Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.

15-16 жовтня 2012 року.

Як відійде зима навісна,
То прилине весела весна.
Повернуться додому пташата,
Одягнуться дерева у шати.

18 грудня 2012 року

Галині Іванівні
Фесенко (Великород) –
моїй двоюрідній сестрі


А в Галі затишне подвір’я
І стіл гостинний у дворі,
І за двором – полів безмір’я,
І над будинком всі сузір’я
Докупи сходяться вгорі.
А в Галі – син і доньок двійко,
А чоловік, на жаль, помер –
Лежить під кленами; повійка
По ньому стелиться – жалійка
Померлих здавна й дотепер.
А в Галі все не так вже й просто:
Вона ровесниця мені,
Десяток розміняла шостий,
І мамі вже під дев’яносто –
Лежить, мовчить, як у труні.
А в Галі вдача своєрідна –
Душа до хутора лежить:
Жнивна пора така погідна,
Всеурожайна і всеплідна,
Й сім’я не бідна – можна жить.
А син у Галі – красень Коля,
Міцний і кряжистий, мов клен
(Його ж дружина – що тополя),
Приріс душею він до поля –
Живе в Миколі батьків ген!
А в Галі – добрі й щедрі руки,
І щире слово на вустах –
Із двору вибігла на звуки
І обняла після розлуки
Крилато, начеб небо птах.
А в Галі затишно і втішно
В родинній злагоді, в сім’ї,
Де все розмірено-неспішно,
Де навіть згадувати смішно
Про всі "досягнення" мої.
А в Галі – тінь під бересклетом,
А на березі – сонця гра...
І хай залишиться секретом,
Ким більше – братом чи поетом –
Пишається моя сестра.

2005
хутір Рудка
в околицях Марківки

Ніччю жовте каченятко
Тихо вибігло із хатки,
І на небо піднялося:
Золотіє там колосся.
Ласувало тим зерном-
Тепер сяє за вікном!

Ведмежаті паротяг подарує тато.
Із мотузкою синок, як водій завзятий:
То протягне по траві, у садку – по квітах,
По обідньому столі, де не можна дітям.

Ну а нині, ну а нині… їде паротяг по спині
У старезного ведмедя, що приліг поспати!
«Паротягу скрізь дорога!» - каже ведмежа те.

Попричіплені вагони різнокольорові,
Навіть фари в паротяга жовті і здорові!
Світять-світять мамі й татку цілі дні і ночі.
Ведмежа із паротягом бігає, де схоче.

Може, бігало ще б довго наше ведмежатко,
Та відпало в паротяга праве коліщатко.
І вагончик відчепився, у травичці загубився.
Певно тільки ведмежатко бавитися не втомилось.

На подвір’ї плакала квочка:
« Загубила свого я синочка!
З чорним чубчиком півник мій був,
Я квоктала йому – він не чув.
Загубився в травичці малий,
Хоч би котик не стрівся рудий!

А тим часом чорненьке курчатко,
Дременуло до ставу, на кладку.
«Про купання від качечок чув»,
Бульк у воду – і ледь не втонув.
Врятувала його спритна жабка,
Що сушила на березі лапки.

Жабка Мотя та й стала казати:
– Треба плавати вміти навчатись.
А до річечки сам – не ходи,
Бо накличеш на себе біди!
У ставочку ж холодна водиця,
Тато й мама стануть журиться.

Йшла назустріч курчатку Піпінка –
Мишка спритна, сіресенька спинка:
– Я тікала сьогодні з горища,
Від страшного, рудого котища.
Будь уважний в дорозі, мій друже,
Кіт Василь дуже спритний і дужий.
Пі-пі-пізно, час в ліжечку спати,
Й стали мишка собі позіхати.
І додому верталось курчатко,
По дорозі забігло на грядку.
« Щось довгенько нічого не їв,
Ох, сьогодні я так зголоднів!
Кріп зелений – смачненька травиця,
Треба ним мені підживиться.

Грядку ту песик Лапчик стеріг:
Гав-гав-гав! – Він швиденько прибіг.
–До городу тебе не пущу,
Кр-ріп росте для смачного борщу!
Р-р-р, нам бабуся зготує його.
А курчаткам – клювати зер-рно!

