ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.10.08 17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи

Артур Сіренко
2026.10.08 17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.

Володимир Мацуцький
2026.10.08 16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора. Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього

Ольга Садкова
2026.10.08 15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.

Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,

Михайло Укран
2026.10.08 15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.

Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів

Ігор Шоха
2026.10.08 15:13
                        І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.

Володимир Ляшкевич
2026.10.08 14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.

І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де

Сергій Губерначук
2026.10.08 14:06
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),

Сергій Губерначук
2026.10.08 13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),

Борис Костиря
2026.10.08 13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.

Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,

хома дідим
2026.10.08 09:45
що сказати що написати друже
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо

Вячеслав Руденко
2026.10.08 08:44
Погляд повен муки, а кругом — полин,
А кругом сукуба непроглядна тінь.
Мерехтливі перла в косах між рамен,
Губ нерідних, мертвих обраний домен.
Вівчареві місяць сяє над грудьми,
Провіщає ранком справжнє рази три.

Цвинтар біля греблі тихий і чужий,

Віктор Кучерук
2026.10.08 07:29
Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.

Ольга Садкова
2026.10.07 23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.

Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою

Артур Курдіновський
2026.10.07 19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.

Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти

Світлана Пирогова
2026.10.07 18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,

Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист

Тетяна Левицька
2026.10.07 15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.

Борис Костиря
2026.10.07 14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.

Ігор Терен
2026.10.07 11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.

Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...

Віктор Кучерук
2026.10.07 06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.

С М
2026.10.06 23:23
Старий розповідав казки

Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків

Іван Потьомкін
2026.10.06 22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву

Ольга Садкова
2026.10.06 22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні

хома дідим
2026.10.06 22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе

Мирон Шагало
2026.10.06 18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.

Борис Костиря
2026.10.06 13:59
Пам'яті Віталія Коротича

Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.

Колись він був трибун, глашатай, лицар

Володимир Бойко
2026.10.06 12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,

Вячеслав Руденко
2026.10.06 12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!

Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,

Тетяна Левицька
2026.10.06 10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?

Віктор Кучерук
2026.10.06 07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.

М Менянин
2026.10.05 23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!

хома дідим
2026.10.05 22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем

Ігор Шоха
2026.10.05 16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

Сергій Губерначук
2026.10.05 15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…

Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля

Вячеслав Руденко
2026.10.05 13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,

Борис Костиря
2026.10.05 12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. В'ячеслав Романовський - [ 2012.08.03 11:03 ]
    ЦЯ ЖIНКА У ЛЮБОВI, ЯК ОГОНЬ...
    Ця жінка у любові, як огонь,
    Лише торкнись - і спалахне нестримно.
    Такій не скажеш: люба, охолонь...
    Вона - царівна!

    Відкриє таємниці весняні,
    Де хміль принад і ласок щедрих опій.
    Її любов на зорянім коні
    Зліта в галопі.

    Коли ж замре цілунком на вустах,
    І як ріка притишиться в затоці,
    Любов її, мов дивовижний птах,
    Зоріє в оці...

    1.08.2012


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (9)


  2. Тамара Шкіндер - [ 2012.08.03 11:37 ]
    Ворони-поетеси (байка)
    Зібрались якось дві ворони
    Рішили написати вірш.
    Нудьгу розвіявши, синхронно
    Поетом стати чим скоріш.

    Байдуже - вміло чи невміло
    Зібрали весь свій "арсенал".
    Прицілились й взялись за діло,
    Поки в душі ще є "запал".

    Як зогляділись: "чорне-біле",
    "Твоє-моє"-це вже було.
    Мізки раптово закипіли...
    Куди ж це риму повело?!

    Потрібно шанс свій рятувати.
    Пішли вони на конструктив -
    Віддати шану Плагіату,
    Отримавши свій позитив!

    Геть перегрілись бідолашки.
    Щось чули десь про ямб, хорей...
    Верліб-Р-Р-Р!!! Хоч вимовити важко,
    А написати? Все -о"кей!

    Так закрутили зміст невдалий
    Серед засилля крапок й ком.
    Щоб це творіння прочитали
    Лише з тлумачним словником.

    Хіба ж дивилися критично
    На новоспечений маразм.
    Хотілось якось еротично...
    Щоб раз! В десятку! І...оргазм!

    Ридали вкотре "сльози-роси"
    До сонця знов летів Ікар...
    Хоч словоблуди стали в позу,
    Та результат творінь лиш "Ка-Р-Р-Р!!!!

    Тримаймось істини простої-
    Не станьмо в байці цій героєм...


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (8)


  3. Тетяна Ріхтер - [ 2012.08.03 11:29 ]
    з присмаком кави і ромашки…
    Примружую очі, щоб уявити тебе (не) оголеним
    Торкаюсь руками своїми віддАвна кволими
    Гортаю сторінки книжок непрочитано-різних
    І бачу у них твої рани протерті… наскрізні

    Примружую очі, прогріті нічними кошмарами
    В них ми – перехожі, за руки із різними скнарами
    Ти бачиш ті самі кошмари, лише з хепі-ендами
    В житті наставляємо надто відмінні акценти ми
    _________________________

    Примружую очі, щоб кавою нюх насолОдити
    Обпеченим зерням мені відтепер не нашкодиш ти
    Я бачу наскрізь тобою (не) відкриті сторінки
    Покайся. Порви всі оголено-стомлені знімки

    21.04.2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  4. Володимир Сірий - [ 2012.08.03 08:55 ]
    Ціна
    Її слова , як тихі роси
    Від Лаври, аж за Шаолінь,
    Лягли на його душу босу
    Під затихаюче "цвірінь",
    Як сонце заглядало скоса
    Межи копила під оплінь,
    І підкрадалась юна осінь
    Мелодикою клекотінь, -
    Він серце молитовним тросом
    Пришвартував до вічних плит
    І, бувши щирим ортодоксом,
    Забрав п’янкі слова у скит.

    Прийшла зима. Кохає досі,
    Кохає… Вже митрополит.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (22)


  5. Віктор Марач - [ 2012.08.03 08:27 ]
    Із Едни Сент Вінсент Мілей 18
    * * *
    Не встиг бутон розкрити пелюстки,
    Коли з тобою вперше цілувалась,
    Як зла бур’ян сухий пустив ростки;
    Й не до добра це – зразу догадалась.
    Пір року зміну знаю, бо з села
    Я родом; то ж, як і батьки бувало,
    Кажу, вдихнувши холод: “Без тепла
    Все, що на грядці у цю ніч, – пропало.”
    І все ж надія ще жила в мені,
    Що більш погожим виявиться літо,
    Й пізніш прийдуть осінні хмурі дні,
    Й весняний збиток буде пережито.
    Й кажу тобі це, як уже мороз
    Торкнувсь брутально виноградних лоз.

