не лінились до сьомого поту.
    І тим потом своїм щедро землю поливали.
    І земля та їм сторицею за те віддавала.
    Багатіли міста, села… на заздрість сусідам.
    А від заздрісних сусідів чекай лише біди.
    Отож, заздро ті сусіди на край поглядали
    І жадібні свої руки сюди простягали.
    А, сказати слід, що люди, як чуже бажають,
    Вони зовсім не червону, а чорну кров мають.
    Тож полізли ті сусіди наш край воювати,
    Села і міста палити, людей убивати.
    Але ж предки наші також в страху не сиділи.
    Взяли мечі в свої руки та ворога стріли.
    Порубали та пустили чорної їх крові,
    Яка щедро пролилася на землі чудові.
    Пролилася та змішалась, земля й почорніла.
    Але кров, хоча і чорна – життєдайна сила.
    Стали землі іще краще відтоді родити.
    Стали люди ще багатше в нашім краї жити.
    Та ж сусіди…Одні зникли, з’явилися нові,
    Від жадоби усі повні аж чорної крові.
    Не задумались про долю тих, що перед ними.
    Прийшли землю воювати шаблями своїми.
    Як прийшли, так і зостались, голови зложили,
    Кров’ю чорною своєю землю окропили.
    Стала земля ще чорніша, ще краще родила.
    А тих жадібних сусідів у нас було сила.
    І приходили, і землю кров’ю поливали,
    А земля усе чорніша й чорніша ставала.
    А на ній усе зростало, усе квітувало.
    Отож, бачиш, скільки заздрих ми сусідів мали,
    Які лізли, не давали нам спокійно жити.
    Тому й маєм ми найкращі чорноземи в світі.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Насипаний - [ 2024.10.03 12:36 ]
    Шукаю зятя
    Нажалілася кума, що не має щастя,
    Рік уже шукає доні порядного зятя.
    Щоби мав якусь освіту. Не пустий, як бубен.
    Бо буває часом красень, та поліно грубе.
    Не зелений, молодий. Може, трохи в віці.
    Та не з тих, що їх пече у одному місці…
    Часом добрий попадеться, недурний відразу.
    Але тихий, скромний, бідний, як село без газу.
    Щоб високий був і моцний. Не пуцьвірок – шкварок.
    Щоб не їв мізки і нерви, бо не люблю сварок.
    Міг сказати пару слів, не мовчав, як риба.
    Щоби сильно не скупий та й грішми не сипав.
    Щоби він мені , як кіт, не світив очима.
    Має бути не огризок, а таки мужчина!
    Щоб мав тата – бізнесмена, краще б депутата.
    Щоб машина класна була і фазенда – хата.
    У штанах будильник добрий. Щоби цінували.
    Щоб орав, як добрий кінь, а не окунь в’ялий.
    Щоб мені отут під вухом не стогнав на долю.
    Щоби хитрий був у міру, не слабий здоровлям.
    Не лінивий, мов собака, до роботи годний.
    Не співав мені голодний, наче хор народний.
    Бо тепер з хлопами трудно. Дурні та вар’яти
    Хай приводить по – одному. Будем вибирати.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  6. Галина Сливка - [ 2024.10.03 10:51 ]
    Іще
    Іще горить осіння ватра,
    Ще квітнуть стерні маком диким,
    І світиться з-за пругу завтра,
    Сріблиться в росах доль на стиках.
    І від його тремтливих сплесків
    Кружляють в золоті над світом
    Взірці старої арабески
    Послами бабиного літа.
    Ще листя міниться барвисто,
    Убравши землю в дивні шати,
    І не бракує сил і хисту
    Серцям, що звеселяють хату.
    Іще душі, аби зігріти,
    Достатньо щирості у слові.
    Іще цвітуть яскраво квіти,
    Купають в барвах кольорових
    Мене, тебе і світ цей дивний,
    Снагу даруючи в офіру,
    А все глухе та примітивне
    Ховає в землю око сіре.


    Рейтинги: Народний -- (5.92) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  7. Віктор Кучерук - [ 2024.10.03 05:24 ]
    * * *
    Зелену барву втратив гай
    І стовбури відкрив для зору, –
    І полетів за виднокрай
    Ключ журавлиний позавчора.
    І потяглися від ріки
    На луг пустий густі тумани, –
    І в голові знялись думки
    Про те, що зимно скоро стане.
    І засніжить зима затим,
    Коли гайне десь ранній просип, –
    І втома з’явиться від рим
    Про цю, натхнення повну, осінь.
    03.10.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  8. Микола Дудар - [ 2024.10.03 04:29 ]
    ***
    ...Серпневі дні збираються в дорогу,
    Що правда, видно, дуже неохоче…
    Заплутавшись у вибухи й тривогу
    Можливо Ти підскажеш нам щось, Отче?..

    Cерпневі дні заплутались у сонці…
    І хмарки відступили аж за обрій
    Горобчик щось доказує сороці
    Відразу видно, хто із их добродій…

    Серпневі дні, вони — завжди серпневі…
    Ось тільки щось набридли ті тривоги…
    І прийде час, рОзкажу дідусеві
    Усі свої і радощі й знемоги…
    19.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  9. Пиріжкарня Асорті - [ 2024.10.02 22:06 ]
    * * *

    грицько у снах бувало бачив
    знайому пару стиглих динь
    а вуха чули ніжний шепіт
    прилинь

    йому хліб-сіль і паляницю
    в театрі карабаса ба́-
    -раба́са видали у торбі
    з горба

    2024 і 2025 (оновлена версія)


    Рейтинги: Народний -- (5.97) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (48)


  10. Тетяна Левицька - [ 2024.10.02 17:06 ]
    Двохсотому
    Скажи, рідненький, як тобі живеться
    у затишному зорянім раю?
    Мені ж ніяк не відірвать від серця
    того, кого без пам'яті люблю.