Маму стріло курчатко маленьке:
– Не хвилюйся, моя рідна ненько!
Чорний чубчик котів – не боїться,
Добре знає з ким треба водиться.
Я ходив у садок, по комашок,
І нарвав тобі, мамо, ромашок!

Пригорнула крильми мама-квочка
І сказала своєму синочку:
–Як ідеш кудись, любий мій синку,
На хвилинку, на мить, чи годинку –
Треба дозволу в старших спитати,
Небезпечно самому гуляти.
Чорний чубчик всміхнувся завзято:
"Буду слухатись мами і тата!"

Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
Де буде без душі незатишно йому.
Спалить просив й розвіять понад степом.
Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»

Глупої ночі мені
Добре ведеться.
Місяць ясний у вікні
Щиро сміється.
Глупої ночі думки
Мудрі приходять.
Свято Різдва.
І зірки
Так хороводять!
Тісно рядок до рядка
Тулиться,
Слово – до слова.
Ніч бо хороша така:
Сповідь Христова!

Вогню язик оближе темінь,
Сльозину вигоїть зі скла,
Коханих рухів тіні щемні
Облагородить спроквола…

Прошитий роздумами січня,
Із Богом згоджуюся все ж,
Що люди на землі не вічні,
І, наче свічі, гаснуть теж.

Та не погоджуюсь коптіти,
Аби лиш довше вік тривав,
Хай дрібку, та ясного світла
Породять мовлені слова.

І хай мене за це осудить
Діл безпросвітних геній злий,
Світінням вибавляться люди
З лабет смертельної золи.

Ясу дарує без остачі
Свіча, запалена в імлі.
Сумна історія неначе,
Та допустима на землі.

Кінець кінцем згорають свічі,
Щезають обриси їх веж,
І так освітлюється вічність,
І мить осяюється теж.

08.01.13

Прокинулись із посмішкою трави,
Бо сонце їхній смуток розтопило.
Птахи високу узяли октаву,
Їх чистий спів одразу душу цілить.

Будинки в синє небо поринають,
Дерева поряд, ніби ліліпути,
І простір наші плечі обіймає,
В повітря підливаючи отрути.

Ті, що вдихають невловиму звабу,
Лишаються в полоні у хвилини,
І час тоді плететься, як незграба,

Бездумно заохочуючи втіху,
Але насправді непомітно лине,
Тамуючи над нами регіт тихий.

2012

Простим себе и всем предметные ажуры,
Пристайность, внешний вид, все сны и все слова.
Как слабый элемент большой литературы,
Невольный парафраз - поэта голова.

Вот руки хороши - ни в чём и не трясутся.
Сбиваешь с рукава какую-нибудь тлю.
Вот так, своей тоской, выходишь из присутствий,
А уж в спине торчит нескромное "люблю".

Печали всё растут подлёдно и подспудно,
Их не пережевать - их просто пить и есть.
Подводной голове выдумывать нетрудно -
Отсеками полна и рубок в ней не счесть.

В ней краешки мечты уходят грузом двести
И там, где два шага, высокопарен слог.
Ведь в энской голове всё не вполне на месте,
Как зыбкость женских рук,
Что цепкость женских ног.

2012

Хто я з тобою, сивий мій левкою?
Дай відповідь, не розтуливши вуст,
до того, як почуєш серця хруст
під смілою гарячою рукою.

Хто я з тобою? Біль, тріумф, екстаз?
Затвердла лава чи огненна криця?
Без дна криниця, у якій втопиться,
пірнувши доведеться ще не раз?

Хто я з тобою? Скора течія?
Ріка у повінь? Квітка, плід чи гілка?
Цілуй мерщій шалено, палко, стрімко!
Хто я з тобою? Хто для тебе я?

04.01.2013

Люба ти, хороша -
Тільки замала...
Снігова пороша
Стежку замела.

І між нами нині
І роки, і сніг.
Кучугури сині,
Наче уві сні.

І ти снишся, снишся
В сонячнім вінку.
Назавжди залишся
У моїм віку.

Але буря знову
Грізно наплива,
Заміта розмову
І твої слова...