    Edna St. Vincent Millay
    * * *
    Even in the moment of our earliest kiss,
    When sighed the straitened bud into the flower,
    Sat the dry seed of most unwelcome this;
    And that I knew, though not the day and hour.
    Too season-wise am I, being country-bred,
    To tilt at autumn or defy the frost:
    Snuffing the chill even as my fathers did,
    I say with them, "What's out tonight is lost."
    I only hoped, with the mild hope of all
    Who watch the leaf take shape upon the tree,
    A fairer summer and a later fall
    Than in these parts a man is apt to see,
    And sunny clusters ripened for the wine:
    I tell you this across the blackened vine.

    * * *
    Любове, ти колючкою мені
    Вп’ялась у серце й ледь не погубила;
    Й траву, що в ній лежала в напівсні,
    Й так мокру від дощу, слізьми кропила,
    Як сутінки зміняла млиста ніч,
    А тій – похмурий ранок йшов на зміну,
    Та небо все ясніло зусібіч,
    Й вернуло дню вже метушню пташину.
    Колючко ніжна, пристрасте, якби ж
    Тоді я знала, яку серцю муку
    Несе твій гострий і безжальний ніж,
    Як розставання множить в нім розпуку, –
    О, я не бігла б так на того клич,
    Хто чи й любив мене – в ту навіть ніч!

    Edna St. Vincent Millay
    * * *
    Sweet love, sweet thorn, when lightly to my heart
    I took your thrust, whereby I since am slain,
    And lie disheveled in the grass apart,
    A sodden thing bedrenched by tears and rain,
    While rainy evening drips to misty night,
    And misty night to cloudy morning clears,
    And clouds disperse across the gathering light,
    And birds grow noisy, and the sun appears —
    Had I bethought me then, sweet love, sweet thorn,
    How sharp an anguish even at the best,
    When all's requited and the future's sworn,
    The happy hour can leave within the breast,
    I had not so come running at the call
    Of one who loves me little, if at all.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  6. Наталя Мазур - [ 2012.08.02 23:44 ]
    Довічним Ангелам Неба
    Помолюся за вас, мої рідні матусю і тату,
    Помолюся за те, щоби ви іще довго жили.
    Було прикрощів так у житті вашім, знаю, багато,
    Та усі негаразди ви разом здолати змогли.

    Як малі ластівки, будували свою власну хатку,
    Годували двох доньок, ростили, давали знання.
    Дочекалися внучок, і навіть одне правнучатко
    Своїм сміхом дзвінким вашу старість тепер звеселя.

    Пережиті роки осідають, як попіл на скроні,
    Ще й хвороби обсіли, як сови високу сосну.
    Я дивлюся на вас, на пошерхлі від часу долоні,
    І не можу спинити сльозу трепетливо-ясну.

    Ці долоні колись мені бант заплітали у коси,
    Ваша мудрість і різка учили по правдоньці жить.
    У надії на краще пройшли сімдесят треті роси,
    Хоч для вас були всі вони, як передранішня мить.

    Мамо! Тату! Рідненькі! Ви Ангели Неба довічні!
    Хай Господь посилає вам сонечко ніжне Своє,
    Не тривожать нехай страхітливі вас сни опівнічні,
    Хай ще довгі літа вам зозуля в садку накує!

    11.07.2012р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (12)


  7. Ірина ШушнякФедоришин - [ 2012.08.02 23:45 ]
    З-під крила янгола (спогади немовляти)
    Натерлося вушко.
    Хмаринка подушки
    Торкнулася ніжно.
    Я плачу-кричу…

    У янгола крила –
    Як ніченька біла,
    Легкі. Їх забути
    Не можу ніяк.

    А ще пам’ятаю
    Поезію раю
    Сумні очі Бога
    Ворота у світ…

    І ті перші сльози
    Тримати не в змозі
    Незатишок тисне
    Учили – мине…

    А рученьки мами
    Прості телеграми
    (Подяки у небо)
    Обіймами шлють


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  8. Марія Берберфіш - [ 2012.08.02 22:26 ]
    Сяє місяць - око ночі...
    Сяє місяць - око ночі
    над висотками міськими...
    Крає, мучить душу злочин -
    надто аж правдиві рими...
    У стовпі густого диму
    як не задихнутись зараз?
    Не горіти б почуттями...
    Образи і тропи - кара?
    Ні... Та слово - до нестями
    рветься. Й цензор не догляне.
    Тоне з викриком беззвучним
    незбережене мовчання,
    зістрибнуло, як із кручі...
    У "WordPad". Немає грані.
    Шлейф з рядків. Немов востаннє.
    Дикий дотик ночі - згуба?
    Душу па думок стоптали.
    Рід цей час від часу любить
    суєту важкого балу.
    Просто бути їм замало...
    І рядки спадають з серця,
    мов тканина на підлогу.
    В розумі - безжальні реци.
    Б'ється річка об пороги...
    Та чи жити їй без того?

    (2012 р.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (10)


  9. Татьяна Квашенко - [ 2012.08.02 21:06 ]
    Стала редко писать. Из Св.Луцковой
    Стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать, и
    заколдованной всаднице твой поцелуй не помог.
    А опушками тиши блуждает стреноженный папоротник
    И лелеет цветок. Но ему безразличен итог

    наших жизненных вех, с инкрустацией - черными вишнями,
    наших тайных надежд - тонкострунных на слух веретен.
    У него есть свой дом (голосами он птичьими вышитый)
    и простой оберег от беды - полотняный катрен.

    Околотки – не кара, а кара - дороги проторены,
    где ходить не за труд, где не топит мечту полынья
    из сомнений. Меня только звезды, что были подарены,
    во всенощный полет, будто буквицы, кличут, но я

    стала редко писать, еще реже, быть может, чем плакать. А
    вдохновений извозчик как есть всё хранит для меня:
    в чаще слова - его, без узды цветоносный мой папоротник,
    на словесных лугах - скакуна с гривой цвета огня.


