Спасибі, Вседержителю, за сніг,
За горлицю, що на вербі воркує.
З яких вона прилинула доріг?
Мо`, аж від Тебе… Шепіт мій почує.
Освячені прозористі слова
Червоним інеєм на ґрати ляжуть,
А муза з палахкого рукава
Сріблясті перли висипле на сажу…

Спасибі, Триєдиний, за журу,
За промені розрадоньки – від мами,
За те, що залицявся вірний друг,
А недруги змаліли – цятки в рамі,
За намистиння сміху – з кришталю,
За те, що шиби й очі уціліли,
За те, що серед мінусів є плюс.

…Хитнувши тишу, горлиця злетіла.




2013

Він з'явився зненацька, - світанок, -
Усміхнувся, мов сонне маля,
Він озвався до мене птахами,
І здригнулася сонна рілля.

За вікном його погляд голубив
Неба чистого свіжий кришталь,
Одинокі хмаринки, мов губи,
Цілували замріяну даль,

Грало тепле проміння у листі -
То світанку радів день новий,
І усмішки його пломенисті
Ніжно вітром торкалися вій.

"Здрастуй, сонце!" - зраділи дерева,
Мов дитина, я з ними радів,
І гаї, - жовті сонячні леви, -
Ніби восьме, найкраще із див.

Примарилось…
Примарилась весна,
Усмішка травня,
Вишня вся у квітах,
9-го не хочу:
Тихо звіту
Складати не бажаю
Перед дідом.

Примарилось…
Закінчилась війна,
Дорожня карта,
Позначки до Півдня,
Дніпровський тракт
І бузьки понад ним
В польоті духу
Славнім і святім.

Примарилось?

Пульсують в унісон серця
у цьому світлому повстанні.
До перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

За кров дітей, за їхній біль,
за землю нашу, Богом дану,
задля майбутніх кращих днів
ми вийшли на граніт Майдану.

Хай нелегка дорога ця
і невідомо, що там далі, –
до перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

Супроти звірства та брехні,
супроти зради й лицемірства
виходь на площі головні
твого села, містечка, міста!

Ми не дамо себе втоптать
в багнюку страху та мовчання!
За честь покривджену стоять
мої краяни на Майдані.

Хай нелегка дорога ця
і невідомо, що там далі, –
до перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

Настане день – і зло впаде.
Але й в часи нові, незнані,
і в щасті, і в журбі – будь-де
лишайся серцем на Майдані!

…………………………

До перемоги, до кінця
я залишаюсь на Майдані!

6.12.2013

Я знову біля рідного порога,
бентежно серцю і бракує слів,
мене стрічає яблуня розлога,
що на обійсті батько посадив.

Приспів:
Я притулюся до гілля,
як до матусі немовля,
про незабутні давні дні
шепоче листячко мені.

Живе отут моя любов і сила,
сюди спішу з натомлених доріг,
беру в долоні яблуко дозріле,
немов святий життєвий оберіг.

Приспів.

Душа в минуле невловимо лине,
і це довіку буде саме так,
бо повертає до джерел родинних
мого дитинства яблуневий смак.

Приспів.

У сновидінні зяяв древній Київ.
Іще світанок темряву не їв,
Як спокій міста жах убивчий виїв
Половниками варварських київ.
І, як не дивно, саме ця зачистка
Страху й вагання із людських сердець
Збудила силу бойового тиску
На безум влади.
Безуму – кінець!

07.12.13

Зима... Зима (котра? Але не перша)...
Усю тебе я восени одержав:
твоя краса - на вітровому склі.
Я не стою ( не кваплюсь я, це точно),
з тобою я знайомий не заочно
(не раз одне на одного ми злі).

За сніг бурчав, за ожеледь сварився...
Ну, той іще... Я зовсім не змінився.
А ти хотіла захистити світ.
Брудний такий, він одягався в біле.
Можливо, так він очищався (вірим)
і на землі ставало менше бід.

А я волів проїхати, де хочу,
та сніг чи лід мені впадали в очі -
і я терпів, я зношував вузли.
А ти тоді красою вибачалась,
ім'ям "Зима" від люті рятувалась.
І друзі все робили, що могли.

Ось знову ти, і знову щось лікуєш...
І знову я - двигун, котрий ти чуєш.
Температур різниця - не нулі!
Ім'я "Зима"! Мене вкриває іній.
Зелений я і одночасно синій...
Твоя краса - на вітровому склі.