8.І.2013

Десь колядка лине здалечà,
а у хаті палахтить свіча,
і на покуті – завмер дідух,
що охороня родинний дух.
У вікно поглянь - у майві свіч
вже різдвяна розкошує ніч,
видива казкові витворя:
ось на Сході зайнялась зоря
ознаймити світові, що днесь
Божа милість зійде із небес,
у Святе утілиться Дитя,
і невіра кане в небуття.
Крихітне Дитятко із ясéл
людові спасіння принесе.
І ув’є ходу тисячоліть
Бога-Сина благодатний світ…

2013

а осокори йшли тісним рядком
по тій горі, що завше за горою,
по тій горі, що завше – рубікон
до світу, де минувшина героїть

cпускались осокори «гусаком»
у коляду, заметами закуту.
в них на устах скипілось молоко.
кутя й дідух мовчали їм з покуття.

Тендітна річ - душі матерії.
Та й я не дуже тямлю в них.
Та забагато бухгалтерії
В твоїх поривах показних.

Щаслива і балансом й сумою
Не зробиш більш ні кроку вглиб.
Хоч, як не смішно, - й досі думає
Багато хто, що ми могли б...

В твоєму прізвищі я чую знов і знов
Любов Шекспіра і Петрарки славу…
Прорубує тобі моя любов
Дорогу на вершину величаву.

Чому ж печаль колюча і тяжка
Лежить весь час між мною і тобою?
Ім’я твоє – «солона» чи «гірка»
Тому і я назвав тебе Сльозою.

Це прізвище з волинських полинів…
Ім’я, що личить тільки королеві…
Твоє ім’я і прізвище мені
Окреслили навік шляхи життєві

Вся доля – ти. Одна єдина жінка.
Моя любов. Тріумф. Моя Сльозинка.

Намалюй мене снами з майбутнього,
Намалюй мене власними мріями.
Серед зір, надвечір'ям посіяних,
Серед неба, блакитно-могутнього.

Намалюй мене так, щоб я бачила,
Щоб ночами зимовими, темними
Я була ще невипитим келихом,
Твоїм віршем, напам'ять незавченим.

Намалюй мене - чорним по білому,
Намалюй мене - ранком у темряві.
Коли світ буде чорною стелею,
Я твій шлях запалю Божим світочем.

Намалюй мене так, ніби втрачено,
Ніби кожна секунда вже програна,
Я покличу тебе світлом зоряним,
Намалюй мене - ще непобачену.

Погуляєм трішки,
Позбираєм шишки...

Візьмем насінинку,
Виростим ялинку.

Зайченя вухате
Буде мати хату,

З гілочки на гілку
Пострибає білка,

Прилетять сніжинки
Взимку до ялинки,

Дід Мороз потішить --
Подарунки лишить!

Погуляєм трішки,
Позбираєм шишки...

В інституті благородних левиць
Годували як слід учениць.
Знали – будуть вони неголодними,
То й лишатимуться благородними!

Ніч
Насипле зірок у горщик,
Принесе мірку чорного маку
І меду маленький
Дзбан.

Кохана,
Родзинок багато маєш,
І зернят з горіхів – безліч,
Звари на вечерю
Кутю.

Ранок
Злиже із губ насолоду,
Післясмаком наповнить пам'ять,
Колядки збере
В букет.

Нині
Маю велике щастя,
Тебе до грудей тулити,
Вдихати любов
Різдва.

07.01.13

я наводжу мости мене вабить ходіння мостами
бо без них мов без рук як не вмієш іти по воді
не тримай мене більше ми вже нероздільними стали
ми потрапили разом самі до своїх володінь

на мостах тренувати ходу то заняття веселе
можна впасти в усмішку ріки без усяких причин
я наводжу мости і щоразу від себе до себе
ну а ти попід ними течи і течи і течи


