Хрестила смерть героїв у боях,
Що сміло йшли на дзоти й кулемети.
Щодня лиш вітер овіває прах,
І в чорний день їх згадують газети.

Не дожили герої до сивин,
Мабуть, у тім їх доля винувата.
Вони живуть у пам`яті родин…
Загоїв час… А хто поверне втрати?..

Хоч притупився той великий біль,
Хрестила смерть героїв, бо любили.
Ми дбаємо лише про хліб і сіль,
І заростають душі і могили…
2011

Ще Києва не існувало
і нашої тута ноги,
а ти вже кричиш, заснувало
ці пагорби й ці береги…
Росла собі мирно в Молдові
колись виноградна лоза,
а ти в її грона медові
впилося, немов дереза.
Думки тобі Кримом крутило,
Донбас у печінку засів.
І там, де тебе прокотило,
зелений чорніє посів.
Опівночі вітер голосить -
і спить неспокійно латиш.
Ніхто тебе в гості не просить,
а ти по землі торохтиш.
Та зникнеш у безвість одначе.
Не скаже людина: «Жило».
Вітчизна по тих-бо не плаче,
у кого її не було.

1991

1
Коли ти горнешся узимку,
У пошуках надійного тепла,
Не схожа ти тоді на жінку,
А на тендітную дівчинку,
Якою в незапам’ятні літа була.
2
Двох козарлюг ти дарувала світові.
«А їдіше маме» наче з тебе списана.
В мені ж не гасла мрія заповітна,
Непевна і тремка до дрожі:
Аби ще й донька. На тебе схожа.
3
Не склалось. Не кваплять невістки почин.
Мовляв, чимало є на те причин.
Чекайте, кажуть, до наступної весни...
А ми з тобою, мов гора з горою,
Гадаємо вечірньою порою,
Коли ж онуки ввійдуть наяву. Не в сни.
------------
«А їдіше маме» - популярна в усьому світі пісня, в якій відбито образ турботливої юдейської матері.- Слова О.Ратнера, музика Я.Пелліна та Л.Поллака.

Пливу...
Біжу...
Пірнула в напівтінь...
Це – кам’яниста лімітрофна смуга.
Мене у затінку помітили: вже мчать
Сім брязкотелець одягти (о, слуги...),
Знов зав’язати очі, повести
У залу без верцадла й тиші, тьмяну,
Щоб я – віоли голосна струна –
Звивалася у випарах кальяна...

Горбатий можновладець Прозаїзм
Купив мене для кпинів і утіхи.
У бранку тихий Ранок закохавсь,
Намовив утекти, дав гілку фіги…

Лечу...
Біжу...
Ступаю на місток...
Русалки млосні сіють анемони...

Четверті півні... Гладить руку син.
Фата-моргана тане в сік лимона...


2006-2012

Ілюстрація - Клод Моне "Анемони".

Пливу між лодій…
А єдваб словес
Бузково буяніє круг палітри…
Не знаючи прогрес це чи регрес,
Пливу – із Ліри у сузір’я Гідри…

Великий Віз скрипить:«Сядь…
Під...ве...зу…”.
Рись ошкіряється: "Ультрамарину б!".
Злетіла крізь ясмин і дерезу.
Екліптику пишу сімсоту днину…

У дощ благословив жаский Дракон.
Стовп іскор видихнув:
«Я – твій добродій!!!».

Ну як мені, ступивши на балкон,
Забути зблиски величавих лодій?



2007-2012

Пародія

Музики не боюся,
Рук пелюсткú – потáла…
Чув, що моя бабуся
Трíйні два рáзи мала?

Свічі пора гасити
Від хромосом навали...
Та не втікай, куди ти?
Двíйні також бували…


4.05.2012

"Ось, тобі, дівчинко, карамелька,
Ось тобі, сонечко, мармелад,
Ось із горішком смачна цукерка,
Ось без горішків є шоколад...
Ось тобі, зіронько, всі зефіри,
Ось тобі кекси, халва, драже,
Ось крем-брюле, ескімо, пломбіри,
Тортики з кремом і грильяжем...
Ось тобі, рибонько, козинаки,
Вафлі, пастила, лукум, щербет..."