    Вже третя осінь, за вікном ридає,
    перецвітають квіти чарівні,
    сніг білими кульбабами над плаєм
    летить назустріч осені й мені.

    Ти знаєш більше ніж я зараз в змозі
    безмовно повідомити тобі.
    У сіті маскувальній на порозі:
    зелені стрічки, чорні й голубі.

    Дороги не знайти, не подзвонити,
    по річці забуття пливуть човни.
    Життя збирає у дозрілім житі
    останні сльози — зернята вини.

    А там за потойбічною стіною
    блаженна тиша, та чому ж туди
    за благодаттю, миром, супокоєм
    ніхто з живих істот не хоче йти?

    Хіба ж не я, у кров коліна стерши
    об шлях чумацький, впала з висоти?
    Найлегше не дивитись в очі смерті,
    найважче гідно до небес дійти.

    2.10.2024р




    Рейтинги: Народний 7 (6.22) | "Майстерень" 7 (6.31)
    Коментарі: (2)


  11. Юлія Рябченко - [ 2024.10.02 15:36 ]
    Сад каменів
    Я розкидаю каміння, а ти збираєш,

    Кажеш, що то діаманти в моїй душі.

    Що ти, коханий, у темряві цій шукаєш?

    Просто, ти сонечком сяєш, воно й блищить...

    Я ж, ніби дощ, хочу плакати довго-довго...

    Сльози у хмари збирались мільйони літ...

    Знаєш, як в грудях пече-обпікає холод,

    Так, наче серце скував першородний лід?

    Певно, що знаєш, бо грієш крізь шкіру промінням,

    Плавиться крига без сорому і без одеж...

    Грієш, хоч знаєш, що я розкидаю каміння...

    Проте, я ніколи не знаю, чи ти збереш...


    2024-10-02


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Володимир Книр - [ 2024.10.02 14:44 ]
    Про те, що з нами вороги не роблять
    Що з нами вороги не роблять,
    то, кажуть, нам все - на добро, бл*дь.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2024.10.02 11:21 ]
    Акустика у грубі
    Я був би у марах
    собою-собою,
    з’явив би даремні слова,
    а зараз
    у цих залогічних спробах
    не те я – не те сказав.

    Ці рими націлені Римом
    на варварство прози строкатої,
    але все одно – мимо.
    Я був під стріхатою хатою
    роззявою волохатою.

    Там очі мені не випекла
    химерна гора діамантів.
    Там з мозку мого не витекло
    й струмочка у гирло талантів.
    Жодного кроку
    за цілий спокій!

    Є й плюскле насіння
    в моїм вознесінні.
    Де правда, де гріх? – відрізни,
    серйозно чи смішно,
    але вже як вийшли
    мого непрозріння сни.

    По-друге,
    я в світі нічого не бачу;
    по-перше, не бачу себе,
    я б, може, коханню свому завдячив,
    але не люблю на «бе».

    Смолою стріляє з багряної груби
    у мене якийсь маніяк,
    от стану я сірим, легким, не трупом,
    а попелом ніби як…

    І буду у марах
    собою-собою,
    вримую таємні слова,
    а зараз
    у цих залогічних спробах
    не те я – не те сказав!

    Як день приступає
    поволі-поволі –
    сенсорність така з димаря!
    Хмаринки повзуть,
    наче коники кволі;
    а сонце – гніздо глухаря…

    29–31 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Моє на підмостках життя…», стор. 66–67"


  14. В Горова Леся - [ 2024.10.02 11:04 ]
    Шістнадцять...
    Шістнадцять голубів знялися в небо.
    Ще не до зір. Ще пурхають довкіл.
    Бо кожному із них додому треба,
    Зробити там останні сорок кіл.

    Пір'їна біла у долоню ляже.
    Вже рідне серце не переболить.
    Коли ж тобі таки воздасться, враже?
    Заллється в горло порція смоли?

    Із пекла чортове коли всміхнеться рило:
    Заходь, для тебе маю вічність мук!
    Котлів мільйони, щоб усім хватило -
    Багато ж вас, як на гноярці мух!

    Коли? Коли? Стискає серце відчай
    За тими, хто додому відлетів,
    Де сорок кіл, і зорями - у вічність...
    Коли ж ти, враже, щезнеш в темноті?


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  15. Микола Дудар - [ 2024.10.02 09:33 ]
    ***
    Причепуритись треба буде… причепурусь
    А що такого, мені то не звикати?!
    Ніякої інтриги… запарений кун-кус
    І будемо на неї з ним чекати…

    Борідку вже дорослу, посивівши, підстриг…
    Одекалоном освіжив і хату, і,
    Нагадую: я проти всілякостей інтриг
    Але якщо прийдеться цілуватись…