2012

У далекі тридцяті
Тих, хто батьків
тримався заповіту
Розбили, розхристали
І кинули по світу
Під тин жебракувати;
Всю українську свиту.
Письменники, поети,
Церковці та кадети,
Весь Нації цвіт
Спаплюжив пройдисвіт.
Відбувся дефіцит
Всього тверезого –
Закрили за залізні грати,
Залишили скалічених вмирати,
Живцем поховали України цвіт.
На зміну їм
гармат великих постріл –
Заговорила зброя –
не менш ніж перо гостра.
І різали горлянки
всім красноперам
з ранку –
нового дня страшного!!!
Закінчились набої
Для ворога нагода
І били бойовоє
Братерство з висоти.
Втомилися герої
І спати лягли поруч
біля пророків давніх,
хто надихнув на герць.
За цей час перепочин
дали вони поетам,
які новітнім злетом
Схопили естафету
У шістдесятих, недавніх.
Рвонули в вись космічну
Включивши всю магічну
І задрижала імперія калічна,
І рухнула навіки!!!
Могутньою Рукою
Відкинули Хазарщину –
Хай щезне Каганат!!!!!
Впоралися герої
І знов зраділи люди;
Будують Батьківщину!!!!
Але, для захисту сьогодні,
Яка потрібна зброя?
08.01.11р.

Я скажу йому зажерливому –
Сльози висохнуть на обличчі.
Він навчив мене маму любити
Більше всіх на просторах Безмежних.
Її духовність тисячолітню
Гостро відчувати, як своє;
Боронити це своє – болісне,
До одурі стискаючи печаль.
Він там, де його немає
Він всюди, він зворохоблює.
Він дає мені право на захист
Від свого злодійського єства.
Як я ненавиджу його темного,
За зло – яке густо сіє навколо.
Але я пишаюся його могутністю
Та любов’ю, що сіє над вічністю.
Він є всюди, ним одним
Пронизано повітря і простір.
У його душі міріади одиниць люті
Але як його розлюбити?
О Боже, ти Мій Боже!
09.06.11р.

Фашизація Країни –
Це вже факт!
Перевертні та бандити
Вдягнули
Чорний фрак!
Сірими думками
Ріжуть
навпіл Сонце!
Затуляють рота,
Кляпом
та свинцем!
Фашизація Країни
Порушено такт!
Мутанти та злочинці
(Підступно)
Затисли неборак!
«Під людей «косять»1
Будують
Спільний барак!
Втягнули суспільство
В зловісний мрак!
Закликаю всіх!!!
Святити ножі -
У зеленій байрак!!!
Коричнева чума
Покрилась метастазами!!!
24.12.10р.

Немов озвалась молодість луною
І повернулись радощі малі –
Сьогодні, мамо, поруч ти зі мною,
Неначе мрія в часу на крилі.
Немає краю і кінця розмові,
Бо пам'ять незрадливо зберегла
Минуле очевидне й загадкове
В різноголосиці добра і зла.
Засліплена наївністю, не знала,
Що рівчаки і пагорби круті,
Як і сади зелені та опалі,
Завжди стрічати буду я в житті.
Жила одна в оточенні байдужих
Людей, – уже нікого не ждучи,
А ти, мабуть, відчула, що я в тузі
І принесла од радощів ключі.
Сьогодні, мамо, я тебе не кличу,
Сумуючи в полинній гіркоті, –
Облите сяйвом зоряним обличчя
Мені ясніє довго в темноті…
07.01.13

В надвечірній тиші січня
Зі зорею на чолі
З Вічності постала Вічність…
Не десь там, а на Землі
З лона Діви Пресвятої
Воплотився Божий Син.
З миті дивної отої
Бог – душею – землянин.
Знов, зодягнений в людину,
Стукатиме в кожний дім…
Осіняє й Україну
Люблячим хрестом своїм.
Знає бо ціну терпіння
І немарних сподівань:
Це ж укотре до Спасіння
Непочатий край страждань!
…Колисанкою – колядка,
Як молитва на вустах.
Бог милується Дитятком,
Що в Марії на руках.
В темноту посвітить – ніби
Звично крутиться Земля.
На гвіздку терновий німбик –
Хай поспить собі Маля.

2010

Дощить… і подарунки розібрали
із під ялинок. Тільки не у нас!
У нашім домі тепло і святково.
Хай дуже просто й зовсім без прикрас.


У мисочці з води набралось соків
зерно пшениці. Це буде кутя.
Родзинки пампухів рум’янобоких
Плекаємо по черзі - ти і я.


У серці краю іншого звичаю
добродій скайп із рідної землі
засніжені привіти надсилає.
Стирає тіні смутку на чолі.