...Дівчинка плаче, і краще її не чіпати:
В неї бабусю учора забрав діабет.

Я до тебе непомітно
На світанні підкрадуся
І диханням, наче вітром,
Сколихну волосся русе.
Розімлілу в сонній млості,
Роздивлюся безсоромно.
Упаду рішуче в постіль, -
Нетерплячий, невгамовний.
Поцілунками покрию
Вушка, очі, щічки, губи.
Всю тебе – од п’ят до шиї
Облоскочу, приголублю.
Обласкавлену, без тями,
Господиню беззахисну, -
Обплету, мов хміль, руками,
До грудей, як скарб, притисну.
І зітхнеш ти – безпорадна,
Розпашіла неабияк, -
І єдиним простирадлом
Нас од сорому прикриєш…
04.04.12

Дівка ходила
Медами зріла
Соромилася власної краси
Вага думок душі плюс тіла,
Зачепишся -- не віддаси...
Суміш спадкоємна: Кров і Кисень…
(а це вам не заморські кренделя…)
Бог мовчить… і чорт не сміє писнуть…
В обійми - зась!
Бажає Короля…
2012.

Я любила тебя любовью преданной,
Я у ног твоих цветы собирала,
Я встречала тебя улыбкой трепетной,
Когда ссорились - слёзы глотала.

А теперь я устрою поминки
По любви моей, тобою непонятой,
Я спою и станцую на гробике
С высоко головою поднятой!

И любовью новой утешусь я,
С человеком, которого выберу
За его пред Богом безгрешество,
За признание его лидером!

світлу свою безберегу печаль
не відійми у зеленому морі,
весно-білявко, давай без докорів,–
з твóго багатства залиш мені даль,

щоб перейти біля княжих воріт,
пам'ять-неволю минаючи боком,
десь загубити її ненароком,
й тим, хто пішов, не дивитись услід.

все, що моє, супроводжує тінь –
шлях попід небом та щіпочку солі
в утлій торбинці – і цьóго доволі…

…й небо під ранок впадає в ірпінь.

Не ввірвуться у дивний світ свободи комонники,
і коней вільних вже не чути грім-галопу у степу...
Озлоблені на всіх, хто вище ростом, лжевершники
із крісел шкіряних диктують сатанинську гру.

2012

Ми з тобою різні букви
різними чорнилами на папері.
Ми з тобою різні руки,
що відкривають назустріч двері.
Ми як магніта два полюси,
не протилежні, не притягує ж нас.
Розділяють нас чорні полоси
раз за разом, із часу в час.
Різне серце у нас у грудях
різну кров качає по тілі.
Різні нас оточують люди:
інваліди, сліпі, онімілі.
Ти під сонцем ходиш в той час,
коли я до світанку чекаю.
Ти на захід ідеш, я-на схід.
Ти з одного кінця, а я з іншого краю.
03.05.2012

- Що з тобою сталось,Петре? З кимось бився наче?
Весь у ссаднах і синцях."Дістав"-таки добряче.
Стали хлопці на роботі все питати в нього.
Той мовчав чомусь, як риба, та тримавсь недовго.
- Вчора ввечір проводжав я дівчину кохану,
Раптом враз напали двоє на мою Оксану.
Кинувсь я на захист, звісно. Що ж я мав робити?
То ж вони й мене конкретно встигли ще побити.
- Бачу я "розмалювали" твій "портрет" на славу,
Треба в "органи" звернутись, написать заяву.
Ти хоч їх запамятав? Чи хоч якісь прикмети?
По слідах гарячих, Петре, їх знайдуть моментом.
Йдем в міліцію. Розкажеш, що було якшвидше,
Потім,звісно, в травмопункт нам треба, чоловіче.
Петя бідний це як вчув, аж скрикнув: - Ні, не треба!
У міліцію звертатись вже нема потреби.
Тих обох, що нападали, я прекрасно знаю!
Але зла на них повірте, хлопці, не тримаю.
Тільки я не все сказав. Точніш змовчав про дещо...
Це нас двох отак побили рідна жінка й теща.