7.12.2013

Зупинились човни чужинецьці
прип'ялися до берега. Стали
з них зізлазити люди неспинно
сараною усе обліпивши. Це вже
все отут наше — ревіли.
Сонце
вкуталось в хмари хутенько, -
бо не гоже світилу такеє
споглядати. Хоча споконвіку
як зродилося плем'я несите,
уже й хмар не буває достоту,
щоб прикрити людськую гидоту.

Боже, де ж ти? Як в цьому звіринці
важко втрапить на стежку до тебе!
що веде через горе по вінця,
що веде через...

Люди! О, люди…
Чаша зради, підлоти й блюзнірства
не лишалась ніколи порожня...
Подивіться, та лиш озирніться!
що довкола?!
Чи це ваша мрія?
Це сюди у дитячих задумках
вас вела нерозхлюпана радість?
Це воно, що чаїлось в іскринках
оченят, що зоріли на матір?
2009

Спішу думками в рідний край.
Стаю на його гідній ниві.
Скажіть, де найти справедливість?
Ставайте з Богом за наш рай.

Спів солов’їв скоро затих.
Сум журавлів летить у вирій.
Своє кру, кру співають щиро.
Сварні сорок дивують всіх.

Старенький Київ жде своїх.
Солідаризуватись треба.
Стискайте долонь. Моліть небо.
Співайте. Спів трапить до всіх.
17.11.2013р.

«цей мітинг проходив чесно, без пресингу й бою…
все.
я зробив все, що міг…
резолюція за тобою»…

прикро,
але свою революцію я програв,
на жаль, мій "серцевий пікет" розігнали,
це ж мирний був страйк, я ж не порушив устав,
і це засвідчити можуть усі незалежні канали.

мій мітинг був мирний,
я не брав твою раду штурмом,
приходив, чекаючи рішення президента,
не викрикував гасел,
не набридав тобі шумом,
це був мирний мітинг закоханого студента.

люба,
я просто хотів інтеграції,
мила, я вірив своїй опозиції,
я ж прводив зібрання і мирні акції,
не висував вимог,
лише пропозиції…

але ти розганяла усі мої мирні пікети,
розбила навколо себе мої барикади…

я розпускаю свій страйк
і збираю свої намети...

я зрозумів…
не буде більше блокади.

«цей мітинг в моєму житі був дуже незвичний,
й лишив по собі вірш політико-аполітичний»…
© М.Філдман

Вишгород межує з Межигір’ям
Горбиками древніми могил,
І міцним парканом недовір’я,
Зведеним під самий небосхил.
Зашморгом надійним людних вулиць
Вишгород упадину обвив,
Щоб тремтів налякано прибулець
І за межі наші не ходив.
Вишгород пильнує чіпко зором
Кожен крок “проффесора” і рух,
Щоб не нісся проросійський сморід
Звідтіля, де український дух.
Вишгород – межує з Межигір’ям…
06.12.13

Світе мій…
Світе мій…
Світе мій…
Тричі ще: світе мій!
Втома, як міль, мою душу щоденно підточує…
Вільною…
Вільною…
Вільною…
Тричі ще: вільною!
Так самозречено , палко так жити (не бути, а жити!) так хочу я…
Полум’я в серці, в долонях, у мене під віями…
Крила розтрощено… Крила цим світом розтрощено…
В цьому нерівному герці що маю робити із мріями,
Тими , що в небо знялись і… зірвались, непрощені...
Тими, яким не судилось обнятися з дійсністю ?..
Знов нафталінові будні за мною волочаться…
Вчора наснилось, що я воювала зі сірістю…
Виграла, звісно, тому й прокидатись не хочеться…
Боже мій…
Боже мій…
Боже мій…
Тричі ще: Боже мій!
Може, я випрошу, вимолю в тебе для світла лампадку…
Дні побілішають, стануть на ночі не схожими…
З’явиться шанс…аби все розпочати спочатку…
спочатку
2012

Наречена...Має бути чемна,
Я ж – нестримно до думок причетна
і шалених, пристрасних поривів,
Розуму твого, душі і тіла...

Почекай, а як же те, що варто,
Щоб цнотлива, знітитися жартом,
І рум’янцем заливало щічки?
Я, мовляв, ще зовсім недосвідчена...

Наречена...Біла-біла сукня,
Незручні підбори в білих туфлях,
Тяжкувато йти у них під гірку,
Натовп вимагає гучно: «Гірко!»

Наречена хай тобі насниться,
У тонких панчохах і спідниці,
Відкрива поділ красиві ніжки,
Хай насниться не свята й не грішна.