У коляду сповиє тихий Вечір
Просте суцвіття двох смиренних душ
І метушня сьогодні недоречна.
Спочинемо над урвищем спокус.


У нашім домі тепло і святково.
І гріє дружній усміх раз у раз.
А у дарунок – щире добре слово,
Це скарб цінніший від усіх прикрас!

І день за днем – по сонячному колові
Читаю я поезійки Миколові,
На гарному паперові друковані,
В кайдани римів зовсім не заковані.
Хотів, було, за звичкою, по колу я
Читати, і... не впорався з Миколою.
Ще спробував, у відчаї – по колоньку,
Одначе не зустрів я там Миколоньку...
Наповнюючись мислями і діями,
Самим собою вже не володію я:
Ведуть мене по сонячному колові
Мажорові поезії Миколові!



1978

Під ялиною у лісі,
На широкому узліссі,
Святкували всі звірята
Новорічне славне свято.
Зайчик весело стрибає:
В подарунок моркву має.
Білочці ще більша втіха,
Бо приніс їй хтось горіхи.

20 листопада 2012 року

Йшло зайчатко по стежинці,
Пиріжки несло в торбинці.
І Богданчику, й Дарусі,
І Наталці, і Настусі.
Олексійку і Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.
Роздало зайча гостинці:
І Назарчику, й Маринці,
І Богданчику й Дарусі,
Ярославчику й Марусі,
І Сергійку та Оленці,
Ще й цукерочок по жменьці.

Киця спить - помила лапки,
Сплять в ставку зелені жабки,
Спить ведмедик у берлозі...
Місяць спати лиш не в змозі.
Світить він в твою хатинку -
Засинай скоріше, синку.

Скоро буде місяць лютий.
Хуртовини стануть люті.
Зарясніє снігопадом,
Мов небесним зорепадом.

19 грудня 2012 року

До лісу хочеться, в терни –
Відчути синіх ягід терпкість
І освіжитись… Так натерпівсь
В базарнім шумі! Таїни
Запраглось тихої; стежок
Незвіданих; відчуть спокусу
Качатися по листотрусу,
На їжачків навівши шок.

До лісу хочеться, аж-аж-
Аж розсвербілось те хотіння
Почути барвошелестіння,
Думок поповнити багаж
І задумів, немов грибів,
Набрати в хащі повен кошик,
Аби за тим ліричний зошит
Від образів заголубів.

2003

Слова довічні, як і ми,
Значимість їх - сакральна...
Тож народитися німим
Є вище дару Даля?

Бо суд, який учинять нам
Слова на "тому світі",
Примножить біль і силу драм,
Що довелось прожити.
2013р.

Ялинка мерехтить вогнями, аж похилилась від прикрас!
А стіл пахтить і пригощає, щедрує всіх в Різдвяний час!
Сімейне коло(згодом ширше) за цім столом єднає нас-
Мерщій, родився Миротворець: він людство від омани спас.

Святіше не буває свята, бо в ньому є Духовна Суть,
Бо сила Духа- сподівання "зерно" посіють і пожнуть.
І в кожнім слові- сяйво Боже, яке не можна осягнуть!
А неосяжне та безсмертне- ото і є Духовна суть...

Думок омріяні бажання без Віри- пустощі видінь.
Життя без Віри- марнотрацтво, в'язниця смутку решти днинь.
Душа злітає-має змогу- у підвисотну голубінь,
А ми той факт собі віщаєм, коли скануємо:"Амінь"...

Не все сприйнятно смертним людям, які зневірилися всьому.
Нехай свята ці нагадають наявність Духові Святому!
Я колискової не знаю, щоб зняла з серця туги втому,
Та безперечно довіряю всі тяжби Духові Святому...

Сніги глибокі замели шляхи,
Зморозили людські душевні рани.
Лиш бігають веселі дітлахи
Навкруг при монастирському кургані.

Не вказані роки і імена,
Та, власне, хто згада хоч на годину,
Чия душа нетлінна спочива:
Чурай Марії чи Чурай Марини?

А ті, що знали, теж давно заснули,
По ним вже навіть не задзвонить дзвін…
Хто зна… А, може, просто нагорнули
Землі з-під кам’яних високих стін?

Тут спить людина – мати піснетворства.
Донька кохання і онука слави,
Борець проти душевного потворства,
Борець за велич нашої держави!