    2012


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  10. Іван Потьомкін - [ 2012.08.02 21:17 ]
    А рай, виходить,- поруч


    Зізнаюсь: гадав я донедавна,
    Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
    Здається, так задумував і Мікельанджело,
    Коли у піднебессі Сикстинської капели
    Творив своє «Вигнання з раю».
    Та ось Рамбам напоумив мене
    Уважніше перечитать Книгу Буття.
    І що ж виходить?
    Адам, що з пороху земного створений,
    Жив у саду, насадженому Господом на сході.
    Оце і був той рай, з якого річка витікала
    І розливалась на чотири боки.
    Якби не змій, що спокусив праматір нашу Єву,
    Не була б проклята Земля.
    В поті чола не добували б ми хліб насущний.
    Адам і Єва вигнані були з раю.
    Але ж він так і лишився на Землі...
    Відкриє у майбутнім, як запевня Рамбам,
    Господь той легендарний рай-сад
    Не тільки тим, хто удостоївся його по смерті,
    А й тим, хто праведно живе на світі цьому.
    Незнані дерева і квіти, цілющі аромати,
    Спів дивовижних птахів зроблять людину
    Воістину щасливою...
    І не дуже-то й багато для цього слід зробити:
    Жить повсякчас за приписом Господнім.
    -----------------
    Рамбам (акронім від словосполучення: рабейну Моше бен Маймон) – 1135-1204. Один з найбільших раввіністичних авторитетів, філософ, лікар, уславлений вчений післяталмудичної епохи. Докладніше про це можна дізнатись з книги: Рамбам «Сборник трудов». Иерусалим, «Шамир», 5765 (2004).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  11. Ярослав Нечуйвітер - [ 2012.08.02 20:58 ]
    Ранкові молитви
    Я ранок
    нарікаю Вашим іменем
    і Він мені
    дарує сонце знов.
    Моя любов
    у грозах перевірена:
    я вірю Вам
    і тексти молитов
    складаю, щоб не тліли,
    а горіли ми.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (32)


  12. Людмила Калиновська - [ 2012.08.02 20:51 ]
    =БЕЗГОЛОССЯ=
    Найбільше я б не хотіла бути рибою –
    Мовчати і у мовчанні знаходити спокій..
    Кроки…
    У тиші по осені чути далеко,
    Але не тим, кому треба чути.
    Найбільше я б не хотіла бути овочем –
    Варитися в окропі власного тіла
    З білим польовим буряком…
    Солодким як твоя брехня
    Яку п’ю із кавою.
    А слухаючи тебе, не хотілося б бути
    Взагалі,
    і десь навіть поруч тебе,
    аби не втратити
    своєї осені,
    яка ось-ось зачне кружляти
    у вальсі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (19)


  13. Мирослав Артимович - [ 2012.08.02 19:50 ]
    POST SCRIPTUM

    Все сказано… Чого ж іще чекати?..
    Зашторено віконця почуттів…
    Та спомини вовтузяться завзято
    і манять у полон минулих днів.

    Коли чуття ще не були стриножені
    й серця злітали у блаженний рай, –
    слова мовчали, ніби заворожені,
    аж доки дочекалися: «Прощай…».

    Вже інша виграє йому сопілкою
    у прохолоді соковитих трав.
    А та – колишня – зостається жінкою,
    якій «кохаю» так і не сказав…

    Все сказано?.. Чого ж іще чекати?..
    Гірчить полин невимовлених слів?..
    Лише в душі відлунюють сонати
    про те, чого сказати не посмів…


    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (22)


  14. Олеся Овчар - [ 2012.08.02 18:33 ]
    Хто ж нечемний?
    Неслухняний в мене м'ячик -
    Де захоче, там і скаче.
    Невгамовний м'ячик дуже:
    То закотиться в калюжу,
    То дивлюся - непосида
    На газоні у сусіда,
    А як дзенькне близько шибка -
    Утікає дуже швидко,
    Ну а раз як розкрутився -
    Аж на дереві спинився!
    Сварять же мене даремно:
    - І коли ти будеш чемний?
    Я і чемний, а це значить,
    Що картати треба... м'ячик!
    30.07.12


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (16)


  15. Ірина ШушнякФедоришин - [ 2012.08.02 17:14 ]
    Без суєти
    Нав’язані проблеми,
    Надумані бар’єри...
    За крок до передмістя –
    Розірвані шпалери.
    Уїдливо неспокій
    В шпарину зазирає.
    У горах прудконогий
    Біжить світанок плаєм...

    Як щастя сходить сонце –
    Засвічує покої.
    Затамували подих –
    Нас у палаці двоє.
    За пазухою струни
    Ридають у мовчанні
    І дух міщанства кволо
    Вигадує питання.

    Під променем світлини
    Беззубого дитинства
    Йде суєта у прірву
    Без болю і презирства.
    І хай снує капкани,
    Чорніють хмари-теми:
    Надумані бар’єри
    Нав’язані проблеми...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  16. Нико Ширяев - [ 2012.08.02 14:36 ]
    Биогеография
    В переполненный, в сытый туфтой високосный год
    Бабы родят детей и колосья взойдут опять,
    И Шойгу напоследок Россию от бед спасёт,
    И влюблённые будут, как прежде, мосты встречать.

    Пожелал поднести хоть какой-то подарок мне
    Полуостров ненастоящих, смурных берёз.
    И, дождавшись тепла по вот этой смешной весне,
    Зацвело всё единым махом и невсерьёз.

    Невеликая радость, но и не большая грусть -
    Перешейками привязавшийся материк.
    Жить, вокруг него окопавшийся, не боюсь,
    И пространству, и обществу в целом равновелик.

    Понадеюсь слегка я на лучшие времена,
    Потружусь над созданием нематериальных благ.
    А потом я, усталый, пойду Украину на...
    И она, и она - этот встречный архипелаг.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (21)


  17. В'ячеслав Романовський - [ 2012.08.02 12:15 ]
    НЕВТРИМНА РАДIСТЬ... ОСЬ ВОНА, В МЕНI
    Невтримна радість... Ось вона, в мені -
    Музичні крила випростала гінко,
    Рве піднебесся, стелиться барвінком,
    І квітне, й пахне, і співає дзвінко
    (Байдуже, серед лугу чи стерні...).
    А ти - призвідниця, кохана українко!

    В твоєму слові, жесті і ході -
    Величний гімн жіночності і вроди.
    Нема у світі більше насолоди,
    Ніж радість ця. І їй натхненні оди
    Мужі писали, зрілі й молоді.
    І славили це почуття народи.

    В мені воно буяє, як весна,
    І все довкола перед ним безсиле.
    Когось, напевно, вірністю бісило...
    А як прийшло, магічно оросило:
    Й у серці - дивовижна новизна
    І струм космічний, і відважна сила...