Наречена має бути ніжна,
Вдало натренована усмішка,
Подола підйом, здолає гірку,
Гості вимагають знову «Гірко!»

Серце у корсеті, мов в лещатах,
Із дівочим щебетом прощання,
Статус. Штамп. Вінчання і молитва...
Наречена, що тут говорити?

Країна невдоволена,
Розгнівана, збунтована,
Громадами осміює його уже й кляне,
А він не прислухається
До люду і не кається,
Наївно сподіваючись, що кара обмине
За зради і за злочини,
За мрії заклубочені,
Хмарками безкінечними лукавих обіцянь, –
Гаранта конституції
І майстра екзекуції,
Натхненника лякливого довічних кепкувань.
Побиті і потоптані,
Ледь у крові не втоплені,
Його іще вмовляємо й благаємо: “Іди!..”
Та він на це не зважує,
А фразою за фразою
Свідомо нас підштовхує знедавна до біди.
03.12.13

бачиш любов не_суть
чуєш вібрато гине
то затихають війни
втомлені від руїни
з рота що кров’ю пінить
в грудні спадає ртуть

ті що не греблі рвуть
кроку критична маса
світла ази і аси
вигоять рани часом
вибухнуть в серці басом
рала перекують

жде на відвагу путь
а на розвагу дума
скільки потрібно суму
пружного ліку з гуми
пилу пили і буму
щоб остогидла суть

світ що не йде спалю
в серці змоловся камінь
слово розрита яма
я розроджусь устами
зболений до без тями
загнаний матом в лють

сльози в біді не ллють
їх утирай слабому
очі відкрий сліпому
голос звільни німому
смикни за звук глухому
крикни щосили будь

22 Листопада 2013

ми з блискавицями вели танок
мораль в ковтки повітря набирали вміло
сльозило з катакомб образ вино
на світ виходило усе що серце їло

уважно перечитував уста
не перескакував прогнози і події
ловив метеликів і відпускав
то ґав лякав то очі де попало сіяв

і провіряв мовчанням підігрів
як википали густо видихи з легенів
а за думками йшов то слово вів
і скупо мій інстинкт вихлюпувався з генів

коли без весел горлом пропливав
воно у хвилюванні полоскало вдачу
багата мною ваша голова
коли їй вірити то чистий з мене мачо

давав дорогу вибухам на сміх
смітив жаргоном і давився від цигарки
і час мій не отямився й добіг
до ваших безперечних ‘ні’ в ковтку із чарки

ви засвітилися за склом очей
вином зігріта свічкою розваг задута
немов земля в якій застиг ковчег
і звірину відважував попарним брутто

усе змішалося любов і гнів
добро і зло мольба і лайка міднолоба
кохалися мов темінь у вогні
як з тілом черви що прогризли мушлю гробу

тіла гойдалися тремтів сервант
невтримно билися писалися до крапки
іконний лик з куточку арештант
мовчав з-під рушника накинутого хапко

і тінь у тінь складала свічки стан
рука в руці обійми ніг навхрест на спині
тореадорський блискавичний тан
на зернах слів і м’ятім одягу лушпинні

8 Листопада 2013

це так просто як ніч безумовно і дивно
ані кроку назад ані виру з очей
наче місячна цвіль облітає людина
і ніщо ні за чим ні у щось не тече

ти мене розклади на склади на лопатки
і сумним відмалюй при свічі з голови
роздаруй вже німого у тінях на згадку
розтинанню повітря мечами трави

а тоді розгуби у безмежнім відлунні
поки зову птахи не розтануть у сні
поки голосу біль сам себе не усуне
не летітиме тихо у спогадах сніг

хто мене опустив як у купіль малятко
ніжно так обійма що дихнути ніяк
це небита зима без кінця і початку
в зледенілому серці дорога моя

лопотять корогви значить вітер не сниться
безголові шапки значить вже принесли
і лягає земля мов насіння синиці
і від тім'я до п'ят всі жалі проросли

ти мене пригадай у настуканні шиби
сонцем дихаю ледь у кістлявих гілках
хай обілений світ заворожений ніби
розпадається світлом у рідних руках

7 Листопада, 2013

Translation:

при здачі карт він мов медитує
з ким грає він про це не зна
для нього гра це не виграний гріш
чи повага одна

при здачі карт відвіту шукає
у шансу лініях святих
в прихованих ймовірних законах
танцюють цифри в них

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке

чи зігра він бубновим валетом
чи даму пік він покладе
чи прихова короля у руці
як пам’ять пропаде