Тут спить Поет безсмертний, безкінечний,
Співачка наших душ і наших дум.
Всі почуття таяться в них сердечні:
Кохання, пристрасть, розпач, помста, сум…

Загибло тіло, та душа – нізащо,
І пам'ять не зітреться, мов графіт.
Маруся вмерла… Ми ж живемо нащо?
Щоб засушить навік народу цвіт?

Навкруг нічого, тільки монастир,
Але чи є живий хто – невідомо.
І тут пустир, і вдома теж пустир,
Та, власне, більш нема у неї й дому…

Мовчить могила, не співа Маруся.
Недовго їй співати довелось…
Поплачу за тобою й посміюся
(Це між людьми чогось так повелось)…

Чи розпач – то вже злочин є найбільший?
У ньому біль найлегше утопить!
Лише подумай, хто із нас безгрішний?
А Бог… Він бачить… Він усе простить…

Вітри холодні землю збили в груди.
І руський сніг – холодна мурава.
Чи ще колись така Маруся буде,
Що в монастирських землях спочива?

2007

Де сивий Буг несе у море води,
І де Інгулу плине течія,
Святий Микола з неба верховодить
Землею тою, де вродилась я,

Де Зевса дух колись співав громами,
Де воїнам Гефест кував мечі,
Там рай постав на березі лиману
Торговців, ковалів і орачів…

Боги їм слали і тепло, і зливи,
І чудеса для них творив Зевес…
Так розквітала Ольвія щаслива
В степах під охороною небес!

Віки минули швидко, наче днини,
З піском віки принесли новий лад.
І вже не Зевс, а вже проста людина
Тут свій новий побудувала - град.

Мій ізмарагде, милий тихий раю,
Ти серцем став навік тепер моїм…
Святий мій корабельний Миколаїв,
Південний царю, вічний, наче Рим.

2009

Слова нехитрої колядки
і блиски свічки у вікні
у сині сутінки пісні́
течуть, медвяно-передвісні:
- Бог ся рождає!.. Новині
підручні янголів порядки -
і млою тануть тіні грізні
в опіслясвятній далині.
І мов небесні і земні
в куті замішано відгадки -
Бог у тобі і у мені,
і несуєтні наші дні,
і ми в оточенні рідні,
і все, що є, - достатні статки.

2013

Просто – посидіти, поговорити,
Вперше від зморшок розгладивши лоб,
Щоб врівноважились пульси і ритми,
Думка і сльози відстоялись щоб.

Просто – помовчати разом про різне,
Пальці сплести, розв’язавши вузли
Нез’ясувань... Головне ж і наскрізне
Обговорити, накривши столи.

Просто – пора рівноваг і узгоджень,
Тихих примирень, поступливих дій;
Просто дай розуму кожному, Боже,
Й мислями кожного заволодій!


2005

Зварю кутю – хвала життю! –
Дружина вернеться з базару,
Я піднесу їй ту кутю
У парі з глечиком узвару.

"Христос рождається", – скажу.
Дружина згодиться зі мною
(Обоє перейшли межу,
Так рясно вкриті сивиною)…

З роботи прилетить дочка:
Сімейна традиційна трійця –
Нам на Свят-вечір при свічках
Так гарно святістю погріться!



2001

Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує й тішить:
«А що як Господь зберіг мене грішного,
Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
Вертатися з ними в літа незабутні?»

Вона буває різною –
Веселою й сумною,
Суворою і ніжною,
Дзвінкою і німою,
Покірною і владною,
Солодкою й гіркою,
Убогою й принадною,
І грішною, й святою,
Смішною і скорботною,
Привітною і злою,
Байдужою й турботною,
Але завжди зі мною...
06.01.13

Відун шукає зорі на кутю -
зернята маку в небі дріботіють.
Мосяжне свастя крил... на ту затію
злетілись духи по тонкім звиттю

сузір"яної стезі. Час настав:
розлите молоко і жбанам пусто.
З космічних сот меди стікають густо-
кораликами стигнуть. На вустах

у Сонцедани - тайна розвцвіла.
Як соковиті грона винограду-
пісні дозрілі, і любові ради
планидами вродив вселенський лан.