    31.07.2012


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (14)


  18. Ірина Розвадовська - [ 2012.08.02 11:51 ]
    Залишаюсь назовсім.
    Залишаюсь назовсім. Якось вбого пройшла весна.
    Не надихалась літом, злякавшись його прозовості.
    Три зупинки на осінь, а на мрію хоча б одна.
    Зачиняю всі двері. Граю у шахи із совістю.
    І якось воно пусто. Чашу відчаю гордо п'ю.
    І якось воно сіро, або сиро й нестерпно рано.
    Відпускаю птахів. З головою вдаряюсь у блюз.
    І караюся болем голим там, де звучить сопрано.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.37) | "Майстерень" 5.25 (5.3)
    Коментарі: (4)


  19. Василь Світлий - [ 2012.08.02 10:58 ]
    Вірш-відгук
    Це дійсно щось...
    Що варте того
    Аби з’явитися на світ.
    Плід дивовижний,
    Це цар-слово,
    Що глибини спливає літ.
    Не дивиться тут ні на кого,
    Ні перед ким не впаде ниць.
    Бо в ньому світле,
    Княже в ньому,
    Слов’янська доблесть, Божа міць.
    Не зупинися ж ...
    Зріла мово!
    Сердець знедолених торкнись.
    І не зречися
    Шляху цього.
    Відкривши істинне – вершись!
    Це дійсно щось...
    Що варте того,
    Аби з’явитися на світ.
    Аби збудити нас з мирського,
    Щоб ми здійняли очі ввись..


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (8)


  20. Тамара Шкіндер - [ 2012.08.02 08:16 ]
    Не зволікай, прошу, не відпускай.
    Не зволікай, прошу,не загуби!!!
    Кохай її сьогодні до нестями.
    Шалену пристрасть радості сльозами
    Омий, нектар любові пригуби.

    Реанімуй змарновані хвилини,
    Що cклалися цеглинками в стіну,
    Яку жорстоку сплачену ціну
    Твоєї незбагненної провини…

    На капищі щасливих не буває…
    Молитвою кохання освяти.
    Любов без меж усі гріхи простить.
    Зійшла зоря, минула ніч, світає…

    Не зволікай, прошу, не відпускай…


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (17)


  21. Айрін Нуар - [ 2012.08.02 01:54 ]
    З присмаку хмелю і солоду...
    З присмаку хмелю і солоду.
    Очі і брови – стерто…
    Скверни, вогню, золота –
    коротко, мертво.
    Зойками безберегими
    піниш мене, славиш…
    Люто душити стегнами –
    нищить, бавитись.
    Горло, мов гирло – повінню!
    В повені, дурнику, втонеш…
    Ти такий мій, ти – зломлений
    лоном.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  22. Наталка Янушевич - [ 2012.08.02 00:56 ]
    на горищі
    Східцями вгору… Вдихну нерухоме повітря.
    День зачаївся і тихо назовні один,
    Поки огляну минулого часу пюпітри,
    Поки занурюсь у цю не-зворотність годин.
    Хто ж тут горіхи? Та ну його! Вже полетіли -
    Глухо тріскочуть, старезний пригадують ритм,
    Б’ються об церу газет-партитур пожовтілу,
    Падають-падають в пилу старий оксамит.
    Раптом стихають. І тільки батутою промінь
    Лине та губиться поміж засушених трав.
    Східцями вниз утікаю в теперішній гомін,
    Поки його той пригнічений спокій не вкрав.
    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)


  23. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2012.08.02 00:32 ]
    Чому зникає щастя...
    А щастя вирина з нікуди,
    якщо тебе кохає-любить,
    воно ізрання на сторожі,
    планує день тобі погожий,
    ховає недруга подалі,
    бере на себе всі печалі,
    змиває з неба колір жАлю -
    і день яскрава акварель.

    Та це не ніжний менестрель,
    що утішає безтурботно:
    його немає, де скорботно
    жаліються на відворотнє,
    із року в рік і день-у- день,
    то ж змінить тон своїх пісень,
    і не питай, чому, чому,
    ти сам сховав його в пітьму…

    А день, прикрашений в коралі,
    воно сховає без моралі...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (16)


  24. Леся Геник - [ 2012.08.02 00:14 ]
    ***
    За вікнами повзе кудлатий вечір...
    Дражливі тіні никнуть на траві.
    Пакує день у скриню наспіх речі -
    Великі клякси світла... і малі.

    Вже й місяць-сторож мітлами махає -
    Зганяє зорі на Чумацький шлях,
    Де карамелька сонця понад краєм
    СолОдко тане в неба на губах...

    На поле ночі скочується тиша.
    Зомлілі роси дрехнуть під листком.
    Фіранку серця лагідно колише
    Тремка наяда півпрозорим сном...
    (1.08.12)



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (17)


  25. Айрін Нуар - [ 2012.08.01 21:37 ]
    Мариністичне...
    Збирала в морі камінці і мушлі.
    Знехочено дивилась на піски.
    Згадала: вечір…
    Пасма, наче душі,
    спадають м’яко в марево руки…

    І сукню, що на бильці задрімала,
    й довірливу пахучу німоту,
    і подих – глибочезний, мов дзеркала,
    і руку знову, знову руку ту,

    що так огрійно пестила-торкала
    мою найбільшу із усіх нестям…

    Купальник. Море. Камінці – як жала…
    Мінливі барви. Страчене життя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (14)


  26. Світлана Ринкевич - [ 2012.08.01 18:34 ]
    Бо є ти...
    Ранок світло сотáє з медового вулика Феба,
    І вливається в ніч, наче в каву, парним молоком.
    І гірчить полином ця вставати одвічна потреба,
    Коли ніч обдаровує здавна омріяним сном.

    Я розплющую очі. І пам'яті давні сувої
    Розгортає із трепетом новонароджений день.
    В нім - розлука і відстань, що нас розділяють на двоє,
    Ще не знають, як вибити грунт сподівань і натхнень.

    Бо є ти...Сонця соняхом,смутком в ранкових серпанках,
    Надвечір'ям п'янким, серпантином в казкові світи.
    На долоні моїй - танцем пристрастним Долі-циганки...
    Я на неї погляну й відчую, як дихаєш ти.

    01/08/2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (2)


  27. Тамара Шкіндер - [ 2012.08.01 18:13 ]
    Не довіряйте дифірамбам щуки (байка)
    В ставу одному, так вже повелося.
    Відкрию невеликий вам секрет.
    Переконати Щуці риб вдалося,
    Що в них Карась неперевершений поет.