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке
та серце моє моє не таке

і якщо б я сказав що люблю вас
ви подумали дивно однак
я не людина столике обличчя
у мене маска одна

хто говорить нічого не знає
і з’ясовує вартість свою
як саме ті хто клене рідну вдачу
ті хто втрачає в бою

я знаю що піки мечі для солдата
я знаю що трефи зброї піке
я знаю що бубни гроші на все це
та серце моє не таке
та серце моє не таке
та серце моє моє не таке

Original:

He deals the cards as a meditation
And those he plays never suspect
He doesn't play for the money he wins
He don't play for respect

He deals the cards to find the answer
The sacred geometry of chance
The hidden law of a probable outcome
The numbers lead a dance

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart

He may play the Jack of diamonds
He may lay the Queen of spades
He may conceal a King in his hand
While the memory of it fades

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart
That's not the shape, the shape of my heart

And if I told you that I loved you
You'd maybe think there's something wrong
I'm not a man of too many faces
The mask I wear is one

But those who speak know nothing
And find out to their cost
Like those who curse their luck in too many places
And those who fear a loss

I know that the spades are the swords of a soldier
I know that the clubs are weapons of war
I know that diamonds mean money for this art
But that's not the shape of my heart
That's not the shape of my heart
That's not the shape, the shape of my heart

Герої не плачуть, герої стоять
Плечем до плеча і обличчям до неба.
Нам єдності треба і мудрості теж,
Та тільки життя нам такого не треба!

Герої не плачуть, герої ідуть
Серцями на кулі, бо більше несила
Нести свою волю під ноги катам,
Надії ламати кайдани і крила!

Герої не плачуть, герої встають,
Хоч кров заливає і душу, і очі!
Щільніше ряди! Нас усіх не уб’ють!
Ніхто жити в хаті, що скраю, не хоче.

Герої не плачуть, герої несуть
На плаху життя, на вівтар – перемогу!
За батька, за діда, за наших дітей,
Що стати до лав наших нині не можуть!

Герої не плачуть, герої ідуть…
Герої не плачуть, герої ідуть!


05.12.13

Тисячі вогнів божеволять долю,
відчайдушні гасла крають
спецзагін.
Гасла проти зброї...
Гасла проти строю*...
Гасла...
Просто гасла.
Під контроль країн.

Не Наполеон -
епіцентр, не Сталін -
Янукович власний
дбає про наш край.
Просто Янукович...
Як уважний "барин",
він бере сьогодні під контроль...
Китай.

Революція - гонориста дівка.
Їй наобіцяли,
ось і грає роль.
Правоохоронна
шоломом "бруківка"
з нею все щось ділять.
Не закон.
Контроль.

5.12.2013

Робеют по-девчоночьи,
Раздетые березы…
Они стыдливо плачутся
Завьюженой зиме.
Засохшие и черные
Сережки, словно слезы.
А стан ее не прячется
В одежду – макраме…

2013

В дев*ять в тебе рожеві п*яти,
У сімнадцять – важкий метал,
В двадцять маємо серце-м*яту,
І любов в ньому – саме Та.
В двадцять три ти терпкий, як туя,
І міцний, мов гранітний схил,
В двадцять три біль землі шматує,
Розтинає тебе навпіл -
Біль оази і біль пустелі,
Лемент листя і схлип води,
Щоб зубами вгризатись в стелю
І не знати, куди втекти:
Чи світ за очі, чи від себе,
На зворотній планети бік,
Без думок, світлофорів, зебр
На незайманий материк,
Без контракту і без угоди
У відпустку до кращих днів,

Але сонце уперто сходить,
Вперто шкварить без вихідних.

До кармічної павутини
Зарахується тільки cash.
Ти згрібаєш себе в людину.
І підводишся.
І ідеш.

Усміхнена і заплакана...
Вишúванка... латка на латці...
І шрами, і свіжі подряпини...
Портфоліо... Папарацці...

Принижена, обезчещена,
Згвалтована та побита,
І хрещена, і розбещена,
Не раз матюками покрита.
Знедолена, поневолена,
Обідрана аж до нитки,
До голого нерва зболена,
Одвічна безплідна покритка.