Твои медовые уста исторгли тепло любви...
И не страшна мне никакая боль,
Даже ежель бы порезали...
Свято признанье, тех кто чист душой.

Сквозь века брели наши тени одиночества ,
Ми всегда вдвоем, только мысленно.
Позови, когда тебе наскучит мучаться,
Если будешь уверена: ты стоишь этого...

За одинокие дни и непробудные минуты,
Косы расплету ночной порой,
Сольемся в пламени полета огня свечи,
Чтобы стать душою – Все–Единой.
2012г.

Вже двадцять літ, а й досі ми - "совок",
І множаться на цвинтарі могили.
Заріс і пересох отой ставок,
Де рибу ми хлоп'ятами ловили.
Третина сіл - без вікон і дверей,
Зате у іномарках п'яне стерво.
Шанують нас не більше, ніж свиней,
А ми усі чекаємо на Євро.
І крім оцих колізій та халеп
Приспічило якомусь мудрагелю
Перетворити мій коханий степ
На соняхом засіяну пустелю.
Щоб ті, що підуть слухать шум лугів,
Акорди кленів і веселе птаство,
Наткнулись на табличку серед нив:
"Сюди не можна. Фермерське хазяйство!"
Уже непросто вийти до Дніпра -
На березі і дачі, і котеджі.
А для душі отруту на "ура!"
Нам шлють на зомбоящик телевежі.
Сказав же Яник, що почує всіх -
Простягне руку й нагородить щедро.
Освіту добива скажений псих,
А ми усі чекаємо на Євро.
Мистецтво - в бруд, заводи - на метал,
Карпатські ріки хочуть взути в труби.
З міліцією зрісся кримінал,
І вже у тюрмах перші правдоруби.
До біса Євро! Геть усе лайно,
Що намертво вчепилось в наші спини!
Інакше якось глянем у вікно,
А там уже не буде України...

2012

Ця тиша сколихує серце і душу до болю,
Ця тиша бринить, ніби в лузі шовковім коса.
Ця тиша стоїть у душі, як висока тополя,
Ця тиша упала на серця вогонь, як роса.

Цю тишу на плечах ще й досі несуть ветерани,
Цю тишу колишуть і зорі, й травневі сади.
Ця тиша принишкла у небі й на персах коханих,
Ця тиша, як дзвони, у пам'ять вросла назавжди.

Ця тиша важка, мов тримаєш на плечах півсвіту,
Ця тиша крихка і прозора, й тонка, мов кришталь.
Ця тиша жива, ми без неї не зможемо жити,
Ця тиша стоїть перед нами – як вічна печаль…

22.06.2011

*
Затихло море неба.
Вітерець
В спекотний день травневого буяння
До суші обрію
Прибив вишневий цвіт.

Здравствуй, радость моя без края!
Я уже без тебя могу.
От столицы и до окраин
Все в волшебностях, как в снегу.

Все усыпано сладким чудом,
Все хохочет, как Петросян,
Всюду нежность, и Бог – повсюду,
В душу ломится, не спросясь.

Двадцать первую зиму кряду
Мы глумимся, грубим, глупим,
А в апреле вдруг видишь: радость
Бьет ключом из твоих глубин!

Ударяет в ребро и ногу,
Как безбашенный сочный джайв,
Чтоб ты мог наплевать на строгость,
Чтоб начать поклоняться Джа,

При угрозе свиного гриппа,
Взрывах урн и шальной езде
Нежить мир, как последний хиппи
Без потребности в ЛСД.

Что нам нужно? Всего-то малость:
Пальцы солнца во все лицо,
Чтобы счастье в груди вздымалось
И усвоить в конце концов,

Что любовь, хоть ее не ценят,
Нерушимее всех защит.
И как только достигнешь дзена,
Ты, пожалуйста, сообщи.

Здравствуй.
Радость моя без края:
В каждом утре, каждой земной росе.
Сделай рай, если хочешь рая,
Глины хватит с лихвой на всех.