    Сюди-туди своїм хвостом вертіла…
    Хоч в Карася таланту бо катма.
    Під компліменти взявся він до діла.
    Відверта самокритика - німа.

    Кудись поділася зрадлива рима.
    Перенапруга плутала слова.
    Та в світ летіли опуси незримо.
    Не кожна це сприймає голова.

    Хоч не одну згвалтовано сторінку,
    Втішався новоспечений піїт.
    А Щуці, при нагоді, за підтримку
    Пообіцяв подарувать весь світ.

    Не довго хитра Щука тим раділа
    І… Карася взяла собі та й з"Їла.
    Отож пізнає хай герой науки:
    Не довіряти дифірамбам Щуки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (8)


  28. Тамара Шкіндер - [ 2012.08.01 16:51 ]
    Як заспівали треті півні.(байка)
    Ой, рано-вранці на зорі,
    Як заспівали треті півні,
    Податись в парламентарі
    Зібрались кури того гідні.

    Дарма, що курячі мізки
    І обмаль глузду курка має...
    За яйця віднайти зв"язки
    Нічого їй не заважає.

    Робота дружньо закипіла,
    Зійшлися кури "подебати".
    Мерщій вперед, скоріш до діла.
    Бо ж треба лідера обрати!

    Тут півень настовбурчив пір"я.
    Проблема - як знести яйце
    Й не втратить куряче довір"я.
    Ой, як же вимовить слівце...

    Біда! Ще треба мову знати.
    Та й грамота не заважала б...
    Нелегкі зернятка-мандати
    Вручила куряча держава.

    Голосували одностайно.
    Сюди-туди, допоки ранок.
    Програму видали негайно
    З пустопорожніх обіцянок.

    До кучі всі папери склали.
    В додачу грошей добру жменю.
    "Обмили" захід дуже вдалий.
    Бо знали - вибори в кишені...

    Та може рано ще радіти,
    Ми ж в курнику не хочем жити.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  29. Богдан Манюк - [ 2012.08.01 13:59 ]
    ГАЛИЦЬКЕ ЯЧАННЯ
    О, як же приречено,
    як безборонно
    звитяга минувшин
    сповзає на діл.
    КорОлю Даниле,
    тьм’яніє корона
    і Галич конає,
    усівшись за стіл…
    Вгощають чужинці –
    гримаси на лицях.
    Ба, начебто жалість
    у них на порі.
    Сучасний холоп,
    що діставсь
    годівниці,
    поклонами дякує –
    так, аж упрів.
    А зайди
    заводи й сади
    обтрусили,
    опершись на наших…
    сліпих холуїв…
    Королю Даниле!
    Королю Даниле!
    Чи стане нащадок
    в колони твої?
    Горлає у вічність
    ув’язнена драма:
    її не підпустять, напевно,
    й до грат.
    Мов Господь,
    розп’ята вже
    Галицька брама,
    обабіч вартують
    іуда й пілат…
    Ми їм потураєм,
    бо глупство властиве.
    Заморську, загірну
    уславили тлю.
    …А може ще з натовпу
    крикне сміливець:
    пора боронитись!
    Коня королЮ!

    2011р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (19)


  30. Олег Завадський - [ 2012.08.01 10:23 ]
    Усохла груша

    Стоїть в саду небіжчиця старенька.
    Її, зрубавши, спалять по зимі.
    І над пеньком захлипає морелька:
    Так сумно і незатишно самій!

    А потім голоситиме нестримно,
    Як відлетить, освячуючи сад,
    Білесенькою цівочкою диму
    Бабусина душа на небеса.

    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (16)


  31. Олена Опанасенко - [ 2012.08.01 10:22 ]
    Anima Artis



    При сході прадавнього Сонця,
    Де сяяли роси ранкові,
    Я виникла, ніби з нічого,
    На очах у хвиль молодого моря,
    На вустах у вітру п’янкого.

    Доки світ у пісок точив каміння,
    Висихали озера, горіли мости,
    Хтось мріяв літати над Тінню,
    Інші Світоч топили в багні;

    А я тямила власний шлях у світі -
    Вгору, слизьким серпантином клепсидри,
    Космічні роки і земні лихоліття
    Й заледве не зникла у прірві страхів,

    І нарешті кружляла довкола тебе,
    Натякала пошепки – ніжно, прозоро,
    Ти почув і слухняно вдивлявся в небо,
    Побачив і дав мені ім’я.

    З чотирьох елементів буття земного
    Втілив, вистраждав і вдихнув життя.

    Зрозуміють? Засудять? Рядном накриють?
    Осипатимуть золотом творця?

    А мені що? Я в тілі вже народилась,
    Облиште, я вільна – сама своя!


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  32. Віктор Марач - [ 2012.08.01 08:19 ]
    Із Едни Сент Вінсент Мілей 17
    * * *
    Коли підеш ти, що в цю мить мені
    Дорожчий за слова всі на папері,
    Залишивши мене в самотині,
    Й більш не постукаєш у мої двері;
    Й не будеш уже променем ясним
    Мені, коли земля в цвітінь уборі,
    Чи в пітьмі світлом місяця блідим
    У зблиску й мерехтінні хвиль на морі; –
    Хай пам’ять лиш одне тоді верта –
    Й поплачу трохи, як тепер, в скорботі –
    Мить, де любов твоя, мов квітка та,
    Що смерті страх в ній ще в п’янкій дрімоті,
    Й спостеріга тужливо серед нив,
    Де вітер пелюстки її зронив.

    Edna St. Vincent Millay
    * * *
    When you, that at this moment are to me
    Dearer than words on paper, shall depart,
    And be no more the warder of my heart,
    Whereof again myself shall hold the key;
    And be no more, what now you seem to be,
    The sun, from which all excellencies start
    In a round nimbus, nor a broken dart
    Of moonlight, even, splintered on the sea;
    I shall remember only of this hour–
    And weep somewhat, as now you see me weep–
    The pathos of your love, that, like a flower,
    Fearful of death yet amorous of sleep,
    Droops for a moment and beholds, dismayed,
    The wind whereon its petals shall be laid.

    * * *
    Більш не з’являйся, літо, в цьому лісі
    Й ти, осене, не йди по цих стежках;
    Не хочу ні дощу, ні сонця з висі,
    Ні втіх очам на тирлича квітках.
    Й ти будь відсутня теж, даремна весно;
    Не дай дроздам здійняти співу шквал,
    Що вміє воскрешати так облесно
    Із пам’яті бажань колишніх шал.
    Й лиш ти, нелюба іншим, хмура зимо,
    З морозами у ліс цей завітай;
    Хай гнеться зледеніле віття німо,
    Хоч поряд в лузі й літній ще розмай;
    Затьмар і вись, і низ хурделиць бігом;
    Прощай, квітучий луже, – спи під снігом!