Розп'ята на тлі історії,
Що кілька разів підмінена.
А діти - голодні і хворії,
А ріки - брудні і замілені.
А ниви твої - занедбані,
Дороги - як віспою биті.
А де трударі твої? Де вони?
Найбільш працьовиті у світі?
Безхатченки-безробітченки,
Тобою не благословеннії.
Куди відпустила їх, дівчинко?
До Греції, Польщі, Словенії?
Залякана вовкулаками,
У душу впивалися ікла.
Не знищена псами ніякими,
Безмежно терпляча і світла.
Калинами-переливами
Духмяно-квітуча й співуча.
І яблучно-білоналивами,
І свіжохлібами пахуча.
І надрами, й дивомандрами
Багата, але незаможна.
Барвиста озерами, ватрами,
Безправна, безкарна, вельможна.
Загублена і розгублена,
Водночас і храм, і руїна.
Ти нами всіма недолюблена,
Багатостраждальна Вкраїно.
Чи й далі хохлами сидіти нам,
Ховатись у крайні хатини,
Коли протиріччя-епітети
Примножують біль України?!!!

З кунгфу десятий в мене дан,
Стріляю я відмінно в тирі...
За кров, пролиту на майдан,
Мочив я Путіна в сортирі!

Він бачить три метри у скло на своїм шоломі
Вона – чисте небо в мереживах прапорових.
Вони все життя прожили ув одному домі,
і навіть в дитинстві ріднились, здається, кров’ю.

Виходить – сестра. Захищав ще п’ять років тому
від гопників, швалі та всякого роду бидла.
Сиділа би краще «падруга» сьогодні вдома,
бо мусить, накажуть якщо, побити.

(Як важко без мозку! Як жити без мозку важко,
і вірити всім, хто за гречку прийшов у владу.)
Далась ця Європа сусідці його Наташкє
і цим тисячам! А йому от ніяк нє нада,

щоб гомікі різні женились і ціни дикі.
А Путін для нього «свій парєнь» і Вітя також.
Він вірить наївно в братерство слов’ян довіку,
він зробить усе, що потрібно і що накажуть…

Хоч віра, по суті, йому ні до чого. Просто
робота така. Треба бити? То буде бити.
Щоб стати одним із, то мало здоров’я й росту –
бабла відвалив, кому треба. Колись би біту

у руки – і в інші структури точно.
Та нині «серйозні рєбята» давно у Раді...
А ще обіцяли надбавки «за врєдность». Дочка
у нього маленька. То чом не побити гадів,

що тут протестують і лізуть на барикади?
Яке йому діло, чи мирні вони... Є служба!
Він битиме всіх… і її, якщо скажуть «нада»,
і буде до дупи колишня дитяча дружба.

Сказала би: пробач мені,
мій сину, що не все зуміла,
і вистачає ще стерні
отам, де пращурів могили

і дуже хочеться дожить
до світлого твого «потому»,
коли страждання ненасить
вже не загрожує нікому

де хрущ у вишнях заблукав,
поважний джміль гойдає сонях,
і серед наддніпрянських трав
ТВОЇ сини летять на конях

все буде, що б там не було –
пригорне лагідно країна
до серця місто і село…
Якби ж ти був у мене, сину…

…смердота зграйного оскалу
заповнила Верховну залу
шакали кожухи овечі
накинули собі на плечі
а ватажок цієї зграї
у Піднебесній як у раї
єлейно щириться китайцю
і не морочить собі я…ця:
«Мої набридлі громадяни
«ганьба!» гукайте до нестями
хай лине музика і спів
давно вас маю за «козлів»
а ви мої гнучкі лакузи
козирного шукайте туза
сльозу пустіть а чи покайтесь
і обіцяйте… обіцяйте …»

…отам - далеко від Майдану -
не чути гуркоту вулкану…

04.12.2013

У Книзі Буття (не згадаю, де),
та є на полях правка:
«Бог створював світ у жовтневий день,
а радником був Кафка».

Тому не дивуйся, якщо колись
на ранок по тебе прийдуть, -
не став запитань, не пакуй валіз,
умийся й вийди,

бо вищим за твій больовий поріг
все рівно не буде вирок.
Вставай на найсонячнішу з доріг
й в усьому плекай міру.

Співай регулярно священне Ом,
читай Лао Цзи сумлінно
і мовчки дилибай своїм шляхом
плинним.

І десь між абсурдом і станом дзен
серйозність тебе зрадить,
лишивши єдине, що має сенс –

радість.

21.-29.09.13

У лісі, ой, не світлому,
Що зветься Україна,
Поміж до всього звиклими
Росла собі ялина.

Попов співав там пісеньку:
"Засни, народна пильність",
А два чубаті з лисеньким
Потролили та й змились...

Ой, крові, ой, невинної
Налито у суботу.
Прикрилася ялиною
Керована сволота.