    Чи як добавки попросить хто-небудь із нас…
    У цей же вечір! ми будемо готові
    Уляжимось в траву, і … гарнюсіньку припас…
    І будемо тіснитись у любові…
    17.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  16. Віктор Кучерук - [ 2024.10.02 06:51 ]
    * * *
    Розчинилося у мжичці
    Сонця лагідне тепло, -
    Вкрили крапельки травичку,
    Як холодний піт чоло.
    Заіскрились, забриніли
    І зарухались навкруг, -
    Не утримавшись на схилах, -
    Податись мерщій на луг.
    Напоїли в'ялі трави
    І збадьорили гусей,
    Лебедіючи гугняво
    До смеркання: Гей-гей-гей...
    02.10.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  17. Микола Дудар - [ 2024.10.01 19:14 ]
    ***
    Цей тиждень — ні, в наступний тиждень
    Нам доведеться відповзти
    І від покупок, і від гривень…
    О миле серденько, прости…
    Щось переплутав, недобачив
    І спотикавсь було об щось…
    Я ж переймавсь тобою наче?
    А відповзти таки прийшлось…
    Ну вибач, вибач дорогенька
    Мене і тих, хто зокрема
    Затяг без пояса в обценьки
    Й лишив в дорозі без керма…

    Цей тиждень — ні… петля в наступний
    О Боже… Господи, прости…
    Я уявляю запах трупний
    Куди на цей раз відповзти???
    16.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  18. Денис Канів - [ 2024.10.01 13:25 ]
    Клеймо
    Моє останнє бажання бути поруч з тобою стало відразою , яку забудеш ти знову.
    Похований часом я без згадки зникаю й розсіююсь з вітром забутих надій.
    Я - жертва морозу твоїх тихих слів , що льодом примерзли клеймом на мені.
    У відповідь пошепки я проклинаю тебе , сподіваюсь навіки забути це все.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  19. Світлана Пирогова - [ 2024.10.01 12:16 ]
    Мужніє сила (пісня)
    Занапастили... Гріх навколо.
    Згоріло поле, зчорніло поле.
    Війни несамовите соло.
    Горланить гучно вороже воло.

    Хати-примари, вишень зойки.
    Димиться темінь, суцільна темінь.
    Хрипить самотня в смугах сойка.
    Стиснув вже душі печалі ремінь.

    Хронічна втома... Віра. Зранку
    Свинцеві оси, свинцеві крила.
    Крізь бинт тугий сочиться рана,
    Але мужніє, мужніє сила.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  20. Пиріжкарня Асорті - [ 2024.10.01 11:01 ]
    ***

    і телефонна і душевна
    та пісня в церкві й хорова
    аж те́пло регенту від неї
    ♡співа'

    2024


    Рейтинги: Народний 6 (5.97) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (31)


  21. Олександр Сушко - [ 2024.10.01 11:16 ]
    Місток
    Антитеза на вірш Анатолій Матвійчука

    Осінь гріє теплом,
    Це закінчиться скоро.
    Дотик інших часів
    Студить душу мою.
    На тоненькім містку
    Поміж Завтра й Учора.
    Задивившись на світ
    Я самотньо стою.

    Плин думок,
    Мов димок,
    Тане в синій безодні.
    Завмирає душа
    І не хочеться слів.
    Цей короткий місток
    Зветься словом - Сьогодні.
    І стояти на нім.
    Найсолодше із див.

    Все, що вчора було -
    Оповите туманом,
    Все що завтра - для нас,
    То завжди таїна!
    Я ще тут і тепер -
    Непокоїтись рано.
    Кину слово у світ
    І підхопить луна!

    Що це - вирок чи рок?
    Чом в душі непокора?!
    О, лишитись би тут -
    В цій щемливій красі!
    ... Цей короткий місток
    Поміж Завтра й Учора.
    Я колись перейду.
    Перейду, як усі...
    29 вересня 2024 р.

    Олександр Сушко

    Осінь. Зимне тепло.
    Вранці й ввечері - морок...
    Дотик чорних небес
    Пестить душу мою.
    Кажуть, люди - це зло,
    Бо Сьогодні й Учора
    В них один інтерес:
    Опинитись в раю.

    Плин бажань, мов димок,
    Згине в пекла безодні.
    І захланна душа
    Закричить: - От і все!
    Смерть талант на замок
    Закрива вже сьогодні,
    І не буде віршат,
    І не буде пісень.

    Що Учора було -
    Пресолодка омана.
    А от Завтра - фінал,
    Закінчиться політ.
    Це - мерця некролог,
    Тимчасова нірвана,
    Не моя в цім вина,-
    Так збудовано світ.

    Це не вирок, не рок,
    Бо Сьогодні й Учора -
    Цінь і Янь, світло й ніч,
    Нерозлучні брати.

    Правда, завжди - це шок,
    Не вернутись в Учора...
    У безодню сторіч,
    Не вагайся. Іди...


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2024.10.01 08:11 ]
    Руссій язик
    Прівєтік! Здрастє! Как дєлішкі?
    Папіл лі водочкі с утра?
    Сєгодня сабантуй у Мішкі,
    Пайдьом, хлєбньом, уже пора.


    У вишиванках півстолиці
    Жує непотріб у ротах.
    І це прещирі українці
    Чи збайдужіла гопота?


    І тут, і там, усоте, знову
    По вухах лайки б'є батіг.
    Яка ж гидка російська мова!
    Балакать нею - смертний гріх.