Простите мне, черные птицы.
Я знаю, вам не было счета
над избранным высшим расчётом,
что, пойман безумья сетями,
дождями, дождями, дождями
скрывался от жгущей денницы.
Гнездились упрямо в зеницах,
торили пути в синих перьях:
атласных – пусть больше не верит,
сырых – пусть в любви не пылает.
Возьмите меня в свою стаю –
пусть больше не снится, не снится.


02/05/2012

Лиш неба бездонність у серці моєму…
Так тихо, спокійно в Господній вітальні.
Кульбабним роздоллям у вічність ідемо...
Вишневе суцвіття. Висоти осанні.

Так світло у світі! Духм’яно і чисто.
Безмежно надіями встелені ниви.
Любов’ю всіває весняна Пречиста
До серця земного невідане диво...
(2.05.12)

ніч віддаляється в чорній сутані

...на відстані читав він по губах…
З прадавніх мов – складав собі вечері.
Крізь себе пропускав жіноче: «ах!»
І творчо тарабанив в кожні двері…
І міряв сантиметром кожен крок
Очима, де ховалося вчорашнє.
Ретельно переспівував хард- рок
До прийняття… ну, словом, після каші…
Він розумів: у нього вже – гастрит,
Оскома на зубах від епітафій.
У шлунку весь столичний краєвид.
І мрія: розпластатись на жирафі…
…а пращури вмирали просто так…
за клаптик… за Свободу … за Вітчизну!
З народження збиралися в гопак …
І жити поспішали аж до тризни…

…до забуття, сусідський драбадан
Він пригощав і знався на похміллі.
На нім тавро, і чорний пояс - дан
Він зв'язковий
найближчого підпілля…

2000.

Хлопчисько зі зблідлим тату «second chance»
Вимолює шанси на другий дубль,
На фору у часі, на пільгове «любий»,
В яке ще не в’їхав сенс…
Він просить «з нуля», він благає п(р)обачень,
Цілує в коліна, тримає міцно
за руки і щось там іще, кармічне,
І вірить у те, що говорить, наче…

[Хлопчисько пропаще,
Все значно важче…]

На завтра він буде (він буде, ти ж тямиш),
Молити про третій, ховати погляд,
Плече у плече, та ніяк не поряд…
А ти – за рецептом: рядками, шрифтами
У спитому, спеченому середмісті
Сновидою-соціофобом стлієш
Від зсуву (точніше – від нефропатії)…
Ти ж, дівчинко, легкозаймиста.

Не вір йому, чуєш? Бійся!
Ці дублі – про самовбивство…

[Мій хлопчику, годі їй снитись…
Без шансів.
І це особисте.]

килим зелені і квіти...
вже бузок прив`яв,
зачаровані, мов діти,
погляд сам на сам.

сонця лагідність турбує
руки і серця,
може, це усе богиня ,
Ладо і весна?

витинання поля маків,
небо й очі - синь:
грози прийдуть,
будуть сльози -
барвінковий вир.

у нахмареність
тривожно
заглядає ніч
буде юно і бентежно
місяць гнати пріч.

фетром очі приховає -
любощів сповна!
лине дзвінко у коханні
ніченька земна

02.05. 2012

Сухе життя вже не дає
Мені заграти…
Сухе дитя, сухотно б’є
Сухій гітарі вже не грати…

Я лину в музику – чудову
Лише у снах…
Лише почую суху мову –
Прокинусь, їде дах.

Моє життя незграбно суне –
Не йде, не лізе, не пливе
Суха дорога, сохну я –
Чи вистачить мені життя?

Щоб стати кращим, стати кращим!
І завжди мати зсохлу душу, -
Яка не має співчуття
І ось усе моє буття…

 
Весна незнань усіх чуттів нетам
гряде як притаманно безднам
ханс крістіан кресало лишить бевзям
& душу запродасть самотнім вечорам

Кровлять казки & всевирує чортівня
свічада кривлять на утіхи плебсу
яскріють вина в честь облесних
весна усіх нестям пуста & чарівна

Правічна вогкість на дзвінких вустах
в легких долонях невагомі леза
кохана відьма нічия сестра

Її оновлене палаюче вбрання
вінець поезії мана небесна
всецілить чи вбиває навмання




 

Є поєти і юної музи ніжний квіт,
Люблять мир і вірують в Бога світ.
Все в собі вони вміщають
І в поміжліттях лету духмяніє їх сваговий слід.
2012г.