Ялиночко кривавая,
З металу недороблена.
Чи зватись нам державою
З "гарантом"-одороблою?

З кащеєм Санта Клаусом,
Яйцем колись не вбитим.
Пакує-усміхається
Цукерки з кров'ю дітям...

Маленький сірий зайчику,
Біжи скоріш від неї,
Бо краще б і не бачити
Ялиночки тієї...

30.11.2013

мала, справа навіть не в тому щоб вступити саме в ЄС,
я насправді не вірю, що нас там зустрінуть із хлібом і сіллю,
мала, але нам потрібен хоча би якийсь прогрес,
інакше, мала,
ми просто покриємось цвіллю.

мала, зрозумій мене правильно, ми ж не консерви,
ми не можемо закритись і киснути у маринаді,
мала, у нашій країні не вічні резерви,
і не важливо насправді, мала,
хто буде при владі.

аби тільки нам обіцяли наше майбутнє,
хоча б обіцяли, я вже не кажу "робили",
бо нам треба вірити в щось,
а зараз віра відсутня,
а народ, який втратив віру, хапає вили.

а Росія, мала,
ну що вона може нам дати?..
у них свого давно не лишилось нічого,
окрім, «Путінкі», «газа», «Масфільма», «кіркі» і «лапати»,
ну іще дехто лишився у них, хто вірує в Бога…

з усієї Росії, мала, жирує лише Москва,
ну ще Петербург, а так суцільна біднота,
а «Вєлікая Русь» давно вже просто слова,
слова,
від яких у них, у самих, ікота.

але прикро, мала, що не знаєш, як бути після навчання,
бо лишається в армію йти або сісти за ґрати,
тому знаєш, мала, людям набридло мовчання,
мала, їм дуже хочеться жити,
а не виживати…

а ЄС лише привід,
щоб вилити всю образу,
і повернути віру у завтра, яку у них вкрали,
бо люди, як завжди, мала, хочуть все і одразу,
бо так вже сталось, що всі козаки були ліберали.
© М.Філдман

У Межигір’ї ліс зелений,
а в ньому – хатка в стилі кітч.
«Проффесор», жирний кіт невчений,
там розкошує день і ніч.

«Наліво» він частенько ходить,
цей раб розваг і власник вілл.
Буває, Лещенко там бродить,
а то й Тетяна Чорновіл –

по тих доріжках нешироких
(хоч не один там пильний страж)…
Хатинка там стоїть нівроку,
а в тій хатинці – «повний фарш»:

кришталь і дуб, китайські вази
і золочені унітази
(про них вже знає цілий світ),
скрізь повно бархату й атласу
і – дар від жителів Донбасу –
в гламурних стразах … антрацит.

Коли йому набриднуть лазні
і скакуни в конюшні власній,
бере рушницю він до рук –
і тридцять єгерів, чи й більше,
женуть на пана кабанище,
а пан – лишень із будки «пук!..»

…Дружина у вигнанні тужить,
йому ж у ліжку інша служить…

А десь народ, мов після бою,
живе в руїні, сам собою;
десь уряд над бюджетом чахне…
Там «Русскій мір», там Руссю пахне…

Я там не був і з ним не пив,
та все ж повір мені, читачу!..
Одне питання: тую дачу –
за наші гроші він купив?

А «дачник» той, я точно знаю,
країну доведе до краю!

липень 2013

Вільна генерація –
цвіт і гордість нації
вийшла на Майдан –
центр цивілізації,
а не резервація,
і свободи стан!

Стільки літ надією
я жила і мріяла:
діти підростуть,
підуть Україною,
стануть нам заміною,
лад в ній наведуть.

То твої ровесники,
Україно, вісники
доленосних змін.
Нелюди без совісті
били їх, як бестії
із чужих країн,

кров’ю їх позначили
євроінтеграцію.
Де був президент?
Ні – дегенерації!
Владу – до люстрації!
Вже настав момент.

30 листопада 2013

*Президент в цей день був на полюванні.

Завтра стане зима,
і жити – нестерпно легко.
Час тікає від нас крізь останню осінню хвіртку
і стає нереальним, міфічним, немов лелека,
і стає невагомішим за аромат і вітер.

Час нам ставить незалік за повну відсутність змісту
і вертає похмільні зірки на свої маршрути.
Милий хлопчик, спасибі, спасибі тобі за листя
і за все, що у цьому контексті не зможе бути.

Світ кришиться, кришиться і сиплеться догори,
виявляється тоншим за шовк і за павутиння,
починає складатись в наступний дереворит
і різьбить на долонях мереживо дивних ліній.