    1.10.2024р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (4)


  23. Віктор Кучерук - [ 2024.10.01 07:36 ]
    * * *
    Аніде нікого навкруги,
    Хоч садибу збудував не скраю, –
    Відчуття самотності й нудьги
    У душі безрадісно зростає.
    Вік сильніш затягує сильце,
    Сплетене з очікувань безкраїх, –
    Старість заспокоїти слівцем
    Ані з ким можливості не маю.
    Друзів хор і келихів оркестр
    Віднедавна в хаті не лунають, –
    Вияв гніву зроджує протест
    У душі засмученій до краю.
    01.10.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  24. Микола Дудар - [ 2024.10.01 05:29 ]
    ***
    А настрій справді й вересневий…
    Зглядає сонце з-під тишка
    Старе питаннячко - а де ви?
    Готуєм душу до стрибка…
    Бо як припреться дощ із вітром
    І випнуть в парі пазурі…
    Тоді прийдеться з конвоїром
    Себе шукати на дворі
    А настрій він і в хаті настрій
    Йому належить білий світ
    А вереснового гербарій —
    Добавиш нот і ось вам хіт…
    16.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2024.09.30 17:17 ]
    ***
    Шукаю на Святій Землі пейзажі,
    Чимось схожі на вкраїнські:
    Горби і пагорби не лисі, а залісені,
    Карпати вгадую в Голанах,
    Говерлу - в засніженім Хермоні ,
    Йордан у верболозі, як і Дніпро,
    Щемом вливається у серце...
    ...А за пейзажами вбачається
    Одна й та ж доля на Сході:
    Сусіда невситимий клопочеться,
    Аби шмат краю одчикрижить.
    Отож, молю Всевишнього:
    «Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
    У лиху годину, дай і Вкраїні --
    Єдність і силу».



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  26. Тетяна Левицька - [ 2024.09.30 15:40 ]
    Елегія осені
    Не треба так несамовито
    шукати винних без вини,
    допоки в душу не забито
    цвяхи іржаві восени

    Хоча покинути пернатим
    гніздечка теплі довелось,
    нема підстави сумувати,
    коли тебе зігріє хтось.

    Від сніжної зими чимдалі
    тікають в ирій журавлі.
    Немає місця для печалі,
    коли едем є на землі.

    І для нудьги нема причини!
    Не втратить небо бірюзу,
    якщо в сумних очах людини
    ти бачиш Господа сльозу.

    Допоки ще бентежне скерцо
    втішає дзвонами церков,
    не відцвіте у чуйнім серці:
    надія, віра і любов!

    30.09.2024р.


    Рейтинги: Народний 7 (6.22) | "Майстерень" 7 (6.31)
    Коментарі: (2)


  27. Козак Дума - [ 2024.09.30 09:58 ]
    Лише одна
    Душа моя серпанком оповита,
    заплутались осінні почуття,
    які не допалали горицвітом,
    у павутині бабиного літа –
    під гору покотилося життя.

    Уже упали роси на покоси,
    лунає скрипки жалісна струна.
    Хоча іще по білому голосить,
    та я уже іду у зрілу осінь
    і навкруги – одна лише вона…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  28. Світлана Пирогова - [ 2024.09.30 08:47 ]
    Духовні крила ( до Всеукраїнського дня бібліотек)
    Плекають чарівне вкраїнське слово,
    І зберігають мудрість споконвічну,
    І досвід поколінь, потужність мови
    У книгах, що до себе ваблять, кличуть.
    Бібліотекарі зустрінуть радо,
    (Бо тут працюють чуйні і уважні),
    Знайдуть потрібну книгу і порадять.
    Повірте, читачі, їм це неважко,
    Бо дуже люблять, звісно, свою справу.
    Щоденно в клопотах про цінність книги,
    Проводять заходи завжди цікаві.
    В " Бестселері" душевні в'яжуть ниті,
    Талантів-диво розкривають вправно.
    Бібліотека - рідна всім домівка
    Культури і життя живі вітрила.
    У світ фантазії і знань мандрівка,
    Бо книги - це людські духовні крила.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  29. Джура Заморочник - [ 2024.09.30 06:24 ]
    Ми прийшли з далеких країв
    Ми прийшли з далеких країв
    Де не має холоду й тіней
    Там ідуть теплі дощі
    Небеса блакитно-сині

    Там краса і любов усюди
    Проникає в думки і слова….
    Але сталось те ще сталось
    Ми забули дорогу назад

    Ми вже майже не знаєм як пахнуть
    Квіти в наших небесних краях
    Тільки інколи в снах відчуваєм
    Тих чуттів безумовних смак

    І щоранку продовжуєм йти
    Щоб шукати рідного дому
    А дорогам ліку нема
    Ми блукаємо знову і знову

    Ось і зараз серце співа
    Стиха пісню прощання й тривоги
    Що згубили й не можем знайти
    Знову голос нам каже : «В дорогу»


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Віктор Кучерук - [ 2024.09.30 05:35 ]
    * * *
    Моква руйнує огорожу
    З кількатижневих ясних днів, –
    Зникає вересень погожий
    У сірій сирості полів.
    Хоч затягнулося прощання
    І теплим видалось воно, –
    Волого, холодно й туманно
    Стає поволі за вікном.
    Ледь видні обриси дороги
    У фіолетовій імлі,
    Де жовтень зроджує тривоги
    За те, що буде на землі.
    30.09.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  31. Микола Дудар - [ 2024.09.30 03:53 ]
    ***
    Смердить смердить... ох і смердить
    Шановні смердоносці
    У самоті про все болить
    Цікаво, що в обгортці?..