Напів надтріснув мудрості горіх -
засіявся ядерком у бездонне -
у поле духу... рушились заслони.
В життя земне - місточок перебіг.

У всесвіту макітрі треться мак
до консистенцій зоряного пилу,
і предки наші змішують уміло
світила неба й золотавий злак.

Різдвяна зірка вже на небозводі,
Щоб возвістити світові новину
І привітати дарами зі Сходу
Новонароджену святу дитину.
Свят-вечір тихо спуститься на землю
І свічечки запалить в кожній хаті,
Не омине і рідную оселю,
Де жде нас батько, де чекає мати.

Приспів:
Святе Різдво, мов казка, настає,
І коляда усю рідню єднає,
Допоки тато й мама з нами є —
Батьківська хата нам здається раєм!

Зберемся всі до рідного порога,
Де завжди згода, лад і розуміння,
Ми знову разом, дякувати Богу,
О Отче наш, любов Твоя нетлінна.
Молитву нашу Ти прийми, як дяку
За мир і спокій нашої родини,
І з милости прости провину всяку
В Різдво Святої Божої дитини!

Приспів:
Святе Різдво, мов казка, настає,
І коляда усю рідню єднає,
Допоки тато й мама з нами є —
Батьківська хата нам здається раєм!

Свят-вечір очищає наші душі,
Серця сповняє щедрими дарами,
Радіємо, і всі, хто з нами сущі,
А вічний спокій тим, хто вже не з нами.
Повільно гаснуть свят-вечірні свічі,
Різдвяна ніч у шибку заглядає,
Ясна зоря нам дивиться у вічі -
Вістує, що Христос ся днесь рождає!

Приспів:
Святе Різдво, мов казка, настає,
І коляда усю рідню єднає,
Допоки тато й мама з нами є —
Батьківська хата нам здається раєм!
Святе Різдво, мов казка, настає,
І коляда усю рідню єднає,
Допоки тато й мама з нами є-
В батьківській хаті ми Різдво стрічаєм!

Грудень 1998- січень 1999 (2013)

*- слова, музика і віншування перед колядою - авторські, аранжування для хору Юрія Антківа. Запис - у виконанні Галицького камерного хору «Слов’янка». Віншування - у виконанні акторки Львівського Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької Ольги Бакус. Ця коляда – незмінний учасник усіх щорічних всеукраїнських фестивалів «Велика коляда» у м. Львові, у виконанні різних виконавців. У 2009 році увійшла до числа фінальних творів, які виконувалися на заключному концерті зведеним хором кращих хорових колективів фестивалю.

У грудневії завії,
У холодні буревії
У засніжене віконце
Загляда зимове сонце.

4 грудня 2012 року

Хоч людина й не літає,
Та красиві крила має.
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки.

25 липня 2012 року.

До малої годівнички
Завітало дві синички.
З ними друг їх – горобець,
Сизокрилий молодець.
Підкрадався крадькома
Й сизий голуб до пшона.
Вітерець за ним подався –
З бідолахи насміявся!

20 червня 2012 року.

Потаємний зміст набрали речі –
Із небес зірниця спогляда,
Як благоговійно на Святвечір
За вертепом ходить коляда –

Не минає жодного подвір’я.
З неба сходить Божа Благодать!
“Нова радість…” лине в надвечір’я,
Від морозу чоботи риплять.

У повітрі чисто й непорочно,
У серцях – без розбрату і чвар…
І земля убралася святочно,
А кутя як пахне, а узвар!

Це правічне таїнство у січні,
Біля ясел – шепіт молитов…
Розумієш – в світі ми не вічні,
Лиш Надія, Віра і Любов.

Пропади, життєва колотнечо,
Линь, молитво, щира і жива
В цей Святвечір , що немов предтеча
Світлого Христового Різдва!


5.01.2013

Вчера твоя тайна была, словно берег напротив,
А речка меж нами все глубже топила челны.
Сегодня у тайны орлиные крылья в полете -
Вернется оттуда ну разве что перышком в сны.

И ныне, и присно оттенкам твоим судьбоносным
Поклонятся музы, тебе подобрав талисман,
Тебе – сверхбогемной, и ..женщине, любящей просто,
Которую даже Господь до конца не познал.


04.01.2013