30.11-01.12.13

Пане президенте(одруківка),
пане кримінале(може так?),
кров’ю вмита київська бруківка –
Беркут ваш калічити мастак.

Пане президенте(вибачаюсь),
пане владолюбцю(вочевидь),
не сказали покаянне «каюсь!» –
совість закодована мовчить.

Пане президенте(знову мимо),
пане демагогу(чом і ні),
тане час каденції незримо –
де обітниць гори золоті?

Пане президенте(це востаннє),
пане богомольцю(жартома),
залишилось ще одне питання –
вірите у Бога задарма?

03.12.2013р.

Проституция президентская,
молодецкая стать предательства.
Эх, страна моя, волость энская,
где сиятельство от стяжательства.

Богословие в нас фамильное,
и оранжевость кривобокая...
Повяжите бондану стильную,
и читайте молитву окая.

Птицы беркуты, птицы курицы
ощитинились, одубинились.
Небо Киева нынче хмурится.
Йолку вдруг в партизаны приняли.

Все путем. Не зовите Путина.
Он границы завел колючие.
А калужский старик, иудина,
Папередников словом мучает.

Пароходы и луноходики,
винтокрылые вертолётики -
пусть над нами взлетают ходики
и сдувают песчинки готики.

Пробиотики, биороботы -
так внутри вызревает музыка,
мы не люди уже, а хоббиты,
по майданам не ходим - юзаем.

Дай ты силы нам балалаечной,
от орды златой дай нам волюшку!
Захвати с собой ключик гаечный
чтоб чинить добро, Боже, в полюшке!

Гнів народу –
праведна стихія.
Вітер змін
здолає перешкоди.
На Майданах
Заходу і Сходу
люд в біді
єднається як вміє!
У державі
й за вікном негода.
Молодь вірить,
не складає руки…
Вже нові
(не ілліча онуки).
Візерунками зима
напише оди.
Прохолодою віддячить –
тільки й того…
Але сяють очі,
в грудях – душно…
Йде у завтра
мудро, простодушно.
Обнадійлива,
та нелегка дорога…

Лежачого не б’ють! – це кодекс честі,
але навідліг б’є по голові
за мирну ніч, за акції протестні
жагучу юнь вояка у бронІ.

Хіба ти беркут? Сученя погане!
З такою люттю трощити кістки…
Такий же яр колись тебе дістане,
твоє трухло у місці, де мізки.

Ногами не закОпаєш свободу,
кийками не вгамуєш мар життя.
Не захисник ти власному народу,
а влади кримінальної слуга.

А ще, «герою», пам’ятай про долю
(усе вертає на круги своя):
сьогодні б’єш, чужу калічиш волю,
а завтра кров’ю вмиється твоя.

03.12.2013р.

Вони поруч сиділи, дивились на небо.
Вона тихо спитала: «А що я для тебе?»
Трішки подумавши, ще з мріями з ночі,
Він став говорити дивлячись її в очі.

«Коли ти зі мною, забувається біль.
Всі біди і страхи зникають як сіль.
Коли ти зі мною, летить дуже час,
І сни світлі бачу, звичайно про нас.

Мені добре з тобою, я б сам бути не зміг.
Твій голос і погляд не раз допоміг.
Коли ти зі мною, я той, хто я є.
Побачив лиш раз, зрозумів що моє ... »

Він на неї поглянув- зрозумів все якраз,
Що її не потрібно заяложених фраз.
Злегка посміхнувшись, стиснув руку рукою,
Він просто сказав: «Я щасливий з тобою!»

2013

Народ у розпачі, а він
сказав, що «перегнули палку».
Але мільйони, як один,
гаранту побажали палко:

крім золотого, кришталевого
іще алмазного клозету…
Ні! бандюку – клинка сталевого,
кілка осикового – зеку!

03.12.2013

Безсилий крику мій!
Ти відчай мій.
Ти лють.
Ти сни, в яких ріка
вже не вода,
а кров.
Тобі ім'я -
Народ.
Ти на Майдані
люд.
Тобі залишився
до сили
тільки
крок.


2013

Скаже хтось – у них така робота,
Не змогли порушити наказ…
Не орли, а хто? Четверта рота.
Щит, кийок і сльозогінний газ.

На дітей – “відважні” і зухвалі!
На знамена – є у вас святе?
У звіринім хижому оскалі
Мов орда зруйнує і змете.

Гвалт і крик. Оскаженілі лиця.
Ви з народом? Ми одна сім’я?
Чим вам завинила горда птиця,
Що її привласнили ім’я?