    Чіп потребує полотно
    Замовлю свіжих красок…
    Із ними поруч заодно
    На вибір сотні масок…

    Я призвичаюсь… я такий
    І будь що буде, пофіґ…
    Бо в самоті я надсумний
    Ну майже на голгофі…
    16.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  32. Євген Федчук - [ 2024.09.29 16:46 ]
    Людожери
    В сорок першому, як німці швидко наступали,
    А червоні міста й села з боями лишали,
    Взяли німці і румуни у кільце Одесу.
    Дійшли уже до Татарки, зайняли Пересип.
    Довелося із Одеси червоним втікати
    Та загони диверсантів в тилу залишати.
    Не до того готувались. Думали-гадали,
    Що ворогу при кордоні вони б в зуби дали
    Та й одразу по Європах можна було б гнати,
    Всю Європу від буржуїв проклятих звільняти.
    А тут треба відступати. Що його й робити?
    Вирішили партизанів в тилу залишити.
    Один із таких загонів пішов в катакомби,
    Звідти німців і румунів турбувати щоби.
    А, оскільки все робилось на скорую руку,
    Ніхто не знав партизанську непросту науку.
    Дали наказ, не питали. Та й ті не питались.
    Мовчки в темних катакомбах одразу сховались.
    Якби ж були в когось мізки?! А так усе тупо.
    Катакомб тих біля міста величезна купа.
    А ці влізли в катакомби де один лиш вихід
    І румуни стоять поряд нього, як на лихо.
    Тільки вийди і одразу потрапиш їм в руки.
    Дуже скоро почалися голоднії муки,
    Бо ж харчі в них закінчились. А де їх узяти?
    Командир із комісаром взялися рішати,
    Як їм – справжнім комуністам поступати далі,
    Щоби, звісно, заробити ордени й медалі.
    Тут би якомога довше їм перечекати,
    А там уже про «подвиги» зможуть набрехати.
    Отож, бігом і рішили: щоб довше сидіти,
    Треба когось з партизанів неодмінно вбити.
    І ротів же менше стане, і матимуть «мְ’ясо».
    Кого вбити – не забрало в них багато часу.
    Звісно, що не комуністів, бо вони ж - еліта.
    Отож, жінку й чоловіка вдалось підманити
    Та й убити. Як убили – «м’ясо» засолили
    І тиждень чи, може й довше потихеньку їли.
    Та кінчаються запаси – треба поповняти.
    Когось знову із загону треба убивати.
    Хоч усі людського м’яса уже скуштували
    Та харчами комуністам бути не бажали.
    То ж частина потихеньку хаміль-хаміль звідти.
    Краще уже у полоні, але далі жити.
    А оті, що залишились, не думали довго:
    Вбили свого командира і коханку його,
    Засолили та і їли….Бо ж їх комуністи
    Научили – ради «діла» можна людей їсти.
    А ті, що втекли, румунам у руки попали
    Та один перед одного усе розказали.
    Ще й дорогу показали, де вони сиділи.
    Майже всіх тих «партизанів» румуни й зловили.
    Від чутого ними й баченого аж дибки волосся.
    «Людоїдів» розстріляти, врешті довелося.
    Для когось то, може й дико. Та москалям, звісно
    І не вперше, й не востаннє людей було їсти.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2024.09.29 14:34 ]
    Бідна уява
    Приїхав додому… у гості.
    Не знаю, як сісти, де стать
    чи кинути втомлені кості –
    усюди одна благодать…

    У грудях нуртує завія,
    на серці мете заметіль
    і рідна домівка не гріє,
    і холодом дме звідусіль…

    На обрії грають зірниці,
    сирена весь час завива́
    і світяться бісом зіниці,
    немовби у дідька жнива!.

    Чи міг я собі уявити
    до твору подібну канву,
    що чорта у власній світлиці
    невдовзі собі наживу…


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Микола Дудар - [ 2024.09.29 08:34 ]
    ***
    Без літа нам не обійтись
    А Осінь треба ще зустріти
    Але щоб разом їм зійтись
    Потрібно буде море квітів…

    Без літа вже ні те ні се
    А Осінь так собі, як Осінь
    Не будем згадувать про все…
    Доволі є на це доносів…

    Без Літа я і ти — ніхто…
    А в Осінь тягнеш з гардеробу
    То светер спершу, то пальто
    Не віриш, ні? Візьми і спробуй

    Без Літа — як це? Ой-йо йой…
    А в Осінь стрінемось, дай Боже
    Причепурю до свят гобой
    І нас ніхто не переможе…
    15.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  35. Віктор Кучерук - [ 2024.09.29 06:56 ]
    * * *
    Прикривають небо кучеряві хмари,
    Хоч кошлатить вправно вітер білизну, –
    Та вони від ранку, як овець отара,
    Купчаться щільніше вшир і глибину.
    Поїдають просинь групи волохаті
    І втрачають швидко світлі кольори, –
    Тужать за блакиттю й плачуть винувато,
    Краплями рясними сіючись згори.
    29.09.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  36. Пиріжкарня Асорті - [ 2024.09.28 22:57 ]
    ***
    ночам на зміну дні приходять
    між ними ранки й вечори
    пантрують зорі сонце й місяць
    згори

    грицько був парубок моторний
    і доглядав козу й свиней
    сміявся кум казали люди
    еней

    гаврило теж козак нівроку
    кравець обшив уздовж і вшир
    жінки писали в інстаграмах
    батир

    2024


    Рейтинги: Народний -- (5.97) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (32)


  37. Юлія Щербатюк - [ 2024.09.28 21:32 ]
    Осінній мотив
    Заплітає вітер віти тополині,
    Золотава осінь в вікна загляда.
    Десь, за теплим літом, клин птахів полинув,
    І зимова в ранках чується хода.

    Ще осіннє сонце небо ніжно пестить.
    У його промінні тішиться блакить.
    Павуки мережив вже не будуть плести, -
    Павутиння срібне вдалечінь летить.

    Утрачає листя свій зелений вигляд,
    Тріпотить із сумом на рудім гіллі.
    Опадає долу горобина стигла,
    Та ступає осінь тихо по землі.