    Edna St. Vincent Millay
    * * *
    Summer, be seen no more within this wood;
    Nor you red Autumn, down its paths appear;
    Let no more the false mitrewort intrude
    Nor the dwarf cornel nor the gentian here;
    You too be absent, unavailing Spring,
    Nor let those thrushes that with pain conspire
    From out this wood their wild arpeggios fling,
    Shaking the nerves with memory and desire.
    Only that season which is no man's friend,
    You, surly Winter, in this wood be found;
    Freeze up the year; with sleet these branches bend
    Though rasps the locust in the fields around.
    Now darken, sky! Now shrieking blizzard, blow! —
    Farewell, sweet bank; be blotted out with snow!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  33. Петро Скоропис - [ 2012.08.01 08:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Посвячується Піранезі
    Чи то – місячний кратер, чи то – колізей; чи – то
    десь у горах. І добродій в пальто
    бесідує з чоловіком при палиці, бо ж у горах.
    Неподалік собачка розкопирсав непотріб.

    Не важить, про що вони гомонять. Видать,
    беруть високо; про таку річ, як благодать
    і стремління до істини. Освідчуватись в нестримнім
    стремлінні цілком природно у бесіді з пілігримом.

    Скелі – коли не рештки колись колон –
    втопають у дикій рослинности. Загалом
    голова пілігрима засвідчує у належній
    мірі смирення – що світові, що тутешній

    фауні, зокрема. "Так", говорить його
    поза, "дарма, що колеться". В світі доста чого
    страшного й окрім. Колючість – одна з питомих
    рис, властивих поверхні. Візьмімо чотирногих:

    їх вона не турбує; і нас не повинна, бо
    ніг у нас менш удвічі. На місяці десь, або
    деінде можливе инше. А тут, куди щонайдовші
    тіні кида минуще, колючість дає підошві,

    а босій – то і подавно – менше зважати на
    прикрощі. В принципі, щем садна
    з нас кепкує "тут" і "тепер", плекаючи сталу чулість
    дражливої епідерми. І я відмовляюсь взутись".

    Все-таки, це у горах. Чи серед уламків стін
    колишнього городища. І руки напоготів
    добродія у пальтині схрещені і недвижні.
    "Так", каже його поза, "в принципі, дах у хижі

    нагадує силуетом обриси схилів гір.
    Чим, без хваління хижам і докорів на позір
    задерикуватим скелям, єднає нерукотворне з
    засадами геометрії. Хай із ухилом в конус

    остання й перемудрила. І здалеку та ж гора
    схожа на дім селянина, хижину бідаря
    зблизька. Не конче ж пінитись винам,
    щоб свідчити схожість мінливого із постійним,

    теперішнього з минулим. Не кажучи – мимохідь.
    А щойно ви – пілігрим, ви певні заздалегідь
    в планиді, що рає спині залишатись слугою
    того, кого лишила, ніж гравію під ногою

    і марива попере́ду. Мариво, те завжди
    зголошується майбутнім і говорить "іди
    сюди". А досить людині вчастити кроку –
    убуває й рідіє, скидаючи поволоку

    з минулого: ті ж крутосхили, ті ж остюки.
    Тому я тут у взутті". "Ви тут йому завдяки, –
    не погоджується з ним пілігрим. – Дивуюсь
    чутому, намагаючись. Радий не обманутись

    у цяті, у плямі в мариві, рядженій в давнину".
    "Ах, ми лишень два минулих. Їх вистачить на одну
    теперішність. І це, зауважу, в ліпшім
    разі. У звичнім обом нам – гіршім,

    не бувати й цьому. В найгіршім, для олівця
    або голки художника ми – що порожні місця.
    Ба, чаруючись грою серпанків, даллю,
    око маляра вправі понехтувати деталлю

    – тобто моїм і вашим в ній існуванням. Ми –
    те, об чім не шкодують, як за пиріг куми.
    Ні нині, ні у майбутнім. Ані у їх гібриді.
    Тому бо пейзаж – минуле в чистому виді,

    що спекалося співвласників. Коли його колір – чин
    речей, що спростовує далечінь
    за звичне тій деспотичне порядкування тілом
    по-свійськи. Тому минуле буває ще чорно-білим,

    брунатним, темно-смарагдовим. І чулий на кольори
    маляр ним очарований, і в захваті від гори,
    чи, скажімо, розвалини. Тож віддамо Джованні
    належне, адже Джованні примітив у нім принаймні

    нас, нехай обірванців, – не Альпи, не Древній Рим".
    "То ви, значить, із минулого?" – хвилюється пілігрим.
    Та співбесідник замовк, чомусь відволікшись задля
    собачки, яка дещицю все-таки розкопала

    підвечеряти зі сміття собі, і ось-ось
    звискне, щаслива, що завдалось.
    "Та ні, – роняє він зрештою. – Гуляєм тут, коли трапить".
    І тут пейзаж заливає ревносний сучий гавкіт.









    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  34. Тамара Шкіндер - [ 2012.08.01 06:47 ]
    Вечірній етюд.
    Зблідли фарби, видовжились тіні.
    За мольбертом вечір сивочолий
    Аквареллю пише. На долині
    Димом стелиться туман додолу.
    А в саду духмянить матіола…

    Чарівниця ніч сором"язливо,
    Мов незаймане дівча шепоче
    Cлово ніжне місяцю, грайливо
    Зіроньками заглядає в очі
    І дарує дивні сни, пророчі.

    Мов химери в таїні ялини,
    Тишу в зелен оксамит ховають.
    Мліють трави з запахом полину…
    Стих вітрець… Вже нічка наступає...
    Колискову пісню заспіваю:
    Лю-лі, Лю-лі, Спи, моя дитино…


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  35. Рудокоса Схимниця - [ 2012.08.01 03:30 ]
    ЛІЛІТ
    То не крила, лиш буйство свавільне стихії за спиною,
    Огнегрива лошиця не питиме з рук твоїх , А́даме.
    Кришталевої сутності власної виклично-звивної
    Під стеклярусом неба клянуся: ніколи не зрадила.

    Крізь вдомашнені ночі одвічно шукаєш мене ти, бо
    Я не Єва, не рівня реберна, я – втрачене марево.
    Гостре жало змії розітнуло покірливе плетиво…
    Обростаю лускою парчевого болю всевладного.