Життя – єдиний вир і сотні вирв,
І плуг, і мрії пруг на видноколі.
Сьогодні ти вкладаєш душу в твір*,
Від завтра – твориш серцем власну долю.

А доля – не турнір і не турне.
Плоди пізнання дістаються гідним.
У кожній божій справі головне –
Потрібним бути, а не принагідним.

Професія – не жереб, загалом…
Та вже коли обрав з-поміж загалу,
Зі скальпелем в руці чи з молотком,
Будь не профаном, – професіоналом.

2012

Смакую дрімотливу далеч...
Лечу!
Тебе у мені надто мало -
Втечу
В осиковий ліс на узбіччі,
Де сни
Шматують сумні протиріччя
Весни...
Де кущ одинокий малини
Чи тінь?
Там серце, неначе пташина,
В мені,
Торкаючи первісну зелень,
Злетить,
Полишивши дійсність огненну
На мить.
Окасті тремтливі надії
Між хмар...
Тікаю у небо! Наївний
Ікар...
(1.05.12)

девять..восемь..семь..шесть..
снова эта сезонная пошесть,
наваждение,
и не отклеишь его никак,
прицепилось, словно к лозе виноград,
и точит.

пять..четыре..три..два
не молчи, милая, подпевай:
Aujourd’hui quand tu danses
Dis, à quoi tu penses?*
снова май.

один..ноль..
ты еще здесь? позволь
рассказать, как всё было дальше.
знаешь, между нами не было фальши,
только боль.

..три..четыре..пять..
ты жива опять.
здравствуй

Ты положи
свой поцелуй
в мою ладонь,
на жизни линии,
судьбой в тебя продетой.
Там мая атомы
проклюнулись
в рассветы.
Свет раскроши
в ладонь мне.
Разнейтронь
меня как молнию -
пускай хвостом виляет,
облаяв громом
майский дождь
до хрипоты.
Сомнётся голос
дрогнувший,
обманет,
когда так ласково
в ладонь
целуешь ты.
Замироточит,
словно на иконе,
над пульсом веточка.
Ты рук не отпускай.
Мне новый штрих
добавит на ладони
твоим дыханьем
выдуманный
май...


04.05.2011

Бродять свині у Криму
з рижою щетиною,
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися -
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.
Українці: — Цур йому! -
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.

1993

Дивлюся серцем в точку "нуль".
Тебе немає. І нікого.
Земна орбіта наче руль
В руках задуманого Бога.
Безодня – простір. Час – гальмá.
Ще не об’явлена година
Рушати. Ще тебе нема,
Та знаю, - ти прийти повинна.
Мій сон міцний. Не чую я,
А кість моя стає тобою.
Найперша пісня солов’я
Найпершу рану людства гоїть.
Зі мною ти. В щасливу путь.
Шипить якась мара в гілляччі.
Грімниці б’ють. Вітри гудуть.
Христос в Єрусалимі плаче…

02.05.12

Залиш мене, моя невдячна музо!
Душа втомилась від обіймів-грат…
Ти ворогів примножуєш в стократ
І забираєш безсердечно друзів!

Занадто дорога ціна союзу.
Не пробачаєш ти невинних зрад.
І сльози ллються із мого пера –
Стражданнями душа платити мусить.

Якщо ж не забереш мого одчаю,
І мовчки у вигнанні я сконаю,
То й після смерті не покинь мене!

Віддяч мені за вірне це служіння,
В серцях чужих залиш моє горіння.
Нехай мій біль безсмертям спалахне!