Вам в колисці теж співала мати?
І на руки батько брав, ачей?
Що ж ви витворяєте, орлята,
Дикі звірі, схожі на людей?

…Станьте на Майдані на коліна,
Там, під стелу, де душа болить.
Добра наша мати-Україна,
Ви покайтесь – може ще простить…


2.12.2013

Ми - горді! Ми - левові діти! Ми- вільного мужнього прайду!
Нас можна загнати в кут, та не зігнути!
Ми кров'ю спокутуєм віру, ми кров' ю оплакуєм правду,
Та левове серце не стримати путам!

Ми - горді! Ми - русичів діти! Ми - справжні, бо вільного духу!
Нас вкотре бажають іще раз зламати!
Нам очі засліплює кривда, нам байки затулюють вуха,
І змушують знову на жертви та втрати!

Ми - горді! Ми - синього неба, нескорені клітками, птахи!
Нам знову судилось крізь терен до неба!
Ми зрадами ситі...розрадимо біди, вгамуємо страхи,
Бо серце Вкраїни калатає в ребрах!

Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, —
Чого ж ти іншого чекав?

Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо…
Просила я тебе чи ні?

І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
"Не любить Русі він ні раз!"
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.

Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого "я" найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.

Затемнення сонця лише тимчасове,
Затьмарення серця не зрушить основи,
І збилися шляху, та в нову дорогу,
Лиш сном нехорошим осяде тривога.

Бо мрію не вбити заброді і кату,
Бо люди відчули свободи принаду,
І зорі засяють яскраво- яскраво,
І більше не битиме хунта кривава.
2013

Усю мужність – в набій!
Уже сурми заграли до бою.
У покорі німій
нам не стати самими собою.
Сила славних звитяг
у прийдешнє влилася рікою.
Кров'ю кроплений стяг
наче Сонце встає над тобою!

22 листопада 2013 рік

Я заходив у чорну безодню
і утома моя, і журба,
і, у хустку закутана жовту
і обійми туману, верба.

І пішли: я бадьоро додому,
у тумани – утома, журба:
усміхнулася у золотому
у брилі, у сомбреро верба!

2009-2013

Являє жах пекельні гасла,
Німіє світ і світло гасне,
Та не змовкає в храмі душ
Надії музика прекрасна…

02.12.13

Від Аполлона в дар узяв Гермес
Патик спасіння. Дехто брови супив:
В Ареса – гостролезий довгий меч,
У Посейдона викрадав тризуба,
Тепер усміхнено рисує мир…
Дві змійки обвивають віть маслини.
Воює люд за вина,
землю,
сир…
А я спиняюся, крізь юрми лину…

Позич, Гермесе, білий кадуцей!
Уваж благе проханнячко, мосьпане.
Сурмить у мушлю бог-віщун Протей:
«Гряде потоп!».
А я саджу тюльпани…
Як чорну скибку поміж чудасій,
Всесильний кадуцей сьогодні треба.
В путі стрічаю сонмище «месій»,
Котрі штовхають в очерет із греблі.
В масних саквах – сто гострих патериць,
Вганяють їх до кісточок плебеям.

– Гряде потоп!
Ніщо не захистить... –
По хвилях плине реготня Протея…




2003-2013

Озвалося ехо: «Танцюймо усі!»,
Розкрилля Майдану - у «дикому танці».
Укотре гнилу майбуття волосінь
Сукають тупі політичні засранці.
Лякає ця ніч, непривітна така -
А серце воліє співати до ранку…
Надійна твоя - з мікрофоном – рука
Охрип лише голос, відчайна Русланко!

29.11.2013

Залізна воля спалює вогнем.
Залізну волю більше не здолати.
Залізо – це свобода з кожним днем,
Яку в шакалів треба відібрати.

Злякалась волі влада: Лев, Ведмідь,
Бо в масках цих ховались щур, гієна.
За ними — беркутівська жовта мідь,
А не залізо волі, людвогненне.

Народ — залізо, вилите в кулак.
Удар знесе шакалів до гієнни.
Народ — це воля, а не раб-простак,
Який чекає на свободу -енно.

Вогонь Європи — це вогонь Душі,
Яка не може жити у болоті.
Вогонь – це воля. Гей, Вогню, криши
Холодний попіл знудженої плоті

Усіх мерзенних, що у пеклі й злі,
Не за народ — за золото «терпіли».
Терпіли муки пекла на землі,
Яке самі розбурхали й створили.

1 грудня 2013 р., Київ, біля Банкової