    Поміж яблучним стогоном плоті і райськими мантрами
    Обираю шаленство розсічених стегон. Розкольниця!
    Затаврована дівчинка-демон небесною вартою, –
    Безупинний танок по сузір’ях аж щиколотки в синцях.
    .
    Дослухайся пульсуючих зір, що вичісую знуджено
    Зі скуйовджених кіс пурпурово-ревнивого вІдтінку.
    Бо криваві вуста розітнуть захмелілою ружею –
    Заховайся і бійся надривних ридань в стиглих сутінках.

    1.08.12


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  36. Тамара Шкіндер - [ 2012.07.31 21:10 ]
    Так мені чомусь нестерпно легко.
    Так мені чомусь нестерпно легко.
    Ніби відірвалась від землі.
    Часом висотаний мед із глека
    Солодом покрив мої жалі.

    Живограй думок збирає перли,
    Спогадів струмочок жебонить.
    Залишилось те, що не померло,
    Лиш зотліло те, що не горить...

    Рудокосе сонечко сідає,
    Пломеніє світ рожевих хмар.
    Темна ніч надійно заховає
    Той напій із любодійних чар.

    Приспане кохання - то не диво,
    Та Морфею душу не віддам.
    Долі всупереч я знов щасливо
    Повернусь в березовий вігвам.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  37. Сантос Ос - [ 2012.07.31 20:56 ]
    Невідданість
    Кожен робить як небуть,
    аби світла не дістати.
    І не глянути на путь,
    і себе в нім не впіймати.

    І не бачить власний шлях,
    і свою дорогу,
    Кожен йде аби лиш як,
    поспішаючи в тривогу....

    Поспішає він кудись,
    десь далеко манять справи,
    Тут він буде лиш колись,
    а не зараз, не тотально...

    Не залишишся отут,
    і не будеш ти на світі,
    Роки твої промайнуть,
    як струмки несамовиті.

    Роки твої пролетять,
    і не був ти тут тотально,
    не відчув життя ти смак...
    все минуло нереально...

    Тож іди, не поспішай!
    Йдеш завжди ти тільки зараз.
    Кроки Світу віддавай,
    Щоби мить твоя лишалась.

    Дякую:)


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | ""


  38. Іван Редчиць - [ 2012.07.31 20:11 ]
    РУБАЇ

    *******
    У Царстві Слова сховані скарби,
    А ти їх проминаєш, далебі.
    Хто посланий, той мусить закликати, –
    Духовні для народу там хліби.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  39. Лариса Сушинська - [ 2012.07.31 20:30 ]
    Тільки любов стирає вину
    Я права б не мала, якби не кохала
    І сили б не було, якби не любов.
    Лиш з болем у грудях, щоразу б зітхала,
    Травлячи марно душу і кров.
    Але ж я кохаю тебе до безтями.
    Люблю усім серцем, до болю люблю.
    Про тебе думки мої цілими днями
    І навіть у снах тебе бачу, як сплю.
    Чому ти зі мною? Чому не залишиш?
    Я хочу побути хоч трохи сама.
    Але ж ти не скажеш, мені не напишеш,
    Що більше мене у тебе нема.
    У моїй душі ти досі блукаєш
    І вийти не хочеш, хоч я і жену.
    Мене до безтями, до болю кохаєш,
    Бо тільки любов стирає вину!

    31.07.2012


    Рейтинги: Народний 5 (5.13) | "Майстерень" 5 (5.13) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  40. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2012.07.31 19:30 ]
    наймити
    Стрілки мчать вперед щасливо,
    день, хвилини і години -
    все пройшли швиденько-любо,
    безтурботні часо_згуби.

    Стрілки мчать: у них завдання
    нам життя усі жадання
    вкласти в рамки із хвилинок,
    щоб не втратили стежинок.

    Ми ж проходимо щоденно,
    наче марево, буденно
    погляд кинувши злиденний ,
    вічності вікно буремне.

    Стрілки,наймити байдужі,
    поглядають в наші душі.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (12)


  41. Леся Геник - [ 2012.07.31 17:15 ]
    Не далі…
    І далі думки - не посмію!
    І далі мрії - не піду...
    Так зречно знову пожовтіє
    Печальне листя у саду,
    Де осені струнка постава,
    Де неба сонях угорі...
    На серці зв’юняться лекала
    Надій, котрим не на порі
    Горнутися цвітінь жагою...
    Лякливе марево до вій:
    Я зацілована тобою -
    Та лиш не далі ніжних мрій...
    (31.07.12)




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (14)


  42. Вікторія Величанська - [ 2012.07.31 17:07 ]
    Карми


    Гірка, ніби кава, темна, як нафта, примарна, як глобуси,
    Брудна, як білизна вчорашня у кошику з-під самоти, -
    Терпне за вікнами сонних і кволих автобусів,
    Рве темну сукню маленьку на марлі і на джгути…

    А в Нью-Йорку світанок, а в Лондоні чорно і хмарно ще…
    (от, коли б доповзти до нори у маленький жовтавий мішок )
    І комусь вона доля, комусь вона куля, комусь вона кармище,
    А комусь вона сіль, а чи білий, як сніг порошок.

    І нове чи поношене жме, і між ноги чи в голови....
    (Затремтить кошенятами сонна весна не туди!)
    …Краще різати плоть, ніж рубати вугілля чи олово,
    Краще пхати джгути у тіла у дірках від руди…

    А гірка, ніби кава, і темна як нафта попадає в карти,
    У брудні, як білизна у кошику з-під самоти…
    У Нью-Йорку світанок, його випускають з-під варти,-
    Аж сміються коти, аж тремтять небеса, і вирують світи!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (3)


  43. Іван Редчиць - [ 2012.07.31 16:35 ]
    РУБАЇ

    *******
    Торгують нашим словом, а воно ж безцінне,
    Посій сьогодні в душу хоч одну зернину.
    Як не врятуєш Cлова – горе Україні, –
    Для мови тешуть трумну – хату-домовину!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  44. Тетяна Добко - [ 2012.07.31 16:04 ]
    ***
    Шляхетність – що це?
    Мало, хто знає.
    Шляхетності, панове,
    Нам не вистачає.
    «Шляхетний чоловік»,
    «Шляхетна жінка» –
    Це не ярлик,
    А вища є оцінка.