    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (4)


  38. Джура Заморочник - [ 2024.09.28 17:40 ]
    Понад полем Вечір лине
    Понад полем Вечір лине -
    Вбраний весь у колір синій
    Тільки шапка — темна хмара
    Та й зірками вишивана

    А в руках він сни тримає
    І над хатами кружляє
    Розсипає із торбинки
    Квітам, травам і дитинці.

    Він шепоче лісу стиха,
    Вітрам й горам : "Тихо……тихо….
    Завтра будете шуміти !
    Спати треба малим дітям."

    Щоб наснились сни чудові -
    Мрійні , гарні , кольорові .
    Мальвам і дзвіночкам синім
    І малесенькій дитині.

    А в нас буде човник з квітів
    В ньому зможем полетіти
    Понад зорі понад хмари
    Мандрувати між світами

    Понад полем Вечір лине -
    Вбраний весь у колір синій
    Тільки шапка — темна хмара
    Та й зірками вишивана ….

    16/08/2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2024.09.28 14:27 ]
    ***
    Усе частіш спада на думку Богу
    Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
    Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
    Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
    Принишкли біля Всевишнього господи.
    Уже й самі розказують, мов казку,
    Як їм хотілось аж до сказу
    В ніч солов’їну десь біля перелазу
    До ранку цілуватися з дівчатами земними,
    Синів-богатирів заводити із ними .
    Наче у безвість ті часи гунули,
    Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
    Щоправда, і тоді була тривога,
    Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
    Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
    Летіли вавілонці з високості, наче груші,
    І розбивалася на друзки мрія навісна,
    А з нею й мова на той час одна .
    Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
    Не думали про братовбивчі війни.
    Трималися усі на видноті...
    А от нащадки їхні вже не ті:
    Позалізали кожен в свою нору
    І атом перековують на горе.
    І все частіш спада на думку Богу -
    Зробить реальністю і Гога, і Магога.



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Коментарі: (4)


  40. Світлана Пирогова - [ 2024.09.28 10:54 ]
    Дарована
    Не писали би ні віршів, ні романів,
    Не буяло б навесні зело.
    Без любові пересохли б океани,
    Без любові сонце не зійшло б.

    Не зустрілись би закохані ніколи,
    І дитини не почули б сміх.
    Без любові вся планета охолола б,
    Зло й біду ніхто б не переміг.

    Без любові не було б світобудови,
    Радості в серцях, а тільки щем.
    Бо любов людська - життя свята основа,
    Що дарована самим Творцем.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  41. Козак Дума - [ 2024.09.28 09:44 ]
    Тон і моветон
    Коли панує моветон
    у цілоденній каламуті –
    уже чіпляються за тон,
    не апелюючи до суті!.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Микола Дудар - [ 2024.09.28 08:29 ]
    ***
    Висять на гіллі абрикоси…
    Здалеку манить самота…
    А тут ще вітер голо - босий
    І не покинеш блокпоста
    Щоби тако пірнути в серпень,
    Забути геть, бронижилет...
    У цю прийдешню літа зелень
    Зустрітись з кумом Василем…
    Куди воно все подівалось?..
    Хтось там… хтось тут… без абрикос
    Неначе душу обірвало…
    Неначе ти і є Христос…
    15.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  43. Віктор Кучерук - [ 2024.09.28 06:15 ]
    * * *
    Дні стають короткими, як миті
    Нещодавніх зоряних дощів, –
    Жалюгідні залишки блакиті
    Одягнули з хмарності плащі.
    Тьмяне мерехтіння листопаду
    Кожен день нагадує про те,
    Що уже лишилося позаду
    Швидкоплинне літо золоте.
    Стихнув шум і сутінки загусли
    Навкруги безлюдної соші, –
    Глибшає життя живого русло
    І від втоми важко на душі.
    28.09.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  44. Микола Дудар - [ 2024.09.28 03:54 ]
    ***
    Зросли, чи ні, поміж тривог
    Не відповім… відповіси
    Якщо ти є той самий Бог,
    Чому лютуєм від Краси,
    Вона ж не ділиться на двох?
    Отож…

    Біжиш, чи ні, словами між
    І не питай, не відповім
    Бо тут потрібен буде ніж...
    Потреба виключно у нім
    А це той самий вже рубіж,
    Тим більш…

    У кожнім сумніві тривог
    Частинка схована тебе
    Потрібен буде лиш ривок...
    Про це нікому і ніде --
    Хіба зворушливий Едем
    Квиток…

    Мандруй, спіши в один кінець
    Ніяких спроб — ніяких лих
    Твій зріст і хист одним взірець
    А іншим тільки передих
    Вцілому — той же папірець
    Кілець…
    14.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  45. В Горова Леся - [ 2024.09.27 15:13 ]
    Косий дощ (пісня)
    Дощ у шибку стукає косий
    Вітром кинутий іздаля,
    Сотня крапель дзвінкоголосих
    Ніжно ім'я твоє промовля.

    Він малює й змиває букви ,
    Я вдивляюсь у мокре скло.
    Скільки ще цій розлуці бути ,
    В ній за щастя твоє "алло ".

    Вітер кидає краплі косо,
    Пам'ять лине в дні без тривог.
    І вертає в холодну осінь
    Де нам тепло було удвох.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  46. Юрій Лазірко - [ 2024.09.27 08:53 ]
    А війна війною
    Геееей!...
    Гея-гея-гея-Геееей.

    А війна війною,
    а поля кістками...
    Запеклися кров'ю
    імена у камінь,

    просочили груди
    журавлини соком,
    журавлино бились
    в небі одинокім,

    де осліплій кулі
    не сховатись в рані.
    Як війна війною –
    то й душа, мов камінь...