..............*.............
Черемха віє чари —
Снуються промені у рань
І вільхи погляд карий
Чека холодних почезань.
..............*.............
Купавки — краплі меду,
У теплій Господа долоні,
Свічами в’ють леваду
Ці тіні щастя безборонні.
..............*.............
Солодять серце ноти
Солодким щемом солов’їв —
Неспитий Раю дотик
У чаші мрії з’янголів.

Лети ,моя пісне,на рідні простори,
і тугу мою забери,
бо хочеться жити ,
творити, любити,
а де ж те кохання знайти?
Минули роки, і вже серце заснуло,
зазнавши турбот і журби,
а я все чекаю,
тебе виглядаю,
любове, незнана, прийди!

Пробачте мене, чорні круки.
Я знаю, було вас без ліку
над вимоленим чоловіком,
що в путах своєї безтями
дощами, дощами, дощами
втікав від надсадної муки.
Гніздились йому у зіницях,
мостили шляхи синім пірʼям:
шовковим – хай більше не вірить,
легким – хай тепер не кохає.
Візьміть і мене в свою зграю –
хай більше не сниться, не сниться.

Mourn in dews is glimmering, whistling lullaby,
And the way’s appearing as a magic line -
As my happy childhood, as my painful good-by,
As an ever-silent sadness long of mine.

Oh my blooming land, endless fretful road,
You’re an immortelle, 'thunder passing near.
I will bring my heart to your very threshold,
As your drop of blood, as your lonely tear.

And when I'm bent after fight in anxious sway,
Let all winds be furious, lightning – be a spear!
I’ll call native steppes, willows on my way,
And my soul’s relieved by a virgin tear.

і театри горять...
а ніч_шарлатанка штовхає у пекло
союзниця хтива відшаліє і знову «на біс»

манекени вітрин
алхімія спалень во ім’я любові
наложниця кидає ніж і згорає ненависть

фанатизм чарувань
бравада вогнів посеред вічного неба
вуста на вустах магія спраги у келиху літа

збалансований сон
камін забавляє теплом без жадоби
долоні на тілі гарячими сонцями змови

ніч_у_ніч реверанс
на стіні вимальовують тіні

2012

Метляє літо
Хвостиком весняним,
Іти вже вправі -
А чи зарано?
Бузок згасає
У тремтячій мрії:
Устиг до танцю?
Чи безнадія...
І тільки зелень
Впевнено-ласкава
Спішить до слави!
На Півдні? Знала б...

16/00/ 01/05/ 2012

В сусідській хаті гуло весілля,
Рікой лилося трикляте зілля,
Їлось й пилося хто скільки здужав,
Ой же мій милий та й занедужав!

Ні до корови, ні до телиці,
Оком не верне на молодиці,
Лежить мій милий, стогне, бідує,
Та й не обійме, не поцілує!

Випий, мій милий, соку берези,
Станеш мій милий дужий, тверезий,
Вдарять цимбали, скрипка заграє,
В танці-співанці нас закружляє.

Будем, мій милий, в танці кружляти,
Най ту корову порає мати,
Най ремиґає в стійлі телиця,
А ми покружляєм, та й під копицю.

Добре, коханий? Добре, кохана!
Зорі над нами, сіно духмяне!
Будем мій милий діточок мати
Скільки берізок навколо хати.

Най в нашім краї ростуть берези,
Най люд зростає дужий, тверезий,
Най підростають, мов огірочки
Доньки-берізки й сини-дубочки.

Най багатіє Вкраїна-ненька,
Най згинуть її та й воріженьки,
Най сили стати до бою стати,
Вірно любити, добре гуляти.

Палять місце, риють місце – тіні хмар і пломінь Сонця,
то злітає вгору купол, то руїни там чорніють.
То темнота гусне криком, каганець то ледь жевріє,
там колись співали гімни й голосили голосіння.
Там крутилися спіралі, там хрести тримали тіло,
там боролися віками воїни та сучі діти.
Медом мабуть помазàне,
жнивом плоду спокушèне…
Ні, там просто стрижень вставлен
крізь часи, віки, епохи –
вертикальна вісь дороги,
сенсу поза семантичним
полем догм раціональних,
там застигла справжня правда,
Алатир наріжних плинів,
все-як-є є ненастанно,
є в триформ’ї златоціннім.