    1998


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  45. Лариса Сушинська - [ 2012.07.31 16:06 ]
    За обрій
    За обрій сонце сідало,
    Стомлено йшло по воді.
    Останнє проміння скидало
    На хвилі блакитно-руді.
    Такі живі та грайливі
    Радісні, як малі діти
    І вогники їх мерехтливі
    Сонце змогли звеселити.
    Занурилось сонце у хвилі
    Купається в них, плюхкотить
    У жовто-гарячому брилі
    На хвилях верхи сидить.
    Та раптом сонце згадало
    Ховатися треба скоріш.
    Із сумом проміння скидало
    За обрій йдучи босоніж.


    06.2012


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" 5.25 (5.13) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  46. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2012.07.31 15:27 ]
    Липневе
    Трави печені сонцем
    Наповнюють спеку липневу.
    Аромати полину,
    Густої, мов коси, трави,
    Я проводжу руками
    Неквапно від пліч і до стегон,
    Мов окреслюю, вписую тіло
    У світ цей.
    «Спинись…» -
    Щось шепоче на вухо:
    «Послухай, як вітер співає,
    У верхів'ях дерев і у шатах
    Некошених трав».
    Запах поля,
    Медів аромати у себе вбираю,
    Босоноге дитинство згадалося,
    Літня пора.
    Я тепер некваплива,
    І сильна, й гаряча, мов сонце,
    І ступаю босоніж по гострих
    Реаліях днів.
    Наче вчора
    Тягнулась, ловила дитяча долонька,
    Упіймати хотіла один бодай з тисячі снів.
    А тепер добре знаю, що сонце
    Спочити сідає, і щовечора втома
    На землю, і сутінків тиша,
    І, пірнаючи в літа розмай пишноцвітий,
    Без краю стаю щасливіша.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (6)


  47. Олена Осінь - [ 2012.07.31 15:04 ]
    … і орхідеї білі…
    Ота її кров! Перепалена, перевіяна.
    Пустельна ота, днопечерна, піщано-змієва.
    Ота вулканічна, солоно-їдка, аортова.
    Ота нещадна, некерована, неприборкана.
    Ота опівнічна, містична ота, посріблена.
    Купальської ночі під місячним сяйвом зібрана.
    Ота забродила. Прогіркла ота. Оманлива.
    Ота що на крилах. За вітром що. За туманами.
    Ота одітліла. Під ноги опала вереснем.
    Ота первородна. Сліпа, інстинктивно-пéрвісна,
    Тужлива ота. Неприкаяна – степом-луками…
    Ота нерозумна, самотня ота, заблукана…

    І скільки не ріж, не випалюй, і не трави…

    Вдавай, що до ранку снилися острови.
    І мокрий пісок............
    ................І орхідеї білі.....


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (17)


  48. Валерій Хмельницький - [ 2012.07.31 15:02 ]
    I день мина, i нiч мина... (поетична пародiя) (Д)
    І день мина,
    І ніч мина, -
    Дивлюся, сонце сходить.
    Собі я думаю: мана!
    Чому я не в госпо́ді?

    Та чую крик,
    Мов лева рик:
    - О, скільки ще терпіти?
    І що це ти за чоловік?
    Дорослі в тебе діти!
    Напився знову, гой-єси,
    І спиш тут у копиці.
    Іди-но краще принеси
    Мені води з криниці! -

    Моя кохана ще струнка,
    Тоненька, як лозина,
    Немовби річечка, в'юнка…

    Вона ж – за хворостину:
    - Аби узнав, старий ти хрич,
    Як до повій ходити!
    - Не знаю про повій я нич!»
    - А не бреши, Микито!

    - Кохана, чуєш, вір не вір,
    Я мав такі пригоди,
    Що не отямлюсь до цих пір -
    Послухай при нагоді:

    Прем’єра ввечері була
    Про предків і про Бога -
    В душі моїй тепер зола,
    Кургани і тривога.
    А потім склянку налили –
    Не міг до дна дістати.
    І не згадаю вже, коли
    Палили ми багаття.

    Напився я ну просто в хлам –
    Кажу тобі при свідках.
    Священик більше, може, й в храм
    Не пустить. А сусідка
    (Чіплявся, каже, донжуан!)
    У носа зацідила, -
    В очах іскриться, і туман...
    Мені ти віриш, мила?

    Тарілки бачив я політ –
    Із неї хлопці вийшли,
    Питають голосно:
    - Піїт?
    Що пишеш, окрім віршів?
    А ну один хоча повідь –
    Перекладемо згодом,
    Про тебе взнає інший світ…-
    Не втратив я нагоди -
    Налив усім по двісті грам:
    - Візьміть мене до раю! -
    ...А горизонт коли порвав –
    Бігме, не пам’ятаю…

    Кричав я їм:
    - Передусім,
    Як полетімо далі,
    Я вам теорію повім
    Про Всесвіту печалі.
    І стану ще цікавий тим,
    Усі мене почують,
    Що бачив Крим
    І навіть Рим
    У золотому чумі! -

    І ніч мина,
    І день мина…
    І знову зазоріло…
    І тихо слухає жона,
    Тоді зніяковіла:
    - Ти казку гарну оповів -
    Реально нереальну,

    Але навіщо стільки слів?
    Дарма часу не гаймо,
    Йдемо негайно
    В спальню.


    31.07.2012


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (12) | "Ігор Павлюк Весняний вечір…"


  49. Марія Дем'янюк - [ 2012.07.31 14:57 ]
    ***
    П'ю чай... Дивлюся на троянди:
    П'ю чай з пелюстками троянди
    в саду у мами... І вбираю в себе
    матусин погляд з кожної троянди...
    В саду троянд зустрілися думками
    І я цілую ніжно руки мами


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  50. Олена Опанасенко - [ 2012.07.31 12:23 ]
    МАЙСТЕР
    Актори, сміх, рояль, шампанське,
    Бузкова дача на Дніпрі,
    У музи очі геть шахрайські:
    “Це щастя вічне, так! Парі?”

    А далі — зливи, хуртовини,
    Перебудови, кризи, зміни,
    Нові господарі землі,
    Нові шпалери і картини.

    - Чи цей рояль налаштувати?
    - Можливо, та не поспішай.
    Старого майстра поруч хата,
    Зайде колись іще на чай.

    І полетіла дзиґа часу,
    Замерехтіли дні в очах,
    Не до пісень, не до причастя,
    Дедлайн-бардак-таксі-літак...

    Лише останній обруч травня
    бездомну Музу прихистив,
    Ти чуєш? Ця соната давня!
    І ти рояль уже відкрив...

    А він захрип, мов тяжко хворий,
    І вже до майстра пізно йти,
    Згадай: його не стало вчора,
    Лишились ноти і хрести.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   ...   990   991   992   993   994   995   996   997   998   ...   1848