    Louder...
    Геееей!
    А війна війною,
    Геееей...
    Геееей!..
    І ридають маки
    болем, кров'ю в полі...
    Louder...
    Геееей!
    А серця
    не вірять до кінця,
    що війна
    тебе забрала
    Друже.

    Як війна війною –
    то й душа, мов камінь.
    Пеклом запеклося
    кожне серце мамі.

    Імена безсмерні,
    імена незнані -
    западають світлом
    в невигойній рані,

    закипають болем
    у червоних маках.
    Їх купає поле
    там, де вітер плакав.

    Боже... дай нам сили,
    аай своєї ласки -
    повернути сина
    у дитячу казку

    Louder...
    Геееей!
    А війна війною,
    Геееей...
    Геееей!..
    І ридають маки
    болем, кров'ю в полі...
    Louder...
    Геееей!
    А серця
    не вірять до кінця,
    що війна
    тебе забрала,
    Брате.

    Тож яка ти довга,
    зоряна дорого -
    від гіркої правди
    і до перемоги.

    Бо війна війною,
    а землі родити...
    І, немов сльозою,
    небом поле вкрите.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  47. Віктор Кучерук - [ 2024.09.27 05:13 ]
    * * *
    Твоє волосся вбране в квіти
    Леліло барвами лугів
    І сильно пахло розігрітим
    Манливим духом літніх днів.
    Воно текло привабно в жменю,
    Долоні повнячи теплом, –
    І серце билося шалено,
    І мріям ліку не було…
    27.09.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  48. Микола Дудар - [ 2024.09.27 04:48 ]
    ***
    Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
    Зупинись, заляж та хоч би де
    Бажано без сліз, до коньяку
    І ніяких мов щоб про буфет…

    Вигукни собі щось… вигукни будь-що
    Запереч тим вигукам, станцюй…
    І не передумаєш якщо,
    Все це на оновлення спрямуй

    Виспаний, повір, згодишся ще не раз
    І не думай більше про харчі…
    Є для цього творчий унітаз
    Є для цього смутку глядачі…

    Збережи для себе пам’ять… Будь-яку
    Сподіваюсь, є достатньо сил?
    І залиш принаду на гачку
    Поміж недоторканих світил…
    14.08.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  49. Сонце Місяць - [ 2024.09.26 18:59 ]
    sent
     
    теми що давно & всім від них тошно
    операції в маніпуляційній о так
    скидання масок демаскує тотожні
    злотогінний сезоноксамит ну-да
     
    & де-небудь у жмеринці чи в криворівні
    сходить місяць сріблиста його печать
    на устах тліє млість і мовчатимуть півні
    що в заведений час сонцесхід кричать
     
    & вітер недбалий шляхетно куйовдить
    колись необхідний комусь декупаж
     
    бач улетів попугайчик жовтий
    анічо не вдієш & мать його та ж
     
     
     