Стежкою барвистою запетляю в літо,
Жайвором співучим тишу розплету,
Розстелю житнево-хлібні оксамити,
Піснею роздамся у яснім саду.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заспівають бджоли гімни медоносні,
Залоскоче річка передзвоном хвиль,
Здалеку видніють гайстри доленосні,
Й сонечко натягне вечоровий бриль.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заіскриться вечір на пелюстках чічок,
Запалає небо сяйвами зірниць,
Й на обличчях юнок, на полотнах щічок
Жаром червоніє спалах вечорниць.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

4/30/2012
́́́

Травневе свято - луна гучна іде,
До струн душі торкає.
Пісня дзвінка виграє на вустах,
І радість безмежна зоріє в очах.
На площі яскраві тюльпани
Дарують напій святкової смакоти.
Очі окрилені, ніжно закохані, мріями сяють,
В заплавах сердець, квіти розквітають.
Сміється сонечко з голубого неба -
Любове мОя, троянда перша зацвіте для тебе.
2012р.

Провадь нас стежками Своїми, Господи.
Дороги любові Твоєї дай нам пізнати.
Щоб зійти закоханим серцям на гору Твою,
І віками на святому місці стояти.
2012р.

В сердце радость – здравствуй Солнышко!
И луной по росам звенит лучей тепло.
– Доброе утро, моя нежная юнь.
С праздником Мая! Любви в сердечко твое...
2012г.

Хапаю жмутки сонця у вранішньому вирі,
О, дай... О, дай, благаю, торкнутися до струн!
О, поможи із серця зірвати темні гирі
Чи то осілість муки невимочених рун!

Та скільки того щастя? І скільки того світу,
Що прагне освятитись у руслі поколінь?
Чи можна не почути, коли ридають діти?
Чи в силі тінь маленька із себе вічну тінь

Хоч вирвати на хвильку? Хоча б на мить - без неї,
Без сліпости, без болю... О, Янголи, летіть
Туди, де гинуть киї, туди, де мруть помпеї -
Хоча б останню стежку зорею освітіть!

І дайте арфу в руки, і натягайте струни!
Збираю жмутки сонця в заломленні думок...
А в серці - стоголосся, а, може, лиш відлуння?
Лоскоче нерви небу невизрітий листок...
(30.04.12)

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси
величає.

Наче стебла трави,
я весь розріз і шви.
Я весь розріз і шви,
де весна є.

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
жив з малюнка...

Одного колись дня
дочекаюсь і я,
дочекаюсь і я
поцілунку.

І з'явилася ти
з поцілунком води.
З поцілунком води
вередливим.

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси,
а не зливи.

Та вода без кінця -
шкаралупа з яйця.
Шкаралупі з яйця
я скорився...

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
опинився.

Особлива любов
із основи основ.
Із основи основ
візерунок.

А я хочу в росу...
Величає красу,
величає красу
поцілунок.



1.05.2012

ти знаєш, старий, цей наш бізнес – пропаща гра
бо він не одного зжер замість перших страв
ти знаєш, старий, утікай, бо наступний – ти
це все не для тебе, велика його печаль
усе, що ми тягнемо вдаль на худих плечах
навряд чи ти зможеш стягнути і понести

ти знаєш, старий, ти прийшов у новий Содом
це все не твоє, білоруський нічний кордон
між темних канав ти не чуєш його позивні
коли ледве світить місяць-старий варяг
на темну країну, що в’язне у хабарах
немов у святому незайманому багні

ти знаєш, нас чавлять, неначе дрібних клопів
в країні, де кожен звик і усе стерпів
і як не стрибав би, як би ти не звіздів
усе, що ти матимеш – друзів і ворогів
із довгими списками зрад і старих боргів
за темними рампами передміських складів

ти знаєш, старий, якщо хочеш – ставай, бери
бо гріє нас світло одне для усіх згори
і граються риби в озерах на мілині
і все, що залишиться – темні сліди від шин
затерті статті, по яким ти колись грішив
і декілька слів, що промовчиш услід мені