     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  50. Євген Федчук - [ 2024.09.26 14:10 ]
    Андрофаги
    Тихий вечір. Зорі небо всіяли, як маком.
    Місяця іще немає, тож вони і сяють.
    Вітер десь у очеретах сонний позіхає,
    Шарудить та постіль стеле, аби було м’яко.
    По балці тече потічок невеликий зовсім.
    На вигині старі верби буйно розрослися,
    Стоять тісно, наче віттям навіки сплелися.
    Опустили у потічок свої довгі коси.
    Поміж верби над берегом маленька галява.
    А на ній пала багаття. Ще не прогоріло,
    Але, видно, що за світла його розпалили,
    Готували на багатті на вечерю страву.
    Та уже усе поїли, при вогні усілись
    П’ятеро. По всьому видно, до такого звичні.
    У чотирьох іще й вусів нема на обличчях.
    Молоді. За день, звичайно, трохи утомились.
    П’ятий чоловік вже сивий та міцний доволі.
    Сів обличчям в бік потічка, пильно приглядався,
    Мов побачити цікаве щось там сподівався.
    Молоді вели розмови між собою кволі.
    Як по одягу судити – то всі вони скіфи.
    Та й земля ця була скіфська з прадіда і діда.
    Армії чужі в цих землях зникали без сліду.
    Кожен куток цих просторів окутаний міфом.
    Хлопці раптом замовчали, один став питати:
    - Скажи, Скіре, ти степами мандрував чимало.
    Знаєш, де які народи навкруг проживали.
    Що ти можеш про незнані землі розказати?
    Скір на те все усміхнувся: - Хочете почути
    Про народи, що незнані землі населяють?
    Різні чутки про ті землі між людей гуляють.
    Мені ж лиш між андрофагів доводилось бути.
    - А хто такі андрофаги і де проживають?
    - Андрофаги – дикі люди або ж людоїди.
    Вони наші, хоч далекі, все ж таки сусіди.
    Вони судів і законів людських геть не мають.
    Землі Скіфії безмежні тягнуться від Істру
    До Дніпра, що його греки Борисфеном кличуть.
    І далі на схід степами між неспинних річок,
    Також наші – скіфські землі аж до Танаїсу.
    Там вже землі савроматів лихих, войовничих.
    Вони нам рідня далека, схожу мову мають.
    То живуть із нами мирно, а то нападають.
    Ну, та це така проблема між сусідів вічна.
    Як Дніпром піднятись вгору, де лісів багато,
    То там неври і будини свої землі мають.
    З нами вони досить жваву торгівлю тримають,
    Тож немає чого з ними нам і воювати.
    А за землями отими, де живуть будини,
    Коли йти від Борисфена на північ все далі,
    Якраз оті андрофаги в лісах проживали.
    Та, напевно, проживають вони там донині.
    Свого в них нема нічого, окрім, хіба мови.
    Адже мова в них не скіфська, якась дика зовсім.
    А от одяг вони скіфський, як оце й ми, носять.
    Полюбляють їсти м’ясо людське й пити крові.
    Убивають чужоземців, хто до них лиш втрапить.
    Як нема чужих нікого, збирають ватагу
    Та і йдуть в сусідні землі, вхоплять бідолагу
    Та і тягнуть, щоби з’їсти від голоду, мабуть?
    Спершу скальп здеруть із нього та носять на грудях,
    Як відзнаку героїчну. Тіло ж порубають,
    Зварять в казані великім, кістки обгризають
    Та й кругом порозкидають. А найбільше в людях
    Череп цінять. Візьмуть його, виварять добряче.
    Золотом його обіб’ють, чашу зроблять з нього
    Та і п’ють, неначе з чаші, із черепа того.
    Я усе колись очима то своїми бачив…
    - А як то було? – вже в хлопців очі загорілись.
    Скір задумавсь на хвилинку, потер собі лоба,
    Про діла давноминулі пригадати щоби.
    - Ми із ними якось влітку під лісом зустрілись.
    Було мені тоді, мабуть, як вам оце нині.
    Дядько здумав у Гелоні товару продати
    Та і собі, що потрібно там понакупляти.
    Навантажив все на воза, взяв старшого сина.
    І я з ними напросився. Що вдома сидіти?
    У Гелоні ж мені досі не прийшлось бувати.
    До Гелону зоставалось зовсім не багато.
    Стали ввечері під лісом ми перепочити.
    Повечеряли і вклались при вогнищі спати.
    Своя земля. Чого нам було тут боятись?
    Не бачили, як ті злидні стали підкрадатись.
    Вони ж спідтишка уміли, кляті нападати.
    Накинулись аж по кілька на нас на одного.
    Дядько, правда, був здоровий, розметав проклятих,
    Встиг одному з них добряче, навіть в зуби дати
    Так, що й увесь дух одразу вилетів із нього.
    Ті ж накинулись юрбою і таки скрутили.
    Міцно пов’язали руки та й кудись погнали.
    Вбитого свого до палиць міцно прив’язали.
    Отам прямо поховати чомусь не схотіли.
    Йшли ми довго – днів із десять на північ все далі.
    Уже й отой їхній вбитий добре засмердівся.
    Я при сонячному світлі їх хоч роздивився.
    Вдягнуті, як скіфи, наче та позаростали,
    Мов не стриглися ніколи й голови не мили.
    Як від вбитого, від них теж добряче смерділо.
    У всіх у них людські скальпи на грудях висіли.
    А, як їли, якесь пійло із черепа пили.
    Нас зовсім не годували, тож, коли прибули
    В їхнє стійбище, ми ледве на ногах стояли.
    В стійбищі вони халупи із хмизу зладнали,
    Наче то вони не люди – дикі звірі були.
    Нас побачили, одразу всі повилізали.
    І малі, й жінки страшенно замурзані, наче,
    Ніхто з них води, хоча би, у річці не бачив.
    Бігали навкруг і дико усі верещали.
    Далі страшно й пригадати… Трохи вгомонились,
    До нас стали придивлятись, про щось розмовляли.
    Потім мене до дерева міцно прив’язали
    А до дядька й мого брата одразу вчепились.
    Брат жінкам дістався й дітям. Що вони робили,
    Я не бачив, але крики брата добре чути.
    Я ті крики й до сьогодні не можу забути.
    А дядька кудись повели і там, мабуть вбили.
    Я вже бачив, коли тіло дядькове рубали.
    І тіло того, якого йому вдалось вбити.
    Покидали у казан все та й стали варити.
    А самі навкруг багаття дико танцювали.
    Від того, що я побачив, зробився весь сивим.
    Розумів, що мене доля теж така чекає.
    І, що звідси чимскоріше вибиратись маю.
    Але міг я сподіватись у тім лиш на диво.
    Андрофаги вже наїлись і спати уклались,
    А я стояв, намагався з мотуззя звільнитись.
    Добре, що із тим не треба було, навіть, критись.
    Усі п’яні андрофаги навкруги валялись.
    Просив в богів допомоги. Зглянулись, напевно.
    Бо мотузка ледь ослабла і витяг я руку.
    Розв’язався, прихопив ще добрячого дрюка
    Та й подався світ за очі, поки іще темно.
    Поки іще не кинулись людожери кляті,
    Встиг далеко я забратись. Хоч блукав у лісі,
    Але жоден із тих злиднів мені не зустрівся,
    Щоб я міг йому криваву данину віддати.
    Врешті, вибрався із лісу. Там уже простіше.
    По зірках, потім по сонцю визначив дорогу.
    Їв, що зміг собі добути. Бувало й нічого.
    Та надією, що скоро дійду, себе тішив.
    Як діставсь землі гелонів, вже й не пам’ятаю.
    Там від’ївся, відлежався та й знову в дорогу,
    Поки, врешті, повернувся і до роду свого…
    Отак прийшлось побувати у тім дикім краю,
    Де живуть ті людожери, андрофаги кляті.
    У лісах своїх далеких, забитих, дрімучих,
    Поміж боліт непрохідних, бездонних, смердючих.
    Якби ж то про те їх племְ’я нічого не знати!
    Якби ж вони із боліт тих і не вилізали.
    Якби ж вони у лісах тих самі себе жерли,
    Від болячки від лихої усі перемерли.
    Щоб без тих потвор на світі спокійніше стало.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   68   